Творчий проєкт.

Реалізація завдань ООН її

спецалізованими організаціями.

МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД

ЩО ТАКЕ МВФ?
Міжнародний валютний фонд (МВФ) працює над досягненням
сталого зростання та процвітання для всіх своїх 190 країн-членів. Це
робиться шляхом підтримки економічної політики, яка сприяє
фінансовій стабільності та валютному співробітництву, що є важливим
для підвищення продуктивності, створення робочих місць та
економічного добробуту. МВФ керується країнами-членами та
підзвітний їм.

У МВФ є три важливі місії: сприяння міжнародній валютній співпраці,

заохочення розширення торгівлі та економічного зростання та
перешкоджання політиці, яка шкодила б процвітанню. Для виконання
цих місій країни-члени МВФ співпрацюють одна з одною та з іншими
міжнародними організаціями.

Що робить МВФ?

МВФ підтримує міжнародну фінансову стабільність,

пропонуючи:
ПОЛІТИЧНІ ПОРАДИ

Основним обов’язком МВФ є моніторинг економічної та

фінансової політики країн-членів і надання їм політичних
консультацій, діяльність, відома як спостереження . У рамках
цього процесу, який також відбувається на глобальному та
регіональному рівнях, МВФ визначає потенційні ризики та
рекомендує відповідні коригування політики для підтримки
економічного зростання та сприяння фінансовій стабільності.

ФІНАНСОВУ ДОПОМОГУ

На відміну від банків розвитку, МВФ не кредитує конкретні проекти.

Натомість МВФ надає фінансову підтримку країнам, які постраждали від
кризи, щоб створити простір для перепочинку, коли вони
впроваджують політику, спрямовану на відновлення економічної
стабільності та зростання. Він також забезпечує попереджувальне
фінансування для запобігання кризам. Позики МВФ постійно
вдосконалюються, щоб задовольнити мінливі потреби країн.

РОЗВИТОК ПОТЕНЦІАЛІВ

МВФ надає технічну допомогу та навчання, відоме як розвиток

потенціалу, що є однією з його основних функцій. На розвиток
потенціалу припадає близько третини щорічних витрат МВФ. Він
доступний для всіх членів за їхнім запитом і адаптований до конкретних
потреб країни. Розвиток потенціалу може допомогти країнам
покращити збір податків і зміцнити державні фінанси. Це може
допомогти країнам модернізувати їх монетарну політику та політику
валютного курсу, розвинути правові системи або зміцнити управління.
Розвиток потенціалу також може допомогти країнам збирати та
поширювати дані для прийняття рішень.

Структура органів управління

Вищий керівний орган МВФ — Рада керівників (Board of Governors), в
якій кожна країна-член представлена керівником та його заступником.
Зазвичай це міністри фінансів або керівники центральних банків. До
повноважень Ради належить — вирішення ключових питань діяльності
Фонду: внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-
членів, визначення і перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих
директорів. Керівники збираються на сесії, зазвичай один раз на рік,
але можуть проводити засідання, а також голосувати через пошту в
будь-який час.

В МВФ діє принцип «зваженої» кількості голосів: можливість країн

членів впливати на діяльність Фонду через голосування визначається їх
часткою в його капіталі. Кожна держава має 250 «базових» голосів
незалежно від величини її внеску в капітал і додатково по одному голосу
за кожні 100 тис. СДР суми цього внеску. Такий порядок забезпечує
більшість, яка спроможна приймати рішення, провідним державам.

Рішення, Радою керівників зазвичай, приймаються простою більшістю

(не менше половини) голосів, з важливих питань, які мають оперативне
або стратегічне значення, — «спеціальною більшістю» (відповідно 70
або 85 % голосів країн-членів). Попри скорочення питомої ваги голосів
США і ЄС, вони, як і раніше, можуть накладати вето на ключові питання
Фонду, оскільки для прийняття їх необхідна максимальна більшість (85
%). Це значить, що США разом з провідними західними державами
мають можливість здійснювати контроль над процесом прийняття
рішень в МВФ і спрямовувати його діяльність виходячи з власних
інтересів. Стосовно країн які розвиваються, то за наявності
скоординованих дій, теоретично, вони також мають можливість
блокувати прийняття рішень які їх не влаштовують. Але досягти
узгодженості великій кількості різнорідних країн досить складно. На
зустрічі керівників Фонду в липні 2004 року прозвучав намір
«розширити можливість країн які розвиваються та країн з перехідними
економіками більш ефективно брати участь у механізмі прийняття
рішень в МВФ».

Нинішнім директором-розпорядником і головою МВФ є болгарський

економіст Кристаліна Георгієва , яка займає цю посаду з 1 жовтня 2019
року. Індійсько-американський економіст Гіта Гопінат , яка раніше була
головним економістом, була призначена першим заступником
керуючого директора з 21 січня 2022 р. П’єр-Олів’є Гурніша був
призначений головним економістом 24 січня 2022 р.

Як фінансується МВФ?
Ресурсна база МВФ утворюється переважно за рахунок внесків країн-
членів у формі квот, розмір яких визначають для кожної країни за
спеціальною формулою відповідно до показників, що характеризують її
положення у світовій економіці (підлягають перегляду не рідше одного
разу на 5 р.). Квоти виражаються в спеціальних правах запозичення
(СДР), розрахунковій одиниці Фонду. Загальна сума квот країн-членів
станом на січень 2017 становила 475,3 млрд СПЗ (бл. 668 млрд дол.
США). У разі нестачі загальних ресурсів МВФ може додатково
активувати механізми багатосторонніх запозичень. Сукупний
ресурсний потенціал МВФ наприкінці 2016 перевищував 800 млрд СПЗ
(бл. 1 трлн дол. США). Розмір виділеної країні квоти визначає величину
кредитів, які вона може отримати за базовими механізмами
кредитування (до 145 % від розміру квот в один рік), кількість голосів,
якою вона володіє при прийнятті рішень у МВФ, а також формат
представництва у Виконавчій раді. Відповідно до чинного від 2016
розподілу квот, найвпливовішими чл. МВФ є США (квота – 17,46 %),
Японія (6,48), Китай (6,41), Німеччина (5,60), Велика Британія та Франція
(обидві – 4,24), Італія (3,17). Фактично США та провідні країни ЄС мають
право вето при ухваленні рішень із ключових питань, що потребують
кваліфіков. більшості у 70 або 85 % голосів.