1.

Раціональність

1. Дефініція, сутність та різновиди раціональності як поняття міжнародної

політики.

1)назвіть вченого,у творчості якого знаходимо витоки поняття

раціональності

т.гоббс

2)визначте суть поняття "груба" раціональність

-поняття містить розуміння цінностей, до максимізації прагнуть актори

-поняття дає уявлення про цілі акторів

-поняття дає змогу прогнозувати поведінку міжнародних акторів

3)назвіть автора твердження про раціональність як реалізацію власного

інтересу, пов'язаного з прагненням до самозбереження

т.гоббс

4)назвіть основний чинник, який визначає розвиток здатності актора до

раціональності, згідно з поняттям "просвітленої раціональності"

цивілізація

5)визначте суть поняття "тонка" раціональність

поняття використовується без додаткових уявлень про цілі акторів

6)назвіть твори т.гоббса, у яких розглядається поняття раціональності

левіафан, бегемот або довгий парламент

Раціональність є центральним поняттям в мв і пов’язана з твердженням, що

окремі актори переслідують власні цілі з метою максимального виграшу за
мінімальних витрат.

Складність раціональності полягає в:

1)взаємозв’язку з іншими поняттями, які треба відрізняти(напр. розум)

2)складності поняття, яке може виконувати різні функції(описова, нормативна)

Складається з 2-ох основних елементів:

1) Актори намагаються досягти власних цілей

 2) Актори намагаються використати найефективніші засоби для досягнення
цих цілей
Види: тонка і груба раціональність

Тонка – без додаткових уявлень про цілі, яких актори намагаються досягнути

Груба – окрім цілей актора, включає цінності, до максимізації яких прагнуть

актори

2. Раціональність та розум: еволюція, співвідношення і взаємозв’язок

понять.
Поняття раціональності і розуму переплітаються.

Т.Гоббс «Левіафан», «Про тіло», «Про людину», «Довгий парламент». За ним,

раціональність – самозбереження(реалізація власного інтересу)

Основоположник розуму – І.Кант. Крізь призму користі не тільки для себе, але
й для суспільства.

Для раціональності – загальний інтерес слугує способом вгамування

індивідуального егоїзму.

Для розуму – здатність розуміти, що суспільний інтерес є нашим власним.

Просвітлена раціональність – місток між реалістичною та ідеалістичною

традиціями. Автор – Жан Жак Руссо . Придатність людинидо раціональності
залежить від цивілізації.

3. Теоретичний аналіз раціональності у дослідженні міжнародних відносин

та міжнародної політики.

1) назвіть основні складові раціональності як поняття у мв

-актори орієнтовані на досягнення власних цілей

-актори визначають та класифікують власні цілі залежно від максимізації
вигод та мінімізації втрат
-актори використовують найефективніші засоби для досягнення власних
цілей
2) назвіть напрями у тмв, які базуються на понятті раціональності
-реалізм
-теорія ігор
-теорія раціонального вибору
3) назвіть причину використання поняття раціональності у вивичення мв,
виходячи із поведінки акторів
для визначення цілей актора
4. Критика раціональності в практиці науки про міжнародні відносини.

1)назвіть положення, які лягли в основу критики поняття раціональності в

сучасних мв

- раціональність призводить до нехтуванням іншими важливими аспектами

людської психології

-припущення раціональності сприяє егоїзму

-інформаційно-пізнавальні передумови раціональної поведінки, як

правило, не розглядаються

Проблеми раціоналізму:

1)Інформаційно-пізнавальні передумови ірраціональної поведінки не

пояснюються

2)Раціональність сприяє егоїзму

3)Раціональність нехтує іншими аспектами

4)Раціональність несумісна з мв і розумінням мв

5)Раціональність→політичний контроль

2.Ідентичність

5. Виникнення і наукові підходи до розуміння поняття ідентичності.

1)назвіть акторів, які впливають на формування національної ідентичності

-політична еліта
-міжнародні актори
-звичайні громадяни
2)назвіть соціальні чинники, які здійснюють вирішальний вплив на
формування ідентичності у мв
-культура і суспільно-політична практика
-суспільно-політичний дискурс
-соціальні інтеракції у міжнародному середовищі
3)назвіть автора підходу до розуміння ідентичності, згідно з яким
ідентичність Формується шляхом взаємодії та порівняння індивідів між
собою і через бажання отримати переваги у різних категоріях (матеріальні
цінності, влада тощо)
ж.-ж. руссо
4)назвіть атвора підходу до розуміння ідентичності, згідно з яким її
особливість полягає не в унікальності, а в передбачуваній "ідентифікації",
що забезпечує наступність нашому житт. через використання пам'яті
дж.локк
5)оберіть поняття, яке є світським праобразом душі і слугує тій самій меті
ідентичність
6)назвіть носія дентичності, щодо якого справджується твердження: " з
огляду на інституційний характер у нього відсутній єдиний свідомий центр,
здатний виробити власну ідентифікацію і протистояти, засвоювати чи
трансформувати ті з ідентифікацій, які накладаються ззовні
держава?
7)назвіть основні джерела самоідентифікацій, як складових ідентичності
роль, приналежність і ставлення до тіла
8)назвіть напрям у тмв, який базується на розгляді ідентичності як одного з
ключових понять
соціал-конструктивізм
9)визначте підхід до трактування безпеки до трактування безпеки як
захисту визначених цінностей, ідей та ідентичності об'єкта
нормативний
10)назвіть представника соціал-конструктивізму, який досліджував
поняття ідентичності
а.вендт
11)дайте назву процесу взаємозв'язку індивідів та суспільства при
формуванні ідентичностей, у якому суспільство змушує людей сприймати
заздалегідь визначені ідентичності та створює ілюзорну перспективу нового
"я"
соціалізація
12)поняття ідентичності походить від латинського
idem-той самий
13)визначте підхід до трактування безпеки як захисту визначених
цінностей, ідей та ідентичності об'єкта
нормативний
14)назвіть основні значення поняття ідентичності
впізнання. Ототожнення
15)Назвіть автора підходу до розуміння ідентичності, згідно з яким
ідентичність формується шляхом взаємодії та порівняння індивідів між
собою і через бажання отримати переваги у різних категоріях (матеріальні
цінності, влада тощо)
Ж.-Ж.Руссо
Девід Кемпбелл зазначає, що «ідентичність — це неминучий вимір
буття. Жодне тіло не могло б обійтися без нього» ( 1992 :9).
Тед Хопф припускає, що світ без ідентичностей був би «світом хаосу, світом
повсюдної та непоправної невизначеності, світом, набагато небезпечнішим за
анархію» ( 1998 :175),
а Ентоні Берк стверджує, що «немає […] світова політика без ідентичності, без
людей, без держав, без міжнародної системи»
Погляд соціал-конструктивіста А. Вендта на державні ідентичності та їхні
взаємозв'язки в міжнародних відносинах.
Згідно з Вендтом, держави мають спільні ознаки, що формують їхню
корпоративну ідентичність. Ці ознаки базуються на матеріальних аспектах
(політична система, суверенітет, територія) та мотиваціях поведінки
(забезпечення існування, автономія, добробут). Вендт розглядає ще один вимір
ідентичності – колективну чи соціальну, яка формується у взаємодії держав з
іншими акторами, особливо на міжнародному рівні.
Соціальна інтеракція дозволяє державам соціально конструювати свої
ідентичності через взаємні уявлення та реакції. Це стає основою для колективної
ідентичності держав на міжнародному рівні.
Критичний аналіз конструктивістського підходу до ідентичностей, проведений у
тексті, вказує на те, що універсалізоване розуміння корпоративної ідентичності
може не враховувати індивідуальний вимір ідентичності держав, який є
унікальним для кожної держави.
Автори також висловлюють думку, що іманентна ідентичність (тобто та, яка
існує незалежно від зовнішніх впливів) може бути найскладнішою та найбільш
неоднозначною серед усіх вимірів ідентичності держави.
Усе це вказує на складність і взаємодію різних аспектів ідентичності держав у
міжнародних відносинах, а також на важливість врахування індивідуальних
особливостей кожної держави при дослідженні цього
• Є проблемним поняттям, яке раніше мало розглядали.
• Корпоративна ідентичність - набір атрибутів та ознак (територія, уряд)
• Зовнішня ідентичність - як сприймають інші держави.
• Іманентна ідентичність - особливість характеру.
• У постмодернізмі ідентичність: всі держави сприймаються як зовнішні і на
основі цього формується розуміння цим вони є чи не є.
• Ідентичність важко виміряти.
• Ідентичність залежить від: ролі, приналежності, відносин з тілами.
• Для держав ідентичність є політичною. Державу вважають як
“холодильник”, на який наліплюють різні ярлики різні люди (політики,
партії і тд.)
• Зовнішня і внутрішня ідентичності можуть не співпадати.
• У Міжнародних відносинах держави для побудови ідентичності держави
дивляться чим вони не є.
• Відмінність гостріше підкреслюється, коли є обмежений ресурс.
• У внутрішній політиці держава намагається гомоногонізувати
ідентичність.
• питання.
З точки зору конструктивістів, ідентичності визначають інтереси акторів.
Зміни ідентичностей за певних умов зумовлюють також зміни в оцінках
визначених ситуацій, що, своєю чергою, може спричинити редефініцію
інтересів, що дає змогу пояснити також структурні зміни в міжнародній
системі

6. Самоідентифікації як важливий елемент ідентичності.

Самоідентифікація в міжнародних відносинах визначає те, як держави та інші
міжнародні актори розуміють себе, свої інтереси та своє місце в світі. Це
важливий елемент формування та розвитку ідентичності на міжнародній арені.
Національна самоідентифікація:
Культурна ідентичність: Національна самоідентифікація часто пов'язана з
культурною ідентичністю держави. Мова, традиції, історія та інші аспекти
культури впливають на те, як країна бачить себе та які цінності вона прагне
захищати та поширювати.
Політична самоідентифікація:
Система влади та ідеології: Політична система, форма уряду та прийнята
ідеологія можуть визначати те, як держава розглядає свою роль у світі.
Наприклад, держава може ідентифікувати себе як захисника демократії, прав
людини чи інших політичних ідеалів.
Економічна самоідентифікація:
Економічна система: Тип економічної системи (капіталізм, соціалізм) може
впливати на те, як держава ідентифікує себе в економічному вимірі. Держави
можуть акцентувати свою роль як ліберальні економіки або прихильниці
соціальної справедливості.
Геополітична самоідентифікація:
Геополітичне положення: Розташування країни на глобальній карті може
впливати на те, як вона розуміє своє місце в світовому порядку та яку роль вона
грає в геополітиці.
Самоідентифікація в міжнародних відносинах може визначати зовнішню
політику, стратегію взаємодії з іншими державами та різні аспекти міжнародної
співпраці. Урахування цього елемента ідентичності допомагає розуміти, чому
країни приймають певні рішення та вибирають конкретні курси в своїй
зовнішній політиці.
Не можна також не згадати про географічну детермінанту в контексті
формування зовнішньополітичної ідентичності. Україна історично і географічно
лежить на перетині двох різних цивілізацій, двох світів, культур Заходу і Сходу,
що не може не впливати на постійний процес самоідентифікації соціуму.
Самоідентифікація – це завжди вибір.
Західна соціокультурна система має модель конкурентного щодо держави
громадянського суспільства з автономними структурами, цінностями
індивідуалізму, свободи вибору, правової захищеності могутнього класу
економічно самостійних приватних власників, вільних громадян.
Для суспільного устрою Сходу характерні цінності колективізму, поваги до
авторитету старших, держави, домінування держави над суспільством, що
робить його більш «лояльним» у відносинах з державою, а структури суспільства
«слухняними» і їй підпорядкованими. На відміну від суспільного устрою Заходу,
який характеризується встановленням сталої рівноваги між державною владою
та приватною власністю, що гарантує самостійність індивіда у різних сферах
життєдіяльності суспільства, можливість перетворення суспільної системи
відповідно до своїх інтересів та ідеалів, на Сході людина могла діяти лише в
рамках наперед заданих стереотипів соціальної поведінки, залишалася осторонь
процесів соціально-політичного життя.
Політизована свідомість вбачає в національній ідеї насамперед систему
символів і вольовий імпульс, що виступає духовною основою національних
рухів та національної самоідентифікації, стрижень національної ідеології,
політичний проект майбутнього нації. Це – другий, політичний рівень існування
національної ідеї. На третьому рівні узагальнення – теоретичному – вона
здебільшого має вигляд вихідної світогляднометодологічної позиції у
концепціях державотворення, національного інтересу, національної безпеки
тощо. І, нарешті, на четвертому, пізнавальному рівні – це гносеологічна
конструкція, що відбиває погляди визначних представників суспільної думки на
процеси націєстановлення, державотворення, на місце і роль націоналізму
7. Роль соціалізації та самомоделювання у формуванні та розвитку
ідентичності.
У контексті міжнародних відносин роль соціалізації та самомоделювання в
формуванні ідентичності може бути розглянута через призму взаємодії держав,
міжнародних організацій, культур та глобальних процесів. Нижче розглянемо це
більш детально:
Соціалізація в міжнародних відносинах:
Міжнародні організації: Країни взаємодіють через різноманітні міжнародні
організації, де вони вивчають та приймають соціальні норми та стандарти, які
часто стають частиною ідентичності учасників цих організацій.
Міжнародні правила та норми: Країни, дотримуючись міжнародних правил і
норм, таких як права людини, розвиток, мирне вирішення конфліктів, також
адаптують іноземні цінності в свою ідентичність.
Самомоделювання в міжнародних відносинах:
Зовнішні впливи: Держави можуть впливати одна на одну, самомоделюючи
свою зовнішню політику на основі досвіду інших країн.
Глобалізація: Глобальні процеси, такі як економічна глобалізація, міграція та
інші, також впливають на самомоделювання держав та їх ідентичність.
Зокрема, міжнародні відносини визначаються взаємодією акторів на світовій
арені, і ця взаємодія формує ідентичність держав, регіонів та інших міжнародних
учасників. При цьому соціалізація та самомоделювання можуть відігравати
важливу роль в адаптації до змінних умов та досягненні спільних цілей
8. Суперечності у розумінні поняття «національна ідентичність».
Національна ідентичність – це загальноприйняте уявлення громадян про свою
країну, її народ і відчуття належності до них. І «ця ідентичність важлива для
держави, можливо, й більше, ніж кордони, які охороняють, конституція, армія та
інші державні інститути. Держави створюють люди, й існують вони тому, що
кожне нове покоління поділяє загальне уявлення про державу і визнає його»
Національна ідентичність у сучасному глобалізованому світі інтегрує окремі
ідентичності в єдину макрополітичну, яка визначає «транскордонну
солідарність» [8] окремих членів та їх приналежність до єдиної спільноти.
Виконуючи свою основну функцію, вона «стає могутнім засобом
самовизначення й самоорієнтації індивіда у світі крізь призму колективної
особистості та своєї самобутньої культури»
Національна ідентифікація особистості – це «процес ототожнення, уподібнення
особистістю себе з нацією. Зміст цього процесу – суб’єктивне відчуття
належності до національної спільноти на основі стійкого емоційного зв’язку, що
виникає як результат формування відносно стійкої системи усвідомлених
уявлень і оцінок реальних диференційних та інтеграційних ознак
життєдіяльності нації, а також прийняття групових норм та цінностей»
Отже, колективна ідентичність складається з таких чинників:
• національного духу, що втілюється у своєрідних формах культурного
життя і колективній поведінці;
• передбачення – зорієнтованість у майбутнє, утвердження свого буття в
категоріях завтрашніх інтересів;
• тіла, тобто території, особливого рельєфу і фізичних артефактів, які
перетворюють природне середовище та останній елемент національної
самосвідомості – локалізований у часі початок, міфи про витоки нації,
предків, які є символами єдності та автентичності нації;
• історичної пам’яті, яка зберігає підтвердження витоків існування
теперішньої екзистенції в минулому.
Ідентичність первинно конструюється всередині держави, а отже, теорія
ідентичності має враховувати внутрішньополітичний компонент. Проте
важливий вплив на процеси міждержавних комунікацій на ідентичність
(образи) держав на сучасному етапі має світова міжнародна система і
міжнародне середовище загалом. Характер взаємодії між державами в межах
міжнародної системи визначається, з одного боку, їхніми уявленнями про
себе і про інших. Тому головне завдання міжнародної політики – процес
формування державами своєї ідентичності в співвідношенні зі «значимими
Іншими», які є носіями контрідентичностей»

Отже, ідентичність держави також визначається і міжнародною системою,

нормами і правилами, що прийняті міжнародним співтовариством

3.Безпека

9. Суть та історична еволюція поняття безпеки.

1)назвіть цілі безпеки
-стабільність та розвиток держави, захищеної від негативних впливів
-гарантування стабільного розвитку міжнародного суспільства
-захист прав і свобод індивідів від різноманітних загроз
2)назвіть рівні безпеки
-особистісний
-державний
-міжнародний
3)назвіть сферу безпеки держави у міжнародних відносинах, у якій
гарантується захист інтересів особи, суспільства і держави від вторгнення
інших держав, блокади, окупації чи будь-яких негативних дій
зовнішня безпека
4)вкажіть парадигму безпеку, в основі якої лежить ідея спільності загроз для
усіх учасників міжнародних відносин та спільної відповідальності за
гарантування безпеки з боку міжнародного суспільства
міжнародна безпека
5)розкрийте взаємозв'язок безпеки держави та безпеки особи
держава є гарантом безпеки особи від внутрішніх та зовнішніх загроз
6)вкажіть внутрішню функцію держави
забезпечення законностіі правопорядку в суспільстві
соціальна функція
7)вкажіть зовнішню функцію держави
забезпечення обороноздатності країни
боротьба з міжнародним тероризмом
8)розкрийте суть об'єктивного підходу до трактування безпеки у мв
розгляд можливості держави до протистояння загрозам або здатність
стримувати ворогів на основі власного матеріального потенціалу
9)назвіть суб'єкт, який повинен гарантувати виживання й безпеку індивідів,
згідно з уявленнями т.гоббса
держава
10)поняття безпека походить від латинського слова
securus-безтурботний
11)вкажіть парадигму безпеки, в основі якої лежить ідея щодо держав як
основних суб'єктів безпеки та одночасно загроз безпеці ожні одних
національна безпека
12)вкажіть внутрішню функцію держави
-забезпечення належних умов діяльності політичних та інших суспільних
інститутів, регулювання політичної сфери життя
-забезпечення прав і свобод людини
-забезпечення законності і правопорядку в суспільстві
13)визначте підхід до трактування безпеки як захисту інтересів
міжнародного актора, виходячи із його матеріальних передумов та владних
можливостей
інструментальний
14)вкажіть парадишму безпеки, в основі якої лежить ідея примату безпеки
людини, що перебуває у тісному взаємозв'язку з безпекою держави та
безпекою суспільства
особистісна
15)визначте підхід до трактування безпеки до трактування безпеки як
захисту визначених цінностей, ідей та ідентичності об'єкта
нормативний
16)назвіть історичний період, коли домінуючим було трактування безпеки
як синоніму необережності
середньовіччя
17)назвіть підіхд до розуміння безпеки як стану відсутності загроз чи турбот
об'єктивний
18)визначте підхід до трактування безпеки як захисту визначених
цінностей, ідей та ідентичності об'єкта
нормативний

Цицерон – безпека на рівні особи і держави. Люди мають бути у злагоді.

Справедливість – не вбивати людину і не забирати майно

Середньовіччя. Вплив церкви. Безпека – абстрактна.
1190р. – вперше з’являється поняття безпеки, як спокійний стан духу людини,
яка вважала себе захищеною від будь-якої небезпеки.

Епоха відродження. Метою держави є гарантування суспільної безпеки.
Залежала від сильного правителя

17-18 ст. – невід’ємне природне право людини. Гарант безпеки – держава.
Гуго Гроцій – тяжів до невизначеності поняття безпеки. Безпека неможлива.
Бог може дійснити правосуддя
Томас Гоббс – держава гарантує безпеку
Бенедикт Спіноза – безпека – основна чеснота держави. Мета держави – мир і
безпека громадян.
Жан Жак Руссо – безпеку гарантують уряд і закони
Джон Мак – безпека суспільства. Є чинники, що загрожують безпеці суспільства
через зловживання владою.
Імануїл Кант – глобальна безпека і глобальний мир
Адам Сміт – захист від зовнішнього і внутрішнього насильства, надання всім
членам суспільства суспільних благ.
Гегель – держава гарантує свою безпеку і безпеку громадян.

Кінець 18 ст.
Держава стає іншою. Безпека залежить не від держави, а від народу. Засоби
гарантування безпеки: розподіл влади, захист території

ХХ ст.
Безпека – захищеність від загроз військової загрози. Нові розуміння аспектів
безпеки.
Еміль Юнкгейм – основа загрози безпеки людини – недотримання моралі
Абрахам Маслоу – потреба безпеки – захист, стабілність

ХХІ ст.
Безпека – здатність зберігати стійкість
А) Об’єктивне розуміння безпеки – існування позбавлене неспокою або турбот
Б)Суб’єктивне – стан захищеності від небезпеки і загроз
10.Основні припущення щодо природи безпеки.
1)Безпека кого
2)Безпека від чого
3)Безпека за допомогою чого
4)Безпека для чого
Абсолютної безпеки не існує
11.Взаємозв’язок безпеки держави та безпеки особи у дослідженні
міжнародних відносин і міжнародної політики.
Суть взаємозв'язку між безпекою держави та безпекою особи у дослідженні
міжнародних відносин та міжнародної політики полягає в тому, що стан безпеки
на рівні держави та стан безпеки окремих осіб взаємозалежні та взаємопов'язані.
Ось кілька ключових аспектів цього взаємозв'язку:
Стабільність та мир:
Державна безпека: Стабільність та мир на міжнародній арені впливають на
безпеку держав. Міжнародні конфлікти, напружені відносини та війни можуть
загрожувати безпеці країн.
Особиста безпека: Загальна стабільність в світі сприяє зменшенню загроз та
ризиків для особистої безпеки людей.
Міжнародне право та права людини:
Державна безпека: Дотримання державами міжнародного права та прав людини
сприяє стабільності в міжнародних відносинах, запобігає конфліктам та веде до
загальної безпеки.
Особиста безпека: Захист прав людини на міжнародному рівні сприяє особистій
безпеці громадян, гарантує їхню гідність та свободу.
Економічна безпека:
Державна безпека: Економічна стабільність та зростання сприяють загальній
безпеці держав, забезпечуючи економічну стійкість та витривалість.
Особиста безпека: Зростання економіки може покращити життєвий рівень
людей, що впливає на їхню особисту безпеку та благополуччя.
Глобальні виклики:
Державна безпека: Глобальні виклики, такі як пандемії, зміни клімату,
транснаціональна злочинність, впливають на безпеку держав та вимагають
спільних зусиль для їхнього вирішення.
Особиста безпека: Ці глобальні виклики можуть також прямо або
опосередковано торкатися безпеки окремих осіб.
Отже, взаємозв'язок полягає в тому, що стан безпеки держави визначається
рядом факторів, які включають політичну стабільність, економічну ситуацію та
дотримання міжнародного права. Ці фактори, в свою чергу, впливають на
безпеку окремих осіб, які мають свої власні інтереси та добробут. Розуміння
цього взаємозв'язку важливо для розвитку ефективної міжнародної політики,
спрямованої на забезпечення загальної безпеки та добробуту глобальної
громадянської спільноти.

12.Головні парадигми безпеки у дослідженні міжнародних відносин.

1)Національна безпека
2)Міжнародна безпека
3)Особистісна безпека

4.Влада
1)назвіть засоби жорсткої сили\влади
економічні санкції і військовий примус
2)назвіть типи ресурсів влади
-культурно-інформаційні та демографічні
-силові та нормативні
-економічні та соціальні
3)назвіть види влади за сферами суспільного життя
-економічна
-політична
-військова
4)назвіть підходи до трактування влади, які визначають її як ознаку,
характеристику, якість суб'єкта, або як самодостатнє "я"
атрибутивно-субстанціональні
5)оберіть підхід до розуміння влади, згідно з яким влада розглядається як
властивість соціальної самоорганізації людської спільноти, заснованої на
доцільності поділу функцій управління і виконання, та пов'язана із
лояльністю з боку окремих членів до принципів і вимог спільноти
структурно-функціональний
6)назвіть модель, де влада розглядається крізь призму її присутності на
мікрорівні (індивідуальні взаємодії), а її основу складає асиметрія впливів
суб'єктів один на одного
постмодерністська
7)оберіть підхід до розуміння влади, згідно з яким влада повв'язана із
здатністю до нав'язування власної волі будь-яким політичним суб'єктом
іншому суб'єкту
потенціально-вольовий
8)назвіть критерій поділу влади на класову, партійну, законодавчу,
виконавчу, судову та інші
за суб'єктами влади
9)подайте розуміння аристократії
влада привілейованої меншості
10)дайте визначення для явищ, предметів, процесів, організацій, індивідів
управлінський вплив суб'єкта влади
об'єкти влади
11)вкажіть, що передбачає один з двох способів виокремлення Дж.Ікенберрі
і Ч.Купчаном гегемонічна держава може здійснювати владу
маніпулювання матеріальними стимулами
12)назвіть модель, де влада розглядається крізь призму намірів і бажань
(основою владних відносин виступає воля суб'єктів, яку вони реалізують
щодо інших)
волюнтаристська
13)дайте визначення засобів, інструментів, джерел, які успішно
використовуються для впливу на об'єкти влади з метою досягнення
бажаних результатів
ресурси влади
14)дайте визначення для явищ, предметів, процесів, організацій, індивідів
та суспільних груп, на яких спрямовані управлінський вплив суб'єкта
влади
об'єкти влади
15)назвіть напрям у тмв, який визначає владу як володіння матеріальними
ресурсами. а військову силу вважає вирішальним інструментом
реалізм
16)дайте визначення засобів, інструментів, джерел, які успішно
використовуються для впливу на об'єкти влади з метою досягнення
бажаних результатів
ресурси влади
17)оберіть підхід до розуміння влади, згідно з яким влада пов'язана зі
здатністю до нав'язування власної волі будь-яким політичним суб'єктом
іншому суб'єкту
потенціально-вольовий
18)назвіть підходи до трактування влади, які визначають її як соціальні
відносини або взаємодію на певних рівнях
реляційні
19)Назвіть критерій поділу влади на класову, партійну, законодавчу,
виконавчу, судову та інші
за об'єктами влади

13.Характеристика традиційних концепцій влади.

Традиційні підходи

1)Волюнтаристська (Далл-влада)

2)Комунікативна (Ганна Арен)

3)Структуралістьска (марксисти)

4)Постмодерністська (мікрорівень)

Сучасні підходи
А)Атрибутивно – субстанціональні

Підвиди:

1)Потенційно-вольовий

2)силовий(володіння потенціалом)

3)Системний(здатність системи виконувати завдання, взяті елементами(шляхом

примусу)

4)структурно-функціональний (не шляхом примусу)

Б)Реляційні

Влада – особливість суспільних відносин

Підвиди:

1)біхевіорістичний(поведінковий)

2)психологічний(влада, як прояв пригніченого лібідо)

3)інтеракціоністський(для здобуття влади об’єкти і суб’єкти використовують

засоби процесу взаємодії.

Проміжні підходи:

1.постструктуалістьський

2.комунікативний

14.Поняття влади та основні підходи до її розуміння.

Влада пов’язана з життям суспільства.

1)Влада і поняття влади використовуються для пояснення того, коли індивіди,

групи намагаються підпорядкувати інших індивідів, груп, держав.

2)Вказуючи на соціального об’єкта, відповідаючи за певний резонанс у

відносинах з іншими суб’єктами, влада відіграє важливу роль в моральних
оцінках дій

3)Поняття влади відіграє важливу роль в аналізі суспільних змін, подальшого

розвитку суспільства і держави

15.Сфери влади у міжнародних відносинах.

Влада проявляється з точки зору актора або системи

Актороцентрична влада і влада системи

Система наділяє владою певних акторів

Інституційний підхід = система +актори. Через встановлення норм і принципів

16.Критика влади у дослідженні міжнародних відносин і міжнародної

політики.
Влада – здатність впливати на події

1. Не завжди володіння ресурсами показує результати

2. Влада є відносною. Не завжди реалізовується на 100%
17.Типології влади як суспільного феномена.
За сферою функціонування влада є
1)політична
2)економічна
3)соціальна
4)військова
5)інформаційна
6)правова
7)духовна
За місцем або рівнем в структурі влади
1)центральна влада
2)регіональна влада
3)місцева влада
За суб’єктами
1)президентська
2)урядова
3)судова
4)парламентська
5)партійна
6)класова
7)влада народу
За режимом правління
1)демократична
2)авторитарна
3)тоталітарна
Суб’єкти влади – носії влади
Об’єкти влади – явища, предмети, населення, на які спрямований вплив
суб’єкта влади
Основи влади – джерела, на яких будується і тримається дана влада(напр. груба
сила, багатство, статус і т.д.)
Ресурси влади – можливості, джерела, потенціал, які можна використати для
досягнення цілей
Види ресурсів влади
1) Утилітарні(матеріальні та інші соціальні блага)
2) Примусові або силові(зброя, інституції, засоби адміністр. покарання)
3) Нормативні(засоби впливу на духовний світ людей)
4) Економічні (гроші, техніка, земля)
5) Соціальні бажання(підвищення соц. статусу)
6) Культурно-інформаційні (знання та інформація)
7) Демографічні(люди)
5.Мир

18.Поняття миру у дослідженні міжнародних відносин і міжнародної

політики.
Мир – ідеал, досягнути, якого тяжко.

Дослідження миру = дослідження конфлікту

Небагато уваги у міжнародних дослідженнях. Багато мирів

Етапи дослідження миру:

1920-1950рр.- Негативний мир. Сконцентрований на акторах. Озброєний

мир/нестан війни

1960 – 1970 рр.- Позитивний мир. Умова переходу від конфронтації до співпраці,
деколонізація, асиметрія світової торгівлі, розвиток Третього світу.

1980-1990 рр. – Рух за права. Проти ядерної війни.

З 1990-х рр. – Збереження миру. Збереження блоку НАТО, поширення співпраці,

інституалізація відносин між державами

19.Плюралізм підходів до розуміння миру в міжнародних відносинах.

Різне бачення миру
Види миру
1. Мир переможця
2. Інституційний мир
3. Конституційний мир
4. Громадянський мир

Насилля

1. Фізичне/психічне
2. Особисте(пряме)/структурне(непряме)
3. Сплановане/ненавмисне
4. Явне/приховане
Йоган Гантут: 2 види миру

1) Негативний мир – відсутність особистого насилля

2) Позитивний мир – відсутність структурного насилля

Майкл Бенкс

• Мир як гармонія
• Мир як порядок і стабільність
• Мир як справедливість
• Мир як управління конфліктами

Мир = процес

Часовий вимір → мир як бажана умова/майбутнє або минуле

Соціальний або політичний вимір → мир як політична програма(за мир треба

боротися) мобілізація ресурсів

20.Мир у теорії міжнародних відносин

Реалізм
Мир, як тимчасове явище, доступній могутнім акторам, рівномогутні держави,
держави – гегемони, імперіальний мир – домінування одного актора
Мир потребує могутності
Війна - джерело миру
Ідеалізм
Мир є позитивним, роль інституцій, без військового протистояння
Марксизм(структуалізм)
Без структурного насилля. Основна причина війни – структурна диспропорція
між сильнішими і слабшими державами (мир знизу вверх)
Англійська школа (інституціоналізм)
Мир можливий через формування міжнародного суспільства. У всіх держав
спільні інтереси, дотримання суверенітету та невтручання.
Технократична візія ліберального миру
Мир – економічна взаємозалежність
Сучасні теорії
Соціалконструктивізм (соціальні взаємодії)
Мир – ідентичності, відносини між державами як здійснення власних інтересів.
Спільнота безпеки (приклад – НАТО)
Критична теорія (через діяльність одних осіб обмежуються права інших)
Мир можливий коли не буде спільнот вилучення. Це можливо в умовах
космополітичної демократії. Універсалізм + емансипація(релятивізм)
Забезпечити права усіх дуже складно.
Постмодернізм
Усі процеси, що відбуваються, ми можемо описати реальність, змоделювавши її
Незліченна к-сть уявлень про мир. Відсутність універсального миру
Постколоніалізм
Мир знизу від колонізованих народів вгору. «Для кого мир?»

6.Війна
1)назвіть причини, керуючись якими сучасна держава може вдаватися до
війни на законних підставах
порушення її територіальної цілісності та суверенітету
2)інституціоналізація норм, що регулюють практику війни, пов'язана із
принципами взаємного визнання сторін як формально рівноправних членів
системи держав, була характерна для відносин держав
західного світу
3)правила ведення війни у міжнародних відносинах визначаються
міжнародним правом
4)назвіть критерії війни згідно з поглядами Д.Сінгера та М.Смола (база
даних Correlate of WAr (COW))
поріг у 1000 смертей, пов'язаних із боями впродовж 12-місячного періоду
стійкого конфлікту за участю організованих збройних сил
5)назвіт автора твердження "війна є продовженням політики іншими
засобами"
к.клаузевіц
6)вкажіть у чому полягало уявлення про абсолютну війну
тотальне знищення одного із суперників
7)назвіть конфлікти з невизначеною тривалістю, характерні для держав, що
занепали, які ведуться між різноманітними збройними формуваннями за
контроль над природними ресурсами та прибутковою торгівлею і пов'язані
з масштабними порушеннями прав людини
нові війни
8)назвіть функції війни з перспектив міжнародної системи
-війна як детермінанта різновиду системи
-війна як відображення розподілу могутності
-війна як визначник статусів міжнародних акторів
9)наявність поля бою як у його географічному й часовому вимірі, так і в
якості нормативного простору, в якому застосовуються конкретні закони
війни, притаманні для
воєн вестфальського періоду
10)назвіть форми війни за к.клаузевіцем
абсолютна і реальна
11)вкажіть зміни, яких зазнав вестфальський інститут війни у першій
половині 20ст.
-активне залучення матеріальних ресурсів як об'єкта для військових дій
-поступове перетворення війн на світові війни
-активне залучення людських ресурсів як об'єкта для військових дій
12)війна як продовження насильства
х.булл
13)дефініція війни, як організованого насильства, яке здійснюють політичні
одиниці одна проти одної, належить
х.буллу

21.Дефініція війни та її характерні риси.

Війна — це великомасштабний конфлікт між державами, що прагнуть досягти
своїх політичних цілей за допомогою організованої збройної боротьби.
Г. Сорель визначав війну як «політичний акт,за допомогою якого держави,
нездатні врегулювати суперечки щодо своїх зобов’язань, прав чи інтересів,
вдаються до збройної сили, щоб вирішити, яка з них сильнішою, і у такий спосіб
нав’язати свою волю іншій державі.
Г. М. Каллен війна – це збройне протистояння між двома або більше
суверенними інституціями міжнародного права, які використовують
організовані збройні сили для досягнення конкретних цілей
Л. Оппенгейм визначав її явище як зіткнення між двома або більше державами
за допомогою збройних сил з метою подолання один одного та нав’язування
таких умов світу, які забажають переможці
Дж. Г. Старк вважає, що війна в її найбільш загальноприйнятому сенсі є
змаганням між двома або більше державами, насамперед, за допомогою
збройних сил, і кінцевою метою кожного з його учасників є перемога або інше
нав’язування своїх умов досягнення миру»
Важливими ознаками війни, які можна вивести з наведених вище визначень, є:
наявність двох або більше держав, які протистоять одна одній, протистояння
певних груп у межах однієї держави;
задіяння збройних сил;
основною метою війни є перемога однієї із держав із нав’язуванням переможеній
стороні переможцем своїх правил.
Родовою ознакою війни є насилля, але у його найбільш інтенсивній формі,
насилля колективного, безпосереднього, навмисного, організованого,
інституціоналізованого, санкціонованого, а іноді й ритуалізованого
Також війною називають будь-яку низку подій, якщо вони відповідають
критеріям з точки зору розміру втрат, підготовки та легітимації:
1) втрати у боях як мінімум 1000 військових осіб, не рахуючи непрямих жертв
війни через голод, відсутність даху, хвороб тощо;
2) підготовлена заздалегідь, підтримується великими організаціями за
допомогою таких засобів, як вербування, навчання та розгортання військ,
придбання, зберігання та розподіл зброї та боєприпасів, виготовлення
конкретних військових планів тощо;
3) її легітимується державною чи квазідержавною організацією, таким чином, що
масові вбивства розглядається не як злочин, а як обов’язок
До характерних рис, наявність яких надає можливість розглядати збройний
конфлікт саме як війну, також відносять наступне:
• одна із сторін конфлікту має бути представлена регулярними урядовими
військами;
• сторони конфлікту мають бути організовані централізовано;
• бойові дії мають безперервний характер
22.Особливості інституту війни у Вестфальську епоху.
Для розуміння понятійного апарату й співвідношення понять «Вестафальська
система», «Вестфальський мир» та інших вагомою є думка С.М. Задорожної, яка
говорить, що «поняття Вестфальський мир, яке ввійшло згодом у практику
міжнародних відносин, передбачало не самі договори, а узагальнювало основні
його епохальні постулати, які стали принциповими й ефективними
регуляторами, покладеними в основу нового правопорядку в Європі, й
ознаменувало завершення панування права війни та вступ у дію права миру»
• пріоритет національних інтересів;
• принцип балансу сил;
• пріоритет держав — націй;
 • принцип державного суверенітету;
• право вимагати невтручання у свої справи;
• рівність прав держав;
• зобов'язання виконувати підписані договори;
• принцип дії міжнародного права і застосування дипломатії в міжнародних
відносинах (дотримання договорів стало найважливішим елементом такої
практики, а міжнародне право і регулярна дипломатична практика —
невід'ємним атрибутом відносин між державами).
23.Функції та засоби війни у міжнародній політиці.
Засоби ведення воєнних дій – зброя, яка застосовується збройними силами
воюючих для знищення живої сили та військової техніки супротивника.
Методи ведення війни – це різні способи використання засобів ведення війни з
зазначеною метою
Зброя та військова техніка:
Стрілецька зброя: Гвинтівки, пістолети, автомати, гранатомети і т.д.
Артилерія та ракетна техніка: Танки, артилерійські установки, ракетні системи.
Авіація:
Військові літаки: Винищувачі, бомбардувальники, транспортні літаки.
Вертольоти: Ударні вертольоти, транспортні вертольоти.
Морська сила:
Військові кораблі: Крейсери, есмінеці, підводні човни, артилерійські кораблі.
Літаконесучі кораблі: Кораблі, які можуть перевозити та оперувати літаками.
Інформаційно-комунікаційні технології:
Кіберзброя: Кібератаки, віруси, хакерські атаки.
Електронна війна: Засоби перешкоджання, блокування та перехоплення
електронних систем.
Військова доктрина та стратегії:
Тактичні та стратегічні плани: Розробка та використання військових стратегій,
тактик та планів дій.
Засоби масового знищення:
Ядерна зброя: Атомні та водні бомби.
Хімічна та біологічна зброя: Отруйні речовини, бактеріологічні та вірусні агенти.
Інші види засобів:
Спеціальні силові підрозділи: Диверсійно-розвідувальні групи, командос.
Логістика та забезпечення: Транспорт, лікарня, військові бази.
Війна в міжнародній політиці виконує різноманітні функції, і її вплив може бути
різним у різних історичних контекстах та конкретних ситуаціях. Нижче наведено
деякі з основних функцій війни у міжнародній політиці:
Регулювання конфліктів та розв'язання спорів:
Війна може використовуватися для вирішення територіальних чи політичних
конфліктів шляхом сили. Це може призвести до утворення нових кордонів чи
реорганізації політичної сфери в регіоні.
Захист національних інтересів:
Війна може використовуватися для захисту території, національної безпеки та
інших важливих інтересів держави в обличчі зовнішніх загроз.
Зміна геополітичного порядку:
Війна може призвести до зміни геополітичного балансу сил та визначення нових
лідерів у міжнародній системі.
Економічний вплив:
Війна може мати важливий економічний вплив, зокрема через руйнування та
відбудову економік, а також через перерозподіл ресурсів під час конфлікту.
Підсилення національної єдності:
Війна може об'єднувати суспільство навколо спільної цілі або загрози. Це може
призвести до створення національного єднання та підсилення національного
самосвідомлення.
Політичні та соціальні зміни:
Війна може стати каталізатором політичних та соціальних змін, включаючи
зміни у владі, формування нових політичних ідеологій та перетворення
суспільства.
Вплив на міжнародні відносини:
Війна може реформувати стосунки між державами та впливати на динаміку
міжнародних відносин. Вона може змінювати союзи, формувати нові альянси та
визначати нових гравців на міжнародній арені.
24.Кінець «війни» і війна без кінця: особливості сучасних воєн.
Новітня війна (війна сьомого покоління ) – це війна, у якій активно
використовуються новітні інформаційні та мережеві технології для досягнення
військових цілей. Виникають нові форми воєн: інформаційна війна, мережева
війна, кібервійна, психологічна війна.
Початок важко однозначно вказати: окремі інформаційні операції проводилися
на всіх етапах людства, систематичне їх ведення почалося з Холодної війни —
вона характеризується першим найповнішим використанням засобів
інформаційної війни. — використання і управління інформацією з метою набуття
конкурентноспроможної переваги над супротивником.
ІВ поєднує: збір тактичної інформації, забезпечення безпеки власних
інформаційних ресурсів, поширення пропаганди або дезінформації, щоб
деморалізувати військо та населення ворога, підрив якості інформації
супротивника і попередження можливості збору інформації супротивником.
Мережева війна (англ. Netwar) — форма ведення ведення конфліктів, коли її
учасники застосовують мережеві форми організації, доктрини, стратегії та
технології, пристосовані до сучасної інформаційної доби. Звичайними
учасниками таких мереж можуть бути терористи, кримінальні угруповання,
громадські організації та соціальні рухи, які використовують децентралізацію та
є гнучкими мережевеми соціальними структурами.
Психологічна війна (англ. Psychological warfare) — сукупність різних форм,
методів і засобів впливу на людину з метою зміни у бажаному напрямку її
психологічних характеристик (поглядів, думок, цінностних орієнтацій, настроїв,
установок, мотивів, стереотипів поведінки), а також групових норм, масових
настроїв, суспільної свідомості в цілому
Інформаційно-психологічна війна – не потребує легітимації та відповідає
найкращим прикладам анонімності. Прихованість і скритність - іманентна
характеристика інформаційно-психологічної війни у мирний час. Звідси
складність не тільки в упередженні та протидії її проявам, а й у визначенні малих
інформаційнопсихологічних впливів
7.ПОНЯТТЯ
1)вкажіть, що передбачає аналіз теоретичного контексту поняття
вивчення розміщення поняття та його мережі у визначеній ідеальній
структурі чи розповіді (політичній ідеології або теорії)
2)вкажіть, що передбачає аналіз часового контексту поняття
вивчення осбливостей функціонування поняття у визначений історичний
період
3)визначте, що є контекстуальними вимірами (шарами) понять
часовий, торетичний, матеріальний, суспільно-політичний
4)вкажіть поняття, яке використовується для означення
макроекономічного показника-сумарної вартості товарів та послуг, що
надходять у розпорядження країни за певний проміжок часу
валовий національний дохід
5)векажіть поняття, яке використовується для означення політики,
пов'язаної зі встановленням та здійсненням контролю над слабшими у
військовому, економічному та культурному аспектах міжнародними
акторами
імперіалізм
6)визначте чим характеризуються поняття, які підтримують значення
(інших понять)
інтегральність з погляду змісту
7)вкажіть чому множина та взаємопов'язаність елементів поняття не є
випадковістю
через внутрішню логіку, структуру й властивості, які є ядром поняття
8)вкажіть, що передбачає аналіз матеріального контексту поняття
вивчення особливостей встановлення за допомогою поняття
співвідношення між значенням та матеріальною дійсністю
9)визначте, чим характеризуються полярні поняття
протилежністю значень
10)вкажіть чим є понятійні контексти
динамічними практиками, процесами та потоками, о мають визначені межі
11)вкажіть, що передбачає аналіз суспільно-політичного контексту поняття
вивчення практики застосування та характеру реалізації поняття в
(міжнародному) суспільстві та політичній системі
12)вкажіть поняття, яке використовується для означення показників
розвитку економіки-кінцевого результату виробничої діяльності
економічних одиниць резидентів у сфері матеріального і нематеріального
виробництв, що вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених
цими одиницями для кінцевого використання
валовий внутрішній продукт
13)визначте, чим характеризуються поняття, які підтримують значення
(інших понять)
інтегральністю з погляду змісту
14)вкажіть чим є "смислове поле" через яке поняття набувають власного
значення
групою термінів чи символів, що певним чином стосуються один одного
15)вкажіть поняття, яке використовується для означення системи
нерівноправнихекономічних і політичних відносин, що нав'язується
постколоніальним суспільствам з боку колишніх метрополій
неоколоніалізм

25.Аналіз понять у міжнародних відносинах: дефініція, сутність, структура.

Поняття є інструментами, які ми використовуємо з метою впорядкування і

осмислення безладної реальності і надання певного значення її характерним
особливостям. Вони керують думкою, надають засоби, які дозволяють
науковцям формувати теоретичні аргументи та емпіричні засоби, а керуючи
думкою, керують ситуацією.

Поняття – образ, сформований у свідомості людини, який допомагає їй

генерувати знання про світ, впорядковуючи, називаючи, надаючи значення її
особливостям.

За своєю логічною структурою поняття складається зі:

• змісту;

• обсягу.

Змістом поняття є сукупність ознак, на підставі яких узагальнюються та

виділяються у понятті предмети певного класу.

Обсягом поняття є множина предметів, кожний з яких є носієм ознак, що

складають зміст поняття.

Ядро дає змогу ідентифікувати і простежувати поняття крізь час і простір.

Особливо, коли у понятті є безліч слів.

Смислове поле – група термінів і символів, що певним чином стосуються одні

одних. При перебування у смисловому полі, поняття набувають своїх значень

Категорії понять

1. Основні людські риси та цілі, пов’язані з політичними акторами

А)раціональність
Б)ідентичність
В)влада
Г)безпека

2. Відповідні умови існування людини і суспільства, що характеризують мв

А)війна

Б)мир
 3. Основні системи управління, що лежать в основі міжнародної політики

А)суверенітет

Б)гегемонія

В)демократія

Г)релігія

4. Ключові режими трансформацій, що характеризують сучасний період

А)Революція

Б)Глобалізація

26. Характер взаємозв’язків при формуванні мережі понять та роль

контексту.

3 види взаємозв’язків в мережі понять

1)інтегральні

2)однорідні

3)полярні

Контексти

1)Часовий

2)Теоретичний

3)Матеріальний

4)Суспільно-політичний

27. Характеристика історичного підходу до аналізу понять у міжнародних

відносинах.

Бере до уваги часовий контекст, зосереджується на місці виникнення понять.

Мета: усвідомлення як безперервності, так і непередбачуваності значення

понять, з огляду на спеціальні історичні події і взаємодію з ними.

Автор: Райнгарт Козеллек – німецький вчений, автор праці «Історичні базові

поняття» 1972р.

4 етапи «з життя» розвитку понять:

1) Поява
 2) Фіксація
3) Перетворення(модифікація, набуття нових значень)
4) Зникнення
Поняття є не лише ідентифікаторами, але і чинниками змін

28. Характеристика наукового підходу до аналізу понять у міжнародних

відносинах.
Розглядає поняття як методологічні інструменти для розуміння сучасного світу,
вимірювання пояснення та прогнозування політичної динаміки в різних
географічних і культурних умовах.

Мета: сучасне прагнення пізнання світу і вибору та використання точніших і

ефективніших інструментів для опанування реальності.

Представник: Джованні Сарторі – іт., один із засновників школи порівняльної

політики.

Поняття володіють певними характеристиками з яких можуть формуватися

показники для збору даних в різних місцях. Поняття набувають сенсу за
допомогою множинних досліджень в різних місцях.

Подолати концептуальну плутанину можна шляхом акцентування уваги на

гнучкості поняття і його модифікації у процесі дослідження через:

1) Розширення поняття – розширення меж, за рахунок охоплення більшої к-

сті аспектів
2) Інтенсифікацію – поглиблення суті поняття, шляхом визначення суті
основних елементів і уточнення їхніх значень.
29. Характеристика політичного (критичного) підходу до аналізу понять у
міжнародних відносинах.
Виходить зі ствердження про те, що знання – це влада.

Мета: трактування понять як певних елементів для категоризації дійсності, з

метою впорядкування і забезпечення пізнання стабільності.

Представник: Поль-Мішель Фуко – франц. історик, філософ, антрополог, який

стверджував, що важливим є дослідити як поняття формуються і як
трансформується їхній зміст, через використання у всьому суспільстві, і
зрозуміти, що розвиток понять пов'язані з панівними структурами.

30. Види суверенітету у сучасному світі.

Конституція України, як і більшість інших конституцій, розрізняє три види
суверенітету - суверенітет держави, суверенітет народу і суверенітет нації.
Державний суверенітет - це верховенство, єдність та недоторканність державної
влади, її рівноправність та незалежність у відносинах з іншими державами.
Наявність державного суверенітету є передумовою рівноправності у таких
відносинах. Декларація про державний суверенітет України прийнята 16 липня
1990 року.
Народний суверенітет еволюціонує з теорії державного владарювання.
Важливою умовою існування народного суверенітету є державний суверенітет,
оскільки відсутність останнього фактично унеможливлює існування першого.
Народний суверенітет передбачає офіційне визнання народу носієм суверенітету
і єдиним джерелом влади в державі та його виключне право на зміну
конституційного ладу. Народ здійснює свою владу в державі як безпосередньо
(вибори, референдуми), так і через органи державної влади та органи місцевого
самоврядування. В Україні основи народного суверенітету відображено в ст. 5
Конституції України, що означає участь народу в управлінні державою. Ці права
не можуть бути узурповані ні самою державою, ні її органами.
Суверенітет нації, її повновладдя означає володіння реальною можливістю
визначати характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання,
що стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на
повагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій,
створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливе без
дотримання суверенітету інших націй і народностей, без поважного ставлення до
їх національних потреб і прав.
Суверенітет нації означає повновладдя всього населення певної держави. Від
поняття суверенітету нації як політичного утворення слід відрізняти поняття
"національний суверенітет", яке окреслює рівень самостійності кожної
національності у збереженні власної ідентичності. Національний суверенітет
стосується конкретної національності, яка реалізовує своє право на
самовизначення.
Суверенітет нації реалізується через її основні права, а саме:
• право на існування і вільний розвиток, володіння реальною можливістю
визначати характер свого національного життя, включаючи спроможність
реалізувати право на політичне самовизначення;
• право на вільний розвиток національних потреб: економічних і соціальних;
• право на духовно-культурний розвиток, повагу національної честі і
гідності, розвиток національної мови, звичаїв, традицій;
• право розпоряджатися природними і матеріальними ресурсами;
• право на мирне співіснування з іншими народами та націями;
31. Особливості і перспективи глобального управління в сучасному світі.
Вкажіть поняття, яке використовується для означення процесу забезпечення
глобальним акторам позитивних ефектів глобалізації шляхом використання
засобів і механізмів, які діютьна різних рівнях локальному, національному,
регіональному і глобальному(Глобальне управління)
З позиції цілей, у глобальному управлінні можна виокремити два виміри:
управління глобальними процесами в межах самої людської цивілізації і вимір,
який формується на межі «людство – природа»
Перший вимір глобального управління, пов’язаний з глобальною
структуризацією людської спільноти, має насамперед політичний характер.
Другий вимір пов’язаний з вирішенням глобальних проблем людства
Суб’єктів глобального управління можна поділити на дві групи: 1) національні
держави, які „дісталися у спадок” від попередніх часів, 2) нові претенденти на
владу. До останніх П. Гай зараховує світовий ринок, соціально-політичні
мережні структури, наддержавні і місцеві органи управління
Нині глобальне управління перебуває на стадії концептуального становлення і
потребує вдосконалення понятійного апарату
32. Держави, що занепали, у контексті сучасних державотворчих процесів.
1)вкажіть державу, що занепала
сомалі, сирія, ірак,ємен,південний судан,демократична республіка конго
2)назвіть конфлікти з невизначеною тривалістю, характерні для держав, що
занепали, які ведуться між різноманітними збройними формуваннями за
контроль над природними ресурсами та прибутковою торгівлею і пов'язані
з масштабними порушеннями прав людини
нові війни
це держава, яка не може підтримувати своє існування як життєздатна політична
та економічна одиниця. Це також держава, яка стає некерованою й недостатньо
легітимною в очах міжнародного співтовариства у зв'язку з розпадом державної
влади.
Ознаки неспроможної держави
• втрата контролю над своєю територією, або монополією на законне
використання фізичної сили в ньому;
• ерозія законних повноважень, щоб виконувати колективні рішення;
• неможливість надання суспільних послуг;
• неможливість взаємодії з іншими державами як повноправного члена
міжнародного співтовариства.

Фактори, що сприяють невдачі держави, включають повстання, високий рівень

злочинності, надмірну бюрократичні процеси, корупцію, некомпетентність
судової системи та військове втручання в політику.
33. Державоцентрична перспектива революційних трансформацій сучасного
світу.
Державоцентризм-напрям теорії МВ шо стоїть на позиціях ствердження
визначальності держави та її впливу в міжнародном середовищі.
Той факт, що революції та масове насильство не відбуваються в демократичних
режимах, свідчить про те, що демократичні держави ефективніші у вирішенні
суспільних проблем і благополуччя.
Держави, які неефективні та схильні до революції, — це ті держави, які
послідовно відкидають вимоги суспільства щодо політичних реформ та
економічного добробуту та вдаються до насильства, щоб придушити
інакомислення
34. Економічний вимір глобалізації: переваги і недоліки.
вкажіть поняття, яке позначає постійне збільшення транснаціональних і
світових економічних, соціальних та культурних взаємодій, що виходять за
межі держав й зумовлюють політичні наслідки
глобалізація
Іноді глобалізація ототожнюється зі становленням глобальної економіки, але цей
термін застосовується однаковою мірою до економіки, політики, права, культури
й інших сфер суспільного життя. Однак саме глобалізація економіки утворює
основу всіх глобалізаційних процесів, служить двигуном і дає імпульс розвитку
процесу.
Економічний вимір глобалізації відбиває постійне зростання взаємозв’язку між
потребами людей, з одного боку, та можливостями виробництва й
розповсюдження товарів і послуг із допомогою міжнародної торгівлі,
надходження іноземних інвестицій і розвитку процесів транснаціоналізації – з
іншого.
Серед найважливіших переваг глобалізації є
• Більші ринки: Ринки стають все більшими і більшими, оскільки стає все
більше торгових угод та угод про вільну торгівлю, які сподіваються
зробити процес міжнародної торгівлі між різними країнами світу більш
однорідним та легшим.
• Економіка масштабу: У міру розширення ринків компанії
використовують переваги, щоб виробляти більше за меншими витратами.
Це збільшує націнку, а прибуток збільшується. Що, в свою чергу,
призводить до того, що працівники перебувають у кращих умовах праці.
Зрештою економіка стає більш ефективною.
• Технологічний доступ: Взаємозв'язок, зв'язок та транспорт дозволяють
нам мати високотехнологічну продукцію в рекордні терміни. Крім того,
передача знань відбувається дуже швидко. Хоча це іноді спричиняє плагіат
та копіювання, це також спричиняє більш швидкі інновації для
генерування диференціації товарів.
Серед недоліків глобалізації ми знаходимо такі:
 • Посилення конкуренції: Посилення конкуренції часто є корисним для
економіки. Компанії конкурують і виробляють кращу продукцію з
меншими витратами. Однак, хоча конкуренція може позитивно вплинути
на нас як на споживачів, як на підприємців, вона вимагає бути на
передньому краї подій. Цей момент є перевагою чи недоліком відповідно
до призми того, хто на це дивиться.
• Найвибагливіші споживачі: Оскільки продукти стають кращими, а
комунікаційні процеси швидшими, споживачі отримують все більшу
інформацію. Отже, вимоги до товару на технічному рівні та на рівні
людини зростають.
• Нижні поля: Пов’язане з конкуренцією, збільшення конкуренції може
спричинити коригування витрат. Багато компаній скорочують витрати,
щоб вижити і залишатися конкурентоспроможними. Іноді це впливає на
заробітну плату працівників, яка може бути обтяжена. В інший час
компанія переїжджає до інших країн і закриває компанію, залишаючи за
собою багато робочих місць.
• Постійні інновації: Постійні інновації - ще один момент, який може бути
позитивним, оскільки він пропонує вдосконалені продукти. Однак це
ризик для компаній. Компанії, які не інвестують в інновації, швидко
залишаються позаду і повинні закриватися. Те саме стосується країн. Ті
країни, які не інвестують в інновації, можуть перешкоджати їхньому
зростанню, а разом із цим і умовам життя їхнього населення.

35. Роль демократії у сучасній міжнародній політиці.

З точки зору переваг демократії зазначається, що такий режим може
модернізувати економіку, покращити соціальні умови та інтегруватися в
міжнародне співтовариство. Крім того, вона не спонсорує тероризм і війни і може
бути надійним і хорошим партнером у міжнародній торгівлі та бізнесі.
36. Критерії державності та функції держави в сучасному світі.
вкажіть один з атрибутів держави
державні інститути
Критерії державності:
1)Наявність визначеної території
2)Постійне населення
3)Уряд
4)Здатність вступати у відносини з іншими державами
Загальносоціальні функції характеризують діяльність сучасної держави в
галузі захисту прав і свобод людини в різних сферах. Вони несуть великий
демократичний потенціал і спрямовані на задоволення інтересів усього
суспільства, забезпечення суспільного розвитку на основі норм і принципів
демократії, особистої безпеки і свободи громадян.
Поряд із загальносоціальними держава протягом тисячоліть виконує і функції
захисту групових інтересів. Вони являють собою такі напрями діяльності
держави, що якнайповніше спрямовані на вираження й задоволення інтересів
певних соціальних сил – правлячих угруповань, за якими стоять ті верстви
населення, які становлять соціальну базу здійснення державної влади
Внутрішні функції дають уявлення про напрями діяльності держави всередині
країни, виявляючись у таких сферах життя суспільства, як економічна,
екологічна, соціальна та ін.
Зовнішні функції дають уявлення про діяльність держави поза її межами,
характеризують її напрями діяльності на міжнародній арені в галузі
встановлення і підтримування відносин з іншими державами (захист країни,
забезпечення інтеграції у світову економіку, підтримка світового порядку та ін.).
Кожна держава заради найефективнішого вирішення внутрішніх завдань вступає
у відносини з іншими країнами у сфері економіки, політики, культури, розбудови
збройних сил, за допомогою яких держава може ефективно вирішувати ті
проблеми, які з різних причин не може вирішити самостійно, особливо тоді, коли
для цього бракує необхідних сировинних та інших матеріальних ресурсів
До головних функцій належать найважливіші напрями діяльності держави, які
мають пріоритетне значення на конкретному етапі розвитку суспільства. Так,
головними в умовах сучасної демократичної держави є функція захисту прав і
свобод людини, економічна, соціальна функції.
Похідні функції – це такі, які мають супроводжувальний, допоміжний або
обслуговуючий характер, наприклад, функція податкообкладання і фінансового
контролю, яка має допоміжну природу щодо економічної та соціальної функцій.
Постійні функції здійснюються державою протягом тривалого часу і
притаманні їй на усіх або більшості етапів її існування, функціонування та
розвитку (політична, соціальна, організація оборони країни та ін.).
Тимчасові з’являються внаслідок виникнення специфічних умов суспільного
розвитку, необхідності вирішення деяких невідкладних задач. У міру їх
зникнення вони припиняють своє існування (керівництво військовими
операціями під час війни, боротьба з епізоотіями, стихійним лихом та ін.)

37. Механізми реалізації гегемонії у сучасному світі.

1)Вкажіть теоретиків на переконання яких "складовими елементами
гегемонічної сили є військовий потенціал, контроль за сировиною, ринками
та капіталом, конкурентні переваги у товарах високої вартості
ікенберрі та купчан
2) Представники якого наукового підходу вважали, що відкрита ліберальна
світова економіка вимагає існування гегемонічних сил
неомарксизму

Гегемонія визначається як домінування або лідерство однієї держави чи групи

держав у певних сферах, таких як економіка, політика, культура, військова
справа, інформаційна влада тощо.
Економічна домінантність є одним із головних механізмів гегемонії.
Інновації, такі як інформаційні технології, біотехнології та промисловість, стали
джерелом конкурентних переваг у глобальному масштабі.
Міжнародна торгівля та інвестиції.
Розвиток фінансових ринків.
Створення глобальних корпорацій
Політична влада є ще однією ключовою складовою гегемонії
Участь в міжнародних організаціях та договорах
Дипломатична діяльність та міжнародні переговори
Культурна Інфлюенція
Контроль над інформацією та засобами масової інформації є ще однією
ключовою складовою гегемонії
Військова сила
Формування Стратегічних Альянсів та Партнерств
38. Ознаки гегемона та найвідоміші приклади в історії.
1)вкажіть гегемонії, які були встановлені як наслідок закономірностей
функціонування капіталістичної світ-економіки
нідерланди, велика британія, сша
2)вкажіть глобальних гегемонів за теорією столітніх циклів світового
лідерства Дж.Моделскі
Португалія, Нідерланди, Велика Британія, США
До ознак держави-гегемона належать
• потужна, стабільна економічна система з очевидними наявними
характеристиками інноваційної моделі розвитку;
• домінування в провідних технологічних секторах;
• політична могутність, підкріплена потужним військовим потенціалом.
 • контрольоване використання багатогранного набору енергетичних
ресурсів.
• ідеологічна компонента, підсилена практиками використання структурної,
або так званої «м’якої», сили.
• інституційна спроможність, що полягає в установленні державою-
гегемоном у співпраці із союзниками більшості правил, які регулюють
глобальні політичні та економічні відносини, і контролюванні більшої
частини міжнародних інститутів.
Гегемонія містить у собі як примус, так і добровільну згоду на підкорення.
Водночас наявність гегемона не означає відсутності альтернативних
претендентів на цей статус, у міжнародних відносинах завжди простежується
існування контр-гегемоній і контр-гегемонічних союзів.
Приклади:
1. Британська Імперія
2. Нідерланди
3. Португіалія
4. США
+
• Американська Культура
• Неолібералізм
• Комунізм У Радянському Союзі
• Сунітський Іслам В Саудівській Аравії
• Капіталізм На Заході
39. Проблема взаємодії основних релігій у сучасному світі.
1)Вкажіть конфлікт, який мав релігійні основи
конфлікти у колишній югославії
2)визначте подію, які пов'язують з відновленням значення релігійних
чинників у мв
теракт у сша 11 вересня 2001
3)визначте подію, яку пов'язують із відновленням значення релігійних
чинників у міжнародних відносинах
іранська революція 1978-1979

На жаль, релігійний чинник усе частіше впливає на виникнення й хід

міжетнічних, міждержавних і цивільних конфліктів. Певною мірою можна
говорити про те, що він приходить на зміну ідеологічним протистоянням,
характерним для періоду «холодної війни». Реагуючи на загострення
напруженості в ряді регіонів Європи, що вилилося у кровопролитні зіткнення,
церква й інші громади віруючих підкреслюють нерелігійний характер основних
причин конфліктів. Дійсно, причини основної частини конфліктів, що мають
місце в Європі, відмінні від глибинної релігійності і полягають у політичній,
економічній та військово-геостратегічній сферах. Релігію частіше намагаються
залучити як додатковий чинник, здатний обслуговувати суто земні інтереси та
гріховні амбіції. За таких умов церква та інші релігійні громади мають радикально
відсторонитися від морально невиправданих мотивацій конфліктності.
Релігія глибоко інтегрована в багато сфер суспільного життя – культуру, освіту,
побут і, незважаючи на заяви окремих релігійних лідерів про аполітичність
конфесій, у політику. Тому соціальні конфлікти, які пронизують різні сфери
суспільного життя, знаходять відображення й у релігії. З іншого боку, конфлікти,
що виникли на релігійному підґрунті, розростаючись і посилюючись, неминуче
впливають на характер соціальних відносин, у першу чергу політичних,
економічних, міжнаціональних.
У своєму зовнішньому прояві релігійні конфлікти/війни середньовіччя
ґрунтувалися, як правило, на розбіжностях у трактуванні релігійних догматів –
основа цих догматів була спільною для конфліктуючих сторін, інакше б сам сенс
конфлікту був би для них незрозумілим. Внаслідок цього найгостріші релігійні
конфлікти найчастіше відбувалися між прихильниками різних течій однієї релігії
– католиками і протестантами, католиками і православними, шиїтами та
сунітами.
Таким чином, домінантою міждержавних відносин у нові та новітні часи можна
вважати зіткнення/співіснування ідеологій. Проте при оцінці таких відносин слід
завжди пам’ятати, що межа між цивілізаційним (релігійним) і геополітичним
(національно-територіальним) факторами надзвичайно тонка і часто
використовується, як ми вже зазначили вище, для маскування істинних планів
політиків.
Класичним прикладом цього є сербо-мусульмансько-хорватський конфлікт,
учасники якого часто міняли союзників і позиції залежно від ситуації: хорвати-
католики вступали в союз з мусульманами проти православних сербів, останні
підтримували мусульман проти хорватів тощо. В югославському конфлікті
Німеччина підтримувала хорватів, Великобританія і Франція симпатизували
сербам, а США – боснійцям-мусульманам.
Врахування релігійного чинника є важливим не лише при
аналізі/конституюванні міждержавних відносин, але й є базовим в аспекті
формування системи міжнародної безпеки (нині це вже самостійна галузь
міжнародного права). Адже одночасно з розширенням кола спільних для
багатьох держав загроз трансформується і система міжнародної безпеки, яка
набуває всезагального та багатовимірного характеру, і включає безпеку
військову, економічну, політичну, екологічну, інформаційну, релігійну
(загрозами у даному випадку є трансформація економічних, етнічних, релігійних
диспропорцій у тому чи іншому регіоні, що з часом стають чинниками
виникнення як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів, які, в свою чергу, є
безпосередніми загрозами міжнародному миру і безпеці завдяки об’єктивному
процесу глобалізації цих загроз і набуття ними міждержавного чи міжнародного
характеру).
40. Характерні риси та особливості сучасних революцій.

1)вкажіть, чим є контрреволюція на переконання м.вайта, д.армстронга та

р.джерві
відповіддю суверенних держав революціонерам, які вже захопили владу в
іншій суверенній державі
2)пасивна революцція
Поняття «пасивна революція» Ґрамші запозичує у Вінченцо Куоко. Куоко
назвав Неаполітанське повстання «пасивною революцією», бо його
керівники надихалися абстрактними ідеями, запозиченими у буржуазії
Франції, а відтак не мали народної підтримки. Ґрамші прикладає це
поняття до історичних ситуацій, коли нова політична сила приходить до
влади, не змінюючи суттєво суспільні відносини. На думку Ґрамші, пасивна
революція є формою позиційної війни, до якої панівна кляса переходить
після штурму (або періоду маневреної війни), себто після революції.
3)назвіть вченого, на переконання якого революція є характерною для
суспільств, процеси політичної модернізації та розвитку яких відставали від
динаміки соціальних й економічних змін
с. хантінгтон
4)вкажіть диктатора, на повалення режиму якого спрямовувалась
революція, що розпочалася у єгипті 25 січня 2011
х.мубарака
5)дайте визначення пасивної революції
спроба правлячих класів нейтралізувати загрози своєму пануванню шляхом
реорганізації соціальних відносин "згори"
• події у країнах соціалістичного табору Центрально-Східної Європи кінця 80-
х років які охрестили «оксамитовими революціями»
• наступною хвилею було охоплено східні кордони Європи із цілою низкою
пострадянських країн – Грузія, Україна, Молдова, Киргистан, Узбекистан,
масштабні протести в яких узагальнили під назвою «кольорових революцій».
• Незабаром протестні настрої поширилися на Туніс, Алжир, Ліван, Єгипет,
Йорданію та інші країни Північної Африки, де велись тривалі масові
політичні акції зґуртовані у спільному феномені «арабської весни».
Прикметною відмінністю класичних та новітніх революцій є їхня орієнтація на
майбутнє.
Новітні (сучасні) революції ж усі свої майбутні візії визначали раціонально, з
огляду на можливість і потребу впровадження змін, зразком для яких був досвід
розвинених країн, а отже, йшлося значною мірою про шлях, що мав досить
виразні орієнтири.
Джек Ґолдстоун (J.Goldstone), засновник структурно- демографічної теорії
революції, у роботі «До теорії революції четвертого покоління» наводить перелік
відмінностей сучасних революцій (протестних подій кінця ХХ століття) від
«великих революцій».
• класовий антагонізм у якості детермінанти революції втратив для сучасних
протестних акцій свою актуальність, а отже мультикласовий характер
останніх і є першим ґрунтовним розрізненням їх з великими революціями.
• відносно ненасильницький перехід до демократії,
• третім – збільшення ролі ідеології та культури в революційній мобілізації та
формулюванні революційних цілей
• вагома ролі контреліт (опозиційних еліт) у стимулюванні протестних настроїв
та координації мобілізованих до супротиву мас.
• спонтанний характер цих протестів
• спричинений різними приводами, здебільшого, емоційного характеру, як
самоспалення туніського вуличного торговця фруктами(в знак протесту
проти свавілля поліції)
• стихійність та відсутність орієнтації на лідер/а/ів
• роль електронних засобів інформації, і зокрема, соціальних мереж у швидкій
та масовій мобілізації протестних верств, оскільки саме там публікувалися
перші викривальні матеріали, велися дискусії та формувалася протестна
громадська думка
• керівна роль контреліт, мотивованих, насамперед, бажанням зміни існуючих
еліт, а не прагненням масштабних соціальних перетворень
• «революційні державні перевороти», з огляду на змішання ознак як революції
так і державного перевороту(бо не апелюють до виборчих процедур як
механізму подолання кризи, тим самим виходячи за межі конституційності і
легітимності)
• механізм зміни політичного процесу, а не докорінних змін в свідомості та
цінностях суспільства
41. Передумови і характер становлення глобальної демократії.
Глобальна демократія як відносно нове явище, привнесене процесами
глобалізації, являє собою формування та реалізацію всезагальної системи
політичних цінностей, яка можебути впроваджена на паритетних засадах у межах
будь-якого суспільства незалежно від рівняйого геополітичного розвитку і
стратегії його внутрішньої чи зовнішньої політики
Глобальна демократія, як і глобальне управління, не потребує держави як такої, її
інститути часто виявляються надлишковими й занадто громіздкими, а тому на
перший план виступають неурядові організації, які починають визначати
глобальний політичний порядок денний у таких сферах як права людини, зміна
клімату, міграційна криза та криза біженців. У цьому вимірі починає формуватися
і глобальне громадянське суспільство, яке розуміється як децентралізована і
деконцентрована мережа неурядових організацій й окремих індивідів, які за
власною ініціативою беруть участь у глобальному управлінні, доповнюючи й
координуючи діяльність офіційних установ та міжурядових організацій або
навіть випереджаючи її.
Глобальна демократія потрібна для дотримання міжнародних правил і, таким
чином, вирішення проблем колективних дій, таких як зміна клімату (Bray 2013).
Беручи участь у формуванні правотворчості, індивіди з більшою ймовірністю
будуть виконувати домовленості.
Лаура Валентині (2012) стверджувала, що глобальна демократія необхідна для
глобальної справедливості. Необхідно запровадити демократичні механізми для
вирішення обґрунтованих розбіжностей щодо того, як розподіляти ресурси.
Нарешті, Майкл Зюрн та його співавтори (2012) припускають, що глобальні
демократичні процедури можуть допомогти забезпечити МО важливими
запасами соціологічної легітимності та, отже, уникнути ускладнень політизації
(див. також Б’юкенен і Кеохейн 2006).
ПЕРЕДУМОВИ
Існування держави:
• Чому важливо: Існування суверенних держав створює базову структуру для
глобальної демократії, оскільки це дозволяє об'єднувати представників різних
націй для прийняття спільних рішень.
• Аналіз: Організація Об'єднаних Націй (ООН) є прикладом, як через співпрацю
суверенних держав можливий міжнародний діалог та розвиток демократичних
структур на глобальному рівні.
Високий рівень культурної однорідності:
• Чому важливо: Висока культурна однорідність сприяє спільному розумінню та
прийняттю демократичних цінностей, що допомагає уникнути конфліктів та
сприяє стабільності.
• Аналіз: У регіональних об'єднаннях, як ЄС, спільна культурна спадщина
підтримує інтеграцію та глибшу демократізацію в умовах культурної спільності.
Високий рівень економічного добробуту:
• Чому важливо: Економічний добробут надає громадянам засоби для активної
участі в політиці та розвитку громадянського суспільства.
• Аналіз: Країни з високим рівнем добробуту часто мають розвинені демократичні
інститути, оскільки громадяни мають можливість освіти та доступу до
інформації.
Низькі рівні економічної нерівності:
• Чому важливо: Економічна нерівність може призвести до виникнення
незадоволення та соціальної напруги, що загрожує стабільності демократичних
систем.
• Аналіз: Низька економічна нерівність сприяє більш широкій участі громадян у
політичних процесах та підтримці демократичних цінностей.
Державний устрій малого або середнього розміру:
• Чому важливо: Малі та середні держави можуть бути більш гнучкими та
реагувати на потреби своїх громадян швидше та ефективніше, що сприяє
розвитку глобальної демократії.
• Аналіз: Дрібніші країни, такі як Ісландія та Швейцарія, можуть мати більш
активну громадянську участь та вплив через свої невеликі розміри та спрощені
структури влади.
Зменшення політичного впливу зі зростанням населення:
• Чому важливо: Зі збільшенням населення кожний окремий громадянин може
втратити ефективність свого політичного впливу.
• Аналіз: Сприяння спільним цілям та механізми представництва (наприклад,
парламенти) можуть зберегти демократичний характер великих націй.
Сприяння соціальній справедливості:
• Чому важливо: Соціальна справедливість допомагає забезпечити рівні умови
для всіх громадян, що є однією з основних цінностей демократії.
• Аналіз: Програми редистрибуції та соціального захисту можуть зменшити
економічну нерівність та сприяти більшій рівності в політичній участі.
Активна громадянська участь:
• Чому важливо: Активна участь громадян в політиці та громадському житті є
основою для функціонування демократичних систем.
• Аналіз: Заохочення громадянської активності, включаючи голосування,
обговорення та публічні заходи, сприяє розвитку глобальної демократії шляхом
представництва націй.
42. Перспективи розвитку/занепаду демократії у сучасному світі.

1)вкажіть атвора висловлювання "демократія є найгіршою формою

правління, але нічого кращого людство не придумало до цього часу"
в.черчилль
2)вкажіть, чи є опосередкованою участь громадян в прийнятті рішень
сутністю прямої демократії
ні, не є
Друга половина ХХ століття стала сприятливою для універсалізації
ліберальнопредставницької моделі демократії, що міцно пов’язана з ринковою
економікою. Зразок демократичного устрою, що популяризується сьогодні у
більшості перехідних країн, передбачає практично повне злиття демократичних і
ліберальних цінностей. Але про створення довершеної форми демократії та
кінець альтернативності не йдеться – дослідники визнають, що сучасна
демократія перебуває у „перманентній кризі
Ряд вчених звертає увагу на складнощі, пов’язані з практичним досягненням
ідеального образу демократії, інші – зосереджуються на його внутрішніх
суперечностях. Для позначення таких складнощів і суперечностей пропонуються
різні терміни, наприклад „спотворення демократії” (Ж. Бешлер), „невиконані
обіцянки демократії” (Н. Боббіо), „загрози демократії” (Ф. К. Шміттер),
„парадокси демократії” (Л. Даймонд, Ш. Ейзенштадт), „дисгармонія демократії”
(Е. Ґутман) тощо.
Насамперед важливо звернути увагу на проблеми, що ускладнюють
реалізацію основного демократичного принципу – народовладдя
• По-перше, вибори дають громадянам лише періодичну можливість
висловлення своєї думки, а їх результати скоріше є сукупністю тих чи інших
короткотермінових інтересів виборців
• Подруге, рівень політичної участі у країнах з розвиненою демократією (де
виборча явка часто не перевищує 50–60%) викликає сумніви у реальному
представницькому характері обраної влади
реалізація громадянами свого виборчого права досі ускладнена, оскільки
електоральні процедури не є чесними та змагальними.
„елітизація” політики.
відсутність у громадян достатніх знань, раціональності та часових ресурсів для
активної участі у політичному житті.
Браян. Каплан наводить дані опитувань, згідно з якими більшість громадян у
США не в змозі назвати жодну з гілок влади, дати визначення термінам
„ліберальний” чи „консервативний”, назвати конгресменів свого штату і т. п. За
таких умов неабиякий вплив на прийняття рішень виборцями мають
комунікативні технології.
набуття демократією „імітаційного” характеру
Ряд дослідників, аналізуючи проблеми, пов’язані з демократичним процесом,
звертають увагу на внутрішні парадокси, властиві самій природі цього феномену.
Зокрема, Л. Даймонд виокремлює три таких парадокси: „суперечність між
згодою та ефективністю” (щоб бути стабільною та успішною демократія повинна
мати підтримку суспільства, проте така підтримка в свою чергу залежить від
ефективності демократії); „суперечність між представничістю та керованістю”
(керованість вимагає достатньої концентрації та автономії влади, що загалом
суперечить потребі в підзвітності влади, контролі та нагляді народу та його
представників за її діяльністю); „суперечність між конфліктом і консенсусом”
(для розвитку демократії необхідними є політична конкуренція та конфлікт, хоча
у разі інтенсифікації ці явища можуть підірвати її стабільність)
На думку інших дослідників (Р. Волгейм, Е. Даунс), парадоксом демократії є
суперечності, викликані недосконалістю механізму балансування інтересів
більшості та меншості.
Один із них, який умовно можна назвати „реалістичним”, не передбачає
активного втручання у демократичний процес для розв’язання існуючих проблем,
оскільки вважає їх природними і такими, що не ставлять під сумнів основні
демократичні принципи
Інший підхід є більш „ідеалістичним”, спрямованим на максимально можливе
наближення до демократичного ідеалу шляхом зменшення ролі представницької
системи. Зокрема, на думку Д. Дзоло, демократія майбутнього („посткласична
демократія”) повинна передбачати новий перерозподіл влади, враховуючи
функціональний занепад законодавчих зібрань і встановлення „комунікативної”
демократії, що буде виведена з-під впливу влади рекламної парадигми
Також можна виокремити „реалістично-ідеалістичний” підхід, у рамках якого
передбачається, що ліберально-представницька демократія, не втрачаючи свої
основні атрибути, набиратиме „постмодерних” рис – надаватиме громадянам
більш „привабливий пакет пропозицій” політичної участі [11, с. 212-213]. Тобто
йдеться про поступове та збалансоване впровадження елементів концепцій
демократії учасницького типу.
43. Перспективи соціальних революцій у міжнародних відносинах.

1)вкажіть тип революції, яка на переконання Ч.Тіллі, зумовлює не лише

зміну політичного режиму, а й призводить до фкндаментальних
економічних та культурних змін
соціальна революція

Соціальні революції - це масові прогресивні процеси, які протистоять знизу

всьому розташуванню владних структур. У разі успіху вони передбачають
глибокі зміни в класових відносинах, а також зміни в матеріальних і символічних
вимірах індивідуального та колективного життя. Соціальні революції є умовним
результатом політичних, ідеологічних, соціальних та економічних факторів як на
національному, так і на міжнародному рівнях, що є наслідком політичних сил.
Революційні ситуації розвиваються, як правило, коли:
1) політичне гноблення та нелегітимне правління (тобто диктатури, автократичне
правління, систематичні фальсифікації виборів) поєднуються з регресивними
соціальними та економічними змінами, сприяючи новій соціальній нерівності або
поглиблюючи вже існуючі;
2) політичні організації, що розмахують прапорами соціальної революції,
завойовують активну підтримку широких верств населення;
3) внутрішні конфлікти в правлячих елітах та/або специфічні міжнародні
кон’юнктури покращують шанси захопити державну владу для побудови кращого
суспільства.
SP Huntington
Швидка, фундаментальна та насильницька внутрішня зміна домінуючі міфів
суспільства, його політичних інститутів, соціальної структурдіяльності та
політики уряду
Т. Скоцпол
Швидка фундаментальна трансформація державних і класовисуспільства; і вони
супроводжуються і частково здійснюютьсяповстаннями знизу
SA Arjomand
Швидка фундаментальна трансформація державних і класовисуспільства; і вони
супроводжуються і частково здійснюютьсповстаннями знизу
Дж. Пейдж
Швидка та фундаментальна трансформація категорій суспільногсвідомості,
метафізичних припущень, на яких базуються ці категоріївлади, у яких вони
виражаються, внаслідок широкого сприйняттяутопічної альтернативи
поточному соціальному порядку.
Соціальні революції - нечаста подія в історії. За словами Алексіса де Токвіля,
це рідкісні події. Чи стануть вони більш чи менш рідкісними в умовах
глобалізації, судитиме кожен автор залежно від його чи її інтерпретації
історичних тенденцій і потенційних подій, залежно також від особистих
ідеологічних упереджень, передчуттів, страхів чи бажань. Соціальні революції
— це специфічні стратегії влади для досягнення демократії та структурних змін,
їх специфіка пов’язана з масштабом і глибиною останніх, а також із насильством
і стражданнями, які вони включають, особливо для людей, які підштовхують до
таких революцій. Можливо, саме тому вони є стратегіями останнього звіту, які
використовуються лише тоді, коли інші стратегії впровадження демократії та
соціально-економічних змін уже не є життєздатними чи значущими.
Прогнозування майбутніх подій у сфері соціальних революцій завдання
складне, оскільки вони зазвичай є результатом комплексу різноманітних
факторів, включаючи економічні, політичні, соціокультурні та технологічні
зміни. Однак можна висвітлити деякі можливі напрямки та перспективи:
Технологічні зрушення: Розвиток технологій, зокрема штучного інтелекту,
автоматизації та інших інновацій, може впливати на робочу силу та соціальні
структури, що, в свою чергу, може викликати соціальні революції або
пристосування.
Економічні нерівності: Зростання економічних нерівностей може призвести до
загострення соціальних протиріч, що може виявитися каталізатором для
соціальних рухів та революцій.
Екологічні виклики: Проблеми зовнішнього середовища, зміни клімату та інші
екологічні проблеми можуть спричинити соціальні рухи та перетворення в
спробі вирішити екологічні виклики.
Глобалізація: Взаємозв'язок світових економік і культур може мати важливий
вплив на соціальні динаміки. Конфлікти чи співпраця на міжнародному рівні
можуть впливати на розвиток соціетальних змін.
Демографічні зрушення: Зміни в населенні, такі як збільшення чи зменшення
кількості молоді, старіння населення, можуть створювати соціальні виклики, які
можуть призвести до революційних трансформацій
Політичні та правові зміни: Реформи у політиці та правовій сфері можуть
впливати на соціальні структури та створювати передумови для соціальних
рухів.

44. Політичний вимір глобалізації: переваги і недоліки.

1)назвіть науковий напрям, представники якого розглядають революції на

периферії світової системи як відповідь на імперіалізм або глобалізацію
марксизм

політична глобалізація - це явище, за якого виникають міжнародні механізми та

інститути, до яких все більше і більше країн вирішують приєднатися. Потім вони
обіцяють дотримуватися певних норм, наприклад, щодо поваги прав людини.
Окремими прикладами політичної глобалізації є ООН (ООН), Всесвітня
організація охорони здоров’я (ВООЗ) та Організація американських держав
(OAS).
Політичний вимір глобалізації (Ігп) відбиває політичну вагу і вплив будь-якої
країни на світові процеси, і зміни й дозволяє оцінити масштаби розширення її
участі в цих процесах та змінах. В обох системах зазначений вимір кількісно
оцінюється з використанням таких спільних індикаторів, як: членство країни в
міжнародних організаціях та участь країни в місіях РадиБезпеки ООН. При цьому
в системі KOF додатково використовується індикатор – кількість іноземних
посольств у країні, а в системі СЕІР – кількість ратифікованих міжнародних угод.
Національні держави є найважливішими політичними акторами глобалізації
Зростання влади та впливу транснаціональних корпорацій
Національні уряди також можуть використовувати такі міжнародні організації, як
Світова організація торгівлі (СОТ) або НАТО, щоб впливати на поведінку інших
країн, але для цього потрібно багато зусиль з боку кожного
Політична глобалізація головним чином має такі переваги:
• Це дозволяє країнам співпрацювати в боротьбі із такими загальними
проблемами, як бідність, глобальне потепління або недоїдання.
• Дипломатичне вирішення конфліктів між країнами можна шукати через
міжнародні організації.
• Завдяки політичній глобалізації існують міжнародні органи, до яких громадяни
можуть звертатися у разі порушення їх прав. Це може мати найбільше значення,
наприклад, якщо уряд здійснює геноцид проти власного народу. Зіткнувшись із
цими ситуаціями, ми маємо такі організації, як Міжамериканський суд з прав
людини.
• Потрапляючи під пильну увагу міжнародного співтовариства, ризик
авторитаризму зменшиться. На цьому етапі згадаймо, що на виборчих процесах
зазвичай працюють іноземні спостерігачі.
Недоліки політичної глобалізації
• Приймаючи міжнародні угоди, країни відмовляються від частини свого
суверенітету. Іншими словами, уряд не має вільних рук застосовувати заходи, що
суперечать раніше підписаним угодам.
• Продовжуючи вищезазначене, втрата суверенітету може спричинити
невдоволення певної частини населення. Це відбувається переважно в контексті
економічної чи політичної кризи, і в підсумку може призвести до появи
націоналістичних рухів.
• Може трапитися так, що країни з більшою економічною та політичною владою
досягають більшого впливу в міжнародних організаціях, нав’язуючи порядок
денний та умови. Однак передбачається, що всі країни, що належать до
наднаціонального утворення, повинні мати представництво в ньому,
розраховуючи, теоретично, голосом і голосом.
45. Дефініція і природа суверенітету.

1)вкажіть автора, який вперше висунув ідею народного суверенітету

Ж.-Ж. Руссо
2)вкажіть особливість суверенітету за т.гоббсом та ж.боденом
суверенітет забезпечує основу для наявності у всіх держав рівних прав у
міжнародних відносинах, тобто " суверенної рівності"
3)вкажіть властивість суверенітету, яку виокремлював ж.боден поряд з
означенням "абсолютний" та "безумовний"
Необмежений
4)вкажіть значення суверенітету для міжнародних відносин за І.Кантом
порядок і стабільність у державі та порядок і стабільність на міжнародному
рівні є взаємопов'язаними

поняття «суверенітет» походить від латинського «superareitas» (від supera –

superior – superanitas – soveranitas) і буквально означає «більш високий,
найвищий, верховний».
Винайдення поняття суверенітету вважається заслугою відомого французького
юриста XVI ст.. Ж. Бодена. «Суверенітет, – стверджує він, – є абсолютна і
постійна влада, яку римляни називають величчю (достоїнством) ... , що означає
вищу владу повелівати»
Заслуговує на увагу позиція В. Топчій щодо поняття суверенітету, яке змінює
свій зміст залежно від усвідомлення його носія. Спочатку мова йшла про монарха,
орган державної влади; згодом конкретні історичні умови спровокували
піднесення суверенітету народу, нації; зараз, у XXI столітті, державний
суверенітет є відповіддю на численні питання глобалізації та інтеграції
На думку французького дослідника Ж. Мере, слово «суверенітет», обсяг якого
з’ясував і вперше запровадив у вжиток Ж. Боден, виражає ідею власного
виробництва, ідею незалежності й самодостатності.
Принцип суверенітету – й таким цей принцип усвідомлював його теоретик Ж.
Боден, – є утвердженням політичного порядку держави, котра базується на
людських законах, інакше кажучи, на цілковитому вилученні божих чи
природних законів із самих основ держави.
В той же час науковці виділяють ще один термін, що є похідним від поняття
«суверенітет» – це «суверенність», яке означає такий рівень забезпечення
суверенних прав певної соціальної спільноти, який відповідає її можливостям
Дослідники історії права та держави також стверджують, що аналіз теорії
суверенітету Ж. Бодена, Ж. Боссюе, Т. Гоббса, Б. Спінози та інших
абсолютистів дозволив, попри суттєві розбіжності у поглядах цих авторів,
визначити певні спільні риси, наявність яких свідчить про те, що у ХVІХVІІІ ст..
західноєвропейськими філософами були закладені основи теорії суверенітету. До
таких ознак можна віднести:
1) визнання суверенітету обов’язковим атрибутом держави;
2) майже повне ототожнення суверенітету з його носієм;
3) визнання монарха носієм абсолютного суверенітету держави;
4) принципове визнання необмеженості, неподільності, невідчужуваності та
постійності суверенітету
У XIX ст. пануючою стала ідея народного суверенітету, однак чимало авторів
(зокрема, Г. Гегель) заперечували можливість безпосереднього народного
суверенітету. Завдяки цьому виникла можливість об'єднувати народний
суверенітет з різними формами правління (не лише з республікою, але й з
монархією).
Одним із критиків теорії суверенітету був французький вченийправознавець Л.
Дюгі, який наполегливо заперечував будь які принципи суверенітету державної
влади і народного суверенітету
Так, національний суверенітет – це верховенство нації як політичної та етнічної
спільноти у вирішенні питань мови, культури та визначення основних напрямів її
цивілізаційного розвитку
Народний суверенітет як принцип конституціоналізму передбачає володіння
народом соціальноекономічними та політичними засобами, які забезпечують
реальну участь усіх соціальних груп і прошарків в управлінні справами держави.

46. Дефініція і причини виникнення революцій.

1)вкажіть період, якого сягають витоки англійської революції, включаючи

англійські громадянські війни
1640-1656
2)назвіть науковий напрям, представники якого розглядають розвиток
революційних рухів як наслідок дуже швидкої модернізації
теорія модернізації
3)вкажіть, чим є контрреволюція на переконання м.вайта, д.армстронга та
р.джерві
відповіддю суверенних держав революціонерам, які вже захопили владу в
іншій суверенній державі
4)вкажіть поняття, яке викор. для означення докорінного перевороту у
житті суспільства, який призводить до ліквідації віджилого суспільного
укладу й утвердження нового, прогресивного ладу
революція
5)визначте подію, яку пов'язують із відновленням значення релігійних
чинників у міжнародних відносинах
іранська революція 1978-1979
У галузі історії та політології революція — це радикальна зміна встановленого
порядку, як правило, встановленого уряду та соціальних інститутів. Як правило,
революції приймають форму організованих рухів, спрямованих на здійснення
змін — економічних, технологічних, політичних або соціальних. Люди, які
починають революції , визначили, що наявні в суспільстві інституції зазнали
невдачі або більше не служать запланованим цілям. Оскільки метою революцій є
перевернути встановлений порядок, характеристики, які їх визначають,
відображають обставини їхнього народження
Революція — це виклик усталеному політичному порядку і остаточне
встановлення нового порядку, радикально відмінного від попереднього. Великі
революції європейської історії , особливо Славна (Англійська), Французька та
Російська революції, змінили не лише систему правління, але й економічну
систему , соціальну структуру та культурні цінності цих суспільств.
Революції народжуються, коли соціальний клімат у країні змінюється, а
політична система не реагує належним чином. Люди впадають у відчай через
існуючі умови, які змінюють їхні цінності та переконання. Протягом історії
філософи дотримувалися різних поглядів щодо того, чи є революція природним
явищем у суспільстві, що змінюється, чи вона вказує на суспільний розпад .
Грецький філософ Арістотель пов’язував революцію з низкою причин і умов,
але переважно з прагненням до рівності та честі.
Платон пов'язував революцію з розкладом суспільства . Він вважав, що революції
відбуваються, коли інституції, такі як церква чи держава, не в змозі прищепити
суспільству систему цінностей і етичний кодекс, які запобігають потрясінням.
Зазвичай розуміють, що революція має дві складові: відмова від влади існуючої
влади та спроба замінити її іншою владою, причому обидва передбачають
використання силових позаконституційних засобів. У такому розумінні
революція та повстання мають спільну негативну мету, повну відмову від влади
уряду, але революція включає, крім того, позитивну мету — встановити новий
уряд замість того, який вона знищила.
Революції мають як структурні, так і тимчасові причини;
структурні причини - це довгострокові та широкомасштабні тенденції, які
підривають існуючі соціальні інститути та відносини,
а тимчасові причини - це випадкові події або дії окремих осіб чи груп, які
виявляють вплив довгострокових тенденцій і часто спонукають революційну
опозицію до подальших дій
Основною причиною будь-якої революції, є невдоволення населення
сформованим державним устроєм. Також, суспільство може бути мотивоване
до здійснення перевороту:
▪ низьким рівнем заробітної плати;
▪ обмеженням свобод;
▪ внутрішнім державним тероризмом;
▪ класовою нерівністю;
▪ відсутністю справедливої судової системи і тому подібними утисками
Революції починалися з різних причин. Деякі були розпочаті, тому що еліта була
незадоволена урядом. Інші виникли через масове розчарування простолюдинів.
Державні кризи, як і надмірне оподаткування бідних, можуть надихнути на
революцію. У більшості революціонерів були спільні мотиви. Хоча вони мали
деякі схожі характеристики, кожен з них відрізнявся. Їх надихали такі мислителі
Просвітництва, як Локк, Гоббс і Руссо. Американська революція була джерелом
натхнення для Французької революції, яка надихнула Гаїтянську революцію.
Революції, як вдалі, так і невдалі, змінили хід світової історії.

47. Глобалізація: поняття, сутність і сучасна динаміка.

1)вкажіть поняття, яке позначає постійне збільшення транснаціональних і

світових економічних, соціальних та культурних взаємодій, що виходять за
межі держав й зумовлюють політичні наслідки
глобалізація
Однією з основних ознак сучасного розвитку світового господарства є
розгортання процесів глобалізації, які справляють суттєвий вплив на систему
міжнародних економічних відносин, трансформують напрями і визначають
тенденції розвитку національних економік Глобалізація, згідно з визначенням
американського дослідника Хелда Макгрю , – це розширення, поглиблення та
прискорення взаємозв’язків у світовому просторі в усіх аспектах сучасного
людського життя. Вона втілює ідею інтегрованості країн у світове співтовариство
та їх спільного розвитку. Захоплюючи широке коло сфер діяльності людини, від
культури до злочинності, від фінансів до духовності, глобалізація викликає безліч
дискусій.
Глобалізація (від англ. "globe" – земна куля) – складний, багатогранний процес,
який має безліч проявів та включає багато проблем. Саме це робить
проблематичним дати єдине, однозначно сформульоване визначення глобалізації,
яке б охопило всі сторони цього вкрай складного явища, що має планетарні
масштаби.
Рівень глобалізації країн та світу в цілому визначається за допомогою низки
індексів. Найбільш відомим є індекс глобалізації KOF, який розраховується
Швейцарським економічним інститутом KOF для більше ніж 200 країн на період
з 1970 р. по теперішній час. Інтегральний індекс глобалізації KOF містить три
виміри: економічний, соціальний та політичний, кожний з них має свою вагу в
інтегральному індексі Базова методика розрахунку, запропонована А. Дрехером
в 2006-2008рр
Стимулом для появи й розвитку глобалізації стала науково-технічна революція.
Початок процесу глобалізації пов'язується в часі з переходом індустріалізації
розвинутих країн в постіндустріальну фазу розвитку.
Особливе значення має бурхливий розвиток світової системи інформації, який
сприяв транснаціоналізації виробництва капіталу.
Інформаційно-комунікаційні системи дають можливість укладати економічні
угоди в будь-який час незалежно від місцезнаходження агентів угод.
Виключну роль в цьому процесі відіграє Інтернет. Світова інформаційна
мережа забезпечує глобалізацію капіталу і децентралізовану концентрацію
виробництва і праці. Утворюється світовий інформаційно-фінансовий простір.
Важливою стороною сутності глобалізації є утворення і швидкий розвиток
наднаціональних структур у світовій економіці. Наявність транснаціонального
капіталу утруднює, а то й робить неможливим автономне регулювання
внутрішніх ринків.
Хвилі глобалізації
Перший глобальний інтеграційний цикл розпочався у другій половині ХІХ ст.
і закінчився з початком Першої світової війни. Він характеризувався стрімким
розвитком морського та залізничного транспорту, що зумовило значне
зменшення цін на перевезення товарів і тарифних бар'єрів між країнами, а також
зростання торгівлі промисловими товарами. Крім того, цей період
характеризувався значним посиленням міграційних процесів, насамперед з
Європи в Америку та Австралію, де були великі площі незаселених територій.
Друга хвиля глобалізації розпочалася після Другої світової війни коли
зусиллями 23 розвинутих країн була підписана Генеральна Угода по торгівлі і
тарифам (GATT), яка сприяла стрімкому зростанню її обсягів.
У теперішній час ми є свідками дії третьої хвилі глобалізації світової
економіки, яка має такі основні ознаки:
1. Реальна інтеграція економік країн на регіональному чи глобальному рівні
внаслідок дій міждержавних угод і транснаціональних компаній.
2. Формування глобальних проблем у сферах забезпечення продовольством,
енергетики, демографії, екології, поширення ядерної та звичайної зброї,
нерівномірність економічного розвитку регіонів планети тощо, які можуть
вирішуватися тільки при об’єднанні зусиль міжнародної спільноти.
3. Стрімкий розвиток міжнародної торгівлі, який поєднує економіки країн, що
раніше ніколи не торгували між собою.
4. Посилення процесів міжнародного поділу праці при одночасному
розповсюдженні інтенсивних технологій у процесі об’єднання окремих частин
народногосподарських комплексів різних країн, що задіяні у створенні кінцевого
продукту.
5. Формування міжнародної транспортної мережі на світовому океані та
материках при створенні на територіях останніх так званих транспортних
коридорів для переміщення товарів і вантажів, що особливо важливо для України,
яка знаходиться на перетині транспортних шляхів Західна Європа – Схід і
Північна Європа – Південь.

48. Поняття й основні підходи до розуміння явища гегемонії.

1)назвіть вченого теоретика марксизму, який розглядав культурну

гегемонію, насамперед, у значенні ідеологічного панування суспільної згоди
а.грамші
2)назвіть вченого на переконання якого гегемонія забезпечується за
результатами тривалих світових воєн
і. валлерстайн
3)вкажіть характерні ознаки мультиполярної гегемонії
домінування трьох або більше держав
4)вкажіть, які системи належать до гегемоністських систем
монополярна, біполярна та мультиполярна
5)представники якого наукового підходу вважали, що відкрита ліберальна
світова економіка вимагає існування гегемонічних сил
неолібералізм
6)вкажіть, що є прикладом існування біполярної гегемонічної системи
домінування афін та спрати у другій половині 5ст до н.е
7)вкажіть теоретиків на переконання яких "складовими елементами
гегемонічної сили є військовий потенціал, контроль за сировиною, ринками
та капіталом, конкурентні переваги у товарах високої вартості
ікенберрі та купчан
8)вкажіть, що передбачає один з двох способів виокремлення Дж.Ікенберрі і
Ч.Купчаном гегемонічна держава може здійснювати владу
маніпулювання матеріальними стимулами
9)вкажіть вченого, який виділив чотири особливості гегемонії, серед яких -
політико-ідеологічний захист усіма державами-гегемоном "глобального
лібералізму"
і. валлерстайн
10)вкажіть чи правильним є твердження ліберальна гегемонія залежить
більше від консенсусу ніж від примусу
так
11)вкажіть вченого, на переконання якого гегемон забезпечує суспільні
блага з метою досягнення відкритого, ліберального економічного порядку
ч. кіндлбергер
12)вкажіть виміри гегемонії за А.ГРамші
горизонтальний та вертикальний
соціальний та кульутрний?
13)назвіть одну з особливостей, якими характеризується гегемонія на
переконання і.валлерстайна
послідовністю досягнення і втрати гегемонії: агропромислова сфера-
торгівля-фінанси
14)Вкажіть теоретиків на переконання яких «складовими елементами
гегемонічної сили є військовий потенціал контроль за сировиною , ринками
та капіталом , конкурентні переваги у товарах високої вартості
Ікенберрі та Купчан
15)Представники якого наукового підходу вважали, що відкрита ліберальна
світова економіка вимагає існування гегемонічних сил
Неомарксизму

Відповідно до Oxford Bibliographies, «гегемонія походить від грецького слова

hēgemonía, що означає лідерство та правління. У міжнародних відносинах
гегемонія означає здатність суб’єкта, який володіє величезними можливостями,
формувати міжнародну систему за допомогою як примусових, так і непримусових
засобів»
Оксфордський словник англійської мови визначає гегемонію таким чином:
«лідерство, домінування, переважання; особливо лідерство або переважна влада
одного штату конфедерації чи союзу над іншими».
Зазвичай під цим суб'єктом розуміють окрему державу, наприклад Велику
Британію в 19 столітті або США в 20 і 21 століттях. Однак це також може
стосуватися домінування згуртованої політичної спільноти з зовнішніми
повноваженнями приймати рішення, як-от Європейський Союз.
Антоніо Ґрамші(італієць), ґрунтуючись на понятті влади М. Вебера, порушує
питання щодо співвідношення гегемонії і панування. Гегемонію потрібно
розглядати як продовження влади, утім стрижнем її функціонування повинна
бути добровільна згода підпорядковуватися. Тобто гегемонія є
безальтернативним пануванням, яке не потребує підпорядкування, тоді ж як
панування ґрунтується на системі примушення і використання сили, адже воно
існує в конфігурації інших альтернатив.
Джованні Аррігі, наслідуючи ідеї А. Ґрамші, використовує поняття гегемонії
щодо власного дослідження розвитку капіталізму, виокремлюючи так звані цикли
накопичення капіталу, які і є циклами гегемонії конкретного гегемона в
конкретний історичний період. (4 цикли)
Дж. Модельскі запропонував альтернативну модель «довгих циклів»,
центральною візією дослідження якої було визначення глобального лідера. З
одного боку, ми можемо побачити в аналізі Дж. Модельскі ідею щодо гегемонії,
але не в суто «ґрамшіанському» розумінні, а в стародавньо-грецькому, як
лідерство. Автор наголошує, що лідерство є необхідною функцією політики, тож
воно є більш оптимальним для аналізу сучасної глобальної політичної системи
На відмінну від держави-гегемона і глобального лідера, англійський історик П.
Кеннеді акцентує дослідницьку увагу на аналізі «великих держав». Досліджуючи
історичний період довжиною у 500 років (XVI–ХХІ століття), автор аналізує
утворення і розвиток «центрів влади», тобто таких політичних організацій, які
володіли більшими, сильнішими, якіснішими показниками, передусім в
економічній та військовій сферах, адже «на довгій дистанції стає особливо
важливо, яка з протиборчих сторін має більші, а яка менші ресурси»
Для гегемонії важливою є комплексна інтеграція в єдине ціле всіх модусів,
що повинні взаємодіяти в рамках сформованої ідеології. Відповідно до
зазначеного можна виділяти такі модуси:
1. Модус капіталу (виробництво, комерція і фінанси).
2. Модус сили (процес побудови військової промисловості та інфраструктури).
3. Модус владних відносин (policy як розробка і ухвалення політичних рішень,
politics як боротьба за владу і polis як політична організація населення).
4. Модус дисципліни (дисциплінарна влада і дисциплінарність як процес,
біополітичні характеристики влади).
5. Модус центру (співвідношення центру – напівпериферії – периферії в рамках
простору гегемонії; процес централізації і децентралізації владних відносин).
6. Модус ідеології (процес конструювання реальності шляхом матеріальних
практик; процес конституювання в уяві індивіда свого ставлення до своїх умов
існування).
7. Модус нерівності (в загальному соціальному контексті як процес диференціації
населення).
Чотири підходи до гегемонії:
Традиційний підхід: у більшості загальноприйнятої літератури про міжнародні
відносини концепція гегемонії традиційно використовується для позначення
стану нерівноважності влади в міжнародній системі, коли одна держава стає
настільки могутньою, що може керувати міжнародною системою або домінувати
над нею (класичне твердження див. Gilpin, 1981). Ця держава, яку часто
називають гегемоном, гегемоністською владою або імперською владою, тому має
здатність здійснювати фундаментальний контроль над структурами міжнародної
системи, а також (міжнародною) поведінкою її складових одиниць (див. також
Doyle, 1986: ch. 1). Фактори, на яких може ґрунтуватися перевага гегемона,
включають географію, природні ресурси, промисловість, фінансовий і загалом
економічний потенціал, військовий потенціал і підготовленість, населення
(включаючи як кількісні, так і якісні аспекти, такі як освіта), мораль і єдність,
якість дипломатії та уряду, технологічні інновації тощо (Morgenthau, 1965).
Айкенберрі та Купчан (1990: 287-288) резюмує деякі з цих факторів,
стверджуючи, що «конститутивні елементи гегемонічної влади включають
військовий потенціал; контроль над сировиною, ринками та капіталом; і
конкурентні переваги у високо цінних товарах». Цей традиційний підхід до
гегемонії був викликаний двома сторонами в IR.
Неоліберальний підхід: Згідно з неоліберальним підходом, хоча гегемон є
необхідною умовою для побудови гегемонії (специфічного міжнародного
порядку), сама гегемонія може пережити гегемона. У такий спосіб неолібералізм
намагався змістити фокус аналізу з предмета гегемонії (тобто гегемона) на умови
та механізми її функціонування.
Підхід Грамші: другий виклик традиційному підходу до гегемонії виник із
наукової роботи Critical IR і ґрунтувався на понятті Антоніо Грамші про
гегемонію. Грамші (1971: 366, 166??) стверджував, що існує два типи політичного
контролю: панування, яке ґрунтується на примусі, та гегемонія, яка ґрунтується
на згоді.
Грамшіанський підхід розміщує суб’єкта гегемонії не в могутній державі, а в
транснаціональних соціальних силах, які домінують у способі виробництва. Не
применшуючи значення матеріальної влади та панування над матеріальними
ресурсами, воно розуміє гегемонію не в термінах примусу, а в термінах згоди,
спільні переконання та здоровий глузд. «Ґрамші перейняв у Макіавеллі образ
влади як кентавра: напівлюдина, напівзвір, необхідна комбінація згоди та
примусу. У тій мірі, в якій консенсусний аспект влади стоїть на першому плані,
гегемонія переважає.
Радикальний підхід: Нарешті, інший підхід до гегемонії, який можна назвати
радикальним, використовують ті вчені, які надихаються постструктуралізмом.
Тут представлені роботи Ернесто Лаклау та Шанталь Муф (1985), а також
Майкла Хардта та Антоніо Негрі Вони концептуалізують гегемонію, або,
використовуючи їхні терміни, імперія, як новий міжнародний порядок, який «стає
невід’ємною, життєво важливою функцією, яку кожна особа охоплює та
відновлює за власним бажанням» (Negri and Hardt, 2000: 24). Таким чином,
імперія — це децентрований і детериторіалізуючий апарат правління, який
«регулює суспільне життя зсередини» (с. 23). Він не впливає, не контролює, не
інвестує лише в економічний чи культурний вимір суспільства, а радше на саму
«соціальну біографію» (с. 25). Тому суб’єкта гегемонії вони локалізують не в
якійсь могутній державі чи групі держав, чи факторі виробництва, а
безпосередньо на рівні індивіда.
49. Дефініція та роль релігії у сучасних міжнародних відносинах.

1)визначте подію, які пов'язують з відновленням значення релігійних

чинників у мв
теракт у сша 11 вересня 2001
2)визначте подію, яку пов'язують із відновленням значення релігійних
чинників у міжнародних відносинах
іранська революція 1978-1979
Релігія є одним із суттєвих факторів, які впливають на міжнародні відносини. За
певних умов вона мала вплив на політику і відповідно сама зазнавала впливу від
політичної сфери. Релігія не є відокремленою від політичного життя. Історія
свідчить, що релігійні вчення та організації, протягом століть, а значною мірою і
нині, впливали не тільки на життя окремих індивідів і суспільства в цілому, а й на
світову політику та міжнародні відносини. Держави часто використовують
конфесійне середовище для реалізації своїх геополітичних інтересів.
Отже, релігійний фактор у міжнародних відносинах це – сукупність релігійних
цінностей та надбань, які знаходяться в щільній та постійній взаємодії з певними
історичними, культурними, економічними та політичними традиціями народів
Слово «релігія» походить із латинської і має більше десяти значень. Їх можна
згрупувати в такі поняття, як зв’язок, святість (благоговіння), совість
(благочестя), милосердя, святиня – у значенні предметів і місць релігійного
поклоніння надприродним силам (у «невидимому світі»), а також явищам
природи, суспільства, різноманітним проявам духовного життя (у «видимому
світі»). У теперішньому значенні слово «релігія», незалежно від конфесійної
(віросповідної) орієнтації, знайшло поширення у мовах народів Європи з XVXVI
століть.
Питання взаємозв’язку релігії та політики було актуальним завжди. Їх взаємодію
можна простежити практично на будь-якому етапі історичного розвитку
починаючи з давніх часів та сьогодення. Не останнє значення в цьому зіграла
поява нових світових релігій, таких як: – буддизм (від VI ст. до н.е.); –
християнство (від I ст. н.е.); – іслам (від VII ст. н.е.)
Більшість конфліктів, які відбулися в світі, мали внутрішньодержавний характер,
який іноді поширювався на міжнародні відносини, і причини більшості з них –
саме релігійні або мають релігійні ідеї, протистояння в собі (як
внутрішньогрупове, так і міжгрупове).
 І зростання напруженості в деяких регіонах світу, таких як Близький Схід,
Африка, Балкани тощо, з одного боку, і країн СНД, з іншого боку, деякою
мірою пов’язані чи мають у собі релігійний чинник. Більшість конфліктів на цих
територіях є локальними та ініціюються певними етнополітичними групами, які
мають на меті зміни культурного, політичного, лінгвістичного чи релігійного
статусу
Важливим є той факт, що в історії сучасних міжнародних відносин так само
присутній вплив мусульманського фактора на її систему. Прикладом цього
можна назвати ІДІЛ, що дестабілізував не лише Східний регіон, але і світове
співтовариство зокрема. З 29 червня 2014 р. змінив назву на Ісламська держава
– невизнана мусульманська терористична держава (халіфат) і міжнародна
терористична, мілітаристська група напряму салафітський джихадизм
По-друге, сучасні реалії характеризуються не просто зростанням релігійної
різноманітності, а його сутнісною трансформацією.
Декілька значних тенденцій впливають на те, що це збільшення та
трансформації є неминучими.
Перша тенденція – міграція. Двадцять перше століття називають «ерою
міграції». Мільйони мігрантів, які переїхали з однієї частини земної кулі в іншу,
принесли з собою, крім надії на поліпшення умов життя, культуру, цінності,
традиції та релігії країни походження
Друга – транснаціоналізм. В епоху глобалізації, яку підтримують передові
технології транспортизації та комунікації, процеси економічної та культурної
інтеграції, дедалі більше мігрантів фактично є, за словами британського соціолога
Джерарда Деланті «космополітичними громадянами»
Третя – ЗМІ та Інтернет. Не мігруючи самостійно, люди можуть легко отримати
доступ до інформації про релігії минулого і сьогодення, різних духовних практик
через книги, журнали, газети, телебачення, і все більше і більше через Інтернет
Четверта – релігійні інновації. Новий міграційний та космополітичний досвід
життя у поєднанні з розвитком інформаційних і комунікаційних технологій
виробляють духовні та суспільні потреби та практичні можливості, які
заохочують розвиток нових релігій, які часто являють собою синкретичні духовні
вчення, що поєднують елементи з різних традицій, і, відповідно, нових релігійних
спільнот
Дослідження показують, що у 22 % держав світу зберігається монополістична
модель державно-релігійних відносин, а 58 % держав світу – це олігополії,
коли уряд може оголосити про політику релігійної свободи, або, принаймні,
релігійної терпимості, але продовжити надавати спеціальні привілеї та фінансову
допомогу традиційної монополістичної релігії або декільком вибраним релігіям
Загалом у 39% країнах відзначається високий чи дуже високий рівень
обмежень щодо релігії, чи то внаслідок політики уряду, чи ворожих актів з боку
приватних осіб, організацій та соціальних груп. Оскільки до них входять Китай
та Індія, то загалом близько 5,5 мільярда осіб (77% населення у світі) проживає
в умовах фактичного обмеження релігійної свободи чи релігійної ворожнечі.
Причому, християни та мусульмани, разом складові більш ніж половина
населення світу – зазнають переслідувань у найбільшій кількості країн.
50. Демократія: поняття, сутність та особливості прояву у сучасному світі.

1)вкажіть партійну систему, характерну для демократії

Багатопартійна
2)вкажіть атвора висловлювання "демократія є найгіршою формою
правління, але нічого кращого людство не придумало до цього часу"
в.черчилль
3)вкажіть, що передбачає за А.Лінкольном демократія як "влада народу,
створена народом і для народу
-народ-верховна влада, що здійснює або надає повноваження, ітой, хто
наділяє частиною повноважень, несе відповідальність за народ
-влада здійснюється або через вибраних представників, або безпосередньо
громадянами
-влада здійснюється, щоб служити інтересам народу, тобто задля суспільної
користі

4)вкажіть, чи є опосередкованою участь громадян в прийнятті рішень

сутністю прямої демократії
ні, не є
5)наведіть принцип, який відповідає плюралістичній концепції демократії
суперництво та баланси групових інтересі як соціальної основи
демократтичної влади
Термін «демократія» перекладається з грецької мови як народовладдя, або,
аикористовуючи визначення американського президента А.Лінкольна,
“правління народу, вибране народом і для народу”. Даним терміном в
Стародавній Греції позначали державний лад, за якого вирішальна роль у
прийнятті рішень і врядуванні належала народним зборам і голосуванню
Зміст поняття “демократія” завжди мав конкретно-історичне наповнення, і з
цієї причини його визначення залишається проблемою для теоретиків і
практичних політиків. Починаючи з Великої Французької революції мислителі
під демократією розуміли форму ; строю держави. І тільки починаючи з кінця
XVIII ст. поняття “демократія” вживається і в іншому значенні.
Поняття демократії в сучасній політології використовується в декількох
значеннях.
По-перше, його використовують для позначення форми державного правління,
що визнає народ як джерело державної влади. В основі демократичної форми
правління лежать такі принципи конституційного устрою, як народовладдя,
невідчужуваність прав людини, політичний плюралізм, свобода і рівність
громадян.
По-друге, воно використовується для позначення такої форми організації влади
в будь-яких організаціях, яка припускає рівноправність усіх її членів і прийняття
рішень за більшістю голосів. У цьому сенсі демократія може існувати в будь-яких
організаціях, здатних забезпечити таку рівноправність. У результаті з'являються
такі феномени, як партійна, профспілкова, виробнича, інші різновиди так званої
суспільно-політичної демократії.
По-третє, поняття демократії використовується для позначення заснованого на
визначеній системі цінностей соціального ідеалу і відповідного йому політичного
світогляду.
По-четверте, поняття демократії може використовуватися для позначення
соціально-політичного руху за народовладдя, спрямованого на здійснення
демократичних цілей та ідеалів.
Узагальнюючи набуті знання про демократію, можна виокремити різні
ракурси її трактування і визначення:
1. Демократія — як різновид державного устрою, як народовладдя (античне
розуміння).
2. Демократія — як форма діяльності і функціонування будь-якої організації, в
основу якої покладена рівноправна участь її членів в управлінні та прийнятті
рішень, виходячи з принципу більшості. В даному аспекті можна говорити про
партійну, профспілкову, виробничу демократію.
3. Демократія — як політичний режим, спосіб організації владних відносин у
суспільстві. Можна сказати, що демократичний політичний режим — це втілена
єдність демократичної форми держави і повсякденної політичної практики
демократії.
4. Демократія — як соціальні та політичні рухи за народовладдя, за реалізацію
демократичних цілей та ідеалів.
Найбільш широкі сучасні демократичні рухи представлені соціал-демократами,
лібералами, християнськими демократами тощо.
На сьогоднішній день найбільш важливим і актуальним є розгляд демократії як
форми державного правління, заснованої на визнанні народу джерелом державної
влади й, отже, існуючої у формі республіки.
Найчастіше вчені дають дуже просте і загальне визначення демократії, розуміючи
під нею таку форму державного правління, яка заснована на визнанні народу
джерелом державної влади та на принципах рівності й свободи.
Розбіжність між теорією (демократичним ідеалом) і реальною
демократичною практикою дає змогу говорити про нормативний і емпіричний
підходи до трактування демократії.
В рамках нормативного підходу, демократія — це суспільний ідеал, який ніколи
і ніде не буде реалізований на практиці. Але, не зважаючи на це, саме завдяки
своєму ціннісному змісту демократія зобов’язана такій популярності у світі.
Емпіричний підхід абстрагується від ідеалів і оціночних суджень та вимагає
досліджувати демократію такою, якою вона є в реальному житті. Роберт Даль,
відомий американський політолог, один з основоположників концепції
плюралістичної демократії, наприклад, пропонує термін “демократія”
використовувати лише в значенні ідеалу, а реальну демократичну практику він
називає “поліархія”.
Поліархія, за Р. Далем, є правління меншості, що обирається народом на
конкурентних виборах. Вона поширюється також на античні поліси,
середньовічні республіки, сучасні конституційні держави із загальним виборчим
правом та суперництвом політичних партій за державну владу. Що ж стосується
демократії, то вона, , є ідеалом, який передбачає рівну участь усіх громадян в
управлінні державою і суспільством, і поки що не існує.
Враховуючи зв’язок нормативних і емпіричних визначень демократії, можна
виділити її характерні риси:
1. Юридичне визнання і інституційне вираження верховної влади народу
(народний суверенітет).
2. Періодична виборність органів влади, її представницький характер.
3. Рівність прав громадян на участь в управлінні державою (рівність виборчих
прав громадян, свобода утворення об’єднань громадян для вираження своїх
інтересів і т.д.).
4. Прийняття рішень, виходячи з принципу більшості та підпорядкування
меншості при їх виконанні. Гарантія прав опозиції.
5. Розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову.
6. Розмежування компетенції центральних і місцевих органів влади.
7. Гарантія прав і свобод особистості.
51. Проблеми і перспективи становлення нового гегемона у міжнародних
відносинах.
У сучасному світі США залишаються наймогутнішою державою. Американські
витрати на оборону приблизно дорівнюють оборонному бюджету всіх інших
країн, разом узятих. Колосальний вплив США безперечний, але вони більше не
можуть нав’язувати свою волю, незважаючи на своє прагнення і постійне
намагання продовжувати це робити.
В самих США не виключають перетворення КНР у наддержаву, визнаючи, що
такий статус Китаю містить загрозу безпеці США не лише в районі Східної Азії,
а й на інших ділянках світової політики, наприклад на Близькому Сході та в
Центральній Азії. З урахуванням цього політика «залученості» Китаю до світової
стратегії США доповнюється політикою «стримування», передусім у питаннях
військової безпеки, крім того, США повинні енергійніше втручатися у внутрішні
аспекти політики Китаю з метою змінити соціалістичний характер суспільства на
користь ринку і демократії, тобто на користь капіталізму. У низці пропонованих
заходів зі стримування Китаю – посилення військових відносин між Японією і
Південною Кореєю, стимулювання політико-військової співпраці серед країн
АСЕАН і висунення зустрічних вимог відносно о-вів Спратлі і
Південнокитайського моря (Парасельських островів); заохочення
японоросійської розрядки, включаючи вирішення питання про «північні
території»; посилення військової співпраці між США і АСЕАН.
Очевидно, що найбільше занепокоєння в США викликає перспектива створення
спільного антиамериканського «фронту» Росії і КНР, із залученням до нього
таких держав, як Іран, латиноамериканські країни (насамперед Венесуела),
можливо — Індія. Воно доповнюється стурбованістю щодо планів Росії по
створенню Євразійського Союзу на основі існуючого нині Митного Союзу Росії,
Білорусі і Казахстану. Такий крок став би потужним імпульсом реінтеграційних
процесів на пострадянському просторі, чого у Вашингтоні категорично не
бажають допускати. Отже, на тлі великої й зростаючої пожежі на Близькому
Сході загострюється боротьба за контроль над Євразією, від підсумків якої й
залежатиме результат новітнього раунду боротьби за світову гегемонію
Сталий гегемон у міжнародних відносинах - це вищий ступінь впливу, який
держава чи група держав має над глобальними справами. Гегемонія сприймається
як домінування в політичних, економічних та культурних аспектах у світі.
Сучасний світ стикається з численними викликами і можливостями в контексті
становлення нового гегемона.
ПРОБЛЕМИ:
Геополітичні конфлікти: Сучасний світ переповнений геополітичними
конфліктами.
Торговельні війни та протекціонізм: Сучасні торговельні конфлікти, зокрема
між США і Китаєм, можуть створювати нестабільність та заважати становленню
нового гегемона. Пошкодження глобальних торговельних систем може обмежити
економічний ріст країн і загрожувати їхньому геополітичному впливу.
Економічна нестабільність: Світова економічна нестабільність, зокрема
фінансові кризи та наслідки пандемії COVID-19, можуть обмежити ресурси, які
держави можуть вкласти у змагання за гегемонію.
Суперечності між сучасними великими державами: Спірні питання, такі як
суперечності між США, Росією, Китаєм, Європейським Союзом і іншими
гравцями, ускладнюють пошук нового гегемона.
Суперечності між блоками: Геополітичні суперечності між регіональними
блоками, такими як Росія, Китай, Європейський Союз і Сполучені Штати, можуть
заважати встановленню стабільного нового гегемона.
Екологічні проблеми та зміна клімату: Зміна клімату і екологічні проблеми
стають все більш важливими аспектами міжнародних відносин. Країни, які
відіграють провідну роль у розв'язанні цих проблем, можуть здобути міжнародну
підтримку та підвищити свій статус гегемона.
Енергетична залежність та конфлікти: Світова залежність від енергоресурсів
може створювати можливість використання цієї залежності для здобуття впливу.
Енергетичні конфлікти і суперечності щодо доступу до ресурсів можуть
призвести до напружених відносин і нестабільності.
ПЕРСПЕКТИВИ:
Зростання Китаю: Китай продовжує збільшувати свій економічний та
військовий вплив у світі. За останні десятиліття Китай виступає головним
світовим експортером інновацій та високотехнологічних товарів. Це розвиток
може надати Китаю значний потенціал стати новим гегемоном.
Європейський Союз: ЄС об'єднує 27 країн та є найбільшим світовим внутрішнім
ринком. Із загальним ВВП, що дорівнює ВВП США, ЄС може впливати на
геополітичні події. ЄС активно бере участь в міжнародних справах, зокрема у
боротьбі зі зміною клімату і розвитку глобальних економічних стандартів.
Технологічний прорив: Технологічний розвиток в галузях штучного інтелекту,
кібербезпеки та зеленої енергії надає країнам, які лідирують в цих сферах,
значний вплив. Наприклад, США залишається лідером у розробці штучного
інтелекту та інноваційних технологій. Міжнародні проблеми та співробітництво:
Розв'язання глобальних проблем, таких як зміна клімату, пандемії та бідність,
вимагає спільних зусиль кількох держав і міжнародних організацій.
Мультиполярний світ: Сучасний світ розвивається в напрямку більш
мультиполярної системи, де кілька країн чи блоків мають суттєвий вплив. Ця
мультиполярність може створювати можливості для спільного управління
глобальними питаннями.
Спільні виклики і співробітництво: Сучасні виклики, такі як глобальні
пандемії, тероризм, бідність та зміна клімату, вимагають спільних рішень і
співробітництва між державами. Країни, які можуть ефективно взаємодіяти в
розв'язанні цих проблем, можуть підвищити свій вплив.
Технологічна перевага: Розвиток високих технологій, таких як штучний
інтелект і кібербезпека, може надати державі або блоку значну технологічну
перевагу, що зміцнить її статус гегемона.
Роль м'якої сили та культурного впливу: У сучасному світі культурний вплив,
науковий досягнення та мистецтво грають важливу роль у визначенні
геополітичного статусу. Країни, які успішно вивозять свою культуру та цінності,
можуть здобути популярність та вплив в світі.
52. Релігійний фундаменталізм як чинник у міжнародній політиці.
Фундаменталізм є особливою формою релігійно-політичних ідеологій. Це
установка на переосмислення втраченої культурної, релігійної традиції, своєрідна
реакція на світські форми прогресу. Він неминуче набуває політичного характеру,
так як претендує на відновлення старого порядку, що вимагає застосування сили.
Найбільш активно в даний час розвивається ісламська форма фундаменталізму.
Його ідеологи виступають за відновлення раннеісламской нормативного порядку,
повернення до теократичний державі, де діють норми ісламського права. Як
обгрунтування необхідності повернення до норм шаріату наводяться твердження,
що саме так можна перемогти недуги сучасного світу - корупцію, злочинність,
експлуатацію і т.д. Ісламські фундаменталісти для затвердження своїх принципів
вважають допустимим використання насильницьких дій, терору. До найбільш
відомих організаціям, які використовують терористичні методи ведення
боротьби, відносяться «Аль-Каїда», «Аль-Гамаа аль- исламийя» ( «Група
ісламістів»), «Ансар аль-Іслам», «Армія Ісламу», «Брати-мусульмани» . Останнім
часом радикальні ісламісти об'єдналися під егідою організації «Ісламська держава
(ІГ)», яка веде бойові дії проти урядових військ Сирії та Іраку.
Основні критерії
▪ Контрмодернізм. У фундаменталізмі – це спроба протистояння всьому новому:
ідеям, трактуванням, та переосмисленню старовинних світоглядів;
▪ Активність та жорстокість. Досить часто фундаменталісти можуть бути вельми
«активними» або жорстокими в захисті своїх переконань;
▪ Обраність. Як правило, фундаменталісти вважають себе особливими або
обраними. Вони вважають, що у них є певна місія, покладена на них Богом;
▪ Схильність до широкомасштабних публічних акцій та соціальних відзнак, які
необхідні для підтримки їх почуття зверхності та самобутності;
▪ У концепції фундаменталізму існує тільки одна істинна релігія та один
правильний спосіб життя. Ці поняття усіма силами повинні бути захищені від
вторгнення інших релігій та секуляризму;
▪ Існує безпомилкова священна книга, пророк або харизматичний лідер, якому
буквальне підпорядкування є обов’язковим;
▪ Закон та вся влада йде безпосередньо від Бога;
▪ Жіноча сексуальність повинна суворо контролюватися. Між чоловіками та
жінками повинні бути встановлені чіткі та непорушні кордони (сексизм);
▪ Сексуальні вподобання – це головна проблема всіх фундаменталістів –
християнських, єврейських, ісламських і так далі. Особливе місце займає
гомофобія;
▪ Близькість до націоналізму.
Види фундаменталізму
Християнський фундаменталізм — віра в те, що текст Біблії натхненний Богом.
Християнські фундаменталісти вірять, що кожне слово в Біблії буквально
правдиве і не може бути заперечене людьми. Цю віру також іноді називають
вірою в непогрішність Біблії.
Ісламські фундаменталісти вважають, що текст Корану був буквально
продиктований їхньому пророку Мухаммеду архангелом Гавриїлом. Тому вчення
Корану не може суперечити людським авторитетам. Ісламські фундаменталісти
зустрічаються як серед мусульман-сунітів , так і серед мусульман-шиїтів.
Фундаменталізм серед євреїв також відносно рідкісний. Зустрічається
переважно серед ультраортодоксальних сект юдаїзму. Ультраортодоксальні євреї
все ще дотримуються дієтичних обмежень, які містяться в єврейській Біблії.
Багато аспектів їхнього повсякденного життя також керуються цим текстом.
Індуїстський фундаменталізм здебільшого обертається навколо створення
релігійної ідентичності для нації Індії. Це проблема, враховуючи велике
мусульманське населення в Індії. Уряд намагався боротися з комуналізмом,
пропагуючи секуляризм і дозволяючи людям слідувати власному релігійному
шляху. Незважаючи на це, суворе дотримання релігійних доктрин є звичайним
явищем як для індуїстських, так і для мусульманських фундаменталістських груп
в Індії. Останнім часом між цими двома групами відбулося кілька сутичок. Це
іронічно, враховуючи, що засновники Індії, включаючи самого Ганді,
пропагували релігійний плюралізм , тобто існування двох або більше релігій, які
гармонійно існують на одній території
ВПЛИВ НА МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ
Тероризм:
Приклад: Аль-Каїда та Ісламська держава (ISIS) є прикладами терористичних
організацій, які використовують ісламський фундаменталізм як ідеологічну базу
для своїх акцій. Атаки 11 вересня 2001 року в Сполучених Штатах та ряд
терористичних подій по всьому світу свідчать про вплив релігійного
фундаменталізму на глобальний тероризм.
Конфлікти:
Приклад: Конфлікт між Ізраїлем та Палестинською автономією має сильний
релігійний компонент. Спір про території та релігійні святині в Єрусалимі
підсилює напругу в регіоні і перешкоджає досягненню миру.
Геополітика:
Приклад: Саудівська Аравія, одна з найбільших ісламських країн, використовує
своє впливове положення в ісламському світі для зміцнення своєї геополітичної
позиції у регіоні Близького Сходу.
Політика безпеки:
Приклад: Після терористичних атак 11 вересня 2001 року, Сполучені Штати та
інші країни прийняли ряд заходів для зміцнення політики безпеки та боротьби з
тероризмом, враховуючи релігійний фундаменталізм як загрозу національній
безпеці.
Глобальний вплив:
Приклад: Папа Римський та Ватикан використовують свій глобальний вплив для
просування релігійно-моральних питань, включаючи міжнародну боротьбу з
бідністю та насильством.
Дипломатія та співпраця:
Приклад: В інтернаціональних відносинах існують приклади релігійних лідерів,
які виступають посередниками в мирних переговорах та сприяють
дипломатичним рішенням конфліктів. Наприклад, Архиєпископ Дезмонд Туту
відіграв важливу роль у боротьбі з апартеїдом в Південній Африці.
Ці приклади підкреслюють різноманітність ролей релігійного фундаменталізму в
міжнародній політиці і неоднозначний характер його впливу. Релігійний
фундаменталізм може бути джерелом конфлікту, але також може служити для
сприяння миру, гуманітарним ініціативам та міжрелігійній співпраці в світі.

53. Соціокультурний вимір глобалізації: переваги і недоліки.

1)визначте характеристики м'якої сили\влади

-залучення співробітництва в різних сферах
-використання культури, політичних цінностей чи особливостей дипломатії
як інструментів впливу
-здатність отримати бажаний вплив за допомогою привабливості, а не
примусу

Глобалізація культури – це процес інтеграції окремих національних культур в

єдину світову культуру на основі розвитку транспортних засобів, економічних
зв’язків та засобів комунікації.
соціокультурний – культурна глобалізація вивчає глибинні зміни в культурних
стереотипах у зв'язку з новітніми науково-технічними соціальними
нововведеннями, перспективи міжкультурного діалогу
На думку відомого американського політолога С. Xоффмана, автора роботи
«Зіткнення глобалізацій», розвиток глобалізації культури починається з
технологічної революції та економічної глобалізації, які разом створюють потік
культурних благ
Соціальний вимір глобалізації (Ігс) є фактором, який відображає міру
інтегрованості пересічної людини, її родини, її життя та праці в міжнародні
суспільні інститути. Формально цей вимір в обох системах оцінюється такими
індикаторами, як інтенсивність персональних контактів людини в банківській,
телекомунікаційній та туристичній сферах з іншими країнами, рівень розвитку
міжнародного туризму, рівень охоплення людини засобами масової інформації та
телекомунікації.
При цьому система KOF додатково враховує два таких індикатори: відсоток
іноземних громадян у країні та рівень охоплення країни мережами міжнародної
торгівлі.
Американський аналітик Мойзес Наим називає «п’ять війн» (загроз) глобалізації,
що стають найбільш значимими проблемами сучасного суспільства. Це
• розповсюдження наркотиків,
• наростання корупції,
• незаконне використання інтелектуальної власності,
• поширення нелегальної міграції людей і «відмивання» грошей.
Перелік загроз соціальної глобалізації можна значно розширити. Зокрема, слід
відзначити явище, яке критики називають формуванням «глобального селища»,
що означає інтеграцію національних культур у спільну світову.
Сьогодні весь світ заполонила продукція голлівудського кінематографа, західна
музика на 90% споживається молоддю планети та інше. Це явище насамперед
породжує ризик втратити (або істотно змінити) мови невеликих націй і народів
В епоху глобалізації про соціальну комунікацію все частіше згадують в контексті
соціальних мереж. Яка роль в соціальній комунікації відведена для соціальних
мереж, чи є вони інтегрованою складовою вербальної та невербальної
комунікацій – завдання, що ставить перед собою автор публікації.
Структурно-змістовний характер сучасних глобалізаційних процесів свідчить про
те, що процеси глобалізації невпинно розвиваються та поширюються у всіх
сферах суспільного життя, маючи при цьому як своїх прихильників, так і
супротивників.
Однак уже нині у науковій літературі досить вживаними стали такі поняття, як
«глобальне суспільство»‚ «глобальне громадянське суспільство»‚
«мегасуспільство»‚ «всепланетне людство», актуальність обговорення яких
зумовлена насамперед глобальними викликами, які окремо кожна з країн
подолати не може.
Глобальне суспільство – не особливий соціальний устрій, а всепланетарна
система співробітництва та співіснування різних соціумів і культур. Тобто світова
спільнота – це глибоко диференційоване ціле з різними цінностями та
пріоритетами.
54. Сутність та особливості лідерства на сучасному етапі.

1)назвіть характеристику авторитарного лідера

одноосібне управління
2)вкажіть глобальних гегемонів за теорією столітніх циклів світового
лідерства Дж.Моделскі
Португалія, Нідерланди, Велика Британія, США
3)вкажіть вченого, на переконання якого цикли світового лідерства
тривають приблизно 100 років
дж.моделскі
Одним з важливих понять світової політики є лідерство та похідне від нього —
державилідери міжнародної спільноти. Термін лідер («leader», англ.) є
багатозначним і перекладається як той, хто веде за собою, йде попереду, показує
шлях.
З точки зору міжнародних відносин у загальному розумінні лідерство — поняття,
що відображає провідну роль країни / групи країн у світовій політиці, які своєю
діяльністю спрямовують учасників міжнародної взаємодії, визначають динаміку
світового політичного процесу і глобальний розвиток в цілому.
Лідерство явище складне, у науці відсутнє однозначне його тлумачення. Існує
кілька підходів до його визначення:
1) лідерство як певний статус, що дозволяє управляти і організовувати інших
учасників міжнародного життя;
2) лідерство як здатність чинити постійний, односторонній політичний вплив на
світову спільноту за умови його легітимності;
3) лідерство як здійснення «політичного підприємництва»;
4) лідерство як зразок для наслідування.
Більшість дослідників вважають, що лідерство має ґрунтуватися на визнанні
держави-лідера іншими суб’єктами світової політики, зазначаючи, що ключовим
параметром лідерства, є легітимність, тобто широке визнання правомірності дій
лідера у світовій політиці.
Окрім того, діяльність лідера обов’язково затребувана тими, кого лідер
збирається за собою вести. Отже, для набуття статусу лідера необхідно домогтися
визнання світового співтовариства, щоб значна частина країн світу не тільки
визнала його провідну роль, а й погодилася слідувати за лідером у
міжнароднополітичній діяльності.
Проаналізувавши різні погляди на визначення лідерства, можна виокремити
його критерії:
• лідерство відіграє важливу роль у соціальнополітичних міжнародних
процесах, регулює відносини між суб’єктами міжнародних відносин;
• є визнаним світовою спільнотою, володіє авторитетом і є прикладом для
наслідування;
• лідер враховує інтереси інших при прийнятті рішень; несе відповідальність
перед іншими за проведений ним курс;
• лідер володіє необхідними ресурсами, він перевершує інших за своєю
інтегральною міццю, що дозволяє йому практично втілювати прийняті
рішення і здійснювати лідерські функції

Американський соціолог Дж. Модельскі пов’язує проблему лідерства з теорією

циклів, що характеризують підйом і занепад світової держави. У’ роботі
«Еволюція глобальної політики» він визначає чотири фази в циклі розвитку
міжнародних відносин.
Перша фаза — постановки проблем. У певний час існуючий лідер не зміг
вирішити важливі проблеми, процес його делегітимації набуває сили.
Наступний етап — створення коаліцій, відбувається деконцентрація влади, світ
стає багатополярним
Третій етап – є фаза макрорішення. Це період, коли політичні коаліції вибирають
з безлічі варіантів оптимальний порядок денний, тобто вирішують майбутню
структуру лідерства.
Останньою фазою у циклі розвитку світового лідерства є виконання. Це період
світового панування, коли новий лідер володіє найсильнішим впливом і
авторитетом.
Приклади:
Відповідно до цієї теорії, у 1945 р. США замінили попереднього світового лідера
Великобританію. З 1973 по 2000 рік відбувалося формування порядку денного
на новий термін лідерства США, з 2000 по 2026 рік запланована фаза побудови
коаліцій на наступний великий цикл у світовій політиці, що має початися
орієнтовно в 2050 році
У міжнародних відносинах поряд з лідерством нерідко вживаються інші терміни.
Так, для позначення особливої ролі держави на 286 світовій арені є терміни:
«панування» (domination), «першість» (primacy), «гегемонія» (hegemony)
Є розуміння, що лідерство пов’язане з гегемонією, це здатність потенційного
лідера представляти своє бачення світу як універсальне, щоб воно стало
прийнятними для послідовників. За своєю сутністю і якісним характеристикам
поняття лідерство схоже з поняттями гегемонії за винятком асоціації останньої з
домінуванням, що надає їй негативну конотацію
Гегемонія передбачає здатність окремого актора нав’язувати решті учасників
власні правила і умови в економічній, політичній, військовій, дипломатичній,
культурній та інших сферах. Гегемон діє ефективніше, ніж конкуренти,
контролює та використовує владні й силові ресурси для забезпечення реалізації
власного інтересу.
Дослідник І. Валлерстайн виокремив лише три випадки гегемонії в історії
людства: Об’єднані Провінції (Голландія) у сер. ХVII ст., Британська імперія у
сер. XIX ст., США в сер. ХХ ст.
Ієрархія держав часто побудована за такими показниками:
1) військова сила, що є придатною для встановлення контролю над поведінкою
інших держав;
2) матеріальні ресурси/економічна потужність, як засіб для підтримки своєї сили;
3) інформаційнокультурний чинник, пов’язаний з бажанням інших держав
добровільно підкоритися лідеру, дослухатися до нього; імітувати поведінку
лідера.
Лідер має володіти привабливою моделлю розвитку, такими характеристиками,
які спонукатимуть інші держави імітувати поведінку країни-лідера, форми й
методи її розвитку, елементи устрою, вивчати її мову ін. Лідер має сформувати
свої власні ціннісні орієнтації й доносити їх до світової громадськості,
експортувати свої цінності, ідеали, моделі розвитку.