Як ти,

ветеране?
Як розмовляти з тим, хто
намагається повернутися
до цивільного життя
 Як ти,
ветеране?
Як розмовляти з тим, хто намагається
повернутися до цивільного життя

Видання шосте
Посібники «зеленої» серії

«Як ти, брате/сестро?» «Як ти, кохана(ий)?»

«Як ти…» «Як ти, сонечко?»

«Як ви, командире?» «Як ти, ветеране?»

Посібники «жовтої» серії

«Поговори зі мною»

Проєкт повністю волонтерський.

Усі зібрані гроші йдуть лише на послуги друкарні.

Залишити відгук Задонатити на друк

yakty.com.ua/feedback посібників

Дуже дякуємо за постійну підтримку і якісний друк посіб-

ників друкарні ТОВ «Український газетний синдикат» і осо-
бисто Максиму Козорєзову, Євгену Мірошніченку, Олексан-
дру Шаповалову, Максиму Романіву, Олександру Величку і
Анатолію Ткачуку.

3
Ми дуже вдячні багатьом ветеранам, бійцям, волон-
терам, військовим і цивільним психологам, які поді-
лилися з нами своїм досвідом та своїм болем, за те,
що допомагали нам вивірити поради і розроблений
алгоритм, а також зробити текст посібника більш
зрозумілим та практичним.

Команда проєкту «Як ти, брате?»:

Антон Іван Олександр

Семенов Симоновський Кучерук
психотерапевт військовий майстер
презентацій

Яна Оксана Роман

Сабляш Мединська Єременко
редакторка дизайнерка фотограф
 Тетяна Надія Микола
Коробейник Матвійко-Лисенко Неміш
фахівчиня зі підприємиця психіатр
створення сайтів

Олеся Роман
Брекалова Литвиненко
відеоредакторка відеомейкер

Алія Тетяна Олена

Іскакова Романова Нікольська
психологиня, адміністраторка лекторка
фасилітаторка

5
«Як ти, ветеране?»

Коли людина потрапляє у військо, для неї змінюється

майже все. Людина визначає для себе нові правила,
тренує нові вміння і звички.

Людині на війні важко, і вона сподівається відпочити

після повернення, але повернення стає новим викли-
ком. Людина знову опиняється в середовищі, де її вій-
ськові звички і правила не потрібні або не працюють.
Щоб адаптуватися знову, людині потрібно знайти
нові способи бути корисною іншим людям, нові спо-
соби задоволення і нові способи бути «своєю» для
тих, кого вона любить і цінує.

Посібник «Як ти, ветеране?» розповідає про те, як

відновити контакт, запустити дружне спілкування,
повернути у ваші стосунки з ветеранами відчуття
приналежності та єдності.

Посібник буде корисним членам родин, друзям, ко-

легам по роботі, фахівцям, серед клієнтів яких є ве-
терани, а також для всіх тих, хто вдячний нашим вете-
ранам і хоче створити для них дружнє середовище та
полегшити їхню адаптацію до цивільного життя.

7
До чого слід бути
готовими

Повернення до цивільного життя – це знову ве-

ликий стрес через зміни, а не відпустка та по-
легшення. Насправді, це новий виклик.

На жаль, є велика вірогідність того, що ветера-

ну доведеться зіткнутися з такими проблемами:

• Власною сильною реакцією на мінімальні

розчарування, конфлікти, прояви недружності;
• Нерозумінням нових правил, які діють у його
оточенні;
• Скутістю та незручністю в спілкуванні та не-
очікуваними змінами в близьких людей;
• Змінами, часто в негативний бік, у роботі, біз-
несі, професії;
• Бажанням повернутися до військового життя і
тих дій, традицій та ритуалів, які були для нього
звичними;
• Труднощами з засинанням;
• Гострими реакціями на безлад, несправед-
ливість та порушення порядку;
• Великою різницею в цінностях: він буде вва-
жати за неважливе те, що для інших є значним,
і навпаки;
• Труднощами при прийнятті рішень;
• Складнощами з концентрацією та запам’ятан-
ням.

Це все нормальні симптоми складної адаптації,

і якщо адаптація буде вдалою, вони самі посту-
пово зникнуть. Якщо симптоми протягом міся-
ця погіршуються, значить адаптація йде невда-
ло, і варто звернутися до психологів-фахівців.

Чутливі теми

• Війна
• Політика
• Справедливість та несправедливість
• Провина

Якщо людина сама прагне говорити на ці

теми, нагадуйте собі, що вона має право ду-
мати так, як її краще, що нема потреби її пе-
реконувати в протилежному, і що вона хоче
бути почутою.

Коли вам стає важко, питайте «А що було до

цього?» або «І як вважаєш, що тепер буде
далі?».
9
Безпечні теми

• Їжа
• Хобі
• Минуле до війни
• Побут

Якщо людині важко підтримувати розмову, це

нормально. Почніть першими, розкажіть про
ці теми у вашому житті. Це дасть приклад, і
потім людині буде легше відповісти на ваші
запитання про те ж саме.

Що важливо пам’ятати

Ветеран може висловлювати оцінки і версії

події, з якими ви не згодні. Не варто з цим спе-
речатися. Він має право згадувати й оцінюва-
ти події так, як йому зручніше.

Коли ви погоджуєтесь, не обов’язково бути

цілковито згодними з оцінкою вашого спів-
розмовника, розділяти його позицію. На-
томість достатньо сказати: «Я погоджуюсь із
тим, що ти можеш так про це згадувати й так
це оцінювати». Коли з людиною не спереча-
ються, вона більш здатна з часом змінювати
свої оцінки та ставлення до події.
Також буває, що після повернення люди ви-
падають із контексту і можуть не розуміти на-
тяків, жартів, іронії і не знають ваших нових
правил, звичок, мемів і домовленостей. Але ви
можете їм про них розповісти.

11
Повернення – це
виклик також для тих,
до кого повертаються

Важливо визнавати, що на момент повернення

близької людини/колеги/знайомого з війни ви,
скоріше за все, уже адаптувалися до нових об-
ставин. Ви навчилися жити по-новому, у новому
середовищі, звикли до нового порядку денного.
Ви звикли жити без цієї людини, без її допомоги
і участі. Повернення ветерана для вас – це змі-
ни усталеного порядку.

Для вас ці зміни, зазвичай, спричиняють додат-

ковий стрес, а не полегшення. За декілька днів,
коли перша радість вщухає, такий стрес може
викликати у вас занепад сил, роздратування і
бажання повернути старий порядок.

Але якщо ви будете ставитеся до адаптації як

до процесу, який потребує зусиль, вона для всіх
пройде легше.
Ви не допоможете,
якщо у вас є претензії

Якщо ви вважаєте, що ветеран вам щось винен,

якщо ви ображені, то ваші стосунки точно бу-
дуть погіршуватися.

Якщо ви вважаєте, що ви щось винні ветера-

ну, якщо вам перед ним соромно або вам його
жаль, то ваші стосунки теж точно будуть погір-
шуватися.

Якщо ви відчуваєте провину або вважаєте, що

винні вам, слід розібратися з цим заздалегідь.
Варто прояснити своє ставлення до людини та
її вчинків через листування з нею, проговори-
ти з психологом або другом, або просто про це
подумати наодинці.

Коли ви будете з цим розбиратися, нагадуйте

собі, що в ці часи кожен із нас намагався і на-
магається зробити все, що можливо, для спіль-
ного блага.
13
Що ветерану
не потрібно

Ветерану не потрібні ваші сльози, ваш жаль і

ваш сум. Він просто не знає, що йому з цим
робити.

Ветерану не потрібні «загадки». Він не може

зрозуміти, чому ви напружені, які емоції ви від-
чуваєте, і що стало приводом для цих емоцій.

Скоріше за все, розшифрувати ваші натяки і

до війни було для нього «завданням із зіроч-
кою», а тепер, після довготривалого досвіду
дуже простих і сильних емоцій, він із цим точ-
но не впорається.

Натяки, інтонації, підказки жестами або

мімікою – це занадто складно для нього. Ви
дуже йому допоможете, якщо спочатку, при-
наймні перші місяці, будете говорити прямо і
чітко про те, що ви відчуваєте і чого від нього
хочете.

З часом він адаптується і стане краще розуміти

ваші емоції і натяки, але для цього йому потрі-
бен час і впевненість у своїй цінності.
У вас теж є
цей досвід

Щоб краще зрозуміти, що саме відчуває вете-

ран, згадайте свій досвід, коли у вашому жит-
ті відбувалися великі зміни. Ви могли через це
проходити при переїзді, одруженні, появі ди-
тини, на початку навчання в університеті (осо-
бливо, якщо це супроводжувалося переїздом в
інше місто і життям у гуртожитку).

Як би ви хотіли, щоб вам допомагали в подіб-

них випадках?

Скоріше за все, ви б хотіли, щоб на вас не

тиснули, не вимагали термінового прийнят-
тя рішень, а дали б можливість зорієнтува-
тися, поділилися інформацією про те, як все
влаштовано на новому місці чи при житті в
нових обставинах, щоб емоційно підтримали
своєю дружністю, а також дали можливість од-
разу подбати про себе і бути корисним іншим
людям, щоб відчувати себе цінним і почувати-
ся серед своїх.

Саме так і потрібно діяти, щоб допомогти ве-

теранові адаптуватися після повернення.
15
Крок перший:
залучення

Життя – це дії

Часто люди вважають, що в перший час ветера-

на потрібно оберігати від турбот. Проте без дій
немає адаптації.

Якщо ви робите щось виключно самі, ви за-

лишаєте іншу людину наодинці зі своїми сум-
нівами, розгубленістю та невпевненістю. Коли
оберігаєте її від напруження, то несвідомо по-
казуєте, що вважаєте її слабкою. Якщо ви таким
чином «даєте спокій» людині, ви показуєте, що
вважаєте, ніби від неї наразі немає користі, ніби
вона неспроможна та непричетна.
Людина на цьому етапі намагається зорієнтува-
тися і зрозуміти, як тепер жити, і якщо ви будете
її «оберігати від турбот», то ви будете показу-
вати їй, що вона тепер буде жити як «хвора лю-
дина».

Відмежуватися і все робити самотужки завжди

простіше, але якщо ви хочете допомогти, треба
діяти навпаки. Потрібно займати активну пози-
цію у взаємодії та залучати до спільних справ.
Це вимагає зусиль і відповідальності, але це не
складно, якщо ви відчуваєте вдячність нашим
ветеранам за те, що вони для нас зробили.

17
Крок другий:
правила

Звісно, поки людина була на війні, у цивільно-

му житті змінилося не все. Однак вона поки що
не знає, що саме змінилося, а що залишилося
таким, як було.

Тому важливо «пройтися» по всіх важливих

речах, та проговорити, за якими правилами
вони працюють.

Не сподівайтеся, що «інструктаж» буде швид-

ким. Це основна робота з адаптації і на неї
необхідно виділити стільки часу, скільки буде
потрібно.

Скоріше за все, вам не вдасться пояснити всі

потрібні правила відразу, і ви будете поверта-
тися до них неодноразово після того, як люди-
на почне пробувати.
Крок третій:
спроба

Ви «даєте спробувати», коли

ризикуєте ви, а не інша людина

Той, хто вчиться, робить багато помилок. Навіть

якщо йдеться про навички і завдання, які лю-
дина вже вміє виконувати, але давно цього не
робила.

Помилки точно будуть, тому потрібно або за-

безпечувати людині «полігон», де ці помилки
нікому і нічому не нашкодять, або наглядати за
її діями, допомагати і підстраховувати.

Пам’ятайте, що якщо у людини не виходить щось

зробити відразу – це означає, що це завдан-
ня для неї занадто складне. Треба спрощувати
завдання, а не тиснути на людину. А якщо все
виходить – похвалить. Це додасть людині впев-
неності, а вам – відчуття прогресу.
19
Крок четвертий:
ціль дії

Коли люди роблять щось вперше або після

тривалої перерви, вони не знають точно, які
в цієї роботи критерії якості. Тому потрібно
давати людині чіткі умови завдання: що, як, у
якому порядку: «Я очікую, що це буде зробле-
но так і так, ось у такий термін, не гірше ніж
ось так».

Людині важливо зрозуміти, чи

впоралися вона чи ні

Зазвичай, люди позначають свої критерії у фор-

маті «чим більше/менше, тим краще». Напри-
клад, «чим швидше, тим краще», «чим дешев-
ше, тим краще». Проте з тими, хто адаптується
або навчається, це працює дуже погано, тому
що додає невпевненості і зайвої, неконтрольо-
ваної відповідальності.

Важливо, щоб людина впоралася, а не щоб у

неї «вийшло краще, ніж минулого разу», тому
позначайте критерії у форматі «потрібно, щоб
стало ось так і ось так».
Як взаємодіяти з тим,
хто повертається до
цивільного життя

1. Залучити до спільної справи.

2. Розповісти про правила.
3. Дати спробувати.
4. Уточнити очікування.

Нагадаємо, що ПТСР, тобто захворювання, яке

потребує фахової допомоги, трапляється не у
всіх, а тільки в тих, у кого не вийшло адапту-
ватися при поверненні. Якщо ми підтримуємо
стосунки з ветеранами і залучаємо їх до спіль-
них справ, це їм сильно допомагає і суттєво
зменшує вірогідність виникнення ПТСР.

21
Приклад розмови
серед близьких

• «Привіт! Потрібно <зробити паркан/про-

гуляти дітей/приготувати вечерю>. Допомо-
жеш?/Приєднаєшся?»

• «У нас зараз такий порядок/такі правила, що

<один тримає, інший кріпить/коли діти пере-
ходять через дорогу, вони тримаються за руки
дорослих/один миє, інший ріже». >

• «Спробуй потримати/взяти за руку/помити

чи порізати».

• «Я очікую, що стовпи ти будеш тримати мі-

цно»/«Буде добре, якщо наша увага буде зо-
середжена на дітях всю прогулянку»/«Будь ла-
ска, бери звідси, а клади туди».
Приклад розмови
між колегами

• «Доброго дня! У мене/у нас зараз завдання

<написати код/відремонтувати цю автівку/>.
Мені потрібно, щоб ти взяв на себе цей блок/
зайнявся двигуном. Візьмешся? »

• «Написаний код ми перевіряємо ось так і

поєднуємо з іншими блоками ось так/інстру-
менти знаходяться ось тут і правила їх викори-
стання ось такі»>. Коли виникають ускладнен-
ня, ми діємо ось так.

• «Спробуй написати і перевірити за алгорит-

мом пробну процедуру/Ось там списаний дви-
гун, у ньому можна покопатися для тренуван-
ня».

• «Я очікую, що код буде готовий ось у такі тер-

міни, і що кожного дня буде доповідь про те, як
ідуть справи і які є складності»/«Буде добре,
якщо деталі будуть розкладені ось тут у такому
порядку».
23
Додаток 1.
Матеріальна мотивація

Людина розгублена, втратила звичний поря-

док і свою звичну роботу (військового). Вона
не впевнена, що зараз комусь потрібна, боїть-
ся, що буде обтяжувати людей, які поруч.

Щоб ви в такий момент не говорили, це не

спрацює, тому що до слів у такій ситуації не-
має довіри.

Головна психологічна потреба людини, яка по-

вертається до цивільного життя, – відновити
відчуття своєї цінності. Не якоїсь абстрактної
цінності взагалі, не користі, яку вона потенцій-
но колись може принести, а те, що вона може
щось корисне зробити тут і зараз.
Ще з часів АТО помічено, що військові, які ліку-
ються в шпиталях, набагато охочіше беруть
участь у подіях і змаганнях, якщо це перед-
бачає матеріальні винагороди, або якщо вони
знають, що їхні дії допомагають іншим побра-
тимам.

Досягнення, яких вони потребують після по-

вернення, – це не абстрактні перемоги, а ось
такі прості і відчутні результати, як винагорода
або вдячність конкретної людини, яка поруч.

25
Додаток 2.
Працевлаштування

Як брати на роботу ветерана, якщо в нього

може бути ПТСР? Якщо в нього можуть бути
спалахи гніву чи якісь інші неадекватні реакції?
Як його потім звільняти, якщо він, як і будь-яка
інша людина, може виявитись не здатним ви-
конувати потрібну вам роботу?

Вихід один: щира і чесна розмова.

Спочатку співпраці потрібно спитати, чи знає

людина, що від себе очікувати, чи готова вона
до наслідків і як ви можете їй допомогти з та-
кими ситуаціями справлятися.
Ось стандартні питання, як слід обговорити і
узгодити заздалегідь:

• Чи є ситуації, які можуть особливо дратувати,

зачіпати? Які саме?
• Чи знає вона, що буде робити, як їй слід діяти
у такій ситуації?
• Чи є у неї які побажання, як в такому випадку
поводитись керівнику та колегам?
Якщо на якісь питання ветеран поки що не
може відповісти, ви можете подумати над цим
разом або просто дати йому час.

27
Додаток 3.
«Вибух», «тремтіння»
і «погіршення»

«Вибух», «тремтіння» і «погіршення» — три ти-

пові реакції, які можуть трапитися з ветераном
у публічному місці, тож важливо знати, що вар-
то робити в таких випадках.
«Вибух» – крок вперед і чекати

Через стрес ветеран внутрішньо напружений й

може «вибухати» з приводу, який точно того не
вартий. Він може голосно когось звинувачува-
ти, скаржитися на обставини, кричати.

У такому випадку не потрібно заспокоювати

людину або сперечатися з нею. Важливо нага-
дати собі, що вибухова реакція виникла не вна-
слідок ваших дій у поточній ситуації, а як на-
слідок довготривалої напруги, з якою людина
стикалася раніше.

Якщо для вас немає безпосередньої загрози,

потрібно зробити маленький крок уперед і зу-
пинитися. Тим самим ви показуєте, що не зля-
калися, не почали вважати ветерана ворогом,
не несете загрози, а готові залишатися поруч і
підтримувати.

Після цього потрібно тільки чекати. Нічого не

говорити і не рухатися. Люди у таких випадках
завжди заспокоюються самі за кілька хвилин.
Не надавайте значення словам, які ветеран го-
ворить у цьому стані: це результат розпачу, від-
чаю, втоми і накопиченого роздратування, а не
виважена думка.
29
«Тремтіння» – встановити фізичний
контакт

Часом трапляється навпаки – інша людина зри-

вається на ветерана. Зазвичай після цього він
немов застигає і виглядає розгубленим. Подіб-
на реакція трапляється й у випадках невдач,
коли ветеран з чимось не справляється і втра-
чає віру, що може справитися. Це може бути
дуже проста річ, наприклад, оплата проїзду в
метро.

Напад розгубленості – це результат накопи-

ченого досвіду невдач, а остання крапля може
бути зовсім незначною. У такому стані ветеран
дезорієнтований, що може бути небезпечно.

Коли ви побачили стан «тремтіння» або розгу-

бленості, варто підійти зовсім близько, спитати:
«Чи можна до вас торкнутися?», і, якщо не має
негативної реакції, взяти людину за руку або
торкнутися плеча. Після чого варто трохи стис-
нути її руку і попросити стиснути у відповідь.

Коли встановиться тілесний контакт, варто

спитати людину, як її звати, назвати своє ім’я,
спитати, що людина тут робила «до того, як це
сталося», допомогти закінчити справу і повер-
нутися до близьких.
Не варто наближатися, якщо людина
вам не довіряє

Буває, що ви вважаєте, що людині потрібна до-

помога, але вона негативно реагує на ваше на-
ближення, не підпускає вас до себе. Це озна-
чає, що ветеран вам не довіряє.

Недовіра — нормальна ситуація, у якій немає

вашої провини. Щось у вас може нагадувати ве-
терану про попередній негативний досвід, про
який ви не знаєте і до якого стосунку не маєте.

Ви покажете свою повагу, якщо визнаєте цю

недовіру і відійдете подалі. Ви можете йти далі
у своїх справах або ж, дотримуючись безпечної
відстані, можете почати завойовувати довіру
ветерана. Для цього варто трохи розповісти
про себе, це завжди допомагає.

31
Лекції

У рамках проєкту «Як ти, брате?» ви можете замовити

для своєї компанії, організації або групи безкоштовні
лекції:

«Як розмовляти під час війни: алгоритми, які можуть

використовувати люди без досвіду психотерапії»,

«Як допомагати під час війни: алгоритми психоло-

гічної допомоги, які не потребують психологічної
освіти».

Щоб домовитися про лекцію, залишайте заявку на

нашому сайті yakty.com.ua або звертайтеся в особи-
стих повідомленнях.

Стати меценатом або стратегічним партнером

проєкту

Ви або ваша компанія можете стати стратегічним пар-

тнером проєкту, якщо візьмете на себе зобов’язання
надавати проєкту регулярну фінансову підтримку.

Також ви можете стати меценатом друку окремого ти-

ражу цього або будь-якого іншого посібника проєкту
«Як ти, брате?». У такому випадку ми можемо позна-
чити вашу підтримку на обкладинці і в тексті посіб-
ника, а ви зможете отримати потрібну вам кількість
«брендованих» примірників для своїх колег, клієнтів
та друзів.
Наші стратегічні партнери

Волонтерський штаб «Зграя»

ВіЯр - інтернет-магазин меблевої фур-

нітури, аксесуарів і матеріалів для виго-
товлення меблів в Україні

33
Контакти
Антона Семенова

+38 (095) 503-06-65

Телеграм: Фейсбук:

Інстаграм: Youtube:
У проєкті «Як ти, брате?» ми створюємо і поширюємо
посібники про те, як підтримувати себе і тих, хто
навколо, під час війни. Наша мета – згуртоване
суспільство, де кожен відчуває себе серед своїх, може
отримати допомогу, справлятися сам і надавати
допомогу тим, кому це потрібно.