Лекція 1 до Теми 1 «Соціально-психологічна допомога: поняття, мета,

проблематика, суб’єкти взаємодії» навчальної дисципліни «Технології надання соціально-

психологічної допомоги».

Поняття психосоціальної допомоги у вітчизняних наукових дослідженнях

здебільшого розглядається у контексті створення умов, що покликані сприяти підвищенню
якості життя дітей та сімей вразливих верств населення, подоланню складних життєвих
обставин, оволодінню ситуацією кризи, невизначеності, катастрофічних та екстремальних
подій.

Соціально-психологічна допомога – це діяльність фахівця/фахівців, спрямована на

відновлення втраченої психосоціальної рівноваги особи/групи осіб, на пошук ресурсів
особистості і ресурсів соціального середовища для подолання труднощів у життєвій
ситуації.

Хто потребує соціально-психологічної допомоги?

Об’єктом соціально-психологічної допомоги є:

• соціально вразливі верстви населення;
• особи, що переживають кризу;
• особи, які потерпіли від надзвичайних або екстремальних подій/ситуацій.

Соціально вразливими верствами населення, в широкому розумінні, є

представники вразливих/пригнічених верств населення, а саме: індивіди або соціальні
групи, що мають більшу, ніж інші, ймовірність зазнати негативних впливів соціальних,
економічних факторів або дістати хвороби.

Серед них можна виділити такі категорії:

бездомні;
родини, в яких є проблеми дитячої занедбаності, сексуальних фізичних зловживань
стосовно дитини або одного з партнерів;
подружні пари, які мають серйозні подружні конфлікти;
родини, в яких дитину виховує лише один із батьків та в яких мають місце серйозні
конфлікти;
діти (від немовлят до молодих людей до 18 років), а саме діти, розлучені з
родиною, або ті, що залишилися без опіки (у т. ч. сироти), діти, яких залучили або
використовували у збройних силах чи озброєних угрупуваннях, жертви торгівлі дітьми, а
також діти, що перебувають у конфлікті з законом, мають небезпечні умови праці, діти, які
живуть або працюють на вулиці, а також недоїдають, нерозвинені діти;
жінки (наприклад, вагітні, матері, матері-одиначки, вдови);
чоловіки (наприклад, колишні учасники бойових дій, чоловіки, які втратили засоби
для матеріального забезпечення своїх сімей);
ВІЛ-інфіковані люди та їхні родини;
особи, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні
вади, низький рівень професійної підготовки тощо;
особи, які порушили закон і були за це покарані;
вагітні дівчата-підлітки;
особи нетрадиційної орієнтації, які мають особисті або сімейні проблеми;
особи, які мають соматичні (тілесні) чи психічні захворювання або інвалідність;
залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;
іммігранти та меншини, що мають недостатні ресурси та можливості або ті, хто став
жертвою расизму, сексизму або інших форм дискримінації;
особи із затримками розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;
 особи похилого віку, які не можуть адекватно функціонувати;
мігранти, біженці та внутрішньо переміщені особи, які недостатньо мають
необхідних ресурсів.

Наступна категорія осіб, що потребують соціально-психологічної підтримки – це

особи, що переживають кризу.

Криза — це різка зміна в житті, що вимагає зміни самої людини.

Криза з’являється у зв’язку з якоюсь переламною подією або цілим ланцюгом
подій.
Психологічна криза - це переломний етап у житті особистості, рубіж між старим і
новим досвідом, якісний перехід із одного стану в інший. Він, як і всяка зміна, має два
види детермінації: внутрішню, обумовлену поступовими внутрішніми змінами, що
приводять до якісного стрибка, і зовнішню, обумовлену обставинами життя, складнощами
міжособистісних стосунків, якимись значущими життєвими подіями тощо.
Кризи, що їх переживає кожна особистість, бувають нормальними або
анормальними.
Нормальна криза — це перехід від одного етапу життя до іншого, наприклад, від
молодшого шкільного віку до підліткового або від навчання до початку професійного
життя, що характеризується адаптацією до відповідних змін (прийняття внутрішніх та
зовнішніх змін себе та пристосування до зміненого середовища).
Вікові кризи не тривалі, хоча може спостерігатися напруженість, тривога,
депресивні симптоми.
Крім вікових криз науковці розглядають кризи пов’язані із соціальними ролями та
статусами особистості. Вони характеризуються входженням у освітній та професійний
простір, кар’єрним зростанням/падінням, матеріальним статком/збіднілістю, відчуттям
ідентичності та належності.
Особливості переживання життєвих криз залежать від особистісних характеристик
людини (складу нервової системи, характеру, цінностей, набутого досвіду, стилю
виховання) та від зовнішніх чинників (підтримки найближчого оточення, традицій, норм і
правил, особливостей функціонування суспільства, особливостей середовища).

Розглянемо деякі кризи.

Криза цілісності спровокована втратою цілей або системи цінностей, що

виражається у втраті життєвого змісту, інтересу до життя, перспективи, а отже, і стимулів
до діяльності.
Криза "пересадження коріння" - це ситуація, коли людина як би переходить в інше
культурне, інформаційне й комунікативне середовище. Для багатьох людей ця криза
пов'язана з одруженням.
Криза втрати являє собою найбільш частий тип, він пов'язаний із втратою близької
людини. Реакція на втрату особливо важка, коли відносини із втраченою людиною були
складними й нічого вже не виправити. Ця подія може викликати травматичну кризу, якщо
вона померла зненацька, якщо смерть передчасна й трагічна.
Ситуаційна криза - це втрата, не пов'язана із втратою близької людини. Емоційно
значимою втратою, що викликає переживання, можуть виявитися події, не настільки
трагічні на перший погляд: крадіжка, особливо крадіжка з особистого житла, зрада,
загибель домашнього улюбленця.
Кризи становлення. На різних етапах життя люди можуть переживати психологічні
кризи, пов’язані з новими випробуваннями, дорослішанням і досягненням соціальної
зрілості. Серед таких випробувань: вступ у школу, іспити, перша робота, зміна роботи або
спеціальності, еміграція.
Криза розвитку. Поява нових якостей, фізіологічних і психологічних, найчастіше
вимагає перебудови всього організму й особистісних змін, що саме по собі може бути
важким і хворобливим. Період фізіологічного й психологічного дорослішання може бути
кризовим періодом, оскільки підліткам важко контролювати свої емоції й сексуальний
потяг, прагнення до незалежності від батьків, перша любов, яка також може привести до
кризи.
Криза значущих стосунків. Надзвичайно важливою є сфера взаємовідносин людини
з іншими, а отже, значні зміни в структурі цих взаємовідносин часто супроводжуються
кризами і змінами міжособистісних ролей. Найбільш значущими причинами подібних
криз можуть виступати: смерть близької людини, вимушена розлука, зрада інших людей,
розлучення (що пов'язане з втратою міжособистісних ролей). До кризових явищ може
призводити і поява нових міжособистісних ролей. Так, початок подружнього життя,
народження дитини (криза батьківства й материнства) для сім'ї може стати причиною
кризи. Як окрему категорію криз значущих стосунків можна розглядати кризи кохання
(нерозділене кохання, втрата кохання, розчарування в коханні). Криза «спустошення
родинного гнізда». Відокремлення дітей від батьків, відхід з рідного дому. Батьки можуть
переживати стрес, почувати себе непотрібними, що теж іноді приводить до кризи.
Криза здоров’я. Важке захворювання, у результаті якого людина стає частково або
повністю непрацездатною, - це сильний стрес, який веде до кризи. З початком
захворювання для деяких людей закінчується життя, до якого вони звикли. Хворому
необхідно змиритися з інвалідизацією, але це нелегко.
Криза самореалізації. Життєва криза може настати внаслідок обставин, пов'язаних з
неможливістю нормальної, звичної чи такої, що планується, самореалізації людини: втрата
роботи, значущої соціальної ролі (програш на виборах, втрата високого соціального
статусу і т.п.), вихід на пенсію, банкрутство, крах життєвих планів, усвідомлення
помилковості життєвого шляху, змушене вигнання (наприклад, внаслідок соціальних
конфліктів).
Криза життєвих помилок. Часто кризові явища розвиваються внаслідок яких-небудь
здійснених фатальних вчинків (криза, що переживається людиною внаслідок скоєної нею
зради, злочину, навіть якщо це не пов'язане з відбуванням покарання), втрата коштовної
речі (автомобіль, будинок, квартира; сюди можна віднести і злигодні внаслідок стихійного
лиха), кризи гріха. Кризи життєвих помилок можуть бути наслідком і нездійснених вчинків,
якщо це мало фатальні наслідки.

Таким чином, психологічна криза є одним із проявів соціально-психологічної

дезадаптації особистості в ситуації втрати або загрози втрати значущої цінності або об'єкту.
Криза виникає за неможливості подолати перешкоди в досягненні життєво важливих цілей
способами, сформованими на основі попереднього індивідуального досвіду.

Кризовий стан характеризується інтенсивними негативними емоціями: відчуттям

невизначеності, хвилюванням, тривогою, переживанням власної нікчемності,
безпорадності, самотності, безнадійності, песимістичною оцінкою власної особистості,
актуальної ситуації і майбутнього, вираженими утрудненнями в плануванні подальших дій.

З погляду психофізіології в кризовому стані відбуваються зміни в пізнавальних

процесах, мисленні, спостерігається зменшення обсягу уваги, зниження засвоєння
інформації. Відзначаються і соматовегетативні розлади: людина схлипуючи дихає, зітхає;
відчуває фізичну слабкість, розбитість, виснаження; у нього засмучені сон, апетит і інші
функції.

Тривога і напруженість, викликані кризовою ситуацією, призводять до зниження

адекватності і глибини розуміння інших людей. Людина, в такому стані перебільшує
екстреність критичної ситуації, їй здається, що для прийняття рішення у неї менше часу,
ніж насправді. У таких людей також мають місце порушення особистої ідентифікації: вони
не впевнені в тому, що зможуть перенести негативні емоції.
(Треба змінюватися з опорою на себе!)
 Третя категорія осіб, що потребують соціально-психологічної допомоги це особи, які
потерпіли від надзвичайних або екстремальних подій/ситуацій.

Якщо важкі ситуації є масштабними – місцевого, регіонального чи

загальнодержавного рівня – їх називають надзвичайними чи екстремальними, такими, що
виходять за межі звичайного, нормального людського досвіду.
НАДЗВИЧАЙНІ СИТУАЦІЇ Є НАСЛІДКАМИ АВАРІЙ, НЕБЕЗПЕЧНИХ ПРИРОДНИХ ЯВИЩ,
СТИХІЙНИХ ЧИ ТЕХНОГЕННИХ КАТАСТРОФ, ЯКІ МОЖУТЬ ПРИЗВЕСТИ ДО ЛЮДСЬКИХ
ЖЕРТВ, ЗАВДАТИ ШКОДИ ЗДОРОВ’Ю, СПРИЧИНИТИ ЗНАЧНІ МАТЕРІАЛЬНІ ВТРАТИ І
ПОРУШИТИ УМОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ.
На відміну від надзвичайних, в екстремальних ситуаціях джерелом травмування є
людина чи суспільство (приклади екстремальних ситуацій – війни, революції, геноциди,
терористичні акти тощо).
Для окремих груп українців ця ситуація є гіперекстремальною, адже внутрішні
навантаження, які вона викликає, часто перевищують людські можливості, руйнують
звичну поведінку, можуть спричиняти небезпечні наслідки. Гіперекстремальні ситуації –
несподівана втрата близької людини, полон, тортури, насилля (особливо, якщо є загроза
життю чи цілісності), присутність при загибелі чи пораненні тощо, є завжди травмівними.
І екстремальні, й надзвичайні ситуації можуть стати психотравмівними для тих, хто
їх переживає. Психотравмівна ситуація / подія – це будь-яка особисто значуща ситуація
(явище), що має характер патогенного емоційного впливу на психіку людини і може, у разі
недостатньої сформованості захисних психологічних механізмів, зумовити психічні
розлади.
Психотравмівними вважаються події, що загрожують життю і фізичній цілісності
людини: поранення, контузії, фізичне травмування; важкі медичні процедури; загибель чи
смерть близьких людей, побратимів, мирного населення; картини смерті, поранень і
людських страждань; суїциди і вбивства тощо.
Щоб звести до мінімуму руйнівні наслідки травмівних ситуацій, сприяти
збереженню психічного здоров’я, необхідна психологічна допомога та психологічна
підтримка постраждалих як в умовах екстремальної / надзвичайної ситуації, так і після
повернення із зони ризику.

До осіб які потерпіли від надзвичайних або екстремальних подій/ситуацій

відносяться:
• мирні жителі, що перебувають у зоні бойових дій;
• вимушені переселенці;
• родини загиблих;
• військовослужбовці – як ті, хто бере участь у бойових діях, так і демобілізовані,
та їхні сім’ї;
• особи, що пережили зґвалтування і тортури, або ті, хто стали свідками звірств;
• волонтери і всі, хто працює з потерпілими тощо.

Цим людям важко адаптуватися до нових складних обставин, нелегко і в

повсякденному житті. У них може погіршуватися і фізичне, і психічне здоров’я,
загострюватися наявні проблеми та з’являтися нові.
Отже, особи які перебувають у важкій життєвій ситуації потребують допомоги в
організації комплексу умов для продуктивної адаптації у змінених умовах життєдіяльності.
Таким чином, основні завдання соціально-психологічної допомоги – розширення
діапазону соціальних і особистісних ресурсів людини для самостійного вирішення
виникаючих проблем, подолання труднощів, актуалізація її творчих, інтелектуальних,
особистісних, духовних і фізичних можливостей, необхідних для виходу з кризового стану,
стимулювання самоповаги і впевненості в собі.
 Психологічна допомога і психологічна підтримка – важливі складові мінімального
реагування (безпосередньо в екстремальній ситуації) та комплексного реагування (на
етапі стабілізації та раннього відновлення). Проте багато з постраждалих і пізніше можуть
потребувати психологічної допомоги, яка має надаватися в межах системи психологічної
реабілітації.

Список рекомендованих інформаційних джерел :

1. Вступ до соціальної роботи: навчальний посібник для студентів вищих

навчальних закладів / За ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. К.: Академвидав, 2005. 304 с.
(Альма-матер).(СТР141-162)
2. Психосоціальна допомога в роботі з кризовою особистістю : навчальний
посібник / наук. ред. та керівник проблем. Групи – Л. М. Вольнова. – К. , 2012. – 275 с. (СТР
1-28)
3. Основи реабілітаційної психології: подолання наслідків кризи. Навчальний
посібник. Том 2. – Київ, 2018. – 240 с. (СТР 1-13)
4. Керівництво МПК з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки К 36 в
умовах надзвичайної ситуації — Київ : Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2017. — 216 с.