План лекції
Вступ
1. Спостереження
2. Порівняння та вимірювання як методи дослідження
3. Методи опитування: інтерв’ю, бесіда, анкетування,
тестування
4. Експеримент
Висновки

V. Рекомендована література

1. Іванова Н.Г., Манько В.М., Пономаренко А.Ю. Психолого-

педагогічні основи організації наукової діяльності здобувачів наукових
ступенів: практ. посібник. К.: НА СБ України, 2019. 128 с.
2. Партико З.В. Основи наукових досліджень: підготовка дисертації :
навч. посіб. Запоріжжя: КПУ, 2015. 235 с.
3. Крушельницька О.В. Методика та організація наукових досліджень :
навч. посібник. К.: Кондор, 2006. 206 с.
4. Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень: підручник. К.: АБУ,
2002. 480 с.
5. Сидоренко В.К., Дмитренко П.В. Основи наукових досліджень: навч.
посібник для вищих педагогічних закладів освіти. К.: Денікт, 2000.

ВСТУП
Емпіричними методами називаються методи, які забезпечують
можливість безпосереднього пізнання об’єктивної дійсності. Емпіричні
дослідження дають можливість отримувати різнобічну інформацію про стан
явищ, процесів і сприяють поглибленню їх кількісного та якісного аналізів.
Слід зазначити, що теоретичне мислення отримує інформацію,
спираючись на емпіричні дослідження. Відзначаючи тісний взаємозв’язок
методів теоретичного та емпіричного дослідження, до останніх можна
віднести: спостереження, вимірювання, опитування (інтерв’ю, бесіда,
анкетування, тестування) та експеримент.

1. Спостереження

Спостереження – це безпосереднє сприйняття людиною предметів та

явищ зовнішнього світу. Це найелементарніший метод, який є, як правило,
складовою інших емпіричних методів.
Щоб стати основою наступних теоретичних і практичних дій,
спостереження мусить відповідати таким вимогам:
• задуманості заздалегідь (спостереження проводиться для певного,
чітко поставленого завдання);
 • планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до
завдання спостереження);
• цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі
викликають інтерес при дослідженні);
• систематичності (спостереження ведеться безперервно або за
певною системою);
• активності (спостерігач активно шукає потрібні об’єкти, риси
явища).
Спостереження здійснюють за певним планом, його процес має
контролюватися, а результати фіксуватися дослідником. Особливостями
цього методу є:
– безпосередній зв’язок дослідника з об’єктом спостереження;
– емоційність сприйняття дослідником спостережуваних явищ;
– складність повторного спостереження.
Подія та спостереження відбуваються одночасно, що зумовлює як
переваги, так і недоліки цього методу збирання наукової інформації.
До його переваг треба віднести оперативність отримання інформації й
можливість цілісного безпосереднього сприйняття подій. Крім того,
дослідник дістає, можливість зібрати дані про дії, вчинки людей незалежно
від їх бажання та вміння говорити про них.
Істотним недоліком, який обмежує застосування цього методу в
наукових дослідженнях, є частковий характер, локальність спостережуваних
явищ. Дослідник може спостерігати за діяльністю тільки невеликої групи
людей. У зв’язку з цим постає питання про репрезентативність отриманої
інформації. Спостерігаючи за діями респондентів, можна зафіксувати
зовнішні ознаки поведінки, а не спонукальні мотиви й цілі діяльності.
Можлива й зміна поведінки людей у разі, коли вони знають, що за ними
спостерігають (так званий «хоуторнський ефект»), а також зміна позицій та
установок спостерігача під впливом спостережуваних.
Спостереження є дуже ефективним у розвідувальному дослідженні,
при ускладненнях з формулюванням гіпотез і для уточнення головних
висновків.
Хоча в межах суспільних, психолого-педагогічних наук даний метод
набуває свого специфічного змісту, але наукове спостереження базується на
двох основних принципах:
– пасивність суб’єкта пізнання, що виражається у відмові втручатися у
досліджувані процеси і збереження умов природності їх протікання;
– безпосередність сприйняття - спостерігається те, що відбувається
«тут і тепер».
У наукових дослідженнях виокремлюють спостереження таких
різновидів:
а) включене та невключене спостереження;
б) відкрите та інкогніто;
в) стандартизоване та нестандартизоване;
г) польове та лабораторне;
 д) ситуативне, періодичне та лонгітюдне.
Перший та другий різновиди спостереження пов’язані з позицією
спостерігача стосовно досліджуваної групи. Й тут можливі такі варіанти
взаємодії:
1. Включене відкрите спостереження. Спостерігач бере участь у
діяльності групи, члени групи знають про присутність спостерігача.
2. Спостереження включене інкогніто. Спостерігач бере участь у
діяльності групи, але члени групи не знають, що за ними спостерігають.
3. Невключене відкрите спостереження. Дослідник спостерігає за
діяльністю групи з боку, не беручи у ній участі, члени групи знають, що
проводиться педагогічне дослідження методом спостереження.
4. Спостереження невключене інкогніто. Здійснюється спостереження
за діяльністю групи, але члени групи про це не знають.
Наступний різновид спостереження пов’язаний з рівнем
стандартизації процедур спостереження. При проведенні стандартизованого
спостереження дослідник фіксує заздалегідь визначені ознаки у картці
спостереження. Якщо спостереження є нестандартизованим, то спостерігач
у довільній формі записує під час спостереження або одразу після нього все,
що стосується досліджуваної проблеми.
Поділ спостережень на польові та лабораторні вказує на обстановку, в
якій воно здійснюється. Польове спостереження відбувається за природних
умов, лабораторне - за строго визначених параметрів спостережуваної
ситуації.
Стосовно тривалості дослідження розрізняють ситуативне,
періодичне та лонгітюдне спостереження, яке характеризується особливо
довгою тривалістю, постійністю контакту з об’єктом.
Основними етапами наукового спостереження традиційно визначають:
1. Визначення мети спостереження.
2. Вибір об’єкта дослідження.
3. Уточнення предмету дослідження.
4. Планування ситуації спостереження.
5. Підбір способів спостереження, які найменше впливають на
об’єкт і найкраще забезпечують збір необхідної інформації.
6. Визначення загальної тривалості спостереження і кількості
спостережень.
7. Вибір способів фіксації досліджуваного матеріалу.
8. Прогнозування можливих помилок спостережень і пошук
можливостей їх попередження.
9. Здійснення попереднього, пілотажного (пробного)
спостереження, необхідного для уточнення дій попередніх етапів.
10.Корекція програми дослідження.
11.Етап проведення спостереження.
12.Обробка та інтерпретація одержаних результатів.
 Надійність категорій перевіряють за допомогoю трьох різновидів
оцінок:
а) коефіцієнта згоди спостерігачів (для цього ту саму подію повинні
одночасно спостерігати кілька спостерігачів);
б) коефіцієнта усталеності (той самий спостерігач здійснює
спостереження у різний час);
в) коефіцієнта надійності (різні спостерігачі здійснюють спостереження
у різний час).
Оцінка надійності визначається за рівнем збігу результатів
спостереження. На практиці найчастіше використовують коефіцієнт згоди.
Результатом будь-якого спостереження є дані, які фіксуються у
протоколах (або щоденниках), картках спостереження, схемах, рисунках,
різного роду записах.
Як правило, результати спостереження фіксуються безпосередньо у
момент спостереження (виняток становить включене спостереження
інкогніто, коли самі умови не дозволяють фіксувати результат на місці).
Запис на місці є засобом подвійного контролю: за спостерігачем і за
можливими відхиленнями у рамках спостережуваного процесу або ситуації.
Можна виокремити такі вимоги до запису спостережень і способів
фікції даних:
1. Запис повинен бути фактологічним, тобто записувати повинні самі
явища, які недопустимо замінювати узагальненою оцінкою або
характеристикою.
2. Обов’язковість запису всієї ситуації, а не її фрагмента, тобто запис
повинен включати опис фону, на якому відбуваються події.
3. Запис повинен бути повним; відображати усі події, які стосуються
даної гіпотези, в тому числі і такі, які їй суперечать.
Для того, щоб підвищити надійність даних, отриманих методом
спостереження:
– необхідно оптимально класифікувати елементи подій, які підлягають
спостереженню, користуючись чіткими індикаторами;
– спостерігачі повинні зіставляти свої враження й узгоджувати оцінки
та їх інтерпретацію;
– об’єкт слід спостерігати у різних ситуаціях (нормальних та
стресових);
– необхідно чітко розрізняти й реєструвати зміст, форми та кількісні
характеристики спостережуваних подій: інтенсивність, частоту, регулярність,
періодичність;
– описання подій не змішувати з їх інтерпретацією, у протоколах
записи про факти та їх інтерпретацію подавати окремо;
– стежити за обґрунтованістю інтерпретації даних;
– здійснювати перевірку даних за допомоги інших методів.

2. Порівняння та вимірювання як методи дослідження

 Порівняння – це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з
метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження
загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком
об’єктам дослідження. Метод порівняння буде плідним, якщо при його
застосуванні виконуються такі вимоги:
– порівнюватись можуть тільки такі явища, між якими може існувати
певна об’єктивна спільність;
– порівняння повинно здійснюватись за найважливішими,
найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.
Порівняння завжди є важливою передумовою вимірювання.
Вимірювання – це пізнавальна процедура, пов’язана з визначенням
числового значення деякої величини за допомогою одиниці вимірювання.
Вимірювання можливе за наявності таких елементів: об’єкта
вимірювання, вимірювальних засобів, методу вимірювання. Об’єкти
вимірювання – це все те, що підлягає вимірюванню (розміри, маса, час,
швидкість, тиск, температура, успішність тощо).
Вимірювальний засіб – це те, за допомогою чого здійснюють
вимірювання (вимірювальний інструмент, прилад або вимірювальна
система). Вимірювальний засіб і прийоми його застосування у сукупності
утворюють метод вимірювання.
Вимірювання як метод дослідження завдячує своїм походженням
порівнянню. Водночас це більш універсальний і потужніший пізнавальний
засіб. Вимірювання забезпечує високу достовірність наукових результатів і
безпосередній зв’язок між експериментом і теорією.
У педагогічних дослідженнях найчастіше вимірюють рівень засвоєння
навчального матеріалу, користуючись для аналізу отриманих даних
коефіцієнтом засвоєння навчального матеріалу (К= Кn / Кз), де Кn – кількість
правильно розв’язаних завдань, Кз – загальна кількість завдань. При цьому
використовують контрольні роботи (обстежуваний розв’язує запропоновані
йому завдання) або тести (обстежуваний вибирає правильну відповідь із
наведених до кожного завдання, попередньо його розв’язавши).
Наука про вимірювання, методи і засоби їх забезпечення називається
метрологією. Вимірювання розвинулось з порівняння, але воно є більш
універсальним і потужнішим пізнавальним засобом. Вимірювання забезпечує
безпосередній зв’язок між експериментом і теорією, високу достовірність
наукових досліджень.

3. Методи опитування: інтерв’ю, бесіда, анкетування, тестування

Методи опитування, до яких відносяться бесіда, інтерв’ю і анкетування,

є інструментом наукових досліджень. Опитування як метод збору інформації
займає одне з провідних місць в наукових дослідженнях, тому що: 1)
вербальна інформація за своїм змістом багатовимірніша, ніж невербальна;
2) ця інформація піддається кількісній обробці; 3) використання
опитувального методу потребує економічно невеликих витрат; 4) опитування
як універсальний метод придатний для збору інформації у різних сферах
дійсності. Такі методи використовують як розвідувальні (на початку
дослідження) і як уточнюючі (в його підсумку). Бесіда, інтерв’ю – усне
опитування, а анкетування – письмове.
Для проведення опитування попереднього вирішення вимагають такі
проблеми: по-перше, об’єм і, по-друге, однорідність вибірки. Опитування
буде ненадійним, якщо ним охоплено невелика кількість осіб і якщо вони
суттєво різняться за параметрами, що вимірюються. По-третє, завжди існує
проблема репрезентативності вибірки, тобто можливості розповсюдження
висновків, отриманих при вивченні частини (вибірки), не ціле (генеральну
сукупність).
Всі види опитування поділяються на ті, що мають певну програму
(план, опитувальник) і вільні (безпрограмні). Вільні опитування проводяться
на початку дослідження, коли необхідно продумати до кінця мету, задачі і
гіпотезу, висунути і обґрунтувати наукову проблему.
Поведінку респондента під час відповідей можна представити у вигляді
такої умовної схеми:
Сприйняття Обробка інформації: Відповіді на запитання:
інформації 1. розуміння інформації; 1. вибір відповіді на запитання;
(змісту запитання, 2. відтворення необхідних 2. вербальне вираження обраної
інструкції) знань відповіді;
з пам’яті. 3. письмова фіксація відповіді
(анкетування).

Для отримання достовірних даних необхідно, щоб респондент:

1) сприйняв необхідну інформацію;
2) правильно її зрозумів;
3) згадав необхідну інформацію, якщо необхідно;
4) обрав або сформулював відповідь;
5) зміг адекватно виразити у словах обрану їм відповідь.
Основною умовою достовірності відповідей є бажання респондента
давати щирі відповіді.
Опитування проводиться з урахуванням наступних етапів: адаптація,
досягнення поставленої мети, зняття напруги. У процесі адаптації
реалізуються два важливих завдання: створення у респондента позитивної
мотивації для відповіді на питання і налаштування його на дослідження.
Етап адаптації складається зі звернення і декількох запитань.
Звернення – зав’язка, початок опитування, момент досить відповідальний.
Від початку багато в чому залежить достовірність інформації. У зв’язку з цим
не рекомендується задавати основні запитання відразу, без адаптації.
Необхідно підготувати респондента до бесіди психологічно.
На етапі досягнення поставленої мети відбувається збір інформації. В
цей період задаються основні запитання.
 У процесі опитування може нагромаджуватися і негативна
психологічна напруга, у зв’язку з чим перед завершенням необхідно
спробувати згладити це враження, зняти стрес. Для цього рекомендується в
кінці опитування ставити функціонально-психологічні запитання, які не
спрямовані на збір важливої інформації (етап зняття напруги).
За метою розрізняють питання змістовні (основні) і функціональні
(неосновні). Змістовні спрямовані на отримання інформації про явища і
взаємозв’язки. Функціональні використовуються для оптимізації,
впорядкування перебігу опитування. Основні питання спрямовані на збір
інформації про зміст досліджуваного явища. Неосновні – на виявлення
адресата основного питання (питання-фільтри), перевірку щирості відповідей
(контрольні питання).
Розрізняють декілька видів функціональних питань: 1) функціонально-
психологічні, які використовують для зняття напруги; 2) питання-фільтри,
які задаються перед змістовними, щоб визначити, чи відноситься респондент
до тієї групи людей, для якої призначено питання; 3) контрольні питання, які
використовуються для перевірки даних; 4) підтримуючі питання, необхідні
для оптимізації проведення опитування.
Виділяють прямі і непрямі питання. Прямі питання – це такі, при яких
об’єкт інтересу дослідника співпадає із змістом питання (Чи подобається
Вам професія юриста?). Непряме питання, коли зміст питання і об’єкт
інтересу дослідника розходяться (Чи згодні Ви, що професія оперативного
співробітника одна з кращих?).
Розрізняють також запитання відкриті і закриті. Відкриті запитання у
вільній анкеті дозволяють будь-яку відповідь. Наприклад, Які заклади ви
відвідуєте на дозвіллі? Закриті запитання передбачають вибір однієї відповіді
серед декількох наявних варіантів. Такі відповіді легше піддавати
статистичній обробці.
Наприклад, Як Ви вважаєте, від чого головним чином залежить те, як
складається Ваше життя?
А) головним чином від зовнішніх обставин;
Б) деякою мірою від мене, але більше від зовнішніх обставин;
В) як від мене, так і від зовнішніх обставин;
Г) більшою мірою від мене, ніж від зовнішніх обставин;
Д) головним чином від мене.
Закриті запитання можуть бути альтернативними, коли на одне питання
є лише дві відповіді: «так», «ні». Наприклад, чи займаєтесь Ви науковою
діяльністю? Стандартизовані відповіді на закриті запитання легко
піддаються обробці. У цьому полягає їх перевага.
Напівзакриті запитання надають можливість разом з вибором готової
відповіді дати свій варіант.

Інтерв’ю – метод збору інформації у процесі усного безпосереднього

спілкування. Передбачає реєстрацію і аналіз відповідей на запитання, а також
вивчення особливостей невербальної поведінки опитуваних. На відміну від
звичайної бесіди інтерв’ювання має чітко визначену мету, передбачає
попереднє планування дій щодо збору інформації та змісту одержаних даних.
Можливість застосування даного методу у великому діапазоні дослідницьких
цілей та різноманітність зібраних фактів дозволяє вважати його
універсальним. Разом з тим, інтерв’ю вважається одним з найбільш
суб’єктивних методів у сучасному арсеналі наукового пізнання, бо існує
великий ризик одержання недостовірного, свідомого чи випадкового
викривлення повідомлення.
З одного боку, респондент – людина, яка бере участь в опитуванні в
ролі джерела інформації – може відокремитися від істини з різних причин:
– вплив на відповідь певних поведінкових диспозицій (установок) та
стереотипів мислення;
– схильність виражати міркування, що переважно соціально
підкріплюються;
– нечітке усвідомлення власних позицій, думок чи відношень;
– незнання певних фактів чи хибна поінформованість щодо окремих
питань;
– антипатія до дослідника;
– сумніви щодо збереження дослідником конфіденційності
повідомлень;
– замовчування чи свідоме викривлення повідомлень;
– випадкові помилки пам’яті тощо.
З іншого боку, інтерв’юер – особа, яка безпосередньо проводить
опитування, – також може стати суб’єктом різноманітних викривлень
зібраної інформації. Тому до інтерв’юера ставляться високі вимоги щодо
його наукової кваліфікації, професійної компетентності, психологічної
проникливості, сумлінності, рівня морально-етичних якостей особистості в
цілому. Особливе значення мають його стриманість і терплячість, загальна
ерудиція, гнучкість розуму, виховані манери та зовнішність.
Метод усного опитування дає найкращі результати, коли
застосовується в комплексі з іншими методами та засобами педагогічного
дослідження; зібрана в процесі опитування інформація співвідноситься з
даними спостережень, експериментів, аналізом офіційної чи особистої
документації, матеріалами опитування інших осіб тощо.
Залежно від умов проведення розрізняють одноразове чи багаторазове,
індивідуальне чи групове інтерв’ю.
За формою спілкування інтерв’ю розподіляють на вільне, формалізоване
(стандартизоване) і напівстандартизоване.
Формалізоване (стандартизоване) інтерв’ю передбачає проведення
опитування за чітко розробленою схемою, що є однаковою для всіх
респондентів. При цьому не передбачається змін у формулюванні чи порядку
запитань, появи нових запитань – вся процедура регламентована.
Таким чином, забезпечується можливість точної обробки результатів і
виявлення основних тенденцій у позиціях опитуваних, підвищується
надійність даних опитування. Даний вид інтерв’ю потрібен для опитування
великої кількості осіб.
Напівстандартизоване інтерв’ю базується на двох видах запитань.
Одні з них – обов’язкові, основні, повинні ставитися кожному респондентові,
інші – «підпитання», уточнюючі – ставляться у бесіді чи вилучаються з неї
залежно від відповідей на основні запитання.
Вільне (нестандартизоване) інтерв’ю – це бесіда, під час якої
дослідник має можливість самостійно змінювати спрямованість,
послідовність, структуру запитань з метою підвищення ефективності самої
процедури. Характерними є мобільність тактики побудови діалогу в межах
визначеної теми, максимальна орієнтація на індивідуальні особливості
респондентів, природні умови опитування.
Бесіда. Досвід показує, що бесіду можна використовувати не тільки як
метод збору первинної вербальної інформації. За умови правильного її
проведення вона дозволяє глибоко вивчити і виявити індивідуально-
психологічні особливості особистості: нахили, інтереси, міру вихованості,
ставлення до життєвих фактів, явищ, до праці, власних вчинків. У результаті
бесіди у дослідника складається більш цілісне уявлення про особисті якості
людини, яка приймає участь у дослідженні.
Переваги бесіди полягають:
– у живому контакті дослідника з респондентами;
– у можливості індивідуалізації запитань, їх варіювання, додаткових
уточнень;
– у можливості оперативної діагностики достовірності і повноти
відповідей.

Проведення бесіди вимагає ретельної підготовки: необхідно визначити

мету, завдання, скласти план, чітко продумати основні запитання, які повинні
бути задані респонденту. Окрім того, необхідно врахувати особисті
особливості досліджуваних (імпульсивність, мовчазність, замкнутість,
запальність, екстравертність, інтравертність тощо); стан (роздратованість,
знервованість, веселість); ставлення до дослідника (недовірливість, симпатія,
антипатія, довірливість); ставлення респондентів до теми розмови тощо.

Анкетування – проведення опитування у письмовій формі з

допомогою попередньо підготовлених бланків. Отже, анкетування – метод
збору первинного матеріалу у вигляді письмового опитування великої
кількості респондентів за допомогою анкети.
Перший етап в розробці анкети – визначення її змісту. Складання
анкети полягає в перекладі основних гіпотез дослідження на мову запитань.
Якщо, крім самої думки, необхідно знати і її інтенсивність, то у
формулюванні запитання включають відповідну шкалу оцінок.
Другий етап полягає у виборі потрібного типу запитань (відкриті-
закриті, основні-функціональні).
 Третій етап в складанні анкети пов’язаний з визначенням кількості і
послідовності запитань.
Анкета застосовується при з’ясуванні думок, оцінки подій, виявлення
взаємостосунків, ставлення до видів діяльності і різних доручень. В анкеті
існує жорстка логічна структура. Питання спеціально підібрані, наперед
ретельно продумані, заздалегідь апробовані на невеликій групі респондентів
(5-6 осіб).
Види анкет. Виділяються анкети-інтерв’ю, коли дослідник сам
заповнює анкету, уточнюючи думки співбесідника, виявляючи правильність
розуміння запитання, з’ясувавши мотиви відповіді. Поштова анкета -
відправляється поштою, в конверт закладається порожній конверт з
написаною зворотною адресою; пресова анкета – анкета публікується у
періодичному виданні (газета або журнал), і ті люди, що виявили бажання
дати на неї відповіді, після відповідного заповнення надсилають її поштою;
роздавальна анкета – анкета безпосередньо вручається дослідником
респонденту.
Композиція анкети характеризується такою послідовністю смислових
розділів: 1) вступна частина; 2) основна частина; 3) демографічна частина.
1. Вступна частина анкети – це звернення до опитуваного, у якому
вказується, яка організація або який науковий заклад проводить анкетування,
пояснюється мета дослідження і те, яким чином будуть використані його
результати, підкреслюється важливість участі (відповіді) даного респондента,
гарантується анонімність відповідей, дається чітка інструкція щодо
заповнення анкети та способу її повернення.
Призначення вступної частини анкети полягає в тому, щоб
максимально в даних умовах добитися прихильності опитуваного, зацікавити
його темою опитування і пробудити щире прагнення взяти участь в
дослідженні.
Наприклад:
Шановний студенте!
Ми пропонуємо Вам взяти участь у дослідженні на тему:
«Дозвіллєва діяльність сучасної молоді». Що таке дозвіллєва діяльність? Які
сучасні форми проведення дозвілля, цікаві для молоді? Ці та деякі інші
питання ми хотіли б обговорити з Вами, зважаючи на Ваш досвід та
знання. Спостереження та думки фахівців дозволяють змалювати загальну
картину дозвіллєвої діяльності сучасної молоді і окреслити основні шляхи її
покращення. А у цьому, без сумніву, ми з Вами дуже зацікавлені. Якщо Вам
буде цікаво ознайомитись з результатами дослідження, ми надамо Вам
таку можливість.

2. Основна частина включає власне запитання. Головна мета першої

третини запитань – зацікавити опитуваного, схилити його до співробітництва
і сприяти поступовому і повному включенню респондента у процес роботи
над анкетою. Друга третина основної частини містить найбільш складні
запитання, що найчастіше спрямовані на виявлення установок, оцінок тощо.
Заключна частина основного тексту включає найбільш інтимні та контрольні
запитання, метою яких є поглиблення і уточнення одержаної у попередніх
питаннях інформації.
3. У демографічній частині анкети містяться питання, що стосуються
об’єктивного статусу особи (стать, вік, сімейне становище, професія, освіта
тощо).

4. Експеримент

Експеримент – це такий метод вивчення об’єкта, коли дослідник

активно і цілеспрямовано впливає на нього шляхом створення штучних умов
чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних
властивостей. Сам термін «експеримент» (від латин. охреrітепtuт – спроба,
дослід) означає науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного
явища у певних умовах, що дозволяють спостерігати за ним і багаторазово
відтворювати його при повторенні цих умов.
Експеримент – цілеспрямоване вивчення дійсності в контрольованих і
керованих умовах. Зазначене вище вимагає науково поставленого досліду,
тобто спостереження досліджуваного об’єкта у певних умовах,
контрольовану їх зміну і багаторазове відтворення у випадку необхідності.
Експеримент, як правило, передує, теорії, вважається основою теоретичного
знання, критерієм його істинності. Водночас мають місце випадки, коли
експериментальне дослідження виконується з метою підтвердження чи
спростування певних теоретичних положень. Потрібно також вказати на
виняткове значення експериментального методу дослідження в тих наукових
галузях, які перебувають на етапі становлення. Знання певної галузі, не
маючи під собою надійного і стрункого теоретичного фундаменту,
здобуваються переважно емпіричним шляхом і перевіряються на практиці.
Водночас з розвитком науки і техніки сфера експерименту значно
розширюється, охоплюючи все більшу сукупність об’єктів оточуючого світу.
У методологічному відношенні експеримент передбачає перехід дослідника
від пасивного до активного способу діяльності. Його проводять у випадках
необхідності відшукати у об’єкта раніше невідомі властивості, при перевірці
правильності теоретичних побудов та демонстрації явищ.
Експеримент проводять у таких випадках:
– при необхідності відшукати раніше невідомі властивості певного
об’єкту;
– при перевірці правильності теоретичних побудов;
– при демонстрації явища.

Залежно від теми наукового дослідження обсяг експерименту може

бути різним. Інколи для підтвердження робочої гіпотези достатньо
лабораторного експерименту, але буває і так, що необхідно проводити серію
експериментальних досліджень: пошукових, лабораторних, полігонних на
об’єкті, що знаходиться в експлуатації. Для проведення будь-якого
експерименту слід розробити методологію, тобто загальну структуру
(проєкт) експерименту, постановку і послідовність виконання
експериментальних досліджень.
Методологія експерименту включає такі основні етапи:
• розробка плану-програми експерименту;
• оцінка виміру і вибір засобів для проведення експерименту;
• проведення експерименту;
• обробка і аналіз експериментальних даних.
Це схема традиційного експерименту. В умовах комп’ютеризації можна
дещо змінити схему, оскільки значно зростає швидкість і підвищується
точність, що дозволяє зменшити обсяги експериментальних досліджень.
Проведення експерименту є досить трудомістким процесом, що
вимагає терпіння, витримки, цілеспрямованості. Велике значення при
проведенні експерименту має порядність виконавців, тут недопустима
халатність, бо це може вплинути на чистоту експерименту. При проведенні
експерименту ведення журналу є обов’язковим. У журналі записується тема
дослідження, прізвище виконавця, час, місце проведення експерименту,
характеристика навколишнього середовища, дані про об’єкт, засоби виміру,
результати спостереження, а також і інші дані, які можуть бути потрібними
для оцінки результатів досліду.
Особливу увагу в методиці слід приділити математичним методам
обробки і аналізу дослідних даних – встановленню емпіричних залежностей,
встановленню критеріїв та інтервалів. Аналіз даних експерименту – це творча
частина досліджень. Інколи за цифрами важко чітко уявити фізичну суть
процесу. Тому слід дуже ретельно співставити факти, причини, що
обумовили хід того чи іншого процесу і встановити адекватність гіпотези та
експерименту.
При обробці результатів вимірів і спостережень широко
використовують графічні методи, за допомогою яких наочно можна побачити
результати, виявити загальний характер функціональної залежності змінних
величин, які вивчаються; встановити наявність максимуму або мінімуму
функції. Для дослідження закономірностей між процесами (явищами), які
залежать від багатьох, інколи невідомих чинників, застосовують
кореляційний аналіз.
У практиці виділяють три напрями, що визначають необхідність
проведення експерименту.
Перший напрям – це теоретично отримана аналітична залежність, яка
однозначно трактує процес дослідження. У цьому випадку обсяг
експерименту для підтвердження встановленої залежності мінімальний,
оскільки вона однозначно визначається експериментальними даними.
Другий напрям – це теоретичним шляхом встановлено тільки характер
залежності. Обсяг експерименту дещо більший.
Третій напрям – це теоретично не вдалось одержати будь-якої
залежності. Розроблено тільки передбачення про якісні закономірності
процесу. В багатьох випадках доцільно проводити пошуковий експеримент.
Обсяг експерименту значно збільшується. Результатами наукового
дослідження можуть бути емпіричні закони, які ґрунтуються на фактах,
встановлених за допомогою спостережень і експерименту.

ВИСНОВОК

Емпіричні закони відображають конкретні закономірності,

узагальнюючи результати конкретного експерименту, і з точки зору наукової
спільності поступаються теоретичним законам.
Разом з тим емпіричні і теоретичні закони знаходяться у взаємозв’язку і
доповнюють один одного. Щодо послідовності проведення наукових
досліджень, результати емпіричного досліду й їх узагальнення складають
тільки початок наукового пізнання.
Результатом емпіричних досліджень, що проводяться дослідним
шляхом, є конкретні факти, за якими здійснюється констатація суттєвих
кількісних і якісних ознак і властивостей об’єкта, що вивчається, і вони
стають носіями елементарного знання.
Відносна постійність емпіричних характеристик та зв’язків між ними в
об’єкті, які досліджуються, багаторазово реєструються в досліді,
вираховуються за допомогою емпіричних правил і законів, частина яких має
ймовірний характер. На емпіричному рівні пізнання формується ряд
прикладних наук.

Завдання для самостійної роботи:

Самостійна робота 7. Характеристика емпіричних методів.