1.Find information about Geoffrey Chaucer.

Speak on the main events in his life and literary

career. Make sure to mention and briefly characterize his literary works.

Geoffrey Chaucer was an English poet, author, and civil servant best known for The Canterbury
Tales.He has been called the "father of English literature", or, alternatively, the "father of English
poetry".He was the first writer to be buried in what has since come to be called Poets' Corner, in
Westminster Abbey.Chaucer also gained fame as a philosopher and astronomer, composing the sci-
entific A Treatise on the Astrolabe for his 10-year-old son Lewis. He maintained a career in the
civil service as a bureaucrat, courtier, diplomat, and member of parliament.

Among Chaucer's many other works are The Book of the Duchess, The House of Fame, The Leg-
end of Good Women, and Troilus and Criseyde. He is seen as crucial in legitimising the literary use
of Middle English when the dominant literary languages in England were still Anglo-Norman
French and Latin.Chaucer's contemporary Thomas Hoccleve hailed him as "the firste fyndere of our
fair langage". Almost two thousand English words are first attested to in Chaucerian manuscripts.

Джеффрі Чосер був англійським поетом, письменником і державним службовцем, найбільш

відомим завдяки «Кентерберійським оповіданням». Його називають «батьком англійської
літератури» або, інакше, «батьком англійської поезії». Він був першим письменником, який
похований у місці, яке з тих пір називають Кутком поетів у Вестмінстерському абатстві.
Чосер також здобув славу як філософ і астроном, написавши науковий «Трактат про
астролябію» для свого 10-річного сина Льюїса. Він зберіг кар'єру на державній службі як
чиновник, придворний, дипломат і член парламенту.

Серед багатьох інших творів Чосера – «Книга герцогині», «Будинок слави», «Легенда про
хороших жінок», «Троіл і Крісейда». Його вважають вирішальним у легітимізації
літературного використання середньоанглійської мови, коли домінуючими літературними
мовами в Англії все ще були англо-нормандська французька та латинська.Сучасник Чосера
Томас Гокклів вітав його як «першого шукача нашої прекрасної мови». Майже дві тисячі
англійських слів вперше засвідчено в рукописах Чосера.

While records concerning the lives of his contemporaries William Langland and the Gawain Poet
are practically non-existent, since Chaucer was a public servant his official life is very well docu-
mented, with nearly five hundred written items testifying to his career. The first of the "Chaucer
Life Records" appears in 1357, in the household accounts of Elizabeth de Burgh, the Countess of
Ulster, when he became the noblewoman's page through his father's connections, a common me-
dieval form of apprenticeship for boys into knighthood or prestige appointments. The countess was
married to Lionel, Duke of Clarence, the second surviving son of the king, Edward III, and the posi-
tion brought the teenage Chaucer into the close court circle, where he was to remain for the rest of
his life. He also worked as a courtier, a diplomat, and a civil servant, as well as working for the king
from 1389 to 1391 as Clerk of the King's Works.
In 1359, the early stages of the Hundred Years' War, Edward III invaded France and Chaucer trav-
elled with Lionel of Antwerp, 1st Duke of Clarence, Elizabeth's husband, as part of the English
army. In 1360, he was captured during the siege of Rheims. Edward paid £16 for his ransom, a con-
siderable sum equivalent to £12,261 in 2021,and Chaucer was released.

Хоча записи про життя його сучасників Вільяма Ленгленда та поета Гавейна практично не
існують, оскільки Чосер був державним службовцем, його офіційне життя дуже добре
задокументовано, майже п’ятсот письмових документів свідчать про його кар’єру. Перші
«Життєві записи Чосера» з’являються в 1357 році в сімейних записах Елізабет де Бург,
графині Ольстерської, коли він став дворянським пажем через зв’язки свого батька, що було
звичайною середньовічною формою учнівства для хлопчиків у лицарі чи престижі.
призначення. Графиня була одружена з Лайонелом, герцогом Кларенс, другим сином короля
Едуарда III, який вижив, і ця посада привела підлітка Чосера до тісного придворного кола, де
він залишився до кінця свого життя. Він також працював придворним, дипломатом і
державним службовцем, а також працював на короля з 1389 по 1391 рік як клерк
королівських робіт.

У 1359 році, на ранніх етапах Столітньої війни, Едуард III вторгся у Францію, і Чосер
подорожував з Лайонелом Антверпенського, 1-м герцогом Кларенсом, чоловіком Єлизавети,
у складі англійської армії. У 1360 році він потрапив у полон під час облоги Реймса. Едвард
заплатив 16 фунтів стерлінгів за викуп, значну суму, еквівалентну 12 261 фунту стерлінгів у
2021 році, і Чосера звільнили.

After this, Chaucer's life is uncertain, but he seems to have travelled in France, Spain, and Flanders,
possibly as a messenger and perhaps even going on a pilgrimage to Santiago de Compostela.
Around 1366, Chaucer married Philippa (de) Roet. She was a lady-in-waiting to Edward III's queen,
Philippa of Hainault, and a sister of Katherine Swynford, who later (c. 1396) became the third wife
of John of Gaunt. It is uncertain how many children Chaucer and Philippa had, but three or four are
most commonly cited. His son, Thomas Chaucer, had an illustrious career, as chief butler to four
kings, envoy to France, and Speaker of the House of Commons. Thomas's daughter, Alice, married
the Duke of Suffolk. Thomas's great-grandson (Geoffrey's great-great-grandson), John de la Pole,
Earl of Lincoln, was the heir to the throne designated by Richard III before he was deposed. Geof-
frey's other children probably included Elizabeth Chaucy, a nun at Barking Abbey,Agnes, an atten-
dant at Henry IV's coronation; and another son, Lewis Chaucer. Chaucer's "Treatise on the Astro-
labe" was written for Lewis.

According to tradition, Chaucer studied law in the Inner Temple (an Inn of Court) at this time. He
became a member of the royal court of Edward III as a valet de chambre, yeoman, or esquire on 20
June 1367, a position which could entail a wide variety of tasks. His wife also received a pension
for court employment. He travelled abroad many times, at least some of them in his role as a valet.
In 1368, he may have attended the wedding of Lionel of Antwerp to Violante Visconti, daughter of
Galeazzo II Visconti, in Milan. Two other literary stars of the era were in attendance: Jean Froissart
and Petrarch. Around this time, Chaucer is believed to have written The Book of the Duchess in
honour of Blanche of Lancaster, the late wife of John of Gaunt, who died in 1369 of the plague.
Chaucer travelled to Picardy the next year as part of a military expedition; in 1373 he visited Genoa
and Florence. Numerous scholars such as Skeat, Boitani, and Rowland suggested that, on this Ital-
ian trip, he came into contact with Petrarch or Boccaccio. They introduced him to medieval Italian
poetry, the forms and stories of which he would use later. The purposes of a voyage in 1377 are
mysterious, as details within the historical record conflict. Later documents suggest it was a mis-
sion, along with Jean Froissart, to arrange a marriage between the future King Richard II and a
French princess, thereby ending the Hundred Years' War. If this was the purpose of their trip, they
seem to have been unsuccessful, as no wedding occurred.

In 1378, Richard II sent Chaucer as an envoy (secret dispatch) to the Visconti and to Sir John
Hawkwood, English condottiere (mercenary leader) in Milan. It has been speculated that it was
Hawkwood on whom Chaucer based his character the Knight in the Canterbury Tales, for a descrip-
tion matches that of a 14th-century condottiere.

Після цього життя Чосера невідоме, але він, схоже, подорожував Францією, Іспанією та
Фландрією, можливо, як посланець і, можливо, навіть вирушив у паломництво до Сантьяго-
де-Компостела. Близько 1366 року Чосер одружився на Філіппі (де) Роет. Вона була
фрейліною королеви Едуарда III, Філіппи Ено, і сестрою Кетрін Свінфорд, яка пізніше (бл.
1396) стала третьою дружиною Джона Гонта. Невідомо, скільки дітей було у Чосера і
Філіппи, але найчастіше згадуються три чи чотири. Його син, Томас Чосер, зробив видатну
кар'єру, будучи головним дворецьким чотирьох королів, посланником у Франції та спікером
Палати громад. Дочка Томаса, Аліса, вийшла заміж за герцога Саффолка. Правнук Томаса
(праправнук Джеффрі), Джон де ла Поул, граф Лінкольн, був спадкоємцем престолу,
призначеним Річардом III до того, як він був усунений. Серед інших дітей Джеффрі,
ймовірно, були Елізабет Чосі, черниця в абатстві Баркінг, Агнес, супроводжуюча на
коронації Генріха IV; і ще один син, Льюїс Чосер. «Трактат про астролябію» Чосера був
написаний для Льюїса.

Згідно з традицією, у цей час Чосер вивчав право у Внутрішньому храмі (заїжджому дворі).
20 червня 1367 року він став членом королівського двору Едуарда III як камердинер, йомен
або есквайр, і ця посада могла передбачати виконання різноманітних завдань. Його дружина
також отримувала пенсію за роботу в суді. Він багато разів їздив за кордон, принаймні деякі
з них у ролі камердинера. У 1368 році він, можливо, був присутній на весіллі Ліонеля
Антверпенського з Віоланте Вісконті, дочкою Галеаццо II Вісконті, у Мілані. Були присутні
ще дві літературні зірки тієї епохи: Жан Фруасар і Петрарка. Вважається, що приблизно в
цей час Чосер написав «Книгу герцогині» на честь Бланш Ланкастерської, покійної дружини
Джона Гонта, яка померла в 1369 році від чуми.

Наступного року Чосер відправився до Пікардії у складі військової експедиції; у 1373 р.

відвідав Геную і Флоренцію. Численні вчені, такі як Скіт, Бойтані та Роуланд, припускали,
що під час цієї італійської подорожі він контактував з Петраркою чи Боккаччо. Вони
познайомили його із середньовічною італійською поезією, форми та сюжети якої він
використав пізніше. Цілі подорожі в 1377 році таємничі, оскільки деталі конфлікту в
історичних записах. Пізніші документи свідчать про те, що це була місія разом з Жаном
Фруасаром, щоб організувати шлюб між майбутнім королем Річардом II і французькою
принцесою, тим самим закінчивши Столітню війну. Якщо це була мета їхньої поїздки, то,
схоже, вони були невдалими, оскільки весілля не відбулося.

У 1378 році Річард II послав Чосера як посланника (таємне послання) до Вісконті та до сера
Джона Хоквуда, англійського кондотьєра (лідера найманців) у Мілані. Було припущення, що
саме Хоквуд був тим, на якому Чосер створив свого персонажа Лицаря в Кентерберійських
оповіданнях, оскільки опис відповідає опису кондотьєра 14-го століття.

A possible indication that his career as a writer was appreciated came when Edward III granted
Chaucer "a gallon of wine daily for the rest of his life" for some unspecified task. This was an un-
usual grant, but given on a day of celebration, St George's Day, 1374, when artistic endeavours
were traditionally rewarded, it is assumed to have been another early poetic work. It is not known
which, if any, of Chaucer's extant works prompted the reward, but the suggestion of him as poet to a
king places him as a precursor to later poets laureate. Chaucer continued to collect the liquid stipend
until Richard II came to power, after which it was converted to a monetary grant on 18 April 1378.

Chaucer obtained the very substantial job of comptroller of the customs for the port of London,
which he began on 8 June 1374. He must have been suited for the role as he continued in it for
twelve years, a long time in such a post at that time. His life goes undocumented for much of the
next ten years, but it is believed that he wrote (or began) most of his famous works during this pe-
riod. He was mentioned in law papers of 4 May 1380, involved in the raptus (rape or seizure) of Ce-
cilia Chaumpaigne.What was meant is unclear, but the incident seems to have been resolved quickly
with an exchange of money in June 1380 and did not leave a stain on Chaucer's reputation. It is not
known if Chaucer was in the City of London at the time of the Peasants' Revolt, but if he was, he
would have seen its leaders pass almost directly under his apartment window at Aldgate.

While still working as comptroller, Chaucer appears to have moved to Kent, being appointed as one
of the commissioners of peace for Kent, at a time when French invasion was a possibility. He is
thought to have started work on The Canterbury Tales in the early 1380s. He also became a member
of parliament for Kent in 1386, and attended the 'Wonderful Parliament' that year. He appears to
have been present at most of the 71 days it sat, for which he was paid £24 9s. On 15 October that
year, he gave a deposition in the case of Scrope v. Grosvenor.There is no further reference after this
date to Philippa, Chaucer's wife, and she is presumed to have died in 1387. He survived the political
upheavals caused by the Lords Appellants, despite the fact that Chaucer knew some of the men exe-
cuted over the affair quite well.

On 12 July 1389, Chaucer was appointed the clerk of the king's works, a sort of foreman organising
most of the king's building projects. No major works were begun during his tenure, but he did con-
duct repairs on Westminster Palace, St. George's Chapel, Windsor, continued building the wharf at
the Tower of London, and built the stands for a tournament held in 1390. It may have been a diffi-
cult job, but it paid well: two shillings a day, more than three times his salary as a comptroller.
Chaucer was also appointed keeper of the lodge at the King's park in Feckenham Forest in Worces-
tershire, which was a largely honorary appointment.

Можливим свідченням того, що його кар’єра письменника була оцінена, стало те, що Едуард
III дав Чосеру «галон вина щодня до кінця його життя» для виконання якогось невизначеного
завдання. Це був незвичайний грант, але наданий у день святкування, День святого Георгія,
1374 року, коли мистецькі зусилля традиційно винагороджувалися, вважається, що це був ще
один ранній поетичний твір. Невідомо, які твори Чосера, що збереглися, принесли нагороду
(якщо такі є), але припущення про нього як поета для короля ставить його попередником
лауреатів пізніших поетів. Чосер продовжував збирати ліквідну стипендію до приходу до
влади Річарда II, після чого 18 квітня 1378 року її було перетворено на грошову допомогу.

Чосер отримав дуже важливу посаду контролера митниці в Лондонському порту, яку він
розпочав 8 червня 1374 року. Він, мабуть, підходив для цієї ролі, оскільки продовжував
виконувати її дванадцять років, довгий час на такій посаді в той час. Більшу частину
наступних десяти років його життя залишається незадокументованим, але вважається, що він
написав (або розпочав) більшість своїх відомих творів у цей період. Він згадувався в
юридичних документах від 4 травня 1380 року, причетний до raptus (зґвалтування або
захоплення) Сесилії Шомпань. Що малося на увазі, незрозуміло, але інцидент, схоже,
швидко вирішився шляхом обміну грошей у червні 1380 року, а не залишити пляму на
репутації Чосера. Невідомо, чи був Чосер у лондонському Сіті під час Селянського
повстання, але якби він був, він би бачив, як його лідери проходили майже прямо під вікном
його квартири в Олдгейті.

Ще працюючи контролером, Чосер, здається, переїхав до Кента, будучи призначеним одним

із мирних уповноважених у Кенті в той час, коли французьке вторгнення було можливим.
Вважається, що він почав працювати над «Кентерберійськими оповіданнями» на початку
1380-х років. Він також став членом парламенту від Кента в 1386 році і відвідав «Чудовий
парламент» того року. Схоже, він був присутній протягом більшої частини 71 дня, за який
йому заплатили £24 9s. 15 жовтня того ж року він дав показання у справі Скроуп проти
Гросвенора. Після цієї дати більше немає згадок про Філіппу, дружину Чосера, і вважається,
що вона померла в 1387 році. Він пережив політичні потрясіння, спричинені лордів-
апеллянтів, незважаючи на те, що Чосер досить добре знав деяких із страчених за цю справу.

12 липня 1389 року Чосера було призначено клерком королівських робіт, свого роду
виконробом, який організовував більшість будівельних проектів короля. Під час його
правління не було розпочато жодних великих робіт, але він провів ремонт Вестмінстерського
палацу, каплиці Св. Георгія, Віндзор, продовжив будівництво пристані в Лондонському
Тауері та побудував трибуни для турніру, який відбувся в 1390 році. Можливо, це було
важка робота, але добре оплачувана: два шилінги на день, що втричі перевищувало його
платню контролера. Чосера також призначили доглядачем ложі в Королівському парку у
Фекенхем-Форест у Вустерширі, що було в основному почесним призначенням.
2.Read the general information about “The Canterbury Tales” focusing on the key questions.

Written in Middle English by Geoffrey Chaucer at the end of the 14th century, The Canterbury
Tales tells the story of a group of 31 pilgrims who meet while travelling from the Tabard Inn in
Southwark to the shrine of St. Thomas Becket in Canterbury. To pass the time on the journey, they
decide to each tell two tales to the assembled company on the journey there and the journey home.
The result is regarded as a masterpiece of medieval literature, and The Canterbury Tales holds a
central place in the English literary canon.

Написані середньоанглійською мовою Джефрі Чосером наприкінці 14 століття,

«Кентерберійські оповідання» розповідають про групу з 31 паломника, які зустрілися під час
подорожі з Табард Інн у Саутворку до храму Св. Томаса Бекета в Кентербері. Щоб згаяти час
у дорозі, вони вирішують кожен розповісти по дві історії зібраній компанії про дорогу туди
та дорогу додому. Результат вважається шедевром середньовічної літератури, а
«Кентерберійські оповідання» займають центральне місце в англійському літературному
каноні.

What is distinctive about The Canterbury Tales?

The Canterbury Tales is a collection of stories held together by a framing device (the story of the
pilgrimage). In this way, two narratives are operating at the same time within the work. In the links
between the tales, the pilgrims bicker and chatter in a way that brings the characters to life. When
the pilgrims begin to tell their stories, however, there is a change of gear. There is often a shift in
form: ‘The

Monk’s Tale’ is written in rhyme royal (a seven-line form), ‘The Friar’s Tale’ is in rhyming cou-
plets and ‘The Parson’s Tale’ is in prose. This formal variation is matched by contrasts in genre and
tone: racyfabliauxsit cheek by jowl with sombre descriptions of Christian martyrdom. The effect is
a shimmering variation which reflects the social world depicted by Chaucer. This interaction be-
tween the individual tales and the frame narrative is a layered and masterful exercise in characteri-
sation – and one of the great joys of the work.

The Canterbury Tales is sometimes compared to The Decameron by Giovanni Boccaccio (1313–
1375), a tale-collection written in the mid14th century. There are key differences between the two
works, however.The Decamerondescribes a group of young aristocrats who are journeying through
the countryside, avoiding plague-stricken Florence. They tell each other tales in an orderly fashion,
and the work lacks the boisterousness and social diversity of Chaucer’s Tales. Chaucer presents us
with medieval society in all its glory, from the pompous Knight to the revolting Pardoner, via the
chatty Wife of Bath and the weird, nerdy Clerk.

«Кентерберійські оповідання» — це збірка історій, об’єднаних за допомогою обрамлення

(розповідь про паломництво). Таким чином, у творі діють одночасно два наративи. У
зв’язках між оповіданнями паломники сперечаються та балакають так, що персонажі
оживають. Однак коли паломники починають розповідати свої історії, відбувається зміна
спорядження. Часто спостерігається зміна форми: «The

«Monk’s Tale» написана королівською римою (форма із семи рядків), «The Friar’s Tale» — у
римованих куплетах, а «The Parson’s Tale» — у прозі. Ця формальна варіація
супроводжується контрастами в жанрі та тоні: racyfabliauxsit щока біля щелепи з похмурими
описами християнського мучеництва. Ефект являє собою мерехтливу варіацію, яка
відображає соціальний світ, зображений Чосером. Ця взаємодія між окремими оповіданнями
та рамковим наративом є багаторівневою та майстерною вправою в описі персонажів – і
однією з найбільших радощів роботи.

«Кентерберійські оповідання» іноді порівнюють із «Декамероном» Джованні Боккаччо

(1313–1375), збіркою оповідань, написаною в середині XIV століття. Однак між двома
творами є ключові відмінності. «Декамерон» описує групу молодих аристократів, які
мандрують сільською місцевістю, уникаючи охопленої чумою Флоренції. Вони розповідають
один одному казки впорядковано, і твору бракує бурхливості та соціального розмаїття,
характерних для «Оповідань Чосера». Чосер представляє нам середньовічне суспільство у
всій його красі, від помпезного лицаря до бундючного помилувальника, через балакучу
дружину з Бата та дивного, ботана Клерка.

When was The Canterbury Tales written?

Tragically, The Canterbury Tales is unfinished. The pilgrims never reach Canterbury, the return
journey is not described, and not all the pilgrims who appear in the poem’s prologue end up telling
a tale. The Prologue describes a ploughman among the company, for example, whose tale is
nowhere to be found. Whereas Chaucer’s original plan presumably envisaged over 100 stories, only
24 survive.

The Canterbury Tales is traditionally dated to 1387 (although some tales appear to have been writ-
ten before then). The poem survives in 92 manuscripts, but no manuscript of the work dates from
Chaucer’s lifetime. The poem as we know it is the product of 15th-century scribes. The number of
pilgrims’ tales and

their ordering differs between the copies, and debate continues to rage about what Chaucer in-
tended.

На жаль, «Кентерберійські оповідання» не закінчені. Паломники ніколи не досягають

Кентербері, зворотна дорога не описана, і не всі паломники, які з’являються в пролозі поеми,
закінчують оповіданням. Пролог описує орача серед товариства, наприклад, чиєї казки ніде
не знайти. Тоді як початковий план Чосера передбачав, імовірно, понад 100 історій,
збереглися лише 24.

«Кентерберійські оповідання» традиційно датуються 1387 роком (хоча деякі оповідання,

здається, були написані раніше). Поема збереглася в 92 рукописах, але жоден рукопис твору
не датується життям Чосера. Поема, якою ми її знаємо, є творінням писарів 15-го століття.
Кількість паломницьких оповідань і

їх порядок різний між копіями, і дебати продовжують лютувати щодо того, що Чосер мав на
меті.
3.Read the following passages from the General Prologue of The Canterbury Tales. Get ready
to answer the questions.

What is the structure of the General Prologue? What is the basic purpose of the General Prologue?
Why is the prologue important in The Canterbury Tales? Compare the original Chaucer’s text and
the modern version below. Characterize the lexicon.

The prologue to The Canterbury Tales is most important because it established the class structure
of society in Medieval England. Chaucer uses the genre of estates satire, a genre in which the au-
thor describes, examines, and explains the workings of the social order and offers their criticism or
humor of that system.

Structure is the way in which the parts of a literary work are put together. A frame story is a story
that serves as a narrative setting or frame for one or more other stories. The Canterbury Tales as a
whole has a frame structure, in which the story of the pilgrims serves as a frame within which the
pilgrims tell their stories. The structure of “The Wife of Bath’s Tale” features a main plot with sev-
eral interruptions. For example, in the opening lines the Wife of Bath interrupts the main plot with a
passage in which she criticizes friars. This particular interruption stems from the Wife's ongoing
quarrel with the Friar as they travel to Canterbury.

4.As you read “The Prologue,” further on, jot down words or phrases that convey the person-
alities of some of the characters the narrator describes, as well as the narrator himself. Be
sure to include the Pardoner and the Wife of Bath.

1)a fine young Squire

A lover and cadet, a lad of fire

With locks as curly as if they had been pressed.

In stature he was of a moderate length, With wonderful agility and strength.

He was embroidered like a meadow bright And full of freshest flowers, red and white. Singing he
was, or fluting all the day;

He was as fresh as is the month of May.

Short was his gown, the sleeves were long and wide; He knew the way to sit a horse and ride.

He could make songs and poems and recite,

Knew how to joust and dance, to draw and write. He loved so hotly that till dawn grew pale
He slept as little as a nightingale.

Courteous he was, lowly and serviceable,

And carved to serve his father at the table

2)a Merchant

with a forking beard And motley dress; high on his horse he sat, Upon his head a Flemish beaver
hat

And on his feet daintily buckled boots.

He was expert at dabbling in exchanges.

His wits to work, none knew he was in debt, He was so stately in administration,

In loans and bargains and negotiation.

He was an excellent fellow all the same;

3)A Doctor

No one alive could talk as well as he did

On points of medicine and of surgery, For, being grounded in astronomy,

Worked on the images for his dependant. The cause of every malady you’d got

He knew, and whether dry, cold, moist or hot; He knew their seat, their humor and condition. He
was a perfect practicing physician.

He was well-versed in Aesculapius too

And what Hippocrates and Rufus knew

And Dioscorides, now dead and gone,

Galen and Rhazes, Hali, Serapion,

Averroes, Avicenna, Constantine,

Scotch Bernard, John of Gaddesden, Gilbertine. In his own diet he observed some measure; There
were no superfluities for pleasure,

Only digestives, nutritives and such.

He did not read the Bible very much.

In blood-red garments, slashed with bluish grey And lined with taffeta, he rode his way;

Yet he was rather close as to expenses

And kept the gold he won in pestilences.

4)A worthy woman from beside Bath city

somewhat deaf

In making cloth she showed so great a bent

She bettered those of Ypres and of Ghent.

In all the parish not a dame dared stir Towards the altar steps in front of her, And if indeed they did,
so wrath was she As to be quite put out of charity.

Her kerchiefs were of finely woven ground;

She’d had five husbands, all at the church door, Apart from other company in youth;

And she had thrice been to Jerusalem,

Seen many strange rivers and passed over them; She’d been to Rome and also to Boulogne,

St. James of Compostella and Cologne,

And she was skilled in wandering by the way. She had gap-teeth, set widely, truth to say. Easily on
an ambling horse she sat

Well wimpled up, and on her head a hat

As broad as is a buckler or a shield;

She had a flowing mantle that concealed

Large hips, her heels spurred sharply under that. In company she liked to laugh and chat

And knew the remedies for love’s mischances,

5. Identify passages that reveal the narrator’s tone. Look for evidence in the form of particu-
lar words and phrases. Organize your ideas in a chart.

In the “Prologue,” much of the humor springs from the narrator’s tone, which is detached and
ironic. Instead of openly criticizing the scoundrels of his age for their greed and hypocrisy, he un-
derstates his opinions about them or says the opposite of what he really thinks. His seemingly im-
personal attitude forces readers to draw their own conclusions. In lines 208-21, for example, the
narrator describes the Monk:

He was a prelate fit for exhibition,

He was not pale like a tormented soul.

He liked a fat swan best, and roasted whole.

His palfrey was as brown as is a berry.

The narrator’s tone reinforces the discrepancies between the Monk’s life and the ideal monastic life

of humility and self-sacrifice.

6. In 1700, John Dryden made a famous observation about Chaucer’s characterization: “All
his pilgrims are severally [individually] distinguished from each other; and not only in their
inclinations, but in their very physiognomies [faces] and persons.”
Do you agree that Chaucer was able to create a number of distinctive characters?

He indeed did it, because many character differ from each other and are described completely not in
the same way