2. Ідея написання «Фауста» прийшла до двадцятирічного Гете на самому початку 70-х рр. 18 ст ..

Але на те, щоб завершити шедевр, у поета пішло більше 50 років.

У період з 1774 по 1775 рр. Гете пише твір «Прафаусте», де герой представлений бунтарем,
бажаючим осягнути таємниці природи. У 1790 р «Фауст» видається у формі «уривка», а в 1806 Гете
закінчує роботу над 1-ою частиною, яку публікують у 1808 р.

Через 17 років поет приймається за другу частину трагедії. Тут Гете розмірковує про філософію,
політику, естетику, природничі науки.

У 1826 Гете закінчує роботу над епізодом «Олена», розпочатому ще в 1799 р. А в 1830 пише
«Класичну Вальпургієву ніч». В середині липня 1831, за рік до своєї смерті, поет завершує
написання цього значимого для всесвітньої літератури твору.

Потім великий поет Німеччини запечатує рукопис в конверт і заповідає відкрити його і
опублікувати трагедію тільки після своєї смерті, що й було зроблено невдовзі: в 1832 друга частина
виходить в 41-му томі Зібрання Творів.

3. Жанр – філософська трагедія, тому що головне у ній не зовнішній хід подій, а розвиток
гетевської думки. За масштабом зображення дійсності, глибиною образів і силою ліризму твір
можна назвати поемою. Глобальність порушених питань дозволяє назвати твір філософською
поемою, а характер конфліктів дає всі підстави говорити про «Фауста» як про поему драматичну
або ж як про поему у драматизованій формі.

4. Тема: сенс людського буття

Ідея: Що є людина на землі – « божественне створіння», яке прагне істини, чи «тварина із тварин».

Фабула трагедії — перша частина — це вічна історія кохання, друга — історія вічності. У першій
частині зображено «мікросвіт» людини, її індивідуальне, особисте життя, друга частина,
«макросвіт», відбиває суспільно-політичне життя людства.

5. Твір має прозору композицію: посвята, пролог на землі (в театрі), пролог на небесах, зав’язка дії
(суперечка між Господом і Мефістофелем), розвиток подій, кульмінація і розв’язка. Друга частина
“Фауста” дуже абстрактна, в ній складно виділити явні структурні композиційні елементи.

Головною особливістю композиції “Фауста” є її багатошаровість, спрямованість на читання з

візуальним представленням того, що відбувається “на сцені”.

6. Перша частина складається з 25 сцен, у другій – 5 дій. Незважаючи на складність п’єси, вона
досить цілісна в смисловому і художньому плані.

7. Сюжет твору не перевантажений подіями. У І частині чітко видно три сюжетні центри: Фауст –
Мефістофель, Фауст – Маргарита, Фауст – Вагнер. Композиційні зв’язки між ними здійснюються
введеними в дію другорядними персонажами (алегоричні та міфологічні образи).

8. У ІІ частині увага автора зосереджена на втіленні ідей. Сюжет не має єдності. Різноманітні теми
втілюються в 5 діях.
Дія І змальовує в діалогах картини занепаду, кризи феодальної монархії. Сатирично
замальовується правляча верхівка.

У ІІ дії – задум викликати до життя Гелену Прекрасну як зразок вічної краси. В лабораторії
створюється істота Гомункул, який супроводжує Фауст у його пошуках шляхів до прекрасного, але
розбивається і гине.

В ІІІ дії розповідається про одруження Фауста з Єленою Прекрасною. Народжений син Евфоріон
гине (дух поезії). Людина створена для земного, а краса – лише ілюзія.

В ІV дії Фауста не привабила слава воєначальника.

В V дії Фауст підбиває підсумок життя. Він пересвідчується в цінності реального буття і діяльного
життя людини.

9. Проблематика трагедії:

проблема пошуку людиною сенсу буття та сили людського розуму (головна проблема твору)

проблема співвідношення віри і безвір’я, добра і зла, любові і ненависті

проблема людського щастя

проблема свободи життєвого вибору людини, суспільного та духовного призначення людини

10. Фауст – головний герой, який шукає істину, злиття з природою. Він є філософом, лікарем,
правником, богословом. Селяни люблять та поважають Фауста, бо він лікує їх. Фауст прагне
найбільше в житті істини.

Мефістофель – „Я – тої сили часть, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого”. Функція його
образу – моральне випробування людини. Перший раз з’явився Фаусту в образі чорного пуделя.

Маргарита (Гретхен) – щира та невинна дівчина, в яку закохується Фауст. Після смерті матері,
загибелі брата, вбивства новонародженої дитини дівчина опиняється у в’язниці. Коли Фауст
пропонує дівчині втекти, вона відмовляється, бо вважає, що заслуговує кари за скоєне.

Вагнер.