1.

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ

Історія написання «Фауста» Гете досить цікава, адже письменник писав її з 1774 по 1831. Трагедія є найбільш
відомою історією життя реального середньовічного персонажа — героя німецьких міфів і переказів доктора
Йоганна Фауста.

Історія створення «Фауста» Гете Фігура Йоганна Георга Фауста, реально жившого в 16 столітті в Німеччині
доктора, цікавила багатьох поетів і письменників протягом довгих століть. Відомі численні народні легенди і
перекази, які описують життя і діяння цього чорнокнижника, а також десятки романів, поем, п’єс і сценаріїв.

Ідея написання «Фауста» прийшла до двадцятирічного Гете на самому початку 70-х рр. 18 ст .. Але на те, щоб
завершити шедевр, у поета пішло більше 50 років. Воістину, над цією трагедією автор працював протягом
практично всього свого життя, що саме по собі надає цьому творові значимість, як для самого поета, так і для
всієї літератури в цілому.

У період з 1774 по 1775 рр. Гете пише твір «Прафаусте», де герой представлений бунтарем, бажаючим
осягнути таємниці природи. У 1790 р «Фауст» видається у формі «уривка», а в 1806 Гете закінчує роботу над
1-ою частиною, яку публікують у 1808 р.

Першій частині притаманні уривчастість, чіткість, вона розбита на цілком самодостатні сцени, в той час як
друга буде сама композиційно являти собою єдине ціле.

Через 17 років поет приймається за другу частину трагедії. Тут Гете розмірковує про філософію, політику,
естетику, природничі науки, що робить цю частину досить непростий для сприйняття непідготовленим
читачем. У цій частині дана своєрідна картина життя сучасного поетові суспільства, показано зв’язок
сьогодення і минулого.

У 1826 Гете закінчує роботу над епізодом «Олена», розпочатому ще в 1799 р. А в 1830 пише «Класичну
Вальпургієву ніч». В середині липня 1831, за рік до своєї смерті, поет завершує написання цього значимого
для всесвітньої літератури твору. Потім великий поет Німеччини запечатує рукопис в конверт і заповідає
відкрити його і опублікувати трагедію тільки після своєї смерті, що й було зроблено невдовзі: в 1832 друга
частина виходить в 41-му томі Зібрання Творів. Цікавий той факт, що в трагедії Гете доктор Фауст носить ім’я
Генріх, а не Йоганн, як його реальний прототип.

2. / 4 Жанр произведения и его структура. Роль прологов.

Жанр «Фауста» визначити важко, бо в ньому співіснують ознаки різних жанрів: «Пролог на небі» має риси
середньовічної містерії; сцену появи Фауста в кімнаті Маргарити написано як ліричний етюд; стосунки
Мефістофеля і Марти змальовано в стилі німецького шванка (жанр міської середньовічної літератури
сатирично-дидактичного характеру); Авербахів склеп, де розважається веселе товариство, і відьмина кухня
— відверто комічні й реально-побутові сцени; останні хвилини життя Маргарити в сцені у в’язниці зображено
засобами трагедії. Трагедією назвав свій твір і автор, літературознавці ж визначають «Фауста» як драматичну
поему або як філософсько-ліричну трагедію.
Проблемним залишається й питання про стиль «Фауста». У сучасній літературознавчій науці вважається, що
стиль цього твору не піддається чіткому визначенню. Не можна беззастережно стверджувати, що трагедія
Гете створена за законами класицизму, романтизму чи реалізму. Її відзначає художній універсалізм, бо твір
має різні стильові елементи: перша частина «Фауста», де зображено мікросвіт, написана загалом у
реалістичній манері, у другій частині автор вдається до романтичної, умовної форми, широко
використовуючи алегоричні та символічні засоби зображення.
Композиція трагедії порушує класицистичний канон трьох єдностей. Гете використав у ній свій улюблений
принцип вільної композиції, коли твір нагадує ланцюг самостійних, замкнених у собі елементів. Трагедія
починається трьома прологами. Перша її частина складається з 25 сцен, друга має чіткішу зовнішню структуру
— складається з п’яти дій. Час, протягом якого відбуваються події трагедії,— 3000 років, від Троянської війни
до XVI століття. До того ж перша частина має багато рис сучасного авторові життя, а у другій події
розгортаються на великому просторі протягом кількох століть. Про життя головного героя розповідається в
двох часових планах — ретроспективно і в теперішньому часі. Побутові сцени поєднуються з фантастичними
та історичними, а епохи вільно заступають одна одну.
3. Основная тема «Фауста» и способы е развития. Этапы поисков Фауста: философские,
эмоциональные, социальные аспекты. Фауст и Вагнер. Функции женских образов. Мефистофель и его
роль в сюжете.

У 1839-1840 роках Вагнер почав складати симфонію «Фауст» за мотивами однойменного твору Йоганна
Вольфганга Гете. Імпульс для цієї роботи був частково пов'язаний з враженнями від симфонії Гектора
Берліоза «Ромео і Джульєтта». Вагнером була написана перша частина, відповідна самотності Фауста в своїй
келії; збереглися також начерки для другої частини, «Гретхен». Далі цього робота над симфонією не пішла, і в
1843-1844 рр. Вагнер переглянув матеріал, розширивши вже написану частину за рахунок музичного
матеріалу, що призначався для наступних частин, і оформивши твір як концертну увертюру. Прем'єра
увертюри відбулася 22 липня 1844 року в Дрездені, оркестром керував автор. Остаточна редакція увертюри
відноситься до 1855 році, вона вперше прозвучала 23 січня цього року.

Жіночі образи в поемі Гете «Фауст» грають важливу роль. Спочатку Фауст закохується в Маргариту, але
гріховна зв'язок з нею має трагічний кінець. Другий важливий жіночий образ - це Олена. Вона є втіленням
краси, естетичним ідеалом. Ця дівчина, знайома нам з давньогрецької поеми «Іліада», дуже зацікавила
Фауста. Вчений побажав, щоб вона ожила для нього. Це було не просто зробити, адже язичницький античний
світ мало доступний навіть для містичних сил. Однак Олену вдалося відродити, і вона зустрічається з Фаустом
в якійсь альтернативній реальності. Дівчина не піддається містичним чарам, але потрапляє під вплив
бунтівного Фауста. Вони укладають законний шлюб, від якого народжується хлопчик незвичайної краси. Так
з'являється Евфоріон, відомий як персонаж давньогрецьких міфів, у якого ідеальна зовнішня краса
поєднується з бунтівним внутрішнім світом.
Гете вирішує ввести в трагедію образ давньогрецької красуні Олени Прекрасної, бо віг вірив у силу
гармонійної краси, яка повинна врятувати світ. Такий ідеал був в епоху Античності. Зв'язок Олени і Фауста - це
спроба автора з'єднати два світи: Античність і Середньовіччя. Естетичний ідеал Античності і романтичні
ідеали Середньовіччя - ось та формула щастя, про яку мріяв Гете.
Вона стає для нього символом абсолютного ідеалу, про який стільки мріяв герой. Однак союз з античної
красунею приносить йому лише тимчасове духовну насолоду. Фауст укладає законний шлюб з Оленою,
однак незаконна любов з Маргаритою була сильнішою. Олена - ідеал краси, але іншої епохи, зрозуміти яку
складно навіть вченому Фаусту. Маргарита навпаки зрозуміла і близька нашому герою. Олена викликає
захоплення, відчуття тріумфу від володіння нею. Але до неї герой не відчуває справжньої любові, як до
Маргарити.