Сарненський педагогічний коледж

Рівненського державного гуманітарного університету

Навчальний посібник
для студентів І курсу

із зарубіжної літератури

« ОПОРНІ ТАБЛИЦІ ТА СХЕМИ ДО ЗАНЯТЬ »

+
( теорія літератури)

Сарни 2020
 Посібник містить опорні схеми, таблиці, лекції для самостійного опрацювання
та словничок для використання на заняттях із зарубіжної літератури.
Призначений для студентів ВНЗ І-ІІ р.а. та учнів загальноосвітніх
навчальних закладів.

Укладач – Брикса А.В. викладач другої кваліфікаційної категорії

 Вступ
Курс «Світова література» дає студентам уявлення про історико-літературний
процес у країнах Західної Європи та Америки, знайомить їх з науковою літературою.
Мета курсу ‒ формування широкої читацької компетенції у студентів, яка базується
на знаннях, уміннях пізнавального і творчого характеру, соціальних навичках,
світоглядних переконаннях тощо.
Даний курс передбачає не лише ознайомлення із загальнотеоретичними
питаннями розвитку літературного процесу, а й деталізоване висвітлення творчості
таких письменників як Ф.Достаєвський, Л.Толстой, Ф. Стендаль, А.Ахматова, О.Блок,
Д.Джойс, Ф.Кафка, Т.Еліот, Т.Манн, Ф.Лорка, Ф.С.Фіцджеральд, та інших.
Передбачено ознайомлення не лише з реалістичними, романтичними творами, а й
модерністськими та постмодерністськими, як література «потоку свідомості»,
авангардизму, «епічний театр», екзистенціалізм. Вивчення світової літератури на тлі
культурно-історичних подій передбачає нерозривний зв’язок з історією філософської
думки.
Робоча програма та методичні рекомендації розраховані на студентів всіх
спеціальностей, укладені згідно програми «Світова література».
Завдання курсу:
- формувати у студентів уявлення про художню літературу як мистецтво слова;
- ознайомити студентів із сукупністю відомостей про вершинні явища світового
літературного процесу означеного періоду;
- висвітлити найважливіші періоди творчого шляху визначених програмою авторів,
творчою історією їх літературних творів;
- розкрити проблематику та ідейно-тематичну основу художніх творів, особливості їх
композиції, сюжету, авторського задуму;
- визначити місце і значення творчості письменника у розвитку світової культури;
- стимулювати інтерес до читання в цілому, що сприятиме визначенню кожним
студентом програми особистої пізнавальної діяльності при вивченні курсу зарубіжної
літератури.
 ЗМІСТ

ВСТУП
І розділ. Теорія літератури………………………………………….5-18с.
ІІ розділ. Опорні таблиці та схеми до занять………………….......19-62с.
ІІІ розділ. Теми для самостійного опрацювання………………….63-80с.
Рекомендована література для позакласного читання………..81-83с.
Словник літературознавчих термінів……………………………83-88с.
Література
 РОЗДІЛ І.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ

Періодизація літератури
 РОЗДІЛ ІІ.

ОПОРНІ ТАБЛИЦІ І СХЕМИ ДО ЗАНЯТЬ

Тема: «Людина та її світ у давніх літературах. Гомер. «Одіссея».

Вигаснуть зорі скоріш на склепінні високого неба,

Гелій освітить скоріш Ночі святої лице,
Хвиля солона скоріш буде людям напоєм солодким,
Мертвий з Аїду скоріш вернеться знов до життя,
Ніж славнозвісне ім’я меонійця Гомера забудуть,
Ніж його древні пісні кануть у забуття.
Із грецької епіграми
 Композиція поеми « Одіссея»

Тема: «Специфіка італійського Відродження.

Данте Аліг’єрі «Божественна комедія ».
Тема: «Злет людського духу в літературі доби Відродження. Вільям
Шекспір. «Гамлет».

Звихнувся час. О доле зла моя!

Чому його направить мушу я?
Вільям Шекспір

Ідеал Дійсність

Кохання батьків –
приклад подружньої
вірності
Зрада – поспішний
шлюб матері, брат-
Дружба з Гораціо – вбивця
приклад поваги до
людини будь якого ГАМЛЕТ
походження
БУТИ Підступність –
ставлення
Навчання в ЧИ НЕ придворних
прогресивному БУТИ
університеті - віра в
силу освіти і науки
? Офелія – іграшка в
руках ворогів
Кохання до Офелії –
віра в щирість
почуттів

ДОБРО ЗЛО
Тема: « Із літератури ХVІІІ століття. Просвітництво. Й. В. Гете
«Фауст»
Джерела «Фауста» Гете

«Фауст» Гете

Початок 1587 рік Крістофер Г.Р.Відман Лессінг

ХУІ ст. Й. Шпіс Марло «Історія «Фауст».
Народна «Історія «Життя про Фрагменти
легенда про та смерть Фауста»
про доктора доктора
Фауста Фауста» Фауста»

Маг, Фауст- Фауст - Фауст-

чарівник, чаклун, бого- «…жахливі вчений,
поет- чорно борець і огидні одержимий
гуманіст, книжник, гріхи та жагою
який який уклав провина» пізнання
продав контракт з
душу Мефістофелем
дияволу на 24 роки
(Виконання
всіх
бажань»
 Тема: « Із літератури ХVІІІ століття. Просвітництво.
Й. В. Гете «Фауст».

Бути людиною - значить бути борцем.

Й.В.Гете.

Історія створення «Фауста» Гете

Періоди роботи над трагедією:

Період І ІІ ІІІ ІУ

Час, 1768-1775 1788-1790 1797-1808 1825-1831

вік поета (19-26 років) (39-41 рік) (48-59 років) (76-82 роки)

Страстбург Італія Ієна

Місце
Лейпциг Веймар Веймар Веймар

Франкфурт- на-
Майні

Виникнення Дописані деякі Закінчено Робота над ІІ

задуму, сцени, І частину частиною,
рукописний Вперше (1806 рік). удосконалення
Події варіант надрукований у Задум фрагменту
«Прафауста» 1790 році під ІІ частини, «Гелена»,
назвою «Фауст. написаний завершення
Фрагменти» фрагмент робот у 1831
«Гелена» році;
надруковано,
згідно
з волею поета,
після смерті
у 1832 році
Тема: « Із літератури ХVІІІ століття. Просвітництво. Й. В. Гете
«Фауст».

Роль поеми Гете у розвитку української літератури

І. Я. Франко Т.Г.Шевченко

М.Рильський М.Лукаш

І. Стешенко Поема Гете Г. Кочур

Д. Загул В. Мисик

В. Стус
 Тема: « Із літератури ХVІІІ століття. Просвітництво. Й.В.Гете.
«Фауст».

Я завжди вважав світ більш геніальним, ніж мій геній.

Й.В.Гете

Зв’язки Гете зі світовим письменством

(особисте знайомство)

Зв’язки Гете зі світовим письменством

(особисте знайомство)

Ф.Шиллер
(1759-1805)
В.Скотт Е.Т.А. Гофман
(1771-1832) (1776-1822)

П.Ж.Беранже Стендаль
(1780-1857) (1783-1842)

В.А.Жуковський Д.Г.Байрон
(1783-1855) (1788-1824)

А.Міцкевич Д.Ф.Купер
(1798-1855) (1789-1851)

Г.Гейне О. де Бальзак
(1797-1856) (1799-1850)
Й.В.Гете
О.С.Пушкін (1749-1832) В.Гюго
(1799-1837) ( 1802-1885)

П.Меріме Ж.Санд
(1803-1870) (1804-1876)

Г.Лонгфелло Е.По
(1807-1882) (1809-1849)

М.В.Гоголь У.Теккерей
(1809-1852) (1811-1863)

Г.Бічер-Стоу Ч.Діккенс
(1809-1896) (1812-1870)

М.Ю.Лермонтов Т.Г.Шевченко
(1814-1841) (1814-1861)
 Тема: «Із літератури романтизму. Ернст Теодор Амадей Гофман
«Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер».

Добра у тисячі разів більше, ніж зла. Добро сильне і незламне.

Януш Корчак.

Композиція казки „Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер”

Бальтазар Цахес

Любов
Кандіди
кульмінація

Смерть у Одруження з

нічному горшку Кандідою

КАРКОЛОМНА КАР’ ЄРА ЦАХЕСА

Міністр
Таємний радник
Таємний експедитор у
Міністерстві іноземних справ
Студент, який вивчає право
Потвора

Нагороджено орденом Зелено-плямистого тигра з 20 діамантовими ґудзиками

 Тема: «Із літератури романтизму. Ернст Теодор Амадей Гофман
«Малюк Цахес на прізвисько Ціннобер».

Краще мати в грудях шматочок людського серця, ніж холодний камінь.

В.Короленко

Обкрадені Цахесом

Кандіда Сбіокка
кохання (скрипаль-віртуоз)

музичний дар,
шалений успіх оплески за вірш
Бальтазар ЦАХЕС Співачка
поцілунок Кандіди, її любов

вищий бал привабливість,

на екзамені краса
Пульхер висока посада Принц Грегор

Ставлення натовпу до Цахеса

ГІТЛЕР ЦАХЕС СТАЛІН

СМЕРТЕЛЬНИЙ СТРАХ

ОБОЖНЮВАННЯ

ЗАХОПЛЕННЯ І РАДІСТЬ

СТВОРЕННЯ КУМІРА
Тема: Поезія «чистого мистецтва» . Ф. Тютчев та А. Фет.
 Тема: Розвиток романтизму в США.
Волт Вітмен та його збірка « Листя трави»
 Тема: Роман ХІХ ст.
Стендаль « Червоне і чорне»
СИМВОЛІКА КОЛЬОРІВ РОМАНУ

ЛАНКИ СУСПІЛЬСТВА
 Тема: Роман ХІХ ст.
Ф. Достоєвський «Злочин і кара»
 Тема: Роман ХІХ ст.
Оскар Уайльд «Портрет Доріана Грея»
 Тема: «Із літератури раннього модернізму.
Шарль Бодлер».

Про книгу треба судити у її цілісності, і тоді з неї випливає жорстокий

моральний урок.
Шарль Бодлер

«ПАРИЗЬКІ «СПЛІН ТА
КАРТИНИ ІДЕАЛ»

Збірка
«КВІТ
«КВІТИ И
«ВИНО»
ЗЛА» ЗЛА»
132 поезії
6 циклів

«БУН «СМЕРТЬ»
Т»
 Тема: «Із поезії французького символізму. Поль Верлен».

Найбільш оригінальний, грішний, містичний,

Найбільш натхнений і справжній серед поетів.
Анатоль Франс

ОСНОВОПОЛОЖНИК
СИМВОЛІЗМУ

УЧЕНЬ БОДЛЕРА КОРОЛЬ ПОЕТІВ

ПОЛЬ
ВЕРЛЕ
Н

ФРАНЦУЗЬКИЙ
ПОЕТ

ТЕМАТИКА
ЛІРИКИ
ВЕРЛЕНА

ПЕЧАЛЬ РОЗЧАРУВАННЯ

САМОТНІСТЬ

Тема: «Із поезії французького символізму. Артюр Рембо»

 Тема: «Із літератури першої третини ХХ століття. Франц Кафка
«Перевтілення».

„...я живу в своїй родині більш чужим, аніж найчужіший”.

„...у місті, у родині, у професії, у суспільстві, у любовних взаєминах... у взаєминах
з народом, реальних або бажаних, - у всьому цьому я відчуваю себе незахищеним,
причому в такій мірі, як це не буває ні в кого”.
Ф. Кафка
ГРЕГОР

СТРАШНА
КОМАХА ? ЛЮДИНА

Зміни в інтер’єрі кімнати Григора

Вітальня

- затишна кімната
юнака;
- порожня кімната;
Вікно и Зала - звалище
непотрібних речей

Кімната сестри
Композиція твору
ВИГНАННЯ
кульмінація

ІІ
частина

ПЕРЕТВОРЕННЯ СМЕРТЬ
зав’язка розв’язка
І частина ІІІ частина
Тема: « Проза й драматургія 30-х років. З російської літератури.
Михайло Булгаков «Майстер і Маргарита».

МИХАИЛ БУЛГАКОВ „МАСТЕР И МАРГАРИТА”

ЕРШАЛАИМ МОСКВА
14-15 НИСАНА 1-4 мая 1929 года
29 г. І в. н. э. ХХ в. н. э.

ИЕШУА МАСТЕР

„Эта тьма,
„Тьма, пришедшая со ведшая с запада, накрыла
Средиземного моря, накрыла громадный город.
ненавидимый прокуратором город. Исчезли мосты, дворцы.
Исчезли висячие мосты, Все пропало, как будто
соединяющие храм со страшной этого никогда не было на
Антониевой башней, опустилась с свете”.
неба бездна и залила крылатых богов
над гипподромом, хасмонейский
дворец с бойницами, базары,
караван-сараи, переулки-пруды...
Пропал Ершалаим - великий город,
как будто не существовал на свете”.

ВЕЧНОСТЬ
 Тема: «Із літератури першої третини ХХ століття. Михайло
Булгаков. «Майстер і Маргарита».

„ОН ГЕНИЙ”.
Анна Ахматова

Михаил Булгаков
„Мастер и Маргарита”
(1928-1940)

8 редакций

ИЗМЕНЕНИЯ

сюжет система
Название романа образов

300 рецензий
298 разгромных

„Погиб! Погибли!”
ТРУС ФАРИСЕЙ

ОТСТУПНИК КОНФОРМИСТ
Понтий Пилат

ОБВИНИТЕЛЬ ЖЕРТВА
Тема: «Із літератури першої третини ХХ століття. Михайло Булгаков.
«Майстер і Маргарита».

ГУММАНИСТ
ПРОПОВЕДНИК НОСИТЕЛЬ
ВЕЧНОГО ИДЕАЛА

Иешуа
СЛАБ СИЛЕН
ФИЗИЧЕСКИ ДУХОВНО

БЕЗЗАЩИТЕН

ВЕЗДЕСУЩ

ПАЛАЧ ПОРОКА РАЗОБЛАЧИТЕЛЬ

ВОЛАНД ЗЛА

КАРАЮЩИЙ МЕЧ ИРОНИЧЕН

реального идеального
к
о
н
Понтий
ф Иешуа
Пилат
л
и
к
социально- т общечеловеческого
политического
Тема: «Із літератури першої третини ХХ століття. Михайло Булгаков.
«Майстер і Маргарита».

Всякая власть является насилием над людьми и что настанет время,

когда не будет власти ни кесарей, ни какой-либо иной власти. Человек
перейдет в царство истины и справедливости, где вообще не будет
надобна никакая власть.

Правду
говорить легко Что бы делало твое
и приятно „Крылатые” добро, если бы не
существовало зла.
выражения
от
Тот, кто любит, БУЛГАКОВА
должен разделять
участь того, кого он Каждому будет
любит дано по его вере
Все будет правильно,
на этом построен мир

Нет злых
Недоброе таится в мужчинах, избегающих людей, а есть
вина, игр, общества прелестных женщин, несчастные
застольной беседы. Такие люди или тяжко
больны, или втайне ненавидят окружающих.

Никогда ничего не
просите... в
Рукописи Факт - самая
особенности у тех,
не горят упрямая вещь в
кто сильнее вас.
мире

Если нет документа,

нет и человека Деньги должны
храниться в госбанке, а
не в теткином погребе

Все кончилось и все кончается…

 Тема: « Із літератури раннього модернізму».

МОДЕРНІЗМ
(новітній, сучасний)
антиреалістична спрямованість, тяжіння до умовних засобів
художнього зображення та вираження, дух
експериментаторства

Світоглядне підґрунтя: Найвидатніші представники

концепції Ф. Ніцше, - М. Пруст, Дж. Джойс,
А.Берґсона, Е. Гуссерля, 3. Ф. Кафка, Т.С. Еліот,
Фройда, К.Ґ. Юнга та ін. P.M. Рільке, А. Камю, Т. Манн
.

Ознаки модернізму: Провідні теми:

-настанова на елітарність -ізольованість особистості,
мистецтва; її відчуження й приреченість
на нездоланну самотність;
-абсолютизація -знеособлення людини;
суб'єктивного засобу напружене переживання
зображення світу; скінченності індивідуального
існування та абсурдності
-відмова від принципів життя;
„об'єктивного” аналізу -змалювання мертвої
дійсності; механістичності сучасної
цивілізації;
-особлива увага до -критичне ставлення до
художньої форми історії;
-зосередженість на
метафізичних універсальних

НАПРЯМКИ І ТЕЧІЇ МОДЕРНІЗМУ

НЕОРОМАНТИЗМ; СИМВОЛІЗМ;
ФУТУРИЗМ; АВАНГАРДИЗМ;
ЕКЗІСТЕНЦІАЛІЗМ; КУБІЗМ;
ЕКСПРЕСІОНІЗМ; ІМАЖИНІЗМ;
УНАНІМІЗМ; СЮРРЕАЛІЗМ;
АКМЕЇЗМ; АБСТРАКЦІОНІЗМ.
 Тема: «Глибинні зрушення в поезії початку ХХ ст. «Срібна доба»
російської поезії, її модерністські та авангардистські течії».

„СРІБНА ДОБА” В РОСІЙСЬКІЙ ПОЕЗІЇ

Валерій Брюсов

С
И
Д.Мережковський Олександр Блок
М
В
З.Гіппіус О К.Бальмонт
Л
І
З

Микола Гумільов Ф
А У Володимир
К Т Маяковський
„СРІБНА ДОБА”
Анна Ахматова М У
В РОСІЙСЬКІЙ
Е Р
ПОЕЗІЇ
Ї И
О.Мандельштам З З В.Хлєбніков
М

Шершеневич І Сергій Єсєнін

М
А
Ж
И
З
М
 Тема: «Новаторство в драматургії. З німецької літератури. Бертольт
Брехт. «Матінка Кураж та її діти».
БЕРТОЛЬТ БРЕХТ „ МАТІНКА КУРАЖ ТА ЇЇ ДІТИ. ХРОНІКА З ЧАСІВ
ТРИДЦЯТИЛІТНЬОЇ ВІЙНИ”.

„Твердження, ніби вмирати за батьківщину солодко й почесно, можна

розглядати тільки як форму цілеспрямованої пропаганди. Прощаватися з
життям завжди важко, як у власному ліжку, так і на полі битви, поготів,
молодим людям у розквіті сил. Тільки дурні телепні можуть бути настільки
марнославними, щоб говорити, ніби легко проскочити через цю темну браму, та
й лише до тієї пори, доки вони впевнені, що їхній кінець ще далеко”.

П’єса – притча;
п’єса - пересторога

матінка КУРАЖ
(Анна Фільдінг)

Діти

КАТРІН ЕЙЛІФ ШВЕЙЦАРКА

(доброта) (хоробріст С (чесність)
ь)
„Всі чесноти небезпечні на цьому світі”.

«Ти хочеш на «Хочеш

війні війною жити,
вигодувати мусиш їй
свій щось та
виводок...» сплатити»
 Тема: «Із літератури середини – другої половини ХХ ст.
З англомовної літератури. Ернест Хемінгуей. «Старий і море».

Ернест Хемінгуей „Старий і море”

Від задуму до нагороди

1954 Нобелівська премія

1953 Пулітцерівська премія
1952 Публікація повісті в журналі „Лайф”
1951 Закінчно рукопис повісті
1936 Нарис „На блакитній воді. Гольфстрімський лист”
1930 Розмова з Паркінсоном

Композиція повісті
„Рибино, поки я живий, я тебе не покину”
„... я покажу їй, на що здатна людина й що вона може знести”
Боротьба з рибою

Буденне життя рибалки

Важка праця Повернення

Боротьба зізлиднями

Берег. Розмова старого Сантьяго і хлопчика Маноліне

„Старий зрозумів, що людина в морі не буває самотня”
Сонце
Місяць Вітер
Зорі Пташки

Спогади та думки Сни

Море Риба

Друге Я
 Тема: «Із літератури середини – другої половини ХХ ст.
З англомовної літератури. Ернест Хемінгуей. «Старий і море».

Символіка повісті

ПЕРСОНАЖ СИМВОЛ

Море Життя
Риба Мета
Акули Вороги, перешкоди
Хлопчик Надія на майбутнє
Леви Дитинство, юність,
найкраще в житті

П Боротьба з рибою П
Е ? Е
Р Р
Е Е
М ? СТАРИЙ ? М
О О
Ж ? Ж
Е Е
Ц Н
Ь Боротьба із самим собою И
Й
„

„ЛЮДИНУ
МОЖНА ЗНИЩИТИ, АЛЕ
ЗДОЛАТИ

НЕ МОЖНА”
 Тема: «Проза за межами Західного світу. З латиноамериканської
літератури. Габріель Маркес. «Стариган із крилами».

ГАБРІЕЛЬ ГАРСІА МАРКЕС „СТАРИГАН ІЗ КРИЛАМИ”

„Фантастичне й реальне в його книжках перемішані, сплавлені одне з

одним. Найневірогідніше... відбувається в звичайному, тривіальному оточенні.
Вторгнення фантастичного всупереч усім традиціям не супроводжується
барвистими ефектами, а оформляється як найприродніша річ на світі, що ні в
кого не викликає будь-якого здивування”.
Д. Затонський

Пелайо з Елісендою
Тримають ангела в курнику і
заробляють на ньому гроші
Сусіди
„...сусіди стояли юрмою перед
курником, розглядаючи ангела
без ніякої святобливості, й
кидали йому їжу крізь сітку,
немов то було не надприродне
створіння, а якась циркова
звірина.”
„Ангели небезпечні”

Натовп Отець Гонзага

„...недужі висмикували з
крил пір'я, щоб доторк- „Крила ні про що не
нутися ними до своїх свідчать”
болячок, а безбожники
кидали в нього камінням...
Один сміливець навіть
припік йому бік розжареною
залізякою”.

АНГЕЛ
„..нарешті забрався від них і полетів у бік моря,
перетворившись на маленьку чорну цятку”.
 Тема: «Із новітньої літератури. З німецької літератури. «Запахи» П.
Зюскінда».

„Воно від диявола”

„Або він божевільний, або брехливий шахрай, або талант”

Народження - ринковий майдан, 1738 - Париж - Смерть - 5 червня 1767

У ліжку Лори Годувальниця

Страта(„Всі його кохали”) Отець Тер’є

Життя
Вирок 15.04.1766 Мадам Гайяр

Суд Г Мосьє Грімаль

Арешт Перше вбивство,1.09.1753

Р
Вбивство Лори Крамниця Балдіні

„..занапастив не менш як 24 красуні” Е Гора (7років)

Полювання на людей У маркіза де ля Тайяд-Енпінасса

Н
Експеримент з тваринами Майстерня Рунеля
і комахами
У
У пані Арнульфі Подорож (7днів- Гро-дю-Руа,
Марсель, Тулон, Канни, Грас)

Маленький, понівечений кліщ, він робить свою шкіру гладкою і міцною, щоб не випускати
на світ нічого — ні найменшого випромінювання, ні найменшого випаровування. Він робить
себе маленьким і непомітним, щоб ніхто не помітив і не розтоптав його. Самотній кліщ,
зосереджений на собі, сидить на своєму дереві, сліпий, глухий і німий, і тільки винюхує, роками
винюхує на відстані декількох миль кров проходячи повз нього живих, яких він ніколи не
дожене. Кліщ міг би дозволити собі впасти... заритися у сухе листя і помирати, і ніхто б за
ним не пошкоджував. Але він впертий, мерзотний, зачаївся, і живе, і чекає. Чекає, поки
неймовірний випадок підгоне до нього прямо під дерево кров у вигляді якоїсь тварини. І тільки
тоді він зрікається своєї скритності, зривається і учіплюється, і вгвинчується, і усмоктується
в чужу кров”.
 РОЗДІЛ ІІІ
ЛЕКЦІЇ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

ТЕМА 1. РОЗВИТОК МОДЕРНІЗМУ В ЛІТЕРАТУРІ ХХ СТОЛІТТЯ

Починаючи з кінця ХІХст., домінуючу роль у літературному процесі перебирає на

себе модернізм. Модернізм (від франц,— новітній, сучасний) — загальна назва
літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість,
експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість.
Модерністські напрями виникли як заперечення натуралістичної практики в художній
царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Модерністи, на відміну від раціоналізму
попередників, на перше місце ставили творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну
(за філософією І. Канта ту, що лежить поза межами свідомості і пізнання, тобто не може
бути пізнаною) сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія,
зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші
глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною,
елітарною.
Визначальні риси модернізму:
- новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із
літературною традицією цілком );
- у творах затверджується перевага форми над змістом;
- заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із
логічним шляхом пізнання;
- індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача;
- психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби
роздвоєного людського «Я»;
- широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж,
що прийшов у літературу з кіномистецтва;
- використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;
- ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);
- естетизм.
 Напрямки та течії модернізму
Унанімізм;

Неоромантизм;

Імажинізм;

Екзистенціалізм;

Футуризм;

Авангардизм;

Символізм;

Експресіонізм;

Кубізм;

Акмеїзм;

Сюрреалізм;

Абстракціонізм;
ТЕМА 2
Ірландський письменник Джеймс Джойс (1882-1941) є одним з
основоположників модерністського роману нового типу, поетика якого значно
вплинула на розвиток не лише цього жанру, а й усього літературного процесу ХХ
ст.. Всесвітню славу Джойс здобув як автор збірки оповідань «Дублінці» (1914),
психологічного есе «Джакомо» (1914), романів «Портрет художника в молоді
роки» (1916), «Улісс» (1914-1921) і «Поминки за Фіннеганом» (1922-1939).
У своєму відомому романі «Улісс» (1922) для зображення духовного
життя особистості письменник використав численні спогади, асоціації, внутрішній
монолог, «потік свідомості», в якому химерно переплітаються різноманітні
елементи процесу мислення. Цей твір збагатив техніку роману багатожанровістю,
поглибленою інтелектуалізацією, різноманітністю форм суб’єктивної мови,
використанням міфологічної символіки тощо. Саме завдяки появі цього твору
сформувалася і стала дуже відомою школа «потоку свідомості»
«Потік свідомості» - це спосіб зображення психіки людини наче
зсередини; спосіб оповіді, який детально показує психічний процес, якомога
точніше фіксує думки й почуття у вигляді «потоку», « річки». У розповіді відсутня
хронологія і логіка. Картина світу складається з безлічі епізодів, з яких автор
створює певну модель. (Представники: Дж.Джойс, М.Пруст, Ф.Кафка).
У романі «Улісс» Джойс також відтворює внутрішній світ людини в
усій його складності, непередбачуваності, сплетінні логічного й алогічного, що
важко осягнути розумом, але можна відчути, торкнутися серцем через сприйняття
різноманітних асоціацій, чуттєвих впливів, зорових і звукових образів тощо. Для
цього твору визначальним є поєднання (схоже на прийом кіномонтажу) об’єктивна
існуючого й абсолютно суб’єктивного, пов’язаного зі свідомістю персонажів.
Роман побудований як хроніка одного дня із життя двох героїв, мешканців Дубліна
— Стівена Дедалуса та Леопольда Блума, — яка співвідноситься з «Одіссеєю»
Гомера. Письменник використовує в «Уліссі» декілька потоків свідомості
одночасно. Такий експеримент дає авторові змогу відтворити внутрішній людський
час, що складається з усього досвіду життя, і таким чином створити цілісний
епічний образ світу.
 Джеймс Джойс
(1882 – 1941)
Візитна картка літературного твору

Автор – Джеймс Джойс

Назва – «Джакомо Джойс»
Жанр – есе, лірична мініатюра.
Сюжет есе У творі немає чітко окресленого сюжету зі звичним початком і
закінченням.
Проблематика – історія душі, історія кохання, прагнення до самопізнання, до
пізнання життя, до творчості.
Тема – почуття, миті любовних взаємин, про час, який зупинився, про
сенс буття.
Головні герої новели: Вона – кохана, він – ліричний герої.
Чому твір має назву Джакомо?...

Філософський характер твору та проблеми, яких

торкається автор:
 Світ – особистість – душа – мистецтво;
 почуття, прагнення зрозуміти власне Я, знайти себе
і своє місце в світі;

Кохання Джакомо

Поривання Відчуття Дотик, рух

 ТЕМА 3
Видатний австрійський письменник початку ХХ ст.., Франц Кафка створив
ірреальний, фантастичний світ, у якому особливо видна безглуздість одноманітного і
сірого життя. У його творах проривається протест проти обставин життя самого
самотнього письменника, що страждає.
Його твори розглядають як певний «код» людських відносин, як своєрідну
«модель» життя, дійсну для всіх форм і видів соціального буття, а самого письменника
– як «співця відчуження», міфотворця, який назавжди закріпив у витворах своєї уяви
вічної риси нашого світу. Це світ дисгармонії людського існування.
У творах Ф.Кафки не існує зв’язку і між людиною та світом. Світ ворожий людині,
в ньому панує зло, і влада його безмежна.
Людина у світі Кафки – істота страждаюча, і витоки її страждань та мук у ній
самій, в її вдачі. Вона – не володар природи, світу, вона – незахищена, слабка, безсила.
Зло у вигляді року, фатуму всюди чатує на неї.
Підтверджує свої думки письменник не стільки психологією персонажів, бо
характери його героїв завжди психологічно бідні, скільки самою ситуацією,
становищем, у яке вони потрапляють.
Біль і страждання, гіркота і страх пронизують творчість Ф.Кафки, і – ні крапельки
оптимізму чи надії. Трагічне світосприйняття австрійського письменника – це
світосприйняття людини початку ХХ століття, століття бурхливого та жорстокого.
Світосприйняття, в якому немає місця вірі в те, що світ можна перебудувати, надати
йому гармонії.
Авангардизм і його течії.
Авангардизм( від франц. «передовий загін») – термін для позначення низки
художніх течій у літературі і мистецтві, що зародилися на початку ХХ століття й
рішуче порвали з реалістичною традицією. З-поміж них найбільший резонанс
викликали експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, футуризм та ін.. Вихідним пунктом
естетичного пошуку митців-авангардистів було прагнення зламати усталені принципи
побудови художнього твору й «норми» смаку публіки.
Авангардистське мистецтво характеризують:
- життєбудівничий пафос,
- ствердження позиції соціального активізму,
- загострена емоційність, що нерідко набуває форм відвертого епатажу,
- настанова на руйнування естетичного канону,
- сміливі експерименти з художньою формою
- поетична мова.
Однією з найвизначніших течій авангардизму був експресіонізм.
Експресіонізм (від франц.— вираження) — літературно-мистецький напрям, що
формувався у французькому живописі кінця XIX ст. (Вінцент ван Гог, Поль Сезанн,
Анрі Матісс), а на початку XX ст. визначив художні пошуки німецьких літераторів
(Йоганн Бехер, Леонгард Франк). Цей напрям мав протистояти імпресіонізмові, отже,
передавати не стільки враження від дійсності, як вираження авторського ставлення до
неї. Звідси — посилення лірично-суб'єктивного начала в художньому моделюванні
життя, намагання прояснити його глибинну сутність. В українській прозі такий підхід
до зображення дійсності характеризує новелістику Василя Стефаника, позначену
надзвичайною увагою до внутрішнього світу людини, динамізмом у розкритті її
переживань, що передаються нервовою, напруженою, «рваною» фразою. За
спостереженням Олександри Черненко, для експресіоністів «важливим було те, щоб
мистецтво відображало свідомість людини, її внутрішні переживання та емоції і щоб
воно теж було експресією ритму та руху життя... Тим-то не краса, а експресія, сила
духового виразу, стала характеристичною властивістю естетики експресіонізму». У
цьому зв'язку симптоматичним є прагнення Василя Стефаника так натягнути струни
селянської душі, щоб їх звучання нагадувало музику Бетховена.
Сюрреалізм (від франц.— надреалізм) — стильова течія в мистецтві, яка
ґрунтується не на емпіричному, чуттєвому досвіді, а на інтуїтивному (побудованому на
здогадках, на підсвідомій здатності розпізнавання істини без обґрунтування за
допомогою доказів, аргументів), несвідомому осягненні світу — найчастіше у
сновидіннях, мареннях. Термін «сюрреалізм» уперше з'явився у статтях і художніх
творах французького поета Гійома Аполлінера в 1918 р. («Дух нового часу і поети»). У
1924 р. з'являється «Маніфест сюрреалізму» Андре Бретона, в якому йдеться про
необхідність досліджень «вічних труднощів» життя людини в суспільстві. Сюрреалізм
мав розкріпачити всі внутрішні духовні прагнення особистості, а для цього орієнтував
звертатися до дитячої бездумності, галюцинацій, до простодушності первісних племен
і їхнього мистецтва. Сюрреалізм закликав проникати у глибини свідомості й
підсвідомості, відкидати логічний аналіз і довіряти інтуїтивному осяянню,
яснобаченню.
Рух сюрреалістів захоплює французьких письменників Луї Арагона, Поля Елюара,
художників Макса Брнста-Сальвадоре Далі, кінокрятика Жоржа Садуля. Після Другої
світової війни сюрреалізм розвивається в мистецтві США, Мексики.
У слов'янських літературах сюрреалізм заявив про себе у творчості чеських
(Константін Бібл, Вітезслав Незвал), словацьких (Рудольф Фабри, Юрій Ленко),
сербських (Джордже Йованович) письменників (20 — 30-ті роки XX ст„). До цієї течії
тяжіють новела «Поворот» (1927) та роман «Чотири шаблі» (1930) Юрія Яновського.
Так, у новелі йдеться про повернення (уявне) солдата-фронто-вика до селянської праці.
Безіменний герой вісім разів прокидається і знову засинає, бачачи у важкому сні
загадкові й водночас зрозумілі видіння (руїни села, стріляючу траншею, власну білу
хату, кохану дружину, поле, на якому виростають руки вбитих війною людей). У
сновидіннях солдата змішалося очевидне (спустошена земля, занепад села) з уявним,
фантастичним (жахливе поле з* руками мерців). Він не хоче жити в цьому страшному,
жахливому світі й гине в реальному болоті окопів, бо давно був приречений на смерть.
Це типовий для сюрреалізму сюжет (уявне, неймовірне повернення солдата з поля бою
у рідне село), характерні образи (розчищення поля від жахливих наслідків війни).
Футуризм (від лат.— майбутнє) — літературно-мистецький напрям XX ст., що
народився як один з характерних виявів авангардизму. Теоретиком футуризму як
мистецтва майбутнього був італійський письменник Філіппо Марінетті, який у
маніфесті 1909 р. оголосив про необхідність звільнення від «мертвої культури»
минулого. За його концепцією, «динамічна культура» майбутнього витіснить людину,
замінивши її машиною. У літературних творах слова мають бути замінені знаками і
символами як наочними засобами письма. А головним героєм творчості має виступати
«геній-індивід». Серед відомих футуристів можна назвати російських поетів Ігоря
Северянина, Давида Бурлюка, Володимира Маяковського. Лідером українських
футуристів виступив Михайль Семенко, у 1922 р. в Україні виникла «Асоціація
панфутуристів», яка в журналі «Семафор у майбутнє» проголосила загибель
традиційного мистецтва і народження нової культури.
У середині 20-х років серед футуристів були Ґео Шкурупій, Олекса Слісаренко,
Микола Бажан, та наприкінці цього десятиріччя український футуризм занепав.
 ТЕМА 4
ШЛЯХИ РЕАЛІЗМУ ХХ СТ.
Історія XX сторіччя відзначена найглибшими соціальними потрясіннями: дві
світові війни, що принесли величезні жертви й руйнування, безліч інших «локальних»
воєн, революції, становлення й катастрофа тоталітарних режимів, злочини гітлеризму й
сталінізму, геноцид цілих народів, масове знищення людей у концтаборах і створення
атомної та водневої зброї, смуга «холодної війни», політичних репресій, виснажливої
гонки озброєнь; розпад колоніальних імперій, вихід на політичну арену нових
незалежних держав, поразка соціалістичної системи в протиборстві з «вільним миром»,
з 1980-х рр. рішучий поворот, що, нарешті, намітився, у бік мирного співіснування й
співробітництва, загальний рух багатьох держав у руслі демократії та реформ.
Усередині цього історичного періоду чітко окреслено хронологічний рубіж: кінець
Другої світової війни. Виділяється два періоди: література 1918-1945 рр. і література
після 1945 р. Соціальні конфлікти розгорталися на тлі найбільших відкриттів у галузі
науки, зокрема в медицині, генетиці, кібернетиці, інформатиці, що суттєво впливало на
менталітет, спосіб життя, самі умови людського існування. Усе це одержало складне,
неоднозначне відображення в літературі, яка характеризується винятковим
різноманіттям письменницьких індивідуальностей, багатством художніх стилів,
плідними новаторськими пошуками в галузі форми, засобів вираження, змісту.
Знаменно, що до «традиційних» західноєвропейських літератур додалося чимало нових
(африканських, азіатських, латиноамериканських), представники яких стали всесвітньо
знаменитими. Серед цих явищ: латиноамериканський роман, створений у дусі так
званого «магічного реалізму» (Гарсіа Маркес, Хорхе Луїс Борхес та ін.); японський
філософський роман (Абе Кобо, Ясунарі Кавабата, Ое Кендзабуро та ін.); ісландський
роман (X. Лакснесс); поезія Назима Хікмета (Туреччина) і Пабло Неруди (Чилі);
«драма абсурду» Семюела Беккета (Ірландія) та ін. Лауреатами Нобелівської премії з
літератури у XX сторіччі стали представники багатьох країн, усіх континентів.
Поглибилися контакти письменників, взаємозв’язки й взаємозбагачення різних
національних літератур.
У багатоколірній панорамі літературного процесу в XX в. простежується кілька
провідних напрямів і тенденцій. Насамперед це модернізм, філософсько-естетичний
напрям як у літературі, так і в мистецтві, який після Першої світової війни вступив у
нову фазу, успадковуючи й продовжуючи традиції попередніх йому на рубежі століть
декадансу й авангардизму. Модернізм, як виявляється з назви, оголошував себе
сучасним мистецтвом, що використовує нові форми й засоби вираження, відповідні до
нових реалій XX сторіччя на противагу «старомодному» мистецтву, орієнтованому на
реалізм минулого століття. Модернізм по-своєму яскраво, вражаюче відбив кризові
явища в житті сучасного суспільства, процес його глибокої дегуманізації, передав
відчуття безсилля людини перед обличчям незрозумілих і ворожих їй сил,
протистояння людини й середовища, вилучення індивіда, приреченого, самотнього, із
суспільних зв’язків. Уособленням подібного тотального безсилля людини, її
приреченості став Грегор Замза з новели Кафки «Перетворення». Модерністи робили
особливий акцент на зображенні внутрішнього світу людину як самодостатнього. При
цьому вони опиралися на досягнення сучасної науки, зокрема психології, на новітні
психолого-філософські теорії Фрейда, Бергсона, на філософію екзистенціалізму. Вони
узвичаїли цілу низку нових прийомів, таких, наприклад, як «потік свідомості», широко
використовували жанр притчі, алегорію, філософське іносказання. Серед модерністів
були найбільші, найталановитіші художники, такі як Франц Кафка, автор романів
«Процес», «Замок», всесвітньо знаменитих новел-притч; Марсель Пруст, автор епопеї
«У пошуках втраченого часу»; Джеймс Джойс, автор філософсько-алегоричного
роману «Улісс», одного з найбільших творів словесного мистецтва нашого століття;
поет Т. С. Еліот та ін. У руслі модернізму перебувають такі цікаві явища літератури
XX в., переважно другої його половини, як «новий роман» (або «антироман»), що
одержав розвиток у Франції в 1950-1970-х рр. (Наталі Саррот та ін.), як «драма
абсурду» (у творчості Ежена Йонеско, Семюела Беккета).
Модернізму притаманний загалом песимістичний світогляд, невір’я в людину.
Звичайно, він по-своєму відбив деякі істотні риси сучасного світу. Однак картина світу
не може бути зведена лише до абсолютизації зла, хаосу й абсурду, до «відчуження»
людини, до визнання її безпорадності. XX сторіччя дало й інші приклади: людського
героїзму, творчих злетів, торжества волі, стійкості, суспільній активності й діючого
гуманізму. Ці сторони закарбував, зокрема, реалізм XX в., який протистоїть
модернізму. Реалізм багато в чому успадковував, але також розвинув і збагатив — з
погляду тематики, художніх прийомів і форм — класичний реалізм минулого сторіччя,
реалізм бальзаківського, стендалівского, діккенсівського типу.
Для реалізму XX в., на противагу модернізму, характерний життєстверджувальний
пафос, віра в те, що «людина вистоїть» (В. Фолкнер), що «людину не можна
перемогти» (Е. Хемінгуей). При цьому часом важко, та й навряд чи доцільно, провести
чітку «розділову лінію» між модернізмом і реалізмом. Реалізм XX в. може бути
ускладнений і модерністськими світовідчуттями (як, наприклад, у деяких творах В.
Фолкнера, Т. Манна, Г. Гессе), так і натуралістичними елементами (у творчості Т.
Драйзера, Дж. Стейнбека й ін.). Реалізму не чуже й використання багатьох характерних
прийомів модернізму, наприклад, потоку свідомості. Взагалі ж «вододіл» між
модернізмом і реалізмом проходить не по лінії форми, художньо-стильових прийомів,
хоча вони самі по собі доволі значущі й невіддільні від змісту, а з погляду вихідної
філософської позиції, тобто концепції людини. Дещо схематизуючи складну проблему,
можна сказати: слабкому, безпомічному, часом приреченому героєві модернізму
протистоїть активний, здатний боротися герой реалістичної літератури. Прагненню
модерністів до художнього обґрунтування якихось універсальних законів буття
реалісти протиставляють принцип історизму, конкретного соціального аналізу.
Багатство реалізму яскраво демонструє різноманітність жанрових форм роману:
соціального, політичного, філософського, інтелектуального, фантастичного,
детективного, утопічного, роману-антиутопії, роману-епопеї. Тут і широкі панорами
життя (у Роже Мартена дю Гара, Ромена Ролана, Т. Драйзера та ін.), і використання
міфу (у Гарсіа Маркеса), символіки й притчі (у Макса Фріша, Вільяма Голдінга,
Веркора), фантастики (у Рея Бредбері), філософського іносказання (у К. Ое, А. Камю,
Ж. П. Сартра й ін.), синтезу вимислу й документа (у Дж. Дос Пассоса), синтезу
белетристики й музики (у Ромена Ролана), вигадливого змішування стилів (у Курта
Воннегута). Чудовий внесок у збагачення жанру і роману внесли Томас Манн, що
використовував «симфонічність» стилю, міф, іронію (у «Докторі Фаустусі»), Вільям
Фолкнер, який «інтегрував» у своєму стилі символіку, потік свідомості, гротеск.
Явищем світової значимості став американський роман міжвоєнного двадцятиліття,
представлений Фолкнером, Хемінгуеєм, Фіццжеральдом, Дос Пассосом, Томасом
Вулфом, Стейнбеком, Сінклером Льюїсом.
У літературі XX в. одержала широкий розвиток антивоєнна (в Олдінгтона, Ремарка,
Хемінгуея, Дос Пассоса, Барбюса та ін.) і антифашистська тема (у Брехта, Бехера,
Анни Зегерс, Фейхтвангера та ін.). Набув популярності роман-антиутопія, що висміює
тоталітарні держави і їхніх вождів (у романах « У нас це неможливо» Сінклера Льюїса
й «1984» Джорджа Оруелла); об’єктом сатири стали всякого роду «технічні» утопії (у
Курта Воннегута).
 ТЕМА 5
ЛІТЕРАТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТ.
Література другої половини XX ст. відчула на собі вплив двох щойно завершених
світових воєн. Півсвіту лежало в руїнах, кількість людських жертв вимірялася
мільйонами. Людство не могло оговтатися від шоку злочинів німецького нацизму й
радянського сталінізму...
Друга світова війна розколола світ на два «полюси»: соціалістичний табір,
очолюваний СРСР, і капіталістичний табір, лідером якого стали США. Звісно, така
політична, економічна та культурна «двополюсність» світу не могла не позначитися на
розвитку культурного та літературного процесу. Якщо в СРСР та країнах соціалізму
посилено насаджувався соціалістичний реалізм, то на Заході переважало розмаїття
векторів культурно-літературного розвитку.
Звісно, початок другої половини XX ст. ознаменований осмисленням гіркого
досвіду світових воєн (особливо Другої світової війни й руху Опору фашизму). У
Німеччині (країні, звідки гітлеризм почав свій кривавий похід) таким осмисленням
займалася література розрахунку з минулим. Яскравим явищем цієї літератури є
творчість уже знайомого вам німецького письменника Генріха Белля. Пригадайте
важкі роздуми анонімного героя оповідання «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...»
над тим, а за що ж, власне, він воював і за які ідеали його понівечено? Такі роздуми не
обмежуються одним-єдиним персонажем — над ними міркували мільйони колишніх
солдатів вермахту та й інших німців, які побачили ганебну поразку гітлерівських
амбіцій і претензій на світове панування. Ще одним з-поміж німецьких письменників,
які розробляли подібну тематику, був видатний драматург Бертольт Брехт. У своїй
драмі «Життя Галілея» він порушує гостру проблему відповідальності вченого за свої
відкриття. Чи повинен учений служити будь-якій владі, тим більше тій, яка може
використати його відкриття на зло іншим людям? Адже не забуваймо, що ця драма
писалася в часи, коли перед людством постали нові, нечувані раніше загрози. Варто
згадати хоча б жахи ядерної пожежі, що миттєво забрала життя десятків тисяч жителів
Хіросіми та Нагасакі, а ядерну зброю розробляли не якісь напівграмотні невігласи, а
інтелектуали, учені, високоосвічені фахівці. Та хіба від цього легше матерям, діти яких
згоріли в ядерному полум’ї? До Чорнобильської трагедії 1986 р. було ще майже
півстоліття, але письменник поставив «діагноз», і не можна не віддати належне дару
цього провидця, який ще в ті роки попереджав: «Атомна бомба — і як технічне, і як
суспільне явище — це кінцевий результат наукових досягнень і соціальної
неспроможності»...
Роздуми над тим, що таке людина і світ у ситуації, коли всі традиційні
фундаментальні ідеали західної цивілізації (гуманізм, віра в людину («Вінець творіння
— людина»), її розум, у науково-технічний і суспільний прогрес і т. д.) були якщо не
зруйновані вщент, то поставлені під сумнів, виникає таке явище, як філософія
екзистенціалізму.
Показовим є те, що найвидатніші філософи-екзистенціалісти XX ст. були водночас
визначними письменниками. Така ситуація нагадувала часи Просвітництва, коли
літературні генії — Вольтер, Д. Дідро, Ж. Ж. Руссо та ін. — водночас були видатними
філософами: за допомогою художньої літератури вони пропагували й поширювали свої
ідеї. У середині XX ст. таке поєднання теж, звісно, було невипадковим, адже саме в цей
час на перший план виходить алегоричність, інакомовність, параболічність
літературних творів.
І взагалі, застосування параболи, алегорії, притчі — улюблений прийом
письменників другої половини XX ст. Так, французький письменник-екзистенціаліст
Альбер Камю у своєму відомому романі «Чума» начебто зобразив епідемію цієї
страшної хвороби в місті Орані. Насправді, є десятки асоціацій («фашизм — коричнева
чума»), натяків (чорний дим, немов дим крематоріїв концтаборів), пересторог (бацила
чуми ніколи не зникає, як не зникає й небезпека повторення фашизму) свідчать про
глибинний інакомовний пласт, підтекст цього літературного шедевру.
Один із французьких філософів-екзистенціалістів і водночас відомий письменник
Жан Поль Сартр заявив: «Екзистенціалізм — це гуманізм». Навіть у алегоричному
романі А. Камю «Чума» є пряме авторське зізнання: «Люди більше заслуговують на
захоплення, ніж на зневагу». І водночас в автора виявляється мужня позиція спротиву
злу, оскільки, за авторським свідченням, сенс роману полягає й у висвітленні
«боротьби європейського Опору проти фашизму» (дуже важливо, що й самі
письменники-екзистенціалісти брали участь у русі Опору фашистам).
Інакомовлення, притчеподібність притаманні також творчості відомого
американського письменника Ернеста Хемінгуея. Саме глибокий філософський
підтекст (знаменитий принцип «айсберга») притаманний багатьом його творам,
зокрема й повісті «Старий і море». За зовнішнім простим малюнком (старий Сантьяго
впіймав, але не зміг уберегти рибу) прихований такий асоціативний ряд, що кількість
коментарів цього твору декілька разів перевершила його обсяг.
З другої половини XX ст. у світовий культурний простір активно входить художня
література Японії. Завдяки перекладам західні читачі читають твори японських авторів.
Починаючи з 1945 р. Японія твердо стала на курс ліберально-демократичних реформ,
які сприяли її стрімкому політичному, економічному та культурному відродженню й
зростанню («японське диво»), що продовжуються й по сьогодні. Відразу після
закінчення війни були зняті всі ідеологічні заборони й диктати і вже наприкінці 1945 р.
було організовано нові літературно-періодичні видання, розпочалася публікація творів,
написаних «у шухляду» під час війни такими визначними майстрами слова, як
Танідзакі Дзюн’їтіро, Наоя Сіга.
На другу половину 1940-х - у 1950-і роки припадає діяльність двох значних
літературних угруповань «Сенгоха» («повоєнне» — аналог французького
літературного угруповання «після війни»), що виникло в січні 1946 р. навколо журналу
«Кіндай бунгаку» («Література нової епохи»). Письменники цього угруповання
виступали за відродження та демократизацію літератури, намагалися відділити
літературу від політики й зорієнтувати її на традиції вітчизняної та новочасної західної
модерністської літератури. Провідними темами творчості письменників «післявоєнної
групи» стало засудження війни, показ страждань, які вона приносить, доля «маленької
людини», обдуреної хибними ідеалами минулого. З діяльністю цього угруповання
пов’язаний вступ до літератури одного з найвизначніших представників повоєнного
японського письменства Кобо Абе. Наприкінці 1950-х - у 1970-і роки в японській
літературі з’являється велика кількість автобіографічних, побутових, детективних,
історичних творів, а також творів, що характеризуються поглибленим вивченням
психології людини (Ясунарі Кавабата, Юкіо Місіма, Кендзабуро Ое та ін.). Художній
арсенал письменників цього часу становлять в основному прийоми авангардистської
літератури.
У 1968 р. японський письменник Ясунарі Кавабата (1899-1972) стає першим
Нобелівським лауреатом у галузі літератури за успіхи у сфері літературної творчості.
Кавабата широко відомий за кордоном численними перекладами своїх творів, таких як
«Країна снігу», «Тисяча журавлів», «Давня столиця», «Стогін гори» та ін. Його стиль
пронизаний прагненням до краси, надзвичайним ліризмом і загостреною чутливістю.
Він зумів філігранно поєднати найкраще з літературної техніки Сходу і Заходу.
Успіх японської літератури був невипадковим. Про це свідчить те, що в 1994 р.
Нобелівська премія з літератури була присуджена ще одному японському письменнику
— Кендзабуро Ое. А нинішня популярність японського письменника Харукі Муракамі
— ще одне свідчення непересічного інтересу, який японська культура та література
мають у світі.
Ще одним прикметним явищем літературного процесу другої половини XX ст. є
активізація літератур країн «третього світу», зокрема вихід на авансцену світової
літератури 1950— 1960-х років роману й поезії Латинської Америки. У 1960-і роки
нечуваного розквіту зазнав латиноамериканський роман. Невдовзі він здобув насправді
світове визнання. Поміж його найяскравіших представників можна назвати Г. Гарсіа
Маркеса (Колумбія), М. Астуріаса (Гватемала), А. Карпентьєра (Куба), К. Фуентеса
(Мексика), X. Кортасара (Аргентина), М. Варгаса Льосу (Перу) та ін.
Оновлення латиноамериканського роману відбувається у двох головних напрямах.
По-перше, модернізувався оповідний стиль: в арсеналі сучасних латиноамериканських
письменників наявні складна техніка композиції та оповіді, часові зміщення, монтаж,
потік свідомості, поліфонічність, елементи фантастики, узагальнено-символічні форми,
складні неоміфологічні моделі, розмаїті ремінісценції та алюзії.
По-друге, була суттєво модернізована тематика латиноамериканського роману. Він
активно вбирає найвищі інтелектуальні здобутки світової культури. Водночас нова
фаза розвитку латиноамериканського роману характеризується поглибленням інтересу
до національної культури. Однак на відміну від попередніх спроб, які у своїй більшості
стосувалися зовнішніх, здебільшого етнографічних реалій латиноамериканської
дійсності, представники нового роману за соціально-побутовими прикметами
намагаються осягнути глибинні, кореневі засади національного буття. Саме звідси той
поглиблений інтерес до міфологічних витоків сучасної культури, які, на думку
багатьох митців, зумовлюють оригінальність і самобутність національного типу
мислення та світосприйняття, виступають у ролі його прихованих рушійних сил і
надають йому глибинного, філософсько-символічного сенсу.
Звідси постає найяскравіша характерна ознака нового латиноамериканського
роману, що отримала назву магічний реалізм, тобто такого методу зображення
дійсності, у якому раціонально-логічна картина світу химерно поєднується з
алогічними, міфологічними формами її смислового виміру та інтерпретації. Витоки
магічного реалізму простежують із 1949 р., коли з’являються перші твори, що
започатковують його, — романи А. Карпентьєра «Царство від світу цього» та М.
Астуріаса «Маїсові люди».
Характерними героями творів магічного реалізму виступають індіанці, які є
носіями кардинально відмінного від європейського типу мислення й світосприйняття.
Вершинних досягнень магічний реалізм сягнув у творчості одного з найвизначніших
представників латиноамериканської і водночас світової літератури Габріеля Гарсіа
Маркеса Так, у його відомому романі «Сто років самотності» особливості
міфологічного світобачення (наприклад, можливість «повернення» героїв після смерті)
поєднані з найреальнішими прикметами суспільно-політичного життя Латинської
Америки середини XX ст. Водночас художні завоювання нового
латиноамериканського роману не вичерпуються використанням елементів магічно-
міфологічного типу світосприйняття й активно вбирають увесь арсенал художніх
прийомів від сюрреалізму до постмодернізму. Таким же широким є й спектр тематики,
що його розробляє сучасний латиноамериканський роман.
Усе сказане дає підстави вести мову про активізацію в другій половині XX ст.
провідних жанрів інтелектуальної прози —роману-параболи та роману-міфу.
Недаремно один із найвідоміших модерністів XX ст. Т. С Еліот зазначав: «Замість
розповідного методу ми можемо використовувати тепер міфічний метод».
 Потрібно зазначити, що прикметною рисою літературного процесу останньої
третини XX ст. стало переростання модернізму в постмодернізм.
...Нині ми живемо в новому XXI ст., роки й десятиліття якого вже теж стають
історією... Усе в цьому світі повторюється, зокрема й «межа століть»...

ТЕМА 6

ПОСТМОДЕРНІЗМ
Постмодернізм — світоглядно-мистецький напрям, який в останні десятиліття XX
ст. приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи,
епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-
філософських, економічних, політичних.
Вперше термін «постмодернізм» згадується в роботі німецького філософа
Рудольфа Панвіца «Криза європейської культури» (1914), але поширився він лише
наприкінці 1960-х рр. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі,
спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі, живописі та
музиці (поп-арт, «новий реалізм», гепенінг тощо).
Як філософська категорія термін «постмодернізм» отримав поширення завдяки
філософам Жаку Деріда, Жоржу Батаю, Мішелю Фуко й, особливо, книзі французького
філософа Жана-Франсуа Ліотара «Стан постмодерну» (1979).
Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті
спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена
змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди
випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з’являється відчуття
вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та
співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.
Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього
мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування,
переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з
культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах
неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом
серійного відтворення та тиражування.
Визначальні риси постмодернізму:
• культ незалежної особистості;
• потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
• прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні)
багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
• бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного
карнавалу;
• використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності,
несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
• зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і
сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко
вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
• суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
• сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети
літератури попередніх епох;
• запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й
на образному, мовному рівнях;
• як правило, у постмодерному творі присутній образ оповідача;
 • іронічність та пародійність.
Американський літературознавець Ігаб Хассан відзначає такі риси:
• невизначеність;
• фрагментарність;
• деканонізація;
• втрата Я;
• іронія;
• гібридизація;
• карнавальність;
• сконструйованість.

Порівняльна таблиця «модернізм — постмодернізм»

за Брайніним — Парсеком

Модернізм Постмодернізм

Скандальність Конформізм

Антиміщанський пафос Відсутність пафосу

Емоційне заперечення попереднього Ділове заперечення попереднього

Первинність як позиція Вторинність як позиція

Оцінне в самоназві: «Ми — нове» Безоціночне в самоназві: «Ми — все»

Декларована елітарність Недекларована демократичність

Переважання ідеального над

Комерційний успіх
Матеріальним
Віра у високе мистецтво Антиутопічність

Відмова від попередньої

Фактична культурна спадкоємність культурної парадигми

Виразність кордону Усе може називатися мистецтвом

мистецтво-немистецтво
Герой літератури постмодернізму — людина, яка почувається «дуже незатишно у
холодному всесвіті» (У. Еко), є розгублена, усамітнена, яка втратила духовні орієнтири,
зневірилась в ідеалах минулого. Постмодернізм зобов’язаний своїм виникненням
розвиткові новітніх засобів масових комунікацій — телебачення, відеотехніки,
комп’ютерної техніки. Виникнувши насамперед як культура візуальна, постмодернізм в
архітектурі, живопису, кінематографі, рекламі зосередився не на відображенні, а на
моделюванні дійсності шляхом експериментування зі штучною реальністю —
відеокліпами, комп’ютерними іграми, диснеївськими атракціонами.
 Серед перших виразно постмодерністських творів — романи Умберто Еко «Ім’я
троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985),
Томаса Пінчона «Веселка гравітації» (1973).

Завдання до занять

ЗАНЯТТЯ 1
Європейська модерністська література та її засновники. Джеймс Джойс.
Психологічне есе «Джакомо»
ПЛАН
І блок
1. Джерела модернізму в англійскій літературі. Вплив теорії Бергсона та З.
Фрейда.
2. Потік свідомості. Його характеристика.
3. Хромологія життя і творчості Джеймса Джойса.
4. Тема та ідея есе "Джакомо Джойс".
5. Психологізм у творі "Джакомо Джойс".
ІІ блок
Завдання
1. З'ясувати визначення літературних термінів
 Авангардізм -
 Модернізм -
 Потік свідомості -
 Психологізм -
 Імажизм -
 Внутрішній монолог -

ІІІ блок
Дати відповіді на питання:
1. Що таке авангардізм?
2. Що таке модернізм?
3. Назвіть основні відміності авангардизму і модернізму.
4. Чи зверталися представники модернізму до міфів? Докажіть.
5. Назвіть письменників, що вважаються засновниками "модеренізму".

ЗАНЯТТЯ 2
 Ф.Кафка "Перевтілення"- яскравий зразок стильової довершеності
новаторської прози митця.
І блок
1. Ф.Кафка- яскравий представник австрійсткої літератури.
2. Трагедія "маленької людини" у бездуховному оточенні- "Перевтілення". Синтез
сюрреалізму, експресіонізму, та екзистенціоналізму.
3. Тема та ідея твору.
ІІ блок
1. З'ясувати значення літературних термінів.
 Сюрреалізму-
 Екзистенціоналізм-
 Філософська проза-

ЗАНЯТТЯ № 3

Життя і творчість Михайла Булгакова. Роман «Майстер і Маргарита»

ПЛАН
І блок
1. Новаторство творчості М. Булгакова.(розкрити важливі події життя та
особливості його творчості).
2. Історія написання роману «Майстер і Маргарита».
3. Філософські проблеми роману(прокоментувати які проблеми присутні у
романі, вказати які проблеми філософські).
4. Біблійні мотиви у романі( мотиви – це теми, розповісти яку роль відіграє
біблія у твору, які сцени, хто в них головний персонаж і як ці сцени переплітаються з
основним сюжетом роману).
5. «Магічний реалізм» у романі «Майстер і Маргарита» ( дати визначення
терміну, назвати його особливості та вказати які з них присутні у романі).

ІІ блок
(теорія літератури)
 Неореалізм –
 Магічний реалізм –
 Парадокс –
 Мотив –
 Роман у романі –

ІІІ блок
(дати відповіді на питання усно)

1. Назвіть головних героїв роману «Майстер і Маргарита», які представляють три

світи : біблійний, земний, космічний.
2. Назвіть розповідачів «роману у романі» про Пілата.
3. Поясніть, у чому, на думку М. Булгакова, полягає Пілатів гріх.
 Індивідуальні завдання високого рівня(для бажаючих покращити свою оцінку):
1. Як розв’язується проблема вибору та особистої відповідальності у романі.
2. Поясніть сенс афоризму «Рукописи не горять…».
3. Написати твір-роздум на тему: «Ніколи і нічого не просіть, особливо у тих, хто
сильніший за вас».

ЗАНЯТТЯ № 4
Загальний огляд творчості Томаса Манна. Новела «Маріо і чарівник»
І блок
1. Історичні події у Німеччині у першій половині ХХст.
2. Творчість Томаса Манна. Вплив історичних процесів на його творчість.
3. Історія написання новели «Маріо і чарівник».
4. Тема «фашизму» у новелі-застереженні «Маріо і чарівник».
ІІ блок
(теорія літератури)
 Фашизм–
 Новела –
 Футуризм –
 Художня деталь –
 Художня правда –

ІІІ блок
(дати відповіді на питання усно)

1. Чому новелу Томаса Манна називають «політичною алегорією»?.

2. Чому чарівник так довго не виходив на сцену?
3. Назвіть образи-символи у творі.

ЗАНЯТТЯ № 5
Загальна характеристика творчості Альберта Камю. Роман «Чума»
І блок
1. Біографічні та творчі відомості про Альберта Камю.
2. Антифашистська спрямованість роману-притчі «Чума».
3. Проблематика роману
4. Структура.
5. Ідея.
ІІ блок
(теорія літератури)
 Роман-притча –
 Символізм –
 Екзистенціалізм –
 Роман-хроніка –
 Роман-міф –
 Абсурд(театр абсурду) –

ІІІ блок
 (дати відповіді на питання усно)

4. Визначте стиль роману

5. Поясніть символіку роману.
6. Охарактеризуйте головних героїв роману – Ріс і Тарр. Проаналізувати їхнє
ставлення до чуми.
7. Визначте алегоричний зміст твору.

ЗАНЯТТЯ № 6
Європейська модерністська проза.
Джордж Орвел. Лірика періоду 2-ї Світової війни.
І блок
1. Біографічні відомості про Дж.Орвела.
2. Образи у казці «Скотоферма».
3. Викриття радянської сталінської тиранії.
4. Загальна характеристика література періоду 2-ї Світової війни.
5. Характеристика творчості Пауля Целана. Аналіз вірша «Фуга смерті».

ТЕМА 8
Ернéст Мíллер Хемінгуéй (1899—1961). “Старий і море”.
ПЛАН:
1. Творчий шлях американського журналіста, письменника, лауреата Нобелівської
премії Е.Хемінгуея. Багатство творчої спадщини митця. Хемінгуеївський “герой
кодексу” - сильна самотня людина; її здатність постояти за себе, прагнення до
незалежності й свободи, уміння цінувати дружбу й кохання. Новаторство прози:
лаконізм, відвертість сповіді від першої особи, “принцип айсберга”.
2. “Старий і море” — філософська повість-притча про людину. “Життєподібний”
сюжет і філософсько-символічний зміст твору. Показ драматичних суперечностей
людського буття: його осмисленності й абсурдності, перемог і поразок, величі й
слабкості, протистояння людини природі та єдності з нею.
3. Система образів притчі та їх символіка. Оспівування сили волі, розуму,
мужності, гідності, вірності, духовної незламності та оптимізму. Утвердження закону
природного життя в образі старого Сантьяго.
4. Порушення соціальних та моральних проблем сучасності. Сенс фіналу повісті.

Теорія літератури. Поняття про повість-притчу, “принцип айсберга”. Поглиблення

понять про підтекст, образи-символи.

ТЕМА 9
Джером Дейвід Селінджер (нар. 1919р.). “Ловець у житі”
ПЛАН:
1. Загальний огляд творчості американського письменника Д.Селінджера.
2. Повість “Ловець у житі” - протест проти бездуховності суспільства.
 3. Актуальні проблеми формування життєвих цінностей молодих людей та їхнє
втілення в лірико-психологічній повісті. Віддзеркалення у ній нонконформістського
світовідчуття.
4. Голден Колфілд – предтеча “бунтівного покоління” 60-х років ХХ ст.
5. Протест головного героя проти фальші та його роль у розвитку сюжету твору.
6. Монолог-сповідь як форма оповіді та її роль у втіленні концепції автора.
7. Сенс та варіативність перекладів заголовку повісті.

Теорія літератури. Поняття про твір-сповідь, лірико-психологічну повість.

Поглиблення поняття про композицію художнього твору.

ТЕМА 10
Габріéль Гарсíа Мáркес (нар. 1928). “Стариган з крилами”

ПЛАН
1. Гарсіа Маркес — відомий колумбійський письменник і публіцист, лауреат
Нобелівської премії. Тематичне та жанрове багатство творчої спадщини митця.
2. Творчість Г.Гарсіа Маркеса – одна з найяскравіших ілюстрацій “магічного
реалізму”. Звернення до фольклорно-міфологічної традиції - найсуттєвіша риса
творчості митця.
3. Проблематика та система образів оповідання “Стариган з крилами”.
4. Філософсько-етичний сенс зустрічі янгола з людьми.
5. Своєрідність образу янгола: його безпорадність і терпимість до людей,
спорідненість з людською природою.
6. Алегоричний сенс зображення людського суспільства, його ставлення до
янгола.
7. Органічне поєднання буденного й фантастичного як характерні риси
“магічного реалізму” в оповіданні “Стариган з крилами”.
8. Місце Гарсіа Маркеса у світовій літературі.

ТЕМА 11
Френсіс Скот Фіцджеральд «Великий Гетсбі»
ПЛАН
1. Життєвий і творчий шлях письменника як яскравого представника так званого
«втраченого покоління».
2. Найвизначніші романи автора.
3. Історія написання «Великого Гетсбі»
4. Характеристика головного героя роману.
5. Історія кохання у творі.
6. Сюжетні лінії романи.
7. Образна система твору.
8. Проблематика героя у творі «великий Гетсбі».
 ТЕМА № 12
Ясунáрі Кавабáта (1899—1972). “Тисяча журавлів”

ПЛАН
1. Відомий письменник, лауреат Нобелівської премії Кавабата Ясунарі — “красою
Японії народжений”.
2. Відображення національної етики та естетики в романі “Тисяча журавлів”.
3. Гармонія людини і природи — одна з головних проблем твору.
4. Особливості композиції.
5. Розкутість синтаксису, підкреслений ліризм, вишуканість художньої форми -
основні ознаки індивідуального стилю митця.

Теорія літератури. Поглиблення понять про композицію художнього твору,

національний колорит художнього твору, індивідуальний стиль письменника

ТЕМА № 13
Модерністські й неоавангардистські тенденції в драматургії
другої половини ХХ ст.

ПЛАН
1. Модерністські й неоавангардистські тенденції в драматургії.
2. Драма-притча як форма відгуку на сучасні історичні події та актуальні питання
духовного буття.
3. “Теарт абсурду” як явище неоавангарду, історико-культурні передумови його
розквіту в 50-60 рр.
4. Абсурд – центральна категорія нової драматургічної естетики, його морально-
філософський сенс.
5. Французькі засновники драматургії абсурду: Е.Йонеско, С.Беккет, Ж.Ануй.

ТЕМА № 14
ПОСТМОДЕРНІЗМ

ПЛАН
1. Постмодернізм – одне з найвизначніших літературних явищ другої половини
ХХ ст.
2. Соціоісторичні, культурно-філософські та естетичні чинники розвитку
постмодернізму в художній літературі.
3. Основоположні принципи постмодерністської поетики: симулякр,
інтертекстуальність, пастиш.
4. “Перший письменник третього тисячоліття” серб М.Павич.
5. Утілення в оповіданні “Дамаскин” рис постмодернізму.
6. Можливість вибору шляхів читання твору на двох його “перехрестях” (в т. ч. на
комп’ютері) як вияв характерної для постмодерністської літератури гри письменника
з текстом і читачем, “відмови від монопольного права автора на істину”.
 РЕКОМЕНДОВАНИЙ СПИСОК ХУДОЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДЛЯ ДОДАТКОВОГО ЧИТАННЯ

І. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОЗА ХІХ ст.

Бальзак О. Шагренева шкіра. Батько Горіо.
Бронте Ш. Джейн Ейр.
Діккенс Ч. Пригоди Олівера Твіста. Домбі і син.
Золя Е. Ругон-Маккари. Дамське щастя.
Меріме П. Таманго. Кармен. Українські козаки та їхні останні гетьмани.
Мопассан Г. Життя. Любий друг.
Моруа А. Прометей, або Життя Бальзака.
О.Генрі. Серце Заходу.
Прус Б. Фараон.
Сенкевич Г. Камо грядеши? Хрестоносці.
Теккерей В. Ярмарок марноти.
Толстой Л. Війна і мир. Крейцерова соната.
Тургенєв І. Ася. Напередодні.
Флобер Г. Пані Боварі.
Чехов А. Людина у футлярі. Дама з собачкою. Про любов. Скрипка Ротшильда.

ІІ. ЛІТЕРАТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст. ТА НА МЕЖІ ХІХ-ХХ ст..

Гамсун К. Пан.
Готьє Т. Емалі і камелі.
Джойс Дж. Портрет митця замолоду. Дублінці.
Малларме С. Поезії.
Метерлінк М Синій птах.
Тютчев Ф. Поезії.
Фет А. Поезії.

ІІІ. ЛІТЕРАТУРА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX ст.

Брехт Б. Матінка Кураж та її діти. Життя Галілея.
Булгаков М. Дні Турбіних.
Бунін І. Легке дихання. Темні алеї.
Гакслі О. Прекрасний новий світ.
Галчинський К. Поезії.
Лондон Дж. Мартін Іден. Оповідання.
Манн Т. Доктор Фаустус. Чарівна гора.
Мандельштам О. Поезії.
Набоков В. Дар. Машенька.
Незвал В. Поезії.
.
Веллс Г. Війна Світів.
Цвєтаєва М. Поезії.

ІV. ЛІТЕРАТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст.

Ануй Ж. Антігона.
Айтматов Ч. Плаха.
Апдайк Дж. Кентавр.
Беккет С. Чекаючи на Годо.
Биков В. Альпійська балада.
Белль Г. Очима клоуна. Дім без господаря.
Борхес Х.Л. Дзеркало і маска. Диск. Кинджал.
 V. ПОСТМОДЕРНІСТСЬКА ПРОЗА ОСТАННІХ ДЕСЯТИЛІТЬ ХХ ст.
Коельо П. Алхімік.
Кундера М. Невимовна легкість буття.
Павич М. Хозарський словник. Оповідання.
Пелєвін В. Оповідання.
Рансмайр К. Останній світ.
Фаулз Дж. Маг. Колекціонер.

СЛОВНИЧОК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

Абсурдизм, література абсурду, театр абсурду (із латинської — безглуздий) —
система поглядів у філософії та мистецтві, для яких характерне бачення буття як
безглуздого та ірраціонального, а світу як ворожого людині. Абсурдистське мистецтво
послуговується антиреалістичними засобами зображення дійсності, гротеску, пародійності;
відображає почуття страху, самотності і відчаю, переконаність, що не варто надавати
особливого значення усьому, що відбувається у світі.
Алітерація — повторення однакових або подібних за звучанням приголосних звуків у
віршовому рядку або строфі, які надають твору особливої звукової та інтонаційної
виразності.
Алегорія (із грецької — інше говорю) — інакомовлення. Алегорією називають
художній прийом, за допомогою якого риси людської вдачі, почуття, явища передають
через образи рослин, тварин, предметів чи явищ природи.
Алюзія (із латинської — жарт, натяк) — свідоме авторське відсилання, натяк на
відомий літературний твір чи історичну подію, який передбачає обізнаність читача;
переосмислення відомих висловів і цитат.
Антитеза — протиставлення. За допомогою антитези підкреслюють контраст, різку
протилежність образів, характерів, думок, явищ, понять, подій тощо. Для створення або
підкреслення антитези часто використовують слова-антоніми.
Антиутопія — художнє зображення негативних моделей державного устрою;
протиставляється утопії — зображенню ідеального державного устрою.
Асонанс (із латинської — співзвучати) — повторення голосних звуків у віршовому
рядку або строфі, які надають твору особливої мелодійності та інтонаційної виразності.
Бестселер — популярна книжка, яка продається великими накладами.
Верлібр (або вільний вірш) — вірш, який не підпорядковується класичним правилам
віршування. У верлібрі нема рими, може бути різна довжина рядків із різною кількістю
наголошених і ненаголошених складів.
Гіпербола (із грецької — перебільшення) — надмірне перебільшення властивостей
предметів, явищ, рис людини, загострення ситуацій для більшої виразності зображуваного.
Гротеск (із французької — химерний, незвичайний) — сатиричний прийом, який
полягає в загостренні і перебільшені у зображенні подій, героїв і явищ, в карикатурності й
абсурдності ситуацій. Гротеск використовується не лише в сатиричних, а й в трагічних
творах.
Декаденство (із французької — занепад) — мистецький рух кінця ХІХ - початку ХХ
століть, який виступав проти старих форм мистецтва, проти дидактизму і спрямованості на
соціальні проблеми, обстоював свободу самовираження митців, ідею чистого мистецтва.
Характеризується суб'єктивізмом, естетизмом, пасивною споглядальністю.
Епітет (із грецької — прикладка, прізвисько, додаток) — це образне означення особи,
предмета, явища.
 Есе (із французької — спроба, нарис) — невеликий прозовий твір на конкретну тему, в
якому думку викладено у вільній формі. Зазвичай автор пропонує власне враження або
оригінальний і суб'єктивний погляд на порушену проблему без глибинного трактування
теми.
Ідея художнього твору — основна думка про зображені у творі життєві явища, події
та характери.
Інверсія (із латинської — перевертання, перестановка) — непрямий порядок слів у
реченні, який створює особливу емоційну виразність мови твору.
Інтерпретація (із латинської — роз'яснення, тлумачення) — «мистецтво розуміння»;
тлумачення змісту та ідей літературного твору, пошуки і розкриття смислів, закладених у
текст автором.
Іронія (із давньогрецької — насмішка, глузування) — прихована насмішка над
явищем чи особою, про які говорять у позитивному тоні, маючи на увазі зовсім
протилежне.
Каліграма — твір, у якому поєднане зображення і текст. Каліграмами Гійом
Аполлінер називав свої вірші, записуючи їх у вигляді малюнка.
Комікси — історії в малюнках: графічні романи (новели), стріпи. Поєднують у собі
риси образотворчого мистецтва і літератури. Стріпи (короткі комікси) використовують у
журналах, газетах і соцмережах.
Композиція (із латинської — поєднання, склад) — будова художнього твору, певна
послідовність і взаємозв'язок усіх його частин.
Метафора (із грецької — перенесення) — це слово чи словосполучення, вжите у
переносному значенні. Метафора розкриває сутність та особливість одних явищ через інші,
ґрунтуючись на подібності їхніх властивостей і ознак.
Новаторство (із латинської — оновлювати) — творення нового; втілення в життя
нових ідей, пошук концепцій, прийомів і шляхів зміни літературних традицій.
Оксиморон, оксюморон (із грецької — дотепно-безглузде) — поєднання несумісних,
контрастних понять.
Персоніфікація (із латинської — персона + робити) — вид метафори; наділення явищ
природи, абстрактних понять, предметів властивостями людини, олюднення.
Поліфонізм (із грецької — багатоголосся) — одночасне гармонійне поєднання
самостійних музичних ліній; багатоплановість літературного твору; множинність
конфліктів, різних ідеологій і їхня взаємодія; рівноправність героїв та автора твору,
відсутність домінування авторської позиції у творі, авторського погляду на героїв і події.
Потік свідомості — поширений у літературі модернізму прийом, який відображає
внутрішній монолог героя, хаотичний і вільний плин думок, асоціацій, спогадів.
Притча (із давньослов'янської — особливий випадок, надзвичайна подія) —
невеликий розповідний (епічний) твір повчального змісту, в якому дидактична ідея подана
в образній, алегоричній формі.
Ремінісценція (із латинської — згадка, спогад) — відгомін у художньому тексті інших
літературних творів (образів, сюжетів, стилістики тощо). На відміну від алюзій
ремінісценції зазвичай не усвідомлені авторами творів.
Риторичне запитання — питання, що не потребує відповіді. Ця фігура поетичної
мови використовується для підсилення уваги, підтвердження думки. Також для підсилення
емоційного впливу використовують риторичні вигуки, риторичні звертання.
Символізм (із грецької — прикмета, знак) — літературно-мистецький напрям кінця
ХІХ - початку ХХ століть. Сформувався у Франції, заперечував художні принципи
реалізму. Багатозначний символ, символічний образ, прихований зміст — основні категорії
естетики цього напряму. Поети-символісти великого значення надавали витонченості
поетичної форми, естетизму.
 Сатира (із латинської — суміш плодів, всяка всячина) — гостре засудження та
осміяння негативних рис вдачі людини та негативних явищ у житті суспільства.
Сонет (із італійської — звучати) — старовинна форма чотирнадцятирядкового вірша,
особливістю якої є строга будова.
Сюжет (від французького sujet — зміст) — це послідовність подій у творі. Сюжет
притаманний таким літературним родам: епосу, драмі та ліро-епосу.
Тема художнього твору — це коло подій та явищ, зображених у творі й які стали
основою авторської оповіді.
Хроніка (із грецької — час) — опис історичних подій у хронологічному порядку,
літопис. Пізніше хроніками стали називати літературні твори, в яких зображували історичні
події.
Художній конфлікт — суперечність, що зумовлює розвиток подій у творі, формує
систему образів твору. Ґрунтується на внутрішніх суперечностях героя, протиставленні
характерів різних героїв, протиборстві ідеологій, може мати соціальну, моральну,
політичну, релігійну, сімейну та іншу природу.
Художній образ — це творче відображення людської натури, будь-якого життєвого
явища чи ідеї; з його допомогою не тільки передається реальність, а й створюється новий
вигаданий художній світ.
Чисте мистецтво, мистецтво для мистецтва — мистецька концепція, яка сповідує
естетизм і заперечує принципи реалізму. Прихильники концепції відмежовуються від
дидактизму, проблем соціального, економічного, політичного, побутового характеру і
спростовують практичну користь мистецтва, головною цінністю проголошують свободу
самовираження митця.

СЛОВНИЧОК ПЕРСОНАЛІЙ ПЕРЕКЛАДАЧІВ

Бажан Микола (1904-1983) — український поет, перекладач. У 1930-ті роки в
багатьох віршах та поемах славив комуністичну партію та її вождів, зокрема Йосипа
Сталіна. Після смерті Сталіна порушив питання реабілітації репресованих українських
письменників. Багато років був головним редактором енциклопедичних видань. Перекладав
твори В. Шекспіра, Й. В. Гете, Г. Гейне, А. Міцкевича, Данте Аліг'єрі та ін.
Борис Тен (1897-1983) — український поет і перекладач, колишній священик УАПЦ,
настоятель Київського Софійського собору. Справжнє ім'я та прізвище — Микола
Хомичевський. У 1929 році був заарештований, засуджений на десять років таборів на
Далекому Сході, а в 1936 році достроково звільнений. Під час Другої світової війни
мобілізований, потрапив у полон, намагався втекти. Після закінчення війни у Житомирі
викладав латину; перекладав твори Гомера, Есхіла, Й. В. Ґете, A. Міцкевича, В. Шекспіра,
Ф. Шиллера, О. Пушкіна.
Гоїн Наталія (народилася 1992 року) — українська перекладачка художньої
літератури і літератури нон-фікшн. Закінчила Львівський університет імені Івана Франка за
спеціальністю англо-український переклад. Співпрацює з багатьма українськими
видавництвами. Переклала роман М. Зузака «Крадійка нижок».
Горева Євгенія (народилася 1930 року) — українська поетеса й перекладачка.
Закінчила філологічний факультет Київського державного університету. Відома авторка
дитячих творів. Перекладала твори Г. Белля, Дж. Родарі, П. Тревіс («Мері Поппінс») та
інших. Лауреатка премії імені Максима Рильського 2001 року.
Дроб'язко Євген (1898-1980) — український перекладач, син репресованого у 1941
році видатного українського правника Антона Дроб'язка. Закінчив юридичний факультет
Київського університету (1920 рік) і Музично-драматичний інститут імені Миколи Лисенка
(1923 рік). Працював редактором і режисером. Публікуватися почав з 1925 року. З 1950
року — професійний перекладач. Здійснив перший повний переклад «Божественної
комедії» Данте Аліг'єрі українською мовою (1976 рік). У 1978 році за це видатне
досягнення став лауреатом літературної премії імені Максима Рильського. Перекладав
твори О. Пушкіна, А. Чехова, А. Міцкевича, Ю. Словацького, О. де Бальзака, B. Гюго,
Мольєра, Г. Гейне, Й. В Ґете, Ф. Шиллера та інших.
Жердинівська Маргарита (1932-2015) — українська перекладачка і
літературознавиця, закінчила факультет іспанської та французької мови Київського
педагогічного інституту іноземних мов. Кандидат філологічних наук, доцент, упорядник
першого українсько-іспанського словника. З 1994 до 1999 року викладала в Гранадському
університеті (Іспанія). Перекладала з іспанської, португальської та каталонської мов,
зокрема твори таких видатних митців як Ґ. Ґарсіа Маркес, Х. Картасар, Х. Л. Борхес.
Лауреат премії «Ars Translationis» (мистецтво перекладу) імені видатного перекладача
Миколи Лукаша за 2012 рік.
Жолоб Світлана (1947-2011) — українська поетеса і перекладачка. З 1975 по 2001 рік
працювала редактором у видавництві «Дніпро», яке упродовж усієї своєї історії сприяло
становленню української школи художнього перекладу. Перекладала з грузинської,
іспанської (зокрема роман Ґ. Ґарсіа Маркеса), литовської, білоруської, польської, угорської,
французької (зокрема поезію Ш. Бодлера) і російської (зокрема поезію Ф. Тютчева, А. Фета,
А. Ахматової) мов.
Затуливітер Володимир (1944-2003) — український поет і журналіст. Закінчив
філологічний факультет Сумського педагогічного інституту. Автор дев'яти поетичних
збірок, лауреат літературної премії імені Павла Тичини (1987 рік). Працював редактором у
видавництвах «Дніпро» і «Молодь», часописі «Сучасність». Перекладацькою діяльністю
професійно не займався, але здійснив низку перекладів із російської (зокрема поезії А.
Ахматової), молдавської та литовської мов.
Зісман Марко (1909-1985) — український поет і перекладач. Закінчив Київський
інститут лінгвістичної освіти. Перекладацьку діяльність почав з кінця 1930-х років.
Учасник Другої світової війни. Працював у редакціях газет і журналів Києва і Львова.
Перекладав твори Б. Брехта, Г. Гейне, Ф. Шиллера, Й. В. Ґете, А. Міцкевича, Ю.
Словацького, М. Лермонтова, О. Пушкіна та інших.
Кочур Григорій (1908-1994) — український перекладач, поет. Закінчив Київський
інститут народної освіти, викладав зарубіжну літературу у Тираспольському і Вінницькому
педінститутах. У 1943 році був звинувачений у належності до Організації українських
націоналістів (ОУН), заарештований і засуджений до каторжних робіт. Після смерті Сталіна
у 1953 році звільнений. Продовжив творчу і перекладацьку діяльність. У 1973 році був
виключений зі Спілки письменників України за «націоналізм», поновлений перед самим
розпадом Радянського Союзу (1988 рік).
Григорій Кочур — провідний український перекладач другої половини XX століття. За
своє довге життя він переклав твори 130 авторів із 28 мов. Його видатні заслуги знайшли
визнання — у 2010 році з ініціативи Міністерства культури і туризму України заснована
щорічна державна літературна премія імені Григорія Кочура, яку присвоюють «за визначні
здобутки у галузі поетичного художнього перекладу та перекладознавства».
Лукаш Микола (1919-1988) — український перекладач, літературознавець,
мовознавець. У дитинстві пережив розкуркулення і Голодомор 1932-1933-х років. Закінчив
історичний факультет, працював учителем іноземних мов. Під час Другої світової війни
працював на будівництві оборонних споруд біля Києва, отримав важке поранення. Після
війни викладав у вишах Харкова, видавав збірки перекладів. Перекладав твори Й. В. Ґете, Р.
Бернса, Л. Керролла, Ф. Шиллера, М. Сервантеса.
Микитенко Оксана (народилася 1955 року) — українська перекладачка та науковиця,
спеціалістка з фольклору, культури і літератури південних слов'ян. Закінчила філологічний
факультет Київського національного університету, доктор філологічних наук. Працює
провідним науковим співробітником відділу зарубіжної фольклористики в Інституті
мистецтвознавства, фольклористики і етнології імені Максима Рильського НАН України.
Перекладала із сербської мови твори М. Павича.
Митрофанов Володимир (1929-1998) — український перекладач. Закінчив романо-
германський факультет й аспірантуру Київського державного університету. Працював
редактором у видавництвах «Молодь» і «Дніпро». З 1978 року завідувач відділу художньої
літератури у легендарному українському журналі іноземної літератури «Всесвіт».
Перекладав твори Марка Твена, Е. Гемінґвея, Т. Майн Ріда, Р. Бредбері. У 1998 році за
перекладацьку діяльність був удостоєний літературної премії імені Максима Рильського.
Павличко Дмитро (народився 1929 року) — український поет, перекладач,
літературний критик і громадсько-політичний діяч. Один із засновників Народного Руху
України, перший голова Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка. Перекладав
твори Данте Аліг'єрі, Ф. Петрарки, Й. В. Ґете, Г. Гейне, Ш. Бодлера, Г. Ібсена та інших.
Перебийніс Петро (народився 1937 року) — український поет, журналіст,
громадський діяч. Перекладацькою діяльністю професійно не займався, але за довге життя
здійснив понад 70 публікацій своїх перекладів у газетах, журналах і антологіях. Перекладав
із болгарської, білоруської, молдавської, грузинської, словацької, чеської, угорської,
естонської та інших мов. Найбільше перекладів з російської, зокрема й вірш А. Ахматової
«Був Ти нещирим у ніжності» («Дал Ты мне молодость трудную»).
Попович Євген (1930-2007) — український перекладач. У 1958 році закінчив
Київський університет, за фахом філолог-германіст. У 1960-ті роки під час пом'якшення
політичних репресій (так звана «відлига») долучився до перекладацької діяльності.
Перекладав твори Франца Кафки (зокрема й оповідання «Перевтілення»), Б. Брехта, Г.
Белля, Е. Т. Гофмана, Г. Гейне, Й. В. Ґете та інших. На початку 1970-х років пережив
заборону на друк через «ідеологічно неправильний» вибір авторів для перекладів. Уважав
перекладацьку діяльність засобом збагачення і утвердження української мови. Завжди
шукав питомо українські слова на заміну калькам з іноземних мов.
Стус Василь (1938-1985) — український поет, перекладач і правозахисник. Активно
протестував проти радянської політики знищення української мови й утисків свободи
слова. Був заарештований у 1972 році і за вироком суду ув'язнений. Покарання відбував у
мордовському і магаданському таборах. У 1979 році повернувся до Києва і став членом
гельсінської групи із захисту прав людини, за що у 1980 році був знову ув'язнений. Помер у
карцері під час сухого голодування. Перекладав твори Й. В. Ґете, Р. Кіплінга, А. Рембо та
інших.
Шовкун Віктор (1940-2018) — український перекладач, письменник і літературний
редактор. Закінчив філологічний факультет Московського державного університету й
аспірантуру при цьому ж факультеті. Знав шість іноземних мов. Працював літературним
редактором у журналі іноземної літератури «Всесвіт», а також професійно займався
перекладацькою діяльністю. Перекладав твори Е. По, Р. Л. Стівенсона, Джорджа Орвелла,
В. Гюго, О. де Бальзака, Ґ. Ґарсіа Маркеса, П. Коельйо та інших.
 ЛІТЕРАТУРА

1. Мещерякова М.І., Теміз Я.В., Халімон Є.В. Зарубіжна література у

схемах і таблицях. 5-11 класи. – Х.: Гімназія; Країна мрій, 2002. – 92с.

2. Ніколаєнко О.М. Особливості вивчення понять теорії літератури в

старших класах. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах. - 2003, № 6.

3. Ніколаєнко О.М., Мацапура В.І. Особливості вивчення понять теорії

літератури у середніх класах. // Всесвітня література в середніх навчальних закладах. -
2003,
№ 11 – 12.

4. Ніколаєнко О.М., Мацапура В.І. Теорія літератури у визначеннях,

схемах і таблицях // Всесвітня література в середніх навчальних закладах. - 2004, № 1.

5. Рада И.Н. «Я, Виктор Мари Гюго, расскажу вам …».// Всесвітня література в
середніх навчальних закладах. - 1997, № 4.