ЦИВ ПРАВО

Тема 11. Перевезення. Транспортне експедирування

1. Види перевезень та його правове регулювання.
Зміст спеціальної правоздатності деяких підприємств становить виробнича діяльність
з надання послуг. Одні послуги являють собою результат певних видів діяльності або праці
(споживні вартості), втілюються у товарах, інші, навпаки, не залишають реальних
результатів, які б існували окремо від виконавців цих послуг.
Головною особливістю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про
виконання робіт, є те, що надання послуг невіддільне від діяльності особи, яка надає послуги.
Корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого
результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає в самому процесі надання
послуги. Зобов'язання з надання послуг виникають, зокрема, з транспортних договорів.
У ст. 6 Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р. визначено загальні основи
господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу
та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація та ремонт шляхів здійснюють
залізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства,
якщо це передбачено їх статутами.
Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надають послуги на основі державних
контрактів і договорів про перевезення пасажирів і вантажів з урахуванням економічної
ефективності перевізних та переробних можливостей транспорту. Економічні відносини
підприємств транспорту, що виникають у процесі перевезення, ґрунтуються на принципах
взаємної вигоди, рівної та повної відповідальності.
Транспортні договори поділяються на основні та допоміжні. Основні транспортні договори
опосереднюють головну сферу взаємовідносин транспортних організацій та клієнтури
(договори про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, договори буксирування).
Допоміжні договори сприяють нормальній організації перевізного процесу (договори на
організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під'їзних копій, подачу і забирання
вагонів тощо).
Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти залежно від видів транспорту, якими вони
здійснюються, поділяються на: а) залізничні; б) по внутрішніх водних шляхах (річкові); в)
морські; г) повітряні; д) автомобільні. Крім того, перевезення у межах територіальної сфери
дії однієї транспортної організації (наприклад, Львівської залізниці) вважаються
перевезеннями місцевого сполучення; перевезення двома чи кількома організаціями одного
виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдиним
транспортним документом організаціями різних видів транспорту -- перевезеннями у
прямому змішаному сполученні.
На морському транспорті перевезення та буксирування бувають: а) каботажні -- між портами
України; б) міжнародні -- між іноземними портами.
Кожен із видів транспорту є окремою господарською системою, що взаємодіє з іншими
транспортними системами. Крім перелічених, існує ще один вид транспорту --
трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо. Проте відносини, що складаються при
транспортуванні цих продуктів по трубопроводах, регулюються або законодавством про
поставки або законодавством про постачання енергетичних та інших ресурсів через
приєднану мережу. Організація, що експлуатує трубопровід, одночасно є й володільцем
продукції, яка перебуває у трубопроводі.
У ЦК України (етапі 358-368) визначено загальні норми щодо договорів про перевезення
пасажирів і вантажів. Детальніше умови перевезення пасажирів, вантажів і багажу та
відповідальність сторін за цими перевезеннями регулюють статути (кодекси) окремих видів
транспорту та правила, прийняті у встановленому порядку. Зокрема, на залізничному
транспорті діє Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів
України від 6 квітня 1998 р., на річковому -- Статут внутрішнього водного транспорту СРСР,
затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р., на морському --
Кодекс торговельного мореплавства України, затверджений Верховною Радою України 9
грудня 1994 р., на повітряному--Повітряний кодекс України, затверджений Верховною Радою
України 4 травня 1993 р. Умови перевезення пасажирів, вантажів та багажу автомобільним
транспортом і відповідальність сторін за ці перевезення визначаються нормативними актами
України, зокрема Статутом автомобільного транспорту України, затвердженим Радою
Міністрів УРСР 27 червня 1969 р.
Згідно зі статутами (кодексами) розробляються та затверджуються правила перевезення на
окремих видах транспорту, а також у змішаному сполученні.
2. Договір про буксирування
На морському та внутрішньоводному видах транспорту переміщення суден, плотів або інших
плавучих об'єктів може здійснюватися шляхом буксирування їх, тобто застосування до них
зовнішньої тяги, а також методом штовхання. Найчастіше об'єктами буксирування є баржі з
різними вантажами та плоти з лісопродукцією. Володільці плотів--це організації, що
сплавляють ліс, а суден і барж -- організації чи громадяни, яким вони належать на праві
власності або повного господарського відання. Буксирувальниками виступають пароплавства
(при здійсненні буксирних операцій у портах) та порти, які мають права юридичної особи.
Буксирування здійснюється в основному на договірних засадах. Договір не укладається
тільки тоді, коли буксир і судно (об'єкт), яке буксирується, мають один порт приписки.
За договором буксирування власник одного судна зобов'язується за винагороду буксирувати
інше судно чи інший плавучий об'єкт на певну відстань або протягом відповідного часу, або
для виконання якогось маневру (ст. 222 Кодексу торговельного мореплавства; ст. 126 Статуту
внутрішнього водного транспорту). Отже, договір буксирування взаємний та сплатний. На
морському транспорті договір буксирування може укладатися як в усній, так і в письмовій
формах. Так, договір портового буксирування укладається в усній формі (ст. 229 Кодексу
торговельного мореплавства). Проте угоди про покладення обов'язків по управлінню
буксируванням на капітана судна-буксира можна доводити виключно письмовими доказами.
Договори про річкове буксирування завжди укладають у письмовій формі (ст. 128 Статуту
внутрішнього водного транспорту). При пред'явленні плоту або судна до буксирування його
володілець подає накладну, а пароплавство видає йому квитанцію. Буксирування плотів
морським шляхом здійснюється за коносаментом.
За договором про буксирування кожна сторона повинна завчасно привести своє судно (об'єкт)
у такий стан, при якому можливе буксирування. Володілець буксира не відповідає за
недоліки свого судна, якщо доведе, що вони не могли бути виявлені за умови належної
турботливості (приховані недоліки). Пароплавство повинно перевірити придатність судна чи
плоту до буксирування. Це має бути підтверджено сторонами в технічному акті (ст. 132
Статуту внутрішнього водного транспорту). Буксирувальник зобов'язаний буксирувати судно
або інший плавучий об'єкт на певну відстань чи протягом відповідного часу для виконання
якогось маневру, відповідно друга сторона за це сплачує винагороду.
Питання відповідальності за шкоду, заподіяну суднам і майну, що на них перебуває під час
буксирування, вирішується залежно від того, капітан якого судна керує буксируванням. Отже,
за відсутності іншої угоди сторін відповідає володілець того судна, капітан якого керував
буксируванням, якщо він не доведе відсутності своєї вини (статті 225 і 226 Кодексу
торговельного мореплавства). При буксируваннях у льодових умовах діє презумпція
невинності буксирувальника (ст. 224 Кодексу торговельного мореплавства). Можлива й
змішана відповідальність сторін за наявності їхньої обопільної вини. За договором річкового
буксирування екіпаж судна або плоту, що буксируються, в оперативному відношенні
підпорядковується капітанові буксира, згідно з цим пароплавство відповідає за шкоду,
заподіяну володільцеві судна (плоту). Воно звільняється від відповідальності, якщо доведе,
що шкода заподіяна, а деревина була розкидана і не могла бути зібрана внаслідок обставин,
які воно не могло відвернути та усунення яких від нього не залежало (статті 135 і 206
Статуту внутрішнього водного транспорту).
За прострочення у буксируванні судна чи плоту пароплавство сплачує штрафи у таких самих
розмірах, як і за прострочення доставки вантажу (ст. 188 Статуту внутрішнього водного
транспорту).
3. Договори про експлуатацію під'їзних колій, подачу та забирання вагонів. Вузлові угоди
З метою максимального наближення навантажувально-розвантажувальних робіт до місць
виробництва і споживання вантажів, а також підвищення ефективності використання
перевізних засобів на залізничному транспорті укладаються допоміжні договори: про
експлуатацію залізничної під'їзної коли або про подачу та забирання вагонів. Залізничними
під'їзними коліями вважаються колії, призначені для обслуговування окремих підприємств та
пов'язані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією. Вони можуть
належати як залізниці, так і клієнтурі.
Взаємовідносини залізниці з володільцем колії регулюються договором про експлуатацію
залізничної під'їзної колії. У ньому передбачаються кількість, порядок подачі та забирання
вагонів, строки обороту вагонів і контейнерів на під'їзній колії. Робота під'їзних колій тих
підприємств, які мають свої локомотиви, здійснюється на основі єдиного технологічного
процесу роботи під'їзної колії та станції примикання.
Нерідко під'їзною копією однієї організації користуються інші підприємства, що мають у
межах цієї колії свої склади або пов'язані з нею своєю залізничною колією. Порядок
обслуговування таких контрагентів передбачається у договорах, які укладаються ними з
володільцем колії. Відповідальність перед залізницею за простій вагонів у контрагентів несе
володілець під'їзної колії. При обслуговуванні під'їзної колії локомотивом залізниці між нею і
контрагентом укладається договір на подачу та забирання вагонів, за яким усі розрахунки
проводяться безпосередньо між ними.
Якщо підприємство має свої прирейкові склади та навантажувально-розвантажувальні
майданчики на під'їзних коліях, які належать залізниці, то взаємовідносини між залізницею і
підприємством регулюються договором про подачу та забирання вагонів. Маневрову роботу,
подачу і забирання вагонів на під'їзних коліях залізниці здійснює локомотив залізниці за
плату, визначену тарифом.
Договір про експлуатацію під'їзної коли та договір про подачу і забирання вагонів
розробляються з урахуванням технології роботи як під'їзної колії, так і станції примикання,
основаної на прогресивних технічних нормах. При визначенні кількості подач вагонів та
інтервалів між ними враховуються фронт навантаження і розвантаження, найбільша кількість
вагонів у кожній подачі, а також наявність засобів механізації. Зазначені договори
укладаються на три роки.
У договорі про експлуатацію залізничної під'їзної колії та у договорі про подачу та забирання
вагонів мають передбачатися заходи, що сприяють прискоренню обороту вагонів, а також
строки здійснення цих заходів. У разі зміни технічного оснащення або технології роботи
станції чи під'їзної колії окремі пункти договору або весь договір на вимогу однієї сторони
може бути переглянутий до закінчення строку його дії.
При перевезеннях вантажів у прямому змішаному сполученні виникає потреба
перевантажувати продукцію з одного на інший вид транспорт. Ця перевалка вантажів
здійснюється у транспортних вузлах. Умови роботи перевалочних пунктів визначаються
вузловими угодами (договорами), що укладаються між транспортними підприємствами, які
передають і приймають вантажі у транспортних вузлах. Вузлові угоди між залізницями і
морськими та річковими пароплавствами укладаються на три роки. Порядок розробки та
укладення вузлових угод, їх зміст визначаються правилами перевезення вантажів у
відповідних видах прямого змішаного сполучення. Наприклад, у вузлових угодах
передбачаються місця передачі вантажів, строки навантаження і розвантаження вагонів та
автомобілів, порядок приймання, здачі і зважування вантажів, місця оформлення документів
(передавальних відомостей) тощо. У пунктах перевалки транспортні підприємства повинні
забезпечувати безперебійну і рівномірну подачу вагонів, суден та автомобілів під
навантаження перевалочних вантажів, широко розвивати перевалку вантажів з одного виду
транспорту на інший за прямим варіантом, тобто без розвантаження у склад. Вузлові угоди за
своїм змістом близькі до договорів на подачу і забирання вагонів.

2. Поняття та види договорів перевезення вантажів. Сторони, предмет договору перевезення

вантажів. Укладання договору перевезення вантажів, його форма.

Перевезення вантажу, пасажирів та багажу здійснюється транспортом, який в усіх

своїх різновидах є частиною єдиної транспортної системи України. Відповідно до статті 21
Закону України "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР єдину
транспортну систему України становлять:
• транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і
авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);
• промисловий залізничний транспорт;
• відомчий транспорт;
• трубопровідний транспорт;
• шляхи сполучення загального користування.

Єдина транспортна система має відповідати вимогам суспільного виробництва та

національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу
транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до
транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України. Правова база, за якою
здійснюється регулювання відносин, що виникають при переміщенні вантажів, багажу та
пасажирів, поєднує різні нормативні акти і документи. Це свідчить про багатогранність
вказаних відносин. Відповідно до статті 908 ЦКУ перевезення вантажу, пасажирів, багажу,
пошти здійснюється за договором перевезення, укладення якого є обов'язковим. Перевезення
здійснюється відповідно до загальних правил перевезення і спеціальних умов.

Сторонами договору перевезення вантажу є вантажовідправник (замовник) і

перевізник.
Предмет договору перевезення вантажів
Предмет договору - це той об'єкт, з приводу якого він укладений. Отже, предметом договору
перевезення вантажу є саме ввірений вантажовідправником вантаж,
який перевізник зобов'язується доставити до пункту призначення. Отже, опис вантажу,
порядок вивірення/довірення вантажу є важливим при складанні договору.
Водночас стаття 308 ГК України регулює питання приймання вантажу до перевезення.
Так, вантаж до перевезення приймається перевізниками залежно від виду транспорту
та вантажу в місцях загального або не загального користування. Відповідальність
перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до
перевезення. Вантажовідправник зобов'язаний підготувати вантаж до перевезення з
урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі
перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством. У
разі якщо для здійснення перевезення вантажу законодавством або договором передбачено
спеціальні документи (посвідчення), які підтверджують якість та інші властивості вантажу,
що перевозиться, вантажовідправник зобов'язаний передати такі документи перевізникові
разом з вантажем. Про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає
вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.
Плата за перевезення вантажів (ст. 311 ГК України)
Плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням,
визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.
Строк перевезення
Як вже зазначено вище, договір перевезення вантажу обовязково має містити строк,
впродовж якого перевізник зобов'язується доставити вантаж до пункту призначення.
Як зазначено у ст. 308 ГК України, такий строк може бути встановлений у законодавстві або у
договорі.
Водночас вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних
впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за
яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник -
подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду
транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі
довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті,
навігаційний - на внутрішньому водному транспорті, спеціальний - на повітряному
транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових
договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними
статутами або правилами перевезень (ч.ч. 3, 4 ст. 308 ГК України).
Умови перевезення вантажу
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів
господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними
статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в
договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову
відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань (ч. 5 ст. 3058 ГК України).
Законодавством передбачене регулювання зміни умов перевезення (ст. 309 ГК України).
Так, вантажовідправник має право в порядку, встановленому транспортними кодексами чи
статутами, одержати назад зданий до перевезення вантаж до його відправлення, замінити
вказаного в перевізному документі одержувача вантажу (до його видачі адресату),
розпорядитися вантажем у разі неприйняття його одержувачем чи неможливості видачі
вантажу одержувачу. У разі переривання або припинення перевезення вантажів з незалежних
від перевізника обставин перевізник зобов'язаний повідомити вантажовідправника й
одержати від нього відповідне розпорядження щодо вантажу.
Важливими є також умови щодо зазначення в договорі моменту одержання вантажу в
пункті призначення. Так, перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прибуття
вантажу на його адресу. Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його
адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу,
якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або
часткового використання його за первісним призначенням. Відповідальність перевізника за
збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення.
Якщо одержувач не затребував вантаж, що прибув, в установлений строк або відмовився його
прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик
вантажовідправника, письмово повідомивши його про це. Вантаж, не одержаний протягом
місяця після повідомлення перевізником одержувача, вважається невитребуваним і
реалізується в установленому законодавством порядку (ст. 310 ГК України).
Статтями 313 та 314 ГК України окремо врегульовані деякі питання відповідальності
перевізника.
Окремо слід зазначити, що законодавством передбачено обов'язкове досудове
(претензійне) врегулювання спорів за договорами перевезення вантажів. Згідно з ст. 315 ГК
України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу,
можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести
місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів. Перевізник
розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її
протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні -
протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом
сорока п'яти днів.
Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у
частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня
одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді. Для пред'явлення
перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з
перевезення, встановлюється шестимісячний строк. Щодо спорів, пов'язаних з
міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної
давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними
договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.
Створити Договір перевезення українською та англійською мовами, Ви можете у
конструкторі Instaco за посиланням. Для створення лише необхідно ввести необхідні дані у
конструкторі.

3. Права та обов'язки вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника у зобов'язанні з

перевезення вантажів. Провізна плата.

Відповідно до ч. t ст. 307 та ч. 1 ст. 909 ЦК України договором перевезення вантажу є договір,
за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною
(вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи
договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а
вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Цей вид договорів укладається, як і інші господарські договори, в письмовій формі, до якої
ставляться спеціальні вимоги. Так, згідно з ч. 2 ст. 307 ГК та ч. З ст. 909 ЦК України,
укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної
накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами
(статутами). Перевізник зобов'язаний забезпечувати вантажовідправників бланками
перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Сторони договору: перевізник і відправник, проте участь у виконанні договірних зобов'язань
(однією із зобов'язаних сторін) є отримувач вантажу - особа визначена відправником, яка
може і не брати участі в укладенні договору перевезення вантажу, проте повинна мати
договірні відносини з відправником (скажімо, бути покупцем за договором поставки,
укладеним з відправником).
Договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним у момент здачі
вантажу транспортній організації для перевезення), оплатним і двостороннім.
Особливості цього виду договору полягають не лише в його предметі, а її у наявності інших
специфічних ознак. Насамперед це особливий суб'єктний склад - однією зі сторін договору,
яка виконує обов'язки перевізника, виступає особа (юридична, в окремих випадках - фізична)
зі спеціальною правосуб'єктністю, що випливає із Закону України під 10 листопада 1994 року
"Про транспорт". Відповідно до статті б цього Закону перевезення вантажів, надання інших
транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями,
пароплавствами, портами (пристанями), автомобільними, авіаційними, дорожніми
підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами. Господарська
діяльність суб'єкта з надання послуг виробничого характеру має ту особливість, що надання
перелічених послуг складає зміст такої діяльності, є невіддільним від цієї діяльності. Таким
чином, перевізником зазвичай є орган транспорту (залізниця, пароплавство, порт (пристань),
автомобільне, авіаційне, дорожнє підприємство та організація), якому транспортними
статутами та кодексами надано право укладати договори перевезення безпосередньо або
через свої підрозділи. Ліцензії на здійснення транспортної діяльності видаються
Міністерством транспорту та зв'язку України, іншими уповноваженими на це органами в
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з
перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім
надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу на таксі), затвердженими наказом
Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва,
Міністерством транспорту України від 18.12.2003 р. № 136/985;
Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з
перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, затвердженими наказом
Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва,
Міністерством транспорту України від 07.12.2001 p.Ms 1010/6201;
Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з надання послуг з
перевезення пасажирів і вантажів річковим, морським транспортом, затвердженими наказом
Державного комітет)' України з питань регуляторної політики та підприємництва,
Міністерством транспорту України від 30.01.2002 № 11/50;

• Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності щодо надання послуг з

перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом, затвердженими наказом
Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва,
Міністерством транспорту України від 08.06.2001 №85/363;
• Ліцензійними умовами провадження розроблення, випробування, виробництва, експлуатації
ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземної космічної інфраструктури
та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових
систем, затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної
політики та підприємництва, Національного космічного агентства України від 19.12.2000
№79/215;
• іншими нормативно-правовими актами.
Здійснення перевезень (окремими видами транспорту) можливе й індивідуальними
підприємцями, які отримали відповідні ліцензії, сертифікати та дозволи (хоча перевезення
значних вантажів на систематичній основі, на значні відстані та з використанням кількох
видів транспорту більше відповідає можливостям транспортних підприємств, ніж
індивідуальних підприємців, що пов'язано зі складністю організації перевезень).
Транспортні кодекси та статути встановлюють специфічні вимоги до перевізників на
залізничному, повітряному, морському та внутрішньому водному транспорті, аналіз положень
яких дозволяє визначити особливість правового статусу цих перевізників:
повітряним вантажним перевізником є такий суб'єкт господарювання, власник або
судновласник повітряного судна, який здійснює експлуатацію повітряного судна для
вантажних перевезень та підставі ліцензії, сертифікату експлуатанта та дозволу, що регулює
доступ та ринок авіаційних перевезень;
перевізниками та залізничному транспорті вантажів є залізниці - статутні територіально-
галузеві об'єднання, до складу яких входять підприємства, установи та організації
залізничного транспорту і які, при централізованому управлінні здійснюють перевезення
пасажирів і вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі (ст. 1 Закону України "Про
залізничний транспорт" від 04.07.1996 р.); в Україні функціонує 6 залізниць: Південно-
Західна, Придніпровська, Донецька, Львівська, Одеська, Південна;
вантажним перевізником на морському та внутрішньому водному транспорті є такий суб'єкт
господарювання, судновласник або власник морського судна/судна внутрішнього плавання,
який здійснює експлуатацію цього судна для вантажних перевезень морськими або
внутрішніми водними шляхами на підставі ліцензії;
вантажним перевізником на автомобільному транспорті є суб'єкт господарювання
(автотранспортне підприємство, індивідуальний підприємець), який на підставі отриманих
ліцензій здійснює експлуатацію власних та/ або орендованих транспортних засобів
(автомобілів) з метою перевезення вантажів.
Відправником вантажу є зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній)
юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж органу транспорту для його перевезення і
якій цей вантаж належить на законних підставах.
Якщо перевезення відбуваються у прямому або прямому змішаному сполученні, договір
перевезення укладає та організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж у
пункті відправлення.
У відносинах перевезення беруть участь також одержувачі вантажу - зазначені у документі на
перевезення вантажу юридичні чи фізичні особи, які за дорученням вантажовідправника
отримують вантаж. Як правило, такі особи перебувають у договірних відносинах із
відправником вантажу (купівлі-продажу, контрактації, поставки тощо).
Якщо у відносинах перевезення бере участь одержувач вантажу, договір на перевезення
вантажу є договором на користь третьої особи, для якої виникають певні права (зокрема,
вимагати видачі вантажу) та обов'язки (зокрема, прийняти вантаж).
Договори перевезення вантажу на певному виді транспорту можуть бути різних різновидів,
що пов'язано з технологією перевезень тим чи іншим видом транспорту. Так, відповідно до
Положення про порядок підготовки та надання інформації про вантаж для його безпечного
морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497),
договори морського перевезення вантажу залежно від виду останнього (вантажу)
поділяються та такі різновиди:
договори перевезення генеральних вантажів;
договори перевезення навалочних вантажів;
договори перевезення небезпечних вантажів;
договори на ліхтерні перевезення;
договори перевезення контейнерів.
Кодекс торговельного мореплавства України (статті 131, 132) розрізняє види договорів за
критерієм сфери перевезень (всередині країни чи за її межі) на:
договори на каботажні перевезення (перевезення вантажів між портами України);
договори на міжнародні перевезення (перевезення вантажів між портами України та
іноземними портами).
Умови договору перевезення вантажу поділяються на універсальні (притаманні для
перевезень будь-яким видом транспорту) та специфічні (характерні для перевезень певним
видом транспорту).
Універсальні умови визначаються Господарським і Цивільним кодексами України, а
специфічні - транспортними кодексами (статутами) чи на їх підставі договором.
Умовами договору перевезень є:
предмет договору - надання послуг перевезення вантажу, для чого перевізник зобов'язаний
надати транспортні засоби під завантаження у передбаченні договором строк (ч. 1 ст. 917 ЦК
України), а відправник повинен пред'явити у встановлений строк призначений для
перевезення вантаж у належній тарі та/або упаковці, замаркований відповідно до
встановлених вимог (ч. 2 ст. 917 ЦК України). Порушення однією зі сторін своїх зобов'язань
щодо предмета договору (надання перевізником непридатних транспортних засобів для
перевезення вантажу;
надання відправником вантажу в тарі та/або упаковці, що не відповідає встановленим
вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу) інша сторона
вправі підмовитися від виконання свого зобов'язання (перевізник - від прийняття вантажу без
відповідного пакування та маркування; відправник - від непридатного для перевезення
транспортного засобу);
умови перевезеним вантажу зазвичай є специфічними (передбачаються транспортними
кодексами (статутами) чи на їх підставі - договором; зміна цих умов вантажовідправником
можлива з дотриманням встановленого згаданими правовими документами порядку (ч. 1 ст.
309 ГК України); проте перевізник (незалежно від виду транспортного засобу) зобов'язаний
повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу; одержувач зобов'язаний
прийняти вантаж, який прибув на його адресу (ч. 1 ст. 310 ГК України);
провізна плата (ст. 916 ГК України) встановлюється за погодженням сторін, якщо інше не
встановлено актами законодавства; перевезення вантажу транспортом загального
користування зазвичай здійснюється за встановленими тарифами. Робота чи послуги, що
виконуються на вимогу власника (володільця) вантажу і не передбачені тарифами,
оплачуються додатково за домовленістю сторін;
завантаження та вивантаження вантажу (ст. 918 ЦК України) здійснюється відправником чи
перевізником відповідно до домовленості сторін, якщо інше не передбачено транспортними
кодексами та статутами; розподіл зазначених обов'язків між сторонами може здійснюватися
відповідно до моделей договору на реалізацію майна (правила ШКОТЕРМС), які
застосовуються у відповідному договорі між відправником та одержувачем; строки
завантаження та вивантаження встановлюються договором, якщо інше не встановлено
актами законодавства; про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає
вантажовідправнику в пункті відправлення належним чином оформлений документ (ч. 5 ст.
308 ГК України);
строки доставки вантажу передбачаються в договорі за домовленістю сторін, якщо інше не
передбачено актами законодавства (в тому числі транспортними статутами та кодексами);
якщо договором, актами законодавства не встановлені строки доставки, то вантаж має бути
доставлений у розумний термін (ч. 1 ст. 919 ЦК України);
відповідальність за порушення сторонами договірних зобов'язань:
відшкодування збитків (ст. 224-229 ГК України, статті 923, 924. 1166 ЦК України); при цьому
розмір заподіяної шкоди визначається за правилами ч. З ст. 314: а) у разі втрати або нестачі
вантажу - у розмірі вартості втраченого вантажу (втраченої частини вантажу); б) у разі
пошкодження вантажу - у розмірі суми, на яку зменшилась його вартість; в) у разі втрати
вантажу, зданого для перевезення з оголошенням цінності, - у розмірі оголошеної цінності,
якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу;
штрафні санкції/неустойка, передбачені законом (ч. 2 ст. 231 ГК України, інші акти
законодавства) та договором перевезення вантажу (встановлюються за домовленістю сторін);
оперативно-господарські санкції (притримання перевізником переданих йому для
перевезення вантажів для забезпечення внесення провізної плати та інших платежів - ч. 4 ст.
916 ЦК; відмова відправника від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для
перевезення, а також відмова перевізника від прийняття вантажу, що подається у
невідповідній тарі/ упаковці та/або не відповідає вимогам щодо маркування - ч. 1 і Зет.917 цк
України; підмова вантажоодержувача від прийняття вантажу, що був пошкоджений під час
перевезення або втратив свою якість, - ч. А ст. 314 ГК. Порядок вирішення спорів, що
виникають з перевезень, має свої особливості (ст. 315 ГК України; ст. 925 ЦК України):
обов'язковість претензійного порядку врегулювання такого спору - ч. 1 ст. 315ГК.ч. 1 ст.925
ЦК;
строки пред'явлення претензій: за загальним правилом - протягом 6 місяців, а претензії щодо
сплати штрафів і премій - протягом 45 днів;
строки для відповіді перевізником на претензію вантажовідправника: за загальним правилом
- протягом 3 місяців; щодо претензій з перевезення у прямому змішаному сполучення -
протягом б місяців; щодо претензій про сплату штрафу чи премії - 45 днів (ч. З ст. 315 ГК
України); щодо претензій з міждержавних перевезень - протягом строків, встановлених
транспортними кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою України;
строки для звернення до суду: за позовом до перевізника (загальне правило) - протягом 6
місяців з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку для відповіді; для
пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що
випливають з перевезення, - протягом 6 місяців; щодо спорів, пов'язаних з міждержавними
перевезеннями вантажів, - протягом строків, встановлених транспортними
кодексами/статутами чи міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України.
Транспортні кодекси та статути також містять низку положень про відповідальність сторін за
неналежне виконання договорів перевезення вантажів, які значною мірою збігаються з
регулюванням договірних відносин з перевезення вантажів відповідно до Господарського
кодексу України, проте містять і деякі спеціальні норми.
Згідно з ст. 13 Закону "Про транспорт", підприємства транспорту відповідають за втрату,
нестачу, псування і пошкодження прийнятих для перевезення вантажу та багажу у розмірі
фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження
сталися не з їх впни.
Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу детально
врегульовано транспортними статутами та кодексами, а стосовно автомобільного транспорту
- статтею 924 ЦК.
Так, відповідно до Статуту залізниць України залізниця відшкодовує фактичні збитки, що
виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме; а) за втрату чи недостачу - у розмірі
дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до
перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця
доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; в) за
псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.
Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж у всіх випадках не може
перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж.
Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за
цеп вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.
За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень
та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від
вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у розмірах,
встановлених ст. 106 Статуту залізниць.
Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо не доведе, що
воно сталося не з його вини.
Слід мати та увазі, що законодавством визначено підстави звільнення перевізника від
відповідальності. Зокрема, Статутом залізниць України передбачено, що залізниця
звільняється від сплати штрафу за невиконання планів перевезеш" уразі, зокрема, стихійного
лиха (замети, смерч, повінь, пожежа, землетрус тощо), внаслідок якого було неможливо
подати вагони (контейнери) під завантаження; незабезпечення подачі вагонів (контейнерів)
через неплатоспроможність відправника; виконання плану перевезень власними
(приватними) або орендованими вагонами (контейнерами); незавантаження відправником
вагонів, поданих йому в меншій кількості, ніж заплановано, та ін. (ст. 108).
Відповідно до ст. 111 Статуту залізниць залізниця звільняється від відповідальності за втрату,
недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли, зокрема, вантаж надійшов у
непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без
пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у
непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо
немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення; недостача,
псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з
перевезенням вантажу та відкритому рухомому складі; вантаж перевозився у супроводі
провідника відправника чи одержувача; стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не
могла передбачити й усунення яких від неї не залежало, та інших випадках.
Транспортними статутами та кодексами передбачена відповідальність вантажовідправників і
вантажоодержувачів за неналежне виконання договорів перевезення вантажів. Так,
відповідно до ст. 118 Статуту залізниць України за пред'явлення вантажу, який заборонено до
перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з
неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім
заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної
плати за всю відстань перевезення. За неправильно зазначені у накладній масу,
кількість .місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порту
стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. За
пошкодження і втрату вагонів, контейнерів під час навантаження або вивантаження засобами
відправника або одержувача на станції відправник, одержувач несуть матеріальну
відповідальність перед залізницею у розмірі фактично заподіяної шкоди, а також
відшкодовують залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу,
перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або
неправильного кріплення вантажу.
Після прибуття на станцію призначення вантажу всю відповідальність перед залізницею
щодо цього перевезення несе одержувач.
Порядок пред'явлення претензій і позовів, передбачений Господарським (ст. 315) та
Цивільними кодексами (ст. 925) в основному віддзеркалює аналогічні норми транспортних
кодексів (статутів). Так, відповідно до статей 386, 387 Кодексу торговельного мореплавства
претензії до перевізника, що випливають з договору перевезення вантажу, пасажирів і
багажу, можуть бути заявлені протягом перших шести місяців строку позовної давності,
незалежно від того, здійснювалось перевезення у каботажному чи закордонному сполученні.
Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію протягом трьох місяців і сповістити
заявника про задоволення чи відхилення її, а претензії, що випливають з перевезення у
змішаному сполученні, - протягом шести місяців. З дня заявлення перевізнику претензії
перебіг терміну позовної давності призупиняється до одержання відповіді на претензію або
закінчення терміну, встановленого для відповіді.
Відповідно до статей 165,166 Статуту автомобільного транспорту Української РСР претензії
автотранспортному підприємству або організації можуть бути пред'явлені протягом шести
місяців, а претензії про сплату штрафів - протягом 45 днів. Автотранспортне підприємство
або організація зобов'язані розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про
задоволення або відхилення її у такі строки з дня одержання претензії:
 а) протягом 3 місяців - по претензіях, що виникли з перевезень в автомобільному
сполученні;
 б) протягом 6 місяців - по претензіях, що виникли з перевезень у прямому змішаному
сполученні (тобто у взаємодії з іншими видами транспорту автомобільно-залізничних,
автомобільно-водних, автомобільно-водно-залізничних, автомобільно-повітряних та інших
сполучень);
 в) протягом 45 днів - по претензіях про сплату штрафів.
Аналогічні норми містяться в Статуті залізниць України.
Своєрідним транспортним договором, що застосовується на морському транспорті, є
букінговий договір, який забезпечує перевезення вантажу (власне є різновидом договору
морського перевезення). З договором морського перевезення букінговий договір поєднує
предмет - надання послуг щодо перевезення вантажу, проте він має низку кваліфікуючих
ознак, що дозволяють його виділити в окремий різновид договору морського перевезення, а
саме:
договір морського перевезення є реальним (договірні зобов'язання перевізника виникають з
моменту надання вантажу для перевезення), а букінговий догові) - консенсуальним (договірні
зобов'язання виникають з моменту укладення договору);
якщо договір морського перевезення є тристороннім (вантажовідправник, перевізник,
вантажоодержувач), то букінговий договір - двостороннім (за участю відправника або його
агента та перевізника);
особливість процедури укладення та форми букінг-договору (відправник направляє запит
перевізникові про можливість відправки визначеного вантажу на судні перевізника; згода
перевізника на здійснення перевезення оформляється у вигляді спеціального документа -
букінг-ноти, в якій зазначаються усі суттєві умови договору, хоча укладення договору може
здійснюватися шляхом обміну листами, факсограмами тощо); застосування букінгового
договору зумовлено специфікою мореплавства, зокрема лінійним мореплавством (за
заздалегідь визначеними маршрутами відповідно до затвердженого транспортною
організацією графіку). Особливості має перевезення вантажі/ в прямому змішаному
сполученні (ст. 312 ГК України, ст. 913 ЦК України). За цим договором перевезення
здійснюється від вантажовідправник;) до вантажоодержувача двома або більше
перевізниками різних видів транспорту за єдиними перевізним документом. До цих договорів
застосовуються положення ГК та ЦК щодо договорів перевезення вантажу, якщо інше не
передбачено транспортними кодексами та статутами. Відносини між перевізниками під час
перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні регулюються вузловими угодами,
порядок укладення яких встановлюється транспортними кодексами та статутами.
Різновидом транспортного договору, що поєднує в собі і перевезення, і оренду транспортного
засобу (його частини), є договір чартеру (фрахтування), відповідно до якого одна сторона
(фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або
частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах та один або кілька рейсів для
перевезення вантажу, пасажирів (груп туристів, наприклад), пошти або з іншою метою, що не
суперечить законодавству (ст. 912 ЦК України). Цей договір найчастіше застосовується на
морському та внутрішньому водному транспорті і є комплексним (містить елементи
перевезення та оренди транспортного засобу).
Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу,
є:
1) рейсовий чартер - якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна,
його частини або окремих суднових приміщень;
коносамент - якщо договір не передбачає вищезгаданої умови;
інші письмові докази.
Поширеною (проте вельми спірною) точкою зору щодо природи договору фрахтування
(віддзеркалена у вищезгаданих положеннях ГК та ЦК України) є ототожнення його з
договором перевезення, хоча і з наявністю другорядних кваліфікуючих ознак.
Договори фрахтування можуть відрізнятися за комплексом ознак (предметом договору, його
спрямованістю, видом документа, що підтверджує його укладення). Так розрізняють;
договір фрахтування судна по чартеру (є власне договором перевезення, оскільки передбачає
обов'язок фрахтувальника подати фрахтівнику вантаж для перевезення, а фрахтівник
зобов'язується перевезти його на зафрахтованому судні);
договір фрахтування судна по тайм-чартеру (в цьому випадку перевезення вантажу є не
предметом, а метою договору; перевізником вантажу в даному випадку виступає не
фрахтівник, а фрахтувальник, відносини якого з відправником та одержувачем вантажу
мають оформлятися договором перевезення; відтак, договір фрахтування на умовах тайм-
чартеру містить переважно ознаки оренди транспортного засобу, що має використовуватися з
певною метою і з дотриманням правил, встановлених на морському транспорті).
Чартер (фрахтування) застосовується і при повітряних перевезеннях вантажів. Відповідно до
статті 61 Повітряного кодексу за договором чартера фрахтівник зобов'язується надати
фрахтувальнику за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або
кілька рейсів для повітряного перевезення вантажів.

4. Відповідальність за зобов'язаннями щодо перевезення. Відповідальність перевізника.

Правове регулювання договору перевезення, як і відповідальність за зобов’язання регулюється
низкою нормативно-правових актів, зокрема: Цивільним кодексом України (глава 51 та 64),
Господарським кодексом України (глава 32), Правила перевезень вантажів автомобільним
транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 №363,
Закон України «Про автомобільний транспорт» та Законі України «Про транспорт».
Відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язань, що випливають із
договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо
інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). В даній
статті містяться найбільш загальні положення про відповідальність за порушення зобов’язання, що
виникають із договору перевезення. Відповідно до неї сторонам надається можливість самостійно
передбачити у договорі цивільно-правову відповідальність за порушення зобов’язання із перевезення,
але за умови, якщо інше не передбачено законом. Виходячи з цього можна зробити висновок, що
сторони за порушення зобов’язань, які виникають з договору перевезення несуть відповідальність у
формі відшкодування збитків або сплати неустойки, штрафу чи пені.
Притягнення до відповідальності за договором перевезення.
Підставою для притягнення до відповідальності за порушення договірних зобов’язань є наявність
правопорушення, зокрема збитків, в результаті протиправної поведінки, існування причинного зв’язку
між протиправною поведінкою та збитками, а також визначення вини у сторін. Перевізник несе
відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред’явник претензії доведе, що втрата, недостача,
псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок вини перевізника. Отже, обов’язок доведення
вини лежить на пред’явникові претензії.
Однак, що є важливим,сторони договору перевезення не в праві своєю угодою змінювати встановлену
законодавством цивільно-правову відповідальність. Також важливим моментом, про який слід згадати
є те, що відповідальність за порушення диференціюється залежно від договорів та об’єктів
перевезення.
Умови для звільнення від відповідальності.
Законодавством України встановлюються випадки завдяки яким сторона, що надає послуги згідно
договору перевезення (перевізник) звільняється від відповідальності. До таких причин здебільшого
належать ті, які не були відомі перевізнику (здача вантажу без вказівки про його особливі властивості
і необхідність дотримання особливих умов для транспортування чи збереження), або коли недостача,
втрата, пошкодження або псування відбулося через причини, що були непідконтрольні для
перевізника (природні катаклізми).
Важливо!
Сторонам при укладенні договору перевезення потрібно звертати увагу на форс мажорні обставини та
вносити його у договір окремим пунктом. Даний факт допоможе розібратись із відповідальністю у
разі настання непередбачених обставин.
Таким чином можна зробити висновок, що відповідальність сторін за зобов’язаннями, що виникають
із договору перевезення а також звільнення від неї, настає у вичерпних і передбачених
законодавством випадках.

Стаття 920. Відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із договору

перевезення

1. У разі порушення зобов´язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть

відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим
Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Загальні умови цивільно-правової відповідальності визначені у гл. 51 ЦК. Сторони вправі у
договорі встановлювати відповідальність за порушення зобов´язань щодо перевезень
вантажів, коли вона не передбачена законом, а також підвищувати відповідальність,
встановлену законом.
Положення статті 920 ЦК носять загальний характер і відсилають до правил, передбачених
транспортними статутами та кодексами. Так, наприклад, п. 105 Статуту залізниць України
встановлює, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні,
експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені
вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за
перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами. Про
окремі випадки відповідальності при перевезеннях див. ст.ст. 921, 922, 924, 928 ЦК і
коментарі до них.
Як перевізник, так і відправник несуть відповідальність, яка може виражатися у
відшкодуванні збитків та/або в сплаті штрафу. Штрафи за невиконання плану перевезення
встановлюються або у твердій сумі, або в процентному відношенні до провізної плати за
пред´явлену чи невивезену кількість вантажу. Розмір штрафу, а також умови і порядок його
стягнення визначаються відповідно до норм транспортного законодавства.

5. Особливості перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

Договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні є господарським
договором, який характеризують такі ознаки:
- участь у перевезенні двох і більше перевізників;
- належність перевізників до різних видів транспорту;
- наявність єдиного перевізного документа.
Залежно від того, які види транспорту беруть участь у перевезенні, визначають договори
перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному, залізнично-автомобільному,
водно-автомобільному, залізнично-водно-автомобільному сполученні. Не можуть бути
однозначно визнані перевезення вантажів у змішаному повітряно-водному та повітряно-
залізничному сполученні прямими, оскільки оформлюються різними перевізними
документами.
Договір перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні є багатостороннім.
Відправнику та одержувачу протистоїть не один перевізник, а більше, які визначаються
співпе-ревізниками. У цьому разі кожний з них, приймаючи вантаж від попереднього
перевізника, виконує свій обов'язок щодо перевезення вантажу на певній ділянці шляху, який
виникає з договору перевезення, укладеного первісним перевізником.
Укладення договору на перевезення у прямому змішаному сполученні характеризує
комбінація зобов'язань. Під час укладення договору перевізник, поряд з обов'язком доставити
вантаж у пункт призначення, набуває прав представника вантажовідправника і на підставі
цього потім укладає від імені вантажовідправника договір із співперевізником. Таким чином,
кожний наступний співперевізник, вступаючи у зобов'язання з попереднім, стає
представником вантажовідправника.
Договір перевезення у прямому змішаному сполученні характеризується складною природою
відносин, що виникають між співперевізниками. Зокрема:
- всі перевізники, які беруть участь у перевезенні, виступають перед вантажовідправником як
єдиний перевізник;
- кожний наступний перевізник, вступаючи у договір, продовжує виконання обов'язків
попереднього перевізника (Правила перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-
водному сполученні, затверджені наказом Мінтрансу України від 21 листопада 2000 р. №
644);
- у співперевізників, на відміну від перевізника, з яким укладено договір перевезення, не
існує договірних відносин з вантажовідправником та вантажоодержувачем;
- стороною у договорі перевезення є лише той перевізник, якому вантажовідправник передав
вантаж до перевезення, тому співперевізники беруть участь не у договорі, а в його виконанні;
- правовідносини між співперевізниками регулюються єдиним договором перевезення, який
укладає вантажовідправник з перевізником у пункті відправлення.
Майнову відповідальність за незбереження вантажу, який перевозиться у прямому
змішаному сполученні, несуть: сторона, котра подає вантаж до передачі його у пунктах
перевалки; сторона, яка приймає вантаж після передачі його у пунктах перевалки.
2. Перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні регулюються нормами ГК і ЦК,
транспортними статутами, правилами перевезення та іншими нормативними актами.
У Статуті залізниць України перевезенню вантажів у прямому змішаному сполученні
присвячено розділ V, у Статуті внутрішнього водного транспорту Союзу РСР - розділ VIII, а в
Статуті автомобільного транспорту УРСР це питання врегульовано розділом VII. Вантажні
перевезення у прямому змішаному сполученні не регулюються Кодексом торговельного
мореплавства України та Повітряним кодексом України, а встановлюються відповідними
правилами перевезення вантажів. Суттєвою ознакою правового регулювання перевезень
вантажів у прямому змішаному сполученні є те, що норми зазначених нормативних актів
ідентичні за змістом. Тому сьогодні можна ставити питання про їх уніфікацію і прийняття
єдиного нормативного акта - Правил перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.
3. Вузлова угода є господарським договором, який регулює відносини перевізників під час
перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні та умови роботи перевалочних
пунктів.
Названа вище угода - специфічний вид договору, який регулює відносини перевізників щодо
перевалки вантажів з одного виду транспорту на інший. А тому посередньо розглядається
поряд з договором перевезення вантажу в прямому змішаному сполученні.
Вузлову угоду характеризують такі правові ознаки:
- по-перше, вона укладається між перевізниками поза участі в ньому вантажовідправника і
вантажоодержувача;
- по-друге, укладення цього договору між перевізниками є обов'язковим в силу відповідних
імперативних норм транспортних статутів і правил перевезення (ст. 116 Статуту
автомобільного транспорту УРСР, п. 167 Статуту внутрішнього водного транспорту Союзу
РСР, № 39 Правил перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично-водному
сполученні);
т по-третє, законодавством не встановлено санкцій за неукладення або несвоєчасне
укладення вузлових угод;
- по-четверте, вказана угода регулює відносини, пов'язані з перевалкою вантажу, а не з його
безпосереднім перевезенням.
Передача вантажів у пунктах перевалки здійснюється за передаточними відомостями.
Сторона, яка передає вантаж, надає разом з ним стороні, котра приймає вантаж, передаточну
відомість, на всіх примірниках якої сторони засвідчують виконання своїх обов'язків підписом
та календарним штемпелем дня подання останніх. Передаточну відомість не можна вважати
формою договору на перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні, оскільки такою
є накладна. Передаточна відомість оформлює виконання зобов'язань, що виникають з
вузлової угоди.
Зобов'язання сторін, які виникають із зазначеної угоди, можна умовно поділити на
зобов'язання щодо обсягу перевалки вантажів, передачі їх з одного виду транспорту на інший
та розрахунків за виконання робіт, пов'язаних з перевалкою вантажів.

6. Договір перевезення пасажирів та багажу.

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізши) зобов’язується

перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також
доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, що має право на одержання
багажу, пасажир же зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а в разі зпядяин«
батану - також за його провезення (ч. 1 ст. 910 ЦК України).
Юридична характеристика договору:
 двосторонній;
 відплатний;
 консенсуальний - договір перевезення пасажира;
 реальний - договір перевезення багажу;
 публічний - коли використовується транспорт загального користування.
Сторонами договору є перевізник - транспортна організація, що виконує функції
громадського візника та зобов’язання здійснювати перевезеш і пасажир - фізична особа.
Форма договору - усна (при попередньому продажі квитка) та через конкпюдентну дію
(посадка пасажира при подачі транспортного засобу). Укладання договору перевезення
пасажира підтверджується видачею квит-
а договору перевезення багажу - багажною квитанцією, форми яких вСгаяовлюються
відповідно до транспортних кодексів (статутів) (ч. 2 сг. 910
ц с України).
Істотна умова договору - його предмет - послуга з доставки пасажира „о пункту призначення.
За перевезення пасажирів і багажу стягується провізна плата в роз- ■рі; що визначається за
домовленістю сторін, якщо інше не встановлено * або іншими нормативно-правовими
актами.
Плата за перевезення пасажирів і багажу, що здійснюється транспорта загального
користування, визначається за домовленістю сторін, якшп на не встановлена тарифами,
затвердженими у встановленому порядіу. Пільгові умови перевезення пасажирів і багажу
транспортом загального кокетування можуть встановлювати організація, підприємство
транспорту за їхній рахунок або коштом відповідного бюджету у випадках, встановлених
законом та іншими нормативно-правовими актами.
Зміст договору - права й обов’язки сторін.
Пасажир зобов’язаний:
_ сплатити за проїзд (ч. 1 ст. 910 ЦК України);
- дотримуватися громадського порядку, правил користування транспортними засобами;
- дбайливо ставитися до майна транспортної організації.
Пасажир має право (ст. 911 К України):
- одержати місце в транспортному засобі, згідно з придбаним квитком;
- провозити із собою безоплатно одну дитину віком до шести років без права окремого
місця;
- купувати для дітей віком від шести до чотирнадцяти років дитячі квитки за пільговою
ціною;
- перевозити із собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених
транспортними кодексами (статутами);
 зробити не більше від однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних
документів (квитка) не більше, ніж на десять діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;
 відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати назад повну або часткову вартість
квитка - залежно від сгроіу здавання квитка згідно з правилами, встановленими
транспортними кодексами (статутами);
 отримувати повну та своєчасну інформацію про час і місце відправлення транспортного
засобу за вказаним у транспортному документі (квитку) маршрутом.
Перевізник зобов’язаний:
- перевезти пасажира до пункіу призначення (ч. 1 ст. 910 ЦК України);
- доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на
одержання багажу (ч. 1 ст. 910 ЦК України);
 повернути пасажіфу провізну плату в разі відмови пасажира від перевезення з причини
затримки відправлення транспортно^ засобу(ч. 2 ст. 922 ЦК України);
 відшкодувати пасажирові завдані збитки, якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не
відбулася внаслідок запізнення транспортну засобу, що доставив його до цього пункту (ч. З
ст. 922 ЦК України)

7. Претензії та позови щодо перевезень.

8. Договір транспортного експедирування. Сторони, предмет договору транспортного

експедирування.
9. Відповідальність сторін за договором транспортного експедирування.

Задача1. Підприємство звернулося до суду з позовом до відділення залізниці про стягнення

штрафу за не подання платформ під навантаження. Заперечуючи проти позову, відповідач
послався на те, що у позивача відправника у третій декаді місяця, впродовж якої не
подавалися вагони, були відсутні кошти для розрахунків з залізниця за перевезення. Отже, на
думку відділення дороги, відповідальність має бути покладена на відправника вантажу, а не
на перевізника. Як має бути вирішена суперечка?
Задача 2. Автопідприємство звернулося з позовом до заводу про стягнення у повному обсязі
штрафу за ненадання вантажу до перевезення в обумовленому місяці. Відповідач просив у
позові відмовити, оскільки у вказаному місяці мала місце аварія на заводі, внаслідок якої на
три доби було припинено виробництво продукції, що підтверджено документально.
Саме тому вантаж не було пред'явлено до перевезення. Автопідприємство наполягало на
задоволенні позову, так як аварія на підприємстві, на думку представника автопідприємства,
може виключити відповідальність лише тоді, коли вона сталася випадково чи з вини третіх
осіб, а ці обставини представниками заводу, на думку позивача, доведено не було.
Вирішіть спір.
Задача 3. Авіакомпанія допустила прострочення у доставці вантажу. У якій формі та якому
розмірі авіакомпанія повинна нести відповідальність за це порушення? Які обставини
можуть звільнити авіаперевізника від відповідальності? Який розмір та яка форма
відповідальності за це порушення встановлені стосовно автомобільного та залізничного
перевізників? Задача 4. Через неправильну вказівку в залізничній накладній найменування
вантажу, що має особливі властивості, які вимагають спеціальних запобіжних заходів,
перевізник не забезпечив збереження вантажу в дорозі, внаслідок чого якість вантажу
суттєво погіршилася. Вантажоодержувач відмовився від його прийняття та подав позов до
залізниці та відправнику про відшкодування повної вартості вантажу.
У яких випадках вантажоодержувач має право відмовитися від отримання вантажу? Чи
підлягає вимога позивача задоволенню? Як вирішилося б це питання, якби як перевізник
виступав авто-або авіаперевізник?
Задача 5. Підприємство надіслало на адресу одержувача кілька вагонів із калійною сіллю. До
місця призначення вантаж прибув з простроченням у доставці на два дні, за що одержувач
вимагав від залізниці сплати штрафу за це порушення та відшкодування збитків,
спричинених простроченням доставки вантажу. Перевізник відхилив претензію одержувача з
посиланням на те, що на одній із ділянок дороги через пошкодження колій проводилися
ремонтні роботи, тому швидкість руху на цьому значному за протяжністю ділянці була
суттєво знижено, що й призвело до порушення графіка руху поїздів. Тому перевізник вважає
себе невинним у прострочення доставки вантажу, а щодо збитків, то їх відшкодування у разі
прострочення в доставці взагалі не передбачено.