НАТО

Що таке НАТО?
Організа́ція Північноатланти́чного до́говору, також
Північноатланти́чний алья́нс або НА́ТО (від англ. North Atlantic
Treaty Organization — NATO, фр. L'Organisation du Traité de
l'Atlantique Nord — OTAN) — міжнародна міжурядова організація,
військово-політичний союз 29 держав Північної Америки і Європи,
які прагнуть досягти мети Північноатлантичного договору,
підписаного у Вашингтоні 4 квітня 1949.
 Головна роль НАТО
У відповідності до статутних
документів Альянсу, головна роль
НАТО полягає у забезпеченні
свободи і безпеки країн-членів з
використанням політичних і
військових засобів. НАТО
дотримується спільних для
Альянсу цінностей демократії,
індивідуальної свободи,
верховенства права та мирного
розв'язання суперечок та
підтримує ці цінності в усьому
євроатлантичному регіоні.
 Історія розвитку та трансформації
Альянсу
Історія Північноатлантичного альянсу поділяється на низку
періодів, чітке датування яких має умовний характер, оскільки
процеси налагодження та розвитку механізмів співпраці між
країнами-членами в політичній, військовій, економічній та
гуманітарній сферах не завжди чітко збігаються. Ускладнює
визначення чітких часових періодів і певне відставання цих
процесів від корекції цілей та завдань НАТО. Однак офіційна
історіографія альянсу, беручи до уваги виразність суттєвих змін
щодо завдань, принципів і механізмів діяльності Альянсу, визначає
такі основні періоди:
  1949—1956

ь ян су Цей період характеризується

ди А л розв'язанням загальних проблем безпеки,

пе рі о
новні становленням системи колективної

Ос оборони, створенням основних керівних

органів Альянсу, пошуком оптимальної
структури та складу учасників. Вихідна
ідея створення ефективної системи
євроатлантичної безпеки полягала у
поєднанні збільшення військової моці з
економічним піднесенням європейських
країн.
 1956—1967
Характеризується розвитком політичних консультацій між країнами-
членами з усього спектра питань щодо відносин між Сходом і Заходом.
Розпочався зі схвалення у грудні 1956 року Північноатлантичною
радою рекомендацій, викладених у доповіді так званого «комітету
трьох» (Гаетано Мартіно, Хальвард Ланге, Лестер Пірсон), про
невійськове співробітництво в межах НАТО.

1967—1975
Новий період розвитку НАТО розпочався у грудні 1967 року після
схвалення Північноатлантичною радою доповідь бельгійського міністра
закордонних справ П'єра Армеля «Про майбутні завдання альянсу»,
відомої як доповіді Армеля. Доповідь містила виклад політики безпеки
блоку, відомої також як «Доктрина Армеля», яка становила соціально-
політичну сторону військової доктрини Альянсу. В доповіді
підкреслювалося що доктрина мирного співіснування змінила характер
конфронтації між Сходом і Заходом, але не усунула основні проблеми.
 1975-1985
В умовах загострення відносин зі Сходом у 1984 році відновив
діяльність Західноєвропейський союз. Натомість альянс зміцнив
позиції в Європі після вступу до нього в 1982 році Іспанії. Що
стосується військово-технічного боку військової доктрини блоку —
стратегії гнучкого реагування, то лідери НАТО традиційно
характеризували її як оборонну. Сама сутність «гнучкого реагування»
полягала у здатності блоку шляхом відповідних, сумірних з характером
загрози дій запобігти, а якщо необхідно, то і відбити збройну агресію
різного масштабу в будь-якому районі зони відповідальності Альянсу.
НАТО відмовилася взяти на себе зобов'язання не застосовувати ядерну
зброю першим. Генеральний секретар Альянсу Пітер Карінгтон в
грудні 1984 року прямо відкинув таку перспективу, заявивши: «Ми не є
прихильниками відмови від можливості використання першими
ядерної зброї»[10]. Загострення тривало до кінця 1985 року, коли після
приходу до влади у СРСР Михайла Горбачова почалися його регулярні
зустрічі з лідерами США та інших західних країн і переговорний
процес між сходом і Заходом набував незворотного характеру.
 1985—1990
З початком перебудови в Радянському Союзі і оприлюдненням горбачовської
концепції «Європа — наш спільний дім» розпочинається період відлиги у відносинах
НАТО і СРСР. Вже у грудні 1987 року Михайло Горбачов і Рональд Рейган підписали
у Вашингтоні договір про повну ліквідацію ракет середньої і малої дальності. Це
було перше в історії реальне знищення цілого класу сучасних ядерних озброєнь.
Незабаром після цього процес кардинальних змін у відносинах між Сходом і Заходом
набував несподівано стрімкого розмаху. Переломним став 1989 рік, який розпочався
із повного виведення радянських військ з Афганістану. За цим слідували прихід до
влади у Польщі першого на сході Європи некомуністичного уряду Тадеуша
Мазовецького, демократичні революції в Угорщині, Німецькій Демократичній
Республіці, Чехословаччині та, врешті, падіння Берлінської стіни, яке символізувало
початок якісно нового періоду у світовій історії. 1989 рік завершився першими в
історії відвідинами Міністром закордонних справ СРСР Едуардом Шеварднадзе
штаб-квартири НАТО в Брюсселі його та переговорами з Генеральним секретарем
НАТО Манфредом Вернером і постійними представниками держав-членів Альянсу.
 1990—2002
Процес постбіполярної трансформації НАТО
розпочався з Лондонського саміту Альянсу, що
відбувся у липні 1990 року. На саміті глави держав і
урядів країн-членів дійшли висновку про необхідність
пристосування Північноатлантичного альянсу до нової
стратегічної ситуації та нового середовища безпеки.
Основними напрямками трансформації було
визначено скорочення чисельності об'єднаних
збройних сил при одночасному підвищенні рівня їх
мобільності та здатності оперативно діяти у
надзвичайних ситуаціях, розвиток і поглиблення
відносин з новими демократичними державами
Східної Європи, а також міжурядовими
європейськими інституціями — ОБСЄ, ЄЕС, ЗЄС.
2002—2014

Новий етап трансформаційних змін Північноатлантичного альянсу був започаткований на

Празькому саміті НАТО 2002, де були ухвалені рішення зосереджені на змінах у потенціалах,
місіях і структурах Альянсу. Впровадження комплексу завдань щодо вдосконалення
потенціалів, створення Сил реагування НАТО та кардинальних структурних перетворень є так
званою Празькою програмою трансформації. Празьке зобов'язання щодо вдосконалення
потенціалів складається з понад 400 політичних зобов'язань, що взяли на себе окремі країни-
члени, з метою вдосконалення своїх можливостей в окремих сферах. Вдосконалення
потенціалів — процес, протягом якого країни НАТО зобов'язались досягти у конкретний термін
підвищення бойової ефективності військового потенціалу у галузі стратегічних повітряних та
морських перевезень, тилового забезпечення, систем командування, управління та зв'язку,
розвідки, виявлення та спостереження та засобів придушення протиповітряної оборони
противника, а також захисту від хімічної, біологічної і ядерної зброї. Вирішення проблем
вдосконалення потенціалу відбувається через спеціалізацію та багатонаціональну кооперацію
між країнами.
 Перспективи розвитку співробітництва
України й НАТО на сучасному етапі
 У цьому контексті передбачається залучення визначеного комплекту сил і
засобів Збройних сил України до багатонаціональних військових
формувань високої готовності (комплекту військ (сил) у межах Системи
резервних угод ООН, Сил реагування НАТО, бойових тактичних груп
Євросоюзу тощо). Практичними прикладами такої діяльності є:

 участь у Силах реагування НАТО;

 залучення сил і засобів Збройних сил України до бойових тактичних
груп Європейського Союзу;
 створення спільної литовсько-польсько-української бригади
(ЛитПолУкрбриг).
 Важливим проектом Альянсу для нас залишається участь у Концепції
оперативних можливостей, завдяки чому підрозділи Збройних сил
України мають можливість здійснювати заходи бойової підготовки за
стандартами НАТО. Важливим етапом підготовки сил і засобів
Збройних сил України до виконання завдань за призначенням у
багатонаціональному середовищі є участь представників і
підрозділів Збройних сил України у багатонаціональних військових
навчаннях. Активізуватиметься співробітництво щодо обміну даними
про повітряну обстановку між відповідними командними пунктами
ВПС України та суміжних країн-членів НАТО. Цей проект уже
реалізовано на нашому західному напрямку.