Добрий день шановні журі, учасники та гості турніру.

Я, Ланцева Катерина,
представниця команди «Лучеськ» пропоную Вашій увазі доповідь на питання
під номером 2.
У ХХІ столітті світ являє собою глобальну економічну систему, в якій
відносини між державами є не стихійними, а підкоряються глобальному
механізму. Цей механізм охоплює весь світ і складається з окремих світових
економік. За довгі роки до цього інтеграційні процеси вважалися основною
тенденцією розвитку, а процеси дезінтеграції розглядалися переважно як
відхилення від нормального.
Кількісні та якісні відмінності залучення окремих країн до інтеграційних
процесів призвели до утворення глобальних світогосподарських диспропорцій.
Регіональні диспропорції гальмують забезпечення високих темпів економічного
зростання на всій території держави. Відбувається територіальний перерозподіл
економічного потенціалу, його зосередження в обмеженій кількості.
Прикладів, що стосуються внутрішньодержавних дезінтеграційних
процесів, можна навести багато. Ці диспропорції виникають не через
географічне положення, а повʼязані з різним рівнем економічого та соціального
розвитку регіонів, їх відчуженням, зумовленим спеціалізацією народного
господарства, традиціями, релігією, культурою, розмежуванням значними
відстанями, природними перешкодами аба історичними факторами.
Важливими також є наявність ресурсів та інфраструктури, політична

стабільність та ефективність управління.

Більшість держав на сучасному етапі є багатоетнічними, а отже перед

державною владою постає задача врахування етнонаціональних особливостей
при проведенні внутрішньої політики. Будь-яка етнічна група прагне до
реалізації своїх інтересів у політичній, економічній, культурній сферах. У
сучасному глобалізованому світі це прагнення притаманне дедалі більшій
кількості етносів, а відтак актуалізується проблема сепаратизму.
Тенденція до прагнення набуття незалежності виникла і продовжує
відбуватися в таких країнах, як Туреччина і Ірак (курдська проблема), Франція
(проблема Корсики), Сполучене Королівство (невирішена проблема Північної
Ірландії, Шотландії та BREXIT), Іспанія (проблеми сепаратизму басків та
проблема Каталонії), а також на територіях Фландрії, «Паданії» та Південного
Тіролю.
Одним з головних факторів, які спричиняють виникнення сепаратизму –
національна ідентичність. Саме вона є рушійним фактором практично всіх
сепаратистських тенденцій. У такому випадку це може бути своєрідною
відповіддю на утиски та пригноблення етнічної групи. Є етноси, які мають
давню історію і свою ідентичність. Вони були об’єднані в одну країну. Там є
регіоналістські протиріччя, на які накладаються диспропорції соціально-
економічного розвитку. До прикладу, Іспанія або Італія.
Варто зазначити, що сепаратизм, як процес, в країнах Європи став
справою тільки багатих, самодостатніх регіонів. По-перше, держава має бути
сильною, самодостатньою з економічної точки зору. У разі отримання
незалежності вона повинна більше отримати, аніж втратити. По-друге, умовою
є те, що регіон повинен мати добре розвинену і унікальну ідентичність, яка
проявляється у вигляді сильного діалекту або іншої мови, власну історію і
якийсь час незалежного існування .Цим критеріям відповідає не так багато
регіонів в Європі - вже вище згадані Шотландія, Країна Басків і Каталонія,
Фландрія (в Бельгії), Південний Тіроль (в Італії).
Окремо стоїть Італія, країна, переповнена регіоналістськими
протиріччями. Зібрана в єдину державу з клаптів усього 150 років тому, з
безліччю діалектів, але при цьому має сильне щеплення централізму у вигляді
історії Римської імперії. До того ж, Італія має довгу історію політичної
нестабільності, з частими змінами урядів і затяжними переговорами про
формування коаліцій. Це зробило італійський політичний процес дуже
вразливим до змін, що може викликати напруженість між різними регіонами.
В Італії дедалі поглиблюються відмінності між високорозвиненою
промисловою Північчю і переважно аграрним Півднем. Дезінтеграційні настрої
притаманні такому регіону, як «Паданія», і є суто економічними. У Південному
Тіролі поєднуються політико-економічні та історико-культурні фактори. Багато
південних тірольців не хочуть мати нічого спільного з проблемами усієї Італії.
 Також існує потужний заклик до незалежності у Каталонії та Країні
Басків, де давно спостерігаються дезінтеграційні настрої. Економічна
нерівність між різними регіонами Іспанії є дуже значною. Північна частина
країни зазвичай має вищий рівень життя та більш розвинену інфраструктуру,
ніж південна. Перш за все сепаратизм було обумовлено утисненням басків з
боку режиму Франко – заборонялася баскська мова, імена та національний
прапор. Згодом ситуація поступово змінилася, зараз Країна Басків має статус
автономії, баскська мова має статус державної, а рівень життя в провінції
перевищує середній по країні.
На відміну від басків, каталонці не вимагають незалежності регіону, проте
наполягають на максимальній автономії. Слід зазначити, що каталонський
сепаратизм, окрім лінгвістичного, має економічне підґрунтя: населення регіону
складає 16% населення королівства, але виробляє 23% ВНП; економічне
зростання Каталонії – 3,3% на рік. Відтак, прагнення жителів регіону до
розширення автономії є обґрунтованими.
У випадку Німеччини та Польщі, з іншого боку, регіональні диспропорції
не привели до таких дезінтеграційних процесів. Це може бути пов'язано з
кращою ефективністю управління, здатністю центральної влади вчасно
відповідати на вимоги регіонів, а також з меншим впливом націоналістичних та
регіоналістських настроїв.
До причин відсутності таких потужних дезінтеграційних процесів у
Польщі можна віднести сильний національний ідентитет, який є міцним
зв'язком між різними регіонами країни. Не можна не згадати і того факту, що
Польща є однонаціональною державою, що зменшує суперечності між
регіонами на культурній чи етнічній основах. Економічний розвиток Польщі є
досить рівномірним, з відносно рівним розподілом багатства між різними
регіонами та рівним доступом до соціальних та економічних можливостей. Це
допомагає запобігти зростанню економічних диспропорцій, які можуть стати
причиною дезінтеграційних процесів.
У Німеччині на сьогоднішній день також не спостерігається
дезінтеграційних процесів, які можуть призвести до розриву взаємин між
різними регіонами. Основними причинами цього є сильна економіка та
високий рівень доходу на душу населення. Важливим фактором відсутності
дезінтеграційних процесів є форма державного устрою країни, а саме
федералізм. Німеччина є федеральною республікою з розділеним на 16 земель
управлінням. Це означає, що різні регіони мають відносну автономію, зокрема
управління своїми фінансами та прийняття рішень, що стосуються розвитку
регіонів, що допомагає забезпечити рівномірний розвиток різних регіонів
країни. Не можна не згадати і те, що Німеччина має дуже розвинуту
демократію та соціальний діалог між урядом та роботодавцями, що дозволяє
забезпечити участь різних сторін у прийнятті рішень, що стосуються розвитку
регіонів та зменшити можливість конфліктів між ними.
Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що у випадку
Іспанії та Італії, регіональні диспропорції соціально-економічного розвитку
стали причиною глибоких дезінтеграційних процесів. В Польщі та Німеччині
дезінтеграційні процеси не є такими помітними, оскільки ці країни мають дещо
рівномірніший розподіл ресурсів та сильну централізовану владу, що виступає
на збереження єдності країни. Окрім цього, Німеччина та Польща мають досить
стійку культурну єдність в межах країни, що допомагає зменшувати ризик
конфліктів на основі різниць в мові, релігії чи історії.