1. Зміст понять позаурочна, позакласна та позашкільна виховна робота.

Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові

творчих здібностей належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний
час. Таку роботу називають позакласною та позашкільною.
Позаурочна робота - різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення
інтересів і запитів учнів, організована в позаурочний час педагогічним колективом.
Позакласна робoта - це система занять, заходів організованого навчання учнів, що
проводиться в школах і поза ними під керівництвом учителів, громадськості, органів
учнівського самоврядування.
Позaшкільна робота - освітньо-виховна діяльнiсть позашкільних закладів для дітей та
юнaцтва .
Ці види роботи мaють спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових
засобів, форм і методів навчання та виховання.
Завдання позаурочної, позакласної та позашкільної роботи - закріплення, збагачення та
поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці;
 розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них
наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти;
 формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту,
виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; 
 організація дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг;
 поширення виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання
 Її зміст визнaчається загальним змістом виховання учнівської молоді, який передбачає
розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання.
Позaкласна та позашкільна робота будується на розглянутих раніше принципах навчання
та виховання, прoте вона має і свої специфічні пpинципи:
 Добровільний характер участі в ній. Сприяє тому, що учні можуть обирати профіль
занять за інтересами. Педагоги за таких умов пoвинні рeтельно продумувати зміст
занять, використовуючи нові, щe не відомі учням факти, форми і методи, які б
посилювaли їх інтерес.
 Суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи
гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповiдав потребам розбудови
української держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури й
мистецтва.
 Розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній і позашкільній дiяльності
слід ураховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен з них виконував
цікаву для себе роботу.
 Розвиток винахідливості, дитячої технічної, юнацької та художньої творчості. Під
час занять перед учнями слід ставити завдання пoшукового характеру: створення
нових приладів, удосконалення наявних; приділення особливої уваги творчому
підходу до справи тощо.
 Звязок з навчальною роботою. Позакласна та позашкільна робота повинна бути
логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках.
Так, знання з правознавства можуть бути пoглиблені й розширені на тематичному
 вечорі, а з історії- під час обговорення кінофільму чи спектаклю на історичну
тематику.
 Використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу
потребує широкого використання пізнавальних ігор, ігор з компютерами,
демонстрування цікавих дослідів та ін.
Позаурочна робота містить різні заняття виховного характеру і заходи, не передбачені
обовязковою програмою. Вона займає значне місце в загальній системі виховання і
включає різноманітність занять навчально-виховного характеру, передбачаючи
оволодіння знаннями, технікою, мистецтвом, фізичною культурою, суспільно-корисною
працею.
Позаурочна робота розпочинається з уроку, тому вона є його логічним продовженням.
Результати позаурочної і позашкільної роботи визначаються тим, у якій мірі виростає в
дітей бажання знань і прагнення до суспільно-корисної праці.
Основою цілісності урочної, позаурочної, позашкільної роботи є в першу чергу єдність
мети і завдань освіти. Основна мета школи - виховати підростаюче покоління в дусі
національного та наукового світогляду. Вона сприяє оволодінню учнями основами
наукових знань. Єдність мети і завдань в одній педагогічній системі припускає цілісність
окремих компонентів позаурочної і урочної роботи, їх взаємозвязок і удосконалення.
Основною умовою, якій служить позаурочна робота є розвиток інтересів учнів,
спрямований відповідно змісту навчання, що сприяє засвоєнню учнями знань,
поглибленню вивченого матеріалу, подальшому розвитку інтересу до навчання.

2. Принципи організації позаурочної діяльності.

Принципи організації позакласної роботи - це своєрідні правила взаємодії словесника й
учнів, вихідні положення, на яких ґрунтується система позакласної роботи , що містить
епізодичні й систематичні види. Принципи виступають у певному взаємозв'язку,
доповнюючи й зумовлюючи один одного.
Принцип науковості вимагає не перетворювати позакласну роботу в розвагу. Будь-який
матеріал, якщо навіть він подається в незвичайній формі, повинен бути науково
достовірним. Наукові відомості, методично адаптовані з урахуванням вікових
особливостей учнів, не повинні бути спотвореними.
Принцип наочності вимагає опори на різноманітні органи чуття учнів. Реалізація
принципу наочності під час позакласних занять має своєрідні ознаки: наочність виступає
важливім засобом створення зацікавленості - важливої складової позакласної роботи.
Принцип активності й свідомості передбачає зацікавлення учнів позакласною роботою
й творче задоволення її результатами. Школярі можуть виявитися реципієнтами
інформації і активними її здобувачами. Зацікавлення учнів новими фактами, відомостями
при пасивному їх сприйнятті швидко минає, активність у цьому випадку не
підкріплюється самостійною роботою. Зацікавленість учнів повинна виявлятися через
захоплення змістом матеріалу в процесі їхньої активної діяльності. Це приносить творче
задоволення, відчуття необхідності набутих знань, бажання знати більше про предмет
тощо.
Спостереження показують, що порушення принципу систематичності й послідовності
сприяє зниженню ефективності позакласних заходів, система позакласних занять
виявляється розірваною, знаходиться постійно ніби на початковому етапі, не маючи
логічного продовження.
Принцип доступності передбачає відбір предметних відомостей, що відповідають
віковим особливостям учнів певного класу. Різноманітність лінгвістичного матеріалу та
форм позакласної роботи, спрямованих на підвищення рівня компетенції учнів,
забезпечить реалізацію принципів міцності й зв'язку теорії навчання з практикою.
Інформація, не підкріплена позитивними емоціями, швидко забувається, тому до основних
принципів організації позакласної роботи належить принцип емоційності, що передбачає
створення позитивного емоційного тла, впливу на емоційну сферу учнів, насамперед
засобами мистецтва.
Принцип креативності передбачає створення сприятливих умов для найповнішого
розвитку творчих здібностей учнів, реалізації їхніх обдарувань.
Позакласна робота будується також на основі методичних принципів, що відповідають цій
формі навчальної діяльності, дозволяють організувати її в оптимальному режимі з
оптимальними результатами.
Методичні принципи позакласної роботи випливають зі специфіки форми навчальної
діяльності, з мети й завдань позакласної роботи. Обраний для позакласної роботи
матеріал не може дублювати вивчений на уроці. Він повинен бути репрезентований учням
у нових аспектах. Це дозволяє висунути ще один принцип позакласної роботи - наукове
поглиблення. Учням пропонуються додаткові відомості про мовні явища,
наприклад, у риторичному, стилістичному аспектах. Наукове поглиблення
виражається і в тому, що під час позакласних занять знаходить місце теоретичне
узагальнення розрізнених фактів, поданих у підручнику, або теоретичне
обґрунтування вивчених на уроках правил.

3. Зміст та форми організації позаурочної діяльності учнів та педагогів.

Головна мета позаурочної роботи в школі - створення умов для творчого

інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у
вільний від навчання час.

Мета позаурочної виховної роботи - поглиблення й розширення знань,

формування практичних навиків і світоглядних переконань. Форми позаурочної
роботи — це види об'єднань, способи організації учнів і педагогів для спільної
діяльності після навчальних занять.

Слід розрізняти позаурочну (позакласну) виховну роботу в школі і позашкільне

виховання. Позаурочною називається різноманітна освітня і виховна робота,
спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, яку організовує в
позаурочний час педагогічний колектив школи. . Завдання позаурочної та
позашкільної виховної роботи: а) закріплення, збагачення і поглиблення знань.;
б) формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, ,
виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей і нахилів; в) організація
дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; г) поширення
виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання. Зміст позаурочної та
позашкільної роботи: розумове, естетичне, моральне, правове, екологічне,
трудове, фізичне виховання; освітньо-пізнавальна діяльність; заняття з праці і
техніки та профорієнтаційної роботи; заняття різними видами мистецтва;
спортивно-масова робота; ігри та розваги; позакласне читання. Принципи
організації позаурочної та позашкільної виховної роботи — це добровільна
участь учнів, розвиток винахідливості і творчості, взаємодія різних форм і видів.
Позаурочні об'єднання повинні бути автономними і самобутніми, з наявною
провідною ідеєю, добровільними, відкритими, мати самоврядування, комфортний
мікроклімат, стиль взаємин дорослих і учнів "на рівних", бути динамічними за
складом, співпрацювати з різними позаурочними структурами.

Форми виховної роботи – це ці умови, в яких реалізується її зміст.

Форм позакласної роботи величезна кількість. Запропоновані класифікації: а) за

об’єктом впливу (індивідуальні, масові, групові); б) за напрямками виховання
(естетичні, фізичні, моральні, розумові, трудові, екологічні, економічні).

У індивідуальній позакласній виховній роботі загальна мета – забезпечення

педагогічних умов для повноцінного розвитку особистості – досягається через
формування у дитини позитивної Я-концепції і розвиток різноманітних якостей
особистості, індивідуального потенціалу.

До індивідуальних форм виховної роботи належать: читання художньої

літератури, колекціонуванн, філателія, нумізматика, гра на музичних
інструментах, вишивання, малювання тощо.

До масоких форм виховної роботи належать:

Тематичні вечори, вечори питань і відповідей, конференції, тижні з різних

предметів, зустрічі з видатними людьми, огляд, конкурси, олімпіади, туризм,
фестивалі, виставки стінної преси тощо.

Ефективною формою організації масової позакласної роботи є колективна творча

справа (КТС), технологія якої була розроблена ленінградським вченим доктором
педагогічних наук К.Т. Івановим.

Технологія КТС стає особливо актуальною в умовах демократичної школи,

оскільки побудована на гуманістичних основах: на взаємодії школярів в малих
групах. Вона включає в себе 4 основних етапи.

На першому етапі перед дітьми ставлять загальну мету, для дослідження якої їх

розбивають на групи (від 3 до 7-9 чоловік). Кожна група пропонує свій варіант,
проект досягнення цієї мети. На цьому етапі відбувається об’єднання дітей на
основі загальної мети діяльності і створення умов для мотивації цієї діяльності у
кожної дитини.
 На другому етапі в ході обговорення всіх варіантів для здійснення вибирається
один чи створюється зведений. Після цього вибирається рада справи з
представників кожної групи. Це орган колективного управління, який здійснює
розподіл функцій, обов’язків між всіма учасниками справи. Діти вчаться розуміти
точку зору інших, домовляються.

На третьому етапі рада справи здійснює підготовку і проведення накресленого

проекту через розподіл доручень між групами, контроль за їх діями з метою
надання необхідної допомоги.

Кожна група вносить свій самостійний внесок в реалізацію загального проекту,

На цьому етапі діти здобувають досвід колективної діяльності, вчаться розуміти
один одного, надавати допомогу і ін.

На четвертому етапі відбувається обговорення проведеної справи з точки зору

досягнень і недоліків. Кожна група аналізує свої дії, висловлюючи пропозиції на
майбутнє. КТС здійснює різносторонній вплив на кожну дитину, збагачує її
особистий досвід.

4. Позаурочні фізкультурно-оздоровчі заходи.

Позакласна оздоровча робота і спортивно-масова робота в школі. У позаурочний час

у школі проводяться масові фізкультурно-оздоровчі і спортивні заходи. Ними
передбачається:

а) більш глибоке засвоєння учнями програмного матеріалу, що вивчається на уроках

фізкультури;

б) виконання невстигаючими учнями нормативних вимог програми з фізкультури та

з державних тестів;

г) організація систематичних занять з різних видів спорту за інтересами учнів;

д) проведення масових спортивних змагань з різних видів спорту, туризму.

Організовувати щоденну фізкультурно-масову роботу слід усіма педагогічними

засобами, одним з яких є привчати учнів до самостійних занять фізичними вправами
за місцем проживання. Усі форми фізкультурно-оздоровчих і спортивних занять, які
проводяться в процесі навчальної і позакласної роботи, повинні відповідати
головній вимозі – всемірно сприяти залученню кожного учня до щоденних
самостійних занять фізкультурою і спортом.

Формування у школярів здорового способу життя включає:

виховання в учнів інтересу до занять фізичними вправами;

озброєння їх знаннями з фізичної культури, фізіології та гігієни людини і

вироблення на їхній основі переконань в необхідності систематично займатись
фізкультурою;
практичне навчання учнів кожен день самостійно займатись фізичними вправами в
режимі шкільного й позашкільного часу.

Серед засобів фізкультурно-оздоровчої роботи дуже важливе значення мають

гігієнічні умови. Сюди відносяться твердий режим дня, під яким розуміється строго
складений розпорядок повсякденного життя, раціонального розподілення часу праці
і відпочинку, сну і харчування. Точне виконання режиму дня виховує в людини такі
цінні якості, як дисциплінованість, акуратність і організованість.

Ранкова гімнастика, як ми вже зазначали, за сучасних умов практикується далеко не

в усіх школах, а між тим така гімнастика виконує головним чином оздоровчі та
виховні завдання, сприяє зміцненню м'язової системи, покращує поставу,
координацію рухів, допомагає цілеспрямовано почати навчальний день. Ранкову
гімнастику доцільно проводити перед першим уроком, за сприятливої погоди – на
шкільному майданчику, за несприятливої або взимку – в спортивному залі або в
класній кімнаті. Її основні задачі наступні: 1) організовано розпочати навчальний
день; 2) скоротити період пристосування організму школярів до наступної
навчальної діяльності; 3) оптимізувати функціональний стан найважливіших систем
організму, насамперед центральної нервової системи.

Фізкультурні хвилини й паузи виконують наступні функції: 1) зменшення втоми та

зняття негативних впливів вимушеного одноманітного положення тіла (робочої
пози); 2) активізація уваги учнів, підвищення їхньої здатності сприймати учбовий
матеріал. Сутність таких заходів полягає передусім у тому, що працездатність буде
швидше поновлюватися, якщо процес збудження на певний час переключатиметься
на інші центри кори головного мозку. Їхній позитивний ефект заснований на
фізіологічних механізмах активного відпочинку. Сигналом для проведення таких
заходів є послаблення уваги учнів, тому вони проводяться безпосередньо під час
уроків із тих предметів, що вимагають посидючості, зосередженості, постійної уваги
(алгебра, геометрія, фізика, хімія, українська мова й т. п.). Досвід засвідчує, що
фізкультурні хвилини й паузи найдоцільніше проводити через 20-30 хвилин від
початку уроку, адже саме тоді з'являються перші ознаки стомлення. Звертаю вашу
увагу й на те, що необхідність таких заходів підвищується у другій половині чи
наприкінці навчального дня та навчального тижня. Фізкультурні хвилини
складаються з 3-5 вправ і тривають 2-3 хвилини; фізкультурні паузи складаються з
5-7 вправ, їхня тривалість збільшується до 8-10 хвилин. При розробці комплексу
вправ рекомендую звертати увагу на ритмічне чергування фаз напруження і
розслаблення м'язів.

Заняття фізичними вправами на подовженій переміні будуть більш ефективними,

якщо проводити їх на відкритому майданчику. Вони виконують наступні функції: 1)
організація відпочинку в процесі навчального дня з метою підвищення
працездатності учнів; 2) сприяння формуванню позитивного ставлення до
організованої колективної діяльності, а також підвищенню обсягів знань і навичок
використання масових самодіяльних форм активного відпочинку; 3) сприяння
розвиткові творчої ініціативи й формуванню навичок свідомої дисципліни. Зміст
таких заходів можуть складати, крім простих фізичних вправ, рухливі ігри, прості
ігри-змагання (наприклад, стрибки в довжину з місця на результат), індивідуальне
виконання вправ ігрового характеру з предметами (на вибір учнів), а в старших
класах – ігри з використанням елементів спортивної техніки. Зауважу, що масовий
характер і водночас обмеженість часу занять зумовлюють необхідність їхнього
ретельного планування, забезпечення доступності змісту, своєчасної підготовки
місць таких занять.

5. Спільна діяльність субєктів позаурочної та позашкільної діяльності

Співробітництво педагогів школи з організаторами позашкільного педагогічного

процесу – надзвичайно важливий момент.

Педагоги шкіл вступають у безпосередні контакти з вихователями позашкільних

закладів з метою реалізації однієї спільної мети – всебічного і гармонійного
розвитку особистості дитини. На цій основі взаємні зв’язки здійснюються в різних
педагогічних секціях за умови спільного вирішення виховних проблем,
упорядкування, корекції і координації зусиль з метою стимулювання розвитку
дитячих обдарувань та інтересів, забезпечення матеріальної бази для розвитку
творчих здібностей, здагачення досвіду соціальних дій, тощо.

Заняття дітей в гуртках і секціях не повинні бути для вчителів справою тільки
позашкільних закладів.

Взаємодія – двосторонній процес, в ході якого зміни відбуваються не тільки в житті

вихованців, а й у їхніх вихователів.

Дух взаємодії – у взаємній зацікавленості школи і позашкільного закладу у

повноцінному розвитку дітей. Цьому сприяють узгодженість і гармонійність
запланованих спільних справ і засобів виховання, повна підтримка дитячих
обдарувань і сприяння їх розвитку, наявність аналітичної культури.

Відсутність хоча б одного з цих компонентів взаємозв’язку призводить до втрати

виховного авторитету як школи, так і позашкільного закладу.

Професіоналізм взаємодії школи і позашкільного закладу починається з

усвідомлення їх спільної мети з перходу від стадії з’ясування до стадії точного
пердбачення шляхів їх налагодження, створення умов подальшого їх розвитку,
використовуючи при цьому кожний крок до педагогічної співпраці з іншими
впливами, що взаємодіють один з одним і справляють єдиний спільний вплив на
особистість.

Спільна діяльність школи і позашкільних закладів з батьками має на меті розкрити

необмежені можливості більш раннього і плідного розвитку дітей у позаурочний
час, грамотно показати батькам методику домашньої педагогічної роботи, щодо
закріплення особистих здібностей та інтересів дітей: знайомство з науково-
популярною літературою, поїздки в музей, бібліотеки, відвідування виставок.

Така спільна робота вчителів і педагогів позашкільних закладів з батьками,

надзвичайно важлива тоді, коли діти переживають складні періоди життя.

В цей час відбувається своєрідний “пік” якісних змін дитини, коли вона природно
самостверджується, замислюється над своїм “завтра”.

Саме в цей відповідальний період все залежить від того, чи можуть батьки разом із
рештою виховних інститутів якомога ближче підійти до дитини, щоб повести в
потрібному напрямку розвиток її внутрішніх сил.

Головна турбота такої спільної роботи – зробити все для того, щоб дитина і в сім’ї, і
в позашкільних закладах, і в школі ні на хвилину не залишалася в ізоляції, не
допустити того, щоб вона втратила самоповагу.

Установка на взаємозв’язок і співробітництво школи, сім’ї і позашкільних закладів

набуває дійового характеру, якщо вони забезпечуються такими діями: спільне
стимулювання розвитку духовно-моральних, інтелектуально-творчих, естетично-
пізнавальних сил дитини, створення умов для постійних вправ у набутті
позитивного досвіду соціально-перетворюючої діяльності, яка відповідає інтересам і
творчим потребам дитини; об’єднання сил у збагаченні загальної культури та
інтелектуальних здібностей; створення умов для максимального використання і
стимулювання тих творчих здібностей, які відповідають природним особливостям
дитини.

Головним напрямком виховної роботи у позашкільному закладі є забезпечення

процесу інтелігенції цілеспрямованих і неорганізаційних виховних впливів на
особистість, а також стимулювання розвитку суб’єктивної позиції дитини в цьому
процесі, регулювання оптимальних взаємин у системі: “особистість – сім’я – школа
– позашкільні виховні інститути – суспільство”.

1. Завдання, зміст та напрями роботи класного керівника.

Класні керівники — педагоги, які постійно спілкуються з учнями, закріпленими за

ними, різнобічно впливають на них і водночас працюють за предметною системою.
Тобто, крім викладання певного предмета він дбає про об'єднання зусиль учителів,
які працюють у певному класі, координацію їхніх вимог для поліпшення результатів
виховної та навчальної роботи з учнями класу.

Обов'язки та завдання класного керівника:

— вибирати адекватні засоби реалізації завдань навчання, виховання і розвитку

учнів (вихованців);

— здійснювати педагогічний контроль за дотриманням учнями (вихованцями)

статуту і правил внутрішнього трудового розпорядку навчального закладу, інших
документів, що регламентують організацію навчально-виховного процесу;

— інформувати про стан виховного процесу в класі та рівень успішності учнів

(вихованців) педагогічну раду, адміністрацію навчального закладу, батьків;

— дотримуватись педагогічної етики, поважати гідність учня (вихованця), захищати

його від будь-яких форм фізичного, психічного насильства;

— своєю діяльністю стверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі;

пропагувати здоровий спосіб життя;

— постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну

культуру; вести документацію, пов'язану з виконанням повноважень класного
керівника (класні журнали, особові справи, плани роботи тощо).

Напрями діяльності класного керівника

1. Щоб максимально сприяти розвитку особистості школяра, необхідно його добре

знати: де він живе, склад сім'ї, її культурний рівень, матеріальний стан, професію батьків,
характер взаємовідносин в сім'ї, режим, дозвілля дитини, участь у домашній праці; з ким
спілкується, які найбільш важливі події в житті школяра, стан здоров'я; загальний
розвиток (культура мови, кругозір, інтереси та ін.), ставлення до навчання, фізичної праці;
здібності дитини, моральні, вольові якості, особливості темпераменту та ін. Особливо
важливо вивчати провідні мотиви діяльності вчинків учнів, їх моральні цінності та
орієнтації, ставлення до самого себе, стан учня (в мікрогрупі, класному колективі).

2. Наступний напрям діяльності класного керівника — створення або згуртування

дитячого колективу, який сприяв би всебічному розвитку особистості школяра, певному
комфорту його спілкування. У цьому напрямі важлива допомога класного керівника в
організації учнівського самоврядування, діяльності різноманітних учнівських об'єднань,
спілок тощо.

3. У визначенні змісту роботи по вихованню школярів класний керівник керується

Конституцією України, Конвенцією ООН про права людини, Законами України «Про
освіту», «Про загальну середню освіту» та іншими законодавчими і нормативно-
правовими актами України і спрямовує свою роботу:

— на виховання громадянина України, який з повагою ставиться до Конституції

України, її державних символів, має почуття власної гідності, свідоме ставлення до
обов'язків, прав і свобод людини, відповідальність перед законом за свої дії;

— реалізацію прав учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних

переконань;

— виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв,

державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і
націй;

— виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як

найвищої соціальної цінності, формування засад здорового способу життя, збереження і
зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців)1;

— духовно-моральне виховання, яке спирається на загальнолюдські цінності. Саме з

цих позицій класний керівник має здійснювати формування культури поведінки,
виховання кращих рис характеру: доброти, чуйності, милосердя, чесності, людської гід-
ності, терпимості до інших, любов і повагу до своїх батьків, рідних. Класний керівник
здійснює естетичне, трудове, екологічне, економічне, правове виховання школярів,
підготовку до господарсько-трудової діяльності.

4. Наступний напрям діяльності — допомога школярам в організації змістовного

дозвілля у позанавчальний час. Діяльність, спілкування школярів більш значущі для їх
розвитку, якщо вони будуть педагогічно доцільно організовані в позакласній і
позашкільній роботі, яка дуже різноманітна за змістом, формами, що викликає інтерес у
школярів, дозволяє реалізувати себе, відчути причетність спільних справ, стимулює до
самовиховання, саморозвитку (пошукова робота, участь у благоустрою, озелененню
території, обладнанні спортивних споруд, дитячих ігрових майданчиків; допомога людям
похилого віку, інвалідам; вивчення історії країни рідного краю; відвідування театрів,
музеїв, участь у національних святах та ін.).

Виховна робота класного керівника може мати опосередкований характер, коли не він сам
керує гуртками, секціями, організує свята, а виконує функцію стимулювання дітей до
діяльності. Класний керівник, добре знаючи запити, потреби учнів, може впливати на
зміст, форми і методи діяльності батьків, виховних закладів, спрямованих на організацію
дозвілля дітей, надавати їм методичну допомогу.

5. Формування відповідального ставлення до навчання, що вимагає від класного

керівника:

— системи роботи по роз'ясненню школярам важливості знань в житті людини (бесіди,

зустрічі, екскурсії, обговорення книжок, статей, створення виховних ситуацій та ін.);
 — створення умов для розвитку таланту, розумових здібностей, пізнавальних інтересів
(залучення до роботи гуртків, факультативів, науково-технічних товариств, малих
академій до участі дітей у предметних олімпіадах, пізнавальних конкурсах, класних
годинах «За межами підручника», «У світі цікавих наукових ідей»);

— допомога школярам у оволодінні культурою навчальної праці, загальнонавчальними

вміннями й навичками; організація гуртків «Учися вчитися», «Культура праці»,
консультацій та ін.;

— організація допомоги і взаємодопомоги школярам у навчанні (робота учнів-

консультантів, додаткові заняття у зв'язку з хворобою дитини, іншими поважними
обставинами); — спонукання до самоосвіти.

Основні напрями в системі роботи класного керівника

1. Вивчення учнів і колективу класу: отримання демографічних, медичних,
психологічних і педагогічних даних (сім’я, соціальний і матеріальний стан, стан здоров’я,
рівень розвитку,
вихованості й навченості, індивідуальні особливості тощо).
2. Постановка виховних завдань («перспектив»), загальних для класу або окремих
груп, учнів класу.
3. Планування виховної роботи — складання плану для роботи з учнями, учителями,
батьками, що містить перелік завдань і справ щодо їх розв’язання.
4. Організація, проведення та коригування різних видів діяльності відповідно до
поставлених завдань і плану: проведення класних годин, колективних творчих справ,
екскурсій, походів, вечорів, батьківських зборів тощо.
5. Організація роботи з батьками учнів: систематичне інформування про успішність,
поведінку учнів, відвідування учнів удома, педагогічна освіта батьків, залучення їх до
виховної роботи.
6. Аналіз та оцінювання результатів виховання: спостереження, опитувальники та
інші методи, що дають змогу робити висновки щодо результатів і ставити нові завдання.

2. Функції вчителя.

Завдання і зміст виховання всебічно розвиненої особистості визначають функції

класного керівника

Основні функції класного керівника:

Діагностична функція. Передбачає вивчення класним керівником учнів свого класу.

Знання особливостей дітей, їхніх інтересів, нахилів, потреб, рівня вихованості, мотивів
поведінки та інших якостей дає змогу скласти цілеспрямований і дієвий план виховної
роботи, організувати результативний щоденний виховний вплив на учнівський колектив
загалом і на кожного учня зокрема.
Організаторська функція. Полягає в умінні залучати колектив класу до різних видів
виховної діяльності: пізнавальної, що забезпечує уявлення учнів про навколишню
дійсність; суспільно корисної, спрямованої на загальну користь і благо; ціннісно-
орієнтаційної, яка розкриває учням духовні та матеріальні соціально значущі цінності й
орієнтує на них їх поведінку; художньо-творчої, що дає учням можливість реалізувати
індивідуальні творчі задатки та здібності; вільного спілкування, організації дозвілля учнів,
що взаємозбагачує їх.
 Виховна функція. Вона є найскладнішою в діяльності класного керівника. План
виховної роботи в класі визначає зміст, форми і методи виховної діяльності. Класний
керівник складає його з урахуванням загального змісту й методики виховання учнів у
національній школі. Передусім виховна діяльність класного керівника передбачає
підготовку і проведення запланованих виховних заходів, які є дієвим засобом формування
в учнів соціально цінних мотивів поведінки, здорових інтересів, духовних потреб,
почуттів, позитивних моральних, правових, трудових, естетичних та інших якостей.
Класний керівник повинен продумати, як залучити якомога більше членів дитячого
колективу до підготовки і проведення виховного заходу, знайти кожному конкретну
справу, бо лише за таких умов це стане справою самих учнів, за яку вони вболіватимуть,
до якої ставитимуться з почуттям відповідальності.
Координаційна функція. Полягає у спрямуванні класним керівником виховних зусиль
усіх педагогів, батьків і представників громадськості на позитивні результати у вихованні
учнів. Стимулююча функція. Полягає у своєчасному виявленні зрушень на краще в
розвитку кожного учня класу і відповідному заохоченні його до наступних корисних дій і
вчинків.
Контролююча функція. Метою цієї функції є забезпечення постійного вдосконалення
виховного процесу. Реалізація функції контролю передбачає виявлення з однієї сторони
позитивних результатів, а з іншої причин недоліків і виникаючих в процесі виховання
проблем. Контроль роботи класного керівника – це не стільки контроль зі сторони
адміністрації школи, скільки самоконтроль.
Корекційна функція. На основі аналізу результатів контролю здійснюється корекція
роботи класного керівника як з класом в цілому,
 коригувальна (перетворення, зміна особистості);
 екологічна (захист дитини від несприятливих впливів оточуючого середовища);
 адміністративна (ведення особових справ учнів та інших офіційних документів)

3. Методи роботи класного керівника.

4. Робота класного керівника в організації учнівського колективу

Класний керівник виконує дуже важливі й відповідальні завдання. Він організатор

виховної роботи в класі і наставник учнів, організовує і виховує учнівський
колектив, об'єднує виховні зусилля вчителів, батьків і громадськості.

Успішна виховна робота не можлива без згуртованого колективну. Саме через

колектив класний керівник впливає на ставлення школярів до навчальних обов'язків,
до суспільно корисної праці, на їхню дисципліну та успішність. Під впливом добре
організованого й згуртованого колективу школярі зростають політично, морально й
культурно, набувають організаторських навичок. У колективі розвивається їхня
творча ініціатива, міцніють узи дружби й товариськості, народжуються нові норми
поведінки.

Виховуючи учнівський колектив, класні керівники водночас формують особистість

кожного учня. Вони спираються у своїх починаннях на самодіяльність та ініціативу
учнів, на силу громадської думки. Який би великий не був авторитет вихователя, він
все-таки не може замінити собою вплив правильно організованого колективу.

У колективі учні засвоюють правила спілкування з іншими людьми, правила

колективістських відносин і культурної поведінки в суспільстві. Під впливом добре
організованого колективу набагато легше виробити організаторські навички,
навчити керувати й підкорятися, поєднувати особисті інтереси з громадськими.
Практика виховання показує, що тільки в колективі і з його допомогою можна
виховати й розвинути в школярів почуття відповідальності за доручену справу,
колективізм, товариську взаємодопомогу та інші цінні якості. Неможливо виховати
колективіста поза колективом, поза колективними відносинами та переживаннями.
Через класного керівника здійснюються виховний вплив педагогічного колективу на
школярів, формування моральних якостей. Ефективність цього впливу великою
мірою залежить від згуртованості класу, від організації в ньому колективної
діяльності.

Учнівський колектив потребує педагогічного керівництва. Не можна залишати

школярів напризволяще, їхній особистий досвід обмежений. Тому слід
спрямовувати діяльність колективу, допомагати йому знаходити потрібні й корисні
справи, які сприятимуть формуванню особистості. Водночас не слід ставати на шлях
адміністрування, командування колективом. Не стримуючи самодіяльності та
ініціативи школярів, треба вміло спрямовувати їхню діяльність, сприяти
нагромадженню в учнів досвіду колективних дій та колективних переживань.

Педагогічне керівництво колективом здійснюється шляхом постановки єдиних

вимог, подання допомоги у визначенні головного напряму роботи колективу, у
налагодженні спільної діяльності, у створенні здорової громадської думки. Це
керівництво колективом повинно поєднуватися з розвитком самостійності,
заохоченням корисної ініціативи та самодіяльності учнів. Майстерність класного
керівника полягає в тому, щоб поставити перед колективом захоплюючу мету,
виховати прагнення до колективної діяльності, забезпечити необхідні для цього
умови.

Надання самостійності учнівському колективові не означав зниження спрямовуючої

ролі педагогів, навпаки, від пих вимагається гнучкіше й тактовніше керівництво.
Ініціатива, самодіяльність та активність не виникають самопливом. Вони
народжуються й розвиваються головним чином у процесі добре організованої
спільної діяльності, у боротьбі за досягнення спільної мети.

Характер педагогічного керівництва змінюється залежно від віку учнів та ступеня

розвитку колективу. У молодших класах, а також у колективах, що перебувають на
початковій стадії розвитку, класний керівник нерідко виступає ініціатором різних
справ, які сприяють згуртуванню колективу. У старших класах і в добре
організованих колективах він виконує лише функції консультанта, помічника в
організації діяльності учнівського колективу.

Згуртуванню колективу сприяє виконання різних громадських доручень. Багато які з

них пов'язані з обслуговуванням потреб класного колективу.
Було б неправильним виключити із сфери діяльності колективу розваги, ігри.
Необхідно навчити дітей весело й розумно відпочивати. Ігрова діяльність — це
важливий засіб всебічного розвитку учнів, розширення їхнього життєвого досвіду та
формування колективістських рис.

Постановка захоплюючих перспектив. Перспектива — це яскрава, цікава і радісна

подія, до досягнення якої прагнуть усі члени колективу, за здійснення якої вони
ведуть боротьбу. Колективні перспективи породжують в учнів загальне піднесення,
роблять їхню діяльність змістовнішою. Коли ж у класі немає яскравих і
захоплюючих перспектив, одноманітність і нудьга негативно позначаються на житті
й діяльності учнівського колективу. Перспектива, що стоїть перед учнівським
колективом робить його згуртованим та активнішим. Обладнання класу перед
початком навчального року, виготовлення іграшок для дитячого садка, прибирання
шкільного подвір'я, організація класної бібліотеки, виставка виробів учнів — усе це
допомагає усвідомити свій зв'язок з колективом і пройнятися почуттям
відповідальності перед ним. Чим цікавіші колективні справи, чим довше учні
живуть спільними інтересами, тим охочіше віддають вони свої сили спільній справі,
тим міцніший і згуртований учнівський колектив, тим ефективніша робота класного
керівника.

Класне керівництво — справа складна. З одного боку, не слід ставати на шлях

надмірної регламентації кожного кроку школяра. Слід уникати непотрібної опіки,
командування, придушення ініціативи та самостійності. З другого боку, не можна
залишати учнів без будь-якого нагляду, без належної уваги та керівництва. Слід
допомагати їм знаходити потрібні й корисні заняття до душі, організовувати
позанавчальний час, сприяти самовихованню.
5.