1.Становлення та правове регулювання інституту публічної служби в Україні.

Публічна служба - це система професійної роботи, виконуваної державними або

громадськими службовцями на користь суспільства і держави.
Інститут публічної служби становився і еволюціонував протягом років в Україні, особливо
після отримання незалежності в 1991 році. Основні етапи становлення цього інституту
включають:
Період переходу (1991-2000 роки): Після розпаду Радянського Союзу Україна розпочала
формування своєї власної системи державного управління. На цьому етапі було важливо
створити законодавчу та організаційну базу для публічної служби відповідно до нових
реалій.
Законодавчі зміни: У 1993 році Україна прийняла перший Закон "Про державну службу",
який встановив основні принципи та правила прийняття на службу та роботи в публічній
службі. Згодом цей закон був переглянутий та доповнений.
Реформи публічної служби: У 2000-х роках Україна розпочала активні реформи публічної
служби з метою підвищення її ефективності, професіоналізму та чесності. Ці реформи
включали в себе перегляд системи набору, оцінки та підвищення кваліфікації службовців.
Інтеграція до європейських структур: Україна прагне гармонізувати свою систему
публічної служби з європейськими стандартами. Це включає в себе роботу над
забезпеченням відкритості, прозорості та незалежності публічної служби.
Виклики та дорога до вдосконалення: Публічна служба в Україні стикається з викликами,
такими як боротьба з корупцією та політичним впливом. Проте уряд України продовжує
працювати над вдосконаленням системи публічної служби для забезпечення її якості та
незалежності.
ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ
•1993 р. – прийнято Закон України «Про державну службу»
•1994 р. - утворено Головне управління державної служби при Кабінету Міністрів України
(центральний орган виконавчої влади, що забезпечував формування та реалізовував державну
політику у сфері державної служби)
•1995 р. - прийнято Закон України «Про боротьбу з корупцією»
•28 червня 1996 р. - прийняття Конституції України (ст. 38 «Громадяни користуються рівним
правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого
самоврядування»)
•1997 р. - прийнятий Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»
•1998 р. – прийнято Концепцію адміністративної реформи в Україні (вперше здійснено
спробу сформувати інститут публічної служби)
•2000 р. - утворено консультативно-дорадчий орган - Координаційну раду з питань державної
служби
•2000 р. – прийнято Стратегію реформування системи державної служби в Україні, яка була
розрахована на 2000–2004 роки.
•2001 р. - прийнято Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування»
•2005 році - прийнято Кодекс адміністративного судочинства України, який закріпив
визначення поняття «публічна служба».
•2015 р. - прийнято новий Закон України «Про державну службу», що вступив в дію 01
травня 2016 р.
•2017 р. - суттєе оновлення законодавства у сфері публічної служби стало внесення змін і
доповнень до Кодексу адміністративного судочинства, в якому оновлено поняття «публічна
служба»
Інститут публічної служби в Україні регулюється основними законами та нормативними
актами, такими як:
1)Конституція України, яка визначає загальні принципи організації державної влади та
публічної служби.
2)Закон України "Про державну службу", який встановлює загальні принципи та правила
прийняття на державну службу, службовий регламент та відповідальність державних
службовців.
3)Інші закони та постанови, які регулюють окремі аспекти публічної служби, наприклад, у
сфері корупції, конфлікту інтересів, оплати праці та інші.
2. Поняття та види публічної служби
В законодавстві України термін «публічна служба» донедавна взагалі не застосовувався.
Натомість використовуються два інших поняття: «державна служба» та «служба в органах
місцевого самоврядування».
Вперше термін «публічна служба» в сучасній Україні на законодавчому рівні використано
Кодексом адміністративного судочинства України, де визначено, що публічна служба – це
діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів,
військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна
служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого
самоврядування. Очевидно, це визначення є надмірно широким і викладено лише в цілях
цього Кодексу.
ПУБЛІЧНА СЛУЖБА
(п. 17 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України)
діяльність:
- на державних полтичних посадах,
-- у державних колегіальних органах,
- професійна діяльність суддів,
- професійна діяльність прокурорів, військова служба,
- альтернативна (невійськова) служба,
-- інша державна служба,
- патронатна служба в державних органах,
- служба в органах влади Автономної Республіки Крим,
- служба в органах місцевого самоврядування
ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ:
По-перше, публічна служба охоплює публічних службовців, які здійснюють відповідні
функції, що входять до компетенції державних органів та органів місцевого самоврядування,
в яких вони проходять публічну службу
По-друге, публічна служба охоплює службу у всіх органах публічної влади та забезпечує
безпосереднє державне і муніципальне управління, надання адміністративних послуг
населенню.
По-третє, публічна служба має власне законодавче та нормативне забезпечення, публічні
службовці мають окремий правовий статус, а їх поведінка унормовується спеціальними
законодавчими актами.
По-четверте, публічна служба має спеціалізовану систему підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації держслужбовців i посадових осіб місцевого самоврядування, що
органічно поєднана із системою вищої та післядипломної освіти.
Види публічної служби. Багатофункціональність держави визначає внутрішню
диференціацію публічної служби. Двома основними видами публічної служби є служба в
органах державної влади (державна служба) та служба в органах місцевого самоврядування
(муніципальна служба).
В Україні до мілітаризованої служби відносять військову державну службу – у Збройних
Силах України, Службі безпеки України та правоохоронну (воєнізовану) державну службу – в
органах внутрішніх справ (міліції), державній прикордонній службі тощо. Після
запровадження повноцінної муніципальної міліції її теж можна буде розглядати, як частину
мілітаризованої служби.
Інший вид публічної служби становить служба професійного апарату чиновників, тобто осіб,
що забезпечують функціонування органів державної влади та органів місцевого
самоврядування. В країнах Європи цей вид служби зазвичай називається цивільною
службою, що також дозволяє відмежувати її від служби мілітаризованої та якнайкраще
відповідає основному обов’язку цих службовців – служіння суспільству. Акцент на
цивільному характері служби зроблено у багатьох країнах, наприклад, у Законі Латвії «Про
державну цивільну службу», Законі Польщі «Про цивільну службу», Законі Російської
Федерації «Про державну цивільну службу» та ін.
3. Поняття і сутність державної служби як основного виду публічної служби.
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА (ст. 1 Закону України «Про державну службу»)-це публічна,
професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій
держави, зокрема щодо:
1)аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та
підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення
експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-
правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної
політики, виконання загальнодержавних, галузевих регіональних програм, виконання законів
та інших нормативно- правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних
адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням
законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх
використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших
повноважень державного органу, визначених законодавством
Дія Закону України «Про державну службу» поширюється на державних службовців:
Секретаріату Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів
виконавчої влади; 3) місцевих державних адміністрацій; 4) органів прокуратури; 5) органів
військового управління; 6) органів дипломатичної служби; 7) державних органів, особливості
проходження державної служби в яких визначені ст. 91 Закону України «Про державну
службу»; 8) інших державних органів.
Дія Закону України «Про державну службу» НЕ поширюється на: 1) Президента України;
2) керівника постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України, та його
заступників, Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим та
його заступників; 3) членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників
міністрів; 4) Голову та членів Національної ради України з питань телебачення і
радіомовлення, Голову та членів Антимонопольного комітету України, Голову та членів
Рахункової палати, Голову та членів Центральної виборчої комісії, голів та членів інших
державних колегіальних органів; його заступників; 5) Секретаря Ради національної безпеки і
оборони України та 6) Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України та
його заступників, Голову майна України та його заступників, Голову Національного агентства
з питань запобігання корупції та його Фонду державного заступників; 7) народних депутатів
України; 8) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представників; 8-
1) Уповноваженого із захисту державної мови; 9) службовців Національного банку України;
9-1) голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників; 10)
депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голову Ради міністрів Автономної
Республіки Крим та його заступників, міністрів Автономної Республіки Крим; 11) депутатів
місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування; 11-1) суддів Конституційного Суду
України; 11-2) постійного представника Кабінету Міністрів України у Конституційному Суді
України; 12) суддів; 13) прокурорів; 14) працівників державних органів, які виконують
функції з обслуговування; 15) працівників державних підприємств, установ, організацій,
інших суб'єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів,
заснованих державними органами; 16) військовослужбовців Збройних Сил України та інших
військових формувань, утворених відповідно до закону; 17) осіб рядового і начальницького
складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні
звання, якщо інше не передбачено законом; 18) працівників патронатних служб; 19)
уповноважених з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель.
Сутність державної служби як основного виду публічної служби полягає в тому, щоб
забезпечувати ефективне функціонування держави та задоволення потреб суспільства.
Основні аспекти цієї сутності включають:
1. Виконання функцій: Державні службовці виконують різноманітні функції та обов'язки,
пов'язані з управлінням, регулюванням та забезпеченням різних аспектів суспільного життя,
включаючи виконання законів, надання громадських послуг, та багато інших завдань.
2. Професіоналізм: Державні службовці мають бути професіоналами у своїй галузі, з
високим рівнем кваліфікації та компетентності, щоб забезпечити якісне виконання своїх
обов'язків.
3. Незалежність: Вони повинні діяти об'єктивно та незалежно від політичних впливів,
дотримуючись закону та принципів справедливості.
4. Служіння громадському інтересу: Головною метою державної служби є задоволення
потреб суспільства та забезпечення громадського благополуччя.
4.Адміністративно-правовий статус державного службовця і категорії посад державної
служби.
ДЕРЖАВНИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ-громадянин України, який займає посаду державної
служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті),
одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для
цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого
державного органу, а також дотримується принципів державної служби
Адміністративно-правовий статус державних службовців категорія багатоаспектна. Можна
сказати, що загалом його структуру складають шість груп норм, що визначають: права,
обов'язки, обмеження, відповідальність, гарантії та соціальні забезпечення. Права та
обов'язки державних службовців (крім загальних) визначаються в межах повноважень
органів, у яких вони перебувають на державній службі. Характер діяльності державних
службовців залежить від завдань, встановлених для відповідного органу влади. Дані складові
статусу службовця перебувають у своєрідному симбіозі, невід'ємно одне від одного. Це
говорить нам про те, що права одночасно с обов'язками з тієї причини, що вони мають
використовуватись в інтересах служби. А обов'язки, в свою чергу, взаємодіютьз правами, без
наявності яких неможливо було 6 здійснення самих обов'язків. Порядок і умови реалізації
елементів адміністративно-правового статусу державних службовців встановлюються
нормативними актами, такими як Конституція України, Закон України «Про державну
службу». Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції » та іншими
нормативно-правовими актами держави
Адміністративно-правовий статус, загальні принципи, які зазвичай характеризують цей
статус, включають:
1. Законність: Державні службовці працюють на підставі закону та підпорядковані
адміністративному та конституційному праву. Закони та нормативні акти регулюють їхню
діяльність і обов'язки.
2. Захист прав та обов'язків: Закони також встановлюють права та обов'язки державних
службовців, включаючи їхні соціальні та професійні права. Це може включати право на
стабільну оплату, відпустки, пенсійні вигоди та інше.
3.Дисциплінарна відповідальність: Закони також встановлюють механізми дисциплінарної
відповідальності для державних службовців у випадку порушення їхніх обов'язків чи
невиконання законних вимог.
4. Незалежність: Деякі країни надають державним службовцям статус, який забезпечує їхню
незалежність від політичних впливів та впливу ззовні.
5. Професійні стандарти: У багатьох країнах існують професійні стандарти та етичні норми,
які державні службовці повинні дотримуватися у своїй діяльності.
КАТЕГОРІЇ ПОСАД ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
1)категорія "А" (вищий корпус державної служби) посади (не мають права бути членами
політичних партій): Керівника Апарату Верховної Ради України та його заступників;
керівника апарату (секретаріату) постійно діючого допоміжного органу, утвореного
Президентом України; Державного секретаря Кабінету Міністрів України та його
заступників, державних секретарів міністерств; керівників центральних органів виконавчої
влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників; керівників апаратів
Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів та їх
заступників, керівників секретаріатів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії
суддів України та їх заступників, Голови Державної судової адміністрації України та його
заступників; керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких
поширюється на всю територію України, та їх заступників
2) категорія "Б" - посади: керівників та заступників керівників державних органів,
юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або
кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах,
міст обласного значення; керівників державної служби у державних органах, юрисдикція
яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей,
міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного
значення; керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів
незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів;
3) категорія "В" - інші посади державної служби, не віднесені до категорій "А" і "Б".
РАНГИ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ Встановлюється дев'ять рангів державних
службовців. Присвоюються такі ранги: державним службовцям, які займають посади
державної служби категорії "А", 1, 2, 3 ранг; - державним службовцям, які займають посади
державної служби категорії "Б", - 3, 4, 5, 6 ранг; - державним службовцям, які займають
посади державної служби категорії "В", 6, 7, 8, 9 ранг
5. Вступ на державну службу, особливості її проходження та припинення.
Згідно зі ст. 21 Закону України про "Державну службу":
1. Вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на
посаду державної служби за результатами конкурсу.
2. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу
забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
3. Особа, яка вступає на посаду державної служби вперше, набуває статусу державного
службовця з дня публічного складення нею Присяги державного службовця, а особа, яка
призначається на посаду державної служби повторно, - з дня призначення на посаду.
Державна служба має свої особливості, які відрізняють її від інших форм зайнятості.
Основні особливості державної служби включають:
1. Громадська служба: Державна служба передбачає служіння громадському інтересу та
задоволення потреб суспільства. Державні службовці працюють на користь громадян і
країни в цілому.
2. Публічний характер: Державна служба має публічний характер і підпорядкована
законодавству. Державні службовці виконують завдання, пов'язані з регулюванням,
управлінням та наданням громадських послуг.
3. Незалежність: Державні службовці повинні бути незалежними від політичних впливів і
рішень. Їх робота повинна ґрунтуватися на законі, об'єктивності та справедливості.
4. Професіоналізм: Державні службовці мають бути кваліфікованими та компетентними у
своїй галузі. Професіоналізм важливий для якісного виконання обов'язків.
5. Постійний розвиток: Державні службовці повинні підтримувати високий рівень знань та
навичок, а також постійно вдосконалювати свою професійну підготовку.
6. Публічна відповідальність: Державні службовці несуть відповідальність перед
суспільством за свої дії і рішення. Публічність і прозорість є важливими принципами
державної служби.
Ці особливості можуть варіюватися в різних країнах, але загальні принципи державної
служби спрямовані на забезпечення ефективного та справедливого управління державою і
задоволення потреб громадян.
Припинення державної служби може відбутися з різних причин і відрізнятися залежно від
конкретного законодавства держави.
Ось деякі загальні причини припинення державної служби:
1.Звільнення за власним бажанням: Службовець може подати заяву про звільнення за
власним бажанням і припинити державну службу.
2.Звільнення за відсутності: Якщо службовець довгий час відсутній без відома чи дозволу,
його можуть звільнити за порушення службових обов'язків.
3.Досягнення пенсійного віку: У багатьох країнах державна служба припиняється при
досягненні певного пенсійного віку.
4.Досягнення терміну служби: Деякі країни 5. Вступ на державну службу, особливості її
проходження та припинення.
5.Дисциплінарні заходи: За серйозні порушення службових правил чи поведінкового кодексу
службовець може бути звільнений за дисциплінарними причинами.
6.Реорганізація чи скорочення кадрів: У випадках реорганізації урядових структур або
скорочення кадрів, державні службовці можуть бути звільнені.
Конкретні умови припинення державної служби визначаються законодавством країни, в якій
працює службовець.
6. Відповідальність публічного службовця.
ДЕРЖАВНИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ -це Громадянин України, який займає посаду державної
служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті),
одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені
для цієї посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій
такого Державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Юридична відповідальність державних службовців – це врегульовані нормами права
відносини між державою, в особі її компетентних органів і посадових осіб, та державними
службовцями, що виникають на підставі вчинених ними службових правопорушень і
дістають вияв у застосуванні до винних осіб заходів державного примусу, а також
характеризуються засудженням правопорушника та протиправного діяння з боку держави та
суспільства з метою запобігання та недопущення в майбутньому інших правопорушень.
За порушення правових норм державні службовці несуть дисциплінарну, цивільно-правову,
адміністративну та кримінальну відповідальність.
Невиконання службових обов’язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної
матеріальної чи моральної шкоди громадянину, державі, підприємству, установі, організації
чи об’єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від
виконання повноважень за посадою із збереженням заробітної плати. Рішення про
відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається
керівником державного органу, в якому працює цей службовець. Тривалість відсторонення
від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового
розслідування. Службове розслідування проводиться терміном до 2 місяців у порядку,
визначеному Кабінетом Міністрів України. Якщо правомірність рішення про відсторонення
державного службовця від виконання повноважень за посадою не підтверджується
результатами службового розслідування, це рішення скасовується.
Дисциплінарна відповідальність настає при порушенні державним службовцем обов’язків
додержання дисципліни праці, правил внутрішнього розпорядку органу державної влади, за
невиконання або недостатнє виконання службових обов’язків. Дисциплінарна
відповідальність державних службовців передбачена КЗпП, Законом «Про державну
службу», статутами про дисципліну або спеціальними положеннями, чинними у ряді галузей
адміністрування і в деяких сферах державної діяльності. Дисциплінарна відповідальність
дістає вияв у застосуванні дисциплінарної санкції – стягнення.
Згідно з ч.2 ст. 65 Закону України про «Державну службу» Дисциплінарними
проступками є:
1.порушення Присяги державного службовця
2.Порушення правил етичної поведінки державних службовців;
3.вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу;
4.Дії, що шкодять авторитету державної служби;
5.невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, актів органів державної
влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх
повноважень;
6.недотримання правил внутрішнього службового розпорядку;
7.перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або
адміністративного правопорушення;
8.невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;
9.використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних
особистих інтересах інших осіб;
10.подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що
перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної
інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби;
11.неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої
підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з
дня їх виникнення;
12.прогул державного службовця (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин
протягом робочого дня) без поважних причин;
13.поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або
токсичного сп’яніння;
14.прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило
порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або
інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу
кримінального або адміністративного правопорушення;
15.прийняття державним службовцем рішення, що суперечить закону або висновкам щодо
застосування відповідної норми права, викладеним у постановах Верховного Суду, щодо
якого судом винесено окрему ухвалу.
Згідно з ч.3 ст. 65 Закону України про «Державну службу»: Державний службовець не
може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло шість місяців з
дня, коли керівник державної служби дізнався або мав дізнатися про вчинення
дисциплінарного проступку, не враховуючи час тимчасової непрацездатності державного
службовця чи перебування його у відпустці, або якщо минув один рік після його вчинення
або постановлення відповідної окремої ухвали суду.
Цивільно-правова відповідальність – це передбачені законодавством засоби примусового
впливу на порушника цивільних прав і обов’язків шляхом застосування до нього цивільно-
правових санкцій, які тягнуть невигідні майнові наслідки, що дістають вияв у позбавленні
його певних прав або покладенні на нього додаткових обов’язків.
Правовою базою цивільної відповідальності державних службовців є КЗпП, положення про
матеріальну відповідальність.
Відповідальність за шкоду, завдану діями посадової особи в галузі виконавчо-розпорядчої
діяльності, полягає в обов’язковому відшкодуванні збитків, спричинених неправомірними
службовими діями (бездіяльністю) посадових осіб у галузі публічного адміністрування,
органом державної влади від імені, за дорученням якого посадова особа вчиняє службові дії
в межах своєї компетенції. Важливим є те, що відповідальність за шкоду, завдану посадовою
особою, повинен нести орган державної влади, якщо такі юридично значущі дії пов’язані зі
службовою діяльністю його посадової особи в рамках наданої йому компетенції. Коли шкода
завдана посадовою особою внаслідок дій, які не пов’язані з виконанням службових
обов’язків, навіть в робочий час, вона відшкодовується безпосередньо винною особою.
Орган державної влади, який відшкодував збитки потерпілій особі, має право звернутися до
суду з регресним позовом до службової особи, яка є винною в заподіяній шкоді. Цивільно-
правова відповідальність може застосовуватися незалежно від притягнення службовця до
дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності за те саме порушення.
Адміністративна відповідальність настає при порушенні відповідних правил і норм. Суть
адміністративної відповідальності полягає у тому, що вона застосовується органами і
посадовими особами, з якими особа, що вчинила правопорушення, не перебуває у
службових відносинах.
Основним джерелом норм, які встановлюють адміністративну відповідальність державних
службовців, є КпАП та антикорупційне законодавство.
Суб’єктами адміністративної відповідальності є не всі державні службовці, а лише посадові
особи. В адміністративно-правовій науці вони розглядаються як суб’єкти і підлягають
адміністративній відповідальності тільки за правопорушення, пов’язані з недотриманням
правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків. Зокрема, посадові
особи несуть адміністративну відповідальність за адміністративні порушення: в галузі
охорони праці і здоров’я населення; що посягають на власність; у галузі охорони природи,
використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії і культури; у промисловості,
будівництві і в галузі використання електричної і теплової енергії; сільському господарстві;
за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень.
Згідно із КпАП до державних службовців, які вчинили адміністративні правопорушення,
застосовуються 2 види стягнення : попередження і штраф.
7. Патронатна служба.
Згідно з ст.92 Закону України про «Державну службу»:
1.До посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та
прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради
України, його Першого заступника та заступника, працівників секретаріатів депутатських
фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України, працівників патронатних служб
Прем’єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-
консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів
Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в
інших державних органах.
2.Працівник патронатної служби призначається на посаду на строк повноважень особи або
на час діяльності депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України,
працівником патронатної служби якої він призначений.
3.Трудові відносини з працівником патронатної служби припиняються в день припинення
повноважень особи або припинення діяльності депутатської фракції (депутатської групи) у
Верховній Раді України, працівником патронатної служби якої він призначений. Акт про
звільнення приймається керівником державної служби.
Працівник патронатної служби може бути достроково звільнений з посади за ініціативою
особи або голови депутатської фракції (депутатської групи) у Верховній Раді України,
працівником патронатної служби якої він призначений, або керівника патронатної служби.
4.На працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім
статей 39-1, 41-43-1, 49-2 та частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України.
Особливості патронатної служби в судах, органах та установах системи правосуддя
визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.
5.Час роботи на посадах патронатної служби зараховується до стажу державної служби та
враховується при присвоєнні державному службовцю рангу в межах відповідної категорії
посад, якщо до призначення на посаду патронатної служби він перебував на державній
службі та після звільнення з посади патронатної служби повернувся на державну службу.
6.Працівник патронатної служби, який виявив бажання вступити або повернутися на
державну службу, реалізує таке право у порядку, визначеному цим Законом для осіб, які
вперше вступають на державну службу, з обов’язковим проведенням конкурсу.
8. Система управління державною службою.
Згідно з ст.12 Закону України про «Державну службу» СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ
ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ ВКЛЮЧАЄ:
1.Кабінет Міністрів України;
2.Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну
політику у сфері державної служби (НАДС-Національне агенство України з питань
Державної служби);
3.Комісію з питань вищого корпусу державної служби та відповідні конкурсні комісії;
4.Керівників державної служби;
5.Служби управління персоналом.
НАЦІОНАЛЬНЕ АГЕНСТВО УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ:
1.Забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби;
2.Розробляє проекти нормативно-правових актів з питань державної служби;
3.Видає у випадках, встановлених законом, нормативно-правові акти з питань державної
служби, надає роз’яснення з питань застосування цього Закону та інших нормативно-
правових актів у сфері державної служби;
4. Здійснює контроль за додержанням визначених цим Законом умов реалізації громадянами
права на державну службу;
5.Забезпечує визначення потреб у професійному навчанні державних службовців відповідно
до вимог професійних стандартів;
6.Проводить в установленому порядку службові розслідування з питань дотримання
державними службовцями вимог цього Закону;
7. Вживає заходів щодо створення рівних умов для прийняття та просування по службі
державних службовців категорій «Б» І «В»;
8.Забезпечує ведення і оприлюднення єдиного переліку вакантних посад державної служби в
державних органах та переможців конкурсів;
9.Проводить моніторинг вакантних посад державної служби категорії «А» та ініціює перед
суб’єктом призначення проведення конкурсу на такі посади;
10. здійснює адміністрування Єдиного порталу вакансій державної служби та ін.
КОМІСІЯ З ПИТАНЬ ВИЩОГО КОРПУСУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ:
Постійно діючий колегіальний орган:
1.Погоджує розроблені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
та реалізує державну політику у сфері державної служби, типові вимоги до професійної
компетентності Державних службовців, які займають посади Державної служби категорії
«А»;
2.Проводить конкурс на зайняття посад державної служби категорії «А» та вносить суб’єкту
призначення пропозиції щодо кандидатур на такі посади загальною кількістю не більше
трьох осіб;
3.Здійснює дисциплінарні провадження щодо Державних службовців, які займають посади
Державної служби категорії «А», та вносить суб’єкту призначення пропозиції за наслідками
дисциплінарного провадження.
9. СЛУЖБА В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування»)
-це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в
органах місцевого
самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою сВоГо права на
місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих
законом.
ПОСАДАМИ В ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ Є:
o виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах;
o виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;
o посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою
районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою,
передбаченою законодавством України.
Основні принципи служби в органах місцевого самоврядування
Служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних
принципах:
o служіння територіальній громаді;
o поєднання місцевих і державних інтересів; верховенства права, демократизму і
законності; гуманізму і соціальної справедливості;
o гласності;
o пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівних можливостей доступу
громадян до служби в органах місцевого самоврядування з урахуванням їх ділових якостей
та професійної підготовки;
o професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
o підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення
дисципліни і неналежне виконання службових обовʼязків;
o дотримання прав місцевого самоврядування;
o правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування;
o захисту інтересів відповідної територіальної громади;
o фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів
місцевого бюджету;
o самостійності кадрової політики в територіальній громаді.
Служба в органах місцевого самоврядування - це важка та відповідальна робота,
пов'язана із забезпеченням розвитку та ефективного функціонування місцевої громади. Ось
деякі ключові аспекти цієї служби:
1. **Представництво громади:** Служба в органах місцевого самоврядування передбачає
представництво та захист інтересів громадян на рівні місцевого рівня. Ви обираєтеся
громадянами, щоб представляти їхні погляди та потреби.

2. **Розробка та виконання політик:** Ви берете участь у розробці та виконанні місцевих

політик, бюджетів та програм, спрямованих на покращення якості життя громади.
3. **Взаємодія з громадою:** Спілкування з місцевими мешканцями є важливою частиною
роботи. Ви слухаєте їхні скарги, питання та пропозиції, щоб враховувати їх у процесі
прийняття рішень.
4. **Розв'язання проблем:** Вашою метою є вирішення проблем і викликів, з якими
стикається місцева громада. Це може включати в себе питання інфраструктури, соціального
обслуговування, освіти, охорони здоров'я тощо.
5. **Забезпечення демократії:** Служба в органах місцевого самоврядування сприяє
зміцненню демократії на місцевому рівні, дозволяючи громадянам впливати на прийняття
рішень, які впливають на їхній район чи місто.
6. **Дотримання законності:** Ви повинні дотримуватися законів та норм, які регулюють
роботу органів місцевого самоврядування та забезпечувати їх дотримання в межах вашої
компетенції.
7. **Робота у команді:** Робота в органах місцевого самоврядування передбачає співпрацю
з іншими обранцями та службовцями для досягнення спільних цілей.
Служба в органах місцевого самоврядування може бути дуже задовільною та важливою,
оскільки ви маєте можливість впливати на розвиток свого регіону і сприяти поліпшенню
якості життя мешканців.
10.Правовий статус службовця в органі місцевого самоврядування.
7 червня 2001 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про службу в органах
місцевого самоврядування"2, який врегулював правові, організаційні, матеріальні та
соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого
самоврядування, визначив загальні засади діяльності посадових осіб місцевого
самоврядування, їхній правовий статус, порядок і правові гарантії перебування на службі в
органах місцевого самоврядування.
За цим Законом, служба в органах місцевого самоврядування — це професійна, на
постійній основі діяльність громадян України (які займають посади в органах місцевого
самоврядування), спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на
місцеве самоврядування та реалізацію окремих повноважень органів виконавчої влади,
наданих законом.
Право на службу в органах місцевого самоврядування мають громадяни України незалежно
від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та
соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території.
На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну
підготовку, володіють державною мовою в обсягах, достатніх для виконання службових
обов'язків.
Державна політика щодо служби в органах місцевого самоврядування здійснюється за
такими напрямами:
• — законодавче врегулювання служби в органах місцевого самоврядування та
забезпечення її ефективності;
• — захист прав місцевого самоврядування;
• — організація підготовки та перепідготовки кадрів для служби в органах місцевого
самоврядування;
• — правовий і соціальний захист посадових осіб місцевого самоврядування;
• — методичне та інформаційне забезпечення служби в органах місцевого
самоврядування.
Консультативне та методичне забезпечення служби в органах місцевого самоврядування
здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань державної служби з
урахуванням вимог чинного законодавства про місцеве самоврядування в Україні.
Контроль за дотриманням законодавства щодо служби в органах місцевого самоврядування
здійснюється відповідними органами державної влади у встановленому законом порядку.
Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого
самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-
розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок
місцевого бюджету.
Дія Закону "Про службу в органах місцевого самоврядування" не поширюється на технічних
працівників і обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування.
Посада в органах місцевого самоврядування — це передбачена законодавством України
та визначена структурою і штатним розкладом первинна структурна одиниця органів
місцевого самоврядування, на яку законодавством покладено відповідне коло службових
повноважень, здійснюваних на оплатній основі.
Правовий статус службовця в органі місцевого самоврядування визначається законодавством
кожної конкретної країни чи регіону. Однак загальні принципи і характеристики такого
статусу можуть бути наступними:
1. **Обрання чи призначення:** Службовці в органах місцевого самоврядування можуть
бути обраними на посади (наприклад, мери, радники) або призначеними (наприклад,
керівники адміністрації чи службовці виконавчого органу).
2. **Трудовий статус:** Деякі службовці мають трудовий статус та підпадають під трудове
законодавство. Інші можуть бути призначеними на посади без укладення трудового
контракту.
3. **Права та обов'язки:** Службовці мають права та обов'язки, які визначаються законами і
регуляціями. Це включає в себе право голосу, право на рівні умови праці, обов'язок
дотримуватися законів та норм, пов'язаних із їхньою посадою.
4. **Відповідальність:** Службовці несуть відповідальність за свої дії та рішення, які вони
приймають на посаді. Це може включати в себе відповідальність перед громадянами, перед
органами нагляду або перед судом у випадках порушень законодавства.
5. **Заробітна плата та вигоди:** Службовці отримують заробітну плату, яка може
відрізнятися в залежності від їхньої посади та регіону. Вони також можуть мати право на
додаткові вигоди або компенсації.
6. **Процедура звільнення:** Процедура звільнення службовця також регулюється
законодавством і може відрізнятися в залежності від країни. Деякі службовці можуть бути
звільнені за рішенням виборців чи ради, інші - за рішенням вищого органу.
7. **Конфлікт інтересів:** Службовці можуть підпадати під правила щодо уникнення
конфлікту інтересів, щоб забезпечити чесну та прозору роботу в органах місцевого
самоврядування.
11. КОРУПЦІЯ
(Закон України «Про запобігання корупції»)
-використання особою наданих їй службових повноважень чи пов'язаних з ними
можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи
прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно
обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі або на її вимогу іншим
фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання
наданих їй службових повноважень чи повʼязаних з ними можливостей.
СУБʼЄКТАМИ, НА ЯКИХ ПОШИРЮЄТЬСЯ ДІЯ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО
ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ Є:
• 1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник,
Премʼєр-міністр України, Перший віце-премʼєр-міністр України, віце-премʼєр-міністри
України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до
складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України,
Генеральний прокурор, Голова Національного банку України, його перший заступник та
заступник, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України
з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови, Голова Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим,
депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;
в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
г) військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального звʼязку
та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових
формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих
військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму
складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки;
г) судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, інспектори
Вищої ради правосуддя, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова,
заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові
особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України,
присяжні (під час виконання ними обовʼязків у суді);
д) особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби,
особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Державного бюро
розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, особи, які мають спеціальні
звання Бюро економічної безпеки України;
е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного
бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної
безпеки України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони
природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну
податкову політику, і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну
політику;
є) Голова, заступник Голови Національного агентства з питань запобігання корупції; члени
Центральної виборчої комісії; поліцейські та інші....
2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання
функцій держави або місцевого самоврядування:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1, члени Ради
Національного банку України (крім Голови Національного банку України), особи, які
входять до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства або
державної організації, що має на меті одержання прибутку, господарського товариства, у
статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток)
належать державі;
б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого
самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, приватні виконавці,
оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового
арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені
законом) та інші.
МЕХАНІЗМИ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЙНИМ ТА ПОВʼЯЗАНИМ З КОРУПЦІЄЮ
ПРАВОПОРУШЕННЯМ
• Обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища
•Обмеження щодо одержання подарунків
Запобігання одержанню неправомірної вигоди або подарунка та поводження з ними
Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності
Обмеження після припинення діяльності, повʼязаної з виконанням функцій держави,
місцевого самоврядування Обмеження спільної роботи близьких осіб
 Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів
Правила етичної поведінки
Фінансовий контроль
Заборона на одержання пільг, послуг і майна органами державної влади та органами
місцевого самоврядування Антикорупційна експертиза
Спеціальна перевірка
НАЦІОНАЛЬНЕ АГЕНТСТВО З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ (НАЗК)
• є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує
формування та реалізує державну антикорупційну політику.
НАЗК є відповідальним перед Верховною Радою України і підконтрольним їй та підзвітний
Кабінету Міністрів України.
Керівництво діяльністю НАЗК здійснює його Голова, який призначається на посаду та
звільняється з посади Кабінетом Міністрів України строком на 4 роки.
Запобігання корупційним проявам у публічній службі - це важлива завдання для
забезпечення прозорості, доброчесності та ефективності державного управління. Ось деякі
основні засоби і стратегії, які можуть використовуватися для цього:
1. **Законодавство та правила:** Усі країни мають антикорупційне законодавство та
правила, які регулюють поведінку публічних службовців. Це включає в себе вимоги щодо
звітності, декларації майна, заборону приймати хабарі та інші антикорупційні стандарти.
2. **Прозорість та доступ до інформації:** Забезпечення доступу громадськості до
інформації про роботу публічних службовців допомагає виявляти корупційні прояви та
недоліки. Оприлюднення декларацій майна та інших важливих документів може знизити
ризик корупції.
3. **Етичні кодекси:** Багато публічних службовців повинні дотримуватися етичних
кодексів, які встановлюють стандарти доброчесної поведінки. Ці кодекси можуть містити
вимоги щодо конфлікту інтересів, приймання подарунків і хабарів тощо.
4. **Навчання та підвищення кваліфікації:** Забезпечення службовців навчанням та
підвищенням кваліфікації з антикорупційних питань допомагає покращити їхню свідомість
щодо ризиків корупції та способів її запобігання.
5. **Контроль та нагляд:** Незалежні органи контролю та нагляду можуть виявляти,
розслідувати та притягати до відповідальності тих, хто порушує антикорупційні правила. Це
може включати в себе антикорупційні служби, омбудсманів та судові органи.
6. *Публічне обговорення та участь громадськості:** Залучення громадськості до виявлення
корупції та вплив на антикорупційні заходи може бути дуже ефективним. Громадські
організації та журналісти можуть грати важливу роль у цьому процесі.
7. **Співпраця між країнами:** Багато корупційні схеми мають міжнародний характер.
Співпраця між країнами та обмін інформацією про корупційні дії можуть бути корисними
для їх припинення та переслідування.
8. **Створення умов для чесної конкуренції:** Запобігання корупції включає в себе і
забезпечення чесної конкуренції у всіх сферах суспільства. Це може бути досягнуто шляхом
встановлення правил для державних закупівель, ліцензування бізнесів та регулювання
конфлікту інтересів.
9. **Відповідальність і судове переслідування:** Важливо, щоб особи, які порушують
антикорупційні стандарти, несли відповідальність перед законом. Судове переслідування
корупціонерів є важливою складовою боротьби з корупцією.
10. **Залучення бізнес-середовища:** Бізнес-середовище також може грати активну роль у
боротьбі з корупцією, забезпечуючи чесні бізнес-практики та співпрацюючи з владними
структурами для створення антикорупційних заходів.
11. **Міжнародна підтримка:** Міжнародні організації, такі як ООН та Всесвітній банк,
можуть надавати підтримку та ресурси для боротьби з корупцією в країнах-членах.