Причини та мета хрестових походів

Хрестові походи були одним із проявів зовнішньої колонізації, яку здійснював

західний християнський світ проти мусульман із метою повернення своєї влади над
Єрусалимом і Палестиною.
Протягом семи років європейські країни потерпали від голоду, епідемій чуми та інших
хвороб. Усі чекали на Божу кару за свої гріхи та були готові спокутувати їх
паломництвом до Святої Землі або іншим подвигом за віру. Паломники, що поверталися
з Єрусалима, відвідавши Гроб Господній (місце поховання Ісуса Христа), розповідали
про переслідування християн турками-сельджуками. Візантійський імператор Алексій
I Комнін звернувся до Папи Римського з проханням про допомогу через постійні напади
турків-сельджуків. Його заклик було почуто.

27 листопада 1095 р. у південнофранцузькому місті Клермон відбувсі великий

церковний собор. Після його завершення Папа Римський Урбан ІІ закликав
християн вирушити у східні країни для «визволення Гробу Господнього з рук
невірних» — мусульман. Усім учасникам походу Папа обіцяв повне прощення гріхів.
Учасників походів називали хрестоносцями (вони нашивали на одяг хрести з червоної
матерії), а самі походи — хрестовими.

Головна причина походів:

 Релігійний запал і прагнення здобути вічне спасіння.
 Багатсва, які учасники походів мріяли здобути в Єрусалимі.

Причини хрестових походів:

 Прагнення католицької церкви поширити свій вплив на Схід, звільнити Святу

Землю від турків-сельджуків, збільшити прибутки церкви;
 Королі й вища знать сподівалися знайти нові володіння та підданих;
 Дрібні рицарі сподівалися здобути багатства і землеволодіння;
 Селяни прагнули отримати свободу і землю; прагнення вирватися із тенетів
бідності, жебракування та голоду.
 Купецтво сподівалося на збагачення через установлення нових торговельних
зв’язків зі Сходом;
 Релігійне піднесення і сподівання отримати спокуту за всі свої провини через
участь у звільненні Святої Землі.