Т. Г.

Шевченко «Доля» (1858)

Ідейно-художній аналіз поезії

Історія Дорогою із заслання Т. Шевченко зупинився

написання у Нижньому Новгороді, саме тут поета
застала звістка про те, що йому заборонено
бувати в обох столицях. У Нижньому
Новгороді він написав автобіографічний
цикл-триптих «Доля», «Муза», «Слава»
(1858)
Період Лірика останніх років життя
творчості
Літературний Лірика
рід
Вид лірики Філософська лірика Т. Г. Шевченко
Жанр Вірш медитативного характеру, написаний у (09.03.1814 – 10.03.1861)
формі звернення поета до власної долі
Провідний Самоусвідомлення поетом своєї творчості
мотив (тема)
Ідея возвеличення долі, яка супроводжувала
поета впродовж усього його життя
Головна 2) – Учися, серденько, колись
думка З нас будуть люде…
2) А слава – заповідь моя.
Ліричний Ліричний герой не скаржиться на
герой долю, а усвідомлює сувору, але
благонадійну школу життя:
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Це духовно чиста людина, вільна,
емоційна, наділена життєвим
досвідом, небайдужа до свого
майбутнього, не боїться смерті, бо її
совість «як чистий кришталь»
(Г. Сковорода)
«Психологізм Психологічне піднесення над лихом і
» твору скорботами недавніх літ, можливість
вивести з усього пережитого
зважений етичний висновок (у
зверненні до долі):
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала…
«Енергія» Доля обрана поетом добровільно, і
вірша стає гідним, “нелукавим” другом у
житті:
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!..
Проблеми Роздуми поета над проблемами життя
твору і смерті, побаченим, прожитим, над
змістом свого існування
Особливості Поєднання чоловічої і жіночої рими
рими
Віршовий 4-стопний ямб з пірихієм
розмір