Питання для самоконтролю і самостійної роботи студентів:

1. Дайте визначення поняттю «міжвідомча взаємодія».

2. Які типи і види міжвідомчої взаємодії існують?
3. Що являють собою пряма і опосередкована взаємодія?
4. Яким чином здійснюються взаємозв'язок державних, регіональних і
муніципальних (міських) органів управління соціальною роботою?
5. У чому специфіка міжвідомчої взаємодії у соціальній роботі?

1. Дайте визначення поняттю «міжвідомча взаємодія».

Міжвідомча взаємодія- різновид соціальної взаємодії, сторонами якої
виступають соціально орієнтовані суб’єкти (підвідомчі заклади, територіальні
установи, окремі громадські інститути, об’єднання), що досягають своїх цілей
шляхом спеціалізованих, професійних заходів та цілеспрямованих дій.
Міжвідомча взаємодія – партнерство та співпраця між організаціями, що
представляють різні відомства як державного так і муніципального управління,
їх горизонтальні та вертикальні взаємозв’язки, спрямовані на досягнення
спільної цілі. Міжвідомча взаємодія реалізується під час спільного
стратегічного планування, розроблення та реалізації цільових програм для
подолання певної соціальної проблеми. Цей вид взаємодії має на меті
покращення координації роботи, обміну даними та досвідом між різними
структурами уряду та інших організацій.
Основні причини і переваги міжвідомчої взаємодії:
 Покращення координації та ефективності роботи в різних галузях
державної діяльності, таких як безпека, охорона здоров'я, економіка тощо.
 Обмін інформацією та даними між різними відомствами дозволяє
швидше та ефективніше вирішувати проблеми та реагувати на надзвичайні
ситуації.
 Спільні проекти та програми між різними відомствами можуть
привести до зниження витрат, оптимізації ресурсів та покращення якості
послуг.
  Взаємодія між різними відомствами сприяє покращенню розуміння
та співпраці між ними, що може призвести до зміцнення довіри та спільних
цілей.
Основні форми міжвідомчої взаємодії включають:
1. Координаційні ради та комітети, які об'єднують представників
різних відомств для обговорення та координації спільних питань.
2. Обмін інформацією та даними між відомствами через спеціальні
системи та бази даних.
3. Спільні проекти та програми між різними відомствами.
4. Спільні навчання та семінари для представників різних відомств з
метою покращення співпраці та розуміння між ними.
Міжвідомча взаємодія є важливим елементом ефективного
функціонування держави та забезпечення спільного розвитку та процвітання.
Вона сприяє зміцненню співпраці та обміну досвідом між різними сферами
влади, що в свою чергу сприяє покращенню якості життя громадян і розвитку
країни в цілому.
2. Які типи і види міжвідомчої взаємодії існують?
Види міжвідомчої взаємодії можуть варіюватися залежно від галузі
діяльності, конкретних завдань та потреб структур влади. Ось декілька
загальних видів міжвідомчої взаємодії:
1. Координація рішень та політик: Різні відомства співпрацюють для
вирішення загальних проблем та розробки спільних політик. Це може включати
формування міжвідомчих комітетів, рад або робочих груп, які займаються
обговоренням та прийняттям рішень.
2. Обмін інформацією та даними: Різні відомства обмінюються
інформацією та даними для покращення розуміння та прийняття обґрунтованих
рішень. Це може включати обмін даними про статистику, дослідження, звіти
тощо.
3. Спільні проекти та програми: Відомства можуть спільно
реалізовувати проекти та програми з метою досягнення спільних цілей.
Наприклад, спільні проекти у сфері охорони здоров'я, екології, освіти тощо.
 4. Операційна співпраця: Різні відомства можуть співпрацювати на
оперативному рівні для вирішення надзвичайних ситуацій, забезпечення
безпеки, ліквідації наслідків природних катастроф тощо.
5. Спільні навчання та семінари: Різні відомства можуть проводити
спільні навчальні заходи з метою підвищення кваліфікації співробітників,
покращення співпраці та обміну досвідом.
6. Спільні комунікаційні кампанії: Відомства можуть об'єднувати
зусилля для проведення спільних комунікаційних кампаній з метою
інформування громадськості, популяризації політик або зміни у свідомості
громадян.
Ці види міжвідомчої взаємодії можуть застосовуватись окремо або
комбінуватись, залежно від потреб та обставин. Вони сприяють покращенню
співпраці та координації між різними структурами влади з метою досягнення
спільних цілей та вирішення проблем.
Негайне реагування (кризове, екстрене реагування, термінова допомога)
Кризове та екстрене втручання – це термінове втручання в кризову ситуацію з
метою негайного усунення або мінімізації наслідків такої ситуації, надання
допомоги та підтримки, спрямованої на її подолання 45. Соціальна послуга
надається з моменту отримання інформації про кризову ситуацію до моменту
усунення ризику. У цьому випадку не обійтися без налагодженого алгоритму
міжвідомчої взаємодії ФСР / соціального працівника, спеціаліста служби у
справах дітей, представника Національної поліції (дільничного інспектора),
представників органу місцевого самоврядування, закладів охорони здоров’я,
освіти. Співпраця цих фахівців включає інформування про випадок виявлення
загрози життю чи здоров’ю дитини, жорстокого поводження з нею чи
домашнього насильства; здійснення візиту в сім’ю для перевірки факту
інформації, а також роботу міждисциплінарної команди в процесі надання
соціальних послуг.
Спільна участь (виконання заходів щодо соціального супроводу)
Налагоджена спільна робота всіх суб’єктів, залучених до сфери захисту прав
дитини в громаді, дає змогу виявляти випадки до того, як вони стануть
складними
Залучення фахівців (міждисциплінарні команди)Складання
індивідуального плану соціального супроводу та адання послуг соціального
супроводу, раннього втручання, денного догляду, екстреного втручання тощо.
Інформаційний обмін (міжвідомча електронну взаємодію) відноситься
до обміну даними та інформацією між різними установами, організаціями або
державними органами. Цей обмін інформацією здійснюється за допомогою
електронних систем та технології.
3. Що являють собою пряма і опосередкована взаємодія?
Пряма взаємодія має місце у випадку прямого контакту учасників
комунікаційного процесу, що знаходяться в одній просторовочасовій системі.
Така комунікація має характер діалогу в тому сенсі, що вона побудована на
двосторонньому інформаційному обміні: комунікатор одночасно є і адресатом,
«одержувачем» повідомлення від іншого учасника комунікаційного акту і
навпаки. Крім того, для передачі або інтерпретації смислового змісту в процесі
міжособистісного спілкування разом із словами, зазвичай, використовуються й
інші символьні форми – інтонація, жести, вирази обличчя тощо.
Опосередкована взаємодія припускає обов’язкове використання
допоміжних засобів, які дозволяють обмінюватися повідомленнями людям,
«віддаленим» в просторово-часовому відношенні. В ролі таких допоміжних
засобів можуть виступати, наприклад, папір у разі особистого або ділового
листування, а також електричні дроти, електромагнітні хвилі і різні технічні
пристрої в разі телефонної розмови, радіопереговорів, телеконференції,
Інтернет-дискусії тощо. В порівнянні з міжособистісним спілкуванням
опосередкована взаємодія виявляється здатною «подолати» просторово-часову
локалізацію і, тим самим, набуває принципово інших характеристик.
4. Яким чином здійснюються взаємозв'язок державних, регіональних
і муніципальних (міських) органів управління соціальною роботою?
У сучасних трансформаційних процесах, що відбуваються, зокрема, в
Україні, в ролі суб’єктів виступають у рівному ступені активності як інститути
держави, так і інститути громадянського суспільства. І саме від їх здатності і
готовності до плідної співпраці та взаємодії залежать успіх і темпи всіх реформ.
Тому вимоги щодо відповідальності за спільні дії висуваються відносно всіх
сторін-учасників. Крім того, йдеться про створення ефективного механізму
співпраці та про запровадження дієвих принципів такої взаємодії.
Механізм соціального партнерства дозволяє поєднувати функціонування
державної та недержавної інфраструктури в плані реалізації суспільно
важливих завдань.
Соціальне партнерство передбачає прямі безпосередні контакти
учасників, не опосередковуючись діяльністю владних вертикалей, виборчим
процесом тощо. Ґрунтуючись на добровільних відносинах воно зводить до
мінімуму бюрократичні механізми, демонструючи високий рівень соціальної
відповідальності суб’єктівучасників. Останнє не лише скорочує час на
вирішення конкретних питань, а й значно підвищує ефективність та якість
виконання.
Сучасна система закладів соціального обслуговування в Україні
передбачає функціонування як державних, так і недержавних комерційних і
некомерційних соціальних служб і організацій соціального обслуговування, що
свідчить про багатосуб’єктність в управлінні системою таки закладів. До таких
суб’єктів треба віднести державу і державні орган влади, органи місцевого
самоврядування, інститути громадянського суспільства, соціальні програми,
соціальні проекти і благодійні фонди, що фінансуються бізнес-структурами.
Отже, ефективність функціонування закладів соціального обслуговування
залежить від скоординованої взаємодії усіх суб’єктів управління, яка може
відбуватися на основі механізму соціального партнерства.
 Співпраця у межах досягнення певної мети, вирішення конкретних
завдань чи тривале партнерство передбачають об’єднання й координацію
зусиль, ресурсів, рівність участі кожної зі сторін та спільну відповідальність за
результати діяльності. Така взаємодія можлива як на рівні інституцій у межах
одного сектору – наприклад, між організаціями громадянського суспільства
(ОГС), – так і між різними секторами – громадою, органами влади й місцевого
самоврядування, правоохоронними органами, бізнесом, донорськими
організаціями, засобами масової комунікації тощо. Це дає можливість залучити
якомога більше необхідних ресурсів, а отже – охопити широкий спектр
соціальних, економічних, природоохоронних, інформаційно-комунікаційних та
інших завдань, подолати умовні та реальні бар’єри й ефективно вирішувати
важливі суспільні завдання. Співпраця органів влади й місцевого
самоврядування з організаціями громадянського суспільства є ознакою
демократичного суспільства, у якому його потреби лежать в основі державної
політики. У свою чергу «третій сектор» сприяє підконтрольності держави
суспільству, налагодженню публічного взаємозв’язку громади й органів влади
на засадах відкритості, публічності й партнерства.
5. У чому специфіка міжвідомчої взаємодії у соціальній роботі?
Співпраця у межах досягнення певної мети, вирішення конкретних
завдань чи тривале партнерство передбачають об’єднання й координацію
зусиль, ресурсів, рівність участі кожної зі сторін та спільну відповідальність за
результати діяльності. Така взаємодія можлива як на рівні інституцій у межах
одного сектору – наприклад, між організаціями громадянського суспільства
(ОГС), – так і між різними секторами – громадою, органами влади й місцевого
самоврядування, правоохоронними органами, бізнесом, донорськими
організаціями, засобами масової комунікації тощо. Це дає можливість залучити
якомога більше необхідних ресурсів, а отже – охопити широкий спектр
соціальних, економічних, природоохоронних, інформаційно-комунікаційних та
інших завдань, подолати умовні та реальні бар’єри й ефективно вирішувати
важливі суспільні завдання. Співпраця органів влади й місцевого
самоврядування з організаціями громадянського суспільства є ознакою
демократичного суспільства, у якому його потреби лежать в основі державної
політики. У свою чергу «третій сектор» сприяє підконтрольності держави
суспільству, налагодженню публічного взаємозв’язку громади й органів влади
на засадах відкритості, публічності й партнерства.
Співпраця громадського сектору з бізнесом не лише сприяє активізації та
розвитку його соціальної відповідальності, а й об’єднанню зусиль навколо
спільних завдань (наприклад, розвиток території – окремої ділянки, всього
міста, регіону, держави в цілому. Однак партнерство між цими секторами буде
можливим лише тоді, коли громадські організації будуть працювати прозоро,
чітко розумітимуть, яких змін хочуть досягнути, і позиціонуватимуть себе не як
«прохачі» (дайте нам грошей, бо ми хороші), а як рівнозначні партнери.
Співпраця громадських організацій і засобів масової комунікації теж
повинна будуватися на засадах відкритості й прозорості. Проте основною її
умовою є відсутність бізнес-складової. І громадський сектор, і ЗМІ діють у
межах певної громади і задля громади, використовуючи лише різні інструменти
і ставлячи перед собою різні першочергові цілі. Однак при налагодженні
діалогу обидві сторони мають розуміти, що ключова точка перетину їхніх
інтересів лежить не в тому, щоб одні отримали журналістський матеріал, а інші
– гроші за його розміщення, а в підвищенні рівня поінформованості суспільства
про можливі шляхи вирішення актуальних питань, його активізація, розвиток, а
отже – підвищення загального рівня добробуту.
Міжвідомча взаємодія – це новий досвід, нові можливості, нові рішення,
новий погляд на давно відомі речі, формування нової культури взаємозв’язків у
суспільстві. За умови налагодження конструктивної взаємодії влади, громади і
бізнесу можемо говорити про соціальне партнерство в управлінні життям
суспільства.

Основними принципами міжвідомчої взаємодії є: відкритість, прозорість,

рівний доступ до публічної діяльності (в тому числі отримання соціального
замовлення), добровільність, можливість впроваджувати новітні технології і
т.п. Наприклад, відповідно до принципу відкритості, інформація про умови
міжвідомчої взаємодії, застосування форм, методів, правил і технологій
соціальної роботи є прозорою і доступною для всіх учасників процесу.