Блаженний 

Карл І Вели́кий (часто
просто Карл Великий, нім. Karl der
Große, лат. Carolus
Magnus, фр. Charlemagne; 2
квітня 747 — 28
січня 814, Аахен) — король франків (768–
814), король Ломбардії (лангобардів)
(з 774), імператор Заходу (800-814),
представник династії Каролінгів.
На кайзерський престол його коронував 25
грудня 800 року Папа Лев III у Римі.
Прізвище «Великий» здобув ще за життя.
Карла Великого вшановують
як національного героя і засновника двох
держав — Німеччини та Франції.
Дитинство
Біограф Карла, Ейнгард, повідомляє, що
не зміг отримати достовірних свідчень про
народження та дитинство Карла, але в
іншому місці зауважує, що він помер на
72-му році життя, тобто народитися він
мав 742 року. У втраченій Аахенській епітафії було сказано, що Карл помер на 70-му
році життя, тобто він народився 744 року. У ранньосередньовічних «Анналах Пета»
під 747-м роком сказано: «У цьому році народився король Карл». Там же під 751-м
роком сказано про народження молодшого брата Карла Карломана, і ця дата
сумнівів не викликає.
Місце народження Карла точно невідоме. Можливо, це сталося в околицях Аахена,
в Юпіль-сюр-Маас, Інгельгаймі або К'єрзі, але і багато інших міст роблять відповідні
заяви, не підкріплені, однак, достатніми доказами.
Початок правління. Смерть Карломана
Син Піпіна Короткого, брат Берти, матері Роланда, короля франків, з 768 року
керував разом з братом Карломаном, а після його смерті (771) — одноосібно. Серією
вдалих війн зміцнив і надзвичайно розширив державу Франків, оволодівши більшою
частиною території сучасної Західної Європи. Засновник династії Каролінгів, його
шановано у Франції та Німеччині як засновника національної монаршої династії.
28 липня 754 року Карл разом з братом Карломаном був помазаний на царство в
церкві Сен-Дені Папою Стефаном II, а після смерті Піпіна вступив разом з братом на
престол. Згідно з розподілом з братом батьківської спадщини, Карл отримав у
володіння землі у формі великого півмісяця, що йде від Атлантичної Аквітанії до
Тюрінгії, через більшу частину Нейстрії і Австразії, через Фріз і Франконію і з усіх
боків охоплює володіння брата Карломана. Резиденцією Карла був Нуайон. Брати не
ладнали між собою, незважаючи на відчайдушні намагання їхньої матері, Бертради,
зблизити їх, всупереч усім і всьому. Порозуміння між ними зберігалося великими
зусиллями, бо багато хто з оточення Карломана намагався посварити братів, і навіть
довести справу до війни. Коли 769 року один з сеньйорів з південного заходу на ім'я
Гунольд (можливо, це був син Вайфара) підняв на повстання західних аквітанців і
гасконських басків, Карл був змушений самостійно вирушити на придушення
заколоту, тому що Карломан відмовився приєднатися до нього зі своїм військом.
Але, попри це, Карл рішуче продовжував задуманий похід і своєю завзятістю і
твердістю добився всього, чого бажав. Він примусив Гунольда втекти до Гасконі. Не
залишаючи його там в спокої, Карл перейшов річку Гаронна і добився у герцога Лупа
видачі гасконського втікача.
Побоюючись змови між Карломаном і королем лангобардів Дезідеріо, Карл вирішив
випередити події. Він не тільки зблизився зі своїм кузеном герцогом Баварії
Тассілоном, який, зберігаючи вірність традиціям свого роду, став зятем
лангобардського короля, але і сам 770 року, за порадою матері Бертради одружився з
дочкою Дезидерія Дезідератою, відставивши на другий план свою законну дружину
Гімільтруду (яка вже встигла народити йому сина Піпіна). Конфлікт міг розгорітися
неабиякий, однак у грудні 771 року Карломан помер. Карл залучив на свою сторону
деяких найбільш близьких до Карломана діячів і захопив спадщину брата. Його
невістка Герберга і племінник Піпін, який народився 770 року, знайшли притулок у
Дезидерія.
На прохання папи Адріана І 774 року вдерся до Італії і скинув короля лангобардів
Дезидерія, після цього підтвердив дарунок від батька Піпіна ІІІ Папської області й
узяв під свій захист церковну державу.
Вже 788 року захопив Баварію і для безпеки держави заснував кілька
прикордонних марок. У 791-796 роках Карл Великий розгромив Аварський каганат.
Після успішної боротьби з арабами заснував Іспанську марку від Піренеїв до
річки Ебро. Довгих 30 років на східних кордонах вів боротьбу із саксами, це
коштувало його 18 переможних битв, поки Карл зумів узяти їх під свою владу.

Імператор
25 грудня 800 року в Римі Папа Римський Лев ІІІ коронував Карла на імператора.
Ширив християнство, провадив адміністративні й військові реформи, сприяв
торгівлі, зародженню європейської науки, мистецтва й письменства, збираючи до
своєї столиці, міста Аахен, науковців із цілої Європи. Період правління Карла
Великого серед істориків культури отримав назву Каролінзького Відродження.
Карлів авторитет сягав далеко за межі його держави. Щоб запобігти боротьбі за
владу між нащадками, не дозволяв дочкам вступати в законний шлюб. Його владу
успадкував єдиний син Людовик Благочесний (778–840). Карла Великого поховано в
кафедральному соборі Аахена.
Особливість і зовнішність Карла
За свідченням біографа Карла Ейнхарда, Карл був дуже високим (майже семи футів
на зріст), міцно складеним, схильним до повноти. Його обличчя відрізняв довгий ніс
і великі, живі очі. У нього було довге світле волосся. Голос Карла був незвичайно
високим для такого значного чоловіка. З роками король почав кульгавіти.
Прижиттєвих портретів Карла не збереглося, і багато художників зображували його
згідно зі своєю фантазією, використовуючи лише деякі риси з цього опису. Хоча
багато хто вважав опис богатирської статури Карла епічним перебільшенням,
ексгумація могили Карла підтвердила правильність опису: довжина скелета склала
192 см.
Король був дуже простий і помірний у своїх звичках. У звичайні дні вбрання його мало
відрізнявся від одягу простолюдина. Вина він пив мало і ненавидів пияцтво. Обід його в будні
складався всього з чотирьох страв, не рахуючи смаженого м'яса, яке самі мисливці подавали
прямо на рожнах, і яке Карл вважав кращим за будь-яку іншу страву. Під час їжі він слухав
музику або читання. Його займали подвиги стародавніх, а також твір святого Августина
«Про град Божий». Після обіду в літній час він з'їдав кілька яблук і випивав ще один кубок,
потім, роздягнувшись догола, відпочивав дві-три години. Вночі ж він спав неспокійно:
чотири-п'ять разів прокидався і навіть вставав з ліжка. Під час ранкового одягання Карл
приймав друзів, а також, якщо була термінова справа, яку без нього важко було вирішити,
вислуховував спірні сторони і виносив вирок. У цей же час він віддавав розпорядження своїм
слугам і міністрам на весь день. Був він красномовний і з такою легкістю висловлював свої
думки, що міг зійти за ритора. Не обмежуючись рідною мовою, Карл багато працював над
іноземними мовами і, між іншим, оволодів латинською мовою настільки, що міг
висловлюватися на ній, як на рідній мові; по-грецьки більше розумів, ніж говорив. Старанно
займаючись різними науками, він високо цінував вчених, виявляючи їм велику повагу. Він сам
навчався граматиці, риториці, діалектиці та особливо астрономії, завдяки чому міг
майстерно обчислювати церковні свята і спостерігати за рухом зірок. Він не вмів читати і
тому йому читали слуги. Він був дуже освіченою людиною. Намагався він також писати і з
цією метою постійно тримав під подушкою дощечки для письма, щоб у вільний час
привчати руку виводити букви, але праця його, занадто пізно розпочата, мала мало успіху.
Церкву він в усі роки глибоко шанував і свято дотримувався усіх обрядів.

Початок війни із саксами

Незабаром після смерті брата Карл почав війну з саксами. Це була найдовша і
найзапекліша війна за його царювання. З перервами, припиняючись і
поновлюючись знову, вона тривала тридцять три роки, до 804 року, і вартувала
франкам великих втрат, тому що сакси, подібно всім народам Німеччини, були
лютими і відданими своїм культам. Кордон з ними майже скрізь проходив по голій
рівнині, і тому був невизначеним. Щодня тут відбувалися вбивства, грабежі і пожежі.
Роздратовані цим франки, урешті-решт, на сеймі у Вормсі визнали за необхідне
розпочати проти сусідів війну. 772 року Карл вперше вдерся до Саксонії, зруйнував
фортецю Ересбург і скинув язичницьку святиню — ідола Ірмінсула. Але Карл
розумів, що міцного перемир'я не буде, поки за межами королівства існує незалежна
Саксонія, а точніше незалежні сакси, тому що цей народ ділився на західних
(Вестфальських), центральних (анграрійських), східних (остфальських) і північних
(нордальбінгенських) саксів.