Грицик Софія У-11Б

Художні твори

1. Даниїл Туптало «Житія святих»

Житіє святого пророка Захарії Батька Предтечі.
Святий пророк Захарія був сином Варахії і мав жінку Єлизавету, сестру Анни – матері
Пресвятої Богородиці. Це подружжя жили в чеснотах та непорочно проходили непорочний шлях.
Досягнення їхнього чесного життя був син – Господній Іван.
Захарія був священиком у Єрусалимі, від роду Авія, який мав чергу восьмої седмиці. Цю чергу
розділив цар Давид, щоб одні за одними тримали свої седмиці і правили в них. Від кожної седмиці
вибрано найчеснішого начальника, а щоб не виникало між начальниками суперечок – який
священик і з яким ликом своїм має тримати першу седмицю і так наступні, кинули жеребка і за
ними тримали свій чин аж до благодаті. Випав восьмий жеребок Авію-священнику, а від його
племені пішов Захарія і саме він тримав восьму службу в церкві.
Одного разу він служив перед Богом та з’явився йому ангел Господній, який промовив , що Бог
позбавив його дружину безпліддя і в них народиться син Іван, народження якого всім принесе
радість. Але Захарій не повірив ангелові, оскільки Єлизавета вже неплідна, та й вони похилого
віку. На це ангел Гавриїл відповів: « Замовкнеш ти до того дня, поки не станеться те, за що ти віри
не йняв».
Після служби Захарій повернувся у свій дім, до Хеврона – міста Юдового. І через деякий час
збулось ангельське звіщання і народився у подружжя син Іван. Коли Захарія написав його ім’я на
дощечці, то заговорив і подякував Богу.
Коли ж народився Ісус Христос, то прийшли зі сходу волхви і сповістили Ірода про його
народження. Ірод послав своїх воїнів у Вифлеєм і наказав, щоб вони побили всіх дітей і про Івана
Захаріїного не забули, оскільки він мав стати «Царем Юдейським». Але його посланці не знайшли
Івана, тому що Єлизавета взявши свого сина, втекла у гори, де з допомогою Бога , гора
розступилась і заховала їх з сином. Тоді Ірод звелів їм повторно піти до Захарія, щоб він віддав
сина, а як ні, то нехай його вб’ють. Проте Захарій відповів, що він служить Богу і не знає, де його
син. Після цих слів Захарія вбили, а його кров стала на вічний засуд Ірода. Єлизавета , тим часом,
перебувала в горі, де за Божим велінням утворилося джерело води і виросло дерево-фінік. Після
сорока днів по смерті Захарії, померла Єлизавета в тій печері, а Івана годував ангел, який ховав
його аж до дня появи у Ізраїлі.

Житіє святих праведних богоотців Йоакима та Анни.

Святий праведний Йоаким був роду Юдового і жив у Назареті Галілейськім. Йоаким мав дружину
Анну – дочку Маттана. Це подружжя жило за Божими законами, оздоблювали себе добродійністю,
дотримуючись всіх Божих Заповідей. Оскільки вони догодили Богові та перевищили всіх своїми
чеснотами, то Він вибрав їх як найдостойніших, щоб народили Матір Божу. Належало, щоб мати
Господня витворилась від святих і чесних батьків.
Приніс Йоаким дари Господу Богу на єрусалимське свято, на якому всі сини Ізраїлеві дари свої
приносять Богові. Але архієпископ Ісахар не прийняв його дарунок, бо Йоаким безплідний і не має
Божого благословення за гріхи свої. Почувши це, Йоаким вийшов дуже засмученим та
приниженим з храму Господнього. Не повернувся він додому, а пішов у пустелю до пастухів і
оплакував своє горе і почав молити Господа, щоб він став батьком, приклавши до молитви піст,
що не буде їсти сорок днів хліба. Тим часом, Анна, сидячи в домі і дізнавшись, що архієпископ не
прийняв їхніх дарів, а чоловік її залишив та пішов у пустелю, плакала невтішними сльозами.
Вийшовши у сад почала молитись Господу і раптом з’явився Господній ангел, який повідомив їй,
що народить вона дочку преблагословенну, якою буде дано спасіння всьому світу, назветься вона
ж ім’ям Марія. Тієї години, явився ангел і Йоакиму, який сповістив йому, що Анна народить йому
дочку, з народженням якої світові буде радість. Також сказав, щоб він направлявся до Золотих
Воріт, де він і зустріне Анну.
Зустрівши на вказаному місті дружину, вони помилились ,подякували Богу і повернулись у дім.
Восьмого грудня Анна народила преблагословенну Діву Марію. Влаштував Йоаким у домі своєму
велике свято, на якому всі веселились і славили Бога. Виховували Діву Марію дуже бережно та й
берегли як зіницю ока,люблячи її не тільки як дочку, але шануючи як пані. Коли Марії
виповнилось три роки, то віддали її в дар Богові, як і обіцяли. Згодом Йоаким та Анна померли,
проте залишились довічно та подвійно благословенними заради внука Ісуса Христа, а в Ньому ж
благословляються всі народи.

2. Теофан Прокопович «Владимир».

Розпочинається трагікомедія першою дією - поява у Києві посланої пеклом тіні князя
Ярополка,який був убитий своїм братом Володимиром під час міжусобної війни. Ярополк
повідомляє верховному жрецю Перуну Жериволу про наміри Володимира прийняти християнство
і позбутися язичницьких богів.
У другій дії події відбуваються на свято «молнієлучного» бога грому Перуна язичницькі жреці
Піяр, Куреяд та Жеривол накликають на Володимира пекельні сили, щоб спокусити його, завадити
духовному очищенню, яке б утвердило князя у намірах порвати з язичництвом.
У третій дії автор передає душевні переживання Володимира напередодні прийняття християнства
- найважливішого у своєму житті рішення. Князь усе ще вагається, тому звертається по допомогу
до своїх синів Бориса і Гліба, а ті радять йому прислухатись до слів грецького філософа про
Хрестовий закон. Філософ викладає Володимиру основні положення християнського вчення і
радить йому все ж таки прийняти християнство. Після вчення філософа Володимир впевнився у
необхідності прийняття християнства.
У четвертій дії князь переказує сон, у якому він бачив «нікоєго чорного мужа», котрий водив дух
князя пустельними місцями, чув громи й собачий гавкіт, відчував жар вогню. Сини заспокоюють
князя: бісівські спокуси не зможуть заподіяти лиха духовно озброєній людині. Також
зображується, як сили зла здійснюють ще одну спробу спокусити князя і відмовити від його
заміру. Вони намагаються навіяти йому думку, що у світі вирішать, ніби він прийняв нову віру не
за внутрішніми переконанням, не через саму віру, а тому що боявся греків. Але Володимир
подолав всі труднощі і спокуси та виходить переможцем із цього надзвичайно складного
протистояння.
У п’ятій дії йдеться про те, що прибічники Володимира Храбрій та Мечислав дискутують з
язичницькими жрецями, котрі вважають, що зміна релігії призведе до кінця світу.  Позбавлені
можливості отримувати жертвоприношення Піяр, Куреяд, Жеривол помирають з голоду. Вісник
повідомляє, що князь Володимир після хрещення узяв собі нове християнське ім’я – Василій.
Князь у своєму останньому монолозі говорить про переваги християнської релігії і закликає
знищувати язичницьких ідолів.
Закінчується трагікомедія хором апостола Андрія та ангелів, які пророкують щасливу майбутню
долю Києва і усієї держави.

3. «Слово о збуренню пекла».

На початку містерії подається розмова Люципера з Адом, перейнята передчуттям приходу Христа
до пекла. Люципер розповідає про всі підступи, вчинені ним від віку проти Бога і Його творіння
для збереження своєї влади над пеклом. Вони не розуміють, хто є Христос і чому Він чинить такі
чуда.
Потім Люцифер посилає на небо своїх «воєвод» Трубая і Венеру, «абисте того Ісуса поймали».
Перші три посланці від воєвод прибігають, втішаючи Ада і Люципера звістками про розп’яття та
смерть Ісуса на Голгофі. Але четвертий посланець повідомляє, що Христова душа була оточена
ангельськими воїнствами, і сили пекла не змогли її схопити. Йде чутка, що на третій день Христос
воскресне. І ось тепер Ісус Христос разом із своїм ангельським військом йде до пекла. Люципер
наказує замкнути пекло, збирає своїх слуг для його оборони.
Коли Ісус Христос був перед пекельними ворітьми, то Люципер сказав йому, щоб Той залишався в
Раю, а він тут сам впорається. Проте  Христос благословляє своїх воїнів на рать, розбиває ворота і
всі пекельні укріплення, входить до пекла, осяює його своїм промінням та кропить свяченою
водою. Лементує Ад, лементує і Люципер, бо Христос вивів з пекла душі усіх «в'язнів» на чолі з
Адамом і Євою.  Вони раді, що Соломон залишився. Та ві повідомив, що перший прихід Христа
був страшний, а другий буде ще страшнішим. Та після цих слів Люципер вигнав його, бо боявся
майбутніх наслідків.
Закінчується твір такими словами Ісуса Христа : «Господь кріпок і силен,  Господь силен во брані!
Возьміте врата, князі, ваша. І возьміте ся, врата вічна . Внідет во вас Цар слави!».

4. Семен Дівович «Розговор Великоросії з Малоросією».

 Твір розпинається тим, що Малоросія відповідає на питання про її назву, про своє
підпорядкування, число війська, його устрій і характер підготовки, походи й воєнноначальників,
здобуті перемоги, колишніх володарів України. Також ще вона розповідала про переходи від
одного монарха до іншого викликані свавільністю України та її небажанням коритися
самодержавній владі, що Україна тому поєдналася з Росією, що не могла сама захистити себе, що
Україна сама не зможе здобути перемоги над ворогами. що Україна зрадила московському цареві
за гетьмана Мазепи. Відтворюються події визвольної війни 1648-1654років, яких возвеличується
Богдан Хмельницький і вказуються причини початку війни між Україною і Польщею. Детально
змальовуються битви козацького війська з польськими загарбниками під Жовтими Водами,
Пилявцями, Збаражем тощо.
Малоросія підкреслює рівноправний характер союзу двох народів і те, що її союз із Росією був
наслідком вільного вибору, а не вимушеного пошуку захисту(Переяславська Рада). Також
Малоросія звертає увагу Великоросії на те, що московський цар зберіг усі права й привілеї, надані
шляхті польськими королями, й доповнив їх наданими за вірність дворянськими чинами. .
Малоросія звертає увагу співрозмовниці на те, що московський цар зберіг усі права й привілеї,
надані шляхті польськими королями, й доповнив їх наданими за вірність дворянськими чинами.
Завершується твір тим, що Великоросія виголошує річ, що вони з Малоросією завжди будуть жити
мирно і залишаться вірними друзями.

5. «Олексій – чоловік божий».

Олексій народився в Римі в сім’ї благочестивих і милостивих сенатора Євфиміана та Аглаїди. З
самого дитинства він вирізнявся добротою до бідних, сиріт і допомагав їм. Коли йому
виповнилось вісімнадцять років, батьки вирішили його одружити та вибрали йому красиву
дівчину із знатного роду. Після одруження, залишившись на самоті з нареченою, він здійняв із
пальця перстень, повернув його їй та сказав: "Збережи це й нехай Господь буде з нами, своєю
благодаттю влаштовуючи нам нове життя". Після цього він таємно втік з дому і подався до Едеси.
Тут, Олексій роздав усі своє речі жебракам і став жити при церкві. Тим часом, батьки та дружина
дуже сумували за Олексієм та посилали своїх слуг на пошуки Олексія, проте вони його не
знайшли. А батьки та дружина змирились з цим і сподівались на волю Божу.
Жив Олексій в Едесі 17 років. Одного разу паламареві церкви через Свою святу ікону Богородиця
звеліла ввести в храм чоловіка Божого,який сидить на церковній паперті. Цим чоловіком виявився
Олексій. Після цього його почали шанувати, але Олексій не бажав слави і тому таємно покинув
місто і повернувся до батьківського дому. Він був впевнений , що батьки його не розпізнають
тому попросився жити жебраком і йому навіть дозволили жити в кутку будинку і їсти їжу зі
столу. Через заздрість над ним почали знущатись місцеві жебраки, але Олексій все зумів
перетерпіти. В рідному домі він прожив ще 17 років, а коли дізнався в Господа день своєї смерті,
то написав листа, в якому просив вибачення в батьків і дружини.
Після недільної Божественної літургії Єфриміан дізнався про Божого чоловіка і один із служників
розповів йому про праведне життя Олексія, але коли батько прийшов додому, то Олексій вже був
мертвий. Згодом його останки були поховані в Церкві Святого Воніфатія , а під час похоронного
дійства був зачитаний лист Божого чоловіка.

6. Лаврентій Горка «Іосиф Патріарха».

Трагікомедія складається з п’яти дій. Перша дія розповідає про радість друга Іосифа з того, що
прекрасний Іосиф ,незважаючи на продаж в неволю і приречення на смерть братами, живе у
Пентефрія і керує його маєтком.
У другій дії дружина Пентефрієва проганяє від себе «Совість» і слухає тільки «Прелести», яка
обіцяє підкорити їй серце Іосифа. Але Іосиф мужньо відкидає пропозиції «Прелести» про
задоволення бажання вельможі . Хор оспівує мужність Іосифа і визнає його прообразом Христа,
що теж зазнав спокус диявола в пустині, а потім молився у вертограді.
У третій дії «Тайновидец» передає біблійне оповідання про замах дружини Пантефрія на
цнотливість Іосифа і про те , що Іосиф залишив свій верхній одяг в її руках, яка, скориставшись
цим, звинувачує Іосифа в тому , що він нібито зазіхав на її честь. Розгніваний Пентефрій жорстоко
знущається з Іосифа і садить до темниці. Хор оплакує Іосифа, що служив прообразом Христа, а
тепер невинно страждає.
Четверта дія розповідає про те, як цар Фараон бачив уві сні страшне видіння. І на наступний день
велить своїм князям і боярам знайти у місті тлумачників, які могли б розгадати його сон. Коли ж
у місті не знайшлося таких людей, то Фараон наказав скликати тлумачників з усього Єгипту,
обіцяючи тому, хто розгадає сон, великі почесті. «Вражда», налякалась , щоб Іосиф не розгадав
сну і не отримав почестей, говорить Пентефрію, нібито Іосиф після звільнення з темниці
загрожує знищити Пентефрія і весь його дім. Але Пентефрій, який повірив наклепові, не встиг
забити Іосифа, оскільки в цей час він вже був викликаний до царя, під час цього дійства співав
хор.
У п’ятій дії цар здивувався , коли дізнався, що в усьому Єгипті не знайшлося людини, яка могла б
вірно розтлумачити його сон. Цар обіцяє особливо вшанувати і піднести того тлумачника, який
розгадає віщий сон. Тоді придворний вказує цареві на Іосифа, який вірно тлумачить сон.
Розтлумачивши сон Фараона, Іосифа обдаровано і призначачено другим царем Єгипту. Згодом
Пентефрій і його дружина приходять на поклін до Іосифа, прилюдно каються у своїх гріхах і
отримують прощення від нього. Тим часом хор виголошує епілог трагікомедії , в якому йдеться
про возвеличення Іосифа, якому вдалось вийти з темниці та і отримати титул другого царя.

7. Василь Григорович-Барський «Мандри Святими місцями Сходу»

Розпочинається твір з опису дитинства та подальшого життя головного героя, який отримав
велику відкриту рану на нозі, на лікування рани пішло багато часу та грошей, але результату не
було. І він із своїм другом – Юстином вирішив поїхати у Львів , де були хороші лікарі, а ще він
хотів опанувати більше наук. Виїхавши з Києва в 1723 році вони проїхали місто Острог та Почаїв,
де є монастир Пресвятої Богородиці. Згодом вони вирушили до Львова, в якому є кам’яні будівлі,
чудові церкви дзвіниці, школи і багато освічених людей. З часом герой вилікував ногу і з
Юстином вони вирушили у задуману подорож. Почали друзі з Самбора, потім вирушили до
Грушова, Гатвана, Комарного, Відня – цесарська столиця, а згодом мандрівники прибули до
Венеції, яка була заснована на морській відмілині і поділена на багато частин. Всі будинки гарні й
високі, всі харчі крім хліба продавались на вагу,а вода – на міру. Покровителем Венеції був
євангеліст Марко. Трохи відпочивши вони промайнули такі міста як : Католіку, Анноку, Ріміні ,
Лоретто.
14 серпня мандрівники відправились до Неаполя – місто, яке дуже широко розпростерлось і
оточене мурами. Будинки вирізнялись своєю визначністю, а звичаї і порядки просто зачарували
героя. Згодом автор вирушив до славетного Риму, який розташований у мальовничому , оточеному
горами місті. Тут, є річка Тибр та джерела цілющих вод, також багато гостиниць, а найвизначніша
– Святої Трійці і герой був дуже вражений та зацікавлений звичаями цього міста. Наступні міста,
які відвідав подорожній: Флоренція, Єгипет, Венецію, Дамаск, Яффу Рамму Єрусалим, Солунь, ще
побував на острові Родос, Кіпр.
У другій частині мандрівник відвідав Азію, Триполь, Гелеополь, Дамаск, Памфілію, Нікополь,
Назарет та багато інших. Завершується твір мандрівкою до цілющих джерел.

8.Літопис Григорія Грабянки.

Літопис розпочинається передмовою, в якій автор вказує мету та причину написання свого твору
- він хоче, щоб діяння козаків , а особливо перемоги під проводом знаменитого вождя Богдана
Хмельницького, не забулися. Автор прагне не забувати славетні дії рідного народу, а представити
їх світові. Літопис складається з трьох частин. Перша частина розпочинається із з’ясування
походження слова «козак», яке ,на його думку, походить від скіфського племені хозар, які є
предками козаків. Родовід козаків розпочинається ще з біблійних часів, а саме від Гомера –
Яфетового сина. Згодом козаки розселилися по всій Європі, а вже потім були завойованими
іншими народами. Тому прабатьківщиною слов’ян стала Україна, а їхніми предками були козаки.
Описується побут козаків, їхня мужність у походах. Першим гетьманом називається Предослав
Лянцкоронський (1506), згадується про походи під проводом Венжика Хмельницького (1514),
Івана Свирговського (1574). Перше формальне визнання козаків приписується королеві Стефанові
Баторію.
Потім автор подає опис шістьох «сказаній» про найголовніші події в Україні до панування
Богдана Хмельницького, також подається головна причина втрати незалежності Київської Русі  -
небажання руських князів жити у мирі і злагоді. Потім розповідається про «різні битви і зброю
козацьку, і про їхній харч», про гетьманів Шаха і Підкову, також автор з'ясовує, чому повстали
козаки на поляків, подає сказання «про рід Хмельницького і про війну на Цоцорі», «про козацьку
війну з ляхами під Переяславом, і про гетьмана Тараса, чому повстав на поляків».
 Після цього розпочинається друга частина літопису, яка розпочинається сказанням - «чому
Хмельницький повстав на поляків». Потім детально описуються битви козацьких військ,
керованих Богданом Хмельницьким, під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, походи на
Збараж, Броди, Львів і Замостя, збарозька і зборівська перемоги 1649 р., похід на Волощину
(Молдавію), про Берестецьку і Білоцерківську битви і ще багато інших. Різко критично
оцінюється Берестейська церковна унія («новоявлена химера»), нав’язування якої козакам і
спричинило нібито їхні майбутні повстання та війни, починаючи від Косинського й Наливайка.
Також у другій частині розгортається картина життя всієї України, розповідається про договори
та політику Хмельницького, про стосунки з іншими країнами — Росією, Туреччиною, Кримським
ханством.
В третій частині описуються перші роки після смерті Богдана Хмельницького. Присутні
сказання, які присвячені гетьмануванням Юрія Хмельницького, Івана Виговського, Івана
Брюховецького. Після цього йде опис подій, починаючи з 1664 року, які не є визначними і
яскравими.

9. Літопис Самійла Величка.

Розпочинається літопис передмовою, в якій автор пояснює сучасний стан України і має за мету
винести із забуття славетні подвиги предків. Літопис Величка складається з чотирьох томів.
Перший том розпочинається з образу Самійла Зорьки, який повідомляє про прибуття
Хмельницького на Січ,потім йдуть перекази про гетьмана Хмельницького, про те, ким він був і
звідки в походить. Також розповідається про викрадення Хмельницьким, конюхом Потоцького,
листів у Барабаша. Викравши їх він втік, але Богдана знайшли, адже граф захотів бачити свого
конюха і послав за ним слуг. Але його ніде не було, проте згодом його все ж таки знайшли і
повернули в Україну, де він вирішив залишитись. З часом він перебрався на Запорізьку Січ,
одружився з Анною Сомківною, і став батьком трьох дітей: Тимоша, Юрія і Єлени.
Козакам були незадоволені тим, що вони потрапляють під релігійний та моральний гніт і це стало
приводом до війни. А основною причиною став випадок, коли було спалено будинку
Хмельницького Чаплинським. Докладно описуються підготування військ до битв з ворогом, а
також самі битви під Жовтими водами, під Батогом та багато інших. Наступником
Хмельницького став його син Юрій, але за час свого правління він погіршив становище українців.
Наприкінці першої частини згадуються Дорошенко та Виговський, яких автор прославляє.
Другий та третій томи описують листування Богдана Хмельницького з Барабашем, в якого він
просить вибачення та допомоги. Описується початок війни між Росією та Польщею та подальший
розвиток подій – прибуття Хмельницького до хана, для складаня присяги. І завдяки цьому від’їзду
Хмельницький став гетьманом. Також присутня розповідь про напад кримського хана на
Запорозьку Січ у 1675 р., які вночі вдерлися на Хортицю, але були розбиті та згадується змова
гетьманів проти Хмельницького Також оспівуються подвиги кошового отамана Сірка.
Відтворюється трагічна напруженість у Речі Посполитій і описуються трагічні наслідки війни.
У четвертому томі містяться універсали та епістолярії, описи подій повоєнного періоду ХVІІ —
початку ХVІІІ ст.. Автор розповідає про видатних політичних діячів того часу — І. Кочубея, І.
Мазепу, до якого ставиться негативно і С. Палія.

10.Літопис Самовидця.
З початку йде вступ, в якому йдеться про стан України перед Хмельниччиною. Літопис
складається з двох частин. Перша частина розпочинається з вибуху Хмельниччини, де вказано що
причинами війни є соціальні, національні та релігійні утиски. Зображений виступ козаків, де
пояснюється позбавлення їх станових привілеїв. Разом з тим за причину війни визнається кривда,
завдана Хмельницькому, якому підстароста Чаплинський відібрав хутір з пасікою й млином у
Суботові. Перша частина охоплює часи пануванні Хмельницького до Руїни.Наступними є етапи
війни: О началі войни Хмелницкого», «Починаєтся война Збаражская року 1649», «Починаєтся
война єго царского величества року 1654». Потім автор докладно описує війну, протягом якої
війська обійшли багато міст, але вони не виявились вдалими. Два короновані гетьмани не
справлялись зі своїми обов’язками тому командування військом взяв Хмельницький. Автор
дорікає гетьманові за союз із кримським ханом, що спричинив винищення ординцями українських
сіл і містечок та захоплення в рабство не лише бранців, але й мирних жителів. Наступними
описуються події Переяславської ради - українські землі переходять під владу Російської імперії.
Війну автор показав в її руйнівних наслідках для суспільства, з грабунками, спустошенням, з
жорстокістю козацького війська
В першій частині також описується Епоха Руїни – драматична доба недалекоглядних лідерів і
панівного свавілля натовпу. Виділяє тільки наказного гетьмана Якима Сомка та кошового отамана
Івана Сірка, І. Золотаренка та І.Богуна, але нещадно висміює Дем’яна Многогрішного.
Друга частина являє собою опис війни між Кримським Ханством і Москвою, в якій українці
зазнали поразки( не послухали гетьмана Самойловича). Українці збагнули, що не переможуть і
перейшли на інший берег Дніпра. Наступними описуються події Лівобережжя: обирання гетьмана,
чвари. Зображено гетьманування Поповича, який розбагатів і став суворим до своїх підданих.
Завершується літопис розповіддю про початок Північної війни та інформацією про участь у ній
козацького війська.

11. Історія Русів.

Розпочинається твір із передмови , в якій автор вказує, що просто необхідно написати історію
Малої Росії, бо після її визволення від татар її історія замовчувалась. Повідомляється, що всю
історію взято з літописів і записок Білоруських. Також в фіналі передмови автор жалкує, що деякі
безглузді речі і наклепи в самі літописи внесли руси.
В першій частині твору розповідається про родовід русів (українців) з біблійного роду Яфета.
Перелічуються перші князі, список яких починають якийсь Каган, що облягав Константинополь,
легендарний Кий, Аскольд і Дір, Ігор, Святослав. Князь Володимир називається першим, хто
об’єднав Русь і був визнаний самодержцем, великим князем Руським і царем над усіма князями.  
Потім описується падіння Києва , яке пов’язане з розбратом і поділом держави на окремі
князівства, що настав після смерті князя Володимира. Українські землі входять до Великого
князівства Литовського внаслідок перемоги над татарами і зберігають виборний устрій і
автономію. Далі йде розповідь про козацтво, яке представлене як українське національне військо,
метою яких є свобода. Найбільш насичені подіями, фактами, датами розділи про Хмельниччину,
де прославляється Богдан Хмельницький – мудрий полководець і політик. Засуджує автор Івана
Мазепу та Івана Виговського та й взагалі московських воєвод, які жорстоко ставились до
українців.
Наступною описується боротьба українців за свободу,в якій засуджуються різні форми утисків і
обмежень національних прав українців: і релігійна нетолернатність католицького духівництва в
Речі Посполитій, і знущання над українцями євреїв-орендарів, і безправність людини в Російській
імперії. Устами Івана Богуна ставиться під сумнів правильність союзу Гетьманщини з
Московським царством. Також у твору автор прославляє Івана Підкова, Якова Остряницю,
Северина Наливайка, Тараса Трясила тощо.
У наступних частинах описується терор 1708-1709 років, жорстока політика Петра І і його
поплічника Олександра Меншикова, які засуджує автор.
У заключній частині описується зруйнування Катериною ІІ козацтва та її царювання, як королеви
світу.

12. Григорій Сковорода « Убогий жайворонок».

Розпочинається притча з того, що тетервак на ім’я Фридрик Салакон налетів на мисливську сітку
і об’ївся досхочу. Якось пролітав жайворонок Сабаш Сколар і з ним привітався Салакон та
запропонував йому поживитися хлібом, проте він відмовився , оскільки батько його застеріг : «Що
не поклав – не руш», проте Салакон віповів йому : « Гей, що Бог дав, тягни у свій кошіль». Сабаш
відповів Салакону, що його вбогість йому до вподоби і полетів. А Салакон тим часом проводив
бесіду, що коли йому трапився хліб, то він його ніяк не обмине, а злидарів та убогих зараз
називають дурнями і не шанують. Він стверджував, що правий той, хто вміє здатися правим і
хитро блудячи йде до такого судження. Тим часом прилетіли друзі Фридрика, які вчинили бенкет.
Сабаш вже повертався на банкет до дядька і зустрів дятла Немеса, який вказав йому на бенкет
тетерваків, яких згодом побачив ловець і попереламував їм шиї. Але Фредирику вдалось
врятуватись і він полетів замолювати гріхи. Після почутої звістки Сабаш полетів на безпечний та
убогий бенкет до свого дядька. На цьому бенкеті панувала простота і царювала дружба, що робить
дешеве дорогим, а просте приємним. За цим застіллям жайворонок розповів гостям історію, яка
трапилась. Дядько Алауда відповів: « Варто бачити, який у кожному ділі гніздиться дух: чи
благий, чи злий», «Блаженний той, хто розуміє вину кожної справи, і хай болить тебе горе
ближнього»