 Діяльність МВФ та Світлвлго банку у світі та співпраця з Україною за 2014-2023 рр.

:
критика та позитивні сторони (з використанням аналізу: статистичних даних, аналітичних
статей, думок відомих світових економістів)

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – це спеціальне агентство

Організації Об'єднаних Націй (ООН), засноване 29 державами.
Його метою є регулювання валютно-кредитних відносин країн-
членів і надання їм допомоги при дефіциті платіжного балансу
шляхом видачі коротко- і середньострокових кредитів в
іноземній валюті.
Міжнародний валютний фонд – це інституція. Кожна країна, яка є
членом МВФ, вносить свою частку (певні кошти) у фонд. Ця
частка у всіх різна і залежить від економічного потенціалу
країни. У свою чергу, кожна з цих країн згодом має право
позичити гроші у фонду, якщо в неї виникають проблеми з
платіжним балансом.
Україна є членом МВФ із 1992 року. З моменту завершення Революції
Гідності, з урахуванням трьох програм МВФ Stand-by 2014-2020 років, а
також Механізм Розширеного Фінансування (EFF) - Україна отримала
фінансову підтримку від МВФ загальним обсягом 16,61 млрд. дол. США
(11,65 млрд. СПЗ)
o 2008–2013 роки: У зв’язку з розгортанням повномасштабної кризи на світових
фінансових ринках та їх впливу на економіку України, наша країна подала
заявку на отримання нової програми співробітництва Stand-by, і 5 листопада
2008 року Рада директорів МВФ ухвалила надання дворічної програми
загальним обсягом в 802% від квоти України в МВФ, або 11 млрд. СПЗ
(приблизно 16,4 млрд. дол. США). 3 млрд. СПЗ були в терміновому порядку
зараховані до золотовалютних резервів Національного банку України. У
рамках програми Stand-by 2008 року Україна отримала три транші загальним
обсягом 7 млрд. СПЗ (10,6 млрд. дол. США). Частина другого траншу у розмірі
1,5 млрд. дол. США та третій транш у повному обсязі були спрямовані
безпосередньо до Державного бюджету України.
o 11 березня 2015 року МВФ ухвалив на заміну програми Stand-by нову,
чотирирічну програму «Механізм Розширеного Фінансування» (Extended Fund
Facility). Перший транш обсягом 3,5 млрд. СПЗ (близько 5 млрд. дол. США) за
програмою було отримано одразу після її ухвалення. Надання другого траншу
обсягом 1.2 млрд. СПЗ (1,7 млрд. дол. США), спрямованого у повному обсязі
на поповнення резервів Національного банку України, було ухвалено Радою
директорів МВФ 31 липня 2015 року.
Після певної перерви 14 вересня 2016 року Радою Директорів МВФ було
затверджено другий перегляд програми EFF. Відповідно до цього рішення було
виділено третій за Програмою транш у розмірі 716,1 млн. СПЗ (1 млрд. дол. США),
який 16 вересня 2016 року також був спрямований на поповнення резервів НБУ.
3 квітня 2017 року Радою Директорів МВФ було затверджено третій перегляд
Програми EFF та виділено четвертий за Програмою транш у розмірі 734,05 млн. СПЗ
(близько 1 млрд. дол. США), який 5 квітня 2017 року було спрямовано на поповнення
резервів НБУ.

o 2018-2020 роки: Беручи до уваги, що Програма EFF була розрахована на 4

роки і термін її дії закінчувався в березні 2019 року, що співпадало із
президентськими та парламентськими виборами в Україні, актуальність
продовження співпраці з МВФ в рамках спільних програм зберігалась на
високому рівні.
Програма Stand-by 2018 року була направлена на збереження фіскальної
консолідації та зменшення інфляції, а також на реформи, спрямовані на зміцнення
податкового адміністрування, фінансового та енергетичного секторів.

05 грудня 2018 року Україна направила Лист про наміри Уряду України і
Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та Меморандум про
економічну та фінансову політику з метою започаткування нової програми Stand-by.

У зв’язку із цим, Українською стороною було ініційовано започаткування нової

спільної програми. 18 грудня 2018 року Рада виконавчих директорів МВФ схвалила
Програму EFF тривалістю 14 місяців та обсягом 3,9 млрд дол США для України та
прийняла рішення про виділення Україні першого траншу за Програмою у розмірі 1
млрд. СПЗ (близько 1,38 млрд. дол. США). 17 лютого 2020 року дана програма
завершила свою дію.

Програма Stand-by 2020 зосереджена на ключовому завданні – підтримка

макроекономічної та фінансової стабільності і охоплюватиме, серед іншого такі
сфери як: Фіскальна політика; Монетарна політика; Політика фінансового сектору;
Енергетична політика та Антикорупційна політика.

11 червня 2020 року Україною отримано перший транш за Програмою обсягом 2,1
млрд. дол. США, який було спрямовано до Державного бюджету України.

Загалом в рамках співробітництва з МВФ Україна отримала 23,910.76 млрд. СПЗ

(еквівалент 35 млрд. дол. США).

Надаючи фінансову допомогу, МВФ вимагає від країн внести

певні зміни до законів, які будуть націлені на посилення
економіки країни. Для отримання кожного з трьох траншів
Україна теж повинна виконати деякі "маяки".

"Маяки" у цьому контексті – це закони, ухвалення яких

свідчитиме про те, що країна готує необхідні реформи.
Так само, як і Світовий банк, МВФ - це міжнародною фінансовою інституцією, що займається
підтримкою макроекономічної стабільності у світі. Однак, на відміну від Світового банку,
діяльність МВФ зосереджена на відносно короткострокових економічних кризах. Світовий банк
надає кредити тільки бідним країнам, МВФ може кредитувати будь-яку країну з числа членів, яка
відчуває нестачу іноземної валюти для покриття короткострокових фінансових зобов’язань.

Міжнародний валютний фонд – це своєрідна каса взаємодопомоги для 187 держав, які є його
членами. Згідно з установленими квотами кожен учасник вносить до фонду кошти і бере участь у
формуванні органів управління. Потім за рахунок коштів організації здійснюється кредитування
бідних країн та підтримується світова економіка.

Внесення коштів до фонду здійснюється за наступною схемою: 1/4 в резервних валютах (долар
США, євро, японська йєна, британський фунт стерлінгів) і 3/4 в національній валюті країни-
донора. Для приведення внесених коштів до єдиного знаменника використовується внутрішня
валюта МВФ – так звані «спеціальні права запозичення» (SDR). В SDR МВФ веде усі свої
розрахунки і видає кредити. SDR можна обміняти на будь-яку іншу валюту світу в рамках МВФ
або за його межами.

Формально на зборах міжнародного валютного фонду його учасники намагаються дотримуватися

принципу одноголосності. На практиці фактичне управління МВФ здійснюють країни, що
володіють найбільшою квотою внесених коштів. Найбільшу кількість голосів мають США (17,1%),
Німеччина (6%), Японія (6,1%), Велика Британія (5%), Франція (5%), Саудівська Аравія (3,2%),
Китай (2,9%) і Росія (2,7%). Сумарна частка країн ЄС становить 30,3%. За традицією МВФ завжди
очолювали європейці. На противагу МВФ керівником Світового банку завжди призначався
американець. Цього негласного правила дотримуються вже більше 50 років. Спочатку МВФ
надавав кредити на покриття тимчасових розривів платіжних балансів. Оскільки фонд не бере
застави, а кредит може бути «проїдений», пропонувалися певні рекомендації, які ніби
нормалізують економічну ситуацію країни-позичальника і забезпечують повернення кредиту. Щоб
уникнути звинувачень у втручанні у внутрішні справи інших країн, рекомендаціям надавалася
форма стабілізаційної програми, яку отримував уряд і центральний банк країни-позичальника.

Набір рекомендацій для кожного боржника зазвичай пропонувався досить специфічний. Проте їх
базисна платформа завжди була однозначною:
• жорстка бюджетна і грошова політика;
• лібералізація зовнішньої торгівлі, фінансових ринків, валютного курсу;
• зняття обмежень на іноземні інвестиції;
• дерегулювання економіки, захист прав власності, приватизація.

Ця політика була відпрацьована у 80-х роках в країнах Латинської Америки, а після неодноразово
застосовувалася до держав Східної Європи в період переходу від планової економіки до
ринкової. Таким чином змінилося економічне значення дій МВФ: кредити стали надаватися не під
тимчасові розриви платіжних балансів, а з метою реалізації певної економічної політики.

У результаті фонд отримав серйозну світову опозицію, оскільки реалізація його

рекомендацій практично гарантувала майбутню кризу. Це не дивно, адже у більшості
випадків МВФ діяв всупереч ринку, перешкоджаючи його нормальній роботі.

З приходом фінансової кризи теоретична розгубленість 90-х змінилася новими викликами,

оскільки забезпечення міжнародної фінансової стабільності – це пряма задача фонду. Але тепер
головна загроза цієї стабільності надходить не від країн, що розвиваються, а від основних
донорів МВФ. Що стосується країн, що розвиваються, вони самі накопичили значні резерви і
готові збільшувати свої квоти у фонді. Сьогоднішні резерви МВФ становлять $400 млрд. Це
менше, ніж резерви Росії та Китаю.

Структура органів управління

Рада управляючих

Вищий керівний орган МВФ — Рада управляючих (Board of Governors), в якій кожна країна-
член представлена управляючим і його заступником. Зазвичай це міністри фінансів або керівники
центральних банків. До повноважень Ради належить вирішення ключових питань діяльності
Фонду: внесення змін до Статей Угоди, прийняття і виключення країн-членів, визначення і
перегляд їх часток в капіталі, вибори виконавчих директорів. Управляючі збираються на сесії
зазвичай один раз на рік, але можуть проводити засідання, а також голосувати через електронну
пошту в будь-який час.

В МВФ діє принцип «зваженої» кількості голосів: можливість країн-членів впливати на діяльність
Фонду через голосування визначається їх часткою в його капіталі. Кожна держава має 250
«базових» голосів незалежно від величини її внеску в капітал і додатково по одному голосу за
кожні 100 тис. SDR суми цього внеску.

Рішення в Раді управляючих зазвичай приймаються простою більшістю (не менше половини)
голосів, з важливих питань, які мають оперативне або стратегічне значення, — «спеціальною
більшістю» (відповідно 70 або 85% голосів країн-членів). Не зважаючи на скорочення питомої
ваги голосів США і ЄС, вони, як і раніше, можуть накладати вето на ключові питання Фонду,
оскільки для їх прийняття необхідною є максимальна більшість (85%). Це означає, що США
разом з провідними західними державами мають можливість здійснювати контроль над процесом
прийняття рішень в МВФ і спрямовувати його діяльність виходячи зі своїх інтересів. Відносно
країн, які розвиваються, то за наявності скоординованих дій, теоретично, вони також мають
можливість блокувати прийняття рішень, які їх не влаштовують. Але досягти узгодженості великій
кількості різнорідних країн досить складно. На зустрічі керівників Фонду у липні 2004 року
прозвучав намір «розширити можливості країн, які розвиваються, і країн з перехідними
економіками більш ефективно брати участь в механізмі прийняття рішень в МВФ».

Міжнародний валютний і фінансовий комітет

Міжнародний валютний і фінансовий комітет МВФК (International Monetary and Financial

Committee, IMFC) відіграє важливу роль в організаційній структурі МВФ. З 1974 року до вересня
1999 року його попередником був Тимчасовий комітет з питань міжнародної валютної системи.
Він складається з 24 управляючих МВФ і збирається на сесії два рази на рік. Цей комітет є
дорадчим органом Ради управляючих і не має повноважень для прийняття директивних рішень.
Але він виконує важливі функції: спрямовує діяльність Виконавчої ради; формує стратегічні
рішення, які відносяться до світової валютної системи і діяльності МВФ; вносить на розгляд Раді
управляючих пропозиції про внесення поправок до статей Угоди МВФ. Схожу роль відіграє також
Комітет з розвитку — Об’єднаний міністерський комітет Рад управляючих Світового Банку і Фонду
Joint IMF — World Bank Development Committee.

Виконавча рада

Рада управляючих делегує більшість своїх повноважень Виконавчій раді (Executive Board), тобто
директорату, який несе відповідальність за ведення справ МВФ, які включають широке коло
політичних, оперативних і адміністративних питань, а саме надання кредитів країнам-учасникам і
здійснення нагляду за їх політикою валютного курсу.

Виконавча рада складається з 24 директорів, 5 з яких призначаються країнами з найбільшими

квотами: США, Німеччиною, Японією, Великою Британією та Францією. Рада засідає три рази на
тиждень та керує поточною діяльністю Фонду, у тому числі й розподілом кредитів країнам-
учасницям. Крім того, до повноважень Виконавчої ради МВФ входить обрання на п’ятирічний
термін директора-розпорядника (Managing Director), який очолює штат співробітників Фонду (на
вересень 2004 року — близько 2 700 чоловік з більш ніж 140 країн). Директор-розпорядник (з 5
липня 2011 року) — Крістін Лаґард (Франція), перша в історії жінка-голова МВФ.

Комітет з розвитку

Комітет з розвитку є спільним органом МВФ та МБРР, що займається питаннями щодо надання
грошових коштів країнам, що розвиваються. Комітет складається з 24 членів — міністрів фінансів
країн-членів. Основною функцією комітету є підготовка аналітичних доповідей стосовно цих країн
та надання рекомендації Раді управляючих МВФ та МБРР.

Ресурси МВФ

Формування ресурсів МВФ відбувається шляхом внесення державою-членом коштів до уставного

капіталу Фонду відповідно до її квоти та за рахунок позичених коштів.

Квоти

Розмір квот для кожної країни-члена встановлюється на підставі її ваги у світовій економіці. При
розрахунках квот застосовується спеціальна формула, що являє собою середньозважене
значення ВВП (50%), відкритості (30%), економічної мінливості (25%) та міжнародних резервів
(5%). Квоти виражаються в спеціальних правах запозичення (SDR, від англ. special drawing
rights), розрахунковій одиниці Фонду. Найбільша сума квот припадає на США, Японію, Німеччину,
Велику Британію та Францію. Частка 25 найбільш розвинутих країн становить близько 63%.

Внесок кожної країни у статутний капітал МВФ здійснюється на 25% SDR або твердій іноземній
валюті (долари США, євро, йєні, фунті стерлінгів) та на 75% в національній валюті. Кожні п’ять
років квоти переглядаються у зв’язку з тим, що змінюється місце країни у світовій економіці.

Квота визначає кількість голосів країни-членів. Голоси країни складаються з базової кількості
голосів плюс один голос за кожні 100 тис. SDR. Згідно з реформою 2008 року базова кількість
голосів країни-учасниці складає 5,5% від загальної кількості голосів, що дозволило збільшити
число базових голосів з 250 до 677 на кожного учасника. Кількість базових голосів зростає разом
зі сплатою підвищення квот державами, що мають право на спеціальне підвищення. Крім того,
розмір квоти визначає обсяг фінансування, на який країна може розраховувати.

Перегляд розмірів квот відбувається кожні п’ять років. Зміна квоти держави відбувається за
попередньою домовленістю з нею та ухвалюються 85% від усієї кількості голосів. При загальному
перегляді квот вирішуються питання щодо загального розміру збільшення та його розподіл між
країнами-членами. Загальний перегляд квот дозволяє МВФ оцінити адекватність квот відносно
потреб держави-члена у фінансуванні її платіжного балансу та її здатності самостійно
забезпечити цю потребу.

Розподіл квот дозволяє збільшити квоти країн-учасниць з урахуванням зміни їхнього місця в
світовій економіці.

Запозичені кошти

МВФ у своїй діяльності використовує й запозичені кошти. Фонд користується кредитом групи
десяти в межах 17 млрд SDR. Фонд також одержує позики центрального банку і казни Саудівської
Аравії та деяких інших країн. Загальна сума позик не повинна перевищувати 60% загального
обсягу квот.

Основні механізми кредитування

1. Резервна частка. Перша порція іноземної валюти, яку країна-член може отримати від МВФ в
межах 25% квоти, називалася до ямайської угоди «золотою», з 1978 року — резервною часткою
(Reserve Tranche). Резервна частка визначається як перевищення величини квоти країни-члена
над сумою, яка знаходиться на рахунку Фонду національної валюти даної країни. Якщо МВФ
використовує частину національної валюти країни-члена для надання кредиту іншим країнам, то
резервна частка такої країни відповідно збільшується. Непогашена сума позик, наданих країною-
членом Фонду в рамках кредитних угод ГСЗ і НСЗ, формують її кредитну позицію. Резервна
частка і кредитна позиція разом складають «резервну позицію» країни-члена МВФ.

2. Кредитні частки. Кошти в іноземній валюті, які країна-член може отримати понад розмір
резервної частки (у випадку її повного використання авуари МВФ в валюті країни досягають
100%), поділяються на чотири кредитні частки, або (Credit Tranches), які становлять по 25%
квоти. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ в межах кредитної частки є обмеженим:
сума валюти країни в активах МВФ не може перевищувати 200% її квоти (враховуючи 75% квоти,
яка внесена відповідно до підписки). Таким чином, гранична сума кредиту, яку країна може
отримати в Фонді завдяки використанню резервної і кредитної частки, становить 125% її квоти.
Але угода надає МВФ право призупиняти це обмеження. На цій підставі ресурси Фонду у
багатьох випадках використовуються в розмірах, які перевищують зафіксовану у статуті межу.
Тому поняття «верхні кредитні частки» (Upper Credit Tranches) стало означати не лише 75%
квоти, як в початковий період діяльності МВФ, а суми, які перевищують першу кредитну частку.

3. Домовленості про резервні кредити стенд-бай (Stand-by Arrangements) (з 1952 року)

забезпечують країні-члену гарантію того, що в межах визначеної суми і протягом терміну дії
угоди, вона може за дотримання визначених в угоді умов безперешкодно отримувати від МВФ
іноземну валюту в обмін на національну. Така практика надання кредитів являє собою відкриття
кредитної лінії. Якщо використання першої кредитної частки може бути здійснено у формі
прямого придбання іноземної валюти після схвалення Фондом її запиту, то виділення коштів
понад верхню кредитну частку відбувається шляхом домовленості з країнами-членами про
резервні кредити. З 50-х і до середини 70-х років угоди про кредити «стенд-бай» укладалися
строком до 1 року, з 1977 року — до 18 місяців і навіть до 3 років у зв’язку із збільшенням
дефіцитів платіжних балансів.

4. Механізм розширеного кредитування (Extended Fund Facility) (з 1974 року) доповнив резервну
і кредитні частки. Він призначений для надання кредитів на більш тривалий період і в більших
розмірах по відношенню до квот, ніж в рамках звичайних кредитних часток. Підставою для
звернення країни до МВФ з проханням про надання кредиту в рамках розширеного кредитування
є серйозні порушення рівноваги платіжного балансу, які були спричинені несприятливими
структурними змінами у виробництві, торгівлі або цінах. Розширені кредити зазвичай надаються
на 3 роки, за необхідністю — до 4-х, визначеними порціями (траншами) через певні проміжки часу
— раз на півроку, щоквартально або (в деяких випадках) щомісячно. Головним призначенням
кредитів «стенд-бай» і розширених кредитів є сприяння країнам-членам МВФ в реалізації
макроекономічних стабілізаційних програм або структурних реформ. Фонд вимагає від держави-
позичальника виконання певних умов, до того ж, їх жорсткість збільшується поступово з
переходом від однієї кредитної частки до іншої. Деякі умови необхідно виконати до моменту
отримання кредиту. Зобов’язання країни-позичальника передбачають проведення нею
відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в Листі про наміри (Letter of intent) або
Меморандумі про економічну і фінансову політику (Memorandum of Economic and Financial
Policies), які подаються до МВФ. Процес виконання зобов’язань країною, яка отримала кредит,
контролюється шляхом періодичної оцінки передбачених домовленістю спеціальних цільових
критеріїв реалізації (Performance criteria). Ці критерії можуть бути або кількісними (відносяться до
певних макроекономічних показників), або структурними (відображають певні інституційні зміни).
Якщо МВФ прийме рішення, що країна використовує кредит не за призначенням, не виконує
взятих на себе зобов’язань, то в цьому випадку Фонд має право обмежити її кредитування або
відмовити в наданні наступного траншу. Таким чином, цей механізм дозволяє МВФ здійснювати
економічний тиск на країни-позичальники.

Переваги
Тож проблемою України є не МВФ, а те, що ринкові реформи, які інші країни
провели ще в 1990-х роках, Україна почала впроваджувати лише нещодавно. У
час, коли політики та близькі до них олігархи уже встигли сформувати свої
корупційні інтереси. Звісно, що реформи запропоновані МВФ їм просто
невигідні.
Економіка країни нерозривно пов’язана з її політикою, наголошують економісти
Дарон Аджемоглу та Джеймс Робінсон у своїй праці 2012 року «Чому нації
занепадають». Зокрема лібералізація в економіці має з часом привести до
лібералізації політики. МВФ зазвичай пропонує лібералізацію й водночас
підвищення прозорості та дотримання правил в усьому – від визначення
процентної ставки до розподілу бюджетних коштів. Звісно, у такій державі
отримувати вигоду від корупційних схем значно важче.
1. Ми вже неодноразово писали про те, що Меморандум з МВФ не містить
жодної з таких умов. МВФ позичає нам гроші, бо зацікавлений, щоб ми їх
повернули і згодом стали рівноправним економічним партнером у світі. А
тому крах нашої економіки йому точно не потрібен. Перед тим, як надати
кредит, Фонд узгоджує з урядом України умови його отримання. Серед
цих умов – реформи, які дозволять Україні вийти на шлях сталого
зростання та в майбутньому обходитися без допомоги МВФ. Ухвалення
 умов співпраці можливе лише за досягнення консенсусу між двома
сторонами.
2. МВФ не вимагає від України змін. Саме Уряд України бере на себе
зобов’язання дотримуватися спільно погоджених умов співпраці. МВФ
ніколи не нав’язує їх в односторонньому порядку.
3. Закони в Україні як і раніше ухвалює Верховна Рада, а їх втіленням
займається Кабінет Міністрів. Меморандум з МВФ – це не
«інструкція до дій», а пакет реформ, який уряд обіцяє виконати
(тому офіційно він так і називається – «лист про наміри»). Проте, як
ми писали раніше, Україна ніколи не виконувала свої
обіцянки повністю.
Першою в історії організації кредитами МВФ скористалася Франція у 1947
році. За нею того ж року позики взяли Нідерланди, Мексика та Велика
Британія. Ця країна до нинішньої кризи була останньою західною
державою, яка під час паливної кризи у 1976 році вичерпала валютні
резерви і скористалася кредитом МВФ для підтримки банківської системи і
курсу фунта стерлінгів.
Голова Національного банку України – керуючий від України в Міжнародному
валютному фонді (далі – МВФ). Від імені України він голосує за проєкти резолюцій Ради
керуючих МВФ – найвищого керівного органу організації – та бере участь у щорічних зборах
керівних органів МВФ . Заступником керуючого є Міністр фінансів України.

ВІЙНА КОНТЕКСТ

У зв’язку зі збройним нападом російської федерації на Україну наша держава звернулася до

МВФ із проханням виділити Україні екстрену фінансову допомогу в розмірі 1,4 млрд дол.
США через Інструмент прискореного фінансування (Rapid Financing Instrument, RFI).
Виконавча рада МВФ 09.03.2022 ухвалила відповідне рішення.

Програма RFI спрямована на фінансування першочергових витрат та нагальних потреб

платіжного балансу, що виникають у звязку з триваючим воєнним конфліктом, які, якщо їх
не вирішити, призведуть до негайного та серйозного економічного зриву.

30.09.2022 Рада виконавчих директорів МВФ затвердила розширення інструментів

антикризового фінансування (так зване антишокове продовольче вікно), що передбачає
надання додаткової антикризової допомоги країнам, що потерпають від суттєвого дефіциту
платіжного балансу, викликаного глобальною продовольчою кризою. Таке розширення дало
змогу Україні звернутися за новим траншем у межах інструменту Rapid Financing Instrument
(RFI) і Виконавча рада МВФ 7.10.2022 ухвалила рішення про виділення допомоги в розмірі
1,3 мільярда доларів США.

Для додаткової підтримки України та на звернення окремих держав-членів МВФ (Канада,

Польща, Нідерланди, регіональна група північно-балтійських країн) 8.04.2022 МВФ
затвердив відкриття адміністрованого МВФ рахунку для зарахування коштів на підтримку
України. Відкритий рахунок можуть використовувати для зарахування коштів країни – члени
МВФ, їх установи, міжнародні організації та міжурядові утворення.
З використанням зазначеного рахунку станом на кінець І кварталу 2023 року Україна вже
отримала кредитні та грантові кошти в розмірі майже 4,5 млрд дол. США від таких країн:
Канада, Італія, Німеччина, Бельгія та Нідерланди.

Не зважаючи на війну, Україна на постійній основі наголошувала на спроможності не

зупинятися в реалізації реформ та потребі започаткування повноцінної програми, що
передбачатиме фінансування. 8.12.2022 для України затверджено чотиримісячну
Моніторингову програму із залученням Ради директорів МВФ, успішне виконання
зобов’язань за якою мало стати містком для започаткування нової програми з МВФ –
Механізму розширеного фінансування.

Програма Механізму розширеного фінансування затверджена Виконавчою радою МВФ

31.03.2023 , розрахована на чотири роки та спрямована на вирішення проблем з платіжним
балансом та відновлення середньострокової зовнішньої стійкості, відновлення фіскальної та
боргової стійкості, а також середньострокової зовнішньої життєстійкості з одночасним
сприянням довгостроковому зростанню в контексті післявоєнної відбудови та процесу
вступу до Європейського Союзу.

Програма реалізовуватиметься у два етапи:

- на першому – ціллю є збереження макроекономічної та фінансової стабільності в контексті

війни з одночасною підготовкою підґрунтя для потужного післявоєнного відновлення;

- на другому – повоєнному – поглиблення структурних реформ і проведення додаткових

реформ макроекономічної політики для відновлення середньострокової зовнішньої стійкості,
підтримання відбудови та сприяння швидкому довгостроковому зростанню, а також
прискорення реалізації зусиль щодо вступу до ЄС.

Обсяг програми Механізму розширеного фінансування становить близько 15,6 млрд дол.
США (11,6 млрд СПЗ). Перший транш за програмою в розмірі 2,7 млрд дол. США (2,011.83
млн СПЗ) отримано на рахунок України в СПЗ 31.03.2023 та спрямовано на поповнення
загального фонду Державного бюджету України.
Необхідність у коштах МВФ продиктована рекордним дефіцитом держбюджету, який виник
в умовах війни.
Причому розмір дефіциту лише збільшується. Напередодні депутати підвищили обсяг
видатків на пів трильйона гривень, які спрямують на підтримку Сил оборони.
низку вимог фонду, частина яких перекочувала з попередньої програми.
На першому етапі ключовим буде забезпечення стійкості бюджету та фінансової системи в
умовах війни. Фонд вимагатиме від України максимально мобілізовувати внутрішні ресурси,
зокрема податки.
Для цього Україні доведеться відновити довоєнні практики оподаткування, зокрема
скасувати пільговий режим спрощеної системи оподаткування зі ставкою 2%.
Ця вимога частково перекочує з моніторингової програми з МВФ, де йшлося про розробку та
реєстрацію законопроєктів про скасування податкових пільг, запроваджених після 24 лютого
2022 року.
Тепер МВФ очікуватиме, що Верховна Рада ухвалить ці законопроєкти, а пільги зникнуть з 1
липня 2023 року.
Ще один спосіб максимізації податкових надходжень до бюджету – підвищення контролю за
справлянням податків. Особливу увагу в цьому контексті надано роботі Бюро економічної
безпеки.
Від останнього МВФ очікує не лише належного розслідування податкових та фінансових
злочинів, а й активної роботи аналітичного департаменту.
Реорганізація БЕБ стане однією з вимог програми МВФ. Імовірно, цей процес
передбачатиме перезавантаження керівництва бюро та проведення атестації його
працівників.
Для чого Україні програма МВФ
У мирні часи програма МВФ – своєрідний знак якості для інвесторів. Вона означає, що
позичальник вестиме виважену політику, а влада країни не ухвалюватиме популістських
рішень. Країні, яка має програму з фондом, міжнародні інвестори охочіше довіряють кошти.
Наразі про залучення комерційних інвестицій не йдеться, бо воєнні ризики перекреслюють
цю можливість. Однак брати участь у програмі МВФ треба.
По-перше, Україні потрібне додаткове джерело покриття дефіциту бюджету.
"Програма МВФ потрібна насамперед через суто фінансові причини. До закінчення війни
Україні слід фінансувати щомісяця 4-5 мільярдів доларів дефіциту, причому у валюті, щоб
одночасно закривати дефіцит платіжного балансу і підтримувати валютні резерви НБУ", –
каже Вишлінський.
По-друге, програма дозволить домовитися з іншими донорами. Упевненості в отриманні
коштів від США чи ЄС нема через їх внутрішньополітичні процеси.
"Усі орієнтуються на МВФ як на якірного інвестора. Ми розраховуємо, що в нас буде
програма, відштовхуючись від якої, ми будемо вести перемовини з іншими партнерами,
зокрема з Єврокомісією та США", – пояснює Марченко.
Наявність програми також дозволить планувати фінанси на довгострокову перспективу, бо
дасть ясність щодо джерел покриття дефіциту бюджету.
"Сценарій, за якого Україна щороку з нуля домовляється про пул кредитів для покриття
дефіциту бюджету і відновлення міжнародних резервів, ризиковий. Бажано мати ясність
щодо фінансування цих потреб у середньостроковому періоді. Її можна отримати, лише
співпрацюючи з МВФ", – каже голова департаменту макроекономічних досліджень групи
ICU Віталій Ваврищук.
По-третє, нова програма з МВФ необхідна для рефінансування виплат за попередніми
кредитами, які Україна взяла у фонду.
"Гроші з нової програми компенсують заплановані виплати за кредитами МВФ. За наступні
два роки Україна має заплатити фонду 5,1 мільярда доларів з бюджету і резервів Нацбанку,
включаючи 1,2 мільярда доларів до кінця 2022 року (з них 0,9 млрд дол – у вересні – ЕП)", –
нагадує Білан.

МВФ іноді називають "кредитором останньої надії", який може

надати позику країні навіть тоді, коли всі інші від неї
відвертаються.
Коли країна отримує кредит МВФ, то попри поширену думку, як правило, не має
змоги одразу ж направити ці гроші на "проїдання" і покриття бюджетних дір.
Кошти фонду зазвичай зараховуються до золотовалютних резервів і слугують
своєрідною фінансовою "подушкою безпеки". Нацбанк, приміром, може
використовувати ці резерви для стримування коливань курсу гривні.
Фахівці часто говорять про те, що кредит МВФ - це часом не стільки про гроші,
скільки про довіру до економіки країни і того, що держава робить правильні кроки в
напрямку покращення ситуації.
Для країн-позичальниць у МВФ є перелік вимог щодо реформ із
"оздоровлення економіки" - програму змін фонд розробляє спільно із
владою країни.
Генеральний напрям цих вимог зазвичай плюс-мінус однаковий, про яку б країну не
йшлося: дерегуляція, приватизація, запровадження принципів вільного ринку,
боротьба з корупцією тощо. Більшість оглядачів вказують, що це не просто
забаганки МВФ, ці реформи дійсно дозволяють врешті оздоровити економіку.
Хочеш отримати транш - візьми на себе зобов'язання виконувати ці умови. Не
готовий проводити реформи - залишайся без додаткових надходжень і вирішуй свої
проблеми самостійно.
Чимала кількість реформ, запущених в Україні в останні роки, є прямим наслідком
виконання вимог МВФ: це стосується, зокрема, очищення банківського сектору,
ухвалення закону про запуск ринку землі, запровадження ринкових цін на газ для
населення, електронного декларування чиновників.
Противники співпраці з МВФ через це люблять звинувачувати українську владу в
"зовнішньому управлінні" та нездатності проводити незалежну політику.
Їхні опоненти ж відповідають: якби не виконання умов МВФ, то цілком ймовірно, що
Україна й досі лишалася б іще більш недореформованою країною, ніж зараз. А
потреба у грошах фонду принаймні стимулює владу робити хоч щось.
"Можна кричати, що соромно покладатися на західних партнерів, cоромно
сподіватися на зовнішнє управління. Але соромно інше. Соромно, що українська
влада не може робити реформи і змінювати країну без магічного пенделя", -
вважає інвестиційний банкір Сергій Фурса.
Вимоги МВФ важко назвати ультиматумом - це лише умови, які країна погоджується
виконувати. Іншими словами, йдеться про зобов'язання, які держава сама бере на
себе, щоб отримати допомогу.

НЕВДАЛИЙ ДОСВІД ДОПОМОГИ

Не бракує й прикладів роботи МВФ, які зазвичай розглядаються як
невдалі. Передусім йдеться про Латинську Америку, зокрема Аргентину.
Навіть багаторічна співпраця з фондом не вберегла країну від серії
економічних потрясінь, дефолтів та знецінень національної валюти.
Як приклад невдалого втручання МВФ люблять наводити і роботу фонду в
деяких країнах Азії та Африки, де запропоновані програми реформ, на думку
критиків, не враховували локальних особливостей, призводячи до зростання
безробіття і зубожіння частини населення.
Прихильники програм МВФ, утім, наполягають: країни звертаються до фонду
не від хорошого життя. МВФ приходить туди, де починаються проблеми, і не
виключено, що населення просто починає асоціювати ці проблеми з фондом -
хоча насправді корінь бід аж ніяк не в його діяльності.
До того ж уряди країн-позичальниць часом затягують або й узагалі
відмовляються виконувати ті чи інші умови фонду, проводячи реформи лише
частково, - а потім покладають відповідальність за їхню неефективність на
МВФ.
І хоча критики окремих підходів фонду зустрічаються й серед поважних
економістів, більша частина фахівців усе ж погоджуються: економічне
становище в державах, які тривалий час співпрацюють з МВФ, послідовно
виконуючи усі його умови, зрештою покращується.
11 березня рада директорів Міжнародного валютного фонду схвалила
чотирирічну програму розширеного фінансування для України на 17,5
мільярда доларів.
Більшість аналітиків привітали це рішення, зазначивши, що воно допоможе
Україні уникнути негайного фінансового краху.
Дехто, однак, зауважив, що умови МФВ можуть виявитися надто жорсткими
й призвести до зворотних результатів. Серед української громадськості
думки також розділилися.
Аргументи на користь співпраці з МВФ:
1. Україні дуже потрібні гроші.
У 2015 країні знадобиться 40 мільярдів доларів, щоб уникнути дефолту.
Також потрібно відновити резерви Національного банку та стабілізувати
фінансовий сектор.
Участь у програмі МВФ забезпечує частину коштів для цих цілей. Також це
сигналізує іншим донорам, що Україна на правильному шляху. Це допоможе
країні отримати іншу фінансову підтримку.
2. В України немає іншого вибору, окрім як провести структурні
реформи.
З багатьох причин без зовнішнього тиску МВФ уряд та парламент навряд чи
зможуть провести реформи на ділі, а не на папері.
3. Умови МВФ – драконівські.
Вони вимагають монетарної дисципліни й фіскальної стриманості. Це
відповідає інтересам української громадськості та української економіки.
Настрої, спрямовані проти співпраці з МФВ, ґрунтуються на таких
аргументах:
1. Позику треба буде повертати.
З відсотками. Україна бідна і не може дозволити собі брати в борг.
2. Позику розкрадуть корумповані політики.
Все доведеться повертати платникам податків
3. Україна – це суверенна країна. Приймати умови фонду – це
приниження.
Жодна іноземна організація не має диктувати Україні, які закони приймати
чи не приймати, яку політику провадити чи ні.
4. Умови МВФ – драконівські.
Вони вимагають монетарної дисципліни й фіскальної стриманості. Це не
відповідає інтересам української громадськості та української економіки.
Але автори особисто вважають, що переваг від участі України у програмі
МВФ більше, ніж недоліків. Виконання вимог МВФ буде болісним. Але це
необхідно, і цей біль пом’якшать два чинники.
По-перше, програма містить деякі положення щодо соціальних гарантій та
компенсацій, котрі допоможуть тим, кого найбільше зачеплять вимоги
фонду.
По-друге, зараз економічні умови в Україні особливо сприяють фіскальній
стриманості на якій наполягає МВФ,що може пом’якшити деякі болючі
ефекти.
Водночас, самої лише участі у програмі МВФ недостатньо, щоб змінити
ситуацію на краще. Програма підштовхує керівництво країни у правильному
напрямку та на якийсь час вказує шлях до реформ. Але успіх програми, втім,
залежатиме від довготривалого зобов’язання українського уряду проводити
реформи і його здатності переконати громадськість та інвесторів у своїй
рішучості.
Наприклад, якщо найбільші прихильники реформ в уряді будуть звільнені,
або законодавство прийняте за вимогами МВФ буде відмінено, біль від
реформ залишиться, а зиску та стабілізації в майбутньому не буде.
Ризик того, що гроші будуть розкрадені, а справжні реформи не будуть
зроблені, дійсно існує.
Програма МВФ передбачає виділення 5 мільярдів доларів відразу і 10
мільярдів доларів протягом 2015 року. Решта коштів надійде пізніше, але
тільки якщо програма успішно виконуватиметься. І ось що важливо:
виділення навіть наступних цьогорічних 10 мільярдів доларів не
гарантоване, якщо фонд виявить, що український уряд не виконує умов
програми.
Отже, є шанс, що зберігаючи за собою право припинити подальшу
підтримку, МВФ змусить український уряд продовжувати, покращувати
структуру економіки.
Чого хоче МВФ? Є дві групи вимог:
1. Невідкладні заходи з коригування економічної політики: стабілізація
гривні; дисципліна державних фінансів; відновлення банківської системи;
реформування енергетичного сектора.
2. Структурні заходи коригування: антикорупційна та судова реформи;
дерегуляція та податкова реформа; реформування державних компаній.
Це звучить добре. Але невідкладні заходи з коригування економічної
політики будуть болісними для громадськості.
На жаль, ці заходи потрібні Україні, щоб запобігти ще глибшій економічній
кризі.
Ймовірно, саме цей біль для громадськості є причиною, чому українські
можновладці так мляво бралися до структурних змін та здавалися
неспроможними на рішучі рухи без зовнішнього тиску МВФ.
Оскільки зміни було затягнено, біль для громадськості постійно зростає.
Краще різати зараз, ніж чекати і робити те саме, але пізніше і ще більшою
кров’ю.
МВФ вимагає досить конкретні речі стосовно монетарної політики.
Метою є стабілізація обмінного курсу та стримування інфляції. Вимоги
швидше за все, дадуть бажаний результат, якщо будуть виконані вчасно та
належним чином. А саме:
 Українська гривня стабілізується завдяки запровадженню дуже
жорсткої монетарної політики, включно з зменшенням реальної
грошової маси. Просто кажучи, український уряд більше не матиме
жодних виправдань для друку грошей.
  Більша частина виділених коштів МВФ піде на відновлення валютних
резервів НБУ. Без резервів Нацбанк не здатний до ефективних
інтервенцій та підтримки обмінного курсу. Крім того, брак резервів
заохочує до спекулятивних атак тих, хто виграє від девальвації гривні.
 Планується, що курс залишатиметься на середньому рівні 23-24 гривні
за долар до 2020 року. А стабільна валюта, як очікують, сприятиме
експорту, послабить інфляційний тиск від імпорту, зменшить рівень
дефолтів за доларовими позиками та можливість банкрутств у
фінансовому секторі.
 У поєднанні з вимогою до НБУ встановлювати основну відсоткову
ставку з горизонтом 12–18 місяців, ці заходи збільшать прозорість і
допоможуть приборкати інфляційні очікування. З часом вони знизять
показник інфляції до однозначних чисел.
 МВФ також вимагає більшої незалежності НБУ та поступового
переходу до інфляційного таргетування, яке довело свою ефективність
для малих відкритих економік.
Незалежність Нацбанку є ключовою проблемою в Україні. НБУ був
змушений у непрямий спосіб покривати дефіцит "Нафтогазу" – державної
газової монополії. Це призвело до збільшення грошової маси й тиску на
резерви, що врешті-решт стало причиною проблем з інфляцією та обмінним
курсом.
У фіскальній політиці програма МФВ приписує фіскальну стриманість, її
заходи коригування переважно стосуються зменшення витрат та лише
невеличкого збільшення податків.
 Метою МВФ є покращення об’єднаного первинного сальдо (яке не
враховує сплату відсотків) уряду і "Нафтогазу" від дефіциту 6,9% ВВП
у 2014 році до профіциту 1,2% ВВП у 2016-му та стабільного
профіциту 1,6% ВВП у 2017-му й надалі.
Світовий банк
Світовий банк, заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що
надають допомогу з метою розвитку. Банк, що надав у 2002 фінансовому році
країнам-клієнтам позики на загальну суму 19,5 млрд дол. США, у цей час здійснює
свою діяльність більш ніж в 100 країнах, що розвиваються, роблячи фінансову й
консультаційну допомогу з метою підвищення рівня життя й поліпшення життя
найбіднішого населення. Банк розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-
клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й
приватним сектором. Представництва Банку в різних країнах світу займаються
реалізацією його програм, підтримують зв’язок з урядом і цивільним суспільством і
сприяють більше глибокому розумінню проблем розвитку.

Світовий банк відрізняється від Групи Світового банку тим, що до Світового банку
входять лише дві інституції – Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та
Міжнародна асоціація розвитку (МАР), в той час як до Групи Світового банку входять,
крім двох названих, ще три інституції: Міжнародна фінансова корпорація (МФК),
Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр з
урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).
Однією з цілей Світового банку є заохочення інвестування країн-членів в інші країни,
особливо в такі, що розвиваються. Проте соціально-політична нестабільність в
деяких регіонах робить інвестування там ризикованим. Щоб убезпечити своїх
учасників від фінансових втрат, Світовий банк формує в 1988 р. організацію, яка б
гарантувала відшкодування можливих втрат від некомерційних ризиків, –
Багатосторонню агенцію з гарантій інвестицій. З проблемами інвестування пов’язано
утворення в 1966 р. Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів.
Таким чином, сформувалася група Світового банку із п’яти організацій.

До Світового Банку Україна вступила в 1992 році (водночас із вступом до МВФ); вона
є членом всіх його структур – МБРР, МФК, МАР і БАГІ. Серед міжнародних кредитно-
фінансових організацій Міжнародний банк реконструкції та розвитку є другим, після
МВФ, кредитором України; його частка становить 32,8% всіх позичок. При цьому
спостерігається тенденція зростання частки кредитів МБРР за рахунок зменшення
частки МВФ.

Зі цільовим призначенням кредити МБРР поділяються на 4 групи: інституційні;

реабілітаційні; на розвиток певної галузі економіки; на структурну перебудову галузей
економіки.

Інституційні кредити спрямовані на реформи та розвиток державного управляння

фінансами, економікою. Реабілітаційна позика має інвестиціний характер. Кошти, що
надходять від Світового Банку, на відміну від коштів МВФ, використовуються більш
різноманітно. Вони спрямовані не тільки на погашення дефіциту бюджету й
платіжного балансу, але й на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів,
підтримку українських підприємств, страхування імпорту.

Позики Світового Банку для України вигідніші, ніж позики з інших джерел, оскільки
умови надання ним кредиту більш сприятливі. За класифікацією СБ Україна
належить до III категорії країн (рівень доходів нижче середнього), тому термін
погашення кредитів продовжується до 20 років з пільговим періодом 5 років. Відсотки
за кредит сплачуються за плаваючою ставкою і становлять близько 6,5% річних.

Структура управління Світовим банком

Рада керівників складається з представників усіх країн-членів Світового банку.
Кожна країна має призначити керівника та альтернативного керівника. Як правило,
посаду отримують міністри фінансів, керівники центробанків або чиновники високого
рангу. Рада збирається на засідання раз на рік, однак за потреби в будь-який час
може бути призначене особливе засідання. Серед функцій Ради можна виділити
наступні: приймати та звільняти членів, збільшувати або зменшувати уставний
капітал, визначати розподіл чистого прибутку Банку, скасовувати операції Банку,
ухвалювати зміни до Статей угоди та збільшувати кількість виконавчих директорів.
Рада директорів наразі складається з 25 виконавчих директорів, які представляють
або окрему країну, або групу країн. Виконавчі директори або призначаються, або
обираються на посаду. Рада директорів відповідає за діяльність Банку у період між
засіданнями Ради керівників. Рада директорів зазвичай проводить засідання двічі на
тиждень. Серед функцій Ради варто звернути увагу на наступні: затвердження позик
та гарантій, визначення загальних принципів діяльності Банку, затвердження
бюджету Банку, розробка стратегій допомоги окремим країнам.
Членство у Світовому банку
Членом Світового банку може стати будь-яка країна, яка до того вже стала членом
Міжнародного валютного фонду. Після подачі заявки Рада директорів визначає для
країни певну квоту в уставному капіталі Банку в залежності від місця країни у світовій
економіці. Відповідно до цієї квоти кожна країна отримує певну кількість голосів при
прийнятті рішень.
Діяльність Світового банку
Основний вид діяльності Світового банку - це, вочевидь, надання фінансової
підтримки країнам у всьому світі. Банк надає кредити під низький відсоток, робить
безвідсоткові позики та пропонує гранти під певні проєкти. Допомога, яку надає
Світовий банк, у першу чергу є важливою для країн, які розвиваються, оскільки вони
далеко не завжди спроможні отримати інвестиції іншим шляхом з помірним відсотком
кредитування. Також Світовий банк докладає зусиль для залучення інших інвесторів,
зокрема, урядів, комерційних банків, кредитних агенцій та приватних донорів. Слід
зазначити, що інвестиції відбуваються у дуже різні сфери: освіту, здоров’я, державне
та регіональне керування, інфраструктуру, розвиток фінансового та приватного
сектору, сільське господарство, навколишнє середовище, природні ресурси. Як
зазначено у звіті Світового банку за 2022 рік, країнам-партнерам та приватним
компаніям за рік було надано 104,4 млрд доларів у вигляді позик, грантів, інвестицій в
акціонерний капітал та гарантій.
Працюючи з певною країною, Світовий банк розробляє для неї стратегію розвитку.
У цю стратегію входять проєкти та програми, які мають максимально вплинути на
розв'язання проблеми бідності та сприяти динамічному соціально-економічному
розвитку. У межах подібного співробітництва Світовий банк надає країнам аналітичні
та консультаційні послуги. Дослідницька робота Банку охоплює широке коло сфер та
проблем. На основі цих досліджень робиться прогноз щодо перспектив економічного
розвитку загалом та покращення окремих секторів.
Світовий банк витрачає зусилля на освітню діяльність та поширення знань, які
допомагають розв'язувати проблеми країн світу. Зокрема, Інститут Світового банку
працює з політиками, бізнесменами, фахівцями у технічних сферах, а також з
університетами та навчальними центрами у різних країнах. Інститутом було
запущено інтернет-портал B-SPAN, який забезпечує регулярні інтернет-
трансляції семінарів, лекцій, конференцій та інтерв’ю. У цих заходах беруть участь
провідні політики, експерти та практики з усіх важливих галузей.
Україна та Світовий банк
До Світового банку Україна вступила в 1992 році водночас зі вступом до МВФ.
Світовий банк є другим після МВФ кредитором України. За роки співробітництва
організація затвердила для України 71 позику загальним обсягом більш ніж 14,4 млрд
доларів та 2,1 млрд євро, з яких було отримано 12,48 млрд доларів та 1,2 млрд євро.
Ресурси Банку використовуються для підтримки державного бюджету, здійснення
інституційних та структурних реформ, підготовки та реалізації довгострокових
інвестиційних проєктів.
З перших днів російського вторгнення в Україну у 2022 році Світовий банк почав
надавати активну допомогу. У березні було затверджено пакет підтримки для України
у розмірі понад 500 млн євро, спрямованих до держбюджету на покриття соціальних
та гуманітарних витрат. Станом на 1 грудня 2022 року портфель МБРР в Україні
складався з 21 проєкту на загальну суму 4,07 млрд доларів та 1,7 млрд євро. З метою
надання підтримки Україні Світовий банк створив Цільовий фонд багатьох донорів,
завдяки якому вдалося забезпечити фінансові транші від низки країн світу, зокрема
США, Великобританії, Данії, Нідерландів тощо.
Вже у грудні Світовий банк зробив кілька важливих повідомлень у контексті
допомоги Україні. Віцепрезидент Світового банку у справах регіону Європи та
Центральної Азії Анна Б’єрде зазначила, що до кінця року організацією буде виділено
Україні ще 1,7 млрд доларів. За словами Б’єрде, понад 50% усієї економічної
допомоги, наданої Україні з початку війни, пройшло через Світовий банк. Дещо
пізніше Світовий банк повідомив про створення Цільового фонду підтримки,
відновлення, відбудови та реформування України для допомоги уряду країни.
Нарешті, під час зустрічі представників МОЗ та Світового банку було озвучено, що
Банк у грудні ухвалить позику у 100 млн євро на відновлення зруйнованих росією
лікарень.
Світовий банк є однією з основ сучасної глобальної економічної системи. За
десятиліття існування організації вдалося накопичити великий фінансовий потенціал.
Тільки коштом власних фінансових можливостей Світовий банк спроможний швидко
спрямувати гроші на допомогу певній країні. Більш того, авторитет Банку у світі
настільки значний, що він має можливість під власні гарантії активізувати грошові
потоки від розвинених країн. Кількість ініціатив, програм та проєктів, у яких регулярно
бере участь Світовий банк, вражає. При цьому критика організації є досить
інтенсивною та різноманітною. На думку критиків, поради, які надає Світовий банк
країнам-кредиторам, частіше погіршують економічну ситуацію, ніж покращують її.
Також зазначається, що у країнах-кредиторах Банку не тільки не вдається подолати
бідність, але й розрив між багатими та бідними істотно збільшується. Критики
стверджують, що на організацію мають серйозний вплив США, спроможні навіть
блокувати кредити та гранти "неправильним" державам. І це далеко не повний
список критичних закидів. З іншого боку, ніхто не може примусити країну позичати
гроші у Світового банку. Якщо умови кредитування країну не влаштовують, вона
може вести перемовини або вільна шукати інше джерело фінансування. Також не
слід розраховувати на те, що десь у світі живуть фахівці, які осягнули божественну
істину і гарантовано піднімуть будь-яку економіку з колін. Подібні сподівання
блискуче спростувала фінансова криза 2007-08 років. Світовий банк потрібно
сприймати таким, який він є. Це не джерело боротьби з бідністю, а глобальна
організація з потужними фінансовими можливостями та зв’язками. Світовий банк
готовий забезпечити фінансові вливання в економіку. Однак будь-які інвестиції,
навіть грантові, мають свої наслідки. Тож кожна держава має сама вирішити, чи
задовольняють її подальші розрахунки.

Критики Світового банку стверджують, що позики на структурну

перебудову є механізмом нав’язування країнам вільної ринкової
економіки шляхом примусу. Країни з борговою кризою, якими б не
були їхні інші характеристики, погоджуються на пакет правових та
економічних реформ банку, а банк погоджується позичити їм
гроші. Аргентина, Еквадор та Індія або послабили своє трудове
законодавство, або внесли поправки до свого земельного
законодавства, щоб мати право на отримання кредиту на
коригування. Повідомляється, що Індія змінила 20 основних
законодавчих актів. 1

Поширена критика Світового банку

 Створення клімату, у якому високий рівень кредитування
вважається сприятливим
 Пропаганда років життя з поправкою на інвалідність як міри
здоров’я
 Нехтування навколишнім середовищем і корінним населенням
 Оцінка проектів у сфері охорони здоров’я шляхом аналізу
економічних результатів
 Недостатня оцінка проектів
 Відсутність стій кості проектів
  Погана доказова база для політики
 Сприяння приватній медичній допомозі
 Змушення країн до структурної перебудови своєї економіки
 Оплата з користувачів

Самі працівники банку скептично ставилися до мудрості та

потенцій ної ефективності таких реформ, а критики банку різко
висловлювалися щодо негативного впливу позик на коригування
економіки та показників здоров’я. Банк сподівається, що адаптація
триватиме не більше п'яти років і потребуватиме не більше п'яти
позик, але й ого цифри показують, що до 1995 року жодна з 88 країн,
які розпочали адаптацію, не дотрималася часових рамок банку. 2

Погляд банку полягає в тому, що завдяки досягненню збільшення

валового внутрішнього продукту, внутрішніх інвестицій та експорту,
а також зниження рівня інфляції та «надмірних» зовнішніх
запозичень структурна перебудова призведе до скорочення
бідності. 2 Світовий борг, однак, зріс з 0,5 трильй она доларів США до
1,2 трильй она доларів США між 1980 і 1992 роками, причому
більшість країн, які проводили політику структурної перебудови,
мають більший борг. 3 За даними ЮНІСЕФ, падіння на 10-25% середніх
доходів у 1980-х роках — десятиліття, відоме кредитуванням
структурної перебудови — в Африці та Латинській Америці, а також
25% скорочення витрат на душу населення на охорону здоров’я та
50% скорочення на на душу населення в освіті в най бідніших країнах
світу, здебільшого можна віднести до політики структурної
перебудови. 4 ЮНІСЕФ підрахував, що такий несприятливий вплив на
прогрес у країнах, що розвиваються, призвів до смерті півмільй она
маленьких дітей — і лише за 12 місяців.

Якою б дискусій ною не була причина цих погіршення показників — а

світовий борг збільшувався швидше в 1970-х, ніж у 1980-х — банк
визнає, що структурна перебудова дій сно має недоліки, і що в
короткостроковій перспективі бідні можуть постраждати більше — у
деяких випадках «короткостроково ” може означати до 30
років. 5 Коригування, як показало власне дослідження банку, збільшує
експорт, але не зменшує інфляцію або не досягає значного
довгострокового приросту валового внутрішнього продукту чи
інвестицій , і може фактично призвести до скорочення
інвестицій . 6 Можливо, політика адаптації краще підходить для
багатших країн, і справді внутрішні звіти свідчать про те, що існує
мало доказів успіху структурної адаптації в країнах з нижчим рівнем
доходу. 7

Банк стверджує, що з моменту заснування в 1944 році «економічний

прогрес був швидшим, ніж у будь-який подібний період в історії» і що
«бідні не є жертвами реформ, а най більше страждають, коли країни
не реформуються. Що най більше приносить користь бідним, так це
швидке та широке зростання. Це відбувається завдяки розумній
макроекономічній політиці та стратегії, яка сприяє інвестиціям у
базовий людський капітал — первинну медичну допомогу та
загальну початкову освіту». 8 В іншому випадку, як стверджує банк,
коригування буде неупорядкованим і дорожчим. 9

Зазначені пункти критики Світового банку представляють різні аспекти та проблеми,

які виникають у контексті його діяльності. Ось докладніша інформація про кожен з
цих пунктів:

1. Сприяння світовій інфляції та домінування держави в міжнародній

торгівлі: Ця критика вказує на те, що деякі критики вважають, що діяльність
Світового банку може сприяти зростанню інфляції у країнах-одержувачах,
оскільки надмірне фінансування проектів може призвести до зростання цін.
Також деякі вважають, що Світовий банк може впливати на залежність країн
від міжнародних ринків і держав.
2. Політика реформування вільного ринку: Світовий банк часто пропагує
політику вільного ринку та економічних реформ, які можуть бути корисні, але
якщо вони впроваджуються неконтрольовано або без врахування конкретних
умов країни, це може призвести до проблем, включаючи втрату робочих місць
і погіршення життя деяких верств населення.
3. Домінування країн, що фінансують Світовий банк: Критики вказують на те,
що Світовий банк керується лише деякими впливовими країнами, такими як
Сполучені Штати та Європейські країни. Ці країни визначають керівництво
банку та велику частину фінансування, і їхні інтереси можуть домінувати над
інтересами інших країн.
4. Вашингтонський консенсус: Це відноситься до підходу, який надає перевагу
зростанню ВВП над покращенням життя населення. Деякі вважають, що цей
підхід недостатньо уважно враховує соціальні та екологічні аспекти розвитку та
може не сприяти зниженню бідності та поліпшенню якості життя.
5. Бюрократія та розширення державної влади: Проекти, фінансовані Світовим
банком, можуть створювати додаткову бюрократію та збільшувати роль
держави в господарстві. Це може призвести до надмірної регуляції та корупції.
6. Кредитування та його вплив на клімат: Високий рівень кредитування може
призвести до надмірного використання ресурсів та негативного впливу на
навколишнє середовище, включаючи збільшення викидів парникових газів та
зниження біорізноманіття.
 7. Мало уваги до навколишнього середовища та корінного населення: Деякі
критики стверджують, що Світовий банк надмірно зосереджується на
економічних аспектах розвитку та недостатньо приділяє уваги питанням
навколишнього середовища та правам корінного населення.
8. Оцінка проектів у сфері охорони здоров’я: Критики вказують на те, що
Світовий банк може оцінювати проекти у сфері охорони здоров'я головним
чином за економічними показниками, не враховуючи важливості якісної
медичної допомоги та покращення стану здоров'я населення.
Звісно, існують контраргументи, які підкреслюють важливість і ефективність діяльності
Світового банку. Ось деякі з них:

1. Сприяння інфляції та домінування держави в міжнародній торгівлі:

 Контраргумент 1: Світовий банк допомагає країнам у виконанні
капітальних проектів та інфраструктурних поліпшень, які можуть
підвищити ефективність виробництва та зменшити інфляційний тиск.
Крім того, Світовий банк може надавати поради країнам щодо розвитку
їхніх економік.
2. Політика реформування вільного ринку:
 Контраргумент 2: Реформи, підтримувані Світовим банком, можуть
сприяти покращенню ефективності економіки та підвищенню
конкурентоспроможності країни. Правильно розроблені та реалізовані
реформи можуть залучити іноземних інвесторів та сприяти створенню
нових робочих місць.
3. Домінування країн, що фінансують Світовий банк:
 Контраргумент 3: Країни, що надають фінансування Світовому банку,
часто мають значний інтерес у стабільності та розвитку країн-
одержувачів. Вони можуть надавати необхідну фінансову підтримку для
проектів, які іншим чином були б неможливі, і сприяти стабільності
світового економічного ландшафту.
4. Вашингтонський консенсус:
 Контраргумент 4: Зростання ВВП є важливим показником для
визначення економічного здоров'я країни, і воно може служити як
основа для подальшого покращення якості життя населення. Крім того,
Світовий банк не просто обмежується зростанням ВВП, але також
працює над проектами, спрямованими на зменшення бідності та
нерівності.
5. Бюрократія та розширення державної влади:
 Контраргумент 5: Деяка бюрократія може бути необхідною для
ефективного управління та моніторингу проектів, фінансованих Світовим
банком. Крім того, банк також підтримує проекти спрямовані на
покращення управління та боротьбу з корупцією.
6. Кредитування та його вплив на клімат:
 Контраргумент 6: Світовий банк може сприяти створенню проектів,
спрямованих на покращення екологічної стійкості та зменшення
негативного впливу на довкілля. Він також активно працює над
 зменшенням викидів парникових газів та підтримкою проектів у сфері
відновлюваної енергії.
7. Мало уваги до навколишнього середовища та корінного населення:
 Контраргумент 7: Світовий банк може включати у свої проекти
положення про охорону навколишнього середовища та захист прав
корінного населення. Він також може сприяти розвитку проектів,
спрямованих на збереження природних ресурсів та сталий розвиток.
8. Оцінка проектів у сфері охорони здоров’я:
 Контраргумент 8: Світовий банк може враховувати не тільки
економічні результати проектів у сфері охорони здоров'я, але і їх
вплив на якість та доступність медич ної допомоги, а також
покращення стану здоров'я населення.

РЕФОРМИ
Звідси виглядає, що ви пропонуєте шість можливих реформ для діяльності
Міжнародного валютного фонду (МВФ). Давайте розглянемо кожен пункт детальніше,
щоб зрозуміти їхнє значення і мету:

1. Перерозподіл акцій МВФ (прав голосу) і стільців в правлінні: Цей пункт

вказує на необхідність переглянути розподіл голосів і представництва в МВФ,
щоб він був більш справедливим і відповідав сучасним реаліям. Зазвичай
країни з більшими квотами (акціями) мають більше впливу в органах МВФ.
2. Посилення впливу МВФ на системно важливих членів: Це означає, що МВФ
повинен мати більше інструментів і засобів для впливу на країни, які мають
системне значення для глобальної фінансової стабільності. Це може включати
суворішу вимогу до цих країн щодо своєї економічної політики.
3. Центральна роль МВФ у зовнішніх фінансових кризах: Цей пункт
підкреслює важливу роль МВФ у розв'язанні фінансових криз та стабілізації
економік під час криз. МВФ має бути головним актором у цих ситуаціях.
4. Переорієнтація участі МВФ в країнах з низьким рівнем доходу: Цей пункт
вказує на необхідність змінити спрямування фінансової підтримки МВФ так,
щоб більше уваги приділялося країнам з низьким рівнем доходу, які можуть
бути найбільше вразливими до фінансових криз.
5. Оновлення політики рахунку капіталу членів і фінансових секторів: Цей
пункт може вказувати на необхідність адаптації політики МВФ щодо
регулювання фінансового сектору та рахунку капіталу в різних країнах.
6. Запровадження процедур запозичень на ринку: Це може означати, що МВФ
має розвивати можливості для отримання фінансування на фінансовому ринку,
якщо виникає потреба у додаткових ресурсах для виконання своїх функцій.

Ці реформи, які ви пропонуєте, мають на меті покращити роботу та ефективність

МВФ, зробити її більш сучасною та відповідною до сучасних викликів у світовій
економіці. Вони можуть вимагати змін в статуті МВФ та погодженням між країнами-
членами.
Потрібні додаткові деталі, щоб зробити дорожню карту еволюції амбітним планом

для СБ та інших МБР

Світовий банк (СБ) є першою з найбільших фінансових інституцій

розвитку, яка розпочала процес реформ, описаний у його документі про
дорожню карту еволюції та спрямований на більш ефективне реагування
на зростаючі потреби у скороченні бідності та ефективніше вирішення
проблем зміни клімату. Незважаючи на те, що дорожня карта встановлює
правильні відправні точки (розглядаючи еволюцію місії, функціонування
та моделі фінансування банку), вона все ще залишає нам потрібні більш
конкретні та детальні шляхи реалізації амбітної реформи.

Особливо виділяються три області:

Збалансування географічних пріоритетів у боротьбі з бідністю

Що стосується своєї місії, Банк пропонує перейти до «обслуговування всіх

клієнтів» і включити більше країн із середнім рівнем доходу (СКД) до
країн своєї діяльності. Надане коротке обґрунтування полягає в тому, що
зосередження уваги на цих країнах допоможе краще вирішувати
глобальні проблеми та може надати уроки, які можна застосувати до
країн з низьким рівнем доходу (СНД). За словами Банку, таке зрушення
вимагатиме додаткової фінансової спроможності, що мало б сенс у
перспективі використання додаткових пільгових ресурсів у країнах із
середнім рівнем доходу, щоб не зменшувати доступне фінансування для
країн із низьким рівнем доходу.

Акціонери Банку мали б право вимагати більш детальної інформації про

таку запропоновану зміну. Нова зосередженість на СНД (особливо з
використанням і без того обмежених пільгових ресурсів) ризикує ще
більше посилити «велике розбіжність» за рахунок операцій, що
проводяться в СНД, де потреби є гострими. Країни операцій, особливо на
африканському континенті, визначили МБР як відповідних
партнерів . Однак у 2020 році лише 14,6% позик СБ було надійшло в
Африку (проти 23,6% у 2017 році). Якщо СБ серйозно ставиться до свого
фокусу на скороченні бідності та впливу на розвиток, необхідно надати
запевнення, щоб МБР могли продемонструвати, що вони мають повне та
актуальне розуміння потреб цих країн; і що вони можуть на цій основі
надати значні обсяги пільгового фінансування (включаючи гранти) для
задоволення цих потреб. Фінансування цих країн також залишається
важливим для внеску в такі глобальні програми, як ЦСР. Крім того,
збільшення капіталу для того, щоб зробити те ж саме в більшій кількості
країн, навряд чи вирішить наявні проблеми. Фактично, огляд CAF також
надав пропозиції щодо покращення роботи з існуючим фінансуванням,
наприклад, шляхом перегляду конверсивних підходів до ризику та
кредитного рейтингу більшості банків, які ще не розглянуті.

Звернути увагу на кліматичні та інші тематичні питання

Реформа також має зробити установу придатною для реагування на

глобальну кліматичну надзвичайну ситуацію, як проти наслідків зміни
клімату, так і щодо декарбонізації глобальної економіки. Почнемо з того,
що нещодавня ситуація в Пакистані ілюструє необхідність розвитку
подвійного фокусу на доступі до фінансування для подолання
екстремальних подій у найбільш уразливих країнах та доступі до
фінансування для зеленого розвитку на ринках, що розвиваються. У
дорожній карті СБ згадується ряд інструментів і механізмів, які необхідно
переглянути. Вони мають важливе значення для визначення того, де Банк
додасть цінність у цих питаннях, а також для демонстрації потреби у
всеохоплюючій політичній та фінансовій стратегії, яка б керувала цими
численними ініціативами. У 2020 році дослідження вже вказувало, що з
1988 року Банк створив понад 100 трастових фондів, пов’язаних із
кліматом, а останній звіт ОЕСР про багатосторонність вказує на дедалі
складнішу та фрагментарнішу архітектуру. Таким чином, проблема може
полягати не в необхідності створення більшої кількості спеціальних
інституцій, а скоріше в тому, як існуючі можна реформувати, щоб
задовольнити існуючі потреби. У цьому сенсі слід більше посилатися на
результати Climate COP27 (зокрема, на введення в дію фонду збитків і
збитків) і конкретні варіанти, висунуті в Бріджтаунському порядку
денному (для того, щоб МБР краще орієнтувалися на вразливі до клімату
країни). Крім того, не дивлячись на клімат, подібні заклики були зроблені
на COP15 з питань біорізноманіття, де також обговорювалися питання
щодо найбільш адекватних способів фінансування . Одним із завдань на
даний момент для Банку та інших MDBS є сформулювати ці різноманітні
заклики до дій щодо споріднених, але іноді конкуруючих тем, усі охоплені
концепцією «глобальних суспільних благ» (яка також може включати
глобальну охорону здоров’я та глобальну їжу та безпека харчування,
наприклад). Банк може скористатися цією можливістю, щоб продовжити
свої зусилля щодо узгодження своєї діяльності з чітко визначеними
цілями розвитку та клімату. Деякі з ЦСР або інтегративні « шляхи
трансформації » (які охоплюють численні теми, включно з кліматом і
біорізноманіттям), можуть бути використані як керівні інструменти для
дій, допомагаючи більш сталому розвитку, зосередившись на існуючих
фінансах, щоб розблокувати деякі ресурси. Крім того, колективний план
дій, такий як Порядок денний до 2030 року та його Цілі розвитку, може
забезпечити цілісну структуру, необхідну для МБР, щоб більш чітко
визначати інвестиції з позитивним ефектом переливу між ЦСР та
коригувати або зупиняти ті, що мають негативний внесок.

Сприяння координації всередині та поза Банком

Банк висуває свої амбіції щодо «зміцнення підходу Єдиного Світового

Банку», одночасно розвиваючи «нові регіональні підходи», а також
«розширюючи свою національну модель». Цікаво, що ці пропозиції
вказують на необхідність для Банку шукати більшої узгодженості у своїй
інституційній структурі, одночасно зміцнюючи свій вплив на
регіональному та національному рівнях. Однак потрібна додаткова
інформація про те, як план Банку щодо реформування можна
сформулювати з іншими вже створеними установами, такими як
регіональні МБР та ПБД із сильною місцевою присутністю та/або
тематичним досвідом. Загальний підхід банку розвитку забезпечив би
реформи, які базуються на доданій вартості кожної установи для більшої
взаємодоповнюваності.

Реакція країн операцій ще не була оприлюднена, але було б цікаво

почути більше про те, як відповіді на ці заклики до реформ (з боку Банку,
а також інших МБР) можуть бути краще впроваджені в довгостроковий
національний розвиток і інвестиційні плани. Є кілька конкретних
прикладів, з яких ми можемо винести уроки ( План справедливого
енергетичного переходу в Південній Африці ; або зусилля щодо розробки
шляхів між країнами для досягнення вуглецево-нейтрального світу до
другої половини століття або Національні плани фінансування
біорізноманіття, щоб розроблятися паралельно з національними
стратегіями та планами дій у сфері збереження біорізноманіття для
реалізації Глобальної рамкової програми збереження біорізноманіття),
дозволяючи перейти від підходу, заснованого на проектах, до підходу,
спрямованого на системні зміни.
Висновок

Ці три сфери окреслюють потребу в більш детальній інформації, щоб

якнайшвидше запрацювати дорожня карта Світового банку. Однак ці
зусилля будуть корисними, якщо вони будуть здійснюватися не
ізольовано, а натомість у поєднанні з іншими поточними процесами
реформ, запланованими протягом року, які виходять за межі
Банку. Великі сподівання покладаються на активізацію інших МБР, а
також на різноманітні спільноти (від розвитку, клімату до фінансів), які
об’єднаються та запропонують як технічні, так і політичні
рішення. Фінанси знаходяться в центрі цих дискусій, але ці міркування
також повинні йти пліч-о-пліч з конкретними діями, які можна розпочати
зараз щодо того, як більш ефективно використовувати наявне
фінансування, щоб в кінцевому підсумку стабільно задовольнити потреби
країн операцій. 2023 рік пропонує різні віхи, щоб переконатися, що ми всі
колективно на правильному шляху.