Для людини без шор немає видовища прекраснішого,

ніж свідомість у двобої з дійсністю, яка перемагає.

Альбер Камю

Вчені підрахували, що за останні шість тисяч років людство пережило

понад чотирнадцять тисяч воєн, у яких загинуло три з половиною мільярдів
людей. Звідки беруться ці страшні цифри? Чому людство, яке в більшості
прагне миру, воювало впродовж усієї своєї історії, усвідомлюючи, що будь-
яка війна згубна - вона приносить більше руйнувань і страждань, ніж вигоди,
люди продовжували вести війни й виправдовувати їх? Прийнято вважати, що
основа насилля – це грубий поділ людей та світу на «своїх» і «чужих»,
«добрих» та «злих». І якщо застосувати активне поширення ідеї «пошуку
ворога», то через певний проміжок часу ворога таки буде знайдено. За
словами українського художника В.Єрко: «Історія світу – це велика
кримінальна папка злодіянь, вбивств, війн. А історія кожної людини – це
історія маленького світлячка у всьому цьому жаху.» Не може існувати
ідеального суспільства, і всі ми маємо усвідомити, що паростки зла все одно
будуть постійно проростати. І тільки небайдужість та почуття
відповідальності окремих людей, які своїм прикладом доведуть, що може
бути інакше, можуть допомогти в протистоянні цьому.
Яскравим зразком сили протистояння є роман Альбера Камю «Чума». В
творі автор нібито просто описує боротьбу мешканців Орану, одного з міст
французької Північної Африки, проти інфекційної хвороби, насправді ж
йдеться про боротьбу людства з хворобою суспільною – фашизмом, так
званою «коричневою чумою». Але загальною ідеєю “Чуми” є боротьба з
будь-яким злом взагалі. Автор на початку твору детально описує місто
(«Місто це досить потворне саме тому, що не має особливих прикмет, про
зміну пори року сповіщає лише небо. ») та його мешканців («…через
нестачу часу й схильності до роздумів, люди хоча й люблять, але й самі
не знають про це. »). Загальне враження від опису – місто потворне та
безлике, а мешканці є звичайними споживачами, які не мають духовних
прагнень, а обмежуються задоволенням своїх примітивних фізичних потреб.
Тому й не дивно, що тут поширюється чума. Адже люди насправді вже давно
зачумлені духовно. Та не всі мешканці є однаковими. Камю умовно поділяє
своїх персонажів на три основних типи: людей небайдужих, людей-
примиренців та тих, хто прагне скористатися з лиха інших. Людьми першого
типу є лікар Ріє, Жан Тарру, журналіст Рамбер. До примиренців можна
віднести Жозефа Грана на отця Панлю. Найстрашніший тип персонажів –
третій. Це люди, які намагаються скористатися з лиха інших. Таким у творі є
контрабандист Коттар. Його байдужість до долі інших та корисні наміри
роблять з нього прихильника чуми.
 “Чума” – перш за все книга про тих, хто чинить опір, а не про тих, хто
здався. Зберегти свою гідність за будь-яких обставин – ось засіб боротьби з
чумою. Розуміючи,що всі намагання допомогти людям в такій критичній
ситуації, майже ні до чого не приведуть, лікар все одно сумлінно виконує
свій обов’язок. Жан Тарру та Рамбер – люди, які відчувають відповідальність
навіть тоді, коли їх це особисто не стосується. Коли Рамбер усе-таки
знаходить можливість вибратися з міста, він раптово відмовляється від
наміру втекти й приєднується до роботи санітарних дружин, бо «соромно
бути щасливому одному». А якби він поїхав, то перестав би бути Рамбером,
гідним свого кохання, він став би також зачумленим, як і всі мешканці міста.
Адже вони були “зачумлені” ще до того, як прийшла справжня чума. «Я
колись думав, що чужий у цьому місті і що мені у вас нічого робити. Але
тепер, коли я бачив те, що бачив, я відчуваю, що я теж тутешній, хочу я того
чи не хочу.», — говорить Рамбер наприкінці твору.
Так, неможливо подолати абстрактне зло, але цілком можливо протистояти
конкретному злу. Це підтверджує і фінал роману – мешканці змогли
подолати чуму і відновити звичне життя міста.
Чи можна на крові та насильстві збудувати новий, чистий світ? Ні. Чума –
це зло, це ненависть. Не існує такої людини у світі, якої б вона не торкнулася.
Чим більше людська ненависть, тим сильнішою стає чума. І тим важливішим
стає осмислення життя, розуміння того, що будь-яка війна веде до загибелі
людей, втрати найціннішого, що є в суспільстві, - людського життя.
Завершити твір хочу словами Рамбера: “Ця історія стосується однаково нас
усіх”.