1

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

КАФЕДРА ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА СПОРТИВНОЇ МЕДИЦИНИ

ПРАКТИКУМ З ДИСЦИПЛІНИ
«БІОМЕХАНІКА ТА КЛІНІЧНА КІНЕЗІОЛОГІЯ»
(методичні розробки для практичних занять та самостійної роботи студентів 2
курсу медико-психологічного факультету)

КИЇВ, 2018
 2
УДК
ББК

Колектив авторів:

Дорофєєва О.Є. – зав. кафедрою фізичної реабілітації та спортивної медицини НМУ

імені О.О. Богомольця, д.м.н., професор
Яримбаш К.С. – доцент кафедри фізичної реабілітації та спортивної медицини
НМУ імені О.О. Богомольця, к.пед.н., доцент

У методичних рекомендаціях до практичних занять та самостійної роботи студентів

2-го курсу медико-психологічного факультету з дисципліни «Біомеханіка та
клінічна кінезіологія» надані всі необхідні матеріали для якісної підготовки і
належного засвоєння практичних навичок. Методичні рекомендації розроблено у
відповідності до робочої програми навчальної дисципліни «Біомеханіка та
клінічна кінезіологія» для студентів, які навчаються за кредитно-модульною
системою (EСTS). Методичні рекомендації повинні стати повсякденним помічником
студентів, як під час самостійної роботи вдома, так і під час практичних занять у
клініці. Окрім того, на методичні рекомендації покладено завдання виконувати
функцію робочого зошита для студента та стандартизації проведення занять для
викладача з метою уніфікації викладання предмету. Представлені матеріали
розроблені викладачами кафедри фізичної реабілітації та спортивної медицини
Національного медичного університету імені О.О. Богомольця на основі
багаторічного досвіду підготовки лікарів. Запропонований алгоритм побудови
практичних занять, протоколів призначення фізичної реабілітації хворим, клінічних
задач та тестових завдань. Конкретизація завдань для самостійної та аудиторної
роботи дозволять студентам не тільки засвоїти дисципліну «Біомеханіка та
клінічна кінезіологія», але й розвинути клінічне мислення майбутнього фахівця з
фізичної терапії та ерготерапії.

ISBN
 3
ЗМІСТ
Вступ 4
Тематичний план практичних занять 5
Тематика рефератів з дисципліни 6
Практичне заняття №1.Історія розвитку біомеханіки 7
Практичне заняття №2. Біомеханіка рухового апарату людини. 11
Практичне зняття №3. Біомеханіка основних рухових якостей 20
Практичне заняття №4. Тестування в біомеханіці та основні методи 28
досліджень рухових функцій
Практичне заняття №5. Вступ до курсу «Основи клінічної кінезіології». 32
Практичне заняття №6. Клінічна кінезіологія верхньої та нижньої кінцівки. 39
Практичне заняття №7. Клінічна кінезіологія хребта та області голови 49
Практичне заняття №8.Клінічна кінезіологія пози та ходи. 58
Практичне заняття №9. Біомеханіка травм та захворювань ОРА 60
Методичне забезбепечення 69
 4
ВСТУП

Усвідомлення надзвичайної складності і разом з тим пізнаванності рухової

діяльності, ознайомлення з теоретичними концепціями сучасної біомеханіки,
оволодіння основами системного підходу до аналізу складних явищ, освоєння
методів моделювання й оптимізації рухової діяльності – усе це не тільки розширює
професійні знання, уміння і навички майбутнього вчителя, але і формує
специфічний стиль мислення, необхідний для цілеспрямованого й ефективного
перетворення навколишньої дійсності.
Біомеханіку вважають складною наукою, що вимагає гарної математичної
підготовки і тому є важкою для студента. Але про закономірності рухів можна
говорити і простою загальнодоступною мовою. З огляду на сказане, матеріал з
біомеханіки викладений популярно. Для його розуміння досить знань, отриманих у
середній школі і при вивченні курсу анатомії людини.
Метою вивчення дисципліни «Біомеханіка та клінічна кінезіологія є набуття
знань з особливостей виконання рухів людини в процесі виконання фізичних вправ,
біомеханічних основ техніки фізичних вправ, основні шляхи використання
біомеханіки рухів людини в реабілітації хворих та спортивній медицині
 5
ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ З ДИСЦИПЛІНИ
1. Історія розвитку біомеханіки
2. Біомеханіка рухового апарату людини.
3. Побудова біокінематичної схеми фізичної вправи
4. Тестування в біомеханіці та основні методи досліджень рухових функцій
5. Вступ до курсу «Основи клінічної кінезіології».
6. Клінічна кінезіологія верхньої та нижньої кінцівки.
7. Методика маркерування тіла пацієнта і відеозйомка техніки фізичних
вправ
8. Клінічна кінезіологія хребта та області голови
9. Побудова проміру методом проекції. Зчитування координат
10. Клінічна кінезіологія пози та ходи.
11. Побудова параметричного графіку ходьби пацієнта
12. Біомеханіка травм та захворювань ОРА
13. Побудова параметричного графіку колінного суглобу пацієнта в
постімобілізаційному періоді при сходженні на сходинку висотою 30см
14. Біомеханіка осіб з особливими потребами, які займаються спортом
15. Побудова відеоциклограмми ходьби спортсмена з ДЦП

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ РЕФЕРАТУ:

 друкований або рукописний текст до 10 сторінок;
 перша сторінка - назва університету, кафедри, тема реферату, автор;
 друга сторінка - зміст реферату;
 з третьої сторінки: актуальність проблеми, суть теми, висновки;
 список використаних джерел інформації.
 6
ТЕМИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
№
Тема
з/р
1 Історія розвитку біомеханіки
2 Біомеханіка рухового апарату людини.
3 Біомеханіка основних рухових якостей
4 Тестування в біомеханіці та основні методи досліджень рухових функцій
5 Вступ до курсу «Основи клінічної кінезіології».
6 Клінічна кінезіологія верхньої та нижньої кінцівки.
7 Клінічна кінезіологія хребта та області голови
8 Клінічна кінезіологія пози та ходи.
9 Біомеханіка травм та захворювань ОРА
 7
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №1.
ТЕМА. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ БІОМЕХАНІКИ.

Мета заняття – ознайомити студентів з історію виникнення та становлення

біомеханіки як науки.
Студент повинен знати:
 історію розвитку біомеханіки;
Студент повинен вміти:
 визначати ключові поняття біомеханіки як клінічної дисципліни;

СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ

8
9
 10

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №1.

1. Основними завданнями біомеханіки є?
2. Основні напрямки розвитку біомеханіки в різних галузях?
3. Види біомеханіки?
4. Основні методи біомеханіки?
5. Основні етапи розвитку біомеханіки?
6. У чому сутність «золотого правила» механіки?
7. Предмет біомеханіки. Поняття про форми руху матерії. Об’єкт пізнання
біомеханіки. Область вивчення біомеханіки.
8. Практичне застосування біомеханіки у фізичній терапії та ерготерапії.
 11
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №2.
ТЕМА. БІОМЕХАНІКА ФІЗИЧНИХ ВПРАВ

Мета заняття - набуття знань з особливостей виконання рухів людини в процесі

виконання фізичних вправ

Студент повинен знати:

 топографію тіла людини, загальні дані про тіло людини;
 загальні основи кінематики;
 динаміку руху матеріальної крапки, поступального руху тіла;
 вплив фізичних факторів на людину;

Студент повинен вміти:

 давати рекомендації щодо вибору найбільш оптимального виду занять
фізичними вправами, рекреаційно-оздоровчих та тренуючих рухових режимів
в залежності від фізичного стану;
 трактувати зміни основних фізіологічних систем під впливом фізичних вправ;

СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ

12
13
14
15
16
17
 18
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ: БІОМЕХАНІКА ФІЗИЧНИХ ВПРАВ
1. Рухова функція це?
2. Рухові можливості це?
3. Рухові здібності це?
4. Рухова дія це?
5. Біомеханічні характеристики рухів людини це?
6. Надати визначення поняття рухові якості, перерахувати та надати
визначення кожній з них?
7. Кінематичні характеристики руху? Що належить до кінематичних
характеристик руху?
8. Просторові характеристики це?
9. Часові характеристики це?
10.Просторово-часові характеристики це?
11.Динамічні характеристики рухів це? Що належить до динамічних
характеристик руху?
12.Що таке інерціальна та неінерціальна система відліку, наведіть приклади з
біомехініки.
13.Силові характеристики руху це? Основні складові силових характеристик
руху?
14.Енергетичні характеристики руху та їх складові?
15.Поняття про біомеханічний ланцюг? Ланки тіла людини: важелі та
маятники?
16.Надати характеристики біомеханічним властивостям кісток та суглобів?
17.Надати характеристику біомеханічним властивостям м’язів?
18.Ступені свободи суглобів: класифікація та приклади?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

1. Що таке біомеханічна система?
1. Модель тіла людини.
2. Кістково-м’язовий апарат.
3. Раціональний спосіб виконання руху.
4. Біодинамічний повнозв’язаний механізм.
5. Правильної відповіді тут немає.
2. Біокінематична пара розглядається так...
1. Рухливе з’єднання двох кісткових ланок.
2. Нерухоме з’єднання двох кісток.
3. Два близько розміщення м’язи.
4. М’язи-синергісти.
5. Правильної відповіді тут немає.
3. Біокінематичні ланцюги – це…
1. З’єднання ряду біокінематичних пар.
2. Нерухоме з’єднання кісток.
3. Близько розміщення пари м’язів.
4. Послідовне з’єднання кісток кістяка.
5. Багатосуглобні м’язи.
4. Якими властивостями володіє м’яз як фізичне тіло
1. Хімічними.
2. Біологічними.
3. Фізіологічними
 19
4. Електричними
5. Якими властивостями володіє м’яз як живий орган?
1. Фізико-хімічними.
2. Біологічними
3. Тепловим
4. Біохімічними.
5. Хімічними
6. Як називається механічна властивість м’яза згодом подовжуватися,
незважаючи на те, що напруга не змінюється?
1. Пружність.
2. В’язкість.
3. Релаксація.
4. Повзучість.
5. Збудливість.
7. Скільки ланок складають механічну модель тіла людини за М.О.
Бернштейном?
1. П'ятнадцять.
2. Дванадцять.
3. Дев’ять.
4. Чотирнадцять.
5. Сімнадцять.
8. Як називаються межі, у яких може виконувати свою функцію в даному
русі?
1. Зона активності.
2. Акцентована ділянка руху.
3. Максимальна ізометрична напруга.
4. Максимальна довільна сила.
5. Правильної відповіді тут немає.
9. Від чого залежить напруга м’яза ?
1. Від довжини м’яза.
2. Від анатономічного поперечника.
3. Від фізіологічного поперечника.
4. Від зовнішнього навантаження.
5. Від типу будови м’яза.
10. Як називаються характеристики, що розкривають форму й характер
рухів?
1. Інерційні.
2. Кінематичні.
3. Динамічні.
4. Силові.
5. Правильної відповіді тут немає.
 20
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №3.
ТЕМА. БІОМЕХАНІЧНІ ОСНОВИ РУХОВИХ ЯКОСТЕЙ.

Мета заняття – набуття знань з особливостей виконання рухів людини в процесі

виконання фізичних вправ, біомеханічних основ техніки фізичних вправ.

Студент повинен знати:

 загальні основи кінематики;
 динаміку руху матеріальної крапки, поступального руху тіла;
 вплив фізичних факторів на людину;
 біомеханіку рухового аналізатору людини;
 біомеханіку рухових якостей людини;

Студент повинен вміти:

 давати рекомендації щодо вибору найбільш оптимального виду занять
фізичними вправами, рекреаційно-оздоровчих та тренуючих рухових режимів
в залежності від фізичного стану;
 трактувати зміни основних фізіологічних систем під впливом фізичних вправ;

СТИСЛИЙ ЗМІСТ
21
22
23
24
 25
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ
1. Характеристика, яка дозволяє визначити проміжні положення тіла, що
рухається, – це …
2. Траєкторія руху.
3. Амплітуда руху.
4. Переміщення тіла.
5. Відстань тіла.
6. Відстань руху тіла.
7. Період руху тіла.
2. По якій формулі обчислюється величина виштовхувальної сили?
1. F = pgV.
2. F = ma.
3. F = – ma.
4. F = kN.
5. F = CpSv2.
3. Часова міра співвідношення частин рухів – це
1. Момент часу.
2. Тривалість руху.
3. Темп руху.
4. Ритм руху.
5. Фаза руху.
4. Темп – часова міра руху, що розкривається …
1. Коли почався й закінчився рух.
2. Як довго тривав рух.
3. Частоту виконання руху.
4. Як погодженні рухи в часі.
5. Швидкість виконання руху.
5. Якщо величина швидкості точки стає більше (без зміни напрямку), то
прискорення буде…
1. Від’ємним.
2. Нормальним.
3. Додатним.
4. Доцентровим
5. Радіальним
6. По якій формулі обчислюється сила лобового опору?
1. F = ma.
2. F = kN.
3. F = CpSV2.
4. I = ∑mr2.
5. Правильної відповіді тут немає.
7. Просторово-часова міра руху (швидкість зміни положення тіла) – це …
1. Ритм руху.
2. Прискорення руху.
3. Траєкторія руху.
4. Імпульс сили.
5. Швидкість руху.
8. По якій формулі обчислюється момент інерції тіла?
1. S =F∆t.
2. A = F∆s.
 26
3. F = kN.
4. I = ∑mr2.
5. Правильної відповіді тут немає.
9. По якій формулі обчислюється величина енергії пружної деформації?
1. K = mv.
2. E = mv2/2.
3. E = Iω2/2.
4. E = kx2/2.
5. M = Iε.
10. Яка величина прямо пропорційна діючій силі й обернено пропорційна
масі тіла?
1. Прискорення.
2. Швидкість.
3. Час.
4. Робота.
5. Потужність.
11. Якою латинською буквою прийнято позначати ліктьовий суглоб на
біокінематичній схемі.
1. f.
2. p.
3. d.
4. a.
5. s.
12. Що є мірою інертності тіла при обертальному русі?
1. Момент інерції тіла.
2. Маса тіла.
3. Кутове прискорення тіла.
4. Інерція.
5. Прискорення.
13. Кількісна міра механічного впливу одного тіла на інше в даний момент
часу – це …
1. Тиск.
2. Момент інерції
3. Енергія
4. Механічний рух.
5. Сила.
14. Міра вимірювана добутком маси тіла і його швидкостей – це …
1. Кількість руху.
2. Прискорення.
3. Темп руху.
4. Інертність тіла.
5. Робота.
15. Виберіть кінематичну характеристику руху:
1. Кількість руху.
2. Кінетичний момент.
3. Кінетична енергія.
4. Імпульс сили.
5. Швидкість.
16. Сила із якою середовище (вода чи повітря) перешкоджає руху тіла
 27
в ньому, – це …
1. Сила що виштовхує.
2. Піднімальна сила
3. Сила ваги.
4. Лобовий опір.
5. Сила інерції.
17. За яким показником визначається вид рівноваги?
1. Координацією рухів.
2. Масою тіла.
3. Статичною роботою м’язів.
4. Дією сили пружності.
5. Положенню ЗЦМ.
18. Рівновага, при якій тіло повертається в попереднє положення при будь-
якім відхиленні – це …
1. Стійка
2. Обмежено-стійка.
3. Нестійка.
4. Байдужа.
5. Правильної відповіді тут немає.
19. Як називається дія сили, при якій має місце лише деформація тіла
(прискорення немає)?
1. Статична.
2. Динамічна.
3. Додатна.
4. Від’ємна.
5. Механічна.
20. Силу, із якою тіло внаслідок притягання до Землі тисне на опору чи
розтягує підвіс, називають…
1. Вагою тіла.
2. Силою тяжіння.
3. Силою пружності.
4. Опорною реакцією.
5. Силою пружної деформації.
 28
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №4.
ТЕМА. ОСНОВИ БІОМЕХАНІЧНОГО КОНТРОЛЮ.

Мета заняття – набуття студентами знань про основи біомеханічного контролю,

шкали вимірювання та показники якості тестів.

Студент повинен знати:

 біомеханічний контроль, клінічний аналіз рухів, клінічні методи дослідження.

Студент повинен вміти:

 виконувати маркірування поля відео зйомки;
 виконувати відео зйомку техніки фізичної вправи;
 проводити морфо-динамічні заміри окремих сегментів тіла людини;
 помітити частини тіла людини та зняти їх координати за допомогою
логограми;
 побудувати відео циклограму фізичної вправи;
 проводити кореляційний аналіз.

СТИСЛИЙ ЗМІСТ
29
30
 31

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ: ОСНОВИ БІОМЕХАНІЧНОГО

КОНТРОЛЮ
1. Надати характеристику основним шкалам та одиницям вимірювання?
2. Ступені свободи суглобів: класифікація та приклади?
3. Надати характеристику основним шкалам та одиницям вимірювання?
4. Розкрийте поняття «якість тесту»?
5. Розкрити методику маркерування тіла пацієнта.
6. Особливості побудови кінограми руху в ситемі координат? Розкрити
особливості побудови кінограм. Як позначаються основні суглоби на
кінограмі (букви)
7. Методика проведення кінозйомки рухової дії?
8. Особливості побудови параметричного графіку ходьби. Оцінка отриманих
порушень?
 32
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №5.
ВСТУП ДО КУРСУ «ОСНОВИ КЛІНІЧНОЇ КІНЕЗІОЛОГІЇ».

Мета заняття – набуття студентами знань з основ кінезіології рухів, мети та

завдань клінічної кінезіології.

Студент повинен знати:

 основи клінічної кінезіології;
 біомеханіку рухового аналізатору людини;
 біомеханіку рухових якостей людини;
 біомеханіку рухів людини, види рухів, вікову біомеханіку;

Студент повинен вміти:

 класифікувати положення тіла відносно простору;
 класифікувати площини та тип рухів у просторі;
 класифікувати рухи у суглобах;
 визначити особливості рухів у суглобах залежно від площини та типу рухів.

СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ

Клінічна кінезіологія як наука. Мета, загальні та конкретні завдання
клінічної кінезіології.
Кінезіологія – це наука про рух людини та тварини, яка базується на розумінні
цілеспрямованого руху людини, як результату складної взаємодії елементів
багатоланкового об’єкту.
Кінезіологія – означає бесіди про рух або в сучасному розумінні вивчення
руху.
Кінезіологія – вивчає рух, який розвинувся з досконалого людського існування
та тваринного руху, і відповідає на запитання приблизно так: Як особа ходить, як
риба плаває, як птах літає, що обмежує м’язову силу?
Кінезіологія пропонує вивчити та розуміти сили, які діють на людське тіло і
маніпулювати цією силою під час терапевтичних процедур, так щоб людина могла
удосконалити рухи та запобігати подальшим ушкодженням.
Для успішної діяльності людина завжди повинна бути здатною бачити та
відчувати положення і рух, та сили які впливають на цей рух (сила тяжіння, м’язове
напруження, зовнішній опір та сила тертя), але вони як правило є невидимі та рідко
відчутні. В залежності де ці сили діють по відношенню до положення та руху тіла в
просторі вони є основними для можливого завершення людського руху та
модифікації його.
Людське тіло може приймати багато різноманітних положень що деколи
виявляється важко описати чи класифікувати. Кінематика – є наука про рух тіл
просторі. Вона може включати в себе рухи окремих точок, які розміщенні на тілі в
просторі (таких, як центр тяжіння), положення деяких сегментів (таких, як верхні
кінцівки або нижні), чи положення деяких окремих суглобів, чи руху між їхніми
суглобовими поверхнями. Кінематика описує тіло в просторі прямокутними
координатами прикладним способом. Якщо розглядати детальніше то кінематику у
подальшому поділяють на остеокінематику яка розглядає рухи кісток та
артрокінематику, яка адресується рухам що трапляються між суглобовими
поверхнями.
Площинна класифікація положень та руху (остеокінематика)
 33
Характеристика суглобу та сегментів руху і їх запис та місце знаходження
специфічних точок на тілі в просторі, а також точка відліку є обов’язковим. В
кінезіології існують три координат виміру систем які описують анатомічний зв’язок
тіла. Стандартне анатомічне положення тіла є таким: стояння, пряма голова,
пальцями ніг та долоні рук розміщені до переду пальці є прямими. Існує три уявних
плоскості які є розміщенні перпендикулярно один до одного і проходять через тіло
людини, їхні осі перетинаються в центрі сили тяжіння тіла (точка сили тяжіння
приблизно знаходиться дещо попереду другого куприкового (sacral) хребця). Ці
плоскості назваються – головними або кардинальними плоскостями.
Фронтальна плоскість або площина
Фронтальна плоскість (коронарна або XY плоскість) є паралельною до лобної
кістки та поділяє тіло на передню та задню частини. Рухи які виконуються в цій
плоскості є описані як відведення (abduction) та приведення (adduction). Відведення
є положення чи рух сегментом у напрямку від середньої лінії тіла незалежно який
сегмент рухається. Приведення є положення чи рух у напрямку до середньої лінії
тіла. Рухи відведення та приведення відбуваються довкола осі Z.
Сагітальна плоскість або площина
Сагітальна плоскість (YZ плоскість) є вертикальною і поділяє тіло на праву та
ліву половини. Фотографуючи це є боковий вигляд. Суглобовий рух який
відбувається в сагітальній плоскості є описаний як згинання (flexion) та розгинання
(extension). Згинання показує що два сегменти приближуються по відношенню один
до одного. Наприклад: згинання ліктя може бути повним або завершеним у випадку
згинанням передпліччям до плеча або згинанням плеча до передпліччя як у
підтягуванні. Розгинання відбувається коли два сегменти рухаються один від
одного. Якщо розгинання відбувається поза межі анатомічного основного
положення це називається перерозгинання. Рухи згинання та розгинання
відбуваються довкола осі X.
Горизонтальна плоскість або площина
Горизонтальна плоскість (поперечна чи XZ плоскість) поділяє тіло на верхню
та нижню частини що подібно до вигляду зверху. Ротація відбувається
у цій плоскості довкола вертикальної Y осі. Внутрішня ротація (internal rotation) або
медіальна, поперечна ротація орієнтована на передню поверхню тіла. Наприклад,
внутрішня ротація кульшового суглобу приводить точки позначені на передній
поверхні тазу та стегна в просторі разом незалежно який сегмент рухається.
Пронація (pronation) є термін який використовується для внутрішньої ротації
передпліччя. Зовнішня ротація (external rotation) або латеральна є протилежною у
напрямку і орієнтована на задню поверхню тіла. Супінація (supination) є термін який
використовується до передпліччя і є базовою точкою для анатомічного положення.
Винятки
Сагітальна, фронтальна та горизонтальна плоскості можуть перекриватися
через точки інші ніж центр сили тяжіння тіла і це рахується другорядними
плоскостями. Наприклад: для визначення певних параметрів кульшового суглобу
буде зручніше провести всі три плоскості через центр гравітації самого суглобу і
визначення певних точок тіла по відношенню до такого суглобу.
Визначення руху пальців потребує місця координат систем в кінцівках.
В кисті, сагітальна плоскість є центром через третій сегмент, в стопі сагітальною
плоскістю є центром через другий сегмент. Рух чи положення від відносних
сегментів називається відведенням, та рух у напрямку до даних сегментів
називається приведення. Рух в кисті відведення є часто називають як радіальна
 34
девіація (тобто у напрямку радіальної променевої сторони) та приведення є названо
ульнарна девіація. В анатомічному положенні стопа є в гострому куті по
відношенню до ноги у сагітальному плані. Умовно рух дорсально стопою у
напрямку гомілки є названий дорсальне згинання (dorsiflexion), та рух до підошви
стопи від гомілки є названий плантарним згинанням (plantar flexion).
Великий палець кисті займає особливе місце тому що він є нормально
ротований 90 градусів від плоскості руки. Цей рухи згинання та розгинання
відбуваються у фронтальній плоскості, та відведення і приведення відбуваються в
сагітальній плоскості.
Обертальний та поступальний рухи
Форма та конгруентність (допасованість) з’єднань суглобових поверхонь
визначають рухи у різних суглобах. Рух який відбувається довкола певних осей чи
точок оберту, в медичній термінології трактується як обертальний рух, кутовий
рух чи ротація. Обертальний рух здійснюється довкола відносно фіксованої осі.
Цей рух називається обертальним тому, що будь-яка точка яка розміщена на
сегменті описує дугу чи коло, зокрема ці точки мають знаходитись в паралельних
плоскостях, центр цих дуг або кіл розміщені на осі обертання. Отже при згинанні чи
розгинанні ліктя, кістки передпліччя (чи кістки плеча або обоє) обертаються або
ротуються довкола осі ліктьового суглобу. Окремі точки на сегменті рухаються з
різною швидкістю, швидкість кожної точки буде залежати від її відстані від осі
обертання. Таким чином якщо рука коливається вперед та назад в плечі швидкість (в
сантиметрах на другий) кисті є більшою ніж його ліктя та ще більшою ніж його
точка на верхній частині плеча. (Примітка, таким чином ця кутова швидкість, така є
градусно процентна є сама для всіх точок на ротаційному сегменті).
В механіці термін поступальний рух використовується для опису руху тіла в
котрому всі його частини рухаються в одному і тому самому напрямку з однаковою
швидкістю. Таким чином будь-яка точка на тілі може бути використана для опису
траєкторії всього тіла. Поступальний рух може бути або по прямій лінії чи кривою.
Є декілька прикладів справжнього поступального руху в людському тілі; це
звичайно включає в себе пасивне транспортування тіла на засіб пересування таких
як візок, ноші, чи авто. Під час ходи, тулуб та все тіло разом рухаються у напрямку
до переду, але це не є справжній переміщувальний, рух тому що сегменти тіла
рухаються з різною швидкістю.. Це слід розглядати як добрий приклад як багато
численного обертального руху сегментів кінцівок які можуть створювати
“пов’язаних” поступальні рухи тіла.
У верхніх кінцівках комбінація обертального руху в плеча, ліктя та кисті
дозволяють руці рухатись вільно в просторі, створюючи при цьому поступальний
рух.
Нормальне кінцеве відчуття
Коли нормальний суглоб здійснює рух пасивно до кінця його амплітуди руху,
відчувається опір до подальшого руху який має відчути реабілітолог. Цей опір є
називається кінцевим відчуттям чи фізіологічним кінцевим відчуттям. Цей опір
можна описати як твердий, щільний, та м’який. Тверде чи кісткове кінцеве відчуття
є відчутним коли рух зупиняє дотик кістки до кістки, наприклад як при розгинанні
ліктя. Щільне кінцеве відчуття чи еластичне це обмеження яке спричинює розтяг
зв’язок, капсули суглобу, чи м’язовою структурою. Наприклад: згинання кисті.
М’яке кінцеве відчуття відбувається коли дотикаються розміщених поруч м’які
тканини, наприклад таких як плече та передпліччя підчас згинання ліктьового
суглобу.
 35
Паталогічні кінцеві відчуття трапляються в різних плоскостях в амплітуді руху
і мають кінцеве відчуття таке яке не характеризується для даного конкретного
суглобу. Порожнє кінцеве відчуття є паталогічним типом яке виражає біль на рух
при відсутності опору до нього.
Гоніометрія
Гоніометрія застосовує систему координат суглобу для вимірювання кутів руху
представлених у кожній плоскості суглобу. Гоніометр це є видозмінений
транспортир з двома плечами та шарнірним або рухомим з’єднанням. Плече
прикладають паралельно до сегмента а рухоме з’єднання на вісь суглобу, відповідно
і здійснюють запис у даному положенні. Коли суглоб здійснює рух в декількох
плоскостях, так як це є в плечовому суглобі (згинання, відведення, та ротація)
гоніометр переміщується від одної плоскості до іншої і його вісь протягом цього так
само переміщується. Детальна техніка гоніометрії описана Norkin та White (1995).
Які б не були виміряні кути суглобового руху, точно вони не можуть бути
виміряні, і суміжні результати вимірювання завжди викликають дискусію, тому що
існує дві системи запису. Система яку ми в основному використовуємо представляє
0 градусів, як початкову або вихідну точку для стандартного анатомічного
положення (розгинання, приведення та нейтральна ротація). Рух чи положення
згинання, відведення та внутрішня або зовнішня ротація є записані так як вони
здійснюють рух у напрямку до 180 градусів. Друга система використовує 180
градусів, як початкову точку для стандартного анатомічного положення і запис
згинання, відведення та ротація як вони досягають 0 градусів. Таким чином
наприклад саме положення ліктьового суглобу є передано в першій системі як 120
градусів та в другій як 60 градусів. Таке може спричинити невеликі трудності запису
та трактування шкали гоніометра.
Навіть якщо багато підручників переконують та пропонують справедливу
оцінку для нормальної амплітуди руху, стандартами норм розробляючи відповідні
таблиці що враховують вік, стать, тіло будову, типу руху (активний чи пасивний) не
мають визначеної стабільності. Таким чином більш точніше вимірювання
нормального руху є пацієнтові протилежна кінцівка якщо вона є і вона є
непошкоджена. Цінність гоніометрії може бути використана, як директива для
приблизної норми амплітуди руху у дорослих.
Нормальна індивідуальна амплітуда руху змінюється з: розвитком кісткових
структур, м’язовим.
Форми і види суглобів. Види рухів у суглобах. Рух суглобових поверхонь та
осей
36
 37

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ: ВСТУП ДО КУРСУ «ОСНОВИ

КЛІНІЧНОЇ КІНЕЗІОЛОГІЇ».
1. Розкрити основні поняття кінезіології рухів?
2. Площинна класифікація положень та руху (остеокінематика)? Які винятки
існують в кінезіології?
3. Надати визначення, характеристику та приклади обертального та
поступального рухів?
4. Що таке нормальне кінцеве відчуття? Надати характеристику методу
гоніометрії де та як використовується?
5. Розкрити властивості суглобового руху

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

1. Скільки ступенів вільності руху має кулястий суглоб?
2. Шість.
3. Три.
4. Одну
5. Дві.
6. Чотири
2. Скільки ступенів вільності руху має одноосьовий суглоб?
1. Шість.
2. Три.
3. Чотири
4. Дві.
 38
3. Як називається механічна властивість м’яза згодом подовжуватися,
незважаючи на те, що напруга не змінюється?
6. Пружність.
7. В’язкість.
8. Релаксація.
9. Повзучість.
10. Збудливість.
4. Як проявляється збудження м’яза в ізотонічному режимі скорочення?
1. Довжина м’яза зменшується, напруга не змінюється.
2. Довжина м’яза постійна, напруга збільшується.
3. Довжина м’яза збільшується, напруга постійна.
4. Довжина м’яза зменшується, напруга зменшується.
5. Як проявляється збудження м’яза в режимі ізометричної напруги?
1. Довжина м’яза постійна, напруга збільшується.
2. Довжина м’яза постійна, напруга постійна.
3. Довжина м’яза зменшується, напруга збільшується.
4. Довжина м’яза зменшується, напруга зменшується.
5. Довжина м’яза збільшується напруга зменшується
6. Як проявляється збудження м’яза в ауксотонічному режимі скорочення?
1. Довжина м’яза постійна, напруга збільшується.
2. Довжина м’яза постійна, напруга зменшується.
3. Довжина м’яза змінюється напруга постійна.
4. Довжина м’яза зменшується, напруга збільшується.
5. Довжина м’яза змінюється, напруга змінюється.
7. Коли подовжня вісь ланки описує конічну поверхню (у кулястому
суглобі), такий рух оцінюють як…
1. Відхиляючий.
2. Зворотно-поступальний.
3. Відносний.
4. Переносний.
5. Коловий
8. Рівновага, при якій тіло повертається в попереднє положення при будь-
якім відхиленні – це …
6. Стійка
7. Обмежено-стійка.
8. Нестійка.
9. Байдужа.
10. Правильної відповіді тут немає.
9. Коли сили прикладенні по обидві сторони від осі обертання (точки
опори), то важіль називається
1. Двоплечим.
2. Одноплечим
3. Важелем ІІ-го роду
4. Простим.
5. Складним.
 39
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №6.
ТЕМА. КЛІНІЧНА КІНЕЗІОЛОГІЯ ВЕРХНЬОЇ ТА НИЖНЬОЇ КІНЦІВКИ

Мета заняття – набуття студентами знань з основ кінезіології рухів, мети та

завдань клінічної кінезіології, клінічної кінезіології рухів верхньої та нижньої
кінцівок.

Студент повинен знати:

 основи клінічної кінезіології;
 біомеханіку рухового аналізатору людини;
 біомеханіку рухових якостей людини;
 біомеханіку рухів людини, види рухів, вікову біомеханіку;

Студент повинен вміти:

 класифікувати положення тіла відносно простору;
 класифікувати площини та тип рухів у просторі;
 класифікувати рухи у суглобах;
 визначити особливості рухів у суглобах залежно від площини та типу рухів.

СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ

Кінезіологія нижньої кінцівки.
Передні м'язи стегна: згиначі тазостегнового суглоба.
Основними згиначами тазостегнового суглоба є клубово-поперековий, прямий
м'яз стегна, кравецький м'яз і напруження широкої фасції. Діючи сінергично, ці
м'язи обумовлюють згинання тазостегнового суглоба, як, наприклад, при підніманні
прямої ноги і коліна.
Вони також скорочуються ексцентрично, контролюючи розгинання
тазостегнового суглоба, як, наприклад, під час фази руху вниз після піднімання
прямої ноги або коліна.
Клубово-поперековий м'яз, по суті, складається з трьох м'язів: круглих великий
і малої (відсутній приблизно у 10% населення) поперекової і клубової, які
функціонують як єдине ціле. Подвздошний м'яз отримав назву від ділянки свого
початку на внутрішній поверхні клубової кістки; вона кріпиться до малого рожна
стегнової кістки.
Круглі велика і мала поперекові м'язи починаються на поперечних відростках
п'яти поперекових хребців і прикріплюються до стегнової кістки у малого вертіла.
Поперековий м'яз повинний докладати значних зусиль, щоб піднімати і опускати
масу випрямленою ноги. У більшості людей черевні м'язи недостатньо сильні і не
можуть врівноважити силу, створювану поперекової м'язом, щоб утримати хребет в
нейтральному положенні при підніманні прямої ноги. Це одна з причин, чому не
рекомендується виконувати піднімання тулуба з положення лежачи без допомоги
рук і ніг з прямими ногами. Через те що поперековий м'яз починається в
поперековому відділі хребта, її тугорухливість або гіпертрофія, може привести до
пасивного перерозгинання поперекового відділу хребта. Тугорухливість клубово-
поперекового м'яза можна пояснити недостатнім виконанням вправ на розтягування,
а також неправильною позою в положенні стоячи або сидячи. Щоб розтягнути
клубово поперекову м'яз, клієнт повинен стояти, зробивши випад вперед однією
ногою, зігнутою в коліні, п'ятою іншої ноги не торкаючись підлоги.
 40
Прямий м'яз стегна - єдиний з чотирьох м'язів групи чотириголового м'язи, яка
перетинає тазостегновий суглоб. Концентричне скорочення цього м'язу призводить
до згинання кульшового суглоба, розгинання колінного суглоба або й до того й
іншого одночасно. Найкраще вправа для зміцнення цього м'яза - підйом прямий
ноги з положення стоячи. Для розтягування прямого м'яза стегна виконайте вправу
на розтягування клубово-поперекового м'яза і потім опустіть тулуб так, щоб коліно
задньої ноги зігнулося.
Кравецький м'яз, найдовший м'яз в тілі людини, бере свій початок з передньої
верхньої клубової ості і прикріплюється до медіальної частини великогомілкової
кістки під коліном. Цей багато-суглобний м'яз згинає, відводить і обертає назовні
тазостегновий суглоб і в той же час згинає і обертає всередину колінний суглоб.
латерально до портняжного м'язу перебуває напружувач широкої фасції - коротка
м'яз з дуже довгим сухожиллям, яке з'єднується з нижніми волокнами великого
сідничного м'язу. Напружувач широкої фасції бере свій початок на передньої
верхньої клубової кістки і прикріплюєте до латеральної частини великогомілкової
кістки під коліном.
Задні м'язи стегна: розгиначі тазостегнового суглоба.
Основними розгиначем тазостегнового суглоба є підколінні сухожилля
(двоголовий м'яз стегна, напівсухожильний і полуперепончатий)) і великий
сідничний м'яз. Концентричне скорочення цих м'язів призводить до розгинання
тазостегнового суглоба, як, наприклад, при підніманні ніг з положення лежачи
обличчям вниз. вони також активуються, щоб контролювати ексцентричне згинання
кульшового суглоба (наприклад, рух під час фази руху вниз при виконанні
присідання)
При звичайній ходьбі і виконанні інших рухів низької інтенсивності підколінні
сухожилля виступають головними активаторами, які зумовлюють розгинання
тазостегнового суглоба, оскільки в великого сідничного м'язу відзначається
невисока активність. При більш високої інтенсивності фізичної діяльності
(наприклад, підйом по сходах, спринт, виконання вправ на велоергометрі), що
вимагає більшого діапазону рухів тазостегнового суглоба і більш потужного
розгинання тазостегнового суглоба, головну роль починає грати великий сідничний
м'яз. При заняттях степ-аеробікою велика сідничний м'яз, як правило, скорочується
поряд з постійно активними підколінними сухожиллями; інші види рухової
активності, такі, як стрибки з скакалкою, "їзда" на велосипеді в закритому
приміщенні, напружена ходьба по гористій місцевості, також активізують великий
сідничний м'яз. Якщо одна з цілей вашого пацієнта складається в тому, щоб мати
"сталеві м'язи", то не забудьте включити в програму його занять вправи середньої і
високої інтенсивності, що передбачають розгинання і перерозгинання
тазостегнового суглоба. Підбираючи види рухової активності, що охоплюють великі
сідничні м'язи, вибирайте такі вправи, які передбачали б розгинання тазостегнового
суглоба приблизно на 90%. Такі види активності є більш інтенсивними і вимагають
повного включення в роботу великих сідничних м'язів для забезпечення додаткового
зусилля, необхідного, щоб допомогти підколінним сухожиллям виконати поставлене
завдання.
Латеральні м'язи стегна: зовнішні обертаючі і ті, що відводять м'язи
кульшового суглоба.
Відвідні м'язи – зовнішні обертальні тазостегнового суглоба знаходяться ззаду і
латерально до тазостегнового суглобу в області сідниць. Три сідничні м'язи
(середня, мала і волокна великого) є основними відвідними м'язами тазостегнового
 41
суглоба, яким допомагає напружувач широкої фасції. Вони беруть свій початок
вище суглоба, тому при концентричному скорочення цих м'язів тазостегновий
суглоб відводиться від середньої лінії тіла. Згадайте, що функція м'яза залежить від
орієнтації її волокон щодо суглоба, на який вона діє. Велика і середня сідничні м'язи
охоплюють настільки велику площу суглоба, що одна частина кожного м'яза здатна
виконати рух, протилежне виробленому іншою частиною. Головне дію кожної з цих
м'язів визначається дією всіх її частин. Головна функція великого сідничного м'язи -
розгинання тазостегнового суглоба, тоді як основна функція середньої сідничної
м'язи - відведення тазостегнового суглоба.
Одні волокна великого сідничного м'яза перетинають тазостегновий суглоб
зверху від його центральної осі, інші - знизу від його функціональної осі. Це
означає, що перші здатні виконати відведення, а другі - приведення. Передня
частина середнього сідничного м'яза, скорочуючись концентрично, викликає
обертання всередину, розташовані ззаду волокна призводять до обертання назовні.
Глибоко під великим сідничним м'язом знаходиться шість обертачів
тазостегнового суглоба. Це (якщо розглядати зверху до низу): грушоподібна, верхня
близнецова, зовнішня і внутрішня запирательна, нижня близнецова м'язи. Волокна
цієї групи орієнтовані горизонтально, що, в поєднанні з їх розміщенням позаду
суглоба, робить їх дуже ефективними обертачами тазостегнового суглоба. При
розігнутому тазостегновому суглобі велика сідничний м'яз також виконує функцію
обертання. Для розтягування обертачів клієнт повинен лягти на спину, підтягнути
до тулуба зігнуті коліна і стегна і розташувати їх діагонально.
Такий стан включає приведення і обертання назовні, що забезпечує ефективне
розтягування цих м'язів.
Для того щоб правильно спланувати програму занять, дуже важливо розуміти
сутність концентричних і ексцентричних м'язових скорочень.
Згадайте, як визначати тип м'язових скорочень. Якщо напрямок руху
протилежно силі тяжіння, активна м'яз скорочується концентрично, в іншому
випадку м'яз скорочується ексцентрично.
У той же час при "усуненні" сили тяжкості при рухах, виконуваних паралельно
підлозі, кожна м'язова група скорочується концентрично, виробляючи потрібне рух.
При використанні гумових амортизаторів справедливими є ті ж самі принципи:
концентричні скорочення мають місце, коли рух збільшує опір амортизатора,
ексцентричні – коли рух призводить до зниження його опору.
Вихідним дією є відведення тазостегнового суглоба з подоланням сили
тяжкості. Таким чином, м'язи, що відводять тазостегновий суглоб, діють
концентрично, як агоністи. Під час фази руху ноги вниз здійснюється приведення
тазостегнового суглоба. Рух суглоба відбувається ходить в тому ж напрямку, в
якому діє сила тяжіння, таким чином, відводять м'язи кульшового суглоба
скорочуються ексцентрично, як агоністи.
Оскільки рух здійснюється в тому ж напрямку, в якому діє сила тяжіння,
приводять м'язи тазостегнових суглобів контролюють рух шляхом ексцентричних
скорочень. Щоб звести ноги разом в вертикальному положенні, м'язи, що
призводять тазостегновий суглоб, повинні скорочуватися концентрично, долаючи
силу тяжіння.
Концентричні скорочення відвідних м'язів тазостегнового суглоба
спостерігаються, коли пацієнт відводить йоги від середньої лінії, збільшуючи опір
амортизатора.
Ексцентричні скорочення мають місце при поверненні в початкове положення.
 42
Медіальні м'язи стегна: внутрішні обертальні і призводять м'язи кульшового
суглоба.
М'язи, що зумовлюють приведення і обертання всередину, знаходяться спереду,
зверху і медіально до тазостегнового суглобу. В даному випадку назва чітко вказує
на їх санкцію. Основними привідними м'язами є: велика підвідна, довга привідна і
коротка відвідна. Відповідно до структури будови тазостегнового суглоба, ці м'язи
іноді функціонують як обертальні всередину, а іноді як обертальні назовні.
Найбільш важливими обертачами всередину тазостегнового суглоба є привідні
м'язи, а також середня і мала сідничні.
Внутрішня частина стегон представляє собою ділянку, яка є особливим
об'єктом турботи майже всіх жінок. Багато з них бажають позбутися від запасів
жиру, накопичених уздовж медіальної частини стегна, і збільшити силу ("тонус")
привідних м'язів.
Для зниження вмісту жиру в організмі, в тому числі на внутрішній частині
стегон, необхідно, щоб кількість витрачених калорій постійно перевищувала
кількість споживаних.
Передні м'язи стегна: розгиначі колінного суглобу.
Великий м'яз на передній частині стегна. Чотириглавий м'яз стегна при
концентричних скороченнях контролює розгинання колінного суглоба. Як слід з
назви, вона складається з чотирьох різних м'язів, що діють спільно і розгиначів
колінного суглобу.
Три з них - латеральний широкий м'яз стегна, медіальний широкий м'яз стегна і
проміжний широкий м'яз стегна, беруть свій початок на проксимальній частини
стегнової кістки. Прямий м'яз стегна - єдиний з цієї групи, що діє на тазостегновий
суглоб, скорочуючись концентрично, обумовлює згинання тазостегнового суглоба.
Можливість виконувати цю функцію пояснюється тим, що м'яз бере свій початок від
передньої нижньої клубової ості. Всі головки чотириголового м'яза з'єднуються
дистально, утворюючи надколінне сухожилля, охоплює надколінок. Надколінок, або
колінна чашечка, - найбільша сесамовідна кістка в тілі, яка подібно блоку збільшує
виграш в силі чотириглавого м'язу до 30% при деяких кутах колінного суглоба.
При положенні стоячи в розслабленому стані активність чотириглавого м'язу
незначна, велика частина маси тіла доводиться на поверхню колінних суглобів.
Коли ж нижня кінцівка приймає становище, при якому на неї припадає основна
маса тіла, чотириглавий м'яз скорочуються ексцентрично, викликаючи згинання
колінного суглоба (наприклад, повільне згинання ноги в колінному суглобі при
переміщенні з положення стоячи в положення сидячи).
У повсякденній діяльності потрібні потужні чотириглавий м'яз, щоб піднімати
важкі предмети, підніматися сходами і т.д. Різні види присідань, випадів і т.п. –
важливі елементи в підготовці чотириглавого м'язу до повсякденної діяльності.
Деякі експерти вважають, що найбільш безпечний підхід до фізичних вправ -
встановлення меж згинання опорної ноги в колінному суглобі на 90 °.
Задні м'язи стегна і гомілки: згиначі колінного суглоба.
Основними згиначами колінного суглоба є група м'язів підколінних сухожиль
(напівсухожильний, полуперепончата і двоголовий м'яз стегна). Вторинними
згиначами колінного суглоба є: кравецький, підколінної, литковий і тонкий м'язи.
Важливу роль відіграє підколінний м'яз, який ініціює згинання колінного суглоба і
"відмикає" колінний суглоб, що знаходиться в розігнутому стані.
Ефективне розтягання підколінних сухожиль здійснюється наступним чином. З
положення стоячи поставити ногу, підколінні сухожилля якої належить розтягувати,
 43
на сходинку або якусь височина і повільно прогнутися вперед в талії, зберігаючи
при цьому пряме положення спини (нейтральне положення). Таким чином,
досягається розтягування тільки підколінних сухожиль і не допускається надмірне
навантаження на м'язи, що випрямляють хребет. Щоб збільшити силу розтягування,
клієнт повинен зігнути ногу, не піддається розтягуванню, в колінному і
тазостегновому суглобах.
Передні м'язи гомілки: тильні розгиначі стопи.
М'язи переднього відділу нижньої частини ноги - передня великоберцова,
довгий розгинач великого пальця і довгий розгинач пальців. Ці м'язи контролюють
розгинання гомілковостопного суглоба. Під час ходьби або бігу ці м'язи діють
ексцентрично, здійснюючи контрольоване опускання стопи на землю. Без
ексцентричного дії цих м'язів як динамічних амортизаторів стопа при кожному
кроці просто волочилася б по поверхні.
Передній великогомілковий м'яз прикріплюється до медіальної частини стопи і
спільно з задньої болилеберцовим м'язом здійснює інверсію стопи.
Задні м'язи гомілки: підошовні згиначі стопи
Великі поверхневі м'язи заднього відділу гомілки є основними підошовними
згиначами гомілковостопного суглоба. Це литковий м'яз і лежить під ним
камбаловидний.
З'єднуючись дистально, вони утворюють ахіллове сухожилля – найбільше
сухожилля в тілі людини, яке прикріплюється до п'яткової кістки.
В суті, синергистами для здійснення підошовного згинання, виступають вісім
м'язів. Литковий м'яз діє і на колінний, і на гомілковостопний суглоби, на відміну
від камбаловидного, який діє тільки на гомілковостопний суглоб.
Решта шість м'язів, а саме: задній великоберцовий, довгий згинач великого
пальця, довгий згинач пальців, підошовний м'яз, довгий і коротка малогомілкові
м'язи, грають другорядні функціональні ролі в створенні рушійної сили, необхідної
для пересування людини.
Литковий і камбаловидний м'язи часто бувають тугорухливими, особливо у
жінок, які носять взуття на високих підборах.
Клінічна кінезіологія верхньої кінцівки.
Сегменти верхньої кінцівки включають голову, шию, плечовий пояс
(лопаточно-грудне зчленування), плечі, лікті, зап'ястя і кисті. Перш ніж приступити
до обговорення функціональних взаємозв'язків м'язів верхньої кінцівки, необхідно
дати визначення деяким термінам.
Поняття комплекс плечового суглоба описує взаємодію чотирьох окремих
сегментів верхньої кінцівки: грудино-ключичного суглоба (Г / К) - з'єднання
грудини і проксимальної частини ключиці, акроміально-ключичного суглоба (А / К)
- місця з'єднання акроміального відростка лопатки з дистальної частиною ключиці,
плечового суглоба (П) - кулястого суглоба, що складається з суглобової ямки
лопатки і головки плечової кістки, і умовно званого для лопатки грудним
зчленуванням (Л / Г) - м'язів і фасцій, що з'єднують лопатку з грудною кліткою.
Найбільш поширений термін плечовий пояс, який використовується в даному
тексті, є синонімом загальноприйнятого анатомічного поняття для лопатки грудне
зчленування.
Кожен з дійсно кісткових суглобів плечового комплексу (Г / К, А / К і П) є
синовіальних суглобом, забезпечує широку амплітуду рухів у всіх трьох
анатомічних площинах. Якщо додати до цього поєднання плечового суглоба з Л / Г
зчленуванням, то ми отримаємо найбільш рухливий у всьому тілі суглоб. Таким
 44
чином, в плечовому суглобі можливе виконання багато рухів: згинання та
розгинання в сагітальній площині, відведення і приведення у фронтальній площині,
ціркумдукція в сагітальній та фронтальній площинах, обертання всередину і назовні,
а також горизонтальне згинання та розгинання.
Лопатково-грудне зчленування і плечовий суглоб спільно обумовлюють
координоване згинання / розгинання і відведення / приведення. Цей взаємозв'язок
називається для лопатки плечовим ритмом; для допустимого діапазону руху
(згинання / розгинання і приведення / відведення) на кожні 2 ° руху плечового
суглоба доводиться 1 ° руху для лопатки грудного суглоба. В перекладі на
абсолютні значення це означає, що 180 ° згинання або відведення = близько 120
'руху плечового суглоба + 60 ° руху для лопатки плечового зчленування
У повсякденній діяльності м'язи лопатки виконують, головним чином, функцію
стабілізаторів, разом з тим вони активно беруть участь в різних рухах верхньої
кінцівки.
Анатомічні рухи лопаток включають піднімання і опускання, відведення
(протракцію) і приведення (ретракція), а також обертання вгору і вниз.
М'язи лопатки можна розділити на дві групи відповідно до їх розташування і
функцій.
Передні м'язи плечового поясу - з'єднують лопатку з передньою частиною
тулуба, тоді як задні м'язи плечового поясу прикріплюють їх до задньої частини
тулуба.
Передні м'язи плечового поясу, мала грудна і передній зубчастий,
прикріплюють
лопатку до передньої частини грудної клітки. Концентричні і ексцентричні
скорочення цих м'язів викликають рух лопаток до грудної клітки; варто зазначити,
що ці м'язи не прикріплюються до плечової кістки і тому безпосередньо не
викликають руху плечового суглоба. Малий грудний м'яз бере свій початок на
клювовидного відростку лопатки і прикріплюється до третього, четвертого і п'ятого
ребер. Цей м'яз може надавати, як негативний, так і позитивний вплив на поставу
тіла, в просторі.
Залежно від стану м'язів, що приводять лопатку, особливо середнього
трапецієподібного і ромбовидного, концентричні скорочення малого грудного м'язу
сприяють відведення, опускання і обертанню лопатки вниз. Якщо ж м'язи, що
приводять лопатку слабкі, стомлені або травмовані, то м'язову напругу, створювану
малим грудним м'язом буде піднімати лопатку вперед і вниз, ще більше посилюючи
сутулість.
Передній зубчастий м'яз, широкий і загострений, бере свій початок на нижній
частині всієї довжини медіального краю лопатки і прикріплюється до передніх
частин 1-5-го ребер. Він відводить лопатку і виконує функцію синергиста спільно з
верхнім трапецієподібним м'язом, обумовлюючи обертання лопатки доверху.
Ключова функція цього м'язу складається в щільному утриманні медіального краю
лопатки біля грудної клітини, запобігаючи її руху назад від грудної клітини.
Концентричні скорочення переднього зубчастого м'язу викликають потужний
рух руки вперед, як при виконанні метання через голову. Зміцнення цього м'язу
здійснюється в положенні лежачи на спині (плечі зігнуті під кутом 90 °, лікті
випрямлені) виштовхуванням гантелі або медичного м'яча у напрямку до стелі
(«ударні рухи»), не згинаючи руки в ліктьовому суглобі. При виконанні цієї вправи
лопатка повинна злегка відриватися від стелі. Інший ефективний метод тренування
 45
переднього зубчастого м'язу виконання віджимань з відведенням лопаток в кінці
фази руху вгору.
Задні м'язи плечового поясу: трапецивидна, ромбовидна і піднімач лопатки –
прикріплюють лопатку до задньої частини грудної клітки.
Оскільки ці м'язи не прикріплюються до плечової кістки, їх скорочення
безпосередньо не надають руху плечовому суглобу.
Трапецієподібний м'яз – найбільший з задніх м'язів плечового поясу і ближче
всіх розташований до поверхні, бере свій початок біля основи черепа і від хребців
шийного і грудного відділів хребта. Трапецеподібний м'яз прикріплюється
латерально до ості лопатки, акромиону і латеральної частини ключиці.
Трапецієподібний м'яз розділяється на три частини: верхню, середню і нижню.
Волокна верхньої частини спрямовані косо і вгору, волокна середньої частини -
горизонтально, а волокна нижньої частини - косо вниз. Таким чином, при
концентричній активації волокон верхнього трапецієподібного м'яза вони
здійснюють піднімання і приведення лопатки. Скорочення волокон середнього
трапецієподібного м'яза викликає чисте приведення лопатки, тоді як концентричні
скорочення волокон нижнього трапецієподібного м'язу веде до опускання і
приведення лопатки. Волокна трапецієподібного м'язу по черзі скорочуються і
розслабляються, щоб викликати обертання лопаток. Якщо руки витягнуті вперед
(згинання П) або в сторони (відведення Г1), лопатки обертаються у напрямку вгору і
від хребта. це анатомічний рух (обертання вгору) відбувається внаслідок того, що
верхня і середня трапецієподібні м'язи, ромбовидні і передні зубчасті м'язи тягнуть
різні частини лопатки. Концентрично скорочуються нижній трапецеподібний м'яз,
спільно ексцентрично скорочуються ромбовидні м'язи і повертають лопатку у
вихідне (анатомічне) положення.
Щоб підготувати ефективні вправи для зміцнення кожної частини
трапецієподібного м'язу, слід враховувати навантаження, яким м'яз регулярно
піддається. У вихідному положенні сидячи і стоячи верхній трапецієподібний м'яз
скорочується ізометрично, утримуючи руки і голову. Верхній трапецієподібний м'яз
також є активним, якщо в руках утримується або переноситься важкий предмет.
Цій частині трапецієподібного м'язу потрібно розтягування і зміцнення на всіх
діапазонах руху; недоцільно використовувати ізометричні види активності з опором
великої тривалості. Збільшення сили верхнього трапецієподібного м'язу і м'язу, що
піднімає лопатку, здійснюється в положенні стоячи (рівно) або сидячи шляхом
виконання знизування плечима з гантелями або амортизатором, випрямлені руки
відведені назад.
Середній трапецієподібний м'яз, як правило, буває слабким або стомленим у
пацієнта, який сутулиться в положенні сидячи. Зазвичай немає необхідності
розтягувати цей м'яз; його краще зміцнювати в "антигравітаційному" положенні,
тобто м'яз використовується для подолання будь-якого опору з подоланням дії сили
тяжіння. Просте приведення лопаток в положенні стоячи не дає достатнього
навантаження на середній трапецієподібний м'яз, оскільки в даному випадку
відсутній опір (крім сили тяжкості), який слід долати.
Великий і малий ромбовидні м'язи працюють як єдина функціональна одиниця,
їх волокна проходять косо вгору від хребетного кордону лопаток до хребта. Ці м'язи
в основному приводять і піднімають лопатки, а також сприяють обертанню лопаток
вниз. Якщо ці м'язи слабкі або стомлені, лопатки піднімають і відходять від грудної
клітини внаслідок напруги, виробленого переднім зубчастим і малим грудним
м'язами.
 46
Виконання рухів, що імітують веслування в положенні зігнувшись вперед з
гантелями або на гребному тренажері, а також виконання вправ на гребному
тренажері забезпечують збільшення сили ромбовидних м'язів.
М'язи плечового суглоба. Ці м'язи, безпосередньо зумовлюють рух в плечовому
суглобі.
Це - великий грудний м'яз, дельтовидний м'яз, манжета повороту, найширший
м'яз спини і великий круглий м'яз.
Велика грудний м'яз є дуже великим м'язом. Він ділиться на дві функціональні
одиниці в залежності від орієнтації волокон: грудну і ключичну.
Ключична частина великого грудного м'яза знаходиться трохи вище плечового
суглоба. Скорочуючись концентрично, вона виконує функцію згинача, тоді як
грудна частина, завдяки кутку натягу і більш низькому розташуванню щодо
плечового суглоба, є потужним розгиначем з піднятим положення. Як єдине ціле
великий грудний м'яз обумовлює приведення, обертання всередину і горизонтальне
згинання плечового суглоба.
Для зміцнення великого грудного м'язу використовують наступні вправи:
пацієнт лягає спиною на мат або на лаву з обтяженнями для рук. З цього положення
виконується вправа для грудних м'язів ("Pectoral fly"), що включає горизонтальне
згинання. Ефективною вправою є також віджимання ("push-ups").
Великий грудний м'яз, передній зубчастий і триголовий м'яз плеча,
скорочуючись ексцентрично, здійснюють повільне опускання тулуба в фазу руху
вниз (напрямок руху відповідає напрямку дії сили тяжкості), при виконанні
віджимання. Під час фази руху вгору ці ж м'язи скорочуються концентрично. Більш
досвідчені клієнти можуть виконувати ускладнений варіант цієї вправи, упершись
руками в паралельно розташовані підставки і виконуючи віджимання між ними.
Збільшення відстані від поверхні забезпечує більший діапазон руху під час
ексцентричної і концентричної фази вправи, створюючи велике навантаження на
м'язи.
Конфігурація дельтоподібного м'язу нагадує конфігурацію трапецієподібного
тим, що його волокна йдуть в трьох різних напрямках. Цей м'яз розташований вище
плечового суглоба і є основною відвідного м’язу плечового суглоба.
Передній дельтоподібний м'яз легко намацати в передній частині плеча, вона
бере початок від латеральної частини ключиці. Оскільки передня дельтоподібний
м'яз перетинає плечовий суглоб спереду, він здійснює згинання, обертання
всередину і горизонтальне згинання руки в плечовому суглобі. Найбільш ефективне
положення для зміцнення цього м'язу – положення сидячи і стоячи.
Використовуючи обтяження або амортизатор, зігніть руки вперед від 0 ° (анатомічне
положення) до положення повного згинання (180 °), виконайте вправу 8-12 разів.
Волокна середнього дельтоподібного м'язу орієнтовані у фронтальній площині.
Таким чином, він є основним рушієм в концентричному відведенні плечового
суглоба. При ексцентричних скороченнях середній дельтоподібний м'яз контролює
приведення, як, наприклад, у час фази руху вниз при виконанні жиму гантелей в
положенні сидячи. При підніманні обтяження над головою, як, наприклад, під час
виконання вправи «розведення рук в сторони», дуже важливо, щоб плечовий суглоб
перебував в нейтральному положенні або в положенні обертання назовні.
Відведення в поєднанні з обертанням всередину може викликати роздратування
м'язів повороту манжети в результаті ущемлення їх сухожиль між акроміальним
відростком лопатки і голівкою плечової кістки.
 47
Волокна заднього дельтоподібного м'язу знаходяться на тильній частини
плечового суглоба і діють як антагоністи але по відношенню до волокон переднього
дельтоподібного м'язи. Задній дельтоподібний м'яз виконує функції, протилежні
функцій переднього дельтоподібного м'язу; він здійснює розгинання, обертання
назовні і горизонтальне розгинання руки в плечовому суглобі. Для зміцнення
заднього дельтоподібного м'язу використовують наступну вправу: пацієнт приймає
положення випаду, зберігаючи нейтральне положення хребта. Використовуючи
обтяження (гантелі), починайте з зігнутого, наведеного та повернутого всередину
положення плечового суглобу, переміщаючись розігнути, відведений і назовні
повернене положення.
Групу м'язів повороту манжети становлять чотири відносно невеликі м'язи.
Вони діють взаємопов'язано і тягнуть головку плечової кістки вниз і в
суглобову ямку, тим самим, допомагаючи стабілізувати плечовий суглоб щодо
постійно діючої, спрямованої вниз сили тяжкості, яка "намагається" змістити його.
Ці м'язи іноді називають «стискаючи», оскільки вони стабілізують становище
головки плечового суглоба. У суглобової ямці сухожилля цих м'язів покривають
голівку плечової кістки. Назви самих м'язів вказують на їх розташування.
Надостний м'яз, як випливає з назви, розташована вище (над) ості лопатки; вона
ініціює відведення і є головним рушієм початкового діапазону відведення.
Подостний м'яз, який знаходиться під остю лопатки, і малим круглим є синергистом,
здійснюючи обертання назовні плечового суглоба.
Підлопатковий м'яз, розташований спереду під лопаткою, прикріплюється до її
хребетного краю і розі. Так як ций м'яз знаходиться спереду і в медіальній частині,
він виконує функцію обертача плеча всередину.
При роботі з цими м'язами слід проявляти обережність, оскільки внаслідок
виконання занадто великого числа повторень рухів, що включають відведення,
згинання та обертання, сухожилля цих м'язів (і особливо надостного) можуть
запалитися. Для попередження можливої травми, стежте за тим, щоб при відведенні
або згинанні рук плечові суглоби пацієнта перебували в нейтральному положенні
або в положенні обертання назовні.
Найширший м'яз спини і великий круглий м'яз дуже схожі між собою з
функціональної точки зору.
Фахівці в області кінезіології нерідко називають великий круглий м'яз «малим
найширшим м'язом спини», настільки виконувані ним функції ідентичні функцій,
які виконує набагато більший найширший м'яз спини. Найширший м'яз спини бере
свій початок на широкій ділянці в нижній частині грудної клітини і поперековому
відділі хребта, тоді як великий круглий м'яз починається в нижній частині лопатки.
Функціональна схожість обох м'язів пояснюється близькістю ділянок їх приєднання
на медіальній частині проксимального відділу плечової кістки.
Скорочуючись концентрично, обидва м'язи викликають приведення,
розгинання і обертання всередину плечового суглоба. Для зміцнення цих м'язів
використовують амортизатор. Початкове положення: руки над головою, лікті прямі.
Пацієнт повинен привести і розігнути плечові суглоби, долаючи опір.
Виконання цієї ж вправи з гантелями не повинно залучати до приведення
найширший м'яз спини і великий круглий м'яз, а навпаки, повинні рекрутувати
відвідні м'язи (дельтовидні), щоб здійснювати опускання гантелей. Незалежно від
того, на який м'яз акцентується увага при виконанні вправ з обтяженнями для рук,
слід стежити за тим, щоб початкове зусилля було направлено в сторону, протилежну
напрямку сили тяжіння.
 48
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №6.
1. Клінічна кінезіологія передніх м’язів стегна?
2. Клінічна кінезіологія задніх м’язів стегна?
3. Клінічна кінезіологія згиначів колінного суглобу?
4. Клінічна кінезіологія передніх м’язів гомілки?
5. Клінічна кінезіологія задніх м’язів гомілки?
6. Надайте визначення поняття «комплекс плечового суглобу»?
7. Опишіть механізм кінезіологічної дії суглобів плечового поясу?
8. Клінічна кінезіологія передніх м’язів плечового поясу, їх конфігурацію та
принцип дії?
9. Клінічна кінезіологія задніх м’язів плечового поясу, їх конфігурацію та
принцип дії?
10.Надайте визначення понять «ретракція» та «протракція»? З якими суглобами
ототожнюються ці поняття та чому?
 49
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №7.
МЕТА. КЛІНІЧНА КІНЕЗІОЛОГІЯ ХРЕБТА ТА ОБЛАСТІ ГОЛОВИ

Мета заняття – набуття студентами знань з основ кінезіології рухів, мети та

завдань клінічної кінезіології хребта та області голови.

Студент повинен знати:

 основи клінічної кінезіології;
 біомеханіку рухового аналізатору людини;
 біомеханіку рухових якостей людини;
 біомеханіку рухів людини, види рухів, вікову біомеханіку;

Студент повинен вміти:

 класифікувати положення тіла відносно простору;
 класифікувати площини та тип рухів у просторі;
 класифікувати рухи у суглобах;
 визначити особливості рухів у суглобах залежно від площини та типу рухів.

СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ

50
51
52
 53

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №7.

1. Надайте визначення поняття «нормальний діапазон руху»?
2. Опишіть нормальний діапазон руху грудного та поперекового відділів хребта?
3. Надайте визначення поняття «аномальне положення тіла»?
4. Надайте характеристику та опишіть основні риси аномального обумовленого
втомою положення тіла?
5. Надайте визначення поняттям «ідеальна постава» та «нормальне положення
хребта»?
6. Надайте класифікацію основним типам постави? Які з перерахованих вами
типів постави є патологічними? Чому?
7. Надайте характеристику лордотичній поставі?
8. Надайте характеристику кіфотичній поставі?
9. Надайте визначення поняття «сколіоз» та опишіть його основні риси?
10.Надайте визначення поняття «м’язовий баланс» та м’язовий дисбаланс»?
Окресліть характерні риси м’язового дисбалансу?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЯ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ

1. Яким символом позначають грудний відділ хребта згідно Міжнародної
анатомічної номенклатури?
a) С
b) Т
c) L
d) S
2. Яким символом позначають поперековий відділ хребта згідно Міжнарод-
ної анатомічної номенклатури?
 54
a) С
b) Т
c) L
d) S
3. 3.Який з перерахованих тестів може застосовуватися для прогнозування
ідіопатичних деформацій хребта?
a) Тест Козена
b) Тест Тінеля
c) Тест Томаса
d) Тест Таннера
4. Які структури включає в себе умовна одиниця хребтово-руховий
сегмент?
a) Хребець, два міжхребцевих диски, м'язово-зв'язковий апарат, міжхребцеві
суглоби
b) Два суміжні хребці, міжхребцевий диск, міжхребцеві суглоби і м'язово-
зв'язковий апарат
c) Два суміжні хребці, міжхребцевий диск, міжхребцеві суглоби, ребра
d) Хребець, міжхребцевий диск, крижова кістка, м'язово-зв'язковий апарат
5. Якій позі відповідає нормальна постава?
a) Ромберґа
b) Шобера
c) Тренделєнбурґа
d) Форестьє
6. Які структури повинні розташовуватися у одній фронтальній площині у
людини з нормальною поставою?
a) Кути лопаток, сідниці і п'яти
b) Потилиця, кути лопаток, сідниці і п'яти
c) Потилиця, кути лопаток, сідниці
d) Потилиця, кути лопаток, п'яти
7. Що з перерахованого є природними викривленнями хребта у сагітальній
площині?
a) Сколіоз і лордоз
b) Лордоз і кіфоз
c) Сколіоз і кіфоз
d) Усі відповіді вірні
8. Кіфоз - це:
a) Викривлення хребта у сагітальній площині з дугою, відкритою назад
b) Неструктурна деформація хребта у горизонтальній площині
c) Викривлення хребта у сагітальній площині з дугою, відкритою до переду
d) Структурна деформація хребта у горизонтальній площині.
9. Лордоз - це:
a) Викривлення хребта у сагітальній площині з дугою, відкритою назад
b) Неструктурна деформація хребта у горизонтальній площині
c) Викривлення хребта у сагітальній площині з дугою, відкритою допереду
d) Структурна деформація хребта у горизонтальній площині.
10. Ротація хребта - це:
a) Викривлення хребта у сагітальній площині з дугою, відкритою назад
b) Неструктурна деформація хребта у горизонтальній площині
c) Викривлення хребта у сагітальній площині з дугою, відкритою допереду
 55
d) Структурна деформація хребта у горизонтальній площині
11. Торсія хребта - це:
a) Викривлення хребта у сагітальній площині з дугою, відкритою назад
b) Неструктурна деформація хребта у горизонтальній площині
c) Викривлення хребта у сагітальній площині з дугою, відкритою допереду
d) Структурна деформація хребта у горизонтальній площині
12. Порушення постави - це:
a) Збільшення амплітуди рухів у хребтово-рухових сегментах без порушення
їх форми, зміщення суглобових поверхонь і зі збереженням осі руху
суглоба
b) Кіфоз, обумовлений клиновидними змінами тіл хребців і дисків
c) Неструктурна деформація хребта, яку можна виправити вольовими
зусиллями
d) Остеохондропатія епіфізів тіл грудних хребців зі зниженням висоти дисків,
клиновидністю хребців, гіперкіфозом
13. Гіпермобільність хребта - це:
a) Збільшення амплітуди рухів у хребтово-рухових сегментах без порушення
їх форми, зміщення суглобових поверхонь і зі збереженням осі руху
суглоба
b) Кіфоз, обумовлений клиновидними змінами тіл хребців і дисків
c) Неструктурна деформація хребта, яку можна виправити вольовими
зусиллями
d) Остеохондропатія епіфізів тіл грудних хребців зі зниженням висоти
дисків, клиновидністю хребців, гіперкіфозом
14. Кругла спина Ліндеманна - це:
a) Збільшення амплітуди рухів у хребтово-рухових сегментах без порушення
їх форми, зміщення суглобових поверхонь і зі збереженням осі руху
суглоба
b) Кіфоз, обумовлений клиновидними змінами тіл хребців і дисків
c) Неструктурна деформація хребта, яку можна виправити вольовими
зусиллями
d) Остеохондропатія епіфізів тіл грудних хребців зі зниженням висоти дисків,
клиновидністю хребців, гіперкіфозом
15. Ознаки Мехта відображають:
a) 5 типових варіантів сколіотичних деформацій
b) Принципи класифікації ідіопатичних сколіозів на підставі їх вікового
поділу
c) Рентгенологічні особливості прогресуючих і непрогресуючих ідіопатичних
сколіозів
d) Клінічні прояви, характер прогресування та принципи прогнозування ідіо-
патичних та диспластичних деформацій
16. Яке обстеження вважається найоб'єктивнішим доказом прогресування
деформації хребта?
a) Вимірювання бокового викривлення хребта із застосуванням нитки з тягар-
цем
b) Рентгенологічне обстеження, проведене в динаміці
c) Методика Машкова
d) Pedicle-метод
17. Виберіть ознаки сутулості
 56
a) Посилення грудного кіфозу на фоні нормального або згладженого попере-
кового лордозу
b) Тотальний пологий кіфоз, вершина якого зміщена каудально, поперековий
лордоз відсутній
c) Збільшення всіх фізіологічних сагітальних вигинів хребта
d) Фізіологічні вигини хребта згладжені або відсутні
18. Виберіть ознаки круглої спини
a) Посилення грудного кіфозу на фоні нормального або згладженого попере-
кового лордозу
b) Тотальний пологий кіфоз, вершина якого зміщена каудально, поперековий
лордоз відсутній
c) Збільшення всіх фізіологічних сагітальних вигинів хребта
d) Фізіологічні вигини хребта згладжені або відсутні
19. Виберіть ознаки кругло-увігнутої спини
a) Посилення грудного кіфозу на фоні нормального або згладженого попере-
кового лордозу
b) Тотальний пологий кіфоз, вершина якого зміщена каудально, поперековий
лордоз відсутній
c) Збільшення всіх фізіологічних сагітальних вигинів хребта
d) Фізіологічні вигини хребта згладжені або відсутні
20. Виберіть ознаки плоскої спини
a) Посилення грудного кіфозу на фоні нормального або згладженого попере-
кового лордозу
b) Тотальний пологий кіфоз, вершина якого зміщена каудально, поперековий
лордоз відсутній
c) Збільшення всіх фізіологічних сагітальних вигинів хребта
d) Фізіологічні вигини хребта згладжені або відсутні
21. Болі, парестезії і відчуття дискомфорту у грудному відділі хребта:
a) Цервікальгія
b) Кокциґодинія
c) Люмбальґія
d) Дорсальґія
22. Люмбаго - це:
a) Шийний «простріл»
b) Поперековий «простріл»
c) Грудний «простріл»
d) Біль у крижах
23. Який симптом не с характерними для патології хребта?
a) Складка Кіблера
b) Кавова пляма
c) Асиметрія прихребтових тканин
d) «Мавп'яча китиця»
24. Який із перерахованих тестів може слугувати для визначення рухливості
хребта?
a) Тест Шобера
b) Тест Браґарда
c) Тест Ловетта
d) Тест Таннера
 57
25. Поява болю у попереку, по задній поверхні стегна і гомілки при піднятті
випрямленої ноги у лежачого на спині хворого - це позитивний симптом:
a) Корнєва
b) Лермітта
c) Леманна
d) Ласеґа
26. Поява або посилення болів у попереку при кашлі, чханні, натужуванні
характерний для:
a) Сакроілеїту
b) Невриту сідничного нерва
c) Радикуліту, пухлин хребтового каналу, спінального арахноїдиту
d) Ураження верхньошийного відділу спинного мозку
27. Який із перерахованих симптомів свідчить про ураження верхньоший-
ного відділу спинного мозку?
a) Симптом Лермітта
b) Синдром Леманна
c) Симптом Ласега
d) 1-й симптом Кушелевського
28. Який із перерахованих симптомів не свідчить про ураження шийного
відділу спинного мозку?
a) Симптом Спурлінга
b) Симптом Фенца
c) Симптом Мацкевича
d) Симптом Ласега
29. Які з перерахованих симптомів не свідчать про сакроілеїт?
a) Симптоми Макарова
b) Симптом Ґюнтца
c) Симптоми Кушелевського
d) Жоден з перерахованих
30. Який опитувальник застосовується для виявлення і оцінки дисфункції,
обумовленої болем у нижній частині спини?
a) Шкала Бартела
b) Анкета Роланда-Морріса
c) Шкала еластичності Ашфорта
d) Шкала Борга
31. Симптом Ґоверса-Сікара - це:
a) Згладженість поперекового лордозу при грижі міжхребцевого диска
b) Поява або посилення болів у попереку при кашлі, чханні, натужуванні
c) Біль, що виникає по ходу сідничного нерва і/або в підколінній ямці при
форсованому підошвовому згинанні стопи
d) Симетричне напруження прихребтових м'язів нижче рівня ураження
хребців
 58
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТТЯ №8
ТЕМА. КЛІНІЧНА КІНЕЗІОЛОГІЯ ПОЗИ ТА ХОДИ

Мета заняття – набуття студентами знань з основ кінезіології рухів, мети та

завдань клінічної кінезіології пози та ходи.

Студент повинен знати:

 основи клінічної кінезіології пози та ходи;
 біомеханіку рухового аналізатору людини;
 біомеханіку рухових якостей людини;
 біомеханіку рухів людини, види рухів, вікову біомеханіку;

Студент повинен вміти:

 класифікувати положення тіла відносно простору;
 класифікувати площини та тип рухів у просторі;
 класифікувати рухи у суглобах;
 визначити особливості рухів у суглобах залежно від площини та типу рухів.

СТИСЛИЙ ЗМІСТ
Для того щоб показати використання кінематичних елементів (положення,
швидкості і прискорення) при аналізі руху людини, розглянемо деякі кінематичні
характеристики ходи.
Хода людини включає в себе ряд рухів, що чергуються, при яких тіло
спирається спочатку на одну кінцівку, що контактує з землею, а потім на іншу.
Хоча це здається цілком простим, управління рухом досить складно і до
теперішнього часу, незважаючи на досягнення сучасних технологій, не вдалося
створити технічний пристрій, який задовільно імітує людську ходу.
Хода людини має два режиму – ходьбу і біг. Різниця між ними полягає в тому,
як тіло підтримується при контакті ноги з землею.
В процесі ходьби майже весь час одна нога постійно знаходиться на землі, і
протягом короткого періоду кожного циклу обидві ноги знаходяться на землі;
ходьбу можна охарактеризувати як послідовність рухів, які чергуються з опорою на
одну або обидві кінцівки.
Навпаки, біг - це чергування послідовності рухів з опорою і без опори, причому
частка часу опорного стану в циклі змінюється обернено пропорційно швидкості: у
міру збільшення швидкості тривалість опори зменшується. Зауважимо, що протягом
одного циклу існує послідовність наявності і відсутності опори. Період опори
називається опорним періодом, період відсутності опори - безопорним періодом. Ці
інтервали поділяються двома подіями: миттю, в яке нога контактує з землею -
дотик (FS), і миттю, коли нога відривається від землі - відривом (ТО). Цикли ходьби
зазвичай визначаються цими подіями.
Наприклад, один повний цикл від відштовхування до відштовхування однією і
тією ж ноги визначається як стрибок. Стрибок складається з двох кроків. Крок
визначається як частина циклу від відштовхування (або відриву) однієї ноги до
відштовхування (або відриву) іншої. Протягом стрибка мають місце чотири
відштовхування і відриву, по два на кожну кінцівку. Це праве відштовхування (rFS),
правий відрив (ГТО), ліве відштовхування (1FS) і лівий відрив (1ТО). Фаза
опори існує між відштовхуванням (FS) і відривом (ТО), тоді як безопорному фаза -
між ТО і FS.
 59
Швидкість бігу залежить від двох змінних - довжини і частоти стрибка. Якщо
довжина стрибка залишається постійною, то в міру того дальність стрибка
зменшується (тобто зростає частота стрибків), швидкість бігу збільшується.
Якщо частота стрибків залишається постійною, швидкість зростає зі
збільшенням довжини стрибка. Бажана швидкість може бути отримана при
узгодженій зміні довжини і частоти стрибків.
Типове пояснення того факту, що на початковому етапі підвищення швидкості
бігу збільшення довжини стрибків передує підвищенню їх частоти і полягає в тому,
що для подовження стрибка в певних розумних межах потрібно менше енергії, ніж
при збільшенні частоти стрибків.
Кінематичні ефекти швидкості.
Зміна швидкості бігу шляхом збільшення довжини стрибка вимагає зміни
кінематики кінцівок. При цьому змінюються як загальний малюнок руху (якісні
зміни), так і кількість переміщень в суглобах, що беруть участь в цьому русі
(кількісні зміни).
У міру збільшення швидкості бігу так само змінюється рух руки, яке включає в
себе збільшення діапазону руху як в плечовому, так і в ліктьовому суглобах.
Внаслідок таких змін амплітуда коливань центра ваги всього тіла у
вертикальній
площині зменшується в міру збільшення швидкості.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №8.

1. Опишіть кінезіологію ходьби.
2. Опишіть кінезіологію бігу?
3. Опишіть кінезіологію стрибка?
4. Проведіть порівняльний аналіз та визначте спільні та відмінні риси в
кінезіології бігу та ходьби?
5. Проведіть порівняльний аналіз та визначте спільні та відмінні риси в
кінезіології бігу та стрибка?
 60
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №9
ТЕМА. БІОМЕХАНІКА ТРАВМ ТА ЗАХВОРЮВАНЬ ОРА.

Мета заняття – набуття студентами знань з основ біомеханіки травм ОРА у

спортсменів.

Студент повинен знати:

 основи клінічної біомеханіки;
 біомеханіку рухового аналізатору людини;
 біомеханіку рухових якостей людини;
 біомеханіку рухів людини, види рухів, вікову біомеханіку;

Студент повинен вміти:

 класифікувати положення тіла відносно простору;
 класифікувати площини та тип рухів у просторі;
 класифікувати рухи у суглобах;
 визначити особливості рухів у суглобах залежно від площини та типу рухів.
61
62
63
64
65
66
67
 68

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ №9.

1.Опишіть основні механізми виникнення травм та захворювань ОРА?
2. Надайте характеристику ушкодженням сухожиль, їх класифікацію, причини та
наслідки?
3. Надайте характеристику ушкодженням м’язів, їх класифікацію, причини та
наслідки?
4. Вивихи та їх характеристика?
5. Переломи кісток: причини та наслідки?
6. Надайте характеристику типовим наслідкам неправильного навантаження?
7. Надайте характеристику травмам нижньої кінцівки?
8. Визначте вплив фізичних навантажень на суглоби?
 69
МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Основна:
1. Дубровский В.І., Федорова В.М. Биомеханика: учебник для институтов. – М.:
Владос, 2003. – 672с.
2. Carol A. Oatis. Kinesiology The Mechanics and Pathomechanics of Human Movement
/ Carol A. Oatis. – Philadelphia: Lippincott Williams & Wilkins, a Wolters Kluwer
business, 2009. – 962 с.
3. Біомеханіка спорту / За заг. ред. А.М. Лапутіна. – К.: Олімпійська література,
2001. – 319 с.
4. Ахметов Р.Ф. Біомеханіка фізичних вправ: Навчальний посібник. – Житомир:
Житомирський державний педагогічний університет імені Івана Франка, 2004. – 124
с.
5. Козубенко О.С., Тупеев Ю.В. Біомеханіка фізичних вправ: навчально-
методичний посібник / О.С. Козубенко, Ю.В. Тупєєв. – Миколаїв: МНУ імені В.О.
Сухомлинського, 2015. – 215с.
6. Нока Р.М. Основы кинезиологии. – К.: Олимпийская литература, 2008. – 400с.
Додаткова:
1. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина (Вибрані лекції для студентів) /
Абрамов В. В., Клапчук В. В., Смирнова О. Л. та ін.; за ред. проф. В. В Клапчука. –
Дніпропетровськ: Медакадемія, 2006. – 179 с.
2. Кашуба В.А. Современные методы изменения осанки человека // Педагогіка,
психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Збірник
наукових праць / Під ред. С.С. Єрмакова. – Харків, ХДАДМ, 2002. – № 11. – С. 51-
56.