ПОГРЕБНА Ю.О.

ст. 4-го курсу відділення культурології,

факультету історії і філософії,
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
м. Одеса, Україна

КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК ТЕАТРУ КОРИФЕЇВ

Наприкінці XIX та на початку XX століття український театр пройшов через низку

змін та реформ, які вплинули на його розвиток та зовнішній вигляд. «Після Емського указу
(1876 р.) театральне життя в Україні практично завмирає, бо українські вистави були
заборонені. У 80-х роках губернатори отримали право давати дозвіл на українські вистави
і театральна справа в Україні пожвавлюється. У 1882 р. у Єлисаветграді Марко
Кропивницький зібрав українську трупу, до якої увійшли такі актори, як Марія
Заньковецька і Микола Садовський. Пізніше до цієї трупи приєдналися І. Карпенко-Карий,
П. Саксаганський і М. Садовська. Організатором хору, оркестру, декорацій був
М.Старицький. Ця трупа започаткувала в Україні новий тип професійного театру зі своїми
традиціями і власним творчим обличчям.»[2, ст. 168]
Ця трупа вважалася першим кроком до створення національного українського театру,
який став символом української культури та національної ідентичності.
Однією з основних проблем, з якими стикався український театр, була відсутність
фінансової та державної підтримки. Так, наприклад, перед тим як зіграти виставу
українською мовою, вони повинні були відіграти її на російській. Корифеї українського
театру мали значний вплив на українську театральну культуру та зробили великий внесок
у її розвиток. Вони займалися створенням та постановкою вистав, написанням п'єс,
роботою з акторами та режисерами, а також викладанням у театральних навчальних
закладах.[1]
Акторська та режисерська практика Кропивницького стала основою для розвитку
українського театру. Він був талановитим послідовником російського реформатора театру
Щепкіна і передав свої переконання та принципи на творчу сцену всього колективу. Одним
з ключових принципів Кропивницького як актора було відчуття партнера, або прагнення
до міцного виконавського ансамблю на сцені. Він розумів, що успіх одного актора не є
успіхом трупи, і навпаки, що геніальна гра одного актора не здатна розв’язати ідейно-
художні завдання вистави. Він розробив нову методику створення спектаклю, у якій
акцентував увагу на глибинних емоціях та психології персонажів. Завдяки цьому він зміг
досягти нових висот в акторському мистецтві та режисурі.
Корифеї українського театру створювали спектаклі, які відображали національні
традиції та культуру України, використовуючи українську мову та музику. Вони також
намагалися привнести до своїх постановок нові ідеї та творчі підходи, що робило
український театр більш сучасним та привабливим для глядачів.
Іван Карпенко-Карий, Михайло Старицький та ще деякі представники українського театру
також були письменниками та драматургами, які створювали оригінальні п'єси
українською мовою. Їхні твори ставали основою для створення нових спектаклів та
відігравали важливу роль у розвитку української драматургії.
Крім того, корифеї українського театру відігравали важливу роль у навчанні та вихованні
нових поколінь театральних діячів. Вони працювали в театральних навчальних закладах та
передавали свій досвід та знання молодим акторам, режисерам та драматургам.

Загалом діяльність корифеїв українського театру була спрямована на розвиток

української театральної культури та її просування на світову арену. Вони створювали нові
творчі ідеї, постановки та твори, які продовжують надихати театральних діячів та глядачів
у всьому світі.

Список використаних джерел:

1. Морі Є. Історія театру корифеїв: як перша професійна трупа боролася за

українську ідею. веб-сайт. URL: https://suspilne.media/183584-istoria-teatru-
korifeiv-ak-persa-profesijna-trupa-borolasa-za-ukrainsku-ideu/
2. Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія української культури: Навч. посібник /
Наук. ред. В.М. Шейко. – К.: Кондор, 2006. – 264 с.