Тема 7. Публічна служба (6 год.

Заняття 1

Теоретичні питання:

1. Поняття, завдання і види публічної служби (державної служби і служби в органах місцевого
самоврядування.

Орієнтуючись на термінологічні компоненти розглядуваної категорії, першочергово відзначимо

очевидне: публічна служба є «службою». Цим словом позначається або специфічна організаційна
форма різних апаратних утворень (зокрема державних інституцій – Державної митної служби,
Державної служби статистики, Служби безпеки України) або окремий вид трудової активності
людини. З огляду на контекстну актуальність другого значення можемо стверджувати, що публічна
служба є видом служби (поряд із корпоративною та громадською) і їй властиві всі ознаки
останньої: 1) безпосередньо спрямована на створення умов матеріального виробництва (а не саме
виробництво цінностей); 2) здійснюється за допомогою специфічного засобу праці – інформації; 3)
пов’язана, переважно, із розумовою (а не фізичною) активністю; 4) є оплатною; 5) здійснюється
особами, які займають певну посаду як штатну одиницю органу/організації (а не володіють
посадою, не розпоряджаються нею за власним бажанням).

Перший же термін у словосполученні «публічна служба» відбиває її специфіку:

а) кількісну (як мінімум, ширший зміст за державну службу);

б) якісну (вказує на основну ціннісно-цільову складову активності – задоволення публічного

інтересу; актуалізує інформаційну відкритість діяльності).

Відзначена кількісна особливість підтверджується нормативною дефініцією публічної служби, що

надана в п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України: «публічна служба – діяльність на державних політичних
посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова
служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в
державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого
самоврядування».

Це поняття є надмірно широким, охоплюючи політичні та патронатні посади, однак воно

застосовується ,в контексті дії Кодексу адміністративногр судочинства, з метою максимального
охоплення усіх суб’єктів, що можуть стати учасниками адміністративного процесу.

Цитоване вище офіційне трактування публічної служби вимагає вказати, що її значенням

охоплюється:

1) служба на державних політичних посадах, що характеризується: а) політичним характером

діяльності (переважно спрямована на вироблення та забезпечення реалізації політики); б)
особливим порядок призначення на посаду (вибори або інший порядок із превалюванням
політичних симпатій / доцільностей / належностей) та проходження служби; в)
публічнополітичним характером відповідальності службовців (імпічмент, оголошення резолюції
недовіри тощо). Чинне законодавство прямо відносить до політичних посад членів Уряду (ч.3 ст.6
Закону «Про Кабінет Міністрів України»), перших заступників та заступників міністрів (ч. 5 ст. 9
Закону «Про центральні органи виконавчої влади»).

2) служба у державних колегіальних органах, до яких можна віднести Рахункову палату,

Центральну виборчу комісію, Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку,
Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних
послуг, Національну раду з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольний комітет
України, Вищу раду правосуддя тощо. Слід враховувати, що організаційне забезпечення діяльності
державних колегіальних органів здійснюють апарати, працівники яких переважно являються
державними службовцями і входять до цієї групи публічних функціонерів. У цьому ж абзаці
маються на увазі такі посади перерахованих органів, перебуваючи на яких, особа здійснює
публічні владні функції, але не набуває статусу державного службовця.

3) служба судді – громадянина України, який відповідно до Конституції України та профільного

закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів
України і здійснює правосуддя на професійній основі (ч.1. ст.52 Закону «Про судоустрій і статус
суддів»). До цієї групи не належить служба суддів Конституційного Суду України (далі – КСУ).
Велика Палата Верховного Суду в одній зі своїх постанов наголосила: існує «політичний характер
формування органу конституційної юрисдикції»; КСУ є органом «більшою мірою політичним ніж
судовим»; «суб’єкт призначення судді Конституційного Суду України має право застосувати до
призначеного ним судді заходи політичної відповідальності»3 . Цим фактично обґрунтовувалося
віднесення суддів КСУ о кола державних політичних посад,1 оскільки вони призначаються в
особливому (політизованому) порядку, виконують роль негативного / позитивного законотворця
(сфера активності якого є політизованою) та можуть (з позиції Великої Палати) підлягати політичній
відповідальності.

4) державна служба – професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах (або
їх апараті), що безпосередньо пов’язані з виконанням публічно-владних управлінських і/або
сервісних (загалом – адміністративних) функцій чи завдань держави.

5) патронатна служба в державних органах, яка: а) спрямована на обслуговування діяльності

певної посадової особи (патрона) та здійснюється від його імені (а не імені державного органу чи
держави); б) характеризується безконкурсним прийняттям на службу (призначення здійснює
патрон, переважно керуючись суб’єктивними критеріями); в) відбувається в межах строку
повноважень патрона, на забезпечення діяльності якого спрямована, та припиняється з моменту
його звільнення; г) є відділеною від посад державної служби відповідного органу та не передбачає
можливості впливати на них (давати їм доручення, тощо); ґ) виражається переважно в
консультативно-дорадчих (пропозиції, прогнози, рекомендації і т. ін.) та організаційних діях
(підготовка прес-конференцій, брифінгів); д) регулюється і публічним, і трудовим законодавством
(при цьому, обсяг останнього переважає).

6) служба в органах влади Автономної Республіки Крим (далі – АРК) часто не виокремлюється як
самостійний вид публічної служби, хоча цього вимагає статусна відособленість місця відповідних
органів в системі носіїв владних повноважень. Причини такого підходу полягають у тому, що: а)
відсутнє спеціальне законодавство, яке регламентувало б проходження служби в органах влади
АРК; б) до 2016 року така служба прирівнювалася постановою Уряду2 до державної служби. При
цьому під ототожнення підпадало чимало суб’єктів із переважанням ознак політичних і
патронатних функціонерів (на рівні АРК): Голова Верховної Ради АРК та його заступники; Голова
Ради міністрів АРК та його заступники; помічник та радник Голови Верховної Ради АРК тощо.

7) служба в органах місцевого самоврядування (муніципальна служба) – це професійна, на

постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого
самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве
самоврядуваннята окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом (ст.1 Закону
«Про службу в органах місцевого самоврядування»).

Ч.1 ст.1 ЗУ Про державну службу

1. Державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного

виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:

1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та

підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення
експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-
правових актів, проектів міжнародних договорів;

2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і

регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;

3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;

4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;

5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;

6) управління персоналом державних органів;

7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Із зазначених завдань:

1) та 2) спрямовані на політичну діяльність держави,

3) та 4) – на публічне адміністрування

5) та 6) – на публічне управління

Класифікувати публічну службу (у її широкому трактуванні) можна за різними критеріями:

1) залежно від підсистеми публічної влади, де вона відбувається:

 служба в органах влади АРК;

 служба в органах місцевого самоврядування;

Служба в органах державної влади.

Остання може бути розподілена на службу в:

– органах виконавчої влади;

– органах законодавчої влади;

– органах судової влади;

– інших державних органах (які не належать до традиційної владної тріади: прокуратура, РНБОУ,
ЦВК тощо);

2) за критерієм фаховості:

 позапрофесійна публічна служба – набувається та втілюється на основі неформалізованих

суб’єктом призначення абстрактних критеріїв «придатності»; при цьому потреба відповідати
обов’язковим вимогам мінімальної посадової компетентності (щодо освіти, досвіду роботи, рівня
галузевої обізнаності тощо) або взагалі відсутня, або застосовується у звуженому обсязі. Це служба
на державних політичних посадах та патронатна.

 професійна публічна служба – здійснюється на основі попередньо здобутого рівня знань, умінь,
навичок, які є передумовою початку та основою проходження служби.

• Види професійної публічної служби:

1) цивільна (в органах виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції, органах

місцевого самоврядування, в судах, апараті інших державних органів) та мілітаризована
або ж військова (у Збройних Силах, Службі безпеки, Національній гвардії, в Національній
поліції, Державній прикордонній службі);

2) державна (служба в органах державної влади та муніципальна (служба в органах

місцевого самоврядування)

3) за територіальною належністю організації, в якій працюють публічні службовці: служба в

центральних органах ПА, служба в місцевих органах ПА.

3) залежно від порядку доступу до посади публічна служба буває:

 за результатами виборів (Президент України, народні депутати, сільські, селищні, міські голови
тощо);

 за призначенням, яке (з огляду на передуючу йому процедуру) теж може бути

диференційоване на:

- конкурсне призначення (здійснюється за результатами проведення кваліфікаційного відбору, у

процесі якого перевіряється рівень професійної компетентності кандидатів та відбирається або
один, або декілька переможців, або формується рейтинговий список фаховості претендентів );

- позаконкурсне призначення (здійснюється без кваліфікаційного відбору, на основі політичних чи

особистісних вподобань6 , ураховуючи службову «наступність» із попередньою, зайнятою на
підставі конкурсу, посадою або винятковості адміністративної ситуації/режиму );

4) залежно від характеру повноважень:

 публічна служба на керівних посадах – здійснюється суб’єктами, які наділені організаційно-
розпорядчими повноваженнями (емпірично встановлюються через наявність хоча б одного
підлеглого);

 публічна служба на посадах спеціалістів – здійснюється суб’єктами, які не наділені

організаційно-розпорядчими правоможностями, але мають інші юридично значущі повноваження
(переважно спрямовані на владноорганізаційне забезпечення зовнішніх, позаапаратних відносин
– напр., надання адміністративних послуг приватним особам);

 публічна служба на посадах виконавців (обслуговуючого персоналу ) – не характеризується

наявністю владно-розпорядчих повноважень (внутрішньо чи зовнішньо спрямованих), а має
організаційно забезпечувати діяльність керівників і виконавців через реалізацію дорадчих,
інформаційних, матеріально-технічних та інших функцій.

2. Принципи публічної служби.

Отже, під принципами адміністративного права слід розуміти найбільш загальні та стабільні
вимоги, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується адміністративна діяльність суб’єктів
публічної адміністрації з метою забезпечення права, свобод і законних інтересів приватних осіб,
нормального функціонування громадянського суспільства та держави.

Предметом принципів публічної служби можуть бути різні поняття та процеси, що функціонують у
системі публічної служби. Найперше слід вибрати критерії, за якими можна розподілити
предмети. Для цього використаємо загально-філософські аспекти науки управління, зокрема
логіко-гносеологічний підхід. Саме залучення методів дедукції, структурно-функціонального
аналізу, системного аналізу сприяє визначеннюосновних критеріїв. Оскільки принципи публічної
служби за природою наукового пізнання становлять ідею та закономірності, виокремимо такий
критерій як інституційний.

l Організація публічної служби, діяльність органів публічної служби, публічних службовців,

функціонування складових елементів системи публічної служби, їх взаємозв’язків передбачає
використання організаційного критерію для групування предметів принципу.

Ураховуючи притаманні для принципів предмети та основні ознаки можна узагальнити та вважати,
що принципи публічної служби – це ідеї, закономірності, положення, основа
процесуфункціонування публічної служби, які стосуються завдань, способу здійснення публічної
служби та є закріплені в нормах права. Оскільки діяльність публічної служби спрямована на
служіння народу України, здійснює сервісні функції та певні управлінські дії, принципи її діяльності
мають відповідати конституційним та іншим законодавчо закріпленим нормам, а для цього слід
усі принципи також закріпити в нормах права.

Вагомим у дослідженні природи принципів публічної служби потрібно вважати їх функціональне

навантаження. За даним критерієм можна поділити принципи публічної служби на – основні,
організаційні, правові.

До основних принципів доцільно відносити ті, які відображають основу здійснення публічної
служби, її основні завдання та ознаки. Зазвичай, такі принципи закріплюють у нормативних актах,
як правило у законах. До основних принципів належать: демократизм; відкритість перед
суспільством; професіоналізм; законність; повага та додержання прав і свобод людини та
громадянина; централізація управління тощо.

До організаційних принципів необхідно відносити такі принципи:

– розподілу праці, повноважень, компетенції суб’єктів здійснення служби;

– принцип підпорядкованості, ієрархії. Кожна складова системи публічної служби займає своє
місце у структурі системи публічної служби, а також принцип підпорядкованості передбачає
наявність власної структури з внутрішніми взаємозв’язками структурних елементів. За даним
принципом слід проаналізувати горизонтальні, вертикальні та інші види зв’язків між елементами
системи;

– принцип самостійності. Кожна відповідна служба має законодавчо закріплені статус на

повноваження та діє в межах відповідної компетенції, а також самостійно надає публічні послуги
населенню та здійснює публічні функції;

– принцип безперервної діяльності. Сервісний характер публічної служби передбачає постійне

надання послуг громадянам. Тому статус служби, яка набуває статусу публічної, має передбачати
виконання публічних функцій на постійній основі, а також має бути законодавчо передбачений
механізм постійного виконання публічних функцій у випадках зміни статусу, відмови, припинення
надання публічних послуг певною службою;

– принцип спеціалізації складових служб;

– принцип системності. Для суспільства важливо розуміти та уявляти усю систему публічної
служби, основні її функції та функції її складових, отримувати доступну і зрозумілу інформацію;

– принцип інтерактивності. З розвитком технологій все більш актуальними постають питання

миттєвого забезпечення доступом до інформації, можливістю замовлення та отримання послуг
через Інтернет тощо;

– принцип контролю. Як правило, з розвитком громадянського контролю все більшу увагу

дослідники приділяють контролю з боку суспільства, так званого цивільного контролю, його
концептуальне та нормативне закріплення;

– організаційно-функціональні принципи. Такі принципи сформованіза критеріємфункціонального

навантаження та направлені на виявлення причинно-наслідкових зв’язків між суб’єктами публічної
служби.

За правовими нормами доцільно виокремити такі нормативні принципи:

– конституційні принципи: рівність перед законом, вища соціальна цінність людини, народний
суверенітет, державний суверенітет, республіканізм, демократизм, унітаризм, соціальна держава,
правова держава, світська держава, поділ влади, верховенство права, законність, гласність,
визнання міжнародно-правових стандартів [29]. Для цих принципів характерною є вища юридична
сила (навіть у порівняннізіншими нормами Конституції), фундаментальний характер, найвищий
ступінь абстрактності, універсальність, підвищена стабільність, ідеологічна нейтральність,
конституційна форма закріплення, системність;
– спеціально-правові: для визначення спеціального статусу, для визначення спеціальних функцій,
для призначення спеціального статусу службам та посадовим особам тощо. Як правило такі
принципи закріплені окремими нормативними актами, які регулюють діяльність такої служби,
вказують на основні принципи здійснення служби, забезпечують спеціальний статус служби та її
посадових осіб [49, 50].

– врахування конкретної правової культури та правового досліду держави, діючої системи

правового регулювання.

Отже, під принципами адміністративного права слід розуміти найбільш загальні та стабільні
вимоги, об’єктивно зумовлені засади, на яких базується адміністративна діяльність суб’єктів
публічної адміністрації з метою забезпечення права, свобод і законних інтересів приватних осіб,
нормального функціонування громадянського суспільства та держави.

ЗУ Про Державну службу

Стаття 4. Принципи державної служби

1. Державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів:

1) верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно

до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця
під час виконання завдань і функцій держави;

2) законності - обов’язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у

спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

3) професіоналізму - компетентне, об’єктивне і неупереджене виконання посадових обов’язків,

постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне
володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних
меншин, визначеною відповідно до закону;

4) патріотизму - відданість та вірне служіння Українському народові;

5) доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та

відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих
йому повноважень;

6) ефективності - раціональне і результативне використання ресурсів для досягнення цілей

державної політики;

7) забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів

дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг
певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження;

8) політичної неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення

державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій,
демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов’язків;

9) прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків,

визначених Конституцією та законами України;
10) стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених
законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва
держави та державних органів.

Основними принципами державної служби є: служіння народу України; демократизм і законність;

гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини й громадянина; компетентність,
ініціативність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових
обов’язків, дисциплінованість; дотримання прав і законних інтересів органів місцевого
самоврядування, прав підприємств, установ.

• Відповідно до статті 8 цього ж Закону, дотримання принципів та правил етичної поведінки

державної служби належить до основних обов’язків державних службовців.

• Порушення державним службовцем деяких принципів, зокрема, політичної

неупередженості є окремим дисциплінарним проступком (підпункт 8) пункту 2 статті 65
Закону).

ЗАКОН УКРАЇНИ Про службу в органах місцевого самоврядування

Стаття 4. Основні принципи служби в органах місцевого самоврядування

Служба в органах місцевого самоврядування здійснюється на таких основних принципах:

служіння територіальній громаді;

поєднання місцевих і державних інтересів;

верховенства права, демократизму і законності;

гуманізму і соціальної справедливості;

гласності;

пріоритету прав та свобод людини і громадянина;

рівних можливостей доступу громадян до служби в органах місцевого самоврядування з

урахуванням їх ділових якостей та професійної підготовки;

професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;

підконтрольності, підзвітності, персональної відповідальності за порушення дисципліни і

неналежне виконання службових обов’язків;

дотримання прав місцевого самоврядування;

правової і соціальної захищеності посадових осіб місцевого самоврядування;

захисту інтересів відповідної територіальної громади;

фінансового та матеріально-технічного забезпечення служби за рахунок коштів місцевого

бюджету;

самостійності кадрової політики в територіальній громаді.

3. Посади публічної служби, їх види. Рівнозначна посада, вакантна посада. Відмінність посад
державної служби від політичних посад.

Публічні службовці виконують покладені на них обов’язки на постійній чи тимчасовій основі,

здебільшого на підставі конкурсного відбору, залежно від категорії посади. Посада, яку займає
державний службовець, визначає зміст його діяльності й правове становище. Від посади залежать
обсяг, форми, методи участі державного службовця в практичному здійсненні компетенції того
державного органу, в якому він працює.

Посада публічної служби – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна

одиниця органу публічної влади (наступний рівень – структурний підрозділ: відділ, управління,
департамент та ін.)

• Роль посади публічної служби – за її допомогою забезпечується:

1) Персоналізація функцій та повноважень

2) Чіткий розподіл обов’язків в органах публічної влади

3) Індивідуалізація відповідальності службовців

В публічній службі необхідно чітко відмежувати, з одного боку - посади державної служби та
посади місцевого самоврядування, а з іншого - політичні та патронатні (радники, експерти,
консультанти, що призначаються політичними діячами на період виконання їх повноважень –
основи їх статусу регулюються статтею 92 Закону «Про державну службу»).

Відмінності між цими двома групами полягають у

1) Основних функціях: переважно політична діяльність для політичних та патронатних посад,

публічне управління та адміністрування – для посад публічної служби

2) Порядку заміщення: вибори або призначення на розсуд політичних діячів для політичних
посад і призначення за результатами проведеного конкурсу для посад публічної служби

3) Поширення норм базових Законів «Про державну службу» та «Про службу в ОМС» лише на
посади публічної служби.

Ознакою державного службовця є заміщення ним посади державної служби в органі державної
влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), оскільки посада державної служби
визначає обсяг посадових прав та обов’язків державного службовця; просування державного
службовця передбачає зайняття більш високої посади, що є тією мотиваційною силою, яка відіграє
важливу роль у проходженні державної служби.

Загалом в адміністративно-правовій науці виокремлено такі підходи до визначення поняття

посади:

1) функціональний, що полягає в трактуванні посади як встановленого комплексу обов’язків і

відповідних їм прав, що визначають місце і роль державного службовця в державному або
громадському органі, на підприємстві, в установі або організації;
2) статусно-правовий, що полягає у трактуванні посади як юридично встановленого для конкретної
особи обсягу функцій і повноважень щодо її участі в реалізації компетенції відповідного органу,
установи, підприємства;

3) змішаний, що полягає в трактуванні посади як частини організаційної структури державного

органу (організації), яку відокремлено і закріплено в офіційних документах (штатах, схемах
посадових окладів тощо), з відповідною часткою компетенції державного органу (організації), яка
надається особі – державному службовцю з метою її практичного здійснення;

4) комплексний, що полягає у трактуванні посади як основи державної організації (адміністрації)

та державної служби.

Посада державної служби характеризується такими ознаками: є складовою штатного розпису

державного органу; має уставний характер; утворюється у спеціальному порядку, що
закріплюється на нормативному рівні; детермінується через установлене коло обов’язків і прав;
опосередковує здійснення повноважень особою, яка займає посаду державної служби; є
незалежною від конкретного державного службовця, що займає посаду державної служби;
опосередковує відповідний рівень оплати.

Статтею 6 Закону України «Про державну службу» визначено, що посади державної служби в
державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення,
характеру й обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на ухвалення кінцевого рішення,
ступеня посадової відповідальності, відповідного рівня кваліфікації та професійних
компетентностей державних службовців.

Категорія посади – це єдина визначально-кваліфікаційна характеристика держаної посади,

оскільки від того, до якої категорії віднесено державну посаду, залежать: спосіб вступу на
державну службу; рівень професійно-кваліфікаційних вимог до претендента на її заміщення;
перелік обмежень при вступі на державну службу і при проходженні державної служби; право на
відставку як підставу припинення службових відносин; соціальне та матеріальне забезпечення.

На нормативному рівні виокремлено такі категорії посад державної служби:

1) категорія «А» (вищий корпус державної служби), до якої віднесено посади: Керівника Апарату
Верховної Ради України та його заступників; керівника апарату (секретаріату) постійно діючого
допоміжного органу, утвореного Президентом України; Державного секретаря Кабінету Міністрів
України та його заступників, державних секретарів міністерств; керівників центральних органів
виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступників; керівників
апаратів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів та їх
заступників, керівників секретаріатів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України та їх заступників, Голови Державної судової адміністрації України та його заступників;
керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю
територію України;

2) категорія «Б», до якої віднесено посади: керівників і заступників керівників державних органів,
юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох
областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного
значення; керівників державної служби у державних органах, юрисдикція яких поширюється на
територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя,
одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення; керівників та заступників
керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких
державних органів;

3) категорія «В», до якої віднесено інші посади державної служби, яких не включено до категорій
«А» і «Б».

Кожна з посад державної служби характеризується відповідним профілем, який відображає

комплексну характеристику посади державної служби, що містить деталізований опис виконуваної
за посадою роботи та перелік необхідних державному службовцю для виконання посадових
обов’язків спеціальних знань, умінь і навичок.

Визначення підкатегорій посад державної служби та прирівняння посад державної служби

проводиться Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що
забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Залежно від категорії посади визначається ранг посади державної служби. Відповідно до Закону
України «Про державну службу» встановлюється дев’ять рангів державних службовців, що
визначаються залежно від категорії посади державної служби, яку займає державний службовець.
Державним службовцям, які займають посади державної служби – за категорією «А»
присвоюється 1, 2, 3 ранги; категорією «Б» – 3, 4, 5, 6 ранги; категорією «В» – 6, 7, 8, 9 ранги.

6) рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад

державної служби з урахуванням рівнів державних органів;

Стаття 41. Переведення державних службовців

1. Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних

компетентностей може бути переведений без обов’язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі
в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або
суб’єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій
місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб’єкта призначення або керівника
державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб’єкта
призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться
державний службовець.

Вакантна посада як вільне робоче місце.

У ряді випадків вакантною посадою називають тільки вільні робочі місця, тобто ті посади, які
ніким не зайняті.

Власне, посади в органах місцевого самоврядування можна класифікувати залежно від засобів їх
заміщення на такі види:

 виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах;

 виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;

 посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної,
районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою
законодавством України.

Стаття 14. Класифікація посад в органах місцевого самоврядування

В органах місцевого самоврядування встановлюються такі категорії посад:

перша категорія - посади Київського міського голови, голів обласних рад та Севастопольського
міського голови;

друга категорія - посади Сімферопольського міського голови, міських (міст - обласних центрів)
голів; заступників голів обласних рад та Севастопольського міського голови, заступника міського
голови - секретаря Київської міської ради;

третя категорія - посади перших заступників та заступників міських голів (міст - обласних центрів) з
питань діяльності виконавчих органів ради; секретарів міських (міст - обласних центрів та міста
Сімферополя) рад, міських голів (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим
значення, крім міст - обласних центрів), голів районних, районних у містах рад;

керуючих справами виконавчих апаратів обласних та Севастопольської міської рад;

четверта категорія - посади голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та
Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі), керівників
управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, Севастопольської міської та секретаріату
Київської міської рад, секретарів міських (міст обласного і республіканського в Автономній
Республіці Крим значення) рад, заступників міських (міст обласного і республіканського в
Автономній Республіці Крим значення) голів з питань діяльності виконавчих органів ради,
керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів, директорів, перших заступників,
заступників директорів департаментів міських (міст обласного і республіканського в Автономній
Республіці Крим значення) рад, міських (міст районного значення) голів, селищних і сільських
голів, посади заступників голів районних рад;

п’ята категорія - посади керуючих справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих
справами (секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників голів, радників
(консультантів), спеціалістів, головних бухгалтерів управлінь і відділів виконавчого апарату
обласних, секретаріатів Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь, відділів та
інших виконавчих органів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці
Крим значення) рад та їх заступників, керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних
управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад, посади заступників
міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих
органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, старост;

шоста категорія - посади керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст
районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого
апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників,
керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст
районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників,
консультантів, начальників секторів, головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших
структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста
Сімферополя) рад;

сьома категорія - посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів
виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів
виконавчих органів сільських, селищних рад.

Віднесення інших посад органів місцевого самоврядування, не зазначених у цій статті, до

відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування здійснюється Кабінетом Міністрів
України за поданням керівників відповідних органів місцевого самоврядування.

4. Поняття та види державних службовців. Поняття і види посадових осіб місцевого

самоврядування.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі
державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган),
одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї
посади повноваження, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій такого
державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

З цього законодавчого визначення виводимо такі основні характеристики державних службовців:

1) Зайняття посади державної служби в державному органі

2) Фінансування за рахунок коштів державного бюджету

3) Виконання повноважень, безпосередньо пов’язані з виконанням завдань і функцій

державного органу

4) Поширення на них принципів державної служби

Виходячи з цих характеристик відносимо до державних службовців лише осіб, до яких

можна застосувати усі ці характеристики. Належність до державних службовців можна визначати
також за допомогою пунктів 2 і 3 статті 3 Закону «Про державну службу», в яких називаються
категорії осіб, на яких поширюється або не поширюється дія цього Закону

Детермінантними ознаками, якими має володіти державний службовець, є такі: громадянство

України; здійснення публічної, професійної, політично неупередженої діяльності, яку пов’язано з
практичним виконанням завдань і функцій держави; заміщення посади державної служби в органі
державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті); отримання заробітної
плати за рахунок коштів державного бюджету.

Ознакою державного службовця є заміщення ним посади державної служби в органі державної
влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), оскільки посада державної служби
визначає обсяг посадових прав та обов’язків державного службовця; просування державного
службовця передбачає зайняття більш високої посади, що є тією мотиваційною силою, яка відіграє
важливу роль у проходженні державної служби.

Поділ державних службовців здійснюється за різними критеріями, в залежності від яких

виділяють наступні види державних службовців:

а) за характером праці і обсягом та характером їх службових повноважень: 

 керівники; 

 спеціалісти; 

 технічні виконавці.

б) за характером і обсягом владних повноважень: 

 посадові особи; 

 представники влади; 

 адміністративно-допоміжний персонал; 

 функціональний (оперативний, основний) персонал.

в) за видами служби, на якій особи перебувають: 

 службовці звичайної (цивільної) служби; 

 службовці спеціальної (мілітаризованої) служби, а відповідно і службовці.

г) за розподілом державної влади: 

 державні службовці законодавчої влади; 

 державні службовці виконавчої влади; 

 державні службовці судової влади

Стаття 6. Категорії посад державної служби

1. Посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та
підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту
роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності,
необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.
2. Встановлюються такі категорії посад державної служби:
1) категорія "А" (вищий корпус державної служби) - посади:
Керівника Апарату Верховної Ради України та його заступників;
керівника апарату (секретаріату) постійно діючого допоміжного органу, утвореного
Президентом України;
Державного секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників, державних
секретарів міністерств;
 керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету
Міністрів України, та їх заступників;
керівників апаратів Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих
спеціалізованих судів та їх заступників, керівників секретаріатів Вищої ради правосуддя,
Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх заступників, Голови Державної судової
адміністрації України та його заступників;
керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких
поширюється на всю територію України, та їх заступників;
2) категорія "Б" - посади:
керівників та заступників керівників державних органів, юрисдикція яких
поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей,
міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного
значення;
керівників державної служби у державних органах, юрисдикція яких поширюється на
територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і
Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;
керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів
незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів;
3) категорія "В" - інші посади державної служби, не віднесені до категорій "А" і "Б".
3. Кількість посад державної служби категорій "А" і "Б" в державному органі повинна
становити не більше третини його штатної чисельності.
4. Визначення підкатегорій посад державної служби та прирівняння посад державної
служби проводиться Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу
виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері
державної служби.
Стаття 39. Ранги державних службовців

1. Ранги державних службовців є видом спеціальних звань.

2. Встановлюється дев’ять рангів державних службовців.

Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних

службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями,
дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом
Міністрів України.

Співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого

самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними
званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні
звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому
разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно
до спеціальних законів.
 3. Присвоюються такі ранги:

державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "А", - 1, 2, 3 ранг;

державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "Б", - 3, 4, 5, 6 ранг;

державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "В", - 6, 7, 8, 9 ранг.

4. Ранги державним службовцям присвоює суб’єкт призначення, крім випадків, передбачених

законом.

5. Ранги державних службовців присвоюються одночасно з призначенням на посаду

державної служби, а в разі встановлення випробування - після закінчення його строку.
Державному службовцю, який вперше призначається на посаду державної служби,
присвоюється найнижчий ранг у межах відповідної категорії посад.

6. Черговий ранг у межах відповідної категорії посад присвоюється державному службовцю

через кожні три роки з урахуванням результатів оцінювання його службової діяльності.

Протягом строку застосування дисциплінарного стягнення, а також протягом шести місяців з

дня отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання
службової діяльності черговий ранг державному службовцю не присвоюється. Такі періоди не
зараховуються до строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.

7. За особливі досягнення або за виконання особливо відповідальних завдань державному

службовцю може бути достроково присвоєно черговий ранг.

Дострокове присвоєння чергового рангу може здійснюватися не раніше ніж через один рік
після присвоєння попереднього рангу.

8. За сумлінну службу державному службовцю у зв’язку з виходом на пенсію присвоюється

черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.

9. У разі переходу на посаду нижчої категорії або звільнення з державної служби за

державним службовцем зберігається раніше присвоєний йому ранг.

10. Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за рішенням суду.

Служба в органах місцевого самоврядування реалізується уповноваженими особами –

службовцями в органах місцевого самоврядування (як окремим видом публічних службовців)2 .
Поняття ж муніципального службовця є похідним від поняття служби в органах місцевого
самоврядування. Службовці органів місцевого самоврядування – це особи, які на професійній,
постійній основі займають посади в органах місцевого самоврядування і наділені
повноваженнями, що спрямовані на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве
самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Такі
службовці мають відповідну освіту та професійну підготовку, пройшли в установленому порядку
конкурсний відбір або прийняті на посаду за іншою передбаченою законодавством процедурою.
Варто пам’ятати, що особа, яка займає відповідну посаду в органах місцевого самоврядування,
має діяти від імені та в інтересах колективного суб’єкта публічної адміністрації – органу місцевого
самоврядування.

Організаційною основою служби в органах місцевого самоврядування є система місцевого

самоврядування. У той же час набуття статусу публічного службовця органу місцевого
самоврядування, початок проходження публічної служби (повноцінний вступ особи у
правовідносини в органі місцевого самоврядування) відбуваються лише за чітко визначеної в
законодавстві послідовної сукупності відповідних дій. Слід зазначити, що служба в органах
місцевого самоврядування багато в чому має спільні риси з державною1 . Водночас особливості її
організації, функціонування і проходження зумовили потребу ухвалення Закону «Про службу в
органах місцевого самоврядування», який є основним законодавчим актом, що регулює порядок
проходження цього виду служби. При цьому дія профільного законодавства не поширюється на
технічних працівників та обслуговуючий персонал муніципальних органів, а визначає особливості
правового статусу саме посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Так, посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого
самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-
розпорядчих і консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого
бюджету.

Загалом слід пам’ятати, що право на службу в органах місцевого самоврядування мають

громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших
переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на
відповідній території. На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і
професійну підготовку, а також володіють державною мовою в обсязі, достатньому для виконання
службових обов’язків.

Власне, посади в органах місцевого самоврядування можна класифікувати залежно від засобів їх
заміщення на такі види:

 виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах;

 виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;

 посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної,
районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою
законодавством України.

Стаття 14. Класифікація посад в органах місцевого самоврядування

В органах місцевого самоврядування встановлюються такі категорії посад:

перша категорія - посади Київського міського голови, голів обласних рад та Севастопольського
міського голови;

друга категорія - посади Сімферопольського міського голови, міських (міст - обласних центрів)
голів; заступників голів обласних рад та Севастопольського міського голови, заступника міського
голови - секретаря Київської міської ради;
третя категорія - посади перших заступників та заступників міських голів (міст - обласних центрів) з
питань діяльності виконавчих органів ради; секретарів міських (міст - обласних центрів та міста
Сімферополя) рад, міських голів (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим
значення, крім міст - обласних центрів), голів районних, районних у містах рад;

керуючих справами виконавчих апаратів обласних та Севастопольської міської рад;

четверта категорія - посади голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та
Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі), керівників
управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, Севастопольської міської та секретаріату
Київської міської рад, секретарів міських (міст обласного і республіканського в Автономній
Республіці Крим значення) рад, заступників міських (міст обласного і республіканського в
Автономній Республіці Крим значення) голів з питань діяльності виконавчих органів ради,
керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів, директорів, перших заступників,
заступників директорів департаментів міських (міст обласного і республіканського в Автономній
Республіці Крим значення) рад, міських (міст районного значення) голів, селищних і сільських
голів, посади заступників голів районних рад;

п’ята категорія - посади керуючих справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих
справами (секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників голів, радників
(консультантів), спеціалістів, головних бухгалтерів управлінь і відділів виконавчого апарату
обласних, секретаріатів Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь, відділів та
інших виконавчих органів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці
Крим значення) рад та їх заступників, керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних
управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад, посади заступників
міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих
органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, старост;

шоста категорія - посади керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст
районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого
апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників,
керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст
районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників,
консультантів, начальників секторів, головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших
структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста
Сімферополя) рад;

сьома категорія - посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів
виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів
виконавчих органів сільських, селищних рад.

Стаття 15. Ранги посадових осіб місцевого самоврядування

При прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах

відповідної категорії посад.

Встановлюються такі ранги посадових осіб місцевого самоврядування:

особам, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до п’ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг;

особам, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.

Ранги, які відповідають посадам першої та другої категорій, а також ранги сільським, селищним,
міським головам, головам районних, районних у містах рад, старостам присвоюються рішенням
відповідної ради в межах відповідної категорії посад.

Ранги, які відповідають посадам третьої - сьомої категорії, присвоюються відповідно сільським,
селищним, міським головою, головою обласної, районної, районної у місті ради.

Ранги присвоюються відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації, результатів

роботи.

Ранги присвоюються одночасно з обранням (прийняттям) на службу в органи місцевого

самоврядування або обранням (призначенням) на вищу посаду. Особам, які призначаються на
посади з випробувальним строком, ранги присвоюються після його закінчення, за результатами
роботи. Особам, які призначені на посади і мають ранги посадових осіб місцевого самоврядування
або ранги державного службовця, присвоєні за попереднім місцем роботи, надбавка за ранг у
період випробувального строку виплачується відповідно до цих рангів.

Черговий ранг присвоюється за умови, якщо посадова особа успішно відпрацювала на займаній
посаді не менш як 2 роки.

За виконання особливо відповідальних завдань посадовій особі місцевого самоврядування може

бути присвоєно черговий ранг достроково у межах відповідної категорії посад.

За сумлінну працю при виході на пенсію посадовій особі місцевого самоврядування може бути
присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.

Посадова особа місцевого самоврядування може бути позбавлена присвоєного відповідно до

цього Закону рангу лише за вироком суду.

Якщо посадова особа місцевого самоврядування обрана чи призначена на посаду нижчої категорії
або залишила службу в органі місцевого самоврядування, за нею зберігається присвоєний ранг.

Контрольні запитання:

1. Які існують види державної служби?

Служба в Секретаріаті Кабінету Міністрів України

Служба в міністерствах та інших органах виконавчої влади

Служба в місцевих державних адміністраціях

Служба в органах прокуратури

Служба в органах військового управління

Служба в органах дипломатичної служби

Служба в інших державних органах.

2. У чому полягає принцип доброчесності діяльності публічних службовців?

5) доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та

відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих
йому повноважень;

3. У чому полягає принцип політичної неупередженості?

8) політичної неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення

державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій,
демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов’язків;

4. Які органи здійснюють управління державною службою?

Стаття 12. Система управління державною службою

1. Система управління державною службою включає:

1) Кабінет Міністрів України;

2) центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику

у сфері державної служби;

3) Комісію з питань вищого корпусу державної служби та відповідні конкурсні комісії;

4) керівників державної служби;

5) служби управління персоналом.

5. Як співвідносяться поняття «державна посада», «посада публічної служби», «посада

державної служби», «політична посада»?

Категорії «посада державної служби» та «державна посада» зіставляються як частина й ціле. До

державних посад віднесено: політичні, адміністративні, судові, посади, що займають працівники
державних органів, які виконують функції з обслуговування. До посад державної служби віднесено
ті, яких визначено Законом України «Про державну службу

4) посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна

одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими
обов’язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону;
Посада публічної служби – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна
одиниця органу публічної влади (наступний рівень – структурний підрозділ: відділ, управління,
департамент та ін.)

 Відповідно до якого державна політична посада – це посада в органах державної влади, яку
обіймає особа за результатами виборів до органів державної влади або призначення (обрання)
Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України з метою реалізації
політичної програми.

6. Кого віднесено до керівника державної служби в державному органі?

3) керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова
особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов’язків
якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших
працівників у цьому органі;

7. Які ознаки характерні для посадових осіб місцевого самоврядування?

Стаття 2. Посадова особа місцевого самоврядування

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого

самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-
розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого
бюджету

Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів

місцевого самоврядування.

Загалом слід пам’ятати, що право на службу в органах місцевого самоврядування мають

громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших
переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на
відповідній території. На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і
професійну підготовку, а також володіють державною мовою в обсязі, достатньому для виконання
службових обов’язків.

Завдання:

1. Заповнити порівняльну таблицю

Публічний Державний Інші службовці

службовець політичний діяч
Галузь права, якою Адміністративне Конституційне право Трудове,
регулюється право Цивільне,Адміністративне
діяльність право
Способи вступу на На конкурсній основі За допомогою На конкурсній основі
посаду За допомогою виборів населення Посади, на які особи
виборів Шляхом обираються або
Посади, на які особи призначення на затверджуються
обираються або посаду іншим відповідною радою
затверджуються органом. Посади, на які
 відповідною радою призначають посадові
Посади, на які особи.
призначають Наймаються, як прості
посадові особи. працівники на загальних
підставах КЗпП.
Вид юридичної Адміністративна, Адміністративна, Адміністративна.
відповідальності кримінальна. кримінальна.

2. Виберіть ознаки, характерні для державної служби:

1. діяльність з практичного виконання завдань і функцій держави;

2. професійна діяльність в органах місцевого самоврядування;

3. професійна діяльність на політичних посадах;

4. внутрішньо – організаційна діяльність в державних закладах;

5. професійна діяльність в державних установах;

6. публічна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій у

державних органах;

7. професійна діяльність в громадських організаціях;

8. політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій в органах

місцевого самоврядування.

Задача.

Директор департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації (далі

ЛОДА) - п. М. і заступник начальника служби у справах неповнолітніх ЛОДА - п. С. були присутні на
мітингу однієї з політичних партій. Проаналізуйте ситуацію і дайте правову оцінку дій службовців
М. і С. Чи порушили вони своїми діями принцип політичної неупередженості? Чи можуть
службовці М. і С бути членами політичної партії? Чи зміниться ситуація, якщо М. і С. є кандидатами
у народні депутати від цієї політичної партії? Відповіді обґрунтуйте на підставі чинного
законодавства.

Стаття 4. Принципи державної служби

8) політичної неупередженості - недопущення впливу політичних поглядів на дії та рішення

державного службовця, а також утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій,
демонстрації власних політичних поглядів під час виконання посадових обов’язків;

Стаття 10. Політична неупередженість

2. Державний службовець не має права демонструвати свої політичні погляди та вчиняти інші дії
або бездіяльність, що у будь-який спосіб можуть засвідчити його особливе ставлення до
політичних партій і негативно вплинути на імідж державного органу та довіру до влади або
становити загрозу для конституційного ладу, територіальної цілісності і національної безпеки, для
здоров’я та прав і свобод інших людей.

Тут сказано утримання від демонстрації свого ставлення до політичних партій. А державні
службовці якраз таки продемонстрували своє ставлення до певної партії. Тому, на мою думку,
вони своїми діями порушили принцип неупередженості.

Стаття 10. Політична неупередженість

3. Державний службовець не має права:

1) бути членом політичної партії, якщо такий державний службовець займає посаду державної
служби категорії "А". На час державної служби на посаді категорії "А" особа зупиняє своє членство
в політичній партії;

2) обіймати посади в керівних органах політичної партії;

Отже, лише державні службовці категорії А не можуть бути членами політичної партії. У нашому
випадку п. М. і п. С. не є державними службовцями категорії А, тому вони можуть бути членами
політичної партії.

У випадку якщо ці державні службовці стануть кандидатами від політичної партії ситуація
зміниться:

Стаття 10. Політична неупередженість

4. У разі реєстрації державного службовця кандидатом у депутати Центральною виборчою

комісією, виборчими комісіями, сформованими (утвореними) в установленому порядку, він
зобов’язаний в одноденний строк письмово повідомити про це керівника державної служби.

Державному службовцю за його заявою надається відпустка без збереження заробітної плати на
час участі у виборчому процесі. Зазначена відпустка надається за рішенням керівника державної
служби з дня його повідомлення про участь у виборчому процесі і до дня його завершення
відповідно до виборчого законодавства.

Тобто якщо М. і С. стануть кандидатами в народні депутати вони мають піти у відпустку на час
виборчого процесу.