Київський Національний Університет ім.

Тараса Григоровича
Шевченка

Філософський факультет
Кафедра філософії

Курсова робота на тему:

“Принцип матеріально-суспільної практики в марксистській
теорії пізнання. Чи можна в марксизмі узгодити онтологію,
діалектичну логіку, історичний матеріалізм і теорію
пізнання?”

Виконав:
Студент 3-го курсу ОКР “Бакалавр”
Денної форми навчання
Шумак Б.С.
Науковий керівник:
Богачов А.Л.

1
 Зміст:
1. Вступ ...................................................................................................................... 3
2. Розділ 1: Принцип матеріально-суспільної практики в марксистській теорії
пізнання ...................................................................................................................... 5
2.1. Марксистська теорія пізнання .......................................................................... 5
2.2. Принцип матеріально-суспільної практики в марксистській теорії пізнання8
3. Узгодження онтології, діалектичної логіки, історичного матеріалізму та теорії
пізнання в марксизмі ............................................................................................... 12
4. Висновки .............................................................................................................. 15
5. Примітки ............................................................................................................... 16
6. Список використаної літератури ........................................................................ 17

2
 1. Вступ

Марксизм — вчення, засноване Карлом Марксом та Фрідріхом Енгельсом.

Є розвитком дослідженнь Карла Маркса про проблему відчуження, котра
багатьма дослідниками вважається найважливішою, і найактуальнішою станом
на наш час складовою частиною марксистської теорії. Як наслідок, марксизм —
це в першу чергу — соціальна теорія, але через те, що Карл Маркс стверджував:
“Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх буття визначає їх
свідомість”1, марксизм став набагато більш охоплюючим матеріалістичним
вченням, зокрема, марксизм включає в себе теорію пізнання.
Епістемологія в марксизмі являє собою сугубо матеріалістичну теорію
пізнання, оскільки те, що прийнято в класичній ідеалістичній філософії
називати “духом” в данній концепції є функцією мозку, і швидше відповідає
поняттю “свідомість”, яка в свою чергу є стадією самоорганізації матерії, то
пізнання є відбитком чуттєво пізнанного буття у свідомості, що прийнято
називати у марксизмі відображенням. Відображення в марксизмі — це
властивість матерії, що заключається в фіксації того, що належить до певного
предмету, та можливості відтвориння цих властивостей. Згідно з нею —
дійсність абсолютно пізнавана, і концеппція “річ сама по собі” не існує, є лише
явище буття.
Проте, схема “перцепція — відбиття в свідомості”, не обмежується лише
цими двома елементами, їм слідує практика. Весь цей ланцюг В.І. Ленін описує
так: “Від живого споглядання, до абстрактного мислення, та від нього до
практики — такий діалектичний шлях пізнання істини, пізнання об'єктивної
реальності”2 Взагалі, практиці у контексті пізнання приділяється значна увага,
оскільки неодноразово заявлялось, що практика є активним, раціональним,
цілеспрямованим способом пізнання актуальної реальності, на відміну від
перцептивного споглядання — пассивного, хаотичного пізнання дійсності.

Онтологія, як чітко окреслена дисципліна відсутня, оскільки сам

марксизм у классичній формі не визнає філософію за наукову дисципліну як
таку; що випливає з повної пізнанності світу, а отже онтологією у марксизмі
можна вважати як увесь комплекс марсистських теорій, так і всі науки разом. В
цілому, навіть якщо розглянути матеріалістичний поділ онтології на матерію
існування, життя, та соціуму, то за перші два виду матерії у марксизмі
відповідає діалектичний матеріалізм, а за соціальну матерію — політекономія
та науковий коммунізм.
Діалектична логіка — розділ марксизму, що ставить перед собою задачі
опису мислення, в широкому сенсі — також частина теорії пізнання, оскільки,
як було зазначено вище — мисленнєве відбиття реальності у свідомості займає
проміжну стадію між перцепцією та практикою. В цілому, за своїми задачами
діалектична логіка переслідує ті самі цілі й задачі, що і гегльянска логіка, окрім
того, марксизм сам не відхиляє правил формальної логики як загальних3 М.М.

3
Розенталь у роботі “Принципи діалектичної логіки” стверджує: “з усієї
попередньої філософії зберігає самостійну значущість... лише вчення про
мислення і його закони — формальна логіка та діалектика”4
Історичний матеріалізм — марксистська філософія історії; оскільки
марксизм розглядав соціальні формації як еволюційні (або революційні) кроки,
то філософія історії відігравала важливу роль дослідження історичних
соціальних формацій, для випрацювання загальних законів, та схем соціальної
інтеракції. Історичні формації в марксизмі — це не лише способи соціальної
взаємодії, а й повноцінні світотворчі системи, що визначають сприйняття світу
та суспільно-економічних відносин группами населення (классами) та є
частиною массової ідентифікації.
Теорія пізнання в марксизмі — комплексна теорія, що діє в сукупності з
діалектичною логікою, і являє собою єдність перцептивного споглядання,
діалектичного осмислення та суспільної практики, як вже зазначалось вище.
Оскільки тема курсової роботи звучить як: “Принцип матеріально-
суспільної практики в марксистській теорії пізнання. Чи можна в марксизмі
узгодити онтологію, діалектичну логіку, історичний матеріалізм і теорію
пізнання?”. То у самій роботі я ставлю перед собою задачу з'ясування
механізмів взаємодії всіх цих основ марксистської теоріх, формування цілістної
картини пізнання, та взаємодії теорії пізнання із діалектичною логікою.
У другому розділі, я буду намагатися розглянути проблематику
узгодження основних частин маркситської теорії, як в самому марксизмі, так і
поза його рамок.

4
 2. Розділ перший. Принцип матеріально-суспільної практики в
марксистській теорії пізнання.

2.1. Марсистська теорія пізнання.

Теорія пізнання це — розділ філософії, що вивчає співвідношення

суб'єкту та об'єкту в процесі пізнавальної діяльності, співвідношення знання до
дійсності, можливість пізнання світу, що оточує індивіда, критерій істинності,
та достовірності знання.
Теорія пізнання в Марксизмі, як вже зазначалось вище, є сугубо
матеріалістичною, і відштовхується від поняття, що людина є істотою, в першу
чергу — матеріальною, а її свідомість є — вищою ступінню самоорганізації
матерії, оскільки матерія є субстанційною основою існування світу, тому
процесс пізнання, в першу чергу це — процесс рецепції перцептивного
споглядання у свідомості людини. Проте сама рецепція не є наслідком
перцептивного сприйняття, і чисто споглядальним результатом пізнання, для
пізнання певного об'єкту необхідний комплексний підхід. Процес сприйняття
об'єкту має пройти через категоріальний аппарат, та у суб'єкту сприйняття має
сформуватись комплексне судження про об'єкт, або він має бути діалектично
пізнаваним. У роботах самого Маркса стверджувалось що теорія пізнання
нерозривна з діалектикою, що пізнання світу є просто рецепцією загальної
картини світу:

“Мій діалектичний метод, в своїй основі, не лише відмінний від геглівського, а

й є його прямою протилежністю. Для Гегеля, процесс мислення, який він навіть
під іменем ідеї перетворює в самостійний суб'єкт, є деміург дійсності, яке є
лише його зовнішнім проявом. В мене ж — навпаки, ідеальне є ні що інше, як
матеріальне, пересаджене в голову людини і перетворене в ній...”5

Те ж саме зазначається і в роботах В.І. Леніна, більше того, Ленін стверджує

єдність діалектичного матеріалізму, логіки та теорії пізнання: “Діалектика і є
теорія пізнання (Гегеля та) марксизму...”6.
Діалектика, що з початку історії філософії була виключно мистетцтвом
суперечки, з плином історії стала незалежною дисципліною, способом
теоритичного мислення, в марксизмі набуває ще більш важливої форми, і
перетворюється, як вже було вище зазначено, на першу стадію пізнання. Власне
сам діалектичний матеріалізм є розвитком діалектики Гегеля, її матеріалістична
інтерпретація. У Гегеля діалектика — це перехід від одного поняття до іншого,
із з'ясуванням протиріч одного до іншого. В марксизмі діалектика є
взаємозв'язком предметів та явищ, що у комплексі з матеріалістичним поглядом
на світ формує діалектичний матеріалізм. Сам Маркс такого поняття не
використовує, лише в пізніх його роботах з'являється поняття матеріалістичної
діалектики. Відміну своєї діалектики від геглівської Маркс описує як

5
гегелівську діалектику очищену від містичного.7 Карл Маркс розуміє філософію
як науку, та будує її на наукових засадах, свідомість для нього — вища
організація матерії, та можливість відображати саму себе, а не самостійна
сутність. Тобто перцепція буття чи сущого у свідомості є виключно перцепцією,
відбитком, матерії. Сама ж матерія перебуває у постійному русі та організації,
діалектика ж виступає у якості закону цієї організації, та є способом пізнання
законів матеріалістичних законів, і як наслідок — буття в цілому.
Окрім того, для самої матеріалістичної діалектики Фрідріхом Енгельсом
були сформовані свої закони, зокрема:
1) Закон єдності, та боротьби протилежностей.
У цьому законі розкривається, на базі гегелівської діалектики принцип, та
внутрішня причина матеріалістичної діалектики. Основа будь-якого розвитку, за
Енгельсом є боротьба протилежних сторін. Розкриваючи цей закон, він
підкреслював, що між протилежностями існує взаємоз'вязок, оскільки вони, як і
матерія знаходяться в постійному русі, і цим є взаємопов'язанними, подібно до
законів розвитку матерії. Іншою стороною закону є те, що вони є не лише
взаємопов'язанами, але й вступаючими у взаємну протилежність, оскільки
протирічать одне одному в загальній тенденції, саме таку взаємодію Гегль
описував як “Протиріччя є корінь всякого руху...” Розв'язання такого роду
протирічч є великим скачком, що призводять до якісної зміни об'єкту, і
перетворюють його в якісно новий об'єкт, що заперечує старий.8
2) Перехід кількістних змін в якісні
В другому законі Енгельс визначає категорії якості, кількості, міри. Якість —
внутрішня визначенність предмету, явище, що характеризує предмет в цілому.
Це — перша визначенність буття, яка, в свою чергу — індиферентна до буття, і
є зовнішньою ознакою речі. Якість та кількість не можуть існувать і відриві
одне від одного, оскільки кожна річ має ще й кількісний показник.
Демонстрацією якісної та кількісної визначенності виступає міра, як рівновага
показників якості та кількості. Її порушення змінює якість і перетворює одну
річ в іншу, замість поступового руху виникає певний якісний скачок, що
переводить об'єкт від одного якісного стану, до іншого, та претворює його, як
вода перетворюється в лід, та навпаки.9
3) Заперечування заперечення
Третій закон діалектики, за Енгельсом, відображає результат певного циклу
процесу розвитку, та його направленність. Процесс розвитку, носить
поступовий характер, поступовость надає циклу спіральну форму.
Заперечування заперечення значить, що перехід від одного якісного стану в
інший стається після першочергової зміни старої якості на нову, після
переосмислення, та прийняття в тій чи іншій мірі чого-небудь з того, що було
якісною харрактеристикою об'єкту на попередній стадії. На кожній стадії
процессу він стає різним по своїй суті. Енгельс користуючись математичним
прикладом (-а*-а=а²) пояснює, що на новій стадії розвитку можуть з'являтися
якісно нові форми проявів якості предмету. Це ж стосується і логіки.10

6
 Як наслідок — діалектичний матеріалізм є сугубо науковим способом
пізнання світу, де для розуміння певного явища, чи предмету, необхідний його
якісний аналіз, поставлення антитези до нього, та синтез знання про данний
об'єкт. Що слугує можливістю переносу закону єдності та боротьби
протилежностей у логіку, та формування “діалектичної логіки”, як наукової
теорії пізнання, що є способом науково-теоретичного мислення, та формою
пізнання дійсності. У той же час, варто зазначити, що Карлом Поппером, у його
роботі “Що таке діалектика?”, заперечується такий підхід до теорії пізнання, та
діалектична логіка як така, а також подальший перенос метододолії
діалектичної логіки на науково-дослідну діяльність:

“Відома, анприклад, діалектична інтерпритація, яка ототожнює пшеничне зерно

з тезою, а рослину, що розвивається з зерна — з антитезою, а всі зерна цієї
рослини — з синтезом. Те, що такі приклади затуманюють і без того неясний
сенс діалектичної триади, та роблять її розпливчастість просто загрозливою —
очевидно; в деякий момент, характеризуючи розкивток як діалектичний, ми
тільки зрозумієм те, що розвиток проходить певні стадії, тобто небагато.
Пояснити же цей процесс розвитку, в тому сенсі, що зростання рослини є
заперечення зерна, що перестає існувати, і що дозріває велике число нових
зерен є — заперечування заперечення — деякий новий початок на більш
високому рівні — просто грати словами”11

Проте не дивлячись на це заперечення Карла Поппера, неможливо не

зазначити (як і сам Поппер зазначав), що вплив матеріалістичної діалектики на
процесс пізнання розвитку наукового мислення є значним. На мою думку, варто
також зазначити, що використання діалектичного матеріалізму як наукового
підходу також є виправданим, оскільки на відміну від перцептивного
споглядання (Берклі, Локк, інші), діалектичне (наукове) пізнання буття, є більш
ширшим, та дозволяє будувати повніщу картину світу.
Не зважаючи на це, варто зазначити, що згідно з принципів емпіризму,
сформульованих Френсісом Беконом, важливою частиною пізнання має бути —
експеримент. Якщо прийняти, що індуктивним судженням у теорії Бекона
відповідають діалектичні судження в марксизмі, роль експерименту має
відігравати практика, оскільки підтвердження теорії, що виведена за
принципами та законами, матеріалістичної діалектики, вимагає підтвердження
практикою. Оскільки, як вже зазначалося, з посиланням на Карла Поппера,
картина світу, виведенна виключно з засад діалектичного матеріалізму не може
вважатись повною, що було підкріпленно прикладом.

7
 2.2 Принцип матеріально-суспільної практики в марксистській теорії
пізнання.

Як вже зазначалось вище, марксизм, відкидає суто перцептивне

сприйняття буття, що є лише частиною пізнання — відображенням, замінюючи
його, на комплексне сприйняття, в призмі діалектичного матеріалізму, яке має
бути категоріально визначенним, та відштовхуватись від протиріччя об'єкту,
задля визначення його місця в неперервному процесі перетворення матерії;
можливість визначення його якісних, кількісних характеристик, та, як можливо,
найбільш повне пізнання об'єкту. Але подібне емпіричне сприйняття певних
явищ чи предметів не може бути повним, якщо взяти приклад з історії, то таке
міфічне явище, як “Потомкінскі дєрєвні” не могло бути визначено максимально
повно виключно перцептивно, чи навіть діалектично, з точки зору звичайного
суб'єкту (наприклад, дворянина, що супроводжував Імператрицю). Задля
повного пізнання прояву буття у якості форм сущого, чи матеріальних проявів у
марксизмі, необхідно практично підтвердити теоретичний досвід, для
максимально повного пізнання об'єкту, саме тому марксизм вводить поняття
практики, як способу найбільш повного пізнання сущого. Це виражається у
принципі, сформованному В.І. Леніним, та зазначеним вище: “Від живого
споглядання, до абстрактного мислення, та від нього до практики — такий
діалектичний шлях пізнання істини, пізнання об'єктивної реальності” 2
Практика у маркcизмі визначається, як специфічна свідома діяльність, що
є цілеспрямованою. Як стверджувалось у роботі “Німецька ідеологія” -
практика є “матеріальна діяльність, від якої залежить вся інша діяльність:
розумова, політична, релігійна, тощо”12 . Для марксистської теорії пізнання
практика є основним способом пізнання сущого, як прояву буття, практика
дозволяє особам, що мають певне теоретичне знання, прикладаючи його
практично, пізнавати певний об'єкт.
Практика, як метод пізнання, ґрунтується на позиції, що матерія перебуває
в постійному русі, тому з точки зору марксизму, чисто перцептивне пізнання
реальності є пізнанням виключно її певних приватних проявів, не даючи повної
картини форм сущого. Перцептивне споглядання не дає повної якісної
харрактеристики певних об'єктів пізнання, повноти дійсності, в той же час як
марксизм — матеріалістична версія гегелівської теорії, намагається розкривати
дійсність в її повноті. Якщо ж матерія перебуває в постійному русі, та видозміні
її характеристик і проявів, для її пізнання необхідно вибудувати її логічну
структуру, пізнати діалектичний принцип її існування. Проте, оскільки процес
перетворення матерії має протяжний харрактер, з можливими якісними
змінами, та як зазначав К. Поппер “стадіями розвитку”, суто діалектичне
пізнання об'єкту також є неповним, оскільки, знову ж таки, розкриває тільки
якісну характеристику об'єкту в данний момент, без протяжності. Практика ж
дозволяє пізнавати об'єкт пізнання у різних його проявах, в різні проміжки часу.
Ще одна важлива риса для обґрунтування практики, як основного

8
принципу пізнання — детермінізм, що властивий марксизму. Зокрема В.І. Ленін
стверджував: “Людина пізнає (світ) в тій мірі, в якій вона впливає, і в якій вона
підпадає під вплив зовнішнього світу”13 Тобто часткова, або повна,
детермінованність людської свідомості, через вплив на неї буття, також впливає
на процесс пізнання. Якщо звернутися до більш пізніх когнітивістських теорій,
то можливість людини до пізнання формується поступовим розвитком, який
можна розцінювати як механізм практичний, а ящо точніше — механізмом
перетворення зовнішніх структур на внутрішні, правила маніпулювання
предметами, переміщаються всередину свідомості, та перетворюються на схеми
мислення.14
Проте марксизм, спираючись на історичний матеріалізм, стверджує і
зворотній взаємозв'язок практики та теорії. Зокрема розглядаючи історію
матеріального виробництва, наприклад використання плугу, можна
стверджувати, що його тисячолітня історія використання була зумовлена
виключно практикою, а механіка створила теоретичну базу, що пояснює
механізм його дії. Подібні ситуації актуальні і для медицини, що до
середньовіччя була виключно практичною дисципліною, а потім поступово
почала отримувати теоретичний базис. Теоретичне осмислення подібних
практик дало поштовх до їх модернізації, та впровадження подібних наукових
інновацій на практиці. Наприклад в медицині, починаючи з 90х років 20го
століття, існує принцип доказовості, згідно з яким всі клінічні засоби, та методи
мають перевірятись експерементально. З часом, подібний принцип дозволив
розвинути ідеї доказової медицини, наприклад впровадити принцип “препарату
вибору”, згідно з яким, для кожного захворювання має використовуватися
первинний перелік препаратів, але у разі їх неефективності, він може бути
замінений на вторинний, для деяких захворюваннь є можливість
використовувати препарати третього порядку. Приклад доказової медици є
прикладом симбіотичного існування теоретичного, та практичного способів
пізнання. Більше того, цей приклад іллюструє ту єдність практики та теорії, чи
навіть домінуючого положення практики, яка постулюється в марксизмі,
оскільки в данному випадку йдеться про неперервне підкріплення теоретичних
здобутків практикою, навіть неможливість використання їх без практичного
осмислення, тому в цілому, можна погодитись з постулатом В.І. Леніна що —
“Практика вище (теоретичного) пізнання, так як вона має достоїнство не лише
загальності, але й безпосередньої дійсності”15 Так як в данному випадку, саме
практичне застосування теоретичних надбань робить їх максимально
загальними, та ефективними.
Ще одна можливість, для обґрунтування практики у марксизмі, базується
на теорії відображення — властивості матерії, що заключається в фіксації того,
що належить до певного предмету, та можливості відвориння цих властивостей.
В цілому, ця теорія відповідає перцептивному сприйняттю в більш ранніх
філософських системах, та наслідує принципу пізнання французьского
матеріалізму 18го сторіччя, в марксизмі вона набуває іншої форми, та сама

9
наділяється категоріями. Теорія відображення в марксизмі, не є повним
відповідником емпірично-досвідних теорій, оскільки замінює суб'єкт пізнання
на матерію, вірніше — вискокоорганізовану форму матерії — людину, її
свідомість. В марксизмі теорія відображення набуває еволюційного характеру, і
має наступні етапи:

1) Подразливість — вихідна форма існування суб'єкту пізнання, яка

уможливлює його реакцію на стан матерії, та уможливлює здатність до
сприймання її.
2) Чутливість — здатність до відчуття, харрактерна для тварин, чутливість
виходить з наявності нервової тканини — стану самоорганізації матерії,
яка уможливлює процес відображення, та подальні процеси пізнання.
3) Сприйняття — стан, який уможливлює не лише сприйняття стану матерії,
але й сприймання діалектичної цілістності, систематизації, та розуміння
законів і схем взаємодій матерії, що уможливлює систематизацію
пізнання її руху.
4) Свідомість — припускає не лише пассивне пізнання об'єктом стану
матерії, але й активну участь його у процессі пізнання, яка виявляється у
вибірковості, та цілеспрямованності пізнання. Вибудування логічних
схем, та можливість оперувати ними. Свідомість у марксизмі є
практичною, оскільки вона потребує активного пізнання, для вибудування
чітких логічних схем, для створення можливості оперування знаннями.

Тобто у основі пізнання — перцептивно-рецептивному сприйманні,

марксизм вбачає необхідність використання свідомості, як можливості до
сприймання форм матерії — сущого. Але як я зазаначив вище, сама по собі
свідомість не може використовувати отримане, та опрацьоване знання без
практичного оперування ними.
Окрім цього, існує ще одна причина, яку я вважаю необхідною для
обґрунтування необхідності практики в теорії пізнання є — необхідність
верифікації теоретичних здобутків. Метод експерименту, запропонований
Френсісом Беконом, в його роботі “Новий органон”, як раз і передбачує заміну
силогізму на експеримент, як спосіб верифікації, перевірки існуючих аксіом,
задля можливості перевірки причинєвих зв'язків між феноменами, та побудови
загальної картини об'єкту, що підлягає вивченню, виключення виключеннь, чи
визнання їх причиннєвими зв'язками. Метод експерименту, що пропонувався
Беконом для сугубо природничих дисциплін, з часом еволюціонував, набув
нових форм, отримав ряд правил підготовки, проведення, задля виключення
можливості зловживання його результатами, отримання невірних результатів,
тощо; та найголовніше, експеримент почав поступово використовуватись в
науках, що займаються вивченням свідомості, схем соціальних інтеракцій,
взаємодії систем індивідуумів (соціальних групп). Тобто тих наук, що в
англомовній класифікації мають назву “social sciences” (науки про соціальне),

10
на відміну від тих наук, що займаються вивченням інших проявів культури, які
класифікуються як “Humanities”. Марксизм же, стоїть на позиції наукового
пізнання буття, як єдино можливого. Подібне використання експерименту, як
практичного способу верифікації наукових теорій в точних науках, та
поширення на науки, що традиційно були описовими, є практичним,
історичним аргументом на користь практики, як методу пізнання, та одного з
найважливіших аспектів максимально повного способу пізнання сущого.
Але варто зазначити, що марксизм не редукує практику до сугубо
експерементальної верифікації наукових теорій, підтвердження їх актуальності
та істинності чи хибності. Чи — навпаки — практику, як виключно
першоджерело, для вибудування теорій, що базуються на практичному
застосуванні певних об'єктів. Виходячи з принципу використання свідомості в
теорії відображення, та зазначенний вище двосторонній спосіб взаємодії, та
“поєднання суб'єкту і об'єкту пізнання” у практиці, можна визначити, що
марксизм під практикою розуміє нерозривність свідомості з пізнаваним.
Подібна схема підтверджується матеріалістичною позицією марксизму, щодо
свідомості, як нерозривності матерії, її субстанційності, а також в теорії
відображення, оскільки згідно з нею, свідомість є виключно вищою формою
розвитку матерії, що здатна до максимально можливого пізнання сущого.

11
 3. Розділ 2: Узгодження онтології, діалектичної логіки, історичного
матеріалізму та теорії пізнання в марксизмі

Онтологія — наука про буття як таке, в семантичному значенні — вчення

про суще (ὄντος - суще, λόγος - вчення), відсутня в марксизмі, як окрема
дисципліна, проте постулюється її єдність з теорією пізнання і діалектичним
матеріалізмом. Діалектичний матеріалізм — сукупність усіх законів буття, що
підкоряються правилам внутрішньої логіки, та мають взаємозв'язок, як прояви
матерії, що перебуває в постійному русі та взаємодії. В марксизмі діалектична
логіка це — сукупність правил мислення, частина теорії пізнання, оскільки
науково-теоретичне пізнання в марксистській теорії пізнання наслідує
перцептивному сприйняттю і передує практиці. В широкому сенсі діалектична
логіка є — сукупністю законів відображення законів устрою буття в свідомості
— як вищій формі організації матерії.
Ця позиція обґрунтовується єдністю, субстанційністю матерії, яка в
марксизмі, як матеріалістичній теорії вважається першопричиною всього, а
суще — лише формами, проявами організації матерії. Окрім цього, діалектична
логіка, як частина онтології обґрунтовується також принциповою можливістю
пізнання матерії в марксизмі, що базується на теорії пізнання, оскільки в теорії
відображення стверджується, що істота, що має свідомість, може діалектично та
практично пізнавати суще. Практика ж, як взаємний вплив сущого та суб'єкту
пізнання дозволяє розкрити максимально повну картину пізнаванного, окрім
того практика — ключ, що дозволяє пізнавати зв'язки між різними
діалектичними законами проявів сущого, пізнати повноту взаємозв'язків у
матерії, для того, що б мати можливість до принципового пізнання онтологічної
єдності буття. І оскільки онтологія є дисципліною, що займається виченням
буття, а саме вчення марксизму опирається на науковий спосіб пізнання світу, то
варто зазначити, що діалектичний матеріалізм, також не виключає наукове
знання, як частину загального пізнання світу. З точки зору пізнання в марксизмі,
наукове знання про світ — навпаки, є важливою частиною “онтології”, оскільки
знання про світ в окремих його проявах, дозволяє в сукупності вибудовувати
цілісну картину буття.
Історичний матеріалізм — це марксистська філософія історії, дисципліна,
що відповідає за вивчення “соціальної матерії”; в цілому дисципліна є частиною
діалектичного матеріалізму, оскільки закони існування соціуму в марксизмі
мають ту саму природу, що і будь-які наукові закони, оскільки “соціальна
матеріїя” згідно з марксистською теорією є лише проявом субстантивної
матерії, як наслідок множини певної кількості індивідів (свідомостей), які,
згідно марксистської теорії, самі по собі є — високоорганізованою матерії.
Проте індивід в марксизмі протиставляється соціальному, оскільки в марксизмі
стверджується, що капіталістичне суспільство, розриває зв'язок людини з
соціальним (феномен відчуження), задля більш комфортної експлуатації
робочого класу.

12
 В той же час, подібна схема не відповідає загальній теорії систем, хоча
зрозуміло, що ранньому марксизму вона просто не була відома, оскільки була
запропонована вже в 20му столітті Людвігом фон Берталанфі. Згідно теорії
систем, в будь-якій системі має діяти принцип семіотичної неперервності, тобто
будь-яка система має базуватися на її середовищі, що порушується в марксизмі,
оскільки марксів історичний матеріалізм не звертає уваги на ряд складників
середовища, соціальних систем. Проте марксистська філософія історії
вписується в принцип зворотнього зв'язку, який постулює, що всі елементи
системи мають бути взаємопов'язаними, інакше вона стає нестійкою. Тобто,
використовуючи терміни марксизму: в системі буде накопичуватись внутрішнє
протиріччя, що має призвести до нестійкості, та, у подальшому — руйнування
її. Феномен відчуження — є певною спробою пояснити цей принцип у відриві
від теорії систем і може слугувати прикладом підтвердження цього принципу,
як і принипу прогрессивної сегрегації, оскільки з часом, в системах мають
набуватись розбіжності між елементами, а також руйнуватись зв'язки. Другий
зазначений принцип теорії систем, дозволяє пояснювати кризи в суспільстві, та
зміни соціальних ладів (що є однією з харрактерних рис марксистської
філософії історії), але марксизм має вихідну точку не в теорії систем, а в
матеріалізації історії. К. Маркс аналізує суспільні лади для пояснення
соціально-економічних зрушень у суспільстві, та вибудування систему
взаємозв'язків, для можливості прогнозування подальшого розвитку. При чому,
К. Маркс порушує принцип марксистської теорії пізнання, і робить заключення
базуючись чисто теоретичному пізнанні, без врахування практики. В той же час,
якщо розглядати соціальну систему, з точки зору загальної теорії систем, то
соціальна система є сукупністю її елементів, та підсистем. Елементами ж в ній
мають являтись — індивіди в модерних суспільствах, сім'я (рід) в
суспіспільствах так званого “сімейного рабства”, сім'я в період від античності
до періоду поступової емансипації особистості в період революцій в Європі (в
суспільствах, де подібна емансипація не відбулась до сьогодні, актуальні інші
елементи суспільної системи). Тому сама система соціального устрою являє
собою самоорганізацію взаємодій індивідів, що, звісно має свої закони. Зокрема
буржуазні революції, що призвели до поступової емансипації всіх підданних в
європейських монархіях в європі, мали можливість початися виключно
завдячуючи накопиченню скарбів у населення16, що потім були реінвестовані в
засоби виробництва, та спричинили формування капіталу. В свою чергу
накопичення скарбів можна пояснити дифференціацією праці, збільшенням
населення міст, та, відповідно — кількості ремісників, цеховиків, купців
(наприклад в високе середньовіччя існувало лише три торгівельних держави-
корпорації, які фактично монополізували європейську торгівлю, але з часом їх
число неупинно зростало) і т.д. Тому приклад зміни соціального ладу з
феодального на капіталістичний, має під собою підстави системної організації.
Оскільки система європейської організації економіки просто відреагувала на
зміни в самій собі, що і призвело до зміни суспільного ладу.

13
 Якщо розглядати соціальну систему, як систему індивідів, не можна
відкидати їх взаємообернену каузальність (як буття формує свідомість, так і
людина впливає на буття), яка постулюється також і в марксизмі, в контексті
практики — “Людина пізнає (світ) в тій мірі, в якій вона впливає, і в якій вона
підпадає під вплив зовнішнього світу”13 , оскільки матеріально-суспільна
практика стосується не лише пізнання, а й будь-якої діяльності людини, а
пізнання світу в марксизмі є не пасивним, процессом, а активним — з
перетворенням оточуючої дійсності. А якщо розглянути соціальну систему, як
таку, де елементами є — індивіди, то загальні закони системи не можна
вибудувати без врахування індивідувальних мотиваційних та інтеракційних
принципів. В той же час, індивідуальний вибір кожного індивіда в певних
точках біфуркації, що впливають на його особисту свідомість, та інтеракцію, а
як наслідок — мають вплив на всю систему, не завжди є раціональним, та
логічним, оскільки людині властиві ірраціональні дії, що провокуються різними
психофізичними станами людини, емоційним вибором, тощо. Окрім того,
людина може помилитися і обрати не найбільш оптимальну стратегію
поведінки. Більше того, на мою думку, враховуючи варіативність вибору в точці
біфуркації, варіативність корисних ввиборів в кожній окремій точці біфуркації
можлива більша за один, тому вибір індивіду дуже складно вирахувати, і
передбачити точно в довготривалій перспективі, особливо в великих системах
рівня національних (а тим більше — інтернаціональних) соціально-економічних
систем. Подібна активність людини у впливі на оточуюче її середовище
обґрунтовується і в марксизмі, але, нажаль, призводить до внутрішнього
протиріччя, якщо розглядати філософію історії та соціологію марксизму з точки
зору теорії систем.
Окрім того, оскільки така активність людини постулюється і в теорії
пізнання, то можна стверджувати, що теорія пізнання в марксизмі не
узгоджується з соціальною теорією марксизму.

14
 4. Висновки

Опрацювавши задану тему, я визначив, що є теорією пізнання в

марксизмі, розглянув її основні складові частини — відображення, вибудування
теоретичної картини пізнаванного суб'єкту, та практичного опрацювання теорії.
Окремо мною був розглянутий сам практичний процесс пізнання, я привів
можливі аргументи, що могли б стверджувати його актуальність, та краще
розкривати сутність цього процессу.
У другому розділі моєї роботи, я провів аналіз основних складників
марксистської теорії, та з'ясував їх принципове протиріччя, якщо розглядати їх
у призмі акутальних наукових теорій. Зокрема марксистська соціальна теорія не
враховує здобутків науки у теорії систем, та не звертає уваги на двосторонній
процесс взаємодії індивідів та соціальних систем, що виходить з принципу
принцип семіотичної неперервності, що породжує соціальний детермінізм, хоча
з точки зору ЗТС він не є обов'язковим, оскільки система здатна до
самоорганізації, яка в свою чергу, залежить від взаємодії її елементів. В випадку
соціальних систем — елементами виступають індивіди, а ваємодією є —
соціальна інтеракція.
Базуючись на данному аналізі марксистської соціальної теорії, з точки
зору ЗТС, я можу стверджувати, що онтологія марксизму (що базується на
діалектичній логіці та теорії пізнання) вступає в протиріччя з історичним
матеріалізмом, як соціальною теорією, оскільки певні моменти теорії пізнання
вступають в протиріччя з нею.

15
 5. Примітки.

1. У вступі до роботи “До критики політичної економії” (Zur Kritik der

politischen Ökonomie ). Карл Маркс, Фридрих Энгельс. Сочинения. Издание
Второе. М.: Государственное издательство политической литературы,
1959 - т. 13 -С. 8.
2. Ленин В.И. Конспект книги Гегеля "Наука логики"//Ленин В.И. Собр. соч. -
М.: Прогресс, 1976. - т. 38. - С. 171.
3. БСЭ. Стаття «Логика»
4. Розенталь М.М. Принципы диалектической логики. М., Издательство
социально-экономической литературы, 1960. - С. 477.
5. Карл Маркс, Фридрих Энгельс. Сочинения. Издание Второе. М.:
Государственное издательство политической литературы, 1959 - т. 23,
С. 21-22.
6. Ленин В. И.. Полное собрание сочинений, 5 изд., т. 29, С. 321
7. У листуванні з Кугельманом.
8. БСЭ. Стаття «Единство и борьба противоположностей»
9. Энгельс Ф. Диалектика природы. М.: Партиздат, 1934
10. Энгельс Ф. Анти-Дьюринг. Глава 8. Карл Маркс, Фридрих Энгельс.
Сочинения. М.: Соцэкгиз, 1931. т. 14
11.Карл Поппер. “Что такое диалектика?” Институт философии РАН
Вопросы философии: Журнал — М: 1995. Вып. 1 — С. 118-138.
12. К. Маркс, Ф. Энгельс, «Немецкая идеология». К. Маркс, Ф. Энгельс, Собр.
соч., изд. 2, т. 3, с. 71.
13.В. И. Ленин. А. Деборин. «Диалектический материализм». Полное
собрание сочинений, изд. 5, т. 29, С. 528
14. Юрген Габермас. “До реконструкції історичного матеріалізму” Київ,
Дух і Літера, 2014. С.59 із посиланням на Жана Льовінгера, “Природа
Сумління” Сент Луїс, Університет Вашингтона, 1974
15.В. И. Ленин. Конспект книги Гегеля «Наука логики». Полное собрание
сочинений, изд. 5, т. 29, С. 195
16. К. Маркс. “Капитал”. Издательство Политической литературы.
Москва, 1983 т. 1. С 141-145

16
 6. Список використаної літератури.

1. Юрген Габермас. “До реконструкції історичного матеріалізму” Київ. Дух і

літера. 2014
2. Карл Маркс. “Капітал” т.1 Москва. Издательство политической
литературы. 1983
3. Карл Маркс. “До критики політичної економії”. Карл Маркс, Фридрих
Энгельс. Сочинения. Издание Второе. М.: Государственное издательство
политической литературы, 1959
4. К. Маркс, Ф. Энгельс, «Немецкая идеология». К. Маркс, Ф. Энгельс,
Собр. соч., Издание Второе. М.: Государственное издательство
политической литературы, 1959
5. Ленин В. И.. Полное собрание сочинений, різні видання, роботи:
Конспект книги Гегеля «Наука логики», «Диалектический материализм»,
6. Розенталь М.М. Принципы диалектической логики. М., Издательство
социально-экономической литературы, 1960.
7. Энгельс Ф. Диалектика природы. М.: Партиздат, 1934
8. Энгельс Ф. Анти-Дьюринг. Глава 8. Карл Маркс, Фридрих Энгельс.
Сочинения. М.: Соцэкгиз, 1931. т. 14
9. Калужский М.Л. Общая теория систем: Учебное пособие. Калужский
М.Л. Общая теория систем: учебное пособие. - Омск: ОмГТУ, 2001
10. Большая советская энциклопедия (bse.sci-lib.com)
11. Вікіпедія (wikipedia.org)
12. Энциклопедия марксизма (esperanto.mv.ru/wiki/)

17