МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М. І. ПИРОГОВА
Кафедра фізичного виховання і ЛФК

«Затверджено» «Затверджено»
на методичній раді кафедри на методичній раді
фіз.виховання та ЛФК загальнотеоретичних дисциплін
Завідувач кафедри Голова методичної ради

професор ЗВО Лариса САРАФИНЮК

доцент ЗВО Анатолій КОРОЛЬ

«29» серпня 2022 р.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
для викладачів при підготовці до практичних заняттях зі студентами
2 курсу
спеціальностей 221 «Стоматологія», 225 «Медична психологія»,
222 «Медицина», 226 «Фармація, промислова фармація», 228 «Педіатрія».

Тема № 23
Оволодіння основами техніки бігових вправ. Біг на довгі дистанції. Тест
Купера, біг по пересіченій місцевості. Анатомо-фізіологічні та біохімічні
характеристика виконання бігових вправ.

Вінниця 2022
1.Конкретні цілі (знати, вміти):
- Мати уявлення щодо поняття біг на довгі дистанції та шляхи удосконалення
техніки бігу.
- Знати основні засоби вдосконалення техніки бігу на довгі
дистанції і бігу по пересіченій місцевості (крос) та дозування навантаження для
адаптаційних змін в організмі.
- Індетифікувати сучасні методики для розвитку та удосконалення техніки
бігу на довгі дистанції і бігу по пересіченій місцевості (крос).
- Складання нормативу «тест Купера».

2. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми

Фізичне виховання як навчальна дисципліна:
- базується на вивченні студентами медичної біології, біологічної хімії,
фізіології, анатомії людини й інтегрується з цими дисциплінами;
- забезпечує послідовність та взаємозв'язок зі спортивною медициною,
лікувальним контролем, гігієною, медичною та фізичною реабілітацією, що
передбачає інтеграцію викладання з цими дисциплінами та формування умінь
застосувати знання з фізичного виховання в процесі подальшого навчання та у
професійній діяльності.

3. Зміст та організація навчального матеріалу.

Біг на довгі дистанції.
Техніка бігу є сукупність найбільш раціональних рухів бігуна, яка забезпечує
швидке подолання дистанції з найменшою затратою енергії. Вміння бігти
вільно, розслаблено створює сприятливі умови для ефективної роботи, для
досягнення високого спортивного результату.
Біг на довгі дистанції розпочинається з високого старту, в якому бігун ставить
попереду сильнішу ногу, а другу відставляє на одну стопу назад на носок. По
команді „Марш!” треба своєчасно і швидко розпочати біг, якомога більше
нахиливши тулуб вперед. Поступово нахил тулуба зменшується, збільшується
довжина кроків, бігун переходить до вільного бігу по дистанції.
Для техніки бігу на довгі дистанції характерним є невеликий нахил тулуба
вперед (у середньому 4-6°, чим більша швидкість, тим більший нахил і
навпаки); таз подається вперед; положення голови пряме, плечі вільно
розправлені, не напружені. Бігун вільно і енергійно виносить стегно махової
ноги коліном вперед і одночасно повністю випрямляє поштовхову ногу.
Довжина кроку може коливатись в межах 160-210 см і залежить від довжини
ніг бігуна, швидкості бігу та інших факторів.
Біг –циклічна вправа, тому для аналізу техніки досить розібрати один цикл
рухів–подвійний крок.
Найважливішим моментом в бігу є активне проштовхування вперед. Кут
відштовхування у бігунів на середні дистанції дещо менший, ніж у бігунів на
довгі дистанції, тобто зі зменшенням довжини дистанції кут відштовхування
зменшується. Бігуни на довгі дистанції стегно і стопу піднімають не так високо,
як бігуни на середні, нога при приземленні ставиться на передню частину
стопи, а далі торкається опори п'ятка. У момент вертикалі опорна нога зігнута в
коліні під кутом 34-36°, м'язине напружені, плечовий пояс і руки рухаються
вільно. Під час руху руки вперед плече також виступає трохи вперед,
компенсуючи рухи протилежної ноги і таза. У крайніх положеннях рука в
ліктьовому суглобі згинається більше, ніж у момент вертикалі. Швидкість бігу
залежить від сили і швидкості відштовхування і винесення зігнутої ноги вперед,
що, в свою чергу, обумовлює довжину і частоту кроків, які у кожного бігуна
знаходяться у певному співвідношенні.В бігу на довгі дистанції важливе
значення має правильне дихання. Дихати потрібно ротом і носом
одночасно.Ритм дихання має бути природним і індивідуальним для кожного
спортсмена, він міняється на дистанції в залежності від швидкості бігу і
стомлення спортсмена. Для підвищення функцій дихання на заняттях важливо
акцентувати увагу на глибину і повноту видиху, зберігаючи зручний ритм
дихання в цілому. Під час бігу на повороті бігун трохи нахиляє тулуб вліво,
стопа правої ноги ставиться носком до центра кола, права рука працює більш
активно, ніжліва, її лікоть відводиться далі вбік.

Засоби навчання техніки бігу на довгі дистанції.

1. Створення правильного уявлення про техніку бігу. Використовують показ
викладачем чи підготовленим студентом техніки бігу. Пояснюють, як тримати
тулуб, голову, як виконувати відштовхування і виносити таз уперед – угору;
пояснюють роль рухів руками під час бігу. Акцентують увагу на вмінні
тримати плечовий пояс і руки в ненапруженому стані.
2. Студенти пробігають дистанцію у півсили або в три чверті сили. Викладач
звертає увагу студентів на виконання елементів техніки бігу в такій
послідовності:
1) положення тулуба;
2) відштовхування ногами;
3) постановка ступнів на ґрунті;
4) положення гомілки (чи не надто високо закидається):
5) махові рухи при винесенні ноги (чи не надтовисоко піднімаються стегна, чи
не є біг дріботливим);
6) робота рук (чи не напружені плечовий пояс і руки);
7) тримання голови (чи не закидається вона назад).

Відпрацювання високого старту і вдосконалення техніки бігу. Для цього

використовують високий старт і стартовий розгін на відрізках 20-30 і 50-60 м.
Далі вдосконалюють техніку бігу з рівномірною швидкістю на відрізках 100-
200 м, техніку прискореного бігу з різною інтенсивністю, техніку зміни
швидкості бігу за рахунок зміни темпу (частоти і довжини) кроків, опанування
техніки розслаблення.

Типові помилки в бігу на довгі дистанції:

При вивченні техніки бігу на довгі дистанції найчастіше припускаються таких
помилок:
1)Недостатньо виражений задній поштовх;
2)Недостатній підйом стегна махової ноги, тверда постановка стопи, виражений
передній поштовх;
3)Скутість рухів, напружений силовий біг;
4)Великі вертикальні коливання тіла при бігові;
5)Надмірне винесення вперед гомілки (для широкого кроку).

Засоби виправлення помилок:

1)Виконати багатоскоки, при цьому стегно махової ноги виносити вперед-угору
до горизонтального положення;
2)Біг у ямі з тирсою або піском. Біг нагору;
3)Біг з високим підніманням стегна; слідкувати, щоб стегно махової ноги
виносилось уперед-угору, стопа ставилась недалеко від проекції ЗЦМТ не
вихльостом гомілки, а рухом зверху вниз.
4)Біг з закиданням гомілки та високим підніманням стегна (колесо);
5)Прискорити крок, відштовхуючись не вгору, а вперед, посилаючи стегно
вперед;
6)Ходьба високо піднімаючи коліно, опускаючи махову ногу „загрібним”
рухом. Біг закидаючи гомілку.

Значення поняття тесту Купера.

У цьому біговому тесті Купер врахував вплив віку випробуваного на його
фізичну працездатність - неможливо пробігати однакову дистанцію в 18 і в 50
років. Оскільки в процесі 12-хвилинного бігу організм відчуває аеробне
навантаження, тобто для виконання роботи клітини активно використовують
кисень, навряд чи він може надати будь-якої шкоди на людину. Хоча сам Купер
був проти того, щоб тест проходили люди старше 35 років, які не мають ніякої
фізичної підготовки, з обережністю він може проводитися і серед людей з
ослабленим здоров'ям. Хоча тест Купера елементарний в своєму виконанні, він
змушує працювати більше 2/3 м'язової маси тіла. Завдяки цьому, можна
отримати відомості не тільки про роботу м'язового апарату, а й про
функціонування систем, які на нього впливають. Так як в бігу найбільш задіяні
серцево-судинна і дихальна системи, оцінити їх функціональний стан при
виконанні вправи досить просто.

Проведення тесту Купера

Перед тим, як безпосередньо приступити до випробування, необхідно
провести розминку. Щоб студент показав кращі результати, його організм
повинен бути повністю підготовлений до майбутніх навантажень. Розминку
бажано проводити не менше 10-15 хвилин. Вона повинна включати в себе
наступні вправи:

• біг підтюпцем - розігріє організм і включить в роботу дихальну систему;

• загально-розвиваючі вправи на всі задіяні м'язові групи;
• розтягування допоможе підготувати м'язи до навантаження і виключить
ймовірність травмування.
Розминка може чинити серйозний вплив на результати тестів: занадто
швидка розминка не дасть можливості організму швидко включитися в роботу,
а надто розминка тривала може викликати стомлення і знизити результати. Як
тільки випробуваний отримує команду до початку бігу, включається
секундомір, що відлічує 12 хвилин. Неважливо, яким чином буде долатися
дистанція, бігом або кроком, - час не зупиняється. Але якщо велика частина
дистанції була пройдена пішки, природно, результат буде поганим. Після
закінчення тесту робляться заміри пройденої відстані в метрах, і результати
зіставляються з зазначеними в таблиці № 1. На їх підставі робиться висновок
про фізичну підготовленість людини. Щоб всі системи організму прийшли в
норму, досить 3-4 хвилини легкого бігу або ходьби.
Кроси
Під кросами розуміють біг по пересіченій місцевості з подоланням природних
перешкод (канав, чагарнику тощо). Різноманітність умов вимагає від бігунів
особливої уваги, правильної оцінки та вибору засобів і прийомів подолання
перешкод і вміння пристосовуватись до місцевості.
Техніка бігу по пересіченій місцевості в основному така сама, як і техніка бігу
на середні і довгі дистанції по доріжці стадіону. Різний ґрунт, рельєф
місцевості, необхідність переборювати ті чи інші перешкоди викликають деякі
зміни в техніці бігу. При звичайному рівному ґрунті крок бігуна нічим не
відрізняється від махового кроку на середніх і довгих дистанціях з постановкою
ноги на передню зовнішню частину стопи з наступним торканням ґрунту
п'яткою. Твердий і кам'янистий ґрунт змушує скорочувати крок, а якщо взуття
без підборів та твердої підошви, то ногу ставлять на всю ступню або з носка,
щоб уникнути струсів, поштовхів і ушкоджень. М'який ґрунт (пісок) вимагає
коротких і частих кроків, при цьому нога ставиться на всю ступню. Якщо
дистанція кросу пролягає по мілкому болоті, то бігти слід коротким і частим
кроком з носка або на носках, з активною роботою зігнутих рук. Ріллю
пробігають упоперек борозни маховим кроком, наступаючи п'ятками на
верхівки гребенів. Ставити ступні між борознами небезпечно і неекономно,
тому слід вище піднімати ноги під час бігу, аби не зачепитись за гребінь.
Коли ж доводиться бігти вздовж борозни, то слід бігти навпаки -не по гребеню,
а між борознами трохи коротшим кроком. Бігти на гору краще коротким
кроком із значним нахилом тулуба вперед, на стрімких підйомах слід бігти
навскіс, зиґзаґом, щоб не відійти вбік від траси кросу. Коли ґрунт слизький,
доцільно, піднімаючись на гору, ставити ступні боком, щоб зменшити ковзання.
Коли спортсмен біжить з гори на помірному схилі, рекомендується бігти
звичайним кроком, м'яко пружинячи передньою ногою і не посилаючи її далеко
вперед, бо й без того крок буде довшим, ніж при бігу на рівнині. Збігаючи з
більш крутих схилів, слід масу тіла переносити цілком на задню зігнуту ногу,
ту, яка йде вперед, ставити прямо на п'ятку. Паркани й бар'єри до 80 см
заввишки при твердому ґрунті можна подолати бар'єрним кроком. Коли ґрунт
м'який, а також, коли висота перешкоди більша, слід долати її стрибком,
наступаючи на перешкоду. Перешкоди, вищі за зріст спортсмена, долаються
стрибком з опорою на руки.
Розвитку витривалості присвячують, зазвичай, окремі заняття. Проте
можливе їх вдосконалення і в комплексних заняттях при таких поєднаннях:
• навчання техніки кросового бігу + розвиток витривалості;
• швидкісно-силова підготовка + навчання техніки кросового бігу;
• удосконалення координаційних здібностей або гнучкості + навчання
техніки кросового бігу;
• розвиток витривалості + навчання техніки кросового бігу.
 У тижневому циклі навчанню техніки кросового бігу присвячують від двох до
чотирьох занять.
Витривалість контролюють шляхом визначення максимальної швидкості
подолання змагальної дистанції (наприклад 1000 м бігу), потім з максимальною
швидкістю пробігають (пропливають та ін.) дистанцію, на подолання якої
потрібно затратити час від 90 до 900 с, і визначають середню швидкість її
подолання. Чим меншою є різниця між максимальною швидкістю на змагальній
дистанції та середньою швидкістю на контрольній, тим вищим є рівень
розвитку витривалості.
Силову витривалість в ациклічних вправах визначають двома шляхами:
• за допомогою тесту на максимально можливу кількість подолання значного
(50-70 % від максимального) зовнішнього опору в одному підході;
• тестом на максимально можливу кількість повторень вправи у подоланні
незначного (20-30%) зовнішнього опору за дозований час (20-60с).
У циклічних вправах силову витривалість визначають за динамікою
довжини кроків у бігу на відповідній дистанції .
Вплив фізичних вправ на педагогічні результати опосередкований
фізіологічними і біологічними механізмами. Інакше, навантаження е причиною
тих адаптаційних змін в організмі, від характеру і величини яких залежить
результат.
За Л. Ухтомським, малі навантаження збуджують організм, середні —
закріплюють досягнутий рівень його функціонування, великі — підвищують
функціональні можливості організму, надмірні — пригнічують їх.
Отже, за величиною фізичні навантаження можна поділити на активізуючі,
закріплюючі, розвиваючі й такі, що пригнічують розвиток.
Найціннішими для фізичного виховання студентів с великі (тобто
розвиваючі) і середні (закріплюючі) навантаження, використання яких дозволяє
викладачеві забезпечити оздоровчу спрямованість занять і управляти розвитку
організму студентів з урахуванням вимог їх всебічного фізичного
вдосконалення.
З іншого боку, якщо студентам дається однакове для всіх фізичне
навантаження, то для одних воно виявляється оптимальним, для інших—
недостатнім, а для третіх — занадто великим. Як наслідок, перші працюють з
тренувальним ефектом, у других — підтримуючий режим тренування, а треті
реагують на навантаження зниженням результатів і стійким небажанням
виконувати вправи (інколи на все життя). Розуміння цього змусило студентів до
фізичного виховання й умов формування потреби до систематичних занять.
Належні навантаження викликають позитивні емоційні переживання студентів
інтерес до занять і задоволення ними, допомагають викладачеві спрямовувати
їх на подальше фізичне самовдосконалення.
Виходячи з цього можна дійти висновку: прагнучи до забезпечення
високого освітнього, оздоровчого і виховного ефекту, викладач повинен уважно
стежити за індивідуальними реакціями кожного студента на фізичне
навантаження, залежно від них добирати вправи, визначати інтенсивність і
тривалість їх виконання, кількість повторень, інтервали відпочинку і його
характер. Отже, для занять з фізичного виховання характерним є сувора
індивідуальна регламентація діяльності студентів і дозування навантаження.
Анатомо- фізіологічні та біохімічні характеристика виконання бігових
вправ.
Фізичне навантаження — це певна міра впливу фізичних вправ на організм
студентів. Як відомо, фізичні навантаження характеризуються певним обсягом
та інтенсивністю. Обсяг навантаження визначається кількістю виконаних вправ,
вагою вантажів, довжиною подоланої дистанції тощо. Інтенсивність
навантаження характеризується часом виконання конкретної роботи. Названі
характеристики — це зовнішні прояви навантаження. Вони визначаються під
час підготовки викладача до заняття у вигляді конкретних кількісних величин
і можуть уточнюватися (збільшуватись, або зменшуватись) у процесі його
проведення. Виконання роботи без відповідної інтенсивності та інтенсивність
без достатнього обсягу навантаження не ведуть до адаптації та фізичного
розвитку.
Отже, дозувати навантаження — це змінювати його обсяг та інтенсивність.
Внутрішнім проявом навантаження є реакція організму як відповідь на
виконану роботу. Таких реакцій багато. Інтегральним показником стану
організму, як відомо з фізіології, є частота серцевих скорочень (ЧСС).
Дослідження виявили, що за максимального фізичного напруження у 20-
річних — біля 200 уд/хв, а у 60-річних — приблизно 160 уд/хв.
Верхня межа ЧСС після інтенсивного навантаження для студентів основної
медичної групи повинна складати 150-160 уд/хв (для добре підготовлених учнів
— до 180 уд/хв). Роботою середньої інтенсивності слід вважати таку, за якої
величина ЧСС студентів становить 140-150, а низької— 110-130 уд/хв.
У кожному занятті рекомендовано передбачити 2-3 коротких "піки
навантаження" тривалістю до 2 хв. У процесі заняття, передусім тренувального,
для формування витривалості урок вважається корисним для студентів якщо
вони виконували навантаження з пульсом 150-160 уд/хв протягом тривалого
часу (10-15 хв і більше). Викладач повинен контролювати ЧСС. Будьте
уважними й до перших зовнішніх ознак втоми.
За звичайної втоми спостерігається незначне почервоніння шкіри обличчя,
потовиділення, часте, але рівне дихання, чітке виконання команд і
розпоряджень, відсутні скарги на нездужання.
Середня втома характеризується значним почервонінням обличчя, великою
пітливістю (особливо лиця), значно прискореним диханням (із періодичними
глибокими вдихами і видихами), порушенням координації рухів, болем у
м'язах, серцебиттям, скаргами на втому.
Особливо уважно (з відомих причин) контролюйте хід занять і стан
студентів, що мають відхилення від нормального стану здоров'я. За перших
ознак перевтоми треба негайно знизити навантаження, дати студентам змогу
відпочити. Якщо відсутні будь-які ознаки втоми, доцільно збільшити
навантаження. У практиці користуються відповідними прийомами його
регулювання. Найбільш ефективними і доступними на заняттях з фізичного
виховання можна вважати такі прийоми:
• кількість повторень вправи. Збільшення кількості повторень сприяє
підвищенню навантаження, але цим прийомом можна користуватися, поки
рівень підготовленості студента невисокий. Зі збільшенням тренованості цей
прийом стає неефективним, бо потребує значних витрат часу, а викладач
дорожить кожною хвилиною;
• амплітуда виконання вправ. Рухи завжди складніше виконувати з повною
амплітудою, тому педагоги часто вдаються до її зменшення;
• умови виконання вправ. Наприклад, біг по твердій доріжці чи піску, вгору
чи вниз дасть різне за величиною навантаження;
• опір партнера і самоопір. Перше досягається під час виконання вправ у
парах, друге — під час самостійного виконання вправ з одночасним
напруженням м'язів синергістів і антагоністів. Прикладом вправ зі збільшенням
самоопору можуть бути стрибки в глибину;
• швидкість виконання вправ. Оптимальна швидкість дає змогу виконувати
вправи протягом тривалого часу. Підвищення швидкості збільшує
навантаження і призводить до зменшення кількості виконуваних вправ, але
сприяє вихованню прудкості, швидкісної витривалості, швидкісно-силових
проявів. Надмірне вповільнення деяких вправ веде до збільшення
навантаження, сприяє розвитку сили, м'язового відчуття і, як наслідок,
удосконалюється здатність студентів управляти руховою діяльністю
• час виконання вправ викладач дає завдання: бігти протягом 5 хв. Швидкість
бігу і довжина дистанції регулюються студентами. Формується витривалість, і
через кілька занять студент пробіжить за 5 хв більшу відстань;
• тривалість перерв і зміна їхнього характеру перед виконанням наступного
завдання;
• ускладнення вправ шляхом їхнього поєднання з іншими вправами (у різних
варіантах);
• часткова зміна способу виконання вправ.
• темп виконання вправ. Збільшення темпу до певної межі позитивно впливає
на організм людини. Водночас надмірний темп порушує структуру вправи і
негативно позначається на навчанні;
Пам'ятайте: регулюючи навантаження, можна одночасно користуватися
двома-трьома прийомами. Наприклад, змінювати вихідне положення можна з
одночасною зміною темпу і обтяження.

4. План і організаційна структура навчального заняття з дисципліни

Частини Зміст Дозуванн Оганізаційно-

заняття я методичні
вказівки
Підготовча 1. Шикування, складання 5 Чіткість
30 хв. рапорту, роз'яснення завдань виконання
заняття рухів.
2. Стройові вправи на місті. 1-2 Темп середній.
3. Спортивна ходьба. ЧСС 120-140
4. Розминковий біг. 1-2 уд.хв.
5. ЗРВ у русі. 6-8. Дотримуватися
6.ЗРВ на місці. 5-7 методичних
5-7 . вказівок до
 комплексу
вправ
Основна 1.Ознайомлення зі 50 хв. Дотримуватися
частина спеціальними вправами, які правильного
50 хв. сприяють удосконаленню виконання та
техніки кросового бігу. достатнього
2. Удосконалення вправ, навантаження
спрямованих на розвиток
техніки кросового бігу.
3.Виконання тестів
поточного контролю. Тест
Купера.
Заключна 1.Повільний біг 2-3 ЧСС 100-120
частина 2.Вправи на відновлення 1-2 уд./хв.
10 хв дихання
3.Підведення підсумків 4
заняття.
4.Інформування про тему 1
наступного заняття

5.Методика організації навчального процесу на практичному занятті

Підготовча частина:
Ознайомлення студентів з завданнями заняття. Виконання фізичних вправ, які
сприяють підвищенню функціональних можливостей організму та
підготовлюють до фізичних навантажень в аеробному режимі.
Основна частина
Викладач:
- дає визначення поняттю «техніка кросового бігу»;
- пояснює методи і засоби, які застосовуються для розвитку техніки кросового
бігу;
- ознайомлює з різними вправами, які спрямовані на удосконалення техніки
кросового бігу;
- використовує на практиці короткі паузи між показом і безпосереднім
виконанням вправи студентами;
- змінює характер праці (біг угору, біг з гори, стрибки, ігрова діяльність);
- прагне не допускати великих перерв під час навчання.
Студенти під керівництвро викладача:
- ознайомлюються з різними засобами та методами розвитку техніки кросового
бігу;
- оволодівають основними засобами удосконалення техніки кросового бігу за
допомогою циклічних та ациклічних вправ, що виконуються до втоми,
рівномірним та інтервальним методами в аеробному та змішаному режимі, які
спрямовані на вдосконалення техніки кросового бігу.
Студенти під керівництвом викладача напрацьовують практичні навички:
- виконують різноманітні фізичні вправи, використовуючи різні прийоми:
збільшення амплітуди виконання вправ, зміна ваги навантаження, з різною
кількістю повторів, зі зміною умов та швидкістю виконання;
- набувають здатності виконувати різні фізичні навантаження та долати втому у
процессі рухової діяльності;
- виконують тести поточного контролю.
5.3 Заключна частина.
Виконуються вправи на відновлення функціонального стану організму.
Оцінюється поточна діяльність кожного студента упродовж заняття,
проводиться аналіз фізичної діяльності, оголошується оцінка роботи кожного
студента за все заняття, виставляється оцінка в журнал обліку успішності і
відвідування занять студентами.
Студенти інформуються про тему наступного заняття.
6. Додатки. Результати за тестом Купера.

Теоретичні питання до заняття:

1.Дати визначення поняттю «техніки кросового бігу»?
2.Фактори, що обумовлюють удосконалення техніки кросового бігу?
3.Назвати методи і засоби, які застосовуються для удосконалення техніки
кросового бігу?

Практична частина заняття.

1.Знати вправи, які сприяють удосконаленню техніки кросового бігу.
2.Володіти технікою кросового бігу.
3.Виконувати тести поточного контролю з фізичної підготовленості.

Питання для самоконтролю знань.

1.Знати періоди і фази рухів у бігу.
2.Уміти запропоновувати засоби і методи для удосконалення техніки кросового
бігу.
Література:
1. Гогін О. В. Легка атлетика. Навчальний посібник / О. В. Гогін. –Харків:
Освіта. Виховання. Спорт. - 2010. – С. 250-295.
2. Захаров Е. Н. Энциклопедия физической подготовки: Методические основы
развития физических качеств / Е. Н. Захаров, А. В. Карасев, А. А. Сафонов. –
М.: Лептос, 1994. – 368 с.
3. Иванченко Е. И. Теория и практика спорта. Учеб. пособие для студ. вузов,
обучающихся по спец. «Физическое воспитание и спорт» / Е. И. Иванченко. –
Минск : Четыре четверти, 1997. – Ч. 2. – 180 с.
4. Соколов В. А. Методика тренировки в легкой атлетике/ В. А. Соколов,
Т. П. Юшкевич, Э. П. Позюбанов. – Минск: Полымя, 1994. – 256 с.

Методичну вказівку склала:

Доцент ЗВО Юлія ЯКУШЕВА