1 . Зміст і обсяг понять.

Предмети і явища навколишнього світу мають подібності та відмінності. Те, в чому предмети
схожі чи різні між собою, виступає як їх ознака. Ознакою називається все те, в чому предмети
можуть бути подібні між собою або відмінні один від іншого.

У понятті, як було сказано вище, розрізняють зміст і обсяг, які є основними його логічними
характеристиками.

Зміст поняття - сукупність істотних ознак предметів, відображених в понятті.

Наприклад, зміст поняття "студент" розкривається через такі суттєві ознаки, як "бути учням вузу",
"оволодіти системою знань з якоїсь спеціальності". У зміст поняття "конституція держави" входять
такі істотні ознаки, як "бути основним законом держави", юридично закріплює "систему
державних органів, порядок їх утворення і діяльності", "основні права і обов'язки громадян" і т.п.

Крім змісту, поняття мають обсяг.

Обсяг поняття - це сукупність (клас) предметів, яка мислиться в понятті.

Таким чином, в обсязі поняття відображаються предмети або сукупності, що володіють ознаками,
складовими зміст цього поняття. Наприклад, обсяг поняття "студент" складають всі учні вузів;
обсяг поняття "конституція держави" - всі існуючі в світі конституції держав.

2. Відношення між обсягами понять .

Поняття можна співставити одне з одним за обсягом і змістом. Відповідно їх можна поділити на
кілька категорій.

За обсягом поняття розпадаються перш за все на порожні і непорожні. Порожніми

називаються поняття, в обсязі яких мисляться неіснуючі предмети. Прикладами слугують поняття
"абсолютна норма права", "вічний двигун", "кентавр" тощо. Обсяги таких понять являють собою
порожні множини, тобто множини, які не містять жодного елемента.

Непорожні – поняття, обсяги яких містять у своєму складі елементи. Вони у свою чергу
підрозділяються на загальні та одиничні. Обсяг одиничного поняття – множина, що складається
тільки з одного елемента (скажімо, "міністерство внутрішніх справ України", "Дніпро", "Чорне
море" тощо). Обсяг загального поняття містить більше одного елемента ("міліціонер", "норма
права", "вчинок" тощо).

До числа непорожніх відносяться і збірні поняття. У них група однорідних предметів мислиться
як одне ціле (наприклад, "батальйон", "сузір'я", "бібліотека" і таке інше). Поняття може виступати
як збірне або незбірне в залежності від контексту.

3. Поділ поняття. Структура і правила поділу поннятя .

Поділ — це розподіл на види (групи) предметів, що входять до обсягу даного

поняття
За допомогою поділу ми визначаємо види, з яких складається рід. Наприклад, розділяючи
юридичні факти на "події" та "дії", ми розкриваємо обсяг поняття "юридичний факт".
Говорячи про те, що договори бувають "відплатні" і "безплатні", ми встановлюємо обсяг
поняття "договір".

У поділу розрізнюють поділюване, члени поділу та основа поділу.

Поняття, обсяг якого піддається поділу, називається поділюваним.

Види предметів, на котрі розподіляється рід, називаються членами поділу.

Ознака, за якою ми розподіляємо поняття на види, називається основою поділу.

Найбільше утруднення і відповідальність при поділі становить вибір ознаки, за якою

поняття розподіляються на види. У принципі (формально) поняття можна поділяти на види
за будь-якою ознакою. Договори, наприклад, можна поділяти на види залежно від того,
здійснюються вони знайомими чи незнайомими людьми, під час чи після роботи, у
приміщенні чи надворі тощо. Але такий поділ договорів не має інтересу для науки й
судової практики, він є надуманим.

Вибираючи основу поділу, слід керуватися певною науковою або практичною метою.
Поділ має бути таким, щоб мав певне значення і для науки, і для практики.

Поділ понять не можна сплутувати із мисленим розчленуванням цілого на частини. Так,

коли ми висловлюємо думку про те, що "Акт експертизи складається із 1) вступу, 2)
дослідження та 3) висновку", то ми поділяємо, розчленовуємо предмет на його складові
частини.

Поділяючи поняття, ми розподіляємо предмети класу на види (групи), а за допомогою

розчленування установлюємо структуру або будову предмета, його складові. Наприклад:
"Норма права складається з гіпотези, диспозиції і санкції".

Поділ поняття відрізняється від розчленування предмета на частини так. До кожного члена
ділення застосовна назва, якою позначається поділюване поняття. Наприклад, коли ми
поділяємо юридичні факти на "події" і "дії", то і "події", і "дії" можна назвати юридичним
фактом. При розчленуванні ж предмета на частини кожну частину чи сторону не можна
назвати на ім'я, котре позначає розчленований предмет. Так, не можна сказати, що
"гіпотеза" або "диспозиція" — це "норма права", як не можна сказати, що "норма права" є
"гіпотеза". Такі судження будуть неправильними.

Правила
1. Поділ має бути сумірним

Це означає, що обсяг членів поділу, разом узятих, мав дорівнювати обсягу поділюваного
поняття. Якщо ж обсяг членів поділу не вичерпує обсягу поділюваного поняття, тобто при
поділі перелічені не всі види поділюваного і якийсь член поділу пропущений, то такий
поділ є неповним.

Прикладом неповного поділу є поділ юридичних фактів на правотвірні та правоприпинні,

оскільки, окрім названих видів, існують і правомірні юридичні факти.

2. Поділ має відбуватися на одній основі

Під час поділу не можна одну основу підміняти другою, тобто поділяти поняття таким
чином, щоб одні члени поділу були виділені за однією ознакою, а другі — за другою.

Приклад поділу не на одній основі: "Студенти бувають відмінники, ті, що добре встигають, і
спортсмени". Тут поділ відбувається за двома основами: за успішністю ("відмінники" і "ті,
що добре встигають") і стосовно спорту ("спортсмени").

3. Члени поділу мають виключати один одного.

Поділ має бути таким, щоб кожен окремий предмет, мислимий у родовому понятті, входив
до обсягу тільки одного члена поділу. Це правило випливає з другого. Якщо основа поділу
одна, то члени поділу виключають один одного, якщо ж поділ проведено не за однією
основою, то члени поділу будуть перехрещуватися.

Наприклад: "Студенти бувають відмінники, заочники і спортсмени". Тут поділ проведено за

трьома основами відразу 1) успішністю, 2) формою навчання та 3) стосовно спорту. Члени
поділу не виключають один одного тому, що одні й ті ж студенти можуть одночасно
входити до обсягу всіх членів поділу.

4. Поділ має бути безперервним

Це означає, що в процесі поділу необхідно переходити до найближчих видів, не
перескакуючи через них. Порушення цього правила призводить до помилки, що
називається стрибком у поділі.

Так, якщо ми угоди поділяємо на "усні" й "письмові", а потім кожен із цих видів, у свою
чергу, — на найближчі види ("письмові", наприклад, на "прості" й "нотаріально засвідчені"),
то такий поділ буде безперервним. Якщо ж угоди ми будемо поділяти на "усні", "прості" й
"нотаріально засвідчені", то ми припустимося названої помилки — стрибок у поділі.

5. Основа поділу має бути виразною

Ознака, за якою поняття поділяється на види, має бути досить точною і виразною (ясного),
щоб її не можна було розуміти по-різному. Якщо ознака, взята за основу поділу, є
невизначеною, такою, що кожен може тлумачити її по-своєму, то поділ буде невиразним.
Таким, наприклад, мас бути поділ наук на складні й нескладні, цікаві й нецікаві і т. д.

4.
Визначення - логічна операція, з допомогою якої розкривається зміст поняття, тобто робиться
перелік ознак, які в ньому мисляться, або з'ясовується ім'я відповідного денотата.

Поняття, зміст якого визначається (ліва частина визначення), називається визначуваним, а поняття,
за допомогою якого розкривається зміст визначуваного, — визначаючим. Об'єктивною основою
визначеності понять є чітко визначене місце речей у системі матеріального світу, їх реальна
виокремленість і діалектичний взаємозв'язок з предметним світом.

Види визначення понять

У науці вдаються до різних видів визначення понять, характер і структура яких залежать передусім
від обраної основи поділу визначень. Так, залежно від того, розкривається у визначенні зміст
поняття чи з'ясовується ім'я, яким це поняття (і відповідний денотат) позначається, розрізняють
реальні та номінальні визначення.

Реальне визначення - визначення, що розкриває істотні та загальні ознаки визначуваного поняття.

Номінальне визначення - визначення, завдяки якому з'ясовується ім'я, яким позначаються
відповідне поняття і денотат.

Одними з найпоширеніших видів визначень є явні й неявні.

Явне (експліцитне) визначення - визначення, яке у своїй структурі містить як дефінієндум

(визначуване поняття), так і дефінієнс (визначаюче).

Найпоширенішим серед цього типу є визначення, відоме під назвою визначення через
найближчий рід і видову ознаку. Розрізняють такі види названих визначень: атрибутивно-
реляційні, генетичні та операційні.

В атрибутивно-реляційних визначеннях видовою є специфічна ознака, яка мислиться у

визначуваному понятті (очевидно, що саме цей різновид явних визначень називають визначенням
через найближчий рід і видову ознаку). Наприклад: "Іменник - це частина мови, яка означає назву
предмета і відповідає на питання прямого чи непрямих відмінків".

У генетичних визначеннях як видову ознаку розглядають спосіб походження, створення,

конструювання предметів, які мисляться у визначуваних поняттях. Наприклад: "Бісектрисою кута
називається промінь, який виходить з його вершини, проходить між його сторонами і ділить кут
навпіл".

В операційних визначеннях видовою ознакою є посилання на операцію, з допомогою якої можна

розкрити зміст відповідного поняття, а в результаті - розпізнати предмети, які мисляться в цьому
понятті, відрізнити їх від усіх інших. Так, кислоту можна визначити як речовину, яка надає лакмусу
червоного кольору.

Атрибутивно-реляційні визначення широко застосовують у більшості наук, зокрема

гуманітарних; генетичні та операційні, - як правило, в математиці, фізиці, хімії тощо.

Неявне визначення - визначення, в якому відсутні чітко окреслені ліва та права частини
визначення (дефінієндум і дефінієнс), які в явних визначеннях перебувають у відношенні
тотожності.

Зміст поняття в них встановлюється на основі системи відношень, у яких воно перебуває з
іншими поняттями в контексті.

Найчастіше вживаними є звичайні контекстуальні й аксіоматичні визначення.

Контекстуальне визначення - визначення, в якому контекстом виступає звичайний уривок будь-

якого тексту.
Так, натрапивши вперше на термін "агностик" у філософській літературі, часто можна здогадатися
про зміст відповідного поняття з цього тексту, не звертаючись до філософських словників чи
енциклопедій.

Аксіоматичне визначення - визначення, в якому контекстом виступає сукупність положень якої-

небудь теорії, які не потребують обґрунтування, оскільки достовірність їх вважається й так
зрозумілою і прийнятною.

Прикладом цього може бути визначення деяких Фундаментальних понять у геометрії - поняття
точки, прямої тощо.

Правила визначення понять

Побудова визначення регулюється такими правилами:

Права і ліва частини визначення повинні бути співмірними, тобто обсяг правої частини повинен
бути рівним обсягу лівої.

Порушення правила співмірності визначення спричиняє помилки "надто широкого визначення" і

"надто вузького визначення". Перший вид названої помилки виникає за відсутності у
визначаючому понятті ознак, специфічних для визначуваного поняття. Наприклад: "Судження - це
форма мислення". Дане визначення "надто широке", оскільки у визначаючому понятті "форма
мислення" відсутні специфічні, притаманні лише судженню ознаки, які відрізняють його від інших
форм мислення - поняття та умовиводу. Збіднення змісту визначаючого поняття призводить до
розширення його обсягу і неспівмірності визначення.

Визначення не повинно містити в собі кола.

Приклад "зачарованого кола" у визначенні: "Логічне - це правильне мислення". Щоправда, це

визначення буде помилковим за умови, що йому передувало пояснення правильного мислення як
логічного.
Різновидом "зачарованого кола" є "тавтологія", або логічна помилка, яку називають ще "те саме
через те саме". Наприклад: "Ліберал - це людина, яка має ліберальні погляди"; "Люди - це люди";
"Війна є війна". Треба зазначити, що принаймні деякі з подібних висловів (зокрема, два останні з
наведених) мають певний смисл, щоправда, швидше образний, ніж понятійний.

Визначення має бути ясним за змістом, тобто не містити в собі двозначності чи полізначності.
Правило ясності визначення є виявом закону тотожності. Воно часто порушується тоді, коли замість
теоретичних, понятійних визначень вдаються до образних, художніх засобів, характерними рисами
яких є інакомовність, багатозначність, символічність.

Визначення повинно бути стверджувальним. Це правило належить не стільки до необхідних умов

правильного мислення, скільки до побажань. Так, на за питання "що таке демократія?" учений-
фізик, не по грішивши проти істини, може відповісти: "Заявляю з усією відповідальністю, що
"демократія" не належить до понять фізики". Оскільки це судження містить гранично бідну
інформацію, воно не може вважатися визначенням. Хоча звідси не випливає, що будь-яке
заперечне судження не може відігравати роль визначення. Як відомо, математичні науки іноді
вдаються до заперечних визначень.

Діяти доводиться за відсутності понятійного знання про предмети, тому звертаються й до інших
засобів пізнання, які лише нагадують визначення понять. Йдеться насамперед про характеристику,
портрет, опис, порівняння, вказівку тощо.

До перелічених засобів іноді звертаються і за умови наявності поняття про відповідний предмет.
Річ у тім, що в деяких практичних ситуаціях не обійтися без знань неістотних властивостей
пізнаваних предметів, які, не відображаються в поняттях. Спробуйте розпізнати людину, яку
потрібно зустріти, скажімо, на вокзалі великого міста, маючи про неї лише поняття, тобто знаючи
лише істотні й загальні ознаки. В той же час знання неістотних ознак - статі, віку, специфіки
зовнішності, одягу і навіть речей, які вона матиме, - дадуть змогу її впізнати.

Чим же відрізняється визначення поняття від перелічених засобів пізнання? У понятті, як відомо,
відображаються істотні, загальні ознаки предметів і явищ, а в перелічених засобах пізнання
можуть розкриватися як істотні, так і неістотні ознаки. Щоправда, в одних із названих засобів
пізнання акцент робиться на істотних ознаках (характеристика), в других - як на істотних, так і на
неістотних (портрет, опис), а в третіх, - як правило, на неістотних ознаках.