Модуль «Клінічна імунологія та алергологія»

ТЕМА 1. Структура і принципи функціонування імунної системи.

Імунологічні методи досліджень.

Варіант 2
1. Клінічні методи оцінки імунної системи.
Проводять огляд пацієнта, обстежують органи і системи, використовуючи різні
методи дослідження.
1. Фізичне обстеження органів і тканин імунної системи: лімфатичних вузлів,
селезінки, мигдаликів (лімфоаденопатія, спленомегалія. тимомегалія, локальна
або генералізована гипер- або аплазія лімфатичних вузлів, мигдаликів).
2. Шкірні покриви (тургор, пустулярні висипи, екзема, дерматит,
новоутворення, геморагічна пурпура, петехіальний висип).
3. Слизові оболонки і пазухи (кандидоз, виразки, сухість, запалення, гінгівіт,
гайморит, ціанотичні макули або папули).
4. Бронхолегенева система (запальні, обструктивні процеси, бронхоектази,
фіброз).
5. Травна і видільна системи (запальні процеси, дискінезія, гепатомегалія,
патологія жовчних, сечостатевих шляхів).
6. Нейроендокринна система (запальні процеси центральної і периферичної
нервової системи, ендокринопатії, вади розвитку).
7. Апарат руху і опори (запальні ураження суглобів і кісток, деструкції,
порушення рухової функції).
8. Серцево-судинна система (кровоточивість, запальні процеси, атеросклероз,
тромбоз).
9. Злоякісні новоутворення.
10. Наявність хронічних захворювань.
11. Особливості перебігу інфекційних процесів і специфіка мікрофлори.

2. Основні скарги хворого з імунною патологією.

Скарги хворого будуть різнитися, оскільки в залежності від синдрому
який превалює, якісь будуть більш вираженими, а якісь менше.
Загальні скарги хворих з імунною патологією на:
1) Постійно холодні руки
2) Порушення евакуаторної функції кишківника, які тривають більше
двох тижнів
3) Сухість очей, що проявляеться свербінням, почервонінням, печінням
4) Постійна слабкість і втома
5) Субфібрильна температура
6) Тривалі головні болі
7) Шкіпні висипання
8) Болі в суглобах кінцівок
9) Надмірна втрата волосся
10) Часті застудні захворювання, що розрішуються ускладненнями
11) Підвищена чутливість до ультрафіолетового випромінення
12) Парестезії кінцівок
 13) Утруднене ковтання;
14) Безпричинне збільшення чи зменшення ваги
Для інфекційного синдрому характерні: тривалий субфебрилітет,
лихоманка неясної етіології; хронічні інфекції ЛОР-органів, часті ГРВІ,
бактеріальні захворювання шкіри та підшкірної клітковини, рецидивуючий
гнійний кон’юнктивіт; рецидивуючий герпес; хронічні урогенітальні інфекції.

Для алергічного синдрому характерні: алергопатологія шкіри (атопічний

та контактний дерматит, кропивниця, набряк Квінке, феномен Артюса, екзема);
алергопатологія ЛОР-органів; бронхіальна астма, поліноз, алергія на харчові
продукти, ліки, хімічні сполуки.

Для автоімунного синдрому характерні: запальні захворювання сполучної

тканини, залоз, суглобів (ревматоїдний артрит, синдром Шегрена, синдром Фелті
та інші); СЧВ, дерматоміозит, склеродермія; системні васкуліти.

Для лімфопроліферативного синдрому характерні: пухлини в імунній

Системі.

3. Імунограма, інтерпретація результатів.

Імунограма – це комплексний аналіз, результатом якого є оцінка стану

імунної системи.
В основному матеріалом для дослідження є венозна кров, але в аналізі
можуть використовуватися і інші рідини організму (слина, слізний секрет, слиз
з носоглотки, спинномозкова рідина).
Інтерпретація результатів
1. Повноцінний клінічний аналіз імунограми може бути проведений лише в
комплексі з оцінкою клінічної картини захворювання в певного пацієнта
і даних його анамнезу.
2. Комплексний аналіз імунограми більш інформативний, ніж оцінка
кожного показника окремо.
3. Реальну інформацію про зміни імунограми мають лише значні
порушення показників в імунограмі (40–50 % від норми і більше).
4. Клінічні дані відіграють вирішальну роль, а імунограма має допоміжне
діагностичне і прогностичне значення.
5. Аналіз імунограми в динаміці більш інформативний.
6. Діагностичне і прогностичне значення мають індивідуальні показники
норми в цього пацієнта.
7. Першочергове значення при оцінці імунограми має співвідношення
показників імунограми.
8. При оцінці показників імунограми слід враховувати можливість їх коливань
у зв'язку з прийняттям їжі, фізичними навантаженнями, відчуттям страху,
часом доби.
 9. Невідповідність зрушень показників імунограми й клінічної картини
захворювання (синдром дисоціації) свідчить про несприятливий розвиток
процесу.
10. Чим вища антигенність чужорідного фактора й більша зона його
проникнення, тим яскравішим буде запальний процес.
11. Відсутність зрушень імунограми за наявності клінічної картини
запального процесу має трактуватися як атипова реакція імунної системи і є
обтяжуючою ознакою перебігу процесу.

Оцінка імунограми проводиться з нормальними значеннями ланок

імунітету.
Систему природженої резистентності характеризують рівень нейтрофілів і
моноцитів крові, величина фагоцитарного числа (ФЧ) і фагоцитарного
індексу (ФІ), значення НСТ-тесту, рівень природних кілерів, сироватковий
титр комплементу, рівень окремих компонентів комплементу, рівень
лізоциму в секретах.
Клітинну ланку імунітету характеризують вміст CD3+ Т-лімфоцитів
(інтегральний показник клітинної ланки), CD4+ Т-лімфоцитів (так званих Т-
хелперів), CD8+ Т-лімфоцитів (так званих Т-кілерів, або цитотоксичних Т-
лімфоцитів), CD16+-клітин (так званих природних кілерів).
Гуморальну ланку імунітету характеризують рівні CD19+, CD20+, CD21+ i
CD22+-клітин (В-лімфоцитів у різні фази дозрівання), а також рівні
імуноглобулінів різних класів (IgM, IgG, IgE, сироваткового і секреторного
IgA).
Для оцінки ефекторної ланки клітинного імунітету визначають вміст
великих гранулярних лімфоцитів (ВГЛ) — популяції клітин, до складу якої
входять природні кілери й цитотоксичні Т-лімфоцити.
Функціональні показники імунограми. До якісних показників належать
реакції бласттрансформації Т- і В-лімфоцитів.
Імунорегуляторний індекс. Є співвідношенням рівнів CD4+ до CD8+ Т-
лімфоцитів.
Оцінка апоптозу. Проводять визначення рівнів клітин, які експресують
рецептори до апоптозу (зокрема, рецептор Fas, або CD95). Фазу
безпосередньої реалізації патологічного апоптозу визначають за зниженням
рівнів лімфоцитів на фоні клінічно незавершеного патологічного процесу
або за зменшенням рівнів зрілих Т-лімфоцитів (СD3+, СD4+, CD8+ Т-
клітин) на фоні підвищення рівня нульових лімфоцитів.
Оцінка схильності до автоімунних реакцій. Підвищення вмісту
циркулюючих імунних комплексів, зростання рівнів автоантитіл
(наприклад, ревматоїдний фактор, проти основного білка мієліна,
антинуклеарних тощо), посилення автосенсибілізації нейтрофілів та деякі
інші показники.