Літургійна драма

Літургійна драма — рід середньовічного

театру, який з'явився у Франції близько X
століття і був впроваджений у святкові
церковні служби (літургії), інсценування
епізодів зі Священного писання.
Термін літургійна драма з'явився в XIX
столітті і не зовсім точно відображає
сутність явища, тому ряд дослідників
віддають перевагу терміну церковна драма
(фр. Le drame de l'eglise).
Виникла із тропів, латинських літургійних
піснеспівів, що будувалися за принципом
питання — відповідь і супроводжувалися
символічною жестикуляцією.
Літургійна драма виникла на основі
церковного богослужіння в IX ст., Але
тільки в XII в. з’явилися відомості, що
дозволили повною мірою представити
характер і особливості театральних
постановок.
Найчастіше сценічним майданчиком для
літургійної драми ставав храм, де вона
виконувалася в рамках церковної служби.
У виконання піснеспівів хоралів прийнято
було включати діалоги, з яких згодом
склалися невеликі сценки, що
перемежовуються зі співом солістів або
хору.
Улюблені епізоди літургійної драми – євангельське
оповідання про поклоніння пастухів і явищі волхвів з дарами
немовляті Ісусу, лиходійство Ірода, розповідь про Воскресіння
Христа. Здавалося, для драматургів не існувало нічого
неможливого: вони сміливо виносили на «сцену» палаюче
вогнище і високу гору, кровопролитну битву і страшного
дракона, зримо представляли бачення Раю і мучеництво
святих.
Інсценування євангельських текстів виконували священики в
костюмах, одночасно грали не лише чоловічі, а й жіночі ролі.
Пізніше до них приєдналися звичайні актори і навіть
жонглери, яким найчастіше доручалися комічні ролі чортів.
Уявлення літургійної драми носили умовний характер, добре
зрозумілий середньовічному глядачеві.
У другій половині XII в. уявлення
літургійної драми починають розігруватися
не в обмеженому просторі церкви, а
виносяться на паперть – майданчик перед
церковним входом, а пізніше – і на ринкову
площу міста.
Характерною особливістю літургійної
драми було використання в ній церковної
музики, авторських ремарок і вставок-
діалогів, усиливавших драматичний
характер богослужіння.
У XIII в. виникають нові види релігійних масових уявлень, пов’язані з чудесами, так звані Міракль
(лат. «диво»), а потім мораліте і містерії, що носять повчальний, повчальний характер. Слово
«містерія» грецького походження і позначає таїнство, дійство, присвячене важливій, визначній
події. Вона-то і стане основним і найяскравішим, вражаючим театральним видовищем пізнього
Середньовіччя.
Найбільшою популярністю користувалися містерії, присвячені Страстям Господнім, а з XV ст. до
релігійних тем додалися й історичні, що відображали реально відбувалися. Зазвичай вони
розігрувалися на міських площах під час гучних і багатолюдних ярмарків. До середини XVI ст.
містерії було заборонено майже у всіх країнах Західної Європи.