Аналіз.

Цитати «Поза межами болю» Осип Турянський

 1917 рік
 експресіоністський твір
 Тема: Зображення Першої світової війни; змалювання психологічного стану душі
людини, котра потрапила в неймовірно тяжку, екстремальну ситуацію; аналіз ціннісних орієнтирів особистості;
боротьба людини за життя в критичній ситуації.
 Ідея: Засудження війни і мілітаризму, які призвели до смерті невинних людей; утвердження нездоланності
людського духу, сили розуму й волі до життя. Твір проймає гуманістична ідея, яку визначив сам автор: "Любов до
життя й до його вищих цінностей переможе смерть".
 Дві кульмінації:
* Перша кульмінація стосується мотиву боротьби між духом і тілом. Коли у товаришів з'являється думка про
канібалізм, вони сумніваються, роздумують, впадають у розпач, але не наважуються стати людоїдами. За всіх
вирішив Ніколич, який заявив, що ніхто не їстиме людського тіла, нехай навіть і загинуть з голоду.
* Друга кульмінація пов'язана з мотивом двобою між життям і смертю. Штранцінгер, покликаний нести в поемі одне
з основних ідейних навантажень, грає на скрипці. Це апофеоз перемоги всесильного духа. У цей момент сльоза з очей
Оглядівського капнула на руку Штранцінгера. Всі почули його фразу: "Є сонце в житті".

«І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю – у країну божевілля і смерті».

«Хай ясна ідея, що в цім оповіданні промінням блискає з цвинтарища й хаосу стихій і з безмежного болю й божевілля
людей, розгориться полум'ям у душі молодого українського покоління й веде його все вище й вище на сонячний шлях волі і
щастя великого українського народу й до вселюдського братерства й любові».

«Штранцінгер мовчав і тільки притискав міцніше до себе скрипку, яку весь час ніс із собою.
Його скрипка – це було все, що воєнна доля йому лишила».
«І хоч безтямною грозою проймала їх оця думка, начеб коса смерті устряла їм у мозок, то все-таки всі вони чули, що
незабаром один із них мусить перший згинути. Так мусило бути!»
«Без найменшої тіні спротиву почали людські скелети, замерзлі з морозу, смертельно вичерпані голодом, бігати і
скакати довкола корча. "Скачи, скачи і витримай... а то, може, твої власні товариші тебе доб'ють!"»

«І нараз якесь шалене бажання огорнуло мене: Упасти, впасти, впасти трупом на місці або скочити у провалля!
Убити, розтоптати цього черва, що ім'я йому свідомість!..»
«Добровський скакав, як навіжений. Хотів би я розбити скам'яніле небо і скинути всіх богів у цю безодню. Хай би боги,
царі і всі можновладці, що кинули людство у прірву світової війни, перейшли оце пекло мук, у якому люди караються!
Хай би вони самі відчули й пізнали бездонну глибінь людського страждання!»
«Серед виру танцю, крику й почувань тяжко ставало розібрати, де кінчився розум, а начиналось божевілля».
«І у сні не чув він болю, не видів смерті, лиш усміхався радісно, бо його лице чуло биття серця в теплій матерній груді».
(Бояні)
“Здається, що він уже переболів страшну долю своєї рідні і свою власну. І сидить тепер, як живий, скам'янілий
пам'ятник на гробі свого власного життя». (про скрипаля Штранцінгера)
“Маю тільки одно бажання до життя: заки засну, хотів би наситити клятий шлунок невеличкою мискою якої-небудь
теплої страви... І коли б я був Шекспіром, то сказав би тепер щось, похоже на оце: – Десять царів за один український
пиріг…”
“Сабо «розкинув гроші по воздусі». Деякий час байдуже дивився на них, а потім оскаженіло почав їсти ті банкноти, що
впали на поли його плаща. «Увесь вираз його обличчя уявляв собою жахливу картину нужди, скаженості і божевілля.
Під час того, як Сабо кусав і жував завзято паперові гроші, він і гарчав несамовито, наче скажений пес, який даремно
обгризає засохлу костомаху». Товариші позирали на нього зі співчуттям, то знову з переляком”.
“За гроші буде юрба качатися перед тобою в поросі й болоті; грішми відбереш людині честь і життя; за гроші
станеш Гібралтаром лицарськості й честі, хоч би ти був і найбруднішим плюгавцем; за гроші держава зробить тебе
ексцеленцією. Невже це не гарно звучить: ексцеленція, Сабо! Та найкраще, найсолодше, ба короною творіння буде оце:
за гроші найкращі, найбільш чудові женщини, мужатки, дівчата, молоді, католицькі, православні, протестантські,
орієнтальні – всі будуть вішатись тобі на шию”. (Добровський)
“Я поділив цей кусник цукру й весь порох на шість частин, і ми з'їли цукор із такою божевільною жадобою, якої,
мабуть, ні одна щасливіша від нас людина не почувала й не почуватиме ніколи”.

«Запитай радше, чи сліпий живе?..– відповів потихо Добровський.– Його дух не живе вже тут. Він ширяє вже далеко
від нас... поза межами болю».
“Виникла жахлива боротьба між духом і тілом. З одного боку, стануло страшенне почуття, що вони мусять стати
людоїдами, з другого боку, інстинкт життя, який у боротьбі не перебирає в засобах”.
“Ніколич устромив палицю в кусник тіла товариша, відкинув його далеко від огню і злебедів тремтячим голосом:
– Хай згину, а людського тіла не буду їсти, й ніхто з вас не їстиме!»
“Нараз він узяв мою руку у свою, стиснув її, нахилився до мене й голосом, як таємний гомін крил позасвітнього вістуна,
як ніжно-мрійно радісне зітхання дитини у сні на досвітку – шепнув: – Є сонце в житті»
«Десь далеко чути глухо понурий шум. Буря йде… Буде боротьба між небом і горами. Між життям і смертю».
«Пшилуський, що тобі? – Ха-ха-ха-ха! Як я радію, що смерть іде!»
«– Діти, діти,– говорив Добровський.– Ви хочете з розуму зійти».
“Коли у тьмі і в хаосі, в якому ми мучимося, тліє іскра якої-небудь ідеї, то твоя огненна любов до життя й до його
вищих цінностей переможе смерть.
Коли ж усе життя – це тільки безцільний сліпий вир припадку й божевілля, то ти супокійно засни».

“Поза межами болю” головні герої:

Бояні (серб), Сабо (угорець), Ніколич (серб), Штранцінгер (австрієць), Пшилуський (поляк), Добровський (українець),
Оглядівський (українець) – автор.

Події у повісті “Поза межами болю” розгортаються у такій послідовності:

убивство конвоїра – “танець смерті” – смерть Бояні – загибель Сабо – смерть Добровського – порятунок Оглядівського

Трошки історії: На початку першої світової війни О. Турянського мобілізували до австрійського війська. У 1915 році
він потрапив до сербського полону. Під час зимового відступу серби етапували засніженими горами 60 000 полонених,
серед яких був і письменник. На цій виснажливій дорозі загинуло 45 000 людей. Товариші О. Турянського по недолі
замерзли біля згасаючого багаття, а його, охопленого кригою і напівживого, знайшли сербські лікарі, що йшли позаду
полонених. Серед лікарів був українець В. Романишин, який повернув письменника до життя. Ці події й покладено в
основу повісті.