ОСОБЛИВОСТІ

ЕКОЛОГІЇ ВІРУСІВ
ГРИПУ
Епідеміологічна характеристика

Бедзай І. Гижко О.
 Загальне поняття

■ Екологія вірусів — розділ біоекології, що вивчає

роль вірусів у довкіллі та їх взаємозв'язки з ним.
■ Вивчення складного ланцюга подій, що
випливають із взаємодії вірусів із довкіллям, яке
постійно змінюється, повинно проводитися
звикористанням екологічного підходу.
Принциповою його особливістю є розглядання
виду як сукупності особин популяцій і комплексне
вивчення популяційних взаємовідносин збудників
із хазяями в мінливих умовах існування. При
цьому особлива увага звертається на вивчення
еволюції вірусів та їхніх хазяїв.
■ Щодо патогенних та потенційно патогенних вірусів
людини та свійських тварин екологія вірусів вивчіє
природні резервуари вірусів. Зміни в кількості та
якості вірусів мікроорганізмів у навколишньому
середовищі може бути індикатором його змін.
Маловивченими залишаються й віруси рослин,
оскільки основна увага впродовж XX століття була
сконцентрована на вірусах-патогенах культурних
рослин. Разом з тим існує велика група
мутуалістичних вірусів рослин, персистуючих у
рослинному організмі вірусів. Взаємодії між
рослинами, рослинноїдними комахами та вірусами
можуть визначати хід коеволюції цих екологічних
груп.
 Екологічна ніша
■ Екологічна ніша вірусів у загальному
розумінні — це місце, яке вони посідають у
біосфері. Екологічна ніша — широке поняття, яке
включає територію, що займають певні вірусні
популяції, їхні взаємовідносини з іншими
організмами і роль у біоценозах.
■ Не будучи організмами, віруси водночас є
своєрідною формою життя з усіма характерними
його проявами. Віруси здатні пристосовуватися до
мінливих умов довкілля та еволюціонувати.
Позбавлені власних систем синтезу білків, вони є
автономними генетичними структурами, які
назавжди прив'язані до внутрішнього середовища
організму — від найпростішої прокаріотної
клітини до вищого багатоклітинного організму. Ці
організми і становлять екологічну нішу вірусів
■ Віруси паразитують у бактеріях, найпростіших,
грибах, різних ви- дах рослин і тварин. У різних
вірусів коло природних хазяїв (інакше кажучи,
спектр патогенності) варіює. Відомі віруси з
широким спектром патогенної активності,
наприклад, віруси сказу, ящуру, грипу
А, хвороби Ауєскі, ньюкаслської хвороби. Багато
вірусів здатні паразитувати в організмах лише
одного виду, зокрема віруси кору, червоної
висипки, європейської та африканської чуми
свиней, хвороби Тешена, гепатиту каченят.
■ Існують віруси з двофазним типом
поширення в природі, коли відбувається
послідовна зміна хазяїв або інший
живий організм є механічним
переносником. Наприклад, комахи
нарівні з організмом тварини або
рослини можуть бути місцем
репродукції вірусів. Це типова двофазна
система, в якій вірус послідовно змінює
двох хазяїв, що утворюють стійкий
біоценоз і забезпечують збереження й
поширення вірусу в природі. Віруси
тварин, які передаються через укуси
кровосисних членистоногих (кліщів,
комарів, москітів, мокриць), становлять
екологічну групу арбовірусів
(від англ. аrthropod-borne viruses —
віруси, що передаються
членистоногими)
Механізм винекнення і поширення
■ Вірусні хвороби характеризуються
певним епізоотичним процесом, який у своїй
основі спрямований на збереження в природі
збудника. Епізоотичний процес виявляється у
виникненні й поширенні вірусних інфекцій
унаслідок ланцюгового передавання збудника від
заражених тварин сприйнятливим
здоровим. Безперервність ланцюга послідовних
заражень тварин забезпечує збереження в природі
вірусів як біологічних видів, а отже, і саме
існування вірусних хвороб. У процесі еволюції
віруси пристосувалися до паразитування в
органі- змі тварин певного виду й одночасно до
умов довкілля в ході постійного переміщення від
одного хазяїна до іншого. Обов’язковою умовою
виникнення кожного випадку вірусної хвороби є
наявність трьох ланок епізоотичного
ланцюга: джерела збудника інфекції, механізму
його передавання та сприйнятливого організму.