ТОРКИ — — — — — — — — — — — — —

На початку XI ст. на місцях проживання печенігів у східноєвропейських

степах з'являється нова хвиля кочівників — "торки” так звались вони у
давньоруських літописах. “узи” - у візантійських хроніках або
“огузи”(гузи) у творах східних авторів. До цього вони займали території
степів Північного Туркменістану та Південно-Західного Казахстану, у
зв’язку з цим він отримав назву “Гузькі степи”. Ще у Х ст. в племенах
торків відбувся розкол, деякі дослідники причиною вважають те що
частина торків прийняла іслам. Таких називали туркменами, вони
захопили Передню Азію на чолі з ханом Сельджуком та утворили державу
сельджуків. Вона ледь не знищила Візантійську імперію і завдала поразки
хрестоносцям, що хотіли оселитися в Палестині. Інші що залишились
язичниками назвали торками, вони рушили в степи Східної Європи.
Вперше про них згадується в руських літописах під 985 р., коли
виступають союзниками Володимира Святославича під час його
походу на Волзьку Булгарію Під тиском половців, які просувалися
на схід, частина торків наблизилась до кордонів Русі, що змусило
князя Переяславського Всеволода у 1055 р. йти "на торк зиме
войною и победи торки" . Саме в цьому році на кордонах Русі
з'являються й половці, які, певно, переслідували орди торків.
Останні намагалися закріпитися на кордонах Русі, однак у 1060 р.
русичі завдали їм такої нищівної поразки, що торки в пошуках
території вимушені були просуватися далі за Дунай. У 1064 р. вони
спробували закріпитися у Фракії, але хвороби й суперництво їхніх
заклятих ворогів — печенігів примусили торків повернутися і
просити притулку у київського князя . На цьому історія торків як
самостійного народу східноєвропейських степів закінчується. Вони
розпорошуються по територіях своїх більш могутніх сусідів. Одна з
груп осіла у Візантії й у 1071 р. в складі візантійських військ взяла
участь у битві біля Манцикерте (Вірменія). Частина торків разом із
печенігами увійшла до складу половецьких орд. Друга частина осіла
на південних кордонах Русі й стала відданими союзниками
київських князів ("своїми поганими"), перетворившись у середині
XII ст. на союз Чорних Клобуків, який увібрав у себе залишки
розтрощених орд печенігів і торків. Вони осіли в Пороссі, де мали
кілька своїх містечок — Торчеськ, Дверен та ін. Ставши васалами
київських князів, торки охороняли південні кордони Русі, брали
активну участь у міжусобицях на боці київських князів.
 реферат
підготувала учениця 7-Б класу
Трохименко Іоанна