ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра соціальної медицини, громадського здоров`я та медичного права

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ЛЕКЦІЇ

для студентів 1 курсу медичного

та 1, 3 курсу стоматологічного факультетів

з дисципліни «Історія медицини»

Тема 2: «Медицина Стародавнього Світу».

для підготовки фахівців другого (магістерського)

рівня вищої освіти галузі знань 22 «Охорона
здоров’я» за спеціальностями 222 «Медицина» і
121 «Стоматологія» кваліфікації освітньої
«Магістр медицини» і «Магістр стоматології»
кваліфікації професійної «Лікар» і «Лікар-
стоматолог»

Укладач: доц. Шальнова-Козаченко О. В.,

Затверджено:
на методичній нараді кафедри
«____»______________ 20___ р.
Протокол № ____ .

Зав. кафедрою______________
(підпис)
доц. Г.В. Пучкова

Одеса – 2020
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

Тема лекції 2: «Медицина Стародавнього Світу» — 2 год.

1. Актуальність теми:
При розгляді матеріалів лекції використовується принцип історизму: зв’язок,
наступність теоретичних пізнань і практичних прийомів в галузі гігієни і медицини,
накопичених людством в докласовий період, вплив їх на розвиток нових уявлень
про причини хвороби і їх лікування в першому класовому суспільстві
(рабовласницькому) підкреслюється на прикладі розвитку медицини в
Стародавньому Єгипті, Вавілоні і Ассірії, Індії, Китаї.
Студенти вивчають деякі експериментальні методи, які почали виділятися з
загальномедичних знань: в анатомії людини (бальзамування і розчин трупів).
Матеріали лекції сприяють розвитку у студентів усіх аспектів світогляду:
 викладаються шляхи і засоби вивчення “традиційних” галузей
медицини, які виділились в цей період історії людського суспільства, визначаються
їх цілі і задачі; матеріали співвідносяться з сучасними уявленнями: виділяються
раціональні моменти, які дійшли до нашого часу з давнини;
 ставиться акцент на загальнолюдських цінностях, які не змилились
протягом багатьох віків.
Загальноосвітнє значення має розгляд усіх 5-ти основних питань теми.
Поширюються всі аспекти світогляду студентів: викладаються шляхи і способи
пізнання «старих» галузей медицини, розкриваються їх цілі і задачі, виділяються
загальнолюдські цінності періоду, які мають значення і в наш час. Особливе місце
при цьому займають проблеми єдиної науки натурфілософії, як родоначальниці
медицини; впровадження експерименту в анатомію людини і фізіологію людини
стародавніми медиками і зародження наукової медицини; становлення медичних
знань і медичної практичної діяльності в окремих країнах Стародавнього Сходу;
характерні риси і досягнення медицини рабовласництва на Сході. Студенти
вивчають філософські течії, що тільки-но зародилися, матеріалізмом та ідеалізмом і
їх представниками; особливості рабовласництва в Стародавній Греції, Александрії і
Стародавньому Римі; розвитку медицини і її характерних рис в цих країнах і містах-
державах; життя і творчого спадку найвидатніших медиків античності.
В плані професійної спрямованості виділяються раціональні теорії, методи
діагностики, профілактики і лікування ряду хвороб стародавніми медиками країн
Сходу в період рабовласництва.
При викладенні матеріалів лекції студенти знайомляться з методами вивчення
описової анатомії і фізіології людини.
З позицій історичного підходу до оцінки всіх явищ в медицині (виникнення
теорій патології: гуморальної, солідарної; виникнення і вдосконалення методів
діагностики, профілактики і лікування хвороб в клінічній медицині; становлення
гігієнічних знань) прослідковується зв’язок, наступність знань і практики в
медицині, накопичених в докласовий період, які вдосконалюються у
рабовласницькому суспільстві (першому класовому суспільстві).
Питання етики і деонтології лікарів країн античності, основні теорії патології,
які заклали основи майбутнім науково-медичним теоріям, підходи до профілактики і

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 2

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

лікування хвороб давніми — ці знання набуті з даної лекції мають професійну

спрямованість.
2. Цілі заняття:
2.1. Навчальні цілі:
 знати особливості рабовласницького ладу в країнах Стародавнього
Сходу, в Стародавньої Греції, Александрії і Стародавньому Римі;
 розуміти інтерпретування основних історичних та медичних подій
Стародавнього Сходу та Античності;
 знати особливості шляхів розвитку медичних знань і медичної
практичної діяльності в Стародавньому Єгипті, Вавілоно-Ассірії, Індії, Китаї; в
Стародавньої Греції, Александрії і Стародавньому Римі; джерела вивчення;
 вміти виділити характерні риси розвитку медицини на Стародавньому
Сході, в Стародавній Греції, Александрії і Стародавньому Римі періоду
рабовласництва;
 знати діяльність, пріоритети вчених Александрійського періоду, які
внесли експеримент в анатомію, фізіологію людини і тим самим поклали шлях до
наукового медичного знання;
 вміти аналізувати досягнення медицини Стародавнього Сходу та країн
Античності та причинний зв’язок їх з рівнем розвитку суспільства, культури, науки
народів.
2.2. Виховні цілі :
 для розуміння ролі історії медицини Стародавнього Світу познайомити з
загально-історичною характеристикою періоду;
 для опанування шляхів розвитку стародавньої медицини висвітити
характерні риси медицини Стародавнього світу, досягнення, джерела її вивчення;
підкреслити зв’язок цих досягнень з рівнем розвитку загальної духовної культури;
 для розуміння напрямків розвитку медицини акцентувати увагу
студентів на зміну етіологічних теорій про причини хвороб в залежності від
розвитку течій натурфілософії;
 для опанування етико-деонтологічними принципами медицини періоду
Стародавнього Світу особлива увага приділяється їм в стародавніх медичних
першоджерелах, законодавчих документах; наводяться приклади життя і діяльності
найвеличніших лікарів рабовласницькогоі Сходу, обоготворених в наступні періоди
розвитку людського суспільства; а також країн Античності; приклади життя і
діяльності найвидатніших представників медицини і філософії Стародавньої Греції
(Гіппократ, Платон та інш.), Александрії (Герофіл, Еразістрат), Стародавнього Риму
(Лукрецій, Асклепіад, Цельс та інш.) вчать майбутніх лікарів наполегливому
пізнанню медичної науки; правильному розумінню взаємовідносин лікар — хворий,
лікар — колеги, лікар — родичі хворого, лікар — суспільство (з урахуванням
особливостей рабовласницької суспільно-економічної формації, наявності
антагоністичних класів).

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 3

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

3. План та організаційна структура лекції.

№ Основні етапи лекції та їх зміст Цілі у Тип лек- Розп

№ рівнях ції, оділ
п/ абстракц оснащен часу
п ії ня

1 2 3 4 5

1. Підготовчий етап I Проблем 5%

на
Визначення навчальних цілей. комбінов
Забезпечення позитивної мотивації. ана
2 8
2. Основний етап II 80 %

3 Викладення лекційного матеріалу.

3.
План:

1. Загальна характеристика періоду

Стародавнього Світу; хронологія і періодизація.
2. Зародження і розвиток натурфілософії;
течії; зв’язок з медициною.
3. Медицина Стародавнього Світу в
рабовласницьких державах Стародавнього Сходу
та Античності.
4. Медична етика давніх.
5. Значення медицини Стародавнього Світу.

1
4 Заключний етап III 5,0%
4
4. Резюме лекції, загальні висновки. Список
5. Відповіді лектора на можливі запитання. літерат.,
6. Завдання для самопідготовки студента. питання,
завдання.

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 4

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

4. Зміст лекційного матеріалу :

– текст лекції :

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕРІОДУ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ;

ХРОНОЛОГІЯ І ПЕРІОДИЗАЦІЯ.
Хронологічні рамки Стародавнього Світу становлять з V тис. до.н.е. до V ст.
н.е. Ознаками розвитку суспільства, зміни первісно-общинного ладу
рабовласницьким були такі:
1) поділ труда, що призвів до удосконалення знарядь виробництва,
нарощуванню умінь і знань в окремій області, як наслідок — розвиток
продуктивних сил, нагромадження і присвоєння залишків виробництва;
2) величезна кількість безправних живих знарядь виробництва — рабів. Перша
класова формація, рабовласництво, уможливило в крупному масштабі поділ праці
між землеробством і промислом і таким шляхом створило умову для розквіту
культури Стародавнього Світу — для грецької культури. Без рабства не було б
грецької і римської держав, їх культури, науки, а без цього фундаменту не
можливим було б існування сучасної Європи.
Населення першої класової формації складали вільні громадяни і раби. Вільні
— це великі землевласники і рабовласники, а також і дрібні виробники — селяни,
ремісники. Особливе місці серед вільних займають жерці — служителі культу,
храмів. Таким чином, при рабовласницькому ладі, угрунтованому на гнобленні
людей, створилися умови для більш інтенсивного розвитку продуктивних сил, ніж у
первіснообщинному: відбувся поділ праці, її спеціалізація, виникли ремесла,
виділилися ремісники-професіонали, зокрема й лікарі. Це зумовило розквіт
культури Стародавнього світуйа медицини в цілому.
В цей час виникають ранні цивілізації, серед ознак яких наступні: поява міст,
держав; розвиток мистецтва, архітектури (монументальні споруди); інтенсивна
економіка, в тому числі торгівля; виділення ремісників-спеціалістів; зародження
писемності та протонауки. Серед перших ранніх цивілізацій: в Месопотамії та
Давньому Єгипті (ІV – ІІІ тис. до н.е.), Давній Індії (ІІІ тис. до н.е.), Східному
Середземномор’ї (ІІІ – ІІ тис. до н.е.), Давньому Китаї (ІІ тис. до н.е.), Америці (І
тис. до н.е.).
На Давньому Сході в V – IV тис. до н.е. виникають у долинах рік перші
держави. Кліиматичні умови сприяли розвитку землеробства, що визначало осілість
— осілий спосіб життя (на відміну від кочового, пов’язаного зі скотарством): Давній
Єгипет — долина Нілу, Давня Індія — Інду і Гангу, Вавилон — Тигру й Ефрата,
Давній Китай — Жовтій ріки. Розвиток їх був повільним, переважали натуральне
господарство, мінова торгівля, політичний устрій — деспотична монархія (фараон,
імператор). Велике значення відігравала жрецька аристократія. Храми володіли
землями, рабами і т.д.
Шумерийське царство у Межиріччі, згодом — Вавилон, Ассирія. У IV тис. до
н.е. виникає писемність, спочатку у виді клинопису: Закони царя Хаммурапі (1792 –

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 5

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

I750 рр. до н.е.) включають 330 параграфів, 215 – 225 — медичного змісту;
бібліотека царя Ашшурбанипала (668 – 626 рр. до н.е.) — це кілька тисяч обпалених
глиняних табличок, біля I тис. — медичного змісту.
Давня Індія пережила такі три періоди: хараппської цивілізація (культура міст:
Хараппа, Мохенджо-Даро, Чанху-Даро) з чітким плануванням, санітарно-
теяхнічними спорудженнями;басейнами; ведійський (розвиток давньоіндійські
філософські вчення — індуїзм, буддизм, йога тощо, відбиті у священних книгах —
ведах. «Ригведа», «Самаведа», «Яджурведа» та «Атхарведа» містять і медичні
відомості; класичний — це час найвищого розвитку культури, науки. З VI ст.
виникає і розвивається буддизм. Цей період пов’язаний з розквітом медицини.
Найвідоміші медики Давньої Iндії — Дживака (VI – V ст. до н.е.), Чарака (II ст.
н.е.), Сушрута (IV ст. н.е.)
Ієрогліфічна писемність ( із середини II тис. до н.е.), шовківництво, винахід
порцеляни, паперу (1 ст. до н.е.), компаса, пороху — це лише частина досягнень
древнекитайской цивілізації.
Давня Греція пережила періоди: крито-микенский (егейський), передполісний,
архаїчний, класичний, елліністичний. Найвищий розквіт мистецтв, науки, філософії,
медицини (У в. до н.е.) — період життєдіяльності видатних філософів, істориків,
медиків: Демокрита, Геродота, Сократа, Платона, Аристотеля, Гіппократа.
Уперше прийоми точного пізнання природи ми бачимо в греків
Александрійського періоду.
У Давньому Римі виникає державна медицина, створюються системи
Асклепіада, Цельса, Галена.
Iсторична грань між Стародавнім Світом і Середньовіччям, рабовласницькою
і феодальною формаціями — це 476 р. н.е. — рік падіння Рима. Зародження
християнства — це фактор величезного значення для подальшого розвитку
світогляду і соціально-політичного, культурного життя Середньовіччя.

2. ЗАРОДЖЕННЯ І РОЗВИТОК ПРИРОДНИЧО-НАУКОВОЇ ДУМКИ

НАТУРФІЛОСОФІЇ; ТЕЧІЇ; ЗВ’ЯЗОК З МЕДИЦИНОЮ.
За кілька тисячоріч до н.е. у народів Давнього Сходу виникають зачатки
наукових знань про природу. Початки вони ведуть від стихійного реалізму
первісних людей.
У Давньому Вавилоні, Єгипті основне значення приділяють рідинам
организму (кров, жовч, слиз).
Стародавня Індійська філософія становить складну суміш різних поглядів, в
яких вбачаються як матеріалістичні, так і ідеалістичні тенденції. Здебільшого в
основі цих поглядів лежить уявлення про світову душу, яка в процесі саморозвитку
спонукає основу всього сущого — першоматерію — до створення матеріального
світу, зокрема й людини. Душа людини безсмертна, тіло — лише зовнішня оболонка
душі, яка е часткою світового духу, але дуже прив’язаною до земного існування,
тому людина за своєю природою недосконала.

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 6

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

За вченням Сушрути з Давньої Iндії («Аюрведа») — першоелементів 4. Цікава

ідея взаємоперетворень — «з крові ― м’ясо, з м’яса — клітковина, із клітковини ―
кісти, з них — мозок.
Китайські філософи визначають п’ять основних елементів, що складають
Макркосмос ― Всесвіт, природу і мікрокосмос — людину: земля, вода, вогонь
(символ тепла), дерево (рослинний початок), повітря. У навчанні «у-син», додатково
― метал. Земля, вода, рослина, вогонь попадають в організм із їжею, у шлунку їжа
підготовляється до переварювання, тонкі кишки перетворюють її в хилус, пo
каналам він потрапляє в серце, там перетворюється в кров. Ця кров нерушійна,
холодна, густа, важка, чорна, змінюється в легенях: під дією повітря стає гарячою,
легкою, світлішою, несе харчування всім органам.
Поширене вчення про протилежні початки: «ян» ― сильне (повітря), «инь» ―
слабке (першокров).
Основні положення вчення натурфилософів з Мілета (Фалес, Анаксимен,
Анаксимандр, Левкипп:
1) в основі всіх речей ― «першоматерія», ніким не створена, існує споконвіку;
за Фалесом — вода, Анаксименом ― повітря, Анаксимандром — абстрактний
«апейрон»;
2) головною властивістю матерії є рух (Левкипп), як властивість самої матерії;
немає руху без матерії, матерія існує тільки в русі;
Алкмеон Кротонський (кінець VI – початок V ст. до н.е.) вчив, що організм —
це єдність протилежностей. Ці положення склали основу вчення Гіппократа, його
принципам і методам лікування.
В матеріалістичній філософії Демокрита (460 – 360 рр. до н.е.) з’являється
поняття «атом», з атомів складається матерія; їх з’єднання і роз’єднання створює
розмаїття єдиної природи, яка знаходиться у вічному русі. Солідарна теорія
патогенезу хвороб Асклепіада (128 – 56 рр. до н.е.) — це прояв идей філософів-
атомістів.
Школа Піфагора із Самоса (571-497 р. до н.е.) — це философія математика.
Він визначив основним елементом ― число, вірив у переселення душ.
Платон (427 – 347 рр. до н.е.) ― за його системою об’єктивного ідеалізму.
поняття ― це вічні істини, продукт мислительної діяльності Вищого Розуму, що
править за допомогою душ, яким підлеглі сили (розумова, зігрівальна, що харчує),
які виявляються в діяльності першоелементів: вогонь, повітря, земля, ефір. У тілі
людини вони знаходяться у вигляді щільних часток (кістки, м’язи, органи і т.д.) і
волог (кров, слиз, жовч). Природа людини двоїста, «не лікуючи дущу — не зцілиш
тіло», ― вчить Платон.
Арістотель (384 – 322 р. до н.е.) — представник метафізики, астрономії,
зоології, природничої історії, порівняльної анатомії тварин, фізіології, медицини,
психології, логіки, етики, риторики. Найуніверсальніш голова. У вченні Аріистотеля
— заперечення «вічного розуму», матерія — первинна. Душа невіддільна від
матерії, породжена її рухом. Встановив факт еволюційного розвитку природи,

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 7

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

визначив доцільність будівлі організму прагненням його до якоїсь мети, створив

вчення про «ентелехії» — устрімління природи до досконалості.
3. МЕДИЦИНА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ В РАБОВЛАСНИЦЬКИХ ДЕРЖАВАХ
СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ ТА АНТИЧНОСТІ.
1. Існування і розвиток народної і жрецької (храмової) медицини.
Народна — основна. Заняття медициною виділяються з числа сстальнух
професій. Народная медицина — професійна, є ремісничою, емпірична, передача
знань — у «сімейних школах», таємниці лікування обумовлюється природним
економічним інтересом: народна медицина — платна.
Жрецька розвивається в храмах богів лікування (язицька — багатобіжжя,
боги заступники діянь людини). Жрецька медицина — професійна, емпірична, із
зачатками наукової, тому що відбувається узагальнення даних практичної
медицини, аналіз у перших наукових працях з медицини, виникають медичні школи
при храмах. Релігія розвивається пізніше емпіричної медицини: аналіз медичних
творів давніх (наприклад — давньоєгипетських папірусів) свідчить, що, ніж далі час
написання праці, тим більше в ньому реалістичного, чим ближче — тим більше
містики, філософо-теологічних обґрунтувань, пояснень.
Храми богів лікування (у Греції — Асклепій, по переказі — син Аполлона,
врятований батьком із чрева убитої матері шляхом кесарева розтину, відданий у
навчання кентавру Хірону, що став вправним лікарем, потім обожненим. Звідси —
«асклепійони» — приміщення при храмах — перші зародки лікувальних установ)
будувалися поруч з цілющим джерелом, у квітучій місцевості, були чудовими
архітектурними спорудженнями. Розкопки храму Асклепія в Епідаврі, дозволили
вченим установити, що в центрі храму знаходилася скульптура бога Асклепія з
золота і слоновой кістки. Її автор Фрасимед Паросский зобразив бога лікування, що
сидить на троні в оточенні священної тварини — золотої змії, що піднімається до
лівої руки і собаки, що лежить праворуч від бога.
Одна з трьох обов'язкових складових частин асклепійона (храм, джерело,
абатон) — була довга крита галлерея уздовж із»йны храму — абатон. В Епидавре
її довжина складала 74 метра. Здесь хворі проводили «священну ніч».
Kpei строго стежили за чистотою святилища і його відвідувачів. Кожен
пришедший туди повинний був самим ретельним образом вимитися у водах
«священного джерела». Усі, связаннее з народженням і смертю, як «нечисте», у
храм не допускалося». Смертельно хворі безжалісно виганялися за межі священней
огорожі.
З наближенням ночі запалювалися вогні численних лампад, Жрець робив
вечірню службу, усі хворі занурювались в «інкубаційні» (чи «священні») сни. Уява
хворих побачивши пишнотах будинків, творів мистецтва, таємничості і
театральності релігійних обрядів, значних фігур жрецов у білих одягах, палінь
пахощ, серед яких - одурманюючі наркотичні засоби, надзвичайно розігрувалося.
Віра в зцілення була чрезв&яайной, Тлумачення (пояснення) снів складало основу
жрецької медицини. Главнши лікувальними засобами були різні форми
водолікування, холодні омнввния, масаж і гямнастика. Є окремі згадування про ліка,
запозичені?! иэ народної медицини, але» в основному, лікарська терапія не
Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 8
Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

застосовувалася. Операції також проводилися вкрай рідкаі, лише дрібні хірургічні

втручання, що жрець міг проводити в сплячого, одурманеного айрением.
Проснувшийся не сумнівався, що операція проведена сдмим Богом.
Психотерапевтичний вплив, своєрідний гіпноз (Гіпнос — бог сну давніх
греків) — основа жрецької медицини, поряд з раціональними фізичними,
природними, методами.
Жрецька медицина була платною. Описано випадки колосальних грошових
винагород храмам. Часто замість грошей хворі приносили в храм зображення свого
тіла чи зцілених частей, зроблених з мармуру, срібла чи золота, великих і малих
розмірів, вони знайдені в Эпидавре у великій кількості.
Античні автори згадують про існування в Давній Греції більш ніж 300
асклепійонів, але самим величним, куди прагнули всі імущі, було святилище в
Епідаврі.
При храмах готувались лікарі-жерці. Навчання тривало 10 років і більше. У
Мемфісі, Геліополісі, Сапсі — Єгипет) більш ніж за 3 тис. років до н.е. при храмах
існували школи для підготовки лікарів. За 600 років до н.е. ці школи стали приймати
іноземців, зокрема, греків.
Давньоєгипетські медичні папіруси — писемні пам’ятки жрецької медицини
— свідчать про ранню спеціалізацію. Так папірус Имготепа (обожнений лікар,
архитектор східчастої піраміди фараона Джосера — III тис. до н.е., присвячений
травматології — самої давньої галузі хірургії (опис травм несумісних з життям, при
описі травм хребта з ураженням спинного мозку, указується на випадання тих чи
інших рухових чи чуттєвих функцій. Кахунский (знайдений у м. Кахун)
присвячений жіночим хворобам). Папірус Сміта (знайдений у Луксорі) присвячений
хірургії, лікуванню ран; анатомії; а папірус Еберса (знайдений у Фівах) —
захворюванням вроздріб тіла, Ліки* веденню. Обоє складені за 1550 років до н.е.
Папірус Бругша (ок. 1450--1350 р. до н.е.) найдраевній документ з педіатрії, трактує
про здоров’я матері і дитини, про хвороби дітей. Відомий і ряд інших папірусів,
написаних пізніше (1200-1300 рр. до н.е.).
2. Народна і жрецька медицина Древнього світу дають початок світської,
пофесійної медицини, що створила напрямок в науці. Особливо відомі в Древній
Греції Кротонська, Книдська, Коська школи. З останньої вийшов великий лікар —
Гіппократ II Великий Коський (460 – 377 рр. до н.е.). Кротонська досягла свого
розквіту в VI ст. до н.е. Видатний представник її Алкмеон Кротонський.
Сформовано уявлення про організм, як єдність протилежних початків, хвороби, як
порушення цієї єдності, а лікування із спрямуванням на відновлення рівноваги.
Книдська школа приділяє основне значення діагностиці, розробляючи й
описуючи ряд прийомів (зокрема, вислуховування вухом грудної клітки),
систематизації хвороб, терапії.
Коська школа. Розквіт припав на кінець V – початок IV ст. до н.е. і пов’язаний
з ім’ям Гіппократа. Полемікацих двох шкліл основним пунктом мала те, що
представники другої, як засновники клінічної медицини, повставали проти
дроблення хвороб, перебільшення значення діагнозу, механістичного підходу до

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 9

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

хворого, наполягали на єдності і цілісності організму. Головне, на їх думку, не

діагноз, а загальний стан хворого, лікування самого хворого в його індивідуальності
і прогноз, тобто результат хвороби. У XIX столітті видатний клініцист, творець
російської клінічної медицини, М. Я. Мудров, доводив, що «лікування складається
ні в лікуванні хвороби, ні у лікуванні причин», а — «у лікуванні самого хворого».
3. У містах-державах Давньої Греції виникають суспільні школи з
підготовки лікарів, з’являються лікарі - викладачі - ятроліпти (грецьке «ятрос» —
лікар). Навчання в школах безкоштовне. З’являються особливі, муніципальні лікарі,
для бідних, зобов’язані лікувати безкоштовно. У централізованій воєнізованій
державі — Давньому Римі, появляються державні школи по підготовці лікарів (III
ст.), готуються численні лікарі легіонів, цирків, гимнасий тощо. З’являються
валетудінарії ― військові госпіталі.
4. Медицина Древнього Світу носить класовий характер. По-різному
суспільне становище лікарів багатих і лікарів для бідних, різна плата за лікування і
відповідальність у випадку невдалого лікування.
У Законах Хаммурапі відзначається плата за лікування ока вільного
громадянина в 10 сиклей срібла, але лікування ока вільноотпущенника коштує вже 5
сиклей, раба — 2 сикля; лікування «нутрощів» ― 5 сиклей § 215 – 217; § 221 – 223);
у випадку смерті, чи ушкодження ока ― «лікарю повинні відсікти руки»; при смерті
раба ― відшкодування: «віддати раба за раба», а при втраті ним ока ― сплатити
половину вартості раба (§218-220). Річна плата за гарний будинок складала 5 сиклей
срібла, а денний виторг ремісника —1/30 сиклей срібла»
5. Найважливішою характерною рисою медицини Древнього Світу є
виникнення перших медичних теорій, наукових систем, що включали вчення про
етіологію і патогенез хвороб, принципи і методи лікування, профілактики, тісно
зв’язаних із загальнофілософськими системами, що є їхньою деталізацією,
розвитком в області медицини.
З цих систем — найважливіші — вчення Гіппократа (460 – 377 рр. до н.е.),
Асклепіада (128 – 56 рр. до н.е.), Галена (131– 201 рр. н.е.); заслуговують інтересу
погляд пневматиків, а також діяльність лікарів вчених Давньої Індії (Чарака, II ст.
н.е.; Сушрута); Давнього Китаю (Хуа То, 141 – 206 рр.н.е.; Бянь-Цзяо, V ст. до н.е.),
Античного Світу (Герофіл, ск. 300 р. до н.е., Еразістрат — у 280 р. до н.е., Цельс (30-
35 рр. до н.е. – 40-45 рр. н.е.); Соран Ефеський (II ст. н.е.)).
У вченні «батька медицини» Гіппократа (460 – 370 рр. до н.е.) знайшло
вираження систематизоване навчання давніх про причини хвороб:
1) різкі коливання клімату, невідповідність його природі людини; шкідливості
води, ґрунту, вітрів ведуть до різних хвороб у різних типів людей;
2) шкідливості способу життя, побуту, праці, харчування, порушення
особистої гігієни, соціальні фактори.
Перше систематизоване навчання этиопатогенеза хвороб, створене
Гіппократом (гуморальна теорія етіопатогензу), тому що основними складовими
організму він вважав рідини (рідина ― «гумор»): кров, слиз, жовта і чорна жовч. На

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 10

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

його думку, їх кількісні і якісні зміни під впливом зовнішних природних сил
складають основу патогенезу хвороб.
Друга система поглядів на причини і розвиток хвороб Давнього Світу
належить Асклепіаду (128 – 56 рр. до н.е.), послідовнику атомістичного вчення:
людський організм складається з атомів. Атоми їжі і повітря, проникаючи в
організм, рухаються по невидимих каналах (порам). Якщо атоми гарні,
урівноважені, двидутся безперешкодно, розташовуються в тканинах правильно, то
організм здоровий. Причини хвороб ― це порушення правильного розташування
атомів, змішання рідких і газоподібних атомів, їхній застій, що приводить до зміни
щільних частин організму: тканин, органів. «Щільний» ― «solidus». Звідси — назва
теорії Асклепиада: солідарна теорія етіопатогенезу.
Третя система поглядів на причину хвороб ― вчення про «пневму»
(«повітря», «подув»; «рушійний початок у природі взагалі». Народи Давнього
Сходу, у яких зародилося це вчення, думали, що «рушійний початок» міститься в
повітрі, найважливішому з 4-х першоелементів природи; повітря, вогонь, вода,
земля. «Пневма» з легень попадає в серце, кров, і її струмом розноситься по всьому
тілу. В серці зігріває, у печінці харчує, у мозку дає здатність почувати і мислити.
Надлишок чи недолік «пневми», її неправильний, затриманий рух веде до хвороб.
Під впливом шкідливостей їжі, клімату, порушень гігієну властивості пневми
можуть змінитися, вона «загніває», веде до загнівання крові, органів, організму.
Вчення про пневму розроблено Платоном (428 – 374 рр. до н.е.). В Еразістрата
(II ст. до н.е.) «пневма» перетворюється у «життєвий дух». Вчення про пневму
обумовлює широке застосування в медицині давніх блювотних, проносних, клізм,
сечогінних, потогінних засобів, кровопускань, трепанацій.
На думку пневматиків, що трансформували поняття «пневма» до поняття
«божественна душа», причини хвороб у карі богів, а тому зціляти може віра,
молитви, обряди, музика і т.п. Ліки і методи діють лише додатково.
Медицина в країнах Стародавньої Месопотамії (Шумер, Вавилон. Ассирія).
Історичний розвиток географічного регіону. За дві тисячі років до нашої ери в гирлі
Тигру і Євфрату утворилось Вавилонське, а потім Ассирійське царство. Джерела
інформації про розвиток медичних знань. Винайдення клинопису. Два напрями в
медицині Месопотамії. Давньошумерські медики. Знання Вавилону та Ассирії
(математика, астрономія, іригація, ремесла, архітектура, медицина). Міфи та
медична діяльність, напрямки в лікуванні.
Відображення діяльності лікаря в Законах царя Хаммурапі. У 1902 р. була
знайдена кам’яна плита часів царя Хаммурапі (1792–1750 до н.е.), на якій були
викарбувані «справедливі закони, які могутній та справедливий цар Хаммурапі
встановив на користь та добро слабких, гноблених, вдів та сиріт». Всього на плиті
викарбувана 282 закони.
В ці ж роки в Ніневії знайдено бібліотеку царя Ашшурбаніпала (669–663 до
н.е), яка складається з глиняних табличок, на яких клинописом відтворено життя-
буття ассирійського царства. Серед табличок — близько тисячі із медичним змістом.
Це — основні джерела вивчення медицини Вавилону та Ассирії.

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 11

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

Організація медичної справи (приміщення для хворих при храмах). Медична

освіта. Санітарні споруди та гігієнічні традиції.
Амулет із зображенням демона бурі Пазузу (зліва) і демона лихоманки
потребували лікування шляхом вигнання духів заклинаннями, спалюванням фігур
демонів. Медики вивчали небесні світила, під час лікування цікавились їх
положенням, складали для хворого гороскопи, визначали щасливі й нещасливі дні.
Застосовувався і такий прийом: хворих виносили на людні місця, де перехожі
давали рекомендації щодо їх лікування.
Медичні знання в Стародавньому Єгипті. Давньоєгипетська держава обіймає
період з V тисячоліття до нової ери (до народження Христа) та поділяється на такі
відрізки: архаїчний період (V–IV тис. до н.е.), Давнє царство (IV–III тис. до н.е.),
Середнє царство (III–II тис. до н.е.), Нове царство (від II тис. до н.е. і до народження
Христа).
Хронологія медичної історії Стародавнього Єгипту. Джерела інформації —
медичні папіруси, основні давньоєгипетські тексти. Розвиток медицини: ліки
рослинного та тваринного походження, оперативні втручання, допомога при
пологах, зародки стоматології, гігієнічні навички, бальзамування. Санітарне
устаткування давньоєгипетських міст. Храмова медицина, магічні практики.
Міфологія та медицина, природничо-наукові знання давніх єгиптян. Уявлення про
анатомію та фізіологію людського тіла, здоров’я та захворювання. Розвиток
медичної освіти.
Джерелами для вивчення медицини стародавніх єгиптян є археологічні
матеріали (останки людей і тварин, велика кількість мумій), письмові пам’ятки-
папіруси, архітектурні пам’ятки з численними написами на них. З періоду Давнього
царства (Єгипет вже централізована сильна держава з високорозвиненими
землеробством та ремеслами) зберігся Кахунський папірус (від м. Кахун) медичного
змісту: про лікування жіночих хвороб та хвороб свійських тварин (ветеринарний).
У більш стародавніх писемних джерелах знаходимо лише збірки рецептів та
короткі описи хвороб, причому характерно, що засоби лікування позбавлені
містичного характеру, яким виразно позначені новіші джерела.
Серед папірусів з медичними відомостями найважливішим є папірус Еберса,
знайдений в руїнах Фів у 1873 р. (увій обсягом 110 сторінок, який має назву «Книга
виготовлення ліків для всіх частин тіла» завдовжки 20 м, 30 см завширшки, третина
його суто медичного змісту. В папірусі Еберса, як у всіх інших не має імен авторів,
зміст подається як одкровення вищих сил. Зміст папірусу становлять переважно
рецепти від різних недуг, але є й відомості, які дають уявлення про анатомо-
фізіологічні та діагностичні знання лікарів тих часів (II тис. до н. е.). Розуміння
ними єдності організму можна вбачати в такому записі папірусу: «Кожний лікар,
який торкається голови, потилиці, рук, долоні, ніг — всюди торкається серця,
оскільки від нього йдуть судини до кожного члена».
У папірусі Сміта знаходимо досить правильний опис травми хребта: «Як ти
знаходиш хворого з нечулими руками й ногами, напруженим статевим членом, сеча
краплями без перерви,— ти кажеш: це випадок зміщення хребців шиї».

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 12

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

У Кахунському папірусі наводяться засоби, що призначалися при розладах

менструації, засоби від безплідності, для посилення перейм під час пологів, для
збільшення кількості молока.
Богом медицини в Стародавньому Єгипті вважався Анубіс, якого зображали
людиною з головою шакала. Започатківцем медицини називали відомого лікаря
Імготепа, який жив у період Давнього царства. Наступні покоління божествили його
і вважали патроном лікарів. На честь Імготепа було побудовано храми у Фівах,
Сапсі та інших містах, де були школи для підготовки лікарів. При храмі богині
Ізіди-Нейтх в Сапсі була спеціальна школа повитух. Очолювали медичну службу в
Єгипті жреці, але серед лікарів було багато цивільних осіб і навіть рабів. Лікарі були
вузькими фахівцями: одні лікували очі, другі — голову, треті — шлунок, четверті —
зуби, п’яті — невидимі недуги (лікарі загальної практики).
Бальзамування тіл фараонів супроводжувалося розтином трупів, тому
єгипетські лікарі мали певні анатомічні уявлення. Вони ж розвинули теорію
медицини. Анатомічні відомості стародавніх лікарів в Єгипті були для тих часів
значні. За папірусом часів Середнього царства (папірус Сміта), центральним
органом лікарі вважали мозок і знали, що зміни в ньому позначаються на всьому
організмі. Вони розрізняли артерії, вени, нерви. Оскільки при розтинах трупів в
артеріях, як відомо, крові немає і її можна знайти лише у венах, вони вважали, як і
лікарі наступних поколінь усіх народів ще протягом тисячоліть, що по артеріях
розноситься повітря — пневма, яка через легені і серце вступає в обмін з кров’ю, а
кров тече лише по венах, і тому від нормального взаємообміну між пневмою і
кров’ю залежить здоров’я людини. Отже, гуморальна теорія походження хвороб
найдавніша. Оскільки хвороба є наслідком поганої крові, загнилої пневми, то
основою терапії стародавніх лікарів-єгиптян були блювотні, проносні, сечогінні,
потогінні засоби.
Причину хвороби пояснювали карою богів, такою причиною найчастіше
вважали помсту, обмову ворога, вселення демона.
Військові лікарі, супроводжуючи війська в походах, накопичували відомості
щодо лікування ран, переломів та інших травм. На деяких гробницях збереглися
зображення операцій на кінцівках. У хірургічному папірусі Сміта (III тис. до н. е.)
міститься розгляд 48 випадків травм; вони поділяються, за прогнозом, на виліковні,
сумнівні і безнадійні. В описі травм голови зазначається, що внаслідок ураження
мозку невиліковно уражується все тіло. Зустрічаються точні описи паралічу.
Даються вказівки, як розпізнати строк вагітності, а також як «розрізнити жінку, яка
може і яка не може родити». Серед вживаних ліків рослинного і тваринного
походження широке застосування мав настій маківок (опій), як найдійовіший
лікарський засіб. В єгипетських музеях можна бачити ланцети, пінцети, катетери
для спускання сечі, маткові дзеркала, набори інструментів для припікань та
скарифікації. Уже на стародавніх муміях знайдено скріплення розхитаних зубів із
сусідніми здоровими золотою стяжкою, правильно зрощені переломи кісток. Усе це
свідчить про високий рівень розвитку хірургії у стародавніх єгиптян. Постійні війни,
повстання, на які багата історія Єгипту з його необмеженою владою фараонів, що

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 13

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

трималася на жорстокій експлуатації і гнобленні своїх підданих та армій рабів,

напади навколишніх народів — все це змушувало власті країни приділяти велику
увагу військовій справі, зокрема медичній службі у війську.
Використовувались хірургічні методи лікування вивихів, переломів,
скріплення зубів золотою стяжкою. Для знеболювання використовувався опій.
Розвиток медичних знань в Стародавній Індії, в Iрані та Китаї. Періодизація
і хронологія медицини Давньої Індії. Джерела інформації. Соціальна структура
давньоіндійського суспільства імедицина. Медицина в хараппський, ведичний і
класичний періоди. Найдавніші санітарно-інженерні споруди хараппської
цивілізації. Палеоантропологічні знахідки. Джерела знань стародавніх індійців про
хвороби — священні книги (шрути). Філософська структура давньоіндійського
лікування. Побудова суспільства. Аюрведа — мистецтво лікування. Йога. Вчення
про ліки. Уявлення про анатомію та фізіологію людини. Розвиток та застосування
оперативних методів лікування. Традиції профілактики та гігієни – «Закони Ману»,
благоустрій міст. Організація медичної освіти. Місце лікаря в сучасній ієрархії.
Стародавня Індія отримує розвиток з III тис. до н.е. Джерелами вивчення
індійської медицини є письмові пам’ятки — Аюрведи (науки життя) та закони
Ману. В Індії отримало широке розповсюдження анатомування трупів. Теоретичні
уявлення індійських медиків були такі: тіло людини складається із жовчі, слизу і
повітря, а також п’яти космічних елементів: землі, води, вогню, повітря, ефіру. Із
цих елементарних часточок утворюється сім органічних продуктів, а саме: хілус,
кров, м’ясо, жирова клітковина, кістки, мозок, сім’я. Кожен наступний продукт
утворюється із попереднього. Так складається фізіологічний цикл, що триває місяць
і створює життєву силу, яку можна збуджувати харчовими і лікувальними засобами.
Давні індійці виділялись розмахом хірургічної роботи: застосовувались
цісарський розтин, поворот плода на ніжку при поперековому положенні, витини
каменів із сечового міхура, видалення катаракт, трепанація черепа, ампутації
кінцівок, зупинка кровотечі лігатурами.
Особливості медицини Стародавнього Iрану. Поширеність зороастризму,
священна книга «Авеста», яка наводить дані про стан медичної справи в державі.
Основними трьома засобами лікарів були: слово, рослини й ніж.У великих містах
існували медичні школи, громадські й приватні лікарні, аптеки, поля для лікарських
рослин. Етичні медичні норми були поширеними в державі.
Стародавній Китай бере свій початок з IV тис. до н.е. Основним джерелом
вивчення є письмові документи; письмо після Єгипту і Месопотамії було поширено
в Китаї. Виняткова складність цієї писемності, що увійшла в прислів'я («китайська
грамота»), зумовила трудноприступність грамотності й освіти і монополію щодо
них невеликої привілейованої групи жерців і аристократів. Найдавніші пам’ятки
китайської писемності, серед яких перший в історії людства календар і перша карта
зоряного неба, записані на черепашачих панцирах, на пластинках з пресованого
бамбука, на кам’яних і бронзових ритуальних посудинах. Пізніше, в І тис. дон. е.,
китайські тексти писали на шовку й папері, який уперше почали виробляти в Китаї.

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 14

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

Джерела інформації про розвиток медичних знань в Стародавньому Китаї.

Людина в філософії Стародавнього Китаю. Вчення про п’ять стихій. Теорія
давньокитайської медицини. Інь і янь. Уявлення про анатомію людини. Розвиток
діагностики. Чжень-цзю-терапія. Вчення про пульс. Передача медичних знань.
Лікарські засоби давньокитайської медицини. Профілактика в давньокитайській
медицині.
Китайці, як і інші стародавні народи, розглядали організм людини як
зменшений світ, що в ньому здійснюється постійний взаємо обмін між п’ятьма
основними елементами, з яких складається світ: вогнем, землею, водою, деревом і
металом. Сили цих процесів концентруються в двох протилежних началах —
полюсах, від взаємовідношення яких і залежить рівновага чи порушення її як в
усьому світі, так і в житті організму. Одне з цих протилежних начал розглядалося як
чоловіче (янь) і вважалося активним, світлим, друге — як жіноче (інь) — пасивне,
темне. Всі хвороби поділялися відповідно на дві групи: з перевагою начала янь, що
проявляється симптомами збудження функцій організму, і з перевагою інь — з
ознаками пригнічення всіх функцій.
Медичну допомогу надавали фамільні лікарі, тобто лікарі, які передавали
мистецтво із покоління в покоління, лікарі-жреці при храмах і лікарі-емпірики
(професія лікаря була доступною для всіх бажаючих). Першим медиком для
китайців, сином Неба, був Хуан Ті (2698 р. до н.е.). З метою діагностики хвороб
застосовувалось опитування хворого (анамнез), дослідження загального вигляду
тіла. Лікарі пильно досліджували вуха, ніздрі, рот, очі, анус, годинами
вислуховували пульс (описано 200 видів пульсу), досліджували сечу на вигляд і
смак. У лікуванні панувало правило: протилежне лікувати протилежним, наприклад,
холод — теплом, тепло — холодом.
Китайські медики надзвичайно розвинули фармакопею: до нас дійшли 52 томи
їхніх фармацевтичних засобів, більше 900 назв лікувальних рослин (на перше місце
був поставлений корінь женьшеню, як охолоджувальний і зміцнювальний засіб; із
ліків тваринного походження — роги молодих плямистих оленів, мускус, кістковий
мозок, з мінеральних речовин використовувалась ртуть при сифілісі, сірка та арсен
для лікування корости та інших шкірних хвороб.
Застосовувалось хірургічне лікування ран, переломів, вивихів, виготовлялись
протези для ампутованих. Лікар Хуан-ті робив порожнинні операції,
використовуючи для знеболення вино, опій, сік конопель.
Однак для китайців справжній лікар не той, що лікує, а той, що попереджує
хворобу. Надавалося великого значення гігієнічним заходам: «Одна ніч без сну не
спокутується десятками ночей сну»; кожні п’ять днів рекомендувалось обмивати все
тіло, голову мити що три дні, а руки — п’ять разів на день. Застосовувався масаж.
Панував культ сім’ї, пропагувалася сексуальна гігієна.
З метою запобігання захворювань на віспу засохлі струпи віспяних пустул
вдувались в ніздрі дітей (дівчаткам — у праву, хлопцям — у ліву).

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 15

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

Антична медицина Давніх Греції та Риму; періоди і хронологія історії.

Значення грецької культури для розвитку світової цивілізації. Медицина
Стародавньої Греції. Жрецька та світська медицина. Асклепій. Гігієя і Панакея.
Асклепійони. Перші лікувальниці — ятрейї та нозокамейони. Гіппократ, основи
вчення. Виникнення гуморальної теорії патології у медицині. Систематизація
показань до застосування лікарських засобів Стародавньої медицини. Етичні
принципи школи Гіппократа. Коська та Кнідоська школи.
Основні етапи розвитку медицини. Крито-мікенська культура. Джерела
інформації. Санітарні споруди на о. Крит. Поеми Гомера «Іліада» та «Одісея».
Розвиток науки в Стародавній Греції. Зв’язок античної науки, медицини та
філософії. Здоров’я, як рівновага усіх сил організму. Культ Асклепія, храмова
медицина. Асклепейони. Медичні школи: родоська, кротонська, сицилійська,
кнідська, коська. Гіппократ, його життя і діяльність. «Збірник Гіппократа» й
«Клятва». Наукова школа Аристотеля, його вчення про чотири елементи.
Розквіт медицини стародавньої Греції припадає на перше тисячоліття до н.е.
Основними джерелами вивчення медицини стародавньої Греції є писемні. Богом
медицини був Асклепій. До нас дійшло зображення Асклепія з посохом, обвитим
змією. Змія — давній символ мудрості. Медицина давньої Греції зосереджувалась в
трьох місцях: храмах, побудованих на честь Асклепія — асклепійонах (більше 200
храмів). Другим осередком були цивільні лікарні — ятреї, третій уособлювали
мандрівні лікарі — періодевти.
Лікарів готували в асклепійонах і в приватних родинних школах. Гіппократ
(450 – 370 до н.е.) був лікарем у 17-му поколінні.
На відміну від теоретичних уявлень східних лікарів грецькі лікарі шукали
причину здоров’я і нездоров’я в природних умовах. Всяка хвороба, за Гіппократом,
є результат боротьби між цілющими силами організму і шкідливими природними
причинами — розміщенням ґрунтових вод, станом повітря, кліматом, станом
харчування, способом життя. Головним завданням лікаря є максимально можливе
підвищення цілющих властивостей організму. Для збереження здоров’я слід було
користуватись правилом: подібне подібним (simplicia simpliciis).
Великого значення надавалось гігієнічним заходам — індивідуальним і
громадським. Культивувався дух мудреця в тілі атлета. До нас дійшли довершені
скульптури давньогрецьких дискоболів, списометальників, бігунів. В містах
створюються системи водопостачання та видалення нечистот.
До наших днів дійшов «Кодекс Гіппократа», який складається із 15 книг з
внутрішніх хвороб, 8 з хірургії і 9 з жіночих хвороб. Згідно вчення Гіппократа,
людське тіло містить чотири соки: кров, слиз, жовту і чорну жовч. Перевага одного
із соків зумовлює темперамент людини: санґвінічний (кров), флегматичний (слиз),
холеричний (жовта жовч), меланхолічний відповідно. Сприятливе перемішування
соків забезпечує ейкразію, несприятливе — дискразію.
Величезних успіхів було досягнуто у діагностиці хвороб. На підставі
спостереження за їхнім перебігом були виокремлені і описані такі хвороби та
патологічні стани: плеврит, пневмонія, емпієма, гепатит, нефрит, діарея, дизентерія,

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 16

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

офтальмія, екзантема, фліктена, тетанус, опістотонус, параплегія, епілепсія.

Недаремно Гіппократа вважають батьком клінічної медицини.
Гіппократ вважав, що лікар повинен володіти методами обстеження хворого,
розглядати людський організм в нерозривному зв’язку з природою, розуміти, що
хвороба є результатом зміни матеріального субстрату людини, а діагностика,
лікування та прогноз мають індивідуальне вираження через постійне спостереження
за хворим. Терапія захворювань ґрунтувалась на такій засаді: протилежне лікувати
протилежним (сontraria contrariis) — переповнення спорожненням, працю
відпочинком, спокій рухом. При лікуванні рекомендувалось призначати засоби, які
б підсилювали цілющі сили природи — Vis medicatrix naturae.
Розподіл (розкол) на теоретиків та емпіриків чітко визначився і в медицині, що
випливає із присяги Гіппократа. Це було наслідком багатовікового розвитку
медицини, коли, з одного боку, формувався освічений прошарок, що закінчував
різноманітні школи, передовсім при храмах («лікар-мислитель подібний Богу»), з
іншого — прошарок практиків (рукодійників), збагачений багатовіковим
емпіричним досвідом. Свого апогею цей розкол досяг за доби Середньовіччя.
Александрійська (елліністична) наукова школа. Розвиток медичних знань —
анатомія, хірургія тощо. Внесок Герофіла в описову анатомію та Еразистрата —
фізіологію.
Герофил ― Александрійський учений, жив ок. 300 р. до н.е., займався
анатомією. Їм описані серце, судини, легенева вена й артерії, оболонки головного
мозку, судинні сплетення, венозні синуси, желудочки мозку, сітківка і склоподібне
тіло ока. Він простежив хід нервів, знайшов їхній зв’язок зі спинним і головним
мозком. Їм виявлена й описана 12-типерсна кишка. У результаті спостереження
діяльності серця описав диастолу, систолу і паузу. Він описав пульс, його
властивості. Описав шлуночки мозку; 4-й шлуночек визначений їм як місце
перебування «мислячої» душі.
Александрійський вчений Еразістрат (280 р. до н.е.) описав органи травлення,
їхні функції, печінку і жовчні ходи, спостерігав перистальтику шлунка. Еразістрат
описав клапани серця і судин, висловив припущення про сполучення між артеріями
і венами, розрізняв рухові і чуттєві нерви.
Медицина у Стародавньому Римі. У 146 р. до н.е. Рим завоював Грецію і
протягом майже шести століть володарював над тодішнім світом. Медицина Риму
увібрала в себе здобутки попередніх епох і доповнила її неповторним вкладом.
Загальна характеристика. Санітарні заходи та санітарні споруди. Спроби державного
санітарного законодавства, задатки державної медицини — підготовка лікарів,
архіатрів, валетудінарії та ін. Лукрецій та його уявлення в області медицини.
Медична система Асклепіада — солідарна теорія патології в медицині. Цельс. Гален
та його вчення; розробка принципів лікувального і профілактичного призначення
лікарських засобів та їх очищення. Діоскорид: описання чисельних лікарських
засобів; перший трактат про лікарські рослини. Соран та ін.
Джерела медичної історії стародавнього Риму переважно писемні. До нас
дійшло багато творів Асклепіада, Цельса, Лукреція і Ґалена. Розвиток медицини та

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 17

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

медичні школи в містах, розвиток фахової спеціалізації. Особливості науки в епоху

Римської імперії. Медичні енциклопедії Цельса та Діоскорида. Методичний напрям
у медицині Риму. Військова медицина, валетудинарії. Санітарна справа; санітарно-
технічні споруди. Внесок Галена в розвиток медичної науки. Гален і «галенізм» в
історії медицини. Становлення християнства, його вплив на розвиток медичної
діяльності (притулки, лікарні, догляд за хворими).
Цельс (30 до н.е. – 45 н.е.) — компілятивний трактат із восьми книг «Про
медицину» («De medicina libri octo»). Нігілістично ставився до медицини, це
виражалось у його кредо — «Et morbi, et medicina» (Хвороба сама по собі —
медицина сама по собі). Проповідував ідею про безглуздість застосування ліків.
Лукрецій (98–55 до н.е.); в праці «Про природу речей» («De natura rerum»),
вперше припустив, що пошесні хвороби розносяться невидимим насінням.
Ґален (131–210); 125 праць на філософські і юридичні теми, 131 трактат з
медицини; загальна освіта в Римі; студіювання медицини в Пергамі, Смірні,
Коринфі та Александрії; починав як лікар гладіаторів. Один з засновників античного
пневматизму: основу людського організму складає душа, що є часткою всесвітньої
душі — пневми, яка з повітрям надходить у легені, з них у серце, звідки розноситься
по тілу артеріями. Кров утворюється в печінці.
Започаткував експерименти на тваринах — свинях і мавпах, що забезпечило
пріоритети у класифікації кісток (плоскі, довгі), відкритті чутливих і рухових нервів,
сьоми черепно-мозкових нервів, м’язів, сухожилля, будови стінок артерій, кишок,
матки. У збереженні здоров’я і терапії хвороб дотримувався гіппократових засад.
В застосуванні лікувальних засобів доводив, що із рослинних і тваринних
речовин треба добувати тільки корисні складові. Ним описані 304 прості рослинні
засоби, 61 назва земель і металів, 80 засобів тваринного походження. Розвинув
лікувальний асортимент за рахунок сумішей і складних рецептів (до 23
інгредієнтів). Використовував ряд лікувальних форм: порошки, пігулки, болюси,
мазі, пластирі, гірчичники, набори, настої, відвари, розчини, мікстури, рослинні
соки, рослинні та ефірні масла, вина, оцети, компреси, примочки, припарки, теріяки.
Запровадив вагові і об’ємні відношення при виготовленні настоїв, екстрактів,
відварів з рослин, що з тих часів отримали назву галенових препаратів.
Медицина Стародавньої Америки. Народи Стародавньої Америки створили
багату культуру, у т.ч. медичну, яка значною мірою була знищена під час Конкісти в
кінці XV — на поч. XVI ст. Культура народів Стародавньої Америки сягає в
Центральній Америці території сучасних країн Нікарагуа, Гватемала, Гондурас,
Сальвадор (майя до І тис. н. е.); території сучасної Мексікинароду (ацтеки до XII ст.
н. е.); території сучасних Перу, Еквадору і Північного Чілі (інки до XIV ст. н. е.).
Країни Східної півкулі збагатилиея невідомими доти лікарськими речовинами:
кора хінного дерева проти малярії; гваякове дерево, яким лікували тоді сифіліс і
туберкульоз, іпекакуана, наперстянка, перуанський бальзам та ін. Значного розвитку
досягли медичні знання у народів майя і ацтеків. В ацтеків мало місце культове
принесенню в жертву живих людей (полонених); збереглися зображення: розтина-
лася грудна клітка і виривалося серце. У столиці ацтеків (на місці м. Мехіко) ви-

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 18

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

явлено піраміду з 62 тисяч людських черепів. У значно менших розмірах людські

жертвоприношення мали місце у майя. Народи Стародавньої Америки мали досить
розвинені уявлення про будову людського тіла: відомо кількасот анатомічних
термінів у ацтеків. Цікаво, що майя вважали людиноподібних мавп предками людей.
З хвороб найбільш поширена була малярія. Лікуванням хвороб крім жерців
займались народні лікарі, що користувалися великою кількістю традиційних
емпіричних лікувальних засобів. В ацтеків були сади лікарських рослин.
Високого рівня досягли у народів Стародавньої Америки родопоміч і
лікування жіночих хвороб. Iнки успішно здійснювали хірургічні втручання, зокрема
трепанації черепів з ритуальною та лікувальною метою. Застосовувалось
знеболювання соком кактусів — наркотичний ефект їх підтверджений. У майя,
ацтеків та інків існували форми організації лікувальної та санітарної справи у містах
та для обслуговування війська.
4. МЕДИЧНА ЕТИКА ДАВНІХ.
Термін «етика» запропонований Аристотелем. Філософ розумів під ним науку
про людську мораль. Грецький термін «етос» позначає «удачу, звичай», так само,як
слово «мораль», що веде походження від латинського — «вдача, звичай». Пізніше
термін «етика» придбав більш широке значення, включивши такі поняття, як
«ексикологія» — вчення про добро і зло, а — «деонтологія», як вчення про
обов’язок. Етика — це форма суспільної свідомості, яка змінюється в залежності від
устрою суспільства. Але загальнолюдські, гуманні уявлення, прості норми
моральності, створювані і збережені народами, переходили від епохи до епохи.
Вимоги до учнів лікарського мистецтва, лікарів, особливостям поведінки,
побуту надані у багатьох стародавніх писемних пам’ятках.
В Аюрведах: «В учні лікарського мистецтва придатна людина степенна,
поважного походження,... не гугнявий (значення лікуючого слова), із твердим
характером, безкорислива розумна, що володіє розумом і пам’яттю, взагалі
обдарована і любляча істину, без недоліків якого-небудь члена та почуття, скромна,
проста в одязі, охайна, не запальний, благопристойний, набожний, тямущий і
спритний, пильний до навчання і прагнучий до засвоєння однаково як теоретичних,
так і практичних знань, не жадібний і не ледачий, бажаючий блага всім істотам,
доступний усім наставлянням свого вчителя і відданий йому. Хто має ці якості, того
називають учнем». Високі вимоги зумовлені тим, що хворий нічого не повинний
ховати перед лікарем, а це останнього надзвичайно зобов’язує!
«Клятва», «Закон», «Про лікаря», «Про благопристойну поведінку»,
«Настанови» — ці 5 творів з Гіппократова збірника присвячені лікарській етиці і
правилам лікарського побуту. У роботі «Про благопристойну поведінку» Гіппократ
пише про необхідні лікарю якості: «презирство до грошей, совісність, скромність і
рішучість, достаток думок, знання всього того, що корисно і необхідно для життя,
відраза до пороку, заперечення марновірного страху перед богами».
Основу «Клятви» Гіппократа склали клятви випускників давньогрецьких
муніципальних лікарських шкіл. Заборона камінорозтину і попередження (чи
переривання) вагітності, зазначені в «Клятві», мають історичне значення. Змінилось

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 19

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

відношення до заборони смертельних засобів. Ряд положень не втратили свого

історичного значення.
Гален підкреслював, що лікарю необхідно бути гуманним, приємним, рівним,
зберігаючи при цьому своє достоїнство.
Давній Світ, епоха рабовласництва — перші класові держави виробили високі
принципи лікарської етики. З усім вище сказаним співпадає римське прислів’я: «Хто
встигає в науках і відстає в моральності, той більш шкідливий, чим корисний».

5. ЗНАЧЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ МЕДИЦИНИ.

Основні висновки:
1. У Стародавньому Світі виникає і розвивається жрецька, світська і
професійна медицина, суспільна і державна системи медичної допомоги.
2. З’являються і розвиваються у зв’язку з натурфілософією перші теорії
медицини (Гіппократ, Асклепіад; Платон-Гален).
3. Накопичуються, узагальнюються в численних працях результати
емпіричних спостережень, роздумів вчених; метод клінічного спостереження сприяє
розвитку вчення про хворобу — етіологію, патогенез, стадії, прогноз.
4. Особлива увага приділялась гігієні, профілактиці, дієтетиці,
загартовуванню, спорту, здоровому способу життя, лікуванню природними
факторами.
5. Накопичується величезна кількість методів лікування і лікарських засобів
рослинного, тваринного і мінерального походження.
6. З Александрійського періоду починається «точне пізнання природи»,
розвивається експеримент — розкриття, гострий досвід (вівісекція), що сприяють
розвитку анатомії, фізіології, патології і клініки (Герофіл, Еразистрат, Гален).
7. Закладаються основи медичної етики і деонтології, як форми суспільної
свідомості.

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 20

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

5. Матеріали активізації студентів під час викладення лекції:

а) форми:
– наводити приклади використовування даних з історії медицини первісного
часу для корекції діяльності у сфері соціальних і медичних служб та установ;
– вміти визначити риси знань, характерні риси розвитку медицини
Стародавнього Світу;
– показати особливості розвитку медицини і медичних знань в період
Стародавнього Світу.

б) методи:
дискусії, наочності (кодоскопні плівки, стенди), колективне розв’язання
проблемних питань, запитання-відповідь, коментування тощо.

– питання :

1. Які три перші теорії етіопатогенезу хвороб виникли в світі ?

2. Хто засновник античного гуморалізму, солідаризму та пневматизму ?
3. Чому саме Гіппократа називають «батьком медицини» ?
4. З чим пов’язані помилки К. Галена при з’ясуванні ним руху крови в
організмі ?
5. Які пріоритети К. Галена в анатомії, фізіології та фармації ?

6. Загальне матеріальне та методичне забезпечення лекції:

– навчальне приміщення — лекційний зал кафедри;
– обладнання: мультимедійний проектор, комп’ютер;
– ілюстративні матеріали: флеш-карти.
– методичні матеріали кафедри.

7. Матеріали для самопідготовки студентів:

з теми викладеної лекції:
Питання:
1. Розвиток медичної науки на географічних територіях Стародавнього Світу
(IV тис. до н. е. – сер. V ст. н. е.).
2. Медицина в країнах Стародавньої Месопотамії (Шумер, Вавилон.
Ассирія).
3. Медичні знання в Стародавньому Єгипті.
4. Розвиток медичних знань в Стародавній Індії.
5. Особливості медицини Стародавнього Iрану.
6. Медичні знання Стародавнього Китаю.
7. Медицина в Стародавній Греції.
8. Медицина Стародавнього Риму.
8. Література:

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 21

Факультет медичний, стоматологічний
 Кафедра СМГЗМП ОНМедУ Лекція 2: «Медицина Стародавнього Світу»

– основна:
1. Ступак Ф. Я. Історія медицини: підручник / Ф. Я. Ступак. – К.: Книга-плюс,
2016. – 176 с.

– додаткова:
1. Верхратський С. А. Історія медицини / С. А. Верхратський. – Київ :
Здоров’я. – 2011. – 352 с.
2. Верхратський С. А. Історія медицини : Навч. посібник. – 4-е вид., випр. і
допов. / С. А. Верхратський, П. Ю. Заблудовський. – К. : Вища шк., 1991. – 431 с. :
іл.
3. Гален К. О назначении частей человеческого тела / Пер. с древнегреч. – М.:
Медицина, 1971. – 553 с.
4. Гиппократ. Избранные книги. – М. : Сварог, 1994. – 736 с.
5. Голяченко О. М. Історія медицини / О. М. Голяченко, Я. В. Ганіткевич. –
Тернопіль : Лілея, 2004. – 248 с., 72 іл.
6. Грандо А. А. Врачебная этика / А. А. Грандо, С. А. Грандо. – К. : РИА
«Триумф», 1994. – 256 с.
7. Грандо А. А. Медицина в зеркале истории / А. А. Грандо. – К.: Вища школа,
1990. – 151 с.
8. Грибанов Э. Д. Медицина в символах и эмблемах / Э. Д. Грибанов. – М. :
Медицина, 1990. – 208 с.
9. Котвіцька А.А. Історія медицини та фармації : навчальний посібник для
студентів вищого фармацевтичного навчального закладу та фармацевтичних
факультетів ВНЗ МОЗ України / А. А. Котвіцька [та ін.] ; Нац. фармац. ун-т МОЗ
України. - Харків : Золоті сторінки : Вид-во НФАУ , 2016. – 167 с.
10. Лисицын Ю. П. История медицины: Учебник. – 2-е изд., перераб. і доп. /
Ю. П. Лисицын. – М. : ГЭОТАР–Медиа, 2011. – 400 с. : ил.
11. Сорокина Т. С. История медицины : Учебник для ВУЗ-ов. – 3-е изд., испр.
и дополн / Т. С. Сорокина. – М. : Academia, 2007. – 560 c.

– електронні ресурси:
1. Сорокина Т. С. История медицины: Учебник. – М.: Изд. Центр «Академия».
Режим доступу: www.academia-moscow.ru/ftp////fragment_17389.pdf

9. Тема наступної лекції: «Медицина Середньовіччя».

Укладач: _______________________ доц. Шальнова-Козаченко О. В.

Дата: «____» _____________ 2020 р.

Методична розробка лекції з «Iсторії медицини» для студентів 1 курсу Стор. 22

Факультет медичний, стоматологічний