VI.

Дія нормативних актів

Для правотворчості та реалізації права важливого значення має категорія
дія нормативно-правового акту. Саме акт визначає, які суспільні відносини
він регулює, коли він починає діяти на яку територію поширюється та якої
категорії осіб торкається. Дія нормативно-правового акту – це породження
тих юридичних наслідків, що ним передбачені.
Межі дії нормативно-правових актів зазвичай встановлюються по трьом
параметрам, хоча іноді говорять і про предметну дію нормативно-правового
акту.
а) дія нормативно-правових актів у часі характеризується 4-ма
показниками:
 моментом набрання актом чинності (початок дії акту);
 напрямом темпоральної дії акту;
 моментом зупинення чи відновлення дії акту;
 моментом припинення/скасування дії акту.
І. Чинність нормативно-правового акту пов’язується з моментом набрання
такої. Це означає, що з цієї календарної дати всі організації, посадові особи
та громадяни повинні керуватися ним, виконувати та дотримуватися .
Нормативно-правові акти можуть набирати чинності:
- з моменту їх офіційного оприлюднення;
- через певний термін з моменту оприлюднення;
- з моменту прийняття нормативно-правових актів;
- з конкретної дати, передбаченої самим нормативно-правовим актом;
- з моменту державної реєстрації нормативно-правових актів;
Спеціального закону з цих питань не має, вони регулюються Указом
Президента №503 від 10.06.1997 р. «Про порядок офіційного обнародування
нормативно-правових актів і набрання ними чинності та від 03.10.1992 р.
«Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших
органів виконавчої влади».
Правила:
1) нормативно-правові акти Верховної Ради та Президента набирають
чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не
передбачено самим актом, але не пізніше дня їх опублікування у офіційному
друкованому виданні (ч. V ст. 94 Конституції).
2) нормативні акти Кабінету Міністрів, що встановлють права та
обов’язки громадян набирають чинності з дня опублікування у офіційних
виданнях (ст. 55 Закону «Про Кабінет Міністрів в Україні).
3) інші акти уряду – з моменту прийняття;
4) порядок набуття чинності нормативними актами центральних органів
виконавчої влади встановлюється Указом Президента України від 03.10.1992
р. № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів
міністерств та інших органів виконавчої влади». Вони підлягають реєстрації
Міністерством юстиції та набирають чинності через 10 днів після реєстрації.
 Офіційним друкованим виданням є «Офіційний вісник України»,
«Відомості Верховної Ради України», «Урядовий кур’єр», «Голос України»,
«Офіційний вісник Президента України».
5) рішення органів місцевого самоврядування набувають чинності з дня
офіційного оприлюднення.
6) нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають
державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з
моменту реєстрації.
Якщо ж акти стосуються прав та свобод громадян – то набирають
чинності з моменту їх оприлюднення.

ІІ. Другою важливою характеристикою дії нормативно-правових актів у

часі є напрям темпоральної дії. Вона визначаєтеся як дія акту стосовно
фактів, які виникли після набуття ним чинності (нових), а також тих, які
виникли до цього і тривають після набрання актом чинності.
Важливим для вирішення питання напряму дії нормативно-правового акту
є рішення Конституційного Суду України у справі про зворотну дію. В часі
законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 р. № 1-рн/99.
Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може
здійснюватись негайно (безпосередня дія), шляхом встановлення перехідного
періоду (ультра активна дія), шляхом зворотної дії (ретроактивна дія).
Загальним принципом визначення напряму дії акту є принцип негайної дії,
згідно з яким усі факти, що виникли після набрання чинності новим актом
підпадають під його дію (1.01.2002 зміни у КпШС про спільність майна,
отриманого у спадок одним з подружжя).
Існує принцип переживаючої дії акта – старий нормативно-правовий акт,
скасований новим, продовжує діяти і після втрати юридичної сили. Таке
«переживання» акту можливе лише у триваючих відносинах. Воно
застосовується у разі, коли необхідно врахувати інтереси осіб, що вступили у
правовідносини до прийняття нового акту.
Зворотна сила закону полягає у тому, що новий закон поширюється на
факти, які виникли при старому законі. Тому наслідки, що були визначені
при дії старого акту визначаються неправильними і підлягають відміні
відповідно до нового акту.
Для фізичних осіб закон не має зворотної дії, разом із тим, ст. 58
Конституції передбачає виняток для законів, що пом’якшують чи скасовують
відповідальність.

ІІІ. Підставами припинення дії нормативно-правових актів є:

а) скасування іншим актом, який є:
- прямим, що здійснюється суб’єктом, який приймав цей акт (накази
міністерств можуть бути скасованим Кабінетом Міністрів).
- фактичним, внаслідок прийняття іншого акту, що регулює ту ж групу
суспільних відносин.
 б) визнання судами нормативно-правових актів неконституційними або
неправомірними.
в) закінчення строку, на який прийнятий акт.
Для юридичних осіб є також один виняток щодо зворотної дії акту – це
коли він пом’якшує чи скасовує відповідальність. Однак, на відміну від
зворотної сили актів щодо фізичних осіб, яка діє автоматично, необхідна
пряма вказівка у акті про зворотну силу по відношенню до юридичної особи.
За ступенем завершеності наслідків, що настали розрізняють:
 просту зворотну силу, коли дія акту поширюється на факти, за якими
наслідки настали і не передбачає перегляду юридичних наслідків, що
настали.
 ревізійну зворотну силу, при якій дія нормативно-правового акту
поширюється на факти, за якими юридичні наслідки вже настали і
відбувається перегляд цих обставин. (В 60-ті роки у зв’язку з прийняттям ЦК
договорів купівлі-продажу житлового будинку з умовою по життєвого
утримання).

Таким чином, при вивченні зворотної сили закону (ретроактивність) та

переживанні (ультраактивність) слід звертати увагу на 2 моменти:
- на строки календарної дії норм (момент вступу у силу та момент втрати
її);
- на факти та відносини, на які норми права поширюють свою дію.
Таким чином, третім параметром дії нормативно-правового акту у часі є
момент припинення його дії та остаточної втрати юридичної сили.

IV. Четвертим аспектом дії нормативно-правового акту у часі є

призупинення дії акту.
Це тимчасове неостаточне переривання темпоральної дії акту, що
обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку,
передбаченого законодавством.
Це може зробити орган, що приймав, або інший, якщо подібні
повноваження надані йому законом.
!Таким чином, нормативно-правові акти повинні діяти у часі відповідно
до наступних принципів:
1. Загальним правилом є термінова дія норм;
2. Норма, що погіршує правове положення суб’єктів права має лише
перспективну дію;
3. Норма, що покращує правове положення суб’єктів права має лише
зворотну дію;
4. Виключення із цих правил закріплюється законодавчо.
б) Дія нормативно-правових актів у просторі визначається
територіальними межами його обов’язковості.
Дія нормативно-правових актів у просторі є:
  територіальною – тобто в межах території держави. Залежно від
правового статусу суб’єкта прийняття акта та його змісту акти
поширюються:
а) на територію України (закони України, акти Президента, Кабінету
Міністрів України);
б) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або
їх певну частину.
 екстратериторіальною – тобто поза межами держави.
На території України застосовується законодавство іноземних держав, якщо
це регламентується Конституцією, законами України та міжнародними
угодами з іншими державами (розділи у кодифікованих нормативно-
правових актів).
Акти можуть діяти на:
а) територіях з міжнародним режимом (міжнародний повітряний простір);
б) територіях зі змішаним режимом (виключній економічній зоні);
в) території інших держав (дія кримінального законодавства).

3) В. Дія нормативно-правових актів за колом осіб визначається їх

поширенням на суб’єктів права та залежить від специфіки та обсягу
правового статусу суб’єкта.

Здійснюється за 2-ма принципами:

а) принцип територіальної юрисдикції : загальне правило – акт діє
стосовно всіх осіб, що перебувають на території.
б) принцип персональної юрисдикції визначає особу, яка перебуває за
межами території держави суб’єктом реалізації інтересів цієї держави.

Варіанти реалізації:
- захисний (держава покладає відповідальність на іноземних громадян за
кордоном, якщо їх дії посягають на інтереси держави);
- активний персональний (поширює дію нормативно-правових актів на
громадян, які перебувають за кордоном);
- пасивний персональний (юрисдикція над діями осіб, здійсненими поза
межами державної території, які завдавали шкоди інтересам громадян
цієї держави);
- універсальний (юрисдикція над злочинами проти людства і людяності).

Дія НПА за колом осіб – здатність акта створювати юридичній наслідки

для суб’єктів права.
Коло осіб, які підпадають під дію НПА визначається обсягом і
специфікою правового статусу суб’єктів.
І. За проф. і соціальним статусом суб’єктів:
а) нормативні акти загальної дії, що поширюються на всіх осіб,
незалежно від їх статусу (фізичних та юридичних).
 б) нормативні акти спеціальної дії, які поширюються на коло
спеціальних суб’єктів, а саме:
- осіб, які володіють певною професією чи займають певну посаду
(державні службовці, судді, депутати);
- осіб, які мають особливе соціальне положення (пенсіонери, інваліди,
сироти).
ІІ. За характером політико-правового суб’єкта з державою:
а) акти, що поширюються лише на громадян держави (Закони про
політичні партії, військовий обов’язок);.
б) акти,що поширюються на іноземців та осіб без громадянства (Закон
про правовий статус іноземців).
ІІІ. Залежно від місця проживання чи перебування суб’єктів права
(доміцилію):
а) нормативні акти, що діють стосовно осіб, які постійно проживають на
території України (Закон про місцеві вибори);
б) акти, що поширюються на осіб, які тимчасово перебувають на даній
території (біженці, переселенці).
ІV. Залежно від наявності чи відсутності у осіб юридичного
імунітету:
а) дія актів на осіб з дипломатичним імунітетом;
б) дія актів на осіб із депутатським, президентським, суддівським
імунітетом.