Слайд 2:

Печеніги являли собою союз племен, що поділявся на 8 орд або колін, представники однієї половини
кочували між Дунаєм і Дніпром, а другої між Дніпром і Доном. Перша половина – «тюркські
печеніги» - з’явился у степах південніше Русі і перебували з нею то у союзницьких, то у ворожих
відносинах. Друг половина – «хазарські печеніги» являли собою одну з складових частин Хазарського
каганату, як і алани, болгари і ін.. Кожна з 8 орд поділялася ще на 40 частин або улусів. У своєму
розвитку печенізькі орди досягли вищого ступеню родоплемінного ладу – воєнної демократії.

Слайд 3:
Слайд 4:

Слайд 5 :

Нападу печенігів на Русь були регулярними. Перше зіткнення руських військ з печенізькою ордою
датується 915 роком, коли на чолі Київської Русі стояв князь Ігор.

Хоча характер взаємовідносин військ не обмежується конфліктами. Існують записи про спільних
походах з русичами на Візантію.

Спроби набігів відбувалися постійно. Однак найсерйознішим з нападів вважається вчинене в 969
році. Спланований набіг говорить про серйозність намірів і стратегічних навичок воєначальників.

Скориставшись відсутністю в Києві князя Святослава, кочівники скоїли напад.

Як відомо, основна частина війська завжди супроводжує князя, а сам князь як ніхто краще вміє
захистити свою державу.

Організацією оборони довелося командувати матері князя Святослава княгині Ользі.

Положення міста було жалюгідним. Крім того, що для захисту не вистачало воїнів, варвари обложили
входи і виходи, не пропускаючи в місто каравани з їжею, водою.

А що встановилася в той час тривала спека тільки ускладнювала становище киян. Проте Ользі вдалося
витримати такий натиск. Повернувшись, князь розгромив печенізькі загони і захистив свої кордони.

Після повернення з Візантійського походу князя Святослава чекала засідка. Її влаштував ніхто інший як
печеніги на чолі з ханом Куря. У цій засаді російське військо було розгромлене, а князь Святослав
убитий. Легенда свідчить про те, що хан Куря зробив золотий кубок з черепа київського князя.

Розгром Ярославом Мудрим печенігів під Києвом

Події 1036 року історики прирівнюють до доленосним в житті печенізьких племен. Можливо, не
зробивши нападу на Русь, не зник би такий народ.
Набіг на Київ був спланований у відсутності князя Ярослава Мудрого, який у цей час був у Новгороді.
Обложивши місто, вороги всіма силами кинулися в атаку. Вчасно повернувся князь зі своєю
дружиною розгромили кривдників.

Зверніть увагу! За всіма даними кочівники мали гарну розвідкою, всі свої масштабні напади вони
планували на час відсутності князя в місті.

Історики стверджують, що битва князя Ярослава Мудрого була важкою, а перемога, яку він здобув,
далася з великими труднощами. Варто зауважити, що велику роль зіграла тактика князя, який не
просто кинувся у бій проти ворога, а приймав стратегічні рішення.

Кочівники перевершували російське військо за чисельністю. Рішенням князя Ярослава було розділити
військо: по центру на захист встали варяги, праворуч кияни, а зліва новгородці.

Гучна перемога відбулася. Вона означала не тільки вигнання кочівників з міста, але і те, що русичі
домоглися припинення набігів печенігів на руські землі

Цікаво знати! На честь цієї перемоги князь Ярослав Мудрий наказав звести в Києві Софійський Собор.

Після розгрому плем’я ховалося в степи північно-західного Причорномор’я. Подальша доля пов’язує
кочівників з Візантією. У їх відносинах були присутні як конфлікти, так і спільні походи.

З часом це кочове військо припинило своє існування. А його воїни розійшлися по найманим службам
у візантійське, російське війська, а також у війська інших кочових племен.

ПІСЛЯ БИТВИ В 1036 Р. ПОЛОВЦІ ВІДІЙШЛИ З ПОЛІТИЧНОЇ АРЕНИ, А НА ЇХ МІСЦЕ ПРИШЛИ ІНШІ
ОРДИ – ТОРКІВ І ПОЛОВЦІВ.

Слайд: 7:

Вперше в полі зору давньоруського літопису половці опинилися у 1055 р., коли вони на чолі з
ханом Блушем уклали мир з Руссю, а вже 1061 р. “придоша половци первоє на Руськую землю
воєвати… Се бысть первоє зло на Руськую землю от поганых безбожных враг”.

Перші зіткнення з половцями для русичів закінчилися невдачею. Однак кочівники після цього не
нападали на Русь майже 20 років. Після такого тривалого терміну перемир’я розпочалася велика
русько-половецька війна 1093—1117 рр.

Слайд 8:
Висновок