ПОЕЗІЯ ДОБИ ТАН

Структура віршів

Почнемо зі структури вірша, тобто його загальної смислової будови.

Усього існує два види класифікації танських віршів:

• за кількістю рядків: 4 або 8 рядків • за кількістю ієрогліфів: 5 або 7 у кожному рядку

При найбільш загальному розгляді, основні окремі елементи, на які розподіляється вірш – це зміст і форма . Зміст
– це “ідея”, суть твору, а форма – це засіб існування “ідеї”, її зовнішній вияв. Загальна структура танського вірша
має такий вигляд: перший двовірш (1 й та 2 й рядки мають назву 首联 (shǒu lián)), другий двовірш (3 й та 4 й
рядки мають назву 颔 联 (hàn lián)), третій двовірш (5 й та 6 й рядки мають назву 颈联 (jǐng lián)), четвертий
двовірш (7 й та 8 й рядки мають назву 尾 联 (wěi lián)). Паралелізм у танському вірші зазвичай вживається у
другому та третьому двовіршах; у першому та четвертому двовірші паралелізм може не вживатися взагалі.

Варто процитувати видатного китайського поета і теоретика поезії Янь Юя ( 严羽 Yán Yǔ, 1191 1241): “Поезія –
це відлуння в ущелині, місяць у воді, образ у дзеркалі, відблиск на поверхні. Слова вичерпують себе, але зміст
невичерпний”.
Людські почуття, думки та міркування, у танській поезії передаються образами природи, відбувається філософське
переосмислення пейзажу, внаслідок чого виникає металогія – вживання у поетичному творі слів та зворотів у їх
переносному значенні (образи природи набувають іншого змісту). Значне місце в групі металогічних образів у
танській поезії належить символу та алегорії.
Символ – багатозначний образ, що поєднує в собі різні плани дійсності. Цей образ має і власне предметне
зображення, і глибинний зміст, який указує на щось інше (ідею, предмет, явище), що безпосередньо не входить
у зображуване. Певні образи символи становлять так звану традиційну символіку, наприклад:

- 五 色 云 (wǔsè yún) п’ятикольорові хмари – - 兰 (lán) орхідея – холодна краса;

радість та щастя;
- 雁 (yàn) дикий гусак – лист, новина;
- 猴呼 (hóu hū) крик мавпи – печаль, туга;
- 春 (chūn) весна – молодість;
- 秋 (qiū) осінь – старіння;
- 荷花 (héhuā) квітка лотоса – чистота душі;
- 鹤 (hè) журавель – довголіття;
- 蝉 (chán) цикада – безсмертя;
- 桃 (táo) персик, 梨 (lí) груша, 榴 (liú) гранат –
цвітіння, розквіт, юність, краса молодості; інколи –
слабкість, бо це дерева, що люблять тепло;
- 松 (sōng) сосна, 竹 (zhú) бамбук, 梅 (méi)
слива – твердість, стійкість;
- 丝 线 (sī xiàn) шовкові нитки – туга, або ж
туга перед розлукою;
- 烛 (zhú) свіча (що догоряє) – туга
розставання;
- 柳枝 (liǔ zhī) гілки верби (інколи у розквіті)
– туга розставання (квітучі гілки верби було
прийнято дарувати при розставанні);
- 松 (sōng) сосна, 竹 (zhú) бамбук, 柏 (bǎi)
кипарис – вічна дружба;
- 蝙蝠 (biān fú) кажан – щастя;
- 凤凰 (fèng huáng) фенікс – щастя, розсвіт;
- 蝴蝶 (hú dié) метелик – кохання.

Друга умова символічного змісту необхідна у вірші тоді, коли предмет не є символом, але символічних ознак
набуває в процесі зображення, тобто такі символи не є традиційними, а з’являються шляхом авторського
задуму. Автор навмисне узагальнює об’єкт зображення, розширює та поглиблює його зміст.
 唐朝 618-907

За періоду Тан, особливо в VIII–IX ст., віршування набуло небувалого раніше розмаху: нині можемо
захоплюватися лірикою понад 2000 поетів. Найкращих поетів того часу – Лі Бо ( 李白 Li Bái), Ван Вея ( 王维
Wáng Wéi), Ду Фу ( 杜甫 Dù Fu), Мен Хаожаня ( 孟浩然 Mèng Hàorán), Бо Цзюйї ( 白居易 Bái Jūyì) та інших –
із повним правом можна назвати символами тієї епохи; їх внесок у китайську культуру величезний.

Періодизація танської поезії

1. Поезія Ранньої Тан (618 712 рр.). Цей період представлений такими відомими поетами як Лу Чжао
лінь( 卢照邻 Lú Zhàolín), Ван Бо ( 王勃 Wáng Bó), Ло Біньван ( 骆宾王 Luò Bīnwáng), Ян Цзюн ( 杨炯
Yáng Jiǒng), Чень Цзи ан ( 陈子昂 Chén Ziáng)

2. Період Розквіту Тан (712 762 рр.) [104, с.83 86], видатні поети: Мен Хаожань ( 孟浩然 Mèng Hào
rán), Ван Вей ( 王维 Wáng Wéi), Гао Ши ( 高适 Gāo Shì), Лі Бо ( 李白 Li Bái), Ду Фу ( 杜甫 Dù Fu).

3. Період Середньої Тан (762 827 рр.) [112, с.83 86] репрезентують такі поети, як Бо Цзюйі ( 白居易
Bái Jū yì), Вей Ін'у ( 韦应物 Wéi Yìng wù), Лю Юйсі ( 刘禹锡 Liú Yǔ xī).

4. Пізня Тан (827 859 рр.) поети: Ду Му ( 杜牧 Dù Mù) та Лі Шаніня ( 李商隐 Li Shāng yǐn)
Також потрібно відзначити таке явище в китайській поезії, як символіка кольору .
Прикладом може бути вірш Лю Юй сі ( 刘禹锡 Liú Yǔxī) “Пісні про гілки бамбуку” (« 竹枝词 » «Zhú zhī cí»):

山桃红花满上头，
(Shān táo hóng huā mǎn shàng tou,) Гілки персиків у червоному цвіті
蜀江春水拍山流。
(Shǔ jiāng chūn shuǐ pāi shān liú.) Затуляють небо від очей .

花红易衰似郎意 , Червоні квіти в’януть швидко –

(Huā hóng yì shuāi shì láng yì,) Так і любов твоя.
水流无 限似侬愁 Та безупинна вод течія –
(Shuǐ liú wú xiàn shì nóng chóu.)
Як і печаль моя.
Інколи у віршах “червоний” навіть уживається замість слова “радість”. Скажімо у вірші Цуй Ху ( 崔护 Cuī Hù)
“Напис на флігелі поблизу Південних воріт” (« 提都城南庄 » «Tí dū chéng nán zhuāng») відбувається саме така
заміна:

去年今日此门中，
Минулого року, цього дня, біля цих воріт,
(Qù nián jīn rì cǐ mén zhōng,)
人面桃花相映红。 Людини обличчя та персика цвіт.
(Rén miàn táo huā xiāng yìng hóng.) У них одне одного відблиск багряний,
人面不知何处去，
(Rén miàn bù zhī hé chù qù,) Не знаю, пішла та людина куди,
桃花依旧笑春风。
(Táo huā yī jiù xiào chūn fēng.) А персик весняному вітру радіє так само.
Червоний часто вживається поруч із зеленим – кольором, який символізує радість молодості, разом вони
вказують на бурхливий розквіт навесні, розкіш та піднесений настрій. Також зелене забарвлення свідчить про
початок весни і розквіту, наприклад вірш Хе Чжи Чжана ( 贺知章 Hè Zhīzhāng) “Оспівую вербу” (« 咏 柳 »
«Yǒng liǔ»):
碧玉妆成一树高， Деревом стали прикраси лазурового нефриту,
(Bì yù zhuāng chéng yī shù gāo,)
万条垂下绿丝绦。 Шовку зеленого стрічки на безлічі гілок,
(Wàn tiáo chuí xià lǜ sī tāo.)
不知细树谁裁出， Хто вирізав, не знаю, листя це тендітне,
(Bù zhī xì shù shuí cái chū,)
二月春风似剪刀。 Мабуть, ці ножиці – другого місяця вітерець.
(Èr yuè chūn fēng shì jiǎn dāo.)

Лі Бо “Павільйон Лаолао” (« 老劳亭 » «Lǎo láo tíng»):

天下伤心处 ,
(Tiān xià shāng xīn chù) У Піднебесній невеселе місце,
劳劳送客亭。
(Láo láo sòng kè tíng.) Альтанка Лаолао для проводу гостей.
春风知别苦，
(Chūn fēng zhī bié kǔ,) Весняний вітер знає гіркоту розставання,
不遣柳条青。
(Bù qiǎn liǔ tiáo qīng.) Що не поверне зелені гілкам.
Важливе місце надається “білому” – це печаль, таємна журба, колір жалоби в Китаї, тому й речі з таким
забарвленням натякають на тугу в душі поета або ліричного героя. Так, у вірші Лі Бо “Біла чапля” (« 白鹭鹚 »
«Bái lù cí») читаємо:

白鹭下秋水，
(Bái lù xià qiū shuǐ,) Бачу білую чаплю на тихій осінній ріці,
孤飞如坠霜。
(Gū fēi rú zhuì shuāng.) злетіла та самотньо летить, наче іній.
心闲且未去，
(Xīn xián qiě wèi qù,) Затужила душа моя, на серці глибока туга,

У наступному прикладі – вірші Гао Ши ( 高适 Gāo Shì) “Розлучаюсь із Дун Тін ланем” (« 别董大 » «Bié dǒng
dà»)– змальований похмурий краєвид, у якому переважають жовтий та білий кольори. Так образно передана
картина душі людини, яка вимушена залишити рідних і близьких та їхати на чужину:

千 里黄云白日董， Навкруги, на тисячу лі, жовті хмари затулили

(Qiān lǐ huáng yún bái rì dǒng,)
北风吹雁雪纷 纷。
(Běi fēng chuī yàn xuě fēn fēn.)
莫愁前路无知己，
(Mò chóu qián lù wú zhījǐ,)
天下谁人不知君。
(Tiān xià shéi rén bù zhī jūn.)
сонце біле,
Віє вітер північний, сніг – пух гусячий,
невпинно.
Не сумуйте, що близьких у дорозі немає,
У Піднебесній хто ж вас не знає?
Широко вживаним у віршах доби Тан був перифраз – заміна назви будь якого предмета мовним зворотом, у
якому вказані ознаки не названого прямо предмета. Приклади перифразу в танській поезії:

- “зв’язати червоною ниткою” – одружитися;

- “спати серед сосен та хмар” – вести життя
самітника;
- “спати серед квітів, ночувати під вербами” –
проводити життя у веселих закладах;
- “розквіт сливи мейхуа” – весна;
- “вітер та місяць у зеленому вікні” – кохання
дівчини з бідної родини;
- “сонячний промінь на світанку” – кохання
дівчини з багатої родини;
- “зламати коричну гілку у Місячному палаці” –
досягнути успіхів у навчанні та витримати іспит на
державну посаду;
- “пляшка з оцтом” – ревнива жінка;
- “пити оцет” – ревнувати.
 Різні значення лексем зберігали своєрідну спільність, що й використовувалось у поезії для створення
інакомовності. Наприклад, ієрогліф 春 (chūn) має значання весна та кохання. Інколи закінчення весни у поезії
символізує втрату кохання. Під впливом конфуціанства відкрито писати про кохання вважалося непристойним,
тому під ієрогліфом 春 (chūn) іноді мають на увазі кохання.

В китайський мові багато морфем, які звучать однаково, але мають різне значення, – омонімів. Саме цю
особливість використовували в поезії: при написанні використовували ієрогліфи, омонімічні до тих, зміст яких
мали на увазі. Наприклад, 蔼 (ǎi) полин звучить так само, як і 爱 (ǎi) кохання; 梅 (méi) слива суголосне зі
словом із значенням 媒 (méi) сваха, слово 酸 (suān) кислий близьке за звучанням до слова зі значенням 串
(chuān) зваблювати.

У вірші Лю Юй сі “Пісня про бамбукову гілку” (« 竹枝词 » «Zhú zhī cí») слово 情 (qíng) почуття звучить як
晴 (qíng) ясно :

杨柳青青江水平，
Yáng liǔ qīng qīng jiāng shuǐ píng, Верби й тополі зелені, зелена вода річкова,
闻郎江上唱歌声。
Wén láng jiāng shàng chàng gē shēng. Чую над рікою, як юнак співає.
东边日出西边雨，
Dōng bian rì chū xī biān yǔ, На сході сонце, на заході дощі, ,
道是无晴还有晴。
Dào shì wú qíng hái yǒu qíng. Кажеш не ясно? Ні, ясно навпаки!
Структура тексту танського вірша регулюється здебільшого не за допомогою синтаксичних засобів, а завдяки
паралелізмові та антитезі. Паралелізм – це стилістична фігура, яка будується на поділі фраз у реченні або в
суміжних поетичних рядках на окремі відрізки однакової довжини з однаковою кількістю ієрогліфів,
синонімічних за змістом.

Одним із різновидів паралелізму є антитеза, яку бачимо у вірш Бо Цзюі “Тенова палиця” (« 红 藤 杖 » «Hóng
téng zhàng»):

交亲过浐别， Друзі й рідні проїхавши Шень попрощались [зі

(Jiāo qīn guò chǎn bié,) мною],
车马到江回。
(Chē mǎ dào jiāng huí.) Колісниці й коні біля річки завернули [назад],
唯有红藤杖，
(Wéi yǒu hóng téng zhàng,) Тільки палиця з червоного тену єдина,
相随万里来。 Мій супутник здалека пройшов [зі мною] десять
(Xiāng suí wàn lǐ lái.) тисяч лі.

У цьому вірші два перші рядки утворюють паралелізм – “друзі й рідні” попрощалися, “колісниці й коні”
повернули, а перший з другим рядком та третій із четвертим – це приклад антитези: усі пішли, але залишилася
“тільки палиця з червоного тену єдина”. Внутрішній паралелізм у вірші сприймається як найвищий ступінь
поетичності.
Широко застосовували в танській поезії риторичні фігури.
Приклад риторичного запитання, яке має на меті узагальнити або афоризувати ідею та подає її у вигляді
питання. Скажімо, в “Обірваному вірші” (« 绝诗 » «Jué shī») Ду Фу:

江碧鸟逾白，
Ріка лазурова, птахи ще біліші,
(Jiāng bì niǎo yú bái,)
山青花欲燃。
Гори зелені, квіти воліють горіти.
(Shān qīng huā yù rán.)
今春看又过，
Нинішня весна, дивлюся, знов минула,
(Jīn chūn kàn yòu guò,)
何日是归年？
Яка ж пора буде часом повернення?
(Hé rì shì guī nián?)

В останньому рядку(« 何日是归年？ » («Hé rì shì guī nián?») (“Яка ж пора буде часом повернення?”) бачимо
риторичне запитання, завдяки якому підкреслюється виразність загальної ідеї. Прикладом паралелізму у цьому
вірші є 1 й та 2 й рядки, так паралелізм утворюють наступні пари ієрогліфів: 江 (jiāng) ріка – 山 (shān) гора,
碧 (bì) лазуровий – 青 (qīng) зелений, 鸟 (niǎo) птахи – 花 (huā) квіти, 逾 (yú) бажати ¬ 欲 (yù) воліти,
白 (bái) біліти – 燃 (rán) горіти.
Символ – багатозначний образ, що поєднує в собі різні плани дійсності. Цей образ має і власне предметне
зображення, і глибинний зміст, який указує на щось інше (ідею, предмет, явище), що безпосередньо не входить
у зображуване. Певні образи символи становлять так звану традиційну символіку, наприклад:

- 五 色 云 (wǔsè yún) п’ятикольорові хмари –

радість та щастя;
- 雁 (yàn) дикий гусак – лист, новина;
- 猴呼 (hóu hū) крик мавпи – печаль, туга;
- 春 (chūn) весна – молодість;
- 秋 (qiū) осінь – старіння;
- 荷花 (héhuā) квітка лотоса – чистота душі;
- 鹤 (hè) журавель – довголіття;
- 蝉 (chán) цикада – безсмертя;
- 桃 (táo) персик, 梨 (lí) груша, 榴 (liú) гранат –
цвітіння, розквіт, юність, краса молодості; інколи –
слабкість, бо це дерева, що люблять тепло;
- 松 (sōng) сосна, 竹 (zhú) бамбук, 梅 (méi)
слива – твердість, стійкість;