Рим. Комедія Плавта і Теренція. Традиційні сюжетні схеми, образність.

Пов’язаність із
народною драмою та новоаттичною комедією (Менандр). Утілення особливостей Плавтового
гумору у комедії «Скарб». Сміх заради сміху: художні прийоми Плавта.
Теренцій як утілювач поглядів гуртка Сціпіонів. Моралізаторський пафос та проблемність
комедій Теренція. «Брати» - яскравий приклад комедійної творчості Теренція. Своєрідність
образності, стильові особливості
Римський театр
Римський театр — споруда для проведення культурних заходів у Стародавньому Римі.
Суперечливі джерела засвідчують, що спочатку споруджувалися тимчасові дерев'яні театри,
що розбиралися після закінчення свят. У II ст. до н. е. нібито почали робити постійну сцену й
амфітеатр, у якому всі глядачі стояли. Римлянам заборонялося приносити з собою лави чи
стільці, аби вони не сиділи під час вистав. Заборонялося також улаштовувати вистави
ближче, ніж за 1000 кроків від лінії міста. Сцена являла собою два-три будиночки, перед
якими й розгорталася дія. Простір, що в грецькому театрі називався «орхестрою» (тобто
місцеперебування хору), зберігся і в римському театрі, але тепер він призначався для
«високих» глядачів — сенаторів та інших привілейованих осіб (сучасний «партер»). Інші
глядачі спочатку стояли, а потім сиділи в амфітеатр

Комедія Плавта і Теренція

Плавт походив із бідної плебейської родини, тому, добре знаючи смаки римського плебсу,
робив усе для того, щоб його комедії були загальнодоступними. Так, у своїх творах він
широко вживає просторіччя, передає мову ремісників, вояків, кухарів…
Грубуваті дотепи, цинічні жарти, народний гумор Плавта із захопленням сприймалися
римською публікою. Плавт був плодовитим письменником. До наших часів дійшло 20 його
комедій та ще уривки однієї. Плавт також переробляв грецькі пєси для римської сцени. Він
орієнтувався на нову аттічну комедію, проте трансформував грецькі оригінали відповідно до
вподобань римських глядачів. У Плавта, як це було і в новій аттічній комедії, дію часто
ведуть раби, чиї меткі витівки допомагають закоханим поєднатися.
Також Плавт глузує з бундючних вояків, пихатих, хвалькуватих, чванливих та недалеких.
Комедії Плавта мали заплутаний сюжет, тому глядачам спочатку розповідали зміст. Пролог у
Плавта - не частина пєси, а дійова особа. Пролог розказує про що буде вистава, жартує з
глядачами, веде своєрідний конферанс. Безпосередньо до глядачів звертаються майже всі
актори. Плавт не боявся підкреслити театральну умовність. Новітні митці чимало запозичили
у нього через італійську комедію масок. Користуючись порівняно обмеженою кількістю
прийомів, Плавт винаходить безліч комедійних ефектів. Він не гребує стусанами, але
підноситься і до висот театральної майстерності. Каскад каламбурів, трюків, блискуча
буфонада - Плавт писав так, щоб було смішно. Проте він не задовольнявся комікуванням.
Сміх Плавта дошкуляв багатьом. Драматург не обходив соціальних тем. Його комедії були
більш відомі, ніж комедії Арістофана, й мали великий вплив на європейський театр.
Відомий римський комедіограф Теренцій відрізнявся особливою типологізацією характерів у
творах. Перш за все його цікавило саме це, а не інтриги. Він пропагував доброту і лагідність у
стосунках між людьми. У його комедіях майже немає балаганних сцен, блазнів, яких бють,
непристойних жартів і подібного. Теренція не приваблює буфонада, він тяжіє до
психологізму. Теренцій наслідує нову аттічну комедію.
Теренцію належить шість пєс. Його цікавлять родинні стосунки: як виховувати дітей, як
поводити себе жінці, чоловікові у складних випадках сімейного життя. У комедії «Брати»
Теренцій розповів історію двох братів, що виховувались по-різному. Молодший виріс на селі,
старший - у місті. Молодшого виховує батько, який не потурає юнакові. Старший виріс у
свого дядька Мікіона і був йому за сина. Дядько не знає, як догодити улюбленцеві. Добра
душа Мікіон дорікає братові за суворість. Нехай хоч діти погуляють, якщо замолоду, через
бідність, батько собі того не дозволяв. Мікіон проголошує гуманні педагогічні принципи: не
примус, а любов. Він впевнений, що авторитету палицею не завоюєш. Дитина має не
коритися, а робити все із власної волі
Отож, Теренцій прагне, щоб усі були доброзичливими один до одного. Персонажі його
комедій викликали не осуд, а прихильність. Комедії Теренція були незвичними, вони не
здобули популярності у сучасників, проте справили вплив на розвиток європейської драми,
зокрема сентиментальної комедії.
Отже, творчість обох комедіографів Риму Теренція та Плавта зробила чималий внесок у
світову літературу. Вони були майстрами слова, вдалими жартівниками над людськими
вадами. Однак їхні манери написання значно відрізнялися. Так Плавт змальовував в комедіях
чимало непристойних сцен, зображав блазнів, використовував непристойні жарти. Каскад
каламбурів, трюків змушував глядача сміятися. А Теренцій пропагував доброту та лагідність
між людьми, тож герої переважно сімейних сцен викликали прихильність. Комедії цього
автора були веселими, позитивними та повчальними.

Пов’язаність із народною драмою та новоаттичною комедією (Менандр).

Плавт відмовився від політичних випадків і натяків щодо осіб, хоча окремі зауваження й
роздуми на адресу тогочасних звичаїв, законів і перемог йому властиві. Тож у п'єсах Плавта
зберігся Аристофанівський дух веселощів. Новоаттична комедія з її ідеалом “відтворення
життя” у комедіях Плавта перетворилася у веселу буфонаду, повну грубих жартів і пісень, дія
яких розгортається у напівфантастичному світі гротеску й гіперболи.
Отже, в переробці Плавта новоаттична комедія втрачає вишуканість і глибину, а набуває
життєрадісності й оптимізму. Буфонадний характер діалогу, жарти, дотепи (так званий
“італійський оцет”), жива народна мова комедій Плавта були поціновані вже римськими
критиками. Елій Сціліон навіть писав: “Якби музи захотіли говорити латиною, вони
розмовляли б мовою Плавта”.
Теренцій-драматург став продовжувачем гуманістичної тенденції новоаттичної комедії. Як і
твори Плавта, його комедії належать до того ж “опереткового” жанру, є обробками грецьких
п'єс нової комедії, але ідейно й стилістично різко відмінні від “рухливих” комедій Плавта.
Більшість творів Теренція ґрунтується на сюжетах творів Менандра, а деякі - на п'єсах
Аполлодора Карітського. Теренцій не перекладає, а перероблює грецькі п'єси, намагаючись
зберегти, наскільки це можливо, ідеологічну спрямованість і художні особливості оригіналів,
їхню сувору архітектоніку, послідовне введення характерів і серйозний тон. Його твори
належать до “зворушливого " типу комедій.
Сюжет скарбу
У комедії Плавта «Горщик» («Скарб», Aulularia) бідняк Евкліон випадково знаходить скарб,
але цим лише накликає на себе масу турбот. Раптово зробившись багатієм, Евкліон не знає,
як швидко пустити гроші скарбу в обіг, ховає їх та постійно думає, як би хто-небудь інший не
знайшов і не вкрав його знахідку. Ця думка стає настільки нав’язливою, що Евкліон
наближається до божевілля. Скарб робить його надзвичайно скупим і підозрілим.
Багатий сусід Мегадор сватається до дочки Евкліона, Федрі, вважаючи, що бідна наречена не
настільки марнотратна і лінива, як багачка. Але Евкліон бачить у сватанні заможної людини
підступний намір. Він думає, що Мегадор дізнався про скарб і хоче заволодіти ним. Поки
Евкліон коливається дати згоду, з Федрою вступає в любовний зв’язок племінник Мегадора,
Ліконід. Федра чекає від Ліконіду дитину.
Ліконід йде до Евкліона сватати Федру, але бачить батька своєї коханої в напівбожевільному
стані. Той голосно кричить: «Я пропав! Я загинув! Допоможіть!»
Причина в тому, що раб Ліконіду, Стробил, дійсно знайшов і вкрав скарб Евкліона. Не
знаючи про це, Ліконід вирішує, що старого вразила новина про спокушання та вагітність
його дочки. Намагаючись загладити свою провину, він говорить Евкліону: «Вчинок, що тебе
розтривожив, здійснив я. Штовхнули мене на це вино і любов». Евкліон вважає, що юнак
зізнається в крадіжці кладу і запитує Ліконіду, як він посмів доторкнутися до чужого.
«Раз вже торкнув, нехай у мене і залишиться», – відповідає Ліконід, маючи на увазі Федру
і свій намір одружитися з нею. Евкліон у відповідь починає загрожувати Ліконіду судом,
якщо той не поверне вкраденого. Мало-помалу до Ліконіду доходить, що він і старий
говорять про зовсім різні речі. Кінець комедії «Скарб» до нас не дійшов. Але зі згадки одного
стародавнього джерела випливає, що в завершенні цієї п’єси Плавта золото повертається
Евкліону, Ліконід одружується з Федрою, а її батько поспішає віддати горщик зі скарбом
молодятам, щоб швидше позбутися нестерпних занепокоєнь. Комедія «Скарб» написана дуже
живою і колоритною мовою. Плавт широко використовує в ній народні прислів’я.

Утілення особливостей Плавтового гумору у комедії «Скарб».

Особливості Плавтового гумору яскраво демонструє комедія «Скарб». Селянин Евкліоп
знаходить амфору з грошима. Щодня він ховає її па новому місці. Раб Стробіл підгледів за
старим і крадькома викопує скарб. П'єса починається з того, що Евкліоп бігає по сцені і
кричить: «Де вона (амфора), хто це зробив, віддай назад!» В цей самий час незаміжня дочка
старого, Федра, готується народити дитину. Її коханий Ліконід умовляє відкрити все батькові
і просити ііого благословення на шлюб. Наступна сцена прекрасно демонструє
найулюбленіший прийом римської комедії — qui pro quo («хто про що», непорозуміння). В
той момент, як Евкліоп кричить «Хто це зробив?», з'являється Ліконід і говорить про своє:
«Це я зробив»,— «Як же ти посмів?» — «Природа взяла гору».— «Ти взяв чуже»,—
«Винюся, але що тепер вдієш?» — «Треба повернути назад»,— «Нехай краще залишається зі
мною...» — і далі в такому самому дусі. На жаль, кінець комедії втрачений. Але можна
припустити, що раб Стробіл повертає амфору, і Евкліоп на радощах благословляє молодих.

Мова Плавта
. Надзвичайно багата і, на жаль, нелегко піддається художньому перекладу архаїчна латинь
Плавта виявляє собою настільки точний зліпок мови тієї епохи у всіх його як жаргонних, так і
літературних проявах, що ми не дивуємося, коли оратор Ліціній Вроді знаходить у мовах
своєї тещі Лелії “плавтовске звучання”. При цьому Плавт виявляє виняткову майстерність
звукової і словесної гри. Раб Сагастріон у комедії “Перс” на питання, як його кличуть,
відповідає: Vaniloquidorus (Пустобрехоподавач), Virginisvendonides (Дівчатоторгівец),
Nugiepiloquides (Бредоречівовіщувач), Argentumexterebronides (Грошовисверджувач),
Tedigniloquides (Поделомругатель), Nummosexpalonides (Льстивомонетник),
Quodsemelaripides (де-небудьперехватчик), Numquampostreddonides
(Ніколизатемнонеповертатель) і Numquameripides (нічогоневіддаватель).
Принадність цих “імен” складається ще й у тім, що з латинськими іменниками і дієсловами в
них змішані ті грецькі слова, що були на слуху в кожного римлянина (порівн. англ. money,
що стало в нашій мові жаргонним). Знаменитий німецький філолог XIX в. Фрідріх Річль, що
“відкрив нову епоху у вивченні Плавта залученням порівняльних матеріалів мови латинських
архаїчних написів” (Я. М. Боровский), підтвердив загальну думку античних цінителів про те,
що головним достоїнством нашого поета є мова його комедій.

Сміх заради сміху: художні прийоми Плавта.

Плавт, як і інші римські автори комедій, без сумніву (на це є прямі вказівки граматиків),
уживав прийом контамінації – змішання двох чи декількох п’єс, по окремості недостатніх для
виконання художнього задуму нової, уже латинської драми. Сліди цього змішання в Плавта
важко відшукати в загальному хаосі різнопланових сюжетних основ. Однак Плавт поєднує
грецькі п’єси знов-таки не для того, щоб шляхом створення нової фабули або виведення на
сцену нового характеру, досягти необхідного що інтригує або облагороджує ефект, як це
пізніше робив Теренцій, але скоріше з метою створення більшої кількості комічних
положень, тому що його єдина задача – смішити публіку.
Плавт писав для народу, щедро прибігав до каламбурів, двозначностям і жартам будь-якого
сорту. По винахідливості в комічних ефектах з ним можна порівняти лише Аристофана і
Шекспіра. Комедії Плавта багаторазово переводилися, перероблялися і служили зразком для
наслідування багатьом драматургам Італії, Іспанії, Франції й Англії. Плавт послужив зразком
для Мольєра і Шекспіра; Німеччина й Англія пишаються своїми школами плавтиністів; його
п’єси дотепер витримують театральні постановки.
Комедія викликає сміх глядача, але це «не сміх заради сміху», це сміх заради вирішення
величезної важливості моральних та соціальних проблем. "Сміх часто буває великим
посередником у справі відхилення істини від брехні", - писав В. Г. Бєлінський.

Теренцій як утілювач поглядів гуртка Сціпіонів

Написавши 166 р. до н. е. комедію «Дівчина з Андроса», Теренцій хотів поставити її на
римській сцені, але перед тим, як заплатити авторові гонорар і дати дозвіл на прем'єру, еділ
послав його по рецензію до відомого тоді комедіографа Цецилія Стація. Коли погано
одягнений юнак несміливо зайшов до розкішного будинку римського патриція, його шанси
на успіх були невисокими. Біографи переповідають, що знаний драматург тоді саме обідав,
тож поставився до необхідності вислуховувати «писанину» чергового аматора вкрай
негативно. Проте вже початок комедії нікому тоді ще не відомого Теренція так сподобався
Стацієві, що він навіть запросив незнайомця пообідати разом. А невдовзі Публій Теренцій
Афр, варвар із далекої Африки й учорашній раб, виключно завдяки своєму таланту здійснив
карколомну літературну кар'єру, увійшовши до грекофільського гуртка найрафінованіших
аристократів Риму.
Теренцій варіює загальнолюдські і вічні гуманістичні ідеї Менандра. Девізом комедіографа
можна вважати вираз: "Я людина, і вважаю, що ніщо людське мені не чуже"
Цей гурток очолював видатний римський полководець і оратор, майбутній руйнатор
Карфагену (146 р. до н. е.) — Публій Корнелій Сципіон Еміліан Африканський Молодший. В
цей час Публій Теренцій Афр займається складанням комедій. Тож не дивно, що у творчості
Теренція відчутні витончені уподобання членів гуртка Сципіона, які добре знали багату
грецьку літературу і культуру та прагнули облагородити латинську мову і літературу,
орієнтуючись на еллінські першоджерела.

Мова Теренція
За характером творчості Теренцій різко відрізнявся від свого попередника Плавта і
популярності серед римлян майже не мав. Причину цього, мабуть, слід шукати в походженні
самого автора. Хоча обставини, за яких він став рабом невідомі, але, безперечно, рабство
залишило глибокий слід у його душі, він добре пам'ятав про нього і робив усе можливе, щоб
пізніше ніхто б не мав приводу нагадати його родовід.
Увійшовши у вищі кола суспільства, він для нього і вирішив писати комедії. Але не такі, як у
Плавта, що орієнтувався на плебейську масу глядачів і робив ставку на сміх. Теренцій
вважав, що за своїм культурним рівнем патриціат набагато перевищував цю масу. Орієнтація
на вищі кола суспільства істотно змінила стилістику комедій. Сміх як засіб сподобатися
римській еліті відпадав, він міг і образити. Розумну, освічену людину слід було зацікавити
іншим — певною проблемою, що примусила б її замислитись. Комедії Теренція
відрізняються своєю серйозністю, відсутністю благанно-комедійних засобів. Сюжет п'єс
цілком залежав від змісту тієї Менандрової комедії, що ставала основою твору Теренція.
Отже, якоїсь оригінальності у них шукати годі. Його комедії швидше схожі на пізнішу
європейську «слізливу комедію», розраховану на те, щоби викликати у глядача щире
співчуття. Інтрига як така не цікавить автора. Головну увагу він звертає на характери героїв,
причини їхніх вчинків, а вони майже завжди шляхетні, чесні та добрі. Не випадково один із
персонажів Теренція проголошує афористичні слова: «Я людина і ніщо людське не чуже
мені». Подібних афоризмів у Теренція трапляється чимало.
Проте хоч як намагався поет не торкатися питань римської дійсності, але вона все одно
нагадувала про себе, хоч і в завуальованій формі. Одна проблема особливо цікавила його —
це вибір шляху молодою людиною. Як жити далі? Куди йти? Як себе поводити? Для римської
молоді то були проблеми справді болісні та актуальні, оскільки занепад моралі не
припинявся.
Уже римські дослідники звернули увагу на досконалу літературну мову Теренція, що до
появи його творів практично ще не сформувалася. У нього відсутні застарілі форми
Плавтової мови. Герої Теренція розмовляють мовою, позбавленою брутальних зворотів,
лайки, грубих висловів. Мову твору Теренція уважно вивчали граматики та оратори, зокрема,
дуже високо цінував Цицерон. Юлій Цезар залишив своє звернення до Теренція, назвавши
його «напів-Менандром» і «великим поетом», котрий говорив «чистою мовою».

Моралізаторський пафос та проблемність комедій Теренція

За характером творчості Теренцій різко відрізнявся від свого попередника Плавта і
популярності серед римлян майже не мав. Причину цього, мабуть, слід шукати в походженні
самого автора. Хоча обставини, за яких він став рабом невідомі, але, безперечно, рабство
залишило глибокий слід у його душі, він добре пам'ятав про нього і робив усе можливе, щоб
пізніше ніхто б не мав приводу нагадати його родовід.Увійшовши у вищі кола суспільства,
він для нього і вирішив писати комедії. Але не такі, як у Плавта, що орієнтувався на
плебейську масу глядачів і робив ставку на сміх. Теренцій вважав, що за своїм культурним
рівнем патриціат набагато перевищував цю масу. Орієнтація на вищі кола суспільства істотно
змінила стилістику комедій. Сміх як засіб сподобатися римській еліті відпадав, він міг і
образити. Розумну, освічену людину слід було зацікавити іншим — певною проблемою, що
примусила б її замислитись. Комедії Теренція відрізняються своєю серйозністю, відсутністю
благанно-комедійних засобів. Сюжет п'єс цілком залежав від змісту тієї Менандрової комедії,
що ставала основою твору Теренція. Отже, якоїсь оригінальності у них шукати годі. Його
комедії швидше схожі на пізнішу європейську «слізливу комедію», розраховану на те, щоби
викликати у глядача щире співчуття. Інтрига як така не цікавить автора. Головну увагу він
звертає на характери героїв, причини їхніх вчинків, а вони майже завжди шляхетні, чесні та
добрі. Не випадково один із персонажів Теренція проголошує афористичні слова: «Я людина
і ніщо людське не чуже мені». Подібних афоризмів у Теренція трапляється чимало.Проте хоч
як намагався поет не торкатися питань римської дійсності, але вона все одно нагадувала про
себе, хоч і в завуальованій формі. Одна проблема особливо цікавила його — це вибір шляху
молодою людиною. Як жити далі? Куди йти? Як себе поводити? Для римської молоді то були
проблеми справді болісні та актуальні, оскільки занепад моралі не припинявся.Уже римські
дослідники звернули увагу на досконалу літературну мову Теренція, що до появи його творів
практично ще не сформувалася. У нього відсутні застарілі форми Плавтової мови. Герої
Теренція розмовляють мовою, позбавленою брутальних зворотів, лайки, грубих висловів.
Мову твору Теренція уважно вивчали граматики та оратори, зокрема, дуже високо цінував
Цицерон. Юлій Цезар залишив своє звернення до Теренція, назвавши його «напів-
Менандром» і «великим поетом», котрий говорив «чистою мовою».
Зміст і композиція драматичних творів змінювалися у відповідності з політичним життям
Стародавнього Риму. Після Плавта з'явився комедіограф Теренцій, який отримав освіту,
будучи рабом сенатора, згодом його визнавали багато знатні представники римського
суспільства. Твори Теренція відрізняються від комедій Плавта, оскільки він відмовився від
театральних засобів і прийомів ателланы. Він багато запозичив у греків і свідомо
підкреслював це. Ним написано шість комедій, і всі вони дійшли до нас. Дія в його п'єсах
зазвичай не виходило за рамки побутових тем і оберталося навколо сімейних конфліктів,
сюжети позбавлені динаміки у розвитку інтриги і гучних викриттів, зате наповнені
психологічними характеристиками героїв, їх роздуми. Теренцій пізніше буде названий
попередником нової європейської драми. Вплив його поглядів відіб'ється в творах Мольєра,
Корнеля.
Сюжет брати
Вічна тема: пізнім вечором батько в тривозі чекає будинку десь, що затримався сина, і
бурмоче собі під ніс, що більших хвилювань, чим хвилювання батьківські… Старий Микион
рідних дітей не має. У його ж брата Демеи – двоє синів. Одного з них, есхина, усиновив
Микион. Виховує юнака в рамках розумного дозволу й повної довіри.
Демея часто дорікає його за це. І от саме син Демеи Ктесифон закохується в арфістку
Вакхиду, що поки є власністю звідника Санниона. Шляхетний есхин, розумна й енергійний
(правда, при нагоді й сам не ладь гульнути й повеселитися), суворо приструнивает цього
користолюбця: Саннион його побоюється. І є підстави для цього.
Більше того, щоб відгородити брата від занадто вже серйозних докорів, частина його гріхів
есхин приймає на себе, реально ризикуючи завдати шкоди своєї репутації. І ця братня
самовідданість зворушлива Сир, раб Микиона, дуже відданий хазяям: виручає їх і словом і
справою. Допомагав він виховувати обох юнаків.
До речі, кмітливий Сир приймає саму активну участь і в “приборкуванні” корисливого
звідника Санниона. І знову традиційний сюжетний хід: у свій час есхин збезчестив гарну
дівчину Памфілові. У тої вже
наближаються пологи И чесний есхин готовий прийняти на себе всі турботи батьківства: він
ні від чого не відрікається. Але мнимі його гріхи (він, як пам’ятаєте, часто прикривав свого
непутящого брата Ктесифона) ушкодили його відносинам з нареченою і її родней: есхину
просто відмовлено від будинку Все-таки спільними зусиллями родичів, друзів і відданих слуг
істина й мир будуть відновлені.
Але це ще спереду. До речі, і в такій ситуації раби частенько виявляються розумній і
человечней деяких панів А вуж находчивей – так вуж завжди! Демея усе більше
переконується, що брат його пещенням і добром домагається більшого, ніж він – строгими
обмеженнями й причіпками. Завдяки дружньому сприянню есхина й Сира легковажний
Ктесифон весело проводить час із певичкой. Їхні почуття щирі й тому викликають симпатію
глядачів.
Але це, зрозуміло, хвилює його батька Демею. Тому в особливо критичні моменти відданий
Сир умів випроваживает його подалі від місця любовних побачень сина Щоб перевірити
надійність почуттів есхина, його батько розповідає про нареченого-родичі з Милета, що
готовий забрати Памфілові разом з дитиною. Тим більше що есхин у свій час легковажно
(щоб не сказати – недозволено) тяг зі сватовством: всі вже влагоджено й рідня нареченої
повірила, що він не настільки вуж винуватий, як повторювала поголоска. І молода мати
повірила теж. Сплативши двадцять хв звідникові за певичку, Микион вирішує й неї залишити
в будинку – веселей буде жити!
А усе що ще гарчить Демею він перестерігає: кожний має право жити так, як звик, якщо,
звичайно, це не занадто заважає навколишнім И Демея міняється прямо на очах! Ще недавно
– суворий і гордовитий, він стає привітний навіть стосовно рабів. І в пориві почуттів велить
слугам знести забір меж двома будинками: нехай двір буде загальний, щоб весілля грати
широко, спільно, і тоді нареченій не прийде йти в будинок нареченого, що в її нинішнім
положенні було б уже нелегко. І нарешті, той же Демея пропонує Микиону даровать волю
преданнейшему рабові Сиру. А заодно – і його дружині

«Брати» - яскравий приклад комедійної творчості Теренція.

«Брати». Бідний і суворий селянин Демея одного зі своїх синів, Ктесіфона, залишив на
виховання у себе, а другого, Есхіна, усиновив заможний брат Демеї Мікіон, який мешкав у
місті. Виховували вони юнаків кожний по-своєму, відповідно до власних поглядів на життя.
Демея дотримується патріархально-традиційних методів, що передбачають важку фізичну
працю, беззастережне виконання наказів батька. Мікіон віддає перевагу гуманній системі, він
намагається прищепити Есхінові почуття незалежності, людської гідності, чесності і доброти.
На початку першої дії Микион викладає передісторію комедії. Будучи багатим і
неодруженим, він усиновив племінника. Іншого сина брат ростить сам. З приводу виховання
вони не ладнають. Брат "ту вважає влада авторитетніше / І міцніше, що на силі тільки
тримається, / Чим ту, що створюється дружелюбністю"
Він поблажливо ставиться до його юнацьких захоплень і не приймає засобів виховання Демеї
(як і той — його):Але Есхін, зійшовшись із бідною дівчиною Памфілою, котра чекає від
нього дитину, нічого про це не говорить Мікіону. Пізніше той дає Есхінові можливість
одружитися з Памфілою, оскільки гроші взагалі для нього особливої вартості не мають. У цей
самий час Ктесіфон закохується в арфістку, котра належить звіднику Саніону. Заради свого
брата Есхін з бійкою звільняє її. Звістка про скандал набуває широкого розголосу. Усі
засуджують дії молодих людей, особливо розгніваний Демея, хвилюється й родина нареченої
Есхіна. Вважають, що він визволив арфістку для себе. У його вчинку Демея бачить наслідки
надто вільного виховання Мікіона. Тим більшим виявляється розчарування Демеї, коли
з'ясовується, що арфістка призначена для втіх Ктесіфона, якого він виховував у суворих
правилах. Таким чином, Теренцій переконує глядачів у перевазі системи Мікіона, котрий
ніби перемагає свого брата. Проте у фіналі автор примушує глядачів прийти до прямо
протилежних висновків. Демея, бажаючи завоювати популярність, стає щедрим і
поблажливим. Щоправда, робить він це за рахунок брата: пропонує дати волю рабу Сіру з
його дружиною, нагородити їх за вірну службу, подарувати ділянку землі бідному родичу. А
перед цим він радить самому Мікіону одружитися з матір'ю арфістки і долає його опір з
допомогою Есхіна. Фінал, як свідчили вже античні вчені, належав самому Теренцію. На той
час римляни ще не могли цілком сприйняти як епікурівську систему виховання, так і надто
сувору Демеї. Тому автор обирає компроміс: традиційні прийоми виховання значно кращі,
ніж нові, «модні», але їх слід «розбавити» певними дозами гуманного ставлення до
вихованців. Найпривабливішим персонажем п'єси є Мікіон, у якого доброзичливість до
людини поєдналася з практицизмом і здоровим глуздом. У вигідному світлі зображений і
Есхін. Цікаво, що ця п'єса Теренція є єдиною, де звідник з'являється у трьох сценах (у
першому акті). До того ж, Саніон показаний автором не в карикатурному плані, як Плавтові
звідники та лихварі. Відчуваючи ненависть до себе з боку всіх людей, він ні на кого не
звертає уваги і домагається виплати втрачених грошей, навіть старається захистити свою
гідність: