Класицизм

Напрям у європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській
культурі XVI ст., а найбільшого розквіту досяг у Франції у XVII ст. Для класицизму характерна
орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування.

Спершу він виникає у Франції на гребені піднесення французької нації, яка в другій половині віку
стала наймогутнішою абсолютистською монархією Європи.

У багатьох країнах, і перш за все у Франції, класицизм став першим офіційним художнім методом,
який визнав уряд. Ідея національної єдності в політиці монархів знайшла втілення у творах
класицистів. Королі і царі наближали до себе письменників, а вони, у свою чергу, прославляли їх у
своїх творах, проголошували необхідність громадського служіння державним інтересам.

У своїх пошуках розумних правил творчості класицизм звертався до античних теоретиків літератури
— Аристотеля, Горація, брав за взірець їхні погляди на літературу. На базі "Поетики" Аристотеля та
"Послання до Пізонів" Горація француз Нікола Буало розробив докладну регламентацію
письменницької творчості у книзі "Мистецтво поетичне" (1674), яка стала естетичною програмою
класицизму.

"Давні автори для нових письменників— це "школа поетичної майстерності",— наголошував

представник німецького класицизму Мартін Опіц. Антична спадщина для митців-класиків — це
також певне мірило й взірець. "Ми повинні, — зазначає Ж. Расін, — постійно питати себе: що
сказали б Гомер і Вергілій, якби прочитали ці вірші? Що сказав би Софокл, якби побачив
презентованою цю сцену?"

Основні риси класицизму

1) Зображення героїв позитивних (зразок для наслідування) або негативних (моральний урок
читачам).

2) Дотримання в драматургії правила трьох єдностей: єдність дії (чітка композиція), єдність часу
(один день), єдність місця (в одному місці).

3) Підкреслення в образах героїв однієї риси характеру (честь, обов’язок, хоробрість, лицемірство,
жадібність тощо).

4) Конфлікт пристрасті (серця) і обов’язку (розуму) — розум перемагає.

5) Літературні жанри поділялись на «високі» (ода, трагедія, епопея, героїчна поема; величава,
урочиста мова), «середні» (наукові твори, елегії, сатири; загальновживана мова), «низькі» (комедія,
пісні, листи в прозі, епіграми; розмовний стиль).

Період ХVІІ – ХVІІІ століття

Країни Італія, Франція, Росія

Історичні умови формування сильних монархічних держав
Естетичне підґрунтя антична теорія поетики, зокрема «Поетика»
Аристотеля
Філософська основа раціоналізм, утвердження культу розуму
Основні риси  зображення дійсності з позицій
правдоподібності,
 значущість громадянської проблематики,
утвердження почуття обов’язку як
головного,
 об’єктивність розповіді, однозначність
характеру героя,
 ієрархія жанрів і стилів, утвердження
закону «трьох єдностей» у класицистичній
драматургії,
 повчання і виховання як одна з основних
функцій