Маруся Чурай

Ліна Костенко
Історична основа твору. Історія написання»
Маруся Чурай — напівлегендарна народна поетеса-
піснярка. За переказами, народилася близько 1625 р. в
Полтаві в родині козака Гордія Чурая. Через вільнолюбну,
горду натуру батько мусив тікати на Січ, брав участь у
багатьох протипольських повстаннях. Якось у бою
потрапив у полон і був страчений. Вважається народним
героєм, оспіваний у думі.
Маруся Чурай піднімала бойовий дух січового козацтва
своєю творчістю, саме з її піснями вояки вирушали в
походи, щоб відстояти українську державність. Вважають,
їй належать такі відомі пісні, як «Засвіт встали козаченьки»,
«Летить галка через балку», «Віють вітри, віють буйні», «Ой
не ходи, Грицю», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає»,
«На городі верба рясна», «В кінці греблі шумлять верби» та
ін.
Художній твір вважається історичним передовсім
тоді, коли автор правильно и всеохоплююче
відображає історичну епоху. Ліна Костенко це
зробила неперевершено. Та навіть принцип умов­-
ності, за яким на початку роману сама поетеса
визнає перевагу художнього домислу над фактами
(«А що, якби знайшлася хоч одна...»), не тільки не
знижує читацьку цікавість, а ще більше її посилює,
змушуючи читати художній текст прискіпливіше.
Та як не читай, але не знайдеш бодай огріха, а не
те що грубої помилки в зображенні історичного
тла.
За переказами, Маруся народилася в 1625 році у
Полтаві, у козацькій родині. Її батько, Гордій Чурай
після поразки козацько-селянського повстання в
1637 році був страчений у Варшаві. Залишилися
Мати Горпина і Маруся Чурай удвох. Маруся мала
чудовий голос і майстерно співала пісні, які
складала з різних приводів,часто навіть у
звичайній розмові викладали свої думки у віршах.
Навесні 1648 року почалася визвольна війна українського народу проти польської шляхти. Піднявся на
боротьбу і полтавський полк, у якому козакував коханий Марусі Грицько Бобренко. Особисті
переживання Марусі Чурай і туга за коханим перетворилися в нові поетичні рядки, пісні, думи.
В цей період створила такі пісні: «Засвіт встали козаченьки», «В огороді хмелинонька грядки устеляє»,
«Шумить, гуде дібровонька» та інші. Багато літературних обробок зазанала ліро-епічна пісня-балада
«Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», авторкою якої є полтавська піснярка середини XVII ст. Марія
Гордіївна Чурай.
Згідно з переказами, Грицько Бобренко повернувшись із походу, зрадив Марусю, і вона з помсти його
отруїла. Вона добровільно зізналася в злочині, за що була засуджена до страти. Вирок не було
виконано, бо в день страти посильний привіз наказ Богдана Хмельницького про помилування Марусі
Чурай. Життя їй було даровано в память героїчної загибелі батька та за чудові пісні, які вона складала.
Маруся недовго жила на світі після помилування і померла в каятті у 1653 році, але залишилась у
прекрасній пісенній спадщині. Легенда говорить, що після повернення з Києва, де вона була на прощі
(каялася у Лаврі в своїх гріхах) Маруся тяжко захворіла і померла. А за другою версією сліди її
загубились у монастирі.
Символічно живою нам залишає і Ліна Костенко в романі «Маруся Чурай».
Авторка роману сумлінно дотримується історичної правди. Персонажі її твору згадують далекі часи,
коли на Півдні України, за Дніпровськими порогами, зароджувалось братство мужніх і нескорених
лицарів, яке назвали українським козацтвом, запорожцями.
Про те, що це не видумана, а реальна постать,
свідчив ще знавець літератури й фольклору
Владіміров, а О. Шкляревський написав і опублікував
у 1877 році в журналі "Пчела" в Петербурзі розвідку-
нарис. Деякі легенди й свідчення дають можливість
приблизно визначити роком народження Чураївни
1625. Вважають, що Маруся була дочкою козацького
старшини – урядника полтавського добровільного
козачого полку Гордія – і полтавської трудівниці
Горпини. Під час сварки з шляхтичем, який довго і
підло знущався над людьми, не минав нагоди
довести українцям, що вони "бидло", батько Марусі
вихопив шаблю, вбив напасника, а сам врятувався від
несправедливого польського суду, який би навіть не
став розбиратися, хто був винен, тим, що втік на
Запорізьку Січ і пристав до нереєстрового
козацтва.Під час козацько-селянського повстання у
битві під Кумейками у 1637 році Гордій Чурай разом
з гетьманом Павлюком потрапив у полон до
польського гетьмана Потоцького і був страчений у
Варшаві як один з лідерів визвольної боротьби.
Маючи чудовий голос і ліричну душу (дівчині
приписують понад двадцять народних пісень),
Маруся спромоглася на велике кохання до козацького
сина Гриця Бобренка.
Фольклорист О. Шкляревський описав портрет
Марусі Чурай, який висів на стіні у діда відомого
українського письменника Г. Квітки-
Основ'яненка і нібито був змальований з натури:
"Маруся була справжня красуня і в суто
малоросійському стилі: дрібненька (тобто,
невелика на зріст, трохи худорлявенька,
мініатюрно складена), струнка, як струна, з
маленьким, але рельєфно окресленим під
тонкою білою вишитою сорочкою бюстиком, з
маленькими ручками і ніженьками, з привітним
виразом ласкавого, матового кольору,
засмаглого личка, на якому виступав рум'янець,
з карими очима та густими бровами і довгими
віями... Голівку дівчини покривало розкішне,
чорне як смола, волосся, заплетене ззаду в густу
широку косу до колін.Чарівність дівчини
довершував маленький ротик з білими, як
перламутр, зубками, закритий, мов червоний
мак, рожевими губками... Але при цьому у Марусі
було круте, трохи випукле гладеньке, сухе чоло і
трохи дугоподібний, енергійний, з горбинкою
Дякую за увагу