Вітаміни

1.У гастроентерологічне відділення надійшов пацієнт з вірусним гепатитом. Також хворий відзначив появу
синців на тілі при найменших ударах. Аналіз крові показав збільшення часу згортання крові і зниження рівня
протромбіну в 2 рази. Про нестачу якого вітаміну свідчить така клінічна картина?

Відповідь: Основними компонентами згортання крові є система: протромбін → тромбін → фібрил →

фібриноген. Для активації системи згортання крові необхідний Са2+. Протромбін містить глутамінову кислоту,
яка в присутності вітаміну К, СО2, і ферменту γ-глутамілкарбоксилази перетворюється в γ-карбоксиглутамінову
кислоту, яка і приєднує Са2+. Наведена клінічна картина свідчить про нестачу вітаміну К.

2. У пацієнта спостерігається симетричний дерматит на тильній поверхні кистей рук, шиї, обличчі та стоматит.
Пацієнт скаржиться на нудоту, болі в області живота, пронос, відсутність апетиту, головні болі, запаморочення,
депресію. Нестача якого вітаміну та амінокислоти призвела до такого стану пацієнта?

Відповідь: Спостерігається гіповітаміноз РР та амінокислоти триптофану, що викликає пеллагру (хворобу 3-х Д

– дерматит, діарея, деменція).У клітинах печінкі вітамін РР та триптофан перетворюються в коферментну
форму НАД+, що приймає участь в окисно-відновних процесах синтезу АТФ. Тому запаморочення спричинено
гіпоенергетичним станом. Одним з шляхів перетворень триптофану є синтез серотоніну - біогенного аміну,
нестача якого і призводить до депресивного емоційного стану.

3. У хірургічне відділення після травми поступив хворий. Експрес-лабораторія виявила в крові важкий
декомпенсований ацидоз (збільшення концентрації лактату і пірувату). Яку вітамінну терапію у комплексі з
іншими лікарськими заходами слід застосувати?

Відповідь: Вітаміни Н, РР, В1, В2, В3.

Вітаміни Н, РР, В1, В2, В3, забеспечують етап окислювального декарбоксилування пірувату, що є складовою
частиною аеробного окислення глюкози. А при порушенні аеробного окислення глюкози накопичуються в
крові лактат і піруват, що і обумовлює декомпенсований ацидоз. Тому призначення такої вітамінної терапії є
патогенетично обгрунтовано.

Обмін вуглеводів
1. У жінки 62-х років розвинулася катаракта (замутненість кришталику) на фоні цукрового діабету. Вкажіть,
який тип модифікації білків має місце при діабетичній катаракті.

Відповідь: глікозилювання гемоглобіну. При підвищенні рівня глюкози крові при цукровому діабеті
прискорюється зв`язування глюкози з білками (глікозилювання гемоглобіну).

2. У хворих, що страждають важкою формою діабету і не одержують інсулін, спостерігається метаболічний

ацидоз. Підвищення концентрації яких метаболітів це зумовлює?

Відповідь: Кетонові тіла. При важкій формі цукрового діабету погіршується окислення ацетил-КоА у ЦТК, тому
з нього посилюється у гепатоцитах. синтез кетонових тіл: ацетону, ацетоацетату і β-гідроксибутирату. Два
останніх є кислотами, тому їх накопичення і призводить до метаболічного кетоацидозу.

3. Який процес забезпечує еритроцити необхідною кількістю енергії у вигляді АТФ для їх життєдіяльності?

Відповідь: Гліколіз. Так як у еритроцитів відсутні такі органели клітини, як мітохондрії, необхідна кількість АТФ
утворюється за рахунок гліколізу (субстратна АТФ).

Обімн ліпідів
1.Для пiдвищення результатiв спортсмену рекомендували застосовувати препарат, що мiстить карнiтин. Який
процес у найбiльшому ступенi активiзується карнiтином?
Відповідь: Транспорт жирних кислот у мітохондрії (Вітаміноподібна речовина карнітин транспортує жирні
кислоти з цитоплазми в мітохондрії для їх окислення з виділенням енергії для м'язового скорочення, тому
карнітин і рекомендований спортсмену для підвищення результатів)

2.Стеатоз виникає внаслідок накопичення триацилгліцеролів у гепатоцитах. Одним з механізмів розвитку

цього захворювання є зменшення утилізації нейтрального жиру ЛПДНЩ. Які ліпотропні речовини
попереджують розвиток стеатозу?
Відповідь: Метіонін, B6, B12 (Жирова дистрофія печінки виникає при накопиченні триацилгліцеролів (ТАГ) в
гепатоцитах внаслідок зниження вмісту фосфатидилхоліну. Порушується синтез ЛПДНШ (транспортних форм
ТАГ з гепатоцитів в адипоцити). Фосфатидилхолін входить до складу ЛДНЩ і є ліпотропним
фактором(попереджає жировий гепатоз печінки).
Метіонін є донором метильних груп для синтезу холіну. Холін – структурний компонент фосфатидилхоліну у
складі ліпопротеїнів дуже низької щильності (ЛПДНЩ), тому він і запобігає жировій дистрофії печінки(стеатоз),
тобто є ліпотропним фактором. Ліпотропні фактори протидіють жировому переродженню печінки шляхом
синтезу транспортних форм ліпідів (ЛПДНЩ), до складу яких входять фосфоліпіди і білки.

В6 - надає ліпотропний ефект, достатня кількість піридоксину необхідна для нормального функціонування

печінки.
В12 - Знижує концентрацію холестерину в крові.)
 
3.У хворого пiсля курсу лiкування атеросклерозу в плазмi кровi лабораторно доведено збiльшення рiвня
антиатерогенної фракцiї лiпопротеїнiв.Збiльшення рiвня яких лiпопротеїнiв пiдтверджує ефективнiсть терапiї
захворювання?
Відповідь: ЛПВЩ (ліпопротеїни високої щільності - клас ліпопротеїнів плазми крові, що виводять холестерин з
крові, транспортуючи його в печінку та відповідають за здоров’я судин та,на відмінну від ЛПНЩ, мають
антиатерогенні властивості,висока концентрація ЛПВЩ суттєво знижує ризик атеросклерозу і серцево-
судинних захворювань.)

Амінокислоти
1.У пацієнта спостерігається свербіння, набряки та почервоніння шкіри. Концентрація якого біогенного аміну
підвищилась у тканинах пацієнта? Який діагноз можна передбачити - алергічна чи дистрофічна реакція?
Відповідь: алергічна реакція. У тканинах пацієнта підвищилсь концентрація гістаміну. Можна передбачити
діагноз алергічної реакції.

2. Дитина не переносить їжу багату на білки, часто після прийому таких продуктів спостерігається блювання.
Відмічається сонливість, затримка розумового розвитку, в крові - вільний амоніак. Про що може свідчити ця
клінічна картина?
Відповідь: Гіперамоніємія ІІ.

Гіперамоніємія ІІ, генетична хвороба, що викликана дефектом мітохондріального ферменту

карбомоїлфосфатсинтетази І, тобто порушенний орнітиновий цикл синтезу сечовини.

Ферменти
1.Хворий 49 років водій за професією скаржиться на нестерпні стискаючі болі за грудиною, що “віддають” у
ділянку шиї, які виникли 2 години тому. Стан важкий, блідість, тони серця послаблені. Лабораторне
обстеження показало високу активність креатинфосфокінази (КФК) та ЛДГ1. Для якого захворювання
характерні подібні зміни?

Відповідь:гострий інфаркт міокарда.

Основи молекулярної біології
1. Учень 3 класу скаржиться на біль в суглобах, має нервово-психічні розлади. Батьки звернулися до
поліклініки. Був призначений аналіз крові, яктй виявив значне збільшення концентрації сечової кислоти,
гіпоксантину та гуаніну в крові. Яке захворювання у дитини? Що є біохімічною основою цієї ензимопатії?

Відповідь: Синдром Леша-Ніхана, зчеплений з Х-хромосомою (хворіють хлопчики), провляється гіперурікемією

ще в дитячому віці. Біохімічною основою цого є генетичний дефект ферменту гіпоксантин-
гуанінфосфорибозилтрансферази, який реутилізує гіпоксантин і гуанін для синтезу пуринових нуклеотидів.
Накопичення гіпоксантину і гуаніну веде до посилення ії перетворення на сечову кислоту і зростання
концентрації останної в крові й тканинах.

2. Отрута гриба блідої поганки аманітин - смертельно небезпечна для людини речовина. Який механізм дії цієї
речовини?

Відповідь: Припиняється синтез мРНК. Фермент специфічно блокується а-аманітином - токсином, що

продукується грибом блідої поганки.

3. При пігментній ксеродермі чутливість шкіри до ультрафіолету призводить до раку шкіри. Поясніть
молекулярний механізм захворювання. Відсутність якого ферменту призводить до такої патології?

Відповідь: Пігментна ксеродерма пов’язана з порушенням репаративних процесів при УФ-пошкодженнях ДНК
у клітинах шкіри. Ультрафіолетове опромінення шкіри викликає утворення димерів тиміну, які розпізнаються
специфічною УФ-ендонуклеазою, яка розриває фосфодиефірні зв’язки з 5’-кінця від місця дефекту.

4. Холера - гостра інфекційна хвороба, має фекально-оральний механізм передачі інфекції, характеризується
розвитком тяжкої діареї, яка супроводжується значними порушеннями водно-іонного обміну, тяжким
зневодненням організму, розладами гемодинаміки. Поясніть механізм виникнення вказаних симптомів.

Відповідь: Холерний токсин безперервно активує аденілатциклазу ентероцитів кишок. Утворена цАМФ
стимулює секрецію води та електролітів кишок, що призводить до зневоднення організму.

Молекулярні механізми дії гормонів на клітини мішені

1. Пацієнту, що проживає на специфічній геохімічній території, поставлено
діагноз ендемічний зоб. Який вид посттрансляційної модифікації
тиреоглобуліну порушений в організмі хворого?

Відповідь: Йодування. Поширеною формою гіпотиреозу є ендемічний зоб – хвороба, яка часто зустрічається в
місцевостях, де наявний екзогенний дефіцит йоду в питній воді та продуктах харчування. Відсутність йоду
призводить до порушення йодування тиреоглобуліну і, як наслідок, до зниження кількості тиреоїдних
гормонів (трийодтироніну і тироксину).

2. У пацiєнта 28-ми рокiв iз синдромом Iценко-Кушинга виявленi

гiперглiкемiя, глюкозурiя. Стимуляцiя якого процесу є основним
механізмом гiперглiкемiї у даного хворого?

Відповідь: Глюконеогенезу. Хвороба Іценко-Кушинга характеризується нормаль-ним збільшенням продукції в

організмі людини глюкокортикоїдів, зокрема кортизолу, який збільшує рівень глюкози у крові шляхом
активації ферментів глюконеогенезу. Головними проявами захворювання є наявність стійкої гіперглікемії та
глюкозурії, порушення жирового обміну, затримка в організмі Na+ , важка гіпертензія.

3. У хворих тиреотоксикозом спостерігається гіпертермія, тахікардія, та

посилення дихання. З порушенням яких процесів пов’язана така клінічна
картина?

Відповідь: Такий стан хворого пов’язаний з посиленням основного обміну речовин під впливом гомонів
щитовидної залози. Основний обмін – це та кількість енергії, яка необхідна для підтримки тріади: роботи
серцево-судинної системи, дихання та температури тіла.

Біохімія та патбіохімія крові

1. У хворого під час проведення лабораторного аналізу виявлено зниження рН крові, а вміст молочної та
піровиноградної кислот збільшився і в крові, і в сечі. Який тип кислотно-основного стану (КОС) спостерігається
у хворого?
Відповідь: Наявність органічних кислот у крові та в сечі призводить до появи ацидозу (метаболічного в
даному випадку).
2. При обстеженні хворого виявилось, що у нього збільшена в розмірах печінка. Лабораторно: висока
активність лужної фосфатази в сироватці крові, а також підвищена активність АлАт, глутаматдегідрогенази.
При яких захворюваннях печінки характерні такі показники крові?
Відповідь: При некрозі гепатоцитів у крові підвищується активність мітохондріальних ферментів, зокрема
глутаматдегідрогенази і АлАт. Руйнація клітин супроводжується виходом в кровотік печінкових ензимів. Це
вірусний гепатит.

3. У поліклініку поступив пацієнт із важким вірусним гепатитом, у якого розвинулась печінкова кома,
обумовлена, зокрема, токсичною дією амоніаку на клітини мозку. Яка причина такого значного накопичення
амоніаку в крові?
Відповідь: Під час вірусного гепатиту порушуються функції гепатоцитів. Синтез сечовини гальмується, що
призводить до накопичення амоніаку.

Біохімія печінки

1. Пацієнт у непритомному стані доставлений бригадою швидкої допомоги в клініку. Об’єктивно: рефлекси
відсутні, періодично з’являються судоми, дихання нерівномірне. Після лабораторного обстеження було
діагностовано печінкову кому. Нагромадження якого метаболіту, що накопичується внаслідок недостатності
печінки, спричинило появу розладів центральної нервової системи?

Відповідь: Амоніаку. Вивільнений у процесі метаболізму амоніак, за умов норми, перетворюється у печінці на
сечовину (орнітиновий цикл). Ураження печінки (при вірусному токсичному або алкогольному гепатиті, цирозі
печінки) знижують її детоксикаційні можливості, що призводять до підвищення вмісту в крові амоніаку
(гіперамоніємія), і спричинює токсичний вплив на організм (особливо на центральну нервову систему) аж до
розвитку печінкової коми.

2. У хворого діагностовано жовтяницю. Вміст загального білірубіну в крові – 80 мкмоль/л, прямий білірубін у
нормі, непрямий – підвищений. У сечі білірубін не виявляється, концентрація уробіліногену підвищена. Кал –
темний, кількість стеркобіліногену перевищує норму. Який тип жовтяниці у даного пацієнта?

Відповідь: Гемолітична жовтяниця. У результаті гемолізу еритроцитів і інтенсивного розпаду гему в плазмі
крові спостерігається гіпербілірубінемія за рахунок непрямого білірубіну. Надходження при цьому великої
кількості білірубіну в кишечник призводить до посиленого утворення стеркобіліногену, який у великій
кількості виділяється у вигляді стеркобіліну з калом (темний, майже чорний гіперхолічний кал) та після
всмоктування у товстій кишці – у вигляді уробіліну з сечею (інтенсивне забарвлення сечі).
3. У хворих на еритропоетичну порфiрiю (хвороба Гюнтера) зуби флуоресціюють в ультрафiолетi яскраво
червоним кольором, шкіра чутлива до світла, сеча забарвлена в червоний колір. З недостатністю якого
ферменту пов’язана ця хвороба?

Відповідь: Уропорфiриноген-III- косинтази. Еритропоетична порфірія (хвороба Гюнтера) – патологія, зумовлена

порушенням синтезу уропорфіриноген-ІІІ-косинтази. У результаті цього біохімічного дефекту відбувається
утворення нефізіологічного ізомера уропорфіриногену І. Для захворювання характерно забарвлення в
червоний колір сечі (в деяких випадках також кісток та зубів), що зумовлено накопиченням у нирках
уропорфіриногену І, який у сечі перетворюється на уропорфірин І.

4. У працівника хімічного підприємства відбулося отруєння бензеном. З’ясуйте, які фази біотрансформації
відбуваються з цією сполукою на шляху її знешкодження в клітинах печінки. Назвіть продукти реакцій
знешкодження.

Відповідь: Бензол є нерозчинною гідрофобною сполукою, тому він спочатку

перетворюється
мікросомальному
гідроксилювання
біотрансформації). Далі відбувається друга фаза – кон’югація з УДФ-глюкуроновою кислотою з утворенням
фенолглюкуроніду.

Біохімія сечі
1. В ендокринологічному відділенні з діагнозом цукровий діабет лікується жінка 40 років зі скаргами на
спрагу, підвищений апетит. Які патологічні компоненти виявлені при лабораторному дослідженні сечі
пацієнтки?

Відповідь: глюкоза, кетонові тіла. При цукровому діабеті внаслідок нестачі інсуліну, що сприяє утилізації
глюкози в тканинах, в крові зростає рівень глюкози, що спричиняє спрагу; посилюється синтез кетонових тіл.
Кетонові тіла та глюкоза ексретуються із сечею.

2. У 12-річного хлопчика в сечі виявлений високий вміст усіх амінокислот аліфатичного ряду. При чьому
відмічена найбільш висока екскреція цистину та цистеїну. Крім того, УЗД нирок показало наявність каменів у
них. Про яку можливу патологію свідчить така клінічна картина?

Відповідь: цистинурія. При хворобі цистинурія відбувається порушення реабсорбції аминокислот цистину та
цистеїну з первинної сечі, збільшується їх сечова екскреція. Це пов'язано з вродженим порушенням роботи
канальців нирок. Цистин - нерозчинна сполука, яка призводить до каменів в нирках.

Біохімія сполучної тканини

1.У хворого виявлена крихкість стінок кровоносних судин, підвищена кровоточивість, знижена міцність і
еластичність шкіри, хитаються і випадають зуби. Нестача якого вітаміну може призвести до цих порушень? У
біосинтезі якого компонентна сполучної тканини він бере участь? Як називається такий стан?

Відповідь: зазначені симптоми обумовлені порушеннням біосинтезу колагену. У процесі його

післятрансляційної модифікації з проколагену в колаген відбуваються реакції гідроксилювання проліну та
лізину у гідооксипролін та гідроксилізин з участю вітаміна С. Його нестача призводить також до порушення
формування поперечних зв'язків, внаслідок чого погіршуються щільність та механічні властивості колагенових
волокон. Такі ознаки характерні для цинги.

2.У дворічної дитини з мукополісахаридозом відмічається затримка фізичного та нервово-психічного розвитку,

деформація скелету та інші порушення опорно-рухового апарату. Метаболізм яких речовин сполучної тканини
порушений при мукополісахаридозах? Чому ці хвороби називаються лізосомальними? Екскреція яких речовин
значно зростає при мукополісахаридозах?

Відповідь: мукополісахаридів, глікозамінгліканів, протеогліканів. Саме в лізосомах локалізуються ферменти-

глікозидаз, активність яких знижена при даному захворюванні. При мукополісахаридозах значно зростає
екскреція глікозамінгліканів та оксипроліну з сечею.

Біохімія м’язової тканини

1.Під час інтенсивного фізичного навантаження в людини енергетичний обмін певний час забезпечується
гліколізом, а в період відпочинку –глюконеогенезом. Як взаємопов’язані цих два процеси в циклі Корі?

При фізичному навантаженні в процесі гліколітичного енергетичного обміну нагромаджується молочна

кислота. Під час відпочинку вона дифундує у кров і надходить у печінку та серце. У міокарді при дії
ЛДГ1 молочна кислота окиснюється до пірувату. У печінці 15 % її окиснюється аеробно, а 85 % перетворюється
в результаті глюконеогенезу на глюкозу, яка виділяється у кров і надходить у м’язи, де використовується для
синтезу глікогену (цикл Корі).

NEXT

1.Перетворення фруктози і галактози.

2.Кров
-рідка тканина організму внутрішне середовищем, яке забезпечує зв’язок та інтеграцію
обміну речовин різних органів і тканин.При центрифугуванні кров поділяється
на формені елементи (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити) та рідку частину
— плазму. Плазма складається з води (90 %) та містить розчинені в ній органічні
(білки, вуглеводи, ліпіди, різні метаболіти, біорегулятори та інші низькомолекулярні
речовини) і неорганічні сполуки. Сироватка крові — плазма крові, з якої видалено
згортувальні білки — фібриноген.
Дихальна функція — гемоглобін, що входить до складу еритроцитів, разом із плазмою
крові здійснюють транспорт кисню від альвеол легень до всіх органів і тканин
організму та зворотний транспорт діоксиду вуглецю.
Поживна (трофічна) функція—плазма крові забезпечує міжорганний перенос
поживних речовин до клітин, де вони використовуються в катаболічних та анаболічних
процесах.
Видільна (екскреторна) функція — за допомогою плазми крові забезпечується
транспортування до органів виділення кінцевих метаболітів обміну речовин та
продуктів біотрансформації чужорідних органічних сполук.
Захисна функція — різні типи лейкоцитів та плазма крові за допомогою складної
системи ферментів та специфічних білків забезпечують широкий спектр захисних
реакцій, протидіючи порушенням внутрішнього гомеостазу. Ця імунна функція крові
реалізується за рахунок Т-лімфоцитів та В-лімфоцитів, що виробляють специфічні
антитіла — імуноглобуліни.
Регуляторна функція — здійснюється за допомогою гормонів та інших біорегуляторів;
підтримання кислотно-лужного та водно-сольового балансу, осмотичного тиску
міжклітинної рідини, участь в регуляції температури тіла.
Осмотичний тиск - визначається осмотичною концентрацією.Осмотичний тиск
плазми крові становить7,6-8,1атм. Він обумовлений головним чином хлоридом
натрію, а також іншими низькомолекулярними речовинами, які містяться в плазмі.
Регулює обмін води між плазмою і форменними елементами.Частина осмотичного
тиску (біля 0,03 атм), створеного білками крові, переважно альбумінами, називається
онкотичним тиском. Саме він регулює водний обмін між плазмою та тканинами.
Лужні резерви крові – різниця між всією вуглекислотою та вільною вуглекислотою
(тобто СО2) в крові.
І. Ацидоз – ↑ концентрації Н+ в крові
1.Респіраторний: виникає при нападі бронхіальної астми, бронхопневмонії, ателектазі,
емфіземі.
Діагностика: ↑ рCO2 в крові
2.Метаболічний: накопичення органічних кислот в крові, втрата НСО3-,порушення
екскреції Н+. Причини: голодування, діабет, лихоманка, опіки, травми, втрата
бікарбонатів (діарея).Діагностика: ↓НСО3-,зменшення лужних резервів крові.
ІІ. Алкалоз - ↓ концентрації Н+ в крові
1.Респіраторний: відмічається при істеричній або механічній гіпервентиляції,
підвищенні внутрішньочерепного тиску. Діагностика: ↓ рCO2 в крові. 2.Метаболічний:
втрата Н+, накопичення лужних еквівалентів, що спостерігається при блювоті,
гіпопаратиреозі, введенні великих кількостей бікарбонату натрію.
Діагностика:↑НСО3-,збільшення лужних резервів крові.

3 Ейкозаноїди: будова, біологічні та фармакологічні властивості. Аспірин та інші

нестероїдні протизବпальні засобияк інгібітори синтезу простагландинів.
Ейкозаноїди — сполуки, що належать до біорегуляторів клітинних функцій ліпідної
природи. Ейкозаноїди є фізіологічно активними похідними арахідонової кислоти.
Залежно від особливостей хімічної структури, ейкозаноїди поділяються на:
простагландини, тромбоксани та лейкотрієни — сполуки, що розрізняються будовою
та спектрами біологічної дії. Окрім похідних арахідонової кислоти, деякі сполуки з
класу простагландинів є похідними α- та γ-ліноленової кислоти.
Ейкозаноїди, як і гормони, належать до сигнальних молекул, що контролюють течію
внутрішньоклітинних процесів, але, на відміну від справжніх гормонів, вони
утворюються не в залозах внутрішньої секреції, а безпосередньо в тканинах і в
багатьох випадках виступають посередниками в реалізації певних ефектів інших
гормонів та медіаторів на клітину. Біологічні функції простагландинів та інших
ейкозаноїдів реалізуються в надзвичайно низьких концентраціях.
Ейкозаноїди поділяються на декілька класів фізіологічно активних сполук:
простагландини та структурно близькі до них простацикліни; тромбоксани;
лейкотрієни.
1. Біологічні функції простагландинів здебільшого пов’язані з багатобічним впливом
на скорочувальну функцію гладеньких м’язів, проте окремі простагландини мають
різні фізіологічні ефекти, які, до того ж, відрізняються в певних тканинах-мішенях.
Такі властивості простагландинів дозволяють розглядати порушення їх обміну як
важливі фактори патогенезу гіпертонічної хвороби, бронхіальної астми, слабкості
пологової діяльності тощо і застосовувати препарати ейкозаноїдів у фармакотерапії.
2. Простациклін є простаноїдом, що продукується ендотеліальними клітинами судин.
Його фізіологічні ефекти полягають у вазодилатації, особливо стосовно коронарних
артерій, та в протизгортальній дії — PGI2 протидіє агрегації тромбоцитів та їх адгезії з
поверхнею ендотелію, що є найбільш потужним з відомих у наш час інгібіторів
коагуляції крові і тромбоутворення.
3. Тромбоксани є фізіологічними антагоністами антитромботичних ефектів
простацикліну. На відміну від простацикліну, тромбоксани, особливо тромбоксан А2,
що також утворюється в інтимі кровоносних судин, спричиняє скорочення гладеньких
м’язів судин та сприяє агрегації тромбоцитів. Біохімічні механізми проагрегантної дії
тромбоксану полягають у його позитивному впливі на мобілізацію з
внутрішньоклітинних депо іонів Са2+, які спричиняють активацію скорочувальних
білків тромбоцитів і їх адгезію на поверхні ендотелію.
4. Важливою функцією ейкозаноїдів різних класів, особливо простагландинів та
лейкотрієнів, є їх участь у розвитку і регуляції такого загальнопатологічного процесу,
як запалення, яке є біологічним захистом тканин на дію пошкоджувальних факторів.

4 Внутрішньоклітинний ліполіз та його гормональна регуляція. Β-окиснення

жирних кислот та гліцеролу в тканинах: ферменти, коферменти, значення,
енергетичний баланс.
Адреналін та норадреналін активують ліполіз у жировій.
Глюкагон - панкреатичний гормон, що стимулює ліполітичну систему в жировій
тканині за рахунок підвищення в адипоцитах вмісту цАМФ.
Інсуоін-гальмує процес ліполізу та вивільнення жирних кислот. Інгібуюча дія інсуліну
реалізується:
а) зменшення концентрації цАМФ; б) збільшення проникності мембран адипоцитів до
глюкози.
Реакції окислення жирних кислот (β-окислення);
Окислення жирних кислот відбувається в матриксі мітохондрій у результаті
циклічного процесу, який включає в себе послідовне відщеплення від
довголанцюгових молекул насичених жирних кислот, що складаються з парної
кількості вуглецевих атомів, двовуглецевих фрагментів — циклу β-окислення.
Передумовою входження жирної кислоти на шлях окислення є її
ферментативна активація. Вона відбувається в цитоплазмі за участю специфічних
ферментів ацил-КоА-синтетаз (тіокіназ).
Ферментативні реакції β-окислення жирних кислот
1. Дегідрування КоА -похідних жирних кислот за участю ФАД-залежного
ферменту ацил-КоА-дегідрогенази.
У результаті реакції утворюється трансненасичене (в положеннях 2,3) КоА-похідне
жирної кислоти.
2. Гідратація ненасиченого КоА-ацилу ферментом еноїл-КоА-гідратазою з утворенням
спиртового похідного ацил-КоА — 3-оксіацилу-КоА.
3. Дегідрування оксипохідного ацил-КоА НАД-залежним ферментом 3-оксіацил-КоА-
дегідрогеназою. Продукт реакції — 3-кетоацил-КоА.
4. Тіолітичне розщеплення 3-кетоацил-КоА за рахунок взаємодії з молекулою КоА при
участі ферменту β-кетоацил-КоА-тіолази. В результаті реакції утворюється молекула
КоА-похідного жирної кислоти, скороченого на два вуглецеві атоми, та ацетил-КоА.
У результаті одного циклу β-окислення з молекули жирної кислоти вивільняється одна
молекула ацетил-КоА і, відповідно, вихідна молекула ацил-КоА скорочується на два
вуглецевих атоми
На внутрішній мітохондріальній мембрані функціонує спеціальна транспортна
система, що включає аміноспирт карнітин, який бере участь у перенесенні молекул
ацил-КоА до мітохондріального матриксу.

1. Ферменти плазми крові, використання в ензимодіагностиці.

У крові присутня значна кількість ферментних білків, які поділяють на власні
ферменти крові та ферменти, що потрапляють до плазми крові з клітин інших органів,
тканин або біологічних секретів.
До власних ферментів плазми крові належать різні протеази, фосфатази, естерази,
зокрема компоненти згортальної та антизгортальної систем крові, ферменти, що
беруть участь в імунних процесах, активації системи комплементу та інших реакціях
неспецифічної резистентності організму тощо.
До другої групи належать ферменти, що надходять у кров в результаті всмоктування
соку підшлункової залози, слини (трипсин, амілаза, ліпаза) та ферменти, які
проникають у кров за рахунок підвищення проникності плазматичних мембран різних
органів — печінки, міокарда, нирок, хребцевої мускулатури тощо. Ця група
ферментів, що отримала назву індикаторних, має суттєве клініко-діагностичне
значення, засвідчуючи про патологічні ушкодження мембран гепатоцитів (аланін-
амінотрансфераза), міокарда (аспартат-амінотрансфераза, креатинфосфокіназа) тощо.
Власні ферменти плазми крові (плазмоспецифічні) – синтезуються головним чином в
печінці, в нормі виділяються в плазму крові. До них належать ферменти системи
зсідання крові та фібринолізу, комплементу, протеази кінінової та ренін-
ангіотензинової систем та ін. Індикаторні (органоспецифічні) ферменти – потрапляють
в кров з тканин, де вони виконують внутрішньоклітинні функції.
В нормі в плазмі крові більшість з них визначається в слідових кількостях.
До індикаторних ферментів міокарду відносять КФК-МВ(креатинфосфокіназа), АсАТ
(аспартатамінотрансфераза), ЛДГ1,2(лактатдегідрогеназа), печінки - АлАТ
(аланінамінотрансфераза), АсАТ, ЛДГ4,5, ЛФ (лужна фосфатаза), ГГТП (γ-
глутамілтранспетидаза). Екскреторні ферменти – синтезуються в основному в печінці
(лужна фосфатаза, лейцинамінопептидаза) і в нормі виділяються з жовчю.

2. Біосинтез сечовини: схема біосинтезу, генетичні аномалії ферментів циклу

сечовини. Гіперамоніємії – патології обміну та детоксикації аміаку
Синтез сечовини відбувається з аміаку та вугільної кислоти в результаті циклічного
процесу, в якому каталітичну роль відіграють амінокислоти аргінін, орнітин та
цитрулін (орнітиновий цикл Кребса-Хензелайта).
1. NH3 + CO2 + 2АТФ + Н2О = карбамоїлфосфат + 2 АДФ + Н3Р04. Фермент:
карбамоїлфосфатсинтетаза.
2. карбамоїлфосфат + орнітин = цитрулін + Н3Р04. Фермент — орнітин-
карбамоїлтрансфераза.
3. цитрулін + L-аспартат + АТФ = аргініносукцинат + АМФ + Н4Р2О7. Фермент
— аргініно-сукцинатсинтетаза.
4. аргініносукцинат = аргінін + фумарат. Фермент аргініно-сукцинатліази.
5. аргінін + Н2О = орнітин + сечовина. Фермент аргіназа. 
Фумарат є субстратом трикарбонового циклу і може перетворюватися до малату та
оксалоацетату; оксалоацетат, у свою чергу, здатен в реакції трансамінування
утворювати аспартат — донор другої аміногрупи в молекулі сечовини:
Найбільш важкими клінічними проявами характеризуються порушення
синтезу карбамоїлфосфатсинтетази та орнітинкарбамоїлтрансферази. Діти з
такими генетичними дефектами страждають вираженою енцефалопатією, прояви якої
дещо послаблюються в умовах повного виключення споживання харчових білків.
Усі захворювання зумовлюють гіперамоніємію, яка зсуває рівновагу реакції, що
каталізується глутаматдегідрогеназою, в бік утворення глутамату. Це, у свою чергу,
знижує рівень 2-оксоглутарату, який є метаболітом циклу Кребса. У кінцевому
результаті настає зниження продукування АТФ.
Виявлено порушення, зумовлені недостатністю кожного з п’яти ферментів циклу
синтезу сечовини.
Гіперамоніємія І типу. Захворювання, ймовірно, є спадковим і пов’язане з
недостатністю ферменту карбамоїлфосфатсинтетази.
Гіперамоніємія II типу. Воно зумовлене недостатністю ферменту
орнітинкарбамоїлтрансферази.
Цитрулінемія — рідкісне спадкове захворювання, що характеризується зниженням
активності ферменту аргініносукцинатсинтетази.
Аргініносукцинатна ацидурія. Захворювання пов’язане з відсутністю ферменту
аргініносукцинатліази в мозку, печінці, нирках, еритроцитах і фібробластах шкіри.
Гіпераргінінемія — порушення синтезу сечовини, зумовлене зниженням вмісту в
еритроцитах аргінази.

3. Гормони щитоподібної залози. Гіпотиреоз, гіпертиреоз

Щитоподібна залоза складається з численних фолікулів, заповнених білковим
колоїдом, основним компонентом якого є білок тиреоглобулін. У щитоподібній залозі
відбувається синтез і секреція двох йодвмісних гормонів: 3,5,3'-трийодтироніну (Т3) і
3,5,3',5'-тетрайодтироніну (Т4, тироксин), які є похідними амінокислоти тирозину.
Регуляція секреції тиреоїдних гормонів щитоподібною залозою здійснюється за
участю гормонів гіпоталамогіпофізарної системи
Свою дію тиреоїдні гормони здійснюють через два типи рецепторів: одні на
плазматичній мембрані клітин, інші – внутрішньоклітинно.
Йодтироніни мають широкий спектр дії, в якому можна виділити два основних
напрями: регуляція енергетичного обміну та вплив на ріст, розвиток організму та
диференціювання тканин.
Вплив тиреоїдних гормонів:
  забезпечення формування нервової системи та скелета в перинатальному періоді;
 збільшення споживання кисню всіма тканинами (за виключенням мозку,
селезінки, яєчок); збільшення продукції тепла - позитивна хроно- та інотропна
дія на міокард;
 збільшення чутливості рецепторів до катехоламінів;
 збільшення кількості катехоламінових рецепторів в серцевому м’язі;
 регуляція діяльності дихального центра;
 стимуляція еритропоезу; пришвидшення метаболізму і кліренсу гормонів і
лікарських препаратів, що веде до компенсаторного збільшення швидкості їх
продукції;
 стимуляція утворення і резорбції кістки;
 збільшення транскрипційної активності РНК;
 стимуляція синтезу білка; збільшення внутрішньоклітинного транспорту
глюкози та амінокислот

При гіпофункції (гіпотиреозі) в організмі спостерігається нестача йодтиронінів.

Гіпотиреоз, що розвивається в новонароджених або в ранньому дитячому віці, відомий
під назвою кретинізм- характеризується затримкою росту,непропорційною будовою
тіла, порушенням психіки та розумовою відсталістю.
При гіпофункції в дорослої людини розвивається мікседема (слизовий набряк), яка
характеризується зниженням основного обміну та температури тіла, потовщенням
шкіри, внаслідок надмірного накопичення в ній протеогліканів і води, погіршенням
пам'яті.
Гіперфункція (гіпертиреоз) характеризується надмірним утворенням йодтиронінів.
Найтяжчою формою гіпертиреозу є дифузний токсичний зоб (тиреотоксикоз, базедова
хвороба, хвороба Грейвса), який характеризується підвищенням основного обміну з
переважанням процесів катаболізму. Швидке окиснення жирних кислот, гліцерину,
вуглеводів вимагає підвищеного споживання кисню і призводить до посилення
калоригенного ефекту. Характерними клінічними ознаками цього захворювання є:
втрата маси тіла, підвищення температури, тахікардія, вирячкуватість (екзофтальм),
надмірна нервова збудливість, збільшення розмірів щитоподібної залози.

4. Етапи та механізми трансляції (біосинтезу білка) на рибосомах: ініціація,

елонгація та термінація. Молекулярні механізми контролю трансляції. Вплив
фізіологічно активних сполук на процеси трансляції
1. Ініціація трансляції - утворення ініціюючого комплексу, до складу якого входять: -
субодиниці 40s та 60s; цілісна рибосома має дві структурні ділянки для зв’язування:
аміноацильну (А-сайт) та пептидильну (П-сайт), перша з яких в ході трансляції є
сполученою з аміноацил-тРНК, а друга — з пептидил-тРНК; - мРНК, що має
обов’язково 7-метилгуанозиновий “кеп” на 5'-кінці;
мРНК зв’язується з рибосомою таким чином, що напроти її П-ділянки розміщується
ініціюючий кодон — AUG, який відповідає амінокислоті метіоніну — ініціюючій
амінокислоті (та взаємодіє з мет-тРНК);
- мет-тРНКі — особливий тип тРНК, що акцептує та поставляє в рибосому
першуініціюючу амінокислоту — метіонін;
- коферменти ГТФ та АТФ, що забезпечують енергією
2. Елонгація поліпептидного ланцюга: утворення пептидних зв’язків між
амінокислотними залишками, що зв’язані через відповідні тРНК з А- та П-ділянками
транслюючої рибосоми. Передумовою початку елонгації є зв’язування з А-сайтом
рибосоми 2-ї амінокислоти, сполученої з тРНК. Утворення пептидного зв’язку між 1-ю
та 2-ю амінокислотою каталізується ферментом пептидилтрансферазою. Після
утворення пептидного зв’язку відбувається переміщення подовженого пептиду,
сполученого з тРНК,з А-сайту в П-сайт — процес транслокації. У транслокації бере
участь білковий фактор елонгації eEF-2.
ГТФ-азна реакцією розщеплення ГТФ забезпечує енергією
3. Термінація трансляції - відбувається, коли транслююча рибосома у своєму
переміщенні впродовж ланцюга мРНК досягає одного з термінуючих кодонів — UAA,
UAG або UGA. У результаті цього процесу відбувається вивільнення пептиду, що
синтезувався.
Механізмом контролю процесів трансляції в клітинах еукаріотів є ковалентна
модифікація білкового фактора ініціації трансляції eIF-2, який може бути в активній та
неактивнійформах. ґ
Вплив активних сполук на трансляцію:
1 .Антибіотики, що є інгібіторами біосинтезу білка у прокаріотичних та
еукаріотичних організмів на різних етапах трансляції.
2. Шляхом впливу на процес ініціації трансляції в еукаріотичних клітинах
реалізуються захисні ефекти інтерферонів —властивості противірусних антибіотиків
та природних протипухлинних факторів.
3. Потужним інгібітором трансляції в еукаріотів є дифтерійний токсин.

У хворих, що страждають важкою формою діабету і не одержують інсулін,

спостерігається метаболічний ацидоз. Підвищення концентрації яких метаболітів це
зумовлює?
Відповідь: Кетонові тіла. При важкій формі цукрового діабету погіршується окислення
ацетил-КоА у ЦТК, тому з нього посилюється у гепатоцитах. синтез кетонових тіл:
ацетону, ацетоацетату і β-гідроксибутирату. Два останніх є кислотами, тому їх
накопичення і призводить до метаболічного кетоацидозу.

1. Біосинтез холестеролу: схема реакцій, регуляція синтезу холестерину.

Біосинтез холестерину відбувається в цитозолі клітин і його перші етапи
полягають в утворенні з ацетил-КоА β-гідрокси-β-метилглутарил-КоА
1. Відновлення β-ГОМК з утворенням мевалонової кислоти. Реакція каталізується
НАДФН-залежною β-ГОМК-редуктазою.
2. Утворення з мевалонової кислоти ізопреноідних одиниць. 2.1. Активація мевалонату
за участю АТФ з утворенням пірофосфомевалонової кислоти. 2.2. Декарбоксилювання
пірофосфомевалонату з утворенням ізопентенілпірофосфату та його ізомерної форми
— 3,3-диметилалілпірофосфату.
3. Конденсація п’ятивуглецевих пірофосфорильованих ізопренів з утворенням
тридцятивуглецевого вуглеводню— сквалену.
4. Циклізація сквалену з утворенням стероїдних молекул. Попередником холестерину
є циклічний вуглеводень ланостерин. Зазначені реакції каталізуються ферментами з
класу монооксигеназ.
Лімітуючим етапом у процесі біосинтезу холестерину є реакція утворення мевалонату
з β-ГОМК. Інгібітором ферменту є холестерин або ЛПНЩ. Відповідно до таких
механізмів, споживання холестерину з їжею гальмує його утворення в печінці, а
безхолестеринова дієта, навпаки, активує ендогенний синтез холестерину в
гепатоцитах.
Молекулярні механізми регуляції β-ГОМК-редуктазної реакції включають у себе як
ковалентну модифікацію ферменту (фосфорильована форма — неактивна, а
дефосфорильована — активна), так і вплив біохімічних модуляторів на швидкість
синтезу (ферментна індукція) або деградацію ферменту. Інсулін та гормони
щитовидної залози збільшують активність β-ГОМК-редуктази, а глюкагон та
глюкокортикоїди — зменшують.

2. Пул амінокислот. Шляхи використання амінокислот в організмі. Глюкогенні

та кетогенні амінокислоти. Дезамінування вільних L-амінокислот в тканинах.
Кількість амінокислот, що перетворюються за добу, складає в організмі дорослої
здорової людини в стані азотистої рівноваги 300-500г
Потік амінокислот що входить в організм з амінокислотного пулу складається з таких
джерел:
1.які всмоктуються ентероцитами кишечника внаслідок гідролізу харчових білків у
травному каналі
2. які вивільняються в результаті розщеплення власних клітинних і позаклітинних
білків.
3.які синтезуються в організмі.
Потік амінокислот, що виходить з амінокислотного пулу, включає шляхи:
1. Анаболічні: синтез білків організму; синтез ФАС білкової та пептидної будови.
2. Катіболічні: трансамінування, дезамінування (сечовина, CO2, H2O),
декарбоксилювання (біогенні аміни –дезамінув.).
Дезамінування вільних L-амінокислот в тканинах.
У клітинах людини і тварин найбільш активно дезамінується L-глутамінова кислота;
процес відбувається за механізмом окислювального дезамінування.
Перший етап — утворення α-іміноглутарату — каталізується ферментом НАД-
залежною глутаматдегідрогеназою; другий етап — утворення α-кетоглутарату — є
неферментативним.
α-Кетоглутарат, що утворився, окислюється в циклі трикарбонових кислот, а аміак
поглинається ферментативною системою синтезу сечовини.
Зворотний процес — відновлювальне амінування α-кетоглутарату до L-глутамату —
може перебігати в цитозолі при участі цитозольної НАДФ-залежної
глутаматдегідрогенази і бути допоміжним механізмом зв’язування аміаку.
Дезамінування вільних L-амінокислот за механізмом спряження реакцій
трансамінування з α-кетоглутаратом і окислювального дезамінування L-глутамату
отримало назву непрямого дезамінування. Найбільш активно непряме дезамінування
амінокислот за участю глутаматдегідрогенази відбувається в печінці, де аміак, що
звільнюється, надходить у цикл сечовиноутворення.
L-Амінокислоти, що метаболізуються в ЦТК, можуть включати свої вуглецеві скелети
в молекули глюкози. Їх використання яких у синтезі глюкози реалізується після їх
входження в ЦТК через ацетил-КоА, α-кетоглутарат, сукциніл-КоА та фумарат, вони
отримали назву глюкогенних амінокислот.
Кетогенні амінокислоти - L-амінокислоти включаються в катаболізм тільки через
ацетоацетил-КоА, який у клітинах печінки може перетворюватися на кетонові тіла
ацетоацетат та β-гідроксибутират.

3. Регуляція біосинтезу дезоксирибонукдеотидів (утворення тимідилових

нуклеотидів. Інгібітори біосинтезу дТМФ як протипухлинні засоби.
Біосинтез тимідилових нуклеотидів, що також містять 2'-дезоксирибозу, починається з
тимідилату (тимідин-5'-монофосфату, дТМФ, ТМФ).
Безпосереднім попередником дТМФ є дУМФ, який утворюється з дезоксиуридин-5'-
дифосфату (дУДФ) внаслідок його дефосфорилювання.
Перетворення дУМФ на дТМФ — заключний крок в утворенні нуклеотиду, що
потрібний для біосинтезу ДНК — відбувається шляхом метилювання дУМФ. Процес
каталізується ферментом тимідилатсинтазою, коферментом якої є N5,N10-метилен-
Н4-фолат, що в результаті реакції окислюється до дигідрофолату. Подальше
функціонування фолату як коферменту вимагає регенерації тетрагідрофолату в
реакції, що каталізується дигідрофолатредуктазою. Утворення тимідилових
нуклеозидди- і трифосфатів — дТДФ(ТДФ), дТТФ(ТТФ) відбувається за рахунок їх
фосфорилювання АТФ у кіназних реакціях.
Інгібітори синтезу дТМФ як протипухлинні засоби
Біосинтез нових молекул дАТФ, дГТФ, дЦТФ та дТТФ, що необхідні для реплікації
ДНК, практично не відбувається у фазі мітотичного спокою клітини (G0) і активується
на стадіях клітинного циклу, що передують мітозу. У зв’язку з цим, хімічні сполуки,
які блокують синтез de novo зазначених дНТФ, унеможливлюють подвоєння геномної
ДНК та поділ клітин — концепція, що покладена в основу фармакологічної дії
багатьох протипухлинних лікарських засобів. Саме за таким механізмом реалізується
затримка поділу клітин злоякісних пухлин, яка відбувається під впливом препаратів,
що блокують синтез тимідилату дТМФ.
1) протипухлинні засоби антиметаболітної дії 5-Фторурацилу (аналога урацилу) та
Фторафуру (аналога уридину).
2) похідних птерину Аміноптерину та Метотрексату.

4. Біохімія нервової тканини: особливості хімічного складу та метаболізму.

Нейромедіатори та нейропептиди: представники, біологічне значення
Вітамінна терапія.
Загальний хімічний склад головного мозку позначається наявністю білків, значною
кількістю ліпідів, вуглеводів, інших низькомолекулярних біомолекул, неорганічних
солей і води.
Своєрідність хімічного складу нервової тканини і головного мозку полягає у
надзвичайно високому вмісті ліпідів різноманітної хімічної структури. Особливостями
хімічного складу ліпідів головного мозку є переважання складних полярних ліпідів
(фосфогліцеридів, сфінголіпідів, гліколіпідів) і холестерину при незначній кількості
нейтральних жирів (триацилгліцеролів). Білковий склад головного мозку відзначається
різноманітністю спектра, який включає білки з різними біохімічними й
функціональними властивостями, зокрема білки-ферменти, регуляторні та структурні
білки. Серед білків головного мозку виділяють нейроальбуміни, нейроглобуліни та
нейросклеропротеїни. Особливістю біохімічного складу головного мозку є також
наявність високої концентрації вільних амінокислот.
Біоенергетика мозку характеризується значною залежністю від постачання киснем,
який використовується переважно на аеробне окислення глюкози. Основним
споживачем метаболічної енергії в головному мозку(АТФ), є процес генерації
нервового потенціалу на мембрані нейронів.Головною особливістю енергетичного
обміну головного мозку є значне переважання рівня використання глюкози над
іншими субстратами енергетичного обміну. Перехід клітин головного мозку на
окислення ацетоацетату спостерігається лише в умовах голодування та виснажливої
фізичної роботи. У тканині головного мозку в реакції гідролітичного дезамінування
АМФ постійно утворюється вільний аміак, який знешкоджується шляхом взаємодії з
глутаматом, утворюючи глутамін, що виходить у кров.
Нейромедіатори— біомолекули, які забезпечують передавання імпульсів (хімічних
сигналів) у нервовій системі з одного нейрона на інший, а
також з нейрона на ефекторний орган. За хімічною природою
нейромедіатори поділяють на такі сполуки: ацетилхолін, біогенні
аміни (катехоламіни — норадреналін, дофамін, серотонін),
амінокислоти та їх похідні (γ-аміномасляна кислота — ГАМК,
гліцин, глутамат, аспартат), пептиди — нейропептиди (ендорфіни, енкефаліни,
сполука P тощо). Медіаторні функції в нервовій системі можуть також виконувати
пролін, таурин, β-аланін, аденозин, простагландини. До амінокислот із властивостями
нейромедіаторів належать “збуджувальні амінокислоти” — L-глутамат і L-аспартат.
До гальмівних АК нейромедіаторів належать γ-аміномасляна кислота — ГАМК (γ-
амінобутират; 4-амінобутират), гліцин, таурин, β-аланін.
Нейропептиди — широкий клас сполук пептидної природи, що синтезуються
переважно в клітинах центральної нервової системи, здатні впливати на біохімічні та
нейрофізіологічні процеси в головному мозку.Опіоїдні пептиди, подібно до
наркотичного анальгетика морфіну і близьких до нього сполук, мають найбільш
сильно виражену знеболювальну (анальгетичну) активність і специфічну дію на
головний мозок людини.Основними представниками опіоїдних нейропептидів є:
метіонін (мет-)-енкефалін, лейцин (лей-)енкефалін, α-, β-, γ- ендорфіни (“ендогенні
морфіни”), α- та β-неоендорфіни, динорфіни A та B.
У хірургічне відділення після травми поступив хворий. Експрес-лабораторія виявила в
крові важкий декомпенсований ацидоз (збільшення концентрації лактату і пірувату).
Яку вітамінну терапію у комплексі з іншими лікарськими заходами слід застосувати?
Відповідь: Вітаміни Н, РР, В1, В2, В3.
Вітаміни Н, РР, В1, В2, В3, забеспечують етап окислювального декарбоксилування
пірувату, що є складовою частиною аеробного окислення глюкози. А при порушенні
аеробного окислення глюкози накопичуються в крові лактат і піруват, що і обумовлює
декомпенсований ацидоз. Тому призначення такої вітамінної терапії є патогенетично
обгрунтовано.

1.Обмін речовин (метаболізм) – загальні закономірності катаболічних

та анаболічних процесів. Спільні стадії внутрішньо-клітинного
катаболізму біомолекул: білків, вуглеводів, ліпідів.
Метаболізм поділяється на анаболізм (асиміляцію, синтез) та катаболізм (дисиміляцію,
розщеплення молекул).
Процеси катаболізму являють собою сукупність реакцій розщеплення хімічних
сполук, що надходять в організм у вигляді продуктів харчування та містять чужорідні
вуглеводи, ліпіди, білки тощо. Крім того, в будь-якій клітині постійно відбувається
розщеплення власних біомолекул. Катаболізм є екзергонічним процесом, тобто таким,
що призводить до вивільнення хімічної енергії, яка частково використовується
організмом в ході анаболізму. Основні реакції біологічного окислення, що
вивільняють енергію, необхідну для процесів життєдіяльності, відбуваються в
мітохондріях (саркосомах).
Анаболізм являє собою постійний синтез молекул та побудову структур власного
організму з органічних сполук, що надходять з навколишнього середовища у вигляді
продуктів харчування та продуктів їх перетворення (інтермедіатів). Процеси
анаболізму є ендергонічними, тобто такими, що потребують витрат хімічної енергії,
яка постачається за рахунок реакцій катаболізму, переважно у формі молекул АТФ.
Катаболічний шлях може бути амфіболічним в разі, якщо його проміжні метаболіти
вилучаються або використовуються для синтезу інших молекул.
Речовини піддаються в організмі поступовому перетворенню і окисненню із
вивільненням енергії, яка запасається в макроергічних зв`язках АТФ.

2. Метаболізм етилового спирту.

В організмі людини метаболізм етилового спирту включає окиснення до оцтової
кислоти, котра перетворюється в ацетил-КоА. Далі він вступає у ЦТК:

Метаболізм етанолу локалізований головним чином у печінці (до 90%). Обмін

етилового спирту відбувається швидко. Це призводить до різкого зменшення
співвідношення НАД+/НАДН+ при вживанні великої кількості алкоголю. Внаслідок
цього оборотна лактатдегідрогеназна реакція буде спрямована у напрямку утворення
лактату:
За цих умов концентрація лактату в клітинах і крові зростає, а пірувату – зменшується.
Це призводить до інгібування глюконеогенезу в печінці, тому що піруват є
попередником у синтезі глюкози. При зменшенні запасів глікогену у печінці та м’язах
(після фізичної роботи, вживання алкоголю натще) може виникнути гіпоглікемія
навіть з втратою свідомості. Зниження використання лактату як субстрату
глюконеогенезу призводить до лактатацидозу – зменшенню рН крові.

3. Інсулін,глюкагон
Глюкагон - одноланцюговий поліпептид, складається з 29 амінокислот, виробляється у
вигляді проглюкагону, активується частковим протеолізом, секреція стимулюється
іонами кальцію та амінокислотами, інгібується глюкозою та соматостатином.
Напівперіод життя глюкагону дорівнює 5 хв., розпадається в печінці.
 Тканини-мішені: печінка, жирова тканина.
Вуглеводний обмін. Глюкагон - гіперглікемічний гормон (має діабетогенні
властивості) - підвищує рівень глюкози в крові:
у печінці за аденілатциклазним механізмом посилює розпад глікогену та водночас
сповільнює синтез глікогену, у результаті утворюється глюкозо-6-фосфат, який
перетворюється на глюкозу під дією глюкозо-6-фосфатази і вільна глюкоза виходить в
кров.
глюкагон - найактивніший стимулятор.
Глюкагон за допомогою цАМФ прискорює транскрипцію гену ФЕПКК.
 Жировий обмін. Глюкагон - потужний ліполітичний агент. За допомогою цАМФ
стимулює тканинні ТАГ-ліпази, посилюючи таким чином розпад жиру до гліцерину й
ВЖК.
Жирні кислоти далі використовуються в якості джерел енергії або перетворюються на
кетонові тіла.
 Гіперфункція – за клінічними ознаками схожа на цукровий діабет (якщо дії
глюкагону не перешкоджає інсулін, як це має бути в нормі, глюкагон посилює прояви
діабету).

Інсулін – це простий білок, який складається з двох ланцюгів: А та В, пов’язаних один

з одним двома дисульфідними містками, третій S-Sмісток знаходиться в А-ланцюзі.
Виробляються у вигляді проінсуліну, який складається з одного поліпептидного
ланцюга, активується шляхом часткового протеолізу. Він виробляється після їжи,
таким чином підтримуючи сталість ваги.
Тканини-мішені: жирова тканина, скелетні м’язи, печінка.
Інсулін існує в двох формах:
вільний інсулін - атакує всі тканини-мішені;
пов’язаний (з білками) - діє лише на жирову тканину
Вуглеводний обмін:
Інсулін - єдиний гіпоглікемічний гормон, який знижує концентрацію глюкози в крові
Інсулін активує всі процеси утилізації глюкози, сприяє перетворенню її на жири або на
кінцеві продукти з виділенням енергії
Жировий обмін:
Інсулін протистоїть більшості гормонів, адже він активує синтез жирів
Інсулін стимулює накопичення жирів у жировій тканині, зберігаючи запаси жиру та
активуючи анаболічний процес ліпогенезу.
Білковий обмін:
Інсулін - потужний анаболік, сприяє синтезу білка на всіх стадіях
Інсулін посилює зростання й диференціювання клітин, забезпечує позитивний
азотистий баланс.
 Гіпофункція - цукровий діабет

4. Калікреїн-кінінова система крові.

Кініни — низькомолекулярні пептиди, що містяться в крові та інших біологічних
рідинах та тканинах, беручи участь у регуляції судинного тонусу (розширення судин),
процесів мікроциркуляції, запаленні, алергічних реакціях. Основними кінінами крові є
нонапептид брадикінін та декапептид калідин. Кініни синтезуються з
білків кініногенів за участю протеїназ калікреїнів, що вирізають у молекулах
кініногенів специфічні нона- або декапептидні фрагменти. В свою чергу, калікреїн
плазми крові знаходиться в неактивному стані уформі прекалікреїну, який
перетворюється в активний фермент за участю серинової прекалікреїн протеїнази —
фактора ХП згортальної системи крові. Період напівжиття кінінів плазми крові
незначний (20-30 с). Руйнування кінінів здійснюється за рахунок дії ферментів кініназ,
що розщеплюють пептидні зв’язки у молекулах кінінів, спричиняючи втрату їх
біологічної активності.
Кініни розслаблюють гладенькі м’язи кровоносних судин, спричиняючи зниження
кров’яного тиску, а також розширення судин мікроциркуляторного русла в ділянках
запалення. Брадикінін є найбільш потужною судинодилятуючою речовиною в
організмі. Крім того, внутрішньотканинне утворення кінінів у зоні запалення
спричиняє підвищення проникності судинних стінок, почуття болю.

Для пiдвищення результатiв спортсмену рекомендували застосовувати препарат, що

мiстить карнiтин. Який процес у найбiльшому ступенi активiзується карнiтином?
Відповідь: Транспорт жирних кислот у мітохондрії (Вітаміноподібна речовина
карнітинтранспортуєжирні кислоти з цитоплазми в мітохондрії для їхокислення з
виділенням енергії для м'язовогоскорочення, тому карнітин і
рекомендованийспортсмену для підвищення результатів)

1. Сірковмісні амінокислоти. Метіонін, його біологічна роль. Цикл

активного метилу (s-аденозилметіонін).
L-Метіонін — амінокислота, що є важливим учасником внутрішньоклітинного
метаболізму і донором метильної групи в численних реакціях метилювання. Метіонін
синтезується в організмі з амінокислоти L-гомоцистеїну: донором метильної групи в
цій реакції є N5-метилтетрагідрофолат. Фермент, що каталізує цю реакцію —
гомоцистеїн-метилтрансфераза; коензимом в цій реакції (проміжним переносником
метильної групи) є коферментна форма вітаміну В12 — метилкобаламін.
Біохімічно активною формою метіоніну, тобто безпосереднім донором –СH3-групи в
реакціях трансметилювання, є S-аденозилметіонін, який синтезується в організмі
людини з метіоніну при дії ферменту метіонінаденозилтрансферази.
S-Аденозилметіонін, що втрачає активну метильну групу в реакціях метилювання
біомолекул, перетворюється на S-аденозилгомоцистеїн, а далі — на гомоцистеїн і
знову на метіонін. Оскільки відбувається втрата метіоніну в катаболічних реакціях
(через утворення сукциніл-КоА), функціонування цього циклу активного метилу
залежить від постійного надходження метіоніну з їжею, як незамінної амінокислоти.
Реакціями, що перебігають за участю S-аденозилметіоніну, є синтез креатину,
утворення холіну з аміноспирту етаноламіну, адреналіну з норадреналіну,
метилювання азотистих основ нуклеотидів тощо.

2. Глікоген: будова, біологічне значення, синтез та розпад в печiнцi, гормональна

регуляцiя метаболізму.
Глікоген – тваринний крохмаль, є запасним полісахаридом в організмі людей та
тварин, це найважливіше джерело енергії. Глікоген міститься в усіх клітинах живого
організму, проте найбільше його у печінці та у м'язах . Глікоген - це полісахарид,
побудований із залишків D-глюкози.
Розпад

Подальші метаболічні шляхи обміну:

- в печінці глюкозо-6-фосфат при дії глюкозо-6-фосфатази перетворюється у вільну
глюкозу;
- у м’язах глюкозо-6-фосфат використовується для власних енергетичних потреб,
окислюючись аеробним або анаеробним шляхом.
Біосинтез глікогену
1. Утворення нуклеотидцукру-попередника. Метаболічно активною формою
глюкози є УДФ -1-глюкоза
Реакція каталізується ферментом УДФ-глюкозопірофосфорилазою і є
оберненою.
2. Формування нерозгалужених ланцюгів глікогену.
При синтезі α-1,4-глікозидних ланцюгів глікогену в ролі акцепторів активованих
залишків глюкози виступають нерозгалужені полісахаридні ланцюги вже наявних у
клітині молекул глікогену. Фермент УДФ-глікогентрансфераза переносить молекули
моносахариду від УДФ-1-глюкози на С-4-гідроксильні групи термінальних залишків
глюкози.
3. Формування розгалужень у молекулі глікогену(виникають за рахунок
внутрішньомолекулярного переносу олігосахаридного фрагмента)
Адреналін стимулює розпад і гальмує синтез глікогену в печінці, скелетних м’язах,
міокарді.
Секреція його у стресових ситуаціях зумовлює вивільнення глюкози із печінки в кров
для постачання інших органів, а в м’язах – розпад глікогену до молочної кислоти з
виділенням енергії, що забезпечує швидке зростання м’язової активності. Глюкагон
стимулює розпад глікогену печінки, але не впливає на глікоген м’язів. Секретується
підшлунковою залозою при зниженні концентрації глюкози в крові.
Гормон підшлункової залози інсулін стимулює надходження глюкози в клітини і
синтез глікогену. Механізми його дії ще до кінця не з’ясовані. Одним із них є
активація інсуліном фосфодіестерази цАМФ, що приводить до зниження
внутрішньоклітинного рівня цАМФ, у результаті стимулюється утворення неактивної
фосфорилази й активної глікогенсинтази. У гепатоцитах інсулін підвищує активність
глюкокінази.

3. Гормони кори наднирникових залоз.

Хімічна природа. За фізіологічною дією гормони ділять на чотири групи:
· глюкокортикоїди (кортикостерон, гідрокортикостерон, кортизон),
· мінералокортикоїди (альдостерон, дезоксикортикостерон),
· андрогени (андростендіон, дегідроепіандростерон, тестостерон та ін.),
· естроген (естрон, еквіленин та ін.).

Біосинтез. У клітинах клубочкової зони кори наднирників утворюється альдостерон, в

пучковій зоні – гормони, які забезпечують регуляцію обміну багатьох органічних
речовин і реакцію організму на стресові дії. Біосинтез кортикостероїдів регулюється
гормоном гіпофіза АКТГ, який з током крові поступає в тканини наднирників. Тут з
попередників (холестерину і ацетил-КоА) утворюються гормони.
Специфічність в утворенні гормонів залежить від виду тварин, від активності
ферментів, що каталізують дані процеси.

Метаболізм. Синтезовані в корі наднирників гормони поступають у кровоносне русло.

Близько 90% загальної кількості гормонів знаходиться у вигляді комплексних сполук з
білками. Так, гідрокортизон і кортизон з'єднуються з a-глобулінами, альдостерон – з
альбумінами крові. Це дає можливість клітинам поступово використовувати гормони і
оберігає кортикостероїди від руйнування.

Основна маса кортикостероїдів виділяється з організму у вигляді їх метаболітів.

Загальним для всіх стероїдних гормонів є переважання в їх обміні відновних реакцій.
Відновлені метаболіти в печінці утворюють парні сполуки з глюкуроновою і сірчаною
кислотами. Парні сполуки виділяються з організму з сечею і калом.Кортикостерон
виділяється з жовчю.

Біологічна дія. Під впливом глюкокортикоїдів збільшується розпад білків і

гальмується їх синтез, зменшується маса тіла і зростає виділення з сечею сечовини,
сечової кислоти й інших азотовмісних сполук, зростає вміст глікогену в м'язах,
стимулюється глюконеогенез, підвищується рівень глюкози в крові і накопичення
глікогену в печінці. При зменшенні виділення цих гормонів спостерігається зворотна
дія. Інтенсивний синтез глюкокортикоїдів сприяє збільшенню в крові кількості
лейкоцитів, особливо нейтрофілів, і зменшенню в ній числа еозинофілів і лімфоцитів.

Мінералокортикоїди впливають на водно-сольовий обмін. Вони затримують у

тканинах іони Na+ і створюють передумови для утримування організмом води. При
недостатній кількості цих гормонів зменшується вміст у тканинах іонів Na+ і хлорид-
іонів, падає осмотичний тиск, настає зневоднення. Мінералокортикоїди, особливо
альдостерон, володіють слабкою глюкокортикоїдною дією, впливаючи на обмін
вуглеводів. Як і глюкокортикоїди, вони впливають на мінеральний обмін.
Андрогени і естроген у корі наднирників синтезуються у невеликій кількості. Їх роль у
виникненні і прояві статевих ознак невелика.

Патологія. При гіпофункції кори наднирників виникає гостра і хронічна недостатність

всіх чотирьох груп гормонів. Причиною гострої недостатності можуть бути
інфекційно-токсичні процеси, новоутворення, травми і інші ураження органу. При
цьому слабшає серцева діяльність і порушується робота харчового каналу. Причиною
хронічної недостатності може бути атрофія кори наднирників.
Іноді зустрічається гіперфункція кори наднирників. В її основі лежить посилення
функціонування клітин якоїсь однієї зони. Так, при підвищеній функції клубочкової
зони зростає виділення альдостерону і розвивається синдром альдостеронізма
(гіпертонія, гіпернатрійемія, судоми, парез)

4. Біохімічний склад сечі та його клінічний аналіз. Патологічні компоненти сечі.

Білки. Із сечею виділяються низькомолекулярні білки плазми крові або інших тканин і
органів. Серед білків можуть бути і ферменти, ї пепсин, трипсин, підшлункова амілаза
та ін. Поява білка в сечі (протеїнурія) за походженням може бути нирковою і
позанирковою.
Сечовина становить основну масу органічного залишку сечі. Азот сечовини складає
80-90 % усього азоту сечі. Зменшення концентрації сечовини спостерігається за умов
обмеження білка в раціоні, порушення функції печінки, зокрема при переродженні
печінки й отруєнні її фосфором. Кількість сечовини знижується також при ацидозі.
Сечова кислота. За добу-0,6-1,0 г сечової кислоти. Вміст її в сечі може змінюватися
залежно від ¬характеру харчування.При багатьох захворюваннях, пов'язаних із
порушенням обміну білків і нуклеїнових кислот, вміст сечової кислоти в крові й сечі
може значно підвищуватися. Сюди відносяться насамперед ¬подагра, опікова і
променева хвороби. Виділяється сечова кислота у вигляді солей (уратів), найчастіше –
у вигляді натрієвої солі.
Креатинін і креатин. У нормі-1-2 г креатиніну за добу. Кількість виділеного
креатиніну є сталою для кожної людини і віддзеркалює її м'язову масу. Тому при
тяжких ураженнях печінки і нирок кількість креатиніну в сечі зменшується. Крім того,
концентрація креатиніну в сечі може зменшуватися у хворих із послабленням
білкового обміну, наприклад, при атрофії м'язів
Амінокислоти. За добу-2-3,0 г амінокислот. Вміст амінокислот у сечі зростає при
різних патологічних станах, що супроводжуються розпадом тканинних білків – у
хворих з травмами, при променевій і опіковій хворобі. Зростання концентрації
амінокислот у сечі є свідченням порушення функції печінки і, зокрема, пригнічення
утворення білків та сечовини.
Індикан (калієва сіль індоксилсірчаної кислоти). За добу-10-25 мг індикану. Вміст його
в сечі зростає при посилен¬ні процесів гниття в кишечнику.
Вітаміни. Із сечею виділяються майже всі вітаміни, що є в організмі людини.
Гормони. У сечу завжди потрапляють гормони та продукти їх обміну.
Уробілін - завжди знаходиться в незначній кількості в сечі. Але у хворих на
гемолітичну та печінкову жовтяниці вміст його значно зростає, що пов'язано з
пригніченням функції печінки розкладати мезобіліноген.
Білірубін. Сеча здорової людини містить незначну кількість білірубі¬ну. Поява
білірубіну в сечі (білірубінурія) спостерігається при закупоренні жовчної протоки й
ураженні паренхіми печінки. Глюкоза. Сеча здорової людини містить незначну
кількість глюкози. Збільшується при порушенні зворотного всмоктування глюкози в
ниркових канальцях. Глюкозурія відзначається при цукровому і стероїдному діабеті,
гіперфункції щитовидної залози, введенні кортикотропного гормону та в інших
випадках.
Кетонові тіла. В нормі 20-50 мг. Деякі патологічні стани, зокрема цукровий діабет,
призводять до зростання концентрації кетонових тіл у сечі. Кетонурія спостерігається
при голодуванні, надмірному вживанні жирів на тлі обмеження вуглеводів, різкому
послабленні серцевої діяльності.
У добовій сечі здорової людини міститься 15-25 г мінеральних компонентів. Серед
неорганічних речовин у сечі найбільше є хлориду натрію. Добова сеча містить 2-5 г
калію. Виділяються калій і натрій у вигляді хлоридів. Кількість заліза, що виділяється
із сечею за добу, дуже незначна.
Концентрація амонійних солей у сечі зростає тоді, коли в організмі посилюється
утворення кислот на нейтралізацію яких використовується аміак.

1)Окисне фосфорилювання, роз’єднувачі

Окисне фосфорилювання — процес, шляхом якого хімічна енергія, що вивільняється
під час транспортування електронів упродовж дихального ланцюга мітохондрій,
уловлюється та використовується для синтезу аденозинтрифосфату (АТФ) з
аденозиндифосфату (АДФ) та неорганічного фосфату (ФН).
Синтез АТФ з АДФ та неорганічного фосфату ФН отримав назву спряження дихання
(електронного транспорту в мітохондріях) та окисного фосфорилювання.
Коефіцієнт окисного фосфорилювання — відношення кількості зв’язаного
(етерифікованого) неорганічного фосфату (моль) до кількості поглинутого
мітохондріями кисню (моль)— кількісно дорівнює числу молекул АТФ, що
утворюються при перенесенні двох відновлювальних еквівалентів на один атом
кисню, тобто АТФ/О
Утворення АТФ з АДФ та ФН може відбуватися тільки в певних ділянках
електронотранспортного ланцюга мітохондрій, в яких величина хімічної енергії, що
виділяється при транспортуванні пари електронів між двома компонентами
дихального ланцюга, достатня для синтезу 1 молекули АТФ (30,5 кДж).
1. Комплекс I (НАДН —► коензим Q),
2. Комплекс III (цитохром b —► цитохром с),
3.Комплекс IV (цитохром а3 —► О2). Зазначені ділянки електронотранспортного
ланцюга називаються пунктами спряження дихання з окисним фосфорилюванням.
Молекулярні механізми генерації АТФ в ході біологічного окислення в мітоходріях
пояснюються хеміоосмотичною теорією. Головний постулат хеміоосмотичної теорії
— спряження електронного транспорту в мітохондріях із біохімічною системою
синтезу АТФ здійснюється за рахунок електрохімічного потенціалу протонів що
утворюється під час функціонування електронотранспортного ланцюга.

2) Роль адреналіну, глюкагону та інсуліну в гормональній регуляції обміну

глікогену в мязах та печінці.
Адреналін стимулює розпад і гальмує синтез глікогену в печінці, скелетних м’язах,
міокарді. Секреція його у стресових ситуаціях зумовлює вивільнення глюкози із
печінки в кров для постачання інших органів, а в м’язах – розпад глікогену до
молочної кислоти з виділенням енергії, що забезпечує швидке зростання м’язової
активності.
Глюкагон стимулює розпад глікогену печінки, але не впливає на глікоген м’язів.
Секретується підшлунковою залозою при зниженні концентрації глюкози в крові.
Гормон підшлункової залози інсулін стимулює надходження глюкози в клітини і
синтез глікогену. Механізми його дії ще до кінця не з’ясовані. Одним із них є
активація інсуліном фосфодіестерази цАМФ, що приводить до зниження
внутрішньоклітинного рівня цАМФ, у результаті стимулюється утворення неактивної
фосфорилази й активної глікогенсинтази. У гепатоцитах інсулін підвищує активність
глюкокінази.
3) Обмін піримідинових нуклеотидів (схема реакцій). Регуляція синтезу, розпад
піримідинових нуклеотидів. Порушення біосинтезу піримідинових нуклеотидів).

На відміну від біосинтезу пуринових нуклеотидів, синтез піримідинових

нуклеотидів відбувається шляхом приєднання пентози у формі 5-фосфорибозил-1-
пірофосфату вже після утворення піримідинового циклу з попередників із лінійним
ланцюгом. Метаболічними попередниками атомів вуглецю та азоту в молекулах
піримідинів є амінокислота L-аспартат та карбамоїлфосфат.

Утворення уреїдо-янтарної кислоти ыз аспартату та карбамоїлфосфату; реакція

каталізується регуляторним ферментом аспартаткарбамоїлтрансферазою.
2. Утворення дигідрооротової кислоти в результаті дегідратації уреїдосукцинату
(фермент — дигідрооротаза).
3. Утворення оротової кислоти в результаті дегідрування дигідрооротату (фермент –
НАД-залежна дигідрооротатдегідрогеназа).
4. Сполучення оротової кислоти із 5-фосфорибозил-1-пірофосфатом із утворенням
оротидилової кислоти (оротидин-5'-монофосфату, або ОМФ). Фермент, що каталізує
реакцію –оротатфосфорибозилтрансфераза.
5. Декарбоксилювання оротидилової кислоти до уридилової кислоти (уридин-5'-
монофосфату, УМФ) — фермент ОМФ-декарбоксилаза.
Нуклеозидтрифосфати утворюються аналогічно до того, як це відбувається у
пуринових нуклеотидів (за участю нуклеозидмонофосфаткіназ та
нуклеозиддифосфаткіназ), але ЦТФ утворюється при амінуванні, а ТТФ при
метилюванні УМФ, за участю АТФ.

Контроль швидкості біосинтезу піримідинових нуклеотидів забезпечується на рівні

двох регуляторних ферментів:
1. Карбамоїлфосфатсинтетази, яка забезпечує постачання біосинтетичного шляху
одним із перших субстратів - карбамоїлфосфатом. Алостеричним інгібітором
ферменту є УТФ - кінцевий продукт біосинтетичного шляху. Разом із тим, ФРПФ —
інтермедіат пуринового синтезу — збільшує активність ферменту, що є одним з
механізмів забезпечення координованого синтезу пуринів та піримідинів.
2. Аспартаткарбамоїлтрансферази, яка каталізує синтез уреїдоянтарної кислоти (цей
механізм регуляції має місце переважно у E. Coli та інших бактерій). Алостеричним
інгібітором ферменту є ЦТФ, активатором — АТФ.
Розпад піримідинових нуклеотидів. На відміну від пуринових, розпад піримідинових
нуклеотидів супроводжується розкриттям кільця. Цей процес розпочинається
відщепленням рибозофосфату із подальшим окисненням піримідинових основ.
Цитозин дезамінується перетворюючись на урацил, далі урацил перетворюється на
дигідроурацил, приєднуючи 2 атоми водню, а після відбувається гідроліз до СО2, NН3
і бета-аланіну (фермент: уреїдопропіоназа).
Катаболізм тиміну відбувається майже за таким самим механізмом, приєднуючи два
атоми водню, останні перетворюються на дигідротимін, який перетворються на бета-
уреїдомасляну кислоту, а після також розщеплюється до СО2, NH3, бета-аланіну чи
бета-ізоаміномасляної кислоти (фермент: уреїдопропіоназа).
Порушення біосинтезу піримідинових нуклеотидів. Відомі порушення в роботі двох
ферментів цього метаболічного шляху.
При недостатності піримідин-5’-нуклеотидази порушується відщеплення
неорганічного фосфату від піримідинових мононуклеотидів і, відповідно,
утворення нуклеозидів. Неактивна ізоформа зазначеного фермента виявлена в
еритроцитах, там відбувається накопичення піримідинових НТФ, котрі інгібують
пентозофосфатний шлях перетворення глюкози і створюють умови для гемолізу
цих клітин крові.
Дигідропіримідиндегідрогеназа – фермент катаболізму піримідинів, який регулює
його швидкість. Порушення роботи цього фермента супроводжується відхиленнями
в функціонуванні нервової системи та діагностується на основі підвищення рівня
вільних піримідинів – урацилу та тиміну в плазмі крові.

4) Генетичний (біологічний) код; триплетна структура коду, його властивості.

Генети́чний код — певна відповідність між послідовністю нуклеотидів в молекулі
ДНК (мРНК) і послідовністю амінокислот в молекулі білка, яка нею кодується.
Властивості: - триплетність — три послідовно розміщені нуклеотиди кодують одну з
20 амінокислот, які разом утворюють триплет, або кодон.
- безперервність — кодони не розділяються між собою, тобто інформація зчитується
безперервно.
- дискретність — один і той же нуклеотид не може входити одночасно до складу двох
або більш кодонів.
- специфічність — кожний кодон може кодувати лише одну амінокислоту. завдяки
цьому генетичний код не перекривається.
- виродженість — одна і та ж амінокислота може кодуватися декількома різними
кодонами.
- колінеарність — послідовність кодонів нуклеотидів точно відповідає послідовності
амінокислотних залишків у поліпептиді.
- наявність термінальних кодонів — беззмістовних, або стоп-кодонів, які не здатні
кодувати амінокислоти. -
універсальність — єдиний генетичний код є, практично, однаковим в організмах
різного рівня складності.
- однонаправленим, тобто інформативним лиш коли зчитується зліва направо
Три послідовні нуклеотиди (триплети) в полінуклеотидних ланцюгах ДНК кодують
включення в поліпептидний ланцюг одного специфічного амінокислотного залишку.

Стеатоз виникає внаслідок накопичення триацилгліцеролів у гепатоцитах. Одним з

механізмів розвитку цього захворювання є зменшення утилізації нейтрального жиру
ЛПДНЩ. Які ліпотропні речовини попереджують розвиток стеатозу?
Відповідь: Метіонін, B6, B12 (Жирова дистрофія печінки виникає при
накопиченнітриацилгліцеролів (ТАГ) в гепатоцитах внаслідокзниження вмісту
фосфатидилхоліну. Порушується синтез ЛПДНШ (транспортних форм ТАГ
згепатоцитів в адипоцити). Фосфатидилхолін входитьдо складу ЛДНЩ і є
ліпотропним фактором(попереджає жировий гепатоз печінки).
Метіонінє донором метильнихгруп для синтезу холіну. Холін –
структурнийкомпонент фосфатидилхоліну у складі ліпопротеїнівдуже низької
щильності (ЛПДНЩ), тому він ізапобігає жировій дистрофії печінки(стеатоз), тобто
єліпотропним фактором. Ліпотропні фактори протидіють жировомупереродженню
печінки шляхом синтезу транспортнихформ ліпідів (ЛПДНЩ), до складу яких
входятьфосфоліпіди і білки. В6 - надає ліпотропний ефект, достатня кількість
піридоксину необхідна для нормального функціонування печінки.В12 - Знижує
концентрацію холестерину в крові.)
 1. Небілкові азотвмісні речовини крові в нормі та при патології.
Азотемія.
Органічний азот біохімічних сполук, що його можна визначити в
надосадовій рідині після осадження білків плазми або сироватки крові,
отримав у клінічній біохімії назву залишкового, або рест-азоту. Цей небілковий азот
складається з азоту таких кінцевих продуктів білкового та нуклеїнового катаболізму,
як сечовина, амінокислоти, вільні нуклеотиди, сечова кислота, креатин, креатинін та
деякі інші сполуки. Загальна концентрація залишкового азоту в плазмі крові здорових
людей складає (0,2-0,4 г/л). Різке збільшення цього показника — гіперазотемія,
зокрема за рахунок зростання азоту сечовини, спостерігається найбільш часто за умов
порушення азотовидільної функції нирок, що має місце при гострій або хронічній
нирковій недостатності.
2. Глікогенози та аглікогенози. Загальна характеристика.
Глікогенози – спадкові хвороби, молекулярною основою виникнення яких є уроджена
недостатність синтезу певних ферментів глікогенолізу, пов’язана з дефектами в
генетичній системі клітин. При глікогенозах у внутрішніх органах та тканинах
(здебільшого в печінці, м’язах, клітинах крові) спостерігається накопичення
аномально надмірної кількості глікогену, іноді зі зміненою молекулярною структурою,
який не може використовуватися у метаболічних процесах. Клінічно глікогенози
проявляються важкою гіпоглюкоземією внаслідок нездатності глікогену печінки
розщеплюватися з вивільненням молекул глюкози.
Аглікогенози або глікогеноз нульового типу - спадкове генетичне захворювання, що
викликається повною відсутністю в організмі хворого уридиндифосфат-глюкозо-
глікоген-трансферази або глікогенсинтетази, ферментів, що відповідають за синтез
глікогену.
Аглікогенози, як і глікогеноз, супроводжується гіпоглікемією і гіпоглікемічними
судомами (переважно вранці), при цьому вміст цукру в крові може впасти до 7-12 мг
%. Запобігти їх можна виключно частими нічними годуваннями. Для підтвердження
аглікогенози потрібно біопсіческое дослідження печінки на ферменти і глікоген.
3. Катаболізм гемоглобіну. Обмін жовчних пігментів. Патобіохімія жовтяниць.
Схема катаболізму гемоглобіну та біотрансформації жовчних пігментів.

Перевищення концентрації загального білірубіну сироватки крові людини понад 2-4

мг % проявляється характерною жовтуватістю шкіри та слизових оболонок і
позначається як жовтяниця.
Передпечінкова (гемолітична) жовтяниця — розвивається внаслідок патологічно
підсиленого гемолізуеритроцитів та розщеплення гемоглобіну і надмірного
накопичення в крові білірубіну. Для передпечінкової жовтяниці характерним є
збільшення концентрації в крові загального білірубіну, переважно за рахунок непрямої
фракції, який не встигає бути кон’югованим у печінці в умовах його надмірного
утворення. Надходження в цих умовах значних кількостей білірубіну в кишечник
призводить до посиленого утворення стеркобіліногену, що в збільшеній кількості
виділяється з калом та сечею.
Печінкова (паренхіматозна) жовтяниця — розвивається внаслідок порушення
структури та ферментативних властивостей гепатоцитів в результаті дії
пошкоджувальних факторів вірусного, бактеріального, хімічного походження. При
цьому типі жовтяниць спостерігається значна гіпербілірубінемія внаслідок таких
причин: а) порушення кон’югації білірубіну,б) порушення секреторної функції
гепатоцитів, тобто їх здатності транспортувати білірубін-глюкуронід у жовч.
Післяпечінкова (обтураційна) жовтяниця — спричиняється неможливістю
надходження жовчі в дванадцятипалу кишку внаслідок закупорки жовчних шляхів.
Цей тип жовтяниць характеризується знебарвленням калових мас внаслідок
відсутності в них стеркобіліногенута цілковитою відсутністю уробіліну в сечі.
Внаслідок утрудненого надходження білірубін-глюкуроніду в жовч, в цих умовах
можлива поява жовчних пігментів у сечі, як при паренхіматозній жовтяниці.
Ферментативні (спадкові) жовтяниці — виникають внаслідок генетичних ензимопатій,
що спричинені порушеннями експресії генів, які відповідають за синтез у гепатоцитах
ферментів кон’югації білірубіну його абсорбції з крові або екскреції в жовч.
Некон’югований білірубін, що накопичується в сироватці крові в надмірній кількості,
за цих типів жовтяниць може проникати через гематоенцефалічний бар’єр в головний
мозок і відкладатися в базальних гангліях та ядрах стовбура мозку, спричиняючи
важкі неврологічні зрушення.

4. Гормони мозкової речовини наднирників.

Гормони мозкової речовини надниркових залоз. Мозкова речовина надниркових залоз
є похідним нервової тканини та складається з хромафінних клітин, які виробляють дві
біологічно активні сполуки з гормональною активністю – адреналін (80 %) і
норадреналін (10 – 20 %). Ці гормони, як і близькі до них аміни, що містять в своїй
структурі катехолове ядро, мають загальну назву катехоламіни.
Основними мішенями адреналіну та норадреналіну є серце, печінка, мозок, скелетні
м'язи та гладкі м’язи судин, бронхів, матки, травного тракту.
Збільшення внутрішньоклітинної концентрації цАМФ, що утворюється в клітинах-
мішенях при взаємодії адреналіну з 1- та 2-рецепторами, зумовлює різні його
ефекти: у м'язах і, меншою мірою, у печінці гормон через цАМФ-залежний механізм
стимулює розпад глікогену, активуючи фосфорилазний каскад, що призводить до
підвищення рівня глюкози в крові та посиленого утворення в м'язах молочної кислоти.
Норадреналін, на відміну від адреналіну, незначно впливає на вуглеводний обмін.
У жировій тканині адреналін, шляхом взаємодії з 1-рецепторами, стимулює ліполіз
(через аденілатциклазну систему активується (фосфоризується) ліпаза). Це призводить
до зростання концентрації вільних жирних кислот і гліцерину в крові. Адипоцити крім
1-, мають також і 2-рецептори, які опосередковують антиліполітичний ефект.
Отже, дія катехоламінів (як і всієї симпатоадреналової системи) спрямована на швидку
додаткову мобілізацію енергії в умовах гострого стресу і забезпечує готовність
організму до захисних реакцій.
Суттєвий вплив катехоламіни чинять і на серцево-судинну систему. Через 1-
рецептори вони збільшують силу та частоту серцевих скорочень, хвилинний об'єм
серця, що призводить до підвищення артеріального тиску. Адреналін розширює
коронарні судини. Діючи через 2-рецептори, він виявляє потужну
бронхорозширювальну дію, тоді як норадреналін відрізняється менш вираженим
бронхолітичним ефектом. Обидва гормони викликають звуження судин черевної
порожнини, шкіри та слизових оболонок.

У хворого виявлена крихкість стінок кровоносних судин, підвищена кровоточивість,

знижена міцність і еластичність шкіри, хитаються і випадають зуби. Нестача якого
вітаміну може призвести до цих порушень? У біосинтезі якого компонентна сполучної
тканини він бере участь? Як називається такий стан?
Відповідь: зазначені симптоми обумовлені порушеннням біосинтезу колагену. У
процесі його післятрансляційної модифікації з проколагену в колаген відбуваються
реакції гідроксилювання проліну та лізину у гідооксипролін та гідроксилізин з участю
вітаміна С. Його нестача призводить також до порушення формування поперечних
зв'язків, внаслідок чого погіршуються щільність та механічні властивості колагенових
волокон. Такі ознаки характерні для цинги.
1.Глюконеогенез:
субстрати, ферменти та фізіологічне значення процесу. Глюкозо-лактатний (цикл
Корі) та глюкозо-аланіновий цикли.
Глюконеогенез – синтез глюкози з невуглеводних метеболічних попередників :
пірувату та лактату,амінокислот, гліцеролу, продуктів катабол жирних кислот. Реакціі
переважно в печінці , забезп норм концентрацію глюкози в умовах зниженого
надходження моносахаридів із зовн. серед та вичерпання глікогену з печінки та мязів,
в постабсорбтивному стану (натще зранку) ,після виснажливих фіз робот. Метаболічні
шляхи . Незворотні реакціі гліколізу : а) гексокіназна реакц, б) фосфокіназна р-я , в)
піруваткіназна р-я
Спеціфічні реакціі глюконеогенезу : 1.Перетворення пірувату у
фосфоенолпіруват.Відб.у 2 етапи:
І)Перетворення пірувату в оксалоацетат за участю піруваткарбоксилази
ІІ)Перетворення оксалоацетату в фосфоенолпіруват за участю
фосфоенолпіруваткарбоксикінази
2.Перетворення фруктозо-1,6-дифосфату в фруктозо-6-фосфат
Фермент:фруктозо-1,6-дифосфотаза
3.Перетворення глюкозо-6-фосфату в глюкозу
Глюкозо-6-фосфат+Н2О = глюкоза + Фн
Фермент:глюкозо-6-фосфатаза
Метою глюкозо-аланінового цикла є прибирання пірувату, але, крім цього,
вирішується ще одна важлива задача - прибирання зайвого азоту з м'язів. При м'язовій
роботі і в стані спокою в міоциті розпадаються білки і утворені амінокислоти
рансамініруються з aкетоглутаратом. Отриманий глутамат взаємодіє з піруватом.
Утворений аланін є транспортною формою пірувату та азоту з м'яза в печінку. У
гепатоциті йде зворотна реакція трансамінування, аміногрупа передається на синтез
сечовини, піруват використовується для синтезу глюкози

2. Механізм дії пептидних гормонів

Пептидні гормони-це гормони білково-пептидної групи,похідні амінокислот,що не
проникають всередину клітини і взаємодіють із своїми рецепторами,локалізованими в
плазм мембранах клітини.. Здійснюють трансформацію регуляторного сигналу в
специфічну функціональну активність клітини-мішені:
гормон (адреналін) – первинний месенджер
КРОВ
рецептори клітин- мішеней: іонотропні
метаботропні
тирозинкіназні
G-білки трансдуктори
клітинна мембрана
внутрішньоклітинні ферменти:
аденілатциклаза, гуанілатциклаза,
фосфоліпаза С

вторинні месенджери,
вторинні посередники цАМФ, цГМФ, Са+2/КМ
ІТФ (інозитолтрифосфат)
ДАГ (диацилгліцерол)
“малі молекули” :NO,СО,
активні форми кисню, Н2S

ферменти- А,С,G
протеїнкінази

фосфорильовані виконавчі, або

ефекторні білки-ферменти

біологічні ефекти дії гормону:

зміна швидкості метаболізму
3 Ліпопротеїни плазми крові: ліпідний та білковий (апопротеїни) склад.
Гіперліпопротеїнемії.
За своєю молекулярною будовою ліпопротеїни плазми крові — це кулеподібні
структури — міцели, всередині яких міститься гідрофобна ліпідна серцевина (ядро),
що складається переважно з триацигліцеролів та ефірів холестерину. Гідрофобне ядро
вкрите шаром полярних амфіпатичних фосфолілідів, периферичних та інтегральних
білків.
Окремі класи ліпопротеїнів розрізняються також за складом білків, що входять до них.
Білки, які входять до складу ліпопротеїнів плазми крові людини, отримали назву
аполіпопротеїнів (апопротеїнів, апобілків). Існує п’ять основних сімейств таких білків
(А, В, С, О, Е), до яких належать десять основних апопротеїнів: А-1, А-2, А-4, В-48, В-
100, С-1, С-2, С-3, О та Е, що входять до складу певних ліпопротеїнів у різних
кількісних співвідношеннях.
Гіперліпопротеїнемія — клініко-біохімічний синдром, при якому в плазмі крові
людини спостеріідеться підвищення концентрації певних класів ліпопротеїнів, а
також триацилгліцеролів та холестерину. За механізмом походження виділяють: -
первинні (спадкові) гіперліпопротеїнемії, тобто такі, що спричинені генетичними
дефектами в синтезі певних ферментів обміну ліпідів крові
(зокрема,ліпопротеїнліпази, холестерол-ацилтрансферази) або неферментних білків —
порушеннями в синтезі певних апопротеїнів, рецепторів для анобілків та
ліпопротеїнів;
- вторинні (набуті) гіперліпопротеїнемії— гіперліпонротеїнемії, що розвиваються
внаслідок певних хвороб внутрішніх органів (гепатит, цироз печінки, нефроз),
ендокринопатій (порушення функції щитовидної залози, статевих залоз, цукровий
діабет), дії пошкоджуючих факторів середовища (хронічний алкоголізм).

4.Імуноглобуліни-клас білків, що є ефекторами гуморального імунітету, і виконують

функцію антитіл, взаємодіючи з генетично чужорідними макромолекулами
— антигенами. У крові людини імуноглобуліни мають електрофоретичні властивості
γ-глобулінів, становлять до 20% від маси всіх білків плазми.
Імуноглобуліни синтезуються плазматичними клітинами, які є продуктами
трансформації В-лімфоцитів, що відбувається при стимуляції імунної реакції
організму на надходження чужорідних білків, клітин (мікроорганізмів, найпростіших),
при інфекційних захворюваннях, за умов вакцинації, пересадки органів і тканин,
переливання крові, злоякісного перетворення клітин власного організму.
Молекули імуноглобулінів — глікопротеїни, білкова частина яких є тетрамером, що
складається з чотирьох поліпептидних ланцюгів: двох тяжких Н-ланцюгів (від англ.
heavy — тяжкий), та двох легких L-ланцюгів (від англ. light — легкий). У кожній
окремій молекулі імуноглобуліну тяжкі та легкі ланцюги попарно однакові, тобто
умовна формула будь-якого імуноглобуліну має вигляд Н2L2.

Холера - гостра інфекційна хвороба, має
фекально-оральний механізм передачі
інфекції, характеризується розвитком тяжкої
діареї, яка супроводжується значними
порушеннями водно-іонного обміну, тяжким
зневодненням організму, розладами
гемодинаміки. Поясніть механізм
виникнення вказаних симптомів.
Відповідь: Холерний токсин безперервно
активує аденілатциклазу ентероцитів кишок.
Утворена цАМФ стимулює секрецію води та
електролітів кишок, що призводить до
зневоднення організму
Білет 9
1. Окислення глюкози в аеробних та
анаеробних умовах, загальна
характеристика процесів. Схема реакцій
та регуляторні ферменти.
Гліколіз — центральний шлях катаболізму
глюкози, сукупність ферментативних
реакцій, в результаті яких шостивуглецева
молекула глюкози розщеплюється до двох
тривуглецевих молекул піровиноградної або
молочної кислоти. Реакції гліколізу
перебігають у цитозолі клітини і
каталізуються ферментами, що локалізовані в
цьому компартменті.
Розрізняють:
- аеробний гліколіз, що супроводжується
утворенням з однієї молекули глюкози двох
молекул піровиноградної кислоти. Аеробний
гліколіз можна також розглядати як
IgG Продукт вторинної імунної
відповіді, мономер, ефективно
зв’язує чужорідні молекули і
клітини, полегшує їх
подальше знищення. Активує
систему комплементу та
фагоцитоз. Проходить через
плацентарний бар'єр, захищає
ембріон від інфекції / 10 – 15
IgM Існує в двох формах –
мономерній і пентамерній
(має 10 активних центрів).
При взаємодії антигена з
першою формою відбувається
розмноження В-лімфоциті, а з
другою – індукується
зв’язування з першим
компонентом системи
комлементу / 1,5 – 3,5
IgA Продукт секреторних залоз,
знаходиться в слині, молоці,
травних соках, секреті
дихальних шляхів. На
базальній поверхні
епітеліоцитів зв’язується з
секреторним компонентом,
утворюючи з ним комплекс,
який проникає всередину
клітини і там підлягає дії
протеолітичних ферментів з
утворенням димера. Не
взаємодіє з системою
комплемента і фагоцитами,
але запобігає прикріпленню
антигенів до поверхні
епітеліоцитів і проникнення
антигенів в організм / 1 – 5
IgD Мономер, відіграє роль
рецепторів В-лімфоцитів /
0,03
IgE Мономер, зв'язується з
рецепторами опасистих клітин
і базофілів і виступає
рецепторами антигенів цих
клітин. після взаємодії з
проміжний етап окислення глюкози до кінцевих продуктів — двоокису вуглецю та
води.
- анаеробний гліколіз, що супроводжується утворенням з однієї молекули глюкози
двох молекул молочної кислоти (лактату).
Виділяють дві стадії гліколізу:
1. Розщеплення молекули глюкози до двох молекул фосфотріоз.Ця стадія включає в
себе послідовність реакцій, які потребують витрати двох молекул ATP на кожну
молекулу глюкози, що розщеплюється.
2. Перетворення двох молекул фосфотріоз на дві молекули пірувату (або лактату). Ця
стадія включає в себе окислювально-відновлювальні реакції, які супроводжуються
генерацією чотирьох молекул ATP.
Реакції аеробного та анаеробного гліколізу повністю співпадають на першій стадії
розщеплення глюкози і розрізняються лише після утворення пірувату, який для
аеробного гліколізу є кінцевим продуктом, а для анаеробного — метаболітом, який
відновлюється до лактату.
Анаеробне окислення глюкози. Послідовність реакцій та ферменти гліколізу.
1. D-глюкоза + АТФ = глюкозо-6-фосфат + АДФ
Каталізується гексокіназою. У клітинах печінки значну роль відіграє фермент
глюкокіназа.
2. Перетворення глюкозо-6-фосфату у фруктозо-6-фосфат.
Каталізується фосфогексоізомеразою і є зворотною.
3. фруктозо-6-фосфат + АТФ = фруктозо-1,6-дифосфат + АДФ
Каталізує цю реакціюфосфофруктокіназа.
4. фруктозо-1,6-дифосфат = ДОАФ + гліцеральдегід-3-фосфат (Г-3-Ф)
Каталізується альдолазою. Зворотня.
5. Взаємоперетворення двох фосфогріоз (ДОАФ та Г-3-Ф), що каталізується
тріозофосфатізомеразою. Звор.
6. Гліколітична оксидоредукція:
6.1. Г-3-Ф + НАД+ + Фн = 1,3-дифосфогліцерат + НАДН + Н+
Каталізується ферментом гліцеральдегід-3-фосфатдегідрогеназою.
6.2. 1,3-дифосфогліцерат + АДФ = 3-фосфогліцерат + АТФ
Каталізується фосфогліцераткіназою.
7. Перетворення 3-фосфогліцерату на 2-фосфогліцерат. Каталізується
фосфогліцеромутазою. Звор.
8. Дегідратація 2-фосфогліцерату з утворенням ФЕП. Каталізується енолазою.
Зворотня.
9. фосфоенолпіруват + АДФ = піруват + АТФ
Каталізується ферментом піруваткіназою.
10. піруват + НАДН + Н+ = L-лактат + НАД+
Каталізується ферментом лактатдегідрогеназою (ЛДГ1—ЛДГ5).

2. Гниття білків в товстій кишці. Токсичні продукти гниття: утворення та

знешкодження. Тваринний індикан та його дiагностичне значення.
Неперетравлені білки та АК, які не всмокталися, надходять у товстий кишечник, де під
впливом ферментів мікрофлори утворюють продукти, не характерні для обміну
амінокислот в організмі людини і навіть отруйні. Інтенсивність процесу в нормі
невелика, але може значно зростати при порушенні діяльності кишечника. Цей процес
називається гниттям білків.
У слизовій кишечника аміни піддаються окиснювальному дезамінуванню із
звільненням аміаку. Кадаверин, путресцин і агматин переважно утворюються при
гнитті трупа. При розпаді сірковмісних амінокислот метіоніну і цистеїну в кишечнику
утворюються гази, сірководеньі метилмеркаптан
Ферменти мікроорганізмів каталізують також розпад бокових ланцюгів триптофану і
тирозину з утворенням токсичних продуктів – крезолу і фенолу, скатолу й індолу:
Калієва сіль індоксилсірчаної кислоти має назву індикан. Рівень індикану в сечі
розглядається як показник інтенсивності процесів гниття в кишечнику і швидкості
реакцій знешкодження у печінці. В нормальній сечі індикан міститься у незначній
кількості, що не виявляється звичайними якісними реакціями. Індиканурія
спостерігається при інтенсивному гнитті білкових речовин у кишечнику (коліт,
закрепи, непрохідність кишечника, рак, абсцес, перитоніт).
Індикан— один з кінцевих продуктів азотистого обміну, який виділяється із сечею.
Він утворюється в нирках з 3-гідроксиіндолілсірчаної кислоти, яка є продуктом
знешкодження індолу. Останній надходить в кров з товстого кишечнику, де
утворюється з триптофану внаслідок гниття білків. Індол є токсичною речовиною. У
клітинах печінки індол спочатку окиснюється до 3-гідроксиіндолу — індоксилу, а далі
поєднується із сірчаною кислотою, утворюючи індоксилсірчану кислоту. Калієва або
натрієва сіль цієї кислоти має назву індикан.
Підвищення вмісту індикану в крові вище за 0,140—0,160 мг% має назву індиканемії,
а підвищення вмісту в сечі — індиканурії. При надлишку індикану сеча набуває
коричневого кольору. За кількістю цієї речовини в сечі людини роблять висновок про
інтенсивність процесів гниття білків у товстому кишечнику, а також про
функціональний стан печінки. Підвищення рівня індикану в крові та сечі
спостерігається при посиленні гниття в кишечнику, тривалих запорах, туберкульозі
кишечнику, диспепсіях, тифах, при гнійних осередках в організмі (абсцесах, гнійних
бронхітах), а також при хворобах печінки, хронічному ураженні нирок, виразковій
хворобі шлунка, іноді при вагітності.

3. Катаболізм гемоглобіну. Обмін жовчних пігментів. Патобіохімія жовтяниць.

Схема катаболізму гемоглобіну та біотрансформації жовчних пігментів.

Перевищення концентрації загального білірубіну сироватки крові людини понад 2-4

мг % проявляється характерною жовтуватістю шкіри та слизових оболонок і
позначається як жовтяниця.
Передпечінкова (гемолітична) жовтяниця — розвивається внаслідок
патологічно підсиленого гемолізуеритроцитів та розщеплення гемоглобіну і
надмірного накопичення в крові білірубіну. Для передпечінкової жовтяниці
характерним є збільшення концентрації в крові загального білірубіну,
переважно за рахунок непрямої фракції, який не встигає бути кон’югованим
у печінці в умовах його надмірного утворення. Надходження в цих умовах
значних кількостей білірубіну в кишечник призводить до посиленого утворення
стеркобіліногену, що в збільшеній кількості виділяється з калом та сечею.
Печінкова (паренхіматозна) жовтяниця — розвивається внаслідок порушення
структури та ферментативних властивостей гепатоцитів в результаті дії
пошкоджувальних факторів вірусного, бактеріального, хімічного походження. При
цьому типі жовтяниць спостерігається значна гіпербілірубінемія внаслідок таких
причин: а) порушення кон’югації білірубіну,б) порушення секреторної функції
гепатоцитів, тобто їх здатності транспортувати білірубін-глюкуронід у жовч.
Післяпечінкова (обтураційна) жовтяниця — спричиняється неможливістю
надходження жовчі в дванадцятипалу кишку внаслідок закупорки жовчних шляхів.
Цей тип жовтяниць характеризується знебарвленням калових мас внаслідок
відсутності в них стеркобіліногенута цілковитою відсутністю уробіліну в сечі.
Внаслідок утрудненого надходження білірубін-глюкуроніду в жовч, в цих умовах
можлива поява жовчних пігментів у сечі, як при паренхіматозній жовтяниці.
Ферментативні (спадкові) жовтяниці — виникають внаслідок генетичних ензимопатій,
що спричинені порушеннями експресії генів, які відповідають за синтез у гепатоцитах
ферментів кон’югації білірубіну його абсорбції з крові або екскреції в жовч.
Некон’югований білірубін, що накопичується в сироватці крові в надмірній кількості,
за цих типів жовтяниць може проникати через гематоенцефалічний бар’єр в головний
мозок і відкладатися в базальних гангліях та ядрах стовбура мозку, спричиняючи
важкі неврологічні зрушення.
4. Біохімічні механізми противірусної дії інтерферонів. Блокування біосинтезу
білка дифтерійним токсином (АДФ-рибозилювання факторів трансляції).
Шляхом впливу на процес ініціації трансляції в еукаріотичних клітинах реалізуються
захисні ефекти інтерферонів — білків, що синтезуються в організмі людини і тварин і
мають властивості противірусних антибіотиків та природних протипухлинних
факторів. Механізм антивірусної дії інтерферонів здійснюється за рахунок
фосфорилювання клітинних факторів ініціації eIF-2, що можуть бути в активній та
неактивній формах. Синтез інтерферонів стимулюється вірусами, що проникають у
клітини організму людини. В свою чергу, інтерферони індукують синтез протеїнкіназ,
які фосфорилюють фактори ініціації трансляції eIF-2, що гальмує біосинтез як
вірусних білків, так і всіх білків клітини, в яку потрапив вірус. У результаті
зазначеного спричиняється загибель клітини макроорганізму, і тим самим
запобігається розмноження часточок віріонів. Крім антивірусної дії, деякі інтерферони
гальмують розмноження клітин злоякісних пухлин, у зв’язку з чим ці сполуки
розглядаються як перспективні анти- пухлинні засоби.
Потужним інгібітором трансляції в еукаріотів є дифтерійний токсин, що і спричиняє
небезпечну хворобу дітей та дорослих.Токсин після проникнення в організм людини
розщеплюється протеолітичним шляхом на два поліпептидні ланцюги: активний А-
фрагмент та неактивний В-фрагмент. Молекулярний механізм токсичної дії
дифтерійного токсину полягає в каталітичній активності А-фрагменту, який є
ферментом АДФ-рибозилтрансферазою, що переносить АДФ-рибозу з молекули НАД
на фактор елонгації eEF-2. Залишок АДФ-рибози сполучається з амінокислотним
залишком дифталамідом в молекулі фактора елонгації eEF-2, що призводить до втрати
останнім його властивості здійснювати процес транслокації пептидного залишку з А-
на П-сайт рибосоми. Таким чином, процес елонгації трансляції в клітині блокується,
що призводить до загального припинення білкового синтезу. А-фрагмент
дифтерійного токсину є біологічним токсином з надзвичайно високою летальною
дією: однієї молекули цього пептиду достатньо для загибелі цілої клітини- мішені, в
яку він потрапив.

. У хворих, що страждають важкою формою діабету і не одержують інсулін,

спостерігається метаболічний ацидоз. Підвищення концентрації яких метаболітів це
зумовлює?
Відповідь: Кетонові тіла. При важкій формі цукрового діабету погіршується окислення
ацетил-КоА у ЦТК, тому з нього посилюється у гепатоцитах. синтез кетонових тіл:
ацетону, ацетоацетату і β-гідроксибутирату. Два останніх є кислотами, тому їх
накопичення і призводить до метаболічного кетоацидозу.
Білет 10

1. Класифікація та номенклатура ферментів, характеристика окремих класів

ферментів.
У даний час використовують дві назви ферментів: систематичну та тривіальну (або
робочу). Систематична назва дається лише добре вивченим ферментам і складається з
назви субстрату хімічної реакції, на яку діє фермент, назви типу хімічного
перетворення та закінчення – аза (карбамідамідогідролаза). Тривіальна назва
утворюється на основі хімічної назви субстрату + -аза (уреаза).
Ферменти поділяють на класи згідно з типом реакції, яку вони каталізують.
1-й клас. Оксидоредуктази - каталізують окислювально-відновлювальні реакції різних
типів (дегідрогенази, оксидази та оксигенази, цитохроми).
2-й клас. Трансферази - каталізують реакції міжмолекулярного переносу хімічних груп
3-й клас. Гідролази - каталізують реакції гідролізу (естерази, пептидази та протеази,
глікозидази).
4-й клас. Ліази - каталізують реакції розщеплення ковалентних зв’язків між атомами
С, О, N, S негідролітичним шляхом (декарбоксилази, альдолази, дегідратази).
5-й клас. Ізомерази - каталізують реакції ізомеризації субстратів (рацемази, епімерази).
6-й клас. Лігази (синтетази) - каталізують реакції синтезу біомолекул.

2. Обмін амінокислот із розгалуженим ланцюгом (валін, лейцин, ізолейцин).

Лейциноз.
Відповідно до структурної подібності амінокислот L-валіну, L-лейцину та L-
ізолейцину, перші етапи їх катаболізму відбуваються за подібними шляхами і мають
спільні механізми.
(1) трансамінування до відповідних α-кетокислот з розгалуженим ланцюгом; реакція
каталізується амінотрансферазою
(2) окислювальне декарбоксилювання з утворенням ацил-КоА-
тіоефірів; каталізується мультиферментним комплексом мітохондрій
дегідрогеназою розгалужених α-кетокислот;
(3) дегідрогенування з утворенням α,β-ненасичених тіоефірів ацил-КоА; каталізується
ферментами, подібними до ФАД-залежної ацил-КоА дегідрогенази лінійних жирних
кислот.

Хвороба кленового сиропу (лейциноз) — спадкова ензимопатія метаболізму

амінокислот із розгалуженим ланцюгом. Захворювання спричиняється дефектом гена,
що контролює синтез дегідрогенази розгалужених α-кетокислот. У зв’язку з блоком
ферментної реакції (2) окислювального декарбоксилювання лейцину, валіну та
ізолейцину, ці амінокислоти та відповідні їм α-кетокислоти накопичуються в крові та
внутрішніх органах хворих (інша назва ензимопатії — кетоацидурія кислот із
розгалуженим ланцюгом); сеча хворих має специфічний запах кленового сиропу
(maple syrup urine disease, англ.). В разі, якщо хвора дитина з раннього віку не буде
переведена на спеціальну дієту з низьким вмістом розгалужених амінокислот,
патологія призводить до затримки загального розвитку, важких психічних зрушень.

3. Молекулярний механізм реплікації ДНК: біологічне значення. Послідовність

етапів та ферменти реплікації ДНК у прокаріотів та еукаріотів.
Реплікація — це процес подвоєння ДНК. Проходить вS-фазуклітинного циклу.
Локалізація: переважно в ядрі і помірно у мітохондріях.
Значення реплікаціїї: забазпечує рівномірну, серед дочірніх клітин, передачу
спадкової інфлрмації при поділі клітин.
Механізм реплікації
1.Реплікація - це матричний процес, тобто синтез ДНК відбувається на матриці ДНК

2.Безпосередній механізм реплікації - напівконсервативний,кожна дочірня молекула

ДНК має 1 ланцюг від материнської , а другий ланцюг добудований за принципом
комплементарност.

Ферменти і фактори реплікації ДНК в еукаріот

1.ДНК-матриця.
2.Субстрати і джерела енергії для синтезу ДНКдезоксирибонуклкотидтрифосфати
(dАТФ, dГТФ, dТТФ, dЦТФ).
3.ДНКтопоізомераза деспіралізує ДНК.
4.ДНКхеліказа розсовує нитки ДНК.
5.SSBбілок, зв'язується з розкрученими ланцюгами ДНК і попереджує їх спіралізацію.
6.ДНК-полімеразаα-забезпечуєсинтез праймеру.
7.ДНКполімераза β - відщеплює праймер і заповнює пустоти заново синтезованими
дезоксирибонуклеотидами.
8.ДНКполімераза δ — продовжує вже наявний олігорибонуклеотид (праймер) на
лідируючому ланцюгу.
9.ДНКполімераза α і ε подовжують вже наявний олігорибонуклеотид (праймер) па
відстаючому ланцюгу.
10.ДНКлігаза - зшиває фрагменти Оказакі.
11.Zn2+-,Mg2+.
Етапи реплікації ДНК у еукаріот
1.Ініціація: до ланцюгів ДНК послідовно приєднується:

∙ДНК-топоізомераза– деспіралізує ДНК.

∙ДНКхеліказа – роздвигає ланцюги ДНК.
∙ ДНК-полімеразаα, яка на лідируючому ланцюгу утворює один праймер –
олігорибонуклеотид,а на відстаючому – кілька праймерів.

2.Елонгація: в цьому процесі велике значення має антипаралельність ланцюгів

ДНК.Синтез лідируючого ланцюга починається від відповідного праймера, іде
безперервно в напрямку5'-3'.Синтез же відстаючого ланцюга відбувається
фрагментарно. Починається від одного праймера і закінчується не доходячи до
іншого, таким чином утворюючи фрагменти Оказакі. Крім того у еукаріот синтез
лідируючого ланцюга відбувається за участю ДНКполімерази δ, а відстаючого ДНК
полімераз α і ε.

3.Термінація: ДНКполімераза β – відщеплює праймер і заповнює пустоти заново

синтезованими дезоксирибонуклеотидами. За участю ДНК-лігазвідбувається
сполучення фрагментів Оказакі. Потім утворені ДНК спіралізуються та
суперспіралізуються.

4. Бiохiмiя сполучної тканини: клiтинний склад, волокнистi структури, основна

мiжклiтинна речовина. їх значення. Синтез та хiмiчний склад колагену та
еластину. Біохімічні показники стану сполучної тканини.
Різновиди спол.тканини містять клітини, волокнисті структури і основну міжклітинну
речовину. Волокна побудовані із фібрилярних білків колагену і еластину, а
вуглеводно-білкові комплекси, протеоглікани, утворюють основну міжклітинну
речовину.
Клітини сполучної тканини, в основному, представлені фібробластами та їх
різновидами, а також макрофагами, плазматичними клітинами, мастоцитита ін.
Міжклітинний матрикс містить тригрупи біомолекул:
•структурні білки; •спеціалізовані білки •протеоглікани
Основну міжклітинну речовину сполучної тканини утворюють протеоглікани, що
складаються з невеликої білкової частини, до якої ковалентними зв'язками приєднані
полісахаридні ланцюги - глікозаміноглікани.

Колаген – складний білок, глікопротеїн. Надзвичайно високий вміст у колагені

гліцину. Молекула колагену побудована з трьох поліпептидних ланцюгів
Стадії синтезу колагену: синтез поліпептидних ланцюгів; гідроксилювання та
глікозилювання; утворення потрійної спіралі; секреція; позаклітинна модифікація, що
закінчується формуванням колагенових волокон.
Синтез компонентів міжклітинного матриксу здійснюється, в основному,
фібробластами. Катаболізм сполучної тканини здійснюється в міжклітинній речовині
під дією ферментів – колагенази, еластази, протеаз, глікозидаз.

Білок еластин – основний складник еластичних волокон. У склад волокон входять

глікопротеїни, які впливають на просторову організацію молекул еластину у волокнах.
Еластин містить багато гліцину і аланіну, трохи менше проліну, більше валіну;
відсутні оксилізин, цистеїн. Поліпептидний ланцюг складається із багатих залишками
гліцину спіральних ділянок, розділених коротшими, які містять залишки лізину й
аланіну.Еластин синтезується у вигляді водорозчинного мономера. Після секреції з
клітин, деякі залишки лізину підлягають окислювальному дезамінуванню до альдегіді.
Три залишки альдегідів та четвертий немодифікований лізин формуюють десмозин.
Десмозин та лізилнорлейцин – поперечні зшивки між поліпептидними ланцюгами
еластину.

Основну міжклітинну речовину сполучної тканини утворюють протеоглікани, що

складаються з невеликої білкової частини, до якої ковалентними зв'язками приєднані
полісахаридні ланцюги - глікозаміноглікани.
Існує група захворювань – колагенози – для якої характерне ушкодження всіх
структурних складових сполучної тканини – волокон, клітин та міжклітинної
речовини. До неї належать ревматизм, ревматоїдний артрит, системна червона
вовчанка, системна склеродермя, дерматоміозит, вузликовий периартеріїт.
Гідроксипролін – це амінокислота, яка характерна для білків сполучної тканини –
колагену і еластину. Саме його вміст у сечі та крові характеризує інтенсивність
катаболізму колагену та швидкість обміну цієї амінокислоти. Зростання цього
показника спостерігають при колагенозах ,хворобі Педжета. Ще більше виділяється
гідроксипроліну при спадковій гіпергідроксипролінемії.

У жінки 62-х років розвинулася катаракта (замутненість кришталику) на фоні

цукрового діабету. Вкажіть, який тип модифікації білків має місце при діабетичній
катаракті.
Відповідь: глікозилювання гемоглобіну. При підвищенні рівня глюкози крові при
цукровому діабеті прискорюється зв`язування глюкози з білками (глікозилювання
гемоглобіну).

Білет 11
1.Окислювальне декарбоксилювання пірувату. Ферменти, коферменти та
послідовність реакцій в мультиферментному комплексі.
У результаті цього процесу утворюється ацетилкоензим А та відновлена форма НАД+.
Окислювальне декарбоксилювання пірувату каталізується піруватдегідрогеназним
комплексом — мультиферментною системою, яка в клітинах еукаріотів міститься в
мембранах мітохондрій. До складу комплексу входять: піруватдегідрогеназа,
дигідроліпоїлацетилтрансфераза, дигідроліпоїлдегідрогеназа та п’ять коферментів і
простетичних груп: ТДФ, КоА, ліпоєва кислота, НАД+, ФАД.
Стадія I — каталізується піруватдегідрогеназою (Е1), коферментом якої є ТДФ. На цій
стадії відбувається взаємодія пірувату з С-2 тіазольного кільця молекули тіаміну; в
результаті реакції утворюється зв’язаний із ферментом гідроксиетильний похідний
тіаміндифосфату.
Стадія II — каталізується центральним ферментом комплексу
дигідроліпоїлацетилтрансферазою(E2), яка переносить гідроксиетильну групу від ТДФ
(E1) на простетичну групу ферменту E2, що є окисленою формою ліпоєвої кислоти
(ЛК); в результаті реакції утворюється ацетилтіоефір відновлених ліпоїльних груп
ферменту E2, що містить макроергічний зв’язок.
Стадія III — дигідроліпоїлацетилтрансфераза переносить ацетильну групу від
відновленої ліпоєвої кислоти на коензим А.
Стадія IV — окислення відновленої форми ферменту Е2 ФАД-залежною
дигідроліпоїлдегідрогеназою(E3).
Стадія V — перенесення атомів водню від відновленої ФАД-групи
дигідроліпоїлдегідрогенази на НАД+ з утворенням НАДН.
Відновлений НАДН, що утворюється в результаті окислювального
декарбоксилювання пірувату, в аеробних умовах окислюється в мітохондріальному
електронотранспортному ланцюзі з генерацією шести (2x3) молекул АТФ.

2.Локалізація біосинтезу та утилізація кетонових тіл, біологічне значення.

Метаболізм кетонових тіл в умовах патології (цукровий діабет, голодування).
У печінці існує фізіологічно важливий шлях утилізації ацетил-КоА, що призводить до
утворення молекул альтернативного метаболічного палива—кетонових (ацетонових)
тілах. До кетонових тіл належать ацетоацетат, β-гідроксибутират та ацетон.
1. Конденсація двох молекул ацетил-КоА з утворенням ацетоацетил-КоА. Реакція
каталізується цитозольним ферментом тіолазою.
2. Взаємодія ацетоацетил-КоА з новою молекулою ацетил-КоА з утворенням β-
гідрокси-β-метилглутарил-КоА (β-ГОМК). При утворенні кетонових тіл реакція
відбувається в мітохондріях і каталізується ферментом β-ГОМК-синтетазою.
3. Розщеплення β-гідрокси-β-метилглутарил-КоА мітохондріальним ферментом β-
ГОМК-ліазою з утворенням ацетоацетату та ацетил-КоА.
β-Гідроксибутират утворюється з ацетоацетату шляхом відновлення НАД-залежною β-
гідроксибутиратдегідрогеназою.
Ацетон утворюється в незначній кількості з ацетоацетату за рахунок його
неферментативного декарбоксилювання
Після утворення в гепатоцитах кетонові тіла виходять у кров і транспортуються в
периферичні тканини, де вони виступають як важливі субстрати біологічного
окислення. Використанню ацетоацетату як субстрату метаболічного палива передує
його активація з утворенням ацетоацетил-КоА. Ацетоацетил-КоА, що утворився за
одним із зазначених механізмів, підлягає розщепленню за участю тіолази з
утворенням двох молекул ацетил-КоА, які окислюються в циклі трикарбонових
кислот.
У нормі концентрація кетонових тіл у крові та більшості тканин незначна. Проте, за
умов голодування та цукрового діабету створюються метаболічні умови, за яких
кількість кетонових тіл у тканинах різко підвищується за рахунок значної активації їх
синтезу. При цьому значно зростають як концентрація кетонових тіл у крові
(кетонемія), так і їх виділення з сечею (кетонурія).
Біохімічною основою зростання вмісту кетонових тіл в умовах патології є зменшення
ступеня утилізації ацетил-КоА в циклі трикарбонових кислот внаслідок порушень
вуглеводного обміну.
В умовах зменшеного надходження в клітину глюкози (голодування, цукровий діабет)
оксалоацетат спрямовується на шлях глюконеогенезу і стає недосяжним для взаємодії
з ацетил-КоА в цитратсинтазній реакції.
У зазначених метаболічних умовах ацетил-КоА в значній мірі використовується для
утворення кетонових тіл — ацетоацетату та β-гідроксибутирату. Сприяє накопиченню
в клітинах ацетил-КоА також його підвищене утворення при β-окисленні жирних
кислот за рахунок стимуляції в умовах глюкозного голодування ліполізу в жировій
тканині.
В умовах відсутності необхідної терапії концентрація ацетоацетату, β-
гідроксибутирату та ацетону в організмі хворих на цукровий діабет може зростати в
десятки разів, супроводжуючись порушенням кислотно-лужного балансу і розвитком
метаболічного кетоацидозу.

3.Біосинтез та біологічна роль креатину і креатинфосфату.

Креатин — азотиста сполука, яка у вигляді креатинфосфату має важливе значення в
енергозабезпеченні функції м’язів.
Біосинтез креатину відбувається за участю амінокислот гліцину, аргініну та метіоніну.
Процес синтезу складається з двох стадій:
1-ша стадія —в нирках і полягає в утворенні глікоціаміну із аргініну та гліцину
(фермент гліцинамідинотрансфераза).
2-а стадія — в печінці, куди глікоціамін надходить з током крові, і полягає в
метилюванні глікоціаміну до креатину за участю S-аденозилметіоніну (фермент
гуанідинацетатметилтрансфераза).
Фосфорилювання креатину при дії креатинфосфокінази генерує креатинфосфат —
джерело термінової регенерації АТФ при м’язовому скороченні. Незворотна
неферментативна дегідратація і дефосфорилювання креатинфосфату призводить до
утворення ангідриду креатину — креатиніну.

4.Детоксикаційна функція печінки. Типи реакцій біотрансформації

ксенобіотиків та ендогенних токсинів.
Знешкодження токсичних речовин у гепатоцитах — це перетворення їх у молекулярну
форму із зміненими біологічними властивостями, що може бути виведеною з
організму з сечею або жовчю. Зазначені процеси біотрансформації ксенобіотиків та
ендогенних токсичних сполук складаються із двох фаз.
1-ша фаза — окислювально-відновлювальні та гідролітичні реакції. У результаті
реакцій першої фази у складі субстратів біотрансформації утворюються функціональні
групи -OH, -COOH, -SH, -NH2;
таким чином, ці реакції призводять до збільшення полярності молекули ксенобіотика
або ендогенного субстрату (стероїду). Ферментні системи, що каталізують реакції
мікросомального окислення гідрофобних субстратів, є електронотранспортними
ланцюгами, локалізованими в мембранах ендоплазматичного ретикулума гепатоцитів
(та клітин деяких інших органів, що також беруть участь у реакціях детоксикації).
2-га фаза — реакції синтезу, або кон’югації, що ґрунтуються на приєднанні до
молекулярних продуктів 1-ї фази залишків глюкуронової, сірчаної кислот, гліцину,
глутаміну, глутатіону, метильного або ацетильного радикалів.
Типи реакцій мікросомального окислення:
1) окислювальне гідроксилювання аліфатичних сполук.
2) окислювальне гідроксилювання циклічних сполук за типом гідроксилювання
бензолу. За таким типом відбувається біотрансформація моноциклічних вуглеводнів
(аніліну, ацетаніліду), хлорованих циклічних вуглеводнів, поліциклічних вуглеводнів,
що мають канцерогенні властивості);
3) окислювальне дезалкілування,
4) реакції відновлення (перебігають без участі кисню), зокрема: - відновлення
нітросполук та азосполук: - відновлювальне дегалогенування.
Найбільш поширеними реакціями кон’югації є:
1. Реакції глюкуронування (основний тип кон’югації в організмі людини та тварин як
ксенобіотиків, так і ендогенних субстратів), у яких бере участь активна форма
глюкуронату — УДФ-глюкуронова кислота (УДФГК), яка утворюється шляхом
окислення УДФГ НАД-залежною УДФГ-дегідрогеназою.
2. Реакції сульфування, донором сульфатних радикалів у яких є біологічно активна
форма сірчаної кислоти — ФАФС. Утворення в печінці кон’югату на основі
індоксилу. Індоксилсульфат, що утворився, виводиться із сечею у вигляді калієвої
солі.
3. Реакції метилювання та ацетилювання — поширений тип кон’югації, в яких беруть
участь як ксенобіотики, так і ендогенні субстрати,
4. Реакції кон’югації з гліцином; клінічно важливим прикладом реакції є утворення
гіпурової кислоти при взаємодії ендогенного гліцину з введеною в організм
бензойною кислотою.
Учень 3 класу скаржиться на біль в суглобах, має нервово-психічні розлади. Батьки
звернулися до поліклініки. Був призначений аналіз крові, яктй виявив значне
збільшення концентрації сечової кислоти, гіпоксантину та гуаніну в крові. Яке
захворювання у дитини? Що є біохімічною основою цієї ензимопатії?
Відповідь: Синдром Леша-Ніхана, зчеплений з Х-хромосомою (хворіють хлопчики),
провляється гіперурікемією ще в дитячому віці. Біохімічною основою цого є
генетичний дефект ферменту гіпоксантин-гуанінфосфорибозилтрансферази, який
реутилізує гіпоксантин і гуанін для синтезу пуринових нуклеотидів. Накопичення
гіпоксантину і гуаніну веде до посилення ії перетворення на сечову кислоту і
зростання концентрації останної в крові й тканинах.

Білет 12.
Механізми дії та кінетика ферментативних реакцій: залежність швидкості реакції
відконцентрації субстрату, рН та температурЗалежність швидкості реакції від
концентрації ферменту та субстрату.
Швидкість ферментативної реакції буде прямо пропорційно залежати від концентрації
ферменту, а саме: V = k [E], тобто збільшення в клітині рівня певного ферментного
білка повинно супроводжуватися зростанням швидкості реакції, що каталізується цим
ферментом. Складнішою є залежність швидкості ферментативної реакції від
концентрації субстрату. Графічно ця залежність зображується гіперболою. Як видно з
ходу гіперболи, ця залежність має складний характер: при низьких концентраціях
субстрату швидкість реакції прямо пропорційна його концентрації (реакція першого
порядку), а при високих концентраціях досягається ефект насичення, тобто
незалежність V від [S].
Рівняння залежності V від [S], або рівняння Міхаеліса - Ментен: залежність
швидкості реакції від рН та температури. Кожен фермент має свій рН-оптимум,
тобто значення рН середовища, при якому його каталітична активність максимальна.
"Дзвоноподібна" залежність активностей ферментів від змін рН визначається їх
білковою природою, зсувами в дисоціації іоногенних груп та (при екстремальних
значеннях рН) розвитком конформаційних змін молекул. Більшість
внутрішньоклітинних та тканинних ферментів організму людини найактивніші в
нейтральному, слаболужному або слабокислому середовищі (зазвичай у межах рН між
5,0 та 9,0). Ферментами з оптимумами при екстремальних значеннях рН є пепсин (рН
= 1-2) і аргіназа (рН = 10-11). Вплив температури на активність ферментів.
Ферменти, відповідно до своєї білкової природи, є термочутливими та
термолабільними утвореннями: - зростання температури до оптимальних значень (для
більшості ферментів - у межах 37-40 °С) супроводжується збільшенням швидкості
ферментативної реакції відповідно за рівнянням Арреніуса (за рахунок частіших
ефективних зіткнень між молекулами); ступінь збільшення швидкості реакції при
зростанні t на 10 °С позначають як температурний коефіцієнт Q10; - при збільшенні
температури вище оптимального значення швидкість ферментативної реакції різко
зменшується за рахунок конформаційних (денатураційних) змін у структурі
ферментного білка.

2. Розпад білків у ШКТ,ферменти

Починається процес розщеплення білків у сичугу жуйних або шлунку інших с.г
тварин під дією ферменту пепсину і соляної кислоти. Соляна кислота: викликає
набрякання білкової молекули, що збільшує її поверхню контакту зі харчотравними
ферментами, активує пепсин, що виділяється в просвіт шлунка у вигляді свого -
неактивного попередника - пепсиногена. створює оптимальну реакцію середовища в
порожнині шлунка - рН менше 2, при якій пепсин має максимальну активність.
Якщо соляної кислоти виділяється недостатньо і рН вище 2, то пепсин не виявляє
активність.
Це викликає, порушення харчотравних процесів у шлунку і веде до розвитку таких
захворювань, як гастрити.
Пепсин розщеплює білки на окремі пептиди з 8 - 10 амінокислот. Сила розщеплюючої
дії пепсину дуже велика, 1 г пепсину за 2 години може переварити до 50 кг білка
яєчного альбуміну. З шлунка харчова маса надходить у 12-палу кишку і тонкий
кишечник. Підшлункова залоза створює лужне середовище і виділяє в кишечник
ферменти трипсин і химотрипсин. Ці ферменти розщеплюють окремі поліпептиди на
уламки з 2-3 амінокислот.
Остаточне розщеплення до амінокислот відбувається під дією ферментів, що
продукуються кишковою стінкою - пептид-гідролаз, відомих за назвою пептидаз.
Вся група ферментів шлунково-кишкового тракту, що діють на білки корму,
називається протеази (до гідролаз).
Амінокислоти, що утворилися, усмоктуються через стінку тонкого кишечника і
надходять у кров. По воротній вені вони приносяться в печінку, де частково
перетворюються, використовуються для потреб самої печінки і для синтезу ряду
специфічних для організму білків (білка плазми), а інша їх частина током крові
розносяться по всьому організмі і використовується для синтезу власних білків у
клітинах.
3. Глюкоза крові(глюкоземія): нормоглікемія , гіпо- та гіперглікемії, глюкозурія.
Цукровий діабет- патологія обміну глюкози.
Нормальна концентрація глюкози в крові здорової людини (в постабсорбтивному
стані) складає 3,3-5,5 ммоль/л 

Нормоглікемія-нормальна кількіть глюкози в крові

Гіпо-зменшена кількість глюкози в крові
Гіпер-збільшена кількість глюкози в крові
Глюкозурія-наявність глюкози в сечі

Співвідношення глюкагон/інсулін має найбільше значення для регуляції

взаємовідношення між активностями процесів глюконеогенезу та гліколізу.
Зміни концентрації глюкози в плазмі крові призводять до зсувів у біосинтезі та
секреції в кров гормонів, які мають найбільше значення для регуляції процесів
ферментативного контролю метаболізму глюкози, головним чином глюкагону,
інсуліну, глюкортикоїдів та соматотропіну.
Цукровийдіабет— групаендокриннихзахворювань,
щорозвиваютьсявнаслідокабсолютноїчивідносноїнедостатностігормонуінсуліну,
внаслідокчоговиникаєстійкепідвищеннярівняглюкозивкрові —гіперглікемія.
Захворювання характеризується хронічним перебігом і порушенням усіх видівобміну
речовин:вуглеводного,жирового,білкового, мінерального і водно-сольового.
Характерними симптомами є невгамовна спрага (полідипсія) та надмірне
сечовиділення (поліурія), однак ці симптоми можуть бути слабко вираженими, якщо
рівень глюкози в крові підвищений помірно.

Відповідно до зазначеного розрізняють:

- інсулінозалежний цукровий діабет (ІЗЦД), який розвивається внаслідок руйнування
значної кількості (звичайно більше 90 %) секретуючих інсулін β-клітин. Причиною
деструкції β-клітин є генетично зумовлений автоімунний процес. ІЗЦД складає 10-15
% всіх випадків цукрового діабету і проявляється гіперглікемією та схильністю до
кетонемії та кетоацидозу. Ця форма цукрового діабету розвивається звичайно в
ранньому віці (до 30 років), найчастіше у дітей та підлітків;

- інсулінонезалежний цукровий діабет (ІНЗЦД) — форма цукрового діабету, за якого у

більшості хворих зберігаються β-клітини в інсулярній частині підшлункової залози,
але порушені специфічні реакції клітин на дію інсуліну або регуляція його секреції під
впливом збільшеної концентрації глюкози крові. ІНЗЦД розвивається звичайно у
дорослих (старше 30 років) та осіб похилого віку і проявляється гіперглікемією та
ожирінням.
4. Медіатори та гормони імунної системи: інтерлейкіни, інтерферони, білково-
пептидні фактори регуляції росту та проліферації клітин.
Існує значна кількість фізіологічно активних сполук, що синтезуються в імунній
системі та відіграють роль міжклітинних хімічних сигналів, регулюючи її активність
та реалізуючи процеси міжклітинних комунікацій. Ці речовини отримали загальну
назву цитокінів, або лімфокінів. Цитокіни продукуються активованими лімфоцитами
та іншими імунокомпетентними клітинами і контролюють процеси дозрівання,
функціонування та взаємодії між лімфоцитами та іншими клітинними ефекторами
імунітету. Специфічними мішенями для лімфокінів є лімфоцити та макрофаги, що
мають на своїй поверхні чутливі рецептори.

Інтерлейкіни (IL) — ростові фактори імунної системи: білки, що продукуються Т-

лімфоцитами та макрофагами і стимулюють проліферацію лімфоцитів і деяких інших
клітин організму. На даний час виділено більше десяти окремих типів інтерлейкінів
(IL-1 — IL-16).
Інтерлейкін-1, або фактор, що активує лімфоцити — медіатор, який продукується
стимульованими макрофагами, а також поліморфноядерними лейкоцитами,
епітеліальними клітинами шкіри, трансформованими клітинами хворих моноцитарною
формою лейкемії. Головним ефектом дії IL-1 є стимуляція проліферації Т-хелперів та
індукція секреції Т-хелперами інтерлейкіну-2. IL-1 є також активатором запалення як
захисної реакції організму. Ця функція IL-1 пов’язана з його здатністю бути
індуктором експресії генів фосфоліпази А2 та циклооксигенази, що є біохімічною
передумовою стимульованого синтезу у вогнищах запалення простагландинів та
лейкотрієнів; стимулює проліферацію фібробластів, синтез “білків гострої фази
запалення” в гепатоцитах, колагенази в синовіальних оболонках суглобів.
Інтерлейкін-2 — фактор, що продукується зрілими Т-хелперами в результаті їх
стимуляції антигеном. IL-2 посідає центральне місце в системі інтерлейкінової
регуляції імунітету, посилюючи процеси як клітинного, так і гуморального імунітету.
Під впливом IL-2 відбувається диференціація Т-лімфоцитів в Т-кілери, що вбивають
пухлинні та заражені мікробами клітини, а також активується продукція γ-інтерферону
Т- та NK-клітинами. Інтерлейкін-3, або колонієстимулюючий фактор (CSF),
синтезується активованими Т-хелперами. Основна мішень біологічної дії IL-3 —
стовбурові гемопоетичні клітини — попередники лімфоцитів, ріст яких стимулює цей
інтерлейкін.

Інтерферони — білкові фактори, що синтезуються лімфоцитами та іншими клітинами

тваринного організму при взаємодії з вірусами. Інтерферони є універсальними
противірусними агентами, які активні відносно будь-яких вірусів, але мають видову
специфічність, тобто кожному видові тварин притаманний свій клас інтерферонів.
Розрізняють три типи інтерферонів, що продукуються різними клітинами і
позначаються, як IFN-α, IFN-β та IFN-γ. IFN-α синтезуються переважно лейкоцитами
крові (“лейкоцитарні інтерферони”), IFN-β — фібробластами (“фібробластні
інтерферони”), IFN-γ — Т- та В-лімфоцитами (“імунні інтерферони”). Взаємодіючи з
клітинами, що інфіковані вірусними частинками, інтерферони інгібірують синтез
вірусних білків, що призводить до блокування розмноження вірусу в зараженій
клітині. 1. Зв’язування інтерферонів із рецепторами клітин-мішеней. 2. Активація
внутрішньоклітинної 2',5'-олігоаденілатсинтетази. 3. Активація
внутрішньоклітинних протеїнкіназ.

Фактори некрозу пухлин (TNF). Розрізняють ТNF-α та TNF-β. TNF-α (кахектин) -

індукція синтезу IL-1 та IFN-γ, цитотоксична та цитостатична дія. TNF-β
(лімфотоксин) — спричиняє цитотоксичний ефект.

Колонієстимулюючі фактори (КСФ) — цитокіни, що стимулюють ріст кровотворних

клітин (гранулоцитів, моноцитів, попередників еритроїдних клітин).

Трансформуючі фактори росту (ТФР) — білки, що продукуються різними класами

лімфоцитів, тромбоцитами, плацентою, деякими пухлинами. Вонистимулюють
процеси проліферації фібробластів, синтезу колагену та фібронектину, беруть участь в
ангіогенезі, загоюванні ран.

У дворічної дитини з мукополісахаридозом відмічається затримка фізичного та

нервово-психічного розвитку, деформація скелету та інші порушення опорно-рухового
апарату. Метаболізм яких речовин сполучної тканини порушений при
мукополісахаридозах? Чому ці хвороби називаються лізосомальними? Екскреція яких
речовин значно зростає при мукополісахаридозах?
Відповідь: мукополісахаридів, глікозамінгліканів, протеогліканів.
Самевлізосомахлокалізуютьсяферменти-глікозидаз,
активністьякихзниженаприданомузахворюванні.
Примукополісахаридозахзначнозростаєекскреціяглікозамінгліканівтаоксипролінузсече
ю.
Білет 13
1. Молекулярний механізм транскрипції РНК: РНК-полімерази прокаріотів та
еукаріотів, сигнали транскрипції (промоторні, ініціаторні та термінаторні
ділянки геному). Процесинг – посттранскрипційна модифікація
новосинтезованих м РНК. Сплайсінг.
Транскрипція - це синтез РНК на матриці ДНК. Структурною одиницею транскрипції
є транскриптон - ділянка ДНК від промотора до термінатора.
У прокаріотичних клітинах, на відміну від еукаріотичних, єдиним ферментом, що
синтезує всі три класи РНКє ДНК-залежна РНК-полімераза. Еукаріотичні клітини
містять три основних класи РНК-полімераз, кожен з яких відповідає за транкрипцію
різних наборів генів і синтез певного типу РНК. В мітохондріях функціонує власна
РНК-полімераза, яка забезпечує транскрипцію генів більшості мітохондріальних
білків.
Молекулярні механізми, пов'язані з "дозріванням" різних типів РНК, називаються
процесингом. Вони здійснюються в ядрі перед виходом РНК із ядра в цитоплазму.
У процесі "дозрівання" ІРНК спеціальні ферменти вирізають інтрони і зшивають
активні ділянки, що залишилися (екзони).Цей процес називається сплайсингом. Тому
послідовність нуклеотидів у дозрілої іРНК не є цілком комплементарною нуклеотидам
ДНК.
Основні етапи транскрипції:
1. Ініціація. За сигналом з цитоплазми певна ділянка подвійної спіралі ДНК
розкручується і розділяється на два ланцюги. Це відбувається за допомогою ферменту
гелікази
РНК-полімераза починає синтезувати новий ланцюг біля спеціального старт-сигналу
ДНК, що називається промотором, і закінчує його біля стоп-сигналу (сигнал
термінації), після чого полімераза та синтезований готовий ланцюг РНК
відокремлюються один від одного.
2. Елонгація - процес нарощування полінуклеотидного ланцюга. Відповідні
рибонуклеотиди приєднуються до матричного ланцюга, згодом об'єднуються один з
одним залишком фосфорної кислоти, створюючи ланцюг РНК.
3. Термінація. РНК-полімераза рухається вздовж ланцюга ДНК і поступово переписує
інформацію на РНК. Цей процес завершується за досягнення ферментом специфічної
нуклеотидної послідовності, що сигналізує про завершення транскрипції.

2. Травлення вуглеводiв та всмоктування продуктів гідролізу в ШКТ. Роль

клiтковини (целюлози) та iнших харчових волокон в травленнi.
Крохмаль і глікоген починають переварюватися в ротовій порожнині під дієюамілази
слини, при цьому утворюються "уламки" молекул – декстрини і невелика кількість
мальтози, що розщеплює до глюкози мальтаза слини.
У шлунку відсутні ферменти, які каталізують гідроліз вуглеводів, що припиняється в
кислому середовищі. Подальше розщеплення крохмалю й декстринів відбувається у
дванадцятипалій кишці під впливом ферментів соку підшлункової залози: α-амілази,
мальтази, лактази, сахарази. Кінцевий розпад полісахаридів до моносахаридів
(глюкози) відбувається в тощій і підвздошній кишках. При цьому мальтоза
розщеплюється на дві молекули глюкози, сахароза – на глюкозу і фруктозу, лактоза –
на глюкозу і галактозу.
Клітковина забезпечує достатній об'єм калових мас та впливає на швидкість їх
проходження через травний тракт, понижує рівень холестерину у крові, зв'язує жовчні
кислоти, при порушенні вуглеводного обміну трохи знижує рівень цукру у крові,
нормалізує склад мікрофлори травної системи, проявляє пребіотичну дію, волокна є
джерелом енергії — 50 % харчових волокон під дією бактерій розпадається до жирних
кислот, діоксиду вуглецю, водню й метану.
Всмоктування вуглеводів у тонкій кишці являє собою складний біохімічний процес.
Прості цукри всмоктуються шляхом трансмембранного транспорту за допомогою
білків. Процес відбувається з витратою енергії АТФ, його каталізує фермент
гексокіназа. При цьому підсилюються окисні реакції в стінці кишечнику, що
забезпечують ресинтез АТФ, яка витрачається на всмоктування моносахарів.
Травлення крохмалю починається вже у ротовій порожнині: в слні міститься амілаза,
яка розщеплює a-1,4-глікозидні зв’язки. Основним місцем травлення крохмалю є
тонка кишка, куди поступає a-амілаза у складі соку підшлункової залози та g-амілаза
кишкових залоз. Амілаза не гідролізує глікозидний зв’язок в дисахаридах, тому
основним продуктом дії кишкової амілази є дисахарид мальтоза. З глюкозних
залишків, які в молекулі крохмалю з’єднані 1,6-глікозидним зв’язком, утворюється
дисахарид ізомальтоза. Мальтоза, ізомальтоза, лактоза і сахароза гідролізуються
специфічними глікозидазами - мальтазою, ізомальтазою, лактазою і сахаразою
відповідно.
При всмоктуванні моносахариди проникають через клітинні мембрани шляхом
полегшеної дифузії з участю спеціальних переносників. Крім цього, для перенесення
глюкози і галактози існує ще інший спосіб - ко-транспорт за механізмом симпорту за
рахунок градієнта концентрації іонів натрію, який створюється Na, K - АТФ-азою. Цей
механізм забезпечує перенесення моносахаридів проти градієнту концентрації і тому
може функціонувати тоді, коли концентрація глюкози, або галактози в кишці
невелика. З епітеліальної клітини у кров моносахариди попадають за механізмом
полегшеної дифузії
3. Катаболізм гемоглобіну. Обмін жовчних пігментів. Патобіохімія жовтяниць.
Схема катаболізму гемоглобіну та біотрансформації жовчних пігментів.
Перевищення концентрації загального білірубіну сироватки крові людини понад 2-4
мг % проявляється характерною жовтуватістю шкіри та слизових оболонок і
позначається як жовтяниця.
Передпечінкова (гемолітична) жовтяниця — розвивається внаслідок патологічно
підсиленого гемолізуеритроцитів та розщеплення гемоглобіну і
надмірного накопичення в крові білірубіну. Для передпечінкової
жовтяниці характерним є збільшення концентрації в крові загального
білірубіну, переважно за рахунок непрямої фракції, який не встигає бути
кон’югованим у печінці в умовах його надмірного утворення.
Надходження в цих умовах значних кількостей білірубіну в кишечник призводить до
посиленого утворення стеркобіліногену, що в збільшеній кількості виділяється з калом
та сечею.
Печінкова (паренхіматозна) жовтяниця — розвивається внаслідок порушення
структури та ферментативних властивостей гепатоцитів в результаті дії
пошкоджувальних факторів вірусного, бактеріального, хімічного походження. При
цьому типі жовтяниць спостерігається значна гіпербілірубінемія внаслідок таких
причин: а) порушення кон’югації білірубіну,б) порушення секреторної функції
гепатоцитів, тобто їх здатності транспортувати білірубін-глюкуронід у жовч.
Післяпечінкова (обтураційна) жовтяниця — спричиняється неможливістю
надходження жовчі в дванадцятипалу кишку внаслідок закупорки жовчних шляхів.
Цей тип жовтяниць характеризується знебарвленням калових мас внаслідок
відсутності в них стеркобіліногенута цілковитою відсутністю уробіліну в сечі.
Внаслідок утрудненого надходження білірубін-глюкуроніду в жовч, в цих умовах
можлива поява жовчних пігментів у сечі, як при паренхіматозній жовтяниці.
Ферментативні (спадкові) жовтяниці — виникають внаслідок генетичних ензимопатій,
що спричинені порушеннями експресії генів, які відповідають за синтез у гепатоцитах
ферментів кон’югації білірубіну його абсорбції з крові або екскреції в жовч.
Некон’югований білірубін, що накопичується в сироватці крові в надмірній кількості,
за цих типів жовтяниць може проникати через гематоенцефалічний бар’єр в головний
мозок і відкладатися в базальних гангліях та ядрах стовбура мозку, спричиняючи
важкі неврологічні зрушення.

4. Декарбоксилювання L-амінокислот в організмі людини. Фізіологічне значення

утворених продуктів. Окислення біогенних амінів.
Реакція декарбоксилювання амінокислот полягає у відщепленні діоксиду вуглецю від
молекули амінокислоти з утворенням амінів (біогенних амінів), значна частина яких
має високу фізіологічну активність як гормони, нейромедіатори, є їх попередниками
або метаболітами. Реакція каталізується ферментами — декарбоксилазами
амінокислот, коферментом яких є піридоксальфосфат.
1. Утворення фізіологічно активних сполук — гормонів, медіаторів. (1) утворення γ-
аміномасляної кислоти з L-глутамату. (2) утворення гістаміну з L-гістидину.
2. Катаболізм амінокислот у процесі гниття білків у кишечнику. Утворення з
діаміномонокарбонових кислот птомаїнів (“трупних отрут”): орнітин = путресцин,
лізин = кадаверин.
Знешкодження (детоксикація) фізіологічно активних амінів відбувається в клітинах
печінки при участі моноамінооксидази мітохондрій — ФАД-залежного ферменту, що
спричиняє окислювальне дезамінування амінів до альдегідів. Альдегіди окислюються
до відповідних кислот і підлягають подальшій окислювальній деградації або
екскретуються з організму із сечею. Аміак надходить у систему синтезу сечовини.

У пацiєнта 28-ми рокiв iз синдромом Iценко-Кушинга виявленi

гiперглiкемiя, глюкозурiя. Стимуляцiя якого процесу є основним
механізмом гiперглiкемiї у даного хворого?

Відповідь: Глюконеогенезу. Хвороба Іценко-Кушинга характеризується нормаль-ним

збільшенням продукції в організмі людини глюкокортикоїдів, зокрема кортизолу, який
збільшує рівень глюкози у крові шляхом активації ферментів глюконеогенезу.
Головними проявами захворювання є наявність стійкої гіперглікемії та глюкозурії,
порушення жирового обміну, затримка в організмі Na+ , важка гіпертензія.

Білет 14
1) Водорозчинні вітаміни
Вітамін В1 — тіамін, антиневритний фактор.
Коферментна форма: тіамінпірофосфатом
Біологічні властивості: необхідний для синтезу жирних кислот, холестерину,
стероїдних гормонів, знешкодження токсичних речовин, ліків тощо. А рибозо-5-
фосфат використовується для синтезу нуклеїнових кислот, нуклеотидних коферментів,
нуклеотидів. У мозковій тканині знаходиться в достатній кількості тіамінтрифосфат,
що має відношення до синаптичної передачі нервових імпульсів.
Механізм дії: бере участь в окисненні пірувату й альфа-кетоглутарату в мітохондріях,
у вилученні енергії з продуктів розщеплення вуглеводів, білків та жирів.
Вітамін В2 - Рибофлавін.
Коферментна форма: ФАД ТА ФМН
Біологічні властивості: окислювально-відновлювальні реакції.
Механізм дії: простетичні групи багатьох анаеробних та аеробних дегідрогеназ та
оксидаз, що беруть участь в окисленні численних інтермедіатів вуглеводного,
ліпідного та амінокислотного обміну.
Вітамін В3 Пантотенова кислота, антидерматитний
Коферментна форма: коензим А
Біологічні властивості: ключових коферментів у реакціях метаболізму
вуглеводів,окислення та синтезу жирних кислот, обміну амінокислот, використання
ацильних радикалів у біосинтезі стероїдів, процесах детоксикації тощо.
Вітамін В5 (РР, нікотинамід, протипелагричний)
Коферментна форма: НАД та НАДФ
Біологічні властивості: є необхідним фактором для перебігу багатьох біохімічних
реакцій, пов’язаних із окисленням субстратів вуглеводного, ліпідного,
амінокислотного та інших видів метаболізму.
Вітамін В6 (піридоксин, антидерматитний).
Коферментна форма: піридоксальфосфат та піридоксамінфосфат
Біологічні властивості: участю в реакціях амінокислотного обміну.
Механізм дії: у складі коферменту піридоксальфосфату відбуваються реакції
трансамінування амінокислот та окиснення біогенних амінів, декарбоксилювання
амінокислот та їх ізомеризація, синтез нікотинаміду з триптофану, біосинтез гему,
гамма-аміномасляної кислоти й ін.
Вітамін В12 Кобаламін
Коферментна форма: метилкобаламін
Біологічні властивості: В12 функціонально тісно пов'язаний із фолієвою кислотою.
Разом з нею він сприяє синтезу метіоніну, утворенню креатину, пуринових і
піримідинових основ, амінокислот, білків, нуклеїнових кислот і ін.

Вітамін С Аскорбінова кислота (антицинготний фактор)

Біологічні властивості: гідроксилювання біомолекул в ході таких біохімічних
перетворень: - біосинтезу колагену; - біосинтезу дофаміну, норадреналіну та
адреналіну; - біосинтезу стероїдів; - біосинтезу серотоніну; катаболізму тирозину.
Антиоксидантна функція. В кишечнику за участю аскорбінової кислоти відбувається
відновлення Fe3+ до Fe2+.
Механізм дії: служить донором водню для відновлення різних біологічних субстратів.

Вітамін Н Біотин, антнсеборейний

Коферментна форма: карбоксибіотин
Біологічні властивості: - біосинтезі жирних кислот; =- перетворенні пірувату в
оксалоацетат у ході реакцій глюконеогенезу; - реакціях карбоксилювання при
біосинтезі ядра пуринових нуклеотидів.

Вітамін Р Біофлавоноїди
Біологічні властивості: основною біологічною ознакою вітаміну Р є здатність до
зміцнення судинної стінки та зменшення її проникності. Недостатність вітаміну Р
може розвиватися за умов відсутності в харчуванні рослинних продуктів і звичайно
супроводжує недостатність L-аскорбінової кислоти, тому цингу (скорбут) можна
вважати певною мірою проявом недостатності цих двох вітамінів.
Механізм дії вітаміну Р пов’язують з участю у відновленні аскорбінової кислоти і
збереженні її тканинних резервів.

2) Метаболізм тирозину і фенілаланіну

Шляхи метаболізму фенілаланіну:
1. Катаболічний шлях обміну полягає у втраті фенілаланіном аміногрупи (у реакції
трансамінування) з утворенням фенілпірувату та кінцевого метаболіту фенілацетату,
що екскретується з організму.
2. Шлях синтезу фізіологічно активних сполук починається з перетворення
фенілаланіну на тирозин при дії ферменту фенілаланінгідроксилази з подальшим
перетворенням тирозину.

Шляхи метаболізму тирозину:

1. Катаболічний шлях обміну полягає у трансамінуванні тирозину і перетворенні на
оксифенілпіруват, який окиснюється до гомогентизинової кислоти у складній реакції,
з участю аскорбінової кислоти подальші перетворення полягають в окисненні
гомогентизату до фумарилацетоацетату та його розщепленні гомогентизинової
кислоти до фумарату та ацетоацетату.
2. Синтез катехоламінів та меланінів починається з окиснення тирозину за участю
специфічної гідроксилази до 3,4–диоксифенілаланіну, на рівні якого відбувається
утворення катехоламінів та меланінів.
3. Синтез тиреоїдних гормонів проходить в клітинах щитовидної залози і полягає в
утворенні йодованих тиронінів.
Фенілкетонурія — ензимопатія, спричинена генетичним дефектом синтезу
фенілаланінгідроксилази. Внаслідок блокування утворення тирозину з фенілаланіну
останній в збільшеній кількості надходить на шлях утворення фенілпірувату та
фенілацетату, які в надмірних концентраціях накопичуються в організмі хворих.
Концентрація фенілаланіну в крові хворих зростає в десятки разів, досягаючи 100-800
мг/л (норма –10-40 мг/л). Патологія проявляє себе ранніми порушеннями психічного
розвитку дитини – фенілпіровиноградна олігофренія (oligophrenia phenylpyruvica).

Алкаптонурія — ензимопатія, яка викликана генетично детермінованою

недостатністю ферменту оксидази гомогентизинової кислоти. Характерним проявом
захворювання є надмірне виділення гомогентизинової кислоти із сечею, яка при
додаванні лугів набуває темного забарвлення; акумуляція гомогентизинату в тканинах
суглобів призводить до розвитку артритів.

Альбінізм — ензимопатія, біохімічною основою якої є спадкова недостатність

ферменту тирозинази, яка каталізує реакції, необхідні для утворення чорних пігментів
меланінів. Відсутність меланінів у меланоцитах шкіри проявляється недостатньою
(або відсутньою) пігментацією шкіри та волосся, підвищеною чутливістю шкіри до
сонячного світла, порушенням зору.

3) Стероїдні і тиреоїдні гормони, механізм дії

Молекулярні механізми дії

Послідовність клітинних та біохімічних реакцій, за рахунок якої стероїдні та тиреоїдні
гормони реалізують свої біологічні ефекти, має вигляд:

проникнення гормону всередину клітини —► сполучення гормону з цитозольним

рецептором —► модифікація (активація) рецептора у складі гормоно-рецепторного
комплексу —► транслокаціямодифікованого гормонорецепторного комплексу в ядро
—► взаємодія комплексу зі специфічною ділянкою ДНК хроматину —► активація
специфічних генів —► транскрипція мРНК —► синтезферментних білків, що
реалізують біологічні ефекти гормону.

Взаємодія рецепторів стероїдних та тиреоїдних гормонів із своїми специфічними

лігандами зумовлена їх молекулярною будовою, що складається з окремих
структурно-функціональних доменів, які відрізняються первинною структурою та
конформацією
- домену, що сполучається з гормоном
- домену, що сполучається з певними послідовностями ДНК
- домену, що зв’язується з додатковими регуляторами транскрипції (N-термінальний
домен).
Здатність домена гормонального рецептора взаємодіяти з певними ділянками ДНК
визначається особливостями структури як рецептора, так і відповідних сайтів ДНК. Ці
рецепторчутливі ділянки ДНК мають структуру паліндромів і складаються із
специфічних)нуклеотидних послідовностей з симетричних 6 пар нуклеотидів,
розташованих зліва та справа від проміжної 3-нуклеотидної послідовності —
“спейсера”:
Антибіотик Чутливі Механізми дії
організми
У взаємодії активованих
Стрептоміцин Прокаріоти Інгібірує ініціацію за
гормонами стероїдних та
рахунок протидії
тиреоїдних рецепторів зі зв'язуванню з
специфічними ділянками рибосомою форміл-
ДНК беруть участь також метіоніл-тРНК; крім
певні ділянки рецепторних того, спричиняє
білків, що мають будову правильне
цинкових пальців та зчитування кодонів
глобулярних Zn-вмісних мРНК
доменів, що виступають як Тетрацикліни Прокаріоти Зв'язуються з 30s-
регулятори транскрипції. субодиницею та
гальмують
зв'язування з нею
різних аміноацил-
тРНК
Хлорамфеніко Прокаріоти Інгібірує
л пептидилтрансферазн
4) Антибіотики, механізм
у активність 50s-
дії, як протипухлинні
субодиниці рибосоми
засоби Циклогексимі Еукаріоти Інгібірує
Антибіотики є інгібіторами д пептидилтрансферазн
біосинтезу білка у у активність 60s-
прокаріотичних та субодиниці рибосоми
еукаріотичних організмів на Еритроміцин Прокаріоти Зв'язується з 50s-
субодиницею та
різних етапах трансляції: (1)
блокує процес
інгібітори ініціації:
транслокації
стрептоміцин, Пуроміцин Прокаріоти Спричиняє
ауринтрикарбоксилова , еукаріоти передчасну
кислота; (2) інгібітори термінацію незрілого
елонгації: аміцетин, пептидного ланцюга
хлорамфенікол, еритроміцин, за рахунок
структурної
подібності до
аміноацил-тРНК
циклогексимід, пуроміцин, тетрацикліни; (3) інгібітори термінації: анізоміцин,
хлорамфенікол, еритроміцин, лінкоцин, стрептоміцин.

У хірургічне відділення після травми поступив хворий. Експрес-лабораторія виявила в

крові важкий декомпенсований ацидоз (збільшення концентрації лактату і пірувату).
Яку вітамінну терапію у комплексі з іншими лікарськими заходами слід застосувати?
Відповідь: Вітаміни Н, РР, В1, В2, В3.
Вітаміни Н, РР, В1, В2, В3, забеспечують етап окислювального декарбоксилування
пірувату, що є складовою частиною аеробного окислення глюкози. А при порушенні
аеробного окислення глюкози накопичуються в крові лактат і піруват, що і обумовлює
декомпенсований ацидоз. Тому призначення такої вітамінної терапії є патогенетично
обгрунтовано.
Білет 15
1) ЦТК
Цикл трикарбонових кислот (ЦТК) - це загальний кінцевий шлях окислювального
катаболізму клітини в аеробних умовах. Реакції і ферменти ЦТК локалізовані в
матриксі та внутрішній мембрані мітохондрій. Вони функціонально та біохімічно
спряжені з мітохондріальними електроно-транспортними ланцюгами і утворюють
АТФ у ході окисного фосфорилювання.
1. ацетил-КоА + щавлевооцтова кислота (оксалоацетат) + H2O = лимонна кислота
(цитрат) + KoA-SH
Фермент - цитратсинтаза.
2. Перетворення (ізомеризація) цитрату на ізоцитрат. Реакція каталізується ферментом
аконітазою.
2.1. Цитрат = цис-аконітова кислота (цис-аконітат) + H2O
2.2. цис-аконітат + H2O = ізолимонна кислота (ізоцитрат)
3. ізоцитрат + НАД+ = оксалосукцинат + HAДН= α-кетоглутарова кислота (α-
кетоглутарат) + CO2
Реакція каталізується НАД-залежною ізоцитратдегідрогеназою.
4. Окислення α-кетоглутарату до сукцинату.
4.1. α-кетоглутарат + НАД+ + KoA-SH = сукциніл-КоА + HAДН + Н+ + CO2
Фермент: α-кетоглутаратдегідрогеназний комплекс.
4.2. сукциніл-КоА + ГДФ + ФН = янтарна кислота (сукцинат) + ГТФ
Реакція каталізується ферментом сукцинілтіокіназою.
ГТФ + АДФ = АТФ + ГДФ
5. сукцинат + ФАД = фумарова кислота (фумарат) + ФАДН2
Реакція каталізується ФАД-залежним ферментом сукцинатдегідрогеназою.
6. фумарат + H2O = яблучна кислота (малат)
Реакція каталізується ферментом фумарат-гідратазою (фумаразою).
7. малат + НАД+ = оксалоацетат (щавлевооцтова кислота) + НАДН
Реакція каталізується НАД-залежним ферментом — малатдегідрогеназою
мітохондрій:
При повному окисленні однієї молекули ацетил-КоА до СО2 та Н2О в циклі
трикарбонових кислот генерується 12 молекул АТФ.
Функції: а) інтегративну –ЦТК об'єднує шляхи розпаду вуглеводів, ліпідів і білків; б)
амфіболічну –ЦТК виконує подвійну функцію: катаболічну, оскільки у ньому
проходить розпад ацетил – КоА, і анаболічну, оскільки субстрати циклу Кребса
використовуються для синтезу інших речовин. в) енергетичну; г) водневодонорна —
ЦТК є основним генератором гідрогену для дихального ланцюга мітохондрій.

2) Ліпогенез

3) Біохімічні функції нирок,механізми сечоутворення

Нирки є основним ефекторним органом систем, що забезпечують водно-електролітний
і кислотно-основний гомеостаз організму.
До функцій нирок належать:
підтримка сталості об'єму циркулюючої крові (волюморегуляція),
забезпечення сталості осмотичного тиску крові (осморегуляція),
підтримка постійної концентрації в крові іонів (іонорегуляція), особливо іонів водню
(кислотно-видільна функція).
 Крім того, нирки беруть участь у виведенні з організму кінцевих продуктів обміну
речовин (екскреторна функція), у метаболізмі вітаміну D, вуглеводів і
низькомолекулярних білків.
У нирках утворюється ренін, простагландини, кініни, еритропоетин та інгібітор
еритропоезу, що обумовлює вплив нирок на регуляцію артеріального тиску і
еритропоез.
Сеча - це рідина, в якій містяться органічні й неорганічні речовини, що виводяться з
організму. Із сечею виходить надлишок води, в якій розчинені кінцеві продукти
азотового обміну; продукти гниття білків, що всмоктуються в кишечнику і через кров
надходять до печінки; мінеральні солі та сторонні для організму речовини
(ксенобіотики). Із сечею виділяються також гормони, вітаміни та їх похідні.
В основі утворення сечі лежать три процеси, що відбуваються в нефронах: фільтрація,
реабсорбція і секреція. Клубочкова фільтрація води і низькомолекулярних
компонентів плазми зумовлена різницею між гідростатичним тиском крові в капілярах
клубочків, онкотичним тиском білків плазми крові та гідростатичним тиском
ультрафільтрату плазми крові в капсулі клубочка. У результаті фільтрації утворюється
первинна сеча, в якій практично немає білка. За добу в просвіт канальців надходить
180-200 л ультрафільтрату плазми крові. Оскільки фільтрація є пасивним процесом, то
у фільтраті компоненти містяться приблизно в таких концентраціях, як і в плазмі.
Білки потрапляють в ультрафільтрат у незначній кількості (з невисокою
молекулярною масою), та й ті здебільшого реабсорбуються. Зворотному
всмоктуванню не підлягають сечовина (частково), сечова кислота, креатинін, парні
сполуки та інші кінцеві продукти обміну, які не потрібні організмові. Таким чином,
другим чинником сечоутворення є реабсорбція. За добу епітелій канальців зворотно
всмоктує (реабсорбує) значну кількість речовин: 179л води, 1 кг NaCl, 500 г NaHC03,
250 г глюкози, 100 г вільних амінокислот. Крім реабсорбції, в канальцях відбувається
ще додаткова секреція лугів, кислот, деяких пігментів, лікарських речовин тощо.
Внаслідок зворотного всмоктування одних речовин, концентрації інших, а також
додаткової секреції, первинна сеча перетворюється на вторинну.
Отже, завдяки переміщенню крові через нирки відбувається очищення її від різних
непотрібних і шкідливих речовин. Для оцінки стану очищення організму від різних
речовин використовують показник клубочкової фільтрації, так званий кліренс
(очищення). Активно реабсорбуються іони натрію, хлору, магнію, кальцію, вода,
глюкоза та інші моносахариди, амінокислоти, фосфати неорганічні, гідрокарбонати,
білки тощо. Погано реабсорбується (проста дифузія) сечовина й сечова кислота. До
нереабсорбованих речовин відносяться креатинін, манітол, інулін та ін.

4) Гормони статевих залоз

До статевих гормонів належать:
- андрогени, які синтезуються в сім’яниках; основний андро-ген - тестостерон;
- естрогени і прогестини, які синтезуються в яєчниках; найбільш активним естрогеном
є 17-β-естрадіол, прогестинон - прогестерон.
Синтез названих гормонів відбувається з холестеролу.
Із тестостерону утворюється дигідротестостерон (ДГТ): це відбувається переважно у
тканинах-“мішенях”. ДГТ також є активним андрогеном. Андростандіол - це ще один
активний андроген, який утворюється з тестостерону. З естрадіолу утворюються інші
естрогени - естрон і естріол.

Після секреції у кров статеві гормони зв’язуються з відповідними транспортними

білками: андрогени і естрогени - з секс-гормонозв’язувальним глобуліном (СГЗГ),
прогестини - з кортикостероїдзв’язувальним глобуліном (КЗГ). СТГЗ має також іншу
назву - тестостерон-естроген-зв’язувальний глобулін (ТЕЗГ). Ці білки, які належать до
β-глобулінів, синтезуються в печінці. У транспорті статевих гормонів також беруть
участь альбуміни. До 97-99% статевих гормонів крові зв’язані з транспортними
білками, тобто пербувають в неактивній формі.
Інактивація статевих гормонів відбувається у печінці.
Тестостерон і ДГТ беруть участь в:
1) розвитку залежних статевих ознак;
2) стимуляції додаткових статевих залоз (передміхурова залоза, сім’яні міхурці);
3) контролі вторинних статевих, разом з ФСГ активації сперматогенезу;
4) підсиленні синтезу білку в печінці, нирках і особливо у м’я-зах; в результаті
азотистий баланс стає позитивним. Стимуля-ція синтезу білка під дією андрогенів
зумовлена активацією транскрипції генів відповідних білків;
5) визначення статевого інстинкту і поведінки.

Біохімічні і фізіологічні ефекти естрогенів і прогестинів

Рецептори до естрогенів і прогестинів виявлені у матці, яєчниках, піхві, молочних
залозах, гіпофізі, гіпоталамусі та інших відділах ЦНС. Саме тому ці гормони мають
широкий спектр біологічних ефектів.
Естрогени впливають на розвиток і функціонування статевої системи жінок. Вони:
1) стимулюють ріст яйцеводів і матки, відбувається розмно-ження клітин ендометрія і
маточної мускулатури;
2) підсилюють скорочувальну функцію матки;
3) стимулюють ріст залоз ендометрія, в епітеліальних клітинах накопичується
глікоген;
4) активують синтез білка і нуклеопротеїнів в міометрії, підвищують активність
ферментів;
5) мають анаболічний вплив, що найбільш виражено стосовно статевих органів у
період вагітності;
6) сприяють закриттю епіфізарних зон росту;
7) впливають на вищу нервову діяльність - сприяють формуванню статевого
інстинкту.

Прогестерон -гормон жовтого тіла, плаценти і кори надниркових залоз. У період

статевої зрілості при нормальній функції яєчників прогестерон надходить в організм
жінки після овуляції, коли формується жовте тіло. Він стимулює процеси, які
забезпечують настання вагітності і збереження її до пологів:
1) готує ендометрій матки до імплантації заплідненої яйцеклі-тини і створює необхідні
умови для її розвитку;
2) підсилює діяльність маточних залоз, їх секрет використо-вується для живлення
яйця;
3) у молочних залозах (після попередньої дії естрогенів) активує розвиток залозистої
тканини;
4) розслаблює мускулатуру матки і яйцеводів;

У гастроентерологічне відділення надійшов пацієнт з вірусним гепатитом. Також

хворий відзначив появу синців на тілі при найменших ударах. Аналіз крові показав
збільшення часу згортання крові і зниження рівня протромбіну в 2 рази. Про нестачу
якого вітаміну свідчить така клінічна картина?
Відповідь: Основними компонентами згортання крові є система: протромбін →
тромбін → фібрил → фібриноген. Для активації системи згортання крові необхідний
Са2+. Протромбін містить глутамінову кислоту, яка в присутності вітаміну К, СО2, і
ферменту γ-глутамілкарбоксилази перетворюється в γ-карбоксиглутамінову кислоту,
яка і приєднує Са2+. Наведена клінічна картина свідчить про нестачу вітаміну К

Білет 16
1. Ферменти інгібування
Залежно від характеру змін, що відбуваються в молекулі ферменту, розрізняють: 1)
оборотне інгібування, що описується таким рівнянням взаємодії ферменту з
інгібітором: E+I↔EI; 2) необоротне інгібування: E+I→EI. Оборотне інгібування
ферментів поділяється на конкурентне та неконкурентне. Конкурентне інгібування
спричиняють ліганди, що за своєю хімічною структурою близькі до субстрату і
взаємодіють із тим самим активним центром на молекулі ферменту, що і субстрат,
утворюючи комплекс ЕІ. Конкурентне інгібування ферменту можна перебороти за
рахунок підвищення концентрації субстрату в інкубаційному середовищі.
Неконкурентні інгібітори не мають структурної подібності до субстрату. Вони
реагують з іншими, відмінними від активних центрів, ділянками на молекулі ферменту
і можуть зв'язуватися не тільки з вільним ферментом, а й із фермент-субстратним
комплексом: ES+I↔ESI. Приєднання неконкурентного інгібітора до ферменту
зменшує його активність. Неконкурентними інгібіторами є іони важких металів (Cu2+,
Hg2+, Ag+) та їх похідні. Необоротне інгібування ферментів - процес, що відбувається
внаслідок руйнування або необоротної хімічної модифікації однієї чи декількох
функціональних груп ферменту. Необоротні інгібітори мають властивості клітинних
отрут.

2. ПФШ

Пентозофосфатний шлях (ПФШ, гексозомонофосфатний шунт, фосфоглюконатний

шлях) — метаболічний шлях перетворення глюкози, потрібний для отримання
відновних еквівалентів НАДФH, що використовуються у процесах біосинтезу
жирних кислот , холестерину, та рибозо-5-фосфату, який є важливим попередником
в утворенні нуклеотидів. Відбувається у цитоплазмі клітин прокаріот, грибів,
рослин та тварин.
Регуляторний фермент ПФШ – глюкозо-6-фосфатдегідрогеназа. Активність його
гальмується продуктом реакції – НАДФН. Таким чином, інтенсивність ПФШ
залежить від швидкості використання НАДФН у реакціях анаболізму і
контролюється відношенням у клітині НАДФ+/НАДФН.
Загальна реакція пентозофосфатного шляху має такий вигляд:
3 Глюкозо-6-фосфат + 6 НАДФ+ + 3 H2O → 6 НАДФH(H+) + 3 CO2 + 2 фруктозо-
6-фосфат + гліцеральдегідфосфат;

ПФШ умовно виділяють дві стадії – окисну та неокисну .Окисна стадія

розпочинається окисненням глюкозо-6-фосфату з утворенням НАДФН і 6-
фосфоглюконолактону, який гідролізується до 6-фосфоглюконової кислоти з
подальшим її дегідруванням і декарбоксилуванням з утворенням пентози. Ці
реакції окисної стадії незворотні.
Неокисна стадія ПФШ включає зворотні реакції ізомеризації пентоз через проміжні
сполуки — гептозу , тетрозу, тріозу і перетворення їх на фруктозо-6-фосфат.
Утворений фруктозо-6-фосфат перетворюється на глюкозо-6-фосфат або
розпадається шляхом гліколізу. Таким чином ПФШ може переходити в
гліколітичний.
 Роль ПФШ пов'язана з утворенням двох речовин – НАДФН, необхідного для
синтезу різних речовин, і метаболіту – рибозо-5-фосфату. До основних функцій
пентозофосфатного обміну можна віднести:
1) за рахунок цього процесу в організмі утворюється приблизно ½ пулу
НАДФН ,який використовується у відновному синтезі жирних кислот і стероїдів, у
знешкодженні аміаку при відновному амінуванні.
2) ПФШ є джерелом рибозо-5-фосфату, який використовується для утворення
нуклеотидів нуклеїнових кислот ДНК та РНК, коферментних біомолекул НАД
(НАДФ), ФАД, АТФ, КоА, циклічних нуклеотидів 3',5'-АМФ та 3',5'-ГМФ, у
синтезі гістидину;

3. Класифікація гормонів
Гормони, що синтезуються в ендокринних залозах (“справжні”, істинні гормони),
секретуються в кров’яне русло і після перенесення спеціалізованими транспортними
білками здійснюють свої біологічні ефекти, як правило, на відстані, тобто діють на
віддалений чутливий орган або органи.
До “справжніх” гормонів належать: - гормони гіпоталамуса та гіпофіза; - гормони
щитовидної залози; - гормони паращитовидної залози; - гормони ендокринних клітин
підшлункової залози; - гормони коркової частини наднирникових залоз; - гормони
чоловічих та жіночих статевих залоз; - гормони епіфіза.
Близькі за біологічними функціями до гормонів фізіологічно активні сполуки, що є
гуморальними регуляторними факторами неендокринного походження. Ці
біорегулятори виробляються не в ендокринних залозах, а в спеціалізованих клітинах,
які містяться в інших тканинних елементах, зокрема, в лімфоїдній системі,
лейкоцитах, сполучній тканині, шлунку, кишечнику, нервовій системі, нирках,
міокарді тощо, і мають назву гормоноподібних сполук (гормоноїдів), або тканинних
гормонів (гістогормонів). На відміну від “справжніх” гормонів, що характеризуються
дистантністю дії, гістогормони можуть справляти свій регулювальний вплив на
чутливі до них клітини-мішені на місці свого утворення (“ізокринна”, місцева дія).
За хімічною будовою всі гормони поділяють на такі класи:
(1) білково-пептидні гормони (прості білки; глікопротеїни; пептиди): гіпоталамо-
гіпофізарні гормони; гормони паращитовидної залози; гормони острівкової частини
підшлункової залози; гастроінтестинальні гормони; нейропептиди; численні тканинні
біорегулятори пептидної природи;
(2) гормони — похідні амінокислот: гормони щитовидної залози; гормоноїди мозкової
частини наднирникових залоз (катехоламіни); інші нейромедіатори з властивостями
гістогормонів (серотонін, дофамін, гістамін); гормон епіфіза — мелатонін;
(3) гормони стероїдної природи: глюкокортикоїди та мінералокортикоїди кори
наднирникових залоз; чоловічі та жіночі статеві гормони; похідні вітаміну D;
(4) біорегулятори — похідні арахідонової кислоти (ейкозаноїди): простагландини,
простацикліни, тромбоксани, лейкотрієни.
Синтез гормонів здійснюється в спеціалізованих клітинах (“справжніх” гормонів — у
залозах внутрішньої секреції). Багато гормонів продукуються первісно у вигляді
біологічних попередників — препрогормонів та прогормонів, які поступово
трансформуються в біологічно активний гормон. У разі білково-пептидних гормонів
така активація здійснюється шляхом посттрансляційної модифікації (процесингу) за
механізмом обмеженого протеолізу первинних продуктів рибосомальної трансляції.
Розчинність у воді чи в жирах визначає механізм дії гормонів на клітини- мішені:
- жиророзчинні гормони легко проникають в клітину через її мембрану та діють через
взаємодію з цитоплазматичними циторецепторами;
- водорозчинні гормони не можуть проникнути в клітину через її мембрану, яка
побудована переважно з ліпідів, тому їх дія на клітину пов’язана із взаємодією з
мембранними циторецепторами  вмикання мембранних механізмів  утворення
вторинних посередників (посланців, месенджерів). Зміна концентрації всередині
клітини вторинних посередників змінює її функцію та метаболізм.

4. Хемиосмотична теория
Окисне фосфорилювання — процес, шляхом якого хімічна енергія, що вивільняється
під час транспортування електронів упродовж дихального (електронотранспортного)
ланцюга мітохондрій, уловлюється та використовується для синтезу
аденозинтрифосфату (АТФ) з аденозиндифосфату (АДФ) та неорганічного фосфату
(ФН).
Синтез АТФ з АДФ та неорганічного фосфату ФН отримав назву спряження дихання
(електронного транспорту в мітохондріях) та окисного фосфорилювання.
Коефіцієнт окисного фосфорилювання — відношення кількості зв’язаного
(етерифікованого) неорганічного фосфату (моль) до кількості поглинутого
мітохондріями кисню (моль)— кількісно дорівнює числу молекул АТФ, що
утворюються при перенесенні двох відновлювальних еквівалентів на один атом
кисню, тобто АТФ/О
Утворення АТФ з АДФ та ФН може відбуватися тільки в певних ділянках
електронотранспортного ланцюга мітохондрій, в яких величина хімічної енергії, що
виділяється при транспортуванні пари електронів між двома компонентами
дихального ланцюга, достатня для синтезу 1 молекули АТФ (30,5 кДж). 1. Комплекс I
(НАДН —► коензим Q), 2. Комплекс III (цитохром b —► цитохром с), 3.Комплекс IV
(цитохром а3 —► О2). Зазначені ділянки електронотранспортного ланцюга
називаються пунктами спряження дихання (електронного транспорту) з окисним
фосфорилюванням.
Молекулярні механізми генерації АТФ в ході біологічного окислення в мітоходріях
пояснюються хеміоосмотичною теорією (за П. Мітчелом). Головний постулат
хеміоосмотичної теорії — спряження електронного транспорту в мітохондріях із
біохімічною системою синтезу АТФ здійснюється за рахунок електрохімічного
потенціалу протонів (ΔμН+), що утворюється під час функціонування
електронотранспортного ланцюга.
Хеміоосмотична теорія передбачає, що:
1. Функціонування дихального ланцюга у внутрішніх мембранах мітохондрій
супроводжується генерацією на цих мембранах електрохімічного градієнта протонів
(Н+).
2. Окремі компоненти дихального ланцюга діють як протонні помпи, що спричиняють
векторний транспорт протонів, спрямований у напрямку “матрикс —► зовнішня
поверхня мембрани”.
3. Електрохімічний потенціал протонів на спрягаючих мембранах, який створюється
завдяки дії протонних помп дихального ланцюга, є рушійною силою синтезу АТФ з
АДФ та ФH.
4. Існує ферментна система, що використовує енергію електрохімічного протонного
потенціалу для синтезу АТФ за рахунок транслокації протонів через мітохондріальну
мембрану в напрямку “ зовнішня поверхня —► матрикс”. Ця ферментна система—
АТФ-синтетаза.
5. Будь-які фізичні, хімічні та біологічні фактори, що пошкоджують цілісність
спрягаючих мембран мітохондрій та розсіюють енергію електрохімічного градієнта,
порушують синтез АТФ.

У пацієнта спостерігається симетричний дерматит на тильній поверхні кистей рук,

шиї, обличчі та стоматит. Пацієнт скаржиться на нудоту, болі в області живота,
пронос, відсутність апетиту, головні болі, запаморочення, депресію. Нестача якого
вітаміну та амінокислоти призвела до такого стану пацієнта?
Відповідь: Спостерігається гіповітаміноз РР та амінокислоти триптофану, що
викликає пеллагру (хворобу 3-х Д – дерматит, діарея, деменція).У клітинах печінкі
вітамін РР та триптофан перетворюються в коферментну форму НАД+, що приймає
участь в окисно-відновних процесах синтезу АТФ. Тому запаморочення спричинено
гіпоенергетичним станом. Одним з шляхів перетворень триптофану є синтез
серотоніну - біогенного аміну, нестача якого і призводить до депресивного емоційного
стану.
Білет 17
1) Порівняльна характеристика аэробного и анаэробного окисления глюкозы.
Ефект пастера.
Енергетика гліколізу
Враховуючи дві молекули АТФ, що використовуються на першій стадії гліколізу
(гексокіназна та фосфофруктокіназна реакції), та чотири молекули АТФ, що
утворюються на другій стадії (фосфогліцераткіназна та піруваткіназна реакції).
Енергетика аеробного окислення глюкози
Для підрахунку загальної кількості молекул АТФ, що генеруються за умов повного
окислення глюкози до двоокису вуглецю та води, враховують:
- кількість молекул АТФ, які утворились на етапі аеробного гліколізу (2 молекули
АТФ);
- к.м. АТФ, які утворились за рахунок окислення в мітохондріях двох молекул
гліколітичного НАДН (2x3 = 6 АТФ);
- к.м. АТФ, які утворились на етапі окисного декарбоксилювання двох молекул
пірувату за рахунок окислення в мітохондріях НАДН, утвореного в
піруватдегідрогеназній реакції (2x3 = 6 молекул АТФ);
- к.м. АТФ, які утворились за рахунок окислення в ЦТК двох молекул ацетил-КоА
(2x12 = 24 АТФ).
В анаеробних умовах (або в умовах гіпоксії) реокислення гліколітичного НАДН
відбувається за рахунок дії лактатдегідрогенази, яка відновлює піруват до лактату;
течія лактатдегідрогеназної реакції в даному напрямку генерує НАД+, що знову
використовується для окислення гліцеральдегід-3-фосфату і подальшого накопичення
лактату як продукту анаеробного гліколізу.
Гальмування реакцій гліколізу за рахунок пригнічення в умовах активного клітинного
дихання каталітичних активностей фосфофруктокінази та піруваткінази є
молекулярною основою ефекту Пастера.

2) Амоніяк, откуда, куда, транспорт, обеззаражув.

Утворення аміаку: -пряме та непряме дезамінування АК, -інактивація біогених амінів,
-дезамінування пуринових і піримідинових нуклеотидів, -гниття білків у кишечнику.
Знешкодження аміаку: -синтез глутатіону-мозок та інші органи, -утворення аланіну-
мязи,кишечник, -синтез сечовини-25г/добу-печінка, -утворення солей амонів-0,5
г/добу-нирки, -утворення глутамату-мозок.
Аміак є токсичною речовиною, особливо небезпечною для головного мозку;
нормальна концентрація вільного аміаку в плазмі крові (у вигляді іону амонію NH4+)
незначна, складає 25-40 мкмоль/л (0,4-0,7 мг/л). Надмірне накопичення в організмі
аміаку спостерігається при порушенні сечовиноутворювальної функції печінки
(вірусні та токсичні гепатити, цирози печінки), азотовидільної функції нирок (гостра
або хронічна ниркова недостатність), спадкових (уроджених) гіперамоінієміях, що
спричинені генетичними дефектами ферментів синтезу сечовини. Клінічно
гіперамоніємія характеризується глибокими порушеннями функції центральної
нервової системи, аж до розвитку коматозного стану.
Токсичність аміаку пов’язують із його здатністю порушувати функціонування
трикарбонового циклу в мітохондріях нейронів головного мозку внаслідок виведення
із ЦТК α-кетоглутарату. Альтернативна теорія нейротоксичності аміаку пов’язує його
негативні ефекти з пошкоджувальною дією на нейрони високих концентрацій
глутаміну, який утворюється в надмірній кількості з аміаку та L-глутамату.
Кінцевими продуктами обміну аміаку є сечовина та солі амонію, котрі утворюються у
печінці та нирках, відповідно, та виводяться із організму у складі сечі. Але аміак
утворюється в усіх тканинах і органах, особливо при важкому фізичному
навантаженні, нервовому збудженні. Тому доставка аміаку до місць його остаточного
знешкодження (печінка та нирки) здійснюється за допомогою транспортних форм.
Головною транспортною формою аміаку є глутамін, який легко проходить через
клітинні мембрани, тому що він є нейтральною сполукою. Глутамін потрапляє у кров
із різних тканин, але головним чином, із м’язів і мозку. Далі він транспортується у
нирки, печінку та кишечник, у яких за допомогою ферменту глутамінази від глутаміну
відщепляється вільний аміак.
Із кишечника та м’язів аміак виводиться у вигляді аланіну (глюкозо-аланіновий цикл).
Працюючі м’язи отримують частину енерггії за рахунок розпаду
амінокислот.Аміногрупи від різних амінокислот включаються у глутамат завдяки
реакції трансамінування. Далі глутамат трансамінується з піруватом, який
утворюється у працюючих м’язах із глюкози в результаті гліколізу. Внаслідок цієї
реакції утворюється аланін, який «несе в собі» аміногрупи із білків м’язів і вуглецевий
скелет із глюкози. Аланін, що утворився, транспортується з током крові у печінку, де
вступає в реакцію непрямого дезамінування. Із аміаку, що утворився, синтезується
сечовина, а піруват перетворюється у глюкозу - джерело енергії для м’язів.

3) Модифікація холестерина
Першим етапом перетворення вільного холестерину є утворення його ефірів —
холестеридів. Синтез ефірів холестерину в плазмі крові та в клітинах відбувається за
різними механізмами. 1. Зовнішньоклітинна етерифікація холестерину здійснюється
ферментом лецитин(фосфатидилхолін)-холестерин-ацилтрансферазою (ЛХАТ)
плазми. 2. Внутрішньоклітинна етерифікація холестерину перебігає за участю ацил-
КоА-холестерин-ацилтрансферази (АХАТ).
Біотрансформація холестерину в інші біологічно активні сполуки стероїдної природи
здійснюється за рахунок введення в молекулу стеролу додаткових гідроксильних груп
та реакцій модифікації в бічному ланцюзі. Реакції окисного гідроксилювання стероїдів
каталізуються ферментами монооксигеназами (оксигеназами мішаної функції). Процес
перебігає за участю цитохрому Р-450 у мембранах ендоплазматичного ретикулума
гепатоцитів або в мітохондріях наднирникових залоз та клітин статевих залоз.
1. У гепатоцитах холестерин перетворюється на жовчні кислоти. Першим етапом у
біосинтезі жовчних кислот є 7α-гідроксилювання холестерину, що каталізується
ферментом мембран ендоплазматичного ретикулума 7α-гідроксилазою, який є однією
з ізоформ цитохрому Р-450 та функціонує за участю НАДФН, кисню та вітаміну С.
Після утворення 7α-гідроксихолестеролу шлях біосинтезу жовчних кислот
дихотомічно розгалужується: одна з гілок веде до утворення холевої кислоти, друга —
хенодезоксихолевої (первинні). Ці сполуки надходять із гепатоцитів у жовчні капіляри
і депонуюються в жовчному міхурі, надходячи з нього до порожнини дванадцятипалої
кишки. При дії ферментів мікроорганізмів в кишечнику утворюються вторинні жовчні
кислоти — дезоксихолева та літохолева.
2. Біосинтез стероїдних гормонів. Першим етапом на шляху синтезу з холестерину
стероїдних гормонів надниркових залоз (кортикостероїдів) є утворення С21-стероїду
прегненолону — безпосереднього попередника прогестерону (С21), який у клітинах
надниркових залоз перетворюється на кортикостероїди (С21): кортизол та
альдостерон. Гормони чоловічих та жіночих статевих залоз також утворюються з
холестерину через стадію прегненолону та прогестерону, який у цих органах
перетворюється в 17-α-гідроксипрогестерон — попередник андрогену (С19) —
тестостерону та естрогенів (С18) — естрону та естрадіолу.
3. Біосинтез вітаміну D3. Перетворення холестерину у вітамін D3 — холекальциферол
= провітаміну D3 = 1,25-дигідроксихолекальциферолу (кальцитріолу).

4) Імунодефіцитні состояния
Порушення у функціонуванні імунної системи людини — імунодефіцитні стани —
розвиваються за умов пошкоджень окремих ланок клітинного або гуморального
імунітету. За механізмом походження виділяють первинні та вторинні імунодефіцити.
Первинні імунодефіцити — патологічні стани, що виникають при спадковій
нездатності організму людини реагувати на антигенне подразнення синтезом
відповідних класів антитіл (імуноглобулінів) або формуванням клітинної імунної
реакції. Вони розвиваються внаслідок молекулярних порушень у певних ділянках
геному, що відповідають за фенотипічні прояви Т- та В-систем імунітету. Розрізняють
чотири класи первинних імунодефіцитів, що характеризують неповноцінність окремих
основних компонентів імунної системи: 1. В-клітинна недостатність (дефіцит антитіл).
2. Т-клітинна недостатність. 3. Патологія клітин, що фагоцитують. 4. Патологія
системи комплементу.
Хвороба Брутона — агаммаглобулінемія; різке зниження активності
антибактеріального імунітету, що проявляється тяжким перебігом бактеріальних
інфекцій. У сироватці крові хворих спостерігають значне зменшення концентрації IgG,
IgA й IgM, відсутність В- лімфоцитів та плазматичних клітин. Швейцарський тип
агаммаглобулінемії — хвороба, при якій наявний дефіцит як клітинного (Т-
лімфоцити), так і гуморального (В-лімфоцити) імунітету. Дисімуноглобулінемії —
група первинних імунодефіцитів, що характеризуються різними варіантами порушень
синтезу та секреції окремих класів імуноглобулінів (здебільшого IgG, IgM та IgA).
Синдром Луї-Бар — імунологічна недостатність, що проявляється неврологічними
порушеннями (атаксія мозочкового типу) та патологічним розширенням кровоносних
судин кон’юнктиви і шкіри (телеангіектазії). У крові хворих спостерігають зниження
активності реакцій клітинного імунітету, відсутність IgA та низький рівень IgG.
Синдром Ди-Джорджи — уроджена гіпоплазія тимуса; захворювання
характеризується порушенням Т-системи імунітету в дитячому віці.
Вторинні імунодефіцити — патологічні стани, що розвиваються внаслідок
ушкодження окремих ланок клітинного або гуморального імунітету патогенними
факторами біологічного, хімічного або фізичного походження. Найчастіше вони
розвиваються при дії на організм людини лімфотропної вірусної інфекції (СНІД, або
синдром набутого імунодефіциту людини), токсичних факторів, іонізуючої радіації.

Пацієнту, що проживає на специфічній геохімічній території, поставлено

діагноз ендемічний зоб. Який вид посттрансляційної модифікації
тиреоглобуліну порушений в організмі хворого?

Відповідь: Йодування. Поширеною формою гіпотиреозу є ендемічний зоб – хвороба,

яка часто зустрічається в місцевостях, де наявний екзогенний дефіцит йоду в питній
воді та продуктах харчування. Відсутність йоду призводить до порушення йодування
тиреоглобуліну і, як наслідок, до зниження кількості тиреоїдних гормонів
(трийодтироніну і тироксину).

Білет 18
1. Ізоферментні форми ферментів, діагностичне значення ізоферментів.
Ізоферменти (ізоензими; ізозими) – множинні молекулярні форми одного й того ж
ферменту. Ізоферменти каталізують одну й ту ж біохімічну реакцію, але розрізняються
за своєю первинною структурою і, відповідно, фізико-хімічними та каталітичними
(різною спорідненістю ферменту із субстратом) властивостями. Різні ізоферменти
одного й того ж ферменту можуть бути присутні в різних органах і тканинах,
субклітинних структурах.
Ізоферменти лактатдегідрогенази (ЛДГ) за своєю молекулярною будовою є
тетрамером, що побудований із протомерів двох типів: Н (серцевого) та М (м'язового).
В організмі людини присутні п'ять комбінацій зазначених протомерів, які створюють
різні ізоферменти ЛДГ. Вони розподілені переважно в різних органах (міокарді,
печінці, скелетних м'язах, нирках тощо). Ці ізоферменти розрізняються за своєю
електрофоретичною рухомістю і їх визначення в плазмі крові має діагностичне
значення для виявлення пошкоджень мембранних структур клітин, що
спостерігаються при різних захворюваннях. Зокрема, при інфаркті міокарда
збільшується концентрація в плазмі ізоферменту ЛДГ1, а при інфекційному та
токсичному гепатиті - ізоформ ЛДГ4 та ЛДГ5, характерних для клітин печінки.

2. Сфінголіпіди (сфінгомієліни, глікосфінголіпіди): будова, біологічне значення,

особливості метаболізму. Сфінголіпідози (хвороба Гоше, Німана Піка, Тея-Сакса
та ін.).
Сфінголіпіди — складні ліпіди біологічних мембран. Ці ліпіди — сфінгомієліни та
глікосфінголіпіди.
Сфінгомієліни — молекулярні структури, що утворюються шляхом приєднання
фосфохоліну до церамідів, які містять у своєму складі залишки різних жирних кислот.
Донором фосфохоліну є ЦДФ-холін.
Формування молекул глікосфінголіпідів здійснюється шляхом послідовного
нарощування залишків моносахаридів та їх похідних на СН2ОН-групи церамідів (N-
ацилсфінгозинів). Донорами вуглеводів у цих реакціях є нуклеотидцукри; ферменти,
що каталізують глікозилювання церамідів — глікозилтрансферази мембран
ендоплазматичного ретикулума й апарату Гольджі.
Катаболізм сфінголіпідів здійснюється шляхом послідовного розщеплення їх молекул
за участю лізосомальних гідролаз.
1. Сфінгомієліни розщеплюються до цераміду та фосфохоліну за участю
сфінгомієлінази.
2. Глікосфінголіпіди. Розщеплення глікосфінголіпідів починається із поступового
відщеплення моносахаридних залишків від олігосахаридного кінця молекул.
Спадкові хвороби, пов’язані з аномальним накопиченням в головному мозку та інших
тканинах сфінголіпідів та продуктів їх метаболізму, структурним компонентом яких є
цераміди, отримали назву сфінголіпідозів.
Хвороба Німана-Піка — сфінголіпідоз, спричинений порушенням синтезу
сфінгомієлінази, що супроводжується накопиченням у головному мозку, селезінці та
печінці хворих сфінгомієліну.
Хвороба Тея-Сакса— генетична хвороба, спричинена дефектом у синтезі
гексозамінідази.
Гангліозидоз GM1 — сфінголіпідоз, що спричиняється порушенням синтезу
лізосомальної β-галактозидази.
Хвороба Гоше (глюкоцереброзидний ліпідоз) — сфінголіпідоз, спричинений
недостатнім синтезом глюкоцереброзидази .
Сфінголіпіди - складні ліпіди біологічних мембран, що побудовані на основі
високомолекулярного спирту сфінгозину. Ці ліпіди - сфінгомієліни та
глікосфінголіпіди - в найбільшій кількості наявні у структурах центральної та
периферичної нервової системи, зокрема в мієлінових оболонках нервів

3. Гемоглобін: будова, види, біосинтез, біологічне значення, патологічні форми.

Гемоглобінози (гемоглобінопатії, талассемії).
Гемоглобін —білок з четвертинною структурою, що складається з чотирьох
субодиниць (протомерів), кожен з яких містить поліпептидний ланцюг, зв’язаний з
гемом через залишок гістидину. У молекулі гемоглобіну по два з чотирьох
поліпептидних ланцюгів попарно однакові (α- та два β-ланцюги).
Гемоглобіни A1, A2 та F є представниками множинних молекулярних форм
гемоглобінів (ізобілками), що звичайно містяться в еритроцитах усіх здорових людей.
Разом з тим, в результаті мутацій у генах можливе виникнення різноманітних
варіантів (алелей) відповідних генів та поява в еритроцитах алельних варіантів
гемоглобінів. Патологічні стани, що розвиваються внаслідок наявності в крові
варіантних або патологічних форм гемоглобінів із зміненими
кисеньтранспортувальними властивостями, позначачаються як гемоглобінози.
За механізмом виникнення молекулярного дефекту гемоглобінози поділяють на
гемоглобінопатії та таласемії. При гемоглобінопатіях молекулярний дефект полягає у
змінах первинної структури поліпептидних ланцюгів, що формують α- або β-
субодиниці молекул гемоглобіну (амінокислотні заміни, делеції або вставки) з
утворенням аномальних форм гемоглобінів. Таласемії — це такі уроджені дефекти
синтезу гемоглобінів, при яких у мутантних формах гемоглобінів взагалі відсутні α-
або β-ланцюги. Клінічно гемоглобінози проявляються різними формами анемій, іноді
несумісними з життям.
HbF — фетальний гемоглобін — є основною молекулярною формою гемоглобіну
людини під час внутрішньоутробного розвитку плода і зникає (замінюється на HbA) в
перші 3 міс. після народження, тобто після переходу на легеневе дихання
атмосферним киснем. Не здатний до швидкої дисоціації з вивільненням O2 та не
чутливий до регулюючого впливу 2,3-ди- фосфогліцерату.
HbS — мутантний гемоглобін, у β-ланцюгах якого в положенні 6 замість залишку
глутамінової кислоти присутній залишок валіну. Супроводжується зниженням його
спорідненості до O2 та здатністю окремих молекул гемоглобіну злипатися між собою
з утворенням ниткоподібних агрегатів. “Серпоподібноклітинна анемія”.
HbC — аномальний гемоглобін, у молекулі якого існує заміна залишку глутамінової
кислоти в 6-му положенні β-ланцюга на лізин. Еритроцити, що містять такий
аномальний гемоглобін, здатні до гемолізу, що також супроводжується розвитком
анемії.
HbM —в поліпептидних ланцюгах залишок гістидину, що бере участь у зв’язуванні з
залізом гему, заміщений на іншу амінокислоту. У гемоглобінах, що містять такий
молекулярний дефект, атом заліза Fe3+ не може відновлюватися
метгемоглобінредуктазою до Fe2+, у зв’язку з чим в еритроцитах накопичується
метгемоглобін(містить Fe3+ у складі гему), що не здатний до нормального транспорту
кисню.
HbA1C — глікозильований гемоглобін, який з’являється в еритроцитах за умов
некомпенсованого цукрового діабету.

4. Гормони паращитоподібної залози: регуляція гомеостазу Са2+.

Прищитоподібні залози – дві пари невеликих залозистих утворів, які розташовані на
задньо-бічних поверхнях щитоподібної залози. Вони секретують два гормони —
паратгормон (паратирин) і кальцитонін, які в комплексі з вітаміном D регулюють
обмін кальцію та фосфатів в організмі.
В організмі дорослої людини міститься в середньому 1 000 г кальцію, його основним
депо є кістки (99 % усього кальцію), а також плазма крові (1 %). Кальцій не лише
структурний компонент кісткової тканини, іони кальцію відіграють важливу роль у
скороченні м’язів, посилюють проникність мембран клітин для іонів калію, впливають
на натрієву провідність клітин, на роботу іонних помп, сприяють секреції гормонів,
беруть участь у каскадному механізмі згортання крові. Внутрішньоклітинна
концентрація кальцію залежить від його вмісту в позаклітинному просторі. У плазмі
крові вона коливається в межах 2,12 – 2,6 ммоль/л.
Паратгормон (ПТГ) синтезується в клітинах прищитоподібних залоз у вигляді
препропаратгормону. Регулює секрецію ПТГ рівень іонів Са2+: при зниженні в плазмі
крові концентрації кальцію секреція гормону зростає.
Паратгормон чинить вплив на кісткову тканину та нирки, де локалізуються специфічні
рецептори, в результаті взаємодії з якими індукується каскад реакцій із подальшим
активуванням аденілатциклази: зростання концентрації цАМФ стимулює мобілізацію
іонів кальцію з внутрішньоклітинних депо, останні активують кінази, які
фосфорилують особливі білки, що індукують транскрипцію специфічних генів. У
кістковій тканині рецептори ПТГ знаходяться на остеоцитах і остеобластах. Взаємодія
гормону з цими рецепторами сприяє секреції остеобластами інсуліноподібного
фактора росту-1 та цитокінів, а вони, своєю чергою, стимулюють метаболічну
активність остеобластів: прискорюється утворення лужної фосфатази та колагенази,
які спричинюють розпад складових компонентів кісткового матриксу та вивільнення
внаслідок цього кальцію, фосфатів і продуктів розпаду колагену з кісток у
позаклітинну рідину.
У нирках ПТГ стимулює реабсорбцію кальцію в дистальних канальцях, знижуючи в
такий спосіб екскрецію кальцію в складі сечі, тоді як реабсорбція фосфатів під
впливом цього гормону зменшується. Інший важливий ефект паратгормону на нирки
полягає в стимуляції синтезу в цьому органі кальцитріолу.
У кишці паратгормон опосередковано посилює транспорт Са2+ і фосфатів через його
слизову оболонку і надходження їх у кров, чим теж індукує синтез кальцитріолу.
Таким чином, ПТГ відновлює нормальний рівень іонів кальцію в позаклітинній рідині
як шляхом прямого впливу на кістки та нирки, так і діючи опосередковано через
стимулювання синтезу кальцитріолу. Знижуючи реабсорбцію фосфатів з нирок, ПТГ
сприяє зменшенню їх концентрації у позаклітинній рідині.
Кальцитонін секретується С-клітинами прищитоподібних залоз або К-клітинами
(парафолікулярними) щитоподібної залози у вигляді білка-попередника.
Цей гормон є антагоністом ПТГ, його секреція зростає лише при значному збільшенні
рівня Са2+ у крові. Крім цього, секрецію кальцитоніну стимулюють глюкагон –
гормон підшлункової залози і гастрин – гормон травного тракту. Основна функція
кальцитоніну полягає в запобіганні гіперкальціемії, яка потенційно можлива при
надходженні в організм кальцію. Він знижує концентрацію Са2+ і фосфатів у крові.
Основні органи-мішені для кальцитоніну – кістки, де гормон знижує активність
остеобластів, гальмує резорбцію і, у такий спосіб, сповільнює вивільнення Са2+,
фосфату й органічних речовин з кісткового матриксу. Кальцитонін має незначний
фосфатуричний ефект, що, ймовірно, є вторинним процесом, пов'язаним із зміною
концентрації Са2+ в плазмі.
Один з ефектів кальцитоніну полягає в гальмуванні секреції гастрину, тому
допускають, що цей гормон може відігравати певну роль у перетравленні та
всмоктуванні їжі. Рівень кальцитоніну підвищується при вагітності та у жінок під час
лактації, що свідчить про фізіологічну роль гормону в захисті організму матері від
надмірних втрат Са2+.
Фіологічна функція кальцитріолу полягає в стимуляції всмоктування іонів Са2+ і
фосфатів у кишці. Кальцитріол є єдиною природною фізіологічно активною сполукою,
ефект якої полягає в транспортуванні Са2+ проти концентраційного градієнта, що
існує на мембрані ентероцитів. У такий спосіб кальцитріол підтримує фізіологічну
концентрацію кальцію та фосфатів у плазмі крові, чим забезпечує умови для
нормальної побудови кісткової тканини та тканин зуба.
При пігментній ксеродермі чутливість шкіри до ультрафіолету призводить до раку
шкіри. Поясніть молекулярний механізм захворювання. Відсутність якого ферменту
призводить до такої патології?
Відповідь: Пігментна ксеродерма пов’язана з порушенням репаративних процесів при
УФ-пошкодженнях ДНК у клітинах шкіри. Ультрафіолетове опромінення шкіри
викликає утворення димерів тиміну, які розпізнаються специфічною УФ-
ендонуклеазою, яка розриває фосфодиефірні зв’язки з 5’-кінця від місця дефекту.

Білет 19.
1. Розщепленння ліпідів , стеаторея.
Більшість ліпідів всмоктується в нижній частині дванадцятипалої і у верхній частині
тонкої кишки, інші – в інших ділянках тонкої кишки. Найважливіша роль жовчних
кислот у травленні полягає в тому, що з їх допомогою відбувається всмоктування
цілого ряду гідрофобних речовин: холестерину, жиророзчинних вітамінів, рослинних
стероїдів. При відсутності жовчних кислот всмоктування вищеперелічених
компонентів їжі практично неможливе.
Жовчні кислоти є поверхнево-активними речовинами. За рахунок утворення таких
міцел відбувається всмоктування гідрофільних компонентів їжі. Також жовчні кислоти
захищають холестеролестеразу від протеолітичного впливу ферментів. Взаємодіючи з
ліпазою підшлункової залози, жовчні кислоти забезпечують оптимальне значення
кислотності середовища (рН = 6), відмінне від кислотності всередині дванадцятипалої
кишки.
У ротовій порожнині ліпіди не перетравлюються. В шлунку є ліпаза, яка каталізує
гідроліз жиру до гліцерину і жирних кислот. Ліпаза діє на емульговані жири, а жири
молока є високомолекулярними. Основним місцем травлення жирів та інших груп
ліпідів є верхні відділи тонкого кишечника. У дванадцятипалу кишку виділяються
жовч і сік підшлункової залози. Вони мають слабколужну реакцію за рахунок
бікарбонатів і нейтралізують кислий хімус шлунка, що надходить у дванадцятипалу
кишку. Панкреатичний сік містить ліпазу і фосфоліпази, які каталізують гідроліз
жирів і фосфоліпідів. Ліпаза утворюється у підшлунковій залозі у формі проферменту
– проліпази. У дванадцятипалій кишці проліпаза перетворюється в активну ліпазу
завдяки приєднанню білка коліпази і дії жовчних кислот. Під час травлення жирні
кислоти вивільняються у вигляді солей. У всмоктуванні беруть участь жовчні
кислоти.
Порушення будь-якого із цих процесів і ураження кишечника призводять до розладу
всмоктування ліпідів. Головним симптомом таких розладів є виведення із калом
великої кількості нерозщепленого жиру або солей жирних кислот. Кал у таких
випадках має характерний сірувато-білий колір. Цей симптом називається стеатореєю.
Звичайно стеаторея супроводжується тяжкою діареєю, при якій організм втрачає воду
й електроліти. Одночасно порушується всмоктування інших компонентів їжі, зокрема
жиророзчинних вітамінів. І нарешті, при тривалому захворюванні внаслідок
недостатнього надходження в організм жирів як джерела енергії розвивається
кахексія.

2. Обмін триптофану
L-Триптофан є незамінною амінокислотою у зв’язку з відсутністю ферментних систем
синтезу його вуглецевого скелета. Є попередником у біосинтезі ФАС, як серотонін та
нікотинова кислота (вітамін РР. - кінуреніновий шлях, 95 % ендогенного триптофану; -
серотоніновий шлях, 1% триптофану.
1. Вступ триптофану на серотоніновий шлях починається з гідроксилювання
амінокислоти до 5-окситриптофану, який після декарбоксилювання перетворюється на
серотонін. В організмі людини серотонін підлягає окислювальному дезамінуванню з
утворенням оксііндолоцтової кислоти, яка виділяється з сечею.
2. Катаболізм триптофану кінуреніновим шляхом починається з окислення
триптофану при дії гемвмісного ферменту триптофанпіролази до формілкінуреніну,
який після відщеплення мурашиної кислоти перетворюється на кінуренін та 3-
оксикінуренін. Подальші перетворення 3-оксикінуреніну пов’язані з дією ПАЛФ-
залежного ферменту кінуренінази, яка розщеплює цей інтермедіат до аланіну та 3-
оксіантранілової кислоти. 3-Оксіантранілова кислота призводить до хінолінової
кислоти.
При декарбоксилуванні триптофану утворюється біологічно-активний амін-триптамін.
Дезамінуючись, він перетворюється в індолілоцтовий альдегід, а потім окиснюється в
індолілацетатну кислоту. В товстій кишці під впливом мікроорганізмів із триптофану
синтезується індол і скатол, які в печінці знешкоджуються і в вигляді парних сполук
виділяються з сечею.
Порушення обміну триптофану – хвороба Хартнупа викликається специфічними
порушеннями обміну цієї амінокислоти. Метаболічний дефект пов'язаний із
природженим порушенням всмоктування триптофану в кишечнику і реабсорбції
триптофану та продуктів його обміну в нирках. Основним проявом захворювання,
крім пелагроподібних пошкоджень шкіри (через великі втрати триптофану з сечею
виникає нестача нікотинової кислоти), психічних розладів і атаксії, спотерігається
гіпераміноацидурія.
 

3. Хім компоненти крові, Альбум, глоб, фібриноген,

Хімічні компоненти, що входять до складу плазми крові, можна поділити на такі
групи: білки плазми; небілкові органічні компоненти плазми (проміжні та кінцеві
продукти метаболізму); неорганічні компоненти плазми.
Альбуміни – прості білки, вміст в крові 40-60г/л. Синтезуються в печінці.
Забезпечують 80% онкотичного тиску плазми. Альбуміни виконують транспортну
функцію - транспортують жирні та жовчні кислоти, білірубін, стероїдні гормони,
неорганічні іони.
Глобуліни. Беруть участь в транспорті ліпідів, гормонів, вітамінів, іонів металів;
зсіданні крові; імунних процесах. Деякі є гострофазовими білками (глікопротеїни). До
фракцій глобулінів відносяться: α1-,α2-,β- і γ-глобуліни (α1-глобуліни — транспорт
ліпідів, тироксину, кортикостероїдних гормонів; α2-глобуліни — транспорт ліпідів,
іонів міді; β-глобуліни — транспорт ліпідів, вільного та гемового заліза) (участь β-
глобулінів в імунних реакціях як антитоксинів; γ-глобуліни як фракція
імуноглобулінів) функції.
У клінічній практиці застосовується визначення співвідношення між концентраціями
альбумінів та глобулінів у плазмі крові (так званого “білкового коефіцієнта”), що
складає в середньому 1,5-2,0.
Фібриноген — безбарвний білок, належить до класу β-глобулінів, синтезується в
основному в печінці. Печінка синтезує 2–5 г Ф. на добу. У крові він перебуває в
розчиненому стані, але під впливом тромбіну і фактора XIIIА перетворюється на
нерозчинний фібрин — основу згустку, який згодом утворює тромб, завершуючи
процес згортання крові. Ф. — важливий фактор згортання крові. Найбільш значущою
функцією Ф. є участь у формуванні тромбу і зупинці кровотечі. Це білок крові,
відповідальний за кінцевий етап утворення тромбу, його стабілізацію й припинення
кровотечі.

4. Біохім мяз ткан. Шляхи забезпеч енергією.

М’язи є молекулярною системою, в якій відбувається трансформація хімічної енергії
АТФ у механічну енергію скорочення та руху.
В м'язах розрізняють 3 види білків: білки саркоплазми, білки міофібрил і білки строми.

Міоглобін м'язів – типовий хромопротеїн, що, як і гемоглобін, з'єднується з киснем і

забезпечує процес дихання м'язів. ¬Червоний колір м'язів зумовлений великим
вмістом у них міоглобіну. Міо¬глобін має в 5 разів більшу спорідненість із киснем,
ніж гемоглобін. Це сприяє забезпеченню значного резерву кисню в м'язовій тканині
при його нестачі. Білки міофібрил. До складу міофібрил входять такі білки: міозин
(56-60 %), актин (20 25 %), тропоміозин (10-15 %) і тропоніновий комплекс (4-6 %).
Білки строми в поперечносмугастих м'язах представлені переважно колагеном,
нейрокератином, еластином тощо. Ліпіди. У м'язах знаходяться нейтральні жири
(відіграють роль резервного жиру), стериди, ¬фосфоліпіди. Екстрактивні речовини
м'язів. Скелетні м'язи містять ряд важливих екстрактивних речовин: нуклеотиди
(АТФ, АДФ, АМФ, ТТФ, УТФ, ЦТФ, інозинмонофосфат), креатинфосфат, креатинін,
карнозин, ансерин, карнітин тощо. Мінеральні речовини. Із катіонів у м'язах
переважають К+, Nа+, Са2+, Мg2+, є також мідь, марганець, цинк; з аніонів –
най¬більше фосфатів та сульфатів.
Саркоплазма поперечносмугастих м'язових волокон містить поздовжньо орієнтовані
міофібрили, побудовані з білкових філаментів (ниток) 2 х типів –товстих і тонких.
Хімічну енергію для такого ковзання ниток постачає процес гідролізу АТФ до АДФ і
фосфату. Скорочення і розслаблення м'язових волокон регулюються концентрацією
іонів Са2+ у саркоплазмі. Таким чином, скоротлива система м'язів забезпечує
перетворення хімічної енергії в механічну. Товсті філаменти складаються з довгих
паличкоподібних молекул білка міозину. До складу тонких філаментів входять білки
актин, тропоміозин і тропонін.

При русі ПД по мембрані Т-трубочок в мембрані цистерн СПР відкриваються

кальцієві канали  іони Са2+ по градієнту концентрації виходять з цистерн СПР у
саркоплазму  підвищення концентрації іонів Са2+ в саркоплазмі міоцита з 10–8 до
10–5 ммоль/л  дифузія іонів Са2+ до протофібрил  взаємодія з регуляторним
білком тропоніном  зміна третинної конформації тропоніну та тропоміозину 
відкриття активних центрів актину  взаємодія головок міозину з активними
центрами актину (м’язове скорочення).
A. У м’язі, що перебуває в стані спокою, S1-голівки міозину не сполучені з
актиновими філаментами. Продукти гідролізу АТФ (АДФ та ФH) зв’язані з міозином.
B. При збудженні м’яза Sl-голівки зсуваються в напрямку тонких філаментів і
сполучаються з нитками
актину (G-субодиницями). ФH вивільняється з комплексу з міозином. C. Вивільнення
АДФ з комплексу з міозином супроводжується конформаційним зсувом у
просторовому розташуванні голівки S1, що зв’язана з актином (зміщенням кута між
голівкою і віссю міофібрили з 90° на 45°). Зміна просторової орієнтації S1-голівки
міозину відносно нитки актину призводить до розвитку напруги і пересування тонкого
філамента відносно товстого приблизно на 100 А° (10 нм) у напрямку середини
саркомера. D. Взаємодія з актином молекули АТФ супроводжується розривом зв’язку
між актином і міозином. S1-голівка знову віддаляється від тонкого філамента. E. АТФ,
що вивільнився, гідролізується до АДФ та ФH, завдяки АТФ-азній активності вільних
голівок міозину. Продукти гідролізу знову сполучаються з актином. Актинові та
міозинові філаменти готові до нового циклу взаємодії та пересування.
Джерела АТФ у м’язах. 1. Глікогеноліз, який постачає глюкозо-6-фосфат, що
окислюється гліколітичним шляхом за аеробним чи анаеробним механізмом. 2.
Окислення глюкози, яка надходить у м’язи з крові. 3. Окисне фосфорилювання в
саркосомах. 4. Аденілаткіназна реакція. 5. Креатинфосфокіназна (креатинкіназна)
реакція.

У хворих тиреотоксикозом спостерігається гіпертермія, тахікардія, та

посилення дихання. З порушенням яких процесів пов’язана така клінічна
картина?
Відповідь:Такий стан хворого пов’язаний з посиленням основного обміну речовин під
впливом гомонів щитовидної залози. Основний обмін – це та кількість енергії, яка
необхідна для підтримки тріади: роботи серцево-судинної системи, дихання та
температури тіла.

Білет 20.
1. Трансамінування амінокислот: реакції та їх біохімічне значення, механізм дії
амінотрансфераз.
Реакції трансамінування полягають у переносі α-аміногрупи від амінокислоти на α-
вуглецевий атом а-кето-кислоти — акцептора аміногрупи (здебільшого — α-
кетоглутарату); в результаті реакції утворюється α-кетоаналог вихідної амінокислоти
та нова амінокислота (L-глутамат). Ферменти - амінотрансферази(трансамінази).
Визначення активності аланінамінотрансферази та аспартатамінотрансферази широко
застосовується в медичній практиці з метою діагностики пошкоджень внутрішніх
органів. Внаслідок виходу цих ферментних білків через ушкоджені клітинні мембрани
в кров при інфаркті міокарда спостерігається значне підвищення активності в
сироватці крові АсТ, при вірусних та токсичних пошкодженнях печінки — АлТ.
Амінотрансферази є складними білками-ферментами, простетичною групою в яких є
коферментні форми вітаміну В6 — піридоксальфосфат (ПАЛФ) та
піридоксамінфосфат (ПАМФ). У процесі каталітичного акту трансамінування
відбувається циклічне перетворення ПАЛФ на ПАМФ. Процес складаєтья з двох
напівреакцій:
1) взаємодія амінокислоти, що втрачає аміногрупу, з піридоксальфосфатом з
утворенням кетокислоти та піридоксамінфосфату.
2) взаємодія α-кетокислоти2, що акцептує аміногрупу, з піридоксамінфосфатом з
утворенням нової амінокислоти та регенерацією піридоксальфосфату.
У печінці - колекторна функція - збиранні аміногруп від різних амінокислот
переважно в одній молекулярній формі — у вигляді L-глутамінової кислоти. L-
глутамат є основним субстратом реакцій дезамінування, тобто постачальником
аміногруп на метаболічний шлях утворення сечовини. У м’язах - утворення значної
кількості аланіну, що виділяється в кров’яне русло і поглинається гепатоцитами; в
печінці аланін знову перетворюється на піруват, який використовується в
глюконеогенезі.

2. Нейрогуморальна регуляція ліполізу за участю адреналіну, глюкагону та

інсуліну.
Адреналін та норадреналін активують ліполіз у жировій тканині за рахунок стимуляції
цАМФ-залежного каскадного механізму регуляції активності ТГ-ліпази адипоцитів.
Ліполітична дія цих гормонів реалізується за умов фізіологічних та психологічних
стресів.
Глюкагон - панкреатичний гормон, що стимулює ліполітичну систему в жировій
тканині за рахунок підвищення в адипоцитах вмісту цАМФ, пов’язаного з активацією
аденілатциклази. У цілому за рахунок розглянутих біохімічних механізмів метаболічні
ефекти катехоламінів та глюкагону призводять до швидкої стимуляції глікогенолізу в
печінці і м’язах та ліполізу в жировій тканині, що забезпечує підвищені енергетичні
потреби організму за умов стресу або голодування.
Гормон інсулін гальмує процес ліполізу та вивільнення жирних кислот. Інгібуюча дія
інсуліну відносно ліполізу в адипоцитах реалізується за рахунок двох біохімічних
механізмів:
а) зменшення концентрації цАМФ; б) збільшення проникності мембран адипоцитів до
глюкози.
3. Катаболізм гемоглобіну. Обмін жовчних пігментів. Патобіохімія жовтяниць.
Схема катаболізму гемоглобіну та біотрансформації жовчних
пігментів.
Перевищення концентрації загального білірубіну сироватки крові людини понад 2-4
мг % проявляється характерною жовтуватістю шкіри та слизових оболонок і
позначається як жовтяниця.
Передпечінкова (гемолітична) жовтяниця — розвивається внаслідок патологічно
підсиленого гемолізуеритроцитів та розщеплення гемоглобіну і надмірного
накопичення в крові білірубіну. Для передпечінкової жовтяниці характерним є
збільшення концентрації в крові загального білірубіну, переважно за рахунок непрямої
фракції, який не встигає бути кон’югованим у печінці в умовах його надмірного
утворення. Надходження в цих умовах значних кількостей білірубіну в кишечник
призводить до посиленого утворення стеркобіліногену, що в збільшеній кількості
виділяється з калом та сечею.
Печінкова (паренхіматозна) жовтяниця — розвивається внаслідок порушення
структури та ферментативних властивостей гепатоцитів в результаті дії
пошкоджувальних факторів вірусного, бактеріального, хімічного походження. При
цьому типі жовтяниць спостерігається значна гіпербілірубінемія внаслідок таких
причин: а) порушення кон’югації білірубіну,б) порушення секреторної функції
гепатоцитів, тобто їх здатності транспортувати білірубін-глюкуронід у жовч.
Післяпечінкова (обтураційна) жовтяниця — спричиняється неможливістю
надходження жовчі в дванадцятипалу кишку внаслідок закупорки жовчних шляхів.
Цей тип жовтяниць характеризується знебарвленням калових мас внаслідок
відсутності в них стеркобіліногенута цілковитою відсутністю уробіліну в сечі.
Внаслідок утрудненого надходження білірубін-глюкуроніду в жовч, в цих умовах
можлива поява жовчних пігментів у сечі, як при паренхіматозній жовтяниці.
Ферментативні (спадкові) жовтяниці — виникають внаслідок генетичних ензимопатій,
що спричинені порушеннями експресії генів, які відповідають за синтез у гепатоцитах
ферментів кон’югації білірубіну його абсорбції з крові або екскреції в жовч.
Некон’югований білірубін, що накопичується в сироватці крові в надмірній кількості,
за цих типів жовтяниць може проникати через гематоенцефалічний бар’єр в головний
мозок і відкладатися в базальних гангліях та ядрах стовбура мозку, спричиняючи
важкі неврологічні зрушення.

4. Обмін пуринових нуклеотидів і його порушення (схема реакцій утворення

АМФ та ГМФ з ІМФ). Механізми регуляції, біологічне значення, розпад
пуринових нуклеотидів, спадкові порушення обміну сечової кислоти.

Збільшення вмісту сечової кислоти в крові — гіперурикемія — супроводжується

випадінням у тканинах кристалів уратів, що клінічно проявляється розвитком подагри.
Подагра — захворювання, основним проявом якого є розвиток важкого больового
синдрому внаслідок відкладення кристалів уратів у порожнинах суглобів та розвитку
процесу запалення. Синдром Леша-Ніхана - ця хвороба є зчепленою з Х-хромосомою
спадковою формою гіперурикемії, що розвивається у дитячому віці (у хлопчиків) і,
крім симптомів, властивих для подагри, проявляється також тяжкими нервово-
психічними порушеннями. Біохімічною основою ензимопатії є генетичний дефект
синтезу гіпоксантингуанінфосфорибозилтрансферази — ферменту, що забезпечує
повторне використання в метаболічних реакціях вільних гіпоксантину та гуаніну
(“шлях реутилізації”). Внаслідок дефіциту ферменту в організмі відбувається
аномальне накопичення гіпоксантину та гуаніну, які, перетворюючись на сечову
кислоту, спричиняють розвиток гіперурикемії. У гастроентерологічне відділення
надійшов пацієнт з вірусним гепатитом. Також хворий відзначив появу синців на тілі
при найменших ударах. Аналіз крові показав збільшення часу згортання крові і
зниження рівня протромбіну в 2 рази. Про нестачу якого вітаміну свідчить така
клінічна картина?
Відповідь: Основними компонентами згортання крові є система: протромбін →
тромбін → фібрил → фібриноген. Для активації системи згортання крові необхідний
Са2+. Протромбін містить глутамінову кислоту, яка в присутності вітаміну К, СО2, і
ферменту γ-глутамілкарбоксилази перетворюється в γ-карбоксиглутамінову кислоту,
яка і приєднує Са2+. Наведена клінічна картина свідчить про нестачу вітаміну К.

Інозинмонофосфат (ІМФ) є попередником в утворенні інших пуринових

рибонуклеотидів — аденозинмонофосфату (АМФ) та гуанозинмонофосфату (ГМФ).
Кінцева мета синтезу пуринових нуклеотидів не вільний пур.нуклеотид, а інозинова
кислота (ІМФ) і її подальші перетворення.
Утворення ГМФ із ІМФ: ІМФ-дегідрогеназа перетворює ІМФ (окислює С-2 у
пуриновому кільці за участі НАД+) на ксантозин-5’-монофосфат і ГМФ-синтетаза,
перетворює ксантозин-5’-монофосфат (оксиген на С-2 пуринового кільця заміщується
на аміногрупу) на ГМФ.
Утворення АМФ із ІМФ: – аденілосукцинатсинтетаза перетворює ІМФ (оксиген С-6
пуринового кільця заміщується на аміногрупу) на аденілосукцинат, який під дією
аденілосукцинатліази вивільняє АМФ і фумарат.
Ці нуклеозидмонофосфати перетворюються поетапно, ГМФ перетоврюється за участю
нуклеозидмоно- і -дифосфокіназ наступним чином:
ГМФ + АТФ = ГДФ + АДФ
ГДФ+АТФ = ГТФ + АДФ
АМФ перетворюється на АДФ за участю аденілаткінази:
АМФ + АТФ = 2АДФ, які відновлюються до АТФ в результаті окисного
фосфорилювання.
Синтез пуринових нуклеотидів регулюється за принципом негативного зворотного
зв’язку — кінцеві продукти біосинтетичного шляху (АМФ, ГМФ, АТФ, ГТФ)
гальмують певні ферментативні реакції власного утворення.
Розглянутий біосинтез пуринових нуклеотидів із простих попередників – синтез de
novo – потребує значних витрат метаболічної енергії у формі макроергічних зв’язків
АТФ і ГТФ і відбувається не у всіх тканинах. Цей складний метаболічний шлях має
місце переважно в печінці, тоді як в інших тканинах, зокрема в еритроцитах,
лейкоцитах, клітинах головного мозку відбувається утворення нуклеотидів із
“готових” вільних пуринових основ — аденіну, гуаніну та 6-оксипурину
(гіпоксантину).
У людини кінцевим продуктом пуринового обміну є сечова кислота. Її утворення
розпочинається гідролітичним відщепленням від нуклеотидів фосфатного залишку,
рибози та аміногрупи у вигляді аміаку, що призводить до утворення гіпоксантину (із
АМФ) та ксантину і(з ГМФ) з подальшим утворенням кінцевого продукту - сечової
кислоти, яка виводиться з сечею.
Розпад АМФ і ГМФ включає такі реакції:
1. Відщеплення фосфатної групи з утворенням нуклеозидів аденозину та гуанозину
(фермент: 5’-нуклеозидаза).
2. Дезамінування нуклеозидів (ферменти, відповідно: аденозиндезаміназа та
гуаніндезаміназа).
3. Відщеплення від нуклеозидів залишка D-рибози (фермент: нуклеозидаза) або
пентозофосфату (фермент: фосфорилаза).
4. Катаболізм гіпоксантину (із АМФ) або ксантину (із ГМФ) з утворенням сечової
кислоти. Окиснення гіпоксантину до ксантину із подальшим його перетворенням на
сечову кислоту (фермент: ксантиноксидаза).
Спадкові порушення обміну сечової кислоти:
Подагра – виникає внаслідок підвищеного рівня сечової кислоти в крові. Сечова
кислота кристалізується, а кристали накопичуються у суглобах, сухожиллях та
околишніх тканинах, викликаючи сильний біль і спотворюючи хворого. Лікування –
аллопуринол.
Синдром Леша-Ніхана – виникає через недостатність гіпоксантин-
гуанінфосфорибозил-6-трансферази, яка каталізує реакцію реутилізації гіпоксантину і
гуаніну. Ця патологія є зчепленою із Х–хромосомою спадковою формою
гіперурикемії, що розвивається в дитячому віці (у хлопчиків) і крім симптомів,
властивих подагрі, виявляється тяжкими нервово-психічними порушеннями: у дітей
спостерігають розумову відсталість, агресивність, часто спрямовану на себе
(намагання нанести пошкодження своїм губам, язику, пальцям). Захворювання
характеризується спастичними паралічами, нирковою недостатністю, каменями в
нирках.
 ПРАКТИЧНІ НАВИЧКИ
1.Довести білкову природу ферментів біуретовою реакцією при поступовому
гідролізі білка. Пояснити принцип метода. Вміст загального білку крові.
Принцип методу. Біуретова реакція -характерна реакція на сполуки, що містять в
своєму складі не менше двох пептидних зв’язків. Такі сполуки в лужному середовищі
утворюють з мідним купоросом комплекс, забарвлений в рожево-фіолетовий колір. В
утворенні цього комплексу приймають участь пептидні зв’язки в енольній формі.
Біуретова реакція служить доказом наявності пептидних зв’язків в білках та пептидах.
Хід роботи. В пробірку № 1 вносять 1 мл досліджуваного розчину білка, в пробірку №
2 – 1 мл гідролізату білка (1 год.), в пробірку № 3 – 1 мл гідролізату білка (6 год.), в
пробірку № 4 – 1 мл гідролізату білка (12 год.). У кожну пробірку додають по 5
крапель 10%-го розчину NaOH та по 5 крапель 1%-го розчину сульфату міді (CuSO4).
Поява фіолетового забарвлення (біуретова реакція) свідчить про наявність у розчині
білка чи поліпептидів. Інтенсивність забарвлення змінюється залежно від часу
гідролізу.
Зробити висновок за зміною інтенсивності забарвлення.

2. Пояснити вплив модуляторів на активність ферментів на прикладі визначення

активності холінестерази крові в присутності хлориду кальцію та фосфаколу.
Принцип методу. Холінестераза каталізує реакцію гідролізу нейромедіатора –
ацетилхоліну з утворенням холіну та оцтової кислоти. В крові людини міститься два
види холінестерази. В сироватці міститься неспецифічна псевдохолінестераза, яка
розщеплює не лише ацетилхолін, але й інші ефіри холіну. В еритроцитах міститься
специфічна, істинна ацетилхолінестераза, яка розщеплює лише ацетилхолін.
Фосфорорганічні сполуки (ФОС, фосфакол) є незворотними інгібіторами
холінестерази та ацетилхолінестерази, оскільки ковалентно зв’язуються з активним
центром ферменту і гальмують його активність. Препарати ФОС є високотоксичними
отрутами для комах (пестициди) та теплокровних тварин. Механізм гальмівної дії
полягає у зв’язуванні з ОН-групою серину в активному центрі ферменту.
Зростання концентрації іонів Са2+ в нервовому закінчення є безпосереднім
біохімічним сигналом, що активує вихід ацетилхоліну через пресинаптичну мембрану,
його взаємодію з холінорецепторами постсинаптичної мембрани та розщеплення
медіатора в синоптичній щілині ацетилхолінестеразою. Тому іони кальцію є потужним
активатором холінестерази.
Метод кількісного визначення холінестерази ґрунтується на титруванні лугом оцтової
кислоти, що вивільнилась в процесі гідролізу ацетилхоліну.
Кількість лугу, що пішла на титрування є мірою активності ферменту.
Хід роботи. Три пробірки заповнюють реактивами за таблицею:

За результатами проведеного експерименту зробити висновки.

Клініко-діагностичне та практичне значення. Фізіологічно активні сполуки, що є
інгібіторами ацетилхолінестерази, мають важливе фармакологічне та токсикологічне
значення, оскільки спричиняють значне підвищення концентрації нейромедіатора як в
структурах центральної нервової системи, так і в організмі в цілому.
Зворотні інгібітори ацетилхолінестерази застосовуються в медицині з метою
збільшення активності холінергічної імпульсації, порушеної при певних
неврологічних захворюваннях, таких як атонія кишечника, сечового міхура. Із
зазначеною метою застосовуються препарати: Прозерин, Фізостигмін, Галантамін.
Незворотні інгібітори ацетилхолінестерази є потужними нервовими отрутами, які
спричиняють різке збудження нервової системи із судомами, порушенням функції
серцево-судинної, гастро-інтестинальної та інших
фізіологічних систем організму. Найбільш поширеними незворотними інгібіторами є
фосфорорганічні сполуки – ФОС. В сільському господарстві для боротьби зі
шкідливими комахами використовують : хлорофос, дихлофос, метафос, карбофос,
тощо. Нервово-паралітичними отрутами, що використовуються як бойові отруйні
речовини є табун, зарин, зоман, тощо.
Висока чутливість холінестерази до дії фосфорорганічних сполук робить її
специфічним біохімічним маркером для виявлення впливу цих отрут на організм
людини.
3. Як можна довести функціонування ЦТК? Принцип визначення активності
ферментів ЦТК. Довести функціонування ЦТК за використоанням ацетил-КоА,
за утворенням СО2, за вивільненням з проміжних продуктів атомів водню.
3.1.Дослідити функціонування циклу трикарбонових кислот мітохондрій за
швидкістю використання ацетил-S-КоА та інгібуючий вплив малонової кислоти
на цей процес.
Принцип методу. Перша реакція в ЦТК – це реакція конденсації ацетил-S-КоА з
оксалоацетатом. В результаті реакції утворюється цитрат (лимонна кислота), яка
піддається подальшому перетворенню в ЦТК. В ході реакції використовується ацетил-
S-КоА та вивільняється HS-КоА. Вивільнений НS-КоА виявляють за допомогою
реактиву Фоліна-Мазензі (з’являється синє забарвлення).
Якщо блокувати ЦТК малонатом (малоновою кислотою), то ацетил-S-КоА не
використовується і НS-КоА не вивільняється. Малонат є класичним конкурентним
інгібітором сукцинатдегідрогенази – ферменту ЦТК, оскільки
зв’язується з її активним центром та перешкоджає зв’язуванню субстрату – сукцинату
(янтарної кислоти).
Хід роботи. Дві пробірки – контрольну та дослідну заповнюють реактивами за
таблицею:

Через 15 хвилин після додавання реактиву Фоліна-Мазензі порівнюють інтенсивність

забарвлення розчину в контрольній і дослідній пробірках.
За результатами проведеного експерименту зробити висновки.
3.2. Дослідити функціонування ЦТК мітохондрій за швидкістю утворення СО2 та
вплив малонової кислота на цей процес.
Принцип методу. Перетворення ацетил-S-КоА в присутності мітохондрій, що містять
ферменти ЦТК, супроводжується утворенням СО2. В якості джерела ацетил-S-КоА,
що вступає в ЦТК, використовують піровиноградну кислоту (ПВК). ПВК під дією
мультиферментного піруват-дегідрогеназного комплексу мітохондрій піддається
окисному декарбоксилуванню з утворенням ацетил-S-КоА.
Якщо блокувати ЦТК малонатом (малоновою кислотою), то СО2 не утворюється і
бульбашки газу не виділяються. Малонат є класичним конкурентним інгібітором
сукцинатдегідрогенази – ферменту ЦТК, оскільки зв’язується з її активним центром та
перешкоджає зв’язуванню субстрату – сукцинату (янтарної кислоти).
Для зв’язування СО2, що утворюється, в інкубаційне середовище додають Са(ОН)2.
Після закінчення інкубації, зв’язаний СО2 визначають по виділенню бульбашок газу,
що утворюються після додавання до інкубаційного середовища сірчаної кислоти.
Хід роботи. Три пробірки – контрольну, дослідну № 1 та дослідну № 2 заповнюють
реактивами за таблицею:

Всі пробірки поміщають в термостат на 15 хв. при 37оС. Після інкубації в кожну
пробірку додають по 1,0 мл 0,1 м розчину H2SO4 і спостерігають за вивільненням
бульбашок СО2
За результатами проведеного експерименту зробити висновки.
3.3. Дослідити функціонування ЦТК мітохондрій за швидкістю утворення атомів
водню та вплив малонової кислоти на цей процес.
Принцип методу. При окисленні ацетил-S-КоА в ЦТК вивільняється водень, який
відновлює метиленову синьку та перетворює її в безбарвну лейкосполуку. Час,
протягом якого відбувається знебарвлення розчину, є показником інтенсивності
протікання ЦТК в мітохондріях.
Якщо блокувати ЦТК малонатом (малоновою кислотою), вивільнення водню не
відбувається і метиленова синька не знебарвлюється. Малонат є класичним
конкурентним інгібітором сукцинатдегідрогенази – ферменту ЦТК, оскільки
зв’язується з її активним центром та перешкоджає зв’язуванню субстрату – сукцинату
(янтарної кислоти).
Хід роботи. Три пробірки – контрольну, дослідну № 1 та дослідну № 2 заповнюють
реактивами за таблицею:
Після додавання метиленової синьки всі пробірки поміщають в термостат при 37оС і
відмічають час, протягом якого відбулося знебарвлення розчину в кожній пробірці.
За результатами проведеного експерименту зробити висновки
4.Вказати фермент, який в ЦТК інгібується малоновою кислотою. Назвіть типи
інгібування. Яким чином можна позбавитись негативного впливу малонової
кислоти? Намалюйте графік залежності активності фермента ЦТК від
концентрації субстрату без малонової кислоти та в її присутності.
Сукцинатдегідрогеназа.
2) Типи інгібування ферментів: зворотнє (конкурентне, неконкурентне) та
незворотнє інгібування. Зворотнє: залежно від характеру змін, що відбуваються в
молекулі ферменту, розрізняють: 1) оборотне інгібування, що описується таким
рівнянням взаємодії ферменту з інгібітором І: 2) необоротне інгібування:

3)
4)

5.Визначення активності сукцинатдегідрогенази, цитохромоксидази мітохондрій-

ферментів дихального ланцюга. До якого класу та підкласу ферментів належать
ці ферменти? Пояснити принцип методів. Назвати інгібітори ферментів
дихального ланцюга, інгібітори окисного фосфорилювання.
1) Вивчення дії сукцинатдегідрогенази. Сукцинатдегідрогеназа (СДГ, дегідрогеназа
янтарної кислоти) каталізує окиснення янтарної кислоти в фумарову. Коферментом
цього ферменту є флавінаденіндинуклеотид. Як акцептор можна використати 2,6-
дихлорфеноліндофенол або його натрієву сіль. У водному розчині окиснена форма
натрієвої солі 2,6- дихлорфеноліндофенолу забарвлена в синій колір, відновлена форма
— безбарвна. Сукцинатдегідрогеназна активність визначається за зміною
інтенсивності забарвлення розчину натрієвої солі 2,6-дихлорфеноліндофенолу.
Матеріали та реактиви. Тканина (поперечносмугасті м’язи),
фосфатний буфер із pH 7,4 (змішують 81 мл 0,2 моль/л розчину
Nа2НРO4, 19 мл 0,2 моль/л NаН2РO4 і загальний об’єм розчину
доливають дистильованою водою до 200 мл), 5%-й розчин
янтарної кислоти, 0,1%-й розчин гідроксиду натрію, 0,001
моль/л розчин 2,6-дихлорфеноліндофенолу.
Обладнання. Штатив із пробірками, піпетки, набір
інструментів для декапітації тварини та препарування м’язів,
термостат, годинник.
Хід роботи. У дві пробірки наливають по 3 мл фосфатного
буферу. В одну з них (досліджувана проба) додають 0,5 мл
розчину янтарної кислоти та 0,5 мл розчину гідроксиду натрію
для нейтралізації, в другу (контрольна проба) вливають 1 мл
води. В пробірки вносять по 1 мл розчину 2,6-
дихлорфеноліндофенолу, по 50 мг старанно подрібнених м’язів щойно забитої
тварини й ставлять на 20 хв у термостат за
температури 38°С. Порівнюють інтенсивність забарвлення в
обох пробірках.
2) Сукцинатдегідрогеназа: клас оксидоредуктази, підклас дегідрогенази;
цитохромоксидаза: клас оксидоредуктази, підклас оксидази.
3) Інгібітори, що блокують дихальний ланцюг завдяки зв’язуванню з певними
ферментами або коферментами на різних ділянках ланцюгу. В результаті Р/О
знижується до нуля залежно від ділянки, де діє інгібітор:
а) ротенон (інсектицид), барбітурати (снотворні), антибіотик пієрицидін А.
б) антиміцин (антибіотик).
в) CN-, CO, H2S.
Інгібітори окисного фосфорилювання:
олігоміцин – антибіотик, гальмує функцію АТФ-синтетази (не діє на тканинне
дихання).

6.Дослідити процес окисного фосфорилювання в мінохондріях, пояснити, на чому

він базується. Які фармакологічні та фізіологічні сполуки є роз’єднувачами
дихання і фосфорилювання? Поясніть біохімічні механізми їх дії.
1) Вивчення окисного фосфорилування в мітохондріях та дії роз’єднувача – 2,4-динітрофенолу на цей
процес.

Принцип методу. Визначення неорганічного фосфату ґрунтується на здатності амонію молібдату в кислому
середовищі приєднувати залишок фосфорної кислоти з утворенням амонію фосфату. Амонію фосфат під дією
відновника – аскорбінової кислоти утворює продукти, забарвлені в синій колір. В процесі окисного
фосфорилування Фн вилучається з інкубаційного середовища, а тому інтенсивність синього забарвлення
розчину зменшується.

Матеріальне забезпечення: щойно виділені мітохондрії з м’язів кроля; суміш № 1 – 0,08 моль КН2РО4, 0,255
моль KCl, 0,05 моль MgCl2 розчиняють в дистильованій воді, додають 0,1 М розчин КОН до рН = 7,4 та
доводять об’єм в мірній колбі до 1 л; суміш № 2 – водний розчин глюкози з АТФ, що містить 90 мг глюкози та
30 мг АТФ в 1 мл; гексокіназа в 1 %-му розчині глюкози (0,8 мг гексокінази в 1 мл); 5 %-й розчин сукцинату
калію; 5 %-й розчин оцтової кислоти; 10 %-й розчин трихлороцтової кислоти (ТХО); 1 %-й розчин
динітрофенолу; 2,5 %-й розчин молібдата амонію в 10 М розчині H2SO4 (2,5 г молібдата амонію розчиняють в
50 мл 20 М розчину H2SO4 і доводять об’єм водою до 100 мл); 5 %-й розчин аскорбінової кислоти.

Хід роботи. Три пробірки – контрольну, дослідну № 1 та дослідну № 2 заповнюють реактивами за таблицею:

Вміст пробірок Пробірки

Контроль Дослід №1 Дослід №2

Суміш № 1, мл 1,0 1,0 1,0

Суміш № 2, мл 0,5 0,5 0,5

Гексокіназа, мл 0,5 0,5 0,5

Сукцинат калію, мл 0,5 0,5 0,5

2,4-динітнофенол ,(краплі) --- ---

Суспензія мітохондрій, мл --- 0,5 0,5

Суспензія мітохондрій після кип’ятіння 0,5 мл --- ---

Розчин ацетатної кислоти, (краплі) --- ---

Інкубація в термостаті 15 хв при температурі 37оС

Розчин ТХА, мл 1,0 1,0 1,0

Молібдат амонію, мл 0,5 0,5 0,5

Аскорбінова кислота, мл 0,5 0,5 0,5

Результати: спостерігають за появою синього забарвлення

Ацетатна кислота додається для повноти денатурації білка в контрольній пробірці. Після інкубації в термостаті
протягом 15 хв при 37оС в кожну пробірку додають по 1 мл 10 %-го розчину ТХА; по 0,5 мл 2,5 %-го розчину
молібдату амонію та по 0,5 мл 5 %-го розчину аскорбінової кислоти. Впродовж 20 хвилин спостерігають за
появою синього забарвлення.

2) Інгібітори, що блокують дихальний ланцюг завдяки зв’язуванню з певними ферментами або коферментами
на різних ділянках ланцюгу. В результаті Р/О знижується до нуля залежно від ділянки, де діє інгібітор:

а) ротенон (інсектицид), барбітурати (снотворні), антибіотик пієрицидін А.

б) антиміцин (антибіотик).

в) CN-, CO, H2S.

Інгібітори окисного фосфорилювання:

олігоміцин – антибіотик, гальмує функцію АТФ-синтетази (не діє на тканинне дихання).

3) Механізм дії роз'єднувачів пов'язаний з тим, що вони є переносниками протонів, катіонів або інших іонів
через мембрану. Цим вони переводять енергію мембранного потенціалу (Дер) або різниці концентрацій іонів
Н+ (ApH) у теплоту, тобто тією чи іншою мірою «відключають» фосфорилювання від клітинного дихання. Всі
роз'єднувачі належать до мембранотропних речовин. Вони поділяються на протонофори та іонофори.

7. Осадження інсуліну сульфосаліциловою кислотою. Яка хімічна природа

інсуліну? Чи є ця реакція специфічною?

Принцип методу. Білки легко осаджуються під дією ряду агентів, в тому числу і
органічних кислот. Осадження білків і, зокрема, білків-гормонів сульфосаліциловою
кислотою є чутливою та високо специфічною реакцією на їх виявлення в розчині.

Матеріали і реактиви: 20%-й розчин сульфосаліцилової кислоти, розчин

інсуліну для ін’єкцій.
Хід роботи. В пробірку вносять 1,0 мл досліджуваного розчину інсуліну і
додають 3 краплі 20%-го розчину сульфосаліцилової кислоти. При наявності в розчині
інсуліну спостерігають за утворенням осаду.
Реакція є високо специфічною. Інсулін — гормон білково-пептидної природи,
що утворюється у бета-клітинах острівціях Лангерганса підшлункової залози.

8. Визначення гормонів білково-пептидної природи біуретовою реакціює. Які

гормони білково-пептидної природи ви знаєте?
Принцип методу. Як речовина білкової природи, інсулін дає ряд реакцій,
специфічних для білків (біуретову реакцію, Фоля, з азотною кислотою та ін.). Білки і
пептиди взаємодіють з CuS04 в лужному середовищі, утворюючи комплексні сполуки.
Реакція обумовлюється наявністю пептидних зв’язків. Утворена комплексна сполука
міді (біуретовий комплекс) має фіолетове забарвлення.
Матеріали та реактиви: 5%-й розчин NaOH, 1%-й розчин CuS04; розчини:
інсуліну, АКТГ, пролактину.
Хід роботи. В пробірку вносять 5 крапель досліджуваного розчину, 5 крапель 5%-го
розчину NaOH, 1 краплю 1%-го розчину CuSO4. Спостерігають за появою рожево-
фіолетового забарвлення. В суміші не повинно бути надлишку сульфату міді, оскільки
утворений за цих умов гідроксид міді, може змінювати колір розчину.
Гормони білково-пептидної природи: (прості білки, глікопротеїни, пептиди)
гіпоталамо-гіпофізарні гормони, гормони паращитовидної залози, гормони острівкової
частини підшлункової залози (інсулін, глюкагон), гастроінтестинальні гормони
(гастрин, холецистокінін, секретин), нейропептиди, тканинні біорегулятори білкової
природи.

9. Яким методом можна виявити метаболіти гормонів стероїдної природи? Які

гормоні відносяться до цієї групи? Поясність принцип методу.
До цієї групи відносяться кортикостероїди наднирникових кори залоз, чоловічі та
жіночі статеві гормони, похідні вітаміну Д.

Якісна реакція на 17-кетостероїдисечі.

17-кетостероїдами називають всі стероїди, які мають кето-групу біля17-го вуглецевого

атома, такі як андростерон. Вони утворюються із стероїдів, які мають ОН-групу в 17-
му положенні (кортизол, кортизон та ін.).

Принцип методу. Метод базується на реакції 17-кетостероїдів з m-

динітробензолом у лужному середовищі з утворенням продуктів конденсації
фіолетово-рожевого кольору (максимум поглинання в межах 530 нм). Інтенсивність
забарвлення пропорційна кількості 17-кетостероїдів у сечі.

Матеріальне забезпечення: 30 % розчин їдкого натру, розчин м-динітробензолу,

сеча, калібрувальний графік.

Хід роботи: В пробірку наливають 5 крапель сечі, 5 крапель 30 % розчину їдкого

натрію, обережно нашаровують 0,5 мл розчину м-динітробензолу.Через 2–3 хв
з’являється вишнево-червонез абарвлення, характерне для 17-кетостероїдів.

Клініко-діагностичне значення. Максимальна екскреція 17-кетостероїдіву

чоловіків та жінок спостерігається в 25-річному віці, після чого починається поступове
її зниження.

При стресових станах кількість 17-кортикостероїді вв крові і сечі збільшується.

При патології вміст в крові 17-кетостероїдів змінюється в залежності від гіпо- чи
гіперфункції наднирників. При хворобі Аддісона (гіпофункції) екскреція 17-
кетостероїді внизька (1/3 – 1/5 норми), їх вміст зменшується при гіпертиреозі, важких
формах хвороб печінки (цироз), пухлинах наднирників (синдром Кушинга).

Паралельне визначення вільних 17-кетостероїдів у сечі дає можливість більш

повно оцінити функціональний стан кори наднирників.
10. Виявлення йодовмісних гормонів. Поясніть принцип методу. Які гормони відносяться до цієї групи.

Тироксин, Т3 та Т4
Принцип методу. Гормони щитовидної залози (тироксин, трийодтиронін) містять в своєму складі йод.
В процесі їх лужного гідролізу (кип’ятіння з КНСО 3) утворюється йодид калію (KJO3). Вільний йод легко
витісняється з йодиду калію при дії на нього йодату калію (KJ) в кислому середовищі згідно рівнянню:
5KJ + KJO3+ 3H2SO4  3J2 + 3K2SO4 + 3H2O
Молекулярний йод, що виділяється, дає синє забарвлення з крохмалем:
J2 + крохмаль  синє забарвлення
Матеріали та реактиви: 10%-й розчин H2SO4, 1%-й розчин крохмалю, 2%-й розчин KJO 3, лакмус,
лужний гідролізат гормонів щитовидної залози.
Хід роботи. До 1,0 мл лужного гідролізату гормонів щитовидної залози додають сірчану кислоту до
кислої реакції на лакмус, 2 краплі 1%-го розчину крохмалю і 5 крапель 2%-го розчину йодату калію.
З’являється синє забарвлення.
Клініко-діагностичне значення
Гормони Т3 і Т4 спричиняють подібний багатогранний вплив на організм: стимулюють ріст, розвиток,
статеву зрілість, контролюють морфогенез. Вони здатні впливати на процеси транскрипції генів, а отже на
диференціацію клітин і розвиток тканин; Т3 і Т4 впливають на функціональний стан нервової і серцево-
судинної системи, печінки, нирок; посилюють всмоктування глюкози і її утилізацію. Невеликі дози тироксину
спричиняють анаболічний ефект, а великі – посилюють катаболізм білка, розщеплення глюкози і жирів.
Активація окислювальних процесів пов’язана з підвищенням поглинання кисню, посиленням енергетичних
процесів і витратами енергії в тканинах. Вважають, що більша частина енергії, яка утилізується клітиною
використовується для роботи Na +, K+ АТФ-азної помпи. Гормони щитовидної залози підвищують
ефективність цієї помпи. Оскільки всі клітини мають таку Na +, K+-АТФ-азу і здатні реагувати на тиреоїдині
гормони, то підвищена утилізація АТФ і зв’язане з нею збільшене споживання кисню в процесі окисного
фосфорилювання може представляти собою основний механізм дії гормонів щитовидної залози. Стимуляція
біоенергетичних процесів у тканинах при дії цих гормонів пов’язана, як з підвищенням потреби тканин до
кисню (поглинання О2), так і збільшенням активності мітохондріальних ферментів електронтранспортного
ланцюга, що спряжене з синтезом АТФ; проте, під впливом надмірної кількості тироксину на ці ферменти, не
відбувається адекватного зростання фосфорилювання АДФ до АТФ, отже відбувається роз’єднання процесів
тканинного дихання і окисного фосфорилювання і значна частина енергії розсіюється у вигляді тепла.
Норма: Т4 (загальний) – 65-156 нмоль/л; Т3(загальний) 1,04 – 2,5 нмоль/л. Підвищення вмісту Т3 і Т4 -
при гіпертиреозі, гепатиті, цирозі печінки, акромегалії та ін. Зниження показників – як при первинному
гіпотиреозі (локалізація патологічного процесу в щитовидній залозі), так і вторинному (локалізація
патологічного процесу у гіпоталамо-гіпофізарній ділянці), застосуванні андрогенів, вживанні
кортикостероїдів, аскорбінової кислоти, сульфаніламідів та ін.
11.Виявлення глюкози в крові реакціями Фелінга, Троммера. Написати рівняння реакцій. Рівень
глюкози в крові при цукровому діабеті.

Реакція Троммера
 Реакція Фелінга

Рівень глюкози в крові при цукровому діабеті підвищений (>/=7,0ммоль/л)

12.Визначення глюкози крові глюкозооксидазним методом Городецького. Написати рівняння
реакцій, що лежать в основі цього методу. Який нормальний вміст глюкози в крові людини?
Принцип роботи. Для визначення вмісту глюкози в крові використовується реакція, яка заснована на
властивості глюкози окислюватись глюкозооксидазою в глюконову кислоту. Пероксид водню, що утворився
розщеплюється пероксидазою і відбувається окислення ортотолуідину. Кількість окисленого барвника прямо
пропорційна концентрації глюкози в крові.

Хід роботи. До 1,0мл безбілкового фільтрату крові додають 1,5мл робочого розчину, який містить
препарати глюкозооксидози, пероксидази та о-толуідину та 1,5мл ацетатного буферу.
Спостерігають розвиток синього забарвлення.
Клініко-діагностичне значення.
У здорової людини вміст глюкози в крові складає від 3.3 до 5.5ммоль/л.
Гіперглікемія спостерігається за наступних станів: цукровий діабет, захворювання печінки та
підшлункової залози, підвищення функції щитоподібної залози, кори і мозкового шару наднирників, гіпофіза;
механічному та токсичному ураженні ЦНС, травмах та пухлинах мозку, епілепсії, отруєнні окисом вуглецю,
стрихніном, сильні емоції і психічні збудження.
Після значного надходження вуглеводів з їжею спостерігають аліментарну гіперглікемію, яка триває 2-
3 години.
Гіпоглікемія зустрічається при передозуванні інсуліну під час лікування цукрового діабету,
недостатній функції щитоподібної залози, надниркових залоз, гіпофіза; гіперфункції острівків Ларгенганса
підшлункової залози (аденоми, гіперплазії, гіпертрофії), довготривалій перерві між прийняттям їжі та при
голодуванні.
13.Виявлення глікогену в печінці. Як може бути використаний глікоген печінки?
Де ще накопичується глікоген в печінці?
Принцип методу.Глікоген, як і крохмаль, з йодом утворює забарвлені сполуки
(крохмаль темно-синього кольору, глікоген – червоно-бурого). Різниця у забарвленні
визначається кількістю амілози (синє забарвлення з йодом) і амілопектину (червоне
забарвлення з йодом) у молекулах полісахаридів.

Матеріальне забезпечення:печінка свіжа або свіжозаморожена, розчин Люголю

(розчин йоду в йодиді калію), 1 % розчин ацетатної кислоти, фарфорова ступка,
водяна баня, паперові фільтри, штатив з пробірками, піпетки.

Клініко-діагностичне значення. Глікоген– полісахарид, який є основним резервом

вуглеводів в організмі. Головне депо для глікогену – печінка та м’язи. Нормав крові –
16,2 – 38,7 мг/л.

Підвищенняконцентрації глікогену в крові спостерігають при інфекційних

захворюваннях, хворобах крові, що супроводжуються лейкоцитозом, діабеті,
новоутвореннях.

Зниженняконцентрації характерне для дітей з гострими гепатитами. Важливе клінічне

значення має цитохімічне визначення рівня глікогену в клітинах крові, кісткового
мозку та печінці.

Глікогену печінки використовується для синтезу глюкозо-6-фосфату(глікогеноліз).

 14.Визначення кінцевого продукту анаеробного гліколізу – молочної кислоти

методом Уффельмана. Принцип методу. Ацидоз крові при інтенсивних фізичних
навантаженнях.
Принцип методу. Метод ґрунтується на взаємодії комплексної сполуки феноляту
заліза фіолетового кольору з молочною кислотою з утворенням лактату заліза
жотувато-зеленого кольору.
Клініко-діагностичне значення. Молочна кислота у здорової людини не виявляється,
але при ахлоргідрії, коли має місце бродіння, можна визначити звичайними якісними
пробами. Наявність молочної кислоти збільшення органічних кислот у вмісті шлунка
свідчить про бродіння вуглеводів у ньому.
Ацидоз— підвищена кислотність крові, шлункового соку та тканин організму
внаслідок зміни кислотно-лужної рівноваги. За нормальних умов pH крові лежить у
межах між 7,35 і 7,45 одиниць. 
15.Виявлення кетонових тіл в сечі( реакція з нітропрусидом натрію та хлоридом
заліза). Виявлення кетонових тіл експрес-методом. Принципи методів.
Діагностичне значення виявлення кетонових тіл в крові та сечі.
А) Проба Легаля на ацетон та ацетооцтову кислоту (АОК).
Принцип методу.Ацетон і АОК утворюють із натрію нітропрусидом оранжево-
червоне забарвлення у лужному середовищі Після підкислення льодяною оцтовою
кислотою з’являється сполука вишневого кольору.
Б) Реакція Герхарда на АОК.
Принцип методу.Метод базується на взаємодії Fe3+ з енольною формою АОК з
утворенням комплексу червоно-фіолетового кольору.
Клініко-діагностичне значення. Вміст кетонових тіл у крові здорової людини
складає 0,85–1,70 ммоль/л. У нормальній сечі їх кількість незначна (не більше 0,01
г/добу) та не виявляється якісними реакціями; ці реакції є позитивними лише при
виведенні великої кількості кетонових тіл при цукровому діабеті, голодуванні,
виключенні вуглеводів з їжі. Кетонурія може спостерігатися при захворюваннях,
пов’язаних із посиленою витратою вуглеводів (тиреотоксикоз), крововиливах,
черепно-мозкових травмах, інфекційних захворюваннях (скарлатина, грип,
туберкульоз, менінгіт). У ранньому дитячому віці тривалі захворювання травного
тракту (дизентерія, токсикози) можуть супроводжуватися кетонемією та кетонурією в
результаті голодування та виснаження.

16.Виявлення холестерину методом Сальковського. Принцип методу. Вміст

холестерину в крові здорової людини.

Принцип методу.Можна виявити холестерин і за допомогою іншої

кольорової реакції - за методом Сальківського. У цьому випадку кілька
мілілітрів витяжки змішують з рівним об'ємом розведеної (приблизно 10% -ної)
 сірчаної кислоти. Шар кислоти флуоресціює зеленим кольором, а витяжка
набуває забарвлення від жовтої до інтенсивно-червоного.
(Обидві реакції-Лібермана і Сальківського - можуть не вийти з першого
разу, якщо невдало обрані співвідношення реагентів. Легше виходить проба
Сальківського. Якщо, наприклад, витяжка отримана розведенням 6 мл жовтка до
50 мл ефіром, то краще за все до 1 мл такої витяжки додати 2 мл 10% -ної
сірчаної кислоти.).
Гарну кольорову реакцію отримують також при виявленні жовчного
пігменту в сечі. Для цього в пробірку, наполовину заповнену сечею, по стінці
обережно додають по краплях азотну кислоту. В результаті в нижній частині
пробірки утворюється зелена зона, яка переходить в синю, фіолетову і червону.
Присутність жовчного пігменту в сечі свідчить про захворювання людини.
Взагалі при розпізнаванні деяких хвороб надійні висновки можна отримати
завдяки аналізу сечі і калу - кінцевих продуктів обміну речовин в живому
організмі. Це шлаки, які не потрібні організму і тому повинні виключатися з
обміну речовин. Однак ми знаємо, що ці речовини не пропадають марно, а в
якості необхідного ланки включаються в кругообіг речовин в природі.

Норми холестерину
Нормальні показники холестерину:
Загального холестерину в крові 

 5 ммоль / л або менше для людей, що не знаходяться в групі ризику

 4 або менше для людей, що в групі ризику

"Поганого" холестерину (ліпопротеїнів низької щільності) 

 3 ммоль / л або менше для людей, що не знаходяться в групі ризику

 1,8 ммоль / л або менше для людей, що в групі ризику

Хорошого" холестерину (ліпопротеїнів високої щільності) – ідеальний

рівень – понад 1 ммоль / л

17.Визначити вміст сечової кислоти в біологічній рідині з реактивом

Фоліна. Назвати патології при гіперурікемії.
 Наведемо один з широко поширених методів її визначення в сироватці по
Фолину (викладається по Е. Г. Піхлаку).

Принцип методу. Визначення полягає в тому, що сечова кислота відновлює

фосфорно-воль-фрамовий реактив, даючи синє забарвлення, яка зіставляється з
забарвленням стандартного розчину сечової кислоти.

Реактиви: 10% вольфрамат натрію; 2 / 3N сірчана кислота; 40% карбонат натрію,

кристалічний; фосфорно-вольфрамовий реактив; сечова кислота (стандартний розчин).
Перед вживанням готують робочий стандарт, розбавляючи стандартний запасний
розчин у співвідношенні 1: 2. Таким чином, 1 мл робочого стандартного розчину
містить 0,1 мг сечової кислоти.

Нормальний рівень урикемии

Хід роботи.До 4 мл сироватки додають 4 мл 10% вольфрамату натрію, 28 мл

дистильованої води і 4 мл 2/3 сірчаної кислоти. Добре збовтують і фільтрують. У
мірну колбу на 25 мл беруть: 20 мл фільтрату (2 мл сироватки), 1,5 мл 40% карбонату
натрію і 0,5 мл фосфорно-вольфрамового реактиву. Паралельно готують стандартний
розчин: до 1 мл робочого стандартного розчину додають 1,5 мл 40% карбонату натрію
і 0,5 мл фосфорно-вольфрамового реактиву.

Вміст колб, приготоване таким чином, доповнюють до позначки дистильованою

водою і після закінчення 10 хв. виробляють відлік на калориметр.

Нормальний рівень урикемии по представленому найбільш поширеній методу

Фолина дорівнює 4,2 ± 0,7 мг% (Ruffle u Fournie цит. За Піхлаку). Нормальна добова
урикозурия знаходиться в середньому на рівні 0,7 г (по методу Фолина). Концентрація
сечової кислоти в синовіальній рідині визначається за тими ж методами, що і в
сироватці.

Наявність урикемии розглядається як один з характерних проявів подагри.

Так, по Bauer, у більш ніж 98% страждають на подагру спостерігається виразна

гіперурикемія (вище б мг%, за методом Фолина). За даними Е. Г. Піхлака (1970), у
69,4% хворих гіперурикемія відзначалася постійно, у 25% - періодично; у 5,6%.
хворих гіперурикемія в період обстеження була виявлена.

Це свідчить проте, що повне уявлення про рівень урикемии у хворих можна

отримати при динамічному дослідженні вмісту сечової кислоти в крові. Крім подагри,
гіперурикемія спостерігається у 10% хворих на ревматоїдний артрит.

Часто вона виявляється при станах, що призводять до вторинної подагрі:

захворюваннях крові (лейкоз, міеломная хвороба, еритремія і ін.), Хворобах нирок
(піелонефріт, гломерулонефрит, уремія та ін.), Отруєнні свинцем, раку в стадії
метастазування, токсикозі вагітності .
Патології при гіперурікемії

Підвищення рівня сечової кислоти в крові, в результаті порушення

пуринового обміну. Максимальний рівень сечової кислоти у жінок 360 мкм / л, у
чоловіків - 400 мкм / л. Перевищення даних показників вимагає з'ясування
причинних факторів.
Причини виникнення. Гіперурикемія розвивається під впливом як
зовнішніх чинників (навколишнє середовище, харчування), так і спадкових.
Вона також вважається провідним біохімічним ознакою подагри.
 Може бути свідченням таких патологічних станів, як лімфома, лейкоз,
анемія, обумовлена недоліком вітаміну В12, захворювання жовчовивідних
шляхів, печінки, нирок, псоріаз, пневмонія, гестоз, туберкульоз, цукровий
діабет, хронічна екзема.

18.Діагностика порфірії з використанням бензидинової проби.

Біохімічні методи діагностики Порфирій Діагноз будь-якої форми порфірії повинен
бути підтверджений лабораторними дослідженнями, як якісними, так і кількісними,
виявленням порфиринов в біологічних рідинах і екскретів. Результати використання
якісних і напівкількісних методів, бо свідчить про загальний сумарному підвищенні
рівня порфіринів, не дозволяють диференційовано оцінити специфічність порушень
порфіринового обміну і не дають точної інформації про співвідношення між
фракціями порфиринов, що має вирішальне діагностичне значення. Ці тести треба
оцінювати дуже обережно. Більш надійним діагностичним критерієм є кількісне
визначення порфіринів по фракціям в сечі, калі, еритроцитах і плазмі крові. Однак ці
методи складні і трудомісткі, і не проводяться у всіх лабораторіях. Методик
визначення порфіринів багато, і кожна з них має як позитивні, так і негативні сторони.
Ерітропоетіческой порфірії діагностуються, крім звичайного рівня порфіринів в сечі і
калі, визначенням вмісту цих речовин в
еритроцитах і плазмі крові.
Використовують метод визначення порфіринів у плазмі крові та еритроцитах (C.
Rimington, 1963); але цей метод складний і трудомісткий, тому можна
використовувати і якісні методи. Іноді використовується проба C. Rimington (1962),
яка є досить простий; важливо використовувати також: - просту пробу з
гемолизированной кров'ю (Кривошеєв Б. Н., 1964); - феномен фотогемоліза; -
люмінесцентне і люмінесцентно-мікроскопічне дослідження крові. Проводиться
дослідження копри - і протопорфирина, змісту АЛК і порфобилиногена (ПБГ). При
пізньої шкірної порфірії вивчають рівень копропорфіріна III і уропорфіріна III в сечі,
роздільне кількісне визначення порфіринів у сечі, при гострій переміжної порфірії -
визначення АЛК і ПБГ в сечі.

19.Визначення наявності гістаміну, як сполуки що викликає прояви алергічної

реакції.

Принцип методу. Гістамін реагує із солями кобальту з утворенням забарвлених

комплексних солей.
Хід роботи. 0,01-0,02 г гістаміну розчиняють в 1 мл води, додають 2-3 краплі
розчину кобальту нітрату Co(NO3)2, або кобальту хлориду CoCl2 й 1 краплю NaOH.
Випадає осад червоно-фіолетового кольору.
Клініко – діагностичне значення. Гістамін є продуктом реакції
декарбоксилювання L-гістидину, міститься в гранулах тканинних базофілів. Одним з
фізіологічних ефектів гістаміну є участь його в імунологічних реакціях. Збільшення
вмісту гістаміна в зоні запалення й ділянках взаємодії антигену з антитілом є одним з
патогенетичних механізмів розвитку алергічних і анафілактичних реакцій.

20. Діагностика гемолітичної жовтяниці. Визначання жовтяниць в сечі реакцією

Гмеліна. Біохімічні показники при гемолітичіній жовтяниці.

Принцип методу заснований на окисненні жовчних пігментів концентрованою

азотною кислотою і появі різно забарвлених продуктів окислення (проби не
струшувати).

Клініко-діагностичне значення. Жовчні пігменти-білірубін, білівердин,

уробілін – з’являються лише при патології. Білірубінурію спостерігають при
жовтяниці супутній ураженням печінки і жовчовивідних шляхів. Сеча за наявністю
жовчних пігментів набуває темного жовто-зеленого кольору.

Причини виникнення: резус конфлікт у новонародженних, переливання

несумісної крові, радіаційне ураження, дія гемотоксичних отрут.

Біохімічні показники: збільшення концентрації в крові загального білірубіну—

> надмірне утворення вільного білірубіну—> він не встигає пройти коньюгацію у
печінці—> багато білірубіну іде в кишечник—> через це відбувається посилене
утворення стеркобіліногену(при цьму він з’являється в калі та сечі).

21.Діагностика показників крові та сечі при обтураційній жовтяниці. Норма

загального білірубіну.

Біохімічні показники: відсутність стеркобіліногену та стеркобіліну в калі—>

його знебарвлення; відустність уробіліну в сечі; утруднене надходження в жовч
білірубін-глюкуроніду—> коньюгований пігмент у великих кількостях всмоктується в
кров—> зростає рівень прямого білірубіну.

Норма загального білірубіну – 1-10мг/л (0,1-1,0 мг%), непрямий 75%, прямий

25%.

22.Діагностичні показники крові і сечі при паренхіматозній жовтяниці.

Розвивається внаслідок ушкоджень гепатоцитів печінки , в крові накопичуєтьс

непрямий та прямий білірубін. причини: цироз,вірусні захворювання печінки, отрієння
токсинами. Виникає порушення обміну білірубіна. Спостерігається гіпербілірубінемія.

Високий рівень прямого білірубіна в крові, через порушення коньюгації білірубіна

(пошкодження мембран ЕПР гепатоцитів).

Високий рівень прямого білірубіна , через порушення секреторної функції гепатоцитів

Підвищення рівня уробіліну в сечі, через поршення гепатоцитів розщеплювати
тетрапіроли

23.Визначеня гідроксипроліну в сечі як показник колагенозів

Принцип методу. Метод базується на окисненні гідроксипроліну до сполуки,

близької за будовою до піролу, яка при конденсації з реактивом Ерліха (п-
диметиламінобензальдегід) дає рожеве забарвлення. Інтенсивність забарвлення
розчину пропорційна концентрації гідроксипроліну. Гідроксипролін – це
амінокислота, яка характерна для білків сполучної тканини – колагену (містить 12-14
%) і еластину (1-2 %). Саме вміст гідроксипроліну в сечі та крові характеризує
інтенсивність катаболізму колагену та швидкість обміну цієї амінокислоти.
Гідроксипролін може знаходитись у стані, зв’язаному з білками, пептидами, а також у
вільному стані як у сироватці крові, так і в сечі. У віці людини 10 – 20 років з сечею
виділяється до 200 мг гідроксипроліну за добу, а у дорослих – 15-50 мг. Зростання
цього показника спостерігають при колагенозах (ревматизм, ревматоїдний артрит,
системна склеродермія, дерматоміозит), при гіперпаратиреоїдизмі, хворобі Педжета
(до 1 г за добу). Ще більше виділяється гідроксипроліну при спадковій
гіпергідроксипролінемії, що спричинено дефектом ферменту гідроксипролін-оксидази,
в результаті чого порушується обмін гідроксипроліну.

24. Визначення вмісту креатиніну в сечі.

Принцип методу. Креатинін взаємодіє в лужному середовищі з пікриновою
кислотою і утворює сполуку червоного кольору. Інтенсивність забарвлення отриманої
сполуки пропорційна вмісту креатиніну в пробі. Норма креатиніну в сечі 1,0-2,0
г/добу.
Хід роботи. Беруть 2 пробірки. В першу пробірку вносять 0,5 мл сечі (з добової
кількості) і 3мл пікринової кислоти , перемішують і додають 0,2мл 10% розчину
їдкого натру. В другу пробірку вносять 3мл пікринової кислоти, 1мл стандартного
розчину креатиніну 100 мг/мл і 0,2 мл 10% розчину їдкого натру. Об’єм розчинів
доводять до 10мл, перемішують та фотометрують. Спостерігають за розвитком
червоно-помаранчевого кольору.
Розрахунок вмісту креатиніну в пробі проводять за формулою:
С=10•опт.щільність проби / опт. щільність стандарту.
Клініко-діагностичне та практичне значення.
Підвищене виділення креатиніну з сечею – гіперкреатинінурія, спостерігається
при розсмоктуванні м’яких тканин, синдромі довготривалого роздавлювання, важкої
м’язевої роботи, після зняття кровоспинного жгута, при лихоманці. Зниження вмісту
креатиніну у сечі – гіпокреатинінурія, відмічається при хронічному нефриті з уремією
( ниркова недостатність), м’язевої атрофії, дегенераціі нирок, лейкемії, у старечому
віці.

25. Виявлення алкаптонурії пробою на гомогентизинову кислоту в

сечі
Принцип методу. Алкаптонурія - спадкове захворювання, пов'язане з дефектом
гомогентизинатоксидази, що здійснює перетворення гомогентизинової кислоти в
фумарілацетооцтову кислоту. При цьому захворюванні накопичується в середовищах
організму гомогентизинова кислота.
а) Проба на гомогентизинову кислоту з лугом.
При окисненні гомогентизинової кислоти киснем повітря в лужному середовищі
утворюється пігментний продукт синьо-фіолетового кольору.
Хід роботи. В одну пробірку вносять 10 крапель нормальної, а в іншу - патологічної
сечі, додають по 2 краплі розчину гідроксиду натрію, струшують і спостерігають за
зміною забарвлення 1-2 хв.
Проба позитивна при наявності синьо-фіолетового забарвлення, що свідчить про
присутність гомогентизинової кислоти.
б)Проба на гомогентизинову кислоту з молібденовим реактивом.
Метод заснований на здатності гомогентизинової кислоти відновлювати молибдат
амонію з утворенням молібденової сині.
Хід роботи. В одну пробірку вносять 1 мл. сечі здорового, в іншу – 1мл. сечі хворого
пацієнта. У кожну пробірку додають по 1 мл. 0,5М розчину КН2РО4, 1 мл. 5%.
розчину молібденового амонію, 1 мл. 5N розчину Н2SO4. Пробірки струшують.
Інгібують 5 хвилин. Проба позитивна при наявності зеленого забарвлення,
обумовленого присутністю в сечі гомогентизинової кислоти.
Практичне значення роботи. Проби на гомогентизинову кислоту використовуються
для діагностики алкаптонуріі, так як в нормі вміст гомогентизинової кислоти в сечі не
перевищує 28 мкг/мл. Збільшення її вмісту виявляється при спадковій хворобі
алкаптонурії, а також ревматизмі та тонзилітах.
Висновок:
26. ЯКІСНА РЕАКЦІЯ НА ФЕНІЛПІРОВИНОГРАДНУ КИСЛОТУ

ПРИНЦИП МЕТОДУ. Фенілпіровиноградна кислота утворює з іонами трьохвалентного заліза комплексну

сполуку забарвлену в синьо-зелений колір.

ХІД РОБОТИ
До 2 мл свіжовідфільтрованої сечі наливають 8-10 крапель 10% розчину FeCl 3. При наявності в сечі
фенілпіровиноградної кислоти через 30-60 секунд з’являється синьо-зелене забарвлення, яке поступово блідне
і вицвітає через 5-30 хвилин в залежності від концентрації фенілпіровиноградної кислоти в сечі.

КЛІНІКО – ДІАГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Вроджена відсутність у дітей в печінці ферменту 4- фенілаланінгідроксилази приводить до того, що
 фенілаланін не гідроксилюється і не перетворюється в тирозин.

Накопичення фенілаланіну та продукту його розпаду фенілпіровиноградної кислоти в крові і тканинах

зумовлює інтоксикацію та порушення нормального розвитку мозку і появи тяжких розладів психіки дитини.
Доказом цього спадкового захворювання – фенілпіровиноградної олігофренії є виявлення підвищеного вмісту
фенілаланіну в крові і наявність фенілпіровиноградної кислоти в сечі.
27.В останній триместр вагітності у жінки з’явилися болі в кістках. Збільшення якого макроелементу
показав біохімічний аналіз крові? Визначити його в плазмі крові.

Кальцій, що спричинено його мобілізацією з кісткової тканини (болі в кістках), оскільки цей
макроелемент необхіден для побудови тканин плода.
Визначення. Комплексним методом, що визначає вміст кальцію, магнію, фосфатів в крові
Принцип методу. Іони кальцію утворюють осад з іонами оксалатної кислоти
Са2+ + С2О4 2-→ СаС2О4 (осад оксалату кальцію)

Матеріальне забезпечення: пробірки, плазма крові, оксалат амонію,

Хід роботи: 1. Відкриття іону Са2+. Іони кальцію визначають додаванням до 0,5 – 1 мл сироватки крові
насиченого розчину оксалату амонію, випадає осад – оксалату кальцію.
Норма кальцію в крові – 2,1– 2,6 ммоль/л

Клініко-діагностичне значення.Вміст кальцію в сироватці крові підвищується при деструкції кісток,

гіпервітамінозі Д. Зменшення кальцію спостерігають при порушенні всмоктування його з кишки,
гіповітамінозі Д, порушенні функції нирок, а також гіпофункції паращитоподібних залоз.
28. У хворих, що страждають важкою формою діабету і не одержують інсулін,
спостерігається метаболічний ацидоз. Підвищення концентрації яких метаболітів це
зумовлює? Визначити їх в плазмі крові.
Метаболічний ацидоз – це ацидоз, основу якого становить накопичення в організмі
ендогенних кислот-метаболітів. при цукровому діабеті накопичуються кетонові тіла і
молочна кислота
Вміст кетонових тіл у крові визначають йодометричним методом (за Енгфельдом у
модифікації М. Лейтеса та А. І. Одинової), колориметричним методом Нейтельсона, а
також експрес-методом з реактивом Лестраде.
Експрес-метод-тест для визначення вмісту кетонових тіл

Реактиви: натрію нітропрусид – 1,5 г, амонію сульфат – 50 г, натрію карбонат

зневоднений – 25 г. Всі реактиви ретельно розтирають у дрібний порошок і зберігають
у темній скляній посудині в сухому місці.

Обладнання:білий кахель з канавками або предметне скло, розташоване на білому

папері.

Хід визначення.На кахель чи скло наносять 0,1–0,2 г порошку, додають 2–3 краплі
сироватки крові і витримують 5 хв. Поява рожево-фіолетового забарвлення вказує на
позитивний результат. Мінімальний рівень кетонових тіл у крові, який дає позитивну
реакцію – 10 мг/100 мл (1,7 ммоль/л). Швидкість появи забарвлення та його
інтенсивність пропорційні концентрації кетонових тіл у дослідній пробі. Якщо
інтенсивне фіолетове забарвлення суміші виникає негайно, це свідчить про наявність у
пробі 50–80 мг/100 мл (8,3–26,7 ммоль/л) кетонових тіл, слабого забарвлення після 3
хв – 10–30 мг/100 мл (1,7–5,0 ммоль/л) кетонових тіл.

В нормі у великої рогатої худоби у крові міститься 2–7 мг/100 мл (0,34–1,2 ммоль/л)
кетонових тіл, у свиней – 0,5–2,5 мг/100 мл (0,094–0,43 ммоль/л), у овець – 3–7 мг/100
мл (0,51–1,2 ммоль/л).

29.У пацієнта, який поступив до клініки зі скаргами на болі в суглобах, діагностовано

подагру. Лабораторні дослідження виявили гіперурикемію. Збільшення якої сполуки
викликає цей стан? Визначити її якісною реакцією.
Подагра - метаболічне захворювання, яке характеризується відкладенням в різних
тканинах організму кристалів уратів у формі моноурату натрію або сечової кислоти. В
основі виникнення подагри лежить накопичення сечової кислоти і зменшення її
виведення нирками, що призводить до підвищення концентрації останнього в крові
(гіперурикемія).
Мурексидна реакція (мурексидна проба) використовується для якісного
визначення сечової кислоти та інших сполук, які містять пуринове ядро.
На предметне скло нанести краплю розчину натрієвої солі сечової кислоти Додати 1
краплю нітратної кислоти і обережно випарите на полум’ї тримаючи скло над
полум’ям пальника на деякій відстані. Як тільки розчин випарується і почнеться
почервоніння рядом біля плями нанесіть 1 краплю 10 % розчину аміаку. На місці
контакту спостерігається поява червоно-фіолетового кольору Капелька їдкого калі
переводить його в синьо-фіолетове.
Ця проба використовується для аналізу каменів сечової кислоти в сечі.

30.Учень 3 класу скаржиться на біль в суглобах, має нервово-психічні розлади.

Збільшення якої сполуки виявив біохімічний аналіз крові? Визначити її в
досліджуваному розчині.

Відповідь: сечової кислоти.

Мурексидна проба на сечову кислоту:

Принцип методу: Сечова кислота за присутністю концентрованої нітратної кислоти
утворює з аміаком пурпурно-червону речовину - мурексидамонієву сіль пурпурової
кислоти.
Хід роботи: До порошку сечової кислоти додають 1-2 краплі нітратної кислоти і
обережно нагрівають(70*С).Після охолодження до коричнево-червоного залишку,
який містить продукти окислення і гідратації сечової кислоти, додають краплю
розчину аміаку – з’являється пурпурно-червоне забарвлення.

31.У плазмі крові та сечі виявлено збільшення понад норму концентрації

індикану. Функціональний стан якого органу порушений? Визначити якісною
реакцією цю речовину.

Відповідь: підвищена інтенсивність гниття білків у кишечнику, або порушена функція

печінки.

Якісна реакція на індикан в сечі:

Принцип. При дії на сечу концентрованої соляної кислоти індикан

гідролізується та перетворюється на індоксил, який окислюється у присутності
FeCI3 в синє індиго.

Хід роботи. У пробірку вносять 3-5 мл сечі і для осадження речовин, які
заважають визначенню індиго, додають 1-2 мл 20% розчину оцтовокислого
свинця. Фільтрують. До 2-3 мл фільтрату додають такий же об’єм реактиву
Обермейєра (розчин FeCl3 в хлорній кислоті), залишають стояти до появи
бурого забарвлення; далі додають 1-2 мл хлороформу та енергійно струшують.
Індиго розчинюється в хлороформі та надає йому синьо-фіолетове забарвлення.

Клініко-діагностичне значення. Індикан у нормальній сечі людини міститься в

дуже невеликій кількості (за добу виділяється близько 0,01-0,04 г). При деяких
патологічних процесах (закрепах, непрохідності кишечника, туберкульозі,
перитоніті) та вживанні великої кількості м’ясної їжі вміст індикану

Збільшується.

32. У хворого діагностовано жовтяницю. Вміст загального білірубіну – 80

мкмоль/л, прямий білірубін в нормі, непрямий- підвищений. У сечі білірубін не
виявляється, концентрація уробіліногену підвищена. Кал- темний, кількість
стеркобіліногену перевищує норму. Який тип жовтяниці у даного пацієнта?
Визначити загальний білірубін в дослідному розчині.

Відповідь: гемолітична жовтяниця.

У результаті гемолізу еритроцитів і інтенсивного розпаду гему в плазмі крові

спостерігається гіпербілірубінемія за рахунок непрямого білірубіну. Надходження при
цьому великої кількості білірубіну в кишечник призводить до посиленого утворення
стеркобіліногену, який у великій кількості виділяється у вигляді стеркобіліну з калом
(темний, майже чорний гіперхолічний кал) та після всмоктування у товстій кишці – у
вигляді уробіліну з сечею (інтенсивне забарвлення сечі).

33. Хвора 48-ми років надійшла до клініки із скаргами на слабкість,

дратівливість, порушення сну. Об’єктивно: шкіра та склери жовтого кольору. У
крові: підвищення рівня загального білірубіну з переважанням прямого. Кал –
ахолічний. Сеча – темного кольору (жовчні пігменти). Яка жовтяниця має місце в
хворої? Визначити загальний білірубін в сечі.

Відповідь: холестатична жовтяниця.

При закупорці жовчних проток і блокаді відтоку жовчі спостерігається холестатична

жовтяниця. Переповнені жовчні канальці травмуються і пропускають білірубін у
кров'яні капіляри. У крові з'являється велика кількість прямого білірубіну. Він
екскретується з сечею, надає їй насиченого золотисто-коричневого забарвлення («сеча
кольору пива»). Оскільки прямий білірубін не може потрапити в складі жовчі в кишку
у калі відсутні продукти стеркобіліногену – ахолічний кал.

34. У хворого на еритропоетичну порфірію (хвороба Гюнтера) зуби

флуоресціюють в ультрафіолеті яскраво червоним кольором, шкіра чутлива до
світла, сеча забарвлена в червоний колір. Якою якісною реакцією можливо
підтвердити цей діагноз.
За допомогою бензидинової проби(розчин бензидину+пероксид водню),яка
ґрунтується на каталітичній здатності похідних гемоглобіну активувати окиснення
речовин. Продукт окислення бензидину забарвлений в синій колір, з часом переходить
у червоний.
35. Для оцінки функціонального стану печінки в хворого досліджена екскреція
тваринного індикану. Визначити тваринний індикан якісною реакцією.
За допомогою проби Обермейера(ацетат свинцю, реактив Обермейера) Метод
ґрунтується на перетворенні індикану в індоксил в процесі кислотного гідролізу
ефірного зв'язку сильною мінеральною кислотою (хлористоводнева кислота).
Утворений індоксил, в присутності тимолу, окислюється хлоридом заліза до
індиголігнону — сполуки рожево-фіолетового кольору.

36. В ендокринологічному відділенні з діагнозом цукровий діабет лікується жінка 40

років зі скаргами на спрагу, підвищений апетит. Які патологічні компоненти виявлені
при лабораторному дослідженні сечі пацієнта?

У пацієнтів із цукровим діабетом відсутній або є недостатнім синтез інсуліну, або має
місце інсулінорезистентність клітин-мішеней. Через це рівень глюкози в крові зростає,
і при гіперглікемії вище ниркового порогу (10 ммоль/л) буде виявлятися глюкозурія.
Замість глюкози, організм забеспечується енергією за рахунок ліпідів. Збільшується
окиснення жирних кислот з утворенням ацетил-КоА, з якого в подальшому
синтезуються кетонові тіла та холестерин. Але швидкість утилізації кетонових тіл у
тканинах відстає від швидкості їх утворення через дефіцит оксалоацетату що йде на
глюконеогенез. В результаті кетонові тіла виводяться з сечею (кетонурія).

Якщо у пацієнтки діабет 1-го типу, через відсутність інсуліну виникає зростання
розпаду білків. Підвищення утилізації амінокислот збільшує синтез сечовини і
виведення її з сечею (азотурія).

37. У хворих тиреотоксикозом спостерігається гіпертемія, тахікардія та посилення

дихання. З порушенням яких процесів пов’язана така клінічна картина? Яким методом
можна визначити тиреоїдні гормони?

При тиреотоксикозі мають місце підвищений синтез та секреція Т3 і Т4. Основна їх дія
полягає у зростанні швидкості основного обміну.

Тиреоїдні гормони збільшують використання АТФ, що зумовлює збільшення вмісту

АДФ, що стимулює катаболізм білків, жирів та вуглеводів. Після катаболізму енергія
розсіюється і зумовлює гіпертермію.

Тахікардія та посилення дихання зумовлюється впливом їх надлишку гормонів на

симпатичну нервову систему.

В аналіз крові на тиреоторопні гормони входять концентрації тиреотропного гормону

(ТТГ), вільного Т3, Т4 а також антитіл до тиреоглобуліну та тироїдної пероксидази.
38. У пацієнта спостерігається свербіння, набряки та почервоніння шкіри.
Концентрація якого біогенного аміну підвищилась в тканинах пацієнта?
Визначити якісною реакцією наявність цього біологічного аміну.
1. Гістамін.
2. Принцип методу. Гістамін реагує із солями кобальту з утворенням забарвлених
комплексних солей.
Хід роботи. 0,01-0,02 г гістаміну розчиняють в 1 мл води, додають 2-3 краплі розчину
кобальту нітрату Co(NO3)2, або кобальту хлориду CoCl2 й 1 краплю NaOH. Випадає
осад червоно-фіолетового кольору.
Клініко – діагностичне значення. Гістамін є продуктом реакції декарбоксилювання
L-гістидину, міститься в гранулах тканинних базофілів. Одним з фізіологічних ефектів
гістаміну є участь його в імунологічних реакціях. Збільшення вмісту гістаміна в зоні
запалення й ділянках взаємодії антигену з антитілом є одним з патогенетичних
механізмів розвитку алергічних і анафілактичних реакцій.
39.У пацієнта 42 років сеча темніє на повітрі, знижена рухомість суглобів,
спостерігається затемнення склер. Про що свідчіть ця клінічна картина?
Визначити якісною реакцією сполуку, що приводить до такого стану.
1. У пацієнта алкаптонурія.
2. Принцип методу. Алкаптонурія - спадкове захворювання, пов'язане з дефектом
гомогентизинатоксидази, що здійснює перетворення гомогентизинової кислоти в
фумарілацетооцтову кислоту. При цьому захворюванні накопичується в середовищах
організму гомогентизинова кислота.
а). Проба на гомогентизинову кислоту з лугом.
При окисненні гомогентизинової кислоти киснем повітря в лужному середовищі
утворюється пігментний продукт синьо-фіолетового кольору.
Хід роботи. В одну пробірку вносять 10 крапель нормальної, а в іншу - патологічної
сечі, додають по 2 краплі розчину гідроксиду натрію, струшують і спостерігають за
зміною забарвлення 1-2 хв.
Проба позитивна при наявності синьо-фіолетового забарвлення, що свідчить про
присутність гомогентизинової кислоти.
б). Проба на гомогентизинову кислоту з молібденовим реактивом.
Принцип методу.Метод заснований на здатності гомогентизинової кислоти
відновлювати молибдат амонію з утворенням молібденової сині.
Хід роботи. В одну пробірку вносять 1 мл. сечі здорового, в іншу – 1мл. сечі хворого
пацієнта. У кожну пробірку додають по 1 мл. 0,5М розчину КН2РО4, 1 мл. 5%.
розчину молібденового амонію, 1 мл. 5N розчину Н2SO4. Пробірки струшують.
Інгібують 5 хвилин. Проба позитивна при наявності зеленого забарвлення,
обумовленого присутністю в сечі гомогентизинової кислоти.
Практичне значення. Проби на гомогентизинову кислоту використовуються для
діагностики алкаптонуріі, так як в нормі вміст гомогентизинової кислоти в сечі не
перевищує 28 мкг/мл. Збільшення її вмісту виявляється при спадковій хворобі
алкаптонурії, а також ревматизмі та тонзилітах.
40.У дитини 6 місяців діагностовано фенілкетонурію. Яка причина цього
захворювання, його клінічні прояви? Якою якісною реакцією можна виявити цю
патологію?
1.Причини фенілкетонурії базуються на надлишку в організмі амінокислоти
фенілаланін.
Клінічні прояви:мікроцефалія, неспроможність до навчання ходити та говорити,
епилептичні приступи, тремор. Накопичений в організмі фенілаланін інгібірує
ферменти, які каталізують перетворення тіразина в меланін, тому хворі на
фенілкетонурію є світловолосими та голубоокими.
2. Цю патологію можна виявити за допомогою якісної реакції на фенілпіровиноградну
кислоту- проба Фелінга.
41.У відділення травматології надійшов хворий з розтрощенням м’язової
тканини. Який біохімічний показник сечі при цьому буде збільшений? Визначити
його якісною реакцією.
1. Креатинін.
2. Якісна реакція на креатинін колориметричний метод на основі реакції Яффе.
42. Хворому з підозрою на діагноз «прогресуюча м’язова дистрофія» зроблений
аналіз сечі. Яка сполука у сечі підтверджує діагноз даного пацієнта? Виявити цю
сполуку в досліджуваному розчині.
Креатинін у сечі підтверджує діагноз «прогресуюча м’язова дистрофія».
Визначення креатиніну в сечі методом Яффе.

Принцип методу. Метод базується на здатності креатиніну в лужному середовищі

взаємодіяти з пікринової кислотою з утворенням пікрату креатиніну оранжево-
червоного кольору, з подальшим визначенням інтенсивності забарвлення на ФЕКу.
Концентрацію креатиніну в сечі знаходять за калібрувальним графіком.

Хід работи. Приготувати дослідну пробу: в циліндр об'ємом 100 мл внести 0,5 мл сечі
і 3 мл насиченого розчину пікринової кислоти. Суміш ретельно струсити і додати 0,2
мл 10% розчину їдкого натру, витримати 10 хв при кімнатній температурі і довести
дистильованою водою до 100 мл.
Приготувати контрольну пробу: до 3 мл розчину пікринової кислоти додати 0,2 мл
10% розчину їдкого натру і довести об'єм суміші дистильованою водою до 100 мл.
Приготувати стандартну пробу: до 0,5 мл стандартного розчину (містить 8,8 ммоль / л,
або 1 г / л креатиніну) долити 3 мл розчину пікринової кислоти і 0,2 мл 10% розчину
їдкого натру, витримати 10 хв при кімнатній температурі і довести дистильованою
водою до 100 мл.
Інтенсивність забарвлення дослідної та стандартної проб виміряти на ФЕК проти
контрольного розчину в кюветі з товщиною шару 10 мм при зеленому світлофільтрі.

Розрахунок: концентрація креатиніну (моль/сут) = (Еоп/Ест) × 8,8

Норма: 4,4 – 17,6 моль/доб, или 0,5 – 2 г/доб.

Клініко – діагностичне значення. В середньому за добу з сечею виділяють

креатиніну у чоловіків 8,8-17,7 ммоль/добу (1,0-2,0 г/добу), а у жінок – 7,1-15,9
ммоль/добу (0,8-1,8 г/добу). Вміст креатиніну в сечі залежить від характеру
харчування, збільшуючись при вживанні м'ясної їжі. Підвищення його екскреції з
сечею спостерігається при посиленій м'язовій роботі, гарячкових станах, пневмонії,
авітамінозі Е, тиреотоксикозі та ін .; зниження екскреції з сечею спостерігається при
м'язовій атрофії, лейкемії, амілоїдозі нирок, голодуванні.
43. Хворому з прогресуючою м’язовою дистрофією було проведено біохімічне
дослідження сечі. Поява якої речовини у великій кількості в сечі може
підтвердити захворювання м’язів у даного хворого? Визначити її.
Поява креатиніну у великій кількості в сечі може підтвердити захворювання м’язів у
даного хворого.
Кількісне визначення креатину в сечі.

Принцип методу. Креатин у сечі визначають тим самим методом, що й креатинін,

попередньо перетворивши креатин у креатинін у кислому середовищі при
нагріванні.

Матеріальне забезпечення: сеча з попереднього досліду, насичений розчин

пікринової кислоти, 10% розчин гідроксиду натрію, концентрована соляна кислота,
ФЕК, мірні циліндри на 100 мл, мірні піпетки, скляні палички, водяна баня.

В обидві пробірки добавляють по 0,1 мл концентрованої соляної кислоти і ставлять

їх в киплячу водяну баню на 3 хв Після охолодження в обидві

Хід роботи: В одну пробірку відмірюють 0,5 мл сечі (дослід), а в другу - 0,5 мл
дистильованої пробірки добавляють по 0,2 мл 10% гідроксиду натрію і по 3 мл
насиченого розчину пікринової кислоти, перемішують вміст пробірок і залишають
на 5 хв. Потім вміст пробірок кількісно переносять у мірні циліндри на 100 мл,
змиваючи пробірки тричі по 10 мл дистильованою водою. Доводять об’єми до мітки
- 100 мл. Вимірюють екстинкцію на ФЕК у кюветі з товщиною шару 1 см із зеленим
світлофільтром проти контролю.

Розрахунок: концентрація креатиніну (моль/сут) = (Еоп/Ест) × 8,8

Цей креатинін складає суму креатину і власне креатиніну. При визначенні кількості
креатину знаходять різницю між показниками креатиніну з досліду 2 і досліду 1. Цю
різницю множать на 1,16 – коефіцієнт перерахунку відповідності рівня креатиніну
кількості креатину, тобто це відношення молекулярних мас креатину і креатиніну –
131 : 113 = 1,16.

Клініко-діагностичне значення. Нормальна екскреція креатину з сечею становить у

чоловіків 0 – 0,3 ммоль/добу, у жінок 0 – 0,61 ммоль/добу. У сечі здорової дорослої
людини при нормальному фізичному навантаженні креатину, як правило, немає.
Поява його в сечі – креатинурія – спостерігається при підвищеному м’язовому
навантаженні, у період росту дітей (до 14 – 17 років), у період вагітності, у ранньому
післяродовому періоді, при вуглеводному і білковому голодуванні, у осіб похилого
віку, при загоюванні значних переломів, оперативних втручаннях. Креатинурія
спостерігається при посиленому розпаді тканин (опіки, рак, туберкульоз), авітамінозі
Е, цукровому діабеті, паренхіматозному гепатиті.
44.При цукровому діабеті внаслідок активації процесів окиснення жирних кислот
виникає кетоз. Чому порушується кислотно-лужна рівновага? Які сполуки
викликають цей стан? Як можна визначити сполуки, що викликають кетоз?

Посилений кетогенез при цукровому діабеті призводить до накопичення кислих

метаболітів (ацетоацетату, β-гідроксибутирату) у крові та зсуву рН у кислу сторону,
що є різновидом метаболічного ацидозу. Визначити сполуки, що викликають кетоз
можна за допомогою аналізу крові та сечі.

45.При недостачі кровообігу в період інтенсивної м’язової роботи в м’язах в

результаті анаеробного гліколізу розвивається метаболічний ацидоз. Яка сполука
викликає цей стан? Як її можна виявити?

Метаболічний ацидоз - це зниження рН крові за рахунок накопичення кислих

метаболітів (лактат, кетонові тіла і т.д.), у випадку великого фізичного навантаження
м’язи виділяють надмірну кількість молочної кислоти і розвивається лактоацидоз. Цей
стан викладає молочна кислота або лактат. Виявити її можна за допомогою
розгорнутого аналізу крові.

46. До фібрилярних елементів сполучної тканини належать колаген, еластин та

ретикулін. Вкажіть амінокислоту, яка входить тільки до складу колагену і
визначення якої в сечі використовується для діагностики захворювань сполучної
тканини?

3-гідроксипролін та 4-гідроксипролін входять до складу тільки колагену, вміст

оксипроліну в сечі використовується для дігностики захворювань сполучної тканини.
Вміст оксипролину в крові і сечі характеризує інтенсивність катаболізму колагену та
швидкість обміну цієї амінокислоти. Гідроксипролін – це амінокислота, яка
характерна для білків сполучної тканини – колагену (містить 12-14 %) і еластину (1-2
%). Саме вміст гідроксипроліну в сечі та крові характеризує інтенсивність катаболізму
колагену та швидкість обміну цієї амінокислоти. Гідроксипролін може знаходитись у
стані, зв’язаному з білками, пептидами, а також у вільному стані як у сироватці крові,
так і в сечі. У віці людини 10 – 20 років з сечею виділяється до 200 мг гідроксипроліну
за добу, а у дорослих – 15-50 мг. Зростання цього показника спостерігають при
колагенозах (ревматизм, ревматоїдний артрит, системна склеродермія, дерматоміозит),
при гіперпаратиреоїдизмі, хворобі Педжета (до 1 г за добу). Ще більше виділяється
гідроксипроліну при спадковій гіпергідроксипролінемії, що спричинено дефектом
ферменту гідроксипролін-оксидази, в результаті чого порушується обмін
гідроксипроліну.

47. У хворого на колагеноз спостерігається деструкція сполучної тканини. Які

дослідження лабораторних показників сечі доцільно призначити хворому з
підозрою на наявність колагенозу (хронічна форма)?

Кількісне визначення гідроксипроліну (оксипроліну) в сечі.

Принцип методу. Метод базується на окисненні гідроксипроліну до сполуки,
близької за будовою до піролу, яка при конденсації з реактивом Ерліха (п-
диметиламінобензальдегід) дає рожеве забарвлення. Інтенсивність забарвлення
розчину пропорційна концентрації гідроксипроліну.

Матеріальне забезпечення: реактив Ерліха, 3 н розчин сульфатної кислоти, 6%

розчин водню пероксиду, 2,5 н розчин натрію гідроксиду, 0,01 М розчин міді
сульфату, водяна баня, ФЕК, мірні піпетки, пробірки, лійка, фільтрувальний папір.

Хід роботи: У першу пробірку відмірюють 1мл профільтрованої сечі, в другу – 1мл
дистильованої води (контрольна проба). В обидві пробірки додають по 1мл 0,01 М
розчину міді сульфату, по 1 мл 2,5 н розчину натрію гідроксиду, по 1мл 6% розчину
водню пероксиду. Проби перемішують 5 хв, після чого нагрівають 3 хв у киплячій
водяній бані, а потім пробірки охолоджують водою з крану. У пробірки додають по
4мл 3 н розчину сірчаної кислоти і по 1мл реактиву Ерліха, ставлять на 1 хв у киплячу
водяну баню, охолоджують, а потім вимірюють оптичну густину на ФЕКу проти
контролю при довжині хвилі 500 – 560 нм (зелений світлофільтр) у кюветі завтовшки
10 мм.

За калібрувальним графіком визначають вміст гідроксипроліну в дослідній пробі і

розраховують кількість гідроксипроліну, виділеного з сечею впродовж доби за
формулою:

де а – кількість гідроксипроліну, знайдена за калібрувальним графіком; V доб. –

добовий об’єм сечі мл; V проби – об’єм сечі, взятий для аналізу, мл.

Крива залежності оптичної густини розчину гідроксипроліну від його концентрації.

Клініко-діагностичне значення. Гідроксипролін – це амінокислота, яка характерна
для білків сполучної тканини – колагену (містить 12-14 %) і еластину (1-2 %). Саме
вміст гідроксипроліну в сечі та крові характеризує інтенсивність катаболізму колагену
та швидкість обміну цієї амінокислоти. Гідроксипролін може знаходитись у стані,
зв’язаному з білками, пептидами, а також у вільному стані як у сироватці крові, так і в
сечі. У віці людини 10 – 20 років з сечею виділяється до 200 мг гідроксипроліну за
добу, а у дорослих – 15-50 мг. Зростання цього показника спостерігають при
колагенозах (ревматизм, ревматоїдний артрит, системна склеродермія, дерматоміозит),
при гіперпаратиреоїдизмі, хворобі Педжета (до 1 г за добу). Ще більше виділяється
гідроксипроліну при спадковій гіпергідроксипролінемії, що спричинено дефектом
ферменту гідроксипролін-оксидази, в результаті чого порушується обмін
гідроксипроліну.
48. В результаті виснажуючої м’язової роботи у робочого значно зменшилась
буферна ємкість крові. Надходженням якої речовини у крові можна пояснити це
явище? Визначити цю сполуку.
Внаслідок виснажливої м’язової роботи збільшується концентрація молочної кислоти
(лактату), рСО2 в крові, що призводить до збільшення кислотності крові, як наслідок
зменшення буферної ємності крові (компенсований метаболічний ацидоз). При важкій
фізичній роботі виникає лактоацидоз.
Принцип методу. Метод ґрунтується на взаємодії комплексної сполуки феноляту
заліза фіолетового кольору з молочною кислотою з утворенням лактату заліза
жотувато-зеленого кольору.

49. При обстеженні хворого виявлено характерна клініка колагенозу. Вкажіть,

збільшення якого показника сечі характерно для цієї патології та визначити
його.
Колагеноз(ревматизм, ревматоїдний артрит, системна склеродермія, дерматоміозит) –
це іммунопатологічний процес, що супроводжується розвитком дегенеративних
порушень з переважним ураженням сполучної тканини, внаслідок чого збільшується
екскреція з сечею гідроксипроліну. Зміст оксипролину в крові і сечі характеризує
інтенсивність катаболізму колагену та швидкість обміну цієї амінокислоти.
Оксипролін може перебувати у зв'язаному вигляді з білками, пептидами, а також у
вільному стані в сироватці крові і сечі.
Норма. У дорослої людини с сечею за добу виводиться до 8 мг вільного оксипроліну.
Принцип методу: метод базується на окисненні гідроксипроліну до сполуки,
близької за будовою до піролу, яка при конденсації з реактивом Ерліха(п-
диметиламінобензальдегід) дає рожеве забарвлення. Інтенсивність забарвлення
розчину пропорційна концентрації оксипроліну.
З допомогою ФЕКу (фотоелектроколоримет) за калібрувальним графіком визначають
зміст оксипроліну в 1 мл сечі. Обчислюють кількість оксипроліну в 100 мл або добовій
кількості сечі
 1. На прикладі біуретової реакції виявлення пептидного зв’язку у розчині білка після його
часткового гідролізу (1, 6, 12 годин). Вміст загального білку крові.

Принцип методу. Біуретова реакція – характерна реакція на сполуки, що містять в своєму

складі не менше двох пептидних зв’язків. Такі сполуки в лужному середовищі утворюють з мідним
купоросом комплекс, забарвлений в рожево-фіолетовий колір. В утворенні цього комплексу
приймають участь пептидні зв’язки в енольній формі.
Біуретова реакція служить доказом наявності пептидних зв’язків в білках та пептидах.
Хід роботи. В пробірку № 1 вносять 1 мл досліджуваного розчину білка, в пробірку № 2 – 1 мл
гідролізату білка (1 год.), в пробірку № 3 – 1 мл гідролізату білка (6 год.), в пробірку № 4 – 1 мл
гідролізату білка (12 год.). У кожну пробірку додають по 5 крапель 10%-го розчину NaOH та по 5
крапель 1%-го розчину сульфату міді (CuSO4). Поява фіолетового забарвлення (біуретова реакція)
свідчить про наявність у розчині білка чи поліпептидів. Інтенсивність забарвлення змінюється
залежно від часу гідролізу.
Клініко-діагностичне та практичне значення. У здорової людини вміст білків в сироватці
крові становить від 60 г/л до 80 г/л. Зменшення вмісту білка нижче 60 г/л, носить назву –
гіпопротеїнемія, збільшення понад 80 г/л носить назву – гіперпротеїнемія. Зміни вмісту білків у
сироватці крові спостерігаються у разі зниження процесів їх синтезу, посиленого розпаду та втрати
білків, порушень водного балансу, при хронічних патологічних процесах, тощо.

2. Дослідити вплив фосфаколу та іонів кальцію на активність холінестерази.

Принцип методу. Холінестераза каталізує реакцію гідролізу нейромедіатора – ацетилхоліну з

утворенням холіну та оцтової кислоти. В крові людини міститься два види холінестерази. В сироватці
міститься неспецифічна псевдохолінестераза, яка розщеплює не лише ацетилхолін, але й інші ефіри
холіну. В еритроцитах міститься специфічна, істинна ацетилхолінестераза, яка розщеплює лише
ацетилхолін.
Фосфорорганічні сполуки (ФОС, фосфакол) є незворотними інгібіторами холінестерази та
ацетилхолінестерази, оскільки ковалентно зв’язуються з активним центром ферменту і гальмують
його активність. Препарати ФОС є високотоксичними отрутами для комах (пестициди) та
теплокровних тварин. Механізм гальмівної дії полягає у зв’язуванні з ОН-групою серину в активному
центрі ферменту.
Зростання концентрації іонів Са2+ в нервовому закінчення є безпосереднім біохімічним
сигналом, що активує вихід ацетилхоліну через пресинаптичну мембрану, його взаємодію з
холінорецепторами постсинаптичної мембрани та розщеплення медіатора в синоптичній щілині
ацетилхолінестеразою. Тому іони кальцію є потужним активатором холінестерази.
Метод кількісного визначення холінестерази ґрунтується на титруванні лугом оцтової кислоти,
що вивільнилась в процесі гідролізу ацетилхоліну.
Кількість лугу, що пішла на титрування є мірою активності ферменту.
Хід роботи. Три пробірки заповнюють реактивами за таблицею.

Вміст пробірок № пробірки

 1 2 3

Сироватка крові, мл 0,5 0,5 0,5

Розчин CaCl2, крапель --- 5 ---

Розчин фосфаколу, крапель --- --- 5

Інкубація при кімнатній температурі, 5 хвилин

2%-ний розчин ацетилхоліну 1,5 1,5 1,5

Інкубація 10 хвилин

Фенолфталеїн, крапель 2 2 2

Кількість 0,1 М NaOH, що пішла на

титрування

Клініко-діагностичне та практичне значення. Фізіологічно активні сполуки, що є інгібіторами

ацетилхолінестерази, мають важливе фармакологічне та токсикологічне значення, оскільки
спричиняють значне підвищення концентрації нейромедіатора як в структурах центральної нервової
системи, так і в організмі в цілому.
Висока чутливість холінестерази до дії фосфорорганічних сполук робить її специфічним
біохімічним маркером для виявлення впливу цих отрут на організм людини.
У нормі активність холінестерази в сироватці крові становить 44,4 – 94,4 мккат/л.

3. Доведення функціонування ЦТК. Визначення активності ферментів ЦТК.

3.1 За швидкістю використанням ацетилКоА
3.2 За утворенням СО2
3.3 За вивільненням з проміжних продуктів атомів водню
4. Вплив малонової кислоти на цей процес

3.1 Дослідити функціонування циклу трикарбонових кислот мітохондрій за швидкістю

використання ацетил-S-КоА.
Принцип методу. Перша реакція в ЦТК – це реакція конденсації ацетил-S-КоА з
оксалоацетатом. В результаті реакції утворюється цитрат (лимонна кислота), яка піддається
подальшому перетворенню в ЦТК. В ході реакції використовується ацетил-S-КоА та вивільняється
HS-КоА. Вивільнений НS-КоА виявляють за допомогою реактиву Фоліна-Мазензі (з’являється синє
забарвлення).
Якщо блокувати ЦТК малонатом (малоновою кислотою), то ацетил-S-КоА не
використовується і НS-КоА не вивільняється. Малонат є класичним конкурентним інгібітором
сукцинатдегідрогенази – ферменту ЦТК, оскільки зв’язується з її активним центром та перешкоджає
зв’язуванню субстрату – сукцинату (янтарної кислоти).
Хід роботи. Дві пробірки – контрольну та дослідну заповнюють реактивами за таблицею:

Вміст пробірок Пробірки

 Контрольна Дослідна

Фосфатний буфер, рН = 7,4 2,0 мл 2,0 мл

Піровиноградна кислота (джерело утворення ацетил-S- 1,0 мл 1,0 мл

КоА)

Малонова кислота 1,0 мл ---

Фізіологічний розчин --- 1,0 мл

Суспензія мітохондрій 1,0 мл 1,0 мл

Інкубація в термостаті: 15 хв. при температурі 37оС

Реактив Фоліна-Мазензі 1,0 мл 1,0 мл

Результати: через 15 хвилин порівняти інтенсивність

забарвлення

Через 15 хвилин після додавання реактиву Фоліна-Мазензі порівнюють інтенсивність

забарвлення розчину в контрольній і дослідній пробірках.
3.2 Дослідити функціонування ЦТК мітохондрій за швидкістю утворення СО2 та вплив
малонової кислота на цей процес.
Принцип методу. Перетворення ацетил-S-КоА в присутності мітохондрій, що містять
ферменти ЦТК, супроводжується утворенням СО2. В якості джерела ацетил-S-КоА, що вступає в
ЦТК, використовують піровиноградну кислоту (ПВК). ПВК під дією мультиферментного піруват-
дегідрогеназного комплексу мітохондрій піддається окисному декарбоксилуванню з утворенням
ацетил-S-КоА.
Якщо блокувати ЦТК малонатом (малоновою кислотою), то СО 2 не утворюється і бульбашки
газу не виділяються. Малонат є класичним конкурентним інгібітором сукцинатдегідрогенази –
ферменту ЦТК, оскільки зв’язується з її активним центром та перешкоджає зв’язуванню субстрату –
сукцинату (янтарної кислоти).
Для зв’язування СО2, що утворюється, в інкубаційне середовище додають Са(ОН) 2. Після
закінчення інкубації, зв’язаний СО2 визначають по виділенню бульбашок газу, що утворюються після
додавання до інкубаційного середовища сірчаної кислоти.
Хід роботи. Три пробірки – контрольну, дослідну № 1 та дослідну № 2 заповнюють
реактивами за таблицею:

Пробірки
Вміст пробірок Контроль Дослід №1 Дослід №2

Фосфатний буфер, рН = 7,4 2,0 мл 2,0 мл 2,0 мл

Розчин пірувату натрію 0,5 мл 0,5 мл 0,5 мл

Малонова кислота --- --- 0,5 мл

Фізіологічний розчин 0,5 мл 0,5 мл ---

Розчин Са(ОН)2 0,5 мл 0,5 мл 0,5 мл

Суспензія мітохондрій --- 0,5 мл 0,5 мл

Суспензія мітохондрій після кип’ятіння 0,5 мл --- ---

Інкубація в термостаті: 15 хв. при температурі 37оС

0,1 М розчин H2SO4 1,0 мл 1,0 мл 1,0 мл

Результати: виділення бульбашок СО2

Всі пробірки поміщають в термостат на 15 хв. при 37 оС. Після інкубації в кожну пробірку
додають по 1,0 мл 0,1 м розчину H2SO4 і спостерігають за вивільненням бульбашок СО2
3.3 Дослідити функціонування ЦТК мітохондрій за швидкістю утворення атомів водню
та вплив малонової кислоти на цей процес.
Принцип методу. При окисленні ацетил-S-КоА в ЦТК вивільняється водень, який відновлює
метиленову синьку та перетворює її в безбарвну лейкосполуку. Час, протягом якого відбувається
знебарвлення розчину, є показником інтенсивності протікання ЦТК в мітохондріях.
Якщо блокувати ЦТК малонатом (малоновою кислотою), вивільнення водню не відбувається і
метиленова синька не знебарвлюється. Малонат є класичним конкурентним інгібітором
сукцинатдегідрогенази – ферменту ЦТК, оскільки зв’язується з її активним центром та перешкоджає
зв’язуванню субстрату – сукцинату (янтарної кислоти).
Хід роботи. Три пробірки – контрольну, дослідну № 1 та дослідну № 2 заповнюють
реактивами за таблицею:

Пробірки
Вміст пробірок Контроль Дослід №1 Дослід №2

Фосфатний буфер, рН = 7,4 2,0 мл 2,0 мл 2,0 мл

Розчин пірувату натрію 0,5 мл 0,5 мл 0,5 мл

Малонова кислота --- --- 0,5 мл

Фізіологічний розчин 0,5 мл 0,5 мл ---

Суспензія мітохондрій --- 0,5 мл 0,5 мл

Суспензія мітохондрій після кип’ятіння 0,5 мл --- ---

Розчин метиленової синьки 0,5 мл 0,5 мл 0,5 мл

Інкубація в термостаті при температурі 37оС

Результати: час, протягом якого відбувається

знебарвлення розчину

Після додавання метиленової синьки всі пробірки поміщають в термостат при 37 оС і

відмічають час, протягом якого відбулося знебарвлення розчину в кожній пробірці.

4. Визначення активності сукцинатдегідрогенази, цитохромоксидази мітохондрій-ферментів

дихального ланцюга.

5.1.Визначення активності ФАД-залежної сукцинат-дегідрогенази – компонента

дихального ланцюга мітохондрій.
 Принцип методу. Сукцинатдегідрогеназа каталізує дегідрогенізацію сукцинату (янтарної
кислоти), в результаті чого утворюється фумарат (фумарова кислота). Кофактором ферменту є ФАД,
який відновлюється в процесі реакції до ФАДН 2. Утворений в реакції ФАДН2 відновлює метиленову
синьку та перетворює її в безбарвну лейкосполуку.
Хід роботи. Дві пробірки – контрольну та дослідну заповнюють реактивами за таблицею:

Вміст пробірок Пробірка

Контрольна Дослідна

Фосфатний буфер, рН = 7,4 1,0 мл 1,0 мл

Розчин янтарної кислоти 1,0 мл 1,0 мл

Суспензія мітохондрій --- 0,5 мл

Суспензія мітохондрій після кип’ятіння 0,5 мл ---

Метиленова синька 0,5 мл 0,5 мл

Інкубація в термостаті при 37оС

Результати: час, протягом якого відбувається знебарвлення

розчину

Після додавання метиленової синьки обидві пробірки поміщають в термостат при 37 оС і

відмічають час, протягом якого відбулося знебарвлення розчину в кожній пробірці.
5.2 Визначення активності цитохромоксидази – компонента дихального ланцюга
мітохондрій.
Принцип методу. Цитохроми – складні білки гемпротеїни, відносяться до класу ферментів –
оксидо-редуктаз, присутні у всіх тваринних та рослинних клітинах. Завдяки тому, що атоми заліза в
цитохромах легко змінюють свою валентність, цитохроми є компонентами дихального ланцюга
мітохондрій та переносниками електронів від відновленого убіхінону на кисень. В цитохромній
системі передавати електрони на кисень може лише цитохром а-а3 – цитохромоксидаза в склад якої
входить мідь.
Метод визначення активності цитохромоксидази ґрунтується на здатності
диметилпарафенілендіамінхлориду (ДПФД) бути донором електронів для цитохрому с. ДПФД
неферментативно відновлює цитохром с, а сам окислюючись, перетворюється на червоний пігмент,
кількісне утворення якого є пропорційним активності цитохромоксидази мітохондрій.
Хід роботи. Дві пробірки: контрольну та дослідну заповнюють реактивами за таблицею:

Вміст пробірок Пробірка

Контрольна Дослідна

Фосфатний буфер, рН = 7,4 1,0 мл 1,0 мл

Розчин цитохрому с 2 краплі 2 краплі

Суспензія мітохондрій 0,5 мл 0,5 мл

Розчин ДПФД 0,5 мл 0,5 мл

Етиловий спирт 1,0 мл ---

Фізіологічний розчин --- 1,0 мл

 Інкубація в термостаті 5 хв. при 37оС

Результати: поява червоного забарвлення

Додавання етилового спирту інактивує цитохромоксидазу та ферментативне перетворення

цитохрому с. Пробірки поміщають в термостат на 5 хвилин при 37 оС і спостерігають за появою
червоного забарвлення.

6. Окисне фосфорилюфання, роз”єднувачі дихання і фосфорилювання.

Принцип методу. В процесі окислення різних субстратів і передачі електронів в дихальному

ланцюгу мітохондрій вивільняється енергія. Частина цієї енергії використовується для синтезу АТФ в
процесі окисного фосфорилювання:

АДФ + Фн  АТФ
В експерименті, щоб запобігти нагромадженню АТФ (високий вміст АТФ інгібує ферменти
дихального ланцюга) в якості кінцевого акцептора неорганічного фосфату використовують глюкозу.
Фосфорилювання глюкози за участю АТФ каталізує фермент – гексокіназа:

Глюкоза + АТФ  АДФ + глюкозо-6-фосфат

Визначення неорганічного фосфату ґрунтується на здатності молібдату амонію в кислому
середовищі приєднувати залишок фосфорної кислоти з утворенням фосфату амонію. Фосфат
амонію під дією відновника – аскорбінової кислоти утворює продукти забарвлені в синій колір. В
процесі окисного фосфорилювання Фн вилучається з інкубаційного середовища, а тому
інтенсивність синього забарвлення розчину зменшується.
Роз’єднувачі – це сполуки які порушують спряженість окислення і фосфорилювання в
мітохондріях. В присутності роз’єднувачів спостерігається активне поглинання кисню мітохондріями,
однак швидкість генерації АТФ – значно зменшується (або відсутня). Згідно з хеміосмотичною
теорією, роз’єднувачі спричиняють втрату мембраною електрохімічного протонного потенціалу –
рушійної сили генерації макроергічних зв’язків АТФ.
Клініко-діагностичне та практичне значення. Коефіцієнт окисного фосфорилювання – відношення
кількості зв’язаного (етерифікованого) неорганічного фосфату до кількості поглинутого мітохондріями
кисню позначається як Pi/О (Фн/О). Коефіцієнт кількісно дорівнює числу молекул АТФ, що
утворюються при перенесенні двох відновлювальних еквівалентів на один атом кисню, тобто АТФ/О.
При окисленні субстратів НАД-залежними дегідрогеназами коефіцієнт складає – 3, а для ФАД-
залежних дегідрогеназ – 2.
Коефіцієнт окисного фосфорилювання використовується з метою характеристики
ефективності процесів енергопродукції в тканинах в нормі та при патології. Порушення синтезу АТФ
спостерігається в умовах дії на організм людини і тварин багатьох патогенних факторів хімічного
(зокрема, природні та синтетичні токсини, лікарські засоби, тощо), біологічного (гормони, антибіотики,
проміжні продукти метаболізму) та фізичного (іонізуюча радіація) походження. Всі вони спричиняють
роз’єднання дихання та окисного фосфорилювання за рахунок порушення здатності створювати та
підтримувати електрохімічний протонний потенціал на спрягаючи мембранах мітохондрій.
Роз’єднувачами окисного фосфорилювання є сполуки природного та синтетичного походження.
Природні роз’єднувачі – вищі жирні кислоти, гормони щитовидної залози (тироксин, трийодтиронін),
прогестерон, жовчні кислоти, деякі антибіотики. Синтетичні роз’єднувачі – 2,4-динітрофенол та
близькі до нього за хімічною будовою динітрокрезол, пентахлорфенол.

7. Осадження інсуліну сульфосаліциловою кислотою.

Принцип методу. Білки легко осаджуються під дією ряду агентів, в тому числу і органічних кислот.
Осадження білків і, зокрема, білків-гормонів сульфосаліциловою кислотою є чутливою та високо
специфічною реакцією на їх виявлення в розчині.
Матеріали і реактиви: 20%-й розчин сульфосаліцилової кислоти, розчин інсуліну для ін’єкцій.
Хід роботи. В пробірку вносять 1,0 мл досліджуваного розчину інсуліну і додають 3 краплі 20%-го
розчину сульфосаліцилової кислоти. При наявності в розчині інсуліну спостерігають за утворенням
осаду.

8. Біуретова реакція на пептиди та білки. Визначення гормонів.

Провести біуретову реакцію з гормонами білкової та пептидної природи.

Принцип методу. Як речовина білкової природи, інсулін дає ряд реакцій, специфічних для
білків (біуретову реакцію, Фоля, з азотною кислотою та ін.). Білки і пептиди взаємодіють з CuS0 4 в
лужному середовищі, утворюючи комплексні сполуки. Реакція обумовлюється наявністю пептидних
зв’язків. Утворена комплексна сполука міді (біуретовий комплекс) має фіолетове забарвлення.

Матеріали та реактиви: 5%-й розчин NaOH, 1%-й розчин CuS04; розчини: інсуліну, АКТГ,
пролактину.

Хід роботи. В пробірку вносять 5 крапель досліджуваного розчину, 5 крапель 5%-го розчину
NaOH, 1 краплю 1%-го розчину CuSO4. Спостерігають за появою рожево-фіолетового забарвлення. В
суміші не повинно бути надлишку сульфату міді, оскільки утворений за цих умов гідроксид міді, може
змінювати колір розчину.

9. Визначення метаболітів гормонів стероїдної природи.

Якісна реакція на 17-кетостероїди сечі.

17-кетостероїдами називають всі стероїди, які мають кето-групу біля 17-го вуглецевого атома, такі як
андростерон. Вони утворюються із стероїдів, які мають ОН-групу в 17-му положенні (кортизол,
кортизон та ін.).

Принцип методу. Метод базується на реакції 17-кетостероїдів з m-динітробензолом у лужному

середовищі з утворенням продуктів конденсації фіолетово-рожевого кольору (максимум поглинання
в межах 530 нм). Інтенсивність забарвлення пропорційна кількості 17-кетостероїдів у сечі.

Матеріальне забезпечення: 30 % розчин їдкого натру, розчин м-динітробензолу, сеча,

калібрувальний графік.

Хід роботи: В пробірку наливають 5 крапель сечі, 5 крапель 30 % розчину їдкого натрію, обережно
нашаровують 0,5 мл розчину м-динітробензолу. Через 2 – 3 хв з’являється вишнево-червоне
забарвлення, характерне для 17-кетостероїдів.

Клініко-діагностичне значення. Максимальна екскреція 17-кетостероїдів у чоловіків та жінок

спостерігається в 25-річному віці, після чого починається поступове її зниження.

При стресових станах кількість 17-кортикостероїдів в крові і сечі збільшується. При патології вміст в
крові 17-кетостероїдів змінюється в залежності від гіпо- чи гіперфункції наднирників. При хворобі
Аддісона (гіпофункції) екскреція 17-кетостероїдів низька (1/3 – 1/5 норми), їх вміст зменшується при
гіпертиреозі, важких формах хвороб печінки (цироз), пухлинах наднирників (синдром Іценко-Кушінга).

Паралельне визначення вільних 17-кетостероїдів у сечі дає можливість більш повно оцінити
функціональний стан кори наднирників.
10. Виявлення йодовмісних гормонів.
Визначити йодвмісні гормони (тироксин, Т3 та Т4) в біологічних рідинах.

Принцип методу. Гормони щитовидної залози (тироксин, трийодтиронін) містять в своєму

складі йод. В процесі їх лужного гідролізу (кип’ятіння з КНСО 3) утворюється йодид калію (KJO3).
Вільний йод легко витісняється з йодиду калію при дії на нього йодату калію (KJ) в кислому
середовищі згідно рівнянню:

5KJ + KJO3+ 3H2SO4  3J2 + 3K2SO4 + 3H2O

Молекулярний йод, що виділяється, дає синє забарвлення з крохмалем:

J2 + крохмаль  синє забарвлення

Матеріали та реактиви: 10%-й розчин H2SO4, 1%-й розчин крохмалю, 2%-й розчин KJO 3,
лакмус, лужний гідролізат гормонів щитовидної залози.

Хід роботи. До 1,0 мл лужного гідролізату гормонів щитовидної залози додають сірчану
кислоту до кислої реакції на лакмус, 2 краплі 1%-го розчину крохмалю і 5 крапель 2%-го розчину
йодату калію. З’являється синє забарвлення.

11. Виялення глюкози в крові реакціями Фелінга, Тромера

Виявлення глюкози в зразках сечі № 1-4. Метод Фелінга.
Широко застосовувані методи виявлення та кількісного визначення цукру в біологічних рідинах,
особливо в сечі, грунтуються на редукуючих властивостях глюкози.
Метод Фелінга.
Принцип методу. Реакція заснована на властивості глюкози, завдяки наявності альдегідної групи, при
нагріванні в лужному середовищі окислюватися, відновлюючи при цьому блакитний гідроксид міді (II)
Сu (ОН)2 в ЖОВТИЙ гідроксид міді (І) Сu (ОН). При подальшому нагріванні утворюється оксид міді (І)
Сu20 цегляно-червоного кольору.
Реактив Фелінга, що використовується в реакції, отримують при змішуванні рівних кількостей розчинів
сульфату міді (розчин Фелінга І) і лужного розчину сегнетової солі (розчин Фелінга II). В результаті
взаємодії сульфату міді з лугом утворюється гідроксид міді (II), що одразу вступає в реакцію з
сегнетовою сіллю з утворенням темно-синього розчину мідно-винного комплексу (розчину Фелінга).
Весь гідроксид міді (II) в реактиві Фелінга комплексно зв'язаний з сегнетовою сіллю, що протидіє
утворенню з нього при нагріванні чорного осаду оксиду міді (II) та спотворенню отриманих результатів.
Хід роботи. В пробірку вносять по 10 крапель розчинів Фелінга І і II, змішують, додають 20 крапель
досліджуваної сечі, нагрівають до кипіння. Якщо сеча містить глюкозу, випадає жовтий осад СuОН або
цегляно-червоний Сu2О, інтенсивність забарвлення яких і кількість залежать від концентрації глюкози
в досліджуваному зразку.
Клініко-діагностичне значення. Наявність глюкози в сечі (глюкозурія) свідчить про
підвищення рівня глюкози в крові вище 10 ммоль/л (нирковий поріг для глюкози). Глюкоза в сечі
появляється при цукровому діабеті, аліментарній гіперглікемії, збудженні ЦНС, ураженні нирок,
гіпертиреозі, акромегалії тощо.

12. Визначення глюкози в крові методом Городецького

Кількісне визначення вмісту глюкози в крові методом В.К. Городецького.
Принцип роботи. Реакція заснована на властивості глюкози окислюватись глюкозооксидазою в
глюконову кислоту. Пероксид водню, що утворився розщеплюється пероксидазою і відбувається
окислення ортотолуідину. Кількість окисленого фарбника прямо пропорційна концентрації глюкози в
крові.
Хід роботи. До 1,0 мл безбілкового фільтрату крові додають 1,5 мл робочого розчину, який містить
препарати глюкозооксидози, пероксидази та о-толуідину та 1,5 мл ацетатного буферу.
Спостерігають розвиток синього забарвлення. Результати заносять до таблиці:

№ і вміст пробірок Інтенсивність Зробити висновки.

забарвлення
з реактивом на
глюкозу

Безбілковий фільтрат крові:

№1 – здорової людини

Безбілковий фільтрат крові:

№2 – хворого на цукровий діабет

13. Виявлення глікогену в печінці

Принцип роботи. Найбільш активно розпад та біосинтез глікогену проходить в печінці. Глікоген
виявляється за рахунок його властивості утворювати з йодом забарвлені сполуки. Забарвлення від
яскраво-червоного до червоно-бурого виникає в результаті утворення нестійкої адсорбційної сполуки
глікогену з йодом.
Хід роботи:
0,5 г печінки розміщують в фосфорній чашці, додають 5 мл киплячої дистильованої води і кип’ятять 3
хвилини. Тканину печінки розтирають в фосфорній ступці, додають 2 мл води, 5 крапель оцтової
кислоти і кип’ятять 10 хвилин. Осад білків відфільтровують. Утворений гідролізат досліджують.
2. Виявлення глікогену в печінці тварин при нормальному раціональному харчуванні та в стані
голоду.
Принцип методу. Якісно реакцією на глікоген печінки є реакція на раніше підготовлений гідролізат.
Хід роботи:
До 0,5 мл гідролізату печінки додають 3 краплі розчину йоду. При наявності в печінці глікогену розчин
буде мати характерний червоний колір

14. Виявлення молочної кислоти в гомогенаті м’язової тканини. Реакція Уффельмана.

Принцип роботи. При взаємодії комплексної сполуки феноляту заліза фіолетового кольору з
молочною кислотою утворюється лактат заліза жовто-зеленого кольору.
Хід роботи. З кожної пробірки беремо 1,0 мл інкубаційного розчину, додаємо 5 крапель 1% розчину
FeCL3 та 1,0 мл розчину фенолу. Спостерігаємо за появою жовто-зеленого кольору.
15. Виявлення кетонових тіл в сечі (реакція з нітропрусидом натрію та хлоридом заліза).
Виявлення кетонових тіл в сечі експрес-методом. Принципи методів. Діагностичне значення
виявлення кетонових тіл
 Принцип методу. Ацетон та ацетооцтова кислота з нітропрусидом натрію в лужному
середовищі утворюють продукти реакції, забарвлені в червоний колір:
СН3 - СО - СН3 + Nа2 [Fe (СN)5 NO] + 2NaОН→
→Na4 [Fe (СN)5 NO =СНСОСН3] +2Н2O.
При дії концентрованої оцтової кислоти утворюється продукт вишнево-червоного кольору:
Na4 [Fe (СN5) NO =СНСОСН3] +СН3СООН→
→Na3 [Fе (СN5) NOСНзСОСНз] + CHзCOONa.
Ацетооцтова кислота (в енольній формі) здатна також утворювати з хлоридом заліза (III)
комплексну сполуку вишнево-червоного кольору.
Хід роботи. A. Реакція з нітропрусидом натрію (проба Легаля). В 4 пробірки Наливають
досліджувану сечу, додають розчин гідроксиду натрію і декілька крапель нітропрусиду натрію.
Спостерігають за появою червоного забарвлення, що приймає вишневий відтінок після додавання
декількох крапель концентрованої оцтової кислоти.
B. Реакція с хлоридом заліза (III).
В 4 пробірки наливають досліджувану сечу І додають по краплям 10%-й розчин хлориду
заліза (III) до припинення утворення осаду фосфатів. Осад відфільтровують, до фільтрату додають
ще декілька крапель FеСІз та спостерігають за появою вишневого забарвлення.
Виявлення ацетону в зразках сечі № 1-4 експрес-методом. Хід роботи. Краплю
досліджуваної сечі наносять на індикаторну таблетку рожевого кольору. Поява фіолетового кольору
індикатора буде свідчити про наявність ацетону в сечі.
Клініко-діагностнчне значення. Збільшення кількості кетонових тіл у крові (кетонемія) і появу
їх у сечі (кетонурія) спостерігають при цукровому діабеті, тиреотоксикозі, ураженні печінки, важких
інтоксикаціях, голодуванні.

16. Виявлення холестерину методом Сальковського. Принцип методу. Вміст холестерину в

крові здорової людини
Принцип методу. При додаванні концентрованої сірчаної кслоти в розчин, що містить холестерин,
відбувається розвиток червоного забарвлення в результаті утворення дегідрохолестерину –
продукту дегідратації холестерину.
Хід роботи. У дві сухі пробірки наливають по 1,0 мл екстракту нервової та м’язової тканин і додають
по 1,0 мл концентрованої сірчаної кислоти. Спостерігають за розвитком забарвлення.
Клініко-діагностичне значення. Збільшення кількості холестерину в крові може свідчити про ішемії
печінки та міокарду, атеросклероз, про вплив іонізуючої радіації.
Норма для жінок – 100-120 г/л, для чоловіків – 140-160 г/л.
17. Визначити вміст сечової кислоти біологічній рідині з реактивом Фоліна. Назвати патології
при гіперурікемії.
Принцип методу. Сечова кислота відновлює фосфовольфрамовий реагент з утворенням
сполуки блакитного кольору. Оптична густина прямо пропорційна концентрації сечової кислоти в
пробі.
Матеріали та реактиви: сироватка або плазма крові, 10% розчин
дигідрогенвольфраматгідрату натрію, розчин карбонату натрію, 0,35 М сірчана кислота, реактив
Фоліна (фосфовольфрамовий реагент), стандартний розчин сечової кислоти для калібрування
(30мкМ), пробірки, піпетки, центрифуга.
 Хід роботи. В центрифугувальну пробірку вміщують сироватку крові та дистильовану воду.
Вміст пробірки перемішують і додають розчини сірчаної кислоти та вольфрамату натрію. Вміст
пробірки перемішують і через 5 хвилин центрифугують протягом 10 хвилин із швидкістю 3000 об/хв.
В надосадовій рідині визначають вміст сечової кислоти.
Вміст пробірок перемішують. Через 30 хвилин визначають оптичну густину стандартної та
дослідної проб при 640 нм (або 590-700 нм, червоний світлофільтр) проти контрольної проби у кюветі
завтовшки 10 мм. (Забарвлення є стабільним протягом 30 хвилин).
Клініко-діагностичне значення.
У чоловіків вміст сечової кислоти в сироватці крові за цим методом становить 240-500
мкмоль/л, у жінок – 160-400 мкмоль/л.
Підвищення рівня сечової кислоти в сироватці крові – гіперурікемія – спостерігається при
посиленому розпаді клітин, порушенні її виведення з сечею, при подагрі, а також може бути
наслідком вживання їжі, багатої на пурини; гіпоурікемія – при гепатоцеребральній дистрофії,
лімфогранульомі, при вживанні кортикотропіну, саліцилатів та деяких інших ліків.
18. Діагностика порфірії з використанням бензидинової проби.
Принцип методу. Для виявлення кров’яного пігменту використовують бензидинову пробу, яка
основана на каталітичній здатності похідних гемоглобіну активувати окислення речовин, за рахунок
кисню пероксиду водню. Продукт окислення бензидину забарвлений в синій колір, при стоянні
переходить у червоний.
Хід роботи. В пробірку вносять 5 крапель розбавленої крові, 5 крапель розчину бензидину, 2-
3 краплі пероксиду водню та спостерігають за зміною забарвлення. Дуже мала кількість пігменту
крові може бути виявлена на тканині, яку поміщають у пробірку і додають указані реактиви.
Клініко-діагностичне та практичне значення. Підвищення рівню гемоглобіну(а отже і
порфірину), спостерігається при висотній гіпоксії, хронічній легеневій недостатності, вроджених
вадах серця із зменшеним легеневим кровообігом, великій втраті рідини, при тяжкій харчовій
інтоксикації, та отруєнні чадним газом.
Гіпохромна анемія може виникати у результаті розладів всмоктування заліза, гострої та
хронічної кровотечі.
Гіперхромна анемія спостерігається при недостатньому всмоктуванні цианкобаламіна та
фолієвої кислоти у травному тракті, інвазії широким лентецом, ахілічному гастриті, поліпозі шлунку,
стан після резекції шлунку.
Або ж
Якісна проба Майзера і Граніна на виявлення в сечі попередників порфіринів,
порфобіліногену
Принцип методу: порфобіліноген (ПБГ) реагує з n-диметиламінобензальдегідом (ДАБ)
з утворенням забарвленої в червоний колір сполуки. Сполуки, які дають аналогічну реакцію з ДАБ
(уробіліноген, індол, скатол тощо), визначають екстракцією хлороформом, в якому ПБГ не
розчиняється.
Хід роботи: у пробірку вносять свіжу сечу, додають 2 мл реактиву Ерліха (2% розчин n-
диметиламінобензальдегіду в 4н розчині соляної кислоти). З′являється вишнево- червоне
забарвлення, яке свідчить про наявність порфобіліногену.
Для виключення можливої наявності в сечі уробіліногену до суміші сечі і реактиву додають таку ж
кількість хлороформу.
Поява забарвлення в нижньому хлороформному шарі свідчить про наявність уробіліну. Якщо
забарвлений верхній водяний шар, то в сечі наявні порфірини.
19. Визначення наявності гістаміну, як сполуки, що викликає алергічні реакції.
Визначення гістаміну у розчині за специфічною кольоровою реакцією із солями кобальту.
 Принцип методу. Гістамін реагує із солями кобальту з утворенням забарвлених комплексних
солей.
Хід роботи. 0,01 г гістаміну розчиняють в 1 мл води, додають декілька крапель розчину
кобальту нітрату/хлориду, та краплю натрій гідроксиду. Випадає осад червоно-фіолетового або
синього кольору.
Клініко-діагностичне значення. Гістамін - похідне гістидину, що утворюється в реакції
декарбоксилювання. Найбільша кількість гістаміну міститься в тканинних базофілах сполучної
тканини. Фізіологічні ефекти гістаміну пов’язані з його дією на гладенькі м’язи периферичних судин,
регуляцією функцій жовчного і сечового, стимулювальним впливом на секреції соляної кислоти ,
звуження бронхів, участь в імунологічних реакціях. Надлишкове накопичення гістаміну в зонах в
зонах запалення та ділянках взаємодії антиген-антитіло є одним із патогенетичних механізмів
розвитку алергічних і анафілактичних реакцій.
20. Діагностика гемолітичної жовтяниці. Визначення жовчних пігментів в сечі реакцією
Гмеліна. Біохімічні показники при гемолітичній жовтяниці

Визначення жовчних пігментів в сечі реакцією Гмеліна.

Принцип методу заснований на окисленні жовчних пігментів концентрованою азотною кислотою і

появі різно забарвлених продуктів окислення ( проби не струшувати).
Клініко-діагностичне значення. Жовчні пігменти-білірубін, білівердин, уробілін –з’являються лише
при патології. Білірубінурію спостерігають при ураженнях печінки і жовчовивідних шляхів (хвороба
Боткіна, механічна жовтяниця).Сеча за наявністю жовчних пігментів набуває темного жовто-зеленого
кольору.

21. Діагностичні показники крові та сечі при обтураційній жовтяниці. Норма загального
білірубіну.
Обтураційна жовтяниця є результатом порушення відтоку жовчі з жовчних протоків у кишечник.
Цей вид жовтяниці може виникати внаслідок жовчнокам’яної хвороби, запальних захворювань
(гострий холецистит, панкреатит). У цьому випадку накопичення жовчі призводить до розтягнення
печінкових капілярів, здавлювання гепатоцитів - вони починають пропускати кон’югований білірубін у
кров. У крові підвищується концентрація загального білірубіну саме за рахунок кон’югованого
білірубіну, концентрація якого може зростати до 30 мкмоль/л. Білірубінурія проявляється зміною
кольору сечі, яка має колір пива з яскраво-жовтою піною. Кал набуває сірувато-білого відтінку
внаслідок відсутності жовчних пігментів.
Норма (загального білірубіну): 5-20 мкмоль/л
22. Діагностичні показники крові та сечі при паренхіматозній жовтяниці.
Визначення уробіліну в сечі (за методом Флоранса і Богомолова).
Принцип методу. Уробілін здатний утворювати з сульфатом міді сполуку ,яка має рожево-червоний
або мідно-червоний колір і добре екстрагується хлороформом.
Хід роботи. В пробірки з 2-3мл сечі додають по 2-3 краплі насиченого розчину сульфату міді і по
0,5мл хлороформу. Енергійно струшують. У присутності уробіліну хлороформ забарвлюється у
рожевий колір (внизу пробірки).
Клініко-діагностичне значення. Уробілінурію спостерігають при паренхіматозних захворюваннях
печінки( гепатити, цироз, отруєння), гемолітичних станах, кишкових захворюваннях
(ентероколіт,закреп)

При паренхіматозній жовтяниці- в крові збільшений вміст як вільного (непрямого), так і зв'язаного
(прямого) білірубіна. Останній, будучи добре розчинним у воді з'єднанням легко проходить нирковий
бар'єр і з'являється в сечі, обумовлюючи її темне фарбування (колір пива). У сечі також у великих
кількостях присутній уробіліноген (мезобіліноген). У калі вміст стеркобіліна може бути трохи
зменшений.
23. Визначення гідроксипроліну в сечі як показника колагенозів
Кількісне визначення гідроксипроліну (оксипроліну) у сечі.
Принцип методу: метод базується на окисненні гідроксипроліну до сполуки, близької за будовою до
піролу, яка при конденсації з реактивом Ерліха ,дає рожеве забарвлення. Інтенсивність забарвлення
розчину пропорційна концентрації гідроксипроліну.
Хід роботи. У першу пробірку відміряють 1мл профільтрованої сечі, у другу – 1мл дистильованої
води (контрольна проба). В обидві пробірки додають по 1 мл 0,01 М розчину міді сульфату, по 1мл
2,5 н розчину натрію гідроксиду, по 1мл 6 % розчину гідрогену пероксиду. Проби перемішують 5 хв,
після чого нагрівають 3 хв у киплячій водяній бані, потім пробірки охолоджують водою з-під крану. У
пробірки додають по 4 мл 3 н розчину сірчаної кислоти і по 1 мл реактиву Еріха, ставлять на 1 хв у
кип’ячу водяну баню, охолоджують, а потім вимірюють оптичну густину на ФЕКу проти контролю при
довжині хвилі  = 500 – 560 нм (зелений світлофільтр) у кюветі завтовшки 10 мм.
За калібрувальним графіком визначають вміст гідроксипроліну в дослідній пробі і розраховують
кількість гідроксипроліну, виділеного з сечею впродовж доби за формулою: Х=ахVдоб/Vпроби
де а – кількість гідроксипроліну, знайдена за калібрувальним графіком; Vдоб. – добовий об’єм сечі,
мл; V проби – об’єм сечі, взятий для аналізу, мл.
Клініко-діагностичне значення. Вміст гідроксипроліну в сечі та крові характеризує інтенсивність
катаболізму колагену та швидкість обміну цієї амінокислоти. Гідроксипролін може знаходитись у
зв’язаному з білками та пептидами стані, а також у вільному стані як у сироватці крові, так і в сечі. У
10 – 20-річному віці з сечею виділяється до 200 мг гідроксипроліну за добу, а у дорослих – 15 – 50 мг.
Зростання цього показника спостерігають при колагенозах (ревматизм, ревматоїдний артрит,
системна склеродермія, дерматоміозит), Ще більше виділяється гідроксипроліну при спадковій
гіпергідроксипролінемії, що спричинено дефектом ферменту гідроксипроліноксидази, у результаті
чого порушується обмін гідроксипроліну.

24. Визначення креатину в сечі як показника м’язової дистрофії

Принцип методу.
Метод базується на кольоровій реакції (реакція Яффе) креатину з пікриновою кислотою в лужному
середовищі, перетворившись в креатинін в кислому середовищі при нагріванні, з подальшим
визначенням інтенсивності забарвлення.
Хід роботи:В одну пробірку відмірюють 0,5 мл сечі (дослід), а в другу - 0,5 мл дистильованої води
(контроль). В обидві пробірки добавляють по 0,1 мл концентрованої соляної кислоти і ставлять їх в
киплячу водяну баню на 3 хв Після охолодження в обидві пробірки добавляють по 0,2 мл 10%
гідроксиду натрію і по 3 мл насиченого розчину пікринової кислоти, перемішують вміст пробірок і
залишають на 5 хв. Потім вміст пробірок кількісно переносять у мірні циліндри на 100 мл, змиваючи
пробірки тричі по 10 мл дистильованою водою. Доводять об’єми до мітки - 100 мл. Вимірюють
екстинкцію на ФЕК у кюветі з товщиною шару 1 см із зеленим світлофільтром проти контролю. За
калібрувальним графіком визначають вміст креатиніну в досліді і розраховують його кількість у сечі
за добу.
Клініко-діагностичне значення.Нормальна екскреція креатину з сечею становить у чоловіків 0 – 0,3
ммоль/добу, у жінок 0 – 0,61 ммоль/добу. У сечі здорової дорослої людини при нормальному
фізичному навантаженні креатину, як правило, немає. Поява його в сечі – креатинурія –
спостерігається при підвищеному м’язовому навантаженні, у період росту дітей (до 14 – 17 років), у
період вагітності, у ранньому післяродовому періоді, при вуглеводному і білковому голодуванні, у
осіб похилого віку, при загоюванні значних переломів, оперативних втручаннях. Креатинурія
спостерігається при посиленому розпаді тканин (опіки, рак, туберкульоз), авітамінозі Е, цукровому
діабеті, паренхіматозному гепатиті.
25.Виявлення алкаптонурії пробою на гомогентизинову кислоту в сечі. Її клінічні прояви.

Для виявлення алкаптонурії додаємо до сечі луг (напр NaOH) - бачимо її потемніння(синьо-
фіолетовий колір), що свідчить про наявність гомогентизинової кислоти в сечі. Захворювання
належить до патологій обміну тирозину та зумовлене нестачею ферменту гомогентензинази з
нагромадженням в організмі та секрецією гомогентентензтнової кислоти. Сеча дитини має чорний
(синій) колір. Пізніше накопичення чорного пігменту призводить до почорніння - щік, губ, склер.

26.Якісне виявлення фенілпіровіноградної кислоти в сечі. Назвати ензимопатію, її

клінічні прояви.

До 2 мл свіжепрофільтрованої сечі додають 8-10 крапель 10% розчину FeCl3. При наявності в сечі
фенілпіровиноградної кислоти через 30-60 секунд з'являється синє-зелений колір, який поступово
блідніє та вицвітає.
Вроджена відсутність у дітей в печінці ферменту 4-фенілаланінгідроксилази призводить до
того, що фенілаланін не гідроксилується і не перетворюється в тирозин. В результаті накопичуються
фенілаланін, фенілпіровиноградна кислота та розвивається захворювання фенілкетонурія
(олігофренія). Клінічні прояви: мікроцефалія, неспроможність до навчання ходити та говорити,
епілептичні приступи, тремор. Накопичений в організмі фенілаланін інгібує ферменти, які каталізують
перетворення тирозину в меланін, тому хворі на фенілкетонурію є світловолосими та голубоокими.

27.В останній триместр вагітності у жінки з’явилися болі в кістках. Збільшення якого
макроелементу показав біохімічний аналіз крові? Визначити його в плазмі крові.

В три пробірки внести по 1,0 мл плазми крові відповідно проб № 1, № 2, № 3. В кожну з

пробірок внести по 1,0 мл насиченого розчину щавлевокислого амонію (оксалат амонію).
Спостерігати за помутнінням розчину та випаданням білого осаду щавелевокислого кальцію.
Інтенсивність помутніння та кількість осаду свідчить про наявність кальцію в плазмі крові.
 28.У хворих, що страждають важкою формою діабету і не одержують інсулін,
спостерігається метаболічний ацидоз. Підвищення концентрації яких метаболітів це
зумовлює? Визначити їх в плазмі крові.
A. Реакція з нітропрусидом натрію (проба Легаля). В 4 пробірки Наливають по 0,5 мл
досліджуваної сечі, додають по 0,5 мл розчину гідроксиду натрію і 5-7 крапель нітропрусиду натрію.
Спостерігають за появою червоного забарвлення, що приймає вишневий відтінок після додавання
декількох крапель концентрованої оцтової кислоти.
B. Реакція с хлоридом заліза (III).
В 4 пробірки наливають по 2,0 мл досліджуваної сечі І додають по краплям 10%-й розчин
хлориду заліза (III) до припинення утворення осаду фосфатів. Осад відфільтровують, до фільтрату
додають ще декілька крапель FеСІз та спостерігають за появою вишневого забарвлення.

29.У пацієнта, який поступив до клініки зі скаргами на болі в суглобах, діагностовано

подагру. Лабораторні дослідження виявили гіперурикемію. Збільшення якої сполуки викликає
цей стан? Визначити її якісною реакцією.

Збільшення сечова кислоти. В центрифугувальну пробірку вміщують 0,5 мл сироватки крові та 4 мл

дистильованої води. Вміст пробірки перемішують і додають по 0,25 мл розчинів сірчаної кислоти та
вольфрамату натрію. Вміст пробірки перемішують і через 5 хвилин центрифугують протягом 10
хвилин із швидкістю 3000 об/хв. В надосадовій рідині визначають вміст сечової кислоти.Порівнюють з
табличними даними.
30. Учень 3 класу скаржиться на біль в суглобах, має нервово-психічні розлади. Збільшення
якої сполуки виявив біохімічний аналіз крові? Визначити її в досліджуваному розчині.

Визначити вміст сечової кислоти в біологічній рідині з реактивом Фоліна.

Принцип методу. Сечова кислота відновлює фосфовольфрамовий реагент з утворенням сполуки

блакитного кольору з максимумом світлопоглинання при 640 нм. Оптична густина прямо пропорційна
концентрації сечової кислоти в пробі.
Матеріали та реактиви: сироватка або плазма крові, 10% розчин дигідрогенвольфраматгідрату
натрію, розчин карбонату натрію (10,3/100 мл), 0,35 М сірчана кислота, реактив Фоліна
(фосфовольфрамовий реагент), стандартний розчин сечової кислоти для калібрування (30мкМ),
пробірки, піпетки, центрифуга.
Хід роботи. В центрифугувальну пробірку вміщують 0,5 мл сироватки крові та 4 мл дистильованої
води. Вміст пробірки перемішують і додають по 0,25 мл розчинів сірчаної кислоти та вольфрамату
натрію. Вміст пробірки перемішують і через 5 хвилин центрифугують протягом 10 хвилин із
швидкістю 3000 об/хв. В надосадовій рідині визначають вміст сечової кислоти.
Визначення вмісту сечової кислоти в сироватці крові.
Реактиви Контрольнапроба, мл Стандартна проба, мл Дослідна проба, мл
Надосадова рідина - - 2
Стандартний розчин сечової кислоти - 2 -
Вода дистильована 2 - -
Розчин карбонату натрію 1 1 1
Фосфовольфрамовий реагент 0,5 0,5 0,5
Вміст пробірок перемішують. Через 30 хвилин визначають оптичну густину стандартної та дослідної
проб при 640 нм (або 590-700 нм, червоний світлофільтр) проти контрольної проби у кюветі
завтовшки 10 мм. (Забарвлення є стабільним протягом 30 хвилин).
Розрахунок вмісту сечової кислоти проводять за формулою: С = Dо/Dс·30·10, де С – вміст сечової
кислоти в дослідній пробі, мкмоль/л;
Dо – оптична густина дослідної проби;
Dс – оптична густина контрольної проби;
30 – вміст сечової кислоти у стандартному розчині;
10 – величина розведення сироватки.
Клініко-діагностичне значення.
У чоловіків вміст сечової кислоти в сироватці крові за цим методом становить 240-500 мкмоль/л, у
жінок – 160-400 мкмоль/л.
Підвищення рівня сечової кислоти в сироватці крові – гіперурікемія – спостерігається при посиленому
розпаді клітин, порушенні її виведення з сечею, при подагрі, а також може бути наслідком вживання
їжі, багатої на пурини; гіпоурікемія – при гепатоцеребральній дистрофії, лімфогранульомі, при
вживанні кортикотропіну, саліцилатів та деяких інших ліків.

31. У плазмі крові та сечі виявлено збільшення понад норму концентрації індикану.
Функціональний стан якого органу порушений? Визначити якісною реакцією цю речовину.

Виявлення індикану в сечі (проба Обермейера).

Принцип методу. Індикан (тваринний індикан) – калієва сіль індоксилсульфату. Метод ґрунтується на
перетворенні індикану в індоксил в процесі кислотного гідролізу ефірного зв’язку сильною
мінеральною кислотою (хлористоводнева кислота). Утворений індоксил, в присутності тимолу,
окислюється хлоридом заліза до індиголігнону – сполуки рожево-фіолетового кольору.
Хід роботи. До 4 мл сечі додають 2 мл 10%-го розчину ацетату свинцю [Pb (CH3COOH)2] для
осадження жовчних пігментів, солей та інших речовин, що заважають проведенню реакції. Утворений
осад відфільтровують. До 2 мл фільтрату додають 1 мл 5%-го розчину тимолу в 96%-ому етиловому
спирті та 2 мл реактиву Обермейера (0,4 г хлориду заліза - FeCl3, розчиненого в 100 мл
хлористоводневої кислоти). Через 10 хв. додають 1 мл хлороформу, обережно перемішують і
спостерігають за утворенням двох шарів: верхнього – водного та нижнього – хлороформового.
Нижній, хлороформовий шар забарвлюється в рожево-фіолетове забарвлення. При вираженій
індиканурії інтенсивність забарвлення посилюється до червоно-фіолетового кольору. Це дає змогу
робити напів-кількісну оцінку результатів.
З метою подальшого уточнення отриманого результату, нижній хлороформовий шар відбирають
піпеткою, переносять в іншу пробірку і додають декілька крапель 20%-го розчину тіосульфату натрію.
За відсутності індикану в сечі забарвлення зникає після додавання тіосульфату натрію. При
позитивній реакції, за наявності індикану в сечі, забарвлення шару хлороформу не зникає після
додавання тіосульфату натрію.
Клініко-діагностичне значення.
Індикан – калієва або натрієва сіль індоксил-сульфату міститься в нормальній сечі в слідових
кількостях і не виявляється звичайними лабораторними методами. Гіперіндиканемію та появу
великої кількості індикану в сечі (гіперіндиканурію) спостерігають у разі посилення процесів
мікробного гниття білків в кишечнику при закрепах, завороті кишки, інших видів кишкової
непрохідності або зниженні травної функції шлунково-кишкового тракту.
Посилений розпад білків в тканинах організму при злоякісних новоутвореннях, абсцесах, формуванні
гнійних ексудатів, гнійних процесах у легенях, туберкульозі також супроводжується значним
утворенням індикану та зростанням його вмісту в сечі.

32. У хворого діагностовано жовтяницю. Вміст загального білірубіну – 80 мкмоль/л, прямий

білірубін в нормі, непрямий- підвищений. У сечі білірубін не виявляється, концентрація
уробіліногену підвищена. Кал- темний, кількість стеркобіліногену перевищує норму. Який тип
жовтяниці у даного пацієнта? Визначити загальний білірубін в дослідному розчині.

Визначення білірубіну в плазмі крові за методом Бокальчука.

Принцип методу. Шляхом розведення сироватки знаходять найменшу кількість білірубіну, здатного
давати забарвлення з діазореактивом (0,16 мг білірубіну). Враховуючи розведення сироватки,
обчислюють вміст білірубіну.
Хід роботи. Беруть 8 пробірок. В одну наливають 1мл сироватки, а в інші- по 0,5мл фізіологічного
розчину. З першої пробірки 0,5мл сироватки переносять у другу і перемішують. З другої беруть
0,5млі переносять у третю і так далі. З останньої пробірки 0,5мл виливають геть. До всіх додають по
0,5мл діазореактиву та по 0,5мл спирту і струшують. Відмічають останню пробірку , в якій є рожеве
забарвлення -білірубіну в ній 0,16мг. Це число помножують на номер останньої пробірки з рожевим
забарвленням і одержують вміст білірубіну в мг/100мл. Коефіцієнт перерахунку в одиницях СІ 17,104
мкмоль/л.
У нормі загальний білірубін 0,5-1,2 мг/дл, або 1,7-20,5 мкмоль/л.

Вид жовтяниці хворого:

гемолітична жовтяниця

33. Хвора 48-ми років надійшла до клініки із скаргами на слабкість, дратівливість, порушення
сну. Об’єктивно: шкіра та склери жовтого кольору. У крові: підвищення рівня загального
білірубіну з переважанням прямого. Кал – ахолічний. Сеча – темного кольору (жовчні
пігменти). Яка жовтяниця має місце в хворої? Визначити загальний білірубін в сечі.

Вид жовтяниці: печінкова

Щоб визначити білірубін в сечі існуєбагато різних лабораторних дослідів, але найефективнішим по
своїй надійності і чутливості є метод Гаррісона. При проведенні даної реакції окислюється білірубін
до биливердина за допомогою взаємодії на нього реактиву Фуше, а реактив Фуше, в свою чергу, це
трихлороцтової кислота в певній пропорції з хлорним залізом. Про наявність білірубіну в сечі буде
свідчити синє або зелене забарвлення після проведеної реакції взаємодії. Якщо проба Гаррісона
виявиться позитивною, то можна говорити про наявність гепатобіліарної патології, оскільки цей
метод виявлення білірубіну в сечі є найбільш чутливою реакцією серед усіх їй подібних.

34. У хворого на еритропоетичну порфірію (хвороба Гюнтера) зуби флуоресціюють в

ультрафіолеті яскраво червоним кольором, шкіра чутлива до світла, сеча забарвлена в
червоний колір. Якою якісною реакцією можливо підтвердити цей діагноз.

Виявити гемоглобін за допомогою бензидинової проби у крові.

Принцип методу. Для виявлення кров’яного пігменту використовують бензидинову пробу, яка
основана на каталітичній здатності похідних гемоглобіну активувати окислення речовин, за рахунок
кисню пероксиду водню. Продукт окислення бензидину забарвлений в синій колір, при стоянні
переходить у червоний.
Хід роботи. В пробірку вносять 5 крапель розбавленої крові, 5 крапель розчину бензидину, 2-3 краплі
пероксиду водню та спостерігають за зміною забарвлення. Дуже мала кількість пігменту крові може
бути виявлена на тканині, яку поміщають у пробірку і додають указані реактиви.
Клініко-діагностичне та практичне значення. Підвищення рівню гемоглобіну спостерігається при
висотній гіпоксії, хронічній легеневій недостатності, вроджених вадах серця із зменшеним легеневим
кровообігом, великій втраті рідини, при тяжкій харчовій інтоксикації, та отруєнні чадним газом.
Гіпохромна анемія може виникати у результаті розладів всмоктування заліза, гострої та хронічної
кровотечі.
Гіперхромна анемія спостерігається при недостатньому всмоктуванні цианкобаламіна та фолієвої
кислоти у травному тракті, інвазії широким лентецом, ахілічному гастриті, поліпозі шлунку, стан після
резекції шлунку.
Якісна проба Майзера і Граніна на виявлення в сечі попередників порфіринів,
порфобіліногену
Принцип методу: порфобіліноген (ПБГ) реагує з n-диметиламінобензальдегідом (ДАБ)
з утворенням забарвленої в червоний колір сполуки. Сполуки, які дають аналогічну реакцію з ДАБ
(уробіліноген, індол, скатол тощо), визначають екстракцією хлороформом, в якому ПБГ не
розчиняється.
Хід роботи: у пробірку вносять 2 мл свіжої сечі, додають 2 мл реактиву Ерліха (2% розчин n-
диметиламінобензальдегіду в 4н розчині соляної кислоти). З′являється вишнево- червоне
забарвлення, яке свідчить про наявність порфобіліногену.
Для виключення можливої наявності в сечі уробіліногену до суміші сечі і реактиву додають таку ж
кількість хлороформу.
Поява забарвлення в нижньому хлороформному шарі свідчить про наявність уробіліну. Якщо
забарвлений верхній водяний шар, то в сечі наявні порфірини.
35. Для оцінки функціонального стану печінки в хворого досліджена екскреція тваринного
індикану. Визначити тваринний індикан якісною реакцією.

Виявлення індикану в сечі (проба Обермейера).

Принцип методу. Індикан (тваринний індикан) – калієва сіль індоксилсульфату.
Метод ґрунтується на перетворенні індикану в індоксил в процесі кислотного гідролізу
ефірного зв’язку сильною мінеральною кислотою (хлористоводнева кислота). Утворений індоксил, в
присутності тимолу, окислюється хлоридом заліза до індиголігнону – сполуки рожево-фіолетового
кольору.
Хід роботи. До 4 мл сечі додають 2 мл 10%-го розчину ацетату свинцю [Pb (CH 3COOH)2] для
осадження жовчних пігментів, солей та інших речовин, що заважають проведенню реакції. Утворений
осад відфільтровують. До 2 мл фільтрату додають 1 мл 5%-го розчину тимолу в 96%-ому етиловому
спирті та 2 мл реактиву Обермейера (0,4 г хлориду заліза - FeCl3, розчиненого в 100 мл
хлористоводневої кислоти). Через 10 хв. додають 1 мл хлороформу, обережно перемішують і
спостерігають за утворенням двох шарів: верхнього – водного та нижнього – хлороформового.
Нижній, хлороформовий шар забарвлюється в рожево-фіолетове забарвлення. При вираженій
індиканурії інтенсивність забарвлення посилюється до червоно-фіолетового кольору. Це дає змогу
робити напів-кількісну оцінку результатів.
З метою подальшого уточнення отриманого результату, нижній хлороформовий шар
відбирають піпеткою, переносять в іншу пробірку і додають декілька крапель 20%-го розчину
тіосульфату натрію. За відсутності індикану в сечі забарвлення зникає після додавання тіосульфату
натрію. При позитивній реакції, за наявності індикану в сечі, забарвлення шару хлороформу не
зникає після додавання тіосульфату натрію.
Клініко-діагностичне значення.
Індикан – калієва або натрієва сіль індоксил-сульфату міститься в нормальній сечі в слідових
кількостях і не виявляється звичайними лабораторними методами. Гіперіндиканемію та появу
великої кількості індикану в сечі (гіперіндиканурію) спостерігають у разі посилення процесів
мікробного гниття білків в кишечнику при закрепах, завороті кишки, інших видів кишкової
непрохідності або зниженні травної функції шлунково-кишкового тракту.
Посилений розпад білків в тканинах організму при злоякісних новоутвореннях, абсцесах,
формуванні гнійних ексудатів, гнійних процесах у легенях, туберкульозі також супроводжується
значним утворенням індикану та зростанням його вмісту в сечі.

Він утворюється в нирках з 3-гідроксиіндолілсірчаної кислоти, яка є продуктом знешкодження

індолу. Останній надходить в кров з товстого кишечнику, де утворюється з триптофану внаслідок
гниття білків. Індол є токсичною речовиною. У клітинах печінки індол спочатку окиснюється до 3-
гідроксиіндолу — індоксилу, а далі поєднується із сірчаною кислотою, утворюючи індоксилсірчану
кислоту. Калієва або натрієва сіль цієї кислоти має назву індикан. У здорової людини вміст І. в крові
знаходиться в межах 1,0–4,7 мкмоль/л. Кількість І. в сечі за добу становить 5–20 мг. Підвищення
вмісту І. в крові вище за 0,140–0,160 мг% має назву індиканемії, а підвищення вмісту в сечі —
індиканурії. При надлишку І. сеча набуває коричневого кольору. За кількістю І. в сечі людини роблять
висновок про інтенсивність процесів гниття білків у товстому кишечнику, а також про функціональний
стан печінки. Підвищення рівня І. в крові та сечі спостерігається при посиленні гниття в кишечнику,
тривалих запорах, туберкульозі кишечнику, диспепсіях, тифах, при гнійних осередках в організмі
(абсцесах, гнійних бронхітах), а також при хворобах печінки, хронічному ураженні нирок, виразковій
хворобі шлунка, іноді при вагітності.\

36. В ендокринологічному відділенні з діагнозом цукровий діабет лікується жінка 40 років зі

скаргами на спрагу, підвищений апетит. Які патологічні компоненти виявлені при
лабораторному дослідженні сечі пацієнта?

Глюкоза,кетонові тіла. +поліурія.

Принцип методу. Ацетон та ацетооцтова кислота з нітропрусидом натрію в лужному
середовищі утворюють продукти реакції, забарвлені в червоний колір:
СН3 - СО - СН3 + Nа2 [Fe (СN)5 NO] + 2NaОН→
→Na4 [Fe (СN)5 NO =СНСОСН3] +2Н2O.
При дії концентрованої оцтової кислоти утворюється продукт вишнево-червоного кольору:
Na4 [Fe (СN5) NO =СНСОСН3] +СН3СООН→
→Na3 [Fе (СN5) NOСНзСОСНз] + CHзCOONa.
Ацетооцтова кислота (в енольній формі) здатна також утворювати з хлоридом заліза (III)
комплексну сполуку вишнево-червоного кольору.
Хід роботи. A. Реакція з нітропрусидом натрію (проба Легаля). В 4 пробірки Наливають
досліджувану сечу, додають розчин гідроксиду натрію і декілька крапель нітропрусиду натрію.
Спостерігають за появою червоного забарвлення, що приймає вишневий відтінок після додавання
декількох крапель концентрованої оцтової кислоти.
B. Реакція с хлоридом заліза (III).
В 4 пробірки наливають досліджувану сечу І додають по краплям 10%-й розчин хлориду
заліза (III) до припинення утворення осаду фосфатів. Осад відфільтровують, до фільтрату додають
ще декілька крапель FеСІз та спостерігають за появою вишневого забарвлення.
Виявлення ацетону в зразках сечі № 1-4 експрес-методом. Хід роботи. Краплю
досліджуваної сечі наносять на індикаторну таблетку рожевого кольору. Поява фіолетового кольору
індикатора буде свідчити про наявність ацетону в сечі.
Метод Фелінга.
Принцип методу. Реакція заснована на властивості глюкози, завдяки наявності альдегідної групи, при
нагріванні в лужному середовищі окислюватися, відновлюючи при цьому блакитний гідроксид міді (II)
Сu (ОН)2 в ЖОВТИЙ гідроксид міді (І) Сu (ОН). При подальшому нагріванні утворюється оксид міді (І)
Сu20 цегляно-червоного кольору.
Реактив Фелінга, що використовується в реакції, отримують при змішуванні рівних кількостей розчинів
сульфату міді (розчин Фелінга І) і лужного розчину сегнетової солі (розчин Фелінга II). В результаті
взаємодії сульфату міді з лугом утворюється гідроксид міді (II), що одразу вступає в реакцію з
сегнетовою сіллю з утворенням темно-синього розчину мідно-винного комплексу (розчину Фелінга).
Весь гідроксид міді (II) в реактиві Фелінга комплексно зв'язаний з сегнетовою сіллю, що протидіє
утворенню з нього при нагріванні чорного осаду оксиду міді (II) та спотворенню отриманих результатів.
Хід роботи. В пробірку вносять по 10 крапель розчинів Фелінга І і II, змішують, додають 20 крапель
досліджуваної сечі, нагрівають до кипіння. Якщо сеча містить глюкозу, випадає жовтий осад СuОН або
цегляно-червоний Сu2О, інтенсивність забарвлення яких і кількість залежать від концентрації глюкози
в досліджуваному зразку.
 37. У хворих тиреотоксикозом спостерігається гіпертемія, тахікардія та посилення дихання. З
порушенням яких процесів пов’язана така клінічна картина? Яким методом можна
визначити тиреоїдні гормони?

Гіперпродукція гормонів щитовидної залози.

Принцип методу. Гормони щитовидної залози (тироксин, трийодтиронін) містять в своєму
складі йод. В процесі їх лужного гідролізу (кип’ятіння з КНСО 3) утворюється йодид калію (KJO3).
Вільний йод легко витісняється з йодиду калію при дії на нього йодату калію (KJ) в кислому
середовищі згідно рівнянню:

5KJ + KJO3+ 3H2SO4  3J2 + 3K2SO4 + 3H2O

Молекулярний йод, що виділяється, дає синє забарвлення з крохмалем:

J2 + крохмаль  синє забарвлення

Матеріали та реактиви: 10%-й розчин H2SO4, 1%-й розчин крохмалю, 2%-й розчин KJO 3,
лакмус, лужний гідролізат гормонів щитовидної залози.
Хід роботи. До 1,0 мл лужного гідролізату гормонів щитовидної залози додають сірчану
кислоту до кислої реакції на лакмус, 2 краплі 1%-го розчину крохмалю і 5 крапель 2%-го розчину
йодату калію. З’являється синє забарвлення.
Гормони Т3 і Т4 спричиняють подібний багатогранний вплив на організм: стимулюють ріст,
розвиток, статеву зрілість, контролюють морфогенез. Вони здатні впливати на процеси транскрипції
генів, а отже на диференціацію клітин і розвиток тканин; Т 3 і Т4 впливають на функціональний стан
нервової і серцево-судинної системи, печінки, нирок; посилюють всмоктування глюкози і її
утилізацію.
Невеликі дози тироксину спричиняють анаболічний ефект, а великі – посилюють катаболізм
білка, розщеплення глюкози і жирів. Активація окислювальних процесів пов’язана з підвищенням
поглинання кисню, посиленням енергетичних процесів і витратами енергії в тканинах. Вважають, що
більша частина енергії, яка утилізується клітиною використовується для роботи Na +, K+-АТФ-азної
помпи.
Гормони щитовидної залози підвищують ефективність цієї помпи. Оскільки всі клітини мають
таку Na+, K+-АТФ-азу і здатні реагувати на тиреоїдині гормони, то підвищена утилізація АТФ і зв’язане
з нею збільшене споживання кисню в процесі окисного фосфорилювання може представляти собою
основний механізм дії гормонів щитовидної залози. Стимуляція біоенергетичних процесів у тканинах
при дії цих гормонів пов’язана, як з підвищенням потреби тканин до кисню (поглинання О 2), так і
збільшенням активності мітохондріальних ферментів електронтранспортного ланцюга, що спряжене
з синтезом АТФ; проте, під впливом надмірної кількості тироксину на ці ферменти, не відбувається
адекватного зростання фосфорилювання АДФ до АТФ, отже відбувається роз’єднання процесів
тканинного дихання і окисного фосфорилювання і значна частина енергії розсіюється у вигляді
тепла.
Для характеристики функції щитовидної залози найчастіше досліджують вміст у сироватці
крові загального тироксину, загального трийодтироніну.
Норма: Т4 (загальний) - 65-156 нмоль/л; Т3(загальний) 1,04 – 2,5 нмоль/л. Підвищення вмісту
Т3 і Т4 - при гіпертиреозі, гепатиті, цирозі печінки, акромегалії та ін. Зниження показників – як при
первинному гіпотиреозі (локалізація патологічного процесу в щитовидній залозі), так і вторинному
(локалізація патологічного процесу у гіпоталамо-гіпофізарній ділянці), застосуванні андрогенів,
вживанні кортикостероїдів, аскорбінової кислоти, сульфаніламідів та ін.

38. У пацієнта спостерігається свербіння, набряки та почервоніння шкіри. Концентрація якого

біогенного аміну підвищилась в тканинах пацієнта? Визначити якісною реакцією наявність
цього біологічного аміну.
 Визначення гістаміну у розчині за специфічною кольоровою реакцією із солями кобальту.
Принцип методу. Гістамін реагує із солями кобальту з утворенням забарвлених комплексних
солей.
Хід роботи. 0,01 г гістаміну розчиняють в 1 мл води, додають декілька крапель розчину
кобальту нітрату/хлориду, та краплю натрій гідроксиду. Випадає осад червоно-фіолетового або
синього кольору.
Клініко-діагностичне значення. Гістамін - похідне гістидину, що утворюється в реакції
декарбоксилювання. Найбільша кількість гістаміну міститься в тканинних базофілах сполучної
тканини. Фізіологічні ефекти гістаміну пов’язані з його дією на гладенькі м’язи периферичних судин,
регуляцією функцій жовчного і сечового, стимулювальним впливом на секреції соляної кислоти ,
звуження бронхів, участь в імунологічних реакціях. Надлишкове накопичення гістаміну в зонах в
зонах запалення та ділянках взаємодії антиген-антитіло є одним із патогенетичних механізмів
розвитку алергічних і анафілактичних реакцій.
39. У пацієнта 42 років сеча темніє на повітрі, знижена рухомість суглобів, спостерігається
затемнення склер. Про що свідчіть ця клінічна картина? Визначити якісною реакцією
сполуку, що приводить до такого стану.

Алкаптонурія. Вроджений дефект ферменту оксидази гомогентизинової кислоти. Її відкладання в

різних органах\суглобах + полімеризується при цьому. Виявлення гомогентизинової кислоти в
сечі.
Наиболее информативным для диагностики алкаптонурии является метод количественного
определения гомогентизиновой кислоты и бензохиноуксусной кислоты в моче. Для этого
используется ферментативная спектрофотометрия или жидкостная хроматография. Более
простым, но менее точным способом выявления данного заболевания является оценка цвета
мочи через 12-24 ч после пребывания её на воздухе. В этом случае происходит окисление
алкаптона, что приводит к изменению цвета мочи (становится бурой или чёрной). Данные
изменения происходят только при щелочных значениях рН мочи, поэтому при кислой реакции
мочи необходимо её подщелачивание. В ряде случаев диагноз «алкаптонурия» может быть
установлен при выявлении характерной пигментации хряща в ходе артроскопии, синовиальной
оболочки во время микроскопического исследования или клапанов сердца в ходе их
протезирования. Важно разграничить генетическую алкаптонурию от алкаптонурии
при гиповитаминозе С. Последняя исчезает после назначения адекватной дозы аскорбиновой
кислоты. Следует отличать алкаптонурию
от гематурии, гемоглобинурии, меланинурии, порфирии.
40. діагностовано фенілкетонурію. Яка причина цього захворювання, його клінічні прояви?
Якою якісною реакцією можна виявити цю патологію?
Фенілпіровиноградна кислота утворює з іонами трьохвалентного заліза комплексне сполучення,
забарвлене в синє-зелений колір.
Хід роботи. До 2 мл свіжепрофільтрованої сечі додають 8-10 крапель 10% розчину FeCl 3. При
наявності в сечі фенілпіровиноградної кислоти через 60 секунд появляється синє-зелений колір,
який поступово блідніє та вицвітає (через 5-30 хв)
Клініко-діагностичне значення. Уроджена відсутність у дітей в печінці ферменту 4-
фенілаланінгідроксилази приводить до того, що фенілаланін не гідроксилується і не перетворюється
в тірозин. В результаті в організмі накопичуються фенілаланін, фенілпіровиноградна кислота та інші
метаболіти при цьому розвивається захворювання фенілкетонурія (олігофренія). Клінічні проявлення
цієї хвороби: мікроцефалія, неспроможність до навчання ходити та говорити, епилептичні приступи,
тремор. Накопичений в організмі фенілаланін інгібірує ферменти, які каталізують перетворення
тіразина в меланін, тому хворі на фенілкетонурію є світловолосими та голубоокими.
41. з розтрощенням м’язової тканини. Який біохімічний показник сечі при цьому буде
збільшений? Визначити його якісною реакцією.
 Визначення вмісту креатиніну в сечі.
Принцип методу. Креатинін взаємодіє в лужному середовищі з пікриновою кислотою і
утворює сполуку червоного кольору. Інтенсивність забарвлення отриманої сполуки пропорційна
вмісту креатиніну в пробі. Норма креатиніну в сечі 1,0-2,0 г/добу.
Хід роботи. Беруть 2 пробірки. В першу пробірку вносять 0,5 мл сечі (з добової кількості) і
3мл пікринової кислоти , перемішують і додають 0,2мл 10% розчину їдкого натру. В другу пробірку
вносять 3мл пікринової кислоти, 1мл стандартного розчину креатиніну 100 мг/мл і 0,2 мл 10%
розчину їдкого натру. Об’єм розчинів доводять до 10мл, перемішують та фотометрують.
Спостерігають за розвитком червоно-помаранчевого кольору.
Розрахунок вмісту креатиніну в пробі проводять за формулою:

С=10•опт.щільність проби / опт. щільність стандарту.

Клініко-діагностичне та практичне значення. Підвищене виділення креатиніну з сечею –
гіперкреатинінурія, спостерігається при розсмоктуванні м’яких тканин, синдромі довготривалого
роздавлювання, важкої м’язевої роботи, після зняття кровоспинного жгута, при лихоманці. Зниження
вмісту креатиніну у сечі – гіпокреатинінурія, відмічається при хронічному нефриті з уремією ( ниркова
недостатність), м’язевої атрофії, дегенераціі нирок, лейкемії, у старечому віці.
42. Визначення креатину в сечі як показника м’язової дистрофії
Принцип методу.
Метод базується на кольоровій реакції (реакція Яффе) креатину з пікриновою кислотою в лужному
середовищі, перетворившись в креатинін в кислому середовищі при нагріванні, з подальшим
визначенням інтенсивності забарвлення.
Хід роботи:В одну пробірку відмірюють 0,5 мл сечі (дослід), а в другу - 0,5 мл дистильованої води
(контроль). В обидві пробірки добавляють по 0,1 мл концентрованої соляної кислоти і ставлять їх в
киплячу водяну баню на 3 хв Після охолодження в обидві пробірки добавляють по 0,2 мл 10%
гідроксиду натрію і по 3 мл насиченого розчину пікринової кислоти, перемішують вміст пробірок і
залишають на 5 хв. Потім вміст пробірок кількісно переносять у мірні циліндри на 100 мл, змиваючи
пробірки тричі по 10 мл дистильованою водою. Доводять об’єми до мітки - 100 мл. Вимірюють
екстинкцію на ФЕК у кюветі з товщиною шару 1 см із зеленим світлофільтром проти контролю. За
калібрувальним графіком визначають вміст креатиніну в досліді і розраховують його кількість у сечі
за добу.
Клініко-діагностичне значення.Нормальна екскреція креатину з сечею становить у чоловіків 0 – 0,3
ммоль/добу, у жінок 0 – 0,61 ммоль/добу. У сечі здорової дорослої людини при нормальному
фізичному навантаженні креатину, як правило, немає. Поява його в сечі – креатинурія –
спостерігається при підвищеному м’язовому навантаженні, у період росту дітей (до 14 – 17 років), у
період вагітності, у ранньому післяродовому періоді, при вуглеводному і білковому голодуванні, у
осіб похилого віку, при загоюванні значних переломів, оперативних втручаннях. Креатинурія
спостерігається при посиленому розпаді тканин (опіки, рак, туберкульоз), авітамінозі Е, цукровому
діабеті, паренхіматозному гепатиті.
43. Хворому з прогресуючою м’язовою дистрофією було проведено біохімічне
дослідження сечі. Поява якої речовини у великій кількості в сечі може підтвердити
захворювання м’язів у даного хвого? Питання 42.!!!
44. При цукровому діабеті внаслідок активації процесів окиснення жирних кислот виникає
кетоз. Чому порушується кислотно-лужна рівновага? Які сполуки викликають цей стан? Як
можна визначити сполуки, що викликають кетоз?
Визначення кетонових тіл в сечі - проба Легаля.
 Принцип методу. Ацетон і ацетооцтова кислота з нітропрусидом натрію в лужному
середовищі утворюють продукти реакції, зафарбовані в червоний колір.
Хід роботи. В дві пробірки наливають по 0,5 мл сечі (норма і патологія), додають по 0.5 мл
розчину гідроксиду натрію і по 5-7 крапель нітропрусиду натрію. Поява вишневого кольору свідчить
про вміст кетонів у сечі.
Клініко-діагностичне значення. У нормі за добу виділяється 20-40мг кетонових тіл.
Збільшення кількості кетонових тіл у крові (кетонемія) і сечі (кетонурія) спостерігаються при
цукровому діабеті, дефіцитівуглеводів у харчуванні, тиреотоксикозі, ураженні печінки, важких
інтоксикаціях.
Ацетон і ацетооцтова к-та
45.При недостачі кровообігу в період інтенсивної м’язової роботи в м’язах в результаті
анаеробного гліколізу розвивається метаболічний ацидоз. Яка сполука викликає цей стан?
Як її можна виявити?
В процесі анаеробного гліколізу розвивається метаболічний ацидоз внаслідок накопичення
молочної кислоти (лактату )
Виявлення молочної кислоти в гомогенаті м’язової тканини.
Принцип роботи. При взаємодії комплексної сполуки феноляту заліза фіолетового кольору з
молочною кислотою утворюється лактат заліза жовто-зеленого кольору.
Хід роботи. З кожної пробірки беремо 1,0 мл інкубаційного розчину, додаємо 5 крапель 1%
розчину FeCL3 та 1,0 мл розчину фенолу. Спостерігаємо за появою жовто-зеленого кольору.
46.До фібрилярних елементів сполучної тканини належать колаген, еластин та ретикулін.
Вкажіть амінокислоту, яка входить тільки до складу колагену і визначення якої в сечі
використовується для діагностики захворювань сполучної тканини?

Тільки до складу колагену входить гідроксипролін ( оксипролін).

 Кількісне визначення гідроксипроліну (оксипроліну) у сечі.

Принцип методу:метод базується на окисненні гідроксипроліну до сполуки, близької за будовою

до піролу, яка при конденсації з реактивом Ерліха (п-диметиламінобензальдегід) дає рожеве
забарвлення. Інтенсивність забарвлення розчину пропорційна концентрації гідроксипроліну.

Хід роботи.У першу пробірку відміряють 1мл профільтрованої сечі, у другу – 1мл дистильованої
води (контрольна проба). В обидві пробірки додають по 1 мл розчину міді сульфату, по 1мл
розчину натрію гідроксиду, по 1мл розчину гідрогену пероксиду. Проби перемішують 5 хв, після
чого нагрівають 3 хв у киплячій водяній бані, потім пробірки охолоджують водою з-під крану. У
пробірки додають по 4 мл розчину сірчаної кислоти і по 1 мл реактиву Еріха, ставлять на 1 хв у
кип’ячу водяну баню, охолоджують, а потім вимірюють оптичну густину на ФЕКу проти контролю
при довжині хвилі l = 500 – 560 нм (зелений світлофільтр) у кюветі завтовшки 10 мм. За
калібрувальним графіком визначають вміст гідроксипроліну в дослідній пробі і розраховують
кількість гідроксипроліну, виділеного з сечею впродовж доби

Клініко-діагностичне значення.Вміст гідроксипроліну в сечі та крові характеризує інтенсивність

катаболізму колагену та швидкість обміну цієї амінокислоти. Гідроксипролін може знаходитись у
зв’язаному з білками та пептидами стані, а також у вільному стані як у сироватці крові, так і в сечі.
У 10 – 20-річному віці з сечею виділяється до 200 мг гідроксипроліну за добу, а у дорослих – 15 –
 50 мг. Зростання цього показника спостерігають при колагенозах (ревматизм, ревматоїдний
артрит, системна склеродермія, дерматоміозит), при гіперпаратиреоїдизмі, хворобі Педжета (до 1г
за добу). Ще більше виділяється гідроксипроліну при спадковій гіпергідроксипролінемії, що
спричинено дефектом ферменту гідроксипроліноксидази, у результаті чого порушується обмін
гідроксипроліну.

Також при захворюваннях сполучної тканини визначають глікозаміно глікани

(кератансульфати ) (при заховрюваннях мукополісахаридози )

Якісна реакція на глікозаміноглікани (проба Беррі-Спінанджера).

Принцип методу.При взаємодії глікозаміногліканів з толуїдиновим синім у кислому середовищі

утворюється червоне забарвлення (метахромазія).

Хід роботи: На смужку фільтрувального паперу на віддалі 1 см один від одного наносять
мікропіпеткою 0,005, 0,01 і 0,025 мл сечі, висушують папір при кімнатній температурі, а
потім занурюють його в 0,04 %-ий розчин толуїдинового синього на 1 хв. Виймають
смужку паперу і відмивають реактив розчином ацетатної кислоти. Якщо концентрація
глікозаміногліканів в досліджуваній сечі перевищує 10 мг/100 мл, тоді з’являється
червоне забарвлення на одній із нанесених плям.

Клініко-діагностичне значення. У сечі здорової людини міститься 2,7 – 7,5 мг/добу

кислих глікозамінгліканів (в основному хондроїтинсульфати А і С). Негативну реакцію
спостерігають у здорової дитини вже на 2-ий тиждень життя. При гаргоїлизмі і синдромі
Гунтера суттєво підвищується виділення глікозаміногліканів з сечею
(мукополісахаридурія) до 30 – 80 мг/добу.

47 .У хворого на колагеноз спостерігається деструкція сполучної тканини. Які дослідження

лабораторних показників сечі доцільно призначити хворому з підозрою на наявність
колагенозу (хронічна форма)?

Оскільки тільки до складу колагену входить амінокислота – гідроксипролін при колагенозах

потрибно призначати Кількісне визначення гідроксипроліну (оксипроліну) у сечі.(ДИВ ПИТАННЯ
46 !)

48. В результаті виснажуючої м’язової роботи у робочого значно зменшилась буферна

ємкість крові. Надходженням якої речовини у крові можна пояснити це явище? Визначити
цю сполуку.
В результаті виснажуючої м’язової роботи зменшилась буферна ємність крові внаслідок
надходження лактату( молочної кислоти ) .
Для визначення цієї сполуки -Реакція на молочну кислоту (реакція Уффельманна)(див.45
питання)
А також  Кількісне визначення молочної кислоти в сироватці крові за методом Бюхнера.

Принцип методу. Молочна кислота при нагріванні з концентрованою сульфатною кислотою

перетворюється в оцтовий альдегід, який при взаємодії з гідрохіноном утворює сполуку червоно-
коричневого кольору. Кількість молочної кислоти визначають колориметрично на ФЕКу при синьому
світлофільтрі (l = 380 нм).

Хід роботи. У дві сухі пробірки наливають по 6 мл дистильованої води. Потім в першу додають 1
мл стандартного розчину молочної кислоти, в другу – 1 мл сироватки крові. Для осадження білків
вносять в кожну пробірку по 1 мл метафосфатної кислоти, струшують та залишають на кілька
хвилин, після чого відфільтровують. До фільтратів додають по 1 мл розчину міді сульфату та по
0,5 г кальцію гідроксиду. Проби перемішують скляними паличками, через 5 хв відфільтровують.

Відмірюють по 1 мл фільтрату в пробірки з притертими корками, додають по 0,1 мл розчину міді

сульфату та по 4 мл концентрованої сульфатної кислоти. Пробірки ставлять у киплячу водяну
баню на 1,5 хв. Після охолодження додають по 0,1 мл спиртового розчину гідрохінону, добре
перемішують та кип’ятять 15 хв. Пробірки охолоджують та колориметрують при синьому
світлофільтрі (l = 380 нм).  Концентрацію молочної кислоти розраховують за формулою

Клініко-діагностичне значення. Концентрація в крові здорової людини молочної кислоти

становить 1 - 2 ммоль/л. Збільшення вмісту молочної кислоти може бути пов’язане з виконанням
людиною інтенсивної м’язової праці за короткий проміжок часу без достатнього надходження
кисню. При цьому не проходить в достатній мірі окисне декарбоксилування пірувату до ацетил-
КоА, а тільки утворення лактату. Останній може використатися у відновному періоді при
достатньому надходженні кисню. Збільшення концентрації молочної кислоти спостерігається при
гострому гнійному запальному уражені тканин, важкій анемії, епілепсії, тетанії, правці, гіпоксії,
пов’язаній з серцевою та легеневою недостатністю, злоякісних новоутвореннях, захворюваннях
печінки (гострих гепатитах, цирозі печінки), цукровому діабеті, нирковій недостатності, гострому
септичному ендокардиті, поліомієліті, лейкозах, інтенсивних і тривалих м’язових навантаженнях та
ін.

49. При обстеженні хворого виявлено характерна клініка колагенозу. Вкажіть, збільшення
якого показника сечі характерно для цієї патології та визначити його.
( 46 питання(47))!!

Ситуаційні задачі до іспиту для студентів стоматологічного факультету

1. Для попередження розвитку карієсу стоматологи радять у продуктах харчування

заміняти вуглеводи на невуглеводні підсолоджувачі (аспартам, сахарин, ксиліт).
Обгрунтуйте правильність даної рекомендації.
 При наявності глюкози в ротовiй рiдинi і її ферментативному розщепленні під
дією мікрофлори порожнини рота утворюються органічні кислоти, які
зменшують рН. У кислому середовищі відбувається демінералізація емалі, що
і призводить до карієсу.

2. Пацієнту з ознаками патології пародонту, лікарем було призначено вітамін РР.

Обгрунтуйте доцільність такого призначення.
 Вітамін РР перетворюється в КоФ Над і Надф, які приймають участь в оксин-
відновн р-ціях. Це сприяє росту тканин, відновлення нормальної структури
пародонту.

3. У твердих тканинах зуба міститься велика кількість цитрату у вигляді

нерозчинних солей Са2+. Обгрунтуйте який процес знижує кількість цитрату і
впливає на ремоделювання кісткової тканини і тканин зуба.
 Цитрат має високу здатність зв’язуватись з Са2+, утворюючи транспорті
комплекси, що сприяє мінералізації тканин зуба. Вміст цитрату і кальцію
регулюється паратгормоном - він збільшує їх вміст в тк зуба, слині і крові.
Паратгормон інгібує Ф цтк – ізоцитратдегідрогеназу, через що рівень цитрату
зростає.
1) При зменшенні кількості паратгомону (патологія паращит. зал.)
збільшується активність ізоцитратдегідрогенази в ЦТК, і цитрату стає менше,
а отже і транспортної форму Са++. А при зменшенні кількості цитрату буде
гірше відбуватися мінералізація(ре-) тканин зуба.
2) Також при підвищеному використанні клітинами цитрату зменшується
його кількість.

4. На прийомі у стоматолога пацієнт скаржиться на зуд в області язика, втрату

смакових якостей, сухість, спрагу, шаткість зубів, трофічні видозміни в
порожнині рота. Лікар рекомендує дієтотерапію разом з поєднанням певної
групи вітамінів. Які вітаміни є доцільними в даній ситуації. Відповідь
обґрунтуйте.
 Вітамін С (сприяє процесу гідроксилювання лізину та проліну при утворенні
колагену для періодонтальних зв’язок), Вітамін Р(відновлення віт. С), вітамін А
(активує синтез білків для загоєння виразок), Вітамін РР(№2) + Е(інгібує
перекисні реакції, є мембраностабілізатором).

5. На стадії мінералізації в остеобластах підвищується швидкість синтезу білків

міжклітинного матриксу, зростає поглинання цими клітинами глюкози і кисню.
Назвіть процес, активація якого в остеобластах призводить до посилення
споживання кисню і поясніть біологічну функцію даного процесу.
• При підвищ. синтезі необх. енергія, яка отримується за допомогою
катаболізму (Активація аеробного окислення глюкози). Для цього необх. Глю
як дж. енергії (атф) і кисень для роботи дихального ланцюга МТ.

6. Під час процесу мінералізації в пульпі підвищується кількість кисню, який

надходить, а також прискорюються процеси, які забезпечують синтез АТФ,
цитрату і СО2. Поясніть роль катаболізму глюкози в забезпеченні трофічної
функції пульпи.
 В пульпі наявна висока активність вуглеводневого обміну, ЦТК, ПФШ, і у всіх
цих процесах обміну глюкоза є основним субстратом. Тому під час
мінералізації необхідне утворення енергії, яке може бути забезпечене
процесами переліченими вище за допомогою перетворення глюкози.

7. Всім відоме відчуття оскоми після вживання значної кількості кислих фруктів.
Зуби при цьому стають чутливими як до гарячої так і до холодної їжі. Але, це
відчуття проходить, якщо кожного дня чистити зуби спеціальною пастою, що
містить у своєму складі фтор. Яким чином можна пояснити дане явище?
 Кислоти, проникаючи в тк зуба чинять негативний вплив на них, збільшуючи
чутливість. Збільшення надходження фтору сприяє утворенню фторапатитів,
які є міцнішими і менш проникними для кислот, ніж гідроксиапатити. Тому
зуби стають менш чутливими для кислот.

8. ??До лікаря стоматолога звернулася жінка зі скаргою на шаткість зубів у доньки-

підлітка. Після огляду, лікар відправив пацієнтку на аналіз рівня паратгормону в
крові. Чому зміна концентрації саме даного гормону, з точки зору лікаря, може
бути причиною цього явища у дівчинки?
 х(((Паратгормон регулює не тільки концентрацію кальцію, але і цитрату, який
відповідає за мінералізацію тканин зуба, адже він здатен утв розчинні
транспортні форми кальцію, підтримує оптимальний вміст кальцію в
сироватці крові та слині, регулюючи швидкість процесів де\ мінералізації. При
його зменшенні відбувається порушення мінералізації зубів.)))

 !!!Вплив П. на кісткову тканину (альвеолярних ямок) проявляється у

підвищенні вивільнення з кісткового матриксу іонів кальцію, фосфатів,
протеогліканів, а також гідроксипроліну — найважливішого компоненту
колагену кісткового матриксу, що є показником його розпаду.

9. Фториди є одними з найбільш відомих протикаріозних засобів захисту.

Використовуючи інформацію про широкий попит з пастами, виробники
жувальної гумки також вирішили включити до складу своєї продукції фториди.
Однак, після консультації з лікарями стоматологами, вони були вимушені
відмовитися від своєї ідеї. Чому стоматологи заборонили використовувати
фториди в складі жувальної гумки?
 Стоматологи заборонили використовувати фториди у гумках через те, що
такі гумки можуть спричинити передозування фтором, що може
призвести до флюорозу зубів, гіперплазії тканин зуба.

10. У пацієнта стоматологічного кабінету виявлено наявність рясного зубного

нальоту, слина підвищеної в’язкості, яка погано відділяється, а також
діагностовано підвищений вміст лактату в ній. Вкажіть на патологію, яка стрімко
 розвивається в даних умовах, а також причини, які лежать в основі поганого
відділення слини.
 х(((Недостатнє виділення слини може бути пов’язано с діабетом,
колагенозами, залізодефіцитній анемії.???)))
 (причини): Причиною може бути активна фізична праця або фізичні
вправи. (виділ лактату в кров, і інгібування слиновиділ через активн. СНС)
(патологію, яка стрімко розвивається): За таких умов буде розвиватися
множинний карієс, через підвищену в’язкість слини, і так як лактат
створює кисле середовище, що спричиняє демінералізацію тканин зуба.

11. Відомо, що квашиоркор – важка форма харчової дистрофії у дітей, яка виникає
внаслідок тривалого дефіциту тваринних білків. Поясніть механізм порушення
процесів утворення тканин зуба у дітей, хворих на квашиоркор.
 Квашиоркор– важка форма харчової
дистрофії у дітей, яка виникає внаслідок тривалого
дефіциту тваринних білків у дієті. Наслідком такого
стану є розвиток негативного азотистого балансу,
гіпопротеїнемії, порушення водно-сольового обміну.
Спостерігаються важкі ураження печінки, зупинка
росту, знижується опірність інфекціям,
розвиваються набряки. За цих умов знижується
біосинтез практично всіх білків організму і зокрема
білків органічного матриксу тканин зуба – колагену,
глікопротеїнів, протеогліканів та специфічних
ферментів. Як наслідок, порушується формування
органічного матриксу перицелюлярного простору
тканин зуба, гальмуються процеси мінералізації та
утворення апатитів.

12. Муцин синтезується і секретується великими слинними залозами. Поясніть

необхідність наявності даного складного білка в слині.
 Муцин є в’язкою складовою слини – надає їй в’язкості, яка захищає
СОПР від механічних подразнень їжею, через свій негативний заряд
адсорбується на поверхні емалі = захист емалі.

13. У дитини спостерігається початкова стадія карієсу. Які харчові продукти

повинні переважати в її раціоні?
 Потрібно збільшити кількість продуктів, багатих на вітаміни D3(рибний
жир, риба), C(цитрусові), Р, A, а також кальцій (молочні продукти), фтор
(морепродукти, фторована вода, злакові, картопля, яблука),
 14. У хворого спостерігається кровоточивість ясен. Про недостатність яких
вітамінів це свідчить? Пояснити механізми дії вказаних вітамінів.
 Кровоточивість ясен обумовлюється підвищеною проникністю та
ламкістю капілярів, що виникають внаслідок недостатності вітамінів Р та
С. Властивості вітаміну Р мають рослинні сполуки фенольної природи –
флавоноїди. Біологічна дія вітаміну Р полягає в зміцненні судинної стінки
та зменшенні її проникності. Недостатність вітаміну Р розвивається за
відсутності в харчуванні рослинних продуктів і звичайно супроводжує
недостатність вітаміну С.

15. При обстеженні хворого було виявлено, що причиною гіпоплазії зуба є нестача в
організмі вітамінів А, D та Е. Призначення хворому препаратів вітамінів
лікувального ефекту не дало. Які можуть бути причини відсутності лікувального
ефекту?
• Відповідь: Причиною відсутності лікувального ефекту може бути порушення
всмоктування жирів та жироподібних сполук в шлунково-кишковому тракті
внаслідок недостатнього утворення в печінці жовчних кислот (головним чином
глікохолевої та таурохолевої) або ж обмеженого поступання жовчі (кислот) в
дванадцятипалу кишку. До таких патологій відносяться захворювання печінки
(вірусні, інфекційні, токсичні гепатити) або ж закупорка жовчних шляхів (наявність
пухлин, жовчокам’яна хвороба). Згідно сучасних рекомендацій жиророзчинні
вітаміни найбільш ефективно всмоктуються при їх оральному вживанні разом з
харчовими продуктами – ліпідами (рослинні та тваринні жири).

16. У хворого виявлено зниження вмісту лізоциму в слині. Поясніть механізми

розвитку паталогічних процесів в тканинах зуба.
Відповідь: Лізоцим (мурамідаза) – фермент, вміст якого в слині складає 0,15-0,25 г/л
(5% всіх білків слини), має яскраво виражену антибактеріальну дію,
оскільки він розщеплює клітинну стінку бактерій – муреїн. Зниження вмісту
лізоциму в слині приводить до надмірного розвитку патогенної мікрофлори,
переважно стрептококів, продуктами життєдіяльності яких є молочна, пропіонова,
масляна, мурашина кислоти, тощо. Нагромадження органічних кислот веде до
зниження рН слини нижче 6,0 а в окремих точках (зубний наліт, каріозні плями) до
4,0. Слина з перенасиченої кальцієм та фосфатами
(гідроксиапатитом) стає ненасиченою, а отже з мінералізуючого фактора
перетворюється надемінералізуючий.

17. Чому застосування вітаміну D3 в комплексі із лимонною кислотою дає кращий

позитивний ефект при лікуванні карієсу, ніж один холекальциферол?
Відповідь: Вітамін D3 – кальцитріол (1,25-дигідроксихолекальциферол) посилює
всмоктування Са2+ в кишківнику, індукуючи в ентероцитах синтез
високоспецифічного, Са2+-зв’язуючого та Са2+- транспортуючого білка. Внаслідок
посиленого всмоктування вміст кальцію в крові та його
надходження в тканини зуба зростає. Лимонна кислота (цитрат-аніон) зв’язує Са2+,
утворюючи хелатні комплекси, що дозволяє додатково збільшувати концентрацію
кальцію в крові. Тому вітамін D3 в комплексі з цитратом проявляють
взаємодоповнюючу дію, найбільш ефективно підвищуючи концентрацію Са2+ в
плазмі крові та його надходження в тканини зуба, що значно посилює
ефективність процесів мінералізації та лікування карієсу.

18. У хворого виявлено гіпофункцію підщелепних залоз. Які спостерігаються зміни в

ферментному складі слини і як вони впливають на розвиток
карієсу?
Відповідь: Підщелепні залози виробляють секрет змішаного типу, кількість якого
складає 71% добової продукції слини. Секрет підщелепних залоз є
основним джерелом ферменту – лізоциму (мурамідази), вміст якого складає 0,15-0,25
г/л слини або близько 5% всіх білків слини, та глікопротеїну –
муцину, вміст якого складає 2-3 г/л слини (50-60% білків слини). Зменшення вмісту
лізоциму та муцину в слині значно послаблює її антибактеріальні
властивості, а отже надмірний розвиток патогенної мікрофлори буде викликати
посилення розвитку карієсу.

19. Хворому для лікування гіпоплазії призначено аплікації розчином кальцію і

фосфатів. Яким способом можна підвищити проникність емалі для цих іонів?
Відповідь: Гіпоплазія – недорозвиненість тканин зуба, виникає внаслідок гіпофункції
пара-щитовидної залози та недостатньої забезпеченості вітаміном D (рахіт) в дитячому
віці. Причиною захворювання є порушення кальцій-фосфатного обміну. Лікування
полягає в збагаченні тканин зуба іонами кальцію та фосфатів шляхом
ремінералізуючої терапії із застосуванням глюконату кальція, який має значно
вищу проникність в порівнянні з іншими формами Кальцію. А також: збільш
проникн кальцитонін, кальцітріол, ультразвук, глюконату кальція,
гліцерофосфат.

20. У дитини виявлено гостру ниркову недостатність. Які біохімічні показники слини
можуть підтвердити це захворювання?
Відповідь: При гострій нирковій недостатності в слині буде зростати вміст сполук, які
за нормальних умов виводяться з сечею. До таких сполук відносяться перш за все
сечовина, а також кінцеві продукти метаболізму стероїдних гормонів. В слині буде
змінюватись співвідношення кальцій-фосфат та натрій-калій. +інші метаболіти і
кінцеві продукти

21. Відомо, що в слині курців значно більший вміст роданідів, ніж у некурців. Аніони
яких солей слини є продуктами знешкодження ціанідів у курців?
Відповідь: В слині курців значно зростає вміст тіоціанатів (роданідів), що є формою
виведення з організму аніонів синильної кислоти (ціанідів)
значна кількість яких міститься в тютюні та потрапляє в організм з димом, що
вдихається. ВИКА!!!
• продукти знешкодж ціанідів – роданіди (КSCN, NH4SCN)

22.У хворого внаслідок перенесеного гострого інфекційного захворювання слинних

залоз виявилося порушення мінералізуючої функції слини, розвинувся карієс та
парадонтит. Назвати вище описану патологію та пояснити біохімічні причини її.
• ксеростомія = ↓ всіх функц слини
23. Аскорбінова кислота є необхідним компонентом в процесах гідроксилювання, які
каналізують ферменти – гідроксилази. Гідроксилювання проліну в гідроксипролін та
лізину в гідроксилізин забезпечує формування
функціонально активної структури білка органічного матриксу тканин зуба –
колагену. Які біохімічні процеси тканино утворення зубів будуть порушуватися при
гіповітамінозі аскорбінової кислоти?
Відповідь: Аскорбінова кислота є необхіднии компонентом (кофактором) в процессах
гідроксилювання, які каталізують ферменти – гідроксилази (монооксигенази).
Гідроксилювання проліну в гідроксипролін та лізину в гідроксилізин забезпечує
формування функціонально активної структури білка органічного матриксу тканин
зуба – колагену. При недостатності вітаміну С гальмується синтез колагену,
порушується формування кристалів гідроксиапатиту на органічному матриксі,
тобто гальмуються процеси мінералізації та посилюються процеси
демінералізації. Подібні зміни в структурі колагену періодонтальної зв’язки ведуть до
розхитування та випадання зубів. Клінічними симптомами С гіповітамінозу є
множинні точкові крововиливи – петехії на СОПР внаслідок підвищення
проникності та ламкості капілярів, розвиток запальних процесів, зокрема виразкового
гінгівіту.

24. У хворих на глікогенози спостерігається недорозвиненість тканин зуба, порушення

процесів мінералізації і кісткової тканини пародонту. Чим можна пояснити дану
патологію.
Відповідь: Для процесу мінералізації тканин зуба і пародонта необхідна енергія, яка
тут отримується завдяки анаеробним процесам енергоутворення- гліколізу і
глікогенолізу. При глікогенозах є дефекти генів, які порушують нормальні
процеси метаболізму глікогену, тому енергія не утворюється і, як наслідок, не
відбуваються процеси розвинення зуба, його мінералізації.

25. Паратгормон стимулює всмоктування у кишківнику кальцію опосередковано через

позитивний вплив на біосинтез кальцитріолу, який
є справжнім активатором абсорбції кальцію. Поясніть молекулярний механізм дії
кальцитріолу.
Відповідь: Біологічно-активна форма вітаміну D3 – кальцитріол (1,25-
дигідроксихолекальциферол) посилює всмоктування Са2+ в кишківнику,
індукуючи в ентероцитах синтез високоспецифічного, Са2+-зв’язуючого та Са2+-
транспортуючого білка. Кальцитріол регулює процеси мінералізації-демінералізації
тканин зуба за гормоноподібним механізмом. Особливо необхідним є оптимальне
забезпечення організму вітаміном D3 в дитячому віці, тобто в період закладання та
формування тканин зуба.
 Ситуаційні задачі до іспиту для студентів стоматологічного факультету

16.Для попередження розвитку карієсу стоматологи радять у продуктах харчування

заміняти вуглеводи на невуглеводні підсолоджувачі (аспартам, сахарин, ксиліт).
Обгрунтуйте правильність даної рекомендації.
 При ферментативному розщепленні вуглеводів під дією мікрофлори порожнини
рота утворюються органічні кислоти, які зменшують рН. У кислому середовищі
відбувається демінералізація емалі, що і призводить до карієсу.
17.Пацієнту з ознаками патології пародонту, лікарем було призначено вітамін РР.
Обгрунтуйте доцільність такого призначення.
 Вітамін РР пришвидшить приток крові по уражених ділянок, що буде сприяти їх
загоєнню.(????)

18.У твердих тканинах зуба міститься велика кількість цитрату у вигляді

нерозчинних солей Са2+. Обгрунтуйте який процес знижує кількість цитрату і
впливає на ремоделювання кісткової тканини і тканин зуба.

 Цитрат має високу здатність зв’язуватись з Са2+, утворюючи розчинні транспорті

комплекси, що сприяє мінералізації тканин зуба. При підвищенні активності
ізоцитратдегідрогенази в ЦТК, ізоцитрат перетворюється на α-кетоглутарат.
Також при підвищеному використанні клітинами цитрату зменшується його
кількість. Отже, при зменшенні кількості цитрату буде гірше відбуватися
мінералізація тканин зуба.

19.На прийомі у стоматолога пацієнт скаржиться на зуд в області язика, втрату

смакових якостей, сухість, спрагу, шаткість зубів, трофічні видозміни в
порожнині рота. Лікар рекомендує дієтотерапію разом з поєднанням певної
групи вітамінів. Які вітаміни є доцільними в даній ситуації. Відповідь
обґрунтуйте.

 Вітамін С( сприяє процесу гідроксилювання лізину та проліну при утворенні

колагену для періодонтальних зв’язок), вітамін А ( активує синтез білків для
загоєння виразок)
20.На стадії мінералізації в остеобластах підвищується швидкість синтезу білків
міжклітинного матриксу, зростає поглинання цими клітинами глюкози і кисню.
Назвіть процес, активація якого в остеобластах призводить до посилення
споживання кисню і поясніть біологічну функцію даного процесу.

21.Під час процесу мінералізації в пульпі підвищується кількість кисню, який

надходить, а також прискорюються процеси, які забезпечують синтез АТФ,
цитрату і СО2. Поясніть роль катаболізму глюкози в забезпеченні трофічної
функції пульпи.
 Глюкоза необхідна для утворення енергії. За рахунок анаеробного гліколізу
здобувається енергія для мінералізації тканин зуба.

22.Всім відоме відчуття оскоми після вживання значної кількості кислих фруктів.
Зуби при цьому стають чутливими як до гарячої так і до холодної їжі. Але, це
відчуття проходить, якщо кожного дня чистити зуби спеціальною пастою, що
містить у своєму складі фтор. Яким чином можна пояснити дане явище?
 Збільшення надходження фтору сприяє утворенню фторапатитів, які є
міцнішими і менш проникними для кислот, ніж гідроксиапатити. Тому зуби
стають менш чутливими длякислот.

23.До лікаря стоматолога звернулася жінка зі скаргою на шаткість зубів у доньки-

підлітка. Після огляду, лікар відправив пацієнтку на аналіз рівня паратгормону в
крові. Чому зміна концентрації саме даного гормону, з точки зору лікаря, може
бути причиною цього явища у дівчинки?
 Паратгормон регулює не тільки концентрацію кальцію, але і цитрату, який
відповідає за мінералізацію тканин зуба, адже він здатен утв розчинні
транспортні форми кальцію , підтримує оптимальний вміст кальцію в сироватці
крові та слині, регулюючи швидкість процесів де\ мінералізації. При його
зменшенні відбувається порушення мінералізації зубів.
24.Фториди є одними з найбільш відомих протикаріозних засобів захисту.
Використовуючи інформацію про широкий попит з пастами, виробники
жувальної гумки також вирішили включити до складу своєї продукції фториди.
Однак, після консультації з лікарями стоматологами, вони були вимушені
відмовитися від своєї ідеї. Чому стоматологи заборонили використовувати
фториди в складі жувальної гумки?
 Стоматологи заборонили використовувати фториди у гумках через те, що
такі гумки можуть спричинити передозування фтором, що може призвести
до флюорозу зубів, гіперплазії тканин зуба.
25. У пацієнта стоматологічного кабінету виявлено наявність рясного зубного
нальоту, слина підвищеної в’язкості, яка погано відділяється, а також
діагностовано підвищений вміст лактату в ній. Вкажіть на патологію, яка стрімко
 розвивається в даних умовах, а також причини, які лежать в основі поганого
відділення слини.
 За таких умов буде розвиватися множинний карієс , т к лактат створює
кисле середовище, що спричиняє демінералізацію тканин зуба. Недостатнє
виділення слини може бути пов’язано с діабетом, колагенозами,
залізодефіцитній анемії.

26. Відомо, що квашиоркор – важка форма харчової дистрофії у дітей, яка виникає
внаслідок тривалого дефіциту тваринних білків. Поясніть механізм порушення
процесів утворення тканин зуба у дітей, хворих на квашиоркор.
 Квашиоркор– важка форма харчової
дистрофії у дітей, яка виникає внаслідок тривалого
дефіциту тваринних білків у дієті. Наслідком такого
стану є розвиток негативного азотистого балансу,
гіпопротеїнемії, порушення водно-сольового обміну.
Спостерігаються важкі ураження печінки, зупинка
росту, знижується опірність інфекціям,
розвиваються набряки. За цих умов знижується
біосинтез практично всіх білків організму і зокрема
білків органічного матриксу тканин зуба – колагену,
глікопротеїнів, протеогліканів та специфічних
ферментів. Як наслідок, порушується формування
органічного матриксу перицелюлярного простору
тканин зуба, гальмуються процеси мінералізації та
утворення апатитів.
27. Муцин синтезується і секретується великими слинними залозами. Поясніть
необхідність наявності даного складного білка в слині.
 Муцин є в’язкою складовою слини, яка захищає ротову порожнину від
механічних подразнень їжею та формую харчову грудку.
28. У дитини спостерігається початкова стадія карієсу. Які харчові продукти
повинні переважати в її раціоні?
 Потрібно збільшити кількість продуктів, багатих на вітаміни D3, C, A, а
також кальцій( молочні продукти), фтор( морепродукти, злакові, картопля,
яблука),

29. У хворого спостерігається кровоточивість ясен. Про недостатність яких

вітамінів це свідчить? Пояснити механізми дії вказаних вітамінів.
 Кровоточивість ясен обумовлюється підвищеною проникністю та
ламкістю капілярів, що виникають внаслідок недостатності вітамінів Р та
С. Властивості вітаміну Р мають рослинні сполуки фенольної природи –
флавоноїди. Біологічна дія вітаміну Р полягає в зміцненні судинної стінки
та зменшенні її проникності. Недостатність вітаміну Р розвивається за
 відсутності в харчуванні рослинних продуктів і звичайно супроводжує
недостатність вітаміну С.

30. При обстеженні хворого було виявлено, що причиною гіпоплазії зуба є нестача в
організмі вітамінів А, D та Е. Призначення хворому препаратів вітамінів
лікувального ефекту не дало. Які можуть бути причини відсутності лікувального
ефекту?
Відповідь: Причиною відсутності лікувального ефекту може бути порушення
всмоктування жирів та жироподібних сполук в шлунково-кишковому тракті внаслідок
недостатнього утворення в печінці жовчних кислот (головним чином глікохолевої та
таурохолевої) або ж обмеженого поступання жовчі в дванадцятипалу кишку. До таких
патологій відносяться захворювання печінки
(вірусні, інфекційні, токсичні гепатити) або ж закупорка жовчних шляхів (наявність
пухлин, жовчокам’яна хвороба). Згідно сучасних рекомендацій жиророзчинні вітаміни
найбільш ефективно всмоктуються при їх оральному вживанні разом з харчовими
продуктами –
ліпідами (рослинні та тваринні жири).
16. У хворого виявлено зниження вмісту лізоциму в слині. Поясніть механізми
розвитку паталогічних процесів в тканинах зуба.
Відповідь: Лізоцим (мурамідаза) – фермент, вміст якого в слині складає 0,15-0,25 г/л
(5% всіх білків слини), має яскраво виражену антибактеріальну дію,
оскільки він розщеплює клітинну стінку бактерій – муреїн. Зниження вмісту лізоциму
в слині приводить до надмірного розвитку патогенної мікрофлори,
переважно стрептококів, продуктами життєдіяльності яких є молочна, пропіонова,
масляна, мурашина кислоти, тощо. Нагромадження органічних кислот веде до
зниження рН слини нижче 6,0 а в окремих точках (зубний наліт, каріозні плями) до
4,0. Слина з перенасиченої кальцієм та фосфатами
(гідроксиапатитом) стає ненасиченою, а отже з мінералізуючого фактора
перетворюється надемінералізуючий.
17. Чому застосування вітаміну D3 в комплексі із лимонною кислотою дає кращий
позитивний ефект при лікуванні карієсу, ніж один холекальциферол?
Відповідь: Вітамін D3 – кальцитріол (1,25-дигідроксихолекальциферол) посилює
всмоктування Са2+ в кишківнику, індукуючи в ентероцитах синтез
високоспецифічного, Са2+-зв’язуючого та Са2+- транспортуючого білка. Внаслідок
посиленого всмоктування вміст кальцію в крові та його
надходження в тканини зуба зростає. Лимонна кислота (цитрат-аніон) зв’язує Са2+,
утворюючи хелатні комплекси, що дозволяє додатково збільшувати концентрацію
кальцію в крові. Тому вітамін D3 в комплексі з цитратом проявляють
взаємодоповнюючу дію, найбільш ефективно підвищуючи концентрацію Са2+ в
плазмі крові та його надходження в тканини зуба, що значно посилює ефективність
процесів мінералізації та лікування карієсу.

18. У хворого виявлено гіпофункцію підщелепних залоз. Які спостерігаються зміни в

ферментному складі слини і як вони впливають на розвиток
карієсу?
Відповідь: Підщелепні залози виробляють секрет змішаного типу, кількість якого
складає 71% добової продукції слини. Секрет підщелепних залоз є
основним джерелом ферменту – лізоциму (мурамідази), вміст якого складає 0,15-0,25
г/л слини або близько 5% всіх білків слини, та глікопротеїну –
муцину, вміст якого складає 2-3 г/л слини (50-60% білків слини). Зменшення вмісту
лізоциму та муцину в слині значно послаблює її антибактеріальні
властивості, а отже надмірний розвиток патогенної мікрофлори буде викликати
посилення розвитку карієсу.

19. Хворому для лікування гіпоплазії призначено

аплікації розчином кальцію і фосфатів. Яким способом можна підвищити проникність
емалі дляцих іонів?
Відповідь: Гіпоплазія – недорозвиненість тканин зуба, виникає внаслідок гіпофункції
пара-щитовидної залози та недостатньої забезпеченості вітаміном D (рахіт) в дитячому
віці. Причиною захворювання є порушення кальцій-фосфатного обміну. Лікування
полягає в збагаченні тканин зуба іонами кальцію та фосфатів шляхом
ремінералізуючої терапії із застосуванням глюконату кальція, який має значно вищу
проникність в порівнянні з іншими формами
Кальцію
.
20. У дитини виявлено гостру ниркову недостатність. Які біохімічні показники слини
можуть підтвердити це захворювання?
Відповідь: При гострій нирковій недостатності в слині буде зростати вміст сполук, які
за нормальних умов виводяться з сечею. До таких сполук відносяться перш за все
сечовина, а також кінцеві продукти метаболізму стероїдних гормонів. В слині буде
змінюватись співвідношення кальцій-фосфат та натрій-калій.

21. Відомо, що в слині курців значно більший вмістроданідів, ніж у некурців. Аніони
яких солей слини є продуктами знешкодження ціанідів у курців?
Відповідь: В слині курців значно зростає вміст тіоціанатів (роданідів), що є формою
виведення з організму аніонів синильної кислоти (ціанідів)
значна кількість яких міститься в тютюні та потрапляє в організм з димом, що
вдихається.

22. У хворого внаслідок перенесеного гострого інфекційного захворювання слинних

залоз виявилося порушення мінералізуючої функції слини, розвинувся карієс та
парадонтит. Назвати вище описану патологію та пояснити біохімічні причини її.
Відповідь: у хворого ксеростомія- недостатнє слиновиділення, яке супроводжується
відчуттям сухості в роті. Внаслідок відсутності слини, в якій є лізоцим- фермент, який
руйнує муреїн в оболонці мікроорганізмів, змінюється мікрофлора ротової
порожнини. Ці мікроорганізми продуктами життєдіяльності змінюють рН у кислий
бік, внаслідок чого відбувається де мінералізація тканин зуба. Також у слині
знаходиться лужна фосфатаза, яка сприяє мінералізації.
23. Аскорбінова кислота є необхідним компонентом в процесах гідроксилювання, які
каналізують ферменти – гідроксилази. Гідроксилювання проліну в гідроксипролін та
лізину в гідроксилізин забезпечує формування
функціонально активної структури білка органічного матриксу тканин зуба –
колагену. Які біохімічні процеси тканино утворення зубів будуть порушуватися при
гіповітамінозі аскорбінової кислоти?
Відповідь: Аскорбінова кислота є необхіднии компонентом (кофактором) в процессах
гідроксилювання, які каталізують ферменти – гідроксилази (монооксигенази).
Гідроксилювання проліну в гідроксипролін та лізину в гідроксилізин забезпечує
формування функціонально активної структури білка органічного матриксу тканин
зуба – колагену. При недостатності вітаміну С гальмується синтез колагену,
порушується формування кристалів гідроксиапатиту на органічному матриксі, тобто
гальмуються процеси мінералізації та посилюються процеси демінералізації. Подібні
зміни в структурі колагену періодонтальної зв’язки ведуть до розхитування та
випадання зубів. Клінічними симптомами С гіповітамінозу є множинні точкові
крововиливи – петехії на слизових оболонках ротової порожнини внаслідок
підвищення проникності та ламкості капілярів, розвиток запальних процесів, зокрема
виразкового гінгівіту.

24. У хворих на глікогенози спостерігається недорозвиненість тканин зуба, порушення

процесів мінералізації і кісткової тканини пародонту. Чим можна пояснити дану
патологію.
Відповідь: Для процесу мінералізації тканин зуба і пародонта необхідна енергія, яка
тут отримується завдяки анаеробним процесам енергоутворення- гліколізу і
глікогенолізу. При глікогенозах є дефекти генів, які порушують нормальні процеси
метаболізму глікогену, тому енергія не утворюється і, як наслідок, не відбуваються
процеси розвинення зуба, його мінералізації.

25. Паратгормон стимулює всмоктування у кишківнику кальцію опосередковано через

позитивний вплив на біосинтез кальцитріолу, який
є справжнім активатором абсорбції кальцію. Поясніть молекулярний механізм дії
кальцитріолу.
Відповідь: Біологічно-активна форма вітаміну D3 – кальцитріол (1,25-
дигідроксихолекальциферол) посилює всмоктування Са2+ в кишківнику,
індукуючи в ентероцитах синтез високоспецифічного, Са2+-зв’язуючого та Са2+-
транспортуючого білка. Кальцитріол регулює процеси мінералізації-демінералізації
тканин зуба за гормоноподібним механізмом. Особливо необхідним є оптимальне
забезпечення організму вітаміном D3 в дитячому віці, тобто в період закладання та
формування тканин зуба.
 Ситуаційні задачи до ПМК №2
ВІТАМІНИ
1. У гастроентерологічне відділення Еталон відповіді: нестача вітаміну К.
надійшов пацієнт з вірусним гепатитом. Основними компонентами згортання крові є
Також хворий відзначив появу синців на тілі система: протромбін → тромбін → фібрин
→ фібриноген. Для активації системи
при найменших ударах. Аналіз крові
згортання крові необхідний Са2+.
показав збільшення часу згортання крові і Протромбін містить глутамінову кислоту,
зниження рівня протромбіну в 2 рази. Про яка в присутності вітаміну К, СО2, і
нестачу якого вітаміну свідчить така ферменту γ-глутамілкарбоксилази
клінічна картина? перетворюється в γ-карбоксиглутамінову
кислоту, яка і приєднує Са2+. Наведена
клінічна картина свідчить про нестачу
вітаміну К.
2. В останній триместр вагітності у Еталон відповіді: Вітамін D
жінки з'явилися болі в кістках. Біохімічний Вітамін D в активній формі (1,25–
аналіз крові показав збільшення дигідроксихолекальциферол 1,25 (ОН)2 D3)
проявляє гормональну активність:
концентрації кальцію, зниження
-визначає реабсорбцію фосфору;
концентрації фосфору. З порушеннями -утримує Са2+ в кістках;
функціонування якого вітаміну пов'язана -регулює обмін кальцію та фосфору.
дана клінічна картина? При гіповітамінозі вітаміну D порушується
його біологічна роль, що клінічно
характеризується проявами остеомаляції
(демобілізація Са2+ з кісткової тканини).
Тому і з’явилися болі в кістках.
3. У пацієнта спостерігається Еталон відповіді: гіповітаміноз РР та
симетричний дерматит на тильній поверхні нестача триптофану
кистей рук, шиї, обличчі, стоматит. Пацієнт Спостерігається гіповітаміноз РР та
скаржиться на нудоту, болі в області амінокислоти триптофану, що викликає
живота, пронос, відсутність апетиту, головні пеллагру (хворобу 3-х Д – дерматит, діарея,
болі, запаморочення, депресію. Нестача деменція).У клітинах печінкі вітамін РР та
якого вітаміну та амінокислоти призвела до триптофан перетворюються в коферментну
такого стану пацієнта? форму НАД+, що приймає участь в окисно-
відновних процесах синтезу АТФ. Тому
запаморочення спричинено
гіпоенергетичним станом. Одним з шляхів
перетворень триптофану є синтез
серотоніну - біогенного аміну, нестача
якого і призводить до депресивного
емоційного стану.
4. У хірургічне відділення після травми Еталон відповіді: Вітаміни Н, РР, В1, В2,
поступив хворий. Експрес-лабораторія В3.
виявила в крові важкий декомпенсований Вітаміни Н, РР, В1, В2, В3, забеспечують
ацидоз (збільшення концентрації лактату і етап окислювального декарбоксилування
пірувату). Яку вітамінну терапію у пірувату, що є складовою частиною
комплексі з іншими лікарськими заходами аеробного окислення глюкози. А при
слід застосувати? порушенні аеробного окислення глюкози
накопичуються в крові лактат і піруват, що і
обумовлює декомпенсований ацидоз. Тому
призначення такої вітамінної терапії є
патогенетично обгрунтовано.
ОБМІН ВУГЛЕВОДІВ
1. У дитини з точковою мутацією генів Еталон відповіді: Хвороба Гірке.
виявлено відсутність глюкозо-6-фосфатази, Хвороба Гірке – захворювання з групи
гіпоглікемію та гепатомегалію. Визначте глікогенозів, обумовлене низькою
вид патології, для якої характерні ці активністю ферменту глюкозо- 6-фосфатази
ознаки? печінки, через що печінка не здатна
підтримувати рівень глюкози крові
(гіпоглікемія), а накопичення глікогену
викликає гепатомегалію.
2. У крові дитини виявлено високий вміст Еталон відповіді: Галактоземія
галактози, концентрація глюкози понижена. У дитини в крові високий рівень галактози
Спостерігається катаракта, розумова (галактоземія), що викликано
відсталість, розвивається жирове недостатністю ферменту галактозо-1-
переродження печінки. Яке захворювання фосфатуридилтрансферази, який в нормі
має місце? перетворює галактозу в легкометаболюючу
глюкози.
3. У хворого, який тривалий час страждає Еталон відповіді: Лактази
хронічним ентероколітом, після вживання Явище диспепсії (порушення травлення)
молока появилися метеоризм, діарея, після вживання молока, яке містить лактозу
коліки. З нестачею якого ферменту в (молочний цукор), вказує на недостатність
кишечнику це пов’язано? ферменту лактази кишечника, який
розщеплює лактозу на глюкозу та
галактозу.
4. У жінки 62-х років розвинулася катаракта Еталон відповіді: глікозилювання
(замутненість кришталику) на фоні гемоглобіну
цукрового діабету. Вкажіть, який тип При підвищенні рівня глюкози крові при
модифікації білків має місце при цукровому діабеті прискорюється
діабетичній катаракті. зв`язування глюкози з білками
(глікозилювання гемоглобіну).
5. У хворих, що страждають важкою Еталон відповіді: Кетонові тіла
формою діабету і не одержують інсулін, При важкій формі цукрового діабету
спостерігається метаболічний ацидоз. погіршується окислення ацетил-КоА у ЦТК,
Підвищення концентрації яких метаболітів тому з нього посилюється у гепатоцитах.
це зумовлює? синтез кетонових тіл: ацетону, ацетоацетату
і β-гідроксибутирату. Два останніх є
кислотами, тому їх накопичення і
призводить до метаболічного кетоацидозу
6. Після тривалого фізичного навантаження Еталон відповіді: Гліколіз
під час заняття з фізичної культури у Гліколіз – це процес розпаду глюкози до
студентів розвинулась м’язова крепатура. молочної кислоти в анаеробних умовах.
Причиною її стало накопичення у При виконанні фізичної роботи м`язи
скелетних м’язах молочної кислоти. накопичують молочну кислоту, що
викликає відчуття болю (крепатуру).
7. Після прийому аспірину і Еталон відповіді: НАДФ-Н+.
сульфаніламідів у хворої спостерігається При спадковій недостатності глюкозо-6-
посилений гемоліз еритроцитів, який фосфатдегідрогенази в еритроцитах
викликаний недостатністю глюкозо-6- відбувається перекисний гемоліз
фосфатдегідрогенази. Порушенням плазматичної мембрани еритроцитів та
утворення якого коферменту зумовлена ця виникає гемолітична анемія (інколи її
патологія? розвиток ініціює прийом сульфаніламідних
 препаратів або аспірину).
8. Який процес забезпечує еритроцити Еталон відповіді: Гліколіз.
необхідною кількістю енергії у вигляді Так як у еритроцитів відсутні такі органели
АТФ для їх життєдіяльності? клітини, як мітохондрії, необхідна кількість
АТФ утворюється за рахунок гліколізу
(субстратна АТФ).
9. Пiд час голодування нормальний рiвень Еталон відповіді: Аланін
глюкози пiдтримується за рахунок активацiї Аланін та інші глюкогенні амінокислоти
глюконеогенезу. Назвiть речовину, яка використовуються в глюконеогенезі.
може використовуватись як субстрат для Глюконеогенез - синтез глюкози з
цього процесу: невуглеводних компенентів: амінокислоти,
піруват, лактат та ін.
ОБМІН ЛІПІДІВ
1.Для пiдвищення результатiв спортсмену Еталон відповіді: Транспорт жирних
рекомендували застосовувати препарат, що кислот у мітохондрії.
мiстить карнiтин. Який процес у Активація жирних кислот відбувається в
найбiльшому ступенi активiзується цитозолі клітини. Активовані жирні
карнiтином? кислоти не проникні для мембрани
мітохондрій. Карнітин є основною
речовиною човникового механізму, який
транспортує жирні кислоти з цитоплазми в
мітохондрії для їх окиснення.
2. Який процес у кишківнику порушений у Еталон відповіді: Емульгування жирів.
хворого хронічним гепатитом, у якого У хворого хронічним гепатитом порушений
виявлено також значне зниження синтезу і синтез жовчних кислот, що призводить до
секреції жовчних кислот? порушення емульгування жирів, так як саме
жовчні кислоти приймають активну участь
у процесах перетравлення ліпідів
(емульгують жири, активують ліполітичні
ферменти та сприяють їх всмоктуванню).
3. Хворому iз больовим синдромом в Еталон відповіді: Циклооксигеназа
суглобах постiйно призначають аспiрин. Ключовою подією у вступі вільної
Який з перерахованих ферментiв вiн арахідонової кислоти на шлях біосинтезу
пригнiчує? простагландинів і тромбоксанів є дія
простагландиндин-синтазного комплексу,
який за рахунок циклооксигенази і
пероксидази послідовно перетворює
арахідонат на простагландин G2 та
простагландин Н2 – безпосередній
попередник простаноїдів та тромбоксанів.
4. Молода людина 25-ти рокiв споживає Еталон відповіді: Ліпогенез.
надмiрну кiлькiсть вуглеводiв (600 г на В організмі людини і тварин здійснюється
добу), що перевищує її енергетичні синтез насичених жирних кислот із парною
потреби. Який процес буде активуватисяв кількістю вуглецевих атомів (переважно
органiзмi людини у даному випадку? пальмітату і стеарату); метаболічним
джерелом для цього синтезу є ацетил-КоА,
який утворюється за рахунок аеробного
окислення глюкози.
5. Порушення процесів мієлінізації Еталон відповіді: Cфінголіпідів.
нервових волокон призводить до Спадкове захворювання Німана-Піка
неврологічних розладiв i розумової характеризується дефіцитом
вiдсталостi. Такi симптоми характернi для сфінгоміелінази, що каталізує гідроліз
спадковихi набутих порушень обмiну: холіну у молекулі сфінгомієліну.
Спостерігається накопичення і відкладення
сфінгоміеліна і холестерину в клітинах
 ретикуло-ендотеліальної системи і в мозку,
що і призводить до вказаних порушень.
6. Стеатоз виникає внаслiдок накопичення Еталон відповіді: Метіонін, В6, В12.
триацилглiцеролiв у гепатоцитах. Одним з Ліпотропні речовини - сполуки, що
механiзмiв розвитку цього захворювання є володіють здатністю запобігати жировій
зменшення утилізації нейтрального жиру інфільтрації печінки. Метіонін надає
ЛПДНЩ. Якi лiпотропнi речовини метильні групи в процесі синтезу
попереджують розвиток стеатозу? фосфатидилхоліну de novo, а вітаміни В6,
В12проявляють коферментні властивості в
процесі метилування.
7. У хворої дитини в кровi встановлено Еталон відповіді: Лiпопротеїнлiпаза
гiперлiпопротеїнемiю, що передалася у Недостатній вміст ліпопротеїнліпази
спадок. Генетичний дефект синтезу якого призводить до гіперліпопротеїнемії -
ферменту обумовлює це явище? аномально підвищеного рівеняліпопротеїнів
в крові людини. Порушення
обмінуліпопротеїнів є важливим фактором
ризику розвитку серцево-судинних
захворювань, а також і значним впливом
холестерину на розвиток атеросклерозу.
8. У хворого пiсля курсу лiкування Еталон відповіді: ЛПВЩ
атеросклерозу в плазмi кровi лабораторно Збiльшення рiвня ліпопротеїнів високої
доведено збiльшення рiвня антиатерогенної щільності (ЛПВЩ) зменшує кількість
фракцiї лiпопротеїнiв. Збiльшення рiвня холестеролу в плазмі крові, тому що вони
яких лiпопротеїнiв пiдтверджує «забирають» надлишковий холестерол.
ефективнiсть терапiї захворювання?
9. У кровi хворих на цукровий дiабет Еталон відповіді: Пiдвищення
спостерiгається пiдвищення вмiсту вiльних активностi триглiцеридлiпази
жирних кислот (ВЖК). Причиною цього адипоцитiв
може бути: Цукровий діабет – це хвороба, що є
наслідком дефіциту інсуліну. Оскільки
інсулін активує фосфодиестеразу, яка
руйнує цАМФ, то його дефіцит і буде
супроводжуватись активацією ТАГ-
ліпазитазростаннямконцентрації в
кровівільних (неестерифікованих) жирних
кислот.
Біоенергетика, ЦТК
1. У лікарню доставлений хворий з Еталон відповіді: НАДН– коензим-Q-
отруєнням інсектицидом ротеноном. Яка редуктаза
ділянка мітохондріального ланцюга У внутрішній мембрані мітохондрій
переносу електронів блокується цією розташовані ферменти і коферменти
речовиною? дихального ланцюга, об'єднані в комплекси.
Перший комплекс НАДН– коензим-Q-
редуктазу блокує інсектицид ротенон
2. Процес синтезу АТФ, що йде Еталон відповіді: Окисне
спряжено з реакціями окиснення за участю фосфорилування.
системи дихальних ферментів мітохондрій, Окисне фосфорилування – це синтез АТФ,
називається: спряжений з тканинним диханням. Процес
тканинного дихання та окисного
фосфорилування проходить на внутрішній
мембрані мітохондрій. В процесі
тканинного дихання виділяється енергія,
яка акумулюється в формі АТФ.
3. У хворих тиреотоксикозом Еталон відповіді: Такий стан хворого
спостерігається гіпертермія, тахікардія, та пов’язаний з посиленням основного обміну
посилення дихання. З порушенням яких речовин під впливом гомонів щитовидної
процесів пов’язана така клінічна картина? залози. Основний обмін – це та кількість
енергії, яка необхідна для підтримки тріади:
роботи серцево-судинної системи, дихання
та температури тіла.
4. Цикл Кребса вiдiграє важливу роль у Еталон відповіді: Оксалоацетат
реалiзацiї глюкопластичного ефекту Глюкопластичний ефект – це синтез
амiнокислот. Це зумовлено обов’язковим глюкози з амінокислот. Якщо амінокислота
перетворенням безазотистого залишку розпадається до пірувату або до метаболітів
амiнокислот у...: ЦТК (оксалоацетату, α- КГ, фумарату), то її
вуглецевий скелет може йти на синтез
глюкози (глюконеогенез). Оксалоацетат –
ключовий метаболіт ЦТК і субстрат
глюконеогенезу
5. Для нормального метаболізму Еталон відповіді: Креатинфосфат
клітинам необхідні макроергічні сполуки. Макроерги - це сполуки, що містять багаті
Яка з перерахованих сполук відноситься до енергією макроергічні зв’язки, при
макроергів? розщепленні яких виділяється більше 30
кДж/моль енергії.До них належать
ангідриди фосфорної кислоти: АТФ, ГТФ та
є креатинфосфат – основний макроерг
м'язової тканини.
6. Ціаністий калій є отрутою, смерть Еталон відповіді: Цитохромоксидазу.
організму наступає миттєво. На які У внутрішній мембрані мітохондрій
ферменти в мітохондріях він діє? розташовані ферменти і коферменти
дихального ланцюга, об'єднані в комплекси.
Останній комплекс цитохромоксидаза
передає електрони безпосередньо на кисень.
Ціаніди викликають необоронє інгібування
цитохромоксидази: припиняється тканинне
дихання і наступає смерть.
Амінокислоти
1. У пацієнта спостерігається Еталон відповіді: алергічна реакція
свербіння, набряки та почервоніння шкіри. У тканинах пацієнта підвищилсь
Концентрація якого біогенного аміну концентрація гістаміну. Можна
підвищилась у тканинах пацієнта? Який передбачити діагноз алергічної реакції.
діагноз можна передбачити - алергічна чи
дистрофічна реакція?
2. У крові пацієнта виявлено зниження Еталон відповіді: хвороба Вільсона
вмісту церулоплазміну. Чим обумовлено це Зниження вмісту церулоплазміну
явище? Який діагноз можна передбачити: обумовлено комплексоутворення
хвороба Вільсона чи бронзова хвороба? амінокислот з міддю, можна передбачити
хворобу Вільсона.
3. У хворого виявлено вздуття живота, Еталон відповіді: індол
діарея, метеоризм після вживання білкової Ця клінічна картина свідчить про
їжі. Про що свідчіть ця клінічна картина? порушення травлення білків у кішечнику.
Яка речовина вірогідніше утворилася в Продуктом перетворення компоненту білку
кишківнику? триптофану під дією мікрофлори кішечника
є утворення токсичної речовини індолу.
4. У хворого з хронічним гепатитом Еталон відповіді: гіперамоніємія
відмічається порушення координації рухів, У хворого на хронічний гепатит
роздратованість, відраза до багатої на білки розвивається гіперамоніємія. В гепатоцитах
їжі. Аналіз крові хворого показав порушується синтез сечовини, що
підвищенний вміст глутаміну. Для якої призводить до підвищення вмісту амоніаку,
паталогії, супутньої до гепатиту, це підвищується активність глутамінсинтази,
 характерно? що призводить до зниження утворення
ГАМК з глутамінової кислоти, яка
перетворюється на глутамін.
5. Дитина не переносить їжу багату на Еталон відповіді: Гіперамоніємія ІІ.
білки, часто після прийому таких продуктів Гіперамоніємія ІІ, генетична хвороба, що
спостерігається блювання. Відмічається викликана дефектом мітохондріального
сонливість, затримка розумового розвитку, в ферменту карбомоїлфосфатсинтетази І,
крові - вільний амоніак. Про що може тобто порушенний орнітиновий цикл
свідчити ця клінічна картина? синтезу сечовини.
6. Відомо, що накопичення амоніаку є Еталон відповіді: глутамінова кислота.
основною причиною мозкової коми при Молекулярними формами транспорту
печінковій недостатності. Яка амінокислота амоніаку з головного мозку, де він
відіграє головну роль у данному процесі? утворюється, є глутамін, який синтезується
з глутамінової кислоти в АТФ-залежній
реакції під дією глутамінсинтази.
7. У пацієнта 42 роки сеча темніє на Еталон відповіді: алконтонурія.
повітрі, знижена рухомість суглобів, Це ензимопатія викликана порушенням
спостерігається затемніння склер. Про що синтеза фермента оксидази гомогентизнової
може свідчіть ця клінічна картина? кислоти (продукт перетворення тирозину),
тому збільшується концентрація ГК і її
виведення з сечею. На повітрі ГК
перетворюється в алкаптрон, який і придає
чорний колір сечі. Алкаптон осідає в
тканинах, шкірі, а також в суглобах, що
порушує їх рухомість, приводить до
артриту.
8. У дитини 6 місяців діагностовано Еталон відповіді: Фенілкетонурія.
фенілкетонурія. Яка причина цього Фенілкетонурія (олігофренія) спадкове
захворювання, його клінічні прояви? захворювання викликана дефектом або
відсутністю синтезу ферменту фенілаланін-
4-гідроксилази,яка перетворює
амінокислоту фенілаланін в тирозин. В
крові хворого накопичується фенілаланін і
токсичні продукти його перетворення
(фенілпіровиноградна кислота,
фенілацетат), що призводить до тяжкого
ураження ЦНС дитини, до порушень
розумового та фізичного розвитку;
спостерігається вялість, судоми,
епілептичні напади. Для шкіри характерний
мишиний запах. У хворого більш світла
шкіра, очі, волося, ніж у здорових батьків.
9. У дитини 3 місяців спостерігається Еталон відповіді: хвороба кленового
гіпотонія, часто блювання, кетоацидоз, сеча сиропу (лейциноз)
має характерний кисло-солодкий запах. Про Це хвороба кленового сиропу (лейциноз).
що свідчіть ця клінічна картина? Порушується синтез дегідрогенази
роозгалужених α-кетокислот,що
утворюються з лейцина, ізолецина, валіна,
це призводить до затримки розумового,
фізичного розвитку дитини. Патологія
часто закінчується летально.
Ферменти
1. Хворому з печінковою недостатнiстю Еталон відповіді: Наявнiсть заряду
проведено дослiдження
електрофоретичного спектру білків
сироватки кровi. Якi фiзико-хiмiчнi
властивості бiлкових молекул лежать в
основiцього методу?
2. Хворого на ентеробіоз лікують Еталон відповіді: ФАД-залежних
акрихином — структурним аналогом дегідрогеназ
вітаміну В2. Розлад синтезу яких ферментів
спричиняють ці ліки в організмі гельмінтів?
3. Хворий 49 років скаржиться на Еталон відповіді: печінка, жовчні
нестерпний біль з правої сторони живота. протоки та підшлункова залоза.
Лабораторне обстеження показує високу Зростання активності гама-
активність гама-глутамілтрансферази. Про глутамілтрансферази спостерігається під
захворюваня якого органу це може час захворювань печінки, жовчних проток
свідчити? та підшлункової залози.
4. Хворий 49 років водій за професією Еталон відповіді: Гострий інфаркт
скаржиться на нестерпні стискаючі болі за міокарда.
грудиною, що “віддають” у ділянку шиї, які
виникли 2 години тому. Стан важкий,
блідість, тони серця послаблені.
Лабораторне обстеження показало високу
активність креатинфосфокінази та ЛДГ1.
Для якого захворювання характерні подібні
зміни?
Пара-аміносаліцилова кислота (ПАСК) є ефективним протитуберкульозним засобом.
Поясніть механізм її дії.
10.Еталон відповіді: Структурна подібність ПАСК до пара-амінобензойної кислоти
дає їй можливість виконувати роль конкурентного інгібітору бактеріального
ферменту, що синтезує фолієву кислоту. Аміносаліцилова кислота включається
замість амінобензойної кислоти у процес синтезу фолієвої кислоти, у результаті
чого порушується нормальний синтез РНК, ДНК та білків мікобактерій
туберкульозу.

Дитина 9-ти місяців харчується синтетичними сумішами, незбалансованими за

вмістом вітаміну В6. У неї спостерігаються пелагроподібний дерматит, анемія,
епілептиформні судоми. З дефіцитом вмісту якої речовини може бути пов’язаний
розвиток судом?

Еталон відповіді: розвиток судом обумовлено зменшенням в нервовій тканині

гальмівного медіатора ГАМК (гама-аміномасляної кислоти). ГАМК утворюється з
глутамату за участі глутаматдекарбоксилази, кофактором якої є
піридоксальфосфат (ПАЛФ) - активна форма вітаміну В6. Дефіцит вітаміну
призводить до зниження синтезу ГАМК. Процеси збудження переважають над
процесами гальмування – виникають судоми.

11.У дитини 2 років після тривалої антибіотикотерапії розвинувся дисбактеріоз:

практично повна відсутність кишкової палички. Недостатність вітамінів якої групи
може виникнути?

12.Еталон відповіді: Недостатність вітамінів групи В. Кишкова мікрофлора

частково забезпечує організм людини вітамінами, зокрема, деякими
вітамінами групи В. Тривала антибіотикотерапія приводить до її загибелі,
порушується синтез вітамінів

У хворого спостерігається гемералопия (куряча сліпота) і сухість слизових

оболонок. Дефіцит якого вітаміну призводить до виникнення таких симптомів?
1. Еталон відповіді: Вітамін А регулює процеси сутінкового зору як складова
частина родопсину – білка клітин сітківки ока (паличок). Вітамін А як
кофактор глікозилтрансфераз переносить олігосахаридні компоненти через
 мембрани для синтезу гликопротеїнів – основи муцинів (слизів), тому його
дефіцит і проявляється сухістю слизових оболонок.

В досліді in vitro з моделювання функціонуючої клітини з активно функціонуючими ензимами, що

перетворюють субстрати до інкубаційної суміші було додано малонову кислоту. Які зміни це
спричинить. Якими будуть наслідки для функціонування моделі.

(Відбувається конкурентне інгібування сукцинатдегідрогенази малоновою кислотою. Таким чиом

блокується подальше перетворення в циклі Кребса.)

2. В організмі пацієнта відбувається утворення кетонових тіл. Що є безпосередньою причиною їх

утворення. Що є причиною уповільнення використання ацетил-КоА в циклі Кребса.

(Безпосередньою причиною утворення кетонових тіл є невідповідність кількості молекул ацетил-

КоА кількості оксалоацетату в наслідок його використання в ході процесів анаболічних процесів)

Задача 1.
Які відмінності між нервовою і ендокринною регуляцією?

Еталон відповіді:
Ці системи можуть діяти як окремо, так і разом.

Нервова регуляція: Ендокринна регуляція:

- інформація передається по аксонах
у хімічний
вигляді електричного імпульсу;
- швидка передача імпульсу;
- відповідь наступає миттєво;
- відповідь короткочасна;
- відповідь чітко локалізована.
- інформація передається через
сигнал (речовини надходять в
кров’яне
русло);
- передача сигналу – повільна;
- відповідь, як правило, розвивається
повільно;
- відповідь – довготривала;
- відповідь зазвичай генералізована.

Задача 2.
Яка роль кальмодуліну (регулятора іонів Са) в механізмі дії пептидних гормонів?
Еталон відповіді:
Кальмодулін (КМ) - білок, який є універсальним акцептором хімічного регуляторного сигналу від іонів Са. Він
може зв’зувати 4-іони Са. Специфічне зв’зування Са з молекулою КМ призводить до змін конформації білка,
який набуває властивості взаємодіяти з чутливими до КМ білками, в тому числі протеїнкіназами (Са КМ-
залежними протеїнкіназами), які регулюють функції багатьох важливих ферментів, збільшуючи іх каталітичну
активність.

1. Гліколіз – це анаеробний шлях окислення глюкози, що відбувається за допомогою

низки послідовних реакцій. Вкажіть яку реакцію гліколізу каталізує ензим
фосфофруктокіназа?

Еталон відповіді: Утворення фруктозо-1-фосфату

2. Еритроцит для своєї життєдіяльності потребує енергію у вигляді АТФ. Який процес
забезпечує цю клітину необхідною кількістю АТФ?

Еталон відповіді: Анаеробний гліколіз

3. У дріжджоподібних організмах відбувається процес близький до гліколізу –

спиртове бродіння, в результаті якого через ряд послідовних стадій із пірувату
утворюється:

Еталон відповіді: Етанол

Задача № 1.
Пацієнт скаржиться на біль у черевній порожнині, що підсилюється після
прийому жирної їжі. Під час обстеження, виникла підозра на хронічний панкреатит.
Який симптом, під час дослідження калу, буде додатково вказувати на цей діагноз?
Еталон відповіді: стеаторея
 Задача № 2.
Для жінки, що мала надмірну вагу тіла, лікар рекомендував регулярні заняття
бігом, аеробні тренування. Якій процес активується в жировій тканині під час
тривалого фізичного навантаження?
Еталон відповіді: ліполіз

Задача № 3.
Під час змагань, спортсмен подолав дистанцію у 5 кілометрів. Який
метаболічний процес в м’язах, зіграв ключову роль для забезпечення клітин енергією
під час такого тривалого навантаження?
Еталон відповіді: β-окислення жирних кислот

Задача № 1.
Під час лікування кортикостироїдами, в пацієнтів виникають специфічні
симптоми: відкладення жиру на обличчі та тулубі. Якій процес активується в жировій
тканини в місцях її утворення?

Еталон відповіді: біосинтез ВЖК та ТАГ.

Задача № 2.
При надмірному вживання вуглеводів, людина може стикнутися із зростання
маси тіла. Який гормон сприяє утворенню жирів в такій ситуації?

Еталон відповіді: інсулін

Задача № 3.
Для повноцінної побудови клітинних мембран абсолютно необхіднім
компонентом є ненасичені жирні кислоти. Для побудови яких сполук вони
використовуються?
 Еталон відповіді: фосфоліпіди

Задача № 1.
Паціенту з хронічним калькульозним холециститом було виконано
холецистектомію. Після прийому жирної їжі, хворий відзначає порушення стулу -
стеаторею. Які речовини грають ключову роль в емульгації ліпідів в тонкому
кишечнику?
Еталон відповіді: Жовчні кислоти

Задача № 2.
В пацієнта-вегетаріанця встановлено наявність атеросклерозу, підвищення рівня
холестерину в крові. Який процес забезпечує надходження холестерину у кров
хворого?
Еталон відповіді: біосинтез холестерину

Задача № 3.
В малюка з неблагополучної родини встановлено діагноз рахіт. Як компонент
лікування, дитині призначено курс ультрафіолетового опромінення. Яку ціль
переслідує лікар?
Еталон відповіді: активація синтезу вітаміну D.

Задача № 4.
В хворого на цукровий діабет відзначається задишка, запах ацетону у диханні.
Активація якого процесу призвела до появи таких симптомів?
Еталон відповіді: кетогенез

Задача № 5.
Під час тривалого голодування в людини визначається значне зростання вмісту
кетонових тіл у крові. Який орган відповідає за синтез цих сполук?
Еталон відповіді: печінка

Задача № 1.
У пацієнта спостерігається свербіння, набряками та почервонінням шкіри.
Концентрація якого біогенного аміну підвищилась у тканинах пацієнта? Який діагноз
можна передбачити: алергічна чи дистрофічна реакція?

Еталон відповіді: У тканинах пацієнта підвищилася концентрація гістаміна. Можна

передбачити діагноз алергічної реакції.

Задача № 2.
У крові пацієнта виявлено зниження вмісту церулоплазміну. Чим обумовлені ці
явища? Який діагноз можна передбачити: хвороба Вільсона чи бронзова хвороба?

Еталон відповіді: Зниження вмісту церулоплазміну обумовлено комплексоутворенням

амінокислот з міддю. Можна передбачити хворобу Вільсона.

Задача№ 3.
У хворого виявлено вздуття живота, діарею, метеоризм після вживання білкової їжі,
що свідчить про порушення травлення білків та посилене їх гниття. Вкажіть, яка
речовина є продуктом гниття білків у кишечнику.

Еталон відповіді: Продуктом триптофану під дією мікрофлори кишечнику є індол.

Ситуаційні задачі.

Задача № 1
У пацієнта 42 років, його моча темніє на повітрі. Це клінічні проявлення якої
ензимопатії?

Еталон відповідей. Алкантонурія. Та ензимопатія викликана порушенням синтеза

фермента оксидази гомогентизнової кислоти. (продукт перетравлення тирозина) тому
що збільшилась концентрація ГК і її виведення з сечі.
В присутності кислоти ТК перетворюється в приєднані чорного кольору алкаптрон який
і придає чорний колір сечі. Алкаптон осідає в тканинах, шкіри а також в суглобах, що
порушує їх рухомості, приводить до артрита.
Задача № 2
У дитини 6 місяців діагностувана фенолкетонурія.Яка причина цього захворювання,
його клінічні прояви?

Еталон відповідей. Фенілкетонурія(олігофренил) спадкове захворювання викликана

дефектом або відсутністю синтезу ферменту фенілаланін-4-гідроксилази,
перетворюючи амінокислоту фенілаланін в тирозин. В крові хворого накопичується
феніл аланин і токсичні продукти його перетворення(феніл піровиноградну кислоту
феніл ацетат),що призводить до тяжкого ураження ЦНС дитини, до порушень
розумового та фізичного розвитку; спостерігається вялість, судоми, епілептичні
напади. Для шкіри характерний мишичний запах. У хворого більш світла шкіра, очі,
волосся, ніж у здорових батьків.

Задача № 3
У дитини 3 місяців спостерігається гіпотонія, часто рвота, кетоацидія, сеча має
характер кисло- солодкий запах. Назвіть приблизний діагноз?

Еталон відповідей. Це хвороба кленового сиропу (лейциноз).Викликана порушенням

окислювального декарбоксилювання амінокислоти лейцина, ізолецитина, вамена.
Ферменти дегідрогеназного компонента 2-кетокислот з розгалуженою гілкою, що
призводить до накопичення цих кислот, частіше всього лейцина. Приводить інгібує
ЦНС затримує розумову, фізичну розвиток.Часто це захворювання закінчуєть летально.
 Модуль 2.

Загальні закономірності метаболізму.

Метаболізм вуглеводів, ліпідів,
амінокислот та його регуляція.

Перелік питань та відповіді для підсумкового

модульного контролю.
1. Біохімічні компоненти клітини, їх біохімічні функції. Класи біомолекул.
Ієрархія біомолекул, їх походження.
Біохімічні компоненти клітини. Біомолекули — біоорганічні сполуки, що входять
до складу живих організмів та спеціалізовані для утворення клітинних структур і
участі в біохімічних реакціях, які становлять сутність обміну речовин та фізіологічних
функцій живих клітин.
Функції біомолекул у живих організмах:
а) участь у біохімічних реакціях обміну речовин в ролі субстратів та проміжних
продуктів (метаболітів). Прикладами є моносахариди та їх фосфорні ефіри, жирні
кислоти та продукти їх окислення, амінокислоти, кетокислоти, дикарбонові кислоти,
пуринові та піримідинові основи тощо;
б) участь в утворенні інших, більш складних молекул — білків, нуклеїнових кислот,
полісахаридів, ліпідів (наприклад, амінокислоти, нуклеотиди, вищі жирні кислоти
тощо), або біологічних структур (мембран, рибосом, ядерного хроматину тощо);
в) участь у регуляції біохімічних процесів та фізіологічних функцій окремих клітин та
цілісного організму. Біомолекулами-регуляторами є вітаміни, гормони та
гормоноподібні сполуки, внутрішньоклітинні регулятори—циклічні нуклеотиди
цАМФ, цГМФ тощо.
Головні класи біомолекул, що складають основу структури та функції
живих організмів.
Білки та амінокислоти. Білки - біоорганічні високомолекулярні сполуки, молекули
яких є гетерополімерами, побудовані із залишків α-L-амінокислот, об’єднаних
кислото-амідними (пептидними) зв’язками (—СО—NН-). Пептиди
(поліпептиди) - біомолекули, що відрізняються від власне білків меншою
молекулярною масою (меншою 5-6 кД) та фізико-хімічними характеристиками. При
гідролізі природних білків та пептидів вивільняється близько 20 α-L-амінокислот,
розміщення кожної з яких в поліпептидному ланцюзі кодується триплетом нуклеотидів
в ДНК геному, що кодує даний білок.
Нуклеїнові кислоти та нуклеотиди. Нуклеїнові кислоти —
ДНК, РНК — біополімери (біомакромолекули), що
складаються з п’яти основних нуклеотидів пуринового та
піримідинового ряду, є носіями генетичної інформації у всіх
живих організмах, починаючи від найпростіших вірусів до
організму людини.
Ліпіди та їх похідні — біомолекули різноманітної хімічної будови, головною
особливістю яких є їх гідрофобний характер. Ліпіди виконують численні біологічні
функції, виступаючи як енергетичний матеріал (триацилгліцероли, або нейтральні
жири), основа структури біомембран (фосфоліпіди, гліколіпіди), фізіологічно активні
сполуки з регуляторною дією (стероїдні гормони, жиророзчинні вітаміни,
ейкозаноїди).
Вітаміни — сполуки, що не синтезуються в тваринних організмах, але необхідні для
життєдіяльності, зокрема є компонентами метаболізму, за участю яких функціонують
певні найважливіші ферментні системи.
Гормони - фізіологічно активні сполуки, що продукуються залозами внутрішньої
секреції (ендокринними залозами) або іншими спеціалізованими клітинами і діють як
біорегулятори, контролюючи перебіг біохімічних реакцій та фізіологічних функцій в
організмі.
Нейромедіатори (нейротрансміттери) - біомолекули, що забезпечують передавання
хімічних сигналів (нервових імпульсів) у нервовій системі з одного нейрона на інший
або з нейрона на ефекторний орган.
Походження біомолекул
С.Міллер вперше показав можливість утворення карбонових кислот та α-амінокислот,
що використовуються для синтезу природних білків, за умов дії електричних розрядів
на газову суміш метану, аміаку, водню та водяної пари.
Пізніше була доведена можливість утворення із зазначених хімічних сумішей в
умовах, що моделювали первісну атмосферу, не тільки амінокислот, а й пуринів і
піримідинів, тобто попередників нуклеїнових кислот.
У послідовностях реакцій, що призводять до абіогенного синтезу азотовмісних
біоорганічних сполук, центральне місце займає ціанід водню HCN, що може
утворюватися, зокрема, в такій реакції:

У подальшому ціановодень може перетворюватися до ціанаміду, нітрилів та

ціаноацетилену— попередників у синтезі амінокислот, пуринів, піримідинів,
порфіринів:

2. Ферменти: визначення; властивості ферментів як біологічних каталізаторів.

Ферменти (ензими) - біологічні каталізатори білкової природи, які синтезуються в
клітинах живих організмів і забезпечують необхідні швидкість і координацію
біохімічних реакцій, що становлять обмін речовин (метаболізм).
Властивості ферментів
- ферменти значно підвищують швидкість перебігу біохімічних реакцій, але не
входять до складу кінцевих продуктів реакції;
- ферменти забезпечують перебіг лише тих біохімічних реакцій, які можливі згідно з
законами термодинаміки;
- ферменти прискорюють швидкість як прямої, так і зворотної реакції перетворення
субстрату, не змінюючи константи рівноваги (Кр) реакції та зменшуючи термін часу
до досягнення стану рівноваги (або стаціонарного стану у відкритій метаболічній
системі);
- протягом реакції фермент певним чином взаємодіє із субстратом, що
перетворюється, але до складу кінцевих продуктів реакції не входить. Під час
перебігу біохімічної реакції, що каталізується, відбувається циклічний процес, в
ході якого фермент та субстрат підлягають ступінчастому перетворенню з
утворенням продукту реакції та регенерацією ферменту;
- ферменти є високоспецифічними каталізаторами, тобто діють, як правило, на
структурно близькі субстрати, що мають певний хімічний зв’язок, структурно
подібні радикали або функціональні групи. Проявом високої специфічності
ферментів є їх стереоспецифічність, тобто здатність перетворювати тільки певні
 стереоізомери, наприклад L- або L-амінокислоти, D- або L-моносахариди;
- відповідно до білкової природи, каталітична активність ферментів дуже чутлива до
змін фізико-хімічних властивостей середовища (рН, температури), які можуть
впливати на структурну організацію молекул ферментів, спричиняючи в певних
умовах їх денатурацію;
- активність ферментів може суттєво змінюватися під впливом певних хімічних
сполук, що збільшують (активатори) або зменшують (інгібітори) швидкість
реакції, яка каталізується.
3. Класифікація та номенклатура ферментів, характеристика окремих класів
ферментів.
Класифікація ферментів
Ферменти поділяють на класи згідно з типом реакції, яку вони каталізують; класи
ферментів поділяють на підкласи, а останні - на підпідкласи, у складі яких кожному
ферменту відповідає певний номер.
1-й клас. Оксидоредуктази - ферменти, що каталізують окислювально-
відновлювальні реакції різних типів.
До оксидоредуктаз належать дегідрогенази - ферменти, що каталізують реакції
дегідрування; оксидази та оксигенази, що окислюють субстрати шляхом приєднання
кисню; цитохроми - переносники електронів тощо.
2-й клас. Трансферази - ферменти, що каталізують реакції міжмолекулярного
переносу хімічних груп.
Трансферази поділяють на амінотрансферази, метилтрансферази, ацил-трансферази,
фосфотрансферази, глікозилтрансферази — ферменти, що переносять амінні, метальні,
ацильні, фосфатні, глікозильні групи відповідно.
До трансфераз належать також кінази, зокрема протеїнкінази - ферменти, що
каталізують фосфорилування субстратів та інших білків за рахунок фосфатного
залишку АТФ.
3-й клас. Гідролази - ферменти, що каталізують реакції гідролізу, тобто розщеплення
субстратів за участю молекули води.
Гідролази здатні розщеплювати складноефірні, пептидні, глікозидні та інші зв’язки -
естерази, пептидази та протеази, глікозидази.
4-й клас. Ліази - ферменти, що каталізують реакції розщеплення ковалентних зв’язків
між атомами С, О, N, S негідролітичним шляхом.
До ліаз належать декарбоксилази - ферменти, що відщеплюють від органічних кислот
карбоксильну групу у вигляді С02; альдолази, що розщеплюють вуглець-вуглецеві
зв’язки з утворенням альдегідів; дегідратази, які відщеплюють від субстратів молекулу
води з утворенням подвійного зв’язку.
5-й клас. Ізомерази - ферменти, що каталізують реакції ізомеризації субстратів
(рацемізації, епімеризації, внутрішньомолекулярної оксидоредукції тощо) - рацемази,
епімерази тощо.
6-й клас. Лігази (синтетази) - ферменти, що каталізують реакції синтезу біомолекул,
тобто утворення нових хімічних зв’язків за рахунок енергії АТФ.
Код ферменту (за систематичною класифікацією ферментів - КФ) складається з
чотирьох цифр, що позначають: клас - підклас - підпідклас - порядковий номер
ферменту в підпідкласі.
4. Будова та механізми дії ферментів. Активний та алостеричний (регуляторний)
центри.
Більшість ферментів має чотири рівні структурної організації (первинну, вторинну,
третинну і четвертинну), тобто є олігомерними білками, що складаються із протомерів.
Кожна із субодиниць або окремі їх частини відіграють певну роль у процесі
функціонування ферменту. Прості (однокомпонентні) ферменти здійснюють
ферментативне перетворення субстрату з участю власне білкової молекули.
Безпосередню участь у реакції бере не весь поліпептидний ланцюг ферменту, а тільки
незначна його частина, що близько прилягає до субстрату. У ферментативну реакцію
включається тільки декілька залишків амінокислот. Ці залишки можуть
розташовуватися в поліпептидному ланцюзі як поруч, так і далеко один від одного, але
просторово вони повинні бути досить зближені.
Та частина молекули ферменту, яка з'єднується із субстратом, називається активним
центром ферменту. Активний центр відповідає за специфічну спорідненість ферменту
із субстратом, утворення ферменто-субстратного комплексу і каталітичне
перетворення субстрату. В активному центрі ферменту умовно розрізняють так звану
каталітичну ділянку, де відбувається каталітичне перетворення субстрату, і контактну,
або якірну ділянку, що зв'язує фермент із субстратом.
За утворення активного центру ферменту, як і за його каталітичну дію, відповідає
третинна структура білкової молекули. Отже, при порушенні третинної структури
(денатурація) роз'єднуються просторово поєднані амінокислотні залишки і, як
наслідок, фермент втрачає активність. У складі активного центру простого ферменту
знаходиться приблизно 15 залишків амінокислот. Активний центр утворюють залишки
таких амінокислот, як серин, цистеїн, гістидин, тирозин, лізин та деякі інші, що
надають ферменту як просторової, так і електричної спорідненості із субстратом. В
утворенні тимчасового комплексу між ферментом і субстратом важлива роль належить
дисульфідним, іонним, а також слабким зв'язкам (водневі зв'язки, гідрофобна
взаємодія). В утворенні активних центрів беруть участь також кофактори даного
ферменту: простетичні групи, іони металів.
Активний центр складних (двокомпонентних) ферментів містить у своєму складі як
кофермент, так і ту частину апоферменту, що просторово прилягає до нього.
Кофермент при цьому може відповідати за утворення зв'язку із субстратом,
формування третинної або четвертинної структури апоферменту і каталітичне
перетворення субстрату. Ферменти можуть мати 1, 2, 3 і більше активних центрів, що
залежить від кількості протомерів (субодиниць), які входять у його структуру.
Крім активних центрів, у ферментах можуть бути ще так звані алостеричні центри (від
грец. алос — інший, другий; стереос — просторовий, структурний). Алостеричні
центри служать місцем впливу на фермент різних регуляторних чинників, тому їх ще
називають регуляторними центрами, а речовини, що взаємодіють з алостеричним
центром, отримали назву ефекторів. Приєднання до алостеричного центру ефектора
призводить до певних структурних змін в активному центрі та, як наслідок,
пригнічення або підвищення активності ферменту. Ефекторами можуть служити
продукти ферментативних реакцій, гормони, медіатори нервової системи, метали.
Алостеричних центрів (як і активних) фермент може мати декілька, відповідно до
кількості протомерів. Важливо зазначити, що алостеричні й активні центри у
ферментах просторово відокремлені, тобто знаходяться один від одного на певній
відстані.
Механізми дії ферментів
Ферменти збільшують швидкості біохімічних реакцій, які вони каталізують, у 108-1020
разів; при відсутності ферменту будь-яка метаболічна реакція практично не
відбувається. Відомо, що константа швидкості хімічної реакції залежить від її енергії
активації та температури, що виражається рівнянням Арреніуса в експоненційній
формі:
k = Ае-∆Е/RT.
Під енергією активації (∆Е в рівнянні Арреніуса) в хімічній термодинаміці розуміють
додаткову енергію, необхідну для переходу молекул (субстратів S) у перехідний
(активований) стан (S*), який передує їх перетворенню в продукти реакції. Згідно з
цим, експоненційний член рівняння е-∆Е/RT (фактор Больцмана) - частка молекул у
системі, які мають енергію, достатню для хімічного перетворення. Оскільки всі
метаболічні процеси в живих організмах перебігають в ізотермічних умовах,
каталітична дія ферментів реалізується за рахунок зниження енергії активації (∆Е)
біохімічної реакції, що збільшує фактор Больцмана і, відповідно, константу швидкості
реакції на декілька порядків.
5. Кофактори та коферменти. Будова та властивості коферментів; вітаміни як
попередники в біосинтезі коферментів.
Кофактори та коферменти
Кофактори. Багато ферментів потребують для реалізації своєї каталітичної активності
наявності певних низькомолекулярних небілкових сполук кофакторів. Роль кофакторів
можуть відігравати біоорганічні сполуки різної хімічної природи або іони металів
(Mg2+, Ca2+, Fe3+, Fe2+, Cu2+, Cuj+ та ін.). Іони металів зв'язані з апоферментом або
входять до складу небілкової простетичної групи - найчастіше порфіринового кільця
гемінових ферментів
(цитохромів, пероксидаз, каталази). Ферменти, які міцно зв'язані з іонами металів і не
втрачають цього зв'язку за умов виділення та фракціонування ферменту, назваються
металоферментами. У деяких випадках іони металів не входять до складу ферментів як
інтегральні структурні компоненти, а виконують лише функцію їх активаторів.
Коферменти (коензими) — біоорганічні сполуки небілкової природи, що є
необхідними для дії ферменту, тобто перетворення субстрату в каталітичному акті.
Коферменти можуть сполучатися з білковою частиною (апоферментом)
нековалентними фізико-хімічними або ковалентними зв'язками (в останньому випадку
вони є простетичними групами ферментного білка - флавінові коферменти,
піридоксаль-фосфат, ліпоєва кислота тощо); інколи коферменти утворюють комплекси
з апоферментом лише в ході каталітичного процесу (НАД, НАДФ).
За хімічною природою коферменти підрозділяють на:
- похідні вітамінів, зокрема: вітаміну В, - тіаміндифосфат; вітаміну В2 -
флавінмононуклеотид (ФМН); вітаміну В6 - піридоксальфосфат, піридоксамінфосфат;
пантотенової кислоти - коензим А; вітаміну В12 - метилкобаламін,
дезоксиаденозилкобаламін; вітаміну Н (біотину) - карбоксибіотин; фолієвої кислоти -
тетрагідрофолієва кислота;
- динуклеотиди (похідні нікотинаміду - НАД, НАДФ; похідна рибофлавіну - ФАД);
- нуклеотиди - похідні пуринів та піримідинів (АТФ, АДФ, ЦТФ, ЦДФ, УТФ, УДФ);
- комплекси порфіринів з іонами металів.

6. Коферменти: типи реакцій, які каталізують окремі класи коферментів.

 БІООРГАНІЧНА
ТИП РЕАКЦІЇ, ЩО
СПОЛУКА,
КОФЕРМЕНТИ КАТАЛІЗУЄТЬСЯ
ПОХІДНОЮ ЯКОЇ Є
КОФЕРМЕНТОМ
КОФЕРМЕНТ
1. Переносники водню та електронів
НАД
Вітамін РР (нікотинова
(нікотинамідаденіндинуклеот Перенос гідрид-іона (:Н-)
кислота, нікотинамід)
ид)
НАДФ
Вітамін РР (нікотинова
(нікотинамідаденіндинуклеот Перенос гідрид-іона (:Н-)
кислота, нікотинамід)
идфосфат)
ФАД Перенос атомів водню
Вітамін В2 (рибофлавін)
(флавінаденіндинуклеотид) (2Н+ + 2е-)
Перенос атомів водню
ФМН (флавінмононуклеотид) Вітамін В2 (рибофлавін)
(2Н+ + 2е-)
 Перенос атомів водню
Коензим Q Убіхінон
(2Н+ + 2е-)
Перенос водню в
Трипептид: γ-глутамініл-
Глутатіон пероксидазних та
цистеїніл -гліцин
редуктазних реакціях
Гемінові коферменти Металопорфірини Перенос електронів
2. Переносники інших хімічних груп
АТФ
Перенос фосфатних,
(аденозинтрифосфат)
Аденозин пірофосфатних,
АДФ
аденозильних радикалів
(аденозиндифосфат)
УТФ
(уридинтрифосфат) Перенос моносахаридних
Уридин
УДФ радикалів
(уридиндифосфат)
Нуклеозид

ЦТФ
фосфати

(цитидинтрифосфат) Перенос холіну та

Цитидин
ЦЦФ етаноламіну
(цитвдиндифосфат)
Піридоксалеві коферменти:
Перенос аміногруп;
Піридоксальфосфат Вітамін В6 (піридоксин)
декарбоксилування
Піридоксамінфосфат
Коензим ацилування (КоА; Вітамін В3 (пантотенова Перенос ацильних
KoA-SH) кислота) радикалів
Перенос одновуглецевих
Тетрагідрофолієва кислота Вітамін Вс (фолієва радикалів (формільного,
(ТГФК) кислота) оксиметильного,
метального тощо)
Перенос ацетильних
Ліпоєва кислота Тіооктова кислота
радикалів
3. Коферменти синтезу, ізомеризації та розщеплення вуглець-вуглецевих
зв'язків:
Окисне
декарбоксилування оксо-
Тіаміндифосфат (ТДФ) Вітамін В1 (тіамін)
(α-кето)-кислот; перенос
кето фрагментів
Кобамідні коферменти: Реакції
Метилкобаламін Вітамін B12 (кобаламін) трансметилювання
5-Дезоксиаденозилкобаламін Реакції ізомеризації
Реакції
Вітамін Н (біотин) —
Карбоксибіотин карбоксилуювання за
похідне тіофену
участю СО2
7. Вітамін В1 (тіамін): будова, біологічні властивості, механізм дії.
Вітамін В1 — тіамін, антиневритний фактор. Його
молекула складається з піримідинового та
тіазолового кілець, зв'язаних між собою через СН2-
групу:
Добова потреба в тіаміні для дорослої людини
складає 1-3 мг. Міститься він в хлібі грубого помолу, горосі, квасолі, а також
тваринних продуктах: печінці, м'ясі та інших. Тіаміндифосфат (кокарбоксилаза)
входить як кофермент до складу піруватдегідрогенази, альфа-
кетоглутаратдегідрогенази і транскетолази. Завдяки цьому бере участь в окисненні
пірувату й альфа-кетоглутарату в мітохондріях, а отже, у вилученні енергії з продуктів
розщеплення вуглеводів, білків та жирів. Транскетолаза забезпечує перебіг
неокиснювальної фази пентозофосфатного циклу, який призводить до нагромадження
НАДФН2 і рибозо-5-фосфату. За рахунок цього вітамін В1 необхідний для синтезу
жирних кислот, холестерину, стероїдних гормонів, знешкодження токсичних речовин,
ліків тощо. А рибозо-5-фосфат використовується для синтезу нуклеїнових кислот,
нуклеотидних коферментів, нуклеотидів. У мозковій тканині знаходиться в достатній
кількості тіамінтрифосфат, що має відношення до синаптичної передачі нервових
імпульсів. Через нестачу вітаміну В1 в організмі розвивається ряд патологічних
проявів, які називаються Бері-бері. Зміни спостерігаються з боку метаболізму і
функцій органів травлення, серцево-судинної, нервової та м'язової систем. Розлади
шлунково-кишкового тракту проявляються у вигляді різкого зменшення апетиту,
зниження секреції шлункового соку і соляної кислоти, атонії кишечника, в'ялих закре-
пів. Характерними рисами Бері-бері є різка атрофія м'язової тканини, зниження
скоротливої здатності скелетних м'язів (виражена м'язова слабкість).
8. Вітамін В2 (рибофлавін): будова, біологічні властивості, механізм дії.
Рибофлавін складається з трициклічної сполуки
ізоалоксазину та спирту рибітолу (похідного
рибози), звідки і походить його назва. Добова
потреба його для дорослої людини становить 1-3
мг. Всмоктується рибофлавін у тонкому
кишечнику за допомогою простої дифузії. У
тканинах організму він перетворюється на ФМН і
ФАД: ФМН і ФАД як коферменти входять до складу флавінових ферментів, що беруть
участь у багатьох окиснювальних реакціях клітин: передачі електронів і протонів у
дихальному ланцюзі, окисненні пірувату, альфа-кетоглутарату, жирних кислот,
біогенних амінів, альдегідів тощо. Флавінові коферменти входять до складу двох
різновидів ферментів: перші з них (цитохромредуктази) не взаємодіють із киснем
повітря й окиснюються за допомогою системи цитохромів; другі — легко взаємодіють
із киснем, утворюючи при цьому пероксид водню. Сюди відносяться
альдегідоксидазксантиноксидаза, оксидази амінокислот. У клітинах кінцевим
акцептором електронів від флавінових дегідрогеназ служить цитохромна система.
Деякі флавінові дегідрогенази, крім ФМН і ФАД, містять ще комплексно зв'язані
метали, наприклад молібден або залізо. Гіповітаміноз В2 характеризується зниженням
вмісту коферментів, насамперед ФМН, що проявляється пригніченням процесів
тканинного дихання і спричиняє затримку росту, посилений розпад тканинних білків.
Досить специфічними симптомами для гіповітамінозу В2 є ураження епітелію
слизових, шкіри і рогівки ока: сухість слизових губ, порожнини рота.
9. Вітамін РР (нікотинова кислота, нікотинамід): будова, біологічні властивості,
механізм дії.
Вітамін В5 (РР,
нікотинамід,
протипелагричний). За
структурою вітамін РР є
похідним
гетероциклічної сполуки
піридину. Нікотинова кислота досить поширена в рослинних і тваринних продуктах.
Для людини основним її джерелом є хліб, картопля, рис, м'ясо, печінка, нирки, морква
та інші продукти. Добова потреба в ніацині для дорослої людини складає приблизно 25
мг. Всмоктується вітамін РР у тонкій кишці простою дифузією. З ентероцитів він
потрапляє в кров, якою переноситься в печінку та інші органи. У клітинах нікотинова
кислота перетворюється в НАД+ і НАДФ+. У складі НАД+ і НАДФ+ ніацин бере участь
в обміні речовин. Є приблизно сотня нікотинамідзалежних ферментів. НАД+ і НАДФ+ є
коферментами багатьох дегідрогеназ, необхідних для вироблення енергії в клітині:
виступають акцепторами і проміжними переносниками атомів водню на початкових
стадіях окиснення вуглеводів, жирних кислот, амінокислот, гліцерину, на стадії циклу
Кребса і в термінальних стадіях дегідрування в дихальному ланцюзі та
монооксигеназному ланцюзі.
Таким чином, вітамін В5 бере участь в енергозабезпеченні клітин і в знешкодженні
шляхом окиснення природних та чужорідних речовин (монооксигеназний ланцюг
окиснення).
НАДФН2 як донор атомів водню використовується в біосинтетичних відновних
реакціях (синтез жирних кислот, холестерину, стероїдних гормонів та ін.).
Крім того, НАД+ є субстратом для реакції синтезу полі-АДФ-рибози. Цей процес має
відношення до регуляції утворення нуклеїнових кислот у клітинному ядрі. НАД+ і
НАДФ+ виступають також у ролі алостеричних ефекторів ферментів енергетичного
обміну. Так, НАДН є алостеричним інгібітором ферментів циклу Кребса
(ізоцитратдегідрогенази, малатдегідрогенази та ін.). Надлишок НАДФН викликає
інгібування глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.
Недостатність ніацину проявляється захворюванням, що називається пелагрою.
Важливо зазначити, що гіповітаміноз В5 супроводжується одночасним гіповітамінозом
В2 та В6. Це пов'язано з тим, що для утворення нікотинової кислоти з триптофану
потрібні коферменти рибофлавіну та піридоксину. Пелагра супроводжується
дерматитами на ділянках шкіри, доступних дії сонячних променів (фотодерматити),
порушенням травлення (діарея), атрофією і болючістю язика. При тяжких формах
хвороби спостерігаються крововиливи протягом усього шлунково-кишкового тракту.
Частими проявами гіповітамінозу є також порушення інтелекту (деменція) і функції
периферичних нервів (неврити).
Практичне застосування. У медицині нікотинову кислоту та її амід використовують
для лікування пелагри, дерматитів, викликаних іншими чинниками, невритів,
дистрофій серцевого м'яза, а також у клініці як судинорозширювальний засіб.
10. Вітамін В6 (піридоксин): будова, біологічні властивості, механізм дії.
Вітамін В6 (піридоксин, антидерматитний). Піридоксол має спиртову групу,
піридоксаль містить альдегідну групу, а піридоксамін — амінометильну. Вітамін В 6 у
великій кількості міститься в продуктах рослинного і тваринного походження. Для
людини джерелом вітаміну В6 є кишкові бактерії, а також хліб, горох, квасоля,
картопля, м'ясо, печінка,
нирки й ін.; менше його в
капусті й моркві. Добова
потреба у вітаміні В6 для
дорослої людини складає
в середньому 2-3
мг.
Всмоктується
вітамін у тонкій
кишці простою
дифузією. З
ентероцитів він
потрапляє в кров, а звідси переноситься до різних тканин, де під впливом специфічних
кіназ піридоксаль і піридоксамін фосфорилюються і перетворюються в
піридоксальфосфат та піридоксамінфосфат. Біологічна роль вітаміну В6 пов'язана з
коферментами (піридоксальфосфатом та піридоксамінфосфатом), які знаходяться в
усіх клітинах організму. З участю вітаміну В6 у складі коферменту піридоксальфосфату
відбуваються реакції трансамінування амінокислот та окиснення біогенних амінів,
декарбоксилювання амінокислот та їх ізомеризація, синтез нікотинаміду з триптофану,
біосинтез гему, гамма-аміномасляної кислоти й ін. Піридоксальфосфат входить до
складу майже всіх класів ферментів. Звідси зрозуміло, що при нестачі вітаміну В6
можуть спостерігатися численні порушення обміну речовин, зокрема амінокислот.
11. Вітамін В12 (кобаламін): біологічні властивості, механізм дії.
Вітамін В12 — один із найскладніших за структурою вітамінів. Молекула його
складається із двох частин: хромофорної (тетрапірольна сполука, подібна до гему, так
зване коринове ядро, що містить кобальт) і нуклеотидної. Пірольні кільця містять як
замінники різні радикали — метильні, ацетамідні (СН3 СО NН2), пропіонамідні (СН3
СH2 СО NН2). Атом кобальту зв'язаний із чотирма азотами пірольних кілець. Під час
виділення вітаміну одержують ще і ціановий радикал (-СN), але це артефакт виділення.
Нуклеотидна частина представлена 5,6-диметил-бензімід-азолрибонуклеотидом.
Вітамін В12 не синтезується ні в рослинах, ні в тваринних організмах. Його здатні
утворювати тільки мікроорганізми. Основним джерелом вітаміну В12 для людини є
продукти тваринного походження — печінка, нирки, серце, м'ясо та ін. Частково він
синтезується мікрофлорою кишечника за умов надходження з їжею кобальту. Добова
потреба у вітаміні В12 для дорослої людини складає 2,5-5 мкг. Всмоктування
кобаламіну відбувається в тонкій кишці. Але для цього необхідний так званий
внутрішній фактор Кастла, що утворюється в обкладкових клітинах шлунка. За своєю
природою він являє собою глікопротеїн, який має здатність вибірково зв'язуватись з
вітаміном В12. Комплекс вітамін В12 — внутрішній фактор заноситься в кишечник, тут
відбувається приєднання його до специфічних рецепторів мембран ентероцитів,
перенесення через мембрану і всмоктування.
Встановлено, що кофермент метилкобаламін входить до складу ферменту, який
переносить метильну групу 5-метилтетрагідрофолієвої кислоти на гомоцистеїн з
утворенням метіоніну. Таким чином, вітамін В12 функціонально тісно пов'язаний із
фолієвою кислотою. Разом з нею він сприяє синтезу метіоніну, утворенню креатину,
пуринових і піримідинових основ, амінокислот, білків, нуклеїнових кислот і ін.
Кофермент дезоксиаденозилкобаламін у складі ферменту метилмалоніл КоА-мутази
перетворює метилмалоніл-КоА в сукциніл-КоА. Ця реакція має місце в завершальній
стадії окиснення жирних кислот з непарною кількістю вуглецевих атомів у циклі
Кребса, окисненні бокового ланцюга холестерину, тиміну, амінокислот (метіонін,
ізолейцин, треонін, валін). Встановлено, що кобаламін сприяє депонуванню та
утворенню коферментних форм фолієвої кислоти і за рахунок цього бере участь в
синтезі ДНК і проліферації кровотворних клітин.
Гіповітаміноз В12 виникає найчастіше як ускладнення гастриту, зокрема при гіпо- або
анацидних гастритах, після оперативного видалення шлунка чи частини його, де
виробляється внутрішній фактор. Тому вітамін В12 не всмоктується, він виводиться з
калом і як наслідок розвивається злоякісна анемія Адісона-Бірмера, або
мегалобластична. Порушення кровотворення при цьому гіповітамінозі аналогічні тим,
що мали місце у хворих з дефіцитом фолієвої кислоти. Але при нестачі кобаламіну
спостерігається підвищення виділення з сечею метилмалонової кислоти, яка не
засвоюється; можливі також ураження задніх і бокових стовпів спинного мозку
(фунікулярний мієлоз).
12. Вітамін Вс (фолієва кислота): біологічні властивості, механізм дії.
Вітамін В10 (фолієва кислота, фоліацин, антианемічний). За хімічною природою це
птероїлглугамінова кислота. В основі її будови лежать залишки циклічної сполуки
птерину, параамінобензойної та глутамінової кислот. Для дорослої людини добова
потреба в цьому вітаміні складає 0,2-0,5 мг. Основним джерелом фолієвої кислоти для
людини є рослинна і тваринна їжа. Багато її міститься в листках рослин, овочах,
фруктах, а також у печінці та м'ясі. Додатковим джерелом фолієвої кислоти є і
мікрофлора кишечника. Всмоктується фолієва кислота в тонкій кишці, де з неї
утворюється тетрагідрофолієва кислота (ТГФК). Процес відбувається у дві стадії.
Спочатку за допомогою ферменту фолатредуктази утворюється дигідрофолієва
кислота (ДГФК), яка з участю іншого ферменту — дигідрофолатредуктази —
відновлюєтьсяя до ТГФК. Після відновлення фолієвої кислоти в 5, 6, 7, 8 положеннях
вона, перетворившись у ТГФК, набуває властивостей коферменту. У такій активній
формі фолієва кислота бере участь в обміні одновуглецевих залишків: метильних —
СН3, оксиметильних — СН2ОН, формільних — НСО та ін., які, приєднуючись до
ТГФК, переносяться на різні сполуки. Саме тому ця кислота має відношення до
біосинтезу азотистих основ нуклеїнових кислот, креатину, метіоніну, гліцину, серину й
ін. Оскільки ці речовини є необхідним компонентом біосинтезу білків і нуклеїнових
кислот, стає
зрозумілим
значне
порушення
обміну речовин,
поділу клітин та
зупинка росту
організму при
нестачі фолієвої
кислоти.
13. Вітамін Н (біотин): біологічні властивості, механізм дії.
Вітамін Н (біотин, антнсеборейннй). За
хімічною природою вітамін Н являє собою
сполуку, що складається із тіофену та
імідазолу, до яких приєднана валеріанова
кислота. Можна також розглядати біотин
як сполуку, що утворилася в результаті
конденсації сечовини із
тіофенвалеріановою кислотою (2'-кето,3,4-
імідазолідо-2-тетрагідротіофенвалеріанова
кислота). Біотин є коферментом у реакціях приєднання СО2 (точніше, іонів
гідрокарбонату). В "біотинових" ферментах молекула біотину приєднана до
апоферменту амідним зв'язком із кінцевою NH2-групою лізину, що входить в активний
центр ферменту. Коферментною формою біотину вважається N5-карбоксибіотин. Він
входить до складу піруваткарбоксилази, ацетил-КоА-карбоксилази, пропіоніл-КоА-
карбоксилази та інших ферментів. Отже, біотин має відношення до утворення
щавлевооцтової кислоти, глюконеогенезу, утворення жирних кислот, окиснення
пропіонової кислоти в циклі Кребса.
14. Вітамін В3 (пантотенова кислота): біологічні властивості, механізм дії.
 Вітамін В3 (пантотенова кислота,
антидерматитний). За хімічною
структурою пантотенова кислота являє
собою сполуку, утворену з масляної
кислоти, яка в альфа- і гамма-
положеннях містить ОН-групи, а в бета-
положенні — дві СН3-групи, з'єднану
амідним зв'язком із бета-аланіном Джерелом пантотенової кислоти для людини є
кишкові мікроорганізми і продукти харчування. Найбільше її міститься в дріжджах,
печінці, курячих яйцях, молоці, м'ясі, стручкових тощо. Добова потреба у вітаміні В3
для дорослої людини складає приблизно 10 мг.
Біологічна функція пантотенової кислоти: вона входить до складу коферменту А
(кофермент ацилювання). Кофермент А утворюється в результаті приєднання до
СООН-групи бета-аланіну пантотенової кислоти залишку тіоетиламіну та залишку
АДФ до гамма-ОН-групи масляної кислоти. Функціонально активною групою
коензиму А (КоА) є кінцева сульфгідрильна група, яка може зазнавати ацилювання з
утворенням ацил-КоА або знаходитися в деацильованому стані КоА-SH. Крім того,
вітамін В3 входить до складу фосфопантотеїну, що є коферментом ацилпереносного
білка синтетази жирних кислот.
Таким чином, значення пантотенової кислоти пояснюється участю 2-х коферментів у
багатьох каталітичних процесах, зокрема таких, як окиснення жирних кислот,
кетокислот, біосинтез жирних кислот, холестерину, стероїдних гормонів, кетонових
тіл, ацетилхоліну. Саме за участь коферменту А в багатьох процесах обміну
вуглеводів, жирів і білків його називають основним коферментом у клітинах.
15. Вітамін С (аскорбінова кислота): будова, біологічні властивості, механізм дії.
За хімічною структурою аскорбінова
кислота (антицинготний фактор) являє
собою лактон диенолгулонової кислоти,
тобто в її складі містяться дві енольні
групи біля 2-го і 3-го вуглецевих атомів.
Аскорбінова кислота, як видно із формул,
близька до гексоз, має 6 атомів вуглецю. За рахунок дисоціації 2-х гідроксилів біля 2- і
3-го вуглецевих атомів аскорбінова кислота проявляє сильнокислотні властивості.
Втрачаючи два атоми водню, аскорбінова кислота переходить в дегідроаскорбінову,
тобто може вступати в оксидно-відновні реакції, при яких буде віддавати або
приєднувати від інших сполук атоми водню. Біологічну роль аскорбінової кислоти
найчастіше пов'язують з участю в окисно-відновних процесах. Але ферментів, у яких
кислота відігравала б роль коферменту, досі не виявлено. Встановлено, що вона
служить донором водню для відновлення різних біологічних субстратів. Зокрема
відомо, що аскорбінова кислота може відновлювати дисульфідні зв'язки до сульфідних
груп, активуючи цим самим ряд ферментів. В свою чергу дегідроаскорбінова кислота
може ферментативно відновлюватись у тканинах організму за участю глутатіону.
Біологічна роль аскорбінової кислоти тісно пов'язана з обміном білків, вуглеводів,
мінеральних речовин. За участю аскорбінової кислоти перебігають процеси
гідроксилю-вання з утворенням цілого ряду біологічно активних речовин. Так, через
гідроксилювання триптофан перетворюється в 5-гідрокситриптофан, який служить
основою для утворення медіатора серотоніну. Аскорбінова кислота необхідна для
процесів гідроксилюванняя під час перетворення холестерину в стероїдні гормони, для
перетворення 3,4-дигідроксифенілетиламіну в норадреналін. Вона сприяє звільненню
заліза із феритину та трансферину, що забезпечує проникнення його в тканини. В
кишечнику за участю аскорбінової кислоти відбувається відновлення Fe 3+ до Fe2+, що
необхідно для його всмоктування. Відновлення фолієвої кислоти до коферментної
форми ТГФК також відбувається за участю аскорбінової кислоти. Без аскорбінової
кислоти не відбувається процес гідроксилювання проліну і лізину, а отже, і
перетворення проколагену в колаген, який є головним позаклітинним компонентом
сполучної тканини.
16. Вітамін Р (флавоноїди): будова, біологічні властивості, механізм дії.
Вітамін Р (біофлавоноїди)
— це група речовин
рослинного походження,
що відносяться до
поліфенолів. У рослинах
знайдено більше тисячі
флавоноїдів. В основі
будови вітаміну Р лежить
флавон — циклічна
сполука, що містить в
своєму складі фенольні
залишки, кетогрупи, гідроксигрупи в циклах. Зараз біофлавоноїди інтенсивно
вивчаються для з'ясування механізму їх біологічної дії. Представниками цієї групи
можуть бути гесперидин (або цитрин), який одержують із цедри цитрусових; рутин, що
добувається із листя гречки; катехіни, що одержують із листя чаю. Всі вони
використовуються в практичній охороні здоров'я. Біофлавоноїдами організм людини
забезпечується в основному за рахунок рослинної їжі. Їх багато в ягодах і фруктах,
зокрема в чорній смородині, чорноплідній горобині, яблуках, лимонах, шипшині, чаю і
ін. Добова потреба людини у вітаміні Р складає близько 50-75 мг, але в клініці з
лікувальною метою вітамін Р призначають в дозі 100-200 мг. Механізми впливу
біофлавоноїдів на обмін речовин ще досконало не вивчений. В тканинах біофлавоноїди
можуть використовуватись на побудову біологічно активних сполук і через них
впливати на обмін речовин. Припускають можливість утворення з біофлавоноїдів
убіхінону, якому належить важлива роль в окисно-відновних процесах у мітохондріях.
Доведено, що Р-вітамінні речовини функціонально пов'язані з аскорбіновою кислотою.
Обидва вітаміни створюють єдину окисно-відновну систему, в якій кожен із них
доповнює дію іншого. Так, якщо вітамін С сприяє утворенню колагену, то вітамін Р,
інгібуючи гіалуронідазу, захищає гіалуронову кислоту і колаген від деполімеризації
(розщеплення); якщо вітамін С сприяє утворенню адреналіну, то вітамін Р захищає
його від окиснення. Крім того, вітамін Р захищає від окиснення і саму аскорбінову
кислоту, чим створює умови для її тривалішої дії. Таким чином, капіляроскріплюючі
кровоспинні механізми в організмі людини функціонують завдяки поєднаній дії обох
вітамінів — Р і С. Подібну дію вони мають і на тканинне дихання та вільнорадикальне
окиснення. Якщо на перше обидва вітаміни мають стимулювальний вплив, то стосовно
перекисного окиснення вони виступають як антиоксидники.
17. Ізоферменти, особливості будови та функціонування, значення в діагностиці
захворювань.
 Ізоферменти (ізоензими; ізозими) –
множинні молекулярні форми одного
й того ж ферменту. Ізоферменти
каталізують одну й ту ж біохімічну
реакцію, але розрізняються за своєю
первинною структурою і, відповідно,
фізико-хімічними (молекулярною масою, рухомістю при електрофорезі тощо) та
каталітичними (різною спорідненістю ферменту із субстратом - Кm ) властивостями.
Різні ізоферменти одного й того ж ферменту можуть бути присутні в різних органах і
тканинах (ізоферменти лактатдегідрогенази), субклітинних структурах
(мітохондріальний та цитозольний ізоферменти ізоцитратдегідрогенази). В разі, якщо
фермент, що представлений ізоферментними формами, має олігомерну будову, його
ізоферменти формуються за рахунок різних комбінацій неідентичних протомерів.
Прикладом такого ізоферментного сімейства можуть бути ізоферменти
лактатдегідрогенази (ЛДГ) - ферменту, що каталізує оборотну реакцію перетворення
піровиноградної кислоти в молочну. За своєю молекулярною будовою ЛДГ є
тетрамером, що побудований із протомерів двох типів: Н (серцевого - heart, англ.) та
М (м'язового - muscle). В організмі людини присутні п'ять комбінацій зазначених
протомерів, які створюють різні ізоферменти ЛДГ: ЛДГ 1 (Н4), ЛДГ2 (Н3М1), ЛДГ3
(Н2М2), ЛДГ4 (Н1М3) та ЛДГ5 (М4). Вони розподілені переважно в різних органах
(міокарді, печінці, скелетних м'язах, нирках тощо). Ці ізоферменти розрізняються за
своєю електрофоретичною рухомістю і їх визначення в плазмі крові має діагностичне
значення для виявлення пошкоджень мембранних структур клітин, що
спостерігаються при різних захворюваннях. Зокрема, при інфаркті міокарда
збільшується концентрація в плазмі ізоферменту ЛДГ1, а при інфекційному та
токсичному гепатиті - ізоформ ЛДГ4 та ЛДГ5, характерних для клітин печінки.
18. Механізми дії та кінетика ферментативних реакцій: залежність швидкості
реакції від концентрації субстрату, рН та температури.
Залежність швидкості реакції від концентрації ферменту та субстрату. Швидкість
ферментативної реакції буде прямо пропорційно залежати від концентрації ферменту,
а саме: V = k [E], тобто збільшення в клітині рівня певного ферментного білка
повинно супроводжуватися зростанням швидкості реакції, що каталізується цим
ферментом. Складнішою є залежність швидкості ферментативної реакції від
концентрації субстрату.
Графічно ця залежність зображується гіперболою. Як видно з ходу гіперболи, ця
залежність має складний характер: при низьких концентраціях субстрату швидкість
реакції прямо пропорційна його концентрації (реакція першого порядку), а при
високих концентраціях досягається ефект насичення, тобто незалежність V від [S].
Рівняння залежності V від [S], або рівняння Міхаеліса -

Ментен:

Залежність швидкості реакції від рН та температури. Кожен

фермент має свій рН-оптимум, тобто значення рН середовища,
при якому його каталітична активність максимальна.
 "Дзвоноподібна" залежність активностей ферментів
від змін рН визначається їх білковою природою, зсувами в
дисоціації іоногенних груп та (при екстремальних
значеннях рН) розвитком конформаційних змін
молекул. Більшість внутрішньоклітинних та тканинних
ферментів організму людини найактивніші в
нейтральному, слаболужному або слабокислому
середовищі (зазвичай у межах рН між 5,0 та 9,0).
Ферментами з оптимумами при екстремальних значеннях рН є
пепсин (рН = 1-2) і аргіназа (рН = 10-11).

Вплив температури на активність ферментів. Ферменти,

відповідно до своєї білкової природи, є термочутливими та
термолабільними утвореннями:
- зростання температури до оптимальних значень (для більшості
ферментів - у межах 37-40 °С) супроводжується збільшенням
швидкості ферментативної реакції відповідно за рівнянням
Арреніуса (за рахунок частіших ефективних зіткнень між
молекулами); ступінь збільшення швидкості реакції при зростанні t на 10 °С
позначають як температурний коефіцієнт Q10;
- при збільшенні температури вище оптимального значення швидкість ферментативної
реакції різко зменшується за рахунок конформаційних (денатураційних) змін у
структурі ферментного білка.
19. Активатори та інгібітори ферментів: приклади та механізми дії.
Активування ферментів. Речовини, які підвищують активність ферментів, одержали
назву активаторів. Присутність активатора вкрай важлива для ферменту. До
активаторів належать кофактори, іони металів, різноманітні модифікатори тощо.
Субстрат у певних межах концентрацій є активатором - після досягнення насичених
концентрацій субстрату активність ферменту не зростає. Субстрат полегшує
формування потрібної конформації активного центру ферменту (індукція), підвищує
його стабільність. Досить часто роль активаторів виконують іони металів: вони можуть
входити до складу каталітичної ділянки активного центру ферменту; сприяти
зв'язуванню субстрату з посадочною ділянкою ферменту (зв'язуючий місток); іноді
метали можуть сполучатися не з ферментом, а із субстратом, утворюючи
металосубстратний комплекс, на який краще діє фермент; вони можуть діяти непрямим
шляхом, зв'язуючи присутній інгібітор тощо. Активація деяких ферментів може
здійснюватися шляхом приєднання до алостеричного центру ферменту якої-небудь
специфічної модифікуючої групи, що сприяє змінюванню конформації ферменту і його
активного центру. Прикладами можуть бути іони хлору, які є активаторами амілази
слини; іони водню, які підвищують активність пепсину; жовчні кислоти, які
посилюють дію ліпази підшлункової залози; лужна фосфатаза може активуватися
катіонами. Активація деяких ферментів (особливо тих, що виробляються в шлунково-
кишковому тракті) може відбуватися протеолітичним шляхом. Спочатку ферменти
виробляються в неактивній формі у вигляді проферментів або зимогенів (попередників
ферментів), у яких активний центр замаскований додатковою ділянкою пептидного
ланцюга. Внаслідок цього субстрат не може з'єднатися з активним центром. Видалення
такої додаткової ділянки може відбуватися різними шляхами і сприяє звільненню
активного центру та можливості утворення фермент-субстратного комплексу.
Наприклад, проферментом пепсину є пепсиноген, який виробляється в стінках шлунка.
Відщеплення від його молекули невеликого пептидного ланцюга за участю соляної
кислоти в шлунку призводить до утворення пепсину і формування його активного
центру. Профермент трипсиноген утворюється в підшлунковій залозі, до складу його
поліпептидного ланцюга входить 229 амінокислотних залишків. У дванадцятипалій
кишці під впливом ферменту ентерокінази розривається пептидний зв'язок між 6 і 7
амінокислотними залишками і відщеплюється гек-сапептид. Після відщеплення
гексапептиду створюються умови, які сприяють утворенню активного центру
ферменту, і трипсиноген перетворюється в трипсин.

Цей же процес може здійснюватися аутокаталітично, тобто під впливом уже утворених
трипсину і пепсину - у випадку пепсиногену.
Інгібітори ферментів. Інгібітори - хімічні сполуки, що зменшують каталітичну
активність ферментів. Навідміну від речовин, які інактивують ферменти за рахунок їх
денатурації (концентровані кислоти та луги, солі важких металів у високих
концентраціях), дія інгібіторів є специфічною стосовно певних ферментів або груп
ферментів, вони мають низьку концентрацію. За допомогою інгібіторів отримують
цінну інформацію про специфічність дії ферментів, природу функціональних груп їх
активних центрів, про механізм дії і т. ін.
20. Типи інгібування ферментів: зворотнє (конкурентне, неконкурентне) та
незворотнє інгібування.
Залежно від характеру змін, що відбуваються в молекулі ферменту, розрізняють: 1)
оборотне інгібування, що описується таким рівнянням взаємодії ферменту з
інгібітором І: 2) необоротне інгібування: Оборотне інгібування
ферментів, залежно від механізму взаємодії ферменту з інгібітором, поділяється на
конкурентне та неконкурентне. Конкурентне інгібування спричиняють ліганди, що за
своєю хімічною структурою близькі до субстрату і взаємодіють із тим самим
активним центром на молекулі ферменту, що і субстрат, утворюючи комплекс ЕІ:
Класичним прикладом конкурентного інгібітора є малонова кислота яка про
тидіє зв'язуванню активним центром ферменту сукцинатдегідрогенази справжнього
субстрату - бурштинової кислоти (сукцинату). Конкурентне інгібування викликають
різні антиметаболіти, тобто сполуки, близькі за будовою до справжніх клітинних
метаболітів: антивітаміни; речовини, близькі до амінокислот, пуринових та
піримідинових основ і нуклеотидів. У зв'язку з високою біологічною активністю деякі
антиметаболіти застосовують як
антибактеріальні засоби (сульфаніламіди, антибіотики), протипухлинні препарати.
Конкурентне інгібування ферменту можна перебороти за рахунок підвищення
концентрації субстрату в інкубаційному середовищі. Неконкурентні інгібітори не
мають структурної подібності до субстрату. Вони реагують з іншими, відмінними від
активних центрів, ділянками на молекулі ферменту і можуть зв'язуватися не тільки з
вільним ферментом, а й із фермент-субстратним комплексом: . Приєднання
неконкурентного інгібітора до ферменту зменшує його активність (максимальну
швидкість реакції (V ), але не впливає на спорідненість ферменту із субстратом.
Неконкурентними інгібіторами є іони важких металів (Cu2+, Hg2+, Ag+) та їх похідні, що
оборотно зв'язуються із SH-групами цистеїну в молекулах ферментів.
Необоротне інгібування ферментів - процес, що відбувається внаслідок руйнування
або необоротної хімічної модифікації однієї чи декількох функціональних груп
ферменту. Необоротні інгібітори мають властивості клітинних отрут. Прикладом такої
модифікації молекули ферменту є дія алкілуючих агентів (зокрема, йодацетаміду), що
необоротно реагують із каталітично активними SH-групами:

Практично важливим прикладом необоротного інгібування ферменту шляхом

ковалентного зв'язування інгібітора з активним центром є вплив фосфорорганічних
сполук (ФОС) на активність ферменту ацетилхолінестерази (АХ-естерази). Препарати
ФОС є високотоксичними отрутами відносно комах (пестициди) та теплокровних
тварин, механізм антихолінестеразного ефекту яких полягає у взаємодії з ОН-групою
серину в активному центрі ферменту.
21. Регуляція ферментативних процесів. Шляхи та механізми регуляції:
алостеричні ферменти; ковалентна модифікація ферментів.
Існують два принципових шляхи регуляції інтенсивності, або швидкості біохімічних
ферментативних реакцій:
А - через зміну каталітичної активності ферменту.
Б - через зміну кількості ферменту (або ферментів), що визначають перебіг
ферментативного процесу.
А. Перший шлях регуляції передбачає наявність у ферментному пулі клітини
спеціальних регуляторних ферментів, які містяться звичайно на головних, ключових
ланках метаболізму. Цей шлях забезпечує термінову адаптацію ферментного апарату
організму і реалізується протягом декількох секунд або хвилин - механізм "швидкого
реагування".
Існують чотири основних механізми регуляції каталітичної активності ферментів (L.
Stryer, 1995):
1. Алостерична регуляція активності ферментів.
2. Регуляція активності ферментів за рахунок їх ковалентної модифікації.
3. Активація ферментів шляхом обмеженого протеолізу.
4. Активація та гальмування активностей ферментів за допомогою особливих
регуляторних білків.
Алостеричні ферменти - це різновид регуляторних ферментів, що, крім активного
центру, мають додатковий регуляторний (алостеричний) центр, з яким взаємодіють
алостеричні регулятори (ефектори, модулятори). Алостеричні ефектори можуть бути
як позитивними, тобто такими, що збільшують каталітичну активність ферменту
(алостеричні активатори), так і негативними, тобто такими, що її гальмують
(алостеричні інгібітори). За своєю молекулярною будовою алостеричні регуляторні
ферменти складаються, як правило, з декількох поліпептидних ланцюгів, тобто мають
четвертинну структуру. Активний та регуляторний (алостеричний) центри
локалізуються на різних білкових субодиницях - каталітичній ті регуляторній,
відповідно. Модифікація каталітичної активності такого ферменту здійснюється
шляхом передачі на каталітичні субодиниці конформаційних змін із регуляторних
субодиниць, які відбуваються в останніх після взаємодії з лігандами - ефекторами.
Ковалентна модифікація ферментів. Постсинтетична ковалентна модифікація
ферментних білків є одним із поширених механізмів контролю за перебігом
метаболічних процесів. Шляхами такої модифікації є оборотне фосфорилування-
дефосфорилування (найбільш поширений механізм
регуляції), метилування, аденілування, АДФ-рибозилування білків-ферментів.
Б. Другий шлях регуляції є механізмом довготривалої адаптації ферментного апарату.
Для його включення і повної реалізації необхідно декілька годин або діб.
22. Циклічні нуклеотиди (цАМФ, цГМФ) як регулятори ферментативних реакцій
та біологічних функцій клітини.
Важливою та поширеною біологічною системою
контролю за ферментативними реакціями, що
поєднує в собі різні молекулярні механізми
регуляції, є система циклічних нуклеотидів.
Циклічні нуклеотиди 3',5'-АМФ (цАМФ) та 3',5'
ГМФ (цГМФ) - це внутрішні (3'5' дифосфорні
ефіри аденілової (АМФ) та гуанілової (ГМФ)
кислот. Найбільш поширеними є цАМФ-залежні
системи контролю за внутрішньоклітинними біохімічними процесами, зокрема за
такими, що підлягають нейрогуморальній регуляції з боку цілісного організму, яка
реалізується гормонами та нейромедіаторами. Регуляція ферментативних процесів за
участю цАМФ включає декілька послідовних
стадій передавання і трансформації хімічного (регуляторного) сигналу.
1. Утворення циклічних нуклеотидів у реакціях, що каталізуються ферментами
циклазами: аденілатциклазою та гуанілатциклазою з нуклеозидтрифосфатів АТФ та
ГТФ, відповідно:

Розщеплення цАМФ та цГМФ до звичайних, нециклічних нуклеозидмонофосфатів

каталізується фосфодіестеразою циклічних нуклеотидів. Фермент аденілатциклаза
розміщений у плазматичних мембранах клітин і його активація відбувається в
результаті взаємодії з рецепторами мембран певних фізіологічно активних сполук,
зокрема гормонів адреналіну, глюкагону тощо.
2. Активація циклічним АМФ протеїнкіназ, функцією яких є фосфорилування інших
ферментних білків. Ці цАМФ-залежні протеїнкінази є регуляторними ферментами, що
активуються цАМФ за механізмом алостеричного контролю.
23. Ензимопатії – уроджені (спадкові) вади метаболізму вуглеводів, амінокислот,
порфіринів, пуринів.
Первинні, або спадкові, ензимопатії виникають унаслідок змін у генетичному коді
синтезу ферментів. Причинами ферментативних дефектів можуть бути: аномальна
структура ДНК, порушення перенесення генетичного коду від ДНК до РНК, змінена
структура РНК і порушення в передачі інформації від РНК до рибосом. Крім того,
причиною метаболічних розладів можуть бути генетично зумовлені порушення
співвідношення природних активаторів та інгібіторів ферментів. Причиною спадкових
ензимопатій є мутації, що виявляються характерними змінами в активності
відповідних ферментів. При цьому ферментативна активність відсутня або знижена,
або (дуже рідко) підвищена. Можуть з’являтися патологічні ферменти, які в нормі не
трапляються.
1. Галактоземії (дефіцит галактозо- 1-фосфатуридилтрансферази, або галактокінази).
При цій патології відбувається накопичення в крові й тканинах галактозо-1-фосфату,
вільної галактози та спирту дульциту продукту відновлення галактози. Високий їх
уміст діє токсично, у немовлят після споживання молока спостерігають блювання й
пронос, збільшується печінка, розвивається катаракта, затримується розумовий
розвиток.
2. Фруктоземії (дефіцит фруктозодифосфатальдолази, або фруктокінази). Генетичний
дефект альдолази фруктозо-1-фосфату зумовлює істотні порушення в обміні
вуглеводів, гіпоглікемію, ураження печінки.
3. Глікогенози:
I тип, гепаторенальний глікогеноз, хвороба Гірке (дефіцит глюкозо-6-фосфатази).
II тип, генералізований глікогеноз, хвороба Помпе (дефіцит кислої 1,4-а-глюкозидази).
Спостерігають збільшення розмірів серця (кардіомегалія) з гіпотонією та серцево-
легеневою недостатністю. Смерть настає в дитячому віці.
III тип, нирково-м’язовий глікогеноз, хвороба Корі (дефіцит аміло-1,6-глюкозидази).
IVтип, печінково-циротичний ендотеліальний глікогеноз, хвороба Андерсена (дефіцит
1,4-а-глюкан-6-а-глюкозилтрансферази). У хворих спостерігають гепатомегалію та
спленомегалію, печінкову недостатність.
V тип, м’язовий глікогеноз, хвороба Мак-Ардля (дефіцит м’язової фосфорилази).
4. Непереносність дисахаридів
Аглікогеноз (дефіцит глікогенсинтетази) характеризується гіпоглікемією з судомами,
блюванням, порушенням розумового розвитку.
5.Мукополісахаридози, різні типи (дефіцит
глюкуронозилдисульфоглюкозамінглюкуронідази, сульфатази, N-
ацетилгексозамінідази, ідуронідази, N-ацетилглюкозаміні дази).
6. Гемолітичні анемії, зумовлені дефіцитом ферментів обміну вуглеводів в
еритроцитах.
7. Муковісцидози (дефіцит ферментів обміну глікопротеїнів). Спадкові захворювання,
що характеризуються ушкодженням залоз внутрішньої секреції, патологічними
змінами органів дихання й травлення, наявністю в’язкого слизу у вивідних протоках
екзокринних залоз (переважно підшлункової та бронхіальних).
1. Еритропоетичні порфірїі:
а) природжена еритропоетична порфіріл, або хвороба Гюнтера (дефіцит
уропорфіриноген ІІІ-косинтази). У результаті цього біохімічного дефекту відбувається
утворення нефізіологічного ізомера уропорфіриногену — уропорфіриногену І. Для цієї
патології характерне забарвлення сечі у червоний колір (зумовлене накопиченням
нирками уропорфіриногену І, може бути забарвлення кісток і зубів;
б) еритропоетична копропорфірія (дефіцит ферменту копропорфіриногеноксидази).
Клінічні прояви такі самі, як і при еритропоетичній протопорфірії. Уміст
протопорфірину в еритроцитах зростає у 30—80 разів порівняно з нормою;
в) еритропоетична протопорфірія (дефіцит ферохелатази). Спостерігають
підвищену чутливість до сонячного випромінювання (набряк, свербіж, почервоніння
шкіри), у разі тривалого перебування на сонці — геморагічні висипи. В еритроцитах
уміст протопорфірину IX зростає у 20—100 разів.
Спадкові порушення біосинтезу порфіринів (порфіри) - дефекти метаболізму
(ензимопатії), за яких порфірини та їх попередники в надмірних кількостях
накопичуються в тканинах людського організму, зокрема в шкірі і підшкірній
клітковині, та екскретуються з сечею і фекаліями.
а) піролопорфірія, або гостра переміжна порфірія (дефіцит уропорфіриногенсинтази);
підвищена активність 5-АЛК-синтетази. Вияляється в ранньому дитячому віці.
Характеризується нападами гострого болю в животі з диспепсією, лейкоцитозом,
поліневритами, галюцинаціями. З сечею виділяється значна кількість порфобіліногену,
а також 5-АЛК. Сеча таких хворих має червоне забарвлення;
б) спадкова копропорфірія (дефіцит копропорфіриногеноксидази); у сечі й кал:
значно зростає кількість копропорфірину. Захворювання характеризується
неврологічною симптоматикою, як і при гострій переміжній порфірії. Одночасно
спостерігаються шкірні симптоми: набряк, везикули, склеродермія;
в) природжена пізня шкірна порфірія (дефіцит копропорфіриногеноксидази).
Захворювання характеризується вираженою шкірною симптоматикою, яка виявляється
у віці після 40 років;
г) змішана природжена порфірія (дефіцит ферохелатази й
уропорфіриногендекарбоксилази).
Ензимопатії при обміні білків
1. Фенілпіровиноградна олігофренія (дефіцит фенілаланін-4-монооксигенази.
Відсутність у печінці фенілаланін-4-монооксигенази призводить до розвиту
фенілкетонурії.
2. Алкаптонурія (дефіцит гомогентизинат-1,2-діоксигенази). Це спадкове
захворювання розвивається внаслідок генетичного дефекту гомогентизинат-1,2-
діоксигенази — ферменту катаболізму фенілаланіну.
3. Тирозиноз, тирозинеміяі типу (дефіцит фумарилацетоацетатгідролази), тирозинемія
II типу (синдром Ріхнера—Ханхарта) і тирозинемія новонароджених (транзиторна
тирозинемія).
4. Альбінізм (дефіцит тирозинази) — молекулярна хвороба. Спадкова відсутність
тирозинази призводить до альбінізму.
5. Гіперамоніємія (дефіцит ферментів синтезу сечовини: карбамоїлфосфатсинтази,
аргініносукцинатліази, орнітинкарбамоїлтрансферази, аргініносукцинатсинтетази,
аргінази).
6. Гіпергістидинемія (дефіцит гістидинази). Це спадкове захворювання виникає
внаслідок відсутності гістидинази, що каталізує окисне дезамінування гістидину.
24. Ензимодіагностика патологічних процесів та захворювань.
Для ранньої діагностики низки захворювань використання ферментів виявилося
інформативнішим порівняно з іншими біохімічними тестами. Так, зміну активності
аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, альдолази при інфекційному
гепатиті у більшості хворих виявляють значно раніше, ніж інші біохімічні показники
(тимолова проба, вміст білірубіну, білкових фракцій тощо). Підвищення активності
лужної фосфатази при рахіті, креатинфосфокінази, аспартатамінотрансферази — при
інфаркті міокарда використовують для ранньоїдіагностики цих захворювань. При
багатьох захворюваннях зміна активності ферментів може бути настільки
специфічною, що є одним із вирішальних критеріїв під час установлення діагнозу.
Переконливим прикладом може бути використання сорбітолдегідрогенази для
діагностики печінкових і обтураційних жовтяниць, креатинфосфокінази та
аспартатамінотрансферази — для диференціації інфаркту міокарда й стенокардії.
Нерідко активність ферментів змінюється ще до прояву клінічних ознак загострення.
Наприклад, підвищення активності аланінамінотрансферази передує збільшенню
вмісту білірубіну, погіршенню самопочуття хворого. Це допомагає своєчасно
розпізнати ускладнення і змінити терапевтичну тактику. Ферменти успішно
використовують у клінічній практиці для оцінювання ефективності лікування,
прогнозу захворювання. Відсутність зміни активності ферментів на тлі використання
лікарських та інших методів лікування свідчить про низьку їх ефективність. Так,
визначення активності амінотрансфераз у сироватці крові достовірніше відображує
ступінь репаративних процесів у печінці при гепатиті порівняно із вмістом білірубіну.
Багато ферментів використовують у клініці для прогнозування перебігу захворювання.
Наприклад, стійке зниження активності холінестерази при хронічному гепатиті
свідчить про прогресування процесу й ускладнення захворювання. Різке зниження
активності амінотрансфераз на тлі зростання вмісту білірубіну (ферментно-
білірубінова дисоціація) свідчить про виснаження тканинних джерел ферментів за
рахунок тяжкого ушкодження паренхіми печінки, що визначає відповідний прогноз.
Перспективним для ферментодіагностики є дослідження ізоферментів. Доведено, що в
разі ушкодження тканин ізоферменти надходять у кров та інші біологічні рідини і їхній
ізоферментний спектр стає близьким до тканинного, що покладено в основу
використання ізоферментів у діагностиці. Знаючи топографію ізоферментів у клітині,
особливості їх тканинних і сироваткових спектрів, можна встановити локалізацію
патологічного процесу. Дослідження ізоферментів має переваги перед визначенням
загальної активності ферментів, оскільки їм властиві одночасно висока чутливість і
специфічність. Ізоферментні спектри широко використовують для діагностики різних
видів патології, насамперед у гепатології, кардіології, при захворюваннях нирок,
підшлункової залози, легенів, скелетних м’язів, в онкології, гематології тощо.

25. Ензимотерапія – застосування ферментів, їх активаторів та інгібіторів в

медицині.
Ензимотерапія — використання ферментів як лікарських засобів проводиться
переважно в разі нестачі в організмі якогось ферменту, коферменту або як допоміжний
засіб при деяких захворюваннях. Засоби замісної терапії використовують досить давно.
Передусім це ферменти шлункового соку (пепсин, абомін) та підшлункової залози
(панкреатин), а також багатокомпонентні препарати, що містять у своєму складі
ферменти, які чинять комплексний вплив на білки, жири, вуглеводи (фестал,
панзинорм, дигестал, онотон, ктазим, комбіцин). їх застосовують для поліпшення
функціонального стану травного каналу та нормалізації процесів травлення.
Вобензим. Препарат є спеціально підібраною комбінацією ферментів з
імуномодулювальним, протинабряковим і певною мірою фібринолітичним впливом.
Він чинить загальнотерапевтичну дію при запальних процесах, обмежує патологічні
прояви автоімунних продуктів обміну речовин і некротизованих тканин, розсмоктує
гематоми, нормалізує проникність судинних стінок, густину крові й тим самим
поліпшує мікроциркуляцію.
Препарат застосовують для лікування синуситу, бронхіту, бронхопневмонії,
панкреатиту, виразкового коліту, хвороби Крона, розсіяного склерозу, ІХС,
ревматоїдного артриту;
Аспарагіназа виявляє антилейкемічну активність. Протипухлинний ефект зумовлений
здатністю аспарагінази каталізувати гідроліз амінокислоти аспарагіну, необхідної
лейкозним клітинам для їх розвитку: дефіцит аспарагіну впливає на клітинні
мембрани, що істотно полегшує транспорт білків і поліпептидів крізь мембрани
ракових клітин. Відомо, що клітини деяких злоякісних пухлин позбавлені здатності
синтезувати аспарагін з інших сполук, оскільки в них відсутня аспарагінсинтетаза.
Цитохром С — фермент, що бере участь у процесах тканинного дихання. Ферум, який
міститься в його простетичній групі, зворотно переходить із окисненої форми у
відновлену, у зв’язку з чим препарат прискорює перебіг окисних процесів. Препарат
застосовують для поліпшення тканинного дихання при асфіксії новонароджених,
астматичних станах, хронічній пневмонії, серцевій недостатності, ішемічній хворобі
серця, інфекційному гепатиті, старечій дегенерації сітківки тощо.
Велика група лікарських засобів належить до регуляторів активності ферментів,
передусім до їх інгібіторів. Необхідність у них виникає досить часто, а саме:
• у разі дефіциту фізіологічних інгібіторів, які виконують важливу для організму
функцію — обмеження впливу ендогенних ферментів, а інколи — його захисту від
ушкоджувальної дії чужорідних ферментів, зокрема мікробного походження;
• під час введення з лікувальною метою ферментів у неадекватній дозі або в разі
несприйняття введеного ферменту. Так, при передозуванні тромболітичних препаратів
(фібринолізину), активаторів плазміну (стрептокінази, урокінази) застосовують
інгібітори протеолізу (трасилол, амінокапронову кислоту тощо);
• під час захворювань, у патогенезі яких певну роль відіграє гіперфункція ферментів,
пов’язана з неадекватною їх активацією, аномальним викидом у кров і тканини
(механічні, термічні й хімічні травми, інфекційна патологія, тромбози та емболії тощо);
• під час змін ферментного спектра, при патологічному переважанні однієї ізоформи
ферменту над іншою. У клінічній практиці з цією метою інгібітори широко
використовують в онкології, оскільки пригнічення активності ферментів пухлинних
клітин — один із відомих напрямів створення лікарських препаратів для терапії
онкопатології;
• у разі потреби викликати необхідну, найчастіше нефізіологічну, реакцію. На цьому
принципі ґрунтується дія деяких регуляторів судинного тонусу (інгібіторів тих
ферментів, які беруть участь в утворенні ангіотензину II або катехоламінів),
активаторів метаболічних процесів у печінці, лікарських засобів, які пригнічують
синтез простагландинів тощо.
Інгібітори ферментів, потенційно придатні для застосування в терапії, досить поширені
в природі, їх також можна отримувати шляхом синтезу. Більшість інгібіторів
тваринного й рослинного походження, вивчені в експерименті чи клініці, є
поліпептидами з молекулярною масою понад
5 000, тоді як мікробні інгібітори, як правило, мають невелику молекулярну масу.
Інгібітори, виділені з рослин і мікроорганізмів, належать переважно до простих білків,
а інгібітори тваринного походження часто містять у своєму складі вуглеводи.
Наприклад, значна кількість інгібіторів протеаз тваринного походження є
глікопротеїнами. Для деяких рослинних інгібіторів характерний низький уміст
ароматичних амінокислот. Слід зазначити, що багато мікроорганізмів продукують
хімічні сполуки, здатні впливати на ферментативні процеси в тканинах організмів
тварин і людини.
26. Принципи та методи виявлення ферментів у біооб'єктах. Одиниці виміру
активності та кількості ферментів.
Оскільки кількість ферменту в біологічному об'єкті у більшості випадків визначити
неможливо, для характеристики швидкості біохімічної реакції, що каталізується
певним ферментом, за умов сталості інших показників середовища (фізико-хімічних
параметрів, концентрації активаторів та інгібіторів) користуються значеннями
активності ферменту. Активність ферменту - це умовна величина, що прямо
пропорційна швидкості біохімічної реакції, яку каталізує певний фермент. У свою
чергу, як легко зрозуміти, швидкість ферментативної реакції можна визначити або за
кількістю субстрату (S), що перетворився за певний проміжок часу, або за кількістю
накопиченого за цей час продукту реакції (Р). У біохімічній практиці для кількісної
характеристики реакцій, що каталізуються ферментами, використовують умовні
величини - одиниці ферменту. Загальновживаними є такі одиниці ферменту:
1. За одиницю ферменту U (unit, англ.), що рекомендована Міжнародним біохімічним
союзом (МБС), приймають таку його кількість, яка каталізує перетворення 1 мкмоль
субстрату за 1 хвилину:
2. При використанні одиниць системи СІ (SI) активність ферменту виражають у
каталах (кат). 1 Катал (кат) - така кількість ферменту, яка каталізує перетворення 1
моля субстрату за 1 с:
3. Розповсюдженою одиницею є питома активність ферменту, яка визначається
кількістю одиниць ферментної активності, що припадають на 1 мг білка в
біологічному об'єкті (U/мг білка). У медичній ензимології активність ферменту часто
виражають в одиницях (U) на 1 л досліджуваної біологічної рідини - сироватки крові,
слини, сечі тощо (U/л).

27. Обмін речовин (метаболізм) - загальні закономірності протікання

катаболічних та анаболічних процесів.
Метаболізм, що є найбільш характерною ознакою та неодмінною умовою існування
будь-якої біологічної системи, поділяється на анаболізм (асиміляцію, синтез) та
катаболізм (дисиміляцію, розщеплення молекул).
Катаболізм. Процеси катаболізму являють собою сукупність реакцій розщеплення
хімічних сполук, що надходять в організм у вигляді продуктів харчування та містять
чужорідні вуглеводи, ліпіди, білки тощо. Крім того, в будь-якій клітині постійно
відбувається розщеплення власних біомолекул. Катаболізм є екзергонічним процесом,
тобто таким, що призводить до вивільнення хімічної енергії, яка частково
використовується організмом в ході анаболізму. Ця хімічна енергія звільняється в
результаті реакцій окислення біомолекул - проміжних продуктів
внутрішньоклітинного розщеплення моносахаридів: переважно глюкози, жирних
кислот, гліцерину та деяких амінокислот. Основні реакції біологічного окислення, що
вивільняють енергію, необхідну для процесів життєдіяльності, відбуваються в
мітохондріях (саркосомах), у мембранах яких локалізовані також складні ферментні та
йонтранспортуючі системи, які реалізують накопичення енергії окислювальних
процесів у вигляді високоенергетичних (макроергічних) зв'язків АТФ.
Анаболізм являє собою постійний синтез молекул та побудову структур власного
організму з органічних сполук, що надходять з навколишнього середовища у вигляді
продуктів харчування та продуктів їх перетворення (інтермедіатів). Процеси
анаболізму є ендергонічними, тобто такими, що потребують витрат хімічної енергії,
яка постачається за рахунок реакцій катаболізму, переважно у формі молекул АТФ.
Таким чином, живі організми за термодинамічними закономірностями їх
функціонування є не тепловими машинами, а хімічними машинами, тобто системами, в
яких різні види роботи здійснюються за рахунок хімічної енергії молекул, до того ж
при сталій температурі (у людини близько 37 °С). При цьому джерелом хімічної енергії
для ендергонічних процесів синтезу та побудови нових клітинних структур є
екзергонічні реакції біологічного окислення, що відбуваються в електротранспортних
ланцюгах мітохондрій та акумулюють цю енергію в ході окисного фосфорилування.
28. Спільні стадії внутрішньоклітинного катаболізму біомолекул: білків,
вуглеводів, ліпідів.
В катаболизме различают три стадии:
1). Полимеры превращаются в мономеры (белки – в аминокислоты, углеводы в
моносахариды, липиды – в глицерол и жирные кислоты). Химическая энергия при этом
рассеивается в виде тепла.
2). Мономеры превращаются в общие продукты, в подавляющем большинстве в
ацетил-КоА. Химическая энергия частично рассеивается в виде тепла, частично
накапливается в виде восстановленных коферментных форм (НАДН, ФАДН 2),
частично запасается в макроэргических связях АТФ (субстратное фосфорилирование).
1-ая и 2-ая стадии катаболизма относятся к специфическим путям, которые уникальны
для метаболизма белков, липидов и углеводов.
3). Заключительный этап катаболизма, сводится к окислению ацетил-КоА до СО 2 и
Н2О в реакциях цикла трикарбоновых кислот (цикла Кребса) – общий путь
катаболизма. Выделенные атомы водовода соединяются с НАД и ФАД и
восстанавливают их. После этого НАДН и ФАДН 2 переносят водород в цеп
дыхательных ферментов, расположенную на внутренней мембране митохондрий.
Окислительные реакции общего пути катаболизма сопряжены с цепью тканевого
дыхания. При этом энергия (40-45%) запасается в виде АТФ (окислительное
фосфорилирование). В результате специфических и общих путей катаболизма
биополимеры (белки, углеводы, липиды) распадаются до СО 2, Н2О и NH3, которые
являются основными конечными продуктами катаболизма.
29. Цикл трикарбонових кислот. Локалізація, послідовність ферментативних
реакцій, значення в обміні речовин.
Цикл трикарбонових кислот (ЦТК) - це загальний кінцевий шлях окислювального
катаболізму клітини в аеробних умовах. Реакції і ферменти ЦТК локалізовані в
матриксі та внутрішній мембрані мітохондрій. Вони функціонально та біохімічно
спряжені з мітохондріальними електроно-
транспортними ланцюгами, що використовують для відновлення атомів кисню
відновлювальні еквіваленти від НАДН (НАДН2) та ФАДН2 або ФМНН2, і утворюють
АТФ у ході окисного фосфорилування.
Цикл начинается с взаимодействия молекулы ацетил-СоА с четырехуглеродной
дикарбоновой кислотой—щавелевоуксусной (оксалоацетатом), в результате образуется
шестиуглеродная трикарбоновая кислота, называемая лимонной. Далее следует серия
реакций, в ходе которых происходит высвобождение двух молекул СО2 и регенерация
оксалоацетата. Поскольку количество оксалоацетата, необходимое для превращения
большого числа ацетильных единиц в СО 2 весьма невелико, можно считать, что
оксалоацетат выполняет каталитическую роль.
Цикл лимонной кислоты является механизмом, обеспечивающим улавливание
большей части свободной энергии, освобождаемой в процессе окисления yглеводов,
липидов и белков. В процессе окисления ацетил-СоА благодаря активности ряда
специфических дегидрогеназ происходит образование восстановительных
эквивалентов в форме водорода или электронов. Последние поступают в дыхательную
цепь; при функционировании этой цепи происходит окислительное
фосфорилирование, т. е. синтезируется АТФ.
30. Енергетичний баланс циклу трикарбонових кислот. Фізіологічне значення
реакцій ЦТК.
Значение о6щих путей катаболизма в
энерrетическом обмене.
В результате окисления, катализируемого
дегидрогеназами цикла лимонной кислоты,
на каждую катаболизируемую за период
одного цикла молекулу ацетил-СоА
образуются три молекулы NADH и одна
молекула FADH2. Эти восстановительные
эквиваленты передаются в дыхательную
цепь, локализованную во внутренней
митохондриальной мембране. При
прохождении по цепи восстановительные
эквиваленты NADH генерируют три высокоэнергетические фосфатные связи
посредством образования АТР из ADP в процессе окислительного фосфорилирования.
За счет FADH2 генерируются только две высокоэнергетические фосфатные связи,
поскольку FADH2 переносит восстановительные эквиваленты на кофермент Q и,
следовательно, в обход первого участка окислительного фосфорилирования в
дыхательной цепи. Еще один высокоэнергетический фосфат генерируется на одном из
участков цикла лимонной кислоты, т. е. на субстратном уровне, при превращении
сукцинил-СоА в сукцинат (5 реакция). Таким образом, за период каждого цикла
образуется 12 новых высокоэнергетических фосфатных связей.
31. Реакції біологічного окислення; типи реакцій (дегідрогеназні, оксидазні,
оксигеназні) та їх біологічне значення. Тканинне дихання.
В настоящее время биологическое окисление определяется как совокупность реакций
окисления органических веществ (субстратов), выполняющих функцию
энергетического обеспечения потребностей организма. Окисление субстратов в
биохимических системах сопровождается отщеплением электронов от субстратов
(донор электронов), которые при участии промежуточных переносчиков передаются на
кислород — конечный (терминальный) акцептор электронов у аэробных организмов.
Транспорт высокоэнергетических электронов восстановленных субстратов происходит
в сложной системе, состоящей из окислительно-восстановительных ферментов и
коферментов, локализованных во внутренней мембране митохондрии.
Ферменты, катализирующие окислительно-восстановительные реакции, называют
оксндоредуктазами.
1) Оксидазы. Истинные оксидазы катализируют удаление водорода из субстрата,
используя при этом в качестве акцептора водорода только кислород. Они неизменно
содержат медь, продуктом реакции является вода (исключение составляют реакции,
катализируемые уриказой и моноаминоксидазой, в результате которых образуется
Н2О2).
2) Аэробные дегидрогеназы — ферменты, катализирующие удаление водорода из
субстрата; в отличие от оксидаз они могут использовать в качестве акцептора водорода
не только кислород, но и искусственные акцепторы, такие, как метиленовый синий.
Эти дегидрогеназы относятся к флавопротеинам, и продуктом катализируемой ими
реакции является перекись водорода, а не вода.
3) Анаэробные дегидрогеназы — ферменты, катализирующие удаление водорода из
субстрата, но не способные использовать кислород в качестве акцептора водорода. В
этот класс входит большое число ферментов. Они выполняют две главные функции.
а. Перенос водорода с одного субстрата на другой в сопряженной окислительно-
восстановительной реакции. Эти дегидрогеназы специфичны
к субстратам, но часто используют один и тот же кофермент или переносчик водорода.
Поскольку рассматриваемые реакции обратимы, они обеспечивают в клетке свободный
перенос восстановительных эквивалентов. Реакции этого типа, приводящие к
окислению одного субстрата за счет восстановления другого, особенно важны для
осуществления окислительных процессов в отсутствие кислорода.
б. Функцию компонентов дыхательной цепи, обеспечивающих транспорт электронов
от субстрата на кислород.
4) Оксигеназы — ферменты, катализирующие прямое введение кислорода в
молекулу субстрата.
Окислительным фосфорилированием называют сопряжение двух клеточных
процессов: экзергонической реакции окисления восстановленных молекул (НАДН + Н+
или ФАДН2) и эндергонической реакции фосфорилирования АДФ и образования АТФ.
32. Ферменти біологічного окислення в мітохондріях: піридин-, флавін-залежні
дегідрогенази, цитохроми.
1. Дегідрогенази, залежні від нікотинамідних коферментів (НАД(Ф)-залежні
дегідрогенази).
Коферментами цих дегідрогеназ є нуклеотиди НАД або НАДФ, у структурі молекул
яких міститься похідна піридину - нікотинамід. Зв'язок між НАД (або НАДФ) та
білковою частиною ферменту (апоферментом) у складі піридинзалежних дегідрогеназ
нестійкий: він утворюється та руйнується в процесі каталітичного циклу, що дозволяє
вважати нікотинамідні нуклеотиди скоріше субстратами, ніж простетичними групами.
Активною структурою в молекулі НАД або НАДФ, що акцептує відновлювальні
еквіваленти від субстрату, є піридинове кільце никотинаміду. У ході ферментативної
реакції субстрат відщеплює два атоми водню (2Н+ + 2е-), один з яких у формі
гідридіона: Н- (тобто Н+ + 2е-) приєднується до піридинового кільця НАД(Ф), а другий
у вигляді протона (іона Н+) надходить у реакційне середовище. Як свідчить наведене
рівняння, під час реакції до четвертого вуглецевого атома нікотинаміду приєднується
атом водню (тобто Н++ е-), а додатковий електрон гідридіона взаємодіє з азотом
піридинового кільця. Дегідрогенази, залежні від нікотинамідних коферментів, дуже
поширені в живих клітинах. Вони виконують функції анаеробних дегідрогеназ, що
відщеплюють протони та електрони від багатьох субстратів, відновлюючи НАД або
НАДФ, які передають в подальшому відновлювальні еквіваленти на інші акцептори.
НАД-залежні дегідрогенази - ці ферменти каталізують окислювально-відновлювальні
реакції, що містяться на
окислювальних шляхах
метаболізму - гліколізу, циклу
лимонної кислоти, β-окислення
 жирних кислот, окисного
дезамінування амінокислот,
дихального ланцюга
мітохондрій. НАДФ-залежні
дегідрогенази - ці ферменти
беруть участь у процесах
відновлювального синтезу, що відбуваються в цитозолі, зокрема постачають атоми
водню при синтезі жирних кислот та стероїдів. Головним джерелом відновленого
НАДФ є дегідрогеназні реакції пентозофосфатного шляху окислення глюкози.
2. Флавінзалежні дегідрогенази
Дегідрогенази цього типу за хімічною природою є флавопротеїнами, простетичними
групами в яких є флавінаденіндинуклеотид (ФАД) та флавінмононуклеотид (ФАД). На
відміну від піридинзалежних дегідрогеназ, у більшості флавінзалежних ферментів
коферменти (ФАД та ФМН) міцно зв'язані з білковою частиною і не відщеплюються
від неї на жодній стадії каталітичного циклу. Виключенням є ФАД-залежна оксидаза
D-амінокислот, у складі якої білок має низьку спорідненість із коферментом.
Активною частиною молекули ФАД або ФМН, що бере участь в окислювально-
відновлювальній реакції, є ізоалоксазинове кільце рибофлавіну, яке акцептує два атоми
водню (2Н+ + 2е-) від субстрату.

Цитохроми - залізовмісні білки мітохондрій, що належать до класу гемопротеїнів. У

цитохромах іон заліза входить до складу металопорфіринового комплексу (гемінове
залізо), близького за хімічною структурою до простетичних груп гемоглобіну та
міоглобіну. За рахунок оберненої зміни валентності гемінового заліза цитохроми
виконують функцію транспорту електронів у ланцюгах біологічного окислення в
аеробних клітинах:
Залежно від характерних особливостей спектрів поглинання, розрізняють три класи
цитохромів (а, b, с). У мітохондріях еукаріотів наявні п'ять різновидів цитохромів - b, с,
с1, а, а3; в ендоплазматичному ретикулумі гепатоцитів містяться цитохроми Р-450 та b5
що беруть участь у реакціях окислювального гідроксилування.
33. Послідовність компонентів дихального ланцюга мітохондрій. Молекулярні
комплекси внутрішніх мембран мітохондрій.
Дихальний ланцюг мітохондрій - сукупність молекулярних компонентів (ферментів,
коферментів, додаткових електроно-транспортних білків), що здійснюють
дегідрування органічних субстратів та послідовний перенос відновлювальних
еквівалентів (протонів та електронів) на кисень через ряд проміжних переносників -
транспортерів протонів та електронів. Окремі білки та небілкові переносники
відновлювальних еквівалентів, які складають дихальний (електроно-транспортний)
ланцюг, структурно об'єднані між собою в надмолекулярні мультиензимні комплекси,
вбудовані в ліпідний матрикс внутрішніх мітохондріальних мембран, що створює
стеричні умови, необхідні для ефективного перебігу окислювально-відновлювальних
реакцій.
До складу дихального (електроно-транспортного) ланцюга мітохондрій входять чотири
білкові комплекси (комплекси І, II, III та IV), що функціонують як переносники
протонів та електронів. До складу комплексів входять також залізо-сіркові білки, що
містять іони негемового заліза (у вигляді FeS), асоційовані з флавопротеїнами або
цитохромом b. Крім білкових комплексів, у функціонуванні електроно-транспортних
ланцюгів беруть участь два рухомі переносники - убіхінон (коензим Q) та цитохром с.
Комплекс І (НАДН-дегідрогеназа; НАДН: убіхінон - редуктаза; НАДН: коензим Q -
редуктаза). Це - ферментний комплекс, що містить ФМН як первинний акцептор
електронів від НАДН і передає відновлювальні еквіваленти на убіхінон; до складу
комплексу, як проміжні транспортери електронів, входять також FeS-білки.
Комплекс II (сукцинатдегідрогеназа; сукцинат: убіхінон (коензим Q) - редуктаза).
Комплекс являє собою флавопротеїн ФАД-залежну сукцинат-дегідрогеназу,
асоційовану з FeS-білками, що окислює сукцинат, відновлюючи коензим Q. Коензим Q
(убіхінон) - ліпідорозчинний хінон з ізопреноїдним бічним ланцюгом, що містить у
тканинах ссавців десять п'ятивуглецевих ізопреноїдних залишків (Q10). Убіхінон
виконує функцію колектора відновлювальних еквівалентів, акцептуючи протони та
електрони не тільки від ФМН-залежної НАДН-дегідрогенази, а й від ФАД-
залежних дегідрогеназ мітохондрій (сукцинатдегідрогенази, ацилдегідрогеназ системи
(β-окислення жирних кислот, дегідрогенази гліцерол-3-фосфату тощо).
Комплекс III (убіхінон: цитохром с-оксидоредуктаза; убіхінолдегідрогеназа;
цитохром с-редуктаза). До складу комплексу входять цитохроми b, с, та FeS-білок.
Відновлена форма коензиму Q (QH2) за допомогою комплексу III передає на цитохром
с - подальший компонент дихального ланцюга лише електрони, а протони, що
відщеплюються від QH2, вивільняються у мітохондріальний матрикс:

Ці вільні протони будуть в подальшому використані для утворення води.

Цитохром с - водорозчинний білок з молекулярною масою 12,5 кДа, що переносить
електрони між комплексами III та IV дихального ланцюга. За хімічною природою
цитохром с є гемвмісним хромопротеїном (гемопротеїном), у складі якого міститься
один поліпептидний ланцюг, ковалентно сполучений із залізопорфірином через
залишки цистеїнів. Подібно до інших цитохромів, гемова група цитохрому с здатна до
транспорту електронів шляхом приєднання та відщеплення одного електрона з
поперемінним переходом окисної форми заліза [Fe(III)] в закисну [Fe(II)]:

.
Комплекс IV - ферментний комплекс, що складається з цитохромів а та а 3
(цитохромоксидаза); містить два іони міді змінної валентності (Сu+ - Сu2+).
Цитохромоксидаза каталізує кінцеву стадію біологічного окислення - відновлення
електронами молекулярного кисню за рівнянням:

Взаємодія відновленого кисню з вільними протонами

мітохондріального матриксу призводить до утворення молекули води:

34. Окисне фосфорилювання: пункти спряження транспорту електронів та

фосфорилювання, коефіцієнт окисного фосфорилювання.
Значення коефіцієнта
окисного фосфорилування
при окисленні різних
субстратів у
 мітохондріях
Коефіці
єнт
Субстрат Фн/О
(АТФ/О
)
α-Кетоглутарат 3
Ізоцитрат 3
Малат 3
L-Глутамат 3
Сукцинат 2
Ацил-КоА 2
Синтез однієї молекули АТФ з АДФ та Фн потребує витрат хімічної енергії, що
дорівнюють + 7,3 ккал (+ 30,5 кДж). Очевидно, що енергії, яка вивільняється за умов
транспорту електронів у дихальному ланцюгу мітохондрій, достатньо для синтезу
декількох молекул АТФ. Безпосередніми біохімічними дослідженнями доведено, що за
умов окислення субстратів через НАДН: коензим Q-редуктазу утворюється 3
молекули АТФ, при дії сукцинат: коензим Q-редуктази - 2 молекули АТФ. Коефіцієнт
окисного фосфорилування — відношення кількості зв'язаного (етерифікованого)
неорганічного фосфату (моль) до кількості поглинутого мітохондріями кисню (моль)
(позначається як Фн (Рi)/O) - кількісно дорівнює числу молекул АТФ, що утворюються
при перенесенні двох відновлювальних еквівалентів на один атом кисню, тобто АТФ/О
– таблиці.
Пункти спряження транспорту електронів та окисного фосфорилування
Утворення АТФ з АДФ та Фн може відбуватися тільки в певних ділянках
електронотранспортного ланцюга мітохондрій, в яких величина хімічної енергії, що
виділяється при транспортуванні пари електронів між двома редокс-системами
(компонентами дихального ланцюга), достатня для синтезу 1 молекули АТФ (тобто >
7,3 ккал, або 30,5 кДж).
Ділянки дихального ланцюга мітохондрій, де вивільнення хімічної енергії достатнє для
синтезу молекули АТФ
Комплекс І (НАДН → 12,2 ккал 51,0 кДж
коензим Q)
Комплекс III (цитохром b → 9,9 ккал 41,4 кДж
цитохром с1)
Комплекс IV (цитохром а3 → 23,8 ккал 99,6 кДж
О2)
Зазначені ділянки електронотранспортного ланцюга називаються пунктами спряження
дихання (електронного транспорту) з окисним фосфоритуванням.
35. Хеміосмотична теорія окисного фосфорилювання, АТФ-синтетаза
мітохондрій.
Хеміосмотична теорія передбачає, що:
1. Функціонування дихального (електронотранспортного) ланцюга у внутрішніх
(спрягаючих) мембранах мітохондрій супроводжується генерацією на цих мембранах
електрохімічного градієнта протонів (Н+).
2. Окремі компоненти електронотранспортного ланцюга діють як протонні помпи, що
спричиняють векторний (перпендикулярний площині мембрани) транспорт протонів,
спрямований у напрямку "матрикс → зовнішня поверхня мембрани" Спроможність
мітохондріальних переносників електронів до транслокації протонів через мембрану
зумовлюється особливостями їх внутрішньомембранної топографії. Вважають, що
дихальний ланцюг укладений у спрягаючій мембрані у вигляді трьох окислювально-
відновлювальних "петель", що відповідають трьом комплексам переносу електронів - І,
III та IV і транспортують два іони Н+ з матриксу в зовнішнє середовище.
3. Електрохімічний потенціал протонів на спрягаючих мембранах, який створюється
завдяки дії протонних помп дихального ланцюга, є рушійною силою синтезу АТФ з
АДФ та Фн.
4. Існує ферментна система, що використовує енергію електрохімічного протонного
потенціалу для синтезу АТФ за рахунок зворотної транслокації протонів через
мітохондріальну мембрану в напрямку "зовнішня поверхня → матрикс". Ця ферментна
система, яка замикає протонний цикл на спрягаючих мембранах мітохондрій -
протонна АТФаза, або АТФ-синтетаза. АТФ-синтетаза є білком з четвертинною
структурою, що складається з декількох білкових субодиниць, які утворюють
компоненти F0 та F1.
5. Будь-які фізичні, хімічні та біологічні фактори, що пошкоджують цілісність
спрягаючих мембран мітохондрій та розсіюють енергію електрохімічного градієнта,
порушують синтез АТФ, тобто виступають як роз'єднувачі транспорту електронів та
окисного фосфорилування.
Таким чином, згідно з хеміосмотичною теорією, спряження між переносом електронів
в дихальному ланцюгу та синтезом АТФ здійснюється за рахунок утворення при
функціонуванні протонних помп градієнта концентрації Н+ між двома поверхнями
мітохондріальної мембрани. АТФ-синтетаза, транспортуючи протони у зворотному
напрямку (за електрохімічним градієнтом) призводить до вивільнення хімічної енергії,
за рахунок якої утворюються макроергічні зв'язки АТФ.

36. Інгібітори транспорту електронів та роз’єднувачі окисного фосфорилювання.

Певні хімічні сполуки здатні специфічним чином порушувати електронний транспорт
(інгібітори електронного транспорту) та окисне фосфорилування (інгібітори та
роз'єднувачі окисного фосфорилування) в мітохондріях. Дані сполуки взаємодіють з
певними компонентами дихального ланцюга або системи окисного фосфорилування,
порушуючи їх біохімічні функції.
Інгібітори електронного транспорту Сполуки цього класу порушують
функціонування дихального ланцюга мітохондрій за рахунок зв'язування з окремими
ферментними білками або коферментами, що беруть безпосередню участь у переносі
електронів від субстратів біологічного окислення на O2. При надходженні в організм
людини або тварин ці речовини діють як клітинні отрути, спричиняючи феномен
тканинної гіпоксії.
Ротенон - інгібітор транспорту електронів через НАДН:коензим Q-редуктазний
комплекс. Ротенон застосовується як інсектицид.
Амобарбітал (амітал) та близький до нього за структурою секобарбітал (секонал). Ці
похідні барбітурової кислоти (барбітурати) застосовуються у фармакології як снодійні
засоби. Разом з тим, барбітурати, подібно до ротенону, є активними інгібіторами
клітинного дихання, блокуючи електронний транспорт на рівні НАДН:коензим Q-
редуктази.
Пієрицидин А - антибіотик, що також блокує НАДН:коензим Q-редуктазний
комплекс за рахунок конкурентної взаємодії з убіхіноном.
Антиміцин А - антибіотик, що блокує дихальний ланцюг мітохондрій на рівні
переносу електронів через комплекс III (цитохром b - цитохром с1).
Ціаніди (іони CN-) - потужні клітинні отрути, що є інгібіторами транспорту електронів
на термінальній ділянці дихального ланцюга мітохондрій (у цитохромоксидазному
комплексі). Іони CN- утворюють комплекси з фери (Fе3+)-формою молекул гему
цитохромоксидази, блокуючи їх відновлення до феро (Fе2+)-форм.
Монооксид вуглецю (CO) - інгібує цитохромоксидазу шляхом зв'язування з ділянкою
гема, що взаємодіє з молекулою кисню.
Інгібітори окисного фосфорилування
Інгібітори окисного фосфорилування блокують як окислення субстратів, так і
фосфорилування АДФ у мітохондріях. Олігоміцин - антибіотик, що протидіє як
фосфорилюванню АДФ до АТФ, так і стимуляції поглинання O2, що спостерігається
після додавання до мітохондрій АДФ (феномен "дихального контролю"). Механізм дії
олігоміцину полягає в інгібуванні функції АТФ-синтетази.
Роз'єднувачі окисного фосфорилування
Сполуки цього класу спричиняють "неконтрольоване" дихання мітохондрій, яке не
залежить від функціонування системи фосфорилування АДФ. В присутності
роз'єднувачів спостерігається активне поглинання мітохондріями О 2, незважаючи на
зниження швидкості (або відсутність) генерації АТФ з АДФ та Фн. Згідно з
хеміосмотичною теорією, роз'єднувачі спричиняють втрату мембраною протонного
потенціалу - рушійної сили генерації макроергічних зв'язків АТФ. До роз'єднувачів
окисного фосфорилування належать:
- 2,4-динітрофенол та сполуки, близькі до нього за хімічною структурою
(динітрокрезол, пентахлорфенол);
- карбонілціанід-м-хлорфенілгідразон - сполука, що в 100 разів перевищує за
специфічною активністю 2,4-динітрофенол.
Здатність роз'єднувати дихання та окисне фосфорилування в мітохондріях мають
також гормони щитовидної залози (тироксин, трийодтиронін).
Порушення синтезу АТФ спостерігається в умовах дії на організм людини і тварин
багатьох патогенних факторів хімічного (природні та синтетичні токсини),
біологічного та фізичного (іонізуюча радіація) походження, які спричиняють
роз'єднання дихання та окисного фосфорилування за рахунок порушення
спроможності створювати і підтримувати протонний потенціал на спрягаючих
мембранах мітохондрій.
37. Мікросомальне окислення: цитохром Р-450; молекулярна організація ланцюга
переносу електронів.
 У мембранах
ендоплазматичного
ретикулуму печінки, в
мітохондріях і мікросомах
кори надниркових, статевих
залоз та інших тканин
локалізовані ферментні
системи, які каталізують
монооксигеназні реакції, коли
один атом молекули кисню включається в субстрат, а другий – у молекулу води.
Оскільки найчастіше субстрат у монооксигеназних реакціях гідроксилюється, цю
групу ферментів називають також гідроксилазами. Донором воднів для утворення Н 2О
замість НАДФН може бути НАДН, ФМНН2, ФАДН2.
Головний компонент монооксигеназ – цитохром Р-450 – названий так тому, що
комплекс його відновленої форми з монооксидом вуглецю (II) має максимум
поглинання світла при 450 нм. Цитохром Р-450 містить протогем і подібний до
цитохромів групи b. Буква “Р” в цитохромі Р-450 походить від американського міста
Philadelphia, де він вперше був відкритий. Існує велика кількість ізоформ цитохрому Р-
450. Оскільки в процесі один із атомів молекули кисню включається в молекулу води,
а другий - в молекулу субстрату, що гідроксилюється, ферментні системи, які
каталізують ці реакції, отримали також назву "мікросомальних оксигеназ мішаної
функції'' Ферментні системи, що каталізують реакції мікросомального окислення
гідрофобних речовин, являють собою електронотранспортні ланцюги, локалізовані в
мембранах ендоплазматичного
ретикулуму гепатоцитів та клітин деяких інших органів тварин та людини, що також
беруть участь у реакціях детоксикації (кишечник, легені, шкіра, плацента тощо).
Компонентами цих ферментних ланцюгів є ФАД-вмісний флавопротеїн, цитохром b5
та кінцева монооксигеназа - цитохром Р-450:

Подібний цитохром Р-450-залежний електронотранспортний ланцюг каталізує реакції

окислювального гідроксилування стероїдів (синтезу та біотрансформації), що
відбуваються в мітохондріях кори наднирників та статевих залоз.
38. Анаеробне окислення глюкози. Послідовність реакцій та ферменти гліколізу.
За умов анаеробного гліколізу (наприклад, в інтенсивно працюючих скелетних м`язах
або в молочнокислих бактеріях) гліколі-тичний НАДН не віддає свої відновлювальні
еквіваленти в дихальний ланцюг мітохондрій, а використовується для відновлення
пірувату до L-лактату:
Реакція каталізується ферментом лактатдегідрогеназою, яка існує у вигляді п яти різних
ізоферментних форм (ЛДГ1—ЛДГ5), що відрізняються за своїми кінетичними
властивостями (КМ, Vмах, ступенем алостеричного інгібірування піруватом).
Таким чином, ферментативні реакції анаеробного гліколізу майже повністю
спів¬падають із реакціями аеробного гліколізу, відрізняючись лише на етапі, що
відбувається після утворення пірувату: при аеробному гліколізі піруват є субстратом
перетворення на ацетилкоензим А та подальшого окислення, а при анаеробному
гліколізі піруват відновлюється до лактату за рахунок НАДН, що утворився в реакціях
гліколітичної оксидоредукції. Інакше кажучи, після утво¬рення пірувату подальше його
перетворення може відбуватися за одним із двох альтер¬нативних шляхів, що
залежать від стану окислювально-відновлювальних процесів у певній тканині:
- в анаеробнихумовах (або в умовах гіпоксії) реокислення гліколітичного НАДН
відбува¬ється за рахунок дії лактатдегідрогенази, яка відновлює піруват до лактату;
течія лактат-дегідрогеназної реакції в даному напрямку генерує НАД+, що знову
використовується для окислення гліцеральдегід-3-фосфату і подальшого накопичення
лактату як про¬дукту анаеробного гліколізу. Така послідовністьреакцій найбільш
характерна для інтенсивно працюючихскелетних м`язів; крім скелетних м`язів та
еритроцитів, клітини деяких інших органів та тканин (головного мозку, шлунково-
кишкового тракту, мозкового шару нирок, сітківки та шкіри) частково задовольняють
свої енергетичні потреби за рахунок анаеробного гліколізу, утворюючи молочну
кислоту.
39. Аеробне окислення глюкози. Етапи перетворення глюкози до СО2 і Н2О.
Для більшості тканин людини та вищих тварин в умовах нормальної життєдіяльності
характерний аеробний гліколіз, тобто утворення з глюкози пірувату, який у
подальшому окислюється до вуглекислого газу й води. Анаеробний гліколіз має
місце переважно в м`язах при інтенсивній фізичній діяльності, тобто при відносній
кисневій недостатності, та в деяких високоспеціалізованих клітинах (зокрема, в
еритроцитах, в яких відсутні мітохондрії) або за певних патологічних умов (клітини
злоякісних пухлин).
Реакції гліколізу перебігаютьу цитозолі клітини і каталізуються ферментами, що
локалізовані в цьому компартменті.
Виділяють дві стадії гліколізу:
1. Розщеплення молекули глюкози до двох молекул фосфотріоз (гліцеральдегід-3-
фосфату та діоксіацетонфосфату). Ця стадія включає в себе послідовність реакцій, які
потребують витрати двох молекул АТФ на кожну молекулу глюкози, що
розщеплюється.
2. Перетворення двох молекул фосфотріоз на дві молекули пірувату (або лактату).
Ця стадія включає в себе окислювально-відновлювальні реакції ("гліколі-тична
оксидоредукція"), які супроводжуються генерацією чотирьох молекул АТР. 
Таким чином, у результаті розщеплення однієї молекули глюкози в реакціях
аеробного або анаеробного гліколізу сумарний вихід АТР складає дві молекули, що
можна подати таким рівнянням:
D-глюкоза + 2 АДФ + 2 Фн ? 2 піруват (лактат) + 2 АТФ
40. Окислювальне декарбоксилювання пірувату. Ферменти, коферменти та
послідовність реакцій в мультиферментному комплексі.
Окислювальне декарбоксилювання пірувату каталізується піруватдегідрогеназним
комплексом — мультиферментною системою, яка в клітинах еукаріотів міститься в
мембранах мітохондрій, а у прокаріотів — у цитоплазмі. До складу цього комплексу
входять три ферменти, що каталізують три послідовні стадії перетворення пірувату
на ацетил-КоА:
•    піруватдегідрогеназу [КФ 1.2.4.1];
•    дигідроліпоїлацетилтрансферазу [КФ 2.3.1.12];
•    дигідроліпоїлдегідрогеназу [КФ 1.8.1.4]
і п'ять коферментів і простетичних груп: 
•    тіаміндифосфат (ТДФ, або ТПФ);
•    ліпоєву кислоту(ЛК);
•    КоА;
•    ФАД;
•    НАД+
У результаті цього процесу утворюється ацетилкоензим А — основний субстрат
окислення в циклі трикарбонових кислот — та відновлена форма НАД+.
Сумарне рівняння окислювального декарбоксилювання пірувату:
CH-CO-COOH + НАД+ + КоА-SH -> CH-CO-КоА + НАДН + Н+ + С02
Ферментативні стадії утворення ацетил-КоА з пірувату:
Стадія I (декарбоксилювання)— каталізується піруватдегідрогеназою (Е1),
коферментом якої є ТДФ. На цій стадії відбувається взаємодія пірувату з С-2
тіазольного кільця молекули тіаміну; в результаті реакції утворюється зв’язаний із
ферментом гідроксиетильний похідний тіаміндифосфату:
Стадія II— каталізується центральним ферментом комплексу
дигідроліпоїлацетилтрансферазою (E2), яка переносить гідроксиетильну групу від
ТДФ(Е1) на простетичну групу ферменту E2, що є окисленою формою ліпоєвої
кислоти (ЛК); в результаті реакції утворюється ацетилтіоефір відновлених ліпоїльних
груп ферменту E2, що містить макроергічний зв’язок:
Стадія ІІІ— дигідроліпоїлацетилтрансфераза переносить ацетильну групу від
відновленої ліпоєвої кислоти на коензим А:
Стадія IV — окислення відновленої форми ферменту Е2 ФАД-залежною
дигідроліпоїлдегідрогеназою (E3):
Стадія V — перенесення атомів водню від відновленої ФАД-групи
дигідроліпоїлдегідрогенази на НАД+ з утворенням НАДН:
Відновлений НАДН, що утворюється в результаті окислювального
декарбоксилювання пірувату, в аеробних умовах окислюється в мітохондріальному
електронотранспортному ланцюзі з генерацією шести (2x3) молекул АТФ.
Біологічна роль окиснювального декарбоксилювання пірувату полягає: 
1) в катаболізмі пірувату до одного з кінцевих продуктів - С02 (виводиться з
організму або використовується для синтезу), 
2) в утворенні макроергічної сполуки - ацетил-Ко А (піддається подальшому
окисненню в циклі трикарбонових кислот або використовується в реакціях
анаболізму); 
 3) в синтезі відновленого еквіваленту - НАДН, який окиснюється в дихальному
ланцюгу мітохондрій.
Реакції окиснювального декарбоксилювання пірувату регулюються в організмі на
рівні піруватдегідрогенази: 
1) алостерично (надлишок продуктів реакції ацетил-КоА НАДН інгібує фермент, а
проміжний продукт гліколізу фруктозо-1,6-дифосфат, НАД+, КоА - є активаторами
піруватдегідрогенази); 
2) шляхом хімічної модифікації - фосфорилування. Фосфорильована форма
піруватдегідрогенази є неактивною, а дефосфорильована — активна. Тому інсулін
підвищує активність комплексу, а глюкагон, адреналін (діють за аденілатциклазним
каскадом) гальмують активність ферменту.
Окислювальне декарбоксилювання пірувату – єдиний шлях його катаболізму, тому
недостатність вітамінів (у перше чергу вітаміну В1) призводить до порушення
процесу, зниження утворення АТФ і проявляється порушенням діяльності ЦНС.
Піруватдегідрогеназна недостатність в організмі призводить до підвищення
концентрації лактату, пірувату, аланіну, що супроводжується ацидозом.

4*. Гліколітична оксидоредукція: субстратне фосфорилювання та човникові

механізми окислення гліколітичного НАДН.
в аеробних умовах відбувається окисне декарбоксилювання пірувату доацетил-КоА,
який у подальшому окислюється до СО, та Н,О в циклі Кребса; НАДН, що утворився
при окисленні гліцеральдегід-3-фосфату, віддає свої відновлювальні еквіваленти на
дихальний ланцюг мітохондрій через спеціальні човникові механізми;
- в анаеробнихумовах (або в умовах гіпоксії) реокислення гліколітичного НАДН
відбува¬ється за рахунок дії лактатдегідрогенази, яка відновлює піруват до лактату;
течія лактат-дегідрогеназної реакції в даному напрямку генерує НАД+, що знову
використовується для окислення гліцеральдегід-3-фосфату і подальшого
накопичення лактату як про¬дукту анаеробного гліколізу. Така послідовністьреакцій
найбільш характерна для інтенсивно працюючихскелетних м'язів; крім скелетних
м'язів та еритроцитів, клітини деяких інших органів та тканин (головного мозку,
шлунково-кишкового тракту, мозкового шару нирок, сітківки та шкіри) частково
задовольняють свої енергетичні потреби за рахунок анаероб¬ного гліколізу,
утворюючи молочну килоту. Човникові механізми. Суть процесу полягає в тому, що
НАДН, який утворюється в цитозолі не може самостійно прникнути в мітохондрії для
окислення, тому він відновлює у цтиозолі певну речовину, яка йде в мітохондрії і
там окислюється (замість НАДН), відновлюючи внутрішньомітохондріальний НАД+, і
знову повертається в цитозоль; цикл повторюється.
Малат-аспартатна човникова система. У цитозолі відновлюється оксалоацетат до
малату. Малат іде в мітохондрії і там окислюється знову до оксалоацетату,
відновлюючи НАД+.
Гліцерофосфат на човникова система. У цитозолі відновлюється
діоксиацетонфосфат до гіцерол-3-ф, який іде в мітохондрії і там окислюється до
діоксиацетонфосфату.
41. Порівняльна характеристика біоенергетики аеробного та анаеробного
окислення глюкози, ефект Пастера.
 У процесі анаеробного окислення глюкози витрачається 2 молекули АТФ (при
фосфорилюванні глюкози з утворенням глюкозо-6-фосфату і при перетворенні
фруктозо-6-фосфату на фруктозо-1,6-дифосфат), а синтезується 4 АТФ (по дві у
реакціях гліцеральдегід-3-фосфат → 3-фосфогліцерат та фосфоенолпіруват →
піруват). Різниця у затраченій і утвореній кількості АТФ складає +2 молекули.
Сумарне рівняння: С6Н12О6 + 2АДФ + 2Фн→ 2С3Н4О3(С3Н6О3) + 2АТФ.
При аеробному окисленні глюкози (повне окислення до СО2 і Н2О): генерується
2АТФ на етапі аеробного гліколізу; гліколітичний НАДН за рахунок окислення в
мітохондріях дає 2НАДН*3АТФ= 6АТФ; окисне декарбоксилювання ПВК дає 2НАДН,
які в мітохондріях окислються з утворенням 2НАДН*3АТФ= 6АТФ; в ЦТК 2 ацетил-
КоА (із попереднього декарбоксилування ПВК) дають 2ац-КоА*12АТФ=24АТФ.
Сумарне рівняння: С6Н12О6 + 6О2 + 38АДФ + 38Фн→ 6СО2 + 6Н2О + 38АТФ.
Ефект Пастера – не утворення лактату в присутності О2, через те, що в умовах
активного клітинного дихання пригнічується активність фосфофруктокінази і
піруваткінази.
42. Фосфоролітичний шлях розщеплення глікогену в печінці та м'язах. Регуляція
активності глікогенфосфорилази.
С6Н10О5)n + Н3РО4→ г-1-ф + (С6Н10О5)n-1, Ė глікогенфосфорилаза. Розщеплення
розгалужених фрагментів – Ė аміло-1,6-глікозидаза; г-1-ф→ г-6-ф, Ė фосфоглюкомутаза.
Утворений г-6-ф у печінці перетворюється на вільну глюкозу (Ė г-6-фосфатаза) і йде в
кров, а у м`язах, де немає цього ферменту – використовується для власних потреб
клітини.
Регуляція: адреналін, глюкагон→ рецептор→ G-білок→ аденілатциклаза
(активується)→ синтез цАМФ із АТФ→ цАМФ-залежна протеїнкіназа (активується)→
Кіназа фосфорилази фосфорилюється за допомогою АТФ (активується)→ фосфорилаза
b (глікогенфосфорилаза) фосфорилюється за допомогою АТФ (активується) – перетвор.
на фосфорилазу а→ глікоген+Фн→г-1-ф→г-6-ф→глюкоза.
Гликогенфосфорилаза (glycogen phosphorylase) - Фермент, катализирующий
расщепление гликогена до глюкозы, что связано с процессами сокращения мышц
(мышечная гликогенфосфорилаза), контролем уровня глюкозы в крови(печеночная
гликогенфосфорилаза), межклеточной передачи энергии в условиях аноксии
(гликогенфосфорилаза мозга). Соответственно, у млекопитающих
гликогенфосфорилаза представлена тремя изоферментами, кодируемыми у ряда
видов несцепленными генами (например, у мыши гены гликогенфосфорилазы
локализованы на хромосомах 19, 12 и 2). Каждый из изоферментов представлен
гомодимером (молекулярная масса около 100 кД), могут образовывать гетеродимеры
друг с другом.
43. Біосинтез глікогену: ферментативні реакції, фізіологічне значення. Регуляція
активності глікогенсинтази.
Глюкоза→ г-6-ф, Ė гексокіназа або глюкокіназа; г-6-ф→ г-1-ф, Ė
фосфоглюкомутаза. Утворюється активна форма глюкози, для синтезу глікогену: г-1-ф
+ УТФ↔ УДФ-1-г, Ė УДФ-глюкозопірофосфорилаза. Синтез глікогену (утворення α-
1,4-глікозидних зв`язків): УДФ-1-г + термінальний залишок глюкози (С6Н10О5)n→
УДФ + (С6Н10О5)n+1; Ė глікогенсинтаза (УДФ-глікогентрансфераза). Розгалуження
утворюються переносом кінцевого фрагменту полісахариду з 6-7 мономерів на кілька
мономерів далі; Ė аміло(1,4-1,6)глікозилаза.
Регуляція: (див. «регуляція» 62). У той час, як глікогенфосфорилаза фосфорилюється і
стає активною – глікогенсинтаза теж фосфорилюється (цАМФ-залежною
протеїнкіназою), але в цьому стані – неактивна. У гепатоцитах глікоген зберігається у
вигляді великих цитоплазматичних гранул. Елементарна так звана β-частинка, що є
однією молекулою глікогену, має діаметр близько 21 нм і включає до 55 000 залишків
глюкози та має 2000 нередукуючих кінців. 20-40 таких часточок разом утворюють α-
розетки, які можна бачити у під мікроскопом у тканинах тварин, яких добре годують.
Проте вони зникають після 24-годинного голодування. Глікогенові гранули – це
складні агрегати, до складу яких крім самого глікогену входять ферменти, що
синтезують і розщеплюють його, а також регуляторні молекули (рис. 3).
Глікоген у м’язах слугує джерелом швидкої енергії як за аеробного, так і за
анаеробного метаболізму. Його запаси можуть бути вичерпані за одну годину
інтенсивного фізичного навантаження

44. Механізми реципрокної регуляції глікогенолізу та глікогенезу за рахунок

каскадного цАМФ-залежного фосфорилювання ферментних білків.
Субстратом гліколізу в м'язах служать глюкоза, яка надходить із крові, і глюкозні залишки
депонованого глікогену. Внаслідок послідовної дії глікогенфосфорилази і фосфоглюкомутази
глюкозні залишки глікогену перетворюються в глюкозо-6-фосфат, який далі включається в процес
гліколізу:
За умов глікогенолізу АТФ затрачається тільки один раз для утворення фруктозо-1,6-
дифосфату. Якщо ж врахувати затрати АТФ для біосинтезу глікогену (дві молекули АТФ для
включення одного залишку глюкози), тоді чистий вихід складає тільки 1 молекулу АТФ на 1
залишок глюкози. Витрачання АТФ для синтезу глікогену в м'язах має місце в стані спокою, коли
депонування глікогену достатньо забезпечене киснем і енергією. А під час інтенсивного фізичного
навантаження анаеробний розпад глікогену до молочної кислоти зумовлює більший вихід АТФ,
ніж розпад глюкози. Глікогене́з — процес біосинтезу глікогену, що відбувається у
клітинах тих живих організмів, які використовують цей полісахарид для
зберігання глюкози (тварин, грибів та багатьох прокаріот). У ссавців протікає з різною
інтенсивністю у всіх тканинах, але найбільш виражено у печінці та скелетних
м'язах. Субстратом для глікогенезу єуридиндифосфатглюкоза, тобто він здійснюється
шляхом відмінним від деградації глікогену — глікогенолізу, основним продуктом якого
є глюкозо-1-фосфат. Ключовимферментом глікогенезу є глікогенсинтаза.

45. Роль адреналіну, глюкагону та інсуліну в гормональній регуляції обміну

глікогену в м'язах та печінці.
Адреналін стимулює розпад і гальмує синтез глікогену в печінці, скелетних м'язах, міокарді.
Секреція його у стресових ситуаціях зумовлює вивільнення глюкози із печінки в кров для
постачання інших органів, а в м'язах – розпад глікогену до молочної кислоти з виділенням енергії,
що забезпечує швидке зростання м'язової активності. Глюкагон стимулює розпад глікогену
печінки, але не впливає на глікоген м'язів. Секретується підшлунковою залозою при зниженні
концентрації глюкози в крові.
 Гормон підшлункової залози інсулін стимулює надходження глюкози в клітини і синтез
глікогену. Механізми його дії ще до кінця не з'ясовані. Одним із них є активація інсуліном
фосфодіестерази цАМФ, що приводить до зниження внутрішньоклітинного рівня цАМФ, у
результаті стимулюється утворення неактивної фосфорилази й активної глікогенсинтази. У
гепатоцитах інсулін підвищує активність глюкокінази.
46. Генетичні порушення метаболізму глікогену (глікогенози, аглікогенози).
Глікогенози – спадкові хвороби, молекулярною основою виникнення яких є
уроджена недостатність синтезу певних ферментів глікогенолізу, пов’язана з
дефектами в генетичній системі клітин. При глікогенозах у внутрішніх органах та
тканинах (здебільшого в печінці, м’язах, клітинах крові) спостерігається накопичення
аномально надмірної кількості глікогену, іноді зі зміненою молекулярною структурою,
який не може використовуватися у метаболічних процесах. Клінічно глікогенози
проявляються важкою гіпоглюкоземією внаслідок нездатності глікогену печінки
розщеплюватися з вивільненням молекул глюкози.
Аглікогенози – спадкові хвороби накопичення глікогену, молекулярною основою
яких є генетичні дефекти, що призводять до порушення утворення ферменту
глікогенсинтази.
47. Глюконеогенез: субстрати, ферменти та фізіологічне значення процесу.
Глюконеогенез – це процес синтезу глюкози з невуглеводних субстратів. Такими
попередниками глюкози є лактат, піруват, більшість амінокислот, гліцерин, проміжні продукти
циклу лимонної кислоти. Відбувається глюконеогенез у печінці й, невеликою мірою, в кірковій
речовині нирок. Завдяки цьому процесу підтримується концентрація глюкози в крові після того, як
вичерпаються запаси глікогену при вуглеводному чи повному голодуванні. Надзвичайно важливе
значення глюконеогенезу для організму тварин і людини зумовлюється тим, що мозок має дуже
малі запаси глікогену і глюкоза крові служить основним джерелом енергії для нього. При
зменшенні концентрації глюкози в крові нижче певної критичної межі порушується
функціонування мозку і може настати смерть. Механізм глюконеогенезу також забезпечує
видалення з крові таких продуктів тканинного метаболізму, як лактат і гліцерин.У клітинах печінки
здійснюється координована регуляція гліколізу і глюконеогенезу відповідно до фізіологічних
потреб усього організму. Система контролю включає субстрати і проміжні продукти процесів,
регуляторні ферменти та їх ефектори, гормони. Підкреслимо, що регуляторними ферментами
глюконеогенезу і гліколізу є ті, що каталізують незворотні реакції і не беруть участі у протилежному
процесі. Наприклад, піруваткарбоксилаза (активатор – ацетил-КоА) і фруктозодифосфатаза -
(активатор – цитрат, інгібітори – АМФ і фруктозо-2,6-дифосфат). На рис. показані регуляторні пункти
гліколізу і глюконеогенезу та контрольні чинники.
Деякі ефектори одночасно впливають на активність регуляторних ферментів в обох процесах.
Так, ацетил-КоА служить активатором піруваткарбоксилази і інгібітором піруваткінази. Крім того,
ацетил-КоА є інгібітором піруватдегідрогеназного комплексу і, сповільнюючи розпад пірувату до
ацетил-КоА, сприяє переходу пірувату в глюкозу. АМФ інгібує фруктозо-дифосфатазу і разом з тим
активує відповідний фермент гліколізу – фосфофруктокіназу. Навпаки, цитрат – активатор
фосфатази й інгібітор кінази..Глюконеогенез стимулюється не тільки активаторами
піруваткарбоксилази і фруктозодифосфатази, а й інгібіторами регуляторних ферментів гліколізу
(АТФ, аланін, жирні кислоти). Таким чином, коли в клітині є достатня концентрація палива для
циклу лимонної кислоти (ацетил-КоА, оксалоацетату, цитрату, жирних кислот, аланіну) чи висока
концентрація АТФ і низькі –АДФ та АМФ, посилюється біосинтез глюкози і гальмується гліколіз. У
протилежній ситуації стимулюється гліколіз і гальмується глюконеогенез.. На глюконеогенез
впливають такі гормони, як глюкагон й інсулін підшлункової залози та глюкокортикоїди кори
надниркових залоз. При голодуванні глюкагон посилює розпад жирів у жировій тканині. Жирні
кислоти надходять у печінку, де розпадаються до ацетил-КоА. Швидкість окиснення ацетил-КоА в
циклі лимонної кислоти відстає від швидкості його утворення, і підвищений рівень ацетил-КоА в
клітині активує піруваткарбоксилазу. В результаті посилюється глюконеогенез.
48. Глюкозо-лактатний (цикл Корі) та глюкозо-аланіновий цикли.
важливим субстратом глюконеогенезу є молочна кислота, яка накопичується в організмі під
час інтенсивної м'язової роботи внаслідок анаеробного розпаду глікогену. У період відновлення
після напруженої роботи молочна кислота переноситься кров'ю з м'язів до печінки, де під дією
лактатдегідрогенази окиснюється до пірувату. Частина останнього використовується для
глюконеогенезу, а частина розпадається аеробним шляхом, забезпечуючи процес глюконеогенезу
АТФ. Глюкоза потрапляє назад у скелетні м'язи і застосовується для відновлення запасу глікогену.
Поєднання процесу анаеробного гліколізу в скелетних м'язах і глюконеогенезу в печінці
називається циклом Корі.
Молочна кислота утворюється постійно в еритроцитах, мозковій частині нирок,
сітківці ока, а в печінці й корі нирок переходить у глюкозу, яка повинна знову
надходити в названі клітини і використовуватись. Таким чином, ця кислота, на
відміну від глюкогенних амінокислот, не служить попередником для глюкози
крові, що могла б використовуватись у мозку і нервах при голодуванні.
Целью глюкозо-аланиновогоцикла также является уборка пирувата, но, кроме
этого решается еще одна немаловажная задача – уборка лишнего азота из мышцы.
При мышечной работе и в покое в миоците распадаются белки и образуемые
аминокислоты рансаминируются с a-кетоглутаратом. Полученный глутамат
взаимодействует с пируватом. Образующийся аланин является транспортной
формой и пирувата и азота из мышцы в печень. В гепатоците идет обратная
реакция трансаминирования, аминогруппа передается на синтез мочевины, пируват
используется для синтеза глюкозыГлюкоза, образованная в печени из лактата или
аланина, возвращается обратно в мышцы, восстанавливая во время отдыха запасы
гликогена.Кроме мышечной работы, глюкозо-аланиновый цикл активируется во
время голодания, когда мышечные белки распадаются и многие аминокислоты
используются в качестве источника энергии, а их азот необходимо доставить в
печень.
49. Глюкоза крові (глюкоземія): нормоглікемія, гіпо- та гіперглікемії, глюкозурія.
Цукровий діабет - патологія обміну глюкози.
У нормі через декілька годин після їди концентрація глюкози в крові людини
складає 3,33-5,55 ммоль/л. При споживанні вуглеводної їжі вона зростає до 8-9
ммоль/л, а через 2 год повертається до норми. Голодування протягом декількох діб
майже не відбивається на рівні глюкози в крові.
Постійність концентрації глюкози дуже важлива з огляду на високу вірогідність
порушення функцій головного мозку при гіпоглікемії. Це зумовлюється рядом
обставин:
1) енергетичні потреби головного мозку забезпечуються тільки глюкозою (лише на
пізній стадії голодування – кетоновими тілами);
 2) запаси глікогену в головному мозку дуже незначні;
3) шляхом глюконеогенезу глюкоза в клітинах мозку не синтезується;
4) глюкоза надходить із крові в клітини головного мозку шляхом незалежної від
інсуліну дифузії за градієнтом концентрації, при гіпоглікемії надходження стає
недостатнім для нормального функціонування мозку. Швидкий розвиток гіперглікемї
також може зумовити порушення функцій мозку.
Концентрація глюкози в крові залежить від рівноваги між надходженням її в кров і
споживанням тканинами. Оскільки виведення глюкози з організму з сечею в нормі
дуже незначне, то підтримка сталості концентрації у відносно вузьких межах за
значних коливань надходження з їжею забезпечується процесами обміну в тканинах. -
Система регуляторних механізмів включає гормони інсулін, глюкагон, адреналін,
глюкокортикоїди, а також взаємодії між тканинами (печінкою, м'язами, мозком тощо).
Після споживання вуглеводної їжі підвищена концентрація глюкози в крові
стимулює поглинання її тканинами. Швидкість надходження в клітини печінки, м'язів,
мозку й інших тканин прямо пропорційна концентрації глюкози в позаклітинній рідині.
Крім того, висока концентрація глюкози в циркулюючій крові стимулює секрецію b-
клітинами підшлункової залози інсуліну, який підвищує проникність глюкози через
клітинні мембрани скелетних м'язів, жирової тканини.
У клітинах інсулін стимулює утилізацію глюкози різними шляхами:
А. У печінці й м'язах синтезується глікоген (інсулін індукує синтез глюкокінази
печінки, активує гексокіназу і глікогенсинтазу).
Б. У жировій тканині й печінці глюкоза перетворюється в жирні кислоти, які
утворюють тканинні резерви у вигляді тригліцеридів жирової клітковини.
В. Для всіх органів і тканин у період травлення й абсорбції катаболізм глюкози
служить основним джерелом енергії. Посилюються гліколіз і аеробний розпад глюкози
до СО2 і Н2О. Так, після прийому їжі наближення дихального коефіцієнта до одиниці
вказує на більшу інтенсивність окиснення глюкози. Величина катаболізму вуглеводів
буде залежати від потреби організму в енергії. Крім того, в цей період високе
відношення інсулін/глюкагон в крові стримує глюконеогенез. У результаті
концентрація глюкози в крові наближається до норми, опускаючись іноді нижче
вихідного рівня. Секреція інсуліну поступово припиняється.
При припиненні надходження вуглеводів їжі концентрація глюкози в крові
протягом декількох днів майже не знижується завдяки двом процесам: розпаду
глікогену печінки і глюконеогенезу. Зменшення концентрації глюкози в крові до
нижньої межі норми ініціює виділення підшлунковою залозою глюкагону, який активує
фосфорилазу печінки. Зростають розпад глікогену і вихід глюкози в кров. Розпад
глікогену печінки підтримує нормальний рівень глюкози в крові не більше 24 год, але
вже через 5-6 год після прийому їжі починається повільне підвищення глюконеогенезу
із амінокислот і гліцерину, а через 24 год глюконеогенез перебігає з максимальною
активністю. Разом із глюкагоном, який активує ферменти глюконеогенезу,
включаються глюкокортикоїди, які стимулюють синтез ферментів глюконеогенезу в
печінці й посилюють розпад білків у інших тканинах, що забезпечує процес глюконео-
генезу субстратами. Внаслідок низького відношення в крові інсулін/глюкагон під час
голодування глюкоза не захоплюється печінкою, скелетними м'язами, міокардом,
жировою тканиною. Перераховані чинники забезпечують в умовах голодування
надходження глюкози в головний мозок у необхідній кількості. При тривалому
голодуванні головний мозок, як і інші тканини, використовує як джерело енергії
кетонові тіла.
Крім глюкагону і глюкокортикоїдів, концентрацію глюкози в крові підвищує ще
ряд гормонів. Адреналін – гормон мозкової частини надниркових залоз – виділяється в
стресових ситуаціях і через каскадний механізм викликає швидкий і сильний розпад
глікогену печінки до вільної глюкози. Підвищенням рівня глюкози в крові
супроводжується дія гормону росту, адренокортикотропіну, тироксину. Таким чином,
концентрацію глюкози в крові знижує тільки інсулін, а підвищує ряд гормонів.
Існування групи надійних дублюючих механізмів підкреслює той факт, що найближчі
результати гіпоглікемії небезпечніші, ніж наслідки гіперглікемії.
Узгоджена дія різних гормонів зумовлює досконалість регуляції гомеостазу
глюкози, забезпечує пристосування обміну вуглеводів у всьому організмі до змін
харчування, фізичної активності й інших фізіологічних умов.
Підвищена концентрація глюкози в крові внаслідок споживання вуглеводної їжі
(аліментарна гіперглікемія) і внаслідок стресу (емоційна гіперглікемія) швидко
знижується до норми. Стійка гіперглікемія може розвинутись при цукровому діабеті,
який виникає в результаті абсолютної чи відносної недостатності інсуліну. Інші причини
гіперглікемії – надлишкова секреція гормону росту, глюкокортикоїдів, іноді ураження
ЦНС, порушення мозкового кровообігу, захворювання печінки, підшлункової залози.
Гіперглікемію при цукровому діабеті можна розглядати як корисне пристосування,
яке сприяє використанню глюкози клітинами мозку, міокарда, еритроцитами, тобто
інсулінонезалежними тканинами. Однак у скелетні м'язи, печінку та інші
інсулінозалежні тканини глюкоза не надходить. При високій концентрації глюкози в
крові підвищується швидкість зв'язування її з білками (глікозилювання білків), що
зумовлює порушення їх функцій, тому тривала гіперглікемія викликає ряд віддалених
ускладнень цукрового діабету
При діагностиці цукрового діабету кров для аналізу краще брати після
голодування протягом хоча б 10 год. Концентрація глюкози в плазмі крові, взятої
натщесерце, вища за 8 ммоль/л, свідчить про вірогідність цукрового діабету. Якщо
концентрація глюкози знаходиться в межах 6-8 ммоль/л, то досліджують кров після
цукрового навантаження (дають випити 75 г глюкози, розчиненої у воді). Концентрація
через 2 год після навантаження 10 ммоль/л і вище вказує на цукровий діабет, а
концентрація від 8 до 10 ммоль/л – на знижену толерантність до глюкози. У частини
осіб із порушеною толерантністю до глюкози можливий розвиток діабету.

50. Гормональна регуляція концентрації та обміну глюкози крові.

У нормі через декілька годин після їди концентрація глюкози в крові людини
складає 3,33-5,55 ммоль/л. При споживанні вуглеводної їжі вона зростає до 8-9
ммоль/л, а через 2 год повертається до норми. Голодування протягом декількох діб
майже не відбивається на рівні глюкози в крові.
Постійність концентрації глюкози дуже важлива з огляду на високу вірогідність
порушення функцій головного мозку при гіпоглікемії. Це зумовлюється рядом
обставин:
 1) енергетичні потреби головного мозку забезпечуються тільки глюкозою (лише на
пізній стадії голодування – кетоновими тілами);
2) запаси глікогену в головному мозку дуже незначні;
3) шляхом глюконеогенезу глюкоза в клітинах мозку не синтезується;
4) глюкоза надходить із крові в клітини головного мозку шляхом незалежної від
інсуліну дифузії за градієнтом концентрації, при гіпоглікемії надходження стає
недостатнім для нормального функціонування мозку. Швидкий розвиток гіперглікемї
також може зумовити порушення функцій мозку.
Концентрація глюкози в крові залежить від рівноваги між надходженням її в кров і
споживанням тканинами. Оскільки виведення глюкози з організму з сечею в нормі
дуже незначне, то підтримка сталості концентрації у відносно вузьких межах за
значних коливань надходження з їжею забезпечується процесами обміну в тканинах. -
Система регуляторних механізмів включає гормони інсулін, глюкагон, адреналін,
глюкокортикоїди, а також взаємодії між тканинами (печінкою, м'язами, мозком тощо).
51. Пентозофосфатний шлях окислення глюкози: схема процесу та біологічне
значення.
Основний шлях катаболізму глюкози в організмі людини і тварин – це поєднання гліколізу і
циклу лимонної кислоти. Проте існують другорядні шляхи, які виконують специфічні функції. Один
із них (пентозофосфатний) включає перетворення глюкозо-6-фосфату в пентозофосфати і СО 2 і
таким чином забезпечує клітини рибозо-5-фосфатом для синтезу нуклеотидів і нуклеїнових кислот.
Крім того, ПФШ постачає відновлену форму НАДФН, необхідну для реакцій відновлення під час
синтезу жирних кислот і стероїдних сполук, для мікросомального окиснення. ПФШ складається з
окисної і неокисної стадій. Усі реакції відбуваються в цитоплазмі клітин.
У першій реакції окисної стадії глюкозо-6-фосфат окиснюється НАДФ+-залежною глюкозо-6-
фосфатдегідрогеназою з утворенням НАДФН і 6-фосфоглюконолактону. Останній гідролізується
лактоназою до 6-фосфоглюконової кислоти. Тому ПФШ називають також фосфоглюконатним. Далі
фосфоглюконатдегідрогеназа каталізує одночасне дегідрування і декарбоксилювання 6-
фосфоглюконату. Перший атом вуглецю гексозофосфату звільняється у вигляді СО2. Утворюються
пентоза (рибулозо-5-фосфат) і друга молекула НАДФ. Ці три реакції окисної стадії незворотні.
Неокисна стадія ПФШ включає зворотні реакції ізомеризації пентоз і переходу їх у фруктозо-6-
фосфат. Перетворення здійснюються через проміжні сполуки – гептозу (седогептулозо-7-фосфат),
тетрозу (еритрозо-4-фосфат), тріозу (гліцеральдегід-3-фосфат) – під дією ферментів транскетолази і
трансальдолази, які каталізують реакції перенесення, відповідно дво- і тривуглецевого фрагмента з
одного вуглеводу на інший. Коферментом транскетолази є тіаміндифосфат. Утворений фруктозо-6-
фосфат перетворюється в глюкозо-6-фосфат або розпадається шляхом гліколізу. Таким чином,
ПФШ може переходити в гліколітичний. Так здійснюється утилізація пентоз, утворених в окисній
стадії ПФШ, і рибозо-5-фосфату, утвореного при розпаді нуклеїнових кислот.
Реакції неокисної стадії ПФШ перебігають і у зворотньому напрямку. Завдяки цьому пентози
можуть синтезуватись із глюкози не через окисну стадію ПФШ, а із проміжних продуктів гліколізу –
фруктозо-6-фосфату і гліцеральдегід-3-фосфату. Сумарний перехід п'яти молекул фруктозо-6-
фосфату дасть шість молекул рибозо-5-фосфату. Такий напрямок реакцій неокисної стадії ПФШ
має місце в тканинах, в яких потреба в пентозах більша, ніж потреба в НАДФН.
На відміну від гліколізу і циклу лимонної лимонної кислоти, ПФШ може функціонувати в різних
тканинах в декількох варіантах. Вибір напрямку і варіанту ПФШ визначається наявністю субстратів і
потребою клітини в продуктах.
 1. При потребі в НАДФН і рибозо-5-фосфаті ПФШ може закінчуватись утворенням пентози.
2. Коли потреба в НАДФН більша, ніж потреба в пентозах, окисна стадія доповнюється
переходом пентоз у глюкозо-6-фосфат, який знову окиснюється до пентоз. Із сумарним процесом
краще ознайомитись, розглядаючи 6 молекул глюкозо-6-фосфату.
Звернемо увагу, що всі молекули СО2 утворюються із різних молекул глюкозо-6-фосфату.
Значною потребою в НАДФН відрізняються жирова тканина, молочна залоза в період лактації,
печінка (для синтезу жирних кислот), кора надниркових залоз і сім'яники (для синтезу стероїдних
гормонів), еритроцити (для відновлення окисненого глутатіону). Тому в цих тканинах велика
частина глюкози окиснюється пентозофосфатним шляхом.
3. Коли потреба в рибозо-5-фосфаті для синтезу нуклеотидів значно більша, ніж потреба в
НАДФН, то відбувається його утворення з фруктозо-6-фосфату реакціями неокисної стадії ПФШ.
Величини відносних вкладів окисного і неокисного шляхів утворення пентоз у тканинах організму
вивчені недостатньо.
4. Рибозо-5-фосфат, що виникає при розпаді нуклеотидів і нуклеїнових кислот, через реакції
неокисної стадії ПФШ включається в гліколіз та аеробний розпад і, таким чином, може служити
джерелом енергії.
Регуляторний фермент ПФШ – глюкозо-6-фосфатдегідрогеназа. Активність його гальмується
продуктом реакції – НАДФН. Таким чином, інтенсивність ПФШ залежить від швидкості
використання НАДФН у реакціях анаболізму і контролюється відношенням у клітині
НАДФ+/НАДФН.
Для глюкозо-6-фосфатдегідрогенази еритроцитів відкрита велика кількість варіантів
(приблизно 80), які відрізняються за каталітичною активністю, спорідненістю із
субстратами, чутливістю до температури, рН, інгібіторів, електрофоретичною
рухомістю. Активність ферменту може бути зниженою різною мірою, аж до нульової.
Наявність у людини варіанту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази з активністю, близькою
до нуля, проявляється клінічно гемолітичною анемією. При вираженій недостатності
ферменту (активність нижча 10 %) анемія розвивається лише під впливом деяких
лікарських середників (протималярійних, сульфаніламідних та ін.). У людей із менш
вираженою недостатністю ферменту клінічні прояви, як правило, відсутні. Механізм
розвитку гемолітичної анемії при цій спадковій патології полягає в наступному. В
еритроцитах НАДФ переводить окиснений глутатіон у відновлений. Останній
попереджує пероксидне окиснення ліпідів мембран, захищає від окиснення SH-групи
білків, підтримує відновлений стан заліза в гемоглобіні. Знижена продукція НАДФН
внаслідок вираженої недостатності глюкозо-6-фосфатдегідрогенази зумовлює
зниження рівня в еритроцитах відновленого глутатіону і, як наслідок, гемоліз
еритроцитів.
52. Метаболічні шляхи перетворення фруктози та галактози; спадкові ензимопатії
їх обміну.
Шляхом гліколізу розщеплюється не тільки глюкоза, а й інші моносахариди – фруктоза,
галактоза, маноза. У першій реакції моносахариди фосфорилюються через взаємодію з АТФ, а далі
по-різному перетворюються в проміжні продукти гліколізу.
Фосфорилювання фруктози каталізують два ферменти – гексокіназа і фруктокіназа.
Неспецифічна гексокіназа, яка діє на більшість гексоз, перетворює фруктозу у фруктозо-6-фосфат:
Гексокіназа має низьку спорідненість із фруктозою, тому цим шляхом фосфорилюється
незначна її кількість.
 Фермент печінки фруктокіназа каталізує фосфорилювання фруктози за першим атомом
вуглецю:
Фруктозо-1-фосфат, на відміну від фруктозо-6-фосфату, не перетворюється у фруктозо-1,6-
дифосфат, а відразу розщеплюється на 2 тріози – діоксіацетонфосфат і гліцеральдегід. Реакцію
каталізує альдолаза фруктозо-1-фосфату. Гліцеральдегід фосфорилюється при взаємодії з АТФ під
дією тріозокінази і таким чином обидві тріози переходять на шлях гліколізу. Оскільки
перетворення фруктози в тріози здійснюється без участі двох регуляторних реакцій гліколізу
(гексокіназної і фосфофруктокіназної), які обмежують швидкість процесу, катаболізм фруктози
відбувається значно швидше, ніж глюкози.
Відомі два спадкові порушення обміну фруктози – есенціальна фруктозурія і непереносимість
фруктози (рис. ).
 У першому випадку зростає її вміст у крові й сечі. Така фруктозурія не супроводжується
патологічними ознаками і важливого клінічного значення не має. У другому випадку генетичний
дефект альдолази фруктозо-1-фосфату зумовлює суттєві порушення обміну вуглеводів,
гіпоглікемію, ураження печінки. При споживанні фруктози накопичується фруктозо-1-фосфат, який
гальмує активність глікогенфосфорилази, ряду ферментів гліколізу і глюконеогенезу. Хвороба
звичайно виявляється під час переходу від грудного годування дітей до їжі, що містить цукор, коли
спостерігаються напади блювання і судоми після їди. При непереносимості фруктози необхідно
різко обмежити її споживання.. При спадковій галактоземії відсутня галактозо-1-фосфат-
уридилтрансфераза, що зумовлює накопичення в крові й тканинах галактозо-1-
фосфату, вільної галактози і спирту дульциту – продукту відновлення галактози.
Високий їх вміст діє токсично, в немовлят після споживання молока відзначаються
блювання і пронос. Швидко збільшується печінка, погіршується зір із-за катаракти,
затримується розумовий розвиток. Раннє виявлення захворювання і вилучення
галактози (лактози молока) з їжі дозволяють не допустити появи клінічних симптомів і
забезпечити нормальний розвиток дитини.

53. Катаболізм триацилгліцеролів в адипоцитах жирової тканини: послідовність

реакцій, механізми регуляції активності тригліцеридліпази.
Реакції катаболізму триацилгліцеролів
Ферментативний гідроліз (ліполіз) триацилгліцеролів в адипоцитах та інших кліти-
нах, де накопичуються нейтральні жири, є фізіологічним механізмом, шо має суттєве
значення як постачальник хімічної енергії, особливо в умовах вичерпання вуглевод-
них резервів та при стресових ситуаціях. Процес розщеплення триацилгліцеролів із
вивільненням жирних кислот, які виходять у кров, отримав назву мобілізації жирних
кислот із жирової тканини.
Внутрішньоклітинний ліполіз триащиюііцеролів ( ГГ) здійснюється в декілька стадій,
продуктами яких є діацилгліцероли (дигліцериди - ДГ), моноаішлгліцероли
(монопліце-
риди - МГ), гліцерол та вільні жирні кислоти:
Вільні жирні кислоти (неетерифіковані жирні кислоти - НЕЖК) с субстратами
окислення для клітин багатьох тканин, зокрема
міокарда, скелетної, гладенької мус-
кулатури тощо, крім головного мозку. Після
надходження в плазму крові нерозчинні у
водній фазі плазми крові високомолекулярні жирні
кислоти транспортуються у зв’язаній із сироватковим
альбуміном молекулярній формі.

54. Нейрогуморальна регуляція ліполізу за участю адреналіну, норадреналіну,

глюкагону та інсуліну).
Регуляція метаболізму ліпідів здійснюється за рахунок впливу фізіологічних та біо-
хімічних ефектів нейроендокринної системи відносно швидкість-лімітуючих реакцій
обміну даного класу біомолекул. Певні гормони та нейромедіатори впливають на ка-
талітичну активність і внутрішньоклітинну концентрацію ключових ферментів
розщеплення й біосинтезу ліпідів. Найбільш вивченою є нейрогуморальна регуляція
внутрішньоклітинного гідролізу або ліполізу резервних триацилгліцеролів.
Адреналін, норадреналін, глюкагон
Адреналін та норадреналін - катехоламіни, що активують ліполіз у жировій тка-
нині за рахунок стимуляції цАМФ-залежного каскадного механізму регуляції актив-
ності ТГ-ліпази адипоцитів. Ліполітична дія цих гормонів реалізується за умов фізіо-
логічних (фізичне напруження, зниження температури навколишнього середовища)
та психологічних (страх, тривога) стресів, що супроводжуються секрецією з мозково-
го шару надниркових залоз адреналіну, а також стимуляцією симпатичної нервової
системи та вивільненням у синапсах нейронів норадреналіну, які взаємодіють із ад-
ренергічними рецепторами мембран адипоцитів.
Глюкагон - панкреатичний гормон, що стимулює ліполітичну систему в жировій
тканині за механізмом, подібним до дії катехоламінів, тобто за рахунок підвищення в
адипоцитах вмісту цАМФ, пов’язаного з активацією аденілатциклази. Дія глюкагону
проявляється в умовах зниження концентрації глюкози в крові через зменшення її над-
ходження з кишечнику або посиленого використання в тканинах.
У цілому за рахунок розглянутих біохімічних механізмів метаболічні ефекти кате-
холамінів та глюкагону призводять до швидкої стимуляції глікогенолізу в печінці і
м’язах та ліполізу в жировій тканині, що забезпечує підвищені енергетичні потреби
організму за умов стресу або голодування.
Інсулін
На відміну від зазначених гуморальних факторів, що активують ТГ-ліпазу адипо-
цитів, спричиняючи мобілізацію НЕЖК із жирової тканини, гормон інсулін гальмує
процес ліполізу та вивільнення жирних кислот. Інгібуюча дія інсуліну відносно
ліполізу
в адипоцитах реалізується за рахунок двох біохімічних механізмів:
а) зменшення концентрації цАМФ, що може бути пов’язане з активацією фосфо-
дісстсрази цАМФ;
б) збільшення проникності мембран адипоцитів до глюкози, результатом чого с
активація в жировій тканині гліколізу і, відповідно, накопичення гліколітичних мета-
болітів діоксіацстонфосфаіу та 3-фосфогліцсринальдегіду. Ці метаболіти, у свою чергу,
є попередниками гліцсрол-3-фосфату, що необхідний для реетерифікації жирних кис-
лот при біосинтезі триацилгліцеролів. Таким чином, стимульоване інсуліном підвище-
не надходження в адипоцити глюкози переключає метаболізм жирних кислот на вико-
ристання їх здебільшого в синтетичних реакціях і зменшує їх вихід у кров.
Розглянуті біохімічні особливості дії інсуліну пояснюють певні зміни вуглеводного та
ліпідного обмінів, що спостерігаються при голодуванні та цукровану діабеті. Зазначені
стани, для яких властиве зниження концентрації інсуліну в крові, характеризуються
також зниженням надходження в адипоцити глюкози, що, зменшуючи шюкозозалежне
гальмування мобілізації жирних кислот (див. вище), сприяє їх виходу в плазму крові та
використанню іншими тканинами як енергетичного джерела. Введення глюкози та
інсуліну хворим на цукровий діабет або експериментальним тваринам, що голодують,
спричиняє інгібування ліполізу в адипоцитах і протидіє надмірному збільшенню
НЕЖК у плазмі крові.
Соматотропін - гормон передньої частки гіпофіза, який також стимулює ліполіз
у жировій тканині за умов голодування, але його ліполітична дія суттєво відрізняєть-
ся від дії катехоламінів та глюкагону. Соматотропін спричиняє підвищення процесів
ліполізу за рахунок підвищення синтезу відповідних ферментних білків. Метаболічні
ефекти соматотропіну розвиваються повільно, що свідчить про його значення в по-
ступовій адаптації до голодування.
Ліполіз в інших тканинах (м’язах, печінці) регулюється за подібними нейрогу-
моральними механізмами.

55. Реакції окислення жирних кислот (β-окислення); роль карнітину в транспорті

жирних кислот в мітохондрії.
56. Окислення гліцеролу: ферментативні реакції, біоенергетика.
57. Кетонові тіла. Реакції біосинтезу та утилізації кетонових тіл, фізіологічне
значення.
Утилізація КТ

58. Порушення обміну кетонових тіл за умов патології (цукровий діабет,

голодування).
Метаболізм кетонових тіл в умовах патології
У нормі концентрація кетонових тіл у крові та більшості тканин незначна (в се-
редньому 10-20 мг/л). Проте за умов голодування та цукрового діабету створюють-
ся метаболічні умови, за яких кількість кетонових тіл у тканинах різко підвищується
за рахунок значної активації їх синтезу. При цьому значно зростають як концентрація
кетонових тіл у крові (кетонемія), так і їх виділення з сечею (кетонурія).
Біохімічною основою зростання вмісту кетонових тіл в умовах патологи є
зменшення ступеня утилізації ацетил-КоА в циклі трикарбонових кислот
внаслідок порушень вуглеводного обміну.
Справа в тому, шо входження ацетил-КоА в ЦТК залежить від наявності в клітині
достатньої кількості оксалоацстату, необхідного для утворення цитрату. У свою чер-
гу, утворення оксалоацстату, необхідного для нормального функціонування трикарбо-
нового циклу, залежить від кількості пірувату (розділ 10.4), основним постачальником
якого с гліколітичне розщеплення глюкози. В умовах зменшеного надходження в
клітину
глюкози (голодування, цукровий діабет) оксалоацетат спрямовується на шлях піюко-
неогенезу і стає недосяжним для взаємодії з ацетил-КоА в цитратсинтазній реакції. У
зазначених метаболічних умовах ацетил-КоА значною мірою використовується для
синтезу кетонових тіл - ацетоацетагу та Р-гідроксибутирагу. Сприяє накопиченню в
клітинах ацетил-КоА також його підвищене утворення при р-окислснні жирних кислот
за рахунок стимуляції в умовах глюкозного голодування ліполізу в жировій тканині. Ці
біохімічні закономірності пояснюють давній вислів "Жири згоряють у полум ї вуг-
леводів”
Введення в організм глюкози (при голодуванні), або глюкози з інсуліном (при цук-
ровому діабеті) підвищує внутрішньоклітинний рівень моносахариду і нормалізує
гліколіз, що призводить до активації утилізації ацетил-КоА в циклі трикарбонових кис-
лот і зменшення утворення кетонових тіл. Проте в умовах відсутності необхідної те-
рапії концентрація ацетоацетату, Р-гідроксибутирату та ацетону в організмі хворих на
цукровий діабет може зростати в десятки разів, супроводжуючись порушенням кис-
лотно-лужного балансу і розвитком метаболічного кетоацидозу, який с небезпечним
для нормального функціонування клітин головного мозку.
59. Біосинтез вищих жирних кислот: реакції біосинтезу насичених жирних кислот
(пальмітату) та регуляція процесу.

60. Біосинтез моно- та поліненасичених жирних кислот в організмі людини.

Мононенасичені жирні кислоти
Мононснасичені кислоти - пальмітоолеїнова С16:1, та олеїнова С18:1 містять подвійний
зв’язок між 9-м та 10-м атомами вуглецю.
Ці жирні кислоти можуть утворюватися в організмі людини за рахунок дегідрування
відповідних насичених кислот (пальмітинової С16 та стеаринової С18):
C16 - 2H → C16:1
C18 - 2H → C18:1
Утворення зазначеного подвійного зв’язку здійснюється за участю системи десату-
рації жирних кислот (ацил-КоА-оксигенази), що належить за механізмом дії до
мікросомальних монооксигеназ (оксигеназ мішаної функції), які потребують для свого
функціонування НАДФН (або НАДН) та включають цитохром b5 електроно-
транспортного ланцюга, локалізованого в мембранах ендоплазматичного ретикулуму
гепатоцитів:
Стеароїл-КоА (С18) + НАДФН + Н+ + O2 Олеїл-КоА (С18,) + НАДФ + 2 Н2O
Поліненасичені жирні кислоти
Поліненасичсні кислоти - лінолева С18:2 та а-ліноленова С18:3 - попередники в утворенні
інших, життєво необхідних ацилів, не можуть синтезуватися в клітинах людського
організму.
Зазначені ферменти присутні в багатьох рослинних організмах, і тому існує потреба
в постійному надходженні лінолсвої та α-ліноленової кислот в організм як компонентів
рослинної їжі, що є незамінними факторами харчування (“есенціальні жирні кислоти”).
У разі надходження цих жирних кислот у складі дієти, ферментні системи ендо-
плазматичного ретикулуму гепатоцитів за розглянутими вище механізмами десату-
рації та елонгації можуть трансформувати лінолеву кислоту в такі поліненасичені кис-
лоти, як γ-ліноленову С18:3 та арахідонову С20:4, а а-ліноленову – в докозангексенову
(С22:6) кислоту.
Арахідонова кислота - попередник біологічно активних ейкозаноїдів (простагландинів,
простациклінів, тромбоксанів), утворюється з незамінної лінолевої кислоти С18:2
шляхом подовження її вуглецевого ланцюга та утворення додаткових подвійних
зв’язків:
C18:2 – 2H +2C – 2H → C20:4
61. Біосинтез триацилгліцеролів та фосфогліцеридів.
Триацилгліцероли (нейтральні жири) - ліпіди, що складають основну частину
харчових ліпідів і в найбільшій кількості представлені в адипоцитах жирової тканини,
де вони виконують функцію резерву метаболічного палива. Кількість нейтральних
жирів в організмі дорослої людини масою 70 кг дорівнює в середньому 10-15 кг. Крім
жирової тканини, біосинтез триацилгліцеролів в обмеженій кількості відбувається та-
кож в інших тканинах, зокрема печінці, кишечнику, молочній залозі в період лактації.
Метаболічними попередниками в біосинтезі триацилгліцеролів є активовані жирні
кислоти (ацил-КоА) та гліцерол-3-фосфат, що, у свою чергу, постачаються за рахунок
окислення глюкози.
Ферментативні реакції синтезу триацилгліцеролів
1. Утворення активованої форми гліцсролу - гліцерол-3-фосфату (а-гліцерофосфату).
Цей процес може відбуватися за одним із двох механізмів:
1.1. Шляхом фосфорилування гліцеролу за участю ферменту гліцеролфосфокінази

1.2. Шляхом відновлення діоксіацетонфосфату - інтермедіату гліколітнчного роз-

іцсшісшія глюкози. Реакція каталізується НАДН-залежною гліцерол-3-фосфат-де-
гідрогеназою (а-гліцерофосфатдегідрогеназою):

Гліцерофосфоліпіди (фосфогліцериди) - фосфатидилхолін, фосфатидил-етаноламін,

фосфати дилсерин і кардіол іній - належать до структурних ліпідів, що складають
ліпідний матрикс біологічних мембран. Це - складні ліпіди, побудовані на основі
гліцеролу, тому перші етапи їх біосинтезу однакові з розглянутими вище фермен-
тативними реакціями утворення триацилгліцеролів, а саме:
Гліцерол → Гліцерол-З-фосфат → Фосфатидна кислота
Після утворення 1,2 діацилптіцеролу реакції синтезу триацилгліцеролів та
фосфогліцеридів дивергують.
У разі біосинтезу зазначених фосфогліцеридів до 1,2-діацилгліцеролу, що утворюєть-
ся в результаті гідролізу фосфатидної кислоти, приєднується гідрофільна головка, яка
містить аміноспирт (холін або етаноламін). Особливістю процесу є використання в
реакції активованих форм аміноспиртів - комплексів холіну (етаноламіну) з нуклео-
зиддифосфатом ЦДФ, які утворюються за рахунок таких реакцій:
- активації холіну (етаноламіну) шляхом АТФ-залежного фосфорилування аміно-
спирту;
- взаємодії фосфохоліну (або фосфоетаноламіну) з нуклеозидтрифосфатом ЦТФ з
утворенням ЦДФ-холіну (ЦДФ-етаноламіну);
- При взаємодії ЦДФ-холіну (ЦДФ-етаноламіну) з 1,2-діацилгліцеролом утворю-
ються фосфатидилхолін або фосфатидилетаноламін.
62. Метаболізм сфінголіпідів. Генетичні аномалії обміну сфінголіпідів-
сфінголіпідози.
Сфінголіпіди - складні ліпіди біологічних мембран, що побудовані на основі
високомолекулярного спирту сфінгозину. Ці ліпіди - сфінгомієліни та
глікосфінголіпіди - в найбільшій кількості наявні у структурах центральної та
периферичної нервової системи, зокрема в мієлінових оболонках нервів.

Для синтезу високомолекулярного аліфатичного аміноспирту сфінгозину вико-

ристовуються вуглеводневий радикал пальмітату й залишок амінокислоти ссрину.
Реакція каталізується ферментом, залежним від піридоксапьфосфату (вітаміну ВД і
потребує дії НАДФН-залежної дегідрогенази; дигідросфінгозин, що утворюється,
окислюється до сфінгозину за участю специфічного флавопротеїну:
Цераміди є базовою молекулярною структурою всіх сфінголіпідів. Вони утворюються
шляхом М-ацилування аміногрупи сфінгозину певною високомолекулярною жирною
кислотою:
Сфінгомієліни - молекулярні структури, що утворюються шляхом приєднання
фосфохоліну до церамідів, які містять у своєму складі залишки різних жирних кислот.
Донором фосфохоліну є ЦДФ-холін.
Катаболізм сфінголіпідів
Катаболізм сфінголіпідів здійснюється шляхом послідовного розщеплення їх молекул
за участю лізосомальних гідролаз.
1. Сфінгомієліни розщеплюються до цераміду та фосфохоліну за участю
сфінгоміслінази:
2. Глікосфінголіпіди. Розщеплення глікосфінголіпідів починається із поступового
Найбільш поширеними є такі сфінголіпідози
Хвороба Німана - Піка: сфінголіпідоз, спричинений порушенням синтезу сфінго-
мієлінази, що супроводжується накопиченням у головному мозку, селезінці та печінці
хворих сфінгомієліну. Хвороба призводить до затримки психічного розвитку та смерті
в ранньому дитячому віці.
Хвороба Тея - Сакса - генетична хвороба, спричинена дефектом у синтезі N-ацетил-
гексозамінідази, що відщеплює термінальний N-ацетилгалак тозамін від гангліозиду
GМ2, який в аномальних кількостях накопичується в головному мозку. Хвороба
проявляється затримкою розумового розвитку, сліпотою, неврологічними розладами,
макроцефалією; смерть хворих дітей звичайно настає у віці 3-4 років.
Хвороба Гоше (глюкоцереброзидний ліпідоз) - сфінголіпідоз, генетичний дефект при
якому полягає в недостатньому синтезі глюкоцереброзидази - ферменту, що відщеплює
залишок глюкози від молекул глюкоцереброзидів, які накопичуються в
ретикулоендотеліальній системі.
63. Біосинтез холестеролу: схема реакцій, регуляція синтезу холестеролу.
Холестерин - стероїд, що виконує важливі структурні та регуляторні функції, вхо-
дячи до складу біомембран та виступаючи попередником у синтезі фізіологічно ак-
тивних сполук різних класів. Джерелами холестерину для організму людини є його
біосинтез і надходження з продуктами харчування тваринного походження.
Усього за добу в організмі дорослої людини синтезується в середньому від 0,5 до
1,0 г холестерину, з їжею надходить 0,3-0,5 г (у деяких випадках - до 1,0-1,2 г) холе-
стерину. Здатність до синтезу холестерину мають усі клітини тваринного походження,
за винятком зрілих еритроцитів. Проте найбільша кількість ендогенного холестерину
(від 50 до 80 %) синтезується в печінці, решта стеролу утворюється в кишечнику (10-
15 %) та в шкірі (близько 5 %). Саме в клітинах печінки та слизової оболонки
кишечнику стерол синтезується не тільки для власних потреб, а й “на експорт”
Попередником у біосинтезі холестерину є ацетил-КоА, який утворюється при окис-
ленні глюкози за рахунок окислювального декарбоксилування пірувату або при
β-окисленні жирних кислот.
Регуляція біосинтезу холестерину
Лімітуючим етапом у процесі біосинтезу холестерину є реакція утворення мевалонату
з β-ГОМК, що каталізується β-ГОМК-редуктазою. Гальмування швидкості процесу
здійсню ється за принципом негативного зворотного зв’язку, коли накопичення
кінцевого продукту анаболічного шляху -
холестерину - зменшує швидкість його утворення.
Інгібітором ферменту є холестерин або
холестериновмісний ліпопротеїн ЛПНЩ.
Відповідно до таких механізмів, споживання
холестерину з їжею гальмує його
утворення в печінці, а безхолестеринова дієта,
навпаки, активує ендогенний синтез холестерину в
гепатоцитах.
Молекулярні механізми регуляції β-ГОМК-
редуктазної реакції включають у себе
як ковалентну модифікацію ферменту
(фосфорилована форма - неактивна, а де-
фосфорилована - активна), так і вплив біохімічних
модуляторів на швидкість синтезу
(ферментна індукція) або деградацію ферменту.
Інсулін та гормони щитовидної залози збільшують
активність β-ГОМК-редуктази, а глюкагон та
глюкокортикоїди - зменшують.
64. Шляхи біотрансформації холестерину: етерифікація; утворення жовчних
кислот, стероїдних гормонів, вітаміну D3.
Біотрансформація холестерину в інші біологічно активні сполуки стероїдної природи
здійснюється за рахунок введення в молекулу стеролу додаткових гідроксильних груп
та реакцій модифікації у бічному ланцюгу. Реакції окисного гідроксилу вання стероїдів
каталізуються ферментами монооксигеназами (оксигеназами мішаної функції).
Сумарне рівняння процесу окисного гідроксилування холестерину (ІІН), який відбу-
вається при синтезі його біологічно активних похідних, має вигляд:
RH + O2 + НАДФН + Н+ → R-OH +H2O+ НАДФ
Процес перебігає за участю цитохрому Р-450 у мембранах ендоплазматичного ре-
тикулуму гепатоцитів (“мікросомальне окислення”) або в мітохондріях наднирко-
вих залоз та клітин статевих залоз.
Біосинтез жовчних кислот
У гепатоцитах холестерин перетворюється на жовчні кислоти - важливі компоненти
жовчі, що беруть участь у перетравлюванні харчових жирів у кишечнику людини і
тварин.
Жовчні кислоти є гідроксильованими похідними холанової кислоти.
Холева та хенодезоксихолева кислоти (первинні жовчні кислоти) утворюються в
печінці при гідроксилуванні циклопентанпергідрофенантренового циклу та частко-
вому окисленні в боковому ланцюгу молекули холестерину.
Біосинтез стероїдних гормонів
Стероїдні гормони містять у своєму складі 21 (кортикоїди, прогестерон) і менше
(19 - андрогени, 18 - естрогени) атомів вуглецю, тому їх утворення з С27-стероїду
холестерину включає, крім окисного гідроксилування, реакції відновлення та
ізомеризації, також розщеплення вуглеводневого бічного ланцюга.
Першим етапом на шляху синтезу з холестерину стероїдних гормонів надниркових
залоз (кортикостероїдів) є утворення С21-стероїду прегненолону - безпосереднього
попередника прогестагену прогестерону (С21), який у клітинах надниркових залоз
перетворюється на кортикостероїди (С21): глюкокортикоїд кортизол та мінералокор-
тикоїд альдостерон.
Гормони чоловічих та жіночих статевих залоз також утворюються з холестерину
через стадію прегненолону та прогестерону, який у цих органах перетворюється на
17-α-гідроксипрогестерон - попередник андрогену - тестостерону та естрогенів -
естрону та естрадіолу.
Біосинтез вітаміну D3
Перетворення холестерину у вітамін D3 - холекальциферол - потребує розщеплення
кільця циклопентанпергідрофенантрену з утворенням провітаміну D3, який підлягає
реакціям окисного гідроксилування з утворенням біологічно активної форми вітаміну -
1,25-дигідроксихолекальциферолу (кальцитріолу).
65. Циркуляторний транспорт та депонування ліпідів у жировій тканині.
Ліпопротеїнліпаза ендотелію.
Триацилгліцероли (нейтральні жири) - ліпіди, що складають основну частину
харчових ліпідів і в найбільшій кількості представлені в адипоцитах жирової тканини,
де вони виконують функцію резерву метаболічного палива. Кількість нейтральних
жирів в організмі дорослої людини масою 70 кг дорівнює в середньому 10-15 кг. Крім
жирової тканини, біосинтез триацилгліцеролів в обмеженій кількості відбувається та-
кож в інших тканинах, зокрема печінці, кишечнику, молочній залозі в період лактації.
Метаболічними попередниками в біосинтезі триацилгліцеролів є активовані жирні
кислоти (ацил-КоА) та гліцерол-3-фосфат, що, у свою чергу, постачаються за рахунок
окислення глюкози.
Особливості біосинтезу триацилгліцеролів в адипоцитах
У жировій тканині практично відсутній фермент гліцеролфосфокіназа, тому го-
ловним джерелом гліцерол-3-фосфату в адипоцитах є реакція відновлення ді-
оксіацетонфосфату, що постачається за рахунок гліколітичного розщеплення глюкози.
Таким чином, ліпогенез у жировій тканині суттєво залежить від постачання адипо-
цитів глюкозою. Оскільки проникність мембран адипоцитів для глюкози є інсулінза-
лежною, нормальне вироблення підшлунковою залозою інсуліну є важливою переду-
мовою біосинтезу триацилгліцеролів в адипоцитах.
66. Ліпопротеїни плазми крові: ліпідний та білковий (апопротеїни) склад. Гіпер-
ліпопротеїнемії.
Ліпопротеїни плазми крові
Кров людини містить декілька класів комплексів ліпідів із білками, що виконують
функції міжорганного транспорту ліпідів - транспортні ліпопротеїди плазми крові.
Транспортні ліпопротеїни є фізико-хімічною формою, за допомогою якої гідрофобні
молекули ліпідів утримуються в стабільному стані у гідрофільному (водно-сольовому)
середовищі плазми крові.
Основні класи ліпопротеїнів плазми крові'.
- хіломікрони (ХМ);
- ліпопротеїни дуже низької щільності (,ЛПДНЩ), або пре-β-ліпопротеїни;
- ліпопротеїни проміжної щільності (.ПППЩ);
- ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ), або β-ліпопротеїни;
- ліпопротеїни високої щільності (ЛПВЩ), або а-ліпопротеїни.
Ці класи ліпопротеїнів розрізняються за своїми фізико-хімічними характеристиками,
біохімічним (ліпідним, білковим) складом та фізіологічними функціями.
За своєю молекулярною будовою ліпопротеїни плазми крові - це кулясті структури -
міцели, всередині яких міститься гідрофобна ліпідна серцевина (ядро), що складається
переважно з триацилгліцеролів та ефірів холестерину. Гідрофобне ядро вкрите
шаром полярних амфіпатичних фосфоліпідів, периферичних та інтегральних білків.
Гіперліпопротеїнемії
Гіперліпопротеїнемія - клініко-біохімічний синдром, при якому в плазмі крові людини
спостерігається підвищення (порівняно з нормою для певної популяції) концентрації
певних класів ліпопротеїнів, а також триацилгліцеролів та холестерину.
За механізмом походження виділяють:
- первинні (спадкові) гіперліпопротеїнемії, тобто такі, що спричинені генетичними
дефектами в синтезі певних ферментів обміну ліпідів крові (зокрема, ліпопротеїн-
ліпази, холестсрол-ацилтрансферази) або неферментних білків - порушеннями в син-
тезі певних апопротеїнів, рецепторів дія апобілків та ліпопротеїнів (зокрема ЛПНЩ);
- вторинні (набуті) гіперліпопротеїнемії- гіперліпопротеїнемії, що розвиваються
внаслідок певних хвороб внутрішніх органів (гепатит, цироз печінки, нефроз), ендо-
кринопатій (порушення функції щитовидної залози, статевих залоз, цукровий діабет),
дії пошкоджуючих факторів середовища (хронічний алкоголізм).

67. Патології ліпідного обміну: атеросклероз, ожиріння, цукровий діабет.

Атеросклероз
Атеросклероз - хвороба, головним проявом якої є відкладання в судинних стінках
ліпідних утворень - “бляшок”, основними біохімічними компонентами яких є
холестерин та його ефіри. Навкруги ліпідних бляшок в інтимі судин виникає клітинна
реакція, що включає в себе утворення фіброзної тканини та проліферацію
їладком’язових клітин. Атеросклеротичні бляшки спричиняють звуження кровоносних
судин, посилене згортання крові в ділянках їх локалізації та, як результат, порушення
кровопостачання відповідних органів і тканин. Як наслідок атеросклерозу
розвиваються ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда й порушення церебрального
кровообігу, що стають важливою причиною смерті людей дорослого та похилого віку.
Біохімічною основою розвитку атеросклерозу є підвищена концентрацій в крові
людини холестерину - гіперхолестеринемія, спричинена різними факторами -
дієтарними, ендокринними, генетичними.
Ожиріння
Ожиріння - стан, що характеризується надмірним накопиченням у жировій тканині
триацилгліцеролів. При ожирінні збільшується кількість жирових клітин (адипоцитів)
або їх розмір. Загальна маса нейтральних жирів в організмі людини за умов
ожиріння може досягати значних кількостей. Порушення ліпідного обміну, що
відбувається при ожирінні, часто поєднуються з наявністю у хворого атеросклерозу
або цукрового діабету.
Цукровий діабет
Цукровий діабет традиційно розглядається як патологія, що первинно пов’язана
з порушеннями вуглеводного обміну. Найбільш характерним біохімічним проявом
різних типів цукрового діабету в клініці є гіперглікемія (гіперглюкоземія), яка
розвивається внаслідок втрати специфічного впливу інсуліну на проникність клітинних
мембран дія глюкози. Але метаболічні ефекти інсуліну поширюються на багато
аспектів обміну глюкози, ліпідів та амінокислот, у зв’язку з чим цукровий діабет є
хворобою, при якому відбуваються глибокі порушення не тільки вуглеводного, але й
ліпідного та білкового обмінів.
Розрізняють інсулінозалежний цукровий діабет (діабет І типу, ювенільний діабет) та
інсулінонезалежний цукровий діабет (діабет II типу, діабет похилого віку).
68. Пул вільних амінокислот в організмі: шляхи надходження та використання
вільних амінокислот в тканинах.
Кількість амінокислот, що перетворюються за добу, складає в організмі дорослої
здорової людини в стані азотистої рівноваги 300-500 г, а стаціонарна їх концентрація
дорівнює близько 50-100 г на масу тіла.
Потік амінокислот що входить в організм з амінокислотного пулу складається з таких
джерел:
1. Амінокислот, які всмоктуються ентероцитами кишечника внаслідок гідролізу
харчових білків у травному каналі
2. Амінокислот, які вивільняються в результаті розщеплення власних клітинних і
позаклітинних білків.
3. Амінокислот, які синтезуються в організмі.
Потік амінокислот, що виходить з амінокислотного пулу, включає анаболічні і
катаболічні шляхи перетворення вільних амінокислот і складається з таких
компонентів:
1. Використання амінокислот для синтезу білків організму.
2. Використання амінокислот, які не включені в анаболічні процеси, в катаболічних
реакціях.
69. Трансамінування амінокислот: реакції та їх біохімічне значення, механізми дії
амінотрансфераз.

Амінотрансферазні реакції
У різних тканинах організму людини і тварин міститься більше десяти різних
амінотрансфераз, що розрізняються за своєю субстратною специфічністю.
Найбільш поширеними є такі амінотрансферази:

(1) аланінамінотрансфераза (глутамат-піруваттрансаміназа - ГПТ):

L-аланін + а-кетоглутарат = Піруват + L-глутамат

(2) аспартатамінотрансфераза (глутамат-оксалоацетаттрансаміназа - ГОТ):

L-аспартат + а-кетоглутарат = Оксалоацетат + L-глутамат

(3) тирозинамінотрансфераза:
L-тирозин + а-кетоглутарат = р-гідроксифенілпіруват + L-глутамат

(4) лейцинамінотрансфераза:
L-лейцин + а-кетоглутарат = а-кетоізокапроат + L-глутамат

Реакції трансамінування, що каталізуються амінотрансферазами, активно перебігають

в багатьох органах, найактивніше - в печінці, скелетних м’язах, міокарді, головному
мозку, нирках. Визначення активності аланіналйнотрансферази (аламінової
трансамінази - АлАТ) та аспартатамінотрансферази (аспарагінової трансамінази -
АсАТ) широко застосовується в медичній практиці з мстою діагностики пошкоджень
внутрішніх органів. Внаслідок виходу цих ферментних білків через ушкоджені
клітинні мембрани в кров при інфаркті міокарда спостерігається значне
підвищення активності в сироватці крові АсАТ, при вірусних та токсичних
пошкодженнях печінки - АлАТ.
Механізм дії
70. Пряме та непряме дезамінування вільних L-амінокислот в тканинах.

71. Декарбоксилювання L -амінокислот в організмі людини. Фізіологічне

значення утворених продуктів. Окислення біогенних амінів.
Реакція дскарбоксилування амінокислот полягає у відщепленні діоксиду вуглецю
від молекули амінокислоти з утворенням амінів (біогенних амінів), значна частина
яких має високу фізіологічну активність як гормони, нейромедіатори, або є їх
попередниками чи метаболітами:

Реакція каталізується ферментами - декарбоксилазами амінокислот, коферментом яких

є піридоксальфосфат, що в ході каталітичного акту утворює з амінокислотами шифові
основи, подібні до розглянутих в реакціях транс амінування. Декарбоксилази
амінокислот є стереоспецифічними ферментами, що діють тільки на L-стереоізомери.
Дскарбоксилуванню можуть підлягати як ациклічні, так і циклічні амінокислоти; в сечі
людини знайдено близько сорока різних біогенних амінів.
Процеси декарбоксилування амінокислот активно перебігають у порожнині товстої
кишки під дією ферментів мікроорганізмів, що є компонентами нормальної
мікрофлори травного тракту людини (“бактеріальне гниття білків у кишечнику”).
Прикладами реакцій декарбоксилування амінокислот у кишечнику є утворення
токсичних діамінів, т.з. птомаїнів (“трупних отрут”) з діаміномонокарбонових кислот
орнітину та путресцину.
Зокрема, продуктом декарбоксилування орнітину (а, 8-діаміновалсріанової кислоти) є
тетраметилендіамін путресцин, а продуктом декарбоксилування лізину (а, є
діамінокапронової кислоти) - пентаметилендіамін кадаверин.
Окислення біогенних амінів
Накопичення біогенних амінів в організмі спричиняє несприятливі патофізіологічні
зміни з боку серцево-судинної системи, кишечника, інших гладком’язових органів.
Знешкодження (детоксикація) фізіологічно активних амінів відбувається в клітинах
печінки за участі моноамінооксидази мітохондрій - ФАД-залежного ферменту, що
спричиняє окислювальне дезамінування амінів до альдегідів:

Альдегіди - продукти дезамінування біогенних амінів - окислюються до відповідних

кислот і підлягають подальшій окислювальній деградації або екскретуються з
організму із сечею. Аміак надходить у систему синтезу сечовини.
72. Шляхи утворення та знешкодження аміаку в організмі.
Головним у кількісному відношенні джерелом наконичення аміаку в організмі людини
є окислювальне дезамінування амінокислот, тобто білковий катаболізм: азот сечовини
- кінцевого азотовмісного продукту дсградацї білків – складає близько 90 % всього
азоту, що екскретується. Додатковими джерелами ендогенного аміаку є реакції
дезамінування біогенних амінів, азотистих основ, які утворюються при катаболізмі
нуклеотидів. Значна кількість вільного аміаку всмоктується в кров із системи
ворітної вени (v. porta) внаслідок його утворення при катаболізмі азотовмісних
біоорганічних сполук (головним чином, білків продуктів харчування) кишковими
бактеріями.
Основним джерелом утворення аміаку в тканині головного мозку є реакція
гідролітичного дезамінування АМФ до інозинмонофосфату (ІМФ), що каталізується
ферментом аденозиндезаміназою:
АМФ+H2O --- ІМФ+NH3
Аміак, що вивільняється, знешкоджується в результаті глуглутамінсинтетазної реакції,
утворюючи з L-глутамату глутамін, який виводиться з головного мозку.
Основной реакцией связывания аммиака, протекающей во всех тканях организма,
явля ется синтез глутамина под действием глутаминсинтетазы:

Ещё одной реакцией обезвреживания аммиака в тканях можно считать синтез

аспарагина под действием аспарагинсинтетазы.

73. Біосинтез сечовини: послідовність ферментних реакцій біосинтезу, генетичні

аномалії ферментів циклу сечовини.
1. Утворення з аміаку та дюксиду вуглецю за участю АТФ карбамоїлфосфату:
Реакція каталізується карбамоїлфосфатсинтетазою. Джерелом аміногрупи (у вигляді
молекули аміаку) с глутаматдегідрогсназна реакція.

2. Перенесення карбамоїльної групи на орнітин з утворенням цитруліну (фермент -

орнітинкарбамоїлтрансфераза):

3. Акцептування другої аміногрупи шляхом взаємодії цитруліну з L-аспартатом

(фермент - аргініносукцинатсинтетаза):

4. Розщеплення аргініносукцинату при дії ферменту аргініносукцинатліази;

продуктами реакції є: аргінін - безпосередній попередник сечовини - та фумарат:
5. Гідроліз аргініну при дії ферменту аргінази з утворенням сечовини та регенера-
цією орнітину (завершення метаболічного циклу):

Генетичні дефекти ферментів синтезу сечовини

Існують спадкові ензимопатії, спричинені повним або частковим дефектом утворення в
печінці окремих ферментів циклу сечовиноутворення. Найважчими клінічними
проявами характеризуються порушення синтезу карбамоїлфосфатсинтетази
та орнітинкарбамоїлтрансферази. Діти з такими генетичними дефектами страждають
вираженою енцефалопатією, прояви якої дещо послаблюються в умовах повного
виключення споживання харчових білків.

74. Загальні шляхи метаболізму вуглецевих скелетів амінокислот в організмі

людини. Глюкогенні та кетогенні амінокислоти.
Двадцять L-амінокислот, що розрізняються за своєю хімічною структурою, біоло-
гічною роллю та особливостями метаболізму, входять до складу білків організму і
присутні в клітинах та екстрацелюлярних просторах у вільному стані. Безазотисті
скелети вільних амінокислот, які утворюються в результаті трансаміпувашія та де-
замінування, - це метаболіти гліколізу, цитратного циклу, Р-окислення жирних кислот
або речовини, що можуть перетворюватися в інтермедіати цих головних катаболіч-
них шляхів організму.
Глюкогенні амінокислоти
L-Амінокислоти, що метаболізуються в циклі трикарбонових кислот, можуть включати
свої вуглецеві скелети в молекули глюкози. Ці амінокислоти, використання яких у
синтезі глюкози реалізується після їх входження в ЦТК через ацетил-КоА,
а-кетоглутарат, сукциніл-КоА та фумарат, отримали назву глюкогенних амінокислот.
Кетогенні амінокислоти
Дві L-амінокислоти включаються в катаболізм тільки через ацетоацстил-КоА, який
у клітинах печінки може перетворюватися на кетонові тіла ацетоацетат та
β-гідроксибутират. Це - кетогенні амінокислоти. Деякі амінокислоти віддають свої
вуглецеві фрагменти на утворення як глюкози, так і кетонових тіл.
Кетогенез із амінокислот має особливо негативне значення при деяких порушеннях
ферментних процесів, зокрема при некомпенсованому цукровому діабеті, у зв’язку з
чим таким хворим рекомендується обмежувати надходження кетогенних амінокис-
лот у складі продуктів харчування.
75. Біосинтез та біологічна роль креатину і креатинфосфату.
Креатин - азотиста сполука, яка у вигляді креатинфосфату має важливе значення в
енергозабезпеченні функції м’язів.
Біосинтез креатину відбувається за участю амінокислот гліцину, аргініну та метіо-
ніну. Процес синтезу складається з двох стадій:
1-ша стадія - відбувається в нирках і полягає в утворенні глікоціаміну (гуанідинацетату)
із аргініну та гліцину (фермент гліцинамідинотрансфераза)'.

2-а стадія - відбувається в печінці, куди тікоціамін надходить з током крові, і полягає в
метилюванні глікоціаміну до креатину за участю 8-аденозилметіоніну (фермент
гуанідинацетатметилтрансфераза):

Фосфорилування креатину при дії креатинфосфокінази генерує креатинфосфат -

джерело термінової регенерації АТФ при м’язовому скороченні. Незворотна
нсфермснтативна дегідратація і дефосфорилування
крсатинфосфату призводить до
утворення ангідриду креатину - креатиніну.
У формі креатиніну з організму людини виділяється із сечею
значна частина азоту
амінокислот; у здорової людини виділення креатиніну
пропорційне масі м’язових тканин і значно збільшується за
умов травматичних пошкоджень м’язів.
76. Глутатіон: будова, біосинтез та біологічні функції глутатіону
Глутатіон - трипептид γ-глутамініл-цистеїннл-гліцин, що має у своєму складі вільну
сульфгідрильну групу:

Глутатіон міститься в клітинах тваринного організму у високій концентрації (близько

5 мМ). Глутатіон оборотно перетворюється з відновленої (Г-SН) до окисленої
(Г-S-S-Г) форми, відіграючи роль буфера SН-груп.
Біохімічна функція глутатіону в організмі
пов’язана з відновленням і детоксикацією
органічних пероксидів - похідних пероксиду
водню НО-ОН, у молекулі якого один
(гідропероксиди) або обидва (алкілпероксиди)
атоми водню заміщені на алкільні радикали:
R-O-O-H R-O-O-R
При взаємодії глутатіону з гідропероксидом
утворюються нешкідливі органічні спир-
ти, що підлягають подальшому окисленню:
Реакція каталізується ферментом
глутатіонпероксидазою, що містить в актив-
ному центрі атом селену (Sе).
Зворотне відновлення Г-SS-Г до Г-SH каталізується НАДФН-залежною
глутатіонредуктазою.
77. Спеціалізовані шляхи метаболізму циклічних амінокислот - фенілаланіну, та
тирозину.
Особливістю метаболізму в тваринних організмах циклічних амінокислот феніла-
ланіну та тирозину є утворення з них численних фізіологічно активних сполук гормо-
нальної та медіаторної дії, а саме: катехоламінів (адреналіну, норадреналіну), тиреоїд-
них гормонів, меланінів (рис. 18.7).
1. Шляхи метаболізму фенілаланіну
1.1. Катаболічний шлях обміну полягає у втраті фенілаланіном аміногрупи (в ре-
акції трансамінування) з утворенням фенілпірувату та кінцевого метаболіту фенілаце-
тату, що екскретується з організму.
1.2. Шлях синтезу фізіологічно активних сполук починається з перетворення фе-
нілаланіну на тирозин при дії ферменту фенілаланіпгідроксилази з подальшим пере-
творенням тирозину (див. нижче).
2. Шляхи метаболізму тирозину
2.1. Катаболічний шлях обміну полягає у трансамінуванні тирозину і перетворенні
його на р-оксифенілпіруват, який окислюється до гомогентизинової кислоти у склад-
ній реакції, коферменту роль у якій виконує аскорбінова кислота (вітамін С); подальші
перетворення полягають в окисленні гомогентизату до фумарилацетоацетату (фермент
оксидаза гомогентизинової кислоти) та розщепленні фумарилацетоацетату
до фумарату та ацетоацетату.
2.2. Шлях синтезу катехоламінів та меланінів (пігментів шкіри). Шлях починається
з окислення тирозину за участю специфічної гідроксилази до 3,4-діоксифенілаланіну
(ДОФА), на рівні якого відбувається дивергенція двох обмінних шляхів: утворення
катехоламінів (через декарбоксилування до дофаміну) та меланінів (через окислення
тирозиназою до дофахінону).
2.3. Шлях синтезу тиреоїдних гормонів-реалізується в клітинах щитовидної зало-
зи і полягає в утворенні йодованих тиронінів.
78. Спадкові ензимопатії обміну циклічних амінокислот - фенілаланіну та
тирозину.
Фенілкетонурія - ензимопатія, спричинена генетичним дефектом синтезу феніл-
аланінгідроксилази. Внаслідок блокування утворення тирозину з фенілаланіну ос-
танній у збільшеній кількості надходить на шлях утворення фенілпірувату та феніл-
ацетату, які в надмірних концентраціях накопичуються в організмі хворих. Концентра-
ція фенілаланіну в крові хворих зростає в десятки разів, досягаючи 100-800 мг/л (нор-
ма -10-40 мг/л). Патологія проявляє себе ранніми порушеннями психічного розвитку
дитини - фенілпіровиноградна олігофренія (oligophrenia phenylpyruvica).
Алкаптонурія - ензимопатія, викликана генетично детермінованою недостатністю
ферменту оксидази гомогентизиповоїкислоти. Характерним проявом захворювання
є надмірне виділення гомогентизинової кислоти із сечею, яка при додаванні лугів на-
буває темного забарвлення; акумуляція гомогентизагу в тканинах суглобів призво-
дить до розвитку артритів.
Альбінізм - ензимопатія, біохімічною основою якої є спадкова недостатність фер-
менту тирозинази, що каталізує реакції, необхідні для утворення чорних пігментів
меланінів. Відсутність меланінів у меланоцитах шкіри проявляється недостатньою
(або відсутньою) пігментацією шкіри та волосся, підвищеною чутливістю шкіри до
сонячного світла, порушенням зору.
79. Метаболізм порфіринів: будова гему; схема реакцій біосинтезу
протопорфірину IX та гему.
ФЕРМЕНТИ. КОФЕРМЕНТИ 1. З метою діагностики інфаркту міокарду в сироватці крові
визначають активність КФК та АСТ. a) Наведіть повні назви цих ферментів. б) До яких
класів вони належать за МКФ (міжнародна класифікація ферментів). в) Який з них має
ізоферментні форми? Активність якої ізоформи зростає при інфаркті?
Відповіді: а) КФК - креатинфосфокіназа; АСТ - аспартатамінотрансфераза б) КФК та АСТ
- 2 клас ферментів (трансферази): КФК - переносить фосфатні залишки, АСТ -
аміногрупи. в) КФК має три ізоферменти - КФК ММ (м’язова ізоформа), КФК МВ
(серцева ізоформа), КФК ВВ (мозкова ізоформа). Активність КФК МВ зростає при
інфаркті міокарда.
2. З метою діагностики уражень печінки (гепатит, цироз) в сироватці крові визначають
активність ЛДГ та АЛТ. а) Наведіть повні назви цих ферментів. б) До яких класів (за
МКФ) вони належать? в) Який з них має ізоферментні форми? Активність яких ізоформ
зростає при гепатитах?
Відповіді: а) ЛДГ - лактатдегідрогеназа; АЛТ - аланінамінотрансфераза б) ЛДГ - 1 клас
ферментів (оксидоредуктази - каталізують окисно-відновні реакції); АЛТ - 2 клас
ферментів (трансферази), переносять аміно групи. в) ЛДГ має 5 ізоферментих форм
(ЛДГ1, ЛДГ2, ЛДГ3, ЛДГ4, ЛДГ5). При гепатитах в сироватці крові зростає активність
ЛДГ4 та ЛДГ5.
3. З метою діагностики уражень підшлункової залози (гострий панкреатит,
панкреонекроз) в сироватці крові та сечі визначають активність амілази та трипсину. а)
До якого класу належать ці ферменти за МКФ? б) Які типи хімічних зв’язків
розщеплюють дані ферменти? Наведіть субстрати цих ферментів. в) Який з цих
ферментів також виробляється слинними залозами?
Відповіді: а) Амілаза та трипсин належать до 3 класу ферментів (гідролаз) руйнують
хімічні зв’язки за участі води. б) Амілаза розщеплює О-глікозидні зв’язки в крохмалі,
трипсин - пептидні (амідні) зв’язки в білках та пептидах. в) Слинними залозами та
підшлунковою залозою виробляється амілаза.
2
4. З метою діагностики інфаркту міокарду в сироватці крові визначають активність ЛДГ.
а) Наведіть повну назву ферменту та клас (за МКФ) до якого він належить. б) Поясніть
особливості будови ізоферментів ЛДГ в) Назвіть локалізацію ізоферментів ЛДГ.
Відповіді: а) ЛДГ - лактатдегідрогеназа відноситься до 1 класу ферментів
(оксидоредуктаз), які каталізують окисно-відновні реакції б) ЛДГ складається з 4
субодиниць 2-х типів: Н (від англ. heart – сердце) та М (від англ. musculus – м’яз).
Синтез цих субодиниць кодується різними генами. Відомо 5 ізоферментів ЛДГ, які
відрізняються за набором субодиниць: ЛДГ1: ЛДГ2: ЛДГ3: ЛДГ4: ЛДГ5: (Н4) (Н3М)
(Н2М2) (НМ3) (М4) в) Ізоферменти ЛДГ мають різну локалізацію в тканинах: у серці,
мозку, нирках переважає ЛДГ1, у печінці та скелетних м’язах - ЛДГ5. Підвищення
активності ЛДГ1 в крові спостерігається при ураженні серцевого м’яза (інфаркт
міокарду), а ЛДГ5 - при гепатитах та ураженні скелетних м’язів.
5. Пепсин гідролізує пептидні зв’язки в процесі травлення білків в шлунку. а) До якого
класу ферментів (за МКФ) він належить? б) Який тип хімічних зв’язків розщеплює цей
фермент? Наведіть субстрати цього ферменту. в) За структурою пепсин є простим чи
складним ферментом? Який рН оптимум він має?
Відповіді: а) Пепсин відноситься до ферментів 3 класу (гідролаз), б) Пепсин каталізує
реакції гідролітичного розщеплення пептидних зв’язків в білках та пептидах. в) За
структурою пепсин - простий фермент. Його рН оптимум = 1,5-2
6. У хворого з хронічним гастритом відмічається зменшення активності пепсину, рН
шлункового соку становить 5,0. Назвіть механізм регуляції активності пепсину. З якою
метою таким хворим призначають вживати перед їжею слабкий розчин соляної
кислоти? Який тип специфічності характерний для цього ферменту?
Відповіді: а) Активація пепсину здійснюється за механізмом обмеженого протеолізу.
Під впливом хлоридної кислоти від активного центру пепсиногену
3
(неактивний попередник) відщеплюється інгібіторний олігопептид та утворюється
активний пепсин. б) Хлоридна кислота зменшує рН шлункового соку, що веде до
зростання активності пепсину. в) Для пепсину характерна відносна специфічність:
каталізує реакції гідролізу пептидних зв’язків в будь-яких білках.
7. При гострому панкреатиті відбувається активація протеолітичних ферментів
(трипсину, хімотрипсину) в клітинах підшлункової залози. Щоб уникнути аутолізу
підшлункової залози (самоперетравлення власних білків) на доклінічному етапі
рекомендовано повне голодування та охолодження черевної стінки в ділянці
підшлункової залози. а) Чим можна пояснити необхідність використання цих заходів?
б) В яких одиницях вимірюється активність трипсину та інших ферментів? в) Які
амінокислоти найчастіше входять до складу активного центру цих ферментів?
Відповіді: а) Повне голодування обмежує надходження субстратів для цих
протеолітичних ферментів, що разом з охолодженням черевної стінки в ділянці
підшлункової залози веде до зменшення активності трипсину та хімотрипсину,
зниження запального процесу. б) U (unit) - така кількість ферменту, яка каталізує
перетворення 1 мкмоля S (субстрату) за 1 хвилину в оптимальних умовах (тобто при
оптимальній температурі та рН для даного ферменту) (1 U = 1 мкмоль/хв) В СІ (SI)
активність виражають у каталах: 1 катал - кількість ферменту, яка каталізує
перетворення 1 моль S за 1 секунду в оптимальних умовах (1 кат = 1 моль/с, 1 кат = 6
∙107 U). Питома активність ферменту – кількість одиниць ферментативної активності,
що припадає на 1 мг білка в біологічному об’єкті (U/мг білка). В медичній ензимології
активність ферменту виражають в одиницях (U) на 1 л біологічної рідини (сироватки
крові, сечі): U/л. в) До складу активного центру трипсину та хімотрипсину найчастіше
входять амінокислоти серин та гістидин.
8. Хворому після інсульту для відновлення м’язової рухливості призначили серед
інших препаратів прозерин. а) Активність якого ферменту гальмує прозерин? б) До
якого типу інгібіторів він відноситься? в) Концентрація якого метаболіту
(нейромедіатору) буде зростати в м’язах при дії прозерину? Відповіді:
4
а) Прозерин гальмує активність ацетилхолін естерази, яка каталізує реакцію
гідролітичного розщеплення ацетилхоліну до холіну та оцтової кислоти. б) Прозерин -
це структурний аналог ацетилхоліну і тому є конкурентним інгібітором
ацетилхолінестерази. в) При дії прозерину в м’язах зростає вміст нейромедіатору
ацетилхоліну (пригнічується його гідролітичне розщеплення).
9. Після прийому сульфаніламідних препаратів у хворого з’явилось здуття живота та
діарея внаслідок порушення мікрофлори кишечника (дисбактеріоз). а) Який механізм
лежить в основі бактерицидної дії сульфаніламідів? б) До якого виду інгібіторів
відносяться сульфаніламідні препарати? в) Який вітамін доцільно призначити
хворому?
Відповіді: а) Бактерицидна дія сульфаніламідів обумовлена пригніченням синтезу
фолієвої кислоти, необхідної для розмноження бактерій мікроорганізмів. б)
Сульфаніламіди - структурні аналоги пара-амінобензойної кислоти і тому виступають в
якості конкурентних інгібіторів ферменту синтезу фолієвої кислоти. в) Хворому
доцільно призначити фолієву кислоту (вітамін В9).
10. В ургентну клініку привезли хворого з підозрою на гострий панкреатит. а)
Зростання активності яких ферментів в крові та сечі дозволить підтвердити діагноз? б)
Активність якого з ферментів підшлункової залози в сечі визначають за методом
Вольгемута? в) Вкажіть нормальні значення активності цього ферменту в сечі.
Відповіді: а) Діагноз дозволить підтвердити зростання активності в крові та сечі
αамілази, трипсину та ліпази. б) За методом Вольгемута в сечі визначають активність
α-амілази. в) Нормальні значення активності α-амілази в сечі становлять 16-64 од.
11. Хворий віком 58 років був госпіталізований зі скаргами на біль у загрудинній
ділянці, раптову слабкість, пітливість, почуття страху, запаморочення. Попередній
діагноз - інфаркт міокарду. а) Активність яких ферментів необхідно визначити в крові
хворого? б) Які з них мають ізоферментні форми? в) Активність якого ізоферменту є
найбільш інформативною в перші години інфаркту міокарду?
Відповіді:
5
а) В крові хворого необхідно визначити активність ферментів лактатдегідрогенази
(ЛДГ), аспартатамінотрансферази (АСТ) та креатинфосфокінази (КФК). б) Серед цих
ферментів ізоферментні форми мають ЛДГ (ЛДГ1-5) та КФК (ММ, МВ та ВВ). в) В перші
години інфаркту міокарду найбільш інформативним є визначення активності КФК МВ.
12. Фосфорорганічні сполуки (ФОС) відносяться до нейропаралітичних отрут, що
використовуються як інсектициди та бойові отрути (зарин, табун). а) Концентрація
якого нейромедіатору зростає при їх дії? б) Активність якого ферменту гальмують
ФОС? Пояснити механізм. в) До якого типу інгібіторів вони належать?
Відповіді: а) При дії ФОС зростає концентрація ацетилхоліну. б) ФОС взаємодіють з ОН-
групами серину в активному центрі ацетилхолінестерази, що веде до гальмування
активності цього ферменту. в) ФОС - неконкурентні інгібітори ацетилхолінестерази.
13. Метотрексат є структурним аналогом фолієвої кислоти, що використовується як
протипухлинний засіб (цитостатик). а) Активність якого ферменту гальмує
метотрексат? б) До якого типу інгібіторів він належить? в) Синтез якого коферменту та
яких сполук при цьому порушується ?
Відповіді: а) Метотрексат гальмує активність дигідрофолатредуктази. б) Він є
конкурентним інгібітором дигідрофолатредуктази. в) За цих умов порушується синтез
тетрагідрофолієвої кислоти (ТГФК), пригнічується утворення дезокси-ТМФ та синтез
ДНК.
14. Непрямі антикоагулянти (дикумарини) порушують синтез протромбіну та інших
білків зсідання крові у печінці. а) Структурними аналогами якого вітаміну вони є? б)
Активність якого ферменту інгібують дикумарини? в) Який тип інгібування має місце?
Відповіді: а) Дикумарини є структурними аналогами вітаміну К. б) Непрямі
антикоагулянти зменшують активність ферменту γглутамілкарбоксилази, яка
забезпечує карбоксилування факторів зсідання крові: ІІ (протромбіну), VІІ
(проконвертину), ІХ (Кристмас-фактору), Х (фактору Стюарта-Прауера). в) Ці препарати
відносяться до конкурентних інгібіторів.
6
15. Гістидиндекарбоксилаза - фермент, що каталізує перетворення амінокислоти
гістидину до вазоактивного медіатора гістаміну шляхом відщеплення СО2. а) До якого
класу ферментів він належить? б) За структурою цей фермент є простим чи складним?
в) Яка простетична група входить до складу його активного центру?
Відповіді: а) Цей фермент належить до 4 класу (ліаз), який забезпечує не гідролітичне
розщеплення хімічних зв’язків. б) За структурою цей фермент є складним
(холоферментом). в) До складу його активного центру входить простетична група
піридоксальфосфат - коферментна форма віт. В6.
16. Гексокіназа - фермент, що каталізує фосфорилування глюкози. а) До якого класу
ферментів він належить? б) За структурою цей фермент є простим чи складним? в)
Яким терміном називають складні ферменти? З яких частин вони складаються та яку
функцію виконують?
Відповіді: а) Цей фермент належить до 2 класу (трансфераз), який забезпечує
перенесення фосфатного залишку на глюкозу. б) За структурою цей фермент є
складним (холоферментом). в) Холофермент складаються з білкового компоненту
(апоферменту) та небілкового (кофактора). Апофермент відповідає за зв’язування з
субстратом (забезпечує високу специфічність дії ферменту), а кофактор бере участь в
акті каталізу. Кофактори поділяються за хімічною природою на неорганічні (метали) та
органічні. Органічні кофактори за міцністю зв’язку з апоферментом поділяються на
простетичні групи (міцно, ковалентно зв’язані з апоферментом) та коферменти (слабо,
нековалентно зв’язані з апоферментом). Коферменти входять до складу активного
центру ферментів (формують каталітичну ділянку).
17. Ціаніди блокують дію цитохромоксидази (ЦХО), сполучаючись з іонами
перехідного металу, що входять до активного центру ферменту. а) Який вид
гальмування має місце? б) З яким металом взаємодіють ціаніди в активному центрі
ЦХО? в) До складу якого коферменту входить цей метал та яку функцію виконує?
Відповіді: а) Ціаніди є неконкурентними інгібіторами цитохромоксидази
7
б) В активному центрі ЦХО ціаніди взаємодіють з катіонами заліза, утворюючи
комплекси з Fe3+-формою гема ЦХО, блокуючи їх відновлення до Fe2+-форми. в)
Катіони заліза входять до складу гему і забезпечують транспорт електронів
18. В середовище, що містить сукцинат та сукцинатдегідрогеназу (СДГ), додали
малонат. При цьому окиснення сукцинату за участі СДГ уповільнилось. а) Назвіть тип
інгібування. б) Як змінюється за даних умов константа Міхаеліса (Кm) та Vmax ? в) Як
можна відновити активність ферменту?
Відповіді: а) Малонат є конкурентним інгібітором СДГ б) За цих умов константа
Міхаеліса зростає, а максимальна швидкість не змінюється. в) Активність ферменту
можна відновити шляхом збільшення концентрації сукцинату.
19. Одним із шляхів регуляції активності ферментів в організмі людини є їх ковалентна
модифікація. а) Яка ковалентна модифікація має місце при регуляції активності
глікогенфосфорилази та глікогенсинтетази? б) Які два види ферментів забезпечують
цей вид регуляції? в) Наведіть інші приклади ковалентної модифікації ферментів
Відповіді: а) За цих умов має місце ковалентна модифікація шляхом фосфорилування /
дефосфорилування б) Фосфорилування білків забезпечує фермент протеїнкіназа, а
дефосфорилування - протеїнфосфатаза в) До інших видів ковалентної модифікації
відносяться: аденілування та АДФ-рибозилування; ізопренілування та пальмітування;
окисна модифікація.
20. Препарати ртуті, миш’яку, вісмуту є інгібіторами ферментів, що мають тіолові групи
(SH-групи) в активних центрах. а) Назвіть тип інгібування. б) Як змінюється за даних
умов константа Міхаеліса (Кm) та Vmax ? в) Яку амінокислоту використовують для
реактивації цих ферментів?
Відповіді: а) Під впливом цих препаратів відмічається неконкурентне інгібірування б)
За цих умов константа Міхаеліса не змінюється, а максимальна швидкість зменшується
8
в) Для реактивації цих ферментів використовують амінокислоту цистеїн
21. Каптоприл - антигіпертензивний препарат, що є конкурентним інгібітором
ангіотензин-перетворюючого ферменту (АПФ). АПФ - це
карбоксидипептидилпептидаза, яка перетворює профермент ангіотензин І у фермент
ангіотензин ІІ. а) Назвіть механізм активації ангіотензину І в ангіотензин ІІ. б) Який тип
хімічних зв’язків гідролізують пептидази? Який вид специфічності їх дії? в) До якого
класу ферментів належать пептидази?
Відповіді: а) Активація цих ферментів здійснюється шляхом обмеженого протеолізу б)
Пептидази гідролізують пептидні зв’язки. Вони мають відносну специфічність в)
Пептидази відносяться до з класу ферментів (гідролаз)
22. При патологічних станах, що супроводжуються гіпоксією, в тканинах накопичується
токсичний продукт – гідроген пероксиду (Н2О2), який викликає окисне пошкодження
клітинних мембран. а) Які ферменти знешкоджують Н2О2 в клітинах? б) Назвіть
кофактори, які беруть участь в знешкоженні Н2О2 в) Пояснити механізм дії кофактору,
що містить залізо.
Відповіді: а) Гідроген пероксид знешкоджують каталаза (до води та молекулярного
кисню) та пероксидаза (до води та атомарного кисню) та глутатіонпероксидаза. б) В
знешкодженні гідроген пероксиду беруть участь кофактори гем та глутатіон. в)
Кофактор, що містить залізо - гем, він забезпечує транспорт електронів.
23. З метою покращення окисно-відновних процесів в клінічній практиці хворим
призначають вітамін РР. а) Які коферментні форми цього вітаміну Ви знаєте? б) Вкажіть
енергетичний вихід при окисненні їх відновлених форм у мітохондріях? в) Наведіть
приклади окисно-відновних процесів, в яких вони беруть участь
Відповіді: а) Коферментними формами вітаміну РР є НАД
(нікотинамідаденіндинуклеотид) та НАДФ (нікотинамідаденіндинуклеотидфосфат). б)
При окисненні НАДН2 в дихальному ланцюгу мітохондрій утворюється 3 АТФ.
9
в) НАД та НАДФ є коферментами численних дегідрогеназ, які беруть участь у всіх
етапах метаболізму. За участі НАД-та НАДФ-залежних дегідрогеназ відбувається: 1)
гліколіз (анаеробний, аеробний,); 2) декарбоксилування α-кетокислот; 3)
пентозофосфатний шлях (в ньому утворюється НАДФН2); 4) цикл трикарбонових
кислот; 5) β-окиснення та синтез жирних кислот; 6) синтез холестерину та стероїдів; 7)
входить до складу мікросомальних ланцюгів (транспортують водень).
24. При малярії призначають препарати – структурні аналоги вітаміну В2
(рибофлавіну). а) Порушення синтезу яких ферментів в плазмодії викликають ці
препарати? б) До складу яких коферментів входить рибофлавін? в) Наведіть механізм
їх дії
Відповіді: а) Ці препарати викликають порушення синтезу флавін залежних ферментів
б) Рибофлавін входить до складу коферментів ФМН (флавінмононуклеотид) та ФАД
(флавінаденіндинуклеотид). в) ФАД та ФМН забезпечують транспорт атомів гідрогену
(протонів та електронів).
25. В еритроцитах міститься потужний антиоксидант - трипептид, який містить SH-
групу. При його дефіциті виникає перекисний гемоліз еритроцитів. а) Назвіть цей
трипептид. Які амінокислоти входять до його складу? б) Поясніть механізм його дії в)
Яку роль відіграє цей кофермент у знешкодженніН2О2 ?
Відповіді: а) Трипептидом є глутатіон, до складу якого входять глутамат, цистеїн та
гліцин б) Вільна SH-група цистеїну надає глутатіону здатності переносити атоми водню
або приєднувати субстрати: 2GSH ↔ GS-SG (GSH - глутатіон відновлений, GS-SG -
глутатіондисульфід, окиснена форма). в) Глутатіон є коферментом
глутатіонпероксидази, яка каталізує реакцію знешкодження гідроген пероксиду до
води та атомарного кисню.
26. В лікарню потрапила робітниця хімічного підприємства з ознаками отруєння. У
волоссі жінки знайдено підвищенну концентрацію арсенату, а в крові виявляється
підвищений вміст пірувату. а) Порушення якого процесу викликав арсенат? б) Який
кофермент блокується арсенатом в) До складу яких мультиферментних комплексів
входить цей кофермент?
10
Відповіді: а) Арсенат викликав порушення окисного декарбоксилування пірувату б)
Арсенат блокує ліпоєву кислоту, адже зв’язується з її SH-групами. в) Ліпоєва кислота
бере участь в реакції окисного декарбоксилування αкетокислот у складі
піруватдегідрогеназного та α-кетоглутаратдегідрогеназного комплексів, дегідрогенази
розгалужених α-кетокислот.
27. До складу дихального ланцюга входить кофермент (вітаміноподібна речовина),
який не зв’язаний з апоферментом. а) Назвіть цей кофермент. До якої групи він
відноситься? б) Поясність механізм його дії в) Які ще коферменти входять до складу
дихального ланцюга?
Відповіді: а) Кофермент (убіхінон) відноситься до вітаміноподібних коферментів І
групи б) Транспортує атоми водню. в) До складу дихального ланцюга входять також
НАД, ФАД, ФМН та гем.
28. В процесі обміну деяких амінокислот, жирних кислот та холестерину утворюється
метилмалонова кислота (метил-малоніл-КоА), яка має нейротоксичну дію. а) Який
кофермент бере участь в її метаболізмі? б) В який метаболіт ЦТК перетворюється
метилмалонова кислота за участі цього коферменту? в) Як називається фермент, до
складу якого він входить?
Відповіді: а) В метаболізмі метилмалонової кислоти бере участь коферментна форма
вітаміну В12 - 5-дезоксиаденозилкобаламін. б) За участі цього коферменту
метилмалоніл-КоА переходить в метаболіт ЦТК - сукциніл-КоА. в) Цей кофермент
входить до складу ферменту метилмалоніл-КоА-мутази.
29. При синтезі нуклеотидів та ДНК важливу роль відіграє вітамінний кофермент, що
переносить однокарбонові фрагменти. При його дефіциті порушується гемопоез та
виникає макроцитарна анемія. А) Назвіть цей кофермент. Б) З якого вітаміну і за
допомогою якого ферменту він утворюється? В) Які однокарбонові фрагменти він
переносить?
Відповіді: а) Тетрагідрофолієва кислота (ТГФК).
11
б) Цей кофермент утворюється з фолієвої кислоти (віт. В9) шляхом її відновлення за
участі ферментів фолатредуктази та дигідрофолатредуктази. в) ТГФК переносить
одновуглецеві фрагменти: метильний (-СН3); метиленовий (-СН2-); метенільний (–
СН=); оксиметильний (–СН2–ОН); формільний (–СОН); формімінний (-СН=NH).
30. Після оперативного видалення частини шлунку у хворих виникає злоякісна
макроцитарна анемія Адісона-Бірмера, що пов’язано з порушеним всмоктуванням
вітаміну В12. а) Який кофермент 2 групи утворюється з вітаміну В12? б)До складу яких
ферментів він входить та в яких реакціях бере участь? в)Порушеннясинтезу яких
речовин викликає анемію Адісона-Бірмера?
Відповіді: а) Метилкобаламін. б) Метилкобаламін бере участь в реакціях
трансметилування, головною з яких є реакції синтезу метіоніну з гомоцистеїну за участі
метіонінсинтетази та дТМФ з дУМФ. в) Порушення синтезу дезокси-ТМФ та ДНК.
ЗАГАЛЬНІ ШЛЯХИ МЕТАБОЛІЗМУ. ТКАНИННЕ ДИХАННЯ ТА ОКИСНЕ ФОСФОРИЛУВАННЯ
31. Оксалоацетат - метаболіт ЦТК, який може використовуватись для синтезу глюкози
та аспартату. При його дефіциті в мітохондріях відбувається накопичення ацетил-КоА.
а) З яких метаболітів може утворюватись оксалоацетат? б)Які коферменти необхідні
для цього? в) Чому при дефіциті оксалоацетату накопичується ацетил-КоА.
Відповіді: а) Оксалоацетат може утворюватись з аспартату за участі
аспартатамінотрансферази, а також з пірувату за участі піруваткарбоксилази. б) Для
синтезу оксалоацетату необхідні коферменти: піридоксальфосфат (кофермент
аспартатамінотрансферази) та карбоксибіотин (кофермент піруваткарбоксилази). в) В
ЦТК оксалоацетат започатковує процес утилізації ацетил-КоА: продуктом взаємодії
ацетил-КоА та оксалоацетату є цитрат. Тому, при дефіциті оксалоацетату
накопичується ацетил-КоА.
32. В організм лабораторної тварини ввели інсектицид ротенон, що викликав ознаки
отруєння.
12
а) Який процес при цьому порушується? б) Пояснити механізм дії ротенону. Які ще
речовини мають таку дію? в) Чому дорівнює коефіцієнт Р/О за цих умов?
Відповіді: а) При цьому порушується процес тканинного дихання. б) Ротенон є
інгібітором І комплексу дихального ланцюга: НАДН:КoQоксидоредуктази. Подібний
механізм дії мають барбітурати. в) За цих умов коефіцієнт Р/О дорівнює 2.
33. В ЦТК утворюються відновлені еквіваленти, які окиснюються в дихальному ланцюгу
з утворенням АТФ. а)Які відновлені еквіваленти та в якій кількості утворюються в ЦТК?
б) Як називається процес синтезу АТФ супряжений з окисненням відновлених
еквівалентів у дихальному ланцюгу. в) Скільки молекул АТФ утворюється за рахунок
окиснення у дихальному ланцюгу усіх відновлених еквівалентів, утворених в ЦТК ?
Відповіді: а) В ЦТК утворюються 1ФАДН2 та 3НАДН2. б) Цей процес називається
окисним фосфорилуванням. в) Окиснення 1ФАДН2 дає 2АТФ, а 3НАДН2 - 9 (3∙3) АТФ.
Всього за рахунок окиснення відновних еквівалентів утворюється 11 АТФ.
34. Окисне декарбоксилування пірувату відіграє велику роль у забезпеченні організму
енергією. а) Який мультиферментний комплекс забезпечує цей процес? б) При
дефіциті яких коферментів він порушується? в) Які біохімічні симптоми порушення
окисного декарбоксилування пірувату?
Відповіді: а) Піруватдегідрогеназний комплекс, який включає в себе 3 ферменти
(піруватдегідрогеназу, дигідроліпоілдегідрогеназу та дигідроліпоілацетилтрансферазу)
та 5 коферментів. б) Порушення окисного декарбоксилування пірувату відмічається
при дефіциті коферментів: НАД, ФАД, КоА, ліпоєвої кислоти, ТДФ. в) Основними
симптомами порушення окисного декарбоксилування пірувату є накопичення
пірувату, ацидоз та гіпоенергетичний стан.
35. В культуру мітохондрій додали антибіотик антиміцин А. При цьому в середовищі
зменшилась кількість АТФ. а) Який процес при цьому порушується? б) Пояснити
механізм дії антиміцину А в) Чому дорівнює коефіцієнт Р/О за цих умов?
13
Відповіді: а) Пригнічується тканинне дихання. б) Антиміцин А – інгібітор ІІІ комплексу
дихального ланцюга: КoQ: цитохром с-оксидоредуктази. в) Коефіцієнт Р/О = 1.
36. Здатність “моржів” тривалий час перебувати в холодній воді пояснюється тим, що в
них посилюється синтез гормонів щитоподібної залози (тироксину). а) Який механізм
лежить в основі «зігріваючої» дії цих гормонів? б) Як змінюється електрохімічний
потенціал та його складові частини в мітохондріях при високих концентраціях
тироксину ? в) Як називаються речовини з таким впливом на компоненти
електрохімічного потенціалу?
Відповіді: а) Роз’єднання тканинного дихання та окисного фосфоритування, що
призводить до виділення енергії у вигляді значної кількості тепла. б) За високих
концентрацій тироксину відмічається зниження електрохімічного потенціалу за
рахунок зниження градієнту концентрації протонів та різниці електричного потенціалу.
в) Такі речовини називаються протонофорами.
37. Одним із побічних ефектів тривалого прийому антибіотику граміцидину є
підвищення температури тіла. а) Поясніть механізм пірогенної дії цього антибіотика. б)
Як змінюється електрохімічний потенціал та його складові частини в мітохондріях у
присутності граміцидину? в) Як називаються речовини з таким впливом на компоненти
електрохімічного потенціалу?
Відповіді: а) Пірогенна дія цього антибіотика пов’язана з роз’єднанням тканинного
дихання та окисного фосфорилування. б) За високих концентрацій граміцидину
відмічається зниження електрохімічного потенціалу лише за рахунок зниження різниці
електричного потенціалу. в) Такі речовини називаються йонофорами.
38. Отруєння газом, який має запах тухлих яєць, супроводжується порушенням
тканинного дихання, розладами свідомості і може викликати миттєву смерть. а)
Назвіть невідомий газ б) Поясніть механізм його токсичної дії на тканинне дихання в)
Які речовини мають схожий до цього газу механізм впливу на дихальний ланцюг?
14
Відповіді: а) Невідомий газ - гідроген сульфід б) Гідроген сульфід є інгібітором IV
комплексу дихального ланцюга цитохромоксидази. в) Схожий механізм дії мають
чадний газ, ціаніди, азиди.
39. В ЦТК проходить одна реакція в ході якої утворюється 1 молекула ГТФ, яка легко
перетворюється на АТФ. а)Як називається ця реакція? б)Назвіть вихідну речовину,
продукт та фермент цієї реакції в)В якій органелі клітини проходить ця реакція?
Відповіді: а) Субстратне фосфорилування б) В цій реакції сукциніл-КоА при взаємодії з
ГДФ перетворюється в сукцинат та ГТФ за участі сукцинаттіокінази. При
дефосфорилуванні ГТФ утворюється АТФ під впливом нуклеозидфосфокінази (субстрат
не фосфорилування). в) Реакція відбувається в матриксі мітохондрій.
40. Судово-медичний експерт при розтині трупа 20-річної дівчини встановив, що
смерть настала в результаті отруєння ціанідами. а) Порушення якого процесу було
причиною смерті дівчини? б)Поясніть механізм токсичної дії ціанідів в) Чи можна було
б врятувати дитину введенням аскорбінової кислоти?
Відповіді: а) Реєструється порушення тканинного дихання б) Ціаніди є інгібіторами IV
комплексу дихального ланцюга – цитохромоксидази (блокуючи транспорт електронів
у ЦХО). Іони CNутворюють комплекс з Fe3+-формою гема ЦХО, блокуючи їх
відновлення до Fe2+-форми. в) Аскорбінова кислота не покращить стан дитини, адже
вона є донором електронів лише для цитохрому С, а в даному випадку блок
розташований далі - на рівні IV комплексу.
41. У запрограмованій смерті клітини (апоптозі) важливу роль відіграють ферменти
каспази, які активуються при появі в цитозолі цитохрому С. а)Де локалізується
цитохром С в нормі ? б)Яку функцію виконує цитохром С в нормальній клітині? в) Яка
простетична група входить до складу цитохрому С?
Відповіді: а) Він входить до складу дихального ланцюга внутрішньої мембрани
мітохондрій.
15
б) Цитохром С забезпечує транспорт електронів від ІІІ на IV комплекс дихального
ланцюга. в) До складу цитохрому С входить простетична група - гем.
42. У чоловіка 30 років гіпоенергетичний стан, пов'язаний з порушенням
функціонального стану цитохромів дихального ланцюга мітохондрій. а) Яка хімічна
природа ферментів цитохромів? До якого класу за МКФ вони належать? б)Назвіть
цитохроми у порядку їх розташування в дихальному ланцюгу. в)Які клітинні отрути є
інгібіторами цитохромів аа3?
Відповіді: а) Цитохроми за хімічною природою - гемопротеїни, які забезпечують
транспорт електронів. Вони належать до 1 класу ферментів оксидоредуктаз. б) В
дихальному ланцюгу цитохроми розміщуються в порядку збільшеня редокс
потенціалу: цит. b → цит. c1 → цит. c → цит. a → цит. a3. в) Інгібіторами цитохромів аа3
є азиди, ціаніди, гідроген сульфід та чадний газ.
43. Хворому, який страждає безсонням, призначено снодійне класу барбітуратів. а)
Назвіть фермент мітохондрій, для якого цей препарат являється інгібітором б)Який
кофермент входить до його складу? в) За яким принципом розташовані коферменти
дихального ланцюга?
Відповіді: а) Барбітурати є інгібіторами І комплексу дихального ланцюга НАДН:KoQ-
оксидоредуктази. б) До скдаду цього ферменту входить кофермент - ФМН в)
Коферменти в дихальному ланцюгу розташовані в порядку збільшення редокс-
потенціалу.
44. Під дією деяких хімічних сполук проходить блокування окисного фосфорилювання
в мітохондріях, проте споживання кисню відбувається і субстрат окиснюється. а) Як
називаються такі сполуки? Наведіть приклади . б)Поясніть механізм їх дії. в) Як
зміниться основний обмін та температура тіла при введенні таких сполук?
Відповіді: а) Такі речовини мають назву роз’єднувачі тканинного дихання та окисного
фосфорилуваня. До них відносяться протонофори (жирні
16
кислоти, тироксин, прогестерон, адреналін, термогенін та ін.) та йонофори
(граміцидин, валіноміцин) б) Під впливом роз’єднувачів знижується електрохімічний
потенціал, так як знижуються градієнт концентрацій протонів та різниця електричного
потенціалу в) Основний обмін та температура тіла підвищаться.
45. У хворих з тиреотоксикозом спостерігається гіпертермія, булімія, зниження ваги,
підвищення основного обміну. а) З чим пов’язані ці порушення? б) Поясніть механізм
впливу тиреоїдних гормонів на тканинне дихання та синтез АТФ в) Який ще гормон
має подібний вплив на ці процеси?
Відповіді: а) Вказані порушеня пов’язані з тим, що за даного патологічного стану
значна частина енергії, яка виділяється в катаболічних процесах, не акумулюється в
макроергічних зв’язках АТФ, а розсіюється у вигляді тепла. б) Надлишок тиреоїдних
гормонів у хворих з тиреотоксикозом викликають роз’єднання тканинного дихання та
окисного фосфорилуваня. в) Подібний вплив на процеси тканинного дихання та
окисного фосфорилування має жіночий статевий гормон - прогестерон.
46. Антибіотик олігоміцин до недавнього часу використовували при лікуванні
туберкульозу. а) Який процес блокує цей препарат у туберкульозній паличці?
б)Інгібітором якого ферменту є олігоміцин? в) Поясніть особливості будови цього
ферменту та його функцію.
Відповіді: а) Олігоміцин - антибіотик є інгібітором окисного фосфорилування. б)
Механізм його дії полягає в інгібіруванні функції фермента АТФсинтетази. в) Фермент
АТФ-синтетаза є білком з четвертинною структурою, в складі якого є декілька білкових
субодиниць, які утворюють фрагменти Fo та F1. Фрагмент Fo є протонним каналом і
блокується олівоміцином, а фрагмент F1 є каталітичною ділянкою цього ферменту.
47. Для покращення енергетичного обміну в клітинах використовують лимонну
кислоту. а) З яких метаболітів утворюється лимонна кислота у мітохондріях? б)Як
називається фермент? Який процес започатковує? в) Назвіть алостеричні активатори та
інгібітори цієї реакції?
17
Відповіді: а) В матриксі мітохондрії лимонна кислота утворюється в реакції конденсації
оксалоацетату з ацетил-КоА у ЦТК. б) Утворення лимонної кислоти відбувається за
участі ферменту цитратсинтази. Ця реакція започатковує цикл трикарбонових кислот
Кребса. в) Алостеричними активаторами цього ферменту є АДФ, оксалоацетат та
ацетил-КоА; алостеричними інгібіторами є АТФ та цитрат.
48. В процесі окисного декарбоксилування пірувату утворюється центральний
метаболіт обміну речовин, який далі окиснюється до кінцевих метаболітів СО2 та Н2О.
а) Назвіть цей метаболіт. б)В якому процесі відбувається його окиснення до кінцевих
метаболітів? в) Розрахуйте енергетичний баланс окиснення пірувату до СО2 та Н2О
Відповіді: а) Центральним метаболітом, який утворюється під час окисного
декарбоксилування пірувату, є ацетил-КоА. б) Окиснення ацетил-КоА відбувається в
циклі трикарбонових кислот Кребса (ЦТК). в) Повне окиснення пірувату до кінцевих
метаболітів можна розділити на дві стадії: 1) окисне декарбоксилування пірувату з
утворенням ацетилКоА: на цій стадії утворюється НАДН2, окиснення якого в
дихальному ланцюгу дає 3 АТФ; 2) окиснення ацетил-КоА до кінцевих метаболітів
супроводжується утворенням 12 АТФ. Отже, сумарний енергетичний баланс повного
окиснення пірувату до кінцевих метаболітів становить 15 АТФ (3+12).
49. У лікарню доставлений хворий, що отруївся інсектицидом. Виявлено інгібування
активності мітохондріального ферменту НАДН-дегідрогенази. а) Яким інсектицидом
отруївся хворий? б) Який процес при цьому порушується? в) Як зміниться індекс Р/О за
цих умов?
Відповіді: а) Хворий отруївся інсектицидом ротеноном. б) При цьому порушується
процес тканиного дихання. в) За цих умов транспорт електронів та протонів проходить
через укорочений дихальний ланцюг - ІІ, ІІІ та ІV комплекси (лише два пункти
спряження - ІІІ та ІV комплекси) і утворюється 2 АТФ (Р/О=2).
50. При лікуванні багатьох хвороб використовують фармацевтичний препарат
кокарбоксилазу (тіаміндифосфат) для забезпечення клітин енергією. а) Який процес
при цьому активується?
18
б) Вкажіть енергетичний баланс реакції? в) Наведіть складові цього комплексу.
Відповіді: а) За цих умов активується окисне декарбоксилуванняя пірувату з
утворенням ацетил-КоА. б) В цьому процесі утворюється НАДН2, окиснення якого в
дихальному ланцюгу дає 3 АТФ. в) Реакції окисного декарбоксилування пірувату
здійснюються за участі мультиферментного піруватдегідрогеназного комплексу, який
зв’язаний з внутрішньою мембраною мітохондрій зі сторони матриксу. До його складу
входять 3 ферменти (Е1 - піруватдегідрогеназа, Е2 – дигідроліпоїлацетилтрансфераза,
Е3 – дигідроліпоїлдегідрогеназа) та 5 коферментів (НАД+, ФАД, амід ліпоєвої кислоти,
ТДФ, коензим А).
ХІМІЯ ВУГЛЕВОДІВ. МЕТАБОЛІЗМ ВУГЛЕВОДІВ ТА ЙОГО РЕГУЛЯЦІЯ 51. У хворого, який
тривалий час страждає хронічним ентероколітом, після вживання молока з’явились
метеоризм, діарея, кольки. а) З нестачею якого ферменту в кишечнику пов’язана ця
патологія? б) Яку реакцію каталізує цей фермент? в) Чи може вживати такий хворий
кисломолочні продукти? Відповідь обгрунтуйте
Відповіді: а) У хворого недостатність в кишечнику ферменту лактази. б) Лактаза
каталізує гідролітичне розщеплення О-глікозидного зв’язку в дисахариді лактози з
утворенням моносахаридів галактози та глюкози. в) Цей хворий може вживати
кисломолочні продукти, адже у них відсутня лактоза (під впливом мікроорганізмів
відбувається її розпад).
52. Відомо, що синовіальна рідина зменшує тертя суглобових поверхонь. При
ревматизмі та артриті її в’язкість знижується внаслідок деполімеризації певної
речовини. а) Назвіть цю речовину. б) До якого класу вуглеводів належить? З яких
компонентів побудована? в) Які ще біологічні функції вона виконує?
Відповіді: а) За цих умов відмічається деполімеризація гетерополісахариду
гіалуронової кислоти. б) Гіалуронова кислота - це гетеро полісахарид, дисахаридний
фрагмент якого складається з β,D-глюкуронової кислоти і N-ацетилглюкозаміну,
зв'язаних β-1,3-глікозидним зв'язком. в) Виконує функції біологічного цементу, що
заповнює міжклітинний простір. Також забезпечує утримання і зв’язування води і
катіонів, завдяки чому регулюється міжклітинний осмотичний тиск.
53. В організмі людини присутній гомополісахарид, який переважно синтезується у
печінці та скелетних м’язах і зберігається в цитоплазмі клітин у формі гранул. а) Назвіть
гомополісахарид. б) Охарактеризуйте його структуру та біологічну роль. в) Вкажіть
біологічне значення низької осмотичної активності цього гомополісахариду?
Відповіді: а) Цей гомополісахарид - глікоген.
2
б) Загальна формула глікогену – (С6Н10О5)n - тваринний полісахарид, який є резервом
глюкози. Складається із залишків α-D-глюкози, зв’язаних α-1,4, а в місцях розгалужень
α-1,6-глікозидними зв'язками. в) Глікоген є найбільш ефективною та раціональною
формою запасання глюкози в тваринних клітинах. Відомо, що глюкоза є осмотично-
активною речовиною, тому її накопичення в клітині сприяло б входу води та
розбуханню клітин. Натомість глікоген - малорозчинний у воді та не має осмотичної
активності, ось чому саме у цій формі глюкоза запасається в клітині.
54. Моносахарид, який є структурним компонентом сахарози і за хімічною природою є
кетогексозою. В організм людини надходить у складі фруктів. а) Назвіть моносахарид.
б) До складу якого дисахариду він входить? Охарактеризуйте будову цього
дисахариду. в) Вкажіть значення цього моносахариду.
Відповіді: а) Цей моносахарид - фруктоза. б) Фруктоза входить до складу дисахариду -
сахарози. Сахароза (буряковий або тростниковий цукор) - поширений харчовий
вуглевод, складається з α-D-глюкози і β-D-фруктози, зв'язаних α-1,2-глікозидним
зв'язком. в) Фруктоза має енергетичну роль (окиснення фруктози є джерелом енергії
для багатьох тканин, особливо, для сперматозоїдів). Також в процесі метаболізму
фруктози можуть синтезуватися глюкоза, глікоген, ліпіди, амінокислоти, нуклеотиди та
нуклеїнові кислоти.
55. У дівчинки 7 років явні ознаки гемолітичної анемії. Лабораторно встановлений
дефіцит піруваткінази в еритроцитах. а) Порушення якого метаболічного процесу в
еритроцитах відмічається при цьому? б) Яку реакцію каталізує піруваткіназа в
еритроцитах, вкажіть її значення? в) Вкажіть причини розвитку гемолізу еритроцитів за
цих умов?
Відповіді: а) За цих умов відмічається порушення активності анаеробного гліколізу в
еритроцитах. б) Піруваткіназа забезпечує перетворення фосфоенолпірувату на піруват
(друге субстратне фосфорилування). Це супроводжується перенесенням фосфатної
групи з фосфоенолпірувату на АДФ з утворенням АТФ в) Механізм розвитку анемії
пов’язаний зі зменшенням синтезу АТФ в еритроцитах, порушенням роботи Na+-K+-
АТФази, накопиченням натрію та води в еритроцитах та розвитком осмотичного
гемолізу.
3
56. Клінічне обстеження хворого М. дозволило встановити попередній діагноз: рак
шлунку. В шлунковому соці виявлено молочну кислоту. а) В якому метаболічному
процесі утворюється лактат? б) Який фермент бере участь в утворенні лактату? Яку
реакцію каталізує цей фермент в) Які наслідки накопичення лактату в пухлинних
клітинах?
Відповіді: а) Лактат утворюється в процесі анаеробного гліколізу. б) Утворення лактату
відбувається в процесі відновлення пірувату за участі НАДН та ферменту
лактатдегідрогенази. в) Накопиченя лактату супроводжується розвитком ацидозу, що
веде до порушення життєдіяльності самої клітини (зона некрозу розташована зазвичай
в центрі пухлини), посилення процесу метастазування.
57. Під час біохімічного дослідження встановлено, що в цитоплазмі гепатоцитів
зменшується активність процесів окисного фосфорилування а) Як змінюється
співвідношення АТФ/АДФ в гепатоцитах при цьому? б) Як змінюється активність
анаеробного гліколізу за цих умов? Відповідь обгрунтуйте в) Вкажіть механізм
регуляції активності ферментів гліколізу
Відповіді: а) За цих умов відмічається зменшення АТФ та накопичення АДФ, що веде
до зменшення співвідношення АТФ/АДФ. б) Накопичення АДФ є активатором
регуляторних ферментів гліколізу, тому активність анаеробного гліколізу зростає. в)
Виділяють три регуляторні ферменти гліколізу: гексокіназа, фосфофруктокіназа,
піруваткіназа. Регуляція активності вказаних ферментів проходить двома шляхами: 1)
алостерична: АТФ - зменшує активність, тоді як АДФ та АМФ – підвищуть активність
регуляторних ферментів гліколізу; 2) гормональна: інсулін – індукує, а глюкагон –
пригнічує синтез регуляторних ферментів гліколізу.
58. В клітинах дріжджів та інших мікроорганізмів проходять реакції спиртового
бродіння, що обумовлено наявністю у них ферменту піруватдекарбоксилази. В той же
час у людей цього ферменту не має, і запаси ендогенного етанолу в крові
поповнюється за рахунок синтезованого мікрофлорою кишківника. а) Яку реакцію
каталізує піруватдекарбоксилаза? б) В чому полягає відмінність процесів спиртового
бродіння та анаеробного гліколізу? в) Яке значення ендогенного етанолу в організмі
людини?
Відповіді:
4
а) Пірувтдекарбоксилаза каталізує реакцію простого декарбоксилування пірувату з
утворенням ацетальдегіду. б) Механізм спиртового бродіння вцілому нагадує
анаеробний гліколіз до утворення пірувату. Далі під час спиртового бродіння піруват
піддається простому декарбоксилуванню за участі піруватдекарбоксилази з
утворенням ацетальдегіду. Він за допомогою алкогольдегідрогенази та НАДН2
відновлюється в етиловий спирт. В той час, як при анаеробному гліколізі піруват
відновлюється до лактату. в) Ендогенний етанол - це один із метаболічних чинників,
який визначає певний характер, настрій, поведінку. Люди, у яких ендогенного етанолу
синтезується недостатньо частіше страждають депресивними розладами та хворіють
на алкоголізм.
59. З метою профілактики малярії вченому-антропологу, який збирався у експедицію
до Південної Африки, призначили протималярійний препарат акрихін. На тлі його
прийому у хворого виникла гемолітична жовтяниця. а) Яка причина гемолізу
еритроцитів при прийомі протималярійного препарату? б) Порушення якого
біохімічного процесу та синтезу якого відновника відмічається за цих умов? в) Який
механізм розвитку анемії при цьому?
Відповіді: а) Прийом акрихіну провокує розвиток недостатності ферменту глюкозо6-
фосфатдегідрогенази в еритроцитах. б) За цих умов реєструється зменшення синтезу
відновника НАДФН2, оскільки важливим його джерелом є глюкозо-6-
фосфатдегідрогеназна реакція пентозофосфатного циклу. в) Механізм розвитку анемії
при вказаній патології полягає в наступному: при дефіциті НАДФН2 порушується
відновлення глутатіону, необхідного для знешкодження перекису водню, що веде до
накопичення Н2О2 та посилення перекисного гемолізу еритроцитів.
60. Після відновлення кровообігу в ушкодженій тканині припиняється накопичення
лактату та зменшується швидкість споживання глюкози. а) Як змінюється
співвідношення АТФ/АДФ при цьому? б) Поясніть причину зменшення вмісту лактату
за цих умов? в) Вкажіть назву та біологічне значення метаболічного ефекту, який
виникає в ішемізованій тканині після відновлення кровообігу
Відповіді: а) Після відновлення кровопостачання у тканині зростає рівень АТФ та
зменшується АДФ, що веде до збільшення співвідношення АТФ/АДФ.
5
б) Після відновлення кровообігу посилюється оксигенація ушкодженої тканини,
гальмується анаеробний гліколіз та активується тканинне дихання. в) За цих умов
виникає ефект Пастера, який забезпечує переключення клітин на аеробне окиснення -
більш економний та ефективний шлях отримання енергії.
61. В тканинах з інтенсивним метаболізмом ліпідів велике значення має шлях
катаболізму глюкози, який постачає відновлений кофактор (джерело атомів водню)
для синтезу жирних кислот а) Назвіть цей шлях метаболізму глюкози б) Який
відновлений кофактор він постачає для синтезу жирних кислот? в) Для синтезу яких
інших ліпідів використовується цей відновник?
Відповіді: а) Пентозофосфатний цикл. б) Цей шлях постачає відновлений кофактор -
НАДФН, який необхідний для синтезу жирних кислот. в) Крім того, що НАДФН бере
участь в синтезі холестерину, жовчних кислот та стероїдних гормонів.
62. У людей після надмірного вживання алкоголю вранці натще відмічається
гіпоглікемія внаслідок зростання співвідношення НАДН/НАД+ а) Вкажіть оборотну
реакцію анаеробного гліколізу, напрямок перебігу якої залежить від цього
співвідношення б) В яку сторону зміщується рівновага реакції за цих умов? в) Як
змінюється активність глюконеогенезу при цьому?
Відповіді: а) Це реакція оборотного перетворення пірувату в лактат, яка відбувається
за участі ферменту лактатдегідрогенази. б) За цих умов рівновага реакції зміщується в
сторону утворення лактату. в) Активність глюконеогенезу з лактату зменшується, адже
рівновага лактатдегідрогеназної реакції зміщена в сторону утворення лактату.
63. В клітинах, які швидко діляться, інтенсивно проходить шлях катаболізму глюкози,
який постачає моносахарид для синтезу нуклеотидів. а) Назвіть цей шлях метаболізму
глюкози б) Який моносахарид постачає він для синтезу нуклеотидів? в) Як змінюється
активність цього при дефіциті вітаміну В1?
Відповіді: а) Пентозофосфатний цикл.
6
б) Цей шлях постачає рибозо-5-фосфат для синтезу пуринових та піримідинових
нуклеотидів. в) При недостатності вітаміну В1 (тіаміну) зменшується активність
неокиснювальної стадії пентозофосфатного циклу (адже кофермент тіаміндифосфат
входить до складу транскетолаз).
64. З метою транспорту протонів з цитоплазми в мітохондрії для їх окиснення
використовуються човникові системи а) Назвіть човникові системи транспорту атомів
гідрогену б) Яка із них має більшу енергетичну цінність і чому? в) Яка із них є більш
універсальною і чому?
Відповіді: а) Гліцеролфосфатна та малат-аспартатна човникові системи. б) Малат-
аспартатна човникова система енергетично більш ефективна, так як передає водень з
цитоплазми на мітохондрільний НАД+ з утворенням НАДН2, окиснення якого в
дихальному ланцюгу дає 3 АТФ. В той же час гліцеролфосфатна човникова система
передає водень на мітохондріальний ФАД з утворенням ФАДН2, при окисненні якого в
дихальному ланцюгу синтезується лише 2 АТФ. в) Малат-аспартатна човникова
система є більш універсальною, адже локалізується в багатьох тканинах та органах, в
тому числі серці.
65. В аеробних умовах розпад глюкози відбувається тільки до пірувату, при цьому
лактат не утворюється а) В якій реакції відбувається перетворення пірувату в лактат,
назвіть фермент, кофермент б) Чому в аеробних умовах піруват не перетворюється в
лактат? в) Підрахуйте енергетичний баланс аеробного окиснення глюкози до пірувату
Відповіді: а) Оборотнє перетворення пірувату в лактат відбувається за участі
коферменту НАДН2 та ферменту лактатдегідрогенази. б) В аеробних умовах НАДН2
(утворений в гліцеральдегід-3фосфатдегідрогеназній реакції) не використовується на
відновлення пірувату, а транспортується в мітохондрій для окиснення в дихальному
ланцюгу. Тому, в аеробних умовах лактат не утворюється. в) При окисненні глюкози до
пірувату затрачається 2АТФ, утворюється 4АТФ та 2НАДН2, які при окисненні в
дихальному ланцюгу утворюють 46АТФ (якщо 2НАДН2 транспортуються
гліцеролфосфатним човником, то їх окиснення в мітохондріях дає 2x2=4АТФ, а якщо
малатаспартатним човником - 2x3=6АТФ). Отже, енергетичний баланс аеробного
окиснення глюкози до пірувату дорівнює 6-8АТФ (4+4(6)-2).
7
66. Під час тривалого голодування відбувається посилений розпад білків до
амінокислот а) В який процес будуть включатись амінокислоти за цих умов? б) Яка
амінокислота в найбільшій мірі задіяна в цьому процесі? в) Які ще речовини можуть
включатись в цей процес?
Відповіді: а) При цьому амінокислоти включаються в глюконеогенез. б) В
глюконеогенезі в найбільшій мірі задіяна амінокислота аланін. в) Основними
субстратами глюконеогенезу є піруват, гліцеральдегід-3фосфат та оксалоацетат. Всі
речовини невуглеводної природи, що можуть утворювати ці метаболіти, також є
субстратами глюконеогенезу: до них відносяться лактат (перетворюється в піруват),
глюкогенні амінокислоти (перетворюються на піруват та оксалоацетат), гліцерин
(перетворюється в гліцеральдегід-3-фосфат), жирні кислоти та метаболіти ЦТК Кребса
(перетворюються в оксалоацетат), ацетон (перетворюється в піруват).
67. У хворого відмічається гіпоглікемія натще, в пунктаті печінки виявлено дефіцит
піруваткарбоксилази. а) Яку реакцію каталізує піруваткарбоксилаза? Назвіть
кофермент. б) Зниження активності якого процесу відмічається у хворого? в) Чи
доцільно хворому призначати аспартат?
Відповіді: а) Піруваткарбоксилаза каталізує перетворення пірувату в оксалоацетат
шляхом карбоксилування. Коферментом цієї реакції є карбоксибіотин (активна форма
віт Н). б) Піруваткарбоксилазна реакція є однією із шунтових реакцій глюконеогенезу.
Тому, дефіцит піруваткарбоксилази є причиною зниження активності глюконеогенезу.
в) Хворому доцільно призначити аспартат, адже він перетворюється на оксалоацетат,
який легко вступає в глюконеогенез.
68. У тварини після введення глутамату виявили зростання вмісту глюкози в сироватці
крові. а) Активність якого процесу зростає за цих умов? б) Вкажіть причину його
активації. в) Назвіть топічну локалізацію та біологічне значення цього процесу?
Відповіді: а) За цих умов зростає активність глюконеогенезу з глутамату. б) Глутамат
перетворюється на α-кетоглутарат, з якого в ЦТК Кребса утворюється оксалоацетат,
який вступає в реакції глюконеогенезу. в) Глюконеогенез проходить в цитоплазмі (за
виключенням піруваткарбоксилазної реакції, яка проходить в матриксі мітохондрій)
8
клітин печінки, кірковому шарі нирок, тонкому кишечнику. Цей процес забезпечує
підтримання сталого рівня глюкози крові в проміжках між прийомами їжі, під час
тривалого голодування та при тривалій фізичній роботі (це особливо важливо для
мозку, який використовує глюкозу як основне джерело енергії). Також, глюконеогенез
бере участь в утилізації метаболічного «шлаку» організму - молочної кислоти.
69. У 8-місячної дитини спостерігається блювання, проноси після вживання фруктових
соків. Навантаження фруктозою веде до гіпоглікемії. а) Назвіть патологічний стан у
дитини б) Дефіцит якого ферменту відмічається за цих умов? в) Вкажіть причину
розвитку гіпоглікемії після навантаження фруктозою
Відповіді: а) У дитини має місце спадкова ензимопатія - непереносимість фруктози. б)
Причиною захворювання є дефіцит ферменту фруктозо-1фосфатальдолази (альдолази
В). в) Дефіцит цього ферменту викликає накопичення фруктозо-1-фосфату, який блокує
розпад глікогену і тому виникає гіпоглікемія.
70. У крові дитини виявлено високий вміст галактози, концентрація глюкози знижена.
Спостерігається катаракта, розумова відсталість, розвивається жирове переродження
печінки. а) Назвіть патологічний стан у дитини. б) Дефіцит якого ферменту відмічається
за цих умов? в) Яку реакцію каталізує цей фермент?
Відповіді: а) У дитини відмічається спадкова ензимопатія - галактоземія. б) Причиною
патології є дефіцит ферменту галактозо-1фосфатуридилтрансферази. в) Цей фермент
каталізує реакцію перетворення галактозо-1-фосфат на глюкозо-1-фосфат.
71. Дитина квола, апатична. В ранці натще часто виникають судоми. При біопсії
печінки виявлено значний дефіцит глікогену. а) Назвіть патологічний стан у дитини. б)
Дефіцит якого ферменту має місце? в) Яка причина виникнення судом?
Відповіді: а) У дитини спадкова патологія - аглікогеноз (порушення синтезу глікогену).
б) За цих умов має місце дефіцит глікогенсинтази, яка забезпечує утворення глікогену.
9
в) Низький вміст глікогену в печінці веде до розвитку гіпоглікемії. Цей патологічний
стан викликає енергетичне голодування тканин, особливо клітин головного мозку, що
супроводжується розвитком судом.
72. У дитини з точковою мутацією генів виявлено відсутність глюкозо-6фосфатази,
гіпоглікемію та гепатомегалію. а) Назвіть патологічний стан у дитини б) Яку реакцію
каталізує вказаний ензим? В якій органелі клітини вона проходить в) Як змінюється
активність пентозофосфатного циклу за цих умов?
Відповіді: а) У дитини спадкова патологія - хвороба Гірке. б) Глюкоза-6-фосфатаза
каталізує реакцію гідролізу глюкозо-6-фосфату з утворенням вільної глюкози та
фосфатної кислоти. Ця реакція проходить в ендоплазматичному ретикулумі. в) Дефіцит
глюкоза-6-фосфатази призводить до накопичення глюкоза-6фосфату, який активує
пентозофосфатний цикл.
73. Для встановлення причини гіпоглікемії новонародженому проведений
глюкагоновий тест, який не викликав зростання рівня глюкози в крові. а) Яким шляхом
глюкагон підвищуює рівень глюкози в крові? б) Назвіть можливі причини відсутності
гіперглікемічного ефекту глюкагону. в) Які біохімічні дослідження дозволять
встановити діагноз у дитини?
Відповіді: а) Глюкагон підвищує рівень глюкози крові, адже за аденілатциклазним
механізмом активує глікогенфосфорилазу. б) Можливою причиною відсутності
гіперглікемічного ефекту глюкагону є порушення розпаду глікогену до вільної глюкози
в печінці (глікогеноз). в) Для уточнення діагнозу необхідно провести біопсію печінки. В
біоптаті необхідно визначити вміст глікогену, активність ферментів розпаду глікогену
(глікогенфосфорилази, глюкозо-6-фосфатази).
74. У крові пацієнта вміст глюкози натще - 6,4 ммоль/л, а через 2 години після
вуглеводного сніданку - 12,6 ммоль/л. а) Вкажіть нормативні показники вмісту
глюкози натще та через 2 години після вуглеводного сніданку. б) Проаналізуйте
результати глюкозотолерантного тесту у пацієнта та зробіть висновки? в) Чи можливий
розвиток глюкозурії у даного пацієнта?
Відповіді:
10
а) У нормі вміст глюкози в сироватці крові натще не повинен перевищувати 6,1
ммоль/л, а через 2 години після вуглеводного сніданку 7,8 ммоль/л. б) За даними
глюкозотолерантного тесту у пацієнта можна припустити розвиток цукрового діабету.
в) У пацієнта висока ймовірність розвитку глюкозурії, оскільки рівень глюкози в
сироватці крові через 2 години після вуглеводного сніданку перевищує показник
ниркового порогу (9-10 ммоль/л).
75. У крові пацієнта вміст глюкози натще - 5,8 ммоль/л, а через 2 години після
вуглеводного сніданку - 8,4 ммоль/л. а) Проаналізуйте дані глюкозотолерантного тесту
у даного пацієнта та зробіть висновки? б) Ризик розвитку яких захворювань зростає у
даного пацієнта? в) Назвіть біохімічний показник тривалої глікемії, вкажіть його
нормативні показники та діагностичне значення
Відповіді: а) За даними глюкозотолерантного тесту у пацієнта можна припустити
розвиток порушення толерантності до глюкози. б) У хворого зростає ризик розвитку
цукрового діабету. в) Показником тривалої гіперглікемії є вміст в сироватці крові
глікозильованого гемоглобіну (HbA1c, в нормі не повинен перевищувати 5%).
Зростання вмісту HbA1c свідчить про те, що підвищення рівня глюкози в крові триває
не менше 90 днів. Цей показник найчастіше використовують для моніторингу
ефективності лікування цукрового діабету.
ХІМІЯ ЛІПІДІВ. МЕТАБОЛІЗМ ЛІПІДІВ ТА ЙОГО РЕГУЛЯЦІЯ 76. Чоловік 42 років страждає
ревматоїдним артритом. До комплексу призначених йому лікувальних препаратів
включений протизапальний препарат аспірин, який є інгібітором
простагландинсинтази. а) Назвіть субстрат на який діє фермент простагландинсинтаза
б) Перерахуйте ейкозаноїди, які утворюються за участі цього ферменту в) Вкажіть
біологічну роль цих ейкозаноїдів
Відповіді: а) Простагландинсинтетаза в якості субстрата використовує арахідонову
кислоту. б) За участі цього фермента утворюються простагландини, простацикліни та
тромбоксани, які об’єднуються під назвою ейкозаноїди (тканинні гормони).
11
в) Простагландини родин А і Е знижують артеріальний тиск, розслаблюють м’язи
бронхів та трахеї. PGE2 і PGF2 скорочують м’язи матки і використовуються для
стимуляції пологів. PGE1 використовується для зменшення секреції HCI. Простациклін
(PGI2) розслаблює коронарні артерії, потужний інгібітор тромбоутворення і коагуляції
крові. Тромбоксани викликають скорочення судин, посилюють агрегацію тромбоцитів.
77. У пацієнта, що перебував у зоні радіаційного ураження, в крові збільшився вміст
активних форм кисню та малонового діальдегіду. а) Назвіть основні активні форми
кисню б) Вкажіть ферменти, які забезпечують їх інактивацію в) Про що свідчить
зростання в крові вмісту малонового діальдегіду?
Відповіді: а) До основних активних форм кисню відносяться супероксидний
аніонрадикал, синглетний кисень, гідроген пероксид та гідроксильний радикал. б)
Супероксиддисмутаза забезпечує інактивацію супероксидного аніонрадикалу з
утворенням гідроген пероксиду. Каталаза інактивує гідроген пероксид до води і
молекулярного кисню. Пероксидаза знешкоджує гідроген пероксид з утворенням
води та атомарного кисню. в) Зростання вмісту в сироватці крові малонового
діальдегіду є одним із основних показників посилення процесів перекисного
окиснення ліпідів.
78. Хворому з бронхіальною астмою призначено препарат зілеутон - інгібітор
ліпооксигенази. а) Назвіть субстрат на який діє фермент ліпооксигеназа. б)
Перерахуйте ейкозаноїди, які утворюються за участі цього ферменту. в) Вкажіть
біологічну роль цих ейкозаноїдів.
Відповіді: а) Ліпооксигеназа в якості субстрата використовує арахідонову кислоту. б) За
участі цього фермента утворюються лейкотрієни. в) Біологічні ефекти лейкотрієнів
реалізуються в реакціях запалення, згортанні крові, алергічних і імунних процесах.
79. До складу клітинних біомемран входять гліцерофосфоліпіди, які формують
ліпідний бішар а) Назвіть представники фосфоліпідів б) Яка особливість будови
фосфоліпідів обумовлює їх здатність утворювати ліпідний бішар? в) Вкажіть асиметрію
мембран щодо розташування гліцерофосфоліпідів
Відповіді:
12
а) До фосфоліпідів мембран відносяться фосфатидилхолін (лецитин), фосфатидил-
етаноламін (фосфатидилколамін), фосфатидилінозитол. б) Здатність фосфоліпідів
утворювати ліпідний бішар обумовлена їх амфіфільністю: вони складаються з полярної
«голівки» (фосфатний залишок, аміносполуки) та гідрофобного «хвоста» (радикали
жирних кислот). Фосфоліпіди орієнтуються в мембрані певними чином (у водному
середовищі - «голівками» назовні, «хвостиками» всередину). в) Асиметрія мембран
полягає в неоднорідності зовнішньої та внутрішньої поверхні мембрани, що
обумовлено їх різною функціональною спеціалізацією. Мембрана відрізняється за
складом фосфоліпідів: фосфатидилхолін переважає на зовнішній поверхні мембрани,
фосфатидилсерин і фосфатидилетаноламін - у внутрішній.
80. У пацієнта виявлено спадковий дефіцит ліпопротеїнліпази. а) Яку реакцію каталізує
ліпопротеїнліпаза? б) Вміст яких ліпопротеїнів буде підвищений в крові за цих умов? в)
Вкажіть особливості будови та біологічної ролі цих ліпопротеїнів
Відповіді: а) В ендотелії судин є фермент ліпопротеїнліпаза, яка гідролізує жири
(тригліцериди) у складі хіломікронів (ХМ) та ліпопротеїнів дуже низької щільності
(ЛПДНЩ). Внаслідок цього утворюються ліпопротеїни проміжної щільності (ЛППЩ) та
вивільняються вільні жирні кислоти і гліцерол, які проникають в клітини. б) За цих
умов у крові буде підвищений вміст ХМ та ЛПДНЩ. в) В структурі ХМ та ЛПДНЩ
переважає вміст тригліцеридів. ХМ утворюються в слизовій тонкого кишечника і
транспортують екзогенні (харчові) триацилгліцероли через лімфу у кров, потім у
жирову тканину й печінку, серце, легені й інші органи. ЛПДНЩ утворюються в печінці,
дозрівають в крові і транспортують в органи ендогенні жири (синтезовані печінкою на
“експорт”). ХМ та ЛПДНЩ разом переносять за добу 70-150 г жирів.
81. У хворого при зондуванні 12-палої кишки виявлена затримка відтоку жовчі із
жовчного міхура. а) Перетравлення та всмоктування яких компонентів їжі буде
порушено? б) Які компоненти жовчі беруть участь в цьому процесі? З якої речовини
вони синтезуються? в) Яка біологічна роль цих компонентів жовчі?
Відповіді: а) За цих умов буде порушено перетравлення та всмоктування жирів, а
також всмоктування жиророзчинних вітамінів (А, Д, Е, К). б) В цьому процесі беруть
участь жовчні кислоти, які утворюються в печінці з холестеролу під дією цитохром
Р450-залежних гідроксилаз.
13
Спершу утворюються первинні жовчні кислоти (холева та хенодезоксихолева кислоти),
з яких синтезуються вторинні жовчні кислоти за участі ферментів та мікрофлори
кишечника. Частина жовчних кислот кон’югується з гліцином або таурином з
утворенням парних жовчних кислот. в) Біологічна роль жовчних кислот наступна: 1.
емульгують (подрібнюють) харчові жири шляхом зменшення поверхневого натягу
краплин жиру; 2 активують панкреатичну ліпазу; 3. сприяють всмоктуванні вільних
жирних кислот завдяки утворенню міцел “холеїнових комплексів”; 4. виконують
функцію поверхнево-активних речовин в клітинах організму.
82. Хворий на жовчнокам’яну хворобу після прийому жирної їжі відчуває нудоту,
млявість, з часом з’явились ознаки стеатореї. а) Поясніть термін «стеаторея» б) Назвіть
причини стеатореї у хворого в) Чи доцільно призначити хворому хенодезоксихолеву
кислоту?
Відповіді: а) Стеаторея - це підвищене виділення неперетравленого жира з калом. б) У
даного хворого причиною стеатореї є порушення надходження жовчі та її компонентів
(особливо жовчних кислот) в кишківник. Дефіцит жовчних кислот викликає
пригнічення процесів перетравлення харчових жирів та всмоктування продуктів їх
гідролізу. в) Хворому доцільно призначити хенодезоксихолеву кислоту, яка є жовчною
кислотою і буде покращувати процеси перетравлення жирів та всмоктування
продуктів їх гідролізу.
83. У хворого відмічається збільшення печінки та селезінки (гепатоспленомегалія),
ксантоми на шкірі (відкладання в шкірі жиру). В крові високий вміст тригліцеридів,
сироватка крові має вигляд молока, при її тривалому стоянні утворюється
вершкоподібний шар. а) Збільшення вмісту яких ліпопротеїнів найбільш ймовірне у
хворого? б) Вкажіть особливості будови, властивостей та біологічної ролі цих
ліпопротеїнів в) Дефіцит якого ферменту є причиною цього стану?
Відповіді: а) У хворого найбільш ймовірно розвинулась гіперхіломікронемія. б)
Хіломікрони - це найлегші ліпопротеїди, в структурі яких високий вміст тригліцеридів.
Вони утворюються в слизовій тонкого кишечника і транспортують екзогенні (харчові)
жири через лімфу у кров, потім у жирову тканину й печінку, серце, легені й інші
органи. в) Причиною цього стану є дефіцит ферменту ліпопротеїнліпази, яка
забезпечує розщеплення тригліцеридів у складі хіломікронів.
14
84. У хворого на дифтерію відмічається зменшення вмісту карнітину в серцевому м’язі.
а) Вкажіть клас сполук, які є основним джерелом енергії для кардіоміоцитів б) Як
змінюється їх окиснення за цих умов? Відповідь обгрунтуйте в) Який процес
активується при цьому?
Відповіді: а) Основним джерелом енергії для кардіоміоцитів є жирні кислоти. б) За
умов дефіциту карнітину пригнічується транспорт активних форм жирних кислот (ацил-
КоА) із цитоплазми в мітохондрії. Тому, за цих умов буде пригнічуватись β-окиснення
жирних кислот в мітохондріях. в) Гальмування процесів β-окиснення жирних кислот
сприяє накопиченню в цитоплазмі клітин жирних кислот, які посилено
використовуються на синтез жирів (ліпогенез)
85. При тривалому стресі, цукровому діабеті відмічається зменшення вмісту жиру в
жирових депо та підвищення вмісту неестерифікованих (вільних) жирних кислот
(НЕЖК) в сироватці крові. а) Який процес активується? Вкажіть регуляторний фермент
цього процесу б) Вкажіть механізм активації процесу за тривалого стресу? в) Поясніть
причини збільшення активності процесу при цукровому діабеті.
Відповіді: а) За цих умов активується аденілатциклазний механізм ліполізу
розщеплення тригліцеридів до гліцеролу та вищих жирних кислот. Регуляторним
ферментом ліполізу є триацилгліцеролліпаза. б) При тривалому стресі збільшується
рівень адреналіну, який активує триацилгліцеролліпазу за аденілатциклазним
механізмом. в) При цукровому діабеті також активується фермент
триацилгліцеролліпаза за аденілатциклазним механізмом, адже при дефіциті інсуліну
в клітинах зростає вміст цАМФ (інсулін зменшує рівень цАМФ оскільки активує
фосфодіестеразу, яка викликає його розщеплення).
86. β-окиснення пальмітинової кислоти відіграє важливу роль в забезпеченні
енергетичних потреб серця, нирок та печінки а) Скільки циклів β-окиснення необхідно
для її повного розпаду? Яка кількість АТФ утвориться за рахунок цього? б) Скільки
молекул ацетил-КоА синтезується при цьому? Яка кількість АТФ утвориться за рахунок
ацетил-КоА? в) Підрахуйте енергетичний баланс її окиснення
15
Відповіді: а) Для повного окиснення пальмітинової кислоти (С15Н31СООН, С16, n=16)
необхідно 7 циклів β-окиснення (16/2-1), за рахунок яких утворюється 7·5=35 АТФ. б)
При повному окисненні цієї кислоти утвориться 8 молекул ацетил-КоА (16/2), повне
згорання яких супроводжується утворенням 8·12=96 АТФ. в) На активацію цієї кислоти
затрачається 1 АТФ. Тому, сумарний енергетичний баланс повного окиснення
пальмітинової кислоти становить: 35+96-1= 130 АТФ.
87. Ліполіз нейтрального жиру триолеїнатгліцеролу є основним джерелом гліцеролу та
олеїнової кислоти в клітині, окиснення яких супроводжується виділенням значної
кількості енергії а) Вкажіть енергетичний баланс окиснення гліцеролу. б) Підрахуйте
енергетичний баланс повного окиснення олеїнової кислоти в) Визначте енергетичний
баланс повного окиснення триолеїнатгліцеролу.
Відповіді: а) Енергетичний баланс окиснення гліцеролу в середньому становить 21
АТФ. б) Енергетичний баланс повного окиснення однієї молекули олеїнової кислоти
(С17Н33СООН, С18, n=18, х=1 (кількість подвійних зв’язків)) розраховується за
формулою: = (18/2-1)∙5+(18/2)∙12-1-2∙1=145 АТФ в) Енергетичний баланс окиснення
жиру приблизно дорівнює: 21+145∙3 =456 АТФ.
88. Надмірне споживання вуглеводів, що перевищує енергозатрати, супроводжується
посиленням ліпогенезу в печінці та жировій тканині а) Які продукти катаболізму
вуглеводів є метаболічними попередниками біосинтезу жирів? б) В чому відмінність
біосинтезу жирів в печінці та жировій тканині? в) Якими гормонами регулюється
ліпогенез в жировій тканині?
Відповіді: а) Метаболічними попередниками біосинтезу жирів є такі продукти
катаболізму вуглеводів: діокисацетонфосфат, ацетил-КоА, НАДН2 та НАДФН2. б) У
жировій тканині синтез триацилгліцеролів відбувається тільки в абсорбтивний період,
при надходженні великої кількості глюкози в адипоцити. Натомість, у печінці
утворення жирів відбувається з вуглеводів та продуктів перетравлення харчових
ліпідів у абсорбтивний та постабсорбтивний періоди.
16
в) Стимулює синтез жирів (ліпогенез) в адипоцитах інсулін за рахунок активації
надходження глюкози в клітини, збільшення активності ферментів гліколізу,
пентозофосфатного шляху та синтезу жирних кислот. Глюкагон та адреналін, навпаки,
активують розщеплення жирів в жировій тканині (ліполіз).
89. У робітника хімчистки, який тривалий час працював з органічними розчинниками,
діагностовано жирову дистрофію печінки. З метою лікування було використано
ліпотропні речовини а) Вкажіть механізм розвитку жирової дистрофії печінки за цих
умов б) Поясніть термін «ліпотропні речовини». в) Поясніть механізм ліпотропної дії
карнітину та холіну.
Відповіді: а) Органічні розчинники порушують синтез білків, що веде до пригнічення
утворення ЛПДНЩ та накопичення жирів у печінці. б) Ліпотропними називаються
речовини, які запобігають жировому переродженню печінки. в) Карнітин стимулює
окиснення жирних кислот, а холін переключає обміну ліпідів в печінці з синтезу
тригліцеридів на синтез фосфоліпідів (компонентів біомембран).
90. У пацієнтки з цукровим діабетом в біоптаті печінки виявлено великий вміст
жирових включень. а) Назвіть патологічний процес у пацієнтки. б) Вкажіть механізм
розвитку цього патологічного процесу. в) Поясніть доцільність збагачення дієти жінки
вітамінами В6, В9, В12 та В15?
Відповіді: а) У пацієнтки реєструється жирове переродження печінки. б) За умов
цукрового діабету формується дефіцит інсуліну, що веде до посилення ліполізу в
жировій тканині, утворення надлишку жирних кислот, які виходять в кров,
захоплюються печінкою і перетворюються в гепатоцитах на жири. в) Вітаміни В6, В9,
В12 та В15 переключають обмін ліпідів в печінці з синтезу тригліцеридів на синтез
фосфоліпідів.
91. У хворого в біоптаті печінки виявили зменшення активності ферменту ацетил-КоА-
карбоксилази. а) Порушення якого процесу виявляється за цих умов? б) Яку реакцію
каталізує цей фермент? в) Який вітамін доцільно призначити пацієнту?
Відповіді:
17
а) У хворого відмічається порушення синтезу жирних кислот. б) Цей фермент каталізує
реакцію карбоксилування ацетил-КоА з утворенням малоніл-КоА, який є донором
атомів карбону для синтезу вуглецевого скелету жирних кислот. в) Пацієнту доцільно
призначити вітамін Н (біотин), активна форма якого карбоксибіотин є коферментом
ацетил-КоА-карбоксилази.
92. Синтез жирних кислот проходить в абсорбтивний період у цитоплазмі клітин із
ацетил-КоА, синтезованого в мітохондріях в процесі окисного декарбоксилування
пірувату. а) Вкажіть речовину, яка є основним джерелом пірувату для синтезу жирних
кислот б) Чому за цих умов посилюється використання ацетил-КоА на синтез жирних
кислот та пригнічується його окиснення в ЦТК? в) Яким чином ацетил-КоА
транспортується в цитоплазму?
Відповіді: а) За цих умов піруват утворюється в процесі аеробного окиснення глюкози.
б) В абсорбтивний період накопичується достатня кількість АТФ, що автоматично
викликає пригнічення окиснення ацетил-КоА в ЦТК Кребса. в) Утворений в
мітохондріях ацетил-КоА транспортується в цитоплазму за допомогою цитратної
човникової системи.
93. У хворого на цукровий діабет розвинувся кетоацидоз. а) Назвіть сполуки,
накопичення яких обумовлює розвиток кетоацидозу. б) З якої речовини і в якому
органі синтезуються кетонові тіла? в) Вкажіть причини розвитку кетоацидозу при
цукровому діабеті.
Відповіді: а) Розвиток кетоацидозу обумовлений накопиченням в крові кетонових тіл
ацетоацетату та β-гідроксибутирату, які є органічними кислотами. б) Кетонові тіла
синтезуються в мітохондріях печінки з ацетил-КоА. в) Причини кетонемії при
цукровому діабеті (дефіциті інсуліну): 1) посилення ліполізу веде до зростання вмісту
жирних кислот, окиснення яких супроводжується утворенням великих кількостей
ацетил-КоА. Останній не встигає повністю окиснитись до СО2 та Н2О, тому частина
його перетворюється на кетонові тіла. 2) зменшення вмісту в клітині оксалоацетату
викликає пригнічення окиснення ацетил-КоА в ЦТК Кребса (адже ацетил-КоА входить в
ЦТК тільки після конденсації з оксалоацетатом).
94. У хворого на атеросклероз після довготривалого прийому статинів (препарати, що
гальмують синтез холестерину) розвинувся кетоацидоз. а) Вкажіть спільні етапи в
синтезі кетонових тіл і холестерину
18
б) Поясніть причини активації кетогенезу за цих умов? в) Вкажіть нормальний вміст
кетонових тіл в крові
Відповіді: а) Спільним джерелом для синтез кетонових тіл та холестеролу є ацетилКоА.
Реакції синтезу обох речовин співпадають до моменту утворення βгідрокси-β-
метлглутарил КоА. б) Статини є інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази, що веде до
накопичення βгідрокси-β-метлглутарил КоА, який активує ГМГ-КоА-ліазу і посилюється
синтез кетонових тіл. в) Нормальний вміст кетонових тіл в сироватці крові становить
0,034-0,43 ммоль/л.
95. У дитини відмічається анорексія, блювота, дратівливість, збільшення печінки,
селезінки і лімфатичних вузлів, зниження гостроти зору. Відзначається зупинка
загального розвитку, втрата моторних навичок. Дитині поставлено діагноз: хвороба
Німана-Піка. а) До якої групи захворювань відноситься дана патологія? Які причини та
наслідки цих захворювань? б) Дефіцит якого ферменту відмічається у даної дитини?
Яку реакцію каталізує цей фермент? в) Накопичення якої речовини відмічається за цих
умов?
Відповіді: а) Ця патологія відноситься до спадкових ензимопатій - сфінголіпідозів
(лізосомальні хвороби). Ці захворювання характеризуються генетичним дефектом
ферментів розпаду сфінголіпідів. За цих умов відмічається накопичення сфінголіпідів в
лізосомах, що веде до «набухання» останніх. Сфінголіпіди найчастіше накопичуються в
печінці, селезінці, головному мозку, наслідком чого є збільшення цих органів в
розмірах та порушення їх функцій. б) У цієї дитини реєструється дефіцит ферменту
сфінгомієлінази, яка відщеплює фосфохолін від сфінгомієліну з утвореням цераміду. в)
В головному мозку, печінці та селезінці накопичується сфінгомієлін.
96. На 4 добу голодування головний мозок в якості джерела енергії починає
використовувати кетонові тіла. а) Який орган не використовує кетонові тіла в якості
альтернативного джерела енергії? б) Яке кетонове тіло не окиснюється до ацетил-КоА
і тому не слугує джерелом енергії? в) Вкажіть синтетичну роль кетонових тіл
Відповіді:
19
а) В якості альтернативного джерела енергії кетонові тіла не використовує печінка
(хоча в цьому органі вони утворюються). б) Джерелом енергії не слугує ацетон, адже
він безпосередньо не окиснюється до ацетил-КоА. в) Ацетон використовується в
глюконеогенезі; із ацетоацетату можуть синтезуватись жирні кислоти, жири,
холестерин, стероїдні гормони.
97. Хворій з атеросклеротичним ураженням судин призначений лікарський препарат із
групи статинів. а) Назвіть регуляторний фермент синтезу холестеролу, який блокує цей
препарат. б) Біосинтез якого проміжного метаболіту синтезу холестеролу
порушується? в) Вкажіть біологічну роль холестеролу.
Відповіді: а) Статини блокують регуляторний фермент синтезу холестеролу - ГМГКоА-
редуктазу. б) За цих умов порушується синтез мевалонової кислоти, яка є
попередником холестеролу. в) Позитивне: холестерол - компонент і стабілізатор
біологічних мембран; попередник в синтезі жовчних кислот, стероїдних гормонів
(кортикостероїдів і статевих), вітаміну D3. Негативне: похідне холестеролу -
метилхолантрен є канцерогеном; високі концентрації холестеролу в крові є фактором
ризику розвитку атеросклерозу.
98. При диспансерному обстеженні 40-річного пацієнта встановлено потовщення
стінки сонної артерії, в сироватці крові вміст загального холестеролу становить 7,2
ммоль/л, а холестеролу ЛПВЩ - 0,8 ммоль/л. а) Прокоментуйте результати біохімічних
досліджень б) Для якої патології характерні такі зміни? в) Назвіть ліпопротеїни, які
забезпечують транспорт холестеролу та вкажіть їх біологічну роль
Відповіді: а) У пацієнта відмічається гіперхолестеролемія (норма холестеролу в
сироватці крові - до 5 ммоль/л) та зниження вмісту в сироватці крові ЛПВЩ (норма -
більше 1 ммоль/л). б) Вказані зміни найбільш характерні для атеросклерозу. в) ЛПНЩ
транспортують холестерол, синтезований в печінці, у різні тканини та органи. Цей вид
ліпопротеїнів підвищує вміст холестеролу в крові, тому їх називають атерогенними.
ЛПВЩ забирають надлишок холестеролу з судин і транспортують його в печінку, тому
вважаються антиатерогенними.
20
99. Жінці 40 років, у якої діагностовано жовчнокам’яну хворобу, призначено препарат
хенодезоксихолевої кислоти. а) Назвіть основні причини кристалізації холестеролу? б)
З якою метою хворій призначено хенодезоксихолеву кислоту в) Чому жовчнокам’яна
хвороба частіше виникає у жінок?
Відповіді: а) Холестерол в жовчі знаходиться в солюбілізованому (розчинному) стані
завдяки утворенню міцел з жовчними кислотами, фосфоліпідами та білками.
Зростання вмісту холестеролу та зменшення кількості жовчних кислот, фосфоліпідів та
білків порушує колоїдну стабільність жовчі і спричиняє випадіння кристалів
холестеролу. б) Лікувальна дія хенодезоксихолевої кислоти ґрунтується на її здатності
стабілізувати холестерол у формі міцели, пригнічувати синтез холестеролу та
розчиняти жовчні камінці. в) Жовчнокам’яна хвороба частіше зустрічається у жінок,
адже естрогени пригнічують синтез жовчних кислот.
100. У пацієнта 45 років вміст загального холестеролу в плазмі крові становить 4,5
ммоль/л, рівень ЛПНЩ - 4,0 ммоль/л, ЛПВЩ - 1,2 ммоль/л. а) Прокоментуйте
результати аналізу. б) Високий ризик якої патології у пацієнта? в) Як зміниться ризик
розвитку цієї патології, якщо вміст в сироватці крові ЛПВЩ буде становити 0,7
ммоль/л?
Відповіді: а) У пацієнта в сироватці крові відмічається нормальний вміст холестеролу
(норма - до 5 ммоль/л), підвищення вмісту ЛПНЩ (норма - менше 3 ммоль/л) та
нормальний вміст ЛПВЩ (норма - більше 1 ммоль/л). б) У пацієнта високий ризик
атеросклерозу, адже у нього підвищенний вміст атерогенної фракції ліпопротеїнів -
ЛПНЩ. в) За цих умов ризик розвитку атеросклерозу підвищується, адже ЛПВЩ є
антиатерогенними, тому зниження їх вмісту буде сприяти відкладанню холестеролу в
інтимі судин.
ХІМІЯ ПРОСТИХ БІЛКІВ. МЕТАБОЛІЗМ ПРОСТИХ БІЛКІВ ТА ЙОГО РЕГУЛЯЦІЯ 101. Пацієнт
тривалий час знаходиться на дієті, яка не містить триптофану (всі інші амінокислоти
представлені в достатніх кількостях). а) До якої групи амінокислот за замінністю,
полярністю та здатністю синтезувати глюкозу й кетонові тіла відноситься дана
амінокислота? б) Як змінюється синтез білка за даних умов? в) Вкажіть вид азотистого
балансу у пацієнта.
Відповіді: а) Триптофан - це незамінна, неполярна, глюкогенна та кетогенна
амінокислота. б) Синтез білка за цих умов пригнічується, адже за законом мінімуму
синтез білка обмежується тією незамінною амінокислотою, яка надходить в організм у
мінімальній кількості (в даному випадку незамінна амінокислота триптофан повністю
відсутня в раціоні). в) За цих умов розвивається негативний азотистий баланс.
102. Пацієнт знаходиться на дієті, яка не містить аланіну (всі інші амінокислоти є в
достатніх кількостях). а) До якої групи амінокислот за замінністю, полярністю та
здатністю синтезувати глюкозу й кетонові тіла відноситься ця амінокислота? б) Як
змінюється синтез білка за даних умов? в) Вкажіть вид азотистого балансу у пацієнта.
Відповіді: а) Аланін - це замінна, неполярна та глюкогенна амінокислота. б) Синтез
білка за цих умов не змінюється, адже за законом мінімуму синтез білка обмежується
тією незамінною амінокислотою, яка надходить в організм у мінімальній кількості (усі
незамінні амінокислоти є в раціоні). в) За цих умов відмічається азотиста рівновага.
103. За добу при безбілковій дієті розпадається 25-28 г білка. На цій основі
обґрунтовані показники - білковий мінімум (35 г/добу) та білковий оптимум (80-100
г/добу). а) Дайте назву коефіцієнта на основі якого встановлені білковий мінімум та
білковий оптимум. б) Поясніть чому білковий мінімум більший, ніж коефіцієнт 25-28
г/добу? в) Вкажіть фізіологічні процеси, які забезпечують білковий мінімум та білковий
оптимум?
Відповіді: а) Білковий мінімум та білковий оптимум встановлені на основі коефіцієнта
зношування Рубнера.
2
б) Білковий мінімум більший, ніж коефіцієнт зношування, адже екзогенні білки не
засвоюються повністю, а їх амінокислотний склад не завжди відповідає потребам
організму. в) Білковий мінімум - це найменша кількість білка в добовому раціоні, яка
забезпечує азотисту рівновагу. Білковий оптимум (безпечний рівень потреби в білках)
- кількість білка в раціоні, яка забезпечує не тільки азотисту рівновагу, але й добре
самопочуття, максимальну працездатність і стійкість до несприятливих факторів.
104. У хворого з хронічним гастритом відмічається вздуття живота, залізодефіцитна
анемія, рН шлункового соку становить 4,5. а) Який патологічний стан у хворого?
Вкажіть нормативи рН шлункового соку? б) Поясніть причину розвитку
залізодефіцитної анемії. в) Обгрунтуйте механізм виникнення вздуття живота за цих
умов
Відповіді: а) У хворого гіпоацидний стан (зниження активної кислотності шлункового
соку, в нормі у тілі шлунка рН=1,5-2), що свідчить про зниження вмісту хлоридної
кислоти у шлунковому соці. б) Зниження рівня HCl в шлунковому соці зумовлює
пригніченя всмоктування заліза, що сприяє розвитку залізодефіцитної анемії. в)
Нестача HCl в шлунковому соці активує процеси гниття білків у шлунку, що
супроводжується посиленим газоутворенням та вздуттям живота.
105. У хворого 43 років, прооперованого з приводу непрохідності товстої кишки, сеча
набула коричневого кольору. Лікар запідозрив посилення процесів гниття білків у
кишечнику. а) Який патологічний компонент сечі є маркером гниття білків? б) З якої
амінокислоти він утворюється? в) Назвіть продукти гниття фенілаланіну та тирозину в
кишечнику
Відповіді: а) Маркером гниття білків кишечнику є вміст твариного індикану в сечі. б)
Тваринний індикан утворюється при гнитті амінокислоти триптофану. в) Продуктам
гниття фенілаланіну в кишечнику є толуол та бензойна кислота, а тирозину - крезол та
фенол. 106. У немовляти спостерігаються епілептиформні судоми, що викликані
дефіцитом вітаміну В6. Лікар вважає, що це спричинено порушенням синтезу в
нервовій тканині гальмівного медіатора. а) Назвіть цей медіатор. б) З якої
амінокислоти він утворюється? в) Назвіть фермент та кофермент цієї реакції.
3
Відповіді: а) Гальмівним медіатором є γ-аміномасляна кислота (ГАМК). б) ГАМК
утворюється з амінокислоти глутамату. в) ГАМК синтезується в реакції
декарбоксилування глутамату за участі ферменту глутаматдекарбоксилази та
коферменту - піридоксальфосфату (активна форма віт. В6).
107. Хворий скаржиться на свербіння, набряк та почервоніння шкіри. а) Синтез якого
медіатору зростає в тканинах за цих умов? б) З якої амінокислоти він утворюється? в)
Назвіть фермент та кофермент цієї реакції.
Відповіді: а) За цих умов посилений синтез медіатора гістаміну. б) Гістамін утворюється
з амінокислоти гістидину. в) Гістамін утворюється в реакції декарбоксилування
гістидину за участі ферменту гістидиндекарбоксилази та коферменту -
піридоксальфосфату (активна форма віт. В6).
108. Озним із нейромедіаторів, які утворюються за рахунок послідовних реакцій
гідроксилування та декарбоксилування, є серотонін. а) З якої амінокислоти він
утворюється? б) Опишіть послідовні етапи утворення серотоніну. Назвіть ферменти та
коферменти. в) Вкажіть біологічне значення серотоніну
Відповіді: а) Серотонін утворюється з амінокислоти триптофану. б) Спочатку триптофан
за участі ферменту гідроксилази (кофермент біоптерин) окиснюється в 5-
окситриптофан, який далі за участі декарбоксилази (кофермент - піридоксальфосфат,
активна форма віт. В6) перетворюється на серотонін. в) Серотонін викликає спазм
бронхів; звуження периферичних судин, підвищення артеріального тиску; є
збуджуючим нейромедіатором ЦНС; медіатором запалення та алергії. При
ацетилуванні і метилуванні серотоніну утворюється мелатонін (гормон епіфізу), який
регулює добові і сезонні зміни метаболізму, репродуктивну функцію, має снодійний
ефект.
109. В процесі декарбоксилування амінокислоти орнітину утворюється важливий
біогенний амін. а) Який це біогенний амін? б) Назвіть фермент та кофермент, які
беруть участь в його утворенні. в) Вкажіть біологічне значення цього біогенного аміну
Відповіді:
4
а) При декарбоксилуванні орнітину утворюється біогенний амін путресцин. б)
Путресцин утворюється утворюється в реакції декарбоксилування орнітину за участі
ферменту орнітиндекарбоксилази та коферменту піридоксальфосфату (активна форма
віт. В6). в) Путресцин є джерелом поліамінів - спермідину і сперміну, які за рахунок
високого позитивного заряду можуть зв’язуватись з негативно зарядженими
нуклеїновими кислотами і регулювати процеси реплікації і транскрипції.
110. У хворого в сироватці крові відмічається зростання активності ферменту
аланінамінотрансферази а) Яку реакцію каталізує цей фермент? Вкажіть кофермент. б)
Патологія якого органу найбільш ймовірна? Відповідь обгрунтуйте в) Що таке
коефіцієнт де Рітіса? Як він змінюється за даної патології
Відповіді: а) Аланінамінотрансфераза (АЛТ) каталізує оборотну реакцію
трансамінування аланіну з α-кетоглутаратом, що веде до утворення пірувату та
глутамату. Коферментом реакції є піридоксальфосфат (активна форма віт. В6). б) АЛТ -
цитоплазматичний фермент, вміст якого найбільший в гепатоцитах. При руйнуванні
мембран (цитоліз) гепатоцитів (гепатити, цироз), відмічається вихід цього ферменту в
кров і зростання його активності. в) З діагностичною метою користуються коефіцієнтом
де Рітіса відношення сироваткової активності АСТ до АЛТ (у нормі АСТ/АЛТ = 0,9-1,5).
При ураженні серця значно зростає активність АСТ, що веде до збільшення коефіцієнта
де Рітіса. При гепатитах (за умов цілісності мембран мітохондрій) зростає активність
АЛТ, що супроводжується зменшенням коефіцієнта де Рітіса. При цирозі печінки, коли
руйнуються мітохондрії, в сироватці крові зростає активність обох ензимів АЛТ та АСТ
(останній виходить в кров через пошкоджену мембрану мітохондрій) тому і коефіцієнт
де Рітіса збільшується.
111. У дитини 2 років затримка розумового розвитку, неврологічні розлади, які
посилюються після вживання білкової їжі. Вміст аміаку в плазмі крові - 150 мкмоль/л,
високий вміст цитруліну в крові, в сечі - підвищена концентрація амонійних солей. а)
Який біохімічний процес порушений у дитини? б) Дефіцит якого ферменту
відмічається за даних умов? в) Чому вживання білкової їжі поглиблює неврологічні
розлади
Відповіді:
5
а) Результати біохімічного аналізу крові та сечі: гіперамоніемія (норма амоніаку - 25-
40 мкмоль/л), високий вміст цитруліну в крові та амонійних солей в сечі свідчить про
порушення орнітинового циклу сечовиноутворення Кребса. б) За цих умов має місце
дефіцит ферменту аргініносукцинатсинтетази (забезпечує утворення аргініносукцинату
з цитруліну та аспартату), адже у крові дитини високий вміст цитруліну. в) Білки є
джерелом амінокислот, дезамінування яких сприяє утворенню великої кількості
аміаку, що погіршує неврологічний стан дитини.
112. У хворого 52 років з цирозом печінки - головний біль, нудота, блювота,
загальмованість. Вміст аміаку в плазмі крові - 100 мкмоль/л, сечовини - 2,2 ммоль/л; в
сечі - велика кількість амонійних солей. а) Прокоментуйте результати аналізу б) Який
біохімічний процес порушений у хворого? в) Обгрунтуйте доцільність використання
малобілкової дієти у пацієнта?
Відповіді: а) У хворого відмічається гіперамоніемія (норма амоніаку в сироватці крові -
25-40 мкмоль/л) та зменшення вмісту сечовини в сироватці крові (норма - 3,3-8,3
ммоль/л). б) Результати біохімічних досліджень свідчать про порушення
знешкодження амоніаку в орнітиновому циклі сечовиноутворення. в) Хворому
доцільно призначити малобілкову дієту, адже білки є джерелом амінокислот,
дезамінування яких супроводжується утворенням токсичного аміаку, остаточне
знешкодження якого в печінці хворого порушено.
113. У хворого відмічаються неврологічні порушення, вміст амоніаку в сироватці крові
становить 120 мкмоль/л, рН крові - 7,50. а) Прокоментуйте результати аналізу. б) Які
можливі причини цього патологічного стану? в) Поясніть механізм розвитку
неврологічних порушень за даних умов
Відповіді: а) У хворого відмічається гіперамоніемія (норма амоніаку в сироватці крові -
25-40 мкмоль/л) та алкалоз (норма рН крові - 7,36-7,44). б) Причинами гіперамоніемії є
хвороби печінки (гепатити, цирози), генетичні дефекти ферментів сечовиноутворення
(карбамоїлфосфатсинтетази, орнітинкарбамоїлфосфаттрансферази,
аргініносукцинатсинтетази, аргініносукцинатліази), ниркова недостатність. в)
Гіперамоніемія викликає наступні порушення: 1. Алкалоз (супроводжується
зростанням спорідненості гемоглобіну до кисню та розвитком тканинної гіпоксії); 2)
Зменшення вмісту α-кетоглутарату та
6
оксалоацетату (викликає порушення синтезу замінних амінокислот, зменшення
активності ЦТК Кребса та синтезу АТФ); 3. Зменшення вмісту глутамату (посилює
процеси гальмування в ЦНС) та збільшення рівня глутаміну (веде до розвитку набряку
клітин головного мозку).
114. В кишечнику під впливом мікроорганізмів відмічається утворення великих
кількостей амоніаку. а) Назвіть процес в якому утворюється амоніак в кишечнику б)
Назвіть транспортну форму амоніаку з кишківника. Як вона утворюється? в) Назвіть
продукти остаточного знешкодження амоніку в печінці та нирках
Відповіді: а) Амоніак в кишківику утворюється в процесі гниття білків (дезамінування
амінокислот). б) Транспортною формою амоніаку з кишківника є амінокислота аланін,
яка утворюється в реакції трансамінування пірувату з α-кетоглутаратом за участі АЛТ.
в) Продуктом остаточного знешкодження амоніаку в печінці є сечовина, а в нирках -
солі амонія.
115. Амоніак є високотоксичною речовиною, особливо для клітин головного мозку а)
Назвіть процес в ході якого утворюється амоніак в мозку б) Як відбувається тимчасове
знешкодження амоніаку в клітинах мозку? в) Як змінюється активність циклу
трикарбонових кислот Кребса при накопиченні амоніаку в клітинах мозку?
Відповіді: а) Амоніак в мозку утворюється переважно в процесі окисного
дезамінування глутамату. б) В мозку значну роль в знешкодженні аміаку має α-
кетоглутарат та глутамат. При взаємодії α-кетоглутарату з 1 молекулою аміаку
утворюється глутамат. Останній може зв’язати ще 1 молекулу аміаку і утворюється
глутамін. в) Активність ЦТК Кребса зменшується внаслідок зниження вмісту
αкетоглутарату (реагує з амоніаком і утворюється глутамат) та оксалоацетату (реагує з
амоніаком і утворюється аспартат).
116. В клітинах еукаріот відбувається поєднання орнітинового циклу та циклу
трикарбонових кислот - «двоколісний велосипед Кребса», що має важливе значення
для функціонування кожного із них. а) На рівні якого спільного метаболіту відбувається
поєднання цих двох метаболічних процесів?
7
б) Поясніть біологічне значення орнітинового циклу. в) Яке значення циклу
трикарбонових кислот Кребса у функціонування орнітинового циклу?
Відповіді: а) Цикл сечовини пов'язаний із циклом трикарбонових кислот спільним
метаболітом - фумаратом. б) В орнітиновому циклі відбувається: 1) перетворення
токсичного аміаку на нетоксичну водорозчинну сполуку сечовину, яка виводиться з
організму із сечею; 2) утворення амінокислоти аргініну. в) Цикл трикарбонових кислот
Кребса постачає оксалоацетат, який після трансамінування з α-кетоглутаратом утворює
аспартат, необхідний для функціонування орнітинового циклу.
117. У дитини 2 років з нирковою недостатністю виявлено гіпероксалатурію та
відкладання кристалів щавлевокислого кальцію в нирках. Це пов’язано з порушенням
обміну амінокислоти, яка розпадається з утворенням оксалату. а) Яка це
амінокислота? б) З обміном якої амінокислоти тісно пов’язаний її метаболізм? в) Який
кофермент бере участь в цьому процесі?
Відповіді: а) Виявлені зміни найбільш характерні для порушень обміну амінокислоти
гліцину. б) Обмін гліцину в організмі тісно пов’язаний з метаболізмом амінокислоти
серину. в) Серин меже оборотно перетворюватись в гліцин за участі ферменту
сериноксиметилтрансферази та коферменту тетрагідрофолієвої кислоти (активна
форма віт. В9).
118. Для синтезу трипептиду глутатіону та гальмівного медіатора ЦНС - γаміномасляної
кислоти (ГАМК) використовується певна амінокислота. а) Яка це амінокислота? б) До
якої групи амінокислот за замінністю, полярністю та здатністю синтезувати глюкозу й
кетонові тіла відноситься дана амінокислота? в) Які ще амінокислоти входять до
складу глутатіону? Відповіді: а) В синтезі глутатіону та гальмівного медіатора ГАМК
бере участь амінокислота глутамат. б) Глутамат - замінна, полярна, негативно
заряджена, глюкогенна амінокислота. в) До складу глутатіону входять три
амінокислоти - глутамат, цистеїн та гліцин.
8
119. Використовується для синтезу гомоцистеїну та цистеїну і є донором метильних
груп певна амінокислота. а) Яка це амінокислота? б) До якої групи амінокислот за
замінністю, полярністю та здатністю синтезувати глюкозу й кетонові тіла відноситься
дана амінокислота? в) Обгрунтуйте значення процесів метилування
Відповіді: а) Ця амінокислота - метіонін. б) Метіонін - незамінна, неполярна,
глюкогенна амінокислота. в) Реакції метилування забезпечують перетворення
норадреналіну - до адреналіну; гуанідинацетату - в креатин; карнозину - в ансерин;
етаноламіну - в холін. Метилування необхідне для перетворення
фосфатидилетаноламіну у фосфатидилхолін. Зі здатністю підсилювати синтез
фосфатидилхоліну і запобігати нагромадженню тригліцеридів у печінці пов’язані
ліпотропні властивості метіоніну. Метилування також забезпечує регуляцію синтезу та
функцій білків і нуклеїнових кислот. Зниження метилування ДНК веде до
нестабільності геному і виникненню раку.
120. До складу ядерних білків протамінів, гістонів та білка сполучної тканини колагену
у великих кількостях входить певна амінокислота. а) Яка це амінокислота? б) До якої
групи амінокислот за замінністю, полярністю та здатністю синтезувати глюкозу й
кетонові тіла відноситься дана амінокислота? в) Вкажіть роль цієї амінокислоти в
дозріванні колагену. Назвіть ферменти та коферменти, які беруть участь в цьому
Відповіді: а) Ця амінокислота - лізин. б) Лізин - незамінна, полярна, позитивно
заряджена, кетогенна амінокислота. в) В процесі дозрівання колагену відбувається
гідроксилування лізину за участі лізилгідроксилази, кисню, аскорбінової кислоти та
заліза (ІІ).
121. Утворюється в орнітиновому циклі і використовується для синтезу нітроген
монооксиду певна амінокислота. а) Яка це амінокислота? б) До якої групи амінокислот
за замінністю, полярністю та здатністю синтезувати глюкозу й кетонові тіла відноситься
дана амінокислота? в) Вкажіть біологічне значення нітроген монооксиду
Відповіді: а) Ця амінокислота - аргінін. б) Аргінін - умовно незамінна, полярна,
позитивно заряджена, глюкогенна.
9
в) Нітроген монооксид викликає розслаблення гладеньких м’язів, знижує артеріальний
тиск, пригнічує агрегацію тромбоцитів, є нейротрансміттером, регулює процеси
запалення та апоптозу.
122. Дитина 10-ти місячного віку, батьки якої брюнети, має світле волосся, дуже світлу
шкіру та блакитні очі. При народженні мала нормальний вигляд, але протягом останніх
3 місяців спостерігались порушення мозгового кровообігу, відставання у розумовому
розвитку, напади судом. В крові знижений вміст катехоламінів. При додаванні до
свіжої сечі кількох крапель 5% трихлооцтового заліза з’являється фіолетове
забарвлення. а) Для якої патології обміну амінокислот характерні такі зміни? Дефіцит
якого ферменту відмічається за цих умов. б) Який метаболіт сечі дає фіолетове
забарвлення в присутності йонів тривалентного заліза? в) Чим пояснюється світлий
колір волосся та очей у дитини за вказаних умов?
Відповіді: а) Ці зміни характерні для вродженої патології - фенілпіровиноградної
олігофренії. За цих умов порушено гідроксилування фенілаланіну до тирозину через
генетичний дефект ферменту фенілаланінгідроксилази. б) За цієї патології в сечі
зростає вміст фенілпірувату, який в присутності йонів тривалентного заліза дає
фіолетове забарвлення. в) Світлий колір волосся та очей обумовлений порушенням
синтезу меланіну з тирозину, адже при цій патології пригнічується утворення тирозину.
123. Батьки дитини 3-х років звернули увагу на потемніння сечі дитини при стоянні.
Температура тіла дитини нормальна, шкірні покриви рожеві, чисті, печінка не
збільшена. Жовчних пігментів у сечі не виявлено. а) Для якої патології обміну
амінокислот характерні такі зміни? б) Дефіцит якого ферменту має місце? в) Який
метаболіт викликає потемніння сечі?
Відповіді: а) Ці зміни характерні для патології - алкаптонурії. б) За цих умов має місце
дефіцит оксидази гомогентизинової кислоти, що веде до накопичення
гомогентизинової кислоти в суглобах та хрящах. в) На повітрі гомогентизинова кислота
окиснюється з утворенням алкаптонів чорного кольору, які викликають потемніння
сечі.
124. Немовля відмовляється від годування грудьми, збуджене, дихання неритмічне,
сеча має специфічний запах "пивної закваски" або "пережареного цукру". а) Для якої
патології обміну амінокислот характерні такі зміни?
10
б) Дефіцит якого ферменту має місце? в) Обмін яких амінокислот порушений?
Відповіді: а) Ці зміни характерні для патології «хвороба кленового сиропу». б) При цій
патології має місце дефіцит дегідрогенази розгалужених αкетокислот. в) За цих умов
порушений обмін розгалужених амінокислот валіну, лейцину та ізолейцину.
125. При дефіциті в раціоні цієї амінокислоти порушується синтез в організмі вітаміну
РР. а) Яка це амінокислота? б) Вкажіть біологічне значення цієї амінокислоти в) Назвіть
продукти гниття амінокислоти в кишечнику
Відповіді: а) Ця амінокислота - триптофан. б) Триптофан бере участь в утворенні
білкової молекули і надає їй гідрофобних властивостей. З цієї амінокислоти
утворюється нейромедіатор серотонін і гормон епіфізу мелатонін. В обмежених
кількостях триптофан здатний перетворюватися у вітамін РР (з 60 мг триптофану
утвориться близько 1 мг нікотинової кислоти). в) При гнитті білків в кишечнику з
триптофану утворюється спочатку скатол, а потім індол. Останній в печінці
знешкоджується до тваринного індикану (калієва сіль індоксилсірчаної кислоти). При
інтенсивному гнитті білків в кишечнику значно зростає екскреція з сечею тваринного
індикану.
ХІМІЯ НУКЛЕОПРОТЕЇНІВ. МЕТАБОЛІЗМ НУКЛЕОПРОТЕЇНІВ. ОСНОВИ МОЛЕКУЛЯРНОЇ
БІОЛОГІЇ ТА ГЕНЕТИКИ 126. В поживне середовище, де знаходяться бактерії кишкової
палички, добавлена лактоза. а) Як змінюється активність білка репресора? б)Як
змінюється транскрипція структурних генівβ-галактозидази? в) Який вид регуляції
експресії генів відмічається при цьому?
Відповіді: а) Лактоза сполучається з білком-репресором та інактивує його. б) За цих
умов активується транскрипція структурних генів та синтез βгалактозидази.
Неактивний репресор відщеплюється від гена-оператора і РНК-полімераза викликає
транскрипцію структурних генів, утворюється
11
мРНК та синтезуються ферменти, що розщеплюють лактозу (βгалактозидаза). в) При
цьому відмічається регуляція експресії генів по типу індукції.
127. В поживне середовище, де знаходяться бактерії кишкової палички, добавлений
гістидин. а) Як змінюється активність білка репресора? б)Як змінюється транскрипція
структурних генів гістидинсинтетази? в) Який вид регуляції експресії генів відмічається
при цьому?
Відповіді: а) Гістидин сполучається з білком-репресором та активує його. б) За цих
умов пригнічується транскрипція структурних генів та утворення ферментів, які
відповідають за синтез гістидину. Активний репресор сполучається з геном-
оператором і перешкоджає руху РНКполімерази, що веде до пригнічення транскрипції
структурних генів та утворення гістидинсинтетази. в) При цьому відмічається регуляція
експресії генів по типу репресії.
128. У еукаріот в процесі транскрипції відбувається утворення первинного
транскрипту. Однак, на рибосому надходить зріла інформаційна РНК, яка відрізняється
від первинного транскрипту. а) Які процеси відбуваються при перетворенні
первинного транскрипту в зрілу іРНК? б)Якезначення цих процесів для еукаріотів? в)
Який з цих процесів проходить при дозріванні усіх видів РНК?
Відповіді: а) Процесінг включає наступні процеси:1) Кепування - приєднання
7метилгуанозину до 5'-кінця пре-мРНК. 2) Поліаденілування - приєднання
поліаденілової послідовності (АААА…) до 3'-кінця пре-мРНК. 3) Сплайсінг - вирізання
неінформативних ділянок (інтронів) і зшивання екзонів. Мала ядерна РНК (мяРНК)
впізнає інтрони, вирізає їх розщепленням 3'-5'-фосфодіефірних зв’язків на межі екзона
і інтрона, а потім з’єднує екзони. б) Кепування ініціює трансляцію мРНК і захищає її від
розщеплення РНКазами; поліаденілування необхідне для руху мРНК із ядра в
цитоплазму, а також захищає мРНК від розщеплення РНК-азами; сплайсінг забезпечує
видалення неінформативних ділянок та утворення зрілої РНК. в) При дозріванні усіх
видів РНК проходить сплайсінг.
129. У клітинах людини постійно виникає велика кількість порушень ДНК. Проте, дія
механізмів репарації дозволяє зберігати відносну сталість генотипу. а) Вкажіть основні
ферменти репарації та їх значення? б)Яка основна умова для проходження репарації?
12
в) Які наслідки неефективної репарації для соматичних клітин?
Відповіді: а) Основними ферментами репарації є: а) ендонуклеаза знаходить місце
пошкодження в ДНК і розщеплює фосфодіефірні зв’язки; б) екзонуклеаза видаляє
пошкоджену ділянку; в) ДНК-полімераза β добудовує ланцюг ДНК по принципу
комплементарності (утворює «латку»); г) ДНК-лігаза з’єднує непошкоджену і заново
синтезовану ділянку ДНК. б) Основною умовою для проходження репарації - один
ланцюг ДНК повинен бути неушкодженим. в) Якщо репарація виявилась
неефективною, то дефектний ген (мутація) може передаватись від материнських
клітин дочірнім.
130. Основною властивістю спадкового матеріалу, що забезпечує безперервність
поколінь, є здатність до реплікації. а) Назвіть основні ферменти, які беруть участь у
реплікації і забезпечують деспіралізацію та розплітання ДНК? б) Що таке реплікативна
вилката «точки ori»? в) Що таке фрагменти Оказакі та як вони утворюються?
Відповіді: а) До цих ферментів відносяться: 1) ДНК-топоізомераза - деспіралізує ДНК -
розриває 5′-3′ фосфодіефірні зв’язки (у прокаріот називається ДНКгіраза); б) ДНК-
хеліказа - розплітає подвійну спіраль ДНК на одинарні ланцюги, руйнуючи водневі
зв’язки між комплементарними азотистими основами ДНК. б) Ділянка розкрученої
ДНК, на якій відбувається комплементарний синтез дочірніх ланцюгів, називається
реплікативною вилкою. Ділянки ДНК, де формуються реплікаційні вилки, називаються
«точками ori» (origin - початок). в) Синтез відстаючого ланцюга відбувається
фрагментарно - починається від одного праймера і закінчується не доходячи до
іншого, таким чином утворються фрагменти Оказакі.
131. Під час дослідження клітин підшлункової залози знайдені органели, які містять
ферменти транслокази та пептидилтрансферази. а) Які органели досліджувались?
б)Який етап передачі генетичної інформації вони забезпечують? в) Які реакції в клітині
каталізують вказані ензими?
Відповіді: а) Ферменти транслокази та пептидилтрансферази містяться в рибосомах. б)
Рибосоми забезпечують трансляцію - це переклад інформаціі з мови нуклеотидів
мРНК на амінокислотну послідовність в поліпептидному ланцюгу.
13
в) Пептидилтрансфераза забезпечує утворення пептидних зв’язків, транслоказа -
переміщення рибосоми на один кодон відносно мРНК в напрямку 3', для звільнення
А-центру.
132. Сімейний лікар для профілактики грипу порекомендував пацієнту приймання
інтерферону. а) Інгібітором якого матричного процесу в бактеріальних клітинах є
інтерферон? б)Який біохімічний механізм противірусної дії інтерферонів? в) Наведіть
приклади речовин, які мають вплив на цей матричний процес.
Відповіді: а) Інтерферон є інгібітором трансляції. б) Інтерферон активує цАМФ-
протеїнкіназу, яка інактивує IF-2 фосфорилуванням, при цьому інгібується синтез
вірусних білків. в) Інгібіторами трансляції є також антибіотики (макроліди,
левоміцетин, лінкоміцин, тетрацикліни, стрептоміцин) та дифтерійний токсин.
133. У пацієнта під дією УФ-опромінення в молекулі ДНК виникла мутація а) Вкажіть
механізм мутагенної дії УФ-опромінення? б) Назвіть послідовні етапи репарації за цих
умов? в) За яких умов у пацієнта розвинеться пігментна ксеродерма?
Відповіді: а) УФ-опромінення викликає утворення ковалентних зв’язків між поряд
розташованими тиміновими азотистими основами (тимінові димери), що порушує рух
ДНК-полімерази в цих ділянках. б) Основні етапи репарації: 1) специфічна УФ-
ендонуклеаза розщеплює ланцюг ДНК поблизу димеру Т-Т; 2) екзонуклеаза видаляє
пошкоджену ділянку; 3) ДНК-полімераза β добудовує ланцюг ДНК по принципу
комплементарності (утворює «латку»); 4) ДНК-лігаза з’єднує непошкоджену і заново
синтезовану ділянку ДНК. в) Пігментна ксеродерма виникає при дефіциті УФ-
ендонуклеази.
134. До лікаря звернувся хворий на СНІД. Відомо, що вірус імунодефіциту людини (ВІЛ)
є РНК-вмісним та пошкоджує Т-лімфоцити, інтегруючись в їх геном. а) Який фермент
вірусів бере участь у їх інтеграції в геном Т-лімфоцитів? б) Який напрямок буде мати
потік генетичної інформації у ВІЛінфікованих клітинах? в) Який напрямок передачі
генетичної інформації є універсальним для всіх еукаріотичних клітин?
Відповіді:
14
а) У ВІЛ є фермент зворотня транскриптаза (ревертаза), який забезпечує синтез ДНК на
матриці вірусної РНК. Потім синтезована вірусна ДНК інтегрується в геном Т-
лімфоцитів людини. б) За цих умов потік генетичної інформації має наступний
напрямок: РНК→ДНК→РНК→білок. в) Універсальним для всіх еукаріотичних клітин є
наступний напрямок передачі генетичної інформації: ДНК→РНК→білок.
135. Під час мікроскопії клітин підшлункової залози людини знайдені органели
округлої форми, які містять ферменти ДНК-топоізомеразу та ДНК-хеліказу. а) Які
органели досліджувались? б) Яке значення вказаних ферментів? в) У який період
клітинного циклу відбувається цей процесс та яке його значення?
Відповіді: а) ДНК-топоізомераза та ДНК-хеліказа містяться в ядрі і забезпечують процес
реплікації. б) ДНК-топоізомераза деспіралізує ДНК - розриває 5′-3′ фосфодіефірні
зв’язки (у прокаріот називається ДНК-гіраза). ДНК-хеліказа розплітає подвійну спіраль
ДНК на одинарні ланцюги, руйнуючи водневі зв’язки між комплементарними
азотистими основами ДНК. в) Реплікація - подвоєння ДНК. Проходить в S-фазу
(синтетичну фазу) клітинного циклу. Забезпечує рівномірну передачу спадкової
інформації серед дочірніх клітин під час поділу.
136. Хворому з діагностованою пневмонією лікар призначив антибактеріальний засіб з
групи макролідів - азітроміцин а) Інгібітором якого матричного процесу в
бактеріальних клітинах є азітроміцин? б)Поясніть механізм антибактеріальної дії
азітроміцину. в) Наведіть приклади антибактеріальних препаратів, які є інгібітором
цього ж матричного процесу.
Відповіді: а) Азітроміцин є інгібітором трансляції. б) Азітроміцин зв’язується з 50S
субодиницею рибосом мікроорганізмів, блокує пептидилтрансферазну реакцію і
процеси транслокації. в) Інгібіторами трансляції є також антибіотики групи макролідів
(еритроміцин, кларитроміцин), левоміцетин, лінкоміцин, тетрацикліни (тетрациклін,
доксіциклін), аміноглікозиди (стрептоміцин, канаміцин, гентаміцин).
15
137. У хворих на дифтерію виникає характерне ураження слизової оболонки верхніх
дихальних шляхів (справжній круп), що обумовлено дією дифтерійного токсину. а)
Який етап реалізації генетичної інформації в епітелії верхніх дихальних шляхів інгібує
дифтерійний токсин? б)Який молекулярний механізм лежить в основі його
цитотоксичної дії? в) Який кофермент епітеліальних клітини руйнує дифтерійний
токсин?
Відповіді: а) Дифтерійний токсин є інгібітором трансляції. б) Дифтерійний токсин
забезпечує приєднання АДФ-рибози (рибозилювання) до фактору елонгації трансляції
(еЕF-2) і його інактивацію. Це викликає пригнічення синтезу білка в епітеліальних
клітинах. в) В епітеліальних клітинах дифтерійний токсин забезпечує руйнування
коферменту - НАД (активна форма віт. РР).
138. З метою встановлення батьківства у дитини та передбачуваного батька було взято
кров для генетичної експертизи а) Аналіз якої речовини, що міститься в ядерних
клітинах крові, буде здійснено для встановлення батьківства? б)Яким методом буде
проводитись цей аналіз? в) Пояснити принцип цього методу.
Відповіді: а) Для встановлення батьківства проводять аналіз ДНК. б) Аналіз буде
проводитись методом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). в) В основі ПЛР лежить
ампліфікація генів - багаторазове копіювання молекули ДНК, або її окремої ділянки.
Для проведення ПЛР необхідні штучно синтезовані праймери, термостабільна ДНК-
полімераза, дезоксирибонуклеозидтрифосфати та досліджувана ДНК. Необхідна
умова для проведення ПЛР - знання нуклеотидної послідовності ділянки, копії якої
необхідно отримати.
139. У хворого з інсуломою відмічається висока продукція інсуліну. Інсулін гальмує
синтез регуляторних ферментів глюконеогенезу шляхом репресії їх генів. а) Що
означає термін «репресія генів»? б) На якому рівні регулюється біосинтез ферментів
глюконеогенезу інсуліном? в) З атенюатором чи енхансером генів цих ферментів
зв’язується інсулін?
Відповіді:
16
а) Репресія генів - це пригнічення транскрипції генів та синтезу відповідних білків. б)
Інсулін регулює біосинтез ферментів глюконеогенезу на рівні транскрипції. в) Інсулін
зв’язується з атенюаторною ділянкою ДНК, що призводить до пригнічення
транскрипції генів, які відповідають за синтез ферментів глюконеогенезу.
140. У хворих, що приймають глюкокортикоїди, з часом виникає стероїдний діабет.
Гіперглікемічна дія цих гормонів переважно реалізується через стимуляцію синтезу
ферментів глюконеогенезу. Глюкокортикоїди проникають у ядро клітини і зв’язуються
з певною ділянкою ДНК, внаслідок чого активується експресія генів ферментів
глюконеогенезу. а) На якому рівні регулюється біосинтез ферментів глюконеогенезу
глюкокортикоїдами? б) З атенюатором чи енхансером генів цих ферментів зв’язуються
глюкокортикоїди? в) Які процеси об’єднуються терміном «експресія генів»?
Відповіді: а) Глюкокортикоїди регулюють біосинтез ферментів глюконеогенезу на рівні
транскрипції. б) Глюкокортикоїди зв’язується з енхансерною ділянкою ДНК, що
призводить до посилення транскрипції генів, які відповідають за синтез ферментів
глюконеогенез. в) Експресія генів - це процес реалізації інформації, закодованої в
генах, що складається з двох основних стадій - транскрипції та трансляції. Результатом
експресії генів є синтез певних білків.
141. Тривале споживання нітритів викликає розвиток мутації, пов’язаної зі здатністю
цих речовин перетворювати цитозин на урацил. а) Який тип мутації (геномну,
хромосомну, генну) викликають нітрити? б)Чи буде відмічатись зсув рамки зчитування
за цих умов? в) За яких умов ця мутація не призведе до змін синтезу білка?
Відповіді: а) Нітрити викликають розвиток геної (точкової) мутації по типу заміни
нуклеотидів (транзиції). б) За цих умов зсуву рамки зчитування не відбудеться, адже
кількість нуклеотидів не змінилась. в) Мутація не призведе до зміни синтезу білка,
якщо при цьому не зміниться сенс кодону. Це можливо за рахунок вродженості
(множинності) генетичного коду.
17
142. Алкілуючий агент диметилсульфат перетворює гуанін на 6-метоксигуанін, який
втрачає здатність утворювати комплементарні зв’язки з цитозином, і тому випадає з
кодону. а) Який тип мутації (геномну, хромосомну, генну) викликає диметилсульфат?
б)Чи буде відмічатись зсув рамки зчитування за цих умов? в) Назвіть основні етапи
репарації, які необхідні для виправлення даної помилки
Відповіді: а) Диметилсульфат викликає розвиток геної (точкової) мутації по типу
делеції. б) За цих умов відмічається зсув рамки зчитування, адже випав лише один
нуклеотид (кількість не кратна трьом). в) Основні етапи репарації: 1) ендонуклеаза
знаходить місце пошкодження в ДНК і розщеплює фосфодіефірні зв’язки; 2)
ДНКполімераза β на місці нуклеотиду, що випав, добудовує ланцюг ДНК по принципу
комплементарності; г) ДНК-лігаза з’єднує непошкоджену і заново синтезовану ділянку
ДНК.
143. У 19-місячної дитини виявляється затримка розвитку, спастичність, імпульсивна
поведінка, самоагресія (із нанесенням самому собі пошкоджень). Вміст сечової
кислоти в крові - 1,96 ммоль/л. а) Як називається це захворювання? б)Дефіцит якого
ферменту має місце у дитини? в) Яку реакцію каталізує цей фермент та яке її
значення?
Відповіді: а) Синдром Леш-Ніхана. б) Ця патологія є наслідком генетичного дефекту
ферменту гіпоксантингуанін-фосфорибозилтрансферази. в) Цей фермент забезпечує
повторне використання гіпоксантину і гуаніну на синтез ГМФ та ІМФ. При його
дефіциті гіпоксантин і гуанін перетворюються на сечову кислоту, що викликає розвиток
важкої гіперурикемії (норма сечової кислоти в сироватці крові чоловіків 0,25-0,5
ммоль/л, а у жінок 0,15-0,4 ммоль/л).
144. У дитини грудного віку розвинулася мегалобластична анемія. Лікування
залізовмісними препаратами і вітаміном В12 не дало очікуваних результатів. У сечі
виявлена оротова кислота. а) Як називається це захворювання? б)Порушення якого
процесу є причиною патології? в) Введення якого метаболіту може поліпшити стан
дитини?
Відповіді:
18
а) Удитини має місце оротацидурія. б) Ця патологія є наслідком генетичного дефекту
ферментів (оротатфосфорибозилтрансферази та ОМФ-декарбоксилази), які
забезпечують синтез із оротової кислоти піримідинового нуклеотиду
уридинмонофосфату (УМФ). в) Поліпшити стан дитини може введення уридину, який в
організмі перетворюється на УМФ.
145. У пацієнта діагностовано отруєння токсином блідої поганки (аманітином). а) На
який матричний процес впливає отрута? б) Поясніть механізм дії аманітину? в) Які ще
речовини можуть впливати на цей матричний процес?
Відповіді: а) Аманітин є інгібітором транскрипції. б) Отрута блідої поганки інгібує РНК-
полімеразу ІІ, що веде до пригнічення синтезу пре-мРНК в еукаріотичних клітинах. в)
Інгібіторами транскрипції є також протитуберкульозні антибіотики (рифаміцин,
рифампіцин), антиміцин Д, олігоміцин, протипухлині засоби (алкалоїди - вінкристин,
вінбластин).
146. У хворого 50 років відкрита форма туберкульозу. Лікар призначив йому
комплексне лікування, до складу якого входить антибіотик рифампіцин. а) На який
матричний процес впливає рифампіцин? б)Активність якого ферменту при цьому
пригнічується? в) Які ще речовини мають вплив на цей матричний процес?
Відповіді: а) Рифампіцин є інгібітором транскрипції. б) Рифампіцин інгібує РНК-
полімеразу в туберкульозній паличці на стадії ініціації транскрипції. в) Інгібіторами
транскрипції є також антиміцин Д, олігоміцин, протипухлині засоби (алкалоїди -
вінкристин, вінбластин) та отрута блідої поганки (аманітин).
147. Хворому з пневмонією призначено препарат із групи фторхінолонів
гатіфлоксацин. а) Гальмування якого процесу в мікроорганізмах відмічається за цих
умов? б)Активність якого ферменту при цьому пригнічується? в) Яка біологічна роль
цього ферменту?
Відповіді: а) Гатіфлоксацин є інгібітором реплікації в клітинах мікроорганізмів. б) За
цих умов пригнічується активність ферменту ДНК-гірази. в) ДНК-гіраза деспіралізує
ДНК, розриваючи 5′-3′ фосфодіефірні зв’язки.
19
148. Хворому для лікування онкопатології призначено протипухлинний антибіотик
афідиколін а) Гальмування якого матричного процесу відбувається за цих умов?
б)Активність яких ферментів при цьому пригнічується? в) Яка біологічна роль цих
ферментів?
Відповіді: а) Афідиколін є інгібітором реплікації в еукаріотичних клітинах. б) За цих
умов пригнічується активність ДНК-полімераз α, δ та ε. в) ДНК- полімераза δ подовжує
вже наявний праймер на лідируючому ланцюгу. ДНК-полімераза α і ε подовжують вже
наявний праймер на відстаючому ланцюгу.
149. Хворому з бактеріальною пневмонією призначено антибіотик групи тетрацикліну
а) Гальмування якого матричного процесу відбувається за цих умов? б) Поясніть
механізм бактерицидної дії тетрацикліну? в) Які антибіотики є інгібіторами цього ж
матричного процесу?
Відповіді: а) Тетрациклін є інгібітором трансляції в клітинах мікроорганізмів. б)
Тетрациклін зв’язується з 30S субодиницею рибосом прокаріотів і блокує ініціацію
трансляції. в) Інгібіторами трансляції є також антибіотики групи макролідів
(еритроміцин, кларитроміцин), левоміцетин, лінкоміцин, аміноглікозиди
(стрептоміцин, канаміцин, гентаміцин).
150. У пацієнта 50 років вміст сечової кислоти в крові становить 1,7 ммоль/л. а)
Прокоментуйте результат аналізу б) Які патологічні процеси можуть розвиватись у
хворого? в) Який лікарський препарат слід призначити? Наведіть механізм його дії.
Відповіді: а) У пацієнта гіперурикемія (норма сечової кислоти у сироватці крові
чоловіків 0,25-0,5 ммоль/л, а у жінок 0,15-0,4 ммоль/л). б) Наслідком гіперурикемії є
розвиток подагри - захворювання, при якому кристали уратів відкладаються в мілких
суглобах (викликає різкий біль), а також в нирках - супроводжується розвитком
сечокам'яної хвороби. в) Для лікування подагри використовують алопуринол -
конкурентний інгібітор ксантиноксидази, який зменшує синтез сечової кислоти.
ФУНКЦІОНАЛЬНА БІОХІМІЯ ГОРМОНИ 151. У хворого 45 років виявлено
непропорційний інтенсивний ріст кисті рук, ступнів, ніг, підборіддя, надбрівних дуг,
носа, язика. а) Яка патологія має місце у хворого? б) Порушення секреції якого
гормону відмічається за даної патології? Назвіть його хімічну природу в) Вкажіть
механізм дії гормону
Відповіді: а) Ухворого акромегалія. б) За даної патології відмічається посилення
секреції соматотропного гормону (основна причина - пухлина аденогіпофіза). За
хімічною природою є білком. в) Біологічна дія соматотропного гормону реалізується
через посередники - соматомедини (інсуліноподібні фактори росту 1 та 2).
152. У юнака після перенесеної важкої вірусної інфекції спостерігається полідипсія,
поліурія (добовий діурез - 25 літрів), питома вага сечі - 1002, вміст глюкози в сироватці
крові 4,4 ммоль/л. а) Яка патологія має місце? б) Порушення секреції якого гормону
відмічається за даної патології? Назвіть його хімічну природу в) Вкажіть механізм дії
гормону
Відповіді: а) За цих умов має місце нецукровий діабет (поліурія з гіпостенурією,
полідипсія виникають на тлі нормального вмісту глюкози в сироватці). б) За даної
патології відмічається пригнічення секреції вазопресину (антидіуретичного гормону).
За хімічною природою є пептидом. в) Механізм дії гормону мембранний. Є два типи
рецепторів для вазопресину: V1-рецептори розташовуються на мембранах
гепатоцитів, гладеньких м'язів судин, тромбоцитів (через них індукується
фосфоінозитидний механізм трансдукції сигналу); V2-рецептори – на мембранах
епітеліальних клітин трубочок та петель Генле нирок (індукують аденілатциклазний
механізм трансдукції сигналу).
153. У хворого виявлена гіпернатріємія, гіпокаліємія, зростання осмотичного тиску
крові, набряки. а) Яка патологія має місце у хворого? б) Порушення секреції якого
гормону відмічається за даної патології? Назвіть його хімічну природу в) Вкажіть
механізм дії гормону
2
Відповіді: а) У хворого гіперальдостеронізм. б) За даної патології відмічається
посилення секреції альдостерону. За хімічною природою є стероїдним гормоном. в)
Механізм дії гормону цитозольний.
154. У хворої, 30 років, після перенесеного грипу слабкість, дратівливість, пітливість.
Хвора схудла, з'явилось тремтіння рук, серцебиття, витрішкуватість, гіпертермія. При
огляді: шкіра обличчя гіперемована, волога, екзофтальм, щитоподібна залоза
збільшена, м'яка, безболісна. а) Яка патологія має місце у хворої? б) Порушення
секреції яких гормонів відмічається за даної патології? Назвіть їх хімічну природу в)
Вкажіть механізм дії цих гормонів
Відповіді: а) У хворої має місце тиреотоксикоз - Базедова хвороба. б) За даної патології
відмічається посилення секреції тиреоїдних гормонів (тироксину та трийодтироніну).
За хімічною природою є похідними амінокислоти тирозину. в) Тиреоїдні гормони у
високих кількостях викликають: а) роз’єднання тканинного дихання та окисного
фосфорилування, що веде до розвитку гіпертермії; б) підвищення чутливості
рецепторів до катехоламінів, що супроводжується розвитком тахікардії; в) посилення
катаболізму жирів, що веде до схуднення.
155. Під час клінічного обстеження пацієнтки виявлено зниження основного обміну на
40%, збільшення маси тіла, зниження температури тіла, одутлість обличчя, порушення
статевих функцій, млявість і апатія, зниження інтелекту. а) Яка патологія має місце у
хворої? б) Порушення секреції яких гормонів відмічається за даної патології? Назвіть їх
хімічну природу в) Вкажіть механізм дії цих гормонів
Відповіді: а) У хворої має місце гіпотиреоз. б) За даної патології відмічається
пригнічення секреції тиреоїдних гормонів (тироксину та трийодтироніну). За хімічною
природою є похідними амінокислоти тирозину. в) Ці гормони впливають на експресію
певних генів, адже мають цитозольний механізм дії. Також їх дія реалізується через
активацію аденілатциклазної системи. Отже, тиреоїдині гормони мають одночасно
мембранний та цитозольний механізм дії.
3
156. У хворої жінки 29-ти років луноподібне обличчя, ожиріння верхньої частини
тулуба, стрії на передній черевній стінці, гірсутизм, у сечі підвищено рівень 17-
кетостероїдів. а) Яка патологія має місце у хворої? б) Порушення секреції якого
гормону відмічається за даної патології? Назвіть його хімічну природу в) Вкажіть
механізм дії цього гормону
Відповіді: а) У хворої має місце стероїдний діабет. б) За даної патології відмічається
посилення секреції глюкокортикоїдів (кортизолу, кортизону, кортикостерону). За
хімічною природою є стероїдними гормонами. в) Ці гормони впливають на експресію
певних генів, адже мають цитозольний механізм дії.
157. В ендокринологічному відділенні обласної лікарні знаходиться хворий із скаргами
на швидку втомлюваність, поганий апетит, тахікардію та гіперпігментацію шкіри. З
анамнезу відомо: тривалий час лікувався кортикостероїдами з приводу бронхіальної
астми. а) Яка патологія має місце у хворого? б) Порушення секреції якого гормону
відмічається за даної патології? Назвіть його хімічну природу в) Вкажіть механізм
протизапальної та протиалергічної дії цих гормонів
Відповіді: а) У хворого має місце хвороба Аддісона. б) За даної патології відмічається
пригнічення секреції глюкокортикоїдів (кортизолу, кортизону, кортикостерону). За
хімічною природою вони є стероїдними гормонами. в) У високих дозах
глюкокортикоїди індукують синтез ліпокортину, який інгібує фосфоліпазу А2 і тому
пригнічує синтез арахідонової кислоти, що веде до зменшення утворення
простагландинів, простациклінів, тромбоксанів та лейкотрієнів (є медіаторами
запалення та алергії).
158. Жінка, 50 років, звернулася до лікаря зі скаргами на підвищення АТ, особливо
після стресових ситуацій. При УЗД виявлено збільшення правого наднирника за
рахунок мозкової речовини. а) Порушення секреції яких гормонів відмічається за даної
патології? Назвіть їх хімічну природу б) Вкажіть механізм дії цих гормонів в) Вкажіть
вплив цих гормонів на метаболізм
4
Відповіді: а) У хворого найбільш ймовірно відмічається посилення секреції
катехоламінів (адреналіну та норадреналіну). Ці гормони є похідними аміоксислоти
тирозину. б) Вони мають мембранний механізм дії. При сполученні адреналіну і
норадреналіну з β-адренорецепторами - активується аденілатциклаза, з α2 -
пригнічується активність аденілатциклази, з α1 - активується фосфоліпаза С. в) Ці
гормони викликають збільшення рівня глюкози в крові (активують глікогеноліз) та
вільних жирних кислот (активують ліполіз).
159. Хворий 19 років в дитячому віці часто хворів інфекційними хворобами. При
обстеженні встановлено, що вторинні статеві ознаки розвинуті слабко, первинні
статеві ознаки не відповідають віку, яєчка атрофовані. а) Яка патологія має місце у
хворого? б) Порушення секреції якого гормону відмічається за даної патології? Назвіть
його хімічну природу та механізм дії в) Назвіть фермент, який забезпечує утворення
активної форми гормону? Клінічне значення використання інгібіторів цього ферменту.
Відповіді: а) У хворого має місце гіпогонадизм. б) За цих умов відмічається
пригнічення секреції тестостерону. Цей гормон має стероїдну природу та цитозольний
механізм дії. в) Активна форма гормону дигідротестостерон утворюється при
відновленні тестостерону за участі ферменту 5-альфа-редуктази. Інгібітори цього
ферменту використовуються для лікування гіпертрофії та раку простати.
160. У хворого хлопчика 6 років, що страждає на тетанічні судоми виявлено
гіпокальціємію, гіперфосфатемію, гіпофосфатурію. а) Яка патологія має місце у
хворого? б) Порушення секреції якого гормону відмічається за даної патології? Назвіть
його хімічну природу в) Вкажіть механізм дії цього гормону
Відповіді: а) У хворого має місце гіпопаратиреоз. б) За цих умов відмічається
пригнічення секреції паратгормону. Цей гормон має білкову природу. в) Він має
мембранний механізм дії, який реалізується через аденілатциклазну та кальцій-
кальмодулінову системи трансдукції гормонального сигналу.
5
ВІТАМІНИ 161. Хворий звернувся до лікаря зі скаргами на підвищену кровоточивість
(особливо ясен), виникнення «петехій» на шкірі і слизових оболонках, розхитування і
випадіння зубів. Під час опитування виявлено, що хворий довгий час споживав мало
рослинної їжі. а) Яка патологія має місце у хворого? б) Дефіцит яких вітамінів є
причиною авітамінозу в) Вкажіть причини розвитку симптомів у хворого
Відповіді: а) У хворого - цинга (скорбут). б) За цих умов відмічається дефіцит
аскорбінової кислоти (віт. С) та вітаміну Р. в) Основою цих змін є порушення
дозрівання колагену в результаті порушення гідроксилування проліну та лізину. Це
призводить до деполімеризації та розшарування волокнистих структур сполучної
тканини.
162. У хворого після видалення 2/3 шлунка в крові зменшилась кількість еритроцитів,
зріс їх об'єм, змінилась форма клітин, знизився рівень гемоглобіну. На основі
клінічного та біохімічного обстеження діагностовано злоякісну анемію Адісона-
Бірмера. а) Дефіцит якого вітаміну має місце у хворого? б) Вкажіть причину
виникнення дефіциту цього вітаміну? в) Обґрунтуйте механізм розвитку анемії?
Відповіді: а) У хворого має місце дефіцит вітаміну В12 (кобаламіну). б) Після видалення
2/3 шлунка виник дефіцит глікопротеїну - транскорину (внутрішнього фактору Кастла),
що викликає порушення всмоктування віт. В12. в) Метилкобаламін бере участь в
утворенні коферментних форм фолієвої кислоти, сприяє її депонуванню в організмі і
таким чином опосередковано забезпечує синтез ДНК. Тому при дефіциті цього
вітаміну виникають порушення синтезу ДНК у швидко проліферуючих клітинах
кровотворної системи і розвивається макроцитарна (мегалобластична) перніциозна
анемія.
163. У хворого на алкоголізм спостерігаються порушення функцій нервової та серцево-
судинної системи, психози, втрата пам'яті, в крові високий вміст пірувату та лактату а)
Вкажіть назву патологічного стану. б) Дефіцит якого вітаміну має місце у хворого? в)
Поясніть механізм розвитку симптомів у хворого.
6
Відповіді: а) У хворого має місце синдром Верніке. б) За цих умов має місце дефіцит
віт. В1 (тіаміну). в) Серцево-судинні та неврологічні порушення є наслідком зниження
активності окисного декарбоксилування α-кетокислот, транскетолазних реакцій
пентозофосфатного шляху. Це викликає порушення утилізації глюкози, утворення АТФ,
пентоз, що супроводжується накопиченням пірувату, α-кетоглутарату, лактату в
клітинах та плазмі крові, розвитком метаболічного ацидозу та порушенням синтезу
ацетилхоліну.
164. У хворого 37 років на фоні тривалого застосування антибіотиків спостерігається
підвищена кровоточивість при невеликих пошкодженнях, знижена активність факторів
згортання крові ІІ, VII, X, подовжений час згортання крові. а) Недостатністю якого
вітаміну обумовлені зазначені зміни? б) Що є причиною гіповітамінозу? в) Поясніть
механізм дії цього вітаміну на процеси згортання крові
Відповіді: а) У хворого має місце дефіцит віт. К (філохінону). б) Причиною
гіповітамінозу є розвиток дисбактеріозу на тлі тривалого прийому антибіотиків. в) Віт.
К є коферментом γ-глутамілкарбоксилази - ферменту, який карбоксилує білки по
залишкам глутамінової кислоти в γ-положенні з утворенням залишку
карбоксиглутамату. Поява поряд розташованих двох карбоксильних груп дає
можливість білкам зв’язувати двохвалентний іон кальцію і активуватись. За участю віт.
К відбувається посттрансляційна модифікація білків згортання крові: факторів ІІ
(протромбін), VІІ (проконвертин), ІХ (Кристмас-фактор), Х (фактор Стюарта-Прауера).
165. Після обстеження хворої виявлено дерматит на симетричних ділянках шкіри
(еритема), порушення інтелекту та шлунково-кишкові розлади. а) Вкажіть назву
патологічного стану б) Дефіцит якого вітаміну має місце у хворого? в) Назвіть
амінокислоту, яка є джерелом цього вітаміну. Наведіть приклади продуктів, які
збіднені та збагачені на цю амінокислоту
Відповіді: а) У хворого має місце пелагра. б) За цих умов відмічається дефіцит віт. РР
(ніацин, нікотинамід, нікотинова кислота). в) Провітаміном нікотинової кислоти є
амінокислота триптофан. Збіднені на триптофан продукти з кукурудзи, тоді як молоко
та яйця містять великі кількості цієї амінокислоти.
7
166. У хворого, який тривалий час лікувався протитуберкульозним препаратом
ізоніазидом, відмічається гіпохромна анемія та пелагроподібний дерматит. а) Дефіцит
якого вітаміну має місце у хворого? Вкажіть причину його виникнення б)Вкажіть
біохімічний механізм розвитку гіпохромної анемії в) Дефіцит якого ще вітаміну може
виникнути за цих умов.
Відповіді: а) У дитини має місце дефіцит піридоксину (віт. В6). Причиною його є
тривалий прийом ізоніазиду - антивітаміну піридоксину. б) Піридоксальфосфат
(активна форма віт. В6) є коферментом синтази δамінолевулінової кислоти, яка
започатковує синтез гему. Тому, при дефіциті цього вітаміну виникає гіпохромна
анемія. в) Піридоксальфосфат бере участь в синтезу віт. РР з триптофану, тому за цих
умов може розвинутись дефіцит нікотинаміду (це пояснює розвиток пелагро
подібного дерматиту).
167. У пацієнта, який кожного ранку вживає кілька сирих яєць, розвинувся себорейний
дерматит, відмічається випадіння волосся, ураження нігтів. а) Дефіцит якого вітаміну
має місце у хворого? б) Назвіть причину виникнення авітамінозу в) Вкажіть роль цього
вітаміну в обміні ліпідів
Відповіді: а) У пацієнта має місце дефіцит віт Н (біотину). б) Причиною гіповітамінозу є
частий прийом сирих яєць, які містять білок авідин (утворює малорозчинний комплекс
з віт. Н, який не всмоктується). в) Біоцитин (активна форма біотину) є коферментом
ацетил-КоАкарбоксилази, яка забезпечує синтез малоніл-КоА - донора атомів карбону
при синтезі вуглецевого скелету жирних кислот.
168. У хворого, який тривало приймав сульфаніламідні препарати, розвинулась
мегалобластична анемія. а) Дефіцит якого вітаміну має місце у хворого? б) Назвіть
причину виникнення гіповітамінозу в) Вкажіть механізм розвитку мегалобластичної
анемії
Відповіді: а) У хворого має місце дефіцит фолієвої кислоти (віт. В9). б) Причиною
гіповітамінозу є прийом сульфаніламідних препаратів (структурних аналогів
параамінобензойної кислоти), які пригнічують синтез віт. В9 мікрофлорою кишечника.
в) Тетрагідрофолієва кислота (активна форма віт. В9) бере участь в синтезі
тимідинмонофосфату (ТМФ), який необхідний для утворення ДНК. Тому, дефіцит
фолієвої кислоти викликає порушення синтезу ДНК у швидко
8
проліферуючих клітинах кровотворної системи, що веде до розвитку мегалобластичної
анемії.
169. У дитини віком 1 рік, яка мало перебуває на сонячному світлі, відмічається
гіпотонія м’язів, деформації скелету (О-подібні ноги, реберні вервелиці), в крові -
знижений вміст кальцію та фосфору, підвищена активність лужної фосфатази. а)
Вкажіть назву патологічного стану. Дефіцит якого вітаміну має місце у хворого? б)
Назвіть причину виникнення гіповітамінозу в) Назвіть органи-мішені через які
реалізується вплив цього вітаміну на фосфорно-кальцієвий обмін.
Відповіді: а) У дитини має місце рахіт. За цих умов відмічається дефіцит віт. Д3
(холекальциферол). б) Причиною гіповітамінозу є недостатня сонячна інсоляція
дитини, внаслідок чого порушується утворення віт. Д3 в шкірі. в) Вплив цього вітаміну
на фосфорно-кальцієвий обмін реалізується через кишечник (стимулює синтез
кальційзв’язуючого білка, який сприяє всмоктуванню кальцію та фосфатів в кров),
нирки (стимулює реабсорбцію кальцію та фосфатів в кров) та кістки (стимулює
відкладання кальцію в кістки).
170. У дитини відмічається гемералопія, ксерофтальмія та кератомаляція. а) Дефіцит
якого вітаміну має місце у дитини? б)Яка форма цього вітаміну бере участь в акті зору
в) Вкажіть механізм антиксерофтальмічної дії цього вітаміну
Відповіді: а) У дитини має місце дефіцит віт. А (ретинолу). б) В акті зору приймає участь
альдегідна форма вітаміну - ретиналь. в) Антиксерофтальмічну дію забезпечує
спиртова форма вітаміну – ретинол. Він є коферментом глікозилтрансфераз і
забезпечує синтез глікопротеїнів - слизів, які попереджують висихання рогівки.
БІОХІМІЯ КРОВІ 171. У хворого на цукровий діабет відзначається гіперглікемія,
кетонурія, глюкозурія, гіперстенурія та поліурія. а) Яка форма порушення кислотно-
основного стану має місце в даній ситуації? б)Як за цих умов змінюється рН, рСО2 та
вміст бікарбонатів крові? в) Які компенсаторні механізми виникають за цих умов?
9
Відповіді: а) У хворого має місце метаболічний ацидоз. б) При цій патології рН
зменшується менше 7,36 (якщо декомпенсована форма), рСО2 не змінюється,
зменшується вміст бікарбонатів менше 22 ммоль/л. в) За цих умов активується
дихання з виділенням CO2 (гіпервентиляція) та виділяється кисла сеча.
172. У хворого виявлено порушення прохідності дихальних шляхів на рівні дрібних і
середніх бронхів. а) Яка форма порушення кислотно-основного стану має місце в даній
ситуації? б)Як за цих умов змінюється рН, рСО2 та вміст бікарбонатів крові? в) Які
компенсаторні механізми виникають за цих умов?
Відповіді: а) У хворого має місце дихальний (респіраторний) ацидоз. б) При цій
патології рН зменшується менше 7,36 (якщо декомпенсована форма), рСО2
збільшується більше 45 мм.рт.ст., не змінюється вміст бікарбонатів. в) За цих умов
активується дихання з виділенням CO2 (гіпервентиляція) та виділяється кисла сеча.
173. Хворому проводиться операція з використанням штучної вентиляції легенів. У
нього отримано такі показники лабораторних досліджень: рН - 7,49, рСО2 - 25 мм
рт.ст., вміст бікарбонатів - 24 ммоль/л. а) Прокоментуйте результати аналізу б) Яка
форма порушення кислотно-основного стану має місце в даній ситуації? в) Які
компенсаторні механізми виникають за цих умов?
Відповіді: а) У хворого відмічається збільшення рН крові (норма 7,36-7,44), зниження
рСО2 (норма 35-45 мм.рт.ст.) та нормальний рівень бікарбонатів крові (норма 22-25
ммоль/л). б) На основі даних лабораторних досліджень можна думати, що у хворого
респіраторний алкалоз (некомпенсована форма). в) За цих умов виникає пригнічення
дихання та затримка CO2 (гіповентиляція), виділяється лужна сеча.
174. У пацієнта з вираженою блювотою при лабораторному досліджені отримано такі
показники: рН - 7,50, рСО2 - 36 мм рт.ст., вміст бікарбонатів - 30 ммоль/л. а)
Прокоментуйте результати аналізу
10
б) Яка форма порушення кислотно-основного стану має місце в даній ситуації? в) Які
компенсаторні механізми виникають за цих умов?
Відповіді: а) У хворого відмічається збільшення рН крові (норма 7,36-7,44), рСО2 не
змінений (норма 35-45 мм.рт.ст.) та збільшений рівень бікарбонатів крові (норма 22-25
ммоль/л). б) На основі даних лабораторних досліджень можна думати, що у хворого
метаболічний алкалоз (декомпенсована форма). в) За цих умов виникає пригнічення
дихання та затримка CO2 (гіповентиляція), виділяється лужна сеча.
175 У пацієнта струс головного мозку, що супроводжується блювотою та задишкою.
При лабораторному досліджені отримано такі показники: рН - 7,50, рСО2 - 29 мм
рт.ст., вміст бікарбонатів - 32 ммоль/л. а) Прокоментуйте результати аналізу б) Яка
форма порушення кислотно-основного стану має місце в даній ситуації? в) Які
компенсаторні механізми виникають за цих умов?
Відповіді: а) У хворого відмічається збільшення рН крові (норма 7,36-7,44), рСО2
знижений (норма 35-45 мм.рт.ст.) та збільшений рівень бікарбонатів крові (норма 22-
25 ммоль/л). б) На основі даних лабораторних досліджень можна думати, що у
хворого змішаний метаболічний та дихальний (респіраторний) алкалоз
(некомпенсована форма). в) За цих умов виникає пригнічення дихання та затримка
CO2 (гіповентиляція), виділяється лужна сеча.
176. Хворий 20 років скаржиться на загальну слабість запаморочення, швидку
втомлюваність. При обстеженні виявлено: гемоглобін крові 80 г/л, мікроскопічно -
еритроцити серпоподібної форми. а) Яке захворювання можна запідозрити? б)Назвіть
молекулярну основу його розвитку. в) Які види гемоглобіну можна виявити у цього
хворого?
Відповіді: а) У хворого серпоподібноклітинна анемія. б) При цьому захворюванні в
еритроцитах міститься мутантний Sгемоглобін, в якому в β-ланцюгах амінокислота
глутамат замінилась на амінокислоту – валін, що супроводжується зниженням
спорідненості гемоглобіну до кисню та здатності утворювати агрегати. Це змінює
форму еритроцитів і надають їм вигляду серпа. Серпоподібні еритроцити легко
11
гемолізуються в судинному руслі. Клінічні прояви хвороби варіюють від ледь помітних
у гетерозигот до важких, що спричиняють летальний кінець у гомозигот. в) У цього
хворого можна виявити такі види гемоглобіну: HbS та НbA.
177. Після аварії на хімічному виробництві сталося забруднення навколишнього
середовища нітросполуками. У людей, що проживають у цій місцевості, з'явилась різка
слабкість, головний біль, задишка, запаморочення. а) Яка причина розвитку гіпоксії?
Яка речовина накопичується в еритроцитах за цих умов? б) Назвіть фермент
еритроцитів, який протидіє накопичення цієї речовини. в) Які лікувальні заходи слід
проводити за цих умов?
Відповіді: а) В еритроцитах накопичується метгемоглобін, який утворюється внаслідок
окиснення гемоглобіну нітросполуками. При цьому Fe2+ перетворюється у Fe3+ і
гемоглобін втрачає здатність переносити кисень. б) В еритроцитах міститься фермент -
метгемоглобінредуктаза, який забезпечує відновлення метгемомоглобіну до
нормального гемоглобіну за участі НАДН (НАДФН). в) Для лікування використовують
відновники, зокрема аскорбінову кислоту, яка перетворює метгемоглобін в
нормальний гемоглобін.
178. У пацієнта відмічається підвищена чутливість до світла, анемія, сеча червоного
кольору. Під час додаткових досліджень встановлено дефект уропорфіриноген ІІІ-
косинтази. а) Яку назву має ця патологія? б) Назвіть молекулярні основи її розвитку. в)
Вкажіть причину розвитку фотодерматитів за цих умов.
Відповіді: а) Ця патологія має назву порфірія. б) Молекулярною основою розвитку
порфірій є дефіцит ферментів, які забезпечують синтез гему. в) Механізм розвитку
фотодерматитів при порфіріях обумовлений тим, що в шкірі накопичуються
порфіриногени, які за рахунок енергії сонячного світла перетворюють молекулярний
кисень в синглетний кисень, який і викликає ураження шкіри.
179. У пацієнта з захворюванням нирок при лабораторному дослідженні сироватки
крові встановлено: вміст загального білка - 50 г/л, альбумінів - 30г/л. а) Прокоментуйте
результати аналізу. Назвіть патологічний стан. Вкажіть причину його виникнення.
12
б) Назвіть основний клінічний симптом при цьому патологічному стані. Вкажіть
причину його виникнення. в) Як змінюється тривалість дії та токсичність аспірину за
цих умов, якщо у крові він зв’язується з альбумінами.
Відповіді: а) У пацієнта відмічається гіпопротеїнемія (норма загального білка в
сироватці крові - 60-80 г/л) та гіпоальбумінемія (норма альбумінів – 40-50 г/л).
Основною причиною розвитку цих патологічних станів є ураження нирок (клубочків),
що супроводжується значним виділенням білка з сечею. б) Основний клінічний
симптом цього патологічного стану - набряки, які виникають внаслідок зниження
онкотичного тиску (адже він переважно обумовлений альбумінами, рівень яких
знижений). в) При гіпоальбумінемії зростає концентрація аспірину в крові, може
зростати тривалість його дії й токсичність.
180. У пацієнта відмічається зростання активності в сироватці крові активності тартрат-
резистентної кислої фосфатази. а) Ураження якого органу найбільш ймовірне у
пацієнта б) До якої групи ферментів крові він належать? в) Активність яких ще
ферментів зростає в сироватці крові при ураженні цього органу?
Відповіді: а) У пацієнта відмічається ураження кісток. б) Тартрат-резистентна кисла
фосфатаза відноситься до індикаторних ферментів крові. в) При ураженні кісток в
сироватці крові може також зростати активність лужної фосфатази.
181. При аналізі крові у хворого залишковий азот склав - 48 ммоль/л, сечовина -15,3
ммоль/л. а) Що розуміють під поняттям «залишковий азот»? Назвіть його компоненти
а) Прокоментуйте результати аналізу. Назвіть патологічний стан. Враження якого
органу найбільш ймовірне б) Який ще компонент залишкового азоту буде сильно
підвищеним за даних умов?
Відповіді: а) Залишковий азот (rest-азот) - це азот низькомолекулярних речовин, який
залишається після осадження білків плазми крові. Він складається з сечовини (50%),
вільних амінокислот (25%), креатиніну (2,5-7,5%), креатину (5%), сечової кислоти (4%),
аміаку та індикану (0,5%).
13
б) У хворого відмічається азотемія (норма залишкового азоту - 14-28 ммоль/л) та
значне збільшення вмісту сечовини в крові (норма – 3,3-8,3 ммоль/л), що свідчить про
ураження нирок. в) За даних умов в сироватці крові також буде підвищений вміст
креатиніну.
182. При аналізі крові у хворого з опіковою хворобою залишковий азот склав 40
ммоль/л, сечовина - 9,5 ммоль/л. а) Прокоментуйте результати аналізу. Назвіть
патологічний стан. б) Вкажіть причину його виникнення. Як зміниться рівень
амінокислот в сироватці крові за даних умов? в) Як за цих умов зміниться онкотичний
тиск крові? Які наслідки цього для організму
Відповіді: а) У хворого відмічається азотемія (норма залишкового азоту - 14-28
ммоль/л) та незначне збільшення вмісту сечовини в крові (норма – 3,3-8,3 ммоль/л).
б) Опікова хвороба супроводжується посиленим розпадом білків, що супроводжується
розвитком продукційної азотемії. За цих умов в сироватці крові зростає вміст вільних
амінокислот. в) При цій патології відмічається зниження онкотичного тиску крові, що
веде до розвитку набряків.
183. У хворого 27 років виявлено патологічні зміни печінки і головного мозку.
Поставлено діагноз - хвороба Вільсона. а) Дефіцит якого білка відмічається у хворого?
До якого класу глобулінів він відноситься? б) Вкажіть біологічну роль цього білка в)
Обмін якого мікроелементу порушений за даних умов та як зміниться його вміст в
плазмі крові та сечі?
Відповіді: а) У хворого відмічається дефіцит білка церулоплазміну, який відноситься до
класу α2-глобулінів. б) Церулоплазмін - зв’язує та транспортує іони міді. До його
складу входить 3% міді всього організму та 90% міді плазми. Також має властивості
ферооксидази - окиснює Fe2+ до Fe3+. в) За цих умов порушується обмін міді: вона
інтенсивно відкладається в різних органах (печінці, головному мозку та ін.), її рівень в
крові буде знижений, а в сечі – підвищений.
184. При лабораторному дослідженні сироватки крові встановлено: активність АЛТ -
0,45 ммоль/(год·л), АСТ - 0,95 ммоль/(год·л) . а) Прокоментуйте результати аналізу.
14
б) Патологія якого органу найбільш ймовірна в) До якої групи ферментів крові вони
належать?
Відповіді: а) У пацієнта відмічається зростання в сироватці активності АСТ (норма 0,1-
0,45 ммоль/(год·л)), активність АЛТ незмінена (норма - 0,1-0,68 ммоль/(год·л)). б) За
цих умов найбільш ймовірна патологія серця. в) Ці ферменти належать до
індикаторних ферментів сироватки крові.
185. В крові хворого збільшений вміст С-реактивного білка а) Назвіть патологічний
процес у хворого б) До якої групи відноситься цей білок? Вкажіть біологічну роль цієї
групи білків в) Які ще білки будуть зростати за цих умов?
Відповіді: а) У хворого відмічається запальний процес. б) С-реактивний білок
відноситься до білків гострої фази запалення, які посилюють фагоцитоз, активують
білки систем комплементу та коагуляції, володіють бактеріостатичною та
антиоксидантною діями. в) За цих умов будуть також зростати інші білки гострої фази
запалення: фібриноген, гаптоглобін, α1-антитрипсин, церулоплазмін.
БІОХІМІЯ ПЕЧІНКИ. МЕТАБОЛІЗМ КСЕНОБІОТИКІВ 186. Після укусу отруйної змії у
людини розвинулась жовтяниця. Загальний білірубін плазми крові 80 мкмоль/л,
непрямий білірубін – 72 мкмоль/л, сеча та кал інтенсивно забарвлені. а)
Прокоментуйте результати біохімічних досліджень. б) Назвіть вид жовтяниці. в) Яка
причина інтенсивного забарвлення кала та сечі?
Відповіді: а) В крові відмічається збільшення вмісту загального білірубіну (норма 8,5-
20,5 мкмоль/л) та непрямого білірубіну (норма 6,5-15,5 мкмоль/л). б) У пацієнта -
гемолітична жовтяниця. в) Інтенсивне забарвлення калу є наслідком збільшення в
ньому рівня стеркобіліну, а темний колір сечі обумовлений високим вмістом у ній
уробіліну.
187. У жінки, що хворіє жовчно-кам’яною хворобою, відмічається пожовтіння шкіри,
склер. Сеча кольору «темного пива», кал - сіро-білий. Загальний
15
білірубін плазми крові – 180 мкмоль/л, проба Флоранса (уробілін сечі) негативна а)
Прокоментуйте результати біохімічних досліджень. Назвіть вид жовтяниці б) Назвіть
причини зміни кольору сечі та калу. в) Назвіть ферменти плазми крові - індикатори
холестазу (порушення відтоку жовчі)
Відповіді: а) В крові відмічається збільшення вмісту загального білірубіну (норма 8,5-
20,5 мкмоль/л), в сечі відсутній уробілін. У жінки - механічна (обтураційна) жовтяниця
б) Потемніння сечі обумовлено збільшенням вмісту у ній прямого білірубіну.
Посвітління калу є наслідком зменшення в ньому рівня стеркобіліну. в) Індикаторами
холестазу є зростаня в крові активності лужної фосфатази та
гамаглутамілтранспептидази.
188. У пацієнта діагностовано вірусний гепатит А (хворобу Боткіна). Вміст непрямого
білірубіну в плазмі крові - 48 мкмоль/л, прямого білірубіну - 95 мкмоль/л, сеча має
колір «темного пива». а) Прокоментуйте результати біохімічних досліджень. б) Назвіть
вид жовтяниці. в) Назвіть ферменти плазми крові - індикатори цитолізу гепатоцитів.
Відповіді: а) В крові відмічається збільшення вмісту непрямого білірубіну (норма 6,5-
15,5 мкмоль/л) та прямого білірубіну (норма 2,0-5,0 мкмоль/л). б) У пацієнта
паренхіматозна жовтяниця. в) Індикаторами цитолізу гепатоцитів є зростання в крові
активності АЛТ (аланінамінотрансферази) та ЛДГ4,5 (лактатдегідрогенази).
189. У юнака 16 років після вживання протималярійного препарату примахіну виникла
жовтяниця. Вміст непрямого білірубіну в плазмі крові - 76 мкмоль/л, прямий білірубін
- 4,5 мкмоль/л, сеча і кал - темного кольору, в сечі виявляється гемоглобін
(гемоглобінурія). а) Прокоментуйте результати біохімічних досліджень. б) Назвіть вид
жовтяниці. в) Вкажіть причину розвитку жовтяниці.
Відповіді: а) В крові відмічається збільшення вмісту непрямого білірубіну (норма 6,5-
15,5 мкмоль/л), рівень прямого білірубіну в нормі (норма 2,0-5,0 мкмоль/л). б) У
пацієнта гемолітична жовтяниця.
16
в) Ймовірною причиною гемолітичної жовтяниці є дефіцит ферменту еритроцитів
глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. За цих умов зменшується вміст НАДФН, рівень
відновленого глутатіону та посилюється окисний гемоліз еритроцитів.
190. У юнака з хворобою Жильбера відмічається жовтуватість склер, вміст загального
білірубіну в плазмі крові - 48 мкмоль/л, непрямий білірубін – 37 мкмоль/л, кал та сеча
- звичайного кольору. а) Прокоментуйте результати біохімічних досліджень. б) Вкажіть
причину розвитку жовтяниці. в) Вкажіть лікарський засіб, який може зменшити вказані
порушення.
Відповіді: а) В крові відмічається збільшення вмісту загального білірубіну (норма 8,5-
20,5 мкмоль/л) та непрямого білірубіну (норма 6,5-15,5 мкмоль/л). б) Причиною
розвитку жовтяниці є порушення синтезу УДФглюкуронілтрансферази і здатності
гепатоцитів до поглинання білірубіну з крові. в) Жовтяниця добре піддається
лікуванню фенобарбіталом, який є індуктором УДФ-глюкуронілтрансферази.
191. У новонародженої дитини відмічається прогресуюче наростання жовтяниці,
ураження ЦНС. Вміст непрямого білірубіну в плазмі крові - 340 мкмоль/л, прямий
білірубін – 0 (відсутній), гемолізу еритроцитів не виявлено. Введення фенобарбіталу не
зменшило ознаки жовтяниці. а) Прокоментуйте результати біохімічних досліджень. б)
Назвіть вид жовтяниці. в) Вкажіть механізм нейротоксичної дії непрямого білірубіну.
Відповіді: а) В крові відмічається збільшення вмісту непрямого білірубіну (норма 6,5-
15,5 мкмоль/л), прямий білірубін відсутній. б) У дитини ймовірно сімейна
гіпербілірубінемія новонароджених. в) Нейротоксична дія непрямого білірубіну
пов’язана з тим, що він легко розчиняється в ліпідах мембран, проникає в мітохондрії,
роз’єднує процеси тканинного дихання і окисного фосфорилювання, порушує синтез
білків, гальмує потік іонів калію через мембрани клітини.
192. Після переливання донорської крові у пацієнта піднялась температура тіла,
виникли болі у поперековій ділянці, розвинулось пожовтіння шкіри. Вміст непрямого
білірубіну - 100 мкмоль/л, прямого - 4,0 мкмоль/л, сеча та кал інтенсивно забарвлені.
а) Прокоментуйте результати біохімічних досліджень. б) Назвіть вид жовтяниці та
причину її виникнення. в) Порівняйте властивості прямого та непрямого білірубіну.
17
Відповіді: а) В крові відмічається збільшення вмісту непрямого білірубіну (норма 6,5-
15,5 мкмоль/л), рівень прямого білірубіну незмінений (норма 2,0-5,0 мкмоль/л). б) У
пацієнта гемолітична жовтяниця, яка виникла внаслідок переливання несумісної крові.
в) Непрямий білірубін - ліпофільний, токсичний, зв’язаний з альбуміном, не дає прямої
реакції з діазореактивом Ерліха (попередньо необхідно осадити білок етанолом).
Прямий білірубін - гідрофільний, нетоксичний, кон’югований з глюкуроновою
кислотою, вільний, дає пряму реакцію з діазореактивом Ерліха.
193. При лабораторному дослідженні сироватки крові встановлено: активність АЛТ -
1,05 ммоль/(год·л), АСТ - 0,40 ммоль/(год·л). а) Прокоментуйте результати аналізу. б)
Патологія якого органу найбільш ймовірна. в) Дослідження активності яких ферментів
дозволить підтвердити діагноз?
Відповіді: а) У пацієнта відмічається зростання в сироватці активності АЛТ (норма 0,1-
0,68 ммоль/(год·л)), активність АСТ незмінена (норма - 0,1-0,45 ммоль/(год·л)). б) За
цих умов найбільш ймовірна патологія печінки. в) Підтвердити діагноз дозволить
визначення в крові активності ЛДГ4-5.
194. У хворого відмічається біль у правому підребер’ї. При лабораторному
дослідженні виявлено зростання активності лужної фосфатази та ГГТП в сироватці
крові а) Назвіть патологічний стан у хворого. б) Як за цих умов може змінитись вміст
загального білірубіну та його фракцій в сироватці крові? в) Гіповітаміноз яких вітамінів
слід очікувати?
Відповіді: а) У пацієнта відмічається порушення відтоку жовчі в тонкий кишечник
(холестаз). б) За цих умов може відмічатись механічна жовтяниця - зростає вміст
загального білірубіну за рахунок прямого білірубіну. в) При цьому порушується
всмоктування в кров жиророзчинних вітамінів (А, Д, Е та К).
195. При лабораторному дослідженні сироватки хворого на гепатит встановлено: вміст
загального білка - 55 г/л, альбуміну - 30 г/л. а) Прокоментуйте результати аналізу.
18
б) Порушення якої функції печінки реєструється у хворого? в) Які наслідки для
організму цього порушення?
Відповіді: а) У хворого відмічається зменшення вмісту в сироватці крові загального
білка (норма - 60-80 г/л) та альбумінів (норма - 40-50 г/л). б) За цих умов реєструється
порушення білоксинтезуючої функції печінки. в) Основними наслідками порушення
білоксинтезуючої функції печінки є наступні: зниження онкотичного тиску та розвиток
набряків, порушення синтезу факторів згортання крові та поява кровотеч, порушення
транспорту вітамінів та гормонів, посилення токсичності багатьох лікарських засобів.
196. При лабораторному дослідженні сироватки хворого на гепатит встановлено: вміст
сечовини - 2,0 ммоль/л, амоніаку - 75 ммоль/л. а) Прокоментуйте результати аналізу.
б) Порушення якої функції печінки реєструється у хворого? в) Які наслідки для
організму цього порушення?
Відповіді: а) У хворого відмічається зменшення вмісту в сироватці крові сечовини
(норма 3,3-8,3 ммоль/л) та зростання рівня амоніаку (норма 25-40 мкмоль/л). б) За цих
умов реєструється порушення детоксикаційної функції печінки (порушено
знешкодження амоніаку). в) Порушення знешкодження амоніаку викликає
гіперамоніемію, яка супроводжується розвитком нейротоксичності - головна біль,
нудота, порушення свідомості та судоми.
197. Пацієнту з розладами сну призначено препарат із групи барбітуратів, який у
звичайній терапевтичній дозі не викликав снодійного ефекту. З анамнезу встановлено,
що пацієнт зловживає алкогольними напоями. а) Яке явище відмічається за цих умов?
б) Вкажіть причину його виникнення. в) Яке клінічне значення цього явища для
лікарів?
Відповіді: а) За цих умов відмічається явище індукції ферментів метаболізму
ксенобіотиків. б) Причиною виникнення цього явища є тривалий прийом алкогольних
напоїв, які є універсальними індукторами ксенобіотик-метаболізуючих ферментів. в)
Лікарю необхідно враховувати явище індукції ферментів метаболізму ксенобіотиків
при призначенні лікування: наприклад, снодійні препарати
19
вже через лічені дні втрачають здатність викликати сон, а щоб приспати алкоголіка
потрібно в декілька разів збільшити дози засобів для наркозу.
198. В процесі дезалкілування кодеїну відбувається утворення значно сильнішого
наркотичного анальгетика морфіну. а) Яка фаза біотрансформації має місце за цих
умов? б) Назвіть ферменти та коферменти, які забезпечують це перетворення. В якій
органелі клітини воно проходить в) Яке значення процесу дезалкілування?
Відповіді: а) За цих умов має місце перша фаза біотрансформації - хімічної
модифікації. б) Це перетворення відбувається в ендоплазматичному ретикулумі за
участі коферменту НАДФН та ферменту цитохром Р450. в) В процесі дезалкілування
відбувається вивільнення функціональних груп, що веде до збільшення гідрофільності
ксенобіотика.
199. Протитуберкульозний препарат ізоніазид в організмі людини підлягає процесам
ацетилування. а) Яка фаза біотрансформації має місце за цих умов? б) Як поділяються
люди за швидкістю ацетилування? Яке це має клінічне значення? в) Як змінюється
токсичність ізоніазиду у людей з різною швидкістю ацетилування?
Відповіді: а) За цих умов має місце друга фаза біотрансформації - кон’югація. б) За
здатністю до ацетилування люди діляться на швидких і повільних ацетиляторів.
Тривалість дії ізоніазиду залежить від швидкості його ацетилювання - чим вища
швидкість, тим коротшою буде лікувальна дія. в) У повільних ацетиляторів часто
розвиваються токсичні реакції на протитуберкульозний препарат ізоніазид. Тому
перед застосуванням необхідно визначити швидкість його ацетилування організмом
хворого і провести корекцію дози препарату.
200. Тривалий прийом алкоголю викликає токсичне пошкодження печінки. а) Який
метаболіт етанолу є найбільш токсичним для клітин? б) В яких реакціях він
утворюється та за участі яких ензимів? в) Вкажіть механізм його токсичної дії?
Відповіді: а) Найбільш токсичним для клітин є метаболіт етанолу - ацетальдегід. б)
Головним ферментом окиснення етанолу є алкогольдегідрогеназа, яка за участю НАД+
окиснює його до ацетальдегіду. Крім того, цю реакцію
20
здійснює цитохром Р450 за участі НАДФН (мікросомальна етанолокиснююча система),
а також каталаза, яка в якості окисника використовує пероксид водню. в) Ацетальдегід
є реакційноздатною речовиною і може взаємодіяти з SHгрупами цистеїну та
аміногрупами лізину в білках, змінюючи властивості білків та функцію клітин.
БІОХІМІЯ НИРОК ТА СЕЧІ. ВОДНО-МІНЕРАЛЬНИЙ ОБМІН ТА ЙОГО РЕГУЛЯЦІЯ 201. Хвора
поступила в інфекційне відділення зі скаргами на нестримну блювоту. а) Яке
порушення водно-мінерального обміну відмічається за цих умов? б) Які клінічні
симптоми характерні для цього порушення? в) Які ще причини розвитку подібних
порушень водно-мінерального обміну?
Відповіді: а) За цих умов розвивається гіпоосмолярна дегідратація. б) Розвивається
позаклітинна дегідратація, проявами якої є головний біль, падіння артеріального
тиску, можливий колапс, але спрага не відмічається. в) Спостерігається також при
профузній діареї, хворобі Аддісона (недостатня секреція глюкокортикоїдів),
гіпоальдостеронізмі.
202. У хворої виявлена пухлина довгастого мозку, що супроводжується вираженою
гіперсалівацією (6-7л за добу). а) Яке порушення водно-мінерального обміну
відмічається за цих умов? б) Які клінічні симптоми характерні для цього порушення? в)
Які ще причини розвитку подібних порушень водно-мінерального обміну?
Відповіді: а) За цих умов розвивається гіперосмолярна дегідратація. б) Виникає
внутрішньоклітинна дегідратація, проявами якої є спрага, сухість шкіри й слизових,
падіння діурезу. в) Спостерігається також при нецукровому діабеті, гіпервентиляції,
неможливості прийому води через її відсутність, відмова від прийому води (неврози),
посиленому потовиділенні.
203. Під час дослідження електролітного складу сироватки крові встановили, що вміст
натрію - 175 ммоль/л, калію - 4,0 ммоль/л, кальцію - 2,5 ммоль/л. а) Прокоментуйте
результати аналізу. б) Як за цих умов змінюється осмотичний тиск крові? Вкажіть його
нормативні показники
21
в) Які клінічні симптоми характерні для цього порушення?
Відповіді: а) В сироватці крові відмічається збільшення вмісту натрію (норма - 135155
ммоль/л), рівень калію (норма - 3,5-5,5 ммоль/л) та кальцію (норма 2,25-2,7 ммоль/л)
незмінені. б) Гіпернатріемія супроводжується зростанням осмотичного тиску крові
(норма - 7,6-7,7 атм.) в) Виникає внутрішньоклітинна дегідратація, проявами якої є
спрага, сухість шкіри й слизових, падіння діурезу.
204. Після тривалого прийому сечогінних препаратів у пацієнта відзначається
тахікардія та порушення ритму серцевих скорочень. а) Яке порушення електролітного
обміну відмічається за цих умов? б) Вкажіть причину розвитку цих порушень? в)
Назвіть гормон, який регулює рівень цього електроліту в крові
Відповіді: а) Найбільш ймовірно у пацієнта - гіпокаліемія. б) Ймовірною причиною
цього стану є тривалий прийом діуретиків, які виводять калій з організму. в) Вміст
калію в крові регулює гормон альдостерон, який забезпечує реабсорбцію натрію в
кров та секрецію калію у сечу.
205. У хворого з синдромом тривалого стиснення м’язів розвинулась брадикардія, а
через деякий час зареєстровано зупинку серця в діастолі. а) Яке порушення
електролітного обміну відмічається за цих умов? б) Вкажіть причину розвитку цих
порушень? в) Назвіть біологічну роль цього електроліту.
Відповіді: а) Найбільш ймовірно у пацієнта - гіперкаліемія. б) Ймовірною причиною
цього стану є вихід калію з міоцитів унаслідок їх пошкодження. в) Калій підтримує
осмотичний тиск, рН крові; створює різницю потенціалів по обидва боки клітинної
мембрани; викликає реполяризацію мембран нервових та м'язових клітин; бере
участь у біосинтезі білка, глікогену, АТФ, креатинфосфату, ацетилхоліну.
206. У жінки з хронічною патологією нирок відмічається збільшення артеріального
тиску, у крові зареєстровано високий вміст реніну. а) Вкажіть причину збільшення
вмісту реніну за цих умов. б) Активація якої регуляторної системи спричиняє
підвищення артеріального тиску при цьому? Який метаболіт цієї системи є потужним
вазоконстриктором?
22
в) Як змінюється вміст калію та натрію в сироватці крові за цих умов?
Відповіді: а) Збільшення вмісту реніну є наслідком його посиленої секреції клітинами
юкстагломерулярного апарату у відповідь на ішемію нирок. б) Підвищення
артеріального тиску розвивається як наслідок активації ренін-ангіотензин-
альдостеронової системи. В цій системі потужними вазоконстрикторними
властивостями володіє ангіотензин ІІ. в) Посилення секреції альдостерону за цих умов
викликає зростання вмісту натрію та зниження рівня калію в сироватці крові.
207. Хворий з патологією нирок скаржиться на ламкість кісток. В сироватці крові вміст
кальцію 1,75 ммоль/л. а) Прокоментуйте результати аналізу б) Вкажіть причину
розвитку патологічного стану в) Який гормон залучений до регуляції обміну кальцію в
нирках? Яка його біологічна роль?
Відповіді: а) У хворого відмічається гіпокальціемія (норма кальцію - 2,25-2,7 ммоль/л).
б) При патології нирок порушується утворення кальцитріолу, що веде до
гіпокальціемії. в) Паратгормон активує в нирках процес гідроксилування кальцідіолу з
утворенням кальцітріолу.
208. У хворого з патологією нирок діурез - 400 мл, в сироватці крові: вміст сечовини -
10,3 ммоль/л, креатиніну - 200 мкмоль/л. а) Прокоментуйте результати аналізу б) Яка
функція нирок порушена? в) Який ще показник використовують для оцінки цієї функції
нирок?
Відповіді: а) У хворого відмічається олігурія (норма діурезу 1,5-2 л/добу), зростання
вмісту в сироватці крові сечовини (норма – 3,3-8,3 ммоль/л) та креатиніну (норма - 50-
100 мкмоль/л). б) За цих умов порушена фільтраційна функція нирок. в) Для оцінки
фільтраційної функції нирок часто користуються показником - кліренс креатиніну
(К=Сс/Сп∙V; К - кліренс креатиніну; Ссконцентрація креатиніну в сечі; Сп-концентрація
креатиніну в плазмі крові; V - хвилинний діурез. В нормі кліренс креатиніну у чоловіків
- 125 мл/хв (у жінок 110 мл/хв).
209. Під час дослідження питомої ваги у різних порціях добової сечі встановлено, що
цей показник коливається в межах 1,004-1,007 г/мл.
23
а) Прокоментуйте результати аналізу б) Яка функція нирок порушена? в) При якому
патологічному стані виникають такі зміни?
Відповіді: а) У хворого відмічається гіпоізостенурія - стан, при якому протягом доби
виділяється сеча з низькою та приблизно однаковою питомою вагою. б) За цих умов
порушена концентраційна здатність нирок. в) Такі зміни характерні для важкої
ниркової недостатності.
210. У хворого з патологією нирок встановлено: в сироватці крові вміст сечовини - 5,5
ммоль/л, креатиніну - 75 мкмоль/л, глюкози - 4,8 ммоль/л; в сечі глюкози - 2,5%. а)
Прокоментуйте результати аналізу б) Яка функція нирок порушена? в) В якому відділі
нефрона виникають порушення?
Відповіді: а) У хворого відмічається нормальний вміст сечовини (норма - 3,3-8,3
ммоль/л), креатиніну (норма - 50-100 мкмоль/л), глюкози (норма 3,3-5,5 ммоль/л) в
сироватці крові та збільшення вмісту глюкози в сечі глюкозурія (в нормі глюкоза в сечі
відсутня, адже вона повністю реабсорбується). б) За цих умов порушена здатність
нирок реабсорбувати глюкозу, що може виникати при ураженні канальцевого апарту
нирок. в) Порушення виникають в проксимальному канальці нефрона, адже саме там
проходить реабсорбція глюкози.
БІОХІМІЯ ТКАНИН. БІОХІМІЯ ЗУБІВ ТА СЛИНИ 211. У дворічної дитини з
мукополісахаридозом відмічається затримка фізичного та нервово-психічного
розвитку, деформація скелету та інші порушення опорно-рухового апарату. а)
Метаболізм яких речовин сполучної тканини порушений при мукополісахаридозах? б)
Дефект яких ферментів відмічається за цих хвороб? Чому ці хвороби називаються
лізосомальними? в) Екскреція яких речовин з сечею значно зростає при
мукополісахаридозах?
Відповіді: а) При мукополісахаридозах порушений метаболізм глікозаміногліканів. б)
За цих хвороб існує генетичний дефект лізосомальних ферментів (глікозидаз), які
розщеплюють глікозаміноглікани, внаслідок чого останні
24
накопичуються в лізосомах, їх розмір збільшується - лізосомальні хвороби. в) При цих
хворобах з сечею зростає екскреція глікозаміногліканів, ідентифікація яких дозволяє
встановити діагноз.
212. При патологічних процесах у сполучній тканині (наприклад, при колагенозах)
може посилюватись як деградація, так і утворення фібрилярного білка колагену. а)
Назвіть біохімічні маркери деструкції колагену. б) Які вітаміни та мікроелементи
необхідні для утворення колагенових фібрил? в) Як впливають глюкокортикостероїди
на біосинтез колагену.
Відповіді: а) Біохімічними маркерами деструкції колагену є наступні: вміст оксипроліну
в сечі, рівень піридиноліну, дезоксипіридиноліну, N- та Стелопептидів в крові. б) Для
утворення колагенових волокон необхідні: 1) віт. С і залізо (гідроксилування проліну та
лізину за участі проліл- та лізилгідроксилаз); 2) віт. В6 і купрум (утворення поперечних
ковалентних зв’язків за участі лізилоксидази); 3) віт. А (кофермент глікозилтрансфераз,
які забезпечують приєднання галактози та глюкози до оксилізину). в) Глюкокортикоїди
пригнічують синтез колагену у сполучній тканині.
213. У хворого з емфіземою легень відмічається посилений катаболізм еластину в
альвеолярних стінках. а) Вкажіть біологічну роль еластину в тканинах легень. б)
Дефіцит якого ферменту найбільш ймовірний за цих умов? в) Яка роль цього ферменту
в метаболізмі еластину?
Відповіді: а) Еластин - білок сполучної тканини легень, який забезпечує міцність,
пружність та еластичність стінок альвеол. б) За цих умов найбільш ймовірний дефіцит
ферменту α1-антитрипсину. в) α1-антитрипсин інгібує фермент еластазу, яка
забезпечує руйнування еластину.
214. При патологіях скелетних м’язів (м’язових дистрофіях, метаболічних міопатіях)
виявляється зростання вмісту креатину в сироватці крові (креатинемія) та сечі
(креатинурія). а) Поясніть причину креатинемії та креатинурії при даній патології б)
Дослідження активності яких ферментів в сироватці крові є діагностичним маркером
ураження скелетних м’язів? в) Як змінюється вміст міофібрилярних білків та білків
строми у скелетних м’язах за цих умов?
25
Відповіді: а) При даній патології порушується захват креатину м’язами та його
фосфорилування, що веде до креатинемії та креатинурії. б) При ураженні скелетних
м’язів в сироватці крові визначають активність ММ-ізоформи креатинфосфокінази
(ММ КФК), ЛДГ4 та ЛДГ5. в) За даної патології відмічається зменшення вмісту
міофібрилярних білків та зростання білків строми в скелетних м’язах.
215. У хворого з інфарктом міокарда в кардіоміоцитах виникає ряд метаболічних
порушень, що веде до їх пошкоджень. а) Активність якого енергопостачаючого
процесу зростає в кардіоміоцитах за цих умов? б) Наведіть основні біохімічні
механізми пошкодження кардіоміоцитів при цій патології. в) Збільшення активності
яких ферментів та вмісту яких білків в сироватці крові відмічається при цьому?
Відповіді: а) За цих умов активується анаеробний гліколіз. б) При цій патології
відмічається лактатацидоз та зниження вмісту АТФ, шо веде до порушення роботи
кальцієвих насосів (супроводжується затримкою кальцію в кардіоміоцитах і їх
пошкодженням) та Na+-K+насосів (супроводжується надходженням в кардіоміоцити
іонів натрію та їх набуханням). в) За даної патології відмічається зростання активності
ферментів: МВ ізоформи креатинфосфокінази (МВ КФК), ЛДГ1. та ЛДГ2, АСТ та
збільшення рівня білків - міоглобіну, тропонінів І та Т.
216. Порушення обміну дофаміну та функцій дофамінових рецепторів лежить в основі
розвитку депресивних станів, шизофренії та інших патологій нервової системи. а) До
якого типу нейромедіаторів (збуджувальних, гальмівних чи змішаних) відноситься
дофамін? б) Яким чином відбувається його інактивація? в) Через який тип рецепторів
(метаботропний чи іонотропний) та вторинний посередник реалізуються біологічні
ефекти дофаміну?
Відповіді: а) Дофамін відноситься до змішаних нейромедіаторів. б) Інактивація
дофаміну відбувається за участю моноаміноксидази або шляхом реаптейку. в)
Біологічні ефекти дофаміну реалізуються через метаботропні рецептори та вторинний
посередник цАМФ.
26
217. При отруєнні алкалоїдом стрихніном виникають тетанічні судоми, що пов’язано з
його здатністю блокувати приєднання гліцину до відповідних рецепторів. а) До якого
типу нейромедіаторів (збуджувальних, гальмівних чи змішаних) відноситься гліцин? б)
Через який тип рецепторів (метаботропний чи іонотропний) реалізуються біологічні
ефекти гліцину? в) Назвіть біологічні ефекти гліцину в нервовій системі.
Відповіді: а) Гліцин відноситься до гальмівних нейромедіаторів. б) Біологічні ефекти
гліцину реалізуються через іонотропні рецептори, які пов’язані з хлорним каналом. в)
Гліцин викликає гальмування мотонейронів довгастого мозку. З порушенням функції
гліцинових рецепторів пов’язані підвищена судомна активність, психічні розлади при
шизофренії та психозах.
218. У хворих з травматичними пошкодженнями мозку й інсультами відмічаються
порушення метаболізму глутамату та чутливості рецепторів до нього. а) До якого типу
нейромедіаторів (збуджувальних, гальмівних чи змішаних) відноситься глутамат? б)
Через який тип рецепторів реалізуються біологічні ефекти глутамату? в) Назвіть
біологічні ефекти глутамату в нервовій системі.
Відповіді: а) Глутамат відноситься до збуджувальних нейромедіаторів. б) Біологічні
ефекти глутамату реалізуються через іонотропні (N-метилD-аспартатні рецептори, при
зв’язуванні з ними глутамату іони натрію та кальцію по каналу входять в
постсинаптичну клітину, а калій її покидає) та метаботропні рецептори (через
активацію аденілатциклази та гуанілатциклази). в) Біологічні ефекти глутамату в
нервовій системі наступні: 1) основний збуджуючий медіатор в нервовій системі; 2)
забезпечує процеси пам’яті, навчання, становлення індивідуальних форм поведінки,
сприйняття болю; 3) висока концентрація глутамату в синапсах може перезбудити
нейрони і навіть їх убити (ексайтотоксичність).
219. У хворих з депресивними станами посилюється інактивація норадреналіну та
зменшується чутливість рецепторів до нього. а) До якого типу нейромедіаторів
(збуджувальних, гальмівних чи змішаних) відноситься норадреналін? б) Через який
тип рецепторів (метаботропний чи іонотропний) та які вторинні месенджери
реалізуються біологічні ефекти норадреналіну? в) Який фермент забезпечує
інактивацію цього нейромедіатора.
27
Відповіді: а) Норадреналін відноситься до змішаних нейромедіаторів. б) Біологічні
ефекти норадреналіну реалізуються через метаботропні рецептори. Зв’язування
норадреналіну з β-адренорецепторами викликає активацію аденілатциклази, з α2 -
пригнічення її активності, а взаємодія з α1 - приводить до активації фосфоліпази С. в)
Інактивація норадреналіну здійснюється шляхом дезамінування моноамінооксидазою
або через реаптейк (зворотне поглинання медіатора).
220. З метою диференційної діагностики патологій нервової системи хворим
проводять люмбальну пункцію з наступним її біохімічним дослідженням. а) За яких
патологій зростає активність КФК-ВВ у лікворі? б) Яке клініко-діагностичне значення
має визначення вмісту глюкози в лікворі? в) Вкажіть причини зростання вмісту білка в
лікворі.
Відповіді: а) Активність КФК-ВВ зростає в лікворі при патологіях, які супроводжуються
пошкодженням клітин головного мозку (травматичне пошкодження, інсульти,
енцефаліт). б) Вміст глюкози в лікворі зменшується при менінгітах, але зростає при
енцефалітах та цукровому діабеті. в) Вміст білка в лікворі зростає при менінгітах,
абсцесах та пухлинах головного мозку.
221. Під час стоматологічного обстеження дитини виявлено п’ятнистість зубів
(крапчата емаль). а) Яку назву має ця патологія? б) Вкажіть причини її виникнення. в)
Як змінюються процеси мінералізації емалі за цих умов? Відповідь обґрунтуйте.
Відповіді: а) Ця патологія має назву флюороз. б) Відноситься до ендемічних хвороб і
виникає в регіонах, де високий вміст фтору в питній воді. в) Надлишок фтору викликає
демінералізацію тканин зуба, адже взаємодіє з йонами кальцію гідроксиапатитів з
утворенням кальцій фториду, який виводиться з тканин зуба.
222. У пацієнта, який вживає велику кількість рафінованих вуглеводів, виявлено
збільшення активної кислотності слини (рН становить 4,5). а) Вкажіть причину змін
кислотності слини за цих умов б) Назвіть апатит, який найбільш стійкий до дії кислот.
28
в) Вкажіть засоби підвищення стійкості емалі до дії кислот.
Відповіді: а) Зростання активної кислотності слини є наслідком накопичення лактату,
пірувату, масляної кислоти та інших органічних кислот, які є продуктами
ферментативного розщеплення рафінованих вуглеводів під впливом мікрофлори
порожнини рота. б) Найбільш стійкий до дії кислот - фторапатит. в) Засобами
підвищення стійкості емалі є наступні: фторування питної води, кухонної солі, молока,
зубних паст, адже фтор у оптимальних концентраціях забезпечує перетворення
гідроксиапатиту на фторапатит.
223. У пацієнта з діагностованим карієсом в слині виявили зменшення активності
лужної фосфатази. а) Як змінюються процеси мінералізації емалі за цих умов?
Відповідь обґрунтуйте. б) Вкажіть фермент, який має протилежну дію. в) Назвіть
засоби ремінералізуючої терапії
Відповіді: а) Лужна фосфатаза - каталізує перенесення залишків фосфорної кислоти від
фосфорних ефірів глюкози на органічний матрикс. Тобто, фермент приймає участь в
утворенні ядер кристалізації і, тим самим, сприяє мінералізації тканин зуба. При
зниженні активності цього ферменту активуються процеси де мінералізації. б)
Протилежний (демінералізуючий) ефект має кисла фосфатаза належить до
лізосомальних кислих гідролаз, які посилюють розчинення мінеральних та органічних
структур тканин зуба. в) Засобами ремінералізуючої терапії є препарати кальцію -
гліцерофосфат та глюконат кальцію.
224. В процесі розвитку карієса важливу роль відіграє порушення рівноваги між
процесами мінералізації та демінералізації а) Вкажіть біохімічний показник слини,
який найкраще відображає стан процесів мінералізації. б) Який вплив на процеси
мінералізації має фібрилярний білок колаген. в) Як змінюються процеси мінералізації
за умов дефіциту вітаміну С? Відповідь обґрунтуйте.
Відповіді: а) Стан процесів мінералізації відображає співвідношення вмісту кальцію до
фосфатів у слині. Оптимальне для мінералізації співвідношення Са/Р в слині складає
1,67.
29
б) Фібрилярний білок колаген утворює ядра кристалізації. У колагені гідроксигрупи
серину, треоніну, тирозину, гідроксипроліну та гідроксилізину зв’язують фосфат-іони,
до яких приєднуються іони кальцію. в) За умов дефіциту віт. С порушується процес
дозрівання колагену (пригнічується утворення ядер кристалізації), що веде до
посилення процесів демінералізації.
225. У хворого з діагностованим карієсом виявлено порушення процесів
посттрансляційного глікозилування білків емалі. а) Дефіцит якого вітаміну має місце?
б) Вкажіть роль глікопротеїнів в процесах мінералізації зубів. в) Як змінюються
процеси мінералізації емалі за цих умов? Відповідь обґрунтуйте.
Відповіді: а) У хворого має місце дефіцит віт. А (ретинолу). б) Глікопротеїни утворюють
ядра кристалізації, до яких приєднуються фосфат-іони та іони кальцію. в) За умов
дефіциту віт. А пригнічується синтез глікопротеїнів (ретинол є коферментом
глікозилтрансфераз і забезпечує утворення глікопротеїнів), що веде до порушення
утворення ядер кристалізації та посиленя процесів демінералізації.