1.

Меркантилістська теорія
Меркантилізм (mercantilism) – економічна концепція, яка стверджує,
що багатство націй визначається кількістю грошей (золота та срібла) на її
території, а джерелом багатства є зовнішня торгівля з позитивним
зовнішньоторговельним сальдо. З іншої сторони, меркантилізм – економічна
філософія торговців і державних діячів у XVI–XVII ст. Вона покладалася на
існування сильної держави і широке регулювання економічної діяльності.
Перша теорія міжнародної торгівлі – теорія меркантилізму –
розроблена європейськими вченими Томасом Маном (1571-1641рр.),
Чарльзом Дейвіантом (1656-1714рр.), Жаном Батістом Колбертом (1619-
1683рр.), Вільямом Петті (1623-1687рр.). Теорія обґрунтувала роль товару та
необхідність економічного виходу національних держав на зовнішні ринки.
Ці функції виконав саме меркантилізм. Основні його припущення та
положення приведено на рис. 1.

ПРИПУЩЕННЯ ПОЛОЖЕННЯ

багатства світу обмежені; експорт має бути більшим за

багатства світу – величина
постійна;
зовнішня торгівля – це тільки
перерозподіл багатства;
виграш від торгівлі однієї країни
відбувається за рахунок іншої;
праця – єдиний фактор
виробництва;
неповна зайнятість.
імпорт, тоді отримаємо
позитивний платіжний баланс;
необхідність
протекціоністської політики
(стимулювання експорту,
обмеження імпорту);
додатковий приплив коштів +
безробітні = додаткове
виробництво в країні.

Рис. 1. Основні припущення та положення теорії меркантилізму

Результатом ключових положень теорії меркантилізму є надлишковий
обсяг обмежень у міжнародній торгівлі, конфліктність національних
інтересів різних країн.
Обмеженість теорії меркантилістів полягає у тому, що збагачення країн
можливе не тільки внаслідок перерозподілу вже існуючого багатства, але й за
рахунок його нарощування.

2. Теорії абсолютних і порівняльних переваг

Засновником теорії абсолютних переваг (теорії зовнішньої торгівлі) є
Адам Сміт. Її суть полягає в тому, що країни експортують ті товари, які вони
виробляють з меншими витратами (у виробництві яких мають більшу
перевагу та імпортують ті товари, що продукують іншими країнами з
меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага належить їхнім
торговим партнерам). Згодом цю теорію розвинув Давид Рікардо, довівши,
що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила.

1
Науковець показав, що торгівля вигідна кожній з двох країн, навіть якщо
одна з них має абсолютні переваги у виробництві обох товарів (рис. 2).

ПРИПУЩЕННЯ
торгують тільки дві країни двома товарами
існує поділ праці – спеціалізація виробництва
праця – єдиний фактор виробництва

виграш від торгівлі

різниця у ресурсозабезпеченні
- немобільність робочої сили між країнами;
- повна мобільність робочої сили між галузями країни;
- повна зайнятість;
- витрати виробництва постійні, їх зниження збільшує попит;
- транспортні витрати не враховуються;
- політика laissez faire – невтручання держави в економіку;
- абсолютна спеціалізація виробництва (кожна країна виробляє тільки один товар);
- однакова факторозабезпеченість;
- смаки і вподобання споживачів у різних країнах однакові.

Рис. 2. Припущення теорії абсолютних та порівняльних переваг

Теорія абсолютних переваг – країни експортують ті товари, у

виробництві яких вони мають абсолютні переваги (найменші витрати), а
імпортують ті, у виробництві яких інші країни мають абсолютні переваги.
Позитивом теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на
трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на
національному, але й на міжнародному рівнях.
Недоліком даної теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що
вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за
умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів,
тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів
Теорія порівняльних переваг – країни експортують ті товари,
альтернативна ціна на які нижча, ніж в іншій країні, а імпортують ті,
альтернативна ціна на які вища. Теорія порівняльних переваг базується на
тих самих припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи
додатково поняття альтернативних витрат.
Альтернативні витрати — це просте порівняння цін одиниць двох
товарів на внутрішньому ринку, виражених через кількість робочого часу,
витраченого на їх виробництво.
Альтернативна ціна — це робочий час, потрібний для виробництва
одиниці одного товару, виражений через робочий час, необхідний для
виробництва одиниці іншого товару.
Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на
виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими
витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими
2
альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох
країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно
ефективнішим, ніж в іншій.
Альтернативні витрати виробництва продукту — це кількість інших
продуктів, від якої необхідно відмовитися або яку треба офірувати, щоб
отримати певну кількість даного продукту.
Введемо позначення:
an1,an2 – кількість людино-годин, які необхідні для виробництва
одиниці першого та другого товарів;
P1 , P2 – ціни першого та другого товарів.
Погодинна заробітна плата робітника у першій галузі становитиме
P1 an1 , у другій – P2 an2 .
У випадку, коли
P1 P2 an1 an2 , (2.1)
зарплата у першій галузі буде вищою аніж у другій, і навпаки:
P1 P2 an1 an2 . (2.2)
Відповідно, економіка країни спеціалізуватиметься на випуску першого
товару за умови правильності нерівності (2.1) або на виробництві другого
товару, має силу нерівність (2.2).
Третій випадок: рівність відношення
P1 P2 an1 an2 , (2.3)
отже обидва товари вироблятимуться.
Розглядаючи теорії міжнародної торгівлі, проаналізуємо деякі
особливості національної та іноземної економіки. Для іноземної –показники
позначатимемо «*». Так, національне виробництво одного товару може бути
ефективнішим за іноземне, але іноземне виробництво другого буде
продуктивнішим за умови:
an1 an2 an1 * an2 * , (2.4)
або
an1 an1 * an2 an2 * . (2.5)
Тоді відношення кількості необхідних одиниць праці для виробництва
першого товару до необхідних одиниць праці для випуску другого товару в
національній економіці – менше за іноземне.

3. Теорія співвідношення факторів виробництва (Хекшера-Оліна)

Підхід Хекшера-Оліна до міжнародної торгівлі (Heckscher-Ohlin
approach to international trade) вперше розроблено шведським економістом
Хекшером, а потім розвинений його співвітчизником Оліном у праці
“міжрегіональна і міжнародна торгівля” (Interregional & International Trade,
1935). Даний підхід визнає, що міжнародна торгівля базується на різниці
порівняльних переваг і є спробою пояснення факторів, що створюють таку
різницю, розглянуто також й інші фактори виробництва – земля та капітал
(рис. 3).

3
 Згодом положення теорії Хекшера-Оліна були математично підкріплені
Полом Самуельсоном. Він визначив жорсткі передумови, з дотриманням
яких твердження Хекшера-Оліна ставало повністю коректним.

ПРИПУЩЕННЯ
торгують тільки дві країни двома товарами (трудомістким, капіталомістким);
використовуються два фактори виробництва; (праця – капітал);
різна факторозабезпеченість;
ідентичні технології;
різниця у ресурсозабезпеченні;
немобільність факторів виробництва між країнами;
повна мобільність факторів виробництва між галузями країни;
смаки і вподобання споживачів в різних країнах однакові.
повне ресурсовикористання;
однаковий ефект масштабу;
транспортні витрати відсутні;
політика laissez faire (невтручання держави в економіку);
спеціалізація виробництва неабсолютна (кожна країна виробляє два товари);

Рис 3. Припущення теорії співвідношення факторів виробництва

Зазвичай приймається: ціна капіталу оцінюється відсоткової ставкою;

ціна праці – заробітною платою.
У теорії співвідношень факторів виробництва використовуються
наступні показники: фактороінтенсивність і факторонасиченість.
Фактороінтенсивність – показник, що визначає відносні затрати факторів
виробництва на створення певного товару. Факторонасиченість – показник,
що визначає відносну забезпеченість факторами виробництва.
У даній теорії розглядаються розбіжності у:
- фактороінтенсивності (один товар – трудомісткий, другий товар –
капіталомісткий);
- факторонасиченні (в одній країні капіталу відносно більше, ніж в
іншій).
Товар 1 є відносно більш капіталомістким порівняно з товаром 2, якщо
за однакової оплати праці й капіталу у виробництві обох товарів
виробництво товару 1 потребує більше капіталу на одиницю праці, ніж
виробництво товару 2.
Теорема Хекшера-Оліна: країна експортуватиме товар, який більш
інтенсивно використовує фактор, на який ця країна відносно багатша.
Отже, кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для
виробництва яких вона володіє відносно надлишковими факторами
виробництва, а імпортує ті товари, для виробництва яких вона відчуває
відносну нестачу факторів виробництва.
1. Країна I виробляє і експортує товар 1 (трудомісткий) (надлишок
фактора виробництва – праця).
4
 2. Країна II виробляє і експортує товар 2 (капіталомісткий)
(надлишок фактора виробництва – капітал).
Доведення:
У результаті спеціалізації (рис. 4б) країна I – спеціалізується на товарі 1
(трудомісткий), а країна II – спеціалізується на товарі 2 (капіталомісткий):
а) країна I спеціалізується на товарі 1 (Т/М) попит: на працю , на
капітал ;
б) країна II спеціалізується на товарі 2 (К/М) попит: на працю , на
капітал .
Як наслідок, попит на робочу силу зростає, ціна зростає, попит на
капітал падає, процентна ставка падає і навпаки.
Таким чином, різниця на ціну факторів виробництва скорочується.
Теоретично міжнародна торгівля може розвиватися доти, поки є
різниця у відносній ціні на фактори виробництва.
Висновки:
1. Власники відносно надлишкових факторів виробництва виграють
від торгівлі, власники відносно недостатніх – програють.
2. Розвиток торгівлі сприяє виробничій спеціалізації.
4. Парадокс Леонтьєва
Теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не
підтверджується на практиці: трудомістким країнам експортують
капіталомісткі продукти, капіталомістким – трудомісткі.
В. Леонтьєв використав модель міжгалузевого балансу «витрати-
випуск», яку побудував на основі даних з економіки США за 1947 рік.
Науковець у своїй роботі проаналізував висновок теорії Хекшера-Оліна
про те, що країни експортують товари, у виробництві яких інтенсивно
використовуються надлишкові й тому дешевші для них фактори
виробництва, та імпортують товари, у виробництві яких ці фактори
застосовуються менш інтенсивно. Точніше, він одночасно перевіряв два
припущення: 1) теорія Хекшера-Оліна справедлива; 2) в економіці США, як
вважалось, капітал більшою мірою надлишковий, ніж у їх торгових
партнерів. Тому, відповідно до теорії, вони повинні експортувати
капіталомісткі товари.
Таким чином, парадокс Леонтьєва полягає у тому, що теорія
співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується на
практиці: трудонасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді
як капіталонасичені – трудомістку.
Існують пояснення парадоксу. Той факт, що продукція може
вироблятися різними методами, чи, що робоча сила не є однорідним товаром
(розподіл працівників за рівнем кваліфікації) підтверджують вищезазначене.
Наступним поясненням парадокса Леонтьєва є те, що США імпортують
значну кількість сировини, видобування якої вимагає значних затрат
капіталу. Якщо американські експортні товари потребують значної кількості
такої сировини, це робить експорт США капіталомістким.

5
 Основними поясненнями парадоксу Леонтьєва є:
- неоднорідність факторів виробництва, насамперед, робочої
сили, яка суттєво може відрізнятися за рівнем кваліфікації;
- значна роль природних ресурсів, які беруть участь у виробничих
процесах як капіталонасичені;
- вплив на міжнародну спеціалізацію зовнішньоекономічної
політики, обмеження імпорту, стимулювання внутрішнього виробництва
тощо.
Рекомендована література:
1. Козак Ю.Г., Ковалевський В.В., Ржепішевський К.І. Міжнародна
економіка: в питаннях та відповідях: Навчальний посібник. – К.: “Центр
навчальної літератури”, 2004. – 676 с.
2. Козак Ю.Г., Пахомов Ю.М., Логвінова Н.С.,Наумчик А.А.
Міжнародна мікроекономіка: Навчальний посібник. Видання 3 – тє перероб.
та доп.– К.: Центр учбової літератури, 2012. – 368 с.
3. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні
відносини: Навч. Посіб. – 4-те вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2003. – 407 с.
4. Киреев А.П. Международная экономика: Учеб. Пособие для вузов: В
2 ч. – ч.1: Международная экономика: движение товаров и факторов
производства. – М., 1999. – 416 с.
5. Рокоча В.В. Міжнародна економіка: Навч. Посіб.: У 2 кн. – К.:
Таксон 2000 – Кн. І: Міжнародна торгівля: теорія та політика. –320 с.
6. Школа І.М., Козменко В.М, Бабінська О.В. Міжнародні економічні
відносини: Підручник / За ред.. І.М.Школи. – Київ: КНТЕУ, 2003. – 589 с.

1. Теорії міжнародної торгівлі

Меркантилізм (mercantilism) – економічна концепція, яка стверджує,

що багатство націй визначається кількістю грошей (золота та срібла) на її
території, а джерелом багатства є зовнішня торгівля з позитивним
зовнішньоторговельним сальдо.

З іншої сторони, меркантилізм – економічна філософія торговців і

державних діячів у XVI–XVII ст. Вона покладалася на існування сильної
держави і широке регулювання економічної діяльності.

6
 Перша теорія міжнародної торгівлі – теорія меркантилізму –
розроблена європейськими вченими Томасом Маном (1571-1641рр.),
Чарльзом Дейвіантом (1656-1714рр.), Жаном Батістом Колбертом (1619-
1683рр.), Вільямом Петті (1623-1687рр.). Теорія обґрунтувала роль товару
та необхідність економічного виходу національних держав на зовнішні
ринки.

Розвиток міжнародної торгівлі в епоху після Великих географічних

відкриттів і переходу провідних країн до крупного машинного виробництва
зумовив появу теорії абсолютних переваг. Її автором став Адам Сміт, який,
використовуючи трудову теорію вартості, у відомій праці «Дослідження про
природу та причини багатства народів» (1776 р.) піддав критиці
меркантилізм.

Суть теорії А. Сміта полягає в тому, що країни експортують ті

товари, які вони виробляють з меншими витратами (у виробництві яких
мають більшу перевагу та імпортують ті товари, що продукують іншими
країнами з меншими витратами (у виробництві яких абсолютна перевага
належить їхнім торговим партнерам).

Згодом цю теорію розвинув Давид Рікардо, довівши, що абсолютні

переваги є лише частковим випадком загального правила.

Теорія абсолютних переваг – країни експортують ті товари, у

виробництві яких вони мають абсолютні переваги (найменші витрати), а
імпортують ті, у виробництві яких інші країни мають абсолютні переваги.

Позитивним в теорії абсолютних переваг є те, що вона базується на

трудовій теорії вартості та підтверджує переваги поділу праці не тільки на
національному, але й на міжнародному рівнях.

Недоліком даної теорії для пояснення міжнародної торгівлі є те, що

вона не відповідає на запитання, чому країни торгують між собою навіть за
умови відсутності абсолютної переваги у виробництві тих чи інших товарів,
тобто коли одна з країн має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів.

Теорія порівняльних переваг – країни експортують ті товари,

альтернативна ціна на які нижча, ніж в іншій країні, а імпортують ті,
альтернативна ціна на які вища. Теорія порівняльних переваг базується на
тих самих припущеннях, що і теорія абсолютних переваг, використовуючи
додатково поняття альтернативних витрат.

7
 Суть теорії порівняльних переваг: якщо країни спеціалізуються на
виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими
витратами порівняно з іншими країнами (або, інакше кажучи, з меншими 38
альтернативними витратами), то торгівля буде взаємовигідною для обох
країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно
ефективнішим, ніж в іншій.

Теорію факторів виробництва обґрунтував у 30-х роках ХІХ ст. Жан-

Батист Сей, включаючи до таких чинників працю, капітал і землю, які в
сукупності визначають витрати виробництва.

Шведські економісти Елі Хекшер та Бертіль Олін у 20 - 30-х роках

ХХст. застосували цю теорію для пояснення причин міжнародної торгівлі.

Основні положення їхньої концепції можна подати таким чином:

найважливішою умовою раціонального обміну товарами між країнами є
різниця у співвідношенні в них факторів виробництва (наявність більших за
розмірами та продуктивніших земельних ресурсів, значних або дешевших
ресурсів робочої сили, функціонування порівняно більшого за обсягом і
продуктивнішого за структурою капіталу).

У теорії співвідношень факторів виробництва використовуються

наступні показники: фактороінтенсивність і факторонасиченість.

Фактороінтенсивність – показник, що визначає відносні затрати

факторів виробництва на створення певного товару.

Факторонасиченість – показник, що визначає відносну забезпеченість

факторами виробництва. У даній теорії розглядаються розбіжності у:

- фактороінтенсивності (один товар – трудомісткий, другий товар –

капіталомісткий);

- факторонасиченні (в одній країні капіталу відносно більше, ніж в

іншій).

Товар 1 є відносно більш капіталомістким порівняно з товаром 2, якщо

за однакової оплати праці й капіталу у виробництві обох товарів
виробництво товару 1 потребує більше капіталу на одиницю праці, ніж
виробництво товару 2.

Теорема Хекшера-Оліна: країна експортуватиме товар, який більш

інтенсивно використовує фактор, на який ця країна відносно багатша. Отже,
8
кожна країна експортує ті фактороінтенсивні товари, для виробництва яких
вона володіє відносно надлишковими факторами виробництва, а імпортує ті
товари, для виробництва яких вона відчуває відносну нестачу факторів
виробництва.

У 1954 р. американський економіст Василій Леонтьєв застосував

теорію Хекшера-Оліна до аналізу зовнішньої торгівлі США, а саме: для
розрахунку повних витрат праці і капіталу на експорт й імпорт. Згідно з
робочою гіпотезою, США повинні були експортувати капіталомісткі товари,
а імпортувати — трудомісткі. Однак результат виявився зворотним
(експортувалася трудомісткіша і менш капіталоємна продукція, ніж
імпортувалася) і дістав назву «парадокс Леонтьєва». Було встановлено, що
відносний надлишок капіталу в США не впливає на зовнішню торгівлю.
Леонтьєв пояснює цей парадокс за рахунок поділу праці на більш і менш
кваліфіковану.

Таким чином, парадокс Леонтьєва полягає у тому, що теорія

співвідношення факторів виробництва Хекшера-Оліна не підтверджується на
практиці: трудонасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді
як капіталонасичені – трудомістку.

Основними поясненнями парадоксу Леонтьєва є: – неоднорідність

факторів виробництва, насамперед, робочої сили, яка суттєво може
відрізнятися за рівнем кваліфікації; – значна роль природних ресурсів, які
беруть участь у виробничих процесах як капіталонасичені; – вплив на
міжнародну спеціалізацію зовнішньоекономічної політики, обмеження
імпорту, стимулювання внутрішнього виробництва тощо.

Дослідження впливу міжнародної торгівлі на доходи власників ресурсів

зайнятих в експортних та імпортоконкуруючих галузях були здійснені у 40-
их роках американськими економістами В.Столпером та П.Семюелсоном, які
сформулювали теорему, справедливу за наступних припущень; наявність
досконалої конкуренції, вільне міжгалузеве переміщення факторів
виробництва, незмінність загального пропонування факторів виробництва.

Теорема Столпера-Семюелсона: у довгостроковому періоді розвиток

зовнішньої торгівлі призводить до зростання доходів власників того фактора
виробництва, який інтенсивно використовується в експортних галузях, і до
зменшення доходів власника фактора виробництва, який інтенсивно
використовується в галузях, що конкурують з імпортом. Різна забезпеченість
країн факторами виробництва призводить до різниці у відносній пропозиції
9
та відносних цінах на товари, що, у свою чергу, веде до виникнення
міжнародної торгівлі.

В 1955 р. англійський економіст Т. Рибчинський довів теорему

співвідношення між зростанням пропонування факторів та
нарощуванням обсягів виробництва. Теорема Рибчинського: зростання
пропонування одного з факторів виробництва призводить до збільшення
обсягів виробництва й доходів у тій галузі, де цей фактор використовується
відносно більш інтенсивно, і до скорочення виробництва й доходів галузі, де
цей фактор використовується менш інтенсивно. Теорему Рибчинського
ілюструє випадок так званої «голландської хвороби»: коли в 70-х рр.
Голландія почала розробку родовищ природного газу в Північному морі, то
швидке нарощування обсягів видобування газу супроводжувалося
переміщенням в цю галузь ресурсів з галузей обробної промисловості, що
призводило до скорочення в них обсягів виробництва й експорту.

Серед нових та новітніх теорій міжнародної торгівлі в економічній

літературі виділяють підхід С. Робока та К. Сіммондса, теорію С. Ліндера,
теорію «циклу життя продукту» та теорію міжнародної
конкурентоспроможності націй (теорію конкурентних переваг) М.
Портера. С. Робок і К. Сіммондс, спираючись на те, що в сучасних умовах
внутрішньофірмовий обіг складає приблизно 70 % міжнародної торгівлі та
40% експорту капіталу, об’єктом аналізу обирають окрему фірму.

У 1961 р. шведський економіст Пітер Ліндерт висунув гіпотезу, що

на обсяг і структуру торгівлі товарами обробної промисловості (а саме вони є
основним у внутрішньогалузевій торгівлі) впливають не витратні умови
пропозиції, а умови і характер попиту, зумовлені однаковим або близьким
рівнем ВНП на душу населення в країнах. У таких країнах споживачі мають
порівнянні споживацькі переваги, які може задовольняти продукція будь-якої
з даних країн.

Крім цієї основної умови, фахівцями визначені додаткові фактори, що

впливають на розвиток двосторонньої внутрішньогалузевої торгівлі:
близькість рівнів доходу на душу населення та ідентичність кривих попиту у
двох країнах; близькість цін факторів і витрат виробництва
диференційованих продуктів; близькість рівня тарифних і нетарифних
бар’єрів; приблизно однаковий рівень диференціації конкуруючих товарів;
номінальна величина транспортних витрат.

10
 Теорія міжнародної конкурентоспроможності націй М. Портера
показує вплив певних параметрів на рівень конкурентоспроможності країни
на світовому ринку. Серед цих параметрів М. Портер виділяє: факторні;
умови попиту на внутрішньому ринку; рівень розвитку обслуговуючих
галузей; стратегію фірм та конкуренцію; роль уряду; випадкові обставини
тощо.

Так, на відміну від неокласиків, М. Портер вважав, що фактори

виробництва не передаються у спадщину, а створюються у процесі
розширення виробництва.

Особливості конкуренції в галузі залежать від п’яти факторів (або

сил, за М. Портером):

1) можливість появи нових конкурентів;

2) вірогідність появи або ступінь впливу товарів-замінників;
3) поведінка постачальників;
4) поведінка споживачів;
5) суперництво існуючих конкурентів між собою.
Складовою теорії М. Портера виступають детермінанти
конкурентних переваг країни, у межах яких відокремлено чотири параметри
країни, що формують конкурентне середовище для місцевих фірм і
впливають на її успіх у міжнародній діяльності:
1) параметри факторів виробництва (наявність факторів, ієрархія
факторів і механізми та динаміка їх створення);
2) рівень попиту на внутрішньому ринку країни базування фірми,
високі параметри якого виступають як підтримуючий і страховий фактор у
разі операцій на зовнішньому ринку;
3) наявність у країні базування галузей-постачальників або інших
галузей, що конкурентоспроможні на світовому ринку;
4) близькість національних моделей стратегії та структури фірми до
глобальних параметрів;
5) рівень внутрішньої конкуренції, яка впливає на діяльність фірми на
зовнішньому ринку.

11