А)

1. Яскравий, умитий росою, спалахує ранок в імлі, начебто раптом рукою провів чарівник
по землі (В.Гуртовенко).
2. Макар, накинувши на плечі куфайчину, вийшов на ганок, сів на рідному порозі,
вслухаючись в жалібний плач дощу, наново прожив страшні роки і радісні хвилини свого
життя (В.Шовкошитний).
3. Обмерзла, знесилена, голодна, вона зупинила коня й кинула йому під ноги оберемок
сіна (М.Стельмах).
4. А тепер, замість крила парусника, вони бачать вдалині посеред затоки темну
непорушну гору якусь.
5. Первозданно й незаймано дихає луг, і від нього пливе п’янкий букет пахощів холодної
м’яти, звіробою, деревію, материнки.
6. Ти смієшся, а я плачу, мій великий друже (Т. Шевченко).
7. На жаль, реальне життя знекровлює найчистіші мрії (М. Мельник).
8. Доброго, кажуть, дожидати треба, а лихе само прийде (Мирн.).
9. Віктор глянув на батька, на його довгі вуса, на примружені очі. Їх так мружив тільки тато,
і серце огорнули тепло і ніжність (Донч.).
10. Хутір Вишневий, двадцять п’ять хат, примостився в степу за десять кілометрів від
Троянівки (Тют.).

Б)

1. Мить, і сотні кілометрів лягли під крильми літака.

2. В одну мить розсунувся простір, і стали ближчими зорі.
3. Коли ж одчинили вікно, світло впало на ціле море напружених, схвильованих облич, і
крізь вікно в хату влетіла стоока тривога.
4. Хай лягають зморшки на обличчя, і все вище тисне кров моя.
5. Зійдеться до господи увечері родина, настає відразу щаслива та година.
6. Спідтишка підкралась зрадлива думка: може забув, може не було кохання…
7. Там, у вікн,і і сміх і роса,і не смеркають з роду в рід народи, і сходить день, і мови
сходить врода…
8. А над усім - ці світлі небеса (Г.Світлична).
9. Закон життя: злякатися кінець (Л.Костенко).
10. О, знаю я багато ще промчить злих хуртовин над головою. В мене багато ще надій із
серця облетить, немов од вітру листячко зелене (Л. Українка).
11. Нехай йому щастить, - сказав Степан Якович, - хоч я, правду кажучи, не дуже вірю,
щоб можна було за якимсь методом точно вгадувати дощ (О. Донченко).