Методика Чевелєвої Н.А.

Корекція заїкуватості у процесі

ручної продуктивної діяльності
Виконувала: Котенджи
Альона,35група
 Розвиток зв'язного мовлення дитини йде від
ситуативної мови (безпосередній зв'язок з практичною
діяльністю, з наочною ситуацією) до мовлення
контекстної (узагальненої, пов'язаної з минулими
подіями, майбутніми діями).
 Послідовність вправ:
Від наочних полегшених форм мови до абстрактних, контекстних висловлювань.
 5 періодів корекції:
1 період – пропедевтичний
î тимчасове обмеження мови
î прийняття зразка мови (ритм, чіткість)

2 період - супроводжуюча мова

î власне активне мовлення дітей з приводу одночасно супроводжуваних дій (зорова опора)

î ускладнення питань – відповідей, багаторазове промовляння, варіативність відповідей

На всіх заняттях цього періоду діти говорять (відповідаючи на запитання педагога) тільки про те, що вони
роблять в даний момент, говорять з приводу якогось окремого елемента роботи (“Я приклеюю...”, “Я
вирізаю... ”, “Я розмальовую...” тощо. буд.). Така мова зветься супроводжуючою.
 3 період – завершальна промова
î діти користуються супроводжуючою та завершальною промовою (описують
виконані дії)
î регулюються інтервали між діяльністю дитини та її відповіддю

4 період - попередня мова

діти користуються попередньою промовою (що має намір зробити? – мова поза
наочною опорою, планування мови)
î ускладнюється фразова мова (від кількох зв'язних фраз до самостійної розповіді)

5 період – закріплення навичок самостійної мови

розгорнута контекстна мова різних етапах діяльності.
З дітьми, що заїкаються, переддошкільного та дошкільного віку - Н.А. Власова та
Є.Ф. Рау побудували наростання ускладнень мовленнєвих вправ в залежності від
різного ступеня мовної самостійності дітей. Звідси і рекомендована ними
послідовність:

1) відображена мова;
2) завчені фрази;
3) переказ по картинці;
4) відповіді на запитання;
Н.А. Власова розрізняє 7 "видів мови", які в порядку поступовості необхідно
застосовувати на заняттях з дітьми-дошкільнятами:
 1) пов'язана мова;
2) відображена мова;
3) відповіді на запитання по знайомій картинці;
4) самостійне опис знайомих картинок;
5) переказ прослуханого невеликого оповідання;

6) спонтанна мова (оповідання за незнайомими картинками);

7) нормальне мовлення (бесіда, прохання) тощо.
Є.Ф. Pay бачить завдання логопедичної роботи в тому, "щоб шляхом систематичних планових занять звільнити мовлення дітей, що заїкаються від напруги, зробити її вільною, ритмічною, плавною і виразною, а також усунути неправильність вимови і виховати чітку, правильну артикуляцію". Всі заняття з перевиховання мовлення дітей, що заїкаються, розподілені за ступенем наростаючої складності на 3 етапи.

Перший етап - ведуться вправи у спільній і відбитої мови та у вимові завчених фраз, віршів. Широко використовується декламація.
Другий етап - проводяться вправи в усному описі картинок у питаннях та відповідях, у складанні самостійного оповідання по серії картинок або на цю тему, у переказі змісту оповідання чи казки, яку прочитав логопед.

Третій етап - завершальний, дітям надається можливість закріпити набуті навички плавної мови в повсякденній розмові з оточуючими дітьми та дорослими, під час гри, занять, бесід та інші моменти дитячого життя.
Методики Н.А. Власової та Є.Ф. Pay характеризуються певною схожістю - в основу покладено різний ступінь мовної самостійності дітей. Безумовна заслуга цих авторів у тому, що вони вперше запропонували і використовували поетапну послідовність мовних вправ у роботі з маленькими дітьми, розробили вказівки до окремих етапів послідовної системи корекції мовлення дошкільників.

Протягом багатьох років запропонована методика була однією з найпопулярніших у практичній роботі з дітьми, що заїкалися. І в даний час багато її елементів та модифікації використовуються логопедами.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ !