ВСТУП

​Актуальність дослідження зумовлена складною епідеміологічною

обстановкою у всьому світі. Пандемія коронавірусу яка впливає на фізичний
стан людини, перетворюючи здорового на хворого, а й сприяє глобальним
соціальним змін, мають неухильну тенденцію до трансформації в норму. У
практику повсякденності соціального буття увійшли такі нововведення, як
обов'язкове носіння масок та дотримання соціальної дистанції, постійний вимір
температури та дезінфекція рук, збільшення частки віддаленого навчання та
роботи. З огляду на те, що вчені не можуть прогнозувати дату остаточної
перемоги над коронавірусом, ці нововведення мають усі підстави для часткової
або повної інституціоналізації.
Протягом свого історичного розвитку людство неодноразово стикалося з
різними за глибиною та особливостями перебігу кризами. Однак, без
перебільшення, ніколи ще кризи не були такими масштабними та всеосяжними,
як у 2020 році, коли людство зіткнулося з пандемією COVID-19,
безпрецедентними обмежувальними заходами, припиненням сполучення між
країнами та самоізоляцією громадян більшості країн світу. Зрозуміло, така
глибока криза не могла не призвести до змін життєдіяльності суспільства,
ментальності, сприйняття умов, що склалися, переосмислення просторово-
часових категорій, формування нової темпоральності, трансформацій
дозвільних практик, змішання будинку і робочого місця. Саме час починає
сприйматися інакше і набуває нових характеристик.
Мета дослідження – аналіз впливу пандемії коронавірусу на буття
людини.
Для досягнення мети дослідження, необхідно вирішити наступні
завдання:
- визначити впливу пандемії коронавірусу на буття людини;
- виокремити цифровізацію соціальної взаємодії в умовах коронавірусної
кризи;
- дослідити гуманізм та свободу в світлі пандемії;
- проаналізувати соціально-економічні наслідки пандемії;
- показати рівень довіри до влади в умовах пандемії COVID-19

Новизна дослідження полягає у філософському осмисленні можливих

позитивних та негативних сценаріїв подальшого розвитку людства. На даний
момент неможливо передбачити рівень впливу епідемії на суспільство, що
породжує невизначеність як в оцінці даного феномену, так і в соціальному
прогнозуванні. Матеріали дослідження можуть бути використані при підготовці
курсів із соціальної філософії.

РОЗДІЛ 1. СВІТОВІ ТРЕНДИ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В УМОВАХ

ПАНДЕМІЇ
1.1 Впливу пандемії коронавірусу на буття людини

Пандемія дала можливість максимально уважно прислухатись до себе –

що дійсно є важливим і цінним для кожного; де в шаблонності соціального Я
з’являється особистість як окрема індивідуальна частка буття, елемент
світобудови; чітко виокремити реально важливі та актуальні для себе цілі,
бажання, мету.
Пандемія звернула увагу людини на внутрішнє, так як зовнішнє у вигляді
соціальних норм, ролей втратило своє призначення. Така ситуація протиставила
людину самій собі. Їй довелося зустрітися із собою справжньою і реакція від
такої зустрічі різна – від жорсткого заперечення дійсності і вимоги повернути
«все як було», що супроводжується тотальним страхом перед невідомим до
осягнення своєї істинної суті – хто Я? [3]
Пандемія коронавірусу, що охопила світ, внесла істотні корективи в
соціальне буття. Активно заявляють себе поняття «постковидное суспільство» і
«постковидный світ», що свідчить про укорінення у свідомості нових
соціальних норм [1, з. 118]. Постійне екзистенційне очікування хвиль епідемії,
що повторюються, формує нові патерни соціальної поведінки у свідомості
людини. Вони не лише посилено транслюються у ЗМІ чи місцях продажу, а й
активно застосовуються у зовнішній соціальній рекламі. У центрі Саратова
з'явилося графіті «проти коронавірусу» у стилі стріт-арт, на якому зображено
жіноче обличчя у захисній медичній масці [2]. Воно намальоване фарбою на
торці дев'ятиповерхового житлового будинку на всю висоту, що означає
довговічність проекту, отже, розраховане формування нового стандарту
соціального поведінки. Ідея графіті – не забувати носити маски навіть після
закінчення епідемії. Медична маска, таким чином, стає невід'ємною частиною
постковидного світу, нормою соціальної поведінки, а її відсутність дорівнює
девіації.
До інших нововведень постковидного буття людини належать: соціальна
дистанція, деглобалізація економіки, заборона масових заходів, цифровий
контроль. Введені в повсякденне буття людини ці заходи настільки чужі
традиційному міжособистісному спілкуванню, що породили масу
конспірологічних теорій. Противники нововведень найбільшу загрозу для
людства бачать у переході на дистанційні способи навчання та роботи,
вважаючи, що дана тенденція призведе до незворотних соціальних наслідків: до
деградації у першому випадку та масових скорочень у другому. Все це
відбуватиметься під невсипущим цифровим контролем, ідея розвитку якого
набула потужного імпульсу у вигляді пандемії. Справді, вимушена самоізоляція
послужила поштовхом до розвитку інформатизації та цифровізації суспільства,
поставивши людство у нові умови існування, детерміновані рівнем
удосконалення цифрових технологій, з одного боку, та знаннями, вміннями та
навичками роботи людини з ними, з іншого. Таким чином, посткоподібна
реальність продовжила філософську суперечку між технічними оптимістами та
песимістами з новою силою.
Основні ризики тотальної інформатизації суспільства представники
технічного песимізму пов'язують з ідеєю цифрового контролю. Вона втілюється
у відстеженні потенційних носіїв коронавірусу по мобільних пристроях,
введенні СМС-перепусток, моніторингу активності учнів та викладачів в
електронному освітньо-інформаційному середовищі, збільшенні кількості
камер розпізнавання осіб та станцій зв'язку стандарту 5G у міській
інфраструктурі, виникненні Інтернету речей. розкидання її з літаків. Якщо
остання позиція є поки що більше предметом науково-технічної фантастики,
хоча активно розробляється, то все інше поступово та успішно впроваджується
у повсякденне життя людини, небезпідставно викликаючи побоювання.
Проведений аналіз буття людини в умовах пандемії коронавірусу показує,
що найголовнішим фактором, що впливає на діаметрально протилежні
світоглядні позиції, виступає невизначеність, що підкріплюється тяжким
очікуванням чергових спалахів хвороби. На жаль, зараз рано говорити про
передбачуване закінчення світової епідемії, однак можна зробити низку
прогнозів щодо подальшої долі людини в постковидному суспільстві.
З великою часткою ймовірності можна припустити, що дистанційні
методи організації соціальної життєдіяльності лише збільшуватиме свою
присутність, частина з них буде інституціоналізована і стане новою моделлю
соціальної взаємодії.
Медичні маски та соціальна дистанція, швидше за все, протягом
тривалого часу залишатимуться соціальною нормою для запобігання можливим
захворюванням. Людині доведеться освоювати інформаційні технології, тому
що від їх знання та вміння працювати з ними залежатиме не лише її
працевлаштування та кар'єрне зростання, а й повсякденне буття.
Пандемія коронавірусу стала своєрідним імпульсом до глобальної
переоцінки цінностей, вказавши людині на низку проблем, які він раніше не
помічав або яким не надавав значення. Сьогодні людство має можливість
працювати над помилками, щоб виправити та покращити майбутнє життя.
 Сьогодні у ЗМІ та наукову літературу міцно увійшло поняття цифрового
тоталітаризму як апофеозу застосування цифрового контролю над суспільством
[3]. Джерелом застосування та розповсюдження даної технології більшість
журналістів та вчених схильні вважати Китай – як країну-лідер у галузі
цифровізації, що успішно реалізувала систему соціального кредиту. На думку
М. Р. Арпентьєвої, люди, які не вписуються в китайську систему соціального
кредиту, вибраковуються, стають неугодними державі та позбавляються низки
прав та привілеїв [4, с. 18-19]. Л. Н. Гарас вважає, що цифровий тоталітаризм
потрібен для того, щоб зробити людину пластичною для політичного
маніпулювання [5, с. 14].
Представники технічного оптимізму, навпаки, бачать у пандемії
коронавірусу чудову умову для диверсифікації своїх знань та освоєння нових
професій в Інтернеті. Свого часу Д. Белл, Еге. Тоффлер та інших відомих
учених передбачали становлення інформаційного суспільства, вважаючи його
неминучим і закономірним етапом у суспільному розвиткові. У зв'язку з цим
вимушена ізоляція є не що інше, як його каталізатор, що сприяє просуванню
цифрової економіки, цифрової освіти та цифрового дозвілля. Треба просто
прийняти цей факт і переглянути свою діяльність, орієнтуючись на
максимальне включення до неї елементів цифрового середовища.
Н. Е. Буніна вважає, що електронні освітні платформи менше втомлюють
студентів, підвищуючи їх інтерес та мотивацію до освітнього процесу [6, с. 2].
Також до суттєвих переваг дистанційного навчання відносять можливість
гнучкого поєднання його з роботою, економію на переїздах до іншого міста на
сесію, відкритість та доступність, технологічність та ефективність. На думку
Ю. В. Зарубіної, в умовах пандемії цифровізація виступає як один з напрямків
розвитку бізнесу, який дозволяє підвищити його ефективність і знизити витрати
[7, с. 330]. До конкурентних переваг підприємств, що перейшли на
цифровізацію, можна віднести покращену якість обслуговування замовників,
використання нових ринкових можливостей, оптимізацію бізнес-процесів та
розширення охоплення цільової аудиторії. А. Є. Ямкова показує у своєму
дослідженні всі переваги віддаленого управління організацією в сучасних
умовах, констатуючи, що дистанційний менеджмент неминучий і набагато
ефективніший за традиційний [8, с. 59].
Ще одним позитивним ефектом від глобальної епідемії вчені називають
самоочищення та відновлення природи від техногенної діяльності людини [9].
До них відносяться: різке скорочення викидів в атмосферу вуглекислого газу за
рахунок зменшення наземного та повітряного трафіку, повернення тварин у
приміські житла через зниження рівня шуму та самоочищення водойм.
Щоправда, за прогнозами екологів, це поліпшення може бути тимчасовим, якщо
людина не перегляне своє ставлення до проблеми сміття і відмовиться від
повного чи часткового використання пластику, яким зараз забруднена вся
біосфера планети. Тим не менш зазначається, що саме в період пандемії
коронавірусу людство дійшло усвідомлення екологічної проблеми, бачачи гори
сміття, що повсюдно зростають (особливо медичних масок і рукавичок), що
мають усі перспективи опинитися в живій природі [10]. Вирішення проблеми
засмічення планети пластиком в ООН вбачають у більш активному
використанні альтернативних нетоксичних та біорозкладних матеріалів: скла,
кераміки, матеріалів з натуральних волокон, паперу та картону.

1.2 Цифровізація соціальної взаємодії в умовах коронавірусної кризи

COVID-19 повністю змінив звичний світ — від повсякденного життя

соціуму до бізнес-середовища до сфери виробництва, а також системи
державного управління. Пандемія стала тим механізмом спуску, який
забезпечив вибуховий розвиток глобальної цифрової трансформації.
Найголовнішим стало те, що світ усвідомив важливість, необхідність та
неминучість входження людини у цифрове суспільство. До суспільної
свідомості увійшло розуміння, що в умовах пандемії без використання
цифрових технологій життя зупиниться. Визначилася вирішальна роль
цифровізації як у скороченні поширеності коронавірусу, так і у забезпеченні
керованості на рівні національних держав, а також у сфері глобального
міжцивілізаційного спілкування. Повсюдним стало визнання те, що цифрові
технології грають визначальну роль підтримці сталого функціонування
суспільства у умовах карантину і вимушеної ізоляції під час пандемії, а й у
довгостроковій перспективі.
Феноменально новим явищем в умовах пандемії COVID-19 стало реальне
використання можливостей керувати за допомогою цифрових технологій
масами населення у мегаполісах, відстежувати та коригувати поведінку
конкретних індивідів. Населення багатомільйонних міст у всьому світі під час
оголошення режиму так званої самоізоляції знаходилося під постійним
контролем, до порушників застосовувалися заходи впливу. Таких можливостей
тотального контролю влади над населенням у світовій спільноті ніколи не було.
Унікальною подією став саміт світових лідерів на ювілейній сесії
Генеральної Асамблеї ООН у зв'язку з 75-річчям від дня її утворення,
проведеного у вересні 2020 року в режимі онлайн. Главам держав довелося
заздалегідь записувати свої відеовиступи для учасників Асамблеї, які
перебували «на віддаленні». Безпрецедентність цього заходу полягає не лише у
внесенні у сферу взаємодії світових лідерів нових форм спілкування, а й у
розкритті безмежності технологічних можливостей, які відкриває цифровізація
у вирішенні світових проблем.
p align="justify"> Функціонування виробничої сфери в умовах пандемії
показало, що цифровізаційна мережа - найпотрібніший ключ до успіху, до
збереження живучості в період карантинних заходів. Пандемія виявила суттєві
відмінності між менш оцифрованими компаніями та високотехнологічними
компаніями та їх можливостями функціонувати в умовах економічних
труднощів та карантинного режиму.
Як драйвер світового у суспільному розвиткові глобальний процес
цифровізації йде зміну процесу комп'ютеризації та використання
інформаційних технологій, забезпечували вирішення обмеженого числа
управлінських завдань. У широкому загальнотеоретичному плані цифровізація
стає основою нового технологічного укладу, що формується.
Пандемія COVID-19 актуалізувала як значимість наукових розробок у
сфері цифровізації, а й висвітлила необхідність різкого збільшення витрат за
наукові дослідження. Відображенням цього процесу стало рішення президента
Франції Еммануеля Макрона щодо збільшення бюджету на наукові
дослідження. «Епідемія COVID-19 вкотре нагадала нам про важливість
наукової діяльності та необхідність серйозних інвестицій у довгостроковій
перспективі, — писав голова Франції у Twitter. — Я вирішив збільшити на 5
млрд євро фінансування наукового середовища безпрецедентний крок за весь
повоєнний період».
Цифрова зрілість - це штучний інтелект у ключових галузях економіки та
соціального середовища, у системі охорони здоров'я та освіти, державного
управління через отримання соціально значущих послуг в електронному
вигляді. По суті, цифрова зрілість — це спосіб життя на новій технологічній
базі, в основі якої штучний інтелект. Головним, визначальним аспектом щодо
оцінки стану цифрової зрілості суспільства виступає не технологія, не
технологічні можливості процесу цифровізації, а зміни соціальної сфери, місце
людини у системі соціальних відносин, рівень і якість його життєдіяльності.
Такий підхід до оцінки цифрової трансформації та цифрової зрілості у
суспільному розвиткові виводить на перший план необхідність розгляду
цільових установок цифрової трансформації, визначення того, наскільки
якіснішими стали умови життєдіяльності людини у міру поглиблення процесу
цифровізації. На другому плані за своєю значущістю в оцінці цифрової зрілості
залишаються комунікаційні можливості, що створюють умови для управління
соціумом, впливу на нього в «потрібному» напрямку та, зрештою,
маніпулювання ним.
Цілі, спрямованість цифрової трансформації суспільства залежать від
того, хто її реалізує та в чиїх інтересах вона здійснюється. Ресурси формування
цифрового майбутнього сьогодні мають у своєму розпорядженні два суб'єкти —
державу, що виражає національні інтереси країни, і транснаціональний капітал,
що діє на основі запитів держави та із спрямованості на отримання прибутку.
Усередині суспільства цифровізація може бути загрозою перетворення
людини з суб'єкта суспільних відносин на об'єкт жорсткого електронно-
цифрового управління. Не допустити цього здатне розвинене громадянське
суспільство, що отримує в умовах цифровізації небачені насамперед
можливості впливати на владу, бізнес, перетворювати громадську думку на
потужний інструмент відстоювання інтересів суспільства. Все це обумовлює
необхідність синхронного розвитку за наростаючим процесом цифрової
трансформації та інститутів громадянського суспільства, зміцнення їх взаємодії
у забезпеченні загальнонаціональних інтересів країни.