ЛЕКЦІЯ 3

ЕЛІНІСТИЧНИЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Мета: ознайомити студентів з особливостями розвитку давньогрецької літератури
еліністичного періоду, репрезентувати твори основних представників цього періоду –
Менандра, Теокріта, Аполонія Родоського, Калімаха.
Професійна спрямованість: Матеріал лекції спрямований на формування у
студентів сталих знань про предмет «Історія зарубіжної літератури. Античність» з
перспективою їх подальшого професійного самовдосконалення в межах майбутньої
професійної діяльності як учителя української і зарубіжної літератури.
Ключові слова: Римська держава, сатира, порівняльні життєписи, роман.
План
1. Еліністичний період у давньогрецькій літературі.
2. Комедії Менандра. Новаторство митця.
3. Поети олександрійської школи: Теокріт, Аполлоній Родоський, Калімах. Їх
внесок у розвиток поетичного мистецтва давньогрецької і світової літератури.
На самостійне опрацювання
1. Елліністичний період розвитку давньогрецької літератури. Поети
олександрійської школи.
2. Творчість Калімаха. Внесок митця в розвиток поетичного мистецтва
давньогрецької і світової літератури.
ЛІТЕРАТУРА
Основна література:
1. Антична література: навчальний посібник. 3-тє вид., випр. Та доповн. Київ :
Київський університет імені Бориса Грінченка, 2014. 250 c.
2. Белаш Г. Історія античної літератури. Київ : Центр учбової літератури. 2020. 236 с.
3. Буйвол О. В. Антична література. Текст лекцій : навч.-метод. посіб. для студентів.
Харків : НТУ «ХПІ», 2016. 117 с.
4. Галич О. А., Дмитренко В. І., Фоменко В. Г. Історія зарубіжної літератури.
Античність. Середньовіччя. Луганськ : Альма матер, 2003. 228 с.
5. Гальчук О. Антична література: Навчальний посібник для студентів заочної форми
навчання. – К.: Вид-во Київського славістичного університету, 2008. 210 с.
6. Козлик І. Антична література : (Лекційні матеріали у формі repetitorium’y). Івано-
Франківськ : Симфонія форте, 2020. 180 с.
7. Мегела Іван. Історія давньогрецької літератури : курс лекцій. Київ : Видавець
Карпенко В. М., 2007. 340 с.
8. Мегела І. П. Історія Римської літератури : монографія. Миколаїв : Видавництво
ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. 320 с.
9. Пащенко В. І., Пащенко Н. І. Антична література : підручник. Київ : Либідь, 2001.
718 с.
10. Підлісна Г.Н. Антична література. Київ : Вища школа, 1992. 267 с.

Допоміжна
1. Антична література. Греція. Рим. Хрестоматія /Упорядники: Михед Т.В.,
Якубіна Ю.В. Київ : Центр навчальної літератури, 2006. 952 с.
2. Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах. Хрестоматія / Укладач
В. Маслюк. Львів : Видавництво «Світ», 2000. 328 с.
3. З римської поезії: Поетичні переклади Миколи Зерова. Зеров М.К. Твори: В 2 т. Т.
1.: Поезії. Переклади / Упор.: Г.П. Кочур, Д.В. Павличко. Київ : Дніпро, 1990. С.128–383.
4. Зарубіжна література ранніх епох: Античність, Середньовіччя, Відродження :
навчальний посібник. Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана
Огієнка. Кам'янець-Подільський : Друкарня "Рута", 2013. 211 с.
 5. Косянчук О. О. Вплив лірики Горація на українську одичну поезію XVIII – поч.
XIX ст. Studia Linguistica : зб. наук. праць. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2011.
Вип. 5, ч. 2. С. 169–173.
6. Кравченко Я.П. Історія зарубіжної літератури (антична): Методичні рекомендації з
курсу. Запоріжжя: ЗНУ, 2009. 47 с.
7. Содомора А. Студії одного вірша. Львів : Літопис, 2006. 364 с.
Інші інформаційні ресурси
1. https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/5959/1/O_Halchuk_NP_2008_GI.pdf
2. http://194.44.152.155/elib/local/sk644465.pdf
https://ru.calameo.com/read/002820791093b4d06503a

1. Еліністичний період у давньогрецькій літературі.

Ця доба почалася з кінця ІV століття до н.е., тобто від часу воєн Олександра
Македонського. За доби еллінізму втратили незалежність і потрапили під владу
Македонії. 338 рік до н.е. можна вважати початком швидкої втрати незалежності
еллінськими державами. У цей рік війська македонського імператора Філіпа ІІ розбили
об’єднані афіно-фіванські війська під Херонеєю, а незабаром його син Олександр почав
свої завойовницькі походи й за якийсь десяток років створив величезну Македонську
імперію, що простяглася від берегів Північної Африки до Індії, увібравши в себе країни
Близького Сходу і Малої Азії. Він називав себе Олександр, цар Македонії, фараон Єгипту,
могутній монарх усієї Азії, покровитель греків. Він мріяв, здійснюючи свої довгорічні
походи, про примирення й злиття всіх підкорених народів, про вічну злагоду між ними,
тобто греками й “варварами” (єгиптянами, персами, ассірійцями, парфянами, бастрами,
мідянами та ін.).
Синтез, інтеграція, контамінація, дифузія культур – такими словами оперують вчені,
щоб позначити найхарактернішу рису розвитку культури доби еллінізму: взаємовплив
культур народів Сходу та греків.
Міське населення концентрувалося в нових великих містах. Мовою спілкування
стала грецька літературна мова, що поглинула діалекти .
Придворні письменники вихваляли монархів. Уперше з’явились поети-штукарі, які
працювали над віршами, що мали графічно окреслену будову: зовні нагадували метелика,
глек, овал і т.п.
Літературі цього періоду притаманні аполітизм, педантизм, еротика. В основу
багатьох творів була покладена заплутана інтрига.
У цей час виникла розважальна література, а також “вчена поезія”: поети хизувалися
ерудицією, здебільшого в галузі міфології, їхні твори були мало зрозумілі людям не
обізнаними з філологічними тонкощами.
Письменники відійшли від визначальних соціальних проблем. У центрі їхньої уваги
– родинні стосунки. Автори намагаються зацікавити читачів реалістичним зображенням
буденного життя. Вони заглиблюються у внутрішній світ людини, у його змалюванні
якого досягли чималих успіхів.
Відомо понад 1100 імен письменників доби еллінізму, але до нас дійшли твори
небагатьох. Найвідоміші з них Феофраст, Меандр, поети – Каллімах, Феокріт і Аполлоній
Родоський.
Феофраст (372 – 237 до н.е.) Він був одним із перших теоретиків переваги для
людини вегетаріанського способу харчування. Науковець енциклопедичних знань,
ботанік, що написав книгу про рослини, якою й до сьогодні користуються фахівці, склав
каталог різних характерів. Він намагався представити універсальне зведення відомостей
про вдачу людини. Його “Характери” містять 30 різних типів: автор описує основні риси
характеру скнари, базіки, підлабузника, забобонного, нечупари, буркуна. Твір уважають
першою спробою виходу на перехрестя науки й літератури.
 2. Комедії Менандра. Новаторство митця.
Менандр (343/2 – 291/2 до н.е.) учень Феофраста. Це найвизначніший письменник
доби еллінізму. Його ім’я було відомим ще в епоху Відродження завдяки численним
свідченням грецьких учених, але твори його були спалені церковною цензурою ще в ХІV
ст. Лише в 1905 році під час розкопок одного з грецьких міст у Єгипті – Афродітополя –
було знайдено зошит з чотирма уривками п’єс Менандра. Ще деякі фрагменти були
віднайдені під час розкриття єгипетських пірамід. А у 1958 році було відкрито повний
єдиний текст комедії Менандра “Відлюдник”. На сьогодні ми маємо 2/3 комедії
“Третейський суд”, 1/2 комедії “Відрізана коза”, 1/3 комедії “Саміянка”.
Меандр майже все життя прожив у маєтку на березі моря поблизу Афін з коханою
жінкою гетерою Глікерою, вірною помічницею в його літературній праці. Не залишив
батьківщину, хоч цар Птоломей наполягав, щоб талановитий драматург переїхав до
Олександрії.
П’єси Менандра належать до нової аттичної комедії, яка має мало спільного з
давньою аттичною комедією, представленою творчістю Аристофана. Після зникнення
давньої аттичної комедії з початку IY ст. до н.е. її місце на короткий час заступає середня
комедія, про яку відомо дуже мало. Завершує процес розвитку драматичного мистецтва в
Афінах нова аттична комедія. Її розвиток припадає на Ш століття до н.е. У ній немає ні
насмішок над видатними громадянами, ні гострих жартів. Ця комедія майже цілком
відмовляється від казково-міфологічних і політичних сюжетів. Дебати на політичні,
соціальні й філософські теми поступилися місцем іншим компонентам: майстерно
побудованим сюжетам, реалістично змальованим характерам, жанровим сценам
повсякденного життя. Досить часто цю комедію так і називають - родинно-побутова.
Персонажами таких комедій найчастіше були звичайні ремісники, селяни, солдати, гетери,
раби, слуги та представники інших верств населення. Хор у самій новій комедії участі не
брав, хоча, мабуть за традицією, з’являється між актами, розважаючи глядачів під час
перерви.
Спираючись на ті зразки нової комедії, які дійшли до нас, можна зазначити такі
основні теми: спроби юнака звільнити кохану з рук лихваря-звідника, доля підкинутої
позашлюбної дитини, стосунки батьків і дітей, суперництво між старим батьком і сином,
які закохані в одну дівчину і т.п.
Нам відомі імена більш ніж 160 представників нової аттичної комедії. Але до нас
дійшло дуже мало інформації, щоб скласти уявлення про їхню творчість. Менандр –
єдиний серед них, чия творчість представлена на сьогодні.
У центрі уваги Менандра – приватне життя людини. Особистість, індивідуальність,
характер цікавлять поета понад усе. Не гротескні образи, не фантастичні істоти і не герої
міфів, а сучасники письменника, здебільшого представники нижчих верств населення:
городяни, селяни, солдати, гетери, раби – постійні персонажі його комедій. У його творах
зникає хор, її форма ближча до звичної нам європейської комедії, яка зазнала впливу
Менандра та його послідовників. У побутових комедіях Менандра завжди йдеться про
кохання. “Він” і “вона” або мають побратися, долаючи перешкоди, або мусять просто
порозумітися. Його герої досягають щастя лише, навчившись гармонійно поєднувати
гідність і вміння прощати, звільнившись від забобонів і вгамувавши пристрасті.
Комедія «Відлюдник» починається з монологу бога Пана, який розповідає про
селянина Кнемона, “злостивого нелюдима”. Кнемон за своє життя не сказав жодного
доброго слова, ненавидить усіх людей. Навіть дружина не витримує цього уїдливого
буркотуна й скнари. Вона перебралася жити до сина від першого шлюбу Горгія, у свій
“удовий дім”. Але далі в комедії відбувається переродження Кнемона: він поліз до
колодязя, щоб витягти відро й лопату, які упустила туди його стара служниця, і впав у
воду. Горгій, син дружини відлюдника від першого шлюбу, і його друг Сократ врятували
старого. Проте з колодязя вони витягли вже зовсім іншу людину – Кнемон
перероджується, починає розуміти, що самітне існування неможливе. Він визнає Горгія
своїм сином, відказує йому все своє майно й призначає господарем.
Комедія Менандра «Третейський суд» вирізняється психологізмом. У ній збереглося
понад 670 рядків, значна частина їх перекладена І.Франком. Зав’язка твору – сварка двох
рабів – Дава й Сіріска. Нещодавно Дав знайшов у заростях покинуте немовля, а разом з
ним і різні дрібниці та коштовності. Сіріск, у якого померла дитина, умовив віддати
дитину йому. Дав немовля віддав, а речі, що були при ньому залишив собі. Сіріск починає
вимагати й речі немовляти, за якими нібито його зможе впізнати справжня мати. Цю
суперечку раби прохають вирішити “третейського суддю” – незнайомого їм до цього часу
Сміркіна, який проходив повз них. Сміркін одразу вирішує, що речі повинні знаходитись
при дитині. Дав віддає речі, а Сіріскін починає їх розглядати. Особливо пильно він
розглядає перстень-печатку. У цей момент заходить Онисим і заявляє, що цей перстень
належить його господарю – багатому юнакові Харісію.
Дещо раніше Харісій, сп’янівши, під час дівочого свята збезчестив юну Памфілу.
Дівчина приховала це, а через кілька місяців батько віддав її заміж за того ж самого
Харісія, але вони не впізнали одне одного. Через деякий час Харісій у справах виїхав у
інше місто. За його відсутності Памфіла народила дитину і, щоб приховати ганьбу,
наказала рабині віднести дитину в корзині до лісу, поклавши разом з немовлям
коштовності та перстень Харісія, тобто вона не знала, що це його перстень, він дістався їй
тоді, на святі Таврополій. Раб Онисим розповів господарю про події, що стались за його
відсутності, і Харісій, уважаючи себе зрадженим, залишає дружину, переїздить до друга й
наймає для розваг арфістку Габротокон, проте забути Памфілу не може.
Дізнавшись про перстень, Габротокон вирішує прикинутися збезчещеною матір’ю
дитини, щоб таким шляхом отримати вільну у свого господаря. Але врешті таємниця
розкривається. Усі задоволені.
Комедія має чітке гуманістичне спрямування. Шляхетна поведінка раба Сіріска,
гетери Габротокон, страждаючої Памфіли й навіть Харісія, який, зрозумівши глибину
свого злочину перероджується, розкриває в цих персонажах глибоку людяність,
найщиріше бажання допомогти іншому, а також критично оцінити власні дії, щоб потім
спрямувати їх на добро.
Заслуга Менандра не тільки У творчості Менандра поєднались новаторство і традиції
грецької літератури класичної доби, зокрема Евріпіда. Сучасники вважали його твори
надзвичайно правдивими. До наших днів дійшов крилатий вислів александрійського
філолога Арістофана Візантійського: «Менандр і життя, хто з вас кого наслідував?».
Мова комедій Менандра наближена до мови освіченої частини афінського
насклення, тому в ній відсутні брутальні вирази чи непристойності. Незважаючи на
віршовану форму, вони сприймаються як невимушена розмовна мова.
Комедії Менандра відчутно вплинули на римську комедію, зокрема на творчість
Теренція, а через них – на західноєвропейську драму.

3. Поети олександрійської школи: Теокріт, Аполлоній Родоський, Калімах. Їх

внесок у розвиток поетичного мистецтва давньогрецької і світової літератури.

Найвідоміші поети елліністичної доби Каллімах Аполлоній і Феокріт були

сучасниками й жили в Олександрії (Аполлоній потім переїхав на Родос, тому його стали
називати Родоський).
Каллімах і Феокріт були прибічниками малих форм і розробили нові жанри.
Каллімах писав епілії (невеличкі епічні поемки переважно міфологічного змісту), а
Феокріт ідилії (невеличкі сценки здебільшого з життя пастухів і рибалок). Їм протистояв
Аполлоній Родоський, який намагався воскресити старий епос.
Феокріт (310 – 250) жив у гамірній і метушливій новій столиці Єгипту – Александрії
й писав сільські ідилії про принади життя на природі. Йому належить 30 ідилій з яких 22
дійсно належать йому. Це невеличкі сценки, різні за змістом і формою та пройняті, як
правило, одним настроєм. Вони осяяні ласкавою посмішкою поета. Із м’яким гумором
пише він про “маленьку людину”, передусім про пастухів і рибалок. Його ідилії мають
типову структуру, яка нагадує суперечки в давній аттичній комедії. Зустрічаються двоє
пастухів і починають сперечатися, суперечка закінчується викликом на змагання у співі.
Обирають суддю, той встановлює порядок змагань і в кінці визначає переможця. Саме
змагання складається з того, що суперники або послідовно виконують по одній великій
пісні, або перекидаються пісеньками, які повинні бути близькими за темою й майже
однакові за розміром. Буколічні вірші (bukolos – “волопас”).
Дії ідилій Феокріта відбуваються в Сіцілії або південній Італії. Наприклад,
Зустрічаються два пастуха – чесний і відкритий Коридон і злий насмішкуватий Батт, що
шукає будь-якого приводу, щоб пошуткувати над Коридоном. Потім з’ясовується, що в
Батта любовна рана й Коридон намагається його втішити. Та серйозний характер бесіди
втрачається через необхідність побігти за коровами, що гризуть дерева, чи через колючку
в нозі Батта. Сцена закінчується дотепами на адресу господаря череди, що хоч уже й
досить старий, але дуже часто закохується.
Деякі свої ідилії, як здається, писав “на парі”, жартуючи. Наприклад, усім відомого в
Греції страшного циклопа Поліфема він зробив ніжним, закоханим і сентиментальним,
коли він закохався в німфу Галатею, поема “Кіклоп”.
Ідилії Феокріта вплинули на розвиток не тільки певних жанрів, а й на розвиток
свідомості поколінь. Від нього бере початок зіставлення сільського й міського життя.
Відлуння його ідилій відчувається в пізній грецькій і римській літературах. За доби
Середньовіччя, коли було створено культ прекрасної дами, поети часто вбирали своїх
обраниць в одежу пастушок. Твори в дусі Феокрітових ідилій писали письменники-
сентименталісти, навіть у романтиків є елементи його ідилій.
Каллімах (310 – 240). Він різнобічний поет. У нього блискуче виходили вишукані
епіграми, але поетична слава базується на “вчених віршах”.
Найважливіший твір “Причини”. Це збірка розповідних елегій, яка складається з
чотирьох книг. Він розповідає про виникнення різних свят, обрядів, назв, про заснування
міст. Нам не відомо чи були окремі вірші зв’язані між собою, але, якщо й був якийсь
зв’язок, то був він чисто зовнішній. А взагалі, кожна елегія являла собою самостійну
повість.
Найбільшою популярністю користувалася розповідь про Аконтія і Кадику. Свято
Артеміди. Напис на яблуку “клянусь Артемідою, що вийду за Аконтія” . Однак своєї
обіцянки не дотримувалась, напередодні кожного весілля тяжко захворювала. Звернулись
до оракула. Віддали за Аконтія. У переказах – це був простенький сюжет, але в Каллімаха
він розфарбований блиском рідкісної ерудиції, несподіваними відступами, лукавими
натяками. Автор хоче бути різним. Він постійно змінює тон розповіді: від наївності до
іронії, або раптом приголомшує читача великою кількістю вчених довідок.
Особливо науковою є його збірка “Ямби”.
Твори письменника наповнені атмосферою монархії (був вірнопідданий династії
Птоломеїв).
Вірш «Пасмо Береніки». Молода дружина Птоломея ІІІ Еверсета, чоловік
відправився в похід, якщо повернеться з перемогою, то вона пожертвує богам своє пасмо
волосся. Він зник. Астроном Канон відкрив нове сузір’я, що отримало назву “Волосся
Вероніки”.
“Велика поема – то велика біда”.
Аполлоній (бл. 295 – 215/4 до н.е.).
Поема «Аргонавтика» – найбільший за обсягом твір із тих, що збереглися як зразки
елліністичної поезії. В останній редакції вона складалася з 4-х книг, у ній 5835 рядків.
Автор створює великий міфологічний епос, але епос, так би мовити, на новий лад. Поема
вказала новий шлях епосу – розробку психології пристрасті, яку почав іще Еврипід.
Каллімах пішов шляхом “осучаснення” поеми, включивши до неї те нове, що вже
з’явилося в ліриці пізніших часів. Але головним було нове сприйняття людини,
зацікавленість її самопочуттям, її новим світоспогляданням і розумінням навколишньої
дійсності. І все поєднувалося з новими витонченими принципами елліністичного
мистецтва. Найяскравішими й кращими сторінками пісні й усієї поеми є зображення
внутрішнього страждання Медеї, охопленої і знесиленої пристрастю до Ясона. Саме тут
виявився оригінальний талант Аполлонія-художника, тонкого поета, який спромігся
передати найінтимніші почуття жінки. Близькість «Агронавтики» Аполлонія до «Одіссеї»
Гомера не викликає сумніву. Але він – поет “учений”, що було характерно для
представників олександрійської поезії, тому вся його розповідь доповнюється
неймовірною кількістю наукових коментарів географічного, етимологічного, навіть
побутового характеру, які не пов’язані з основним змістом.
Така “ученість” Аполлонія” часто виступає в поемі на перший план, відсуваючи на
другий план сам зміст твору й окремі художні прийоми.
За цих умов літературний процес у самій Греції поступово затухав... Провінційні й
навіть афінські письменники не створили нічого цінного, переспівуючи форму, сюжет,
мотиви й образи своїх видатних попередників і живучи дрібними інтересами свого часу.
Лише в окремі періоди цієї епохи несподівано з’являлись імена нових грецьких
учених чи письменників, твори яких підносились до рівня їхніх славетних співвітчизників.
Такими є, наприклад твори Мінерма, музиканта й поета. Його вважають першим співцем
кохання, творцем любовної елегії. Кохання він вважає найвищім благом у житті. Однак,
крім кохання в поезіях Мінерма звучать теми політичні й військові. Поема «Сміреїда»
написана на історичну тему.