Семінар №10

1. Робота вчителя з важкими дітьми

Методи роботи з важкими учнями

Безпорадність частини вчителів в роботі з важкими дітьми виражається перш за все в

тому, що їх методика виправлення важких учнів частіше за все зводиться до
моралізування і покарання.
Методика виправлення таких учнів органічно пов'язана із загальною методикою
виховання. Подолання важковиховуваності і є сукупність методів виховання,
самовиховання і перевиховання, які забезпечують усунення негативного і поглиблений
розвиток позитивного в особовій системі дитини. Методи виправлення особи одночасно
впливають на свідомість, відчуття, поведінку, на розвиток особистості в цілому. Окремі
методи подолання важковиховуваності без взаємодії один з одним можуть виступати як
засіб корекції поведінки, комплексне ж їх застосування робить ці методи засобом
перебудови особової системи учнів.
Можна виділити такі групи методів перевиховання:
Методи руйнування негативного типу характеру: метод «вибуху» і метод
«реконструкції» характеру.

Методи перебудови мотиваційної сфери і самосвідомості:

а) об'єктивне переосмислення своїх достоїнств і недоліків;

б) переорієнтація самосвідомості;
в) переконання;
г) прогнозування наслідків негативної поведінки.

Методи перебудови життєвого досвіду:

а) розпорядження;
б) обмеження;
в) перенавчання;
г) перемикання;
д) регламентація способу життя.

Методи попередження негативного і стимуляція позитивної поведінки:

а) заохочення і покарання;
б) змагання;
в) позитивні перспективи.

Головна функція всіх методів перевиховання координаційна — злагоджена зміна

соціального оточення і розвитку особистості, забезпечення активного впливу соціальних
дій і первинного колективу на всі зв'язки і відносини важкої дитини з навколишнім світом
(у тому числі на відносини в мікроколективах).
Треба також зв'язати виховання, самовиховання і перевиховання в єдиний процес.
Правильно здійснюваний індивідуальний підхід — це виховання прикладом, виховання
своїм життям, залучення важкого учня в справи, якими педагог зайнятий за службовим
обов'язком, по роботі.
Допомогу в організації індивідуального підходу можуть надати однолітки важкого учня, з
якими йому цікаво проводити час. Часто слово товариша виявляється сильніше за
навіювання педагога.
Індивідуальний підхід здійснюється також через сім'ю. Відверті бесіди з батьками про
дитину, інформація про добрі і погані сторони в поведінці їх сина або дочки допомагають
розробляти систему сімейного виховання, специфіку важковиховуваного учня, що
враховує весь комплекс виховної роботи класного керівника, направлений на те, щоб
об'єднати, скоректувати вплив соціального оточення, навчального закладу, сім'ї, дитячого
колективу з урахуванням характеру і змісту важковиховуваних учнів.
В цілому взаємодія методів перевиховання і створює систему подолання
важковиховуваності. Діагностична і прогностична функції методів перевиховання
здійснюються у взаємозв'язку. Знати вихованця, щоб передбачати його розвиток, намітити
план перебудови особистості, забезпечити єдність діагностики і виправлення — ці функції
виконують всі методи. Метод перебудови життєвого досвіду дозволяє виявити типові
недоліки поведінки і по них судити про стійкість і зміст важковиховуваності. Реакція на
заохочення і покарання може бути використана для вивчення спрямованості особи,
ціннісних орієнтації і самооцінки. Метод «вибуху» дозволяє визначити податливість
виховним впливам, ступінь опірності педагогічним діям, стійкість елементів
важковиховуваної.

Групи методів:
Методи руйнування негативного типу характеру
Характер важковиховуваних учнів має властивості стереотипу як сукупності негативних
звичок, потреб, негативних реакцій. Звикнувши до грубості і різкості старших в сім'ї, що
руйнується, підліток спочатку грубить своїм батькам,які несправедливо його кривдять,
потім це виявляється в його відношенні до товаришів і вчителів. Не випадково важкий
підліток навіть в доброзичливому слові вчителя бачить каверзу, жарт сприймає як
насмішку, насторожено відноситься до всіх дій на свою свідомість і поведінку. Тому
неможливо перевиховувати, використовуючи будь-який метод дії, якщо не змінити
негативний стереотип характеру важковиховуваного учня.
При важковиховуваній властивості характеру домінує стійке негативне забарвлення,
доводиться перебудовувати весь комплекс психічних рис, цінностей, переконань, мотивів
поведінки. Тут все важливо врахувати: співвідношення позитивних і негативних якостей,
корисних і шкідливих звичок, характер спілкування, улюблений і нелюбимий вид
діяльності і т.д. Головне правило в застосуванні методів руйнування негативного
стереотипу — точне, всестороннє і об'єктивне уявлення про важкого учня.
Метод «реконструкції» характеру логічно витікає з концепції А.С. Макаренко про те, що
при перевихованні не можна разом з негативним руйнувати позитивне в особі вихованця.
Тому при достатньому рівні загального розвитку доцільний процес часткової зміни
особистості важкого учня — реконструкції, тобто перебудови його характеру.

Термін «реконструкція» означає відновлення всього цінного, позитивного в характері

і поведінці. Відповідно до загального значення «реконструкція» характеру включає
наступні елементи педагогічної діяльності:

 виявлення тих позитивних якостей вихованця, які треба в першу чергу

використовувати в перебудові характеру, удосконалити, розвинути,
поглибити;
 прогнозування позитивного розвитку особи вихованця на основі виявлених
позитивних тенденцій його поведінки, способу життя;
  відновлення, відродження позитивних якостей, звичок, здорових потреб, які були
заглушені несприятливими обставинами;
 видозміна тих негативних властивостей, які учень сам вважає позитивними, не
хоче від них відмовлятися;
 переоцінка негативних властивостей, нетерпиме відношення до них;
відновлення здорового способу життя, при, якому негативні властивості,
шкідливі звички і хворі потреби виявляються непридатними.

В методі «реконструкції» характеру перша і головна задача— знаходження точки опори в

етичному світі учня, яка може послужити початковим напрямом перевиховання. Точка
опори при «реконструкції» характеру завжди те саме цінне у вихованця, що дорого і йому
самому і тим, хто до нього добре відноситься. її можна встановити просто: запитати
батьків і товаришів, за що саме цінують вони даного важкого учня. При «реконструкції»
характеру важливо створити у відносинах важкого з однолітками діловий стиль життя.

На першому етапі «реконструкції» характеру встановлюються заборони, регламентація

поведінки, що включає перелік дії і вчинків, які можна і не можна робити важкому
підлітку, щоб не опуститися остаточно. Цей перелік заборон залежить від провідної
негативної властивості в характері підлітка: недисциплінованим не можна порушувати
режим; ледачим не можна відкладати справи на завтра, передоручати їх іншим або
списувати завдання, виконувати роботу неякісно; егоїстичним не можна давати
можливість звеличити себе. В цілому визначається область позитивного розвитку,
рекомендується діяльність, де можна проявити себе з доброї сторони, педагог одночасно
підказує, що неприпустимо в поведінці і спілкуванні з людьми.
Наступний етап «реконструкції» характеру — чітке визначення задач подолання
важковиховуваності, планування індивідуальної роботи з вихованцем. При цьому
намічається програма інтенсивного розвитку провідної позитивної якості. Так будь-яка
негативна властивість при «реконструкції» характеру долається на основі сильних сторін
позитивних рис особи учня. Етап проектування позитивного розвитку переходить в етап
накопичення соціально цінного досвіду діяльності і відносин. Тут здійснюються заходи по
оздоровленню найближчого соціального оточення підлітка: встановлюється контроль за
вільним часом, присікаються всякі спроби втягнути вихованця в порушення норм
поведінки, спровокувати вчинки. Одночасно розробляються спеціальні заходи з
подолання опору підлітка виховним діям: знімаються стійкі конфлікти з окремими
педагогами, нормалізуються відносини з класним активом, підліток сам стає в позицію
вихователя по відношенню до інших (шефство над малюками, персональна опіка слабкого
учня, якого кривдять однолітки, і т. д.). Нарешті, «реконструкція» характеру припускає
поступове включення самовиховання в процес виправлення особи.
Метод «вибуху», який виник в педагогічній практиці А.С. Макаренка, також припускає
руйнування негативного стереотипу характеру. В сучасній педагогіці вже виключений
елемент природності, «вибух» спеціально організовується і прямує. Цей вид діяльності в
перевихованні вельми складний, вимагає великої підготовчої роботи.
Метод «вибуху» здійснюється в двох варіантах. Одномоментний «вибух» комплексного
характеру протікає в невеликий відрізок часу, але впливає руйнуючи на весь комплекс
важковиховуваності. Проте в практиці метод «вибуху» може бути розтягнутий в часі.
Частіше за все важкий підліток підпадає під концентрований вплив неприємних вражень:
двійки, виклик батьків в навчальний заклад, обговорення на педагогічній нараді, виклик в
комісію у справах неповнолітніх і т.п. . Звичайно, все це створює «вибух». Але перш за все
такий «вибух» носить негативний характер.
В навчальному ж закладі при «вибуху» звичайно переважають негативні емоції, а спосіб
життя мало змінюється. Тоді і діють по законах збереження домінанти: висаджений
стереотип відновлюється в колишньому вигляді, якщо умови життя залишаються
незмінними. Цим і пояснюється мала ефективність методу «вибуху» в практиці.
Суть методу «вибуху» полягає в тому, що при несподіваному збігу обставин підліток
опиняється в критичній ситуації, коли конфлікт досягає найбільшої гостроти і встає
невідкладне питання, як бути далі. Відбувається щось на зразок стихійного природного
бунту в підлітку. «Вибух» знищує конфліктний тип поведінки, а потім обов'язково повинна
проводитися система роботи по вихованню корисних звичок, позитивних якостей. Якщо
слідом за «вибухом» не буде організовано все життя підлітка на нових початках, можливо
повернення до колишнього типу поведінки.
От чому педагог, використовуючи емоційний стан важкого підлітка, повинен абсолютно
чітко організувати подальший процес перевиховання.

Методи переоцінки і переосмислення поведінки:

Методи переоцінки і переосмислення поведінки допомагають спонукати до самоаналізу і
самооцінки важкого учня. Починається ця робота із звичайних етичних бесід проблемного
характеру, з гострою постановкою питань, незвичністю змісту, аналізом ситуацій,
знайомих підлітку, несподіванкою рішення: «Куди заводить брехня?», «Якщо втратив
повагу», «Друг — третє твоє плече», «Погано людині, коли він один», «Соромно жити
скучно!»
Для успішного проведення бесіди багато значить психологічна підготовка до неї. Що і як
готувати до бесіди, залежить від теми, яку вона розкриває.
Переконання виникає в результаті боротьби думок, перевірки на власному досвіді того,
що рекомендують інші. Етичні бесіди швидше повідомляють етичні знання, ніж їх
формують, допомагають більше оцінювати поведінку інших людей, ніж своє власне. Тому
в навчальних закладах доцільно використовувати і інші форми переосмислення етичного
досвіду: диспути і конференції. Загальна система осмислення і переосмислення етичного
досвіду важких учнів повинна бути доповнена, від коректована в індивідуальному
порядку. Для важких дітей взагалі властива конкретність мислення, загальні істини
прикласти безпосередньо до себе вони не в змозі. При цьому навіть маленькі відмінності
в прикладах, фактах для важковиховуваних учнів — привід сказати: «Це не про мене».
Крім того, прагнення виправдати свою поведінку дає підставу кожному важкому учню
вважати, що йому можна робити все, чого іншим не можна. Нарешті, конфліктні ситуації,
зіпсовані відносини з оточуючими, стресові стани спотворюють загальну картину і
характер сприйняття етичної пропаганди. Все це говорить про необхідність індивідуальної
етичної освіти — особисті бесіди, співбесіди, відвертий обмін думками, повчання.
Загальні правила індивідуальної розмови з дітьми відомі: говорити віч-на-віч, відверто,
показувати свою зацікавленість в переживаннях вихованця, допомагати йому розібратися
в собі, об'єктивно аналізувати його поведінку, визначити лінію поведінки на майбутнє. В
роботі з важкими дітьми ці загальні вимоги повинні бути істотно доповнені. Перш за все,
характер співбесіди повинен відповідати педагогічній меті і відносинам, що вжегсклалися
між важким учнем і даним вчителем. Далі співбесіда повинна проводитися у відповідній
обстановці, краще всього в природній, наприклад по дорозі додому. Важковиховувані учні
взагалі люблять надавати послуги, хоча не завжди в цьому признаються навіть самим собі.
З тим, кому допомагають, мимовільно стають відвертішим. Оформлення кабінету,
підготовка до лабораторних занять, випуск стінгазети — все це створює природну
обстановку для розмови про життя, про себе. Не завжди спонукає до відвертої розмови
кабінет директора, завуча, вчительська. Це відразу додає співбесіді офіційний характер.
Звичайно, мета співбесіди буває різною. Часом доцільно саме у вчительській сказати: «Ти
вважаєш, що вчинив мужній вчинок, але, здається, зробив сьогодні дурість. Чи в змозі ти
це зрозуміти? Подумай, дня через два я хотіла б зустрітися і почути від тебе самого, як ти
оцінюєш те, що все трапилося».
Методика співбесіди багато в чому залежить від його змісту; з'ясування причин того, що
сталося, обставин справ, провини краще всього відбувається в перші хвилини події по
«свіжих слідах». Причому питати частіше за все доводиться інших, а що не того, хто
винний. Бесіда з важким підліткам відразу після події ніколи не повинна будуватися на
звинуваченні.
Коли бесіда проводиться через якийсь час, у важкого учня вже готова виправдовувальна
система мотивів своєї помилкової поведінки або провини. В цьому випадку треба
з'ясувати інші обставини, наперед подумати про можливі виправдання винуватцями події.
Важкі діти в поясненні причин поведінки часто прагнуть приховати істину через сором, а
не боязнь відповідальності або покарання. Тому в попередній бесіді учню зразу ж
пояснюється мотив розмови, що відбувається.
Вихователю треба передбачити щонайменше три варіанти відповідей на свої питання:
відверті, приховані, брехливі. В кожному випадку методика співбесіди буде іншою. В
первинній розмові ставиться мета співбесіди і задаються головні питання, на які треба
отримати відповіді. Потім встановлюється істинність події, зміст провини, події. В цей
період найголовніше — розкрити всі факти, знайти найістотніше в тому, що відбувається:
чому виник конфлікт, бійка, суперечка, що до цього спонукало (мотиви), що цьому
сприяло (умови, обставини), які наслідки того, що трапилось, що думає важкий підліток
робити далі.
Метода перебудови життєвого досвіду
В перебудові життєвого досвіду методи перевиховання здійснюють дві задачі:
- регламентація етичної поведінки і обмеження негативних проявів (методи заборони,
обмеження і розпорядження);
- руйнування негативних елементів життєвого досвіду, заміна позитивними (методи
перемикання і перенавчання).
Методи регламентації поведінки — обмеження, заборона; розпорядження — діють у
взаємозв'язку з педагогічними вимогами, режимом життя учнів, правилами поведінки
вчаться. В чистому виді обмеження, заборони викликають опір учнів, розглядаються
важкими дітьми як замах на їх свободу і незалежність. От чому методи регламентації
позитивної поведінки здійснюються в органічній єдності з соціально цінною діяльністю.
В привчанні і перенавчанні особливе місце належить педагогічним вимогам. Вони
пред'являються у зв'язку з конкретною діяльністю важкої дитини з метою змінити
характер поведінки, практичних дій дітей. Без зв'язку з практичною діяльністю важкого
учня в колективі, без урахування його досвіду в тій або іншій області пред'являти вимоги
до нього марно.
В перевихованні застосовуються колективні і індивідуальні педагогічні вимоги. Найбільш
часто розробляються колективні вимоги у зв'язку з шкільним чергуванням,
самообслуговуванням дітей. Основа їх така: чітко визначаються права і обов'язки
чергових, уповноважених колективом, функції органів самоврядування, а також їх
взаємовідношення з педагогами, з адміністрацією навчального закладу; диференціюються
єдині вимоги, включаючи дозволи і заборони залежно від віку школярів і функцій, які вони
виконують.

2. Робота вчителям з обдарованими дітьми

У роботі з обдарованими дітьми діяльність вчителя повинна спрямовуватися в двох
напрямах водночас: превентивному та реабілітаційному. Превентивні дії мають включати
раннє розпізнавання здібностей дитини для створення її оптимальних умов розвитку.
Реабілітація має бути спрямована на раннє виявлення здібних дітей, які мають труднощі у
соціальній адаптації, і надання їм своєчасної допомоги, не чекаючи, коли труднощі
набудуть нездоланного характеру. Слід добре пам’ятати: якщо виникають проблеми між
учителем і розумово обдарованим учнем, причину треба шукати насамперед у першому.
Вона вимагає роз’яснювально - коригуючих впливів. У свою чергу, педагогам варто
керуватися рекомендаціями, що створюють сприятливі умови для реалізації прийомів
роботи з розумово обдарованими дітьми. Не бажано приділяти надто багато уваги
ігровому навчанню з виразним елементом змагальності. Учень найчастіше буде
переможцем, що може викликати неприязнь інших дітей і не сприятиме створенню
атмосфери всезагальної зацікавленості. Не підносити обдарованих дітей на "п’єдестал" чи
перетворювати їх у вундеркіндів в очах інших. Їхній успіх належним чином оцінять, а
недоречне підкреслення виключності часто породжує роздратування, ревнощі,
відторгнення замість очікуваних позитивних реакцій. Але не припустима й інша крайність
– навмисне публічне приниження унікальних здібностей, особливо саркастичні
зауваження щодо них. Доцільно пам’ятати, що здебільшого розумово обдаровані діти
погано сприймають строго регламентовані заняття, що повторюються. Рекомендації
батькам обдарованих дітей Важко не погодитись з думкою, що пріоритет виховання , все
ж таки, залишається за сімейною системою цінностей. Тому, надаємо потрібні підходи до
вирішення проблемних ситуацій. Як треба поводитися батькам з обдарованою дитиною
Зрозуміти дитину і усвідомити її неординарність. Не ігнорувати унікальність її
можливостей. Створити умови для заохочення таланту. Не проектувати на обдаровану
дитину власні захоплення й інтереси. Не заставляти надмірно захоплюватись улюбленою
справою і не перевантажувати дитину. Створити атмосферу творчості, не гасити інтерес.
Учити терпінню, заохочувати за всі старання. Тактовно, делікатно допомагати. Учити
програвати і не сприймати будь-яку невдачу як трагедію. Навчити дитину бути якомога
менше вразливою. Учити володіти емоціями. Робити все можливе, аби дитина не
занижувала свою самооцінку і в той же час не виставляла надмірну обдарованість на
показ. Не прославляти її над іншими дітьми в сім’ї. Якомога більше уваги приділяти
фізичній активності дитини. Враховувати індивідуальність. Як не слід поводитися батькам
Нехтувати здібностями або надмірно підносити їх. Карати за допитливість або настільки
заохочувати, що це може призвести до зриву. Драматизувати невдачі. Вважати, що з
дитиною не пощастило і дорікати їй весь час у цьому. Поради обдарованим дітям У
виробленні гнучкої, прийнятної для оточуючих стратегії поведінки і тактики вчинків
розумово обдарованим дітям допоможуть поради: Перекладай свої ідеї на мову доступну,
значущу для інших, щоб вони сприймали свій внесок як такий, що слугує їхнім потребам
або принаймні не суперечить. Критику на адресу інших людей висловлюй з позитивних
позицій, з бажанням допомогти. Давай зрозуміти, що в основному ти підтримуєш ті
цінності, принципи, ідеали, які користуються повагою колективу. Намагайся, щоб тебе не
сприймали як агресора, дозволяй іншим зберігати свою гідність, вислуховуй їх уважно.
Зароби власний "кредит" для більшої особистої свободи протягом якогось часу, не бійся
від початку прийняти основні вимоги, якщо вони не вступають в серйозний конфлікт з
твоїми основними принципами. Сконцентруй увагу на завданні, яке необхідно виконати, а
не на "особистостях", не на досягненні статусу. Бери до уваги фактор часу, так, щоб у тебе
була можливість "відтягнути" відповідь, а також обрати спосіб дії. Ці прийоми повинні
допомогти розумово обдарованій дитині розв’язати конфлікт між збереженням
незалежності та підпорядкуванням груповим інтересам. Діагностика виявлення
обдарованості у дітей Обдарованість багатогранна у своїх виявах. Насамперед такі діти
дуже допитливі, в них чудова пам'ять, яка базується на ранньому розвитку мови й
абстрактному мисленні. Вони класифікують інформацію, досвід, їхнім хобі є
колекціонування. Такі діти мають підвищену концентрацію уваги на будь – чому,
наполегливі у розв'язанні завдань, які їм цікаві. Як правило, для виявлення
інтелектуальної та творчої обдарованості дітей використовуються тести на оцінювання
їхніх досягнень (успішності в навчанні). При цьому враховується, що обдарованість є дуже
складним явищем: у дитини на якомусь етапі може бути злет обдарованості, вона вражає
оточення своєю обізнаністю, значними успіхами, а потім її рівень досягнень різко
знижується. І навпаки: дитина може отримувати низькі оцінки, а через якийсь час ці
оцінки вже будуть на найвищому рівні. Тому процес виявлення обдарованих дітей – це
тривала процедура, ефективне здійснення якої неможливе за допомогою лише разового
тестування. Для вимірювання інтелекту використовують низку стандартних тестів: 
анкета з визначення здібностей учнів (за методикою Хаана і Кафа),  діагностика розвитку
здібностей дитини за моделлю Киричука,  визначення рівня творчості Дж. Гілфорда П.
Торренса,  опитувальник творчого потенціалу,  орієнтовано - діагностична анкета
інтересів – 2 за Б.Федоришиним та С. Карпіловською,  тест інтелекту Векслера,  тест
інтелекту Айзенка що містять завдання на обізнаність, розуміння, порівняння, кмітливість
… Що стосується застосування тестів на творчість, то це одна з найбільш складних
процедур, оскільки й саме поняття творчості, і його критерії не достатньо визначені. На
практиці найчастіше використовують характеристики творчості, що базуються на
дослідженнях Дж. Гілфорда та П. Торренса. Вони орієнтовані на особливості мислення: -
легкість, гнучкість, оригінальність, точність. Тест передбачає виконання завдань:
завершення розпочатого малюнка, використання паралельних ліній, або кружечків для
побудови зображень, конструювання картин. Однак тести не завжди дають змогу оцінити
динаміку обдарованості, так само як і не завжди допомагають виявити приховані резерви
розумового розвитку дитини. Тому певної популярності набули так звані критеріально
орієнтовані тести - анкети. Наприклад опитувальник творчого потенціалу. Метою цих
тестів є визначення рівня оволодіння дитиною поняттями і навичками, що відповідають
певному рівню її психічного розвитку. Скажімо, якщо дошкільнику доступні конкретні
поняття й він може оволодіти конкретними навичками, то критеріально орієнтовані тести
допомагають встановити на якому рівні в цієї дитини розвинуті саме ці поняття та навички.
Рівні досягнень можна визначити за завданнями, які ставить перед собою конкретний
суб'єкт, або ж на основі конкретних досягнутих успіхів. Проте часто показники тестів не
можуть повністю виявити обдарованість дитини. Ці тести потрібно доповнювати
відомостями батьків, вихователів, учителів, даними спостережень за дитиною.
3. Методи виховання

Методи виховання — це способи впливу вчителів на учнів, шляхи педагогічно доцільної

організації їхнього життя з метою прищеплення виховуваним рис нової людини.

Методи залежать від мети та змісту виховання. Методи виховання спрямовані на

формування й удосконалення особистості, тому врахування рівня розвитку вихованців —
важлива умова ефективного використання методів виховання, що залежать також від
рівня зрілості колективу.

Використання того чи того методу виховання залежить і від конкретної педагогічної

ситуації. Цікаві думки про методику постановки вимог висловив А. С. Макаренко: він не
рекомендував ставити вимоги в тому разі, якщо вихователь не впевнений, що вихованці їх
виконають.

Виховання характеризується всебічністю змісту та різноманітністю методів. По-різному

планують, наприклад, фізичне й естетичне виховання учнів. Проте серед усього розмаїття
методів є й такі, що мають значення для всього процесу виховання.

Методика виховання, за влучним зауваженням А. С. Макаренка, не терпить стереотипних

рішень і навіть доброго шаблону. Творчий підхід до використання методів —обов'язкова
умова успішного виховання. Можливість такого підходу багато в чому залежить від
розв'язання теоретичних питань, зокрема класифікації методів виховання.

Класифікація методів виховання важлива у тому відношенні, що дає змогу яскравіше

підкреслити специфічність того чи того методу, точніше визначити його призначення у
виховному процесі.

До останнього часу методи виховання поділялися на дві основні групи:

 методи формування суспільної поведінки й організації діяльності школярів —

привчання та вправи, наприклад гра, доручення, змагання;

 методи формування свідомості — бесіди, диспути, лекції» обговорення

матеріалів преси, літературних творів, кінофільмів.

Погляди та переконання формуються не тільки з допомогою слова вихователя, а й у

процесі різноманітної діяльності. Тому у виховному процесі методи формування
свідомості та організації діяльності виступають у поєднанні. Поділ їх на дві групи не
відокремлює методи один від одного, а дає змогу лише підкреслити більшу спрямованість
однієї групи методів на усвідомлення своєї поведінки, другої — на формування її звичних
форм.

Методи виховання спрямовані на зміну особистості в позитивний бік. Проте їх

застосування веде не до безпосередніх змін особистості, а до виникнення у вихованців
думок, почуттів, потреб, які спонукають їх до певних вчинків, поведінки. Ці методи
виховання істотно відрізняються від методів навчання, застосування яких приводить до
зростання й удосконалення знань, навичок та вмінь.

У практиці виховання трапляються різні комбінації цих методів у виховному процесі.

Поєднання різних методів є однією з важливих умов впливу виховання на різні сторони
особистості дітей.
Деякі серед перелічених методів можуть виступати в процесі виховання то як метод, то як
засіб виховання. Це можна сказати насамперед про гру, трудову діяльність, роботу з
книжкою, газетою. Динамічність, рухливість понять пояснюється складністю самого
процесу виховання.

Привчання і вправи
Метод навчання передбачає певну, до деталей продуману організацію життя учнів, їхньої
праці, відпочинку та залучення школярів до виконання норм і правил, щоб сформувати
звичні норми поведінки.

Привчання особливо в початкових класах розпочинається показу взірця поведінки самим

учителем, через демонстрування картин, читання яскравого оповідання.

Важливим моментом привчання слід вважати створення в дітей позитивного ставлення до

тої чи тої форми поведінки, якого досягають наочністю, образністю, емоційним
ставленням самого вчителя до того, що він дає дітям.

Метод привчання може варіюватися залежно від віку та умов виховання. Не завжди
доцільно, наприклад, відкрито ставити перед дітьми завдання оволодіти якимось
способом поведінки. Вихователь може дати дитині певне доручення (чергування в класі,
нагляд за дотриманням чистоти), і в ході його виконання вихованець оволодіває
необхідними нормами поведінки.

Важливе місце у вихованні посідають різні вправи. Вони як - найбезпосередніше пов'язані

з привчанням. У навчальній роботі вправи використовують, щоб сформувати в учнів
уміння і навички. У деяких випадках вправи у вихованні виконують ту саму роль.

Роль прикладу у вихованні

Великий вплив на дітей справляє повсякденна поведінка дорослих, їхній приклад. Сила
впливу прикладу на молодших школярів ґрунтується на нахилі дітей до наслідування. Не
маючи достатніх знань, переконань і життєвого досвіду, діти дуже уважно приглядаються
до поведінки довколишніх людей. Цю схильність педагоги помітили порівняно давно. Ще
Я. А. Коменський відзначав, що маленькі діти вчаться раніше наслідувати, ніж пізнавати.

Сила впливу прикладу полягає і в тому, що довколишні не нав'язують дітям своїх поглядів,
вчинків, діти самі помічають їх, вони привертають їхню увагу і сприймаються дітьми як
взірець поведінки.

Отже, виховний вплив прикладу, пов'язаний не тільки з тим, Що учні спостерігають у житті,
вивчають, а й з організацією їхньої різноманітної діяльності.

Гра
За влучним висловом А. С. Макаренка, гра для дитини має «те саме значення, яке в
Дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, така з багатьох поглядів вона
буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед
у грі». Чим менші діти, тим більше значення в їхній діяльності має гра. Учитель, що
недооцінює роль гри у вихованні молодших школярів, не зможе домогтися великих успіхів
у своїй праці.

Важливою умовою впливу гри на вихованців він вважав активну участь самих дітей не
тільки в проведенні ігор, а й у створенні їх, не применшуючи й ролі педагога в організації
гри. Педагог, на його думку, завжди повинен уявляти собі мету гри, яку він провадить, і
йти саме до цієї мети.

Доручення. З перших днів навчання учитель намагається залучити дітей у різноманітну

діяльність колективу, даючи доручення. 3а своїм характером доручення можуть бути
епізодичними і постійними. Основна функція доручень — забезпечити набування дітьми
досвіду виконання громадських обов'язків.
Важливе значення має і створення позитивного ставлення до доручення. Це стає
можливим за умови врахування вікових та індивідуальних особливостей (інтересів,
нахилів) учня.

Змагання. Змагання сприяє розвиткові творчих сил і підвищенню активності учнів у різних
видах діяльності (праці, громадській роботі) і передбачає рівняння на передових допомогу
відсталим і на цій основі досягнення колективом вищих показників у своїй роботі.
Однією з умов дієвості змагання є вміння викликати в дітей бажання брати в ньому участь.
Окремі види змагань можна їм і запропонувати. В такому випадку треба вміло
організувати дітей на участь у змаганні.

Важливо також, щоб перед сторонами у змаганні висувалися щораз нові привабливі цілі,
умови мають бути доступними, оформлення змагання — барвистим.

Дієвість змагання підвищується, якщо його підсумки підводять регулярно.

Методи заохочення і покарання давно використовуються у виховній практиці.

Основні методи виховання спрямовані на те, щоб створити нове у вихованні. Заохочення і
покарання не створюють нового у становленні особистості школяра, вони виступають як
регулятор тих дій, які здійснюються за допомогою основних методів виховання. До
заохочень і покарань вдаються у тих випадках, коли треба посилити позитивні мотиви або,
навпаки, загальмувати негативні. Тому до використання заохочення і покарання вдаються
не завжди.

Слід мати на увазі, що заохочення і покарання зачіпають усю особистість дітей, які глибоко
їх переживають. Тому використання заохочень і покарань становить для вихователів певні
утруднення.

Заохочення спрямоване на вдосконалення дитини. Відзначаючи успіхи в діяльності і

поведінці дітей, вихователі, колектив учнів виховують у них прагнення зробити ще більше.
Тому форми заохочення мають бути максимально рухливими, динамічними. З цієї точки
зору слід критично поставитися до деяких форм заохочень. Покарання — захід впливу на
вихованців чи дитячий колектив за певний вчинок. Ставлення до покарань у педагогіці
досить суперечливе. Прибічники авторитарної педагогіки виступали за широке
застосування покарань, включаючи тілесні. Вони вважали покарання не стільки засобом
виховання, скільки засобом керування дітьми. Послідовники теорії вільного виховання
відкидали будь-які покарання.

Прагнення увільнити дітей від покарань мало під собою певні підстави, бо покарання
завжди тягне за собою переживання вихованця. У цьому прагненні був і протест проти
насильства над дитиною. Значною мірою під впливом теорії вільного виховання в перші
роки роботи радянської школи покарання було цілковито виключено з арсеналу засобів
впливу на дітей.

Важливою формою покарання є обмеження в правах: переведення з одного класу в

інший, з однієї школи в іншу і як крайній захід — виключення із школи.

Можна застосувати і таку форму покарань, як зміна ставлення до вихованця з боку

вчителя чи класного колективу. Вона доцільна в тому разі, коли учень дорожить добрим
ставленням до нього з боку вихователя і товаришів. Не рекомендується карати учнів
працею.

Комплексну реалізацію завдань у вихованні нової людини, як зазначено в програмі

«Освіта» (Україна XXI ст.), мусить об'єднати національне виховання, яке має бути
спрямоване на формування у молоді та дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів,
переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціальне значущих надбань вітчизняної та
світової духовної культури, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин.
Особливу увагу необхідно зосередити на пріоритетних напрямках реформування
виховання:

 формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу,

бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

 забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-

матері, культури та історії рідного народу;

 формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

 прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх

етносів, що населяють Україну;

 утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості,

патріотизму, добра, працелюбності, інших доброчинностей;

 формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи,

правами людини та її громадянською відповідальністю;

 формування у дітей і молоді вміння міжособистісного спілкування та підготовка

їх до життя в умовах ринкових відносин.
Маючи програму та орієнтовані напрямки виховної роботи з формування особистості,
розгорнулися творчі пошуки шляхів їх втілення в життя в загальноосвітніх та школах нового
типу. Їх мета — розробка концепцій національної школи, національної системи виховання,
піднесення навчання і виховання молоді на якісно новий рівень.