У 9 столітті, коли центр торгівлі перемістився на південь, до Константинополя,

головною торговою артерією став славнозвісний торговий шлях “з Варяг у

Греки”, що з’єднував Балтійське і Чорне море. З того часу заморська торгівля
стала складати основу економічної системи Київської Русі. Інтенсивні
дослідження другої половини 20 століття з’ясували, що шлях “з Варяг у Греки”
став функціонувати, як торгівельна магістраль не раніше другої половини 10
століття. Все ж залишається не з’ясованим, чи функціонував цей шлях як
трансконтинентальний, чи торгівля була організованою лише як транзитна, що
безпосередньо зв’язувала Скандинавію і Візантію. Є серйозні підстави вважати,
що навіть у ці часи шлях “з варяг у греки” функціонував як два шляхи:
Дніпровський – у південному напрямку та Волховський – у північному напрямку
до Скандинавії.
Стосовно скандинавської торгівлі у Східній Європі, то в ІХ – Х столітті варягів
цікавила не стільки Візантія, скільки країни Сходу, які постачали майже у
необмеженій кількості срібло, яке потребувала Європа. Два договори з
Візантією, які уклав князь Олег у 907 і 911 роках свідчили про реальність
політичного, історичного і економічного існування нової східноєвропейської
держави – Київської Русі, що здатна успішно відстоювати свої інтереси у
міжнародних відносинах. Згідно до угоди 911 року руським купцям у
Константинополі створювалися надзвичайно сприятливі умови. Вони мали
право вести торгівлю без мита, діставати у Константинополі безплатне
утримання протягом 6 місяців і всякі корабельні запаси. Але до міста мали
входити групами, не більше 50 людей і без зброї, а на мешкання їх призначено
спеціальну дільницю. Щодо речей, якими торгували русини, то ними були
специфічні товари – мед, віск, хутра і раби. Товарами експорту були паволока,
тканини, вироби з золота, скляне намисто та ін.
Основна ж магістраль, що сполучає Скандинавію і Візантію проходила
через Київ, залишилася непорушною. Єдина чітко зафіксована
розбіжність шляху, було після переправи через Балтійське море. Частина
караванів спрямовувалася напростець через Смоленськ, а інша частина
робила невеликий крюк через Фінську затоку і Ладогу, а потім по Неві в
районі Смоленська, шляхи знову з'єднувалися. Це було обумовлено тим,
що ці північні райони були багаті на велику лісову живність, яку
заготовлювали на хутро. "Торговий шлях з варяг у греки" оживав, тільки
коли починали танути річки і припиняв своє життя пізньої осені, коли
наставали холоди, і вони знову замерзали.

За своєю суттю, купці мали широкий спектр товарів, що перевозилися

ними, не лише першій необхідності. Не рідко каравани міняли товари ще
по шляху, не закінчивши повний цикл пересування по маршруту. Так
награбоване золото і зброя скандинавів мінялося на хутра, потім ці хутра
продавали за золото або вимінювали на рабів перетинаючи Древню
Русь, після чого все мінялося у Візантії на предмети розкоші і всілякі
спеції, привезені туди з Персії і країн Африки і Азії.