Тема № 4.

ЗАКОНОДАВЧІ АСПЕКТИ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО

ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ ТА ЄС

План лекції
1. Необхідні правові та економічні засади здійснення діяльності у сфері
СЗТ власниками особистих селянських та сімейних фермерських
господарств.
2. Правове поле сільського зеленого туризму в країнах ЄС.
3. Підтримка особистих селянських господарств органами місцевого
самоврядування.
4. Права та обов’язки власників агроосель
4.1. Правове регулювання сільського, зеленого туризму
4.2. Права власників агроосель
4.3. Обов’язки власників агроосель.
4.4. Поради початківцям

4.1 Необхідні правові та економічні засади здійснення діяльності у

сфері СЗТ власниками особистих селянських та сімейних фермерських
господарств

Відсутність чіткого правового поля стримує створення економічної

стратегії розвитку цього виду туризму, програм підтримки та допомоги.
Поняття сільського зеленого туризму частково визначається у Законі
України «Про особисте селянське господарство», цей закон фактично не
регламентує ведення сільського зеленого туризму в усіх його проявах. Цей
закон не відносить СЗТ до підприємницької діяльності, тобто трактує СЗТ
лише як надання послуг для туристів селянами, використовуючи при цьому
особисте майно. Таке визначення створює суперечність з іншими
законодавчими актами, які визначають СЗТ як підприємницьку діяльність.
Конституція України проголошує і гарантує вільне використання
кожним громадянином своїх здібностей і майна для заняття
підприємницькою чи іншою, не забороненою законом, економічною
діяльністю.
Закон України «Про туризм» вважає СЗТ окремим видом турпослуг.
Законом України «Про туризм» передбачено, що туристичні послуги
можуть надавати як суб’єкти підприємницької діяльності, так і фізичні особи,
які не є суб’єктами підприємницької діяльності та надають послуги з
тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо, наприклад, є
членами особистого селянського господарства.
Підприємницькі відносини у СЗТ починаються, за таким підходом,
коли господар агрооселі укладає договір із туристами або туристичною
фірмою. Формально агрооселя розглядається як приватне підприємство. У
такому випадку агрооселя може реєструватися як туроператор або як власне
приймаюча туристів.
 Туристичні оператори (згідно із Законом України «Про туризм») –
юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких
виключною діяльністю є організація та забезпечення створення
туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а
також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг,
які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську
діяльність.
Таким чином, формально існують дві форми надання послуг
сільського зеленого туризму в агрооселях:
1. Агрооселя як особисте селянське господарство, коли власник агрооселі не
реєструється як суб’єкт підприємницької діяльності
2. Агрооселя як приватне підприємство, коли господар реєструється як
суб’єкт підприємницької діяльності
Перша форма означає укладання контракту із кожним гостем, який
відпочиває в агрооселі (договір про оренду житла туристом). У такому
випадку господар сплачує податок у розмірі 20% від вартості угоди.
Друга форма – це реєстрація суб’єкта підприємницької діяльності –
фізичної особи і сплата податків. Податки можуть сплачуватися за загальною
схемою оподаткування або за спрощеною схемою єдиного податку.
Реально більшість агроосель, що діють легально, обирає саме другу
форму, тобто реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності і сплату
єдиного податку, яка є більш простою і зручною, оскільки загальна система
оподаткування передбачає сплату зборів і страхових внесків у низку фондів і
податку на додану вартість (за певних умов).
Єдиний податок визначається лише для агроосель, які визнані органами
місцевого самоврядування у певному районі. Ставка податку визначається
також органами місцевого самоврядування на основі закону про
оподаткування підприємницької діяльності. Найчастіше ставка податку
визначається на сесії районної ради, але й на рівні села можуть бути
визначені окремі тарифи. Ставка податку у конкретному селі чи населеному
пункті надто залежить від розвитку загальної туристичної інфраструктури
села і популярності його серед туристів.
Основні проблеми у законодавчій та правовій сфері СЗТ в Україні
можна визначити так:
– недостатньо визначений правовий статус СЗТ;
– бюрократичні процедури перевірки та реєстрації;
– велика частина «чорного ринку»;
– мало стимулів для розвитку СЗТ, зокрема, відсутні спеціальні лінії
пільгового кредитування для невеликих осель, яким важко знайти кошти для
початку чи розширення бізнесу;
– недостатній досвід власників у правових і законодавчих питаннях;
– важко отримати правову консультацію.
– візові перешкоди для іноземців, які у багатьох регіонах є однією з
ключових груп у СЗТ.
 4.2 Правове поле сільського зеленого туризму в країнах ЄС

Цікавим є те, що у Німеччині взагалі не існує закону або законодавчого

документа про сільський туризм або саме про туризм, тобто ця діяльність є
настільки визначеною і сформованою, що виникає мало суперечливих
запитань у цій галузі.
Законодавчі акти в галузі сільського туризму зосереджені тільки на
окремих аспектах цієї діяльності – регулювання типу діяльності
(підприємницька чи підсобне господарство), регулювання забудови, харчової
і гігієнічної безпеки і т.п.
Наприклад, селяни не мають права продавати молоко туристам, це
дозволено лише в Альпійських регіонах, де природа вважається чистою і цей
продукт є безпечним без обробки.

Фінансовий аспект і державне регулювання.

Основні позитивні моменти державного регулювання
1) Чітке визначення і розмежування двох типів сільського туризму як
діяльності: підприємницької і підсобної. Є декілька схем визначення цієї
межі, але найпростіший критерій – це кількість ліжок, які надає господар для
туристів а також кількість послуг, що надаються для туристів(у разі
підсобного типу діяльності).
Менше 8 ліжок – некомерційна підсобна діяльність при фермі.
Більше 8 ліжок – підприємницька діяльність.
Звичайно, що ці типи діяльності оподатковуються по-різному.
Отже, як визначають спеціалісти сільського туризму, в Німеччині
приблизно половина селян займається прийомом туристів як невеличким
підсобним бізнесом і має з цього так звані «кишенькові гроші», для іншої ж
половини господарів це справжня комерційна діяльність і основне джерело
заробітків, куди вони щороку роблять вклади.
2) Існує ціла низка страхувань, що захищають права і майно господарів
і туристів. Ці страхування укладають фактично усі великі підприємства
сільського туризму, оскільки платежі по них не є надто високими, а у
випадку несподіваної ситуації витрати можуть бути суттєвими.
Вартість страхування переважно не є дуже високою, хоча і досить
значною, і часто залежить від доходу власника і від страхової компанії.
Найдешевші страхування укладають через Інтернет. Вартість страхування в
разі відміни відпочинку залежить від кількості днів перебування, або від
суми підписаного контракту. Для прикладу: Якщо вартість контракту до100
євро, турист платить 8 євро за страхування, якщо 3000 євро – 87 євро, якщо
сума більша10.000 – 3,5% від неї (дані страхової компанії ELVIA).
Страхування зобов’язань – є головним страхуванням для
підприємства сільського туризму. Покриває кошти і витрати на випадок
нанесення шкоди туристам чи пошкодження їх майна (турист впав з коня,
пропав його гаманець і т. ін.).
 Страхування для будівлі: 1) страхування від пожежі, повені, інших
природних явищ, 2) страхування для меблів і обладнання – Є більш
добровільними. Сума залежить від розмірів будинку і загальної природної та
технічної ситуації.
Правове страхування – Захищає права господаря у випадку правових
проблем чи судового розгляду.
Сільськогосподарське соціальне страхування – виплачується із
сільськогосподарських професійних асоціацій (куди вступають фермери) у
випадку нещасного випадку на фермі чи професійних захворювань.
Страхування в разі відміни відпочинку – важливе страхування, що
укладають усі господарі і туристи. Покриває ті втрати, які понесе господар у
випадку неприїзду туриста, інакше туристу доведеться самому відшкодувати
ці втрати (найчастіше це повна сума перебування). Туристичні асоціації,
фірми і самі господарі рекомендують усім туристам укласти страхування. Є
спеціальні страхові компанії, які спеціалізуються на цих видах страхувань.
3) Розумна податкова політика.
Насамперед, важливим є те, що для господарів існує неоподаткований
мінімум прибутку від сільського туризму (приблизно24000 євро на рік), що
стимулює розвиток маленьких агроосель і приваблює початківців такого
бізнесу.
Загалом, є багато різноманітних податків, основні з них:
1. Прибутковий податок.
Схема його нарахування є досить складною. Спрощено це виглядає так:
– для сільського туризму як підсобної сільськогосподарської діяльно-
сті податок платиться в рамках діяльності всього селянського гос-подарства.
Не виноситься окрема стаття податку на сільський ту-ризм;
– для підприємців сільського туризму цей податок нараховується,
віднявши неоподаткований мінімум.
2. Податок на додану вартість (16%). Платять всі. Головним чином це
податок на подану їжу, продані продукти, сувеніри, послуги.
3. Курортний збір – платиться у відповідних курортних зонах, не є
надто високим.
4. Податок на кожне здане туристам ліжко – коливається у межах 1
євро за ліжко за один день.
Перший і другий податок визначені на державному рівні законодавчо, а
решта визначає сам адміністративний район, де розміщене селянське
господарство, залежно від природних і економічних умов.
4) Контракт, який захищає права і обумовлює обов’язки господаря і
туристів. Його укладають обов’язково з усіма туристами, навіть, якщо вони
приїхали тільки на один день. Для зручності дозволено робити це телефоном,
тобто сама розмова і погодження вже стають контрактом. Найчастіше
використовуються типові форми контракту, що є зручним, для всіх сторін.
5) Під час реєстрації агрооселі та її діяльності легко можна отримати
правову консультацію, найчастіше у відділі місцевого відділу сільського
господарства, який займається питаннями сільського туризму.
 Недоліки у правовому і фінансовому регулюванні:
– схема нарахування і сплати податків все ж є занадто складною і
заплутаною, навіть для фахівців, не кажучи вже про пересічного фермера,
отже
часто господарі з великим обсягом діяльності змушені звертатися до
бухгалтера і правових радників для оформлення звітності, що може бути
досить дорогим (від100 євро);
– також складною є схема реєстрації нової агрооселі, тобто
необхідно отримати велику кількість дозволів (наприклад, з комітету
забудови, гігієнічної служби і т.п.). На це нарікає велика кількість фермерів;
– також важливим є те, що всі туристи, які поселилися у конкретного
господаря, мають бути зареєстровані у відділі міліції, як такі, що
проживатимуть тут певний час, що, зрозуміло, створює додаткове
навантаження
для фермерів.
Отже, слід зауважити, що у Німеччині, на відміну від України, досить
мала частина так званого чорного ринку послуг сільського туризму (близько
10-15% за приблизним оцінюванням), тобто господарі почуваються спокійно
і захищено, діючи легально. Це можна пояснити справді добре розробленим і
прозорим механізмом реєстрації і проведення такого бізнесу, хоча велику
роль відіграє і багаторічний накопичений досвід у цій галузі.

4.3 Підтримка особистих селянських господарств органами місцевого

самоврядування
Органи місцевого самоврядування відповідно до регіональних програм
щорічно передбачають кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку
особистих селянських господарств.
Органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень
сприяють особистим селянським господарствам:
— в організації у сільській місцевості кредитних спілок,
сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів для надання послуг із
заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції,
спільного використання технічних і транспортних засобів та соціально-
побутового обслуговування, забезпечення кормами і молодняком худоби та
птиці;
— в організації діяльності з надання інженерно-технічних,
ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг, а також послуг із
забезпечення сортовим насінням, садівним матеріалом, племінною та
продуктивною худобою, гібридами та кросами птиці, сільськогосподарською
технікою та обладнанням;
— у виділенні земельних ділянок єдиним масивом;
— в отриманні кредитів для будівництва житла, господарських
будівель і споруд, придбання сільськогосподарської техніки та обладнання;
 — в організації у сільській місцевості фахової підготовки та
перепідготовки членів особистого селянського господарства.

Процедура легалізації особистих селянських господарств
Відповідно до статті 4 Закону України «Про особисте селянське
господарство», облік особистих селянських господарств здійснюють сільські,
селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку,
визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики.
Такий порядок затверджений Наказом Державного комітету статистики
України від 26 жовтня 2009 року №409 «Про затвердження Порядку обліку
особистих селянських господарств сільськими, селищними та міськими
радами».
Сільська, селищна, міська рада здійснює погосподарський облік
шляхом внесення відповідної інформації до своїх журналів: «Погосподарська
книга» за формою № 1 та «Список осіб, яким надані земельні ділянки для
ведення особистого селянського господарства» за формою № 5.
Внесення даних до форми № 1 здійснюється на підставі суцільних
обходів домогосподарств і опитування населення під час перезакладення
документів погосподарського обліку, перевірки й уточнення даних
погосподарського обліку в період з 1 до 15 січня та з 1 до 5 червня кожного
року, даних книг реєстрації актів цивільного стану громадян, земельно-
кадастрової документації, усних повідомлень громадян.
Форма № 5 заповнюється за потреби на підставі рішень органів
місцевого самоврядування про надання громадянам землі з цільовим
призначенням «для ведення особистого селянського господарства»,
земельно-кадастрової документації, усних повідомлень громадян.
Протягом року сільська, селищна, міська рада систематично
здійснюють відповідні записи про зміни, що відбуваються у веденні
особистого селянського господарства: зміни членства в особистому
селянському господарстві, зміни в складі та розмірах площ земельної
ділянки/ділянок, їхньої оренди тощо, із зазначенням дати і причини змін та за
потреби з посиланням на документи, що засвідчують ці зміни.
Усі записи в особовому рахунку домогосподарства проводяться
безпосередньо в домогосподарствах шляхом опитування голови або іншого
дорослого члена домогосподарства. У разі здійснення сільською, селищною,
міською радою відповідних записів в особових рахунках домогосподарств
щодо відкриття особового рахунку чи змін у веденні особистого селянського
господарства ці записи обов’язково засвідчуються підписами голови
домогосподарства або члена домогосподарства, якому надана земельна
ділянка для ведення особистого селянського господарства, і особою, яка
відповідає за ведення погосподарського обліку в сільській, селищній, міській
раді, або особою, що робить запис.
Із зазначеного випливає, що органи місцевого самоврядування
самостійно на підставі прийнятих рішень, обходів, опитування та даних
реєстрів, до яких вони мають доступ, ведуть облік особистих селянських
господарств на ввіреній їм території.

Відносини із контролюючими органами
Власнику садиби, який не зареєструвався як приватний підприємець,
треба пам’ятати, що контролюючі органи (Міністерство з надзвичайних
ситуацій, санепідемстанція, податкова адміністрація) стежать лише за тим,
щоб така діяльність здійснювалась в рамках законодавства, тобто не
виходила за межі діяльності особистого селянського господарства, за для
чого мають право проводити перевірки. Усі перевірки поділяються на
планові та позапланові.
Планові перевірки проводяться на підставі річних або квартальних
планів контролюючого органу, які затверджуються до 1 грудня, що передує
плановому року або 25 числа останнього місяця кварталу, що передує
плановому. Особисті селянські господарства підлягають державному
контролю не частіше одного разу на 5 років.
Контролюючі органи здійснюють планові перевірки за умови
письмового повідомлення суб’єкта господарювання про проведення такої
перевірки не пізніш як за 10 днів до дня здійснення цього заходу.
В разі неодержання такого повідомлення суб’єкт господарювання має
право не допустити посадових осіб контролюючого органу до здійснення
планової перевірки.
Позапланові перевірки проводяться за наявності документально
підтвердженого факту порушення вимог законодавства у чітко встановлених
випадках.
Органи МНС не мають права здійснювати перевірки особистих
селянських господарств на стан виконання ними заходів щодо захисту
населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного
характеру,на наявність вогнегасників чи інших засобів захисту від пожежі,
оскільки останні не входять до переліку суб’єктів, які підпадають під таку
перевірку.

4.4 Права та обов'язки власників агроосель

4.4.1. Правове регулювання сільського, зеленого туризму

Селянин, який міркує, чи зайнятися сільським, зеленим туризмом,
неодмінно запитає себе або почує від інших:
Чи законна така діяльність?
Чи треба реєструватися підприємцем?
Чи треба отримувати ліцензії або інші дозволи від чиновників?
Які саме податки та збори треба платити?
Як припинити займатися сільським зеленим туризмом?
1. Сільський зелений туризм є законним видом діяльності. Сільський зелений
туризм визнано окремим видом туризму, розвиток якого є пріоритетним
напрямом державної політики у статтях 4 та 6 Закону України «Про туризм»,
№ 324 від 15.09.1995 р. та Закону України „Про туризм – 2003. - №244.
Право особистих селянських господарств займатися сільським
зеленим туризмом визначено і в статті 1 Закону України „Про особисте
селянське господарство", № 742 від 15.05.2003 р.
Хоча особливості здійснення сільського зеленого туризму як виду
діяльності можуть визначатися лише окремим законом, проект Закону
України „Про сільський та сільський зелений туризм" ще тільки прийнято за
основу в 2004 році, але й досі не ухвалено Верховною Радою України.
Сільський зелений туризм як вид діяльності, що не відноситься до
підприємницької, включає, зокрема, надання послуг з розміщення та
харчування туристів. Ці послуги може надавати будь-яка особа без
додаткових дозволів. Якщо необхідно показати туристам певні місцеві
пам'ятки або природні принади округи, то ці послуги (туристичний супровід)
потребують спеціальної освіти та дозволу.
Варто також перевірити, чи не прийняли місцеві державні
адміністрації програми розвитку туризму, зокрема, сільського. Такі програми
передбачають збір даних про власників садиб, які можуть надавати послуги з
розміщення і харчування туристів, а також допомогу з інформування
власників садиб про потенційних туристів і навпаки, інформування туристів
про власників садиб, які надають послуги.
Власник садиби має право отримувати інформацію, необхідну для
своєї діяльності у сфері туризму, в державних органах та сільських і
селищних радах, а також брати участь у розробці місцевих програм розвитку
сільського зеленого туризму (стаття 24 Закону України „Про
туризм").Окремою формою підтримки в багатьох місцевих програмах
визнано надання державною службою зайнятості дотацій безробітним, які
підтвердили намір започаткувати власну справу в сфері сільського туризму і
згодні зареєструватися як приватні підприємці.
2. Для надання послуг із розміщення та харчування туристів власнику
садиби не обов'язково реєструватися як приватному підприємцю (стаття 9
Закону України „Про туризм"). Крім того, власник садиби може сплачувати
внески на своє соціальне страхування добровільно, якщо в цьому виникне
потреба.
Чи зможе власник садиби найняти працівника, якщо це буде
необхідно, у розпал туристичного сезону? Так, зможе. Трудові договори між
власником садиби, який не зареєструвався як підприємець, та працівниками
укладаються тільки письмово і підлягають реєстрації протягом одного тижня
у місцевому органі служби зайнятості за місцем проживання працівника
(стаття 24-1 Кодексу законів про працю).
3. Ліцензування послуг із розміщення та харчування туристів законом
не вимагається. У статті 5 Закону України „Про туризм" це виписано дуже
чітко і в Законі України „Про ліцензування певних видів господарської
діяльності" № 1775 від 01.06.2000 р ліцензії для цих видів діяльності не
передбачені
 Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг та послуг
харчування застосовуються тільки до громадян, які зареєструвалися як
підприємці. Незаконними є будь-які вимоги до власника садиби отримувати
або показувати сертифікати, вказані у Правилах обов'язкової сертифікації
готельних послуг та послуг харчування (затверджено Наказом
Держстандарту № 37 від 27.01.1999 р.).
Власник садиби може звернутись із заявкою про таку сертифікацію
або надання категорії своїй садибі як туристичного об'єкта добровільно, якщо
це потрібно для задоволення запитів туристів. Але це його право, а не
обов'язок (стаття 19 Закону України „Про туризм").
Також власник садиби не зобов'язаний мати освіту за спеціальністю
„готельне господарство", щоб надавати послуги з розміщення і харчування
туристів Проте, треба пам'ятати, що в разі наявності семи або більше номерів
(окремих приміщень для розміщення туристів), власник садиби буде
зобов'язаний виконувати вимоги Правил користування готелями й
аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг (Наказ
Державної туристичної адміністрації України № 19 від 16.03 2004 р.)
Договори з розміщення туристів (оренди житла) можуть бути і
письмовими, і усними. Але бажано скористатися письмовими зразками. У
випадку, якщо туристи заподіють яку-небудь шкоду садибі, буде легше
довести вимоги її власника.
Навіть за тривалого проживання туристів у садибі, треба пам'ятати,
що договори з їх розміщення потребують нотаріального засвідчення та
реєстрації в органах технічної інвентаризації тільки у випадку, якщо строк дії
договору перевищує 12 місяців (стаття 793 Цивільного кодексу України). Але
щоб уникнути порушення пункту 9.1 Закону України "Про податок з
фізичних осіб", строк перебування одного туриста власнику садиби, який не є
підприємцем, краще вказувати не більше 15 днів. Тоді вимоги засвідчувати
або реєструвати такі договори також будуть незаконними.
На вимогу туриста власник садиби може видавати заповнений
власноруч документ, який зазначає строк розміщення, вартість основних і
додаткових послуг, а також прізвище та ім'я туриста.
Важливо, що власники садиб, які не зареєструвалися як приватні
підприємці, можуть укладати договори саме на розміщення туристів, а не їх
туристичне обслуговування. Але власник садиби може укласти договори не з
окремими туристами, а з туристичною фірмою.
4. Податки та збори щодо сільського туризму насправді можуть бути
не такими обтяжливими, як виглядає під час читання понад 30 законів та
декретів України про оподаткування.
Власнику садиби, який не зареєструвався як приватний підприємець,
треба пам'ятати такі положення.
Послуги з розміщення і харчування туристів не звільнені від сплати
податку на додану вартість. Але дохід від оренди житла не підлягає
оподаткуванню цим податком незалежно від суми (пункт 3.2.2 Закону
України «Про податок на додану вартість» № 168 від 03.04.1997 р.). Послуги
з харчування туристів підлягатимуть обов'язковій сплаті податку на додану
вартість тільки якщо протягом останніх календарних 12 місяців сума доходу
від цих послуг перевищить 300 тисяч гривень (пункт 2.3.1 вищезазначеного
Закону). Отже, якщо власник садиби, за період, наприклад, з 1 березня 2006
р. по 1 березня 2007 р., одержить дохід від послуг за харчування 200 тисяч
гривень, то реєструватися платником податку на додану вартість він не
зобов'язаний, але може це зробити добровільно.
Доходи від оренди житла та інших приміщень садиби
оподатковуються за загальною ставкою податку з доходів фізичних осіб 13%.
Проте на цю суму не нараховуються збори на обов'язкове пенсійне та
соціальне страхування, оскільки власник садиби тільки надає у користування
своє майно, а не виконує при цьому інші платні роботи чи послуги для
туристів (лист Пенсійного фонду України № 1852/04 від 27 02 2004 р )
Крім того, власник садиби, який не зареєструвався як підприємець, а
веде книгу обліку доходів, не зобов'язаний фіксувати свої витрати, пов'язані з
розміщенням туристів у садибі. Річ у тім, що при поданні річної податкової
декларації, власник садиби має право повернути собі 25% одержаного Від
оренди житла доходу без додання документів, які підтверджують витрати, як
це вимагається від підприємців. Таке право власника садиби передбачено в
чинному додатку 6 до Інструкції про прибутковий податок з громадян № 12
від 21.04.1993 р. Якщо приватні підприємці мають сплачувати податок з
доходів авансом щоквартально, то власник садиби може сплачувати податок
з доходів від надання послуг із харчування туристів на підставі річної
декларації (якщо ці доходи не звільнені від оподаткування згідно з
наступним абзацом), або протягом 40 днів після закінчення звітного кварталу
в частині доходів від розміщення туристів
Щодо надання послуг з харчування туристів, то дуже важливим є те,
що пункт 4.3.36 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №
889 від 22.05.2003 р. звільняє від сплати податку доходи, отримані від
продажу вирощеної власником у своїй садибі сільськогосподарської
продукції, в тому числі продуктів її первинної переробки. При чому садиба
має бути надана для ведення особистого селянського господарства без
збільшення паю, чи з присадибною ділянкою житлового будинку.
Власник садиби має подати туристам (на їх вимогу) довідку про своє
право отримувати такі доходи без утримання податку. Форму довідки
затверджує Кабінет Міністрів України. Якщо власник садиби зареєструвався
як приватний підприємець, то він має право без придбання патенту
здійснювати торгівельну діяльність із продажу харчів вітчизняного
виробництва, указаних у статті 6 Закону України „Про патентування деяких
видів підприємницької діяльності" № 98 від 23.03.1996 р. (хліб і хлібні
вироби, борошно, сіль, цукор, олія, молоко і вершки, крім згущених і
добавок, безалкогольні напої, морозиво, дитяче харчування, яловичина і
свинина, домашня птиця, риба, яйця, ягоди і садовина, мед та інші продукти
бджільництва, картопля та плодоовочева продукція). У разі суперечок щодо
повернення частини податків треба пам'ятати, що за неповне або несвоєчасне
 перерахування власнику садиби суми надмірно сплаченого ним податку
готівкою, через банк або відділення пошти, районний орган державного
казначейства має накласти на податкову інспекцію штраф у розмірі 10, 50 або
100% суми податку (Інструкція Державного казначейства № 82 від
04.05.2005 р.).
5. Власник садиби, який хоче припинити діяльність у галузі сільського
зеленого туризму, не має виконувати якісь додаткові формальності, якщо він
не зареєстрований як приватний підприємець
Процедура припинення реєстрації фізичної особи-підприємця
визначена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та
фізичних осіб-підприємців» № 755 від 15.05.2003 р. Вона є доволі тривалою і
тому власнику садиби треба ретельно обміркувати, чи потенційна кількість
туристів і доходи від їх обслуговування будуть достатні, щоб покрити
витрати на реєстрацію або припинення своєї підприємницької діяльності.
Вимоги до ведення діяльності з сільського зеленого туризму
Вид діяльності Без реєстрації як підприємці Зареєстровані підприємці
Дозволені види послуг Послуги з розміщення та Інші види туристичних послуг
харчування туристів (наприклад, супровід туристів)
Участь у місцевих програмах Дозволена Дозволена
розвитку сільського зеленого
туризму
Дотація безробітним на Не призначається Може призначатися за умов
започаткування власної справи у складання бізнес-плану
сфері сільського зеленого туризму
Трудові договори з іншими Підлягають реєстрації органом Не обмежено
особами, крім членів сім'ї державної служби зайнятості
Ліцензування Не потрібне Обов'язкове для інших видів
послуг, крім розміщення і
харчування туристів
Сертифікація Добровільна Обов'язкова (до семи номерів для
туристів у садибі - добровільна)
Реєстрація договорів Не потрібна, якщо строк Не потрібна, якщо строк
розміщення кожного туриста розміщення кожного туриста менше
менше 15 днів 12 місяців
Сплата податку на додану вартість Не сплачується на суму послуг Не сплачується на суму послуг з
з харчування туристів до 300 харчування туристів до 300 тисяч
тисяч грн. протягом останніх грн протягом останніх 12 місяців
12 місяців Оренда приміщень
звільнена від ПДВ
Сплата податку з доходів фізичних 13% з доходу від оренди 13% з доходу за винятком
осіб приміщень (облік витрат не пов'язаних витрат. Збори в
обов'язковий) Доходи від Пенсійний фонд нараховуються на
продажу сільгосппродукції та суму до 10 прожиткових мінімумів
її первинної переробки на місяць
звільнено від податку Збори в
Пенсійний фонд не
нараховуються
Припинення діяльності Окремі дії не потрібні Необхідно знятися з обліку як
приватному підприємцю
 4.2. Права власників агроосель
Перше і найважливіше право, яке складає основу всієї агродіяльності
— це право володіти та керувати господарством, робити це так, як вигідно і
зручно. Жоден гість не має права порушити це фундаментальне право. Але
коли надаються кімнати гостям на платній основі, власник повинен
змиритися з деякою перебудовою, яка б забезпечила гостям комфорт та
незалежність при проживанні у будинку Гості також мають свої права і
головне завдання тут — влаштувати все таким чином, щоб права власника та
права гостей співпадали та становили одне ціле.
• Власник має право на незалежність, іншими словами гості не мають
права зайти до помешкання до того часу, доки їх туди не буде запрошено.
• Власник має право отримувати прибуток від надання приміщень для
проживання, а також від надання інших послуг і приготування їжі.
• Власник має право очікувати від гостей, щоб вони поважали
приватну власність.
• Власник має право очікувати від гостей, що вони будуть
дотримуватися умов угоди, як це передбачалося при попередньому
замовленні кімнат, а у випадку, якщо відмовляються, мають повідомити
завчасно.
• Гості повинні, в рамках загальноприйнятих норм, поважати комфорт
та розпорядок, який існує у домі. Наприклад, якщо вони мають намір
спізнитися на обід чи прийти пізніше ввечері, вони в першу чергу повинні
отримати на це власника згоду.
• Якщо у власника є на те вагомі причини, він маєте право відмовити
гостям у наданні їм кімнат для проживання.
Існує багато інших менш важливих прав, але вищенаведені в
широкому значенні включають і їх. Не завжди необхідно суворо
дотримуватися своїх прав. Толерантність та розумний компроміс є дуже
важливими і зрештою роблять життя кожного із нас набагато приємнішим.
4.3. Обов’язки власників агроосель.
Прийнято і є обов'язковим для власника надавати гостям чисті, зручні
та комфортабельні приміщення та послуги високої якості.
• На власнику лежить обов'язок зробити все, щоб забезпечити безпеку
гостей та їхньої власності.
• На дверях спальні повинен бути встановлений замок або защіпка, так
само дуже важливо обладнати замком або защіпкою двері ванної кімнати та
туалету.
• На ті гроші, що власник отримав, він зобов'язаний запропонувати
гостям відповідну їжу, комфорт та необхідні послуги.
• Власник зобов'язаний запропонувати гостям належне, зручне
проживання, а також повну їхню незалежність, коли вони знаходяться у
спальні. Гостям не можна пропонувати, щоб вони жили ще з кимось у
кімнаті. Надзвичайна тіснота та переповнення є показником занижених
стандартів.
 • Розміри туалетів, ванних кімнат, їдальні та вітальні повинні
відповідати кількості гостей.
• Обов'язком власника є надавати відповіді на усі запити швидко,
незважаючи на те, що усі номери на сезон можуть бути уже замовлені.
Як і права обов'язки повинні розглядатися із мірою здорового глузду,
а оскільки гості мають право очікувати толерантності, розуміння та гарного
ставлення до себе. Власник, зі свого боку, також маєте право очікувати того
самого від них.

4.4. Поради початківцям

1. Не очікувати високих прибутків у перший рік своєї діяльності.
Потрібно щонайменше 2-3 роки роботи та добрі відгуки гостей, щоб
господарство досягло бажаного результату.
2. Стартові умови мають у сільському туризмі певне значення,
оскільки, володіючи вільними умебльованими приміщеннями, можна одразу
ж приймати гостей, а в іншій ситуації треба буде ще створити ці приміщення.
В останньому випадку потрібно складати так званий бізнес-план. Якщо
потрібно отримати кредит у банку або допомогу у будь-якій фінансовій
установі, без представлення бізнес-плану не відбудеться навіть вступна
розмова.
3. Якщо інвестуєте, мусите детально порахувати витрачені кошти на:
• Будівельні матеріали;
• Транспорт;
• Оплату робочої сили найманих працівників;
• Благоустрій (підведення газу, води, каналізації, електропостачання
тощо);
• Облаштування об'єкта (меблі, побутові прилади тощо). До того ж
треба скласти калькуляцію поточних витрат, пов'язаних з використанням
приміщень гостями. Найважливіші позиції такі: обігрів, світло, газ, вода;
прання; миючі засоби; поточний ремонт; амортизація інвентарю;
страхування; реклама; телефон; транспорт, вивезення сміття, чищення
вигрібної ями; інші матеріали і послуги.
4. Не потрібно пропонувати усього разом, треба виділити одну чи
декілька особливих послуг, і кожна з них має бути представлена на
належному рівні. Потрібно знайти „родзинку" послуги.
5. Працюючи в команді потрібно залучати сусідів та об'єднуватись в
осередки або кластери сільського туризму.
6. Потрібно збирати інформацію і розширювати світогляд, читати
фахові журнали і статті (наприклад, журнал «Туризм сільський зелений»).
7. Прислуховуватись до відгуків і зауважень своїх гостей, їхню
критику трактувати як добру підказку.