1.Поняття та види інструментів публічного адміністрування.

ІНСТРУМЕНТ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ – це зовнішній вираз однорідних за

своїм характером і правовою природою груп адміністративних дій суб’єктів публічної
адміністрації, реалізований у межах суворої відповідності визначеної законом компетенції з
метою досягнення бажаного публічного результату.
ІНСТРУМЕНТИ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬСЯ
ТАКИМИ ОЗНАКАМИ:
• вони є зовнішнім виразом форми адміністративної діяльності публічної адміністрації;
• віддзеркалюють правову динаміку (адміністративну діяльність) публічного
адміністрування;
• залежать від змісту компетенцій суб’єктів публічної адміністрації;
• зумовлені реалізацією адміністративних обов’язків суб’єктів публічної адміністрації та
здійснюються виключно через реалізацію їх адміністративних прав;
• їх вибір зумовлюється специфікою поставленої мети щодо певного об’єкта публічного
впливу, що встановлює найкращий ефективний варіант діяльності.
Види інструментів публічного адміністрування до інструментів публічного
адміністрування слід віднести:
1. Нормативні акти;
2. Адміністративні акти;
3. Адміністративні договори як інструмент публічного адміністрування;
4. Плани як інструменти публічного адміністрування;
5. Фактичні дії як інструменти публічного адміністрування.
ВИДИ ІНСТРУМЕНТІВ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ:
1. Вузький підхід: Інструменти, використання яких суб’єктами владних повноважень
може оскаржено в системі бути прямо адміністративних судів згідно із КАСУ
(видання нормативно-правових актів, видання індивідуальних актів, укладення
адміністративних договорів, використання актів- планів та актів-дій)
2. Широкий підхід: Елементарні і комплексні заходи (способи) адміністративної
діяльності публічної адміністрації:
• Форми публічного адміністрування: -Видання нормативно-правових актів; -Видання
індивідуальних адміністративних актів; -укладення адміністративних договорів; -
учинення інших юридично значущих дій;
-Здійснення матеріально-технічних операцій.
• План як інструмент публічного адміністрування;
• Фактична дія як інструмент публічного адміністрування;
• Методи публічного адміністрування: методи заохочення; методи переконання;
- Методи адміністративного примусу:
а) Адміністративно-запобіжні заходи;
б) заходи адміністративного припинення;
в) Адміністративні стягнення.
• Адміністративно-правові режими.
 • Контроль та нагляд.
• Електронне врядування.
Більшість учених до інструментів публічного адміністрування відносять форми і
методи адміністративної діяльності публічної адміністрації.
Форми публічного адміністрування поділяються на:
1. Видання адміністративних актів (видання підзаконних нормативно-правових актів і
видання індивідуальних адміністративних актів);
2. Укладення адміністративних угод; учинення інших юридично значущих
адміністративних дій; здійснення матеріально-технічних операцій.
Основними методами публічного адміністрування є заохочення, переконання і примус

2.Нормативний акт як інструмент публічного адміністрування.

НОРМАТИВНИЙ АКТ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ – це
акт управління (рішення) суб’єкта владних повноважень, який встановлює,
змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних
відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування
(п. 18 ч. 1 ст. 4 КАСУ)
 Вони є інструментом публічного адміністрування, за допомогою якого публічна
адміністрація здійснює адміністративну діяльність щодо виконання адміністративних
зобов’язань,;
 Без них не може існувати публічне адміністрування, суб’єкти публічної адміністрації
будуть не в змозі забезпечувати права, свободи та законні інтереси приватних осіб,
адже норми адміністративного права сформульовані в законах, не в змозі охопити всіх
аспектів, які потребують адміністративно-правового урегулювання, і тому виникає
потреба в конкретизації та деталізації їх до стадії правозастосування;
 Вони мають подвійну юридичну природу: по-перше, є інструментом адміністративної
діяльності суб’єктів публічної адміністрації, по-друге, в нормами адміністративного
права.
 Здійснюються у формі видання неперсоніфікованого характеру суб’єктами публічної
адміністрації актів офіційних документів.
 Ухвалюються виключно повноважним суб’єктом публічної адміністрації у
встановленому порядку й згідно з офіційно передбаченою процедурою.
 Можуть бути опротестовані або оскаржені в установленому чинним законодавством
порядку (напр. У порядку адміністративного судочинства); у разі недотримання
вміщених у них юридичних владних приписів спричинюють особливі юридичні
наслідки відповідальність винної сторони;
 3 ними пов’язане розв’язання публічною адміністрацією численних проблем у різних
галузях, сферах і секторах суспільного життя.
ВИДИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ:
1. Укази Президента України нормативного характеру як нормативні акти Глави
держави, видані на основій на виконання Конституції та законів України та пов’язанні
з питаннями Публічного адміністрування,
2. Постанови Кабінету Міністрів України. Уряд України як вищий орган у системі
органів виконавчої влади на основі й на виконання Конституції та законів України
видає постанови, розпорядження, обов’язкові до виконання (ст. 117 Конституції
України). Нормативно-правові акти КМУ видаються у формі постанов;
 3. Накази нормативного характеру міністерств та інших центральних органів виконавчої
влади Міністри та керівники інших центральних органів виконавчої влади в межах
компетенції видають нормативні акти. При цьому наказами міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади затверджуються документами нормативного
характеру: інструкції, положення, правила, методичні рекомендації, порядки,
переліки:
4. розпорядження нормативного характеру місцевих державних адміністрацій. Голови
Адміністрацій відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації
мають право видавати розпорядження;
5. нормативні акти органів публічного управління, які не віднесена до органів
виконавчої влади (НАЗК, Рахункова палата України, Національний банк України,
Фонд соціального страхування України та ін.);
6. нормативні акти органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Органи
місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, ухвалюють
рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території;
7. локальні нормативні акти акти, які ухвалюються керівниками підприємств, установ,
організацій у межах наданих їм повноважень із метою регулювання службової та
трудової діяльності.
ЕТАПИ ПРИЙНЯТТЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТА:

 Установлення потреби ухвалення акта (має бути об’єктивно потрібний

для здійснення публічного адміністрування);
 Підготовка проекту (конституційність; досягнення соціальної
адекватності; забезпечення логіки; структурні вимоги; мовні правила;
формальні правила);
 Внесення проекту акта на розгляд відповідного органу;
 Обговорення та доопрацювання проекту акта;
 Ухвалення та реєстрація акта (Указ Президента України «Про Державну
реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів
виконавчої влади»; реєстрацію здійснює Міністерство юстиції України та
управління юстиції);
 Доведення акта до відома виконавців – опублікування, розсилка,
ознайомлення під розписку тощо (Указ Президента України «Про порядок
офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними
чинності», не пізніш як у 15-денний строк після ухвалення й підписання
підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих
виданнях «Голос України», «Урядовий кур’єр», «Відомості Верховної
ради України>> та «Офіційний вісник України», «Офіційний вісник
Президента України»).
3. Індивідуальний (адміністративний) акт як інструмент публічного адміністрування.
ІНДИВІДУАЛЬНИЙ (АДМІНІСТРАТИВНИЙ) АКТ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПУБЛІЧНОГО
АДМІНІСТРУВАННЯ .Раніше в теорії адміністративного права і практиці державного
управління використовувалась категорія «акт державного управління», однак імплементація
до європейських підходів спонукала перейти на використання категорі «індивідуальний
(адміністративний) акт»
-акт (рішення) субʼєкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних
управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав
або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або
має визначений строк (п. 19 ч. 1 ст. 4 КАСУ)
Індивідуальний (адміністративний) акт є важливим інструментом публічного
адміністрування в контексті державного управління та взаємодії між владними органами і
громадянами чи юридичними особами. Цей акт виражає рішення адміністрації, публічного
органу або посадової особи, що стосується конкретної особи чи ситуації.
Основні риси індивідуального (адміністративного) акта включають:
1. Конкретність: Акт застосовується до конкретної ситуації або особи, вирішуючи певне
питання або проблему.
2. Обов'язковість: Особа, до якої застосовується індивідуальний акт, повинна дотримуватися
визначених у ньому вимог чи обмежень.
3. Видання компетентними органами: Індивідуальні акти видаються відповідними
адміністративними органами або посадовими особами, які мають відповідну компетенцію.
4. Захист прав та інтересів: Індивідуальний акт може бути використаний для захисту прав та
інтересів громадян або юридичних осіб, а також для забезпечення виконання законодавства і
регулювання відносин між державою та громадянами.
5. Засіб оскарження: Громадяни та юридичні особи можуть оскаржувати індивідуальні акти,
які їх стосуються, у суді або інших компетентних органах.
Загалом, індивідуальні (адміністративні) акти є інструментом, що дозволяє публічним
органам та адміністрації взаємодіяти з громадянами та юридичними особами для вирішення
конкретних питань та забезпечення законності та справедливості в державному управлінні.
ОЗНАКИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО АКТА:
-є юридичним актом індивідуальної дії, адже ці акти стосуються конкретних осіб та їхніх
відносин, а їх головною рисою є конкретність;
-чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень субʼєктами адміністративного
права, які видають такі акти;
-розвʼязання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних справ або питань, що
виникають у сфері публічного адміністрування;
-чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб;
-виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, зумовлених цими актами;
- можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом
інтереси яких такими актами порушено;
-ухвалюється субʼєктом публічної адміністрації в установленому (процедурному) порядку,
порушення якого може призвести до недійсності адміністративного акта - це має бути
субʼєкт, уповноважений на здійснення адміністративної влади;
-спрямований на створення, зміну чи припинення прав та обовʼязків фізичної або юридичної
особи (осіб), тобто для адміністративного акта характерна зовнішня спрямованість його дії.
Акцент на зовнішні дії адміністративного акта дозволяє
відмежовувати такі акти від внутрішньо спрямованих актів - наприклад, щодо вирішення
організаційних питань усередині адміністративного органу.
ЕТАПИ ВИДАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО АКТУ 1) порушення адміністративної справи
(має певні особливості залежно від того, процедура ця с заявною чи втручальною); 2)
підготовка адміністративної справи до розгляду (створення відповідних передумов для
належного розгляду справи); 3) розгляд адміністративної справи та ухвалення
індивідуального акта (адміністративним органом досліджуються всі обставини справи, що
мають значення для правильного її вирішення); 4) оскарження індивідуального акта
(факультативна стадія; оскарження може бути здійснено адміністративному чи судовому
порядку).
4. Адміністративний договір Як інструмент публічного адміністрування.
АДМІНІСТРАТИВНИЙ ДОГОВІР (п.16 ч. 1 ст. 4 КАСУ) спільний правовий акт суб'єктів
владних повноважень або правовий акт акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої
особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу,
меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій
сфері і укладається на підставі закону:
а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних
повноважень; 6) для делегування публічно-владних управлінських функцій; в) для
перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом; г) замість
видання індивідуального акта; г) для врегулювання питань надання адміністративних послуг
ОЗНАКИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ДОГОВІРУ 1) одним з учасників адміністративного
договору обов'язково є суб'єкт владних повноважень; 2) змістом адміністративного договору
є права та обов'язки його учасників у публічній правовій сфері; 3) укладається на підставі
закону, тобто право суб'єкта повноважень укласти адміністративний договір має бути
передбачене владних саме законом, а не підзаконними актами; 4) реалізується на нормах
адміністративного права; 5) викликає безпосереднє настання юридичних наслідків у вигляді
виникнення, зміни й припинення правовідносин (меморандум про співпрацю), виникнення
зміни, припинення прав і обов'язків його учасників (договори про розстрочення та
відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків) у публічній
сфері: 6) метою адміністративного договору є задоволення публічних інтересів; 7)
адміністративний договір оформлює ті суспільні відносини, які входять до предмета
адміністративного права
ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ ДОГОВОРІВ
Залежно від суб'єктного складу 1) горизонтальні (укладаються органами між органом влади
місцевого самоврядування); та між виконавчої влади одного рівня або виконавчої органом 2)
вертикальні (укладаються між публічної органами адміністрації та фізичними чи
юридичними особами).
За характером взаємовідносин між сторонами договору 1) координаційні (укладаються
між суб'єктами права, які перебувають на однаковому юридичному рівні B ієрархії
публічного адміністрування, або тими, що перебувають у рівному становищі); 2)
субординаційні (укладаються між суб'єктами права, які перебувають у відносинах влади-
підпорядкування). Наприклад, між органом місцевого самоврядування та приватною особою
(адміністративний договір між органом місцевого самоврядування та адвокатом який бере на
себе, зобов'язання надавати від імені органу місцевого самоврядування приватним особам
безоплатну правову допомогу)
За юридичними властивостями: 1) нормативні (правовстановлювальні). Як правило,
нормативні договори € горизонтальними. Це договори для їх сторін і водночас норми права
для невизначеного кола осіб; розраховані на багаторазове застосуванняє,є нормативними
джерелами адміністративного права ,мають правовстановлюваний характер Вони
укладаються в публічних інтересах, а їхня -; цільова спрямованість це досягнення загального
блага; 2) індивідуальні (правозастосовні) - як мають правило, вертикальні адміністративні
договори, що мають вирішити індивідуальну конкретну справу, мають визначеного суб'єкта
дії, розраховані на одноразове застосування, правовстановлювальний характер.
За змістом 1) мирові, що укладаються між суб'єктами права з метою врегулювання суперечки
на основі взаємних поступок і стосуються прав та обов'язків сторін (адміністративний
договір між митним органом та порушником митних правил (ст. 521 Митного кодексу
України), договір про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань або податкового
боргу платника податків); я 2) договори обміну зобов'язаннями, відповідно до яких суб'єкти
права беруть на себе зустрічні зобов'язання, які об'єднуються в таких договорах із певною
метою та слугують реалізації функцій суб'єкта публічної адміністрації щодо вирішення
публічних завдань (Меморандум порозуміння між Кабінетом Міністрів України
господарювання, та суб'єктами які здійснюють виробництво лікарських засобів, оптову та
роздрібну торгівлю такими засобами, від 6.06.2012 р.); я 3) договори про співпрацю, що
укладаються між суб'єктами права з метою участі приватних осіб у реалізації публічних
функцій (завдань) (наприклад, договори про співробітництво територіальних громад
5. Адміністративний розсуд у публічному адмініструванні: поняття та умови
застосування.
АДМІНІСТРАТИВНИЙ РОЗСУД У ПУБЛІЧНОМУ АДМІНІСТРУВАННІ
• це визначені нормами адміністративного права межі щодо можливої адміністративної
діяльності
субʼєкта публічної адміністрації під час забезпечення прав, свобод і законних інтересів
приватних осіб та публічного інтересу суспільства
• застосовується тоді, коли правовий припис, не встановлюючи конкретного варіанта дій,
наділяє субʼєкта публічного адміністрування певним ступенем «свободи» у вирішенні
конкретної адміністративної справи й ухваленні відповідного рішення, тобто це означає
передбачену можливість вибору меж, установлених адміністративно-правовими нормами.
• повноваження щодо реалізації адміністративного розсуду, коли вони не
передбачають обовʼязків органу публічногоадміністрування, посадової або службової особи
узгоджувати в будь-якій формі свої рішення з будь-яким іншим субʼєктом, мають назву
«дискреційні повноваження», які найчастіше виявляються як «права».
ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНОГО РОЗСУДУ:
• адміністративний розсуд імперативного типу. Він наявний, коли адміністративно-
правованорма, установлюючи можливі варіанти рішень, залишає на розсуд субʼєктів
адміністрації вибір одного з цих варіантів;
• адміністративний розсуд диспозитивноготипу - такий стан, коли адміністративно-правова
норма вповноважує субʼєктів адміністрації діяти на власний розсуд під час реалізації
наданих їм повноважень;
• адміністративний розсуд інтерпретаційноготипу - повʼязаний з оцінюванням публічного
інтересу та субʼєктивною інтерпретацією оціночних понять, таких як «доцільність»,
«потреба», «з важливих підстав» тощо.
Адміністративний розсуд у діяльності суб'єктів публічної адміністрації безпосередньо
пов'язаний із дискреційнимиповноваженнями.
Дискреційні повноваження - це повноваження щодо реалізації адміністративного розсуду,
якщо вони не передбачають обов'язків органу узгоджувати свої рішення з будь-яким іншим
суб'єктом. Надаючи дискреційне право, законодавець, як правило, вживає слово "може".
Наприклад, у ст. 69 Господарського процесуального кодексу України (ГПК) зазначено, що у
виняткових випадках голова господарського суду чи його заступник має право продовжити
строк вирішення спору, але не більше як на 15 днів
Види адміністративного розсуду:
Адміністративний розсуд першого видуможе діставати вияв у наданні певному органу
(посадовій особі) права на свій розсуд оцінювати не тільки юридичний факт, але й видати акт
на основі вільного вибору одного з рівноцінних з точки зору законності варіантів вирішення
справи, передбаченого адміністративно-правовою нормою. В цьому випадку розсуд може
виявлятись як в оцінці юридичного факту, так і у виборі одного з видів стягнень. Так,
наприклад, однаково відповідатиме вимогам законності будь-яке стягнення, яке буде
застосовано до правопорушника на підставі ст. 150 КпАП, де за порушення правил
користування жилими будинками і жилими приміщеннями передбачена альтернативна
санкція у вигляді попередження або накладення штрафу. Розсуд правозастосовувача дістає
вияв в оцінці юридичного факту (правопорушення), особи, характеру та тяжкості проступку,
у виборі найоптимальнішого і найсправедливішого стягнення.
Адміністративний розсуд другого виду має місце тоді, коли норма права уповноважує
орган або посадову особу діяти на власний розсуд при реалізації наданих їм повноважень.
Йдеться про повноваження органів з надання громадянам певних суб'єктивних прав.
До адміністративного розсуду третього виду можна віднести прийняття органом
адміністрування чи посадовою особою рішення на підставі норм, які містять гнучкі
неконкретні (оціночні) поняття, такі, як "доцільність", "необхідність", "з важливих підстав".
 Таким чином, необхідність застосовувати адміністративний розсуд обумовлюється самим
формулюванням правила норми. Так, згідно з абз. 2 п. 21 ч. 1 ст. 11 Закону України від 20
грудня 1990 р. "Про міліцію" остання організовує за необхідності медичний огляд водіїв,
затримує, відстороняє від керування транспортними засобами осіб, які перебувають у стані
сп'яніння, а також тих, які не мають документів на право керування або користування
транспортними засобами.
Умови застосування адміністративного розсуду:
Адміністративний розсуд може застосовуватися лише в тих випадках, коли це прямо
передбачено законом. Крім того, адміністративний розсуд повинен бути обґрунтованим та не
повинен призводити до дискримінації.
Приклади застосування адміністративного розсуду
Адміністративний розсуд може застосовуватися в таких випадках, як:
• Призначення розміру штрафу за адміністративне правопорушення.
• Видача дозволу на проведення певної діяльності.
• Прийняття рішення про надання соціальної допомоги.
Переваги та недоліки адміністративного розсуду
Переваги адміністративного розсуду:
• Дозволяє суб'єктам владних повноважень ефективно виконувати свої функції та завдання.
• Враховує конкретні обставини кожної справи.
Недоліки адміністративного розсуду:
• Може призводити до дискримінації.
• Може бути використаний суб'єктами владних повноважень для зловживання своїми
повноваженнями.
Контроль за застосуванням адміністративного розсуду
Контроль за застосуванням адміністративного розсуду здійснюється судом, а також іншими
органами державної влади. Суд може визнати рішення суб'єкта владних повноважень,
прийняте на основі адміністративного розсуду, неправомірним, якщо воно не відповідає
вимогам закону або є дискримінаційним.
6. Учинення юридично значущих адміністративних дій.
УЧИНЕННЯ ІНШИХ ЮРИДИЧНО ЗНАЧУЩИХ АДМІНІСТРАТИВНИХ ДІЙ
(не містить владних приписів, не вирішує питання за змістом
• дії, які безпосередньо створюють нове юридичне положення, змінюють наявні
правовідносини або
стають необхідною умовою ДЛЯ настаннязазначених правових наслідків - незалежно від
того, були вони спрямовані на ці наслідки чи ні.
• Такими діями є реєстрація, документування,складання присяги,
примусове виконанняадміністративних
стягнень, застосування примусових заходів без попереднього видання таких актів.
Юридично значущі адміністративні дії - це дії суб'єктів владних повноважень, які мають
юридичні наслідки, тобто спричиняють певні зміни у правовому становищі суб'єктів права.
Ознаки юридично значущих адміністративних дій:
• Вчинення суб'єктом владних повноважень.
• Наявність юридичних наслідків.
• Напрямленість на реалізацію публічних інтересів.
Приклади юридично значущих адміністративних дій:
• Прийняття нормативного акта.
• Видача дозволу.
• Притягнення до адміністративної відповідальності.
• Внесення змін до облікових даних.
Юридично значущі адміністративні дії можуть бути класифіковані за такими
ознаками:
• За характером правової регламентації:
• Нормативні: вчиняються суб'єктами владних повноважень у межах їхніх повноважень,
встановлених законом, і спрямовані на встановлення загальних правил поведінки.
• Індивідуальні: вчиняються суб'єктами владних повноважень у конкретному випадку і
спрямовані на вирішення індивідуальної справи.
• За напрямом реалізації публічних інтересів:
• Правоохоронні: спрямовані на забезпечення законності та правопорядку.
• Адміністративно-господарські: спрямовані на регулювання суспільних відносин у сфері
економіки та управління.
• Соціальні: спрямовані на забезпечення соціальних прав та гарантій громадян.
Юридично значущі адміністративні дії є важливим інструментом реалізації публічної влади.
Вони дозволяють суб'єктам владних повноважень ефективно виконувати свої функції та
завдання, а також забезпечувати дотримання законності та правопорядку.
Учинення юридично значущих адміністративних дій має бути законним і обґрунтованим.
Суб'єкти владних повноважень повинні дотримуватися вимог закону при вчиненні таких дій,
а також враховувати конкретні обставини кожної справи.
Ось кілька порад щодо вчинення юридично значущих адміністративних дій:
• Переконайтеся, що ви маєте повноваження вчиняти таку дію.
• Врахуйте всі вимоги закону, які регулюють вчинення такої дії.
• Виконуйте дію вчасно та належним чином.
• Враховуйте конкретні обставини кожної справи.
Виконання цих порад допоможе вам вчиняти юридично значущі адміністративні дії у
відповідності до закону та уникнути помилок.
7. Здійснення матеріально-технічних операцій.
ЗДІЙСНЕННЯ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНИХОПЕРАЦІЙ
забезпечення публічною адміністрацією збирання, зберігання й оброблення інформації,
використання технічних засобів, створення матеріально-технічних умов праці
• діловодські (операції, повʼязані з виготовленням документів органами управління, яким
притаманний технічний характер, - листування, передрук, розмноження тощо);
• безпосереднє виконання приписів правових актів, якщо воно має матеріальний (технічний)
характер (операції про передання засобів або майна, видання виконавчих документів,
проведення конфіскації, оплатного вилучення і т. ін.);
• реєстраційні, що мають самостійне значення (реєстрація фактів і подій у сфері управління);
• статистичні (збирання та оброблення статистичної інформації відповідно до встановлених
правил);
• інформаційно-довідкові (складання та опрацювання доповідних записок, довідок за
результатами перевірок, підготовка довідників і довідок про роботу органів управління,
надання відповідних розʼяснень і консультацій на підставі інформаційних матеріалів);
• щодо систематизації матеріалів, зокрема правових актів (створення комплексних
інформаційно-аналітичних систем для державних потреб);
• інформаційно-технологічні (упровадження інформаційних технологій у різних ланках
публічного адміністрування)
Матеріально-технічні операції - це сукупність дій, пов'язаних з постачанням, зберіганням,
використанням і списанням матеріальних цінностей. Вони є невід'ємною частиною
діяльності будь-якої організації, незалежно від її розміру та сфери діяльності.
Основні завдання матеріально-технічних операцій:
• Забезпечення організації необхідними матеріальними ресурсами.
• Організація зберігання та обліку матеріальних цінностей.
• Забезпечення ефективного використання матеріальних цінностей.
• Відстеження руху матеріальних цінностей.
Матеріально-технічні операції можуть бути класифіковані за такими ознаками:
• За характером постачання:
• Закупівля: придбання матеріальних цінностей у сторонніх організацій.
• Внутрішнє виробництво: виготовлення матеріальних цінностей власними силами.
• За характером зберігання:
• Складське зберігання: зберігання матеріальних цінностей на складах.
• Безскладське зберігання: зберігання матеріальних цінностей у постачальників або у
споживачів.
• За характером використання:
• Основне виробництво: використання матеріальних цінностей у процесі виробництва продукції
або надання послуг.
• Допоміжне виробництво: використання матеріальних цінностей для обслуговування
основного виробництва.
• Невиробниче споживання: використання матеріальних цінностей для забезпечення
господарської діяльності організації, але не для виробництва продукції або надання послуг.
• За характером списання:
• Нормативне списання: списання матеріальних цінностей у межах встановлених норм.
• Фактурне списання: списання матеріальних цінностей у фактичному розмірі їх використання.
Матеріально-технічні операції здійснюються за допомогою різних видів документації,
зокрема:
• Замовлення на закупівлю: документ, який оформляє потребу організації в матеріальних
цінностях.
• Договір поставки: документ, який визначає умови поставки матеріальних цінностей.
• Прибуткова накладна: документ, який оформляє надходження матеріальних цінностей на
склад.
• Витратна накладна: документ, який оформляє відпуск матеріальних цінностей з складу.
• Акт списання матеріальних цінностей: документ, який оформляє списання матеріальних
цінностей.
Забезпечення ефективного здійснення матеріально-технічних операцій є важливим
завданням для будь-якої організації. Це дозволяє забезпечити організацію необхідними
матеріальними ресурсами, ефективно використовувати їх і контролювати рух матеріальних
цінностей.
Ось кілька порад щодо ефективного здійснення матеріально-технічних операцій:
• Забезпечте наявність чіткої та прозорої системи документообігу.
• Встановіть чіткі правила та процедури здійснення матеріально-технічних операцій.
• Впровадьте електронні системи управління матеріально-технічними ресурсами.
• Проведіть навчання працівників з питань матеріально-технічного забезпечення.
Виконання цих порад допоможе вам організувати ефективне управління матеріально-
технічними ресурсами і забезпечити успішне функціонування вашої організації.