Художньо-мовленнєва діяльність — це діяльність, пов’язана зі сприйманням

літературних творів, їх виконанням, відтворенням, супроводжується образним,

виразним мовленням та словесною творчістю.
В процесі художньо-мовленнєвої діяльності діти створюють сприятливі умови для
мовленнєвого самовираження.
В художньо-мовленнєвій діяльності діти проявляють себе через:

 сюжетоскладання,
 казкові, ігрові діалоги,
 складання казок, оповідань, віршів,
 мовні ігри, засновані на гумористичних творах.

Художньо-мовленнєва діяльність — один з найулюбленіших способів

самовираження маленької дитини.
Вона відбувається в організованих формах та просто за ініціативою дітей, поза
спеціальних занять.
Для виникнення та активізації художніх проявів дітей необхідно:

 створити сприятливі умови;

 занурити дитину у світ творчості;
 оточити необхідними художніми матеріалами;
 урізноманітнити художній, естетичний, емоційно-чуттєвий досвід.

Провідними формами роботи з художньою літературою є заняття різного типу:

 фронтальні;
 групові;
 індивідуально-групові;
 індивідуальні.

Плануючи мовленнєву діяльність дітей, варто організувати в групі мовленнєве

розвивальне середовище – це забезпечення доброзичливої атмосфери, де дитина має
право на мовленнєву активність:

книжковий куточок – має динамічний характер, його полиці відповідно до тематики

поповнюються новими, цікавими казками, віршами, оповіданнями, що не залишається
поза увагою дітей;

центри сюжетно-рольових ігор – тут діти мають змогу відтворити набутий

досвід спілкування в перукарні, на прийомі у лікаря, в родинному колі,під час
зустрічі з друзями;
 - куточок театралізованих ігор – набуті мовленнєві уміння і навички, засоби
виразності, діалогічне і монологічне мовлення діти використовують,беручи участь
у театральній діяльності. З особливим ентузіазмом дошкільники беруть участь у
театралізації казок, пісень та віршів;

Саме на заняттях педагоги систематично та послідовно формують у дітей мовленнєві

вміння та навички, які потім закріплюються при спілкуванні дітей під час різних видів
діяльності у повсякденному житті.

Семінар-практикум для вихователів

«Розвиток мовленнєвої компетенції засобами художнього слова»

Мета: поглибити знання з методики навчання з методики художньо-

мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку; ознайомити з
інноваціями у сфері художньо-мовленнєвої діяльності; поглибити та
систематизувати знання щодо організації занять з художньої
літератури; формувати навички ефективної взаємодії, розвитку
комунікативної культури педагогів; удосконалити професійні уміння
щодо використання ефективних підходів для розвитку мовленнєвої
компетентності дітей дошкільного віку; вдосконалити педагогічну
майстерність вихователів.

1 засідання.
Вхідне діагностування (Додаток 1)
1. Розвиток мовленнєвої творчості під час освітнього процесу
2. Форми організації художньо-мовленнєвої діяльності (пам’ятка)
3. Структура різних видів бесід.

Мовленнєва творчість — один із найскладніших видів дитячої творчості.

Мовлення — важливий компонент різноманітних видів творчої діяльності
дітей. Тому складно виокремити у спостереженні та аналізі, наприклад,
процесу малювання, пов’язаного з коментуванням дитиною своїх дій,
створюваного сюжету (який народжується одночасно на двох рівнях —
вербальному й образотворчому), межі кожного виду творчої діяльності.
Слово підштовхує, збагачує, стимулює рухи рук, потік думки, а
зображення, що виникають, спонукають до нових словесних образів. І
слово, і зображення є однаково значущими для дитини засобами
творення художнього образу, вираження свого стану, почуттів,
відображення самостійної думки. Творча розповідь і мовленнєве
вправляння як компоненти різних видів дитячої діяльності — це різні рівні
словесної творчості.
Мовленнєво-творча діяльність — це складання різних типів зв’язних
висловлювань, за допомогою яких дитина виражає власні почуття,
уявлення, навіяні художніми творами, сприйняттям навколишнього світу.
Як складова частина різних видів діяльності (гри, малювання,
конструювання, театралізації, спілкування), мовленнєво-творча
діяльність не завжди завершується складанням твору, який би відповідав
певним літературним та мовним нормам, оскільки дитина не ставить
перед собою таке завдання. Мовленнєві завдання підпорядковуються
меті, змісту загальної діяльності, що зумовлює вибір мовленнєвих дій.
Словесна творчість як первинна форма літературної творчості — це
спеціально організований мотивований процес складання дитиною твору
в будь-якій формі висловлювання, що відповідає певним літературним
нормам.
Процес словесної творчості орієнтований на складання дитиною твору,
тобто на досягнення певного результату. Мотиваційна настанова, що
активізує мовленнєво-творчий процес, виявляється в бажанні за власною
ініціативою брати участь у вирішенні завдань, запропонованих дорослим;
у творчій продуктивності — здатності складати кілька варіантів творів на
одну тему; в ігровій настанові, прагненні перемогти у змаганні (хто складе
найцікавішу казку). У цій ситуації найчастіше творчий процес
спрямовується педагогом, що дає змогу поєднати навчання й активну
творчу мовленнєву практику.
Залежно від умов, в яких відбувається творчий процес, розрізняють
мовленнєву творчість в умовах навчання і в ситуації ініціативної творчої
діяльності, в яких по-різному виявляється активна позиція дитини щодо
процесу словесної творчості, роль педагога в керуванні творчим
процесом (ТП), відповідність складеного дитиною твору літературно-
мовленнєвим нормам (жанру, структурній формі, граматиці
висловлювання), орієнтованість на кінцевий результат, можливість
різноманітних варіацій розвитку творчої ідеї.
В умовах організованого навчання ініціатива майже завжди йде від
вихователя, який заздалегідь планує зміст заняття, тему, навчальні
завдання. Завдяки майстерності, зацікавленості педагога діти
включаються у творчий процес, відгукуються на його пропозицію
«Давайте придумаємо…». В ініціативній творчості дитина вільна і
звертається до творчої діяльності лише тоді, коли насправді відчуває
нагальну потребу творити.
Заняття майже завжди зорієнтовані на кінцевий результат — скласти
оповідання на тему, розповідь за картиною, казку за набором іграшок
тощо. Вся попередня робота на занятті налаштована на підготовку дітей
до створення творчого продукту (орієнтування в певній темі, актуалізація
словника, граматичні вправи, естетично-емоційне збудження), причому
вихователь, керуючи творчою діяльністю дітей, прагне складені дітьми
твори використовувати згідно з літературно-мовленнєвими нормами.
Саме цим пояснюється його активне втручання в дитячу розповідь:
вказівки, навідні запитання, пропозиція скласти кілька варіантів, тактовні
виправлення, доповнення, підказки тощо.
В ініціативній творчості дитина зосереджена переважно на самому
творчому процесі, в якому вона — головна фігура, її цікавить сюжет,
літературна чи ігрова інтрига, події, які вона собі уявляє. Дитина діє
самостійно і будь-яке втручання педагога з метою вдосконалити
результат може загальмувати творчий процес, а іноді й зупинити його. У
власну творчість дошкільник переносить здобуті раніше знання, вміння,
навички. Що вище рівень підготовленості, обізнаності дитини, то
якіснішою, яскравішою й оригінальнішою буде її спонтанна творча
діяльність.
Під час заняття педагог намагається задіяти всі структурні частини
творчого процесу: зародження задуму, пошук засобів вирішення творчого
завдання, реалізація задуму, оцінка творчого продукту, співвіднесення
його із задумом. На кожному етапі він прагне продемонструвати дітям
різні варіанти вирішення творчого завдання, різні способи збагачення
творчого процесу.
В ініціативній творчості структура творчого процесу може порушуватись,
адже діяльність дитини імпульсивна, подібна грі, яка не завжди
завершується певним результатом. Якщо на занятті діти мають
можливість почути кілька варіантів складених товаришами розповідей, які
вихователь може зафіксувати за допомогою диктофона, магнітофона,
записати на аркуші, то мовленнєво-творчі дії дошкільника в його
самостійній діяльності буває важко зафіксувати. За контекстом ці записи
здебільшого не мають сенсу, адже вони пов’язувалися з ігровими,
образотворчими, конструктивними діями, в яких виокремити «суто
мовлення» іноді буває неможливо. Отже, умови здійснення творчого
процесу істотно впливають на його зміст і рівень якості.
Мовленнєво-творча діяльність, залежно від умов, у яких вона
відбувається, може виявлятися в різних формах.
Як бачимо зі схеми, ініціативна мовленнєво-творча діяльність посідає
значне місце в житті дитини. Адже цей вид творчості є природним для
неї, важливим засобом самовираження, самореалізації, який виявляється
у різних видах дитячої діяльності: в сюжетно-рольовій грі (за допомогою
складання сюжетів казок, ігрових діалогів, сценаріїв); в пізнавальній
діяльності (через вислови-міркування, вислови-пояснення, вислови-
запитання, головна мета яких упорядкувати, систематизувати власні
уявлення про довкілля, пояснити самому собі невідповідності,
незрозумілості, проблеми, з якими постійно стикається дитина); в
образотворчій, музичній, конструктивній, театральній діяльності (завдяки
акомпанементу дій, їх коментарю, словесному малюванню); у спілкуванні
з однолітками й дорослими (через самопрезентацію і фантазування)
тощо. Ініціативна мовленнєво-творча діяльність ґрунтується на знаннях
дитини, які вона здобула під час навчання.
У ситуаціях регламентованої мовленнєво-творчої діяльності основними
організаційними формами є мовленнєве заняття, а також заняття з
ознайомлення дітей із художньою літературою, деякі види мовленнєвих
ігор. Під керівництвом педагога діти вправляються у складанні римовок,
художньому аналізі та творчій контамінації малих форм фольклору,
створенні колективних етюдів, індивідуальних казок, оповідань.
Мовленнєво-творча діяльність включає в себе:
• лексико-граматичні вправи: добір синонімів до слова крихітний (який
менший за скріпку, гумку, ґудзик на сорочці); порівнянь до наведених
слів-синонімів; складання речень про можливі дії такого крихітного
хлопчика;
• підготовка до творчої розповіді — складання сюжету за допомогою
запитань вихователя: як могло таке статися, що хлопчик зробився дуже
маленьким? Можливо, він вчинив щось погане? Як повернути йому свій
справжній вигляд? Які добрі вчинки він міг зробити? Чи допомогло це
хлопчику повернути свій зріст? Що хлопчик зрозумів у своєму житті? Який
корисний урок він отримав?;
• колективне складання сюжетів за опорними сигналами у вигляді
предметних карток (вихователь послідовно відкриває їх перед дітьми,
спрямовуючи розвиток сюжету відповідно до опорних слів);
• малювання дітьми ілюстрацій до окремих епізодів створеного сюжету.
Відтворення казки за малюнками. Складання книжки-розкладанки;
• загальний етичний висновок вихователя і дітей. Мовленнєво-творча
діяльність включається і в інші види занять (інтелектуальні, художні,
екологічні) у вигляді висловів-міркувань, висловів-пропозицій, у побудові
яких дитина виявляє свою творчість, рівень мовленнєвої компетентності.
Залежно від способу організації мовленнєво-творчу діяльність дітей
поділяють на індивідуальну, групову і колективну. Прямої залежності між
умовами здійснення творчого процесу і способами організації діяльності
не існує, ініціативна словесна творчість може відбуватися в усіх трьох
формах. У навчальній діяльності педагог також використовує різноманітні
форми організації дітей залежно від завдань заняття і рівня їхньої
підготовленості до творчої діяльності.
Індивідуальна спонтанна творчість — це майже завжди моногра,
незалежно від змісту і характеру діяльності, за виключенням мовленнєво-
творчої діяльності, яка спонукається естетичним мотивом (С.
Рубінштейн). Дитина може обирати різні засоби для реалізації свого
задуму (дії з іграшками, малювання, ліплення, конструювання, танець з
підспівуванням), її активність зумовлюється ігровим мотивом, унаслідок
чого виникає ігровий або художній сюжет, що відбивається пізніше в
певних діях (режисерській грі з іграшками, малюванні, створенні книжки-
розкладанки тощо). Нерідко в ініціативній творчій діяльності мовлення
виконує не головну, а допоміжну функцію (акомпанує творенню образів,
супроводжує будівельні ігри) — гармонійно входить до складу
макродіяльності дитини, в якій воно відокремлюється, відсторонюється
від інших, поринає у світ фантазій. Така індивідуальна творчість є
безперечно цінною для розвитку творчої уяви, образного й логічного
мислення, емоційно-чуттєвої сфери дошкільника. Саме від багатства,
оригінальності, змістовності мовленнєвої творчості значною мірою
залежить рівень ігрової, художньої діяльності дитини.
На певних етапах навчання вихователі використовують різні способи
організації дітей. Так, індивідуальній творчій діяльності на занятті
обов’язково має передувати колективна творчість, під час якої дитина
поступово здобуває потрібні для творчості вміння й навички в
найсприятливішій для цього ситуації. Адже колективне творення,
кероване вихователем, завжди супроводжується успіхами дітей, що
надає їм особливого задоволення, віри у свої можливості та бажання
повернутися до Цієї діяльності ще не один раз. Як уже зазначалося, під
час колективної творчості діти успішно вчаться одне в одного,
переймаючи найрезультативніші засоби дії. Ця форма організації також
цінна багатоваріантністю вирішення творчого завдання, що позитивно
впливає на розвиток швидкості, гнучкості й оригінальності мислення
дошкільників.
Поступово вихователь починає використовувати групову (дует, тріо)
форму організації творчої діяльності, наприклад складання розповіді
командами. Він доручає дитині обрати собі товаришів для спільної
розповіді (за картиною, набором іграшок тощо). Група розповідачів
домовляється, хто за ким, як і про що складатиме розповідь. Причому
кожен член групи уважно слухає мовлення інших, доповнює його,
підтримує у разі виникнення труднощів. Групова мовленнєво-творча
діяльність є переходом до індивідуальної творчості. Діти самостійно
обирають тему своєї розповіді, індивідуально виконують завдання і
презентують його всій групі дітей.
Про важливість індивідуальної творчості на занятті й подальшого
колективного художнього аналізу складених дітьми творів свідчать
результати дослідження Г. Кудіної та 3. Новлянської. Автори відзначають
цінність саме поєднання індивідуального й колективного етапів
мовленнєво-творчої діяльності на занятті. Складений дитиною твір
презентується всій групі, яка стає його поціновувачем, критиком,
співавтором, що безперечно впливає на підвищення якості індивідуальної
мовленнєвої діяльності, адже під час навчання кожна дитина грає ролі
автора, критика і слухача.
Отже, використання різних способів організації мовленнєво-творчої
діяльності дітей під час навчання сприяє підвищенню її якості.

Пам'ятка для вихователів!

Заняття з художньо-мовленнєвої діяльності

№ н\
п Вид Тип
Фронтальне (з усією
1. Читання і розповідання казок групою)
Читання оповідань морально-етичної та
2. гумористичної спрямованості Фронтальне, групове
3. Заучування віршів Індивідуальне
4. Розігрування забавлянок, утішок, пісень Групове,
 індивідуально-групове
Групове,
індивідуально-групове,
5. Ігри-драматизації фронтальне
Індивідуальне,
6. Етичні бесіди фронтальне
Узагальнені бесіди (про
7. письменників, улюблених героїв тощо) Фронтальне
Показ різних видів театрів: театр іграшок,
тіньовий, картонажний, байковий, магнітний,
8. ляльковий, живих тіней Групове, фронтальне
9. Показ діафільмів Групове, фронтальне
10. Перегляд телепередач Групове, фронтальне
Індивідуально-групове,
11. Театралізовані ігри групове
Індивідуально-групове,
12. Ігри за сюжетами художніх творів групове
13. Інсценування художніх творів Групове
Прослуховування платівок

14. Фронтальне

Відповідно заняття з художньої літератури різних видів мають

різноманітний зміст та форми проведення:
 розігрування забавлянок, утішок, пісень проводяться переважно з дітьми
раннього й молодшого дошкільного віку (групові, індивідуально-групові,
індивідуальні заняття);
 читання і розповідання казок, бесіда за їх змістом (фронтальні й групові
заняття);
 читання оповідань, бесіда за їх змістом (фронтальні й групові заняття);
 заучування віршів (індивідуальні та індивідуально-групові заняття);
 ігри-драматизації (фронтальні, групові, індивідуально-групові заняття);
 етичні; узагальнювальні бесіди (проводяться лише з дітьми старшого
дошкільного віку);
 показ різних видів театру: іграшок, ляльковий, картонажний, магнітний,
тіньовий, живих тіней та ін.;
 показ діафільмів (фронтальне, групове), як сучасна
альтернатива виконання художніх творів у супроводі мультимедійних
презентацій;
 перегляд телепередач, мультфільмів (фронтальні, групові та ін. заняття);
 прослуховування аудіозаписів творів художньої літератури та фольклору
в акторському виконанні (фронтальні, групові та ін. заняття).
 У всіх вікових групах заняття з художнього читання (розповідання
народних казок, читання авторських казок, оповідань, віршів тощо) мають
подібну орієнтовну структуру з наведеними нижче складниками.
1. Зацікавлення дітей (залежить від вікової групи: в молодшій може бути
сюрпризний момент; у середній — звернення до власного досвіду дітей,
вступна бесіда на тему твору; в старшій групі заняття можна розпочати
короткою вступною бесідою про творчість письменника, його раніше
прочитані твори та ін.).
2. Повідомлення повної назви твору, його автора. Якщо вивчається народна
казка, то зазначаються її повна назва та походження наприклад:
українська (чеська, російська та ін.) народна казка. Читання твору.
Розглядання ілюстрацій. Повторне читання.
3. Бесіда за змістом твору (є обов’язковою складовою заняття тому що
лише спільно з дорослим дитина робить висновки, аналізує, порівнює,
оцінює, замислюється над тим, що може пройти її увагу).
4. Приказки, прислів’я за темою твору, можливе виведення морального
правила. Заняття доцільно завершити малюванням, грою за прочитаним.
Слід зауважити, що знання жанру твору, його автора вимагають від
дитини лише у другому кварталі середньої групи. В старшій групі на
одному занятті можна читати два твори, об’єднані однією темою (два
короткі оповідання, казки, вірш і прозовий твір тощо).

Після читання (розповідання) художнього твору (незалежно

від жанру) завжди проводиться бесіда:
 за запитанням автора твору (якщо твір закінчується запитанням);
 на відтворення прочитаного (запитання на послідовність розгортання
подій у творі). Цим видом бесіди не слід зловживати:
 на тему прочитаного (наприклад, після розповідання української народної
казки «Колобок» може відбутися бесіда про слухняність, а після
розповідання казки «Колосок» — про працьовитість т.д.);
 морально-оцінювального характеру (бесіда, під час якої діти аналізують і
оцінюють вчинки героїв, мотивують власне ставлення до них, порівнюють
із власними вчинками, поведінкою):
 на розуміння дітьми жанру твору (діти впізнають жанр прослуханого
твору і аргументують свою відповідь, педагог їм у цьому
допомагає (наприклад: «Що ви щойно прослухали: казку чи оповідання?...
Як ви здогадалися, що це казка?»)
 на розуміння засобів художньої виразності твору (наприклад: Якими
словами почалася казка? Як ви здогадалися, що Оленці сумно? Як ви
гадаєте, добре чи погано ставиться автор до цього героя? Як ви про це
здогадалися?» та ін.);
 на розуміння композиційної структури твору (тільки з дітьми старшого
дошкільного віку; вихователь ставить запитання наступного змісту:
«Якими словами розпочинається казка? Про що говориться і у зачині?
Якими словами починається найголовніше, найцікавіше у цій казці?
Якими словами закінчується казка?»),
 На одному занятті, як правило, використовуються кілька видів бесід.
Органічно з бесідою поєднуються і різноманітні творчі завдання, які
допомагають дітям краще зрозуміти художній твір,
активізують мовленнєву активність, наприклад: словесний портрет героя
твору ( Уявіть, як виглядав...»), уявлюваний діалог з героєм твору,
написання листа літературному героєві (кожна дитина розповідає, що
б вона написала персонажу твору) та ін. Після читання творів моральної
спрямованості вводяться прислів’я або приказки цієї ж теми.
Окремими заняттями лише з дітьми старшого дошкільного віку
проводяться узагальнювальні бесіди за творами одного письменника
( «Улюблений письменник», «Улюблена книга», «Улюблена казка») та
етичні бесіди («Чесність», «Ввічливість», «Доброта», «Скромність» ,
«Щедрість», «Працьовитість», «Чуйність», «Сміливість» та інше адже
художній твір виступає цінним джерелом морального розвитку дитини.
Такі бесіди проводяться як узагальнення знань, вражень отриманих з
раніше прочитаних творів, тому вимагають попередньої роботи з дітьми
(читання й обговорення творів, що відповідають тематиці майбутньої
бесіди). Готуючись до таких занять-бесід, педагог має чітко визначити
зміст заняття, заздалегідь продумати запитання до дітей, проблемні
ситуації, дібрати дидактичний матеріал (картини, музику, приказки,
прислів’я тощо),

Традиційно етична бесіда, що планується у формі фронтального

групового заняття, складається з трьох частин.
1. Вступна частина проводиться з метою зацікавлення дітей темою бесіди і
має кілька варіантів: проблемна ситуація; звернення до власного досвіду
дітей («Чи сподобалось би вам, якби ваші друзі були нечесними? Чому?
Кого ми називаємо чесним?»); опис конкретного факту або події («Хочу
розказати вам про один випадок, який трапився ...»); читання вірша з
подальшим його обговоренням.
2. Основна частина має на меті роз’яснення дітям змісту певної моральної
категорії, її усвідомлення, формування позитивного ставлення до її
дотримання та складається із запитань і відповідей, спрямованих на
аналіз вчинків героїв художніх творів, мотивів їх поведінки, встановлення
причиново-наслідкових зв’язків (поведінка — наслідок), усвідомлення
взаємовідносин між людьми. Крім запитань, тут використовуються
проблемні ситуації, аналіз приказок, прислів’їв на тему бесіди,
заздалегідь підготовлені невеликі інсценівки за участю окремих дітей
(«Петрик і бабуся», «По телефону» і т.д.).
3. Заключна частина проводиться з метою узагальнення уявлень про ту чи
іншу норму, виведення морального правила.
Обов’язково в усіх вікових групах ознайомлюють дітей з поезією,
заучують вірші напам’ять. Останніми науковими дослідженнями
доведено, що заучування віршів — процес індивідуальний (кожна дитина
має свій рівень запам’ятовування), тому не рекомендується проведення
фронтальних, групових занять з цією метою. Є доцільним ознайомлення
 з поетичним твором, дібраним для заучування, проводити на групових
заняттях, а його розучування — індивідуально. Таке заняття проводиться
за орієнтовною схемою:
1. Зацікавлення дітей (у молодшій групі — сюрпризний момент, іграшка,
про яку згадується у вірші, ігрова ситуація; в середній — звернення до
власного досвіду дітей, вступна бесіда на тему вірша; в старшій —
вступна бесіда за темою вірша, бесіда про творчість поета, його раніше
прочитані поетичні твори);
2. Повідомлення назви вірша, його автора. Вихователь читає вірш із
пам’яті (1-2 рази, дітям молодшого дошкільного віку — в ході
обігрування);

3. Бесіда за змістом вірша;

4. Повторне читання вірша вихователем (1-2 рази);
5. Читання вірша (1-2 рази) з певним прийомом заучування: ігровим,
наочним тощо. Як правило, дітям з високим рівнем запам’ятовування
цього достатньо, щоб вивчити вірш;
6. Декламування вірша дитиною, яка його Запам’ятала (за її бажанням);
7. Цікаве завершення заняття: психологічний етюд або малювання під
музику за змістом вірша.
З дітьми, які не запам’ятали вірш на груповому занятті, проводяться
індивідуальні заняття.
Наведемо кілька ефективних способів заучування віршів, які вихователь
може використовувати, враховуючи індивідуальні особливості дитини та
зміст художнього твору..
 Заучування за ілюстраціями — один із найефективніших способів
заучування віршів з дошкільниками (на кожну закінчену думку вірша
створюється малюнок, тобто до одного вірша добирається кілька
ілюстрацій, вірш читається у їх супроводі (ілюстрації розкладені не по
порядку), а після першого та другого прослуховування діти розкладають
ілюстрації до вірша у логічній послідовності, намагаючись самостійно
відтворити поетичний твір, тому за рахунок включення зорової пам’яті
вірш швидко запам’ятовується).
 Інсценування (розігруються всі дії, про які йдеться у вірші; включення
рухової пам’яті, ігрові прийоми — все це допомагає швидкому
запам’ятовуванню).
 Домовляння останнього слова рими (вихователь читає рядок, останнє
слово в ньому домовляє дитина).
 Читання рядків із питальною інтонацією (вихователь читає рядок вірша
з питальною інтонацією, дитина стверджує цим же рядком) та ін.
Яким би способом вірш не заучувався, він заучується цілком від початку
до кінця; неприпустимо заучувати вірш частинами (окремими строфами
чи рядками) — у дітей зникає цілісність сприймання твору.
Доречно 1-2 рази у квартал проводити заняття, на яких дітей
ознайомлюють з різними жанрами фольклору — приказками, прислів’ями,
загадками. Такі заняття доступні дітям дошкільного віку всіх вікових груп.
Заняття на ознайомлення з різними жанрами фольклору чіткої структури
не має, але, як правило, кожна частина його відповідає певному жанру
фольклору, наприклад: 1) приказки, прислів’я; 2) загадки; 3) скоромовки.

Необхідно організовувати театралізовану діяльність дітей, ігри-

драматизації, інсценування. З дітьми молодшого дошкільного віку ігри-
драматизації (ігри для себе) проводяться на заняттях з художньої
літератури, з дітьми старшого дошкільного віку — у повсякденні.
Ігри-драматизації — це розігрування в ролях художнього літературного
твору і відтворення характерних рис його героїв із збереженням
послідовності авторського сюжету. Ігри-драматизації не виникають
спонтанно, тому дітям молодшого дошкільного віку спочатку
пропонуються драматизації за змістом добре відомих казок. Ігри за
змістом улюблених казок, оповідань, сюжетних віршів старші дошкільники
організовують не тільки за сприяння вихователя, але й самостійно,
привносячи у виконання своєї ролі ініціативу, фантазію, творчість,
вигадку тощо. Такі ігри не потребують значної підготовки й репетицій —
достатньо знання й інтересу дітей до художнього твору та використання
елементів костюмів, декорацій.
Інсценування — це точне відтворення художнього твору за ролями (гра
для інших), що вимагає значної попередньої підготовки (розучування
тексту, підготовка декорацій, костюмів, репетиції), тому проводиться
лише в старших групах. На інсценування, які є складовою частиною свят,
розваг запрошуються батьки, діти молодших груп, працівники
дошкільного закладу та ін.
У Програмі «Дитина» передбачена робота з дитячою книжкою,
спрямована на розвиток елементарної культури майбутнього читача,
інтересу до книжки, дбайливого ставлення до неї.

В усіх вікових групах обов’язково облаштовується «Куточок

книги», в якому діти мають можливість переглядати книжки, ілюстрації,
пригадуючи при цьому зміст знайомих художніх творів. Змістове
наповнення та оформлення «Куточка книги» в різних вікових групах має
свої особливості. Так, у молодшій групі виставляються 2-3 знайомі дітям
книги (по 3-4 примірники кожної з них), предметні картинки. Вихователь у
присутності дітей цієї вікової групи стежить за порядком, ремонтує книги,
спільно з дітьми розглядає ілюстрації, картинки, за бажанням дітей
розповідає або зачитує обраний ними художній твір. У середній
групі до куточка книги виставляють 3-4 знайомі дітям книги (по 2
примірники кожної з них), альбом з ілюстраціями, картинки. Дітей цієї
вікової групи залучають до підтримання порядку в куточку. У
куточках старшої та підготовчої груп викладають 4-6 книжок, серед них
не лише знайомі, але й ті, що плануються для читання найближчим
часом. Доцільно покласти примірники книги однієї тематики, але
надруковані у різних видавництвах, різних років видання для порівняння
обкладинок, структури книг, ілюстрацій. Окрім книг, у «Куточку книги» чи
 «Дитячій бібліотеці» розміщують дитячі журнали, газети, енциклопедії;
доцільно покласти книжку-саморобку з казками, складеними та
ілюстрованими самими дітьми. У цій віковій групі доречно організовувати
тематичні виставки «Наші улюблені казки», «Наші улюблені книги»,
виставки книг одного письменника, поета (обов’язково розміщується
портрет). Після повідомлення педагогом теми виставки та створення
інтересу до неї, діти, на пропозицію вихователя, самостійно добирають
книги, ілюстрації тощо. За змістом тематичної виставки вихованці ДНЗ
проводять своєрідний екскурс (за дорученням вихователя коротко
переказують відвідувачам - батькам, працівникам дошкільного закладу -
зміст виставлених книг чи окремих творів з них). У старшій групі
вводиться чергування в «Куточку книги»: чергові не лише підтримують
порядок, залучаються до ремонту книг, але й, на прохання дітей групи,
видають книги з шафи та повертають їх на місця після користування.
У роботі з дітьми Програма «Дитина» рекомендує широко вико-
ристовувати усну народну творчість, дитячий фольклор, вірші й
оповідання українських та зарубіжних письменників, музично-пісенні
твори у повсякденні та на заняттях з інших розділів Програми. Усе це, за
відповідної уваги до слова, його образності, влучності вживання, є
невичерпним джерелом розвитку мовлення, збагачення словникового
запасу і разом з тим формує загальну культуру дитини, прищеплює
почуття любові до рідної мови, поваги до українського народу, його
традицій, звичаїв.

Завдання для вихователів. Підготувати по дві дидактичні гри для

використання на заняттях з художньої літератури

1. Формування мовленнєвої компетенції дошкільників засобами

дидактичних ігор. Ярмарок дидактичних ігор та цифрових ресурсів.
2. Мовленнєва робота з художніми ілюстраціями.
3. Інновації в художній літературі. Презентація (Додаток 2)
Ілюстрація - живий опис, наочне або графічне зображення явищ;
малюнок; пояснення, тлумачення за допомогою наочних прикладів;
зображення, що супроводжує й доповнює текст.
Ілюстрація - типовий опис, наочне зображення, галузь образотворчого
мистецтва (головним чином, графіки), пов'язана з образною
інтерпретацією змісту літературних і наукових творів. Отже, ілюстрація -
наочне відображення змісту літературного твору.
Суттєва особливість ілюстрації полягає в тому, що художник
підпорядковує свої творчі завдання ідейному змісту літературного твору,
який він ілюструє. Ілюстрація займає підпорядковане місце; провідним є
художній текст; вона розкриває зміст твору у всьому обсязі й повноті,
показує розвиток подій, зміни, що відбуваються у зв'язку з розгортанням
сюжету. Ілюстрація статична, вона зображує окремі епізоди, портрети
героїв, картини природи. Діти отримують повну уяву про зміст твору
тільки після того, як він буде прочитаний. У книзі для дітей взаємодіють
два види мистецтва: художнє слово (текст), що виражає ідейний зміст у
цілому, та ілюстрація, що зображує його сторони, які доступні й зрозумілі
дітям; ілюстрації містять сюжет, що дозволяє показати неіснуючий світ,
світ фантазії, уяви.
Ніхто з дорослих не надає такого значення зовнішньому вигляду книги та
ілюстраціям що супроводжують її зміст, як дитина. Більше того, дитина
обирає книгу за малюнками. Відтак, першим «подає» книгу дитині-
художник. З однаковою точністю дитина запам'ятовує текст ілюстрацій та
зміст літературного твору. Вона може забути зміст літературного твору,
але назавжди запам'ятовує зображення на малюнках героїв творів. Не
маючи ще достатнього життєвого досвіду, дитина не завжди може
самостійно скласти конкретне уявлення про те, що написано у книзі; саме
ілюстрація завдяки своїй наочності допомагає їй у цьому.
Ілюстрація розширює уявлення про навколишній світ, розвиває
спостережливість, вміння виділяти головне і другорядне. Дивлячись на
ілюстрації, дитина ніби подумки діє разом з героями твору, переживає за
них. Ілюстрації живлять дитячий розум позитивними уявленнями про
людські вчинки, розвивають зорову пам'ять.
Основним зображувальним засобом ілюстрацій (малюнка) є лінія, штрих,
тон, а основними видами малюнків є лінійний, світлотіньовий і умовний.
Лінійний малюнок створюється за допомогою графічних ліній, типу
накреслень, замальовок, етюдів. Він легко сприймається. Світлотіньовий
малюнок передає предмети, образи в більш реальному плані, за їх
об'ємом. Умовний малюнок - це стилізоване, спрощене площинне
зображення.
Діти молодшого дошкільного віку краще сприймають умовне зображення,
оскільки їх обізнаність з різноманіттям форм досить обмежена.
Розглядаючи малюнок, діти передусім звертають увагу на основні форми
того, що зображене, деталі залишаються поза їхньою увагою.
Діти середнього і старшого дошкільного віку вже більш підготовлені до
сприймання світлотіньових малюнків, оскільки в них уже сформовані
поняття про форму і колір.
Лінійний малюнок краще сприймають діти старшого дошкільного віку. У
цих малюнках їм доступне сприймання як об'єму, так і ритміки ліній.
Книжкові малюнки використовують для оформлення літературних творів.
Художник, який оформляє дитячу книжку, прагне за допомогою
ілюстрацій, їх розміщення, зв'язку з текстом допомогти маленьким
читачам глибше осмислити її зміст. Ілюструючи книжки для молодших
дошкільників, художники зображають лише основне, суттєве, тому весь
зміст книжок для них найчастіше втілений в ілюстраціях (це «книжки-
картинки»). Ілюстрації для старших дітей містять всі види малюнків:
лінійні, світлотіньові, умовні, - вони доповняють текст книжки. Відтак,
значення ілюстрацій в розкритті змісту літературних образів дуже велике.
Але дитяча ілюстрована книжка має бути не тільки зрозумілою, але й
цікавою, естетичною, художньою. Особливу роль у цьому відіграє колір.
Дитяча книжка з кольоровими насиченими ілюстраціями створює цілісне,
яскраве враження. Слід пам'ятати, що ілюстрації є одним з видів
образотворчого мистецтва, а здатність дітей сприймати їх, розвивається
під впливом педагогів. Під їхнім керівництвом сприймання стає
цілеспрямованим, в дітей виникає стійкий інтерес до змісту ілюстрацій,
до зображувальних засобів, що використовують художники у своїх
творах. Слухаючи текст і розглядаючи ілюстрації, діти сприймають
відображені в них події за допомогою слуху і зору. Ілюстрації
конкретизують, уточнюють образи, що виражені в художньому слові,
допомагають повніше сприйняти ідейний зміст літературного твору. У
дитячій книжці поєднується два види мистецтва—художнє слово й
ілюстрація.
Використовуючи текст дитячої книжки в єдності з показом ілюстрацій,
вихователь збагачує уявлення дітей про навколишнє життя, розширює
їхній світогляд, поповнює запас знань, розвиває їхнє мовлення. Діти
дошкільного віку сприймають малюнок безпосередньо і конкретно. Тому
потрібно дбати про його предметність і психологічну виразність. Книжкові
ілюстрації мають бути високохудожніми, добре виконаними графічно,
пізнавальними, достовірними, динамічними, доступними розумінню дітей,
педагогічно цінними, життєствердними.
Для дітей видається чимало ілюстрованих книжок, в яких є яскраві
малюнки. Діти молодшого дошкільного віку завжди з цікавістю
розглядають ілюстрації у книжках, висловлюють вголос своє ставлення
до зображеного. Вихователь повинен підтримувати розмову дітей, вчити
їх правильно розуміти зміст ілюстрацій, висловлюватись з приводу
побаченого. Слід підтримувати інтерес до ілюстрації окремими
запитаннями, репліками, спрямовувати увагу дітей на головне, суттєве.
Більшість дітей молодшого дошкільного віку ще не вміють користуватися
книжкою, розглядати ілюстрації. Таким дітям треба прищеплювати
навички правильного користування книжкою, виховувати
спостережливість, увагу, посидючість. Окремі діти неправильно
сприймають перспективне зображення предметів, передачу рухів
персонажів на малюнках. Тому характер реагування молодших
дошкільників на картинку визначається її змістом і тими художніми
засобами, якими вона на них впливає. Одним з прийомів, за допомогою
якого можна зацікавити маленьких дітей ілюстрацією, є прийом,
рекомендований Р.Жуковською, коли дітей молодшого віку, немовби
ставлять на місце ілюстрованих персонажів.
Шестирічні діти розуміють ілюстрацію тоді, коли встановлено зв'язок
зображеного предмета з тим образом, з тими знаннями, які вже є в
дитини. Це означає, що дитина повинна впізнати в зображеному знайомі
предмети. Важливо, щоб діти вміли встановлювати головний зв'язок: хто
(що) зображено, їх дії. Цей зв'язок - найголовніша умова розуміння
ілюстрації.
Особливо важко зрозуміти дітям зміст книги, якщо відсутня відповідність
між тим, про що мовиться в тексті, і тим, що зображено. Тому перед
вихователем стоїть важливе завдання - домогтися повного розуміння
дітьми того, про що розповідається і що намальовано у книзі. Для того,
щоб допомогти їм у цьому і перевірити, як діти розуміють ілюстрацію,
вихователь ставить дітям запитання, пояснює окремі незрозумілі слова,
вислови.
Практика засвідчує, що сприйманню ілюстрацій потрібно вчити,
поступово підводити до їх розуміння. Розуміння ілюстрації, як зазначає
Г.Люблінська, вимагає:
- впізнавання окремих предметів, що складають «сюжетне ядро» всієї
ілюстрації;
- виділення пози і місцезнаходження кожної фігури в загальному плані;
- встановлення зв'язків між основними предметами і насамперед
просторових зв'язків;
- другорядного аналізу, тобто виділення деталей ілюстрації: освітлення,
тло, вирази обличчя людей і т. ін., які доповнюють синтез і забезпечують
усвідомлення всього сюжету.1
Для дітей дошкільного віку видаються різноманітні дитячі книжки з
різними видами ілюстрацій.
Книжки-картинки або книжки-ширмочки з ілюстраціями дають простір для
розвитку мовлення і уявлень дітей. Розглядаючи картинки із
зображенням дітей, малюки нерідко наслідують їх. Предмети і явища
сприймаються дітьми молодшого дошкільного віку як реально існуючі, з
якими їм хочеться діяти й розмовляти. З дітьми молодшого дошкільного
віку розглядають ілюстрації із зображенням тих предметів, які оточують
їх, назви яких діти мало знають, чи погано вимовляють. Це здебільшого
іграшки, тварини, рослини, предмети побуту, одяг.
Коли ж можна розглядати з дітьми ілюстрації? Є.Тихеєва рекомендує
розглядати ілюстрації після читання або розповідання всього твору, вона
пише: «Під час читання або розповідання не потрібно відвертати увагу
дітей ілюстраціями ».1 Враховуючи особливості дитячої психіки, діти
дошкільного віку не можуть одночасно слухати художній твір і розглядати
ілюстрації через нестійкість уваги. Одночасне розглядання ілюстрацій та
слухання твору викликатиме гальмування то зорових, то слухових
сприймань, і цілісне уявлення про зміст твору буде порушено. Отже, за
рекомендаціями Є.Тихеєвої, розглядати ілюстрації найкраще після
читання чи розповідання художнього твору. Проте, за дослідженнями
О.Соловйової, окремі ілюстрації можна розглядати під час читання, за
умови, якщо їх можна побачити здалеку.
У книжках-картинках, де малюнок займає майже всю сторінку, а під
малюнком є підпис, тобто текст, ілюстрації розглядаються з одночасним
їх показом, під час читання.
Якщо у книжках ілюстровані лише окремі епізоди, найкраще показати
дітям ілюстрації у процесі читання за умови, якщо ілюстрації великі. А
якщо малюнки дрібні, то після заняття дітям пропонують розглянути їх
самостійно. Якщо книжка складається з окремих оповідань чи віршів і
кожен твір має ілюстрацію, читання можна супроводити показом
ілюстрацій. Вихователь демонструє ілюстрації, читає текст і потім знову
показує ілюстрації. Книжки з ілюстраціями можна принести у групу
завчасно, щоб діти з ними ознайомилися, розглянувши ілюстрації. Після
читання книжки можна повернутися до повторного розгляду ілюстрацій.
Розгляд ілюстрацій наприкінці занять завжди збігається з бажанням
дітей, а головне, поглиблює розуміння почутого, уточнює окремі,
можливо, незрозумілі місця художнього твору, повніше розкриває художні
образи.
Враховуючи дослідження науковців, потрібно дотримуватися того, щоб
ілюстрація слідувала за словом, а не навпаки, інакше ілюстрація може
відвернути увагу дітей, і зоровий образ не зіллється зі словом. Відтак,
діти «не почують» слів, не зацікавляться мовою педагога. Винятком може
бути обкладинка книги, що викликає зацікавленість дітей.
Для дітей старшого дошкільного віку рекомендується читати один і той
самий художній твір, але з ілюстраціями різних художників. Наприклад,
«Котик і півник» (укр. нар. казка) з ілюстраціями художників В.Кавуна і
Т.Костецької. Кожний художник по-своєму бачить зміст твору і передає
його різними фарбами, штрихами і т. ін. Різні малюнки до одного і того
самого твору зацікавлюють дітей, сприяють розвитку уяви,
зосередженості й уміння порівнювати. Вихователь має реагувати на
кожне зауваження дітей щодо ілюстрацій, заохочувати всі
висловлювання. Словесний коментар вихователя до ілюстрацій
художників - це один із засобів спонукання дітей до розмови, розвитку в
них оцінних суджень.
Книжкові ілюстрації можна показувати до заняття, в ході його та після
заняття. Розгляду та бесіді за ілюстраціями можуть бути присвячені й
спеціальні заняття.
Вибір прийомів керівництва розгляданням ілюстрацій залежить від тих
завдань, які вирішуються у зв'язку з показом даної книжкової ілюстрації.
Тому показ у середній і старшій групі ілюстрацій на суспільно-побутову
тематику буде істотно відрізнятися від показу книжок-картинок у
молодших групах, з допомогою яких дітей вчать точно і правильно
називати предмети і явища. При розгляданні ілюстрацій на суспільно-
політичну, побутову тематику, увагу старших дошкільників спрямовують
на взаємовідносини людей, їхню працю, відпочинок, героїчні вчинки.
Велику роль у цьому відіграє вміла постановка вихователем запитань.
Запитання на кшталт: «Розкажіть, про що намальовано», - спонукають
дітей до узагальнення й передачі всього змісту ілюстрації. Такі запитання
здебільшого ставлять старшим дітям.
Дітям молодшого дошкільного віку бажано ставити запитання на кшталт
«Скажіть, що (хто) тут зображений?» Це наштовхує дітей на впізнання і
називання предметів, їх якостей, дій, характерних ознак.
У процесі розглядання ілюстрацій вихователь спрямовує дітей на
впізнавання речей, персонажів («Впізнай, хто це?», «Покажи, де хто, чи
що?»), зіставлення тексту з ілюстраціями («Знайди картинку до таких
слів...»; «Які слова підходять до цієї картинки?»), оцінювання художньої
виразності ілюстрації («Що тобі подобається в картинці?", «Чому тобі
подобається картинка?»), пригадування епізодів художніх творів за
ілюстрацією і т. ін.
З ілюстраціями можна проводити різні дидактичні ігри з метою
закріплення знань дітей про зміст художніх творів. Це ігри: «Куди не
підеш — у казку потрапиш», «Казковий будиночок», «Добери ілюстрації
до цієї казки», «Від кого прийшов лист? ». Матеріалами для цих ігор
можуть бути ілюстрації старих книжок, книжки-ширмочки, книжки-іграшки.
У дошкільному закладі використовують різноманітний ілюстративний
матеріал: книжкові ілюстрації, серії ілюстрацій картин художників,
листівки, фотографії, альбоми, журнальні ілюстрації, плакати, малюнки,
діафільми, діапозитиви тощо.
Особливе місце в роботі із старшими дошкільниками займає
ознайомлення їх з роботами художників-ілюстраторів казок і дитячих
книжок.
Ю.Васнєцов — один із відомих ілюстраторів дитячої книжки. Він є
автором своєрідного декоративного і життєрадісного стилю в оформленні
дитячих книг. Його ілюстрації привертають увагу не тільки дітей, а й
дорослих. Народні казки, пісні, усну народну творчість ілюструють
художники: Ю.Васнєцов, Е.Рацев, Є.Чарушин. Дієвими особами в їхніх
ілюстраціях виступають звірі, тварини, птахи. Ілюстрації цих художників
вирізняються простотою й реальністю зображеного.
Видається, ніби малюнки наповнені життєвими спостереженнями за
живою природою. В уяву дітей входять, як живі, лагідні, жваві,
життєрадісні звірята з усіма їхніми повадками. Нелегко зобразити на
ілюстраціях до художнього твору тварину, яка б увібрала в себе всі
людські риси. Треба зуміти дуже тонко передати її характер. Так,
Є.Чарушин є автором художніх творів про тварин і художником-
ілюстратором до них. Саме в цих дитячих книжечках спостерігається
органічний взаємозв'язок ілюстрацій з текстом. Художник створив дитячі
ілюстровані книжки для найменших дітей («Про великих і маленьких»
тощо). Він є автором ілюстрацій до книжок інших письменників, таких, як:
«Птахи у клітці» С.Маршака, «Мишка-бишка» В.Біанки і т. ін..
Вихователі старших груп мають в доступній формі ознайомлювати дітей з
творчістю цих художників. Так, можна провести серію занять під назвою
«Вчимося розглядати ілюстрації», «Що за диво ось ці звірі!», «Розповідь
вихователя про малюнки художників». Наприклад, заняття на тему «Що
за диво ось ці звірі/» у старшій групі.
У дошкільних закладах часто використовують серії картин-ілюстрацій до
казок. У них художники створюють барвисті образи казкових персонажів-
птахів, тварин, звірів, наділяючи їх людськими рисами і характерами.
Прийоми показу ілюстрацій (серій картин) залежать від змісту і форм
літературного твору. Якщо казку читають вперше, то під час бесіди за її
змістом обов'язково ознайомлюють з ілюстраціями. У молодшій групі
вчать дітей уважно розглядати ілюстрації і впізнавати на них героїв казки.
У середній групі вчать розуміти сюжет, описувати ілюстрацію за
запитаннями вихователя. У старшій групі діти мають за допомогою
ілюстрацій відтворити в пам'яті й описати події в тій послідовності, якій
вони сприймали казку. Під час розглядання серії ілюстрацій до казки
можна використати прийом складання колективної розповіді за змістом
казки. Початок розповіді складає вихователь, а далі продовжують діти -
за змістом серії ілюстрацій.
У старших групах вихователі використовують різні види роботи з серіями
ілюстрацій до казок: ознайомлення з серією ілюстрацій ще до початку
заняття; придумування назв до кожного епізоду ілюстрації в ході заняття;
пригадування і розповідання епізодів казки за ілюстраціями; переказ
казки за серією ілюстрацій; проведення ігрових літературних вікторин («З
яких ми казок?», «Звідки я до вас прийшов?» і т. ін.).
Вихователі самостійно і разом з дітьми згідно програми своєї вікової
групи і з метою створення в дітей інтересу до різних суспільних подій
роблять добірки ілюстрацій на різні теми. Так, наприклад, добірки
ілюстрацій «З чого починається Батьківщина», «Про символи України» і т.
ін. допомагають проводити бесіди з дітьми на різні теми. А добірки
листівок, вирізок з газет, фотографій, плакати, марки ознайомлюють
дітей з дійсністю, народним мистецтвом, доповнюють уявлення дітей про
навколишній світ, життя і працю українського народу. Ілюстрації малого
розміру, набори листівок, марок, діапозитиви показують дітям через
епідіаскоп чи діапроектор. Показ супроводжує художнє читання чи
розповідання, бесіду з дітьми на якусь тему, вступні бесіди при вивчені
напам'ять віршів, складанні розповідей, під час пояснення незнайомих
слів і т. ін.

3.Інновації в художній літературі. Презентація

1. Дослідницька діяльність дитини зі сприйняття літературного твору А.М.
Богуш та Н.В. Гавриш. Складання розповідей за серією сюжетних картин.
2. Робота з казкою за Л.В. Фесюкова
3. Творче проектування Т.О. Піроженко
4. коректурні таблиці Н.В Гавриш
5. Мистецтво вигадування історій Джанні Родарі. Картки Проппа
6. ТРВЗ Г. Альтшуллер
7. Мнемотехніка.
8. Уроки мислення за В.О. Сухомлинським
9. Використання леп бука.

ПАЛЬЧИКОВА ГІМНАСТИКА ЯК ДІЄВИЙ ЗАСІБ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ІЗ

ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ
Глибину народної мудрості підтверджують дослідження сучасних учених, які акцентують,
що від рівня розвитку рухів пальців рук безпосередньо залежить ступінь розвитку
мовлення дитини. Результати досліджень показують, що сила кисті правої руки
дошкільнят в останні кілька років помітно знизилася. Це говорить про знижeння piвня
poзвиткy кистьової моторики y дiтeй дoшкiльнoгo тa мoлoдшoгo шкільного віку. Тому
poзвивати пaльцi pyк дітям пpocтo нeoбxiднo, а poбити цe мoжнa за допомогою гри.
Причини моторного відставання в дітей пoтpiбнo пoвʼязyвaти з cyчacним piвнeм нayкoвo-
тexнiчнoгo пpoгpecy: рівень розвитку цивілізації прямо пропорційний зниженню рівня
розвинення моторики. У житті дитини різноманітні пальчикові ігри – це творча діяльність
за допомогою якої формується її особистість. Пальчикові ігри займають особливу роль у
розумовому розвитку дитини. Значимість і привабливість набувають насамперед ті рухи
пальцями, які ще не стали повсякденними. Граючи пальцями, діти розвиваються у
мовному відношенні швидше і краще, ніж діти, чиї руки мало знають пальчикові ігри.
Тренуючи дрібні рухи кисті, ми сприяємо позитивній динаміці розвитку мови, оскільки
мовні межі в корі великих півкуль головного мозку формуються під впливом імпульсів,
які інтенсивно йдуть із пальців рук. Крім того, під час систематичних занять відбувається
швидке поліпшення не тільки якості мови, а й мислення дитини з урахуванням її
індивідуальних особливостей [3]. Варто зважати на особливості формування рухової
сфери дітей із затримкою психічного та фізичного розвитку. На сьогодні у багатьох дітей
спостерігається системне порушення мови. У процесі роботи з такими дітьми для
подолання порушення мови часто використовують різні типові методи і 177 способи
розвитку мовлення, однак результати все одно не перевершують середній рівень. Мова
дітей не досягає бажаного результату. Таким чином можна зробити висновок, що
традиційні форми та методи роботи не дають бажаного результату. Пальчикова
гімнастика розвиває не тільки точність рухів і спритність рук, але стимулює розвиток
мозку дитини, розширюючи такі здібності як мислення, пам’ять, увагу, мову. У правій
півкулі мозку виникають несвідомі, невербальні просторові образи предметів і явищ, а в
лівому вони трансформуються в оперативну свідому, вербальну, арифметичну і мовну
форму. Таким чином, стимулюється робота правого і лівого півкуль, через існуючий між
ними «місток». Чим активніше йде передача і надходження інформації, тим вище
інтелектуальні здібності дитини [2]. Пальчикова гімнастика формує перші елементарні
уявлення, починаючи від рахунку і закінчуючи такими категоріями: вправо-вліво, вище-
нижче, даліближче, довший-коротший, більше-менше тощо. Пaмʼять – цe пpoцec
opгaнiзaцiї i збepeжeння минyлoгo дocвiдy з мoжливicтю йoгo пoвтoрного викopиcтaння в
дiяльнocтi. Пам’ять вдосконалюється руховою функцією, оскільки за допомогою простих
пальчикових вправ покращується робота довготривалої пам’яті, а також зосереджується
увага. Увага – це зосередженість діяльності в конкретний момент часу на реально
існуючому предметі, події, образі, міркуванні тощо. Увага здійснює функцію
внутрішнього контролю за розумовими діями, яке направлено на виконання пальчикових
вправ і визначає успішність його виконання на швидкість і точність реалізації, стійкість,
можливість розподілу. Зв’язок занять пальчикової гімнастики і розвитком функції мови
пряма: якщо пальці рук розвинені відповідно до віку, то і мова – у нормі, якщо ж розвиток
рук відстає від норми, то у дитини можна спостерігати затримку мовленнєвого розвитку
[1]. 178 Розвиток мови відбувається під впливом імпульсів, які виходять від пальців, і
надходять у центр мозку, відповідальний за мовну сферу. Ці дані і дали підставу
використовувати різні стимулюючі методи розвитку мовлення за допомогою розвитку
рухів рук від простого до складного. На перших етапах дитина виконує разом із дорослим,
потім самостійно по пам’яті. Бaгaтьoм дiтям cклaднo мaнiпyлювaти дpiбними пpeдмeтaми,
вoни нeпpaвильнo тpимaють oлiвeць. Для освоєння таких навиків icнyє бaгaтo piзниx
cпoсoбiв дoмoгтиcя пpиcкopeння poзвиткy дpiбнoї мoтopики pyк. Цe мacaж киcтeй i
пaльцiв pyк, iгpи з дpiбними пpeдмeтaми (мoзaїки, пaзли, нaмиcтинки, вciлякi
кoнcтpyктopи), iгpи з пicкoм i вoдoю, aплiкaцiя, opiгaмi, плeтiння, лiплeння, мaлювaння,
штpиxyвaння i гpaфiчнi впpaви. Крім усього перерахованого можна запропонувати дітям
завʼязування і розвʼязування cтpiчoк, шнypкiв, вyзликiв нa мoтyзцi; збиpaння poзpiзниx
кapтинoк; заcтiбaння i poзcтiбaння гyдзикiв, кнoпoк, гaчкiв; зaгвинчyвaння i
poзгвинчyвaння кpишoк, бaнoк, бyльбaшoк; розбір круп (горох, гречка, рис) тощо [3].
Пальчикові ігри – цікаве і захопливе заняття, у які можуть грати діти зі своїми батьками;
їх можливо використовувати в будь-який час. Однак дорослим не варто забувати деякі
правила: По-перше, перед тим як розучувати нову пальчикову гру з дітьми, потрібно
пограти самостійно, домогтись чітких рухів руки і пальців. Перед початком кожної гри
слід налаштувати та зацікавити дітей. По-друге, починати пальчикові ігри потрібно з
розминки пальців: виконувати вправи зі згинання та розгинання пальців на руках. Для
таких вправ можна використовувати гумові іграшки або м’ячики. По-третє, під час
розучування нової гри, всі рухи пальців і рук, які будуть виконуватися, повинен показати
дорослий у повільному виконанні. По-четверте, вимовляти тексти пальчикових ігор
дорослий повинен максимально виразно: то підвищуючи, то знижуючи голос, роблячи
паузи, підкреслюючи окремі слова, а рухи виконувати синхронно з текстом або в паузах.
179 По-пʼяте слід домагатися, щоб діти виконували рухи кистями і пальцями з
оптимальною амплітудою і навантаженням. Від млявих і недбалих рухів користі не буде
[2]. Отже розвиток пальчикової моторики позитивно впливає на становленні мови,
необхідної під час навчання, малювання, або будь-якої іншої ігрової чи буденної
діяльності. Систематичні заняття, що вимагають тонких рухів пальців, підвищують
працездатність головного мозку, даючи потужний поштовх дитині до пізнавальної та
творчої активності. Регулярне повторення рухових вправ для пальців сприяє розвитку
уваги, мислення, пам’яті, сприятливо впливає на розвинення мови дитини. Окрім цього
кисті рук стають більш рухливими і гнучкими, що своєю чергою допомагає дітям з
особливими потребами успішно опанувати навичками письма. Таким чином під час
систематичного виконання вправ: покращувалась ритміка дитячого організму, розвивався
самоконтроль і довільність у поведінці; вправи для очей дозволяли розширити поле зору,
поліпшити сприйняття (різноспрямовані рухи очей і мови розвивають міжпівкульна
взаємодія, а значить і інтелект); вправи на розвиток дрібної моторики рук допомогли
розвинути мислення, концентрували увагу, розвивали пам’ять, мову. Рухові вправи, які
перетинають середню лінію тіла: покращували навички читання, письма, слухання,
засвоєння нової інформації.
ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ У РОЗВИТКУ МОВЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ
Український фольклор супроводжує дитину з перших років її життя, є невичерпним джерелом
розвитку мовлення дітей, збагачення словника новими словами, образними виразами, виховання
морально-етичних навичок. Він відображає життя народу, його історію, мову, мудрість. Народна
мудрість, традиційні обряди – то скарбниця мовного розвитку [1]. Мова має велике значення для
цілісного і всебічного розвитку дитини в ранньому та дошкільному віці. Дошкільне дитинство – це
період активного засвоєння дитиною розмовної мови, становлення і розвитку усіх сторін промови.
Спілкування – один з найважливіших чинників загального психічного розвитку дитини [2]. Тільки у
контакті з дорослими людьми можливо засвоєння дітьми суспільно-історичного досвіду людства.
Перші три роки життя, коли діти в більшості випадків виховуються вдома, є вирішальними в
розвитку мови. Вже з немовлячого віку малюки прислухаються до звуків, спостерігають за рухами
губ матері і батька, радіють, впізнаючи знайомі голоси. З самого першого дня вони вбирають в
себе звуки мови, накопичують словниковий запас. Так поступово дитина розвиває свій пасивний
запас слів, яким пізніше починає активно користуватися. Для того, щоб процес розвитку мовлення
був успішним, потрібно створити розвивальне мовленнєве середовище, під час режимних
моментів (умивання, одягання, годування, сну), а також ігор і побутового спілкування з малюками,
вихователь має звертатись до народних пісеньок, потішок, забавлянок. Так, наприклад, щоб
викликати у дітей позитивне ставлення до вмивання, можна використовувати потішку «Водичко,
водичко», а процес 203 одягання супроводжувати примовкою «Чок, чок, чобіток». Такі
пісенькипестушки, як «Ладусі-ладусі», «Сорока-ворона», «Іде коза рогата» тощо, створюють у
дітей радісний настрій, викликають позитивні емоції, розвивають музичний слух і мовлення.
Чимало потішок і забавлянок вихователь розігрує, перетворивши на гру. Наприклад, обігрування
пісеньки «Ой ходила квочка». На столі (дворі) – кілочок, квочка і четверо курчат. Діти розглядають,
називають українською мовою. Розучування українських народних ігор-пісень та потішок виховує в
дітей любов до рідного слова, розвиває мовлення, викликає бажання виконувати різні рухи [2].
Для закріплення правильної звуковимови варто використовувати потішки, насичені доступними
дітям звуконаслідуваннями: ґелґотанням гусей, кумканням жабок, співом солов’я, які дуже їм
подобаються («Летів горобчик», «Зайчику, зайчику»), і за допомогою яких у малят розвивається
артикуляційний апарат, мовне дихання. Для того щоб дитина правильно та чітко вміла вимовляти
певні звуки, також пропонуються малятам чистомовки. Серед них: «Печу, печу хлібчик», «Хитра
сорока» та багато інших. Розвиток мовлення дітей тісно пов’язаний із розвитком дрібної моторики
пальців рук. На заняттях та в повсякденному житті варто використовувати пальчиковий театр, в
якому розігруються з дітьми потішки, казочки. Супроводжувати текст показом міні-персонажів,
одягнених на пальці руки. Це сприяє збагаченню мови, розвитку м’язів рук, викликає радісні
емоції [1]. У процесі спостережень за дітьми вихователь використовує заклички, які стосуються
різних явищ природи – дощу, вітру, сонця. Наприклад, під час прогулянки сонечко заховалось за
хмаринку і вихователь звертається до дітей: «Діти, сонечко заховалось, давайте його покличемо» і
співає слова заклички: Вийди, вийди сонечко, На дідове полечко, 204 На бабине зіллячко, На наше
подвір’ячко, На весняні квіточки, На маленькі діточки. Там вони граються, Тебе дожидаються.
Потім педагог пропонує малятам покликати сонечко разом з нею. Вони охоче повторюють слова
заклички, ніби граючись. При виникненні дитячих сварок, вихователь використовує мирилки. Ті хто
сварилися, з’єднують замком мізинці і промовляють: Мир – миром, Пироги з сиром, Вареники в
маслі, Ми дружечки красні, Поцілуймося, Помиримося. Постійне використання фольклорних
жанрів сприяє розвитку мовлення дитини, збагаченню її мови зразками народної мудрості,
знайомить дитину з усім, що її оточує, засіває в душу добро, виховує повагу й любов до рідної
мови.